Розстріли цивільних і лікарі-герої: КВ дізналася як жили в окупації села Дмитрівської громади
Міста та села Бучанського району на Київщині одними із перших прийняли на себе ворожий удар "другої армії світу". Свою сторінку в історію боротьби у війні росії проти України вписала і Дмитрівська громада. Загалом до тергромади входить 14 сіл. Це – Бузова, Буча, Горбовичі, Гурівщина, Дмитрівка, Капітанівка, Личанка, Лісне, Любимівка, а також – Мила, Мрія, Петрушки, Хмільна та Шпитьки. Про окупацію, розстріли та жертви серед населення, евакуацію і мужні подвиги волонтерів, лікарів в інтерв’ю KВ розповів голова Дмитрівської сільської громади Тарас Дідич.
KВ: З чого все розпочалося для Дмитрівської громади?
Тарас Дідич: Ми дуже швидко зрозуміли, що війна вже дійшла і до наших територій. 24 лютого, коли було викинуто російський десант на Гостомельський аеродром і розпочалися бої, у нас вже все "гриміло" на повну потужність. Всі розуміли – що це вже поруч. І вже по обіді тут примали російського ворога деякі українські батальйони, які змушені були відходити з того напряму в силу певних обставин і доукомплектовуватись на нашій території.
5 березня до Бузової вже зайшли рашистські танки, які розстріляли будинок. У результаті попадання снаряду загинула одна молода жінка. Без матері залишилася малолітня дитина. І після цього вже почалися постійні обстріли по території, гинули люди…
На відео Мінооборони України: село Дмитрівка після окупації
KВ: Ворогу вдалося повністю окупувати територію громади?
Тарас Дідич: Ні! У нас повністю ворог зайняв свою позицію лише в селі Хмільна. А так частину Гурівщини, Любимівки, Мрії та ще частину Дмитрівки. Це куди заходили російські війська. В такі села як Шпитьки, Петрушки, Личанка, Горбовичі – ворог не зайшов.
KВ: А хто в основному був серед військових у їхньому складі – московити, кадирівці? І як поводилися окупанти?
Тарас Дідич: До населених пунктів заходили різні військові: були і кадировці, і буряти. Я знаю, що вони познущалися над людьми.
KВ: У ході розпалу бойових дій, чи вдавалося евакуювати населення? Багато виїхало людей?
Тарас Дідич: Більшість населення у нас було евакуйовано. Загалом – понад 80%. Хто виїздив самотужки, когось ми вже вивозили, коло ворог підходив, автобусами. Вивозили людей і шкільними автобусами, і транспортом сільради. Максимально намагалася надати можливість кожному, хто бажав, евакуюватися. Серед наших мешканців було багато волонтерів, які також допомагали з евакуацією. Тому тут саме спрацювала згуртованість українського народу та взаємопідтримка.
KВ: Ті, хто залишався в силу різних причин, чи були в них вода, їжа, світло та опалення?
Тарас Дідич: Яке могло бути опалення, наприклад, в таких селах як Дмитрівка, Бузова, Мила, Капітанівка, якщо у нас не було ні світла, ні газу. Не було можливості і нормально постачати воду. Завдяки тому, що залишилися хлопці-працівники комунального господарства, вони подавали напір під невеликим тиском, щоб була можливість набрати води хоча б на перших поверхах.
Щодо продуктів харчування, то ми віднаходили можливості і доставляли їх щодня. Населення було забезпечене і, на щастя, не голодувало. Аналогічно і з ліками.
Хочу відмітити наших лікарів. Вони – молодці. Вони не виїхали. Це – головний лікар медичного центру та два завідувача амбулаторій. Нам допомагали лікар-хірург з "Кіберклініки Спіженка" і лікар-хірург з ЦРЛ, які розвернули на території мобільні операційні. Завдяки цьому вдавалося рятувати людей, оперувати поранених, тих, кого розстрілювали на трасі в районі Стоянки. Є історія дівчинки, яку розстріляли, але вдалося винести звідти та прооперувати. На жаль, їй довелося ампутувати ногу, але роблять протез. Наразі потерпіла перебуває за кордоном. А якби не встигли, то, напевно, на цьому світі її вже не було…
Тому лікарі себе проявили. Ми не залишилися без медичної допомоги. Вони чітко дотримувалися своєї клятви Гіппократу і надавали допомогу людям до останнього.
KВ: Можливо, вже є і бажаючі повертатися до населених пунктів? Чи наразі це ще небезпечно?
Тарас Дідич: Уже повертаються. Але хочу ще раз наголосити, що так, це ще досить небезпечно.
KВ: Небезпечно через можливе замінування території?
Тарас Дідич: Так. Є і такі пастки як розтяжки. Всього вистачає – повний набір. Ось відновлювали електроенергію і знайшли розтяжки, знайшли і… "двухсотого". Зараз знову працюють піротехніки та поліція.
KВ: Ширилася інформація про те, що в селі Бузова виявили братню могилу, де поховано закатованих цивільних мешканців. Цей факт підтвердився?
Тарас Дідич: Захоронень там не було. Я розповідав і на Єдиному телемарафоні новин, що так, на території громади було розстріляно орієнтовно 50 осіб, але це сталося на трасі Київ-Чоп. Вони не були захоронені. Тіла так і залишалися лежати на місці розстрілу. Близько 30 жертв лежало на межі сіл Мрія та Мила, де розташовані автозаправні комплекси UPG, Avantage7 та "БРСМ-Нафта" навпроти готельно-ресторанного комплексу "Бабусин сад" та АЗС ТНК. Саме тут було розстріляно дуже багато автівок з цивільними і ми звідти їхні тіла вивезли. На днях було знайдено тіло ще одного цивільного.
Крім того, 9 квітня у Бузовій на АЗС "БРСМ-Нафта" в каналізаційній ямі було знайдено тіла двох наших мешканців, які входили до складу Сил місцевої тероборони.
KВ: Чи можна вже здійснити оцінку втрат та руйнування інфраструктури?
Тарас Дідич: Розстріляно багато цивільних будинків. В Гурівщині повністю зруйнована медична амбулаторія, в Бузовій – школа, розстріляні чотирьох-п’ятиповерхові будинки, деякі з них, вірогідно, не підлягають відновленню, потрібна експертна оцінка. По Милі вздовж траси теж розстріляно два п’ятиповерхових будинка. Крім того, розстріляні такі торгові центри як "Мегамаркет", "Фора", "АТБ", медичні та продуктові склади, різні складські комплекси.
Зруйновано й інфраструктуру. У Бузовій – це водонапірна вежа. Тому наразі є проблемним питання постачанням води до багатоповерхівок. Таких питань вистачає і їх треба всі вирішувати.
KВ: Чи є інфраструктура, яка постраждала саме від авінальотів та повітряних бомбардувань?
Тарас Дідич: В основному по території громаді противник "працював" важкою технікою: танками, мінометами, градами, смерчі. Авіаційних ударів було куди менше.
KВ: Оцініть моральний дух людей громади.
Тарас Дідич: Усі налаштовані й очікують лише Перемогу! І готові працювати на Перемогу!
KВ: Коли села громади були звільнені від російського агресора?
Тарас Дідич: Наші війська підійшли до Дмитрівки 29 березня і вже 31 село було звільнено від окупанта. Ми бачили і розуміли – ворог відступає. Дуже багато мешканців залишилося без даху над головою. Це сотні людей по всім нашим селам. Та в першу чергу треба дочекатися перемоги, працювати задля цього і молитися за це. Буде Перемога – відбудуємо все і побудуємо ще кращі будинки.
Розмінування і війна з мародерами: Іванківщина відроджується після полону московитів
Колаж: KВ, фото – Facebook
