"Київ – місто на Дніпрі". Цей вислів знає чи не кожен, проте більшість киян та гостей столиці навіть і не здогадується про існування інших річок, що були сховані під землею або взагалі зникли. Під містом повноцінно існують 13 річок та близько 60 водоймищ. Більшість з цих річок несуть небезпеку для киян внаслідок бездумних антропогенних впливів на природні процеси та стрімкого розвитку промисловості.   Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”     Навесні в арт-вестибюлі станції метро "Золоті Ворота" демонструвалася виставка "Київ історичний",  де було представлено копії карт 20 сторіччя з  підводними водоймами столиці. Якби у нас була можливість перенестись в 19 ст. та пройтись вулицями Києва, то більшість вулиць своїм зовнішнім виглядом мало нагадували такі звичні сьогоднішні. Всі пасажири станції метро  "Золоті Ворота"  могли ознайомитися з історичними фактами про топоніміку міста, його забуті місцини. За словами ініціаторів проекту, мета виставки – нагадати мешканцям Києва про багатовікову історію столичних річок, витоки яких народилися задовго до створення Київської Русі. Також організатори хотіли привернути увагу до проблеми екології водойм столиці. Ще на початку 20 ст. Київ був буквально розрізаний великою кількістю малих річок та струмків, що відігравали свою роль у житті міста. Зараз важко навіть уявити, що на місці сьогочасного Хрещатика була річка. Київ не раз потерпав через річку Хрещатик, особливо під час злив. Із сусідніх пагорбів струмок наповнювався водою, виходив з берегів, підтоплюючи будинки. Щоб вирішити цю проблему, річку вирішили "закувати" у колектор. Русло Хрещатика вирівняли і сховали у величезну цегельну трубу, засипавши зверху землею. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   КП "Київський метрополітен" оголосив початок історичного квесту. - Ви зможете мандрувати минулим завдяки сучасному метро! Вийти на якійсь станції, яка зветься ім'ям річки, опинитися століття тому та побачити, що річка нікуди не зникла, тече собі по поверхні ріднесенька, - зазначали організатори виставки, - Можна знайти  будь-яку київську річку на карті,  сфотографувати її, Продумайте шлях до річки через метро та зробіть селфі на станції. Напишіть розповідь про свою пригоду. Викладіть фото у мережі з тегом #живирічко. Дослідницька група  юних журналістів "ЮН-ПРЕСУ" вирішила взяти участь в акції і звернути увагу жителів столиці на проблему забруднення малих річок. Свою подорож ми розпочали зі станції метро "Дніпро", де побачили велич Борисфена, на якому тримається Київ. Там ми зробили декілька фото і відразу вирушили на наступну станцію. Ми дізналися про якесь невідоме озерце в районі станції "Олімпійська". На перший погляд воно видалося стічною ямою відходів від сусіднього "МегаМаркета". Внаслідок грунтових вод, що вийшли на поверхю утворилося озеро, яке в народі називають "Котлованом", через його схожість з великою виритою ямою. Ця територія з озерцем вже давно знаходиться за парканом, навколо розкидане скло та сміття. Але паркан не високий , тому будь-хто має можливість потрапити туди та випадково покалічитися. Наступним етапом нашої подорожі була річка Либідь. З "Олімпійської" ми пішки вирушили спочатку до Володимирського ринку, далі звернули праворуч і попрямували вулицею Казимира Малевича, де відкривався вид на Либідь, яка витікає з колектора. Так, внаслідок того, що одну з досить відомих річок Либідь "закували" в колектор, кожний рік її води підтоплюють центр міста. Прогнози на майбутнє взагалі невтішні – бетонні стіни колектора рано чи пізно зруйнуються і річка затопить місто. Нижче " Оушен плази" також відкривається вид на річку та на залізничні колії, вздовж яких вона тече. За часів Київської Русі ця річка була південним рубежем Києва. У XVI—XVII століттях тут було споруджено греблі з млинами, більшість яких належала київським монастирям. довжина річки становить 16 кілометрів. Що цікаво, ця річка не замерзає. Це пов’язано з переважаючим надходженням води з-під землі. Значну роль відіграють і скиди теплої води. Либідь має кілька витоків, розташованих у Солом’янському районі Києва. Усі вони тепер під землею — вода тече колекторами. Один бере початок біля вулиці Радищева, другий — від вулиці Каблукова, неподалік від залізничної станції “Борщагівка”. У Відрадненському парку в річку впадає струмок Відрадний. Поблизу спорткомплексу Національного технічного університету “КПІ” впадає колектор, який починається на хуторі Грушки. Тепер у ньому схований Волочаєвський струмок. На поверхню Либідь вперше виходить після перетину Залізничної вулиці, далі переважно тече у бетонному руслі. За кілька метрів після виходу з колектора у Либідь впадає притока Вершинка. Близькість річки до залізниці невипадкова — її свідомо проклали вздовж Либеді, оминаючи київські пагорби. Біля Палацу урочистих подій у Либідь впадає струмок Піщаний, що іде з перехрестя вулиць Олександра Довженка і Дегтярівської, а далі, зачіпаючи край Пушкінського парку, протікає під територію зоопарку. Поблизу Повітрофлотського проспекту Либідь ховається під землю. Неподалік у Либідь впадає  притока Скоморох (тепер ця річка тече у колекторі). На поверхню Либідь знову виходить біля залізничного вокзалу. Під мостом  річка приймає струмок Ботанічний, а за 100 метрів нижче - досить велику притоку  Мокрий струмок. Перед мостом, на якому закінчується вулиця Федорова, у річку впадає найбільша ліва притока — Клов. У цьому колекторі (його назва — Прозорівський) сходяться ще два: Кловський  Ще за кількасот метрів у річку впадає притока Ямка, що починається на південному схилі Черепанової гори і тече у колекторі. Перед бульваром Дружби народів Либідь приймає свою найбільшу притоку Совку, а трохи далі - Оріхуватку. На цьому струмку у Голосіївському парку влаштовано Оріхуватські ставки. Після них річка зникає у колекторі.  Поблизу вулиці Кіквідзе у Либідь впадає її остання ліва притока — Буслівка (Бусівка). Перед перетином Наддніпрянського шосе розташована єдина ділянка Либеді з природним руслом  довжиною 350 метрів. Місце впадіння Либеді у Дніпро розташоване трохи нижче ТЕЦ-5— за високовольтною лінією електропередач. Дощові і талі води, що стікають вулицями, забруднені нафтопродуктами, важкими металами, органічними речовинами. У парку "Нивки" ми побачили річку Сирець та озера, які вона утворює.  За кількасот метрів південніше проспекту Перемоги, між станціями „Нивки” і „Святошин”,  бере початок Сирець. Існує  й більш віддалений від гирла витік, розташований приблизно за кілометр на північ від зупиночної платформи „Борщагівка”. І хоч Сирець порівняно невеликий, близько 12 км,  він кілька разів істотно змінює свій вигляд: то тече в природних берегах, то під землею. Поблизу залізничної платформи „Рубежівська” обидва рукави Сирця зливаються в один. Тут в Сирецький струмок впадає Курячий Брід - справжнісіньке болото в тому місці, де дві київські річки зливаються в одну. Притокою Курячого Броду є ручай Западинка (Западинський), який тече через місцевість з подібною назвою. Далі річка на значній довжині тече вздовж залізниці. У середній течії р. Сирець тече у досить глибокій долині, що частково вкрита деревною рослинністю.  Тут  щосили б'ють джерела, які тутешні жителі зуміли дуже красиво облагородити. Таким чином, річка тече протягом двох-трьох кілометрів, потім виходить на поверхню. Тут через Сирець прокладено місток з металевими шпаківнями. Сирість” місцевості стала підставою версії щодо походження назви річки. Після перетину вул. Богатирською Сирець має штучне русло і впадає в одне з озер озерної системи Опечень, яке розташоване найближче до станції метро “Оболонь” Сучасні ставки - це занедбані, нечищений, квітучі та вонючі острівці води, на берегах яких можна навіть іноді побачити любителів рибної ловлі. Озера Опечень сполучаються колектором із трохи нижче Московського моста. На старих картах показано існування на Сирці низки млинів. Активісти й екологи б'ють тривогу, проводять різні акції з порятунку річок. Ми  теж хочемо долучитися. Аби річки радували око, треба докласти багато зусиль. Наразі необхідна міська програма впорядкування та оздоровлення малих річок Києва. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”     Фото: Национальный фотоархив городов Украины Retro.ua КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Рокитнянської районної ради Олександром Конопчуком. KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого? Олександр Конопчук: У 2016 році бюджет району складав 39,9 млн гривень, разом із державними субвенціями - 191,7 млн гривень. Перевиконання склало близько 6 млн гривень. На поточний рік планується власних надходжень 40,8 млн. За І квартал маємо 11,6 млн гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Збільшення відбулось в першу чергу за рахунок ПДФО, а також податків із підприємств, що працюють на території району. Найбільші - АПК “Насташка”, СТОВ “Росія”, ТДВ “Рокитнянський спецкар’єр”,  “Ясенсвіт”, елеватор “Успіх” та ПП “Сімол”. KV: Чи є проблема з підприємствами, які працюють на території Рокитнянського району, але сплачують податки у місто? Олександр Конопчук: Ні, всі підприємства в нас зареєстровані в Рокитнянському районі і добросовісно сплачують податки. Звичайно, є багато пустих площадок, де раніше були заводи. Звідти коштів ми не отримуємо. KV: Рокитнянський район - аграрний? Чи можливий тут розвиток промисловості? Олександр Конопчук: Для порівняння - підприємства, які працювали на теренах району 20-30 років назад: завод залізобетонних виробів, деревообробний завод, завод продтоварів, цукровий завод, плодоконсервний завод, цукрозавод, маслозавод, два заводи з виробництва цегли та три гранітні кар'єри. Багато років Рокитнянщиною керували люди з інших районів. Як результат - зараз працює тільки маслозавод та ООО АПК “Насташка”, яке займається відгодівлею свиней. Жодний кар'єр фактично не працює, ТДВ “Рокитнянський спецкар’єр” близько семи місяців чекає видачі ліцензії. Для розвитку промисловості на території району є все - і камінь, і пісок, і вода, і глина, а головне - люди, здатні працювати у цих галузях. Якщо відродити те, що зараз не працює, Рокитнянщина стане потужним агро-промисловим районом. KV: Які дії спрямовані на залучення інвесторів у Рокитнянський район? Олександр Конопчук: У нас є вся необхідна база. Ми розміщуємо інформацію про привабливі інвестиційні об'єкти у мережі інтернет. Але інвесторів відлякує корупція в нашій країні і те, що законодавча база не зовсім відповідає міжнародним стандартам. Просимо також обласну раду посприяти в залученні інвесторів. Цим питанням займаємось, але бажаного результату поки не маємо. KV: Чи є у районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією? Олександр Конопчук: Минулого губернатора і його заступників я не бачив жодного разу. Зараз співпраця із областю є, наші проблеми чують і допомагають вирішувати. Я мав особисту коротку зустріч з губернатором. Але більше підтримую контакт із куратором нашого району заступником губернатора Вячеславом Кучером. Сьогодні ми сподіваємось на виділення коштів по співфінансуванню з обласного бюджету. KV: Після підвищення мінімальної заробітної платні в районі скоротилась кількість ФОПів? Олександр Конопчук: Так, 1 січня 2017 року закрилось 240 ФОПів. Проблема тут справді є. Більшість підприємців, які припинили свою діяльність, займались сезонною роботою. Їм не вистачало коштів на сплату податків. На життя району це вплинуло негативно - люди втратили робочі місця. До того ж підвищення “мінімалки” -  це значний удар по районному бюджету, адже кошти від перевиконання довелось витратити не на розвиток Рокитнянщини, а на підняття зарплат. KV: Чи є проблема із виділенням землі участникам АТО? Олександр Конопчук: У 2015 році, коли я прийшов на посаду, застав “земельний майдан”, на який зібрались учасники АТО. Вони вимагали виділити їм по 2 га обіцяної землі. Враховуючи, що в нас їх близько 200 чоловік, одразу питання вирішити не вдалось. Перше, про що ми домовились - провести інвентаризацію землі. Створили комісію. Але ж ви розумієте, що повноваження її були виключно рекомендаційні. Інвентаризацію провели. Це не вирішило проблему, адже видачею землі займається Держгеокадастр. На території сільської ради Житні Гори ми знайшли 20 га землі для участників АТО Рокитнянського району. Її віддали бійцям з Білоцерківщини. Позиція Держгеокадастру була проста - кожен учасник АТО має право отримати землю. Звинувачувати когось чи сперечатись сенсу немає. KV: На вашу думку, чи потрібен мораторій на продаж землі? Олександр Конопчук: Ми поки не готові говорити про продаж землі. Нещодавно районна рада прийняла два документи. Перший - це звернення до прем’єр-міністра, Верховної Ради та Президента з проханням повернути району повноваження розпоряджатися землею. Відповідь була короткою - спочатку створіть об’єднану територіальну громаду, потім, можливо, розглянемо ваше звернення. Другий - це рішення про підтримку мораторію на продаж землі, який також був відправлений до відповідних інстанцій. Тут нам відповіли, що у Верховній Раді лежить чотири законопроекти на відміну мораторію, які скоріше за все будуть проголосовані.   Ми за те, щоб селяни працювали на своїй землі. Вони гарно її обробляють, створюють робочі місця. У людей немає грошей купувати землю. Якщо дозволити її продаж - сільська рада, на території якої вона знаходиться, фактично ту землю втратить. Бо невідомо хто її придбає і з якою метою. KV: Чи є конфлікт між РДА і радою? Між селищем і районом? За що? Олександр Конопчук: Конфліктів немає, в нас нормальна співпраця. Із адміністрацією повноваження не ділимо. Ми об’єднані спільними проблемами, і бажання їх вирішити є в кожного. Якщо виникає непорозуміння, ми сідаємо за стіл переговорів і приймаємо спільне рішення. Із селищним головою так само. KV: Чи є стабільність в роботі районної ради? Олександр Конопчук: У нас представлені такі політичні сили - “Батьківщина”, БПП, УКРОП, “Свобода”, Радикальна партія Олега Ляшка і “Наш край”. Нас об’єднує два прапори - прапор України та прапор Рокитнянщини. Я взагалі вважаю, що на рівні району політичних сил не має бути. Наші депутати - це в першу чергу - патріоти. Вони розуміють відповідальність за виборців та країну, вони вболівають за це, а не грають в популізм. Прозорість, чесність в роботі дає бажаний результат. KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Олександр Конопчук: Кабінетом Міністрів у нас затверджена одна ОТГ - Рокитнянська, у яку мають увійти 14 сіл та селище. На мою думку, перша проблема децентралізації - це знищення економічного потенціалу кожного населеного пункту. Якби ми могли в повній мірі розпоряджатися власними ресурсами - тоді реформа була б корисною. По цьому питанню був тиск з боку голови райадміністрації. Він вважав, що за два тижні ми маємо створити ОТГ. Але в мене виникло питання - що буде далі? Бюджет більшим не стане. Я вважаю, що реформи в першу чергу мають передбачати зростання економічного потенціалу. Тому я його все ж переконав, що до децентралізації ми маємо підійти зважено. Терміни проведення реформи повинні визначатись економічною доцільністю, а не вказівками зверху. Європа підходила до даної реформи протягом багатьох років, подолавши корупцію, встановивши верховенство права, запровадивши демократичні інститути. У порядок денний питання об‘єднання поки не включено. Зараз нам потрібно створити людям робочі місця, відродити об'єкти соціально-культурного призначення. Тоді ми будемо в громаді сильними, самодостатніми і здатними самостійно вирішувати свої проблеми. KV: Чи вирішена проблема зі страйками через підняття вартості проїзду? Олександр Конопчук: Вартість проїзду до Києва в нас піднялась від 50 до 65 гривень. Це багато, адже деякі люди в нас щодня їздять до столиці на роботу. Районна рада законодавчо вплинути на цю ситуацію не може. Але у жителів Рокитнянщини є альтернатива - електопотяг. Звісно, це займає більше часу, але потребує менше коштів. KV: Чи є проблеми зі створенням госпітального округу? Олександр Конопчук: Рокитнянський, як і 11 інших районів, входить до Південного госпітального округу із центром у Білій Церкві. Голови райрад не проти його створення, але ми маємо побачити прорахований результат. На зустрічі із губернатором і головою облради ми поцікавились, що буде із нашими лікарнями та ФАПами. На сьогоднішній день відомо тільки те, що ФАПи ми за бажанням будемо утримувати за місцевий бюджет. Ми, як і всі райони, делегували двох представників до госпітальної комісії до області. Я вважаю, що медична реформа має покращити рівень надання послуг у лікарнях. Але є сумніви, що створення госпітального округу принесе саме цей результат. KV: Чи є в районі проблема із недостатньою наповнюваністю шкіл? Олександр Конопчук: Наразі питання закриття шкіл через недостатню наповнюваність в нас не стоїть. У минулому році був створений опорний заклад на базі Синявської школи. За рахунок держбюджету були обладнані кабінети фізики, хімії та біології. Область подарувала нам два шкільні автобуси. Ми працюємо за таким принципом - перш, ніж щось закрити, потрібно створити краще. KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені? Олександр Конопчук: Нещодавно за рахунок райради був облаштований футбольний майданчик зі штучним покриттям у школі №3. В цьому році плануємо провести ремонт дитячого дошкільного закладу ”Білосніжка” в селі Острів, розпочати будівництво спортивної школи, відремонтувати спортивну залу у школі №1, відремонтувати дороги на вулицях Остапа Вишні, Дружби, Цегельній, Польовій у Рокитному. Все це буде реалізововано за рахунок співфінансування із обласного та районного бюджету, усі об’єкти готові на тендер. Також планується ремонт неврологічного відділення районної лікарні, ремонт ФАПу в селі Пугачівка, ремонт бібліотеки та музичної школи і ремонт даху Ольшаницької загальноосвітньої школи. KV: Чи працює в районі “Прозорро”? Олександр Конопчук: Система доволі корисна, у районі нею користуються. Із цим немає жодних проблем. KV: В Рокитнянському районі доволі багато ставків. Їх орендарі сплачують податки? Олександр Конопчук: Бувають різні ситуації. Наприклад, у селі Насташки, Ольшаниці орендарі ставків досить справно сплачують податки до бюджету. Є питання у Голубій Ниві - ми не впевнені, що податки сплачують за всю площу водного об’єкта. До того ж частина ставків була виведена за межі району. Це робилось за часів минулої влади та, мабуть, для того, щоб ні сільська, ні районна ради не мали впливу на дані об’єкти. Наразі районна рада ініціювала створення відповідної комісії, яка проаналізує сплату податків. Читайте: Досье: Конопчук Александр Григорьевич KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру? Олександр Конопчук: Народився я на Житомирщині, у Рокитнянському районі живу з 1989 року. Тут народились два моїх сини, одружились на рокитнянських дівчатах. У місцевих людей після правління “варягів” виникла велика недовіра до “чужих” у районній владі. Перший час до мене довго придивлялись, але зараз всі вважають за свого. Посада голови районної ради вимагає жити проблемами громади, разом з депутатським корпусом щоденно їх вирішувати. У нас чудова команда як серед депутатів, так і в апараті ради. Я їм за це вдячний. Якщо по завершенні цієї каденції запропонують залишитись, то я з радістю продовжу свою діяльність. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі” Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто” Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини” Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити” Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл” Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся” Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують” Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює” Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині” Фото: KV КиевVласть

Український парламент рясніє обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своєму окрузі, дехто перебуває із місцевою владою на ножах, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевVласть започаткувала серію інтерв’ю із обранцями народу, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представляє до уваги читачів розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Віталієм Гудзенком (позафракційний). KV: Протягом своєї політичної кар’єри ви працювали у різних командах: були соратником Сергія Тигіпка в “Сильній Україні”, заступником губернатора-“регіонала” Анатолія Присяжнюка, у 2014 році зайшли в парламент від Блока Петра Порошенка. Наскільки Ви самостійний політик? Віталій Гудзенко: Я вже на тому етапі політичної кар’єри, коли можу сміливо стверждувати: політика - це тотальний бруд. Щоправда, у ньому є багато позитивних моментів. “Сильна Україна”, яку я колись очолював на Київщині, асоціюється зазвичай зі злиттям з Партією регіонів. Коли нас у 2012 партія “кинула”, я в ПР не вступив, але зберіг хороші стосунки з людьми, яких свого часу об’єднував навколо “Сильної України”. Тоді навіть створив наш внутрішній бізнес-клуб. Ми й досі спілкуємося. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Працював кілька місяців заступником Анатолія Присяжнюка з аграрного сектору. Багато речей у роботі з ним мені навіть подобалися, зокрема, практично всі проблемні питання вирішувалися миттєво. А в цілому почував себе людиною для “галочки”. На закриті засідання ніхто мене не пускав, в ПР ніхто ніколи не любив, особливо після виборів у 2012 році, коли я балотувався проти Сергія Кацуби. Взагалі, був опонентом всієї команди - як Кацуби, так і самого Присяжнюка та Юрія Бойко особисто. А з фракції БПП, незважаючи на підтримку президентської партії на виборах у 2014 році, вийшов одразу після прийняття Радою адміністративно-територіальної реформи. KV: Ви не прихильник децентралізації? Віталій Гудзенко: Я один із всієї фракції під час прийняття відповідного закону голосував червоною кнопкою, а на другий день написав заяву про вихід. Як я можу ставитися до цього позитивно, якщо вона відбувається не з користю для моїх виборців? Мета децентралізації, наприклад, у Білоцерківському районі, - приєднати довколишні села до Білої Церкви. І річ не тільки конкретно в цьому випадку. Коли приймався Закон, я запитував на засіданні Кабміну про те, чи може об’єднання громад бути примусовим, якщо воно не стане добровільним. І він тоді на всю країну відповів - так. Якщо села не захочуть це робити самостійно, їх доведеться примусити. А для чого примусити? Децентралізація робиться для того, щоб який-небудь багатий політик став у себе в громаді “царем”. І хіба виграє від цього село? Більшість завжди буде у міста, і фінансування, відповідно, буде зосереджене здебільшого у місті. Я не кажу, що не треба об’єднувати села. Коли у сільських школах по 3 учні і 18 вчителів - це ненормально. І така ситуація потребує втручання. Такі села треба навіть примусово об’єднувати в громади, не забираючи у них їхні права, сільські ради і т.д. Але приєднувати, наприклад, Фурси чи Шкарівку до Білої Церкви - нерозумно. KV: Громада на чолі з Білою Церквою, на вашу думку, не буде ефективною? Віталій Гудзенко: Ні, абсолютно. І я буду робити все, щоб вона не була створена, хоча вся районна влада і народні депутати виступають за її створення. KV: Хіба? Ваш колега-“свободівець” Олександр Марченко взагалі проти будь-яких об’єднань в такому вигляді, як передбачено нинішнім законодавством. Віталій Гудзенко: Він так тільки говорить на публіку, бо він зі “Свободи”. Але його округ - це місто. І він відстоює інтереси міста. KV: Виходить, що в селах подекуди виступають категорично проти адмінтерреформи, щоб зберегти власний вплив у громаді і якісь політичні важелі? Віталій Гудзенко: Я б не був таким категоричним щодо збереження впливу. Знаю купу хороших прикладів коли сільський голова займається проблемами кожного жителя свого села. Навіть їздить у Білу Церкву за конкретними проханнями селян. А щодо важелів, вже не раз було сказано - все вкрадене до нас. KV: Яка проблема на вашому окрузі, окрім питань децентралізації, потребує особливої уваги? Віталій Гудзенко: Найбільш проблемне - це цукровий завод в Узині. Я зробив дуже багато депутатських запитів та звернень щодо припинення діяльності цього підприємства, але не як цукрового заводу, а як виробника біоетанолу. Через це виробництво від жахливого смороду страждає близько 30 тисяч населення, яке проживає навколо Узина. Відразу після свого обрання я зустрівся із власником, і ми домовилися про те, що протягом шести місяців я його чіпати не буду (і це не погроза, а звичайна людська угода). Він же зобов’язаний за цей час зробити фільтрацію на заводі. Закривати його просто так не можна, бо там робочі місця, але привести у відповідність екологічним нормам - цілком. І справді викидів стало десь на 50% менше, хоча на заводі працюють саме тоді, коли прохолодна погода, щоб це менше відчувалося. Зараз потеплішало, і сморід відновився. Свого часу я викликав туди абсолютно всі інспекції, всі правоохоронні структури, але безрезультатно. Це таке підприємство, на якому водяться дуже великі кошти, які вирішують навіть те, що у заводу на виробництво біоетанолу немає ліцензії. KV: Ви натякаєте на корупційні зв’язки між бізнесом та силовиками? Віталій Гудзенко: Саме так. Не буду конкретизувати, про кого йде мова і про які конкретно відомства, але мені здається, що так і є. На заводі багато проблем, які чомусь роками не вирішуються. KV: Ваше ставлення до мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Віталій Гудзенко: Я проти зняття мораторію, хоча це питання також неоднозначне.  Не стверджую, що землю взагалі не треба продавати, але зараз цього робити не варто, бо її всі намагатимуться купити якомога дешевше. Державну землю, якої у нас дуже багато, і за яку зараз ніхто не платить податок, будуть намагатися купити взагалі за 1 гривню. А у нас такої землі лише в Міністерстві АПК близько мільйона гектарів. І дуже багато землі “гуляє”, хоча перебуває в оренді. Я це пам’ятаю ще з часів роботи в адміністрації. Так не повинно бути, земля не повинна стояти без діла. Крадіжка землі часто починається з того, що земля довго не використовується. Дали землю? Використовуйте її. Якщо дали для будівництва - будуйте одразу, не треба чекати чогось. Дали для сільського господарства? Вирощуте на ній щось. Орна земля? Паши на ній, саджай щось. Не будуєте і не вирощуєте на земельній ділянці нічого кілька років? До побачення. Земля не повинна заростати бур’янами, їй кожного дня потрібен господар. А такої у нас на Київщині дуже багато, це видно неозброєним оком. І я вже вніс для розгляду відповідний законопроект. KV: Чи відомі вам випадки укладання так званих договорів “першої ночі” між аграріями та селянами? Така практика діяльності агрогіганта  “Кернел”обговорюється в Обухівському районі. Це взагалі законно? Віталій Гудзенко: Так, іншими словами це називається “шахматка”, коли украдається договір з пайовиком в центрі всього масиву. Закон не забороняє, тому можна говорити, що це законно, хоча цей поодинокий пай буде потім як більмо на оці. І вирішити цю ситуацію може лише дозвіл оформляти договори оренди на певну кількість років в межах одного земельного масиву. Але, гадаю, ще більшу проблему складають одноосібники, які забрали землю і не обробляють її, а здають якомусь фермеру і отримують за свою ділянку плату “кешем”. Податки не платять, ніякі соціальні проекти не реалізовують. У мене на окрузі таких дуже багато. Є фермери, які ніколи навіть банку фарби на школу не дадуть. Моя воля, я б у таких відбирав землю без обговорень. І взагалі краще б замість податків на аграріїв “повісили” всю інфраструктуру сіл. Не розумію, чому аграрії не можуть офіційно брати участь у розвитку інфраструктури села і при цьому не платити податок, який все одно потім краде вся вертикаль влади. Зі свого досвіду можу запевнити, що як тільки у селі є якась проблема, люди йдуть до “батька”, до місцевого аграрія. До соціально безвідповідальних фермерів ніхто не ходить. Вони подекуди ведуть себе так, ніби це не їхня країна… Як і деякі депутати, загалом. KV: Які проблеми у Київській області не вирішуються роками? Віталій Гудзенко:  Проблеми з головами адміністрацій. Деякі з голів РДА взагалі не розуміють середовище, у якому їм доручив працювати Президент. У мене на окрузі я до таких можу віднести голову Володарської РДА (Сергій Табалюк, - KV). У нас немає жодних відносин,- ми лише один раз бачилися. Що це за людина, я також не знаю. Знаю, що з колишніх прокурорів. Він позвільняв з адміністрації людей, які якісно працюють, і яких у інші райони позабирали “з руками і з ногами”. Крім того, минулого року на райони з мого округу перепало близько 37 млн гривень на реалізацію інфраструктурних проектів. Коли я зателефонував у РДА і запитав, на який проект будуть спрямовані кошти, голова РДА розсердився, мовляв, “хто такий Гудзенко, це не його кошти”. KV: І він, загалом, правий. В компетенцію народного депутата України входять лише законодавчі ініціативи. Віталій Гудзенко:  Так, кошти не мої, але якщо я маю таку можливість, мені хотілося б лобіювати (хоча не люблю це слово) інтереси свого округу. Так склалося, що інфраструктура на округах розвивається саме там, де виділення коштів на той чи інший об’єкт просуває народний обранець. Більше того, якщо береш на себе таку відповідальність - займатися розвитком округу, то треба займатися не тільки лобіюванням виділення коштів, але й контролем витрат. І доводити треба все до кінця. Наприклад, уже багато років триває будівництво звалища у Ставищі. Кожного року виділялася певна сума на цей проект, і цьогоріч залишилося буквально 10-15% робіт. Якщо це не закінчити вже, то дуже багато роботи і коштів будуть витрачені безрезультатно. А ще після того, як ремонтували будинок культури і військкомат в Тетієві, я ходив і перевіряв виконані роботи (добре, що розбираюся трохи в цьому). Після мене там ходила ще й прокуратура… Або, наприклад, на мою рідну школу в селі Іванівка ще минулого року було виділено кошти, і районна адміністрація, поки перекидала їх із рахунку на рахунок, встигла, мабуть, на цьому добряче вкрасти. Плюс до того, коли там нещодавно встановлювали двері, також вкрали на тому близько 10 тисяч гривень. І тут також розбирається прокуратура. Тим паче, уже в липні очікується нове надходження на цю школу. Але я не берусь казати, хто конкретно є фігурантами у цих справах, - чи рада, чи адміністрація. Там взагалі зараз бардак. Кожен новий голова райдержадміністрації з часом показує, з якою метою прийшов до влади. KV: Гаразд, якщо проблема в конкретному керівникові, то хто повинен вирішити цю проблему? Віталій Гудзенко: Президент, який підписує укази про призначення. Це - його відповідальність, і ніякої демократії тут не має бути, лише пряма вертикаль влади: Президент призначає губернатора, губернатор - голів РДА. І як тільки у того чи іншого голови РДА чи губернатора “вилізло” щось нечисте - миттєво звільняти! Тому Президентові в областях потрібні саме його люди.   У Таращі цілий рік не було голови РДА - хіба це нормально? І чи нормально те, що у Ставищі голова РДА - особистий друг Володимира Сівковича (народний депутат 4-6 скликань ВР, - KV)? Конкурси на голову РДА, кажете? Які там конкурси! Ця вся гра відбувається лише для того, щоб крісло зайняла конкретна людина, яка виконує чужі побажання. Те саме з головою обласної адміністрації. Ми всі прекрасно розуміємо, що це - політична домовленість, про яку немає сенсу говорити на диктофон. І взагалі, всі ці конкурси з відбору губернатора, судді та прокурора - повна дурня. Чому їх пошуками повинні займатися якісь організації? А надто - політичні. Я дуже жалкую, що свого часу зголосився брати участь у роботі конкурсної комісії з відбору прокурорів Харківської області. Тільки штани дарма там протирав кілька місяців замість того, щоб виконувати свою безпосередню роботу. Тим паче, там і вибирати не було з кого. Приходили одні тільки старі прокурори з величезним корупційним шлейфом. Багаті люди, хоча за наших обласних прокурорів не багатші. KV: Чи може бути продуктивною робота адміністрації в нинішньому її складі? Віталій Гудзенко: Навряд чи. Це просто оновлена система політичних домовленостей. Будуть прийматися якісь рішення, автоматично перенаправлятися гроші, але навряд чи з цього вийде щось добре. Починати треба з простих речей, а ці всі інновації з демократією - це “фількіна грамота”. KV: Ваш син балотувався на минулих місцевих виборах у Київській області, брав участь у столичній “мажоритарці” у 2014 році. Ви бачите його у політиці? Віталій Гудзенко: Коли він ішов на вибори, я йому зразу сказав: не лізь у ту політику! Там один бруд. І грошей я не дам, і за руку водити не буду. Але в 2015 році він у себе на окрузі переміг із солідним відривом, хоча завдяки дурнуватій виборчій системі так і не потрапив у обласну раду. На тому окрузі взагалі тепер немає “мажоритарника”. Зараз він - мій помічник на громадських засадах. Хоча він бачить, що я політикою не задоволений, і сам від того трохи “здувається”. Бо поки займався бізнесом, почував себе зовсім інакше. Але справа не в тому. Ця країна дала мені можливість добре заробити чесним шляхом, тому прийшов час і віддавати. Мені приємно, коли я зараз, наприклад, на сесії, а моя рідна людина працює з людьми на окрузі. Думаєте, то так легко - знайти нормального помічника? Всі хочуть мати роботу, а реально працювати не хоче ніхто. Прийшли, попонтувалися і пішли… Вже скільки в мене їх було - не порахуєш! Прийшла, наприклад, одна двометрова по рекомендації колег, а нормально нічого зробити не може. Був час, у мене помічником на громадських засадах був нинішній голова Білоцерківської районної ради Віталій Гринчук, - я від його роботи відмовився. Тож зараз оцих всіх помічників розганяю потихеньку... KV: Чи готується нині Київська область до виборів під якийсь конкретний політичний проект? Віталій Гудзенко: Політичний процес не зупиняється ніколи. Якщо я “мажоритарник” і виграв вибори (чи навіть програв) сьогодні, то вже завтра я їду в село в гості до доярок. Бо я - “мажоритарник”. Цей процес постійний. Чи готується зараз Київщина до виборів? Так. Під який проект? Я не знаю. Навіть нема в кого запитати, бо я з високопоставленими олігархами, в тому числі з головами партій, не спілкуюся. KV: Чи актуальна сьогодні у Київській області проблема кланів? Чи можна її подолати і яким чином? Віталій Гудзенко: Звичайно, актуальна. І винна у всьому гречка. Винні люди. Винні ви особисто. Хочете подолати - ідіть в депутати і долайте. В мене була улюблена робота, яку я покинув заради цього гадюшника, де нових депутатів аби 25% набралось… А Київщина справді заживе інакше, коли депутатами стануть наші діти. Було б бажання! Читайте: Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо” Олександр Марченко: “Складається враження, що голову ОДА Горгана не поважають його підлеглі” Руслан Сольвар: “Жодного стосунку до сім`ї Януковича я не маю” Александр Онищенко: Губернатор Горган выполняет свою задачу - давить на глав районов Віктор Романюк: “Сидиш собі, бамбук куриш, а потім ще й жалієшся на державу” КиевVласть

Український парламент рясніє обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своєму окрузі, дехто перебуває із місцевою владою на ножах, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевVласть започаткувала серію інтерв’ю із обранцями народу, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представляє до уваги читачів розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Віктором Романюком (фракція "Народний Фронт"). KV: Які проблеми Київщини, на вашу думку, не вирішуються роками? Віктор Романюк: Совок. Глибокий совок. Подолати його можна лише двома шляхами, один із яких - децентралізація. Децентралізація в нинішньому вигляді - це тільки початок, який стимулює людей щось робити, думати головою і брати на себе відповідальність. Бо зараз коли я їжджу по Київській області, у мене складається враження, начебто більшості громадянам просто нічого не треба, і їх усе влаштовує. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   30% сільських голів уже нічого не хочуть робити. Приїжджаєш на округ, пропонуєш залучити ресурсів, а вони кажуть “не чіпайте”. Вони ліниві і немотивовані, їх усе влаштовує. Бояться будь-яких  змін. Звичайно ж, легше сидіти, склавши руки, ніж проявляти ініціативу і отримати перевірки від різних служб. Навчились маніпулювати земелькою і повноваженнями, як службові особи практично нічого не роблять і за це ще й заробітну платню отримують. Другий шлях - це створення національної селянської буржуазії, як активного прошарку суспільства. KV: Тобто, формування нового прошарку суспільства? Яким чином? Віктор Романюк: Європейська цивілізація будується не на “соціалці”. Вона будується на середньому прошарку соціуму. Щоб він у нас сформувався, основні фонди, зокрема земля, повинні перейти в руки людей - господарів. Держава має створювати стимули для формування і зростання  такого прошарку українців. Сьогодні так, земля роздана людям, - тільки в Обухівському районі є більше 50 тисяч власників паїв. А фермерів знаєте, скільки? Всього 7. Це - нездорова ситуація. Фермерів має бути 50 тисяч. Вони і повинні стати цим новим соціальним класом - національною селянською буржуазією. Саме тому мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення - це історичний нонсенс. Він демонструє імпотентність нашої політичної системи. Завдяки мораторію ми “виростили” цілу плеяду земельних олігархів, люмпенізували і зробили покірними мільйони наших громадян і  започаткували сучасну панщину. Я бачу це по ситуації у Верховній Раді, де мораторій лобіюють саме великі латифундисти. KV: Хіба тільки латифундисти? Деякі політичні сили, наприклад, ВО “Свобода” на програмному рівні борються проти зняття мораторію?   Віктор Романюк: Зачекайте… Покричати за ідею - це політична складова процесу. Якщо спілкуватися в площині здорового глузду, то Мораторій вигідний лише латифундистам. Коли немає нормального законодавчого поля, селяни зі своїми паями безправні. Таким селянам ні кредиту, ні розвитку ні стратегії. Це безправні сучасні кріпаки якими маніпулюють вже 16 років політикани і пройдисвіти різних кольорів. А тим часом в Україні тільки за минулий рік було близько 700 рейдерських атак, коли у безправних селян скоробагатьки відбирали їхні наділи. Тому я спільно з групою 54 депутатів робив подання до Конституційного суду про відміну мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Подав законопроект  про приватизацію землі сільськогосподарського призначення. KV: Чи можлива ситуація, коли всі землі будуть скуплені тими ж самими латифундистами? Віктор Романюк: Щоб цього уникнути, законопроект передбачає встановлення запобіжників: власник - лише фізична особа громадянин України, яка не може мати у власності більше 300-500 гектарів.   KV: Тобто, відміна мораторію і запровадження законодавчих обмежень повністю ліквідує великі аграрні компанії? Віктор Романюк: Так. Класична монополізація завжди невигідна для економіки. Електроенергія у нас монополізована, газ монополізований, 1800 платників податків формують 80% надходження в бюджет. Розвиток ринкової економіки при цьому неможливий. Що вам хто не обіцяв це все утопія! KV: Чи відомі вам випадки діяльності агрогіганта“Кернел” напередодні зняття мораторію у вас на окрузі? Власне, оформлення так званих договорів “першої ночі” з селянами. Віктор Романюк: Я думаю, це фейк. Якби такі факти справді мали місце, до мене уже досі хтось би звернувся. Зараз такого не було. Я перший раз таке від вас чую. KV: Чи співпрацюєте ви з місцевою владою Обухівщини та Васильківщини? Віктор Романюк: З деякими представниками спілкуюся і працюю. Наприклад, з головою Васильківської районної ради Наталією Баласинович, з мером Обухова Олександром Левченком. Щодо багатьох людей при владі у мене конформістська позиція. Здебільшого через те, що вони не розуміють і не хочуть розуміти реальність та не сприймають класику державного управління. Не маю ніякого діалогу з мером Василькова, колишнім головою місцевої РДА Володимиром Сабадашем. Я знаю, яким чином ця людина працювала на минулій посаді, і особисто звертався до правоохоронних органів щодо його діяльності і розкрадання більше 1500 гектарів землі. Сільські голови мені не раз розповідали, з якою метою людина приїжджала в район. Сабадаш оглядав ласий земельний шмат, наприклад дубовий гайок і вже через кілька днів підписував розпорядження, віддаючи землю дерибанникам. Свого часу я звертався до колишнього голови АПУ Бориса Ложкіна щодо неможливості призначення головою райдержадміністрації Олександра Туренка. Бачили його декларацію? Стільки земель він отримав саме тоді, коли був головою земельної комісії в Обухівській районній раді? Ситуація очевидна. Хоча зараз люди кажуть, що Олександр Туренко досить непогано себе зарекомендував на посаді. KV: Обухівська районна рада свого часу висловила вам недовіру. Прокоментуйте це рішення. Віктор Романюк: Це було десь рік тому. Голова районної ради пан Шушаков постійно мене начебто тролить на засіданнях, викликає до депутатів. Не бачу в цьому діалозі ніякого сенсу, адже всі питання, які мені ставить районна рада, стосуються не безпосередньо моєї роботи, а компетенції органів місцевого самоврядування. Таке враження, що люди взагалі не розуміють, які функції вони виконують. Законотворець має займатися законотворенням, а місцева рада - місцевими питаннями. Я бачу лише те, що люди поки що намагаються створити дисбаланс. На запит районної ради дав вичерпну відповідь. KV: З якими питаннями до вас найчастіше звертаються виборці? Віктор Романюк: Перше - це гроші, друге - це земля. Прохання виконую залежно від ситуації. Мій округ, а особливо Обухівський і Васильківський райони, - це серце розкрадання громадських земель за часів бурхливого розвитку економіки України (2005-2012 рр). Прикладів - десятки.  У пресі вже всі ці речі давно висвітлені, крадії відомі. Позовів до прокуратури вже більше сотні спрямовано, хоча переділ проводжується досі. Землі вже практично всі розкрадені, а шахраї досі зазіхають на поодинокі клапті. KV: Ви спілкуєтеся зі своїм колегою по фракції, сином екс-голови КОДА Олександром Присяжнюком? Віктор Романюк: Я знаю, що Анатолій Присяжнюк переховується від слідства. Я одного разу написав депутатське звернення в правоохоронні органи, здається, по земельному епізоду в Кодаках. Олександр приходив поспілкуватися про це, але для мене “обраних” немає. KV: Він просив вас забрати заяву? Віктор Романюк: Щось схоже на те. KV: Чи мав, на вашу думку, Анатолій Присяжнюк певний вплив на результати парламентських виборів у 2014 році? Віктор Романюк:  У 2014 році, коли він уже не був при владі, - навряд. У 2012 та 2013 роках - безумовно, мав. Про це свідчить перемога Тетяни Засухи у 2012 році та Руслана Бадаєва у 2013 році. Таке враження, що виборці округу взагалі себе не ідентифікували, як громадяни України, якщо Бадаєву, “парашутисту”,  людині, яка навіть не володіла українською мовою, - вдалося купити 60 тисяч виборців Обухівського і Васильківського районів. У 2014 році це також працювало. Взяти хоча б “красавчик-шоу” Гліба Лірника. Чернігівський стандартний варіант з прихованим скуповуванням голосів: “платимо тобі 300 гривень, а ти проводиш за нас агітацію”. І мені здається, така схема взагалі по всій Київській області працювала. KV: Хто керував цією фальсифікацією у 2014 році? Керівництво БПП? Лев Парцхаладзе? Віктор Романюк: Усюди є купка людей, які цим займаються. Парцхаладзе знав про це - 100%. Не знати про це неможливо. А от чи мав стосунок до системи - історія змовчує. Загальна практика така - всі люди, які займаються виборами як перші особи, все прекрасно знають. KV: Чи можна очікувати від нової команди ОДА нових підходів у роботі? Віктор Романюк: Ні, думаю, не варто чекати чогось нового. Навіть той самий Присяжнюк хіба мав вагомий вплив? Всі голови адміністрацій на Київщині займаються одним і тим же - тарабанять землю і розділяють бюджетні потоки. Третій пріоритет - це забезпечення виборів для провладної партії. KV: Чому Ви не ввійшли до новоствореного МДО “Київщина”? Віктор Романюк: Я вважаю це формування неефективним. Мене запрошували взяти участь в роботі групи, але які цілі стоять перед цим формуванням, мені ніхто не відповів. Така діяльність займає невиправдано багато часу. А взагалі, подивимося через рік на результати її роботи і зможемо давати оцінку. Кожного дня в парламентському залі створюються десятки різноманітних депутатських груп. Крім того, в цій групі є ряд одіозних особистостей, поруч із якими мені б не хотілося сидіти. Перше засідання справило враження, ніби люди просто зібралися поговорити. KV: Обрання головою МДО “Київщина” народного депутата Ярослава Москаленка - це політична закономірність? Чи має він прямий вплив на прийняття рішень у Київській ОДА? Віктор Романюк: Викликало подив, чому губернатор сидить поряд, а не в центрі. Для мене це - символічно. Я не хочу робити жодних оцінок, просто  констатую факт. Щодо впливу - я таких фактів не маю, а чутки коментувати не буду. Теоретично це цілком можливо, адже ми живемо у так званій візантійській (пострадянській, посттоталітарній) системі, де практично немає незалежних управлінців. KV: Тобто, можемо стверджувати, що проблема клановості політичної еліти після Революції нікуди не зникла? Її взагалі можна подолати у нашій системі координат? Віктор Романюк: Абсолютно. Сучасна модель управління передбачає групи людей, яких об’єднують спільні вузькокорпоративні інтереси. Ієрархічна система, при якій люди виконують свої обов’язки за вислугою, наприклад, у нас практично відсутня. Такого, щоб людина піднімалась по кар’єрних сходинках після певних заслуг перед державою, а не перед “феодалом”, у нас не практикується.   Як це подолати, я вже розповів -  шляхом створення нового класу національної буржуазії, яка буде власником держави. Тобто людей, які зможуть брати на себе відповідальність і щось робити у житті, а не просто паразитувати на ресурсах. KV: Що можуть зробити люди вже сьогодні, щоб покращити рівень свого життя? Віктор Романюк: Зайнятися двома речами: перша - просвітництво, друга - підприємництво. Я так усім людям на зустрічах говорю. Хочете бути успішними та заможними? Читайте книги та періодику, перестаньте дивитися телебачення, бо там одні брехуни, які розказують зло. Почніть займатися своїм здоров’ям, перейдіть на здорове харчування, відмовтесь від алкоголю і солодощів. KV: А ви часто з’являєтеся в телешоу? До речі, вам у будь-якому селі (та й у місті) скажуть, що здорове харчування і якісні продукти - це дорого. Віктор Романюк: Ні, я на телебачення практично не ходжу. У нас чомусь всі переконані, що здорове харчування - це їсти ковбасу. Та ні дорогенькі... Здорове харчування - це зранку каша, якась рослина з городу, курочка, яйця і т.д. А у нас їдять з ранку до вечора і мріють, щоб у них якесь здоров’я з’явилось. Я був в багатьох країнах світу і ніде не бачив, щоб люди так багато їли, як у нас! Думаєте, у світі люди менше працюють, ніж наші? Я б не сказав, що у нас взагалі люди дуже рухливі. Київська область - це дуже специфічний і багатий регіон. Всі ніби розслаблені.  В інших країнах з набагато гіршими природними умовами, ніж у нас, люди зі своїми кількома гектарами стають мільйонерами. Прокидаються о шостій ранку, їдять овочі і рис і, вибачте, “арбайтен”... А у нас землю віддав фермеру чи латифундисту, отримав за неї копійки - і сидиш собі, бамбук куриш, а потім ще й жалієшся на державу. Люди ліниві, тому й бідні. KV: Ви і своїм виборцям прямо кажете - бідні, бо ліниві? Віктор Романюк: Звичайно. Я ні з ким не заграю. Люди, які не хочуть працювати на своїй землі, перебувають у світоглядному глухому куті.   Я якось привіз з Італії Зіновія Свереду (президент Українського кооперативного альянсу) . Організували людям курси підприємництва у Васильківському та Обухівському районах. Дали гранти на відкриття власної справи. Я вклав туди  не буду казати скільки особистих коштів. Люди приходили, позабирали гранти, але, думаєте, запрацювало? Один тільки проект мав результат. Успішна цивілізація - це щоденна і клопітка праця, а не режим очікування. Очікування вбиває все і позбавляє можливості самостійно щось змінити. Україна - це круто. Київська область - це круто. Мабуть, варто вже перестати чогось чекати і почати самим щось робити. Читайте: Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо” Олександр Марченко: “Складається враження, що голову ОДА Горгана не поважають його підлеглі” Руслан Сольвар: “Жодного стосунку до сім`ї Януковича я не маю” Александр Онищенко: Губернатор Горган выполняет свою задачу - давить на глав районов КиевVласть

6 квітня провладна більшість Київради на своєму засіданні буде протягувати ухвалення детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської та проспекту Науки у Голосіївському районі Києва. Хоча проект цього ДПТ у силу ряду обставин не викликав значного суспільного інтересу, він є найбільш показовим у сенсі демонстрації схем роботи нинішньої міської влади – влади, що публічно заявляє про непримириму боротьбу із самовільним будівництвом, а насправді забезпечує роботу шахраїв, які самовільно займають земельні ділянки і будують багатоповерхівки без жодного дозвільного документа, знищуючи зелені зони та паплюжачи історичну спадщину. Приказка Ця історія почалась наприкінці весни 2014 року, коли такий собі Михайло Булигін вирішив розпочати у Києві власний будівельний бізнес. Михайло особливо не напружувався і використав доволі поширену схему самобуду: на присадибній ділянці під індивідуальне будівництво (максимум 4 поверхи і таунхауси) почав через кооператив будувати на вулиці Іртишській, 20 багатоповерховий житловий будинок під назвою “ЖК Єнісейська Садиба”. Завдяки дерегуляції зареєструвати декларацію на початок будівельних робіт жодних проблем не представляло. У цей час мажоритарним депутатом Київради від округу, де відбувалося будівництво, був добре відомий у вузьких колах представник партії “УДАР-Солідарність” Олександр Найдьонов, професійний рівень знань якого у питаннях землекористування не викликає жодних сумнівів – 7 років на керівних посадах у Київземі за часів Черновецького. При такому нагляді безкоштовно самовільним будівництвом не займешся, тож і будиночок пана Булигіна підріс до семи поверхів, щоб компенсувати додаткові витрати. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Згодом починається будівництво чергової багатоповерхівки. На цей час до роботи ЖБК “Єнісейська Садиба” вже було залучено кілька колишніх топ-менеджерів “Укогруп” Войцехівського, що мали необхідний досвід. Новий будинок так само розмістили на землі під малоповерхову забудову, але поверхів вже стало 8 і з дозвільними документами взагалі не заморочувались. А тепер починається сама казка, адже апетит прийшов під час їжі. Навесні 2015 року Єнісейська Садиба поклала око на вільну ділянку на вулиці академіка Писаржевського, 8 поряд із гаражним кооперативом неподалік від своїх перших будинків та купила там стару автозаправку площею 56 квадратних метрів. Але маленька автозаправка не може перетворитися у житловий комплекс, якщо не має прав на землю, а самовільне захоплення земельної ділянки – це вже кримінальний злочин, тож треба мати або надійну “кришу”, або офіційно отримати право користування землею під забудови, а для цього має бути для початку затверджений Детальний план території (ДПТ). І не будь який ДПТ, а такий, що передбачає реалізацію намірів Булигіна. Але з цим виник цілий ряд проблем. Проблема 1. ДПТ розробляється на підставі відповідного рішення Київради, але ділянка на Писаржевського, 8 знаходилась поза межами затвердженого плану на розробку. Проблему вирішили легко – у квітні 2015 року сумнозвісний Вавриш замість головного архітектора Києва Сергія Целовальника укладає договір на розробку ДПТ з добре відомою ТОВ “Терра Проджект” і примальовує необхідну ділянку. Інвестором розробки ДПТ виступає ЖБК Єнісейська Садиба-2. Хоча міська програма створення містобудівної документації (рішення КМР № 518/10006 від 13.11.2013) у п. 5 прямо вимагає, що Департамент у разі необхідності та за наявності інвестиційних пропозицій готує проект рішення Київської міської ради про зміни у переліку містобудівної документації, наведеної у додатку до Програми, думкою Київради ніхто не цікавився. Та й навіщо цією думкою цікавитися, якщо при затвердженні ДПТ можна першим пунктом ці зміни відразу і внести? Так, це незаконно, але Київрада і не таке підтримує. До речі, Сергій Целовальник був дуже грамотним корупціонером і шанував Кримінальний кодекс не гірше за Остапа Бендера, тож восени 2015 року він у пояснювальній записці до проекту чесно написав: “Прийняття рішення дасть можливість та правові підстави для розроблення містобудівної документації на території міста, які не визначені у Переліку”. Чим і перекладав всю відповідальність за злочин на депутатів Київради. На відміну від нього, новий головний архітектор Києва Олександр Свістунов з Кримінальним кодексом не товаришує, тож пішов на службове підроблення і 2017 року в пояснювальній записці вказав, що ДПТ розроблений на підставі старого рішення КМР. Проблема 2. ДПТ не може суперечити Генеральному плану міста. А за Генпланом, на Писаржевського, 8 – зелені насадження загального користування. І стандартний “хід конем” з посиланням на проект ГП-2025 не працює – у проекті також зелені насадженні і жодної житлової забудови. Вирішили елементарно: намалювали те, що потрібно, на Закон – “забили”. Проблема 3. Санітарно-захисні зони від ГБК “Либідь-2” та інших об’єктів, що роблять неможливим будівництво житла. Вирішили також елементарно – нікого не питаючи (а об’єкти поза межами ДПТ Саперної Слобідки), намалювали інші об’єкти, зменшивши СЗЗ. На місці гаражного кооперативу з’явився багатоповерховий паркінг біля дальньої межі ділянки кооперативу. Ось тільки щось у Департаменті містобудування та розробників ДПТ не зійшлося – проектний план сусіднього ДПТ Корчувате не передбачає знесення цих об’єктів. Тобто маємо справу зі звичайнісінькою фальсифікацією, але ця фальсифікація буде мати дуже серйозні наслідки для власників гаражів – у разі затвердження ДПТ Саперної Слобідки та будівництва житлового комплексу, вони зобов’язані привести СЗЗ свого кооперативу у відповідність до ДПТ, тобто або знести половину гаражів, або власним коштом будувати багатоповерховий паркінг для всіх членів кооперативу. Проблема 4. Громадські слухання, на яких проект ДПТ рознесуть як захисники зелених зон, так і члени кооперативу. Ну це вже зовсім легко – на початку серпня 2015 року, в період відпусток, стандартно у розділі “Реклама” газети “Хрещатик” дають невеличке повідомлення, а далі – тиша. Результат очікуваний: лише схвальні відгуки від зацікавлених осіб. Не очікуючи затвердження ДПТ та землевідведення, ЖБК “Єнісейська Садиба” захоплює земельну ділянку та починає знищення зеленої зони (відразу після укладання договору про розробку ДПТ), а згодом, у вересні, самочинне будівництво першого будинку в 12 метрах (СЗЗ гаражного кооперативу складає 50 метрів) від межі кооперативу. Вам не здається дивним, що під час виборчої компанії, коли влада займається власним піаром на протидії незаконній забудові, а “летючі ескадрони” Білоцерковця розважаються по всьому місту, закопуючи будівельні котловани, хтось починає самобуд, та ще на самовільно зайнятій земельній ділянці? Але тут немає нічого дивного – на той час у Михайла Булигіна вже з’являється новий покровитель в особі тодішнього голови земельно-будівельної комісії Київради Володимира Прокопіва. З’являється у нього і підтримка у вигляді депутата Верховної Ради, але її ми залишимо “на десерт”. Пан Прокопів, якому на виборах дістається округ з самобудами “Єнісейської Садиби”, –типовий сучасний український політик, який добре вміє не тільки адміністративний ресурс використовувати, але й знає, як на власну рекламу грошей дістати не із своєї кишені. Він швидко домовився про плідну співпрацю – “Єнісейська Садиба” його округ до ладу приведе, а він їхні самобуди захистить. 20 жовтня 2015 року, на останньому засіданні земельної комісії минулого скликання Київради, при палкій підтримці Прокопіва та Найдьонова ДПТ одностайно підтримали й направили на затвердження Київради. Але за місяць ситуація суттєво змінюється – Прокопів отримує посаду секретаря Київради і апетит як його, так і його підшефних, зростає. ДПТ відправляють на доопрацювання. На початку 2016 року з ДПТ виникають додаткові проблеми – потрібно щось вирішувати із самобудом Анатолія Войцехівського “ЖК Мозаїка”, адже київській владі незрозуміло, в якому вигляді дозволяти його добудовувати. Ще більші проблеми виникають з боку ГБК “Либідь-2”, члени якого дізнаються про плани на їхні гаражі та починають активно розсилати звернення у контролюючи органи. Щоби хоч частково вирішити проблему, задля “Єнісейської Садиби” роблять землевідвід 1.26 га для експлуатації та обслуговування наявних будівель і споруд з озелененням території загального користування на вул. Академіка Писаржевського, 8 (рішення № 715/715 від 14.07.2016). Тобто земельну ділянку відведено під експлуатацію старого автозаправного комплексу площею 56 м. кв. А ось як на той час виглядала ця стара автозаправка: Забудовник зовсім не переховувався і особисто викладав нові рекламні ролики-звіти про своє самочинне будівництво. Без реклами не буде покупців, а навіщо йому переховуватися, якщо вже про все домовлено з самим Прокопівим? ЖБК “Єнісейська Садиба” ще до рішення про землевідвід реєструє Декларацію про початок будівельних робіт (на той час будинки вже майже збудовано), а у вересні 2016 року подає Декларації про готовність до експлуатації. Чисельні скарги ГБК “Либідь-2” дають перший результат – 17 листопада 2016 року Департамент архітектурно-будівельного контролю КМДА скасовує реєстрацію всіх декларацій забудовника як такі, що містять недостовірну інформацію. Але далі діло не пішло – міська влада навіть не намагається зупинити самочинне будівництво, а Булигін зупинятися не збирається. Одночасно прискорюється процес затвердження ДПТ Саперної Слобідки. У грудні 2016 року до Київради надходить вже новий проект детального плану, в якому новий “ЖК Єнісейська Садиба” виріс що найменше у три рази в порівнянні з намірами 2015 року: замість 5 секцій 10-14 поверхів уже передбачено 9 секцій від 10 до 26 поверхів. Новий проект ДПТ додає нові проблеми. Проблема 5. Зі східної сторони ДПТ – територія природно-заповідного фонду, межі якого можна змінювати лише за дозволом Кабінету Міністрів, а до цього рівня Прокопів ще не доріс. У Проекті-2015 і так вже “забули” врахувати протипожежні зони 50 метрів від ПЗФ, що хоча б старі 5 секцій втулити. Знову вдалися до банальної фальсифікації – намалювали нові межі ПЗФ як начебто вже чинні, а на звільненому місці розмістили заплановані житлові секції по 26 поверхів. Як свідчать дані Містобудівного кадастру, це саме фальсифікація – офіційні межі природно-заповідного фонду такі, як були у Проекті-2015. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проблема 6. Після чисельних скандалів на початку 2016 року було завершено розробку історико-архітектурного опорного плану міста Києва, який Мінкульт виніс на громадське обговорення. Під час візиту представників ЮНЕСКО у березні цього року керівництво КМДА запевнило їх, що новий ІАОП буде затверджено найближчім часом. Тільки ось будівництво “Єнісейської Садиби” ведеться на території Лисогірського історичного ареалу, а режими використання території ареалу передбачають заборону створення нових житлових утворень, висота нових будівель не повинна перевищувати 12 метрів, повністю виключається зведення будівель підвищеної поверховості (більше 9 поверхів) та висотних. З одного боку, новий ІАОП ще не затверджено, але він є складовою нового Генерального плану Києва та має більшу силу, ніж ДПТ. Більше того, після його затвердження всі ДПТ зобов’язані привести у відповідність до нього. От тільки є одна деталь: якщо ДПТ Саперної Слобідки встигнуть затвердити, відведуть землю під нове передбачене будівництво та нададуть відповідні містобудівні умови і обмеження, то про виконання положень ІАОП і збереження Лисогірського історичного ареалу можна буде забути. Чи мали враховувати проект історико-архітектурного опорного плану під час розробки ДПТ? Так, мали, адже безпосередньо в пояснювальній записці до нього вказано, що положення проекту ГП-2025 враховано. Тож знову – банальна фальсифікація. І це далеко не всі приклади з ДПТ Саперної Слобідки, як міська влада у Києві бореться з незаконним будівництвом, захищає зелені зони і культурну спадщину. Але поза кадром залишалась суттєва участь ще однієї впливової персони – нардепа Юлія Мамчура, адже робити висновки щодо його ролі поки що зарано (на відміну від інших учасників, він зовсім не розуміється на земельному та будівельному законодавствах). Відразу необхідно зазначити: офіційний організатор всієї афери, Михайло Булигін, одночасно є й офіційним помічником Мамчура у ВР. І Булигін – не єдине, що пов’язує народного депутата і самовільне будівництво на вулиці Писаржевського, адже в організації і проведенні фіктивних громадських слухань проекту ДПТ та робочих зустрічей участь брав особисто Юлій Мамчур. Сам народний депутат так сильно “влип”, що став повноцінним власником квартири у будинку за адресою Писаржевського, 8 – квартири у будинку, якого юридично не існує та на квартири у якому, за законодавством України, не може існувати права власності. Але у Мамчура це право, офіційно внесене у держреєстр прав, є. Так хто Ви, полковнику Мамчур? Жертва шахраїв, що скористалися Вашою правовою необізнаністю, чи співучасник протизаконної діяльності, який проштовхує реалізацію всієї схеми, користуючись статусом народного депутата? Юлій Мамчур Сумнівно, що Юлій Мамчур відповість особисто, але ми все побачимо вже найближчим часом. Якщо у полковника є офіцерська честь і присяга на вірність України для нього не пустий звук, він особисто стане на захист Закону, візьме під особистий контроль як питання знесення самобуду на самовільно зайнятій земельній ділянці, так і кримінальні справи проти шахрая-помічника та корупціонерів у КМДА. Але якщо полковник вирішив, що настав час конвертувати у матеріальні блага свій імідж героя та статус народного депутата, то він до останнього буде захищати шахраїв і використає всі свої можливості, щоб захистити самобуди. А поки що достеменно відомо одне – НАБУ в будь-якому разі має відкрити справу і дізнатися, яким чином Юлій Мамчур усупереч вимогам законодавства отримав державну реєстрацію прав на квартиру, якої юридично не існує. P.S. У понеділок, 3 квітня, Київський господарський суд за позовом прокуратури визнав недійсним договір оренди земельної ділянки на вулиці Писаржевського, 8. Представники “Єнісейської Садиби” в суді стверджували, що на ділянці нічого не будується. Що буде далі – подивимось, але, як свідчить досвід, тепер ДПТ будуть протягувати з подвійним завзяттям, щоби захистити усіх причетних до афери від кримінальної відповідальності. Володимир Тищенко, громадський активіст Джерело КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Переяслав-Хмельницької районної ради Петром Качкалдою. KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого? Чи “переманюєте” ви в район компанії з  Києва, як це роблять інші? Петро Качкалда: Дохідна частина районного бюджету загального фонду з урахуванням трансфертів за 2016 рік виконана в сумі 239116,5 тис. гривень, що складає 106,2 % до уточненого плану на рік. До загального фонду районного бюджету надійшло міжбюджетних трансфертів в сумі 172870,7 тис. гривень, із них субвенцій з держбюджету – 168276,4 тис. гривень, в тому числі освітня субвенція – 38270,5 тис. гривень, медична субвенція – 36866,0 тис. гривень (в тому числі медична субвенція з міста – 19357,8 тис. гривень), субвенція на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій – 2429,9 тис. гривень, на проведення виборів депутатів місцевих рад – 76,4 тис. гривень, на будівництво та придбання житла для сімей воїнів АТО – 774,4 тис. гривень. За 2016 рік до районного бюджету Переяслав-Хмельницького району надійшло власних надходжень в сумі 66245,8 тис. гривень при уточненому плані за відповідний період 50692,8 тис. гривень, що становить 130,7%. Понад план надійшло 15553,0 тис. гривень. В минулому році власними коштами допомогли лікарні. Доводиться звертатись до багатих сіл за субвенціями. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Петро Качкалда: Це для нас дуже болюче питання і ми його розглядаємо починаючи з 2015 року. Спочатку хотіли в районі створити чотири чи п'ять ОТГ. Я пропонував одну - Переяслав-Хмельницьку. Не могли визначитись із центром. Місто відмовлялось, бо навіщо їм ми, село. Потім почали їздити по селам, говорити із головами. Сьогодні головне, що вони не бояться втратити роботу, бо розуміють, що можуть стати старостами. Попередньо в нас сформувались дві об’єднані територіальні громади - Студениківська (села Переяславське, Козлів, Соснова і Сомкова Долина) і Циблівська (села Циблі, Хоцьки, Світанок, Лецьки і Пологи-Яненки). По останній ми пройшли вже всі етапи обговорення, сільради прийняли відповідні рішення і ми подали на розгляд в обласну адміністрацію. Практично готові з цією громадою йти на вибори. KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані в 2017 році? Які будуть початі, які завершені? Чи працює в районі система “Прозорро”? Петро Качкалда: В минулому році Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією було розроблено Програму залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату в Переяслав-Хмельницькому районі на 2016-2018 роки. За її допомогою буде розроблено схему планування території району. Наявність містобудівної документації дасть можливість розміщення за межами населених пунктів об’єктів будівництва та відвід земельних ділянок під них. На стадії завершення перебуває ряд інвестиційних проектів: будівництво очисних споруд біологічної очистки стічних вод ЕКХП “Переяславське” в селі Переяславське, будівництво свинокомплексу ТОВ  “Стейкагро” в селі Гайшин, реконструкція нежитлової будівлі в цех з переробки і зберігання с/г продукції  ТОВ “Стейкагро” в селі Гланишів. Також є проекти, реалізація яких розпочата нещодавно - будівництво цеху з виготовлення м’ясних напівфабрикатів потужністю 5 т/зміну ТОВ “Укпромпостач-95” (село Пристроми), реконструкція складу пального ТОВ “БРСМ-Нафта” зі збільшенням об’єму резервуарного парку з 5 тис. м3 до 20 тис. м3. Також варто відмітити будівництво твердопаливної котельні (потужністю 2,5 тон пари за годину) ЕКХП “Переяславське” (село Переяславське) і будівництво норкової ферми ТОВ “Мінк” (село Ковалин). Окрім того, один із інвесторів, GREEN FISH PLANT LLC, планує побудувати аграрний кластер (комплекс будівель та споруд басейного рибницького господарства та тепличного господарства для вирощування овочевих культур) на території Студениківської сільської ради. “Прозорро” в районі працює. Нещодавно зекономили близько 20 тис. гривень на встановлені твердопаливного котла. KV: Чи є порозуміння  між РДА і радою, між містом і районом? Петро Качкалда: В нас повне порозуміння, немає якихось перетягувань повноважень. Кожен знає свої задачі, працюємо однаково на благо. Бувають різні ситуації, але в кожній є шляхи вирішення. Ми знаємо, що за нами - люди, колективи, тому намагаємось одне одного підтримувати. А з міським головою Тарасом Костіним ми взагалі давні друзі. KV: Чи є у Переяслав-Хмельницькому районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією? Петро Качкалда: Є велика проблема з дорогами. В нас у районі 340 кілометрів доріг на балансі ДП “Київоблавтодор”. В минулому році ми проголосували за виділення на ці дороги 2 млн гривень. Але ми не маємо право їх фінансувати, поки вони на балансі комунальної корпорації. Передавати нам їх відмовляються. І про співфінансування говорили, марно. Є в нас також підприємства і фермери, які згодні допомогти з фінансуванням. Поки своїми силами трохи латаємо дороги по селах. Вибору в нас немає, бо стан тих доріг з кожним днем все гірше. KV: Чи є в районі проблема зі сміттям? Петро Качкалда: Це - глобальна проблема, яка не оминула і нас. В нас був сміттєвий полігон біля села Велика Каратуль, який наразі не працює. В районі немає жодного офіційного полігону чи звалища - люди везуть сміття в ліси, яри. Таке наробили, жах. Це гірше, ніж Чорнобиль. Катастрофа під носом. Буквально місяць назад приїздила одна українська компанія, говорили про будівництво сміттєпереробного заводу. Ми запропонували місце, поговорили про об'єми сміття, але вони ще у пошуку. KV: У Васильковському районі знову зафіксований спалах африканської чуми свиней. Ваш район це лихо оминуло? Петро Качкалда: На щастя, оминуло. Наша ветеринарна служба проводить багато профілактичних заходів. Я вважаю, краще не допустити проблему, ніж потім з нею боротись. KV: Чи має Переяславщина проблеми з підприємствами, які зареєстровані в Києві, а господарську діяльність проводять у районі? Петро Качкалда: Ні, в нас такого немає. У мене із цим строго - тут працюєш, значить, платиш сюди гроші. KV: В районі розташовані маєтки колишніх топ-політиків часів Віктора Януковича, наприклад, Ігоря Бакая, Сергія Курченка. Що з цими маєтками сьогодні? Петро Качкалда: Маєток Курченка, здається, продавався. Там змінилось декілька власників. Знаю, що нічого там не охороняється. Сам не був, тому достеменно розповісти не можу. KV: Чи вирішена проблема зі страйками через підняття вартості проїзду? Петро Качкалда: Раніше проїзд коштував 35 гривень, перевізники підняли до 40. Скаржаться, що їм збитково возити пільгові категорії громадян.  Однак, виплачувати компенсації з бюджету ми не маємо права. До того ж, немає можливості. А область, яка мусить давати ці кошти, свої обов'язки не виконує. Звертались неодноразово, не допомагає. Дане питання ми будемо виносити на найближчу сесію районної ради. KV: Чи є в районі проблеми зі сплатою оренди паїв? Петро Качкалда: Були деякі питання в минулому році з приводу розрахунку за паї. Згідно законодавства, це 9-12%. Усі наші підприємства сплачували 9%, раніше було 5,5%. Проблема була в тому, що великому господарству було легше сплатити потрібну суму, ніж малому. Та на мою думку це - спірне питання. Далі почалась конкуренція між своїми - хто більше відсотків заплатить, щоб отримати пай. Нещодавно було спірне питання у селі Світанок. Там працювали іноземці, у яких договори закінчуються навесні та восени. Почали вони ходити до місцевих, щоб продовжити договори. І тут теж почалась конкуренція - хто більше запропонує. Вдалося налагодити все тільки після загальних зборів. А загалом, всі хлопці-аграрії в нас молодці, допомагають в соціальній сфері. KV: На вашу думку, чи потрібен мораторій на продаж землі? Петро Качкалда: Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі. Як тільки це станеться, села поскуповують за дві години. Аграрії, у яких від роботи мозолі на руках, зникнуть як клас. Прийдуть чужі люди, яким далекі проблеми наших доріг, шкіл, лікарень. Тоді у соціальну сферу прийде занепад. Землю не можна купувати як ручку чи телефон. Вона безцінна. тому я певен, що мораторій має діяти завжди. Якщо завтра його відмінять, то люди землю продадуть. Коли паї були дані людям - колгоспникам - за ними доглядали. Зараз бабусі старенькі паї переписують на онуків, що живуть у місті і не мають часу і бажання обробляти ту землю. Бо онукам потрібні гроші, щоб годувати сім'ю... Тому я повністю підтримую позицію Аграрної партії України, яка категорично виступає проти зняття мораторію на продаж землі. Читайте: Досье: Качкалда Петр Григорьевич KV: Вам особисто вистачає владних повноважень? Петро Качкалда: Мало отримати владу, треба розуміти, як нею скористатися. Я бачу, як чубляться між собою хлопці в різних кабінетах - хто старший, хто поважніший. Це все зайве, повірте мені, як людині, що прожила 60 років, а в крісло голови колгоспу сіла в 28. Я давно у владі. В 1994 році я виграв вибори голови районної ради. Україна тільки починала свій шлях. Не було цього двовладдя, як зараз. Я був єдиним представником влади в районі на той час і нічого, - все вирішували. Якось у бюджеті залишилось 1300 гривень, з яких потрібно було виплатити зарплату вчителям, взути “швидку” новими колесами і заправити міліцію. І робили все, навіть коли грошей не було. Не сварились і нічого не ділили. Взагалі, у нас політики дуже багато там, де не треба зовсім. Гадаю, це моя остання каденція, я вже достатньо накерувався. В мене є своє фермерське господарство, тож у майбутньому я буду вирощувати хліб і допомагати своєму селу, а керувати хай вчаться молоді. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” КиевVласть

4 квітня виповнюється 80 років з часу створення Броварського і Києво-Святошинського районів постановою Президії ЦВК УРСР про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів.  Голова ГО “Рух територіальних громад” Олександр Тигов привітав мешканців району зі святом та відмітив, що чималий внесок у розвиток району  зробило старше покоління його жителів. Про це KV повідомили в громадському об’єднанні “Рух територіальних громад”. “80-річчя славного Києво-Святошинського краю - це свято не лише для мешканців району, а й для Київщини та всієї України. Адже тут живуть і творять гарні, щирі люди, працьовиті та завзяті. Неабиякий внесок у розвиток та розбудову району вклали представники старшого покоління, мудрі наставники, вони є прикладом завзятого служіння малій Батьківщині. Також слід покладати великі сподівання на молодь, якій судилося визначати долю рідного краю в майбутньому”, - відмітив Олександр Тигов. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”     За його словами, Києво-Святошинський район багатий і на природні ресурси, і на культурні пам’ятки, має потужний промисловий потенціал, привабливий інвестиційний клімат. “Але найголовніша цінність, це -  люди, які живуть і творять у районі. То ж шановна громадо району, дорогі Києво-Святошинці, у День народження нашого району, зичу нових досягнень, наснаги, добробуту, міцного здоров’я, миру і злагоди, терпимості та порозуміння!” - побажав голова ГО “Рух територіальних громад”. Довідка KV:  Києво-Святошинський район славиться багатовіковою історією, яка сягає у сиву давнину. Становлення, розквіт і занепад Київської держави, поневолення українських земель іноземними загарбниками і боротьба українського народу проти соціального та духовного рабства, трагічно-героїчні сторінки Української революції, “Сталінська індустріалізація” та соціальна колективізація, Голодомор 32-33-х років та інші злочини тоталітаризму, події Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови, неоднозначні та суперечливі наступні декілька десятиріч, непрості роки після проголошення Незалежності України. Впродовж всього періоду до соціалістичної революції, відбувся цілий ряд адміністративно – територіальних змін. Київський уїзд входив до складу тодішньої Київської губернії, яка поділялась на 12 уїздів та 203 волості, із них Київський уїзд складався з 18 волостей. У перші роки радянської влади в територіальному поділі Київської губернії відбулися незначні зміни. 27 квітня 1921 р. було видано постанову ВУЦПК про включення Переяславського уїзду до складу Київської губернії. Київська губернія ділилась на 12 уїздів, Київський уїзд на 20 волостей. У вересні 1920 р. Київський округ був ліквідований. З цього часу і до створення областей райони підпорядковувались безпосередньо центру. Після реформи 1930 р. на Київщині залишилось два самостійних міста: Київ, Бердичів підпорядковані центру – Харкову, а також 19 районів і 1 міськвиконком. Київському міськвиконкому підпорядковувались наступні 48 сільських і 3 селищних виконкоми, з них Білогородський, Бобрицький, Гатнянський, Горбовицький, Гореницький, Горенський, Мощунський, Петропавлівсько-Борщагівський, Петрушківський, Поштово-Вітянський, Княжицький, Крюківщинський, Лісниківський, Михайлівсько-Рубежівський, Мостищенський, селищні виконкоми: Софіївсько-Борщагівський, Тарасівський, Ходосіївський, Шпитьківський, Юрівський. 4 квітня 1937 р. Президія ЦВК УРСР видала постанову про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Були створені Броварський і Київський (Святошинський) райони. До складу Київського (Святошинського) району ввійшло 33 сільські ради і 3 селишних ради: Білгородська, Бобрицька, Гатнянська, Горбовицька, Гореницька, Горенська, Крюківщинська, Лісниківська, Мощунська, Музичанська, Петрушківська, Петропавлівcько-Борщагівська, Поштово-Вітянська, Софіївсько-Борщагівська, Тарасівська, Хотівська, Шпитьківська, Юрівська, Личанська, Михайлівсько-Рубежівська, Мостищенська, Ходосіївська сільська рада в складі Обухівського району. Про назву походження району - “Святошинський” “Святошинський”, походить від імені людини, яка здійснила миротворчий, віколомний подвиг. Ім'я цієї людини - Святослав (жив у ХІІ столітті), преподобний Микола Святоша, який був сином Чернігівського князя Данила Святославовича та онуком Святослава Ярославовича, князя Київського та Чернігівського. В дитинстві князевича Святослава, лагідно називали Святошею, а коли Святоша підріс, то виявив потяг до віри в Бога та бажання служити йому. Тому будучи уже дорослим в 1107 році, прибув він до Києво-Печерського монастиря, де прийняв чернецтво під ім'ям Микола. А через надзвичайну його набожність мирське його лагідне ім'я Святоша поєдналося з монашеським. Так і увійшов він навіки в історію рідного краю. Чернець Микола Святоша був працьовитим, три роки роботи  на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах аж до монастиря. Наступні три роки він був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної. Де б він не працював – усе робив з великим бажанням. І навіть тоді, коли після відбуття посуху він став мовчальником в окремій келії (щоб піклуватися про спасіння своєї душі), не облишив праці: біля своєї келії посадив багато овочів і ніколи не сидів без роботи. Був Микола Святоша чорним кравцем (шив одяг). Коли ж випадав йому вільний час – багато молився. Він був миролюбним, під час суперечок князів у 1142 році виступав як посередник і примирювач. Був дуже безкорисним, усе що одержував від батька та братів, віддавав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його кошти купувалися книжки для багатьох церков. Сам преподобний Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської лаври. На кошт Миколи Святоші у 1108 році було побудовано церкву Святої Трійці, і окремо – шпиталь із церквою Святого Миколи. У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років і вже за свого життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся Микола Святоша 14 жовтня 1143 року, а провести його в останню дорогу прийшло майже все населення Києва. Мощі преподобного Миколи покояться у ближніх (Антонієвих) печерах. Землі біля Києва, що належали Миколі Святоші, і які він за життя роздав, вказують на велику духовну приналежність їх цій віколомній особистості, життєвий приклад якої світитиме людям і в наступних тисячоліттях. Ось чому найближчий до Києва район і названо Києво-Святошинським. Розташування Києво-Святошинський район (пристоличний), входить до складу Київської області. Розташований в центральній частині регіону, в лісостеповій зоні правобережжя Дніпра. Своєю східною межею (понад 60 км) прилягає до Києва. На півночі межує з Вишгородським районом, Бучанською та Ірпінською міськрадами, на заході - з Бородянським і Макарівським районами, на півдні - з Васильківським і Обухівським районами. До 1973 року до Києво-Свято́шинського райо́ну входила значна частина території теперішнього Вишгородського району. Природні та водні ресурси Корисні копалини району представлені в основному неметалічними (цегельно-черепичними глинами, будівельними пісками) та паливними торфовими покладами. Розвідано ряд родовищ підземних вод, які використовуються в господарсько-питних цілях. По території району протікають 15 річок, серед яких: Ірпінь, Рокач, Буча, Козинці, Бобриця, Нивка, Мощунка, Горенка, Горлянка, Віта, Сіверка та інші. Адміністративний устрій Адміністративно-територіально район поділяється на 2 міські ради, 1 селищну раду та 25 сільських рад, які об'єднують 52 населені пункти. Адміністративний центр - місто Київ, яке є містом державного значення та не входить до складу району. Транспорт Районом проходить низка важливих автошляхів, зокрема: E40 - європейський маршрут - найдовший євро автошлях, довжиною 8500 км, що з'єднує французьке місто Кале через Бельгію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан і Киргизстан із казахським містом Ріддер біля кордону з Китаєм, М06 - автошлях міжнародного значення на території України, Київ - Чоп (державний кордон з Угорщиною), E95 - європейський маршрут, автомобільна дорога в Східній Європі на території Росії, Білорусі, України, Туреччини, М05 - автомагістраль міжнародного значення на території України, Київ - Одеса, E373 - європейський автомобільний маршрут, що проходить територією України і Польщі, траса пролягає від Києва через Коростень, Сарни, Ковель, міжнародний пункт пропуску Ягодин-Дорогуськ, Холм, П'яскі до Любліна, в народі називають - “Варшавка”. Населення Середня чисельність наявного населення становить 170 644 осіб (на 1 грудня 2015), національний склад: українці - 92,0%, росіяни - 6,5%, білоруси - 0,5%, поляки - 0,2%. Промисловість, освіта, медицина Район є економічно розвиненим, тут працює багато потужних промислових та сільськогосподарських підприємств. Освіта представлена одним вищим навчальним закладом - “Боярський коледж екології і природних ресурсів” (відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України). Є близько 100 загальноосвітніх закладів - школи, дитсадки, працює 44 лікувальні установи (поліклініки, амбулаторії, профілакторії). Визначні об'єкти району: Києво-Святошинський район, славиться своєю історією, заповідними та екскурсійними об’єктами, зокрема: садиба відомого українського художника Миколи Пимоненка в Малютянці, Михайлівська церква, Будинок Кістяківських, Городище скіфських часів, VI-V ст. до н. е. у Хотові, Городище Х-ХІІІ ст. у Білогородці, Дачні будиночки в Боярці, Покровська церква, Курган та Могильник у Гатному, Краєзнавчий музей, Поштова станція, церква Святого Сімеона Столпника, Михайлівська церква, Залишки садиби Олександра Терещенка та парк у Шпитьках, ДОТи Київського укріпрайону (Лісники, Кременище, Круглик, Юрівка, Тарасівка, Білогородка, Горенка), тощо. Боярка Це порівняно молоде місто. Проте Будаївка - його колиска - одне з найдавніших поселень в Україні. Пагорб, на якому стоїть старовинна дерев’яна місцева церква та старий цвинтар, у минулому був невеликим слов’янським городищем часів Київської Русі. Розміщення, розмір, форма городища, навіть те, що воно з усіх боків омивалось водою виритої навкруги канави, засвідчують штучне походження пагорба та дають підставу вважати його оборонною спорудою для захисту від нападу ворогів. Будаївське городище охороняється державою як історична пам’ятка. Щодо походження назви “Будаївка” існує кілька версій. Перша згадка про село Будаївка в історичних документах з’являється на поч. XVI ст. У цей час його територія перебувала під владою Литви, а потім її захопила шляхетська Польща, а на початку XVII  Будаївка належала магнатові Корецькому. У 1648 р. Будаївку визволено від польсько-шляхетської влади, а з 1649 р. включено до Білогородської сотні Київського полку. У зв’язку з будівництвом у 60-х роках минулого століття залізничної колії Київ-Фастів, що проходила поблизу Будаївки, тут виникла залізнична станція Боярка (22 км від Києва). Назву вона отримала від сусіднього села, яке з 1926 р. перейменовано на Тарасівку. Назву міста “Боярка” етимологи пов’язують зі словом буєрах. На складеному Ушаковим плані Києва 1695 р. в його околицях трапляються назви Боярак, Бояраки. Село Тарасівка розміщено в ярах, у розмитій водою долині, а сусідня з ним Юрівка розкинулась на горбках, дослівно по-старослов’янському “на юру”. Отже, логічно маємо: на юру - Юрівка, на буєраках - Боярка.  В цій місцевості стрімко почало розбудовуватися дачне поселення, на тодішній вулиці Хрещатик, серед могутніх дубів та сосен з’явилися вишукані казкові будиночки, які й досі вражають мереживом дерев’яних фронтонів і віконниць. В одному з них у 1885 році відпочивав Микола Лисенко, основоположник української класичної музики залишив нам величезну творчу спадщину, одна з частин до опери “Тарас Бульба” була написана ним у Боярці. Шолом Нохумович Рабинович (літературний псевдонім - Шолом-Алейхем) часто бував у Боярці. Цю місцевість він змалював під назвою “Бойберик” у відомому його творі “Тев’є-молочник”.  “Облетели цветы, догорели огни…”- цими словами марив весь Київ. А належать вони перу відомого поета Надсона, у 1886 року 23-річний юнак відпочивав у Боярці, як згадка про той час залишилась назва “долина Надсона” в лісі, де полюбляв гуляти поет. Читайте также: Киево-Святошинский район готовится к децентрализации КиевVласть

“Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Богуславської районної ради Володимиром Замирайлом. KV: Розкажіть про бюджетні показники Богусласького району за 2016-2017 роки. За рахунок чого відбулося зростання? Володимир Замирайло: У 2016 році бюджет Богуславського району виконаний на 116%. Отримали надходжень 37,36 млн гривень. В цьому році у планах заклали майже на мільйон більше і вже бачимо тенденцію до приросту. Це відбувається за рахунок ПДФО, ставок на паї, і загалом – за рахунок зайнятого населення. Нам не вистачає 7 млн гривень на заробітні плати медикам, хоча у всій області зараз та ж ситуація. В бюджеті області, наскільки мені відомо, є до 1 млрд гривень залишку, а от розподілом даних коштів поки що не займаються. Хоча ми в районі цього року розраховуємо отримати додаткове фінансування на наші об’єкти інфраструктури. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Взагалі, у нашому районі децентралізацію відчули насамперед сільські бюджети, адже села відповідно до діючого законодавства не зобов’язані утримувати жодного об’єкта соцсфери, бо ці витрати покладені на районний бюджет. У деяких сільрадах вже готують проекти на ремонти доріг та закладів освіти, культури. Наприклад, Іванівка, Ісайки, Тептіївка, Медвин. KV: Ви подавали заявку на співфінансування об’єктів у обласну раду? Володимир Замирайло: Звичайно, подали аж 42 об’єкти, хоча очевидно, вони всі не будуть профінансовані  - є 16 першочергових. Здебільшого, це проекти термосанації будівель, транспортної інфраструктури, капремонти закладів освіти, культури, медицини (опорні школи, стадіон, декілька водних об’єктів). У нас є фізкультурно-оздоровчий комплекс, який стоїть недобудований уже 15 років. Свого часу його хотіли навіть продати нечесним шляхом, але ми його вже повернули у власність району. За різними показниками це обійдеться нам в 6 -13 млн гривень. З фінансуванням допоможуть наші обласні депутати. У районної ради добре налагоджена співпраця з Київською обласною радою. KV: Народний обранець , який представляє район у ВР - скандальний нардеп Олександр Онищенко.  Зрозуміло, що зараз він законотворчу діяльність не проводить і на окрузі не працює. Богуславщину хтось іще представляє у Верховній Раді? Володимир Замирайло: Депутат Онищенко  багато зробив для благоустрою нашого району, також надавав матеріальну допомогу жителям нашого району. Є ще один депутат – Геннадій  Кривошея. Він родом з Богуславщини. Особисто я нічого не можу сказати про його депутатську  діяльність в районі. За період моєї роботи на посаді голови районної ради я декілька разів бачив його на масових заходах,  де він піарився, а про конкретну допомогу нічого мені не відомо. Він неодноразово виступав на брифінгу у Верховній Раді, де публічно поливав брудом не лише мене, а й голову РДА та депутатський корпус районної ради. Тому про жодну співпрацю тут не йдеться. 22.12.2016 року дванадцятою сесією районної ради було прийняте Звернення до профільного комітету ВР щодо некоректної поведінки депутата ВР, та, на жаль, відповіді не отримали. KV: Чи готовий Богуславський район до адміністративно-територіальної реформи? Які громади можуть бути створені в його межах? Володимир Замирайло: Відповідно до законодавства, районна рада не може бути ініціатором цього процесу та впливати на його хід. За перспективним планом, який затвердив КМУ, планується створити Медвинську та Богуславську об’єднані територіальні громади. Ми сьогодні жартуємо, що громади у Богуславському районі були спроектовані “методом склянки”, ніби хтось окреслив коло на мапі по її краю. Я - прихильник ідеї створення однієї спроможної Богуславської громади. KV: А є якийсь спротив конкретно на місцях? Володимир Замирайло: Так, сільські голови бояться втратити вплив. Аргументують, що в раді громади від Богуслава буде більше 10 депутатів, а від того чи іншого села – всього по одному.  Мовляв, хіба буде мати вагу голос села проти десятка голосів міста? До речі, Медвинській громаді дала погодження тільки одна громада - Побережківська. І навіть там голосували за це досить спірно - два села із тих, які входять у сільську раду, погодилися, а ще два - ні. Решта сільрад категорично відмовляються. Щоб існувала громада, потрібно населення, що працює. У Медвинській громаді разом із вчителями набереться хіба 400  працюючих людей, інфраструктура потребує розвитку, а це - відповідні капіталовкладення. На приєднання до Богуславської громади на початковому етапі дали погодження 4 села – Біївці,  Киданівка,  Хохітва і  Розкопанці. Планую найближчим часом об’їхати сільські громади району з роз’яснювальною роботою щодо переваг децентралізації.   KV: Чи має Богуславщина проблеми з підприємствами, які зареєстровані в Києві, а господарську діяльність проводять у районі? Володимир Замирайло: Такі підприємства є, але ми з ними активно працюємо і схиляємо на нашу сторону. Зараз нам вдалося врегулювати питання з ДП  ЛСГП  “Київоблагроліс”. Це підприємство вирізає ледь не 40% нашого лісу, а от податки спрямовує у Київ. Людям це все набридло. У Шупиках і Медвині селяни на чолі з сільськими головами навіть блокували вирубку лісу.  На сесії районної ради був заслуханий звіт про діяльність цієї організації на території нашого району. Дійшли згоди щодо переєрестрації Богуславського підрозділу ДП “Київоблагроліс”. Всі вирубки в нашому районі проводяться за погодженням сільських голів відповідних територій. Також є підприємство “Хеппі Мілк” - колишній Богуславський молокозавод. Ведемо перемовини щодо переєрестрації компанії в Богуславському районі. Хотілося б також найближчим часом знайти компроміс із компанією “Темп-3000”. Підприємство зараз має намір будувати нові ангари й розширюватися. Ми тільки за, особливо якщо компанія візьме на себе соціальні зобов’язання. KV: Банк “Богуслав”, який експлуатує назву вашого районного центру, зареєстрований також у Києві? Володимир Замирайло:  Банк “Богуслав” - це дітище нашого земляка. Власник – виходець з Богуслава, але банк у районі не зареєстрований та не має філій.  Але власник віддячив по-своєму - інвестував у ТОВ “Богуславський завод залізобетонних конструкцій”, який досить непогано розвивається. Крім того, буде інвестувати у два п’ятиповерхові будинки у місті Богуславі. До речі, будівництво житла у нас доволі актуальна тема, хоча ціни - низькі. Крім запланованих будинків, уже добудовується ще один новий на 70 квартир - ЖК “Барвінок”. Однокімнатну квартиру в Богуславі можна купити за 10-12 тис. доларів. Саме тому серед столичних пенсіонерів дуже популярна практика - купити собі затишний куточок на лоні природи біля Росі, а нерухомість у Києві здавати в оренду. KV: Яких інвестицій, крім будівництва житла, чекають на Богуславщині найближчим часом? Володимир Замирайло: Один з головних у цьому році проектів - це будівництво сонячної електростанції компанією Sun Green Energy. Вартість проекту - 23,1 млн євро. Для цього вже виділена земля і, можливо, сам об’єкт буде зведено вже в цьому році. Чи буде постачати станція енергію в Богуслав, зараз невідомо, але вона дасть нових 25 робочих місць. Також буде запущено новий свинокомплекс на 460 голів маточного поголів’я з французькими технологіями виробництва, коли поголів’я саме себе обігріває (ТОВ “Агротехцентр”). Приміщення нічим не будуть обігріватися, це нова для наших країв технологія. Відкриватиме його наш земляк із села Дешки, який вже працює по всій Україні і вирішив вкласти інвестицію у своє село. Приємно, що люди повертаються сюди з грошима. Буде відкрито козівничий комплекс у селі Івки на 350 голів (ТОВ “Олімпік Агро”). Вони вже виготовляють і продають сири, працюють у Шупиках і возять у модні столичні магазини органіки. Взагалі, специфіка наших виробників така: переважна частина  продукції  вивозиться у Київ. Зефір або печиво від Богуславського заводу продтоварів у наших магазинах  важко знайти. KV: Проблема трудової міграції для району актуальна? Володимир Замирайло: Так, люди їздять до Києва здебільшого при графіку роботи кілька діб. Автобус до Києва курсує 12 разів на добу. Я сам свого часу до Києва їздив на роботу. З хорошим водієм їхати приблизно 2 години, але не при нинішніх “розталих” дорогах. Квиток зараз подорожчав на 10 гривень (було 50, стало 60), але люди сприйняли досить спокійно. KV: Інвестиція в комплекс “Льодограй” себе виправдала? Володимир Замирайло:  Богуславський льодовий комплекс  конкурує  з комплексами у Броварах та Білій Церкві. Там дуже хороші умови для тренування. У нас постійно проходять змагання різного рівня. Приїжджали французи, канадці. Їздять тренуватися не лише з Київщини, а й команди з усієї  України. Завжди намагаємося здобути на нього якусь копійку з бюджетів різних рівнів. Дуже пощастило з керівником “Льодограю”, який крутиться заради своєї справи, як білка в колесі. KV: Чи працює в районі система Prozorro? Володимир Замирайло: Система працює і навіть дозволяє економити. У 2016 році підприємства та організації району закупили товарів та послуг на 8,5 млн гривень, зекономили за вересень-грудень 220 тис. гривень. Але система має ряд недоліків. У конкурсах, які оголошуються в Богуславі, реєструються невідомі молоді компанії з інших міст, а потім відмовляються або не виходять на зв’язок. Хотілося б, щоб працювали наші підприємства, адже вони ж у нас сплачують податки. Менша ймовірність, що тендер буде зірвано. KV: Для чого вам влада? Чи маєте якісь політичні амбіції на майбутнє? І для чого, на вашу думку, люди намагаються отримати мандат у районні раді? Володимир Замирайло: У кожного своя мета. Хтось, можливо, задовольняє свої амбіції. Я людина не амбітна.  Для мене  відстоювати інтереси людей  - це стиль мого життя, як і виборчий процес,  як і вибори, якими я займаюся уже близько 20 років. Був головою профспілкової організації на всіх попередніх місцях роботи. У нас в раді бізнесменів практично нема. Що можливо заробити за допомогою мандата? Не бачу зараз ніяких для цього перспектив. Відхопити шматок землі? Також немає можливості, адже депутати лише затверджують нормативно-грошову оцінку землі, яка навіть не є обов’язковою.   KV: Чи спускають вам якісь партійні рішення з центру? Володимир Замирайло: Ні. У нас взагалі у раді так не прийнято. Політики в роботі практично немає. KV: А взагалі ви приймаєте політичні рішення? Наприклад, коли по всій області голосували за підтримку кандидатури Костянтина Бондарєва на пост губернатора? Володимир Замирайло:  Така практика має раціо. Кандидатуру першої особи області повинні погоджувати і в районах. Якщо на місцях не бачать в ньому свого керівника, то про яку спільну роботу може бути мова? KV: Як Ви бачите свою подальшу кар’єру? Володимир Замирайло:  Не думав навіть над цим питанням. Мандат в області або Верховній раді мене не дуже цікавить. У мене багато планів  в районі. Якщо мене будуть бачити як керівника об’єднаної  громади, я буду балотуватися, хоча депутатська діяльність мене влаштовує більше. Читайте: Досье: Замирайло Владимир Николаевич KV: Чи є у вас якийсь план-мінімум самореалізації на керівній посаді? Володимир Замирайло:  У мене є багато планів, але одне з головних завдань - це зберегти все, що у нас є. Як медик, я буду відстоювати нашу лікарню під час формування госпітальних округів. У нас вона дуже потужна - для її роботи є інфраструктура, є профільні відділення та кваліфікований персонал. Ще хочеться зробити Богуславщину справжньою українською Швейцарією. У нас дуже багата природа, прекрасні пейзажі. Розроблено 4 туристичні маршрути, багато садиб зеленого туризму. Стара частина міста Богуслава - це об’єкт нашої гордості. Тут ще з часів монголо-татарської навали збереглося близько 30 км підземних ходів. Деякі з них дуже масштабні - можна проїхати конем. Люди коли будували будинки над цими ходами, поробили собі там погреби. Звичайно, цю історичну спадщину потрібно використовувати як приманку для туристів. В Мерії Богуслава якраз працюють в цьому напрямі. KV: Ви хочете, щоб Вам у Богуславі звели пам’ятник? Володимир Замирайло: Подивіться, що з нашою історією робиться... Трактування історії час від часу змінюється, одні пам’ятники будують, інші демонтують. Тож пам’ятника я собі не хочу, але хочеться, щоб пам’ятали мої справи. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” КиевVласть

Рік тому почалась судова реформа. І ключову роль у ній має відігравати Вища рада юстиції, яку трансформували у Вищу раду правосуддя (ВРП). Саме ця організація мусить очистити найбільш корумповану гілку влади. З 21 члена ВРП вже обрано 15, інших шестеро оберуть сьогодні і завтра - 14-15 березня. Але серед уже відомих членів видно старі знайомі обличчя. Наприклад, суддя-хабарник Павло Григоренко та Ярослав Романюк – суддя, який підтримав диктаторські закони 16 січня й був на посаді Голови Верховного Суду України за часів Януковича. Інші судді, може, не такі відомі, але від того не викликають більшої довіри. Чомусь усі вони та їхні рідні мають статки на мільйони гривень, незалежно від того, звідки вони прийшли в судову систему. Так, в одного з суддів (колишній депутат Київради від партії “УДАР-Солідарність”) Олексія Маловацького загальна вартість нерухомості перевищує 4 млн грн. Здається, що нова мітла буде по-старому мести. Як люди, до статків яких є чимало питань, адекватно вичищатимуть авгієві стайні судової системи? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Громадяни України отримають ще одну дірку для вимивання бюджетних грошей замість реальних реформ. Противники люстрації суддів кажуть, що в таких органах мають бути особи з багатим досвідом. Але люди, які стали професіоналами в часи СРСР, навряд чи зможуть збудувати нову, адекватну судову систему. Про суддів, що асоціюються з корупційними схемами незалежної України, взагалі не йдеться. Щоб судова реформа справді відбулась, членами ВРП мають стати незаангажовані юристи, а не професіонали радянської проби, які переслідували активістів Майдану. Андрій Карпенко, лідер об’єднання “Сила Громад” Читайте: Повышение пенсионного возраста не улучшит положения страны, - Андрей Карпенко КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Бориспільської районної ради Владиславом Байчасом. KV: Розкажіть про бюджетні показники Бориспільського району за 2016-2017 роки. За рахунок чого відбулося зростання? Владислав Байчас: Районний бюджет у цьому році складає 554 млн гривень. Бюджет 2016 року перевиконано на 54,6 млн гривень. Ріст відбувся за рахунок столичних фірм, які почали працювати в районі завдяки тому, що Бориспільщина інвестиційно приваблива. Головними бюджетоутворюючими підприємствами є державне підприємство “Украерорух”, регіональний структурний підрозділ “Київцентраеро”, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Старинська птахофабрика”, державне підприємство “Ейвон Косметікс Юкрейн”, ТОВ “Амако Україна” та інші. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Яка ситуація з реформою децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити? Владислав Байчас: Тут ситуація надзвичайно складна. Ніхто до кінця не розуміє, що таке децентралізація. В район приїздили спеціалісти з області, розповідали людям теорію. І жодного позитивного  прикладу.  Принаймні, у нашій  Київській області такого досвіду немає. Загалом обласна рада схвалила у 2015 році чотири ОТГ: Бориспільська, Щасливська, Вороньківська і Мирненська. Кабінет Міністрів затвердив тільки дві останні. Але усі сільські ради району прийняли рішення про небажання  об’єднуватись. Коли “згори” вирішили впроваджувати реформу децентралізації, нас ніхто не запитав. Вони планують “витягнути” бідні села за рахунок багатших. Та коли бідні об’єднаються з бідними, нічого не зміниться. До того ж, не всі села мають громадський транспорт. Як стара бабуся з далекого села дістанеться до лікарні, яка буде у центрі ОТГ? А ви уявіть, які будуть черги, людей стане набагато більше. Таким чином ми віддаляємо послуги від людей. KV: Розкажіть, які інфраструктурні проекти були завершені у 2016 році і які плануються на цей рік. Владислав Байчас: За минулий рік ми додатково витратили 47,2 млн гривень на освіту, тепер у нас немає жодної школи зі старими вікнами. Зробили ремонти в харчоблоках, провели утеплення приміщень. Також було виділено 19 млн гривень на охорону здоров’я - на ремонти в травматологічному і пологовому відділеннях, сільських медичних амбулаторіях, на придбання  нового медичного обладнання. У цьому році в пріоритеті знову медицина і освіта. Планується модернізувати сільські дільничні лікарні та амбулаторії, розпочати будівництво лікувального корпусу центральної районної лікарні, двох дитячих садочків,  школи в с. Чубинське,  школи мистецтв і ремесел  в с. Велика Олександрівка,  добудову шкіл в с. Гора та Проців. Але наш бюджет не витягне ці проекти. З областю взаємодії майже немає і я не впевнений, чи допоможуть  нам  з коштами  на ці об’єкти. KV: Чи працює в районі система "Прозорро"? Владислав Байчас: Система електронних закупівель працює згідно Закону “Про публічні закупівлі”. При закупівлі товарів і послуг на суму до 50 тисяч гривень проводиться пряма закупівля або допорогова закупівля в системі “Прозорро”.  При закупівлі товарів і послуг на суму від 50 до 200 тисяч гривень проводиться допорогова закупівля або оприлюднюються звіти про укладені договори, а при закупівлі понад 200 тисяч гривень проводяться відкриті торги, конкурентний діалог або переговорна процедура закупівель. Зараз ми плануємо прийняти Програму соціально-економічного розвитку району, виділяти кошти і працювати з ними через систему “Прозорро”.  Однак, це не завжди зручно.  І там є  шахраї. Наприклад, був  випадок: виграла фірма, ми їй перерахували передоплату, а вона зникла. До того ж, іноді бракує часу на тендери - щоб придбати щось через систему потрібно мінімум три місяці. KV: Чому район свариться з містом за лікарню? Владислав Байчас: Ніхто не свариться. Просто деякі депутати полюбляють піаритись. Проблема в тому, що лікарня – районний  комунальний заклад. Місто згодне вкладати в нього кошти. Можна зробити 50 на 50, але тоді постає питання спільного управління. А згідно Закону може бути тільки один орган управління. Поки що  питання призупинено, бо невідомо, що буде з лікарнею після медичної реформи і реформи децентралізації. Але все одно, разом із міськрадою ми плануємо будувати новий лікувальний корпус, вже готовий проект і частково виділені кошти з районного та міського бюджетів. KV: Розкажіть про “маршруточні” бунти. Чи є механізми, які може впровадити район по зниженню вартості проїзду і поліпшенню якості перевезень? Владислав Байчас: У чомусь я розумію перевізників. Ставлення до них з боку держави не найкраще. У минулому році держава заборонила місцевим радам компенсувати їм кошти за пільгове перевезення громадян. Мала зробити це сама, але не виконала. У цьому році  маємо виплатити близько 600 тис. гривень компенсації з районного бюджету. Я думаю, після цього ситуація зміниться на краще. KV: Бортницька станція аерації (БСА) забруднює питну воду в колодязях селян і псує екологію, відлякуючи потенційних інвесторів, охочих вкластися в освоєння земель Бориспільщини. Наскільки гостро стоїть питання сьогодні? Які бачите шляхи вирішення ситуації? Владислав Байчас: Діяльність БСА наносить велику шкоду  здоров’ю місцевих мешканців.  Вода у колодязях переважно не придатна для вживання. Ми просили у Києва, звідки йде більшість відходів, хоча б компенсацію на оздоровлення дітей, але марно. Ця проблема вже не на рівні області, вона стала загальнодержавною. Як на мене, її можна вирішити тільки на державному рівні. Проте, належної уваги цьому не приділяють. KV: Наскільки гостро стоїть земельне питання в районі? Владислав Байчас: Із земельними питаннями є проблеми, які, як відомо, повинна вирішувати відповідна структура. Зокрема,  управління Держгеокадастру в Бориспільському районі Київської області. Насправді, в районі відбувається не децентралізація, а централізація. У нас відібрали всі повноваження. Раніше керівника такої ланки призначали на місці, а зараз конкурс на посаду проводить область. У січні 2017 року  на сесії районної ради було висловлено недовіру керівнику та реєстраторам управління Держгеокадастру за вкрай незадовільну роботу. До районної ради  звернулися фермери, які  не могли укладати договори на паї,  а Гірська сільська рада вже два місяці   не може отримати висновок щодо розширення своїх меж на 500 га. Мені незрозуміло, чому так відбувається. Власники фірм, які працюють в районі, скаржаться, що неможливо  своєчасно отримати документи. В  управлінні Держгеокадастру заявників  направляють  у  Центр надання адміністративних послуг.  Там документи лежать місяць, після чого управління дає відмову. З 600 заяв близько 500 відмов. Я вважаю, що в управлінні Держгеокадастру просто саботують роботу. KV: Чи є взаєморозуміння між райрадою та райдержадміністрацією Бориспільщини? Владислав Байчас: Між нами конфлікт. Ми постійно ділимо сфери впливу з Бориспільською РДА. Вони перетягують на себе всі повноваження. Голова адміністрації керується винятково власними амбіціями, а не законами.   На його думку, ми перевищуємо свої повноваження. Наприклад, під час призначення головного лікаря районної лікарні. Голова адміністрації вважає, що це у його компетенції. Проте, в Статуті Бориспільської ЦРЛ чітко зазначено, що лікарня - це комунальний заклад  районної ради, яка делегує свої певні  повноваження. Була ситуація, пов'язана з прийняттям бюджету на 2017 рік. Нам він видався неприйнятним і ми вирішили внести до нього зміни. У раді є депутати від кожного села і кожен знає, що потрібно його громаді. Ми проводимо з кожним бесіду, виділяємо пріоритети. Адміністрація розподіляє кошти на свій розсуд, пропускає через колегію і вважає, що ми повинні приймати їх рішення. Але за Регламентом роботи  районної ради за нами право прийняття остаточного рішення. Нещодавно голова РДА надіслав мені листа, в якому просить змінити Регламент так, щоб ми не могли змінювати їх рішення. В разі, якщо ми не згодні, то  мусимо відправляти  рішення назад, потім вони перешлють нам його без змін і так - по колу. А потім він скаже, що адміністрація не може працювати, бо рада не голосує. Раніше я також був членом колегії, але вийшов з неї, бо побачив, що це - орган, який у більшості сформований із представників адміністрації  і мій голос там нічого не вирішує. KV:  Яка ситуація з  міжнародним аеропортом “Бориспіль”? Владислав Байчас: З аеропортом “Бориспіль” наступна історія: частина його розташована на  території району, дозвільні документи на проектування і будівництво вони отримують у нас, але платять податки у місто.   З  одного боку, нам вигідно, щоб він розвивався, а з іншого - ми все одно нічого не отримуємо. Тут є політичний момент - за законом він мав би платити податки у районний бюджет. KV: Чи правильно вважати, що Бориспільщина - це "повітряні ворота" України? Можливо, якась інша сфера району розвинута краще? Владислав Байчас:  Це дійсно так. Бориспільщина - це "повітряні ворота" України.  Та поряд з цим район завжди був аграрним. Але останнім часом багато земельних ділянок змінили своє цільове призначення і в нас з'явилось більше забудовників та садових товариств. Цілком можливо, що скоро ми перетворимося на великий житловий масив, яким вже став Києво-Святошинський район. KV: Завод “Рошен” планують будувати на території району чи міста? Владислав Байчас: Вони розглядали два варіанти, але місце у Борисполі їм більше сподобалось. По-перше, там вільна ділянка, по-друге, поряд об'їзна автомобільна дорога і залізнична колія. Тут нічого дивного, я б також надав перевагу ділянці у місті. KV: В якому стані дороги району? Владислав Байчас: Найбільше ця проблема відчутна в селах. Є дороги, які район і село на свої кошти ремонтувати не можуть. І таке є, що посеред села йде дорога державного значення. Якщо ви приїдете в село і побачите дві дороги - гарну і погану, то остання - це державна. Їх не ремонтує ніхто. Ми просили “Облавтодор” передати ці дороги на наш баланс, але безрезультатно. Була ситуація, коли старівський  сільський голова  відремонтував “державну” дорогу і на нього відкрили кримінальну справу за нецільове використання бюджетних коштів. А от  у звітах “Облавтодор” вказує відремонтовані дороги по селах. Та варто проїхати і побачити той розбитий асфальт. KV: Чим ви займались до старту політичної кар'єри? Владислав Байчас: З 1992 року я почав займатись бізнесом. У 1995 році в мене були свої бензовози, потім автозаправні станції, потім став головою правління “Євронафтопродукт”, є у Борисполі така нафтова база. Також займався нерухомістю. Зараз цим управляє  дружина.  Бізнес працює як і раніше - ведуть його люди, з якими я працював у свій час. Окрім нафтового бізнесу я маю дві бази відпочинку, одна з яких вже не працює. Перша - так звані “мисливські угіддя”. Колись ми викупили їх частку. За Радянських часів там була база відпочинку: 40 човнів і двоповерховий будиночок з фанери. Приїздили рибалки, брали човника, платили 3гривні за годину і пливли рибачити. Закрилась вона, бо човни тепер нікому не потрібні, всі мають власні. Вона існує тільки на папері. Друга база досі працює. Але базою відпочинку її складно назвати - це невеличкий будиночок, де збираються мисливці, щоб відпочити. Читайте: Досье: Байчас Владислав Михайлович KV: Чи бачите ви в подальшому свою політичну кар'єру? З якою метою ви прийшли на посаду голови райради? Владислав Байчас: Я народився в одному із сіл  Бориспільського району -  у Процеві. І коли у 2010 році балотувався від свого села в депутати районної ради, то переслідував мету допомогти своїм виборцям у розбудові соціальної сфери. Та так  трапилось, що мене обрали  головою райради. Уже тоді у мене було бажання допомогти не одному селу, а домогтися змін на краще у всьому районі.  Хотів реалізуватись у новій сфері діяльності. На початку політичної кар'єри ми з депутатами у селі збудували дитячий садок, медичну амбулаторію, будинок на 16 квартир для працівників цих закладів. З бюджету не взяли ні копійки, все це - за інвестиції. Якщо відверто, то політичних планів ніяких не маю. Насправді, я розчарувався в політиці. По своїй природі я господарник. Люблю займатися конкретними справами, які приносять результат.  Можливо,  як доведеться, повернусь у бізнес. Зараз потрібні такі закони, які б давали справжню повноту влади місцевому самоврядуванню. Тоді б і  працювати було б набагато більше бажання і, звісно, виходило б результативніше. У КОДА також ситуація змінилась. У попереднього голови адміністрації я навіть у кабінеті не був, а бачив його всього раз. З нинішнім головою обласної адміністрації бачився один раз, але, думаю, він зможе розібратись з  ситуацією  в області і напрацює правильний курс на вирішення проблем. Читайте:  Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років КиевVласть