Очі – дзеркало душі?
Очі… Вони завжди різні і завжди гарні, дехто каже, що це двері до душі, дехто просто бачить в них неперевершеність людської природи та еволюції.
Особисто я не можу сказати, що точно вмію бачити щось в чужих очах, та й не люблю я навіть просто мати зоровий контакт з людьми, не кажучи вже про те, щоб розглядати чийсь погляд і намагатися робити якісь висновки про людину чи її емоційний стан у той чи інший момент.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Проте, не скажу, що так відбувається завжди. Коли, начитавшись або, рідше, наслухавшись розповідей про силу впливу очей окремої персони на враження про неї, я починаю насилу створювати зоровий контакт, а як ні, то просто спостерігати за людиною під час різних ситуацій, особливу увагу звертаючи саме на орган зору.
Якщо згадати такі приклади, то одразу приходить в голову Вероніка під час занять із журналістики в “ЮН-ПРЕСІ” з її очима, що одночасно показують кілька емоційних станів, тим самим трохи відкриваючи власноруч створену нею завісу зі страху і звикання до нових людей. Ці стани – страх, який пробивається крізь її переконання не мати його, та велика зацікавленість в процесі, що відбувається навколо і частиною якого є вона сама. Страх Вероніки часто помітний у перші секунди сприйняття якогось завдання до неї, у моменти думок про майбутнє та в ситуаціях, пов’язаних зі швидким прийняттям рішень. Ця емоція помітна за її очима, які раптово широко відкриваються, і в них з’являється дуже помітна легка нота паніки та розгубленості через зустріч з чимось новим. Ця її боязнь доволі швидко проходить моментом опускання очей вниз, затуплюючи свій погляд на чомусь одному, тим самим ніби даючи собі паузу та поглиблюючись у самоаналіз, будуючи в думках якомога кращий розвиток подій і план до нього. Цей момент триває всього кілька секунд, після чого в її очах з’являється впевненість у своєму виборі плану дій і водночас зацікавленості в тому, як усе піде надалі, разом із бажанням пізнавати та розкривати саму себе.
Я помітив, що очі Вероніки інколи злякані, та все ж завжди показують бажання не боятися, в них часом видно іскру прагнення досягнути певної мети, яка посіла важливе місце у її підсвідомості.
А ще мене дуже вразили очі Оксани. Це, напевно, одні з найвиразніших очей, які доводилося мені бачити. Звертаючи на них погляд, неможливо не побачити їх рідкісну красу. Але, зрозуміти, що саме за ними криється у різних ситуаціях, насправді доволі важко. Адже, якщо швидко, ні про що конкретне не думаючи, поглянути на ці очі, єдині емоції, що можна з них для себе виокремити, це суміш подиву з великою зацікавленістю до будь-чого, що має стосунок до самої Оксани. Та, придивившись пильніше до її погляду і рухів очей, одразу розумієш, що, невідомо тобі самому як, за її очима, в залежності від ситуацій, завжди помітна і зацікавленість, і моменти роздумів на якісь близькі її серцю теми, і щирість до оточуючих, що в поєднанні з її відмінно поставленою мовою, показує відвертість, впевненість у власних словах і бажання зрозуміти співрозмовника, що лиш підсилює мою довіру й повагу до неї.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Тому очі Оксани я можу описати як такі, що мають таємну силу привертати увагу, як такі, що показують людську унікальність, але при тому інколи так вправно, на перший та швидкий погляд, маскуючи свої справжні переживання та емоції.
