Рятуйте власні душі та тіла!
Останнім часом помічаю: одночасно зі словосполученням “екологія в Україні” в більшості людей виникає низка, зазвичай, негативних асоціацій. Якщо ви безтурботний виняток і при цьому живете таки в Україні, то, радше за все, від екології в нашій державі постраждали ще до народження. Отож тепер сліпі й глухі – телевізор з цієї причини не дивитесь, а оскільки на додачу ще й паралізовані, то й на вулицю не маєте змоги виходити, тож і не бачите засміченості нашого повсякденного життя. Можна сказати, пощастило...
Я ж пересічна й відносно поки що здорова українка. Маю брата, який інколи вмикає телевізор і дивиться те, від чого можна з глузду з’їхати. Для прикладу – вчора була передача про генетично модифіковані продукти. Мовляв, ніхто не знає, скільки їх і на яких саме полях небезпечні для майбутніх поколінь продукти вирощуються. Самі розумієте, коли навіть колорадський жук, послуговуючись інстинктами, а не інтелектом, відмовляється картоплю їсти, то... в магазини її не варто завозити.
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
Але в магазинах є все – найбільше ж там небезпечного для здоров’я. І на продуктах не пишуть, чим саме можна отруїтися, яким барвником чи консервантом. Нині тушковане м’ясо, як з’ясувала з тієї ж телепередачі, має з тваринним продуктом зв'язок тільки за назвою, зазвичай у банки пакують сою – знову ж таки модифіковану. Додають її ж у ковбасу. А в улюбленій мною згущенці не те що, власне, молока немає, роблять її з пальмової олії з додаванням... шпалерного клею! І що, когось покарали? Ні. Ми споживаємо те, що дають, і тим перекреслюємо не лише власне майбутнє, а й наступних поколінь.
Інколи я думаю – а якби на продуктах писали, з чого вони складаються, й не приховували, що є в них отрута, то чи відмовлялися б від них українці? Хтозна. Не відмовляється ж більшість наших громадян від алкоголю. За деякими з соціологічних досліджень, ми є однією з найпитущіших націй і поступаємося в своїй любові до горілки хіба що росіянам. Причому труять свій організм алкоголем не лише дорослі, а й насамперед діти. Хто кого переп’є – найпоширеніший вид спорту.
До речі, про спорт. Від негативу, який вихлюпується з телеящика, часто тікаю на вулицю. Щодо спортивних секцій, то їх нині не густо та й не дешеві вони. Найкраще оздоровлення – прогулянки. Домовляюся з подружками, й уперед – на берег річки чи до лісу. Виходжу за двері квартири й минаю смердючий сміттєпровід – особливо дошкуляє він улітку. Далі – подорож ліфтом, стіни якого помережено написами, що свідчить про екологію наших душ. Про неї ж свідчать і зламані деревця біля під’їзду. Доки йдеш вулицею, зустрічаєш чимало людей, які тримають у руках пляшки й дудлять пиво чи слабоалкогольні напої “з горла”. І байдуже їм до недавно ухваленого закону, за яким розпивання спиртних напоїв у громадських місцях заборонено. Оце ігнорування законів уже в крові моїх співгромадян, і хто знає, чи не результат він вживання усе тих же генетично модифікованих продуктів?
Маємо “ігнор-совєтікум нерозумний”. Цей підвид людини обов’язково кидає папірця чи недопалка, пляшку повз урну. Він ніколи не поступиться місцем старенькій, яка ледь стоятиме над ним, коли зручно вмоститься з пляшкою в руці на сидінні автобуса чи тролейбуса. Коли ж отакі ”ігнор-совєтікуми нерозумні" дорослішають, то зазвичай на вкрадені гроші купують машини й не пропускають стареньких навіть на пішохідних переходах. Машини, в свою чергу, також вносять свою часточку отрути в наше довкілля.
Найнаочніше ж бачиш ступінь людського звиродніння, коли приходиш на берег річки – засмічено його так, що стає по-справжньому страшно. І це Дніпро, оспіваний народом нашим! Хто не бачив отих куп сміття, дислокованих зазвичай поблизу пляжів, той (читай початок цієї статті) постраждав ще до народження.
А тепер питання: що ж робити? Примиритися? Чи почати, як деякі старенькі, інших перевиховувати? Хоча хто в наш час старих (хай вони й мудрі) нині слухається? Залишається хіба що почати з себе. По-перше, усвідомити те, що ніхто не скасовував давньої істини: “У здоровому тілі – здоровий дух”. Отож варто берегти здоров’я і дароване нам Богом вмістилище душі – дивовижі й можливості якої не кожен може і не завжди прагне осягти. Звісно, не смітити самому. Інколи доведеться й за іншими прибирати – скажімо, нині поширився волонтерський рух, учасники якого влаштовують генеральні прибирання в садах і парках, саджають дерева. Адже держава в нас одна, і планета Земля – також. А ми її діти, які з віком мають розумнішати, а не навпаки.
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
