Петро Качанов: “Київська опера” відкриє наступний сезон мюзиклом “Піноккія” і це буде абсолютно унікальний український продукт"
Київський академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва “Київська опера” 1 липня завершив черговий театральний сезон і анонсував блискучий старт нового сезону у вересні. Серед інших вистав, для киян створять атмосферний мюзикл “Піноккія” та балет, що ґрунтуватимуться на виключно українському творчому доробку. Про те, чим живе та дихає “Київська опера” в часи війни, про розквіт та підтримку всього українського, концерти в укритті та як зробити вітчизняний театр конкурентним, “КиївВладі” розповів директор та художній керівник опери, заслужений працівник культури України, Петро Качанов.
KВ: Українське сьогодні в тренді, у вашому репертуарі, як відомо, йдуть опери, що перекладені українською. Але чи є, чим замінити те, що через війну стало неактуальним? Чайковського, наприклад?
Петро Качанов: В Україні сьогодні є всього шість оперних театрів. У Німеччині їх близько 50. Відсоток українців, які хоч раз були в театрі за своє життя, близько 3%. В Австралії це – біля 26%. Також є певний дефіцит вітчизняного, саме українського творчого доробку, який може бути поставлений на сцені опер. Це все – результат культурної політики, що роками насаджувалася росією за часів її панування над українською землею. За часів СРСР політика імперії щодо нашої культури була відверто “малоросійською”. Театрам “спускали” певний, визначений і дозволений репертуар. У перші роки Незалежності культура так і не стала вищим пріоритетом в українській державі. А зараз, у буремний час змін, ми маємо нагоду для них і повинні вирішити, на що саме ми змінимо попередні репертуари. Наприклад, на кого ми міняємо Чайковського? Як діятиме державна політика? Нам не завадила б чітка позиція, що ми повинні замінити того ж Чайковського наприклад на Кос-Анатольського, або на когось іншого, але обов’язково – українського композитора.
У культурній політиці державі варто орієнтуватися на те, щоб розвиток ініціювався не тільки знизу. Щоб художні керівники опери не шукали самі партитур, яких не існує, а була певна послідовна політика створення і відновлення з архівів такого культурного надбання.
Бо ми часто стикаємося з проблемою: є відомий композитор, є відомий твір, який варто поставити, але його не знайти. І не тому, що в Україні такого немає. А тому, що це надбання поховане десь у фондах чи архівах, і хтось має це знайти і запропонувати.
П’ять років тому, коли я тільки став художнім керівником цього театру, ми почали зміни зі змін позиціонування. По-перше, змінили його коротку назву – КАТОМБ (Київський академічний муніципальний театр опери і балету для дітей і юнацтва), що дісталася нам від часів УРСР. Тож ми змінили на коротку назву, на “Київську оперу”. Є відповідні зміни до Статуту, до Положення про театр, яке затверджується Київрадою. Є, навіть, реєстрація бренду, який став фірмовим знаком.
KВ: А після з’явилася ідея перекласти класичні опери українською?
Петро Качанов: Так, ми розпочали зміни з глобального – з репертуару. Опери, які в нас йдуть, ми переклали українською мовою. Так, справді, існує традиція, що всі опери мають виконуватися мовою оригіналу, але ми свідомо пішли на цей крок, це ноу-хау. В українських оперних театрах ніде більше немає такої практики – перекладу. Однак у світі є. Це, наприклад, Лондонська національна опера, яка працює виключно англійською мовою.
Першою оперою у перекладі за мого художнього керівництва стала Vіva la mamma (“Нехай живе мама!”), або Театральні порядки та безлад”. Потім ми переклали “Весілля Фігаро”, “Богему”, потім українською поставили “Ромео і Джульєтту”. Зараз у нас на черзі “Травіата”.
Наступним кроком для нас став активний пошук українських композиторів. Ми шукали те, що не виконувалося вже 30-40 років. Так, наприклад, Михайло Вериківський написав ідеальну поему “Чернець”, яка не виконувалася майже 40 років. Ми зробили програму “Український диптих”: запросили сучасних українських поетів, які перший день читали поезію, а на інший у нас був музичний калейдоскоп, вернісаж з тих творів, які не виконувалися багато років і які ми знаходили в архівах. І, наголошую, все це було зроблене ще до війни.
KВ: Які бачите зміни у запитах зали зараз? Чим живе і дихає українець у часи війни?
Петро Качанов: Скажу так: зараз перед виставою диктор просить глядачів не тільки вимкнути свої телефони на час вистави, а й попереджає про тривоги і укриття. І коли в кінці диктор говорить “Слава Україні!”, то ми завжди чуємо відповідь “Героям – Слава!” Особливо це стосується дитячої аудиторії. Тож і це сьогодні є своєрідною ідеологією. Ми робимо все для українізації – і так правильно.
KВ: Що бачите яскравим здобутком театру за останні роки?
Петро Качанов: Ми поставили собі амбітну мету: докластися і здолати тенденцію, коли у провідних театрах світу практично не знають музики українських композиторів, не знають й українських вистав. Хоч дуже багато російського продукту. Це – культурна боротьба. І я пишаюся тим, що ми перші поставили балет “Аладдін” українського композитора, Олександра Родіна, у жовтні 2021 року відбулася його прем'єра у нашому театрі, а потім державний театр в Литві у місті Каунас замовив у нас постановку “Аладдіна”. І вперше в історії “Аладдін” Олександра Родіна йшов в репертуарі європейського театру. Вони дізналися про цю постановку завдяки диригенту Київського національного академічного театру оперети Оксані Мадараш. Наша трупа разом з литовським театром поставила цю виставу, вона й по сьогодні є в їхньому репертуарі. Ми зараз навіть одержуємо роялті. Треба віддати належне, що згодом і Раду Поклітару поставив в Ризі балет “Вій” того ж самого Олександра Родіна.
KВ: Як війна вплинула на колектив, на трупу? Яка зараз середня зарплата, як утримувати людей і чи сприяє Київ театрові?
Петро Качанов: Дуже болюче питання і, думаю, не лише для нашого театру. Коли відкрили кордони, виїхало дуже багато людей: талановиті балерини і артисти балету, солісти, вокалісти, оркестранти, майстри сцени, багато жінок. І фактично цей сезон для “Київської опери” став сезоном своєрідного відновлення. Зараз в країні загалом є, безумовно, дефіцит у кадрах. Особливо там, де необхідна висока компетенція і високий рівень професійності.
На жаль, ми наразі не конкурентні з Національною оперою, “Оперетою”, адже середня зарплата нашого артиста – в два рази менше. Втримати людей, якщо їм пропонують національні театри вищу зарплатню – нереально. У той же час муніципальні та місцеві театри країни перебувають на межі виживання. Наш театр налічує 355 осіб з усіма працівниками. І, звичайно, хотілося б, щоб ця складна нерівність була державою нівельована. Однак у нас є таланти, які, працюючи у національних театрах, за покликом душі не залишають нашої сцени.
Тож, резюмуючи: театрам наразі непросто. Але ми справляємося. Зараз маємо повноцінний оркестр, солістів та вокалістів, є молода кров, студенти консерваторії останніх курсів, випускники. Молоді люди мають багато енергії, ентузіазму – і в цьому є також свій позитив. “Київська опера” – це блискуча, прекрасна трупа, є солісти світового рівня. Також досить високий рівень балету, хоч це — творча одиниця, яка затребувана за кордоном, як ніхто.
Місячний фонд заробітної плати в нас складає 4 млн 200 тис. гривень. Щоб поставити якусь прем'єру потрібно два мільйони. Я маю на увазі, щоб зробити це якісно, добре, не за принципом “на підборі”, коли костюми та декорації беруться з попередніх років.
KВ: Збори за сезон покривають необхідні витрати?
Петро Качанов: Збори забезпечують невелику суму. В хороші часи – це в місяць близько 800 тисяч гривень, може бути й вдвічі менше. У нас сезонна робота, яка починається з кінця жовтня і закінчується в березні. До того ж, зважаючи, що опера – це окремий жанр, ми не можемо розраховувати на таку само кількість публіки, як і драмтеатри. Плюс у драматичному театрі на сцені може грати дві-три людини. В нас же на сцені за раз щонайменше 45 осіб оркестру, 40 осіб хору, і солісти, і балет, залежно від вистави, тож це завжди робота величезного колективу.
До війни за комунальні послуги ми сплачували із зароблених коштів. Зараз, і це насправді величезна допомога, у питанні покриття цих витрат нас підтримує міський бюджет.
Ми оновлюємося за можливості. Змінили завісу, плануємо закупити світлове обладнання, робимо необхідні ремонти. Коли я прийшов на цю посаду, на рахунку опери було 175 тис. гривень. Зараз – 2,5 млн гривень.
KВ: Якраз кошти для нової вистави.
Петро Качанов: Так, зараз на ці кошти ми готуємо прем’єру вересня. Очікування дуже великі. Це буде мюзикл “Піноккія”, схожий на бродвейський. Головною героїнею буде дівчинка. І особлива гордість, що це – виключно український продукт, для якого ми шукали композитора тут, серед наших талантів. Дещо пішли навіть на авантюру, оскільки був оголошений через Facebook конкурс для прем’єри. Близько 30 композиторів відгукнулися на оголошення та вислали свої доробки. Ми колегіально обговорювали всі номери і схилилися до роботи Бориса Севастьянова.
Костюми для нас робить Дмитро Курята, який розробляв сценічний одяг для “Аладдіна”. Лібрето буде відрізнятися від оригінального, і, тим більше, від “Буратіно”. Пише Дмитро Тодорюк. Ставити, як режисер, нашу прем'єру буде Віталій Пальчиков.
KВ: Чому вирішили оголосити конкурс?
Петро Качанов: Бо так можна отримати декілька варіантів, побачити мислення композиторів, відчути творчі почерки і обрати того, хто найбільше підходить з певних позицій.
KВ: Чи будуть проводитися подібні конкурси ще? З якими складнощами зіткнулися в цих процесах?
Петро Качанов: Будемо вирішувати за результатами. Чи стане це мейнстрімом – можливо.
KВ: Чим ще збираєтеся дивувати глядачів у новому сезоні?
Петро Качанов: У новий сезон перейде також багато опер із минулого сезону. Не перейдуть Чайковський, Прокоф’єв, а також “Буратіно”.
До нового року потрібно поставити ще й балет. Орієнтовно – у грудні. Готуючи його, ми також прагнули привнести свіже і нове бачення.
На щастя, ми натрапили на два номери для балету українського композитора. І зрозуміли: це — не гірше за Чайковського, ми хочемо поставити саме цей балет. Але нема ніде партитури... І тут ми повертаємося до того, з чого почали: довгі роки українська культура штучно утримувалася такою, щоб не мати змоги конкурувати з російською.
KВ: У кінематографі смак глядача диктує вибір сценаріїв. Чому б цей процес не застосовувати у класичному театрі?
Петро Качанов: Якщо ми говоримо про масову культуру, якою цікавиться 60% споживачів, – підхід дієвий. Однак оперна музика – це дещо інше. Це ми маємо формувати смаки глядача сьогодні. Тому у “Київській опері” ми так урізноманітнюємо репертуар. Прекрасно розуміючи, що треба додатково приваблювати глядача.
У нас невелика зала та театр, у порівнянні з Національною оперою. Але в нас є свобода у творчості. Наприклад, наразі пропонуємо глядачеві прекрасні вистави контемпорарі. Для мене це – один з найкращих балетів, поставив Артем Шошин. Називається “Далеко по сусідству”. Це без перебільшень шикарна вистава, неокласика. Пластична, віртуозно поставлена, настільки, що ти за 45 хвилин серцем переживаєш життя двох поколінь. І вона вражає.
Тож ми йдемо цим шляхом, це – процес омолодження. Він відбувається в нас, відбувається й в оперному мистецтві в усіх європейських країнах.
KВ: Ви повернули в материнське лоно частину вашого приміщення, яку раніше займав клуб “Ра”. Там зараз сцена-укриття. Розкажіть про цей проєкт, як він виник? Що там відбувається наскільки там широка репертуарна лінійка?
Петро Качанов: Так, приміщення-укриття знаходиться в нашому підпорядкуванні. Це – величезне досягнення Департаменту культури КМДА, і особисто Діани Попової та заступниці мера Києва Ганни Старостенко. Ми не використовували це приміщення до війни, але зараз маємо можливість проводити там вражаючі програми. Наприклад, “Джаз в укритті”, “Романс в укритті”, хоч глядацька зала мала. Також провели там три концерти “Титани української музики”, де виступали Віктор Павлік, Марічка Бурмака, гурт “Авіатор”. Це відбулося в контексті відродження української культури.
KВ: Після перемоги чи може це приміщення знову перейти в оренду?
Петро Качанов: Ми маємо зараз говорити не про орендні площі, а про відновлення країни, в контексті відновлення та набуття нових інтелектуальних та ідеологічних здобутків. Я б не спускався до обговорення театрів, як орендних площ. Ярмарок і театр – речі несумісні.
Зараз ми маємо співпрацю з Національним будинком органної і камерної музики України і вони у нас дають свої концерти. І це – той формат у якому ми готові співпрацювати.
KВ: Театр може залучати меценатів? Чи є якісь колаборації з бізнесом?
Петро Качанов: Я знаю дуже багато прийомів і способів, як може існувати для театру меценатська та спонсорська допомога. Це і іменні крісла в театрі, розміщення логотипів спонсорів на буклетах, як це робиться, наприклад, в театрах Ірландії. Однак найперше, що нам потрібно, – це на рівні держави прийняти закон про спонсорство, який би стимулював спонсора до цієї активності. Людина, що вкладає кошти, має бачити доцільність цього.
KВ: Вам потрібно виховувати нові таланти? Як це у вас робиться?
Петро Качанов: До початку повномасштабної війни ми залучали молоді таланти до дитячих вистав через кастинги, що оголошувалися на регулярній основі. Так, наприклад, був зроблений мюзикл School of Rock, де всі актори – діти, 30 чоловік. Вони були просто суперові, як актори – дуже мотивовані. Для нас це є своєрідна просвітницька діяльність. А до того також було два новорічні мюзикли, і також малеча потрапляла у склад трупи через кастинг.
KВ: Яку бачите мету на найближчий час для театру?
Петро Качанов: Наша мета – універсальність. Яка полягає в тому, щоб урізноманітнювати репертуар, пропонувати опери, мюзикли, балети як для дорослих, так і для маленьких киян. Наша стратегія – не зациклюватися на одному форматі. Адже це – застій.
Сьогодні я дивлюся з оптимізмом у наше майбутнє. Після перемоги ми, українці, будемо формувати розуміння, як і з яким багажем ми прямуватимемо до нашої мети.
Читайте: Kyiv Opera Theatre запрошує на гала-концерт з найкращими творами з 41 театрального сезону
Фото: Євген Лоюк
