Пам’ятати кожного і всіх. Знати історію та вшановувати пам’ять
6 листопада 1943 року Київ було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Для нас – це вже далека історія. Але разом з тим – це пам'ять. Та, згадуючи про звільнення, не можна не згадати про героїчну оборону Києва. 7 листопада юні журналісти Інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва та вихованці дитячо-юнацького клубу “Олімпія” разом з батьками та керівниками – викладачем ІТА “ЮН-ПРЕС” Наталією Іванівною Плохотнюк і завідувачкою ДЮК “Олімпія” Оленою Федорівною Климук вирушили у туристичний похід стежками Голосіївського лісу, щоб вшанувати пам’ять загиблих та почути їх історії.
Голосіївський ліс. Прекрасне місце для прогулянок родиною, компанією друзів, або наодинці, щоб йти прекрасними стежками парку і думати. Це можуть бути будь-які думки: про погоду, про майбутнє, про те, що з вами сталося днем раніше або про те, що ви їли на сніданок. Але не кожна людина думає про те, що сталося у тому місці, де вона зараз з радістю проводить свій час, далекого 1941 року. Саме тут, на південній околиці міста, була 3-я лінія оборони Києва, яку тримали бійці 5-ї повітряно-десантної бригади під командуванням генерала Олександра Родимцева. А також тримати тут оборону випало 206 стрілецькій дивізії і 19 тисячам бійців так званого “народного ополчення” з цивільного населення Києва, що вийшли боронити рідне місто Ця лінія оборони Києва, була створена 24 червня 1941 для захисту міста від нацистських загарбників всіма засобами на випадок, якщо війська фронту не втримають перших двох ліній оборони. Вона мала вигляд замкненої лінії, що проходила безпосередньо по околицях міста: від Дніпра через Деміївку, Відрадний, Святошин, Сирець, Куренівку, Оболонь, Райдужний, Позняки і знову виходила до Дніпра поблизу Осокорків. Довжина лінії оборони – 32 км. Будівництво тривало протягом серпня і більшої частини вересня 1941. Під час другого і третього наступів гітлерівців на Київ тут також тримали оборону частини 27-ї армії Південно-Західного фронту за підтримкою кораблів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Центрами стійкого опору стали Осокорки, Вишеньки, Теличка, Деміївка, Голосіїв. У Голосіївському лісі навічно залишилися сотні , а, можливо, й тисячі бійців, які стояли за свою Батьківщину до останнього.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Погода нам посміхнулася. Було достатньо тепло та сонячно, прекрасна погода для походів. Ліс зустрів нас справжньою золотою осінню. Жовте листя повільно та тихо опадало з високих дерев. Відчувалася осіння атмосфера і це придавало настрою для довгої прогулянки.
Перша наша зупинка була біля будинку-музею Максима Рильського, де з 1951 по 1964 рік жив і працював видатний український поет. Ми трохи послухали про нього, його творчість та життя. Далі ми пішли вузенькими стежками осіннього лісу. І зовсім скоро зупинилися біля обеліску невідомому солдату, який загинув, обороняючи Київ в 1941 році. За цією могилою багато років доглядають учні й педагоги 186-ї школи Голосіївського району. Саме тут ми почули розповідь про безстрашну дівчинку, Героя Радянського Союзу Марію Боровиченко. Дівчинка народилася й жила в селі Мишоловка, в передмісті Києва на вул. Мишоловській (зараз це – вулиця Квітки-Основ'яненка Голосіївського району столиці), вона рано зосталася сиротою. Навчалася дівчинка в сільській (нині школа № 122, яка носить її ім'я), 1941 року закінчила 8-й клас та курси медсестер. Марійка мріяла стати вчителькою, але війна перкреслила її мрію.
У серпні 1941 року командний пункт оборони Києва розташовувався неподалік від Мишоловки, в Голосіївському лісі. 10 серпня 1941 року туди прийшла Марія разом зі своїм дядьком, а наступного дня вона вже була санітаркою та розвідницею 5-ї повітряно-десантної бригади .
Жорстокі бої точилися біля Сільськогосподарського інституту, Жулян, Голосієва, Мишоловки, Червоного трактиру, Іллюшинських дворів. Під шквалом ворожого вогню юна санітарка Марійка надавала допомогу пораненим бійцям, витягала їх з полю бою. За нею закріпилося прізвисько Марійка з Мишоловки. В цьому бою дівчинка вбила двох фашистів, одного взяла в полон, врятувала пораненого командира батальйону капітана Сімкіна. За проявлений героїзм під час оборони Києва її нагородили медаллю “За бойові заслуги”. Марія відступала від Києва разом із частинами Червоної армії. Восени 1941 року, в запеклих боях біля Конотопа, дівчина врятувала життя більше 20 пораненим воїнам. А коли на переправі з’явилися окупанти, вона допомогла кулеметникові вести вогонь, брала участь разом з бійцями-розвідниками в небезпечному рейді до тилу ворога. Вночі вони знищили автоколону противника з пальним для танків і майже весь гарнізон. За битву під Конотопом Марія отримала медаль “За відвагу”, ордени Червоної Зірки і Червоного Прапора. У боях в районі Оболонь – Ольхівка Марія Боровиченко рятує маленьких дітей з підпаленого німцями будинку, п’ятьох з них вона усиновила. Далі були запеклі бої під Сталінградом і на Курській дузі. 14 липня 1943 року в бою біля села Орловка Івнянського району Бєлгородської області, Марія Боровиченко загинула, прикривши своїм тілом тяжкопораненого лейтенанта Корнієнка. Похована в тому ж селі. 6 травня 1965 року їй присвоєно звання Герой Радянського Союзу (посмертно).
У Києві на честь Марії Боровиченко названо вулицю. Також вулиця її імені є в російському селищі Івня. На фасаді школи, де вона навчалася, встановлено меморіальну дошку, біля школи відкрито погруддя, а школа носить ім'я Героя Радянського Союзу Марії Боровиченко.
В 1965 році на кіностудії імені Довженка за мотивами повісті “Марійка із Мишоловки”, що написав генерал Олександр Родимцев, режисер Суламіф Цибульник зняла фільм “Немає невідомих солдатів”, прообразом головної героїні фільму стала Марія Боровиченко .
Далі ми відійшли на сонячну галявину і влаштували привал. Розвели багаття і поставили в казанах воду для чаю, а діти пішли роздивлятися окопи, які залишилися з часів минулої війни. Ми погрілися біля багаття, спекли картоплю, попили смачний гарячий чай і вирушили далі, до карти й пам’ятного знаку оборони міста Києва, а далі - до меморіалу студентам та викладачам Сільхозакадемії (нині – Національний університет біоресурсів і природокористування України), які загинули в роки війни. У перші дні війни, в червні 1941 року, понад 1000 студентів і викладачів навчального закладу вступили до лав Червоної армії, ще близько 500 були мобілізовані на роботи по зведенню укріп районів навколо Києва й залишилися обороняти наше місто. Тут же, на базі ветеринарного інституту було сформовано винищувальний загін.
Завершили наш похід біля Обеліску Слави на честь бійців і командирів Червоної армії, матросів Дніпровсько-Пінської флотилії, які брали участь в обороні Києва.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Наш туристичний похід виявився дуже цікавим. Ми намагалися пережити ті емоції, які відчували люди, які стояли тут у далекому 1941 році, захищаючи нашу Батьківщину. Стежками лісу блукають їх душі, відчувається їх сміливість та відданість, іноді страх, але переважає горе, смуток.
Пам’ятати кожного і всіх. Знати історію та вшановувати пам’ять.
Фото – Юлии Гуз
КиевVласть
