Проблема сучасної самоідентифікації
Хто я? Що я люблю? Що я ненавиджу?
На перший погляд, самоідентифікація – це щось дуже складне. Як можна упевнено й чітко сказати, хто ти є насправді? Адже існує стільки аспектів, стільки різноманітних понять, які можуть характеризувати тебе як людину, але всупереч цьому не давати повноцінної характеристики?
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Найперше, що спадає на думку і здається найлогічнішим: я – людина. Можна насамперед відштовхуватися від цього дуже узагальненого визначення. Але людей на світі майже 8 мільярдів, то що ж робить кожну з нас чимось унікальним, неповторним?
Ще можна сказати, що я – жінка. Ні, навіть так: я – молода жінка. В цьому понятті вже більше конкретики, але все ще недостатньо, аби виділити мене серед інших. То хто я?
Я – особистість, яка хоче, щоб її слухали та чули. Я хочу, щоб моє слово відкривало очі. Жінкам і чоловікам, одній особі чи мільйонам – я хочу, щоб воно знаходило відгук у чиїйсь душі.
Я люблю дивитися банальні фільми про кохання та плакати, тому що вони дуже милі, а я занадто сентиментальна. Я люблю перечитувати Гаррі Поттера та помічати деталі, на які не звертала уваги раніше. Я люблю грати у “Клуб Романтики”. А ще я люблю соціальні мережі, люблю за те, що десь там, можливо, на іншому континенті, а можливо, у сусідній квартирі, живе людина, яка розділяє ці мої маленькі пристрасті, мої думки, і може ними зі мною поділитися. Я можу сумувати та плакати через найменші дрібниці, а можу дуже голосно й негарно сміятися над дурними жартами. А ще я надзвичайно люблю піддавати, здавалось б, найпростіші речі й поняття глибокому аналізу.
Я не люблю футбол і не люблю пиво. Не люблю розмовляти про політику. Я не захоплююся бойовиками, нічого не тямлю у техніці і не люблю фізичні навантаження.
Є речі, які я ненавиджу. Я ненавиджу те, що у 2021 році мої особисті смаки, мій вибір та мої думки в чужих очах все ще асоціюються із чимось типовим і “суто жіночим”; те, що мої висловлювання здатні викликати скептичну посмішку на чийомусь обличчі; те, що сам факт мого народження дівчинкою визначає мою подальшу долю, мій рід діяльності, ставлення оточуючих до мене й мого тіла; те, що факт чийогось народження хлопчиком визначає його подальшу долю, характер, стиль у одязі, спосіб виражати власні почуття. Я ненавиджу те, що людина сама загнала себе у клітку зі стереотипів та упереджень, і викинула ключ у снігові кучугури.
Я – людина. Я – особистість. Я емоційна та імпульсивна, люблю романтичні комедії та сумні книги не тому, що я жінка, а тому що я – це Я. Я одягаю мішкуваті светри й громіздкі чобітки не задля того, аби висловити “протест”, а тому що це – мій вибір; я одягаю короткі сукні та фарбую губи не задля того, щоб на мене звернули увагу, а тому що я так хочу. Я не перестану бути жінкою, якщо захочу працювати автомеханіком або раптом почну дивитися футбол. А якщо я захочу стати чоловіком, то це не знищить мого внутрішнього “Я”, тому що стать не впливає на людську особистість.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
То що ж я хочу цим сказати? Напевно, те, що тільки сама людина здатна будувати себе як індивідуальну й неповторну соціальну одиницю. Стереотипи протягом століть глибоко в’їдалися у свідомість нашого суспільства, й винищити їх буде дуже й дуже складно. А тому важливо нести у маси правильні думки: перш за все, потрібно правильно виховувати самих себе. Що б нас не оточувало, які б установки нам не нав’язувало суспільство, ми однак самі будуємо своє “Я”.
