Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
29 грудня 2015 г. 16:15
Раздел: Тексти
Почтовая застраивается незаконно, Кличко не в курсе (+видео, документы)
Урочисто відкрита, але ще не доведена до ладу Поштова площа стала одним із показових місць під час передвиборчої кампанії мера Києва Віталія Кличка, яку він наводив як приклад “реальної справи, що змінює столицю”. Однак, схоже, добудова транспортної розв’язки стане швидше прикладом бездумного та недолугого руйнування історичних артефактів міста на догоду комерційним інтересам бізнесу, який має стосунок до минулої влади.
Про це йдеться у розслідуванні “Радіо Свобода”.
Археолог Михайло Сагайдак показує фотографії з розкопок майдану Незалежності, коли територію готували для торговельного центру “Глобус”. І, попри обіцянки влади все зберегти, зрештою підземелля просто залили бетоном. Тепер археолог досліджує сенсаційні знахідки – цілу вулицю часів Київської Русі – вже на Поштовій площі в Києві. Якраз там, де готуються будувати торговельний центр.
Однак щодо обіцянок влади все зберегти, Сагайдак свого скептицизму не приховує – це потребує великих витрат, новітніх технологій та, перш за все, бажання влади: “Можливо, і тут вдасться вирулити. Прохавали ж, вибачте, Майдан. Так а чому тут не “прохавають”?”
Древню вулицю на Поштовій площі абсолютно випадково розкопали навесні цього року. За оцінками археологів, дерев’яні споруди тут були зведені у ХI–XII століттях. Одна з них могла бути майстернею з виготовлення жіночих прикрас зі скла, оскільки в ній знайшли свинцеву суміш, яку використовували у такому виробництві, а також шматочки жіночого браслета.
У часи Київської Русі – середньовічної держави, яка існувала на території теперішнього Києва, – Поділ був кварталом ремісників. Історична унікальність знахідки вулиці на Подолі полягала ще й у тому, що його площа за давніх часів виявилася значно більшою, ніж раніше вважалося.
Тепер може статися так, що навіть дослідити цю пам’ятку археологи не зможуть – через те, що інвестор, наближений до президента-втікача Віктора Януковича, відповідно до проекту, просто має залити цю ділянку бетоном.
Читать также: Проект реконструкции Почтовой площади придумали “местные умельцы”
Проект реконструкції Поштової площі було затверджено ще у 2012 році. Автор проекту ДП “Київдормістпроект”, замовник – дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд Києва. Основна мета – благородна: збільшення пропускної здатності. Розв’язку відкрили рік тому. Але це ще не все: у 2016-му під пішохідною плитою запрацює торговельний центр.
“Повне відкриття Поштової площі ми очікуємо, що це буде на день міста Києва наступного року”, – анонсував міський голова Віталій Кличко 17 жовтня.
Право будувати торговельні приміщення було надано у 2013-му ТОВ “Хенсфорд Україна” – фірмі, зареєстрованій за кілька місяців до оголошення конкурсу, а сам проект при цьому був змінений.
На тому етапі журналісти зафіксували поширене явище: представники тодішньої влади Януковича надавали право будувати спорідненим бізнесовим структурам. Не став винятком і цей випадок.
Фірма “Хенсфорд Україна” виявилася наближеною до завгоспа Януковича Андрія Кравця – людини, наближеної до Сергія Льовочкіна, колишнього голови Адміністрації президента Віктора Януковича.
Читать также: В КГГА пересмотрели проект реконструкции Почтовой площади
“Засновником “Хенсфорд Україна” є британська фірма “Хенсфорд Імпекс ЛЛП”, і от уже від цієї фірми свого часу я прийшов до компанії “Київ-Арт” і до дружини колишнього очільника Державного управління справами Андрія Кравця Марини Пелих”, – розповідає журналіст проекту “Слідство.Інфо” Максим Опанасенко, який розслідував зв’язки цієї фірми в рамках проекту YanukovychLeaks.
Ось як виглядає ця схема. Засновником ТОВ “Хенсфорд Україна” є компанія “Хенсфорд Імпекс ЛЛП”, яка водночас є засновником і ТОВ “Віас Груп”. “Віас Груп” зареєстроване у Броварах, за однією адресою з ТОВ “Дім Лісника”, яке володіло резиденцією Януковича у Сухолуччі. Тут же була фірма “Енерго Сім”, керівник якої – Марина Пелих, дружина завгоспа Януковича Андрія Кравця.
Мер Кличко у коментарі для програми “Схеми”, спільного проекту Радіо Свобода та Першого суспільного каналу, зазначив, що не знає, хто стоїть за “Хенсфордом”, але деякі елементи поведінки мера ставлять під сумнів це твердження. Мер намагається усіляко уникнути розголошення деталей угод між містом та “Хенсфорд Україна”. Мерія відмовляється надавати копії документів навіть народним депутатам у відповідь на офіційне звернення.
“Відмова базувалася на тому, що в угоді закладений пункт, що тільки за згодою сторін ця угода інвестиційна може бути оприлюднена або передана якійсь іншій особі”, – розповідає народний депутат Наталія Новак, яка представляє “Блок Петра Порошенка”, до якого влилася і партія самого Кличка.
Читать также: За сохранность исторических объектов на Почтовой площади ответят коммунальщики
Та попри намагання влади приховати деталі угоди від киян, журналісти програми “Схеми” разом із експертами дістали документи, які стосуються будівництва.
У цих документах найбільша проблема полягає в тому, що цьому інвестору ніхто не надавав землі під заплановані 10 тисяч квадратних метрів торгових площ. Сталося це через те, що на початку будівництва концепція проекту передбачала просто реконструкцію транспортної розв’язки. Уже на пізнішому етапі будівництва додали “нове будівництво об’єкта багатофункціонального призначення”.
І якщо розв’язка – це інженерна споруда, і відведення землі, згідно зі статтею 34 закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, не потрібне, то для комерційного об’єкта без цього ніяк.
“Цинізм полягає в тому, що Земельний кодекс чітко говорить: жоден об’єкт, навіть кіоск, не може стояти без документів права користування земельною ділянкою”, – відзначає архітектор та громадський діяч Віктор Глеба.
Читать также: Нардепу Наталье Новак придется выбивать у Кличко публичную информацию через суд
У тому, що ділянок не надавали під будівництво торгового центру, легко переконатися, відкривши публічну кадастрову карту України. На Поштовій площі є тільки одна відведена ділянка, на якій стоїть церква. Решта кварталу не надана нікому. Але мер Києва Віталій Кличко щиро здивувався цим висновкам: “Я вперше чую, що у нього немає там землі. Не можу коментувати. Тобто не володію інформацією, щоб вам прокоментувати – є у нього земля чи немає”.
Перевіримо ще раз, уже через електронну систему “Містобудівний моніторинг”. Він показує, що ділянка нікому не надана, а є лише наміри щодо викупу ділянки торговельного центру.
А отже, якщо інвестор за два роки не взяв в оренду і не викупив територію, то міський бюджет за землю не отримав ні копійки. За оцінкою одного з незалежних ріелторів міста, оренда такої ділянки землі на комерційному ринку може коштувати близько 200 тисяч гривень на місяць.
Хто ж позбавив Київ можливості отримати справедливу плату за землю? По-перше, головний архітектор Києва Сергій Целовальник, який видав містобудівні умови без оформлення права користування. По-друге, екс-заступник міністра регіонального розвитку часів Януковича Дмитро Ісаєнко, який своїм листом “благословив” нове будівництво. Жоден із них не надав коментарів для цього розслідування.
До того ж, спеціалізоване агентство, яке здійснює нагляд за новим будівництвом та перевіряє наявність усіх документів та відповідність їх законодавству, “Укрдержбудекспертиза”, не помітило проблем і видало позитивний звіт. Заступник директора ДП “Укрдержбудекспертиза”Володимир Ампілогов прокоментував це так: “Коли нам дають документи, там, за містобудівними умовами все є, і без цього ми навіть не приймаємо на розгляд ті об’єкти”. На зауваження, що кадастрова карта показує, що земля не надана, Ампілогов відповів: “Розумієте, зараз кожен прикриває себе…”
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
“Скажіть, будь ласка, як за документами на реконструкцію можна звести нове будівництво? От у вас є документи на реконструкцію гаража, після реконструкції гаража у вас з’являється і гараж, і ресторан?!” – обурюється Віктор Глеба.
Як це пояснює керівництво “Хенсфорд Україна”, з’ясувати не вдалося. За два роки інвестор не розжився навіть офісом. А директор фірми Марина Ткаченко, відома лише завдяки фото в інтернеті, на дзвінки не відповідає.
Отже, за сукупністю фактів виглядає, що маємо справу із корупцією та змовою чиновників та бізнесменів і намаганням посадовців приховати правду, від чого страждає, перш за все, міська громада столиці.
КиевVласть
13 жовтня 2015 г. 13:54
Раздел: Новини
Жители Закарпатья требуют отставки Порошенко
Более тысячи жителей Закарпатья сегодня митинговали под областной администрацией в городе Ужгород. Протестный митинг состоялся против катастрофического ухудшения жизни в регионе.
Закарпатцы констатировали, что все время растут цены на продукты, оплату коммунальных услуг, проезд в транспорте. Однако в области не принимаются необходимые меры для предотвращения дальнейшего снижения уровня жизни. Предприятия не работают, а заработная плата мизерная. Это привело к неудовлетворительному положению с трудоустройством. Люди вынуждены массово искать работу за рубежом, - информирует KV.
Не осталась без внимания и проблема угрожающих масштабов вырубки лесов, использования местных природных ресурсов, и минеральных вод.
По мнению митингующих, положение в государстве при Президенте Украины Петре Порошенко хуже, чем во времена его предшественника. Они считают, что причинами этого является неэффективная работа действующей власти, безответственность должностных лиц, массовое распространение коррупции. Говорят, что Президент Украины забыл о своих обещаниях, которые давал раньше, а потому, как порядочный человек, должен уйти в отставку.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
В резолюции, принятой участниками митинга указанны их требования к должностным лицам области и страны. В частности, запретить уничтожение карпатского леса, отремонтировать дороги, наладить работу льготного транспорта, заморозить повышение тарифов в жилищно-коммунальном хозяйстве, увеличить расходы на содержание и развитие школ, больниц, детских садов, учреждений культуры и спорта и принять конкретные меры для преодоления бедности и роста доходов закарпатцев.
Одним из главных требований митингующих стал лозунг об отставке действующего Президента.
КиевVласть
7 жовтня 2015 г. 15:32
Раздел: Територія розуму
“Інвестиційне вікно”, або Монополізації старої корупції в Києві
Напередодні місцевих виборів поряд із скандальним новим Генпланом Києва 2025 "імені Черновецького" більшість у Київраді, яка контролюється командою Віталія Кличка, може прийняти старе-нове положення про інвестиційні конкурси.
Попри антикорупційну риторику навряд чи "інвестиційне вікно" буде відкритим для інвесторів-неофітів.
Іноземні інвестори не поспішають вкладати свої мільйони у Київ. Незважаючи на гучні заяви столичної влади, схоже, обіцяний зелений коридор для інвестицій перетворився на тьмяний провулок, де корупційні привиди колишньої влади чатують на набиті доларами кишені наївних іноземців.
Справжнім ящиком Пандори може виявитися рішення Київради про проведення інвестиційних конкурсів у столиці.
Проект документу декларує створення сучасних механізмів співпраці з інвесторами. Але, як відомо, благими намірами вимощена дорога до пекла. Та й чи благі ті наміри?
Приміром, перший заступник столичного мера Ігор Ніконов прямо заявляв про монопольне право реформованого Київського інвестиційного агентства (КІА) представляти місто у спілкуванні з бізнесом.
За цим ховається легалізація "решения вопросов". Якщо документ приймуть – він надасть КІА як інвестиційному агенту "право вирішення багатьох питань інвесторів".
Звісно, не просто так, а на платній основі за "підписання з ними окремої угоди". Тобто, "допомога" бізнесу стає формальною послугою для наповнення кишень посадовців комунального підприємства, керівництво якого призначається міською владою на Хрещатику.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Кияни можуть стати свідками повторення трагікомічної історії з Держагентством нацпроектів часів Віктора Януковича та подібної історії роботи із інвесторами за часів Леоніда Черновецького.
Зараз влада міста "реорганізувала" своє довгообіцяне єдине вікно для інвесторів, КІА. У новому складі агентства спочатку першим заступником голови значився наближений до будівельного магната Ніконова екс-замголови Української торгової гільдії Віталій Бойко.
Ця компанія останні роки співпрацювала з потужними девелоперськими проектами олігархів — КАН Нікононова, Мегаполісжитлобудом Дмитра Фірташа, Оушен Плаза братів Ротенбергів, Блокбастером та Лавиною Вагіфа Алієва та Фірташа.
Депутати Київради повідомили, що у вересні бюджетна комісія затвердила положення про інвестиційні конкурси у Києві. Останнє КМДА запропонувала ще у березні – фактично, документ не особливо відрізнявся від попередника 2007 року.
Положення Київрада може затвердити уже найближчим часом попри критику з боку громадськості, експертів та Американської торгівельної палати. Влада ж напередодні місцевих виборів неодмінно спробує презентувати цей крок, як віху у боротьбі з корупцією у відносинах з інвесторами.
Хитрість запропонованої схеми криється у добре опанованій столичними очільниками практиці використання комунальних підприємств для прикриття корупційних схем.
Формально КП створені для управління майном та землями громади, проте де-факто часто-густо використовуються як вуаль для корупційних оборудок.
Профільні департаменти КМДА делегують повноваження підпорядкованим КП і перенаправляють усі "потоки" на них.
Самі ж підприємства можуть надавати платні послуги попри те, що такий сервіс мав би надаватися безпосередньо чиновниками КМДА.
Струнко вибудована система "примусу до послуг" виводить з під удару посадовців КМДА, які знаходяться ніби то над фактично корупційними схемами, і змушує громадян та бізнес співпрацювати з КП.
На співробітників останніх не діють положення про держслужбу чи місцеве самоврядування та відповідно їх важко звинуватити в корупції чи притягнути до відповідальності.
Зміна керівництва КП є чи не найбільшою публічною санкцією, яка може очікувати керівника КП. Причому звільнення можна вигідно "продати" громадськості як боротьбу з корупцією.
Правда часто, як у випадку із КІА, не так вже і важливо, хто очолює КП, якщо існує вибудувана філігранна корупційна схема роботи із інвесторами.
КІА як інвестиційний агент фактично отримає повноваження "решали" у департаментах КМДА із високими корупційними ризиками – земельних ресурсів, архітектури та містобудування, комунального майна та транспортної інфраструктури, благоустрою.
Саме від їх висновків та погоджень залежить, бути чи не бути тому чи іншому інвестиційному проекту.
Безперечно така функція "інвестиційного агента" дасть змогу пояснити на платній основі не надто зговірливим інвесторам, що і як варто робити. Залишається лише відкритим питання, для чого працюють Київський міський дозвільний центр та Центри надання адміністративних послуг, які б мали надавати послуги для інвесторів.
Таким чином КІА по суті отримує монополію на обслуговування інвесторів, зокрема за одним з пунктів вибору підрядників для них.
В Україні вже давно стало звичним корупційним механізмом підгін критеріїв конкурсів для "свого інвестора".
Нічого нового і в положенні про інвестиційні конкурси. Критерії будуть писатися в залежності від конкурсу, а отже, можна просувати потрібних інвесторів пов’язаних із київськими забудовниками, посадовцями КМДА чи депутатами.
За новим положенням переможця обирає конкурсна комісія, що обирається на 50% депутатами Київради, на 50% – КМДА за поданням профільного департаменту. З урахуванням складу міської влади, є високий ризик отримання залежної та підконтрольної департаменту економіки та інвестицій КМДА комісії, чиї рішення не будуть прозорі для публіки.
Чому б не розбити склад комісії на три частини: третина від Київради, третина від КМДА і третина –від експертних громадських організацій та бізнес-асоціацій?
А "вишенькою на торті" нового положення про інвестиційні конкурси стала можливість фактичної легалізація системних порушень затверджених проектів забудови.
Окремий пункт положення дає право інвестору звертатися до організатора інвестиційного конкурсу з проханням розглянути питання щодо зміни техніко-економічних показників об'єкта інвестування на засіданні Комісії. Також не забули передбачити, що "дозвіл на знесення будинків, будівель споруд тощо, що належать до комунальної власності територіальної громади Києва, якщо така необхідність виникла в процесі реалізації Інвестиційного проекту, надається окремим рішенням Київської міської ради". Очевидно, що за ситуації браку землі в столиці, така потреба може з’являтися дуже часто.
У підсумку – напередодні виборів у Києві команда чинного мера може узаконити фактично старий-новий корупційний механізм роботи з інвесторами.
Ми прагнемо вірити у здоровий глузд Віталія Кличка як політика, що є також очільником президентської партії та висловлює проєвропейські настрої.
За минулий рік частка іноземних інвестицій у капітальних вкладеннях у Київ склала лише 1% – бізнесу потрібні чіткі та прозорі правила гри для всіх, без преференцій "для своїх". В іншому випадку, приміром, шведська IKEA так і не прийде в Україну через загусте для європейців корупційне мереживо.
Хочеться вірити, що 1,3 мільйона доларів, які виділило USAID на подолання корупції в Києві, спонукатиме Віталія Кличка та більшість в Київраді розробити і впровадити механізми громадського контролю, забезпечення прозорості та підзвітності у роботі КП "Київське інвестиційне агентство" та внести відповідні зміни у положення про інвестиційні конкурси.
Тим більш, що відповідні пропозиції вже оприлюдненні у Відкритому зверненні до очільників столиці та депутатів Київради з приводу інвестиційних конкурсів, що ініціювала Фундація "Відкрите суспільство" зовсім нещодавно.
Не можна допустити, аби відомі широкому загалу київських виборців корупційні інструменти – проект Генплану Києва 2025 "імені Черновецького" та так зване "єдине інвестиційне вікно" були прийнятті під ширмою боротьби із корупцією чинною владою.
КиевVласть
джерело: kiev.pravda.com.ua
7 жовтня 2015 г. 14:58
Раздел: Новини
На стройплощадке под Киевом нашли более трехсот мин (видео)
5 октября, в 17:20 в Службу спасения “101” поступило сообщение, что по ул. Святошинская в г. Вишневое Киевской области, во время проведения работ на строительной площадке найден предмет, похожий на боеприпас.
Как стало известно KV из сообщения пресс-службы ГосЧС, специалисты пиротехнической группы 1-го Специального центра быстрого реагирования, прибывшие 6 октября на место происшествия, провели контрольный осмотр местности и обнаружили еще более трехсот взрывоопасных предметов.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Найденные боеприпасы специалисты идентифицировали как минометные мины калибром 82 и 50 мм времен Второй мировой войны.
Взрывоопасные предметы транспортировали на подрывную площадку и обезвредили.
Напомним, как сообщалось, в Дарницком лесу пиротехники раскопали 1036 снарядов времен ВОВ.
КиевVласть
23 вересня 2015 г. 15:31
Раздел: Тексти
Петро Шилюк: “У Києві нарешті мають запрацювати реальні програми доступного житла”
25 жовтня у столиці відбудуться чергові вибори до Київради. У команді партії “Єдність” по Оболонському району – нинішній депутат фракції, президент корпорації “ДБК-Житлобуд” та Герой України Петро Шилюк. Як ніхто інший, він розуміється на проблематиці розбудови міста та його якісного розвитку.
- Петре Степановичу, як нинішній депутат оцініть роботу цієї Київради, зважаючи на те, що до переобрання лишаються лічені тижні.
- Ви знаєте, маю констатувати, що багато правильних ініціатив блокувалися більшістю. Причому цинічно та зухвало. Люди, що прийшли до влади не раз довели свою не конструктивність. І що більш важливо відсутність стратегічного бачення розвитку міста при прийнятті рішень.
- Які механізми в такому разі пропонуєте ви та партія “Єдність”?
- Що стосується роботи сесійної зали – то це має бути фаховий розгляд рішень. Сьогодні ми бачимо, що певні голосування проходять виключно заради піару, ще якісь - для кількості, бо це наче піднімає рейтинг. І лише в останню чергу до уваги беруться інтереси киян, людей для яких власне ми й працюємо. Я переконаний, що усі напрямки розвитку столиці, усі до одного рішення, які змінюють столицю, насамперед мають обговорюватися з мешканцями. Це стосується забудов, торгівлі, збереження зелених зон чи створення нових мікрорайонів.
- Ви згадали питання забудов у столиці. Зараз здебільшого вже одне це слово пов’язане з потенційним скандалом…
- Це дуже гостре питання. Як заслуженому будівельнику, людині, яка все життя присвятила цій справі, мені гірко бачити, як потрібна людям бюджетоутворююча сфера свідомо знищується. Забудови у місті ведуться під провладних олігархів, а не для киян. Фактично зупинені усі програми кредитування. Люди не можуть придбати житло, місто стоїть. Однак замість того, щоб створити умови розвитку сектору, влада грається у псевдо-скасування забудов. Називаю це так, бо з юридичної точки зору не зупинена жодна з них.
Але тут є і ще одна сторона, про яку не дуже хочуть говорити. Про які інвестиції у місто, в тому числі в його розбудову, може й ти мова, якщо інвестор не розуміє, чи не почне наступна влада вважати рішення попередньої якимись не такими? Де гарантії захисту інвестицій? А їх нема!
- Як Ви бачите вирішення такої ситуації?
- У столиці має нарешті з’явитися Генеральний план. Не якийсь документ, куди можна внести правки під кожного олігарха, а реальний вектор розвитку. І всі роботи мають проводитись виключно керуючись Генеральним планом. Я впевнений, що ні в кого немає сумнівів у необхідності проведення реконструкцій кварталів “хрущівок”. Однак, це має відбуватися не одиничними випадками, а комплексно. Бо мова й де не лише про житловий фонд, а й усі мережі.
У Києві нарешті мають знову запрацювати програми доступного житла. І тут немає нічого неможливого. Такі програми були за часів, коли Олександр Омельченко очолював місто і тоді кияни бачили реальну підтримку влади, бачили її роботу, а не лише піар.
- Ми з вами зупинилися на будівництві, оскільки це ваша фахова зона, однак зміни повинні відбуватися і в інших сферах?
- Безумовно. І вони можливі з одним лиш фактором – єдністю. Ми зможемо впровадити реальні реформи, справжні якісні зміни у місті виключно в міцному об’єднанні з киянами. І найперше, що потрібно буде робити після виборів, це починати формування бюджету на наступний рік. Щоб не було такого, що на надбавки вчителям знімаємо з медиків чи навпаки. У нас є фахова команда, люди різного віку та різних підходів, однак з однією метою – об’єднати киян для підвищення рівня життя у нашому місті. Зараз ми бачимо багато хороших ініціатив, проте їх потрібно згуртувати.
- Оскільки ви представляєте Оболонь, скажіть, що насамперед має змінитися у нашому районі?
- Тут не потрібно чогось екстраординарного, люди вже стомилися від шоу. Мають виконуватися програми, які давно заплановані. У нашому випадку це - ремонти житлового фонду, роботи з енергоефективності, осучаснення закладів освіти та охорони здоров’я. Вчасно повинні встановлюватися лічильники тепла. До моєї громадської приймальні щодня звертаються мешканці, яким повідмовляли у допомозі у чиновницьких кабінетах. Тому, знаєте, основне завдання – працювати для жителів свого району!
- Що ви побажаєте киянам у їх виборі?
- Побажання одне – керуватися не обіцянками, а зробленими справами та репутацією. Бо саме ці речі вартують значно більше будь-яких слів!
Читайте також: Землю у залива на Оболони возвратили общине
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
КиевVласть
4 серпня 2015 г. 09:24
Раздел: Тексти
Політичний “феномен” Ігоря Сапожка: від київського рекетира до броварського мера
Майже 10 років тому на броварському політичному обрії забовваніло обличчя молодого політика Ігоря Сапожка. Спочатку в статусі міського депутата, потім секретаря Броварської міської ради, далі ще цікавіше – в.о. броварського міського голови. А 2010-го року Сапожка таки обрали мером. Як людина, яка народилася в Києві і дотепер жодного дня не прожила у Броварах, зробила таку стрімку політичну кар’єру у нашому місті? Які високопоставлені покровителі допомагали йому в цьому? Що за “кримінальні” скелети ховає у шафі свого минулого міський голова? Якщо не в Броварах, то де побудував він своє розкішне родинне гніздо? Яким чином панові Сапожкові вдавалося побувати практично в усіх ключових політичних силах? І до чийого партійного берега пристане броварський очільник напередодні місцевих виборів 2015-го року? Ми спробували знайти відповіді на всі ці запитання і наскочили на чимало цікавих і невідомих фактів із політичної (і не тільки!) біографії броварського мера Ігоря Сапожка. Результати журналістського розслідування виявилися такими масштабними, що ми друкуватимемо їх кількома частинами.
Частина 1. Темне минуле
Ігор Васильович Сапожко, який у віці 29 років з’явився на політичному небосхилі Броварів, від народження й аж до 2006 року жодного стосунку до нашого міста не мав. Народився майбутній міський голова 1 вересня 1977 року в Києві. Виріс він на Харківському масиві – вулиця Вербицького, 36А, кв.76. На першому поверсі звичайнісінького панельного будинку.
Без броварського коріння й батьки Ігоря Васильовича. Мама родом із Кагарлицького району, що на Київщині, тато – з Житомирщини. Окрім нього батьки виховували ще й старшу за Ігоря на 5 років сестру Аллу, яка у майбутньому зіграє неабияку роль у політичному становленні молодшого брата. А точніше її впливовий чоловік. Але про це трохи згодом.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Навчався майбутній броварський голова теж у Києві. Звичайна київська школа № 237 на тій самій вул. Вербицького. У рідній для броварського мера школі №237 учня Сапожка не пам’ятають. Та й на дошці пошани серед видатних випускників його світлини теж немає.
До речі, в тому ж таки районі жила й майбутня дружина Ігоря Васильовича – Марина Коваль. Але навчалась в іншій школі – №267, що розташована кількома будинками далі по вул. Вербицького.
Може, просто вчився Ігор Васильович не надто добре, адже після закінчення дев’яти класів Сапожко вступає до київського ПТУ №16, що спеціалізується на деревообробці. Студента в училищі пам’ятають. Але воліють чомусь не говорити про нього.
Далі йде досить цікавий факт. Судячи з офіційної біографії Ігоря Васильовича, написаної його ж рукою напередодні виборів 2010 року, він від 1992 до 2006 року працював (а тепер увага!) помічником депутата.
Якому саме депутату він допомагав – Верховної Ради чи якоїсь місцевої, а також як звали цього загадкового депутата Ігор Васильович в автобіографії не вказав. Шляхом нехитрих арифметичних операцій вираховуємо, що помічником він був із 15 (!!!) років. Хіба таке можливо? Виходячи з усіх відомих положень про статус помічника депутата, що діяли станом на 1992 рік, бути такого не могло. Уявімо собі, що 15-річний Ігор Васильович був помічником народного депутата. Але, згідно з положенням 1990 року, ним міг бути “лише громадянин України, який має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою”. А Ігор Васильович на той час ще жодної освіти, окрім шкільної, не здобув.
Якщо ж пан Сапожко був помічником не народного депутата, а депутата місцевої ради, що вірогідніше, тут ситуація ще цікавіша. Адже до 2005 року за законом жодних помічників, консультантів чи будь-яких інших асистентів для депутатів місцевих рад не передбачалося. Право мати помічників вони отримали лише 2005-го, коли внесли зміни до закону, що ухвалили 2002 року. До речі, в ньому, як і в попередньому законі 1994-го, помічників теж не передбачалося.
Отже, виходить, що інформація Сапожка про свою роботу помічником депутата звичайна брехня. Можливо, Ігор Васильович вказав її, щоб заповнити певну прогалину у своїй біографії. І заповнити, судячи з усього, чимось максимально значущим. Цікаво, що на виборах міського голови 2010 року Броварська ТВК, що була абсолютно підконтрольна Сапожкові та К̊º, чимало потенційних кандидатів у мери (до речі, їх було майже 60!!!) зняла з виборів навіть за найменші неточності в біографічних даних. А тут цілком вигадана діяльність.
Але є дещо таке, чого Ігор Сапожко ніколи не згадував. Якщо проаналізувати його офіційну біографію, то можна побачити таке: ПТУ №16 він закінчив 1995-го. А першим місцем роботи вказує таке собі МПП “Іскандер” на посаді водія-експедитора уже 2000-го. Цікаво, що підприємство зареєстроване за адресою: вул. Вербицького, 36. Цей будинок розташований поруч із тим, в якому жив Сапожко та його батьки. А от чим займався Ігор Васильович із 1995 року, коли закінчив ПТУ, до 2000 року, коли влаштувався в “Іскандер”, окрім того, що нібито консультував невідомого депутата не знати якого рівня, взагалі невідомо. Принаймні, цей період свого життя мер Броварів ніде не описує. А це ж повних п’ять років! Натомість про вчинки пана Сапожка тих часів писала преса.
Ось, наприклад, популярна в 90-х газета “Киевские ведомости” від 29.04.1998 року розповідає історію про стрілянину на Харківському масиві. Пізно ввечері 27.04.1998-го року до одного з кіосків, розташованого по вулиці Харківське шосе, 154, на автомобілі “Мерседес-кабріолет” під’їхали двоє чоловіків напідпитку і почали вимагати відчинити їм уже зачинений кіоск. Торгівці цього не зробили. Молодики, які приїхали, належали до “середньої руки авторитетів” одного зі столичних кримінальних угруповань. Відмову продавців вони не зрозуміли і почали в прямому сенсі вдиратися в зачинені двері. Тоді з магазину вийшли троє охоронців, зав’язалась сварка, а після й бійка, в якій охоронці отримали перевагу. “Ображені авторитети” пригрозили повернутися з підмогою і тоді, мовляв, хлопцям буде непереливки. Охоронці словам нападників великої уваги не надали, міліції не викликали. Натомість покликали на допомогу кількох охоронців із сусідніх кіосків, щоб захищатися у разі чого разом. За півгодини “авторитети” повернулися, але не самі. Окрім “Мерседеса-кабріолета” з ними приїхали ще два авто – БМВ і “дев’ятка” із підсиленням (усього 8-9 осіб). Знову спалахнула бійка. В руках одного з “авторитетів” опинилася рушниця 12-го калібру, з якої на місці вбили 23-річного Івана Касьяненка, який працював водієм ПП “Гудолі”, у власності якого був кіоск. Ще п’ятеро хлопців зазнали поранень різного ступеню тяжкості. У загиблого Касьяненка була вагітна молода дружина. Після цієї кривавої бійні нападники сіли в свої автомобілі і втекли з місця злочину. Міліція оперативно знайшла одного з них. А потім встановила особи всіх причетних до цього злочину. І оголосила у розшук. І тут починається найцікавіше.
26.05.1998 року в газеті “Факти” з’являється замітка про те, що Харківським РУ ГМВС України у місті Києві за вбивство одного і поранення п’яти громадян розшукуються злочинці: Капітанчук Вадим Миколайович (1972 року народження), Капітанчук Олександр Миколайович (1976 року народження), Нілов Олександр Анатолійович (1973 року народження) і …. Сапожко Ігор Васильович (1977 року народження). Той самий Сапожко, який нині є міським головою Броварів. Фотографія в замітці про розшук точнісінько така ж сама, як у паспорті Ігоря Васильовича. Можемо порівняти.
Щоб дізнатися більше про вчинки кримінальної юності Ігоря Васильовича, ми вирушаємо на його рідний Харківський масив. “Хлопчика в окулярах Ігоря” у дворі пам’ятають, хоч його сім’я вже давно не мешкає в цих краях. І не тому що славився особливими здобутками в освіті. Просто майже 17 років тому про нього в цьому дворі частенько розпитувала міліція. Якщо вірити джерелам в правоохоронних органах, в юності Ігор Васильович був членом такого собі місцевого організованого злочинного угруповання “Кирил”, що тримало в страху весь масив. Поблизу будинку, де він виріс, нам вдається поспілкуватися з кількома сусідами. І те, що вони розповіли, вражає. Ігор Сапожко був членом дуже сумнівної кримінальної компанії. Сусіди кажуть, це була така собі бандитська зграя на чолі з ватажком Олегом Колесніковим (1971 року народження), який за сумісництвом був і є ще й законним чоловіком старшої сестри Ігоря Васильовича – Алли. А також батьком її двох синів, тобто племінників пана Сапожка. До речі, старший із них – такий собі Вадим Колесніков – нині є депутатом Броварської міської ради та “активним” захисником усіх мерських ініціатив свого дядька. Але детальніше про родинні зв’язки Ігоря Васильовича в БМР згодом. А нині про його темне минуле.
Отже, як кажуть сусіди, керував бандою, до якої входив Сапожко, чоловік його рідної сестри. Були в банді (знову ж таки за словами сусідів) найкримінальніші елементи району. Разом вони “трусили” ринки та магазини, тримали в страху мешканців. Але якось у дворах “бандюків” з’явилася міліція. І сусіди дізналися, що Ігоря Сапожка та його поплічників оголосили в розшук за вбивство молодого хлопця біля одного з магазинчиків району. Як кажуть мешканці двору, щойно це сталося, батьки Сапожка нібито продали квартиру і зникли звідси. Також припускають, що вони продавали нерухомість, аби відкупити сина від тюрми. Більше Ігоря Сапожка тут не бачили. Новину про те, що колишній “рекетир” Сапожко нині є поважним мером Броварів, сусіди сприйняли з великим здивуванням. Хоча те, що очільник тієї ж самої банди, зять Сапожків Олег Колесніков став спочатку депутатом Дарницької районної ради, а згодом і Київської обласної ради від партії “Батьківщина”, сусідів теж свого часу приголомшило. До речі, йдучи на вибори, пан Колесніков навіть встановив у подвір’ї, де колись мешкав і де його боялися, дитячий майданчик.
Але повернемося до вбивства, після котрого Ігоря Васильовича оголосили в розшук. Нам вдалося знайти маму загиблого 23-річного Івана Касьяненка. Про вбивство сина жінка спілкується неохоче. Каже лише, що він опинився на місці трагедії випадково. Хлопець не був охоронцем. Був просто водієм, який розвозив працівників (а магазини ПП “Гудолі” працювали допізна) по домівках. Також мати нарікає, що за смерть сина, попри довгий список розшукуваних, нікого так і не покарали. Запам’ятовуємо цю деталь.
Жінка розповідає, що після загибелі Івана до неї приходив хтось із ватажків банди. Мовляв, натякав, що не варто цю справу роздувати, бо довести щось жінці буде складно. І додав, що як матір він її прекрасно розуміє, оскільки й сам кілька місяців тому став татом. Запам’ятаємо цю деталь також.
Окрім того, здивував нас факт, що власник ПП “Гудолі”, якому належав магазин, досі щомісяця допомагає матеріально матері, а також вдові та синові загиблого Касьяненка. І досить щедро. Дивно, оскільки цей чоловік не винен у смерті Івана – Іван у нього був просто працівником. Цілком ймовірно, що руками роботодавця родиною й досі опікується хтось із банди, яка винна в смерті Касьяненка. Можливо, тому мама так неохоче говорить про цю трагедію.
Тепер згадуємо першу деталь, сказану мамою – “за вбивство сина нікого так і не покарали”. Ми спробували знайти матеріали по цій справі, де міг би фігурувати розшукуваний Сапожко. І як же ми здивувалися, що його прізвища не було в жодному документі. Окрім вищезгаданої замітки про розшук. Можливо, сусіди мали рацію – батьки справді продали житло, щоб “відкупити” сина від кримінальної відповідальності. І, судячи з усього, їм це таки вдалося. Та нам вдалося ознайомитися з копіями вироків, де фігурували інші особи, яких розшукували разом із Сапожком. В одному йдеться про те, що Капітанчук Вадим та Юрій Довгаленко приїхали до вищезгаданого магазину та почали вимагати відчинити його. Потім зав’язалася бійка, в якій вони брали участь. Опісля ці двоє покинули місце злочину. Цікаво, що в рішенні суду описується той самий епізод, збігаються місце і час, проте жодного слова про інших підозрюваних, яких, до речі, впіймали відразу по гарячих слідах, немає. Хоча вони зізналися в злочині. Але найважливіше – в рішенні суду жодного слова про те, що того ж самого вечора сталося вбивство 23-річного Івана Касьяненка. Натомість разом із бійкою тут чомусь фігурує ще один злочин Капітанчука – підроблення паспорта. І в результаті покарання Вадим Капітанчук (поплічник і сусід Ігоря Сапожка) отримує не за вбивство, а за хуліганство та фальшування документів.
Є ще один вирок того ж періоду щодо обвинувачуваного, який є теж фігурантом розшуку. Це молодший брат Вадима Капітанчука – Олександр. Але й тут жодного слова про вбивство Касьяненка. Молодшого Капітанчука засудили за крадіжку автомобіля. Щоправда, присуджені йому два роки ув’язнення чомусь були замінені на підписку про невиїзд. Таким чином стає очевидно, що за вбивство людини, молодого батька, 23-річного Івана Касьяненка нікого не покарано, хоча в розшуку перебувало аж четверо потенційних убивць. Зокрема, і нинішній міський голова Броварів Ігор Сапожко.
Але повернімося до вироку Вадиму Капітанчуку. У матеріалах справи знаходимо прізвище, яке не фігурувало в розшуку, але ця особа була одним із ініціаторів конфлікту біля магазину, де потім сталося убивство. Це такий собі Юрій Антонович Довгаленко (1950 року народження). У кримінальному світі 90-х він більш відомий за прізвиськом “Довгаль”. Він був одним із бригадирів найкрупнішого організованого злочинного угруповання так званого “Рибки” (в миру Віктора Рибалки, якого застрелили 2000 року). Ця банда загалом нараховувала зо 30 осіб. До неї входили переважно наркомани і молодики, яких раніше вже судили за особливо небезпечні злочини. Діяли вони жорстоко та безжально. Враховуючи, що до магазину на вулиці Харськівське шосе, де вбили Івана Касьяненка, Капітанчук приїхав разом із “Довгалем”, можна припустити, що Капітанчук, як і всі, хто фігурував у розшуку (зокрема і Ігор Сапожко), входив до банди бригадира “Довгаля”. Тепер згадаймо ще одну деталь – до матері загиблого Касьяненка приходив один із ватажків банди, в якого на ту мить щойно народився син. Нам відомо, що нині у Юрія Довгаленка є син, який навчається в 11 класі. Отже народився він майже 17 років тому. Якраз тоді й стався злочин. Тож цілком можливо, що саме Довгаленко став тим, хто склав протекцію своїм “підопічним”. Адже нам вдалося знайти колишнього капітана УБОЗу, який тоді затримував банду з восьми підозрюваних, але до суду дійшов тільки один Вадим Капітачук. Та й то інкримінували йому не вбивство, а хуліганство та фальшування документів.
На цьому історія з убивством і розшуком в житті Ігоря Сапожка завершилася. 2000 року випускник ПТУ влаштувався на роботу водієм в ПП “Іскандер”. До речі, юридична адреса цієї фірми добре нам відома – вул. Вербицького, 36. У цьому будинку ще жили брати Капітанчуки, Сапожків зять та, як казали сусіди, один із ватажків банди Олег Колесніков. Можливо, це просто збіг обставин, проте дуже цікавий збіг. Водієм у сусідському “Іскандері” Ігор Васильович пропрацював три роки. Потім трохи менше року теж крутив кермо в будівельній компанії “ПознякиЖитлоБуд”. А вже за рік випускник ПТУ №16, водій Ігор Сапожко влаштувався у ВАТ “Лопас” – спочатку менеджером-консультантом, а з 2005-го його підвищують до юрисконсульта. Станом на 2005-ий рік, він уже другий рік як студент заочного відділу Київського національного університету внутрішніх справ. Дивно, бо ще з 1996 року цей навчальний заклад офіційно значиться як Академія. Але навіть у навчанні Ігоря Васильовича є один дивовижний збіг. Тоді ж, у тому ж університеті, той самий фах здобував Ігор Трощенко – колега Ігоря Сапожка по Броварській міській раді, донедавна “сірий кардинал” міської влади і неофіційний партнер по бізнесу Ігоря Васильовича.
Отже, будучи вже студентом четвертого курсу заочного відділу юридичного факультету, два роки по тому, як він працював водієм, Ігор Сапожко з’являється в Броварах. У місті, де він не народився, не вчився, не мешкав і де – що найважливіше – ніхто не знав про його сумнівне кримінальне минуле. Так розпочалася нова віха в житті пана Сапожка – тепер уже не рекетира Харківського масиву, а молодого броварського політика.
Джерело: Маєш право знати
КиевVласть
3 серпня 2015 г. 19:32
Раздел: Тексти
Через депутата Гончарова Дарниця потрапила в антирейтинг районів під №4
Позафракційний депутат Київради Володимир Гончаров потрапив до списку прогульників. Він пропустив 41% робочих днів засідань Київради. Такі дані на запит Громадського руху ЧЕСНО надала Київрада.
Саме прогули Гончарова вивели Дарницю на 4 місце у антирейтингу.
Щоправда на рахунку Гончарова 25 депутатських запитів.
Відвідуваність і запити — це кількісний показник, який дає уявлення про роботу депутата в раді, але щоб оцінити якість депутатів потрібноз знати більше. Аби громада Дарниці могла детально ознайомитися з тим, хто представляє мешканців у раді, Громадський рух ЧЕСНО підготував політичний огляд депутатів Дарницького району.
Схоже, що Дарницький район дали на відкуп колишнім регіоналам та команді Черновецького.
На виборах 2014-го до Київради пройшов регіональний директор будівельної мережі “Епіцентр”, власником якої є подружжя Герег, - Володимир Гончаров. Гончаров навіть на своєму політичному сайті використовує символіку Епіцентру.
Прогульник Київради вирішив не засиджуватися у міськраді. Гончаров балотувався в нардепи восени 2014 року як самовисуванець. І посів третє місце, набравши майже 17 тисяч голосів. У своїй програмі обіцяв запровадити механізм, аби виборці могли стежити за роботою депутата. Сам же оприлюднив свою декларацію із запізненням, чим порушив рішення Київради.
Всі довірені особи - працівники ТОВ “Епіцентру”.
Якщо ще в червні 2014 року Гончаров був регіональним директором, то восени 2014 року став заступником гендитектора “Епіцентру”.
Під час пердвиборчої кампанії до Київради кандидат возив виборців на екскурсії до Почаїва. Непрямий підкуп виборців Гончаров - заперечував.
Знаково, що у незареєстрованому ЗМІ - газеті руху “Будуймо разом”, який очолює Гончаров, у примірнику за липень-серпень 2014-го року карта України без Криму.
Попри те, що депутат Київради Гончаров є прогульником, він має на рахунку 25 запитів.
УДАР-івець Ігор Баленко за кількістю прогулів у Дарницькому районі опинився на 2 місці. Він - засновник і фактичний керівник мережі супермаркетів “Фуршет”. Також депутат входить до ради директорів: ТЦ “Ритм”, “Променада”, мережі магазинів “Галерея мод”, ресторанів “Козак Мамай”, “Аризона”, “SanTori”, “Shooters”, мережі готелів “7 дней” і “Impressahotel”.
У 2013 році за версією Forbes Баленко входив до 100 найбагатших українців, але вже наступного року не увійшов у цей перелік, ймовірно, через заборгованість перед кредиторами.
Попри це Баленко потрапив у топ-5 депутатів Київради із найбільшими доходами
За свою довгу політичну кар’єру Баленко встиг змінити багато політичних сил: у 2002 і 2006 році Ігор Баленко ставав депутатом Київради від Блоку Литвина. На дострокових виборах Київради у 2008 році з`являється в списку Громадського активу Києва, підконтрольного тодішньому секретарю Київради Галина Герезі та Леоніду Черновецькому. За два роки політик-бізесман стає головою Київської міської організації “Фронту змін” і вже у 2012 році виходить з партії.
Після виходу з Фронту змін у рік парламентських виборів Баленко балотувався як самовисуванець по 212-му округу. Знаково, що на агіт-продукції самовисуванця помічені символи “Партії регіонів”.
Під час цієї кампанії його звинувачували у непрямому підкупі виборців, оскільки він роздавав пенсіонерам дисконтні картки зі знижками. ЦВК тоді винесла попередження. Він не переміг і залишився депутатом Київради, де голосував за передачу забудовнику Гостинного двору.
Після революції Баленко знову подався до Київради, але вже не один, разом з ним пройшов до міськради як мажоритарник від УДАРу і його син, але вже по 5-му округу (Голосієво). І відверте незадоволення подіями на майдані та політиками не стало Баленку-молодшому на заваді.
До слова, Баленко-молодший встиг відзначитись як найзатятіший прогульник-мажоритарник Київради.
Баленко-батько пропустив 27% засідань престижної серед депутатів комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування. На його рахунку 3 депутатські запити.
Батько намагався посилити свій валив на Лівому березі не лише завдяки сину. По сусідньому 8-му округу за квотою від УДАРу висувався його свого партнера по бізнесу, власника ТЦ "Променада" Богдана Білька. Проте, він не переміг.
Батько-старший намагався посилити свій валив на Лівому березі не лише завдяки сину. По сусідньому 8-му округу за квотою від УДАРу висувався його свого партнера по бізнесу, власника ТЦ "Променада" Богдана Білька. Але він програв екс-регіоналу Олександр Супруненко. Рідний брат екс-зятя Черновецького восени виграв вибори до парламенту.
І хоча Супруненко, який очолював ТОВ “Юридична фірма “Правозахисник” пішов до парламенту, у Київраді у нього залишилися свої депутати.
Представники від Демократичної партії, яка складається з членів колишньої команди Черновецького, - Сергій Кримчак та Віталій Павлик- за кількістю прогулів посіли 3 і 4 місця з-поміж депутатів Дарницького району.
Сергій Кримчак - син соліста Національного театру опери та балету Олександра Кримчака. Його політична кар’єра розвивалася досить стрімко.
У віці 19 років він став депутатом Дарницької районної в м. Києві ради (2006 рік). За кілька років він став в 2008 році у віці 21 року — депутатом Київської міської ради, де одразу став секретарем комісії з питань земельних відносин, міського будівництва та архітектури.
Балотувався від блоку Леоніда Черновецького. Саме тоді відбувалися чи не найбільші дерибани столичної землі. У 2010 році разом з головою земельної комісії Олексієм Євлахом був затриманий СБУ через участь у земельних махінаціях. У блоці Черновецького назвали це затримання непорозумінням.
З 2007 року створив ГО “Київський міський центр “Правозахисник” і є її гендиректором.
Голосував за передачу Гостинного двору забудовнику у 2012 році. Громадянам потім пояснював, що його залякали.
У 2012 році висувався до парламенту по 212-му округу, але став лише четвертим. При цьому, схоже, що піарники у нього з Олександром Супруненко були спільними.
Постає питання, як вдалося Сергію Кримчаку стати наймолодшим депутатом Київради й одразу стати секретарем стратегічної земельної комісії?
Якось у інтерв’ю ТСН Сергій Кримчак обмовився, що переїхав до своєї дівчини на Грушевського, 9.
Це було на початку 2011 року. А в декларації за цей же рік, яку Кримчак заповнив як кандидат у депутати, є вже прізвище його дружини - Масол Дарія Ігорівна.
Віталій Масол - прем’єр міністр УРСР та незалежної України за Леоніда Кучми у своєму інтерв’ю газеті “Сегодня” розповів, що у його сина Ігоря двоє дітей. Одна з них, за дивним збігом - Даша (Ігорівна).
Масол розповів ЗМІ, що за часів Януковича бізнес його сина “Росток-прибор”, який за часів СРСР був у підпорядкуванні Ради міністрів, Ігоря Масола спробували захопити, чинний прем’єр Микола Азаров вступився за бізнес сина екс-прем’єра Масола.
Про дружбу Масола з Азаровим свідчить ось це фото, яку розміщене на його Facebook сторінці. Так Масол святкував своє 80-річчя.
Зараз на сайті “Росток-прилад” йдеться про те, що ТОВ є офіційним диллером російського виробника СКБ ИС.
У 2014 році політик став, згідно з інформацією в декларації, безхатьком
От так і виходить що син соліста Національної опери зробив швидку і скандальну кар’єру в політиці, але попри такий досвід роботи у Київраді на його рахунку всього 3 депутатські запити.
Колега по партії Кримчака - Віталій Павлик - це ще одна людина з команди Черновецького. Разом із Кримчаком починав політичну кар’єру у Дарницькій райраді. Був депутатом Київради від блоку Леоніда Черновецького у 2008 році і саме його ЗМІ називають юристом Черновецького.
Під час передвиборчої кампанії навесні 2014 року Павлика звинуватили у підкупі виборців продуктовими наборами.
Після перемоги у Київраді політик очолив фракцію Демократичної партії.
Варто зазначити, що у 2012 році Віталій Павлик балотувався разом із Олександром Супруненком по 216 округу, але написав заяву про те, що знімається з виборів, виконавши таким чином з високою вірогідністю функцію технічного кандидата, у якого була можливість завести у члени комісії своїх представників. Супруненко тоді програв Ксенії Ляпіній.
У 2014 році Супруненко ставши депутатом, взяв помічницею дружину Віталія Павлика - Марію. Вона отримує зарплату з держбюджету та має статус держслужбовця.
Сам Віталій Павлик працює головою однойменного адвокатського об’єднання “Правозахисник”.
І саме він є рекордсменом за кількістю депутатських запитів у Дарницькому районі.
Коли Супруненко став нардепом, то по його 8 округу у січні 2015 року відбулися проміжні вибори. Переміг на цих виборах Юрій Сулига - людина Супруненка, яка замаскувалась під брендом УДАРу.
Саме безробіний Юрій Сулига був довіреною особою Супруненка на виборах до парламенту.
І у січні, під час виборів стає відомо, що роботу Сулига собі таки знашов - став головою правління БФ “Міський центр “Правозахисник”. Знаково, що депутат Павлик з 2007 року був членом правління ГО “Київський міський центр “Правозахисник”.
Варто зазначити, що Сулига був довіреною особою Супруненка і на парламетських виборах 2012 року.
Прізвище Сулиги можна помітити у списку блоку Миколи Катеринчука у 2008 році. Тоді він був механіком ТОВ “Лікеро-горілчаного заводу Тетерів” із зарплатою 1 200 гривень.
За кілька років механік спромігся назбирати майже три мільйони гривень і придбати приміщення книгарні “Сяйво”.
Навіть при тому, що ціна за приміщення була удесятеро нижчою, щоб купити це приміщення в центрі столиці, маючи ту зарплатню, яку Сулига вказав в декларації, журналісти порахували, що йому потрібно було б збирати гроші 4 656 років і при цьому не на що інше не витрачати кошти.
Повному тезці Сулиги щастило не лише з нерухомістю на Хрещатику. Сулига Юрій Анатолійович легко отримав земельну ділянку для садового товаристова “Любитель природи-2” у рідній Дарниці.
Які статки у Сулиги тепер - невідомо, бо він не подав декларацію до Київради.
По Сулизі інформації щодо прогулів та запитів немає, оскільки Київрада надала Громадському руху ЧЕСНО статистику станом на 1 березня 2015 року, а він був обраний наприкінці січня.
Депутата-УДАРівця Сергія Котвицького, як і інших кандидатів від Дарниці, теж звинувачували у непрямому підкупі виборців.
Широкому загалу ім`я Котвицького стало відомо в листопаді 2014 року. Саме тоді відбулася бійка між активістами й охоронцями скандальної забудови на Осокорках.
Виявилось, що компанія-забудовник ТОВ "Скай-Буд ЛТД", котра отримала дозвіл на будівництво посеред транспортної розв`язки ще за Черновецького, належить чинному депутату Київради Сергію Котвицькому та його друзям.
Окрім володіння ТОВ "Скай-Буд ЛТД", яке вело забудову, ці ж особи є співзасновниками девелоперської компанії “Тройка Капітал груп” і ООО “Український інвестиційний альянс”. Номер телефону ТЦ Appetite, що розташований за адресою: Миколи Бажана, 1, збігається з указаним при реєстрації юридичної особи телефоном ТОВ “Скай-Буд ЛТД”.
Після другої бійки біля забудови, що сталася в травні 2015 року, Віталій Кличко запропонував УДАР-івцю Котвицькому скласти мандат, але той відмовився, заявивши, що не має жодного відношення до компанії-забудовника.
Натомість, прес-служба компанії заявила, що отримала всі необхідні дозволи і позиватиметься до суду проти активістів-противників забудови та міліції. Наприкінці травня, Київрада розірвала з ТОВ "Скай-Буд ЛТД" договір про аренду землі біля станції метро “Осокорки”.
Член комісії з питань бюджету й соціально-економічного розвитку зробив лише один депутатський запит.
УДАР-івець Сергій Костюк починав політичну кар’єру з Дарницької райради.
Далі Костюк став депутатом Київради від партії Володимира Литвина і входив у список тих депутатів, що сформували так звану “більшість Леоніда Черновецького”. Він, як і Баленко та Кримчак, увійшов до числа депутатів, що "здали" Гостинний двір.
Працює гендиректором в ТОВ “ЗЕРОНА-УКР”, яке постачає обладнання в салони краси та перукарні.
Знаково, що попри те, що Костюк мав роботу весною 2014 року, про що повідомив офіційно на сайті Київради, у своїй декларації за 2014 рік він не вказав жодної гривні доходу.
На рахунку депутата 14 запитів.
З-поміж УДАРівців Дарниці є й забудовник, кум та бізнес-партнер колишнього нардепа від Партії регіонів Василя Горбаля - Сергій Левада. Їх об’єднувала “Українська інвестиційно-інженерингова кампанія”, де Левада досі є директором. Зараз у фірми два будівельних проекти, один з яких розташований за адресою: вул. Ілліча, 17.
Будівництво по цій вулиці Ілліча депутат веде разом із директором КП “Житлоінвестбуд-УКБ” В’ячеславом Непопом, котрий є депутатом-прогульником від Солом’янського району.
Варто зазначити, що “СЛАЙ-УНІВЕРСАЛ” - не чуже для Левади. Він є його співвласником.
УДАРівець Левада прекрасно веде свої справи що за нововї влади, що за старої влади. За президентства Януковича Левада був радником екс-голови КМДА Олександра Попова. Під брендом УДАР-у Леваді поталанило стати першого заступника Голови постійної комісії Київради з питань містобудування, архітектури й землекористування, де він мав би представлят інтерес громади, а не власного бінесу.
Для роботи з електоратом Левада має власний благодійний фонд “Наш дом — Дарница”, котрий у 2015 році зареєстрував власне періодичне видання “Столичні новини”.
Протягом 2014 року депутат пропустив 12% засідань комісії і подав 8 запитів.
Дарниця в середньому за кількістю запитів з-поміж інших районів Києва посіла 4 місце.
Директор з питань науки та розвитку Інституту громадського суспільства Анатолій Ткачук зазначає, що місцеві урядники, навіть ті, що мають мандат протягом кількох каденцій, не вміють користуватись інструментом депутатського запиту і часто виносять запити на розгляд ради тоді, коли треба писати просте депутатське звернення:
"Це все від малограмотності. Депутати не хочуть працювати реально, а переслати питання на найвищий рівень, щоб потім сказати виборцям: я для вас все зробив, що міг. Я переконаний, що треба було провести навчання для депутатів та їхніх помічників. Але це треба не лише для Київради".
"Партійні середовища повинні готувати свої кадри. Але в Україні така культура відсутня. Академія держуправління маленька і неадекватна система. Тому така реальність – від малограмотності".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Ірина Федорів - координатор регіональної мереді громадського руху ЧЕСНО, Антон Кривко - волонтер Громадського руху ЧЕСНО
джерело ЧЕСНО
КиевVласть
27 липня 2015 г. 11:53
Раздел: Територія розуму
Повернення екс-регіоналів у місцеву владу варто очікувати восени цього року
Ну що тут скажеш??? Колишня прихильниця регіоналів та чинний депутат Київської обласної ради Лариса Хобта, мабуть, готуючись до чергових місцевих виборів до Київоблради, вже на бігборді вздовж траси Київ-Одеса майоріє під знаменами кольорів "Солідарності" чи то БПП (так і не визначився). Але лозунг "Спроможна громада - можливість жити краще" вказаує якраз на причетність до політичної сили Петра Порошенка.
Нічого особистого не маю проти Лариси Хобти, бо не скажу, що вона як депутат облради від Васильківщини щось погане зробила для останньої, але і хорошого також нічого - принаймні я про це не чув.
Останній скандал за її участю у Васильківському районі - це те, що на користь її фірми Глевахівська селищна рада під головуванням голови ради Валерія Жеребцова наділила 2 га під забудову, в той час коли молодим сім'ям та учасникам АТО по суті майже всім відмовляють.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Ларису Хобту зрозуміло-в неї не має варіантів і ій потрібно "петляти". А от питання до керівництва БПП: скажіть, будь-ласка, для чого люди гинули на Майдані і гинуть зараз в АТО - щоб ви прийшли до влади і щоб повернули до влади колишніх регіоналів, які і далі вже разом з чинною владою продовжували робити свої "чорні справи"???
Зараз активно поширюється інформація про те, що кандидатом на посаду Васильківського міського голови від Солідарності та ПП "УДАР" на чергових місцевих виборах 25 жовтня поточного року буде не Сергей Сабов, а колишній екс-регіонал Володимир Сабадаш, який за час перебування на посаді голови Васильківської РДА за часів режиму Януковича "роздєрєбанив" майже всі землі Васильківщини та є родичем колишнього губернатора Київщини Анатолія Присяжнюка, який зараз в розшуку та відпочиває на острові Кріт.
Тому, як на мене, очікувати "життя "по-новому" українцям доведеться ще довго, а от повернення екс-регіоналів у місцеву владу вже варто очікувату восени цього року, а на політичні репресії з їх боку та з боку чинної влади - вже зараз. Хто має вуха-той почує!
Джерело: facebook
КиевVласть
17 липня 2015 г. 18:03
Раздел: Територія розуму
Дефеодалізація України
Пам’ятаєте вираз “політика – це концентрована економіка”? Це значить, що, крім питань свободи волі та інших високих матерій, на життя держави найбільше впливають економічні процеси всередині неї. Економіка крутиться довкола правових відносин власності, виробництва і розподілу благ. І те, як вона крутиться, визначають певні формальні правила, винайдені у процесі розвитку суспільства.
Правила ці задавали напрям розвитку економіки та політичних процесів на тлі розвитку науки та засобів виробництва. Ті держави, які встигали вчасно змінювати свою політику щодо майнових правовідносин, реагуючи на виклики часу, – ставали успішнішими в усіх сферах життя. Ті, що не встигали – відставали і програвали успішнішим. Тоді спритніші та сильніші держави могли нав'язувати своїм слабшим сусідам свою політичну волю, а іноді просто завойовували їх.
Отже, запорукою сильної та міцної держави є суспільно-економічна система, яка відповідає сучасним умовам розвитку. Серед найвдаліших прикладів суспільно-економічних систем можна назвати Швейцарію ХХ ст., котра уникла бойових дій і зберегла свій суверенітет, знаходячись у самому центрі двох Світових воєн, а серед найменш вдалих, як би прикро не було це визнавати, але Київську Русь, яка так і не встигла подолати феодальну роздробленість і пала як держава під натиском монголо-татарської навали.
На жаль, сучасна Україна досі лишається феодальною суспільно-економічною системою. Згадаємо, що "центром тяжіння" при феодалізмі був король, який також був головнокомандуючим військом. Йому підпорядковувалися крупні феодали, які монопольно користувалися наділами (феодами). Крупним феодалам підпорядковувалися дрібніші, а також усіляке лицарство і воїни, з котрих складалися загони феодалів, а слідом – і загальне військо феодальної держави. Король був сюзереном своїх васалів, королівські васали – сюзеренами своїх лицарів.
Васали присягали на вірність своїм сюзеренам, однак діяло правило безпосереднього підпорядкування, тобто “васал мого васала – не мій васал”. Для лицаря, таким чином, орієнтиром ставав не верховний головнокомандувач, а свій феодал, котрий міг змовитися з іншими та скинути головнокомандувача, а потім призначити на його місце іншого.
В сучасній Україні правила дуже схожі, майже ті самі. Тільки на місці короля – президент, олігархи є феодали, які або мають наділи, як-от, наприклад, довоєнний Донбас або Дніпропетровськ, або монопольно володіють цілими секторами легальної чи тіньової економіки.
Правда, донедавна провідна “королівська” група підтримувала ієрархію за рахунок своїх людей на місцях і посадах, але з початку 2014 року ситуація кардинально змінилася – цілі регіони були розподілені між конкретними олігархічними групами. Згадаймо, як, відразу після втечі президента Януковича з країни, відбувались призначення голів облдержадміністрацій.
З початком анексії АР Крим, введенням диверсійно-розвідувальних груп сусідньою державою та подальшою втратою контролю за двома областями і початком збройного конфлікту, армія була приведена в бойову готовність. Однак слабкістю і малочисельністю регулярних військ України олігархи скористалися у своїх інтересах, під виглядом патріотизму і захисту державних інтересів сформувавши ряд батальйонів. Формально ці батальйони підпорядковані Міністерству оборони або Міністерству внутрішніх справ, але по факту вони використовуються олігархами в своїх інтересах. Безумовно, є велика частина патріотів, які пішли в ці батальйони заради захисту Батьківщини, а тому готові виконувати накази формального керівництва, однак є й частина, чиїм завданням є забезпечення реалізації інтересів свого сюзерена.
Після виборів Президента України в 2014 р. до влади прийшов один з олігархів, чиї фінансові інтереси часто не збігаються з інтересами інших олігархів, а подекуди взагалі є взаємовиключними.
Наслідком цього стало таке закономірне явище, як феодальна роздробленість. Коли керівництво цілих регіонів формально начебто визнає центральну владу, однак насправді часто не виконує вказівок від керівництва, як того вимагають формальні норми права, натомість приймаючи самостійні рішення в інтересах олігархічного клану.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Саме феодальна роздробленість у середньовічних державах, які в своєму розвитку відставали від сусідів, часто бувала причиною припинення існування її як державного утворення.
Шлях перетворення української держави з феодальної на демократичну державу з ринковими відносинами
Європа пройшла шлях від феодалізму до демократизму з ринковими відносинами не швидко. Це відбувалось протягом кількох століть. Цей шлях вивчений історією та юриспруденцією, тут нема ні для кого секретів. Але наші громадяни не розуміють сенсу історії, тому не застосовують отримані в школі та виші знання, коли дивляться на політичні події. Тому й не можуть дати чітку відповідь на питання “які саме реформи треба провести і яким чином”. От хочеться реформ, хочеться жити краще, але як?.. А відповідь захована в курсі світової історії XV-XXI ст.
Диявол криється в деталях
Капіталізм – суспільно-економічна система, заснована на приватній власності та ринковій економіці. - Універсальна енциклопедія “Кирила та Мефодія”
На зміну феодалізму прийшов капіталізм. Він характеризувався появою такої форми власності, як приватна. І хоча в Україні її існування задеклароване понад 20 років тому, на ділі вона є лише на папері й нічим не гарантована від зазіхань. А через недосконалість законодавства у цій сфері неможливо назвати об’єкти такої “приватної власності” капіталом.
Без належного документального оформлення, такі базові активи капіталістичних відносин, як земельні ділянки та будинки, стають мертвим капіталом без ринкової ціни. Не проводячи адекватну формалізацію економічних відносин, держава не може гарантувати, що законно придбана квартира чи земельна ділянка одної прекрасної миті не стане спірним об’єктом між вами та попередніми власниками, і що навіть вас не позбавлять права власності на майно. "Родзинкою" є відсутність у цивільному законодавстві механізму поділу майна, яке неможливо виділити в натурі. Відсутність ця установлює одне право – право сильного. Річ завжди відбере той, у кого більше ресурсу.
Якби люди в нашій країні не мислили феодально, орієнтуючись виключно на правило “переможець отримує все”, можна було б запровадити в країні т.зв. “систему Торренса”, що забезпечує добробут у Європі. За такої системи всі записи про набуття права власності ретельно фіксуються в єдиному державному реєстрі, а сама держава виступає безумовним гарантом володіння об’єктами права власності, набутими законним шляхом.
За такої системи жертві можливого шахрайства збитки відшкодовуються коштами спеціального бюджету, сформованого з грошей, сплачених при оформленні правочинів щодо такого майна (землі або нерухомості), а також за рахунок оплати інформаційних витягів з реєстру.
Система Торренса дає гарантії чесності та відкритості економічних відносин, знижує ризики, а отже – підвищує мотивацію до економічної діяльності. Тоді зі стартового капіталу виробляється додаткова вартість, і всі потрошку багатіють, бо держава знімає з них не більше, ніж вершки податків, не треба платити хабарі та данину феодалам. Докладно про це можна почитати у книзі економіста Ернандо де Сото “Загадка капіталу”.
Саме такі правила виховують ефективних власників, які починають використовувати свою власність на одержання доходу і використання її в комерційних цілях. Також особливістю капіталізму стало те, що він надав можливість самоорганізації як комерсантам (об’єднання в трасти), так і робітникам (у профспілки). Тобто, з’явилися перші добровільні організації, які надавали можливість об’єднуватись для спільної дії.
У феодальних державах пізніших часів був такий законодавчий орган як феодальний парламент. В нього входили феодали чи/та їх представники. Із розвитком капіталістичних відносин феодальні парламенти стали неефективними, бо не відображали інтереси усіх учасників, якими тепер стали комерсанти, а в подальшому і робітничий клас, який також відстоював свої інтереси. В результаті вимогою часу стало загальне виборче право.
В Україні ситуація із виборчим правом абсолютно не відрізняється від становища майнових прав. Воно також лише задеклароване. Однак реалізувати своє виборче право громадяни України можуть лише як виборці – голосуючи на дільницях.
"Нові українські феодали" консервують виборчу систему і роблять її закритою для "сторонніх" – шляхом встановлення фінансових перешкод навіть у тому, щоб елементарно зареєструватись кандидатом. А чинний закон України “Про політичні партії” взагалі унеможливлює створення політичної партії “з нуля”. Існуюча процедура реєстрації партії практично нездійсненна у межах правового поля.
Тому умовою викорінення феодалізму є також і реформа виборчого права, а саме: зменшення виборчих прохідних бар’єрів, скорочення або ліквідація виборчої застави кандидатів у депутати всіх рад (у тому числі Верховної ради України), суттєве обмеження або ліквідація застави кандидатів на пост Президента України.
У нас зараз є можливість швидко, за лічені роки, реформувати Україну і поставити її на сучасні економічні рейки, які зроблять її справді незалежною та розвиненою державою. Для цього лише необхідно провести реформи в області майнових прав та у виборчій системі. Усе інше запрацює само собою. Головне – переламати феодальну систему, яка в боротьбі за своє існування руйнує саму державу Україна.
КиевVласть
9 липня 2015 г. 17:04
Раздел: Територія розуму
Зміни до Конституції — “фільчина грамота”
Запропонований Петром Порошенком правовий режим влади тимчасових уповноважених над країною є абсолютно неприпустимим для правової демократичної держави і має усі ознаки нелегітимної узурпації влади.
1 липня 2015 року нарешті був зареєстрований проект закону №2217а про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади), ініційований президентом Петром Порошенком.
Спостерігаючи, з яким піднесенням було проведено презентацію проекту без оприлюднення його положень, як жваво політики і політологи коментують поправки до Конституції, зміст яких їм достеменно не відомий, відчув, як закрадається підозра, що всі будуть, м’яко кажучи, здивовані, отримавши остаточний текст проекту змін до Конституції.
В принципі, можна було б і у Верховній Раді проголосувати проект №2217а не тільки без обговорення, але й без публікації змісту. Це останнім часом стало популярним в парламенті: ухвалювати невідомо що, а потім вимагати скасовувати результати голосування, як щойно сталося із законом щодо реструктуризації валютних кредитів.
Проте, якби й було таке бажання, “гріхи” не пускають — йдеться все ж таки про Основний Закон: зміст поправок обов’язково треба надсилати на погодження в Конституційний суд, тому без варіантів рано чи пізно Петру Порошенку довелося б ощасливити суспільство своїм конституційним твором.
Цей світлий час одкровення настав 2 липня, коли текст проекту, а також подання, порівняльна таблиця та пояснювальна записка стали доступними для вивчення. Передчуття не обманули. П’ятий президент України впевнено крокує стежками своїх попередників до фінішу, про що я застерігав минулого тижня.
Не знаю, чи відомо Петрові Олексійовичу, звідки походить вислів “фільчина грамота”, але заради розширення кругозору варто нагадати. Ця назва увійшла в історію двічі: перший раз “згори”, завдяки царю Івану Грозному, який презирливо назвав викривальні листи митрополита Пилипа II проти злочинів опричнини “фільчиною грамотою”, а самого митрополита — Фількою.
Вдруге назва пішла в народ “з низів”, коли “цар-визволитель” Олександр ІІ нарешті вирішив дарувати свободу кріпакам. Він так довго вагався, вихід з кріпацтва був обумовлений таким великим переліком застережень і зобов’язань, що Маніфест 19 лютого 1861 року виявився багатослівним і малозрозумілим для переважної більшості населення. Тоді селяни почали відмовлятися вірити у справжність Маніфесту, називаючи його “фільчиною грамотою” — за ім’ям митрополита Філарета, що безпосередньо складав текст монаршого указу. Пішли чутки, що, мовляв, існує справжня царська грамота, де усьому бідному кріпацькому люду дарується повна і безумовна свобода і земля, але її перехопили погані поміщики та підробили оту “фільчину грамоту” морочити людям голову. І запалали селянські повстання з новою силою...
На жаль, історія нас вчить лише тому, що її уроки проходять повз. З оцим проектом №2217а вийшло майже як з даруванням свободи кріпакам. Тобто в назві декларується децентралізація, натомість спрямування прямо протилежне.
Загалом пропозиції президента можна узагальнити за трьома категоріями: 1) зовсім порожні; 2) погано прораховані; 3) абсолютно неприпустимі.
Почнемо з першої категорії. Проект містить велику низку абсолютно порожніх, беззмістовних положень, що не змінюють існуючих правовідносин, або не мають нагальної необхідності, або взагалі не притаманні тексту Основного Закону.
Наведу лише кілька прикладів.
Багато списів було зламано через одне єдине речення, що з’явилося в Прикінцевих та перехідних положеннях, такого змісту: “Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом”.
З якого приводу, вибачте, ажіотаж?! Ця норма взагалі ні про що. Особливості здійснення місцевого самоврядування в місті Києві теж визначаються законом. Більш того, якби автори проекту змін до Конституції відкрили її не в останній день перед оприлюдненням тексту поправок, а хоча б за тиждень, то з подивом дізналися б, що, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 92 Конституції, виключно законами і тільки ними визначаються засади місцевого самоврядування. А чим, вибачте, іще вони можуть визначатися? І не тільки в Донецькій, Луганській, а й в Одеській, Львівській, Черкаській та в будь-якій іншій області України. Крапка.
Інший приклад. Пропонується п. 16 ч. 1 ст. 92 викласти в такій редакції: “16) статус Києва як столиці України”. Чинна редакція: “16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст”.
Тобто Петро Порошенко хоче уточнити, що під столицею України він має на увазі місто Київ, а не Харків, Львів чи Суми. При цьому викреслити згадування про спеціальний статус інших міст. Таке “інше” місто усього одне — це Севастополь, що наразі перебуває під владою РФ після подій 2014 року. Натомість це прямо суперечить його ж пропозиції в ст. 133 закріпити, що “Особливості Києва, Севастополя у системі адміністративно-територіального устрою України визначаються окремими законами”.
Чимало положень проекту №2217а взагалі не притаманні тексту Основного Закону, або є відвертим графоманством. Наприклад, ст. 140 в новій редакції починається так: “Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування шляхом самостійного регулювання суспільних справ місцевого значення та управління ними в межах Конституції і законів України”.
Порівняймо з чинною редакцією ст. 140: “Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України”.
В чому різниця?! Те саме переписано іншими словами.
Загалом, складається враження, що президент хоче зробити вигляд, наче він “відкрив” громади як одиницю місцевого самоврядування і прагне поставити це собі в заслугу.
Це насправді відкриття велосипеду. Положення про місцеву громаду давним-давно закріплено в ч. 2 ст. 140 Конституції: “Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи”.
Проблема не в тому, що громади немає в Конституції, а в тому, що в законі “Про місцеве самоврядування в Україні” відсутні конкретні механізми та чіткі процедури реалізації прав громади на безпосереднє виконання самоврядування.
Якщо натепер чинна Конституція згадує різноманітні форми самоорганізації громадян (ст. 140), як-то сільські, селищні, міські ради та навіть будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, то президент пропонує провести уніфікацію назв — усіх гуртом перейменувати в громади, от і уся реформа!
Це потягне за собою тотальне перейменування та реорганізацію тисяч місцевих рад найдрібнішого рівня — сільських та селищних, які й без того бідні, як церковні миші, і неспроможні вирішувати нагальні питання. Тепер “в нагороду” їм доведеться займатися реорганізацією: наприклад, створити комісію з ліквідації сільської ради, утворити нову раду громади, передати майно на баланс новому органу, провести перереєстрацію земельних ділянок за новим власником, отримати нові земельні акти, змінити печатку, внести зміни до ЄДР юридичних осіб, вирішити питання з обліком у відповідних контролюючих органах: податкових, пенсійних тощо. Хто цим буде займатися, кому воно потрібно, заради чого?
Інша новація: Петро Порошенко пропонує зазначити в Розділі IX “Територіальний устрій України” (ст. 133) таке:
“Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці: громади, райони, регіони.
Територія України поділена на громади. Громада є первинною одиницею у системі адміністративно-територіального устрою України.
Декілька громад становлять район.
Автономна Республіка Крим та області є регіонами України”.
Те, що області є регіонами України, очевидно. Можна написати навпаки: регіони є областями України. Рівно те саме. Взагалі, слова “регіон” і “область” є синонімами, пропозиція президента — це типова тавтологія, гра слів.
Чим обласний поділ країни завинив Порошенкові? Поділ на області був закріплений в 30-х роках минулого століття, тобто понад 80 років назад. Без істотних змін області пережили Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Горбачова, чотирьох президентів України, але не обійшли прискіпливе око п’ятого. Чи є нагальна необхідність займатися тотальними перейменуваннями областей, органів влади, переписуванням з пустого в порожнє? Я так розумію, що пам’ятники Леніну стрімко завершуються, а світла в кінці тунелю як не було, так і немає.
Утім, вищенаведені пропозиції більше нагадують відомий анекдот, коли високе начальство пропонувало щоразу перефарбовувати корівник для покращення надоїв, поки усі корови не подохли. І тоді пролунала сакраментальна фраза: “Шкода. В нас було іще чимало нових ідей...”
Наступна категорія пропозицій відноситься до погано прорахованих.
Президент пропонує таку системну конструкцію: з одного боку самим нищівним чином пропонується ліквідувати залишки прокурорського нагляду, скасувавши п. 5 ч. 1 ст. 121 Конституції, яким на органи прокуратури покладався нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Тобто, ну його, отой нагляд за додержанням прав людини. І права людини в ту саму адресу...
Ми добре пригадуємо жваву дискусію напередодні ухвалення нової редакції закону “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року. Тоді з найвищих трибун нам розповідали, що нагляд за додержанням законності в країні — це пережиток злочинного минулого, що нехай законністю опікуються безкоштовні адвокати та правозахисники. Мовляв, нічого поганого, якщо наш шлях в Європу буде трішки освячений правовим безладом та юридичним хаосом.
Минуло дев’ять місяців. Петро Порошенко народив нову ідею, за якою все ж таки потрібен загальний нагляд, причому не в аспекті захисту прав людини, а просто — нагляд. В інтересах наглядачів.
Тільки тепер замість органів прокуратури пропонується наділити наглядовими повноваженнями префектів, яких призначає на посаду та звільняє з посади президент України за поданням Кабінету міністрів України (ст. 118 в новій редакції), та на яких покладено функції нагляду за додержанням Конституції і законів України органами місцевого самоврядування; координації діяльності територіальних органів центральних органів виконавчої влади та нагляду за додержанням ними Конституції і законів України (п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 119).
Ця пропозиція є не дуже прорахованою, адже незрозуміло, яким чином префекти всупереч до вимог п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 121 Конституції та низки положень Кримінального процесуального кодексу здійснюватиметься нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та ведуть досудове слідство, або виконують рішення суду щодо примусових медичних заходів чи тримають людей під вартою.
Найбільш яскравий приклад — це МВС. Як бути з прокурорським наглядом та процесуальним керівництвом в конкретному кримінальному провадженні? Чи матиме право префект витребувати справи в порядку нагляду? Чи зможе він скасовувати рішення слідчого, наприклад, про обрання запобіжного заходу, чи скасовувати арешт майна? Це все питання без відповідей...
Як взаємодіятимуть обласний префект і обласний прокурор: хто над ким буде наглядати, чи вони робитимуть вигляд, що не знайомі?
Таке враження, що Петро Порошенко має латентне бажання поєднувати посаду глави держави та генерального прокурора. І без того ГПУ багато років поспіль керувалася в ручному режимі з Банкової. Відтепер пропонується відокремити колишнє головне управління загального нагляду ГПУ та схрестити мічурінським способом з колишніми обласними держадміністраціями, утворивши гібрид під назвою префектура?
До речі — каламбур. Багато століть помилково вважалося, що Понтій Пілат був прокуратором Іудеї. Відповідно до новітніх археологічних знахідок було встановлено, що насправді Понтій Пілат був префектом Іудеї, як і усі інші призначені римським цезарем місцеві керівники... Може, Петро Порошенко теж десь подумки бачить себе в римських лицарських обладунках в стилі світлин а-ля Пшонка? Але дарма, вмити руки як вищезгаданому префекту, чи-то прокуратору, не вдасться...
Втім, увесь цей стос паперів зовсім не заради місцевого самоврядування. Проект №2217а містить одну абсолютно неприйнятну пропозицію — згідно до ч. 3 ст. 144 в новій редакції пропонується:
“У разі ухвалення головою громади, радою громади, районною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України, створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, президент України зупиняє дію відповідного акта з одночасним зверненням до Конституційного суду України, тимчасово зупиняє повноваження голови громади, складу ради громади, районної, обласної ради та призначає тимчасового державного уповноваженого. Тимчасовий державний уповноважений спрямовує та організовує діяльність відповідних виконавчих органів місцевого самоврядування громади, виконавчого комітету районної, обласної ради”.
Одночасно президент наділяється повноваженнями тимчасово зупиняти повноваження голови громади, складу ради громади, районної, обласної ради та призначати тимчасового державного уповноваженого у випадках, визначених цією Конституцією — п. 8-1 ч. 1 ст. 106 Конституції.
Дуже цікаве питання: президент на власний розсуд буде оцінювати, що створює загрозу, а що не створює, і на підставі суб’єктивного нічим не доведеного бачення (чи бажання?) відсторонятиме від виконання повноважень законні органи місцевої влади та призначатиме якихось “уповноважених” (це слово взагалі щось мені нагадує з часів громадянської війни 1917–1922 року)?
Я жваво уявляю собі картину: приїжджає до обласної ради на броньовику дядька в шкіряному кожусі з маузером: “Хто тут облрада? А ну, злізай! Тепер я ваша влада, ось мій мандат! Я уповноважений!”
Чи може все ж таки призначає “смотрящих”?
Мета, з якою Петро Порошенко хоче здобути ці повноваження, є завідомо неспівмірною: відсторонивши від обов’язків чинну місцеву владу, президент звертається до Конституційного суду (ч. 4 ст. 144). Якщо Конституційний суд визнає рішення місцевої влади законними, то... нічого! Президент каже: вибачте, помилився, і відкликає свого уповноваженого. Але якщо Конституційний суд визнає акт місцевої влади неконституційним, то це тягне за собою усього-на-всього дострокове припинення повноважень місцевого голови та призначення дострокових виборів в цьому осередку місцевого самоврядування. І все. Більш нічого.
Така правова конструкція порушує принцип презумпції невинуватості, адже законно обрані голова та депутати місцевої влади можуть бути бодай тимчасово піддані покаранню і поставлені в становище доводити свою невинуватість в Конституційному суді. Це порушує принцип безперервності законно обраної місцевої влади. З іншого боку, жодних важелів, в тому числі судових, притягнути президента до відповідальності у разі зловживання ним цим правом не передбачено.
Цей правовий режим влади тимчасових уповноважених над країною є абсолютно неприпустимим для правової демократичної держави і має усі ознаки нелегітимної узурпації влади. Натомість, можу з упевненістю стверджувати, що Банкова дарма плекає марну ілюзію, начебто усі “злякаються” і підуть цим шляхом.
Статистика невблаганно свідчить на прикладі попередників, що жодного щастя і лаврів гра в Конституцію ініціаторам не приносить. Просто фініш став іще ближче, ніж здавалося раніше...
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
КиевVласть
джерело: racurs
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій