Поранені медіа: де редакціям Київщини шукати допомоги на відновлення
Вісім редакцій Київщини були понівечені під час російської окупації столичного регіону в лютому-березні 2022 року. Попри вагому суспільну роль медійників, журналіст не має особливого статусу та гарантій захисту під час війни. Немає і якогось окремого чи особливого реєстру постраждалих медіа, а отже, матеріальні втрати журналістів прирівняні до пошкодженого майна будь-яких інших юридичних осіб. Відшкодування збитків покладено виключно на росію, а відтак – процес стягнення дуже тривалий. Про те, де шукають кошти на відновлення постраждалі медіа Київщини, дієвість профспілок, права журналістів під час війни та про досвід іноземних колег, які зазнали агресії від країни-терориста – в матеріалі КиївВлади.
Пошук журналістами KВ даних щодо кількості знищених та пошкоджених редакцій в Україні та на Київщині, зокрема, показав, що такої статистики ніхто не веде. Як пояснила KВ медіа-юристка та керівниця юридичного напрямку ГО “Інститут розвитку регіональної преси” Оксана Максименюк, це зумовлено тим, що жоден документ не наділяє під час війни журналістів спеціальним статусом, а отже – облік пошкодженого чи знищеного майна журналістів або редакцій відбувається на загальних підставах.
“Ні чинні норми національного законодавства, ні міжнародного гуманітарного права не наділяють журналістів спеціальним статусом. Саме тому відшкодування за пошкодження чи знищення майна журналістів або редакції відбувається на загальних підставах”, – пояснила Оксана Максименюк.
Не вдалося змоделювати статистичну картину й спираючись на дані держструктур. Так, Мінкультури та інформаційної політики у відповідь на запит KВ щодо кількості постраждалих медіа, лише навели дані опитування Нацради України з питань телебачення і радіомовлення. Згідно з ними, частково постраждали 84 ліцензовані компанії, а 20 – повністю втратили обладнання. За даними Нацради, загальна сума матеріальних втрат складає близько 463 млн гривень. При цьому окремих даних по Київщині вони не надали.
У Національній спілці журналістів України (НСЖУ) запевнили, що моніторинг та облік воєнних злочинів росіян проти ЗМІ ведуть, однак точної кількості постраждалих медіа також назвати не змогли. У Спілці наголосили, що найбільше інформацією володіють від тих медіа, які звернулися за допомогою. Та назвали ЗМІ, майно та приміщення яких постраждали найбільше: телеканали "Погляд" (Буча) і ITV (Ірпінь), газети "Вперед" (Бородянка), “Трибуна праці” (Іванків) та "Макарівські вісті" (Макарів).
Відповідальний секретар Київської організації НСЖУ Алла Малієнко зауважила, що найбільше постраждали видання, які пережили окупацію, та доповнила перелік ірпінською газетою “Зоря “Приірпіння”.
У спілкуванні з колегами KВ також з'ясувала, що через руйнування телевежі повністю припинив трансляцію телеканал "Авіс" в Макарові, пошкоджень зазнала і газета “Бучанські новини”.
Редактори про свої понівечені редакції та досвід пошуку допомоги
Редактор газети Іванківської громади “Трибуна праці” Павло Смовж у коментарі KВ згадує про всі жахіття окупації Іванкова та день, коли рашисти дісталися до його редакції.
“18 березня вони (російські військові. – KВ) залізли в редакцію через вікно: вирвали решітку. Позабирали майже всю оргтехніку. З основного комп'ютера, де був весь наш електронний архів і на якому версталася газета, вирвали жорсткий диск. Забрали майже всі папери, що лежали на столі й у шухлядах. Потім, до речі, деякі з них – разом з розкуроченими комп'ютерами – знайшли в школі села Шибене біля Бородянки”, – розповів Павло Смовж.
На колажі: розграбована російською армією редакція “Трибуна праці”
Після деокупації він подав заяву на відшкодування пошкодженого та викраденого майна до поліції, однак ті навіть не приходили оглядати приміщення. Вікно, розстріляні шибки та вирвану решітку, як зазначив Павло Смовж, полагодили за рахунок громади, а внутрішні двері він замінив за власні кошти. Однак найбільшим викликом для редакції було знищення та крадіжка усієї оргтехніки. Для “Трибуні праці” виходом із ситуації стала допомога міжнародних донорів, а саме – американська газета The Washington Times за сприяння НСЖУ подарувала комп'ютер з усіма необхідними комплектуючими.
Смовж розповів, що після деокупації “Трибуна праці” відновлювала друк двічі, спочатку 22 квітня, одразу після того як тільки в Іванкові з'явилася електроенергія та інтернет за редакційні накопичення, а вдруге – 25 січня вже поточного року за грантові кошти посольства США в Україні. Наразі редактору вдається випускати газету самотужки, оскільки колектив з трьох працівників звільнився минулого року. Отриманий грант, як зазначив Павло Смовж, розрахований до жовтня поточного року і, якщо до цього часу не вдасться знайти нових джерел фінансування – видання доведеться закривати.
Відновити друк, хоч і в зменшеному форматі, вдалося і газеті “Макарівські вісті” однойменної громади. Але, як розповіла її редакторка Марина Токар, повернутися в стіни редакції досі неможливо: в приміщенні вибиті вікна та пошкоджені меблі внаслідок ударної хвилі під час обстрілу сусідньої будівлі поліції.
“Будівля у власності Бучанської райради, ми її арендуємо. У травні 2022 року зверталися до райради, комісія якої тоді обстежувала комунальне майно, з проханням зафіксувати руйнування, на звернення не відреагували. Тож не маємо і відповідних документів для проведення ремонту чи підстав на відшкодування. Зафіксували злочин лише правоохоронні органи, але чи відкрито провадження, нам не повідомляли”, – зауважила редактор.
Марина Токар зауважила, що разом із редактором Іванківської газети зверталися за підтримкою до Київської ОВА. Крім цього, особисто писала до різних фондів, подавалася на грантові програми, та – безрезультатно.
За словами редакторки, онлайн-версію газети вдалося підтримувати, а от друком вона не виходила з 25 лютого по 1 червня минулого року.
“Ми багато друкувалися у борг. Згодом місцевій владі вдалося відновити виплати за програмою щодо висвітлення подій громади в ЗМІ. Видання одержує компенсацію на заробітну плату із місцевого бюджету, але і цих грошей не вистачає”, – розповідає Токар.
Значно більших руйнувань зазнала редакція бородянської газети “Вперед”, яка знаходиться на центральній вулиці селища, якою і рухалася танкова колона окупантів, розстрілюючи все навкруги.
“Будівля, у якій знаходиться редакція, у 80-х роках будувалася як будинок преси із друкарнею. Друкарня давно не працює, її приміщення виходить на вулицю і постраждало найбільше – із середини геть все вигоріло. Редакція ж залишилася без даху, із друкарнею нас поєднував внутрішній прохід, через що згоріли і два наші кабінети. Всередині війська рф побили всю техніку, що припало до душі – вкрали: інформаційні носії, фотоапарат. Викрали, навіть, робоче крісло! Решту меблів після деокупації розікрали мародери. Залишилися самі стіни”, – розповіла редактор Марія Комар з переконанням, що окупанти знищили редакцію цілеспрямовано.
На колажі: будівля редакції газети “Вперед” та стан кабінетів
Марія Комар зверталася за допомогою до місцевого керівництва, адже частина приміщення редакції є власністю громади, колектив газети займає 200 кв.м, і підприємців щодо законсервування даху. Результат – жодної допомоги. Через НСЖУ зголосилася допомогти із ремонтом громадська спілка "Бізнес за партнерство", але далі складення кошторису справа не просунулася – всі роботи звелися до накриття будівлі плівкою за рахунок пенсії Марії Комар.
Подавала редакторка і заяви до Офісу Президента, ЦНАПу (зафіксувано факт пожежі), поліції (відкрито кримінальне провадження), НСЖУ. За її спостереженнями, від НСЖУ отримали допомогу здебільшого редакції, які зазнали менше пошкоджень. Натомість Спілка оплатила газеті друк післяокупаційного номеру тиражем в 1200 примірників, який вийшов у червні. Наразі робота газети, зі зрозумілих причин, призупинена на невизначений термін.
Під час підготовки матеріалу з’ясувалося, що місцева влада звернулася до редакції з пропозицією відмовитися від своєї частки майна на користь співвласника – селищної ради. Аргументують таке рішення, за словами Марії Комар, тим, що Кабмін включив Бородняку в експериментальний проєкт відбудови, а редакція – приватна структура, через що постраждалу будівлю не зможуть включити у проєкт. Вихід – передача майна у власність громади. Тож тепер редактор зіштовхнулася із новими викликами та захистом своїх майнових прав.
Під час окупації регіону були розграбовані не лише друковані видання. Так, повністю знищені офіс та інноваційна телестудія телеканалу “Погляд” в Бучі з архівом за весь час роботи.
“Це була дуже сучасна редакція, лише автономна 3D студія, яку привезли з виставки в Амстердамі, коштувала мільйон доларів. Редакція мала все: коптери, сучасні камери, ньюзрум з відкритим простором, побудований за принципом редакції BBC тощо. Працюємо як волонтери, щоб зберегти інфопростір. Інститут масової інформації та НСЖУ надали броніки та каски, бо ми одразу почали їздити на нульові позиції”, – розповіла KВ журналістка-розслідувачка “Погляду” Марія Ковальова.
На знімку: зруйнована будівля телеканалу “Погляд”
Медіаменеджерка телеканалу “Погляд” Наталія Зіневич розповіла KВ, що їм вдалося відновити роботу ще торік завдяки екстреній підтримці Львівського медіафоруму, який надав, зокрема, частину бракуючої техніки. Від них же одержали чотиримісячну допомогу у рамках спільної програми з фондом “Відродження” щодо підтримки регіональних медіа.
Загалом редакція була змушена перебудовувати всі процеси і змінити бізнес модель, переформотувавшись у громадську організацію, яким торік донори і віддавали найбільшу перевагу. За словами Зіневич, до роботи залучили фандрайзинг та подавали заявки на гранти, щоб відновити саме обладнання.
“Ми є нестандартним регіональним медіа через великий колектив. Тож могли розраховувати на копійчані гранти вже від організацій в Україні, на які іноземні фонди і розподіляли кошти. Найчастіше вигравали індивідуальні гранти, наприклад від Лабораторії журналістики суспільного інтересу. Нас підтримала грантово Українська асоціація медіа бізнесу, програма екстреної підтримки локальних медіа Media Emergency Fund від Львівського медіафорому. Ще був мінігрант теж екстреної підтримки від Української асоціації медіабізнесу – це був субгрант від Посольства США. У рамках п’ятої хвилі отримали менторську та експертну підтримку, екстрену коротку підтримку на техніку і часткове фінансування редакції на кілька місяців наприкінці 2022 – початку 2023 року від локальних медіа Media Development Foundations.Двічі подавали на гранти від “Інтерньюз” і на Інститут розвитку регіональної преси, але отримали відмови. Подавали запит до Нацради телебачення та радіомовлення, де розповідали, що на базі Польщі створять фонд підтримки українських медіа. Подавалися і на американські гранти, Prague Civil Society Centre, але не виграли жодного. Як і не одержали підтримку від Нідерландського фонду, який спонсорував техніку до 12 тис. євро. Інститут масової інформації надав генератори, павербанки. Також нас відібрав один із великих фондів, але гроші мали перерахувати на Київську ОВА, в якій ще напередодні нового року обіцяли дізнатися про кошти, та досі жодної інформації”, – поділилася досвідом Зіневич, додавши, що до війни в колективі працювало понад 60 осіб, нині залишилося 16.
До слова, в КОВА у відповідь на інформаційний запит KВ повідомили, що не отримували жодних звернень про допомогу від постраждалих ЗМІ Київської області.
Статус ЗМІ: куди звертатись і що каже закон?
Зі свідчень редакторів випливає: сьогодні не існує єдиного механізму звернення медіа щодо допомоги і, відповідно, її одержання як на державному, так і на місцевому рівнях.
Як пояснила медіа-юристка Оксана Максименюк, першопричиною цього є те, що, оскільки журналіст прирівняний до цивільної особи, а редакції – до юросіб, не існує і документів, які б регулювали питання цих відшкодувань.
По-друге, відповідно до ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", відшкодування майнової та моральної шкоди в повному обсязі покладається на рф.
Та і така, примарна можливість відшкодування шкоди росією, має свої “але”. Оксана Максименюк нагадала, що 15 березня 2022 року росію виключили зі складу Ради Європи, а пред'явити скаргу до країни, яка не є її членом, в Європейський суд з прав людини неможливо. Вона уточнила, що наразі скарги на рф до ЄСПЛ можна подавати лише у разі, якщо процес правопорушення триваючий. Випадок медіа Київщини вже є доконаним фактом.
Водночас, юристка зауважила, що розслідування злочинів військово-політичного керівництва росії в Україні розпочато прокурором Міжнародного Кримінального Суду (МКС). За її даними, наразі триває збір доказів, кожен потерпілий може зв'язатися з прокурором МКС за допомогою спеціального веб-ресурсу та надати докази воєнних злочинів. Передбачається, що після винесення обвинувального вироку, МКС може ухвалити рішення щодо відшкодування шкоди та сплату компенсацій через спеціальний Трастовий фонд для потерпілих.
Вона зауважила, що є також Міжнародний гуманітарний суд, але подані документи розглядатимуться ним в сукупності з усіма скаргами, як було під час Нюрнберзького процесу.
“Сьогодні немає процедури, яка б дозволила прямо та ефективно допомогти журналістам, крім міжнародних грантових інстанцій. Усе перекладено на самі редакції, які мають знайти спосіб відновити приміщення та отримати компенсацію, особливо це стосується незалежних ЗМІ”, – резюмувала Оксана Максименюк, додавши, що в умовах першої агресії росії у таких масштабах міжнародним судовим інстанціям доведеться напрацювати відповідні документи про способи відшкодування.
Процедура відшкодування: хто допомагає медіа?
У НСЖУ підтвердили, що сьогодні цільової допомоги у відновленні майна редакціям не передбачено, вихід – покладатися на власні сили або подавати заявки на міжнародну грантову допомогу.
“Профільні інституції та організації, які у світі захищають права журналістів і свободу слова, за останні рік-півтора включили в свої пріоритети підтримку українських медіа. Зокрема, це Швейцарський урядовий фонд Hirondelle, який в співпраці з міжнародною громадською організацією IRMI реалізує в Україні річний проєкт підтримки економічної стійкості регіональних медіа, фінансуючи 18 таких ЗМІ, переважно сходу і півдня України. Надається різноманітна допомога по лінії Міжнародної та Європейської федерації журналістів, членами якої є НСЖУ. Допомагають й окремі спілки журналістів у світі, зокрема, обладнання і фінансування надають норвезька, польська, литовська спілки журналістів та італійська федерація працівників преси. Проєкти на підтримку журналістів і медіа в Україні реалізує Український медійний фонд, який є ініціативою скандинавських медіа-асоціацій і організацій та фонду Gazeta Wyborcza. Також є Free Press Unlimited, яка торік надала значну кількість екстрених грантів журналістам та інші, зокрема, штаб квартира ЮНЕСКО, яка впроваджує різноманітні програми і просуває підтримку української медійної галузі на найвищому рівні”, – розповів Сергій Томіленко.
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ додала, що НСЖУ за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів і ЮНЕСКО створили для працюючих в умовах війни медіа Мережу центрів журналістської солідарності, які діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі. У центрах, за її словами, журналісти з будь-якого регіону можуть звернутися для отримання, за посередництва Спілки, від міжнародних донорів засобів індивідуального захисту, технічної, матеріальної, юридичної та психологічної допомоги, навіть, робочого місця з інтернетом.
“Кожна журналістська заявка проходить верифікацію: відповідальний від центру перевіряють статус журналіста та інші обставини. Про результати такої перевірки доповідається на щотижневих робочих нарадах центрів, після чого ми ухвалюємо рішення про допомогу”, – пояснила Ліна Кущ механізм відбору медіа, яким надається допомога.
Вона навела приклади підтримки редакцій технікою замість пошкодженої. Завдяки співпраці Спілки та Федерального міністерства закордонних справ Німеччини в партнерстві з Академією української преси редактор газети “Зоря Приірпіння” Олександр Наказенко отримав ноутбук, редактор газети “Трибуна праці” Павло Смовж – ноутбук, мобільний телефон та високоємний павербанк, декілька десятків колег, котрі працюють у зоні бойових дій – фотоапарати, карти пам’яті, спальні мішки тощо. За підтримки ЮНЕСКО для продовження своєї журналістської діяльності 27 колег з Київщини отримали разовий грант у розмірі 600 доларів США.
Міжнародний досвід
Україна не єдина держава, в якій росія здійснила військову інтервенцію. Так, у 2008 році країна-терорист втрутилася в конфлікт між Грузією та самопроголошеними регіонами Південна Осетія та Абхазія. КВ поцікавилася у грузинських колег про їхній досвід одержання допомоги постраждалим ЗМІ і як це питання врегульовувалося на законодавчому рівні в їхніх країнах.
Медіаменеджер та журналіст із Грузії Звіад Почхуа у розмові із KВ зауважив, що Грузія, як і Україна, у свій час на законодавчому рівні виявилася не готовою до одержаних наслідків від збройної агресії рф.
“Міжнародні спілки журналістів, у тому числі IFJ/EFJ, не змогли підтримати постконфліктні збитки, завдані місцевим ЗМІ. Законодавство не передбачає жодної компенсації, спричиненої війною. Навіть страхові компанії відмовилися покривати збитки, завдані російською агресією. Загалом ЄС був у невіданні щодо того, що росія робила в Грузії. Крім заяв про їхню стурбованість, там намагалися зберегти дружбу з москвою. Головну роль у відновленні післявоєнної економіки відіграли США. Але місцеві ЗМІ залишилися без підтримки”, – розповів журналіст.
Він висловив переконання, що у випадку України, як і Грузії, враховуючи величезну пропаганду з боку агресора, міжнародні фонди та організації повинні сприяти фінансовому розвитку місцевих ЗМІ.
“Важливо також створити потужний регіональний канал новин. Оскільки війна відбувається в Україні, вона стала центром опору росії для всього Чорноморського регіону. Це наділяє Україну не лише головною роллю в конфлікті, а й роллю регіонального лідера з точки зору розбудови демократії та свободи”, – резюмував Звіад Почхуа.
* Ця публікація була підготовлена в рамках проекту IWPR "Голоси України: Захист передової", що фінансується ЮНЕСКО. Автори несуть відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цьому матеріалі, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов'язань.
This publication was prepared under IWPR's Ukraine Voices: Protecting the Frontline project funded by UNESCO. The authors are responsible for the choice and the presentation of the facts contained in this discussion and for the opinions expressed therein, which are not necessarily those of UNESCO and do not commit the Organization.
Фото: колаж KВ
