Розмінування і війна з мародерами: Іванківщина відроджується після полону московитів
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Іванків був на вустах з перших днів. Саме через нього понад місяць невпинно рухалися колони ворожої техніки. Як почуваються мешканці вже звільненого Іванкова, що пережили і що нині потребують першочергово в інтерв’ю КиївВладі розповів депутат Іванківської селищної ради, “свободівець” Олег Береговий.
Підписуйтесь на “КиївВладу”
KВ: Коли звільнили Іванків від російської навали?
Олег Береговий: Була велика кількість позитивних сигналів, що ворог відходить і знімає блокпости. 31 березня вони вивели війська і бронетехніку з Ораного. Понтонний міст, який там знаходився з перших днів війни, також прибрали. Уже зранку 1 квітня Іванків був звільнений від орків. Ближче до обіду – Хочева, Олізарівка. Так, ще десь тривали бої, але загалом вони самі відійшли з території.
На фото: місцеві радіють звільненню Іванкова від російського агресора
KВ: Звичайно, що в першу чергу жителі потребували гуманітарної допомоги. Яка наразі проводиться робота щодо цього?
Олег Береговий: Звичайно, що після деокупації першочерговим питанням було – доставити гуманітарну допомогу, адже ситуація в Іванкові була важкою. Через підірвані мости заїхати на територію було не можливо. Та гуманітарна допомога, яка надходила у перші дні, у контролі її розподілу був, звичайно, хаос. Люди як мурашки ланцюжком із рук в руки передавали допомогу на той берег через зірваний міст, та під ним через саморобну дерев‘яну переправу. Спускали продукти з мосту і мотузками, і з допомогою дощок, лінолеуму тощо.
Наразі організація надання гумдопомоги відпрацьована – все фасується та одразу роздається. Споруджено тимчасовий понтонний міст, який дозволив відновити транспортне сполучення з Іванковом.
KВ: Ширилися мережею інформація про розкрадання гуманітарної допомоги. Щось відомо з цього приводу?
Олег Береговий: В одному з постів у Facebook мене відмітили у інформації, що голова краде та розпоряджається гуманітаркою. Та коли я приїхав туди, то переконався на власні очі, що за розподіл допомоги відповідають зовсім інші люди і голова не бере в цьому участі.
Загалом районному відділу поліції вже вдалося встановити десять мародерів. Фіксуються ще поодинокі випадки крадіжок, але місцеві намагаються крадіїв затримувати одразу на "гарячому". Ситуація має покращатися, адже на території вже працюють працівники поліції.
KВ: Що загалом потребує населення сьогодні найбільше?
Олег Береговий: Проблема з паливом. Навіть з тим, щоб розвозити між селами гуманітарку, адже до деяких сіл дуже важко діставатись. Легковим транспортом ще можна якось проїхати певними шляхами, але ним багато продуктів не забезпечиш. Потрібно дуже багато пального. Та ще й відсутній мобільний зв’язок. Перші дні загалом доводилося долати багато шляху пішки. Вивчали можливість як запустити хоча б одну заправку, але такої наразі поки що немає. Залишаються проблеми і з відновленням електропостачання. Його обіцяють відновити за 3-7 діб.
Є нині в Іванкові три пункти, де запрацював "Starlink" (супутниковий інтернет, проєкт який реалізується в Україні за підтримки американської компанії Ілона Маска – ред. KВ), а саме: на території лікарні, поліції та адмінбудівлі. Тепер є можливість дізнатися інформацію про рідних. Підвозиться бензин для генераторів, тож працює лікарня, і, навіть, первинка разом із сімейними лікарями. Це набагато полегшує завдання із постачанням необхідних ліків. Із медикаментів потрібні препарати для інсулінозалежних, онкохворих, яких на території дуже багато, гормональні препарати, адже район наближений до Чорнобильської зони. А оскільки в Україні війна, то подібні ліки і так непросто десь дістати.
Також найбільше мешканці зараз потребують борошна, олії та цукру для того, запустити випічку хлібу. Хлібозавод, навіть, має намір запустити виробництво в дві зміни.
KВ: Уже відомо, чи була можливість місцевій владі продовжувати виконувати свої повноваження на окупованій території? На інших територіях фіксувалося багато викрадень очільників рад, активістів. Як зараз працює селищна рада?
Олег Береговий: Наскільки відомо, то окупанти розшукували голову громади. Невідомо лише з якою метою: співпраці, зйомки пропагандистських роликів, а, можливо, була й команда "ліквідувати". Що людина могла зробити в такій ситуації? Звісно що рятувати своє життя, щоб не погоджуватися на співпрацю. Найкращим варіантом було – це переховуватися.
Аналогічна ситуація могла спіткати і мене. У моєму будинку в селі, наприклад, жив хтось із російського керівництва. У них там був цілий штаб з понариваними у дворі бліндажами. у будинку все розбите та перевернути догори дригом. Як розповіли мені сусіди, довідавшись, що я "свободівець", звичайно, не без допомоги місцевих жителів, орки ходили по селу розпитуючи: "У вас же тут в селе настоящий бандера живет. Где он может быть? Где он прячется?". Звісно, що шукали не для того, аби потиснути мені руку.
Тож доки в селищі ще був зв’язок, особисто точно було відомо, що голова була на місці. І одразу, як цей зв’язок обірвався, почали писати, що вона (Тетяна Свириденко – ред. KВ) в Італії, Іспанії, втекла і виїхала, всіх кинувши напризволяще. Але – ні, вона тут була до останнього. Що найбільш прикро в цій ситуації, з цією кількістю колаборантів, мародерів і менталітетом наших людей, такими наклепами могли просто зводити власні рахунки. Казати: ось той крав та пиячив, а той співпрацював, а той взагалі був навідником. До такої інформації у воєнний період потрібно ставитися критично, орієнтуючись виключно на факти, свідків та докази.
Наразі з кожного села надходить дуже багато скарг на місцевих, хто співпрацював з росіянами та надавав їм інформацію про АТОвців, місцеве керівництво, старост тощо. Зі слів іванковців у районі більше горя наробили місцеві мародери, ніж орки.
KВ: Якими були ваші перші враження, коли ви потрапили на іванківщину? Що ви там побачили?
Олег Береговий: Я побачив радість, але, насамперед, стомленість в очах людей. Спершу я зустрівся з іванковцями ще на мосту, коли організовувалась гуманітарна допомога. Так міцно як мене обнімали люди, яких не бачив довгий час, які були в окупації без зв’язку, напевно, мене при зустріч ще ніколи ніхто не обіймав. І так відбувалося зі всіма: знайомі, малознайомі, опозиціонери в чомусь – всі стали єдині й об’єднанні одною бідою.
KВ: Усі бачили жахливі фото з Бучі. Якими були вулиці Іванкова після окупантів? Чи багато жертв постраждало від свавілля російської армії?
Олег Береговий: Гірше всього поводилися ті російські військові, які зайшли на територію району ще в перші дні. Вони реально розстрелювали цивільних, просто кого де бачили. Кількість жертв зараз ще встановити неможливо. Ще досить слабка комунікація, залишається складною транспортна логістика і доступ до інших сіл через брак пального. Звісно через відсутність зв‘язку, ще у перші війни розпочалися пошуки рідних. Іванків був більше вражений ворогом психологічно. І здебільшого через суцільну окупацію, де відбувався повз постійний рух військової техніки. Бої були лише у перші дні.
KВ: Оцініть моральний дух людей громади.
Олег Береговий: Те, що я бачу, то є певна паніка. Були певні чутки про крадіжки гуманітарки місцевими. З іншого боку, як її тільки розпочали роздавати, були такі умільці, які могли повторно по три-чотири рази ставати до черги. Це можна зрозуміти і десь виправдати, бо в перші дні гуманітарної допомоги надходило досить мало, адже через зруйнований міст багато не переправиш. Зараз кількість гуманітарного грузу щодня лише зростає і зростає. Проте населення, можливо, тепер на півсвідомості хоче запастися, бо невідомо, що може бути завтра.
Потроху відновлюється рух і села, звісно, починають оживати. До місцевих розпочали навідуватися рідні. Дуже багато йде на Іванківщину саме з цією метою.
KВ: Загалом в Іванкові багато місцевих залишилось, хто не встиг виїхати чи евакуюватися?
Олег Береговий: У першу мою поїздку на Іванківщину після деокупації, з Іванкова їхало декілька автівок, яким вдалося десь добути бензин. Після завершення цілодобові комендантської години, яка тривала до 7 квітня, то дуже багато машин. З-поміж них є як ті, що виїжджають, і, навпаки, ті, хто повертаються. Дуже багато з місцевих ставлять питання: "Як думаєш, треба вивезти родину чи все вже закінчилося?". На це питання знає відповідь лише одна людина-шизофренік.
KВ: Чи можна вже здійснити оцінку втрат та масштаби руйнування інфраструктури?
Олег Береговий: Звичайно, є руйнування. Найбільше руйнування зачепили мости, що тепер ускладнює сполучення між селами. Звичайно є зруйновані і цивільні будинки, соціальна інфраструктура, проте таких об’єктів, на щастя, небагато.
KВ: Що розповідають місцеві, як поводили себе окупанти?
Олег Береговий: Все залежало від ротації військових. Перша, наприклад, була найжорстокіша. Та і в кожному селі різні історії. В одному розповідають, що їх не чіпали і було ще більш-менш. В іншому, навпаки, забирали АТОшників, когось били. Напевно стояли різні військові частини чи підрозділи. Розповідали, що і деякі місцеві дівчата ходили на дискотеки до орків й одержували від них подарунки – награбоване золото. Дуже багато різних історій, інформацію про які ще треба буде перевіряти.
Здебільшого, як розповідають місцеві, де постійно перебували й їздили військові, то вони тікали та переховувалися у підвалах. А в деяких селах, де їх практично не було, або зосереджувалася незначна частина, то там ситуація краща.
KВ: Зараз в Бучі, Ірпені, Гостомелі відбувається ретельна зачистка території, її розмінування. Чи залишили окупанти й на Іванківщині на "добру" згадку про себе мінних пастаток та розтяжок?
Олег Береговий: Звісно. І, на жаль, одразу через декілька днів після деокупації підірвалися на розтяжці двоє місцевих жителів. Їх вже поховали. Розмінувальні роботи розпочалися, але скільки триватимуть ці заходи, невідомо. Я, навіть, просто не уявляю скільки потрібно часу, щоб обійти кожний кут, територію, адже, вже відомо, на що здатна фантазія їхніх мінувальників. І як власне продовжувати жити і в своєму будинку, що психологічно дуже важко.
Колаж: KВ, фото – Facebook Олега Берегового
