Історії відродження: як волонтери відбудовують гуртожиток у постраждалому Макарові
Україну боронять військові, але є й ті, хто допомагає іншим, не тримаючи зброї в руках. Волонтери стали справжніми супергероями, які допомагають тисячам постраждалим від війни. КВ поспілкувалась з тими, хто зосередився на відбудові зруйнованого. На Київщині цим займаються люди різних професій з усіх куточків країни, вони розповіли, як проходить відновлення гуртожитку медичного коледжу у Макарові, який був домівкою для понад 60-ти студентів.
Будуємо Україну Разом
Гуртожиток відновлюють волонтери громадської організації “Будуємо Україну Разом” (далі – БУР), що за даними офіційного сайту налічує 4500 тисячі волонтерів по всій країні. Вони з’явились ще у 2014 році як волонтерська акція Української освітньої платформи (тоді Львівська освітня фундація) з відновлення будинків, знищених жахливою війною на сході України. Коли у цьому році війна прийшла й на інші українські землі, організація розширила зони своєї діяльності. Будинки відновлюють на так званих “БУР-таборах” – це з’їзди волонтерів, де вони щоденно працюють над відновленням об’єкту. Завдяки донатерам та іншим благодійним організаціям волонтерів забезпечують будматеріалами, їжею та проживанням. На платних засадах в організації працюють майстри, які навчають волонтерів будівельній справі.
“Таборовий сезон зазвичай тривав в нас з травня-червня до середини жовтня. А цього року ми таборуємо десь до середини грудня. Ми маємо ще проекти у Полтавській, Дніпропетровській та Чернігівській областях. Паралельно з нами працюють ще 4 команди. Ми працюємо з 2014 року, в нас є партнери які знають нас давно і розуміли що з початком війни ми потребуватимемо гроші. Ми шукаємо інода донорів під проект, а іноді шукають нас. Це і міжнародні організації, і українські, і вільні поодинокі донати. Цього року все трохи сумбурно, ми працюємо нон-стопом. В нас є така річ як “БУР-друзі”, це спільнота відповідальних українців, які зацікавлені нашою роботою та першими отримають звіти про неї. Це така собі волонтерська щомісячна підписка. Це і просто зацікавлені люди, й наші волонтери які з якихось причин не можуть відвідати табір. Це наша фінансова подушка безпеки. Кількість донатів в нас постійно збільшується”, – розповіла адміністраторка табору в Макарові Тетяна Симкович.
Макарівська громада
Відновлювати Київщину волонтери почали через місяць після її деокупації. В Макарові їх руками було відновлено частину ДСНС, а в Мотижині Макарівської громади – місцеву школу.
“Нам пропонували розбирати завали на Київщині, але ми довго погоджували це рішення і потреба відпала. Але до нас звернулись ДСНС, які запропонували допомогти у відновленні пожежної частини в Макарові, і ми долучились. Там був повністю зруйнований дах, 2 прильоти, увесь другий поверх вигорів. Там ми почали працювати у червні місяці”, – додала Тетяна.
Гуртожиток
Гуртожиток Макарівського медичного коледжу по вулиці Котовського, 11 був домівкою для 64 людей. Це переважно діти, що перебували у важких життєвих обставинах, деякі з них навіть були сиротами.
Зараз тут бадьоро працює команда з 22-х волонтерів. Серед них як і ті, хто мали досвід в будівництві, так і люди зовсім протилежних професій. Деякі навіть приїхали з інших країн, і долаючи мовні кордони впевнено роблять корисну справу. Стан будівлі до того, як до неї потрапили волонтери був сумний – зруйнований дах й падаюча штукатурка.
“У цій будівлі був повністю зруйнований дах, він був не перекритий, через це дуже позатікало на обох поверхах, пішов грибок і сирість. Нам довелось виводити грибок, перекривати дах, знімати усі шпалери та штукатурку. Були ситуації, коли ми хотіли здерти шпалери, а відривався просто шматок стіни. Цеглини ніби стоять, але мурована штукатурка відвалюється. В процесі роботи з'являються нові виклики. Ми були до цього готові, але не планували, що вони будуть. Ми зробили повністю демонтаж на другому поверсі, це 13 кімнат, кухня та туалет. Ми робимо тут все, навіть проводку. У цьому гуртожитку переважно жили діти СЖО (ред. у складних життєвих обставинах), які проживали в районі. Це їх основне місце проживання, тут жили навіть кілька сиріт, і вони мають сюди повернутись. Також, у Макарові дуже багато людей просто втратили житло, і є думки щоб також заселити їх сюди, аби перезимувати”, – поділилась адміністраторка.
Так зараз виглядають приміщення гуртожитку. Роботи йдуть всюди – від коридорів, що наповнені музикою українських виконавців з великої колонки, до кімнат, кухні й туалету.
Хто вони?
Місцевими супергероями стали люди різного віку й професій. Серед них можна знайти усіх – від студентів столичних ВУЗів до митців й фотографів. Це мотивовані люди, що в першу чергу обрали допомогу іншим над власним комфортом. В кожного з них різний шлях, але об’єднало їх одне – бажання приносити користь.
“Я волонтерю з цього літа, тоді я вперше поїхала на БУР-табір. Раніше я не була на такого роду волонтерстві, але я волонтерила з початку війни по іншим напрямкам. Я була на двох таборах у Мотижині, де ми ремонтували школу, також ми добудовували будинок для переселенців. Тривалість відновлення залежить від об’єкту. Один заїзд це один тиждень, тут, у Макарові ми мали 6 заїздів. Це перший мій будівельний досвід, і набувати його справді не важко – тут дуже хороші майстри, які уважно ставляться до нас і всьому навчають. Вони вірять, що ми все зможемо і завжди підтримують. Я завжди дуже хотіла приносити користь і це важливо особисто для мене. Це не тільки можливість допомагати іншим, але й отримувати великий емоційний фідбек, бо тут справді неймовірні люди, з таборів я завжди повертаюсь щаслива, не пам’ятаючи про втому”, – розповіла волонтерка Соня Савкова.
До відбудови макарівського гуртожитку долучились навіть ті, для кого Україна не є Батьківщиною. Зокрема, американець Ендрю, який став Андрієм для своїх українських друзів планує й далі пов’язувати своє життя з Україною.
“Я жив в Україні з 2014 по 2017 рік, зараз я повернувся до України бо я хочу допомагати і жити тут знову, бачити майбутнє цієї країни. Я волонтер, бо я маю необхідні навички для цього. У США я виготовляв меблі, тому я маю досвід. Волонтерю я близько 2-3 місяців. Я шукаю й інші варіанти, де я можу бути корисним, бо я хочу допомагати якнайбільше і вірю, що Україна буде повністю вільною”, – поділився Андрій (Andrew) Сіммонс.
Також, до БУРу приєднався й інший іноземець – угорський фотожурналіст Шома (угор. Soma Szebelledi). Він як ніхто знає ціну правди, коли як на Батьківщині він був змушений звільнитись з місцевого медіа, яке вимагало робити пропагандистські матеріали.
“Те що відбувається зараз в Україні це жахливо, і я вважаю що кожен має робити все, що в його силах, незважаючи на те, чи це його рідна країна, чи ні. Я був тут з жовтня по листопад і тепер я знову хочу допомагати. Мені доводиться суміщати волонтерство й роботу, але у вільний час я тут. За професією я фотожурналіст, будівництво для мене це зовсім нова галузь. Я планую залишитись в Києві і працювати тут. Тут я планував лише відвідати своїх українських друзів, але війна внесла свої корективи. Раніше я працював на угорське медіа, зараз я незалежний журналіст. Кілька років тому мене намагались змусити писати пропаганду і я залишив роботу. Зараз я шукаю місце в будь-якій англомовній країні, де я зможу працювати на організацію, яка не поширює пропаганду і перебуває на правдивому боці історії. Я вважаю що у першу чергу необхідно пам’ятати, що політики це не звичайні люди. В Угорщині дуже багато тих, хто стовідсотково підтримує Україну. На початку війни я зробив пост у соціальних мережах, де збирав гуманітарну допомогу, і назбирав 4 великі сумки з продуктами і речами і я був здивований тим, як люди відгукнулись”, – розповів угорець.
До доброї справи долучились й ті, хто з різних причин не зміг попри бажання тримати зброю в руках і захищати українську незалежність на полі бою.
“До цього я волонтери в Краматорську, звідки й я сама. Там це були теж періодично будівельні роботи. В БУРі я вперше. Це стосується кожного, і особисто для мене важливо зробити внесок у відбудову нашої країни. За професією я музикант, це все для мене вперше. Єдині дотичні навички до цього були набуті в мене зі спрей-арту. Якщо розібратись, то опановувати будівничу справу не так важко. Це важко фізично, не кожен готовий на це. Це не про комфорт, але це про майбутнє країни. Взагалі я хотіла потрапити до лав ЗСУ, але мене просто не взяли через стан здоров’я. Я пішла до військкомату ще 18-20 березня. З першого дня війни в мене були й родичі, які пішли на війну, і я була готова приєднатись”, – розповіла миткиня Оля Михайличенко.
“Я залучався й до ремонту школи, й частини ДСНС, зараз ось ремонтуємо гуртожиток. Взагалі то я студент 2 курсу, навчаюсь у Києво-Могилянській академії, вивчаю зв’язки з громадськістю. Треба якось допомогати, 18 років мені виповнилось вже після повномасштабного вторгнення, в 17 я не міг тримати зброю в руках. Але долучатись до відбудови треба, я намагаюсь робити корисну справу і роблю це приблизно з червня”, – поділився волонтер Дмитро Данилін.
Долучитися до допомоги може кожен бажаючий. І хоча таборовий сезон вже закінчується, кожен зможе знайти собі корисну справу.
Як раніше писала KВ, дитячий спеціалізований санаторій “Орлятко” починає відновлення своїх корпусів, які були пошкоджені внаслідок агресії рашистів на Київщині. На сьогодні укладено договір ціною 18,5 млн гривень на проведення капремонту будівель харчоблоку, лабораторії та триповерхового спального корпусу, в якому за сумним збігом обставин останні два роки велися планові ремонтні роботи. Капремонт замовили у ТОВ "ВКФ "Атлант-плюс", що належить підприємцю Анатолію Мехеду, який минулоріч безуспішно балотувався в міськраду Броварів. Пропозиція цієї фірми була найдорожчою в тендері, а підрядником її обрали незважаючи на те, що вона фігурує в кримінальному провадженні у привласненні коштів при виконання спортзалів у школах Києва.
Читайте: У Ворзелі починають відновлення пошкодженого війною санаторію “Орлятко”
Фото: колаж КВ
