Опорні лікарні Київщини, що стануть в авангарді боротьби з пандемією COVID-19, наразі обладнані 204 апаратами для вентиляції легень, 46 з’являться тут найближчим часом. Лікарі запевняють: морально до спалаху готові, тим більше, що кількість хворих поки є невеликою. Однак якщо епідемія вдарить по регіону сильніше, постане питання переобладнання під лікарні спорткомплексів і готелів.
Як стало відомо KV, за інформацією Національної служби здоров’я, всього на Київщині є 9 опорних медзакладів, 2834 ліжко-місця, з яких 332 інфекційних ліжко-місця, 54 — із апаратами ШВЛ, 46 — у відділеннях інтенсивної терапії. Всього місць ізоляції хворих на коронавірус — 109.
За інформацією департаменту охорони здоров’я Київської облдержадміністрації, наразі серед закладів охорони здоров’я Київської області розподілено 204 апарати штучної вентиляції легенів (ШВЛ), ще 46 мають закупити та розподілити найближчим часом. У той же час, лікарні області продовжують закуповувати апарати ШВЛ. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Згідно даних з майданчику публічних закупівель ProZorro, активно йде закупівля таких апаратів для лікарень міста Біла Церква (міська лікарня №2 та міська лікарня №3), Сквирської ЦРЛ (463 тис. 596 гривень), Бородянської ЦРЛ (1 млн 289,5 тис. гривень), Бучанського консультативно-діагностичного центру (1 млн 37 тис. 891 гривня), а також тест-стрічок до Бориспільського міського центру первинної медично-санітарної допомоги (1,26 млн гривень).
“За останній місяць завдяки швидким підготовчим процесам ми мобілізували всі наші ресурси і змогли організувати і підготувати більшу частину наших лікарень. Наявне обладнання для лікарень усіх рівнів — центральних районних, обласних, тощо. Забезпечення на першу хвилю є. Апаратів ШВЛ наявно 204 одиниці, вони розподілені між медзакладами області, і вони всі задіяні, на складі чи в резерві апаратів немає. Додатково є потреба в дооснащенні ліжок 46 апаратами ШВЛ, зараз очікуємо підписання договорів і отримання продукції. Вони будуть розподілені по закладах охорони здоров’я. Ми розподіляли за формулою, визначеною Міністерством охорони здоров’я (МОЗ), спочатку переважно до опорних закладів”, — каже голова департаменту охорони здоров’я КОДА Максим Іонов.
Читайте: На Киевщине определили 9 опорных больниц для лечения больных COVID-19
Іонов також зазначає, що за умов швидкого поширення епідемії в області питання спеціальних боксів перестане бути актуальним.
“Бокс має сенс тоді, коли рівень захворюваності на вірус низький і ми можемо контролювати процес ізолювання інфікованих на COVID-19. Якщо це стане масовим процесом, питання стоятиме про перепрофілювання ліжок та відділень, навіть повністю закладів охорони здоров’я — у нас такий план є, вже попередньо визначено два таких заклади. Наразі йде підготовчий процес, але на даний момент для правого берега області це Кагарлицька ЦРЛ, для лівого — Переяслав-Хмельницька ЦРЛ. Для всіх ургентних хворих, які не інфіковані на коронавірус, але потребують екстреної меддопомоги, у нас також виділені лікарні на обох берегах”, — каже Іонов.
Крім того, у департаменті кажуть, що передбачили всі або майже всі варіанти дій на випадок, якщо поширення коронавірусної інфекції набере обертів, і намагаються забезпечити медзаклади необхідним, а за потреби готові переобладнати будівлі спортивних комплексів під інфекційні відділення.
“Ми також розглянули питання потенційного переобладнання спорткомплексів під інфекційні відділення — зараз іде підготовчий процес і є стратегічні наміри тримати напоготові кілька таких об’єктів — великі спорткомплекси, інтернати, спортивні зали, школи, можливо, навіть готельні комплекси або просто великі просторові будівлі, які будуть здатні забезпечити функціональну життєдіяльність. Перелік у нас є — утім, ця інформація внутрішня. У нас підготовка іде цілодобово: вдень їздимо лікарнями, вечорами займаємось розпорядженнями, говоримо з керівництвом. Режим без відпочинку”, — додав Максим Іонов.
Голова постійної комісії Київської обласної ради з питань охорони здоров’я Наталія Бігарі зазначає, що наразі медики області у стані готовності, питання полягає у своєчасних поставках обладнання. Також є питання стосовно оптимізації виявлення інфікованих та їхньої госпіталізації.
“Сьогодні ми перепрофілювалися, знайшли додаткові ліжка. Медики та лікарні встигають перепрофілюватися, не встигають [за нами] Кабмін та постачальники. Ми стоїмо у черзі на поставку засобів індивідуального захисту, за апаратами ШВЛ і медикаментами.
Не вистачає тест-систем. Зараз райони та міста закупляють їх згідно до заявок, але минулого понеділка ми отримали 5000 тестів і вони були розподілені між опорними лікувальними закладами у першу чергу, та додатково до тих, де можливий контакт із інфікованими на коронавірус. Потреба мінімум в два рази більше.
Моя позиція така: якщо вже вірус зайшов до України, то кожен сімейний лікар та лікар “екстренки” мають у кишені мати експрес-тест, адже ці лікарі мають перший контакт із потенційно інфікованими. На жаль, сьогодні ці тести були тільки направлені до стаціонарів. Це трохи незручно, адже що лікар сімейної медицини, що екстреної при виявлені у пацієнта вірусу мають направити його до опорної лікарні. Тобто, він має якось туди добратися та перевіритися. Це неправильно. Це має робитися локально: є пацієнт — зробили тест. Так можна було б попередити зайву міграцію пацієнтів районами та областю і швидше виявляти захворювання. Тому статистика МОЗу [за кількістю хворих] на сьогодні не відповідає дійсності — цю цифру можна сміливо множити на три мінімум”, — розповіла Бігарі для KV.
Читайте: Кабмин ввел режим чрезвычайной ситуации на Киевщине (видео)
На передовій
KV опитала головних лікарів кількох медзакладів Київщини, аби отримати точнішу інформацію про ситуацію з місць. Якщо коротко — усі (серед тих, із ким кореспондентам вдалося поговорити) більш-менш готові до викликів, пов’язаних із інфекцією.
Головний лікар КНП Білоцерківської міської ради “Білоцерківський пологовий будинок” Анатолій Бондар:
До пологового надходила одна жінка з Ворзеля. Про цей випадок в області відомо всім. Вона народила у нашому закладі. Її було переведено до інфекційної лікарні, а дитину виписали і забрали додому. В лікарні виділене окреме абсерваційне відділення і якщо буде підозра чи поставлений діагноз, то хворих прийматимуть лише там. До нас будуть надходити лише на період народження. Лікування до родів буде проводитися по визначених опорних закладах. Прийматиме таких пацієнтів за відповідним графіком роботи чергова бригада лікарів. Кадрами забезпечені, організований підвіз лікарів за перепустками. На даний момент надзвичайної потреби у додатковій апаратурі чи засобах захисту немає. У лікарні є все необхідне, поки що цього вистачає. Якщо буде прослідковуватися збільшення кількості пацієнтів, то будуть разнарядки і надходитимуть централізовано необхідні костюми, медпрепарати, техніка тощо.
Заступник головного лікаря з медичної частини КНП Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №1" Анатолій Масло:
Наразі лікарня працює в режимі напруги, намагаємося зробити необхідні запаси. Шукаємо і закуповуємо антибіотики, розчини, засоби індивідуального захисту, апаратуру. Організовуємо боксування, щоб забезпечити захист медпрацівників. Вирішуємо кисневу проблему: і це не лише апарати ШВЛ, а й кріоциліндри, кисневі концентратори. Все необхідно забезпечити, якщо ми дійсно матимемо відповідати цьому призначенню. Хворих до нас ще не направляли. Наразі №1 з прийому хворих — базова міська лікарня №3. Ми так розуміємо, що коли заповниться ця лікарня, хворих розподілятимуть за іншими опорними закладами. Для розподілу таких хворих маємо три черги. Перша, коли важких направлятимуть в реанімаційне відділення. Друга — пульмонологічне відділення, яке забезпечуватиме киснем і третя — гастроентерологічне відділення для легких форм.
Передбачаючи цей період, лікарня встигла закупити індивідуальні засоби і препарати захисту, в тому числі і спирт денатурат і одноразові рукавички, що використовуються у ветеринарній практиці. Тисячу одноразових масок вдалося закупити ще по 96 копійок, маємо півтори тисячі штук із ступенем захисту FF2 і FF3. Сьогодні відсутність їх у продажу і брак коштів не дозволяють їх закупівлю. Маємо чотири апарати ШВЛ. Звичайно, техніку завжди необхідно оновлювати. Наразі в країні проблема з тим, як її доставити в Україну. Очікуємо на поставку кисневого концентратора з Китаю. Сьогодні ми не відмовляємо у прийомі складних хворих, але згодом будемо перерозподіляти їх по іншим лікарням, щоб вірус не поширювався надалі. Практику такої роботи вже маємо.
Директор КНП “Яготинська центральна районна лікарня” ЯРР Вадим Нескорожений:
Наразі плануємо, організовуємо роботу. Зараз по всіх лікарнях поставлені сортувальні пункти, де у хворих визначають ступінь тяжкості захворювання і звідти розподіляють за направленням. Наразі у всіх закладах призупинено планове лікування хворих. Якщо стан загрожує життю, то ми обов’язково надаємо допомогу. Хворі на коронавірус знаходитимуться в окремому корпусі інфекційного відділення на 20 ліжок в спецбоксах, а оперують тяжко хворих — в іншому. Тому ми сподіваємося, що це допоможе, поширюватися інфекція не буде і не загрожуватиме іншим хворим. В Італії, Китаї, Іспанії також планувалося, що хвороба поширюватися не буде, так як ніхто не очікував. 100% гарантію може дати лише Держстрах. Наразі засобів захисту вистачає, як надовго, то це залежатиме від кількості хворих. В наявності шість апаратів ШВЛ, очікуємо з ремонту ще два.
Головний лікар Васильківської центральної районної лікарні Лідія Пацало:
У нас є окреме інфекційне відділення, де працюють лікарі-інфекціоністи. Якщо пацієнт у тяжкому стану і тест на коронавірус не підтвердився, переводимо у реанімаційне відділення. Є два рентзали, всього шість ліжок. Але якщо буде потрібно, ми поставимо 15 додаткових. Якщо інфекційне відділення перестане витримувати навантаження, підключимо хірургічний корпус, повністю його закриємо і будемо приймати інфікованих пацієнтів. Там потужне реанімаційне відділення. Пацієнтів із іншими захворюваннями ми лікуємо у інших корпусах, віддалених від інфекційного. Їх лікують інші лікарі. Якщо люди гуляють на вулиці і заражають один одного, тут ми безсилі. Наразі по “швидкій” ми обслуговуємо усіх наших жителів. Ми не приймаємо лише планових пацієнтів. Засобів захисту не вистачає. Місто та район виділили кошти, але пацієнти їх і витрачають, ми не можемо заборонити. Якщо буде осередок у нашій лікарні, медичні працівники будуть зобов'язані працювати у респіраторах, а не в масках. У нас є респіратори, які можна використовувати протягом доби і такі, де замінні фільтри, але ми їх поки бережемо. Також усі будуть забезпечені окулярами. Загалом, якщо сто лікарів потрібно буде забезпечити засобами захисту, то їх вистачить на п’ять днів. Поки у лікарні перебуває один пацієнт із підозрою на коронавірус, проводимо дослідження.
Головний лікар Київської обласної дитячої лікарні Катерина Савінова:
Наша лікарня визнана опірною для лікування діток із коронавірусною інфекцією. Ми маємо інфекційне відділення. У нас вже були випадки із підозрами — телефонує екстрена медична допомога, повідомляє про потенційного пацієнта, запитує, чи готові ми прийняти. Лікарі-інфекціоністи приймають пацієнтів на прийомному відділенні інфекційного корпусу. Це окрема віддалена будівля, є два входи та два приймальних відділення. Якщо поступає відразу дві дитини, є можливість їх розділити, щоб вони не контактували, оскільки крім коронавірусу є й інші інфекційні захворювання. Бокси на першому поверсі повністю ізольовані від інших пацієнтів. Якщо буде велика кількість хворих, ми задіємо другий поверх. В реанімації є шість місць, де можна розмістити шість апаратів ШВЛ. Лікарі, які контактують із інфекційними хворими, не контактують із іншими лікарями та пацієнтами. Якщо буде необхідність, залучимо лікарів-анестезіологів та реаніматологів. Вже було вісім підозр на коронавірус, сім із них не підтвердились, результати тесту ще однієї дитини наразі чекаємо. На закупку засобів індивідуального захисту нам було виділено додаткові кошти. На перший час вистачить, але все залежить від того, як довго буде продовжуватись ситуація із захворюваннями.
Головний лікар Києво-Святошинської центральної районної лікарні Роман Лява відмовився спілкуватись із журналістом KV.
У світі
Проаналізувавши досвід інших країн, де зараження коронавірусом серед населення росте досить стрімко, можна побачити, що лікарі часто стають переносниками інфекції. Наприклад, у період особливого загострення поширення коронавірусу у Китаї там заразилися тисячі лікарів.
У Італії станом на 31 березня 8 538 медичних працівників заразились коронавірусною інфекцією. Загинули 63 медичних працівника.
Станом на 27 березня в Іспанії захворіли майже 9,5 тисяч медичних спеціалістів, що становило 14,7% від загальної кількості інфікованих в Іспанії. Чи є померлі від інфекції — не повідомляється.
У Білорусі, як відмітив президент Олександр Лукашенко, є десятки лікарів, що хворіють.
Наразі в Україні зафіксовано коронавірус у медичних працівників лише в одній області та одному місті. Станом на 26 березня у Тернопільській області було дев’ять хворих лікарів, один випадок — летальний. У Вінниці захворів один лікар обласного онкологічного диспансеру.
Нагадаємо, станом на 30 березня в Київській області зафіксовано 49 випадків захворювання COVID-19 — кількість інфікованих зросла на 15 чоловік. За кількістю випадків Обухівщина і Києво-Святошинський район — на першому місці. Тим часом у окремих населених пунктах даних районів виставлені контрольно-пропускні пункти, в’їзд та виїзд з яких суворо обмежений. Влада закликає людей дотримуватися вимог карантину і дає роз’яснення як ховати померлих від хвороби.
Читайте: Коронавірус на Київщині: визначено спецумови поховання померлих від хвороби
фото: коллаж KV
КиевVласть
Колись Київ був чужим для мене містом, просто столицею моєї держави, просто цяткою на карті, сухою статистикою, нікого знайомого… Але саме Київ став для мене, дівчинки, що народилась в Криму, біля Аю-Дагу, містом мого дорослішання, містом можливостей. Я щоденно відкриваю й пізнаю його і себе в ньому.
Ніщо не замінить людині море, але я всім серцем полюбила Дніпро та нашу Галерну затоку, що прямісінько біля мого дому. Напевно, навіть не всі кияни знають стежки Жукового острова, який я, як і Дніпро, бачу з вікна нашої квартири. Фраза з підручника географії, що Дніпро впадає в Чорне море, для мене наповнена додатковим емоційним сенсом. Іноді, дивлячись на хвилі Дніпра, я подумки передаю привіт моєму Чорному морю, моїй Ведмідь-горі і моєму Криму. А хвилі заспокійливо й магічно рухаються в такт думкам, ніби відповідають: “Передамо! Передамо…”
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Київ – мов живий організм. Іноді хворіє зашкарублим асфальтом, іноді прикрашає себе дивовижними муралами, іноді задирає носа дорогими ресторанами й дорогими машинами, наче насміхаючись: “Це місто не кожному по кишені!”, іноді виглядає концентровано мужнім і одночасно беззахисним, як на Грушевського, на Алеї Небесної Сотні, де історія творилася прямо на наших очах, розтікалася кров’ю реальних людей, залишилась у бруківці навічно.
Київ – як музика, а кожен його житель – композитор. Музичних нот лише сім, і для всіх вони однакові, але кожен творить із них власну мелодію. Для мене Київ – симфонія, в яку вплетено сміх дітей і дорослих на зимових розвагах на ВДНХ чи новенькій ковзанці біля “Рошену”; ледве чутний бренькіт польових дзвіночків у музеї під відкритим небом в Пирогові; потужне соло дзвонів Михайлівського Золотоверхого собору; рівномірне гудіння міських автомагістралей; паузи та синкопи в розмовах людей, які щойно вийшли з театру імені Франка чи Лесі Українки. Місто живе і дихає власною музикою.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
А які кольори! Взимку розмаїття новорічних гірлянд, влітку – зелене буйство майже сотні міських парків та скверів (недарма ж це одне з найзеленіших міст Європи!). Люблю гуляти Хрещатиком, найширшою центральною вулицею Європи, люблю спостерігати веселку серед крапель у фонтанах на Майдані, відвідувати краєзнавчий музей на Театральній, кататись на фунікулері, громадському транспорті з найкоротшим маршрутом (всього 222 м), і трамваї №12 з його 20-ма кілометрами маршруту мальовничими куточками Києва; ходити на Співоче поле на весняні виставки квіткових композицій та до Батьківщини-матері, яка входить до п’ятірки найвищих пам’ятників світу та є вищою, навіть, за американську статую Свободи. Київ наповнений дивовижними місцями!
Для мене Київ пахне ваніллю й корицею і за смаком асоціюється з “Київським тортом”, але ним одним не обмежується. Пиріжки з заварним кремом на “Золотих воротах”, піца з грибами в Лаврі, яку готують монахи, котлета по-київські, борщ, вареники, свинячі вушка – це те, що визначає національний гастрономічний характер міста. Але поруч завжди можна знайти МакДональдз, ресторанчик із суші, кафешки для веганів і взагалі на будь-який смак найвибагливішого туриста, гостя міста чи киянина. Недарма ж за рейтингом “найсмачніших” міст Європи, поруч з Провансом та Ібіцею опинився саме Київ.
Київ найбільше місто України. Тут найпрестижніші вищі навчальні заклади, тут навчаються й працюють ті, хто не звик байдикувати. Київ привчає до праці. І я стараюсь жити в його ритмі в навчанні, в спорті, в саморозвитку та самовдосконаленні.
Улітку Київ гримить фестивалем “Atlas Weekend”, взимку тоне в емоціях від Нацвідбору на Євробачення. Щодня концерти, вистави, фестивалі, змагання. І щодня біля Генерального штабу Збройних сил України – щоденний ранковий церемоніал вшанування захисників України, що загинули саме в цей день на сході. Щодня лунає Дзвін пам’яті. Щодня. Ніби паралельна реальність. І в кожного (поки що) є право обирати, в якій із цих реалій жити…
Київ – місто усвідомлення себе українцем. Усе в ньому тече, все змінюється й переплітається: минуле й теперішнє, історія й мрії про мирне майбутнє.
Такою є столиця, такою є Україна, такою є я.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
Київ вже декілька років проходить через чисельні перейменування. Здебільшого перейменовують ті об’єкти, назва яких має комуністичний або імперський бекграунд. Це і станції метро, і площі, вулиці. Але зараз місто зіштовхнулось зі спробою перейменувати об'єкт, що носить ім'я історичної місцевості. Щоправда, нова назва, якщо її приймуть, також буде мати історичне обгрунтування. Але не все так просто.
Меморіальний центр Голокосту “Бабин яр” запропонував владі та громаді Києва перейменувати станцію метро “Дорогожичі” на “Бабин яр”. Після цього громадськість столиці розкололась на тих, хто:
вважає таке перейменування доцільним;
проти зміни назви станції метро;
не бачить різниці, як буде називатись станція.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Аргументи прибічників перейменування очевидні. У Бабиному яру відбулось масове вбивство тисяч мешканців Києва, здебільшого – євреїв. Це велика трагедія, яка довгий час приховувалась тоталітарним радянським режимом, і про яку, без жодного сумніву, необхідно знати і пам’ятати.
Буває, наводять аргумент, що ця місцевість завжди називалась Бабиним яром. Справді, її так називали, але й Дорогожичи – історична назва, до того ж старіша на півтисячі років.
Втім, постає питання, чи допоможе таке перейменування увіковічнити пам’ять про масові вбивства у Бабиному яру?
Маю з цього приводу великі сумніви. Постійне повторення топоніму “Бабин яр” призведе до того, що люди навіть не будуть замислюватись, про що йде мова. Для них це буде просто чергова з десятків станцій київського метрополітену, ну й певна територія навколо неї.
Пригадайте, чи багато людей знало, на честь кого названі вулиці Якіра чи Косіора перед перейменуванням? Максимум, що відповіла б більшість киян – це “комуністичні діячі”.
Багато хто справді знає про цю трагедію. Багато в кого з киян там загинули рідні. Як думаєте, їм приємно буде кожного разу чути назву “Бабин яр” – місце, де загинули їх бабусі чи дідусі?
Трагедію не можна замовчувати. Але так само не можна знецінювати її, перейменувавши станцію метро, після чого словосполучення “Бабин яр” стане в один ряд із “Почайною” чи “Осокорками”.
Читайте: В Киеве определились с лучшим проектом Мемориального центра Холокоста “Бабий Яр” (фото)
Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьКиевVласть
Юні журналісти інформаційного творчо- агентства “ЮН-ПРЕС” відвідали Національний військово-історичний музей України.
Експозиція музею розпочинається знайденим археологами обладунком скіфського воїна та восковими фігурами видатних особистостей української історії: князь Святослав, Данило Галицький, Богдан Хмельницький та інші.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
На жаль, ми не змогли детально роздивитись усі експонати, представлені в музеї, бо майже одразу піднялися на другий поверх, де була експозиція, присвячена Революції Гідності. Перше, на що звертаєш увагу, це військова форма різних видів збройних сил України, десятки цілих та розірваних “до м'яса” головних уборів, кілька видів стрілецької зброї та дуже багато фотографій людей, що загинули героїчною смертю. Виставка розкриває долю українського воїна, який, не зважаючи ні на що, продовжує героїчно боронити свою країну. Про них сказано дуже багато красивих слів, за якими, одначе, приховано багато суму.
Вся зала завішана жовто-блакитними прапорами. Історії учасників Революції Гідності й події беруть листопада 2013 – лютого 2014 року за душу. Особисто мене вразила історія 17-річного Георгія Торопоська, який, приховуючи свій вік (додавши кілька років), приєднався до палаткового містечка Майдану, брав активну участь у бойових діях, а потім добровольцем пішов на війну в АТО. Залучившись підтримкою своєї матері, хлопець казав, що він ніби загубив власні документи у аварії на кордоні з Кримом, а його авто відібрали російські військові. Таким чином, керуючись патріотизмом та неприязню до росіян, юнак доводив своє повноліття, і все ж таки опинився на сході України.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Наступні стенди були присвячені військовим діям. Не може нікого лишити байдужим історія пілота українського штурмовика Су-25 Владислава Волошина, який влітку 2014 року, виконуючи бойове завдання в зоні АТО, був збитий сепаратистами. Владислав встиг катапультуватись, а приземлившись, не розгубився: він скинув форму, зумів переодягнутися в цивільне й пішов до українських позицій. Хоча солдати противника з собаками шукали його по всьому периметру території, де він приземлився, знайти і викрити відважного льотчика не вдалося. Владислав Волошин 5 днів ховався і потроху йшов до українських постів, час від часу вмикаючи телефон і уточнюючи координати. На п’ятий день, від перевтоми й безперервного руху, тіло Владислава відмовилось йти далі, він просто впав посеред поля. Та офіцеру пощастило, що його знайшли українські бійці й відправили до шпиталю. Після повернення з зони бойових дій Владислава призначали керівником Миколаївського аеропорту. Але витримати в собі тягар війни він не зумів і в 2017 році покінчив із собою.
Відвідувачі експозиції знайомляться з історією заново створеного українського війська, з усіма нюансами його організації на початкових періодах: зовсім ненадійні бронежилети, добровільні батальйони, всюдисуща допомога волонтерів та несправна техніка….
Було показано моменти звільнення Маріуполя. Показано Іловайський котел, із наочними прикладами аморальності та військових злочинів у вигляді привезених із того “безпечного для українських військових проходу” спалених БМП, розтрощених від осколків снарядів дверцят автомобілів, пошматованого кулями прапора. Розказувалося про метод доставки на блок-пости питної води та медикаментів шляхом скидання їх із літаків, використовуючи спеціальні парашути.
Історія визволення Донецького аеропорту та “кіборгів”, які його захищали і не здавалися до останнього, не просто вражає, а змушує схиляти голови перед мужністю українських бійців і офіцерів.
Експозиція музею повністю показує хронологію та основну суть військового конфлікту, що й досі продовжується на території нашої держави: всі його ключові події, доповнені світлинами, речами, матеріалами та особистісними історіями людей.
Передивляючись сталеві каски, залишки бронежилетів, зброю, фотографії тих самих військових і карти бойових дій перших років, мимовільно починаєш задавати собі питання: “А чим я допомагав для перемоги над ворогом?”
Не маючи хорошого спорядження, без особливої підготовки, українська армія спромоглася на великі досягнення: відбиття у ворога Маріуполя та Слов’янська, стримання широкого військового втручання російських сил на Донбас, захоплення Донецька у величезне кільце, звільнення від окупації українських населених пунктів. Нам не вистачило зовсім трохи для перемоги — одного єдиного удару через те, що не було повноцінної підтримки, допомоги, самовіддачі усієї країни! Так, допомагали багато, але й багато хто просто вирішив залишитися непомітним.
Від себе можу сказати, що це справді правдива виставка про АТО. Експозиція показує реальну картину подій на Сході України, розкриває жахіття смерті патріотів, що воюють за наше мирне небо над головою не лише десь там, далеко на Донбасі, а й тут, у Києві. Особисто мене вразив один момент: коли екскурсовод розповідала про тисячі вбитих у Донецьких та Луганських степах наших українських солдат і незчисленні жертви мирного населення, показуючи фото із передової, дві жінки, що з зацікавленим видом ходили і роздивлялися все навкруги, ахнули, почувши її слова, сказавши: “Оце так, невже таке відбувалося у нас в країні?”. У той момент захотілося закричати в увесь голос: “ТАК”, – бо це відбувалося і відбувається зараз; там, на Донбасі, стояли і стоять наші побратими, що проходять через страх і жахіття, захищаючи СВОЮ країну і СВІЙ народ від незрозумілої й несправедливої та навряд чи корисної для будь-якого українця окупації. А найгірше – те, що вони це роблять не моментами, як багато таких, як ті дві жінки сприймають це у своєму житті, а безперервно вже протягом 5 років. Як же було неприємно бачити й розуміти те, що для деяких українців ця війна, що зруйнувала кілька десятків звичних та мирних життів таких же українців є абсолютно далеким та незрозумілим явищем, тим, що не потребує уваги заклопотаної буденністю людини.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
І як добре, що все ж таких людей мало і більшість наших співгромадян знає й пам‘ятає подвиги героїв, цінує їх і створює такі чудові монументи пам‘яті про них.
КиевVласть
На позачергових виборах Верховної Ради, що відбудуться 21 липня, на київському окрузі №212 балотується Олексадр Попов – колишній очільник Київської міської державної адміністрації (КМДА), двічі міністр з питань житлово-комунального господарства (ЖКГ) та регіонального розвитку, двічі народний депутат та чотири рази мер Комсомольську (зараз – Горішні Плавні). Ми задали кандидату низку важливих питань, які турбують як мешканців 212 округу, так і всіх українців – що робити з тарифами, як модернізувати інфраструктуру ЖКГ, збудувати метро на Троєщину, реконструювати Бортницьку станцію аерації та інші.
KV: Ви накопичили великий досвід, займаючи державні посади. На вашу думку, як влада може та мусить використовувати такий досвід? Можливо, можна навести приклади з досвіду інших країн?
Олександр Попов: Зараз дуже багато критичних проблем в Україні: охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, військова проблематика, мир та інші. На мою думку, люди, які вже мають певний досвід, повинні бути або поруч з владою, або у владі. Але сьогодні тенденція спрямована на заміну на нові обличчя, на молодих людей. Це нормально, але якщо таку тенденцію не поєднувати з досвідом, наша країна ще довго матиме ці проблеми.
Якщо подивитись на досвід іноземних країн, то ми бачимо, що Сенат у Сполучених Штатах — це публічні особи, авторитети, які працювали у міністерствах та накопичили такий багаж і досвід, що дозволяє їм приймати рішення, в яких вже ніхто не сумнівається. Тому, як на мене, така практика є абсолютно реальною.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Які з посад, що ви обіймали, були найважчі, а які – найцікавіші?
Олександр Попов: Голова КМДА – дуже почесна посада для будь-кого, бо ти приймаєш участь у розвитку столиці України. Але тут такі обов’язки, така відповідальність, що три роки роботи пройшли як один день – з ранку до ранку. Тому, це було найсерйозніше випробування.
А запам’ятались перші роки приходу до влади у Комсомольську (зараз Горішні Плавні – ред.), місті, яке я дуже люблю і завжди буду любити.
KV: Пам’ятаю в вашому місті “Лабораторію місцевого самоврядування”, де створювалась методологія проведення реформ.
Олександр Попов: Так, там ми обмінювалися досвідом, їздили делегаціями один до одного. Ми брали все найкраще і впроваджували у себе в місті. Це давало дуже позитивний результат. Кожне третє місто приїхало в Комсомольськ подивитись, як іде реформа в охороні здоров’я, місцевому самоврядуванні та житлово-комунальному господарстві.
KV: Зараз йде реформа децентралізації. Міста обласного значення отримали суттєве прибавлення до свого бюджету. Київ також отримав досить серйозну прибавку в коштах. Ви, працюючи керівником КМДА, мали набагато менше коштів, але за три роки було введено шість станцій метро, сім розв’язок, 25 нових парків і скверів. Зараз Київ має набагато більше коштів і за п`ять років збудовано лише один туристичний міст, і той скандальний, в том числі й через те, що на нього виділили забагато коштів.
Олександр Попов: У нас були пріоритети. Ми мали план стратегічного розвитку, узгоджений з територіальною громадою і фахівцями в питаннях економічного розвитку. Цей план визначав орієнтири і напрямки, де в першу чергу треба було використати наші ресурси.
Як на мене, сьогодні немає системного підходу не тільки в столиці, а в цілому в країні. Бо ніхто не знає, куди ми йдемо, і що в нас є пріоритетним. Це призводить до хаотичності. Прийняття рішень щодо фінансування тих чи інших проектів сьогодні реалізується з метою комерційної або політичної доцільності. Але ніяк не в інтересах життєдіяльності міста.
KV: Ми вивчали проблеми киян. На першому місці проблема росту комунальних тарифів: за п`ять років вони виросли в п`ять разів. При цьому якість компослуг набагато погіршилась. Як вам вдавалося вирішувати ці питання, в п`ять разів менше беручи за тарифи?
Олександр Попов: Ми цього не допускали, ми оптимізували всю систему так, що вона працювала. Ми не могли піднімати тарифи, тому що розуміли, що повинен бути баланс між доходом і видатками. Якщо між ними є розрив, тоді виникає відсутність платоспроможності.
Сьогодні ми маємо по Україні 70 млрд гривень заборгованості по житлово-комунальному господарству. “Укртрансгаз” каже, що немає газу. Але борги починаються з того, що люди не можуть платити за послуги, які споживають.
На мою думку, влада, яка працювала п`ять років, навіть не могла такого прогнозувати. Бо, якщо вона таке прогнозувала та пішла на це – то вона злочинна, бо така поліика призводить до техногенних катастроф.
KV: Оплата комунальних послуг за ваших часів була на рівні 98-99%. Цьому дуже сприяло те, що ви запровадили знижку для людей, які вчасно оплатили комунальні послуги. Чому вона не поширилась по всій Україні, а працювала тільки в Києві та Комсомольску?
Олександр Попов: Я сам дивуюсь, бо в цій системі була дуже обгрунтована логіка. А зараз як стимулюють до своєчасної сплати? Через штрафи та пеню.
Я хотів підтримати тих, хто своєчасно сплачує. Якщо ти вчасно сплатив, то в тебе йде зменшення тарифу. І саме такий механізм я спробував запровадити в Україні. На жаль, місцева влада до цього не прислухалася, але результат на той час був дуже хороший і в Комсомольську, і в Києві.
KV: Уряд цього року знизив субсидії з 74 млрд до 55 млрд гривень ті вводить більш жорсткі норми для тих, хто має право на субсидії. Наприклад, якщо в селі отримав у спадок будиночок з 12 сотками, не можеш рік користуватись субсидією. І ще багато таких інших речей, які затруднили людям життя. І от маємо 70 млрд гривень заборгованості.
Олександр Попов: Я вважаю, що уряд у нас абсолютно антинародний. Він прислухається до рекомендацій впливових структур — урядів, банків, а до людей — ні. Якби прислухалися до людей, то подумали б, як знизити ці тарифи. Я абсолютно переконаний, що їх можна знизити на 25-30%. Я розумію, як це зробити. Чому уряд не розуміє, я не знаю.
KV: Ви двічі очолювали МінЖКГ, де займалися питаннями енергоефективності. Сьогодні ціна на газ — вже питання національної безпеки, бо це є наша незалежність від Росії. Питання енергоефективності повинні бути пріоритетними. Наразі ж ми бачимо, що уряд п`ять років створював фонд з енергоефективності. Як ви вважаєте, скільки треба часу для того, щоб створити цей фонд?
Олександр Попов: Якщо б створювалось при прем’єрі Миколі Азарові чи інших, з ким я працював, це зайняло б кілька місяців - там чітко ставились терміни для виконання.
А зараз корупційні моменти впливають на ці процеси, тормозячи реалізацію. Можливо, впливає і непрофесіоналізм. Мені дуже прикро, що так відбувається. Тим більше, що західні партнери надають нам допомогу.
KV: Ці гроші лежать вже два роки, а ми не можемо їх витратити.
Олександр Попов: Ви сказали про енерго незалежність від Росії. Я скажу, що ми повинні не тільки від Росії бути незалежними в енергозабезпеченні, а й від будь-якої країни. Тому що ми маємо ресурс — це власний газ, який зараз видобуваємо тільки на 2% з того, що можемо. Так не можна працювати. Якщо б у нас цей ресурс був задіяний, то ми б зараз не говорили про тарифи, як страшні речі.
KV: До речі, не кожному керівнику міста випадає така честь — приймати Чемпіонат Європи з футболу і готувати до нього місто. Що можете сказати про даний досвід?
Олександр Попов: Була дуже напружена робота, без передиху та вихідних – не тільки для керівництва міста, а для всіх, хто приймав участь в цьому проекті. І коли все вдалось, всі об’єкти підготовлені, люди приїхали, подивились, а від’їжджаючи кажуть: ”Ми хочемо сюди повернутись” або “Ми хочемо бути українцями” — це дає надзвичайний моральний підйом!
KV: Працюючи на посаді голови КМДА, вам вдалося повернути в комунальну власність багато активів, в тому числі, “Київводоканл”, “Київміськбуд”, більше 3 тисяч гектарів незаконно виділеної землі. Як місто розпорядилося цим активом?
Олександр Попов: В мене не було можливості це проаналізувати. Але, наскільки знаю, 2-3 сесії Київської міської ради – і все знову пішло в ті руки, в яких було. Масові забудови там, де їх не повинно бути, говорять про те, що тенденція, яку ми намагались знищити, знову стала реальністю.
KV: Щодо цієї хаотичної забудови Киева, вам не здається, що вже треба було б пригальмувати?
Олександр Попов: Ви правильно говорите. Коли проектується мікрорайон, до проекту обов’язково входять дитячі садочки, школа, інфраструктура, пов’язана з електроенергією, каналізація і та ін. Зараз це справді хаотично. І, вибачте, доходить до маразму, коли мікрорайон збудований, а до школи потрібно 6 чи 7 км везти дитину в час пік.
Я проти того, щоб зупиняти будівництво там, де воно повинно бути. Але я за те, щоб до цього будівництва обов’язково було додано розвиток інфраструктури. Ми так і робили – будували дитячі садки, школи та утворювали в них нові місця. Повернули приватизовані об’єкти для того, щоб зробити реконструкцію і знову передати дітям.
KV: Якщо говорити про стратегічний розвиток міста, то в якому напрямку повинен рухатись Київ?
Олександр Попов: Є такий міжнародний критерій — якість життя. Можна суб’єктивно про будь що говорити, але якщо зараз ми по якості життя серед міст, які моніторяться (всього їх 140) займаємо 132 місце, то це означає, що наш розвиток далекий від ідеалу. Нагадаю, раніше цей показник був біля 91.
Тобто, коли ми говоримо про розвиток міста, треба говорити про комплексний розвиток. Починаючи від бізнесу та економіки, які дають можливість формувати бюджет, і закінчуючи соціальними та комунальними проблемами.
KV: Тоді була розроблена стратегія розвитку Києва. Наскільки позитивно вона була оцінена нашими партнерами?
Олександр Попов: Її прийняли американські та європейські партнери. Ми були в містах, які вже реалізували такі плани. Всі нас підтримали. У нас був чіткий план реалізації проекту. А потім влада якось це перечеркнула. Не розумію, як так можна.
KV: Ви балотуєтесь зараз у депутати ВР по Дарницькому району, де живете більше 12 років. Які питання треба вирішувати на рівні парламенту?
Олександр Попов: Я себе бачу там, де працював раніше — у комітеті ВР з питань житлово-комунального господарства та регіонального розвитку. Ми повинні прийняти новий закон щодо реформування і розвитку житлово-комунального господарства, підтримати власників житла у реалізації проектів, що пов’язані з реконструкцією, капітальним ремонтом та енергоефективністю.
Друге завдання — це екологічні питання. Бортницька станція аерації, де, безумовно, потрібна буде доля державного і місцевого бюджету та інвестиції, пов’язані з новітніми технологіями очистки води. В цьому напрямку були напрацювання з японцями. Там розробляється проект, але треба його прискорити.
Є проблема з переробним заводом (сміттєспалювальний завод “Енергія”на Дарниці – ред.). Колись таких заводів було чотири, а зараз залишився один і той потребує модернізації. Я знаю, як вирішити питання з модернізацією та побудовою модернових сміттєспалювальних та сміттєпереробних заводів.
KV: Ви працювали депутатом у ВР і були автором закону про реформу житлово-комунального господарства. В 2014 році закінчилась програма реформування. Після того не приймалось рішень – і з 2014 року ми не маємо можливості розвитку взагалі.
Олександр Попов: Хоча правильні тенденції були.
KV: Коли ви були у КМДА, то очолювали її футбольну команду. А як зараз у вас з дозвіллям? Вистачає часу?
Олександр Попов: Я продовжую грати в футбол. Не так часто виходить, але мені це подобається. Дуже люблю гуляти з собакою, рибалку та спілкування з онуками. В мене є онука та онук, яких я дуже люблю..
KV: І блок бліц-запитань та відповідей. Ваше улюблене місце в Києві?
Олександр Попов: Володимирська гірка.
KV: Найулюбленіше місто в світі?
Олександр Попов: Київ і Комсомольськ – два моїх рідних міста, де я вважаю себе вдома.
KV: А закордонні?
Олександр Попов: Страсбург або Відень.
KV: Які три проблеми Києва ви вважаєте найважливішими?
Олександр Попов: Перше – інфраструктурні проекти, тому що проїхати зараз навіть через Дніпро, дуже складно зранку. Але тут є і суб’єктивні причини. Друге – комунальні проблеми. Третє – питання соціального захисту.
Але я б визначив ще четверту проблему – охорону здоров’я. Бо, як сказав один лікар, розвалили стару систему, а нову не збудували.
KV: Чи вірите ви у побудову метро на Троєщину?
Олександр Попов: Абсолютно. Це реальний проект, де знову ж таки, потрібен системний підхід. Київ точно не зробить це самостійно. Це національний проект. За нього треба боротись, треба його лобіювати. Але це абсолютно реально.
KV: Одна з проблем Дарницького району — запах, що йде від Бортницької станції аерації. Чи вирішить її реконструкція цю проблему?
Олександр Попов: Потрібні новітні технології. Японці розробили такі технології. Їх треба використовувати. Метрополітен та вагони ми робили за участю японських технологій. Метал був наш, старий, але об’єднавши зусилля, ми вдосконалили його. Тут аналогічна ситуація: ми маємо старі технології, але модернізація за допомогою науки та сучасних підходів дає можливість ідеально вирішити це питання.
KV: Чи потрібно демонтувати пам’ятник і могилу Ватутіну у рамках декомунізації?
Олександр Попов: Категорично проти цього. Моє відношення до Великої Вітчизняної війни, до наших дідів, які загинули, і їх командирів, ніколи не зміниться. Вони перемогли фашизм. Це герої. І, безумовно, вони повинні залишатись в нашій пам’яті.
KV: Хто з особистостей, з якими ви зустрічалися, справив на вас найбільше враження?
Олександр Попов: В мене було дуже багато цікавих зустрічей. В цьому плані я багата людина. Одна з них – із колишнім мером Чикаго, який свого часу подолав корупцію, бандитизм та наркотики. Зараз їдеш до Чикаго – і не знайдеш, де сигару можна викурити. Повний порядок.
KV: Чи вірите ви у повернення Криму та Донбасу в Україну?
Олександр Попов: Щодо Донбасу навіть не сумніваюсь і думаю, що це треба зробити найближчим часом. По Криму ситуація складніша. Я вірю, що він до нас повернеться, але точно не сьогодні. Для цього нам потрібно, щоб ми жили краще та змогли мирним шляхом можна повернутись до цього питання.
KV: Чого не вистачає Україні для розвитку і процвітання?
Олександр Попов: Ефективного керівництва – це найперше питання. Країна дуже ресурсна, але використати ці ресурси, на жаль, у нас ефективно не вдається.
KV: Сьогодні тенденція приходу нових облич та нових молодих політиків. Що б ви могли і хотіли би побажати цим молодим політикам?
Олександр Попов: Я теж був молодим – і в мене все виходило, тому що я залучав досвічених людей. Завдяки їх досвіду та нашій цілеспрямованості у нас все вийшло. Я думаю, що час і новим лідерам звернутись до такої практики. Я бажаю, щоб цілі, які ставлять сьогодні молоді люди, які приходять до влади, обов’язково були реалізовані.
Фото надане прес-службою Олександра ПоповаКиевVласть
Стихійні природні лиха досі не в повній мірі підвладні людині. Вони завдають значних матеріальних збитків державі та громадянам, а найголовніше – це серйозна загроза для життя та здоров’я людей.
10-11 березня урагани завітали і до України. На сайті Державної служби України з надзвичайних ситуацій було завчасно оголошено штормове попередження другого рівня небезпеки – помаранчевий.
Що це означає?
Міжнародні стандарти ділять погодні умови за кольоровою шкалою. Кожному кольору відповідає певна погода і кожен колір позначає рівень небезпеки для людини (зелений, жовтий, помаранчевий і червоний). Помаранчевий рівень небезпеки – це опади у вигляді дощу, снігу, ожеледиці та досить сильні пориви вітру у потужній і тривалій формі. Вони можуть викликати пошкодження різного роду комунікацій і падіння дерев. При помаранчевій позначці бажано знаходитися в будинку і нікуди не виходити, оскільки здоров’ю може загрожувати небезпека.
Ураган – вітер руйнівної сили і значної тривалості (швидкість вітру від 30 м/с і вище).
Негода завдала значних збитків та шкоди по всій країні. Наприклад, у місті Хмільник суха тополя впала на голову 29-річній жінці. Врятувати потерпілу, на жаль, не вдалось. А у Вінниці дерево вбило 11-річну дівчинку, яка разом із мамою та молодшою сестрою йшла повз зупинку громадського транспорту. У Києві на вулиці Лисенка, 1, з 6-поверхового житлового будинку біля метро “Золоті ворота” вітром знесло дах. На момент падіння даху на вулиці не було перехожих, постраждали лише три автомобілі: у Skoda розбилось бокове скло, у Mitsubishi дах пробив заднє скло, а в Acura поцарапався бампер. Крім того, дах обірвав дроти.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
У самій Одесі на дитячому майданчику дерево впало на тата з двома дітьми. Малечу, на щастя, не ушкодило тільки тому, що чоловік накрив їх собою. Сам тато наразі в лікарні з кількома переломами. Також в Одесі сильним вітром зривало рекламні білборди.
У Чернівецькій області поблизу пункту пропуску “Порубне” потужним вітром обірвало проводи високовольтної лінії, які впали на проїжджу частину. Через це рух на ділянці міжнародної траси заблоковано. Об'їхати ділянку дороги на кордоні з Румунією наразі неможливо.
У Миколаєві дерево впало на маршрутне таксі, в якому перебувало 15 людей. З травмами різного ступеню двох неповнолітніх дітей та дорослого чоловіка госпіталізовано.
Стихія може спіткати людину в будь-який час і в будь-якому місці. Щонайменше, потрібно знати, як вести себе у випадку буревію:
- щільно закрийте всі вікна, а предмети, які можуть випасти, приберіть із відкритих лоджій та балконів;
- тримайтесь подалі від рекламних щитів, ліній електропередачі та дерев;
- у разі сильного вітру ховайтесь у найближчому приміщенні або природному укритті;
- не залишайте дітей без нагляду на вулиці;
- не паркуйте транспорт поряд із великими деревами.
При падінні дерев чи гілок, травмуванні людей тощо негайно інформуйте Службу порятунку за номером 101.
Непоодинокі випадки, коли на автомобілі падають дерева, покрівлі чи рекламні щити. У таких ситуаціях слід негайно зателефонувати в поліцію та повідомити про цей факт – це Крок1.
Важливо пам’ятати, що у разі, якщо дерево впало на автомобіль, який рухався, то це кваліфікуватиметься, як Дорожньо-транспортна пригода (ДТП), відповідно до п. 1.12 ст. 1 Закону “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Зауважте, що якщо було офіційне попередження про шторм та припаркований автомобіль пошкоджений внаслідок негоди, відшкодувань від органів місцевого самоврядування не варто очікувати.
В будь-якому випадку подію треба зафіксувати. Якщо ж дерево впало на припаркований автомобіль, необхідно також викликати поліцію. Працівники поліції складають протокол та акт огляду, де зазначено:
- опис пошкоджень;
- кількість прихованих пошкоджень;
- фото-/відеопідтвердження.
Зауважте, що ДТП – це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або травмовані люди чи завдані матеріальні збитки. У такому випадку працівники поліції мають право скласти ряд документів:
- протокол про адміністративне правопорушення;
- акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі;
- постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі;
- схему місця ДТП.
Як правило, при падінні дерева на автомобіль під час руху складається протокол за статтею 140 КУпАП –Порушення правил, норм і стандартів при утриманні автомобільних доріг і вулиць, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на автомобільних дорогах і вулицях місць провадження робіт. Протокол складається відносно посадової особи, яка відповідає за утримання вищевказаного зеленого насадження.
Після цього даний протокол направляється до суду, який вирішує, чи притягнути цю особу до відповідальності. За наслідками розгляду протоколу суд виносить постанову.
Навіть якщо посадова особа не буде притягнута до адміністративної відповідальності, це не означає, що Ви не зможете вимагати та отримати матеріальне відшкодування. Ви все одно маєте право на отримання компенсації, якщо доведете, що підприємство, яке зобов’язане утримувати зелені насадження, неналежним чином виконувало свої обов’язки.
Крок 2. Після телефонного повідомлення в поліцію потрібно повідомити органи місцевого самоврядування. Якщо у Вашому місті є “гаряча лінія”, то Вам слід зателефонувати туди та повідомити про те, що сталось, і обов’язково занотувати собі номер цього звернення. Також можна зателефонувати до районної адміністрації або сільської ради. “Гаряча лінія” Києва – 1551.
Крок 3. Встановлюємо відповідальну особу. Для того щоб встановити того, хто відповідатиме за заподіяну шкоду, потрібно з’ясувати, чи відноситься дерево, яке впало, до об’єкта благоустрою. Якщо так, то до якого саме і хто за нього відповідає.
До об’єктів благоустрою населених пунктів належать:
1. Території загального користування:
-парки, рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;
- пам’ятки культурної та історичної спадщини;
- майдани, площі, бульвари, проспекти;
- вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;
- пляжі;
- кладовища;
- інші території загального користування.
2. Прибудинкові території.
3. Території будівель та споруд інженерного захисту території.
4. Території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Отже, для встановлення відповідальної особи, яка буде компенсувати завдані падінням дерева збитки, потрібно встановити, на балансі якого підприємства знаходяться зелені насадження (дерева).
З цією метою слід написати звернення або запит до органу місцевого самоврядування, в якому обов’язково зазначити місце розташування дерева (можна прикласти фото).
Якщо аварійна ситуація сталася з дахом Вашого будинку, то ремонтом повинен займатися управитель або виконавець, з яким було підписано договір про надання житлово-комунальних послуг.
Роботи з поточного ремонту та санітарно-технічного обслуговування дахів належать до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і надаються відповідно до укладених договорів на управління багатоквартирним будинком (Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затверджений наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 № 150).
Стихія може прийти туди, де раніше не була помічена. Не ігноруйте повідомлення рятувальників, будьте уважні та обережні. Ваше життя та здоров’я залежать від дотримання правил безпеки. Не забувайте їх та навчайте своїх дітей.
Читайте:
Небезпечні маршрутки
Інформація про харчові продукти стала доступнішою
Державна реєстрація смерті
Авто з-за кордону. Всі деталі розмитнення
Сів за кермо напідпитку – плати!
Робота понаднормово: які права мають українці
Афери в режимі онлайн. Як не натрапити на віртуального шахрая
Життя на колії. Чи можна бути впевненим у своїй безпеці під час подорожі залізничним транспортом
Радники у домашніх конфліктах
Відповідальність батьків за безпеку дитини
Станіслав Куценко, експерт-юрист, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві
KиевVласть
Відвалився люк на ходу, випала людина під час руху, придавило ногу, розбили носа – це не сюжет із бойовика, це проїзд у громадському транспорті. В Україні почастішали аварії через зламані маршрутки. Нацполіція поділилась статистикою, і цифри жахають: лише за останній рік сталось близько трьох тисяч аварій з вини водіїв автобусів.
Як діяти, коли водії-конкуренти влаштовують перегони на дорогах, щоб додатково вполювати кілька пасажирів? У такій гонитві за гривнями перевізники часто забувають про самого пасажира. Тож хто відповідає за безпеку пасажирів та куди звертатися, коли маршрутка просто розвалюється на ходу?
Перш за все пам’ятайте, що найнебезпечніші місця в маршрутці – перша сходинка, де Ви можете травмуватись самим механізмом, що зачиняє двері, та біля дверей – однозначно ніколи не варто спиратися на них. Рано чи пізно якийсь механізм дасть збій, двері відкриються і Ви можете випасти прямо на вулицю.
Зауважте, як тільки Ви зайшли до автобуса, оплатили проїзд, за Вашу безпеку автоматично відповідає перевізник і водій. Якщо Ви травмувались під час руху, слід одразу викликати поліцію та швидку допомогу. Також варто обмінятися контактами з іншими пасажирами. Саме вони згодом зможуть стати вашими свідками у тому, що травма сталася з вини неуважного водія.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Якщо людина травмувалася з вини водія, він повинен виплатити їй матеріальну компенсацію, скажімо, відшкодувати витрати на медичні препарати та лікування. Окрім того, можна претендувати і на відшкодування моральної шкоди. Якщо водій відмовиться платити добровільно – варто подавати до суду, і за наявності обґрунтованих аргументів він зобов'яже своїм рішенням виплатити кошти. Втім, таку компенсацію не слід плутати зі страхуванням, це зовсім різні речі.
Згідно з Правилами дорожнього руху України, дорожньо-транспортна пригода – це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або травмувалися люди чи завдані матеріальні збитки.
Важливим є виявлення якомога більше фактів надзвичайної ситуації на дорозі, при цьому не буде зайвим самостійно провести додаткове розслідування інциденту. Оскільки на даний час у багатьох місцях здійснюється відеоспостереження, при можливості слід отримати відеозапис події. Не зайвим буде пройти тест на відсутність стану алкогольного сп’яніння з власної ініціативи.
Пунктом 2.10 Правил дорожнього руху України визначені обов’язки водія у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди. Отже, в такому випадку водій зобов’язаний:
1) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
2) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки;
3) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;
4) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров’я;
5) у разі неможливості виконати дії, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;
6) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських;
7) вжити усіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди.
Дії пасажирів
Пасажирам потрібно записати номер маршруту та номерні знаки несправного автобуса, чи який відхиляється від маршруту, травмує пасажирів або вчиняє інші порушення. Якщо лінію обслуговують машини, які знаходяться в комунальній власності, варто звертатись до Комунального підприємства “Київпастранс” (044) 528-30-11 – тут працює центр контролю якості пасажирських перевезень, куди кияни можуть поскаржитися або залишити свої побажання щодо роботи транспорту. З водіями буде проведена бесіда, а маршрут візьмуть на контроль. Якщо ж йдеться про приватних перевізників, варто звернутися в кол-центр мерії за телефоном 15-51 або на гарячу лінію департаменту транспортної інфраструктури КМДА (044)202-63-18. Також варто звернутися з письмовою заявою про інцидент до міського Центру пасажирських перевезень, який знаходиться за адресою: вул. Вірменська,17а.
В інших регіонах України слід звертатись до міської влади, яка контролює транспортні перевезення у конкретному населеному пункті.
Позов до суду
Варто розуміти, що маршрутне таксі законодавець класифікує як джерело підвищеної небезпеки. Так, у статті 1187 Цивільного кодексу України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст.1187 ЦК України).
Оскільки обов'язковий техогляд транспортних засобів було скасовано ще у 2011 році, то відповідно до ст. 35 Закону України “Про дорожній рух” транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю.
Зауважте, що ним передбачена повна перевірка транспортного засобу: ходової частини та іншого, що має відповідати вимогам безпеки на дорозі. Тож, навіть якщо поруччя чи сидіння неналежно прикріплено, то відповідний транспортний засіб не може вийти на маршрут. У такому випадку відповідальність за надзвичайні ситуації, які можуть статись на маршруті, повністю лежать на перевізнику. Страховик взагалі може відмовитись виплачувати кошти.
Якщо Ваші права порушуються, звертайтесь до правопросвітницького проекту Міністерства юстиції України “Я МАЮ ПРАВО!” та бюро безоплатної правової допомоги 0800 213 103. Тут Ви зможете отримати не тільки правову консультацію, але й безкоштовні послуги адвоката від держави для захисту порушених прав у суді.
Читайте:
Інформація про харчові продукти стала доступнішою
Державна реєстрація смерті
Авто з-за кордону. Всі деталі розмитнення
Сів за кермо напідпитку – плати!
Робота понаднормово: які права мають українці
Афери в режимі онлайн. Як не натрапити на віртуального шахрая
Життя на колії. Чи можна бути впевненим у своїй безпеці під час подорожі залізничним транспортом
Радники у домашніх конфліктах
Відповідальність батьків за безпеку дитини
Батькам на замітку
Станіслав Куценко, експерт-юрист, начальник Головного територіального управління юстиції у м. КиєвіKиевVласть
Все більше країн приходять до необхідності легалізації грального бізнесу, легких наркотиків, проституції. Натомість в Україні друге та третє знаходяться під забороною постійно, а перше - гральний бізнес - відносно недавно, майже 10 років.
В результаті чисельні борделі, казино та продавці “травки” змушені шукати “дах” у працівників правоохоронних органів. Інколи їх показово викривають, заводять карні справи, декого навіть саджають. До того ж, коли треба “пришити справу”, несумлінним працівникам “органів” дуже зручно підкласти затриманому пакет з марихуаною чи чимось на неї схожим.
Легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції дозволила б позбутись значної частини корупції, дати тисячам людей офіційну роботу, а замість того, щоб платити “даху”, наповнювати бюджети всіх рівнів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Втім, ці теми вважаються не популярними серед широких верств виборців. На заваді стають звичні поняття моралі, суспільного блага, охорони здоров`я. На цьому чудово грають політики всіх рівнів.
З тих кандидатів, програми котрих я розглядаю, лише Роман Безсмертний пише про декриміналізацію легких наркотиків за прикладом розвинених країн, і вказує на те, що існуюча система тотальної заборони створює простір для корупції. Ще один пункт програми - “Невтручання держави в особисте життя людини, дотримання принципу “моє тіло – моє діло” - можна трактувати досить широко. Можливо, мається на увазі і легалізація проституції. Про гральний бізнес кандидат не згадує.
Ольга Богомолець, Юрій Бойко, Олександр Вілкул, Анатолій Гриценко, Володимир Зеленський, Руслан Кошулинський, Олег Ляшко, Петро Порошенко, Андрій Садовий, Юлія Тимошенко в своїх програмах не згадують про легалізацію грального бізнесу, легких наркотиків та проституції.
Складно сказати, чому саме 10 з 11 політиків взагалі не піднімають ці теми. Можливо, їх влаштовують нелегальні казино, величезна прихована індустрія наркотиків та борделі, приховані чи не дуже. А можливо, вони бояться втратити голоси консервативно налаштованих виборців.
Якщо ж пригадати, що кандидати казали з цих питань раніше (а дехто, як от Юлія Тимошенко, навіть робили), картина стає більш повною.
7 травня 2009 року у Дніпрі під час пожежі у залі гральних автоматів загинули 10 чоловік. На той час у парламенті знаходиться законопроект про заборону грального бізнесу в Україні №4268 за авторством нардепів Григорія Смітюха (фракція Партії регіонів) та Валерія Писаренка (фракція “Блок Юлії Тимошенко”).
Вже 15 травня закон приймають більшістю 406 голосів, а 11 червня 390 голосами долають вето президента Віктора Ющенка.
Не забуваймо, що прем”єр-міністром в той час була Юлія Тимошенко. На її сайті можна побачити таке повідомлення: Уряд Юлії Тимошенко закрив гральний бізнес, щоб захистити моральність, духовність, спокій дітей, підлітків та сімей”.
В результаті заборони грального бізнесу бюджет країни вже майже 10 років втрачає відчутні суми. А наскільки “ефективна” ця заборона, можна побачити, пройшовшись вулицями міст, де рясно розставлені різні “лотереї”.
Ольга Богомолець в 2016 році виступила проти легалізації грального бізнесу: "Я категорично проти легалізації грального бізнесу. Підстав для цього моїх особистих дуже багато – це підстави людські, як жінки, як матері, це підстави професійні як лікаря, медика і підстави громадські".
Руслан Кошулинський в 2015 році виступив однозначно проти легалізації грального бізнесу. “У час війни, інакше не назву, давати можливість відкривати гральний бізнес – це межа цинізму”, - заявив теперішній кандидат у президенти.
Проти грального бізнесу виступав у 2105 році і Олег Ляшко: "У 2008 році за моїм наполяганням, за нашою ініціативою, азартний бізнес в Україні був заборонений. Тому що азартний бізнес це від диявола. Азартний бізнес, насправді, це мафія. Там люди останнє просаджують: квартири, пенсії, які молоді люди забирають у дідів і йдуть грати”.
Втім, така позиція не завадила Ляшко бути обраним головою робочої групи з обговорення урядового законопроекту про легалізацію грального бізнесу Україні. А на початку 2017 року співробітники Департаменту захисту економіки Нацполіції спіймали на хабарі помічника-консультанта народного депутата від “Радикальної партії” Олексія Кириченка.
Не слід забувати і про те, що Олег Ляшко тричі вигравав у лотерею на загальну суму 571 тис. гривень.
Мер Львова Андрій Садовий восени минулого року сказав: “Гральний бізнес — це зло, яке потрібно викорінювати. Бо це є трагедія, коли люди, діти є залежні від грального бізнесу. Має бути дуже широка державна кампанія по боротьбі з цим явищем, яке прикривається ширмою “інтерактивних клубів”.
Що ж втрачає бюджет через цю заборону?
“За експертними оцінками, від легалізації всього грального бізнесу на соціальне забезпечення громадян, підтримку охорони здоров'я, спорту та культури держава може додатково отримувати близько 5 млрд гривень щороку”, - повідомив навесні 2018 року на той час міністр фінансів Олександр Данилюк.
Восени 2018 гору бізнесмен Олександр Ярославський заявив, що бюджет недоотримав за 5 років 2 млрд доларів через заборону грального бізнесу. А раніше, восени 2016 року, очільник МВС Арсен Аваков оцінював недоотримані доходи від грального бізнесу у сумі 300 млн доларів.
Тим більш дивно, що жоден з кандидатів не торкається теми, котра дозволила б значно наповнити бюджет. Про причини можна лише здогадуватись.
Стосовно легалізації легких наркотиків та проституції кандидати висловлювались наступним чином:
Ольга Богомолець зовсім недавно в інтерв”ю сказала: “Щодо проституції, то категорично не підтримую це. Я вважаю, країна має створити жінкам умови заробляти собі на хліб, на дітей і проживання іншим шляхом, а не торгівлею свого тіла.”
Також вона відмітила, що виступає за легалізацію медичної марихуани, щоб допомагати помираючим від онкології, але категорично проти вільного продажу марихуани.
Анатолій Гриценко висловився на користь легалізації марихуани, а щодо проституції сказав наступне: “практику легалізації, коли це вводиться в рамки, я вважаю правильним шляхом”.
Руслан Кошулинський висловився на користь медичного використання марихуани.
Олег Ляшко з приводу легалізації медичної марихуани заявив, що замість “легалізації наркоти” треба забезпечити онкохворих знеболювальними. Кандидат в президенти, схоже, не робить різниці між звичайним та медичним використанням марихуани, котрі докорінно відрізняються.
Що казав Петро Порошенко про легалізацію проституції, я не знайшов, але близький до нього генеральний прокурор Юрій Луценко заявив про те, що її необхідно легалізувати. Також не вдалось знайти висловлювання Порошенка з приводу легалізації легких наркотиків
Андрій Садовий визнав, що вживав маріхуану, але більше не хоче. Він не впевнений, що суспільство готове сприйняти легалізацію марихуани чи проституції, і вважає, що з цього приводу необхідна дискусія.
Юлія Тимошенко старанно оминає теми легалізації проституції та легких наркотиків.
Отже, позиція основних кандидатів в президенти досить очевидна - вони не торкаються тем, котрі можуть відлякати консервативних виборців, і лише деякі з них дозволяють собі обережно визнавати за медичним канабісом або проституцією право на існування. Аналогічна ситуація і з гральним бізнесом, але в цьому випадку є ймовірність повернення його в правове поле завдяки тиску цивілізованого світу.
Читайте:Вибори президента України: закон про зброю
Вибори президента України: податок на виведений капітал
Вибори президента України: ринок землі
Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти
Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьKиевVласть
15 лютого виповнилось 30 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків.
У нашій пам’яті довго житимуть події цієї кривавої війни, яка тривала майже 10 років, тому що історія її написана кров’ю солдат і сльозами матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим афганським вітром.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Уже 30 років воїни-афганці, солдатські вдови, матері, збираються в ці дні, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, хто повернувся з „афганським синдромом”, хто помер від ран. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями - вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати. Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".
Пам’ять — енергія вічності
Вшановуючи пам'ять бійців, з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, в усіх містах України відбулися пам’ятні заходи.
В Києві старт вшануванням відкрив Подільський район. Біля пам’ятника подолянам-афганцям у сквері поблизу Ільїнської церкви відбувся традиційний мітинг-реквієм.
Війна…. Вона забрала десятки тисяч молодих життів. Й продовжує збирати свою криваву данину. Тим, хто став “часткою афганської тиші”, був присвячений вечір пам`яті, який відбувся у київській гімназії №34 “Либідь”.
... На сцені актового залу київської гімназії № 34 “Либідь” — зброя, військова форма, червоні гвоздики, запалені свічки й портрети, з яких дивляться загиблі і померлі від ран молоді хлопці, котрі, залишаючись вірними присязі, віддали свої життя, з честю виконавши свій інтернаціональний обов’язок. Відкриває вечір пам’яті учасник бойових дій в Афганістані, “чорнобилець”, заслужений працівник культури України, автор п’яти книг про Афганістан, полковник у відставці Володимир Павлович Красюк, голова Подільської Спілки ветеранів Афганістану Сергій Афіндуліді… На вечір завітали гості з Чернігівщини – батьківщини Віктора Миколайовича – Лариса Моцар, голова Сновського відділення Чернігівського земляцтва і Сергій Кудін, голова відділення ветеранів Другої світової війни, учасник АТО, бойових дій на території інших держав та тих, що брали участь у миротворчих операціях ООН...
В залі – матері, дружини й діти колишніх солдатів, учасники бойових в Афганістані, учні гімназії й викладачі…
12 років тому не стало колишнього сержанта, кавалера ордена “Червона зірка”, багатьох медалей, а в мирний час — викладача, доцента Київського університету будівництва та архітектури Віктора Максименка, якому цього року виповнилося б 55 років.У горах Кандагару пройшло його бойове хрещення. Дозори мотострільців, у складі яких був Віктор Миколайович, супроводжували автоколону з військовими та іншими вантажами. Поблизу кишлака Нагахан, між мостом на річці Аргандаб і “Елеватором”, вони були обстріляні душманами. Мінометна міна розірвалась на посту, де командиром був гвардії молодший сержант Максименко. Дехто з бійців навіки залишився під пекучим афганським сонцем, а до Віктора пам’ять повернулася лише через чотири місяці. Довгі митарства по госпіталях, тяжкі, найскладніші операції. Життя врятували, а от зір не вдалося. В 20 років хлопець повернувся додому повністю сліпим, інвалідом І групи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Хоча був і відчай, і розпач, та допомогли сила волі, друзі, підтримка бойових побратимів. Віктор продовжив навчання на філософському факультеті КДУ ім. Т. Шевченка. Далі — аспірантура, захист кандидатської дисертації. А з 1993 року Віктор Максименко очолював Подільську районну Спілку ветеранів Афганістану, суміщаючи це з викладацькою роботою в Київському університеті будівництва та архітектури. Окрім цього, Віктор організовував і проводив різноманітні заходи, такі як конкурс дитячих малюнків “Факел пам’яті”, присвячений ветеранам ВВВ й учасникам бойових дій на території інших держав. А ще — Фестиваль солдатської пісні “Солдати миру проти війни”, військово-патріотичну гру “Зірниця”: батьківськими шляхами”.
“Я не герой. Я звичайна людина зі своїми принципами, поглядами і переконаннями,— сказав колись Віктор Максименко.— Коли я втратив зір, мені довелося заново формувати цей світ всередині себе. Чому ж, називаючи війну в Афганістані “безглуздою, неправильною, нікому не потрібною”, замовчують про те, що радянська армія захищала і свою країну, адже кордони цієї “гарячої точки” межували з радянськими республіками: Таджикистаном, Узбекистаном і Туркменією. Таке сусідство було не просто небезпечним для країни — це була “міна сповільненої дії”.
Про це ж пише в своїх книгах колишній радник в армії ДРА, полковник Володимир Красюк. Серед героїв його книг і колишні учні київської школи № 34 (тепер — гімназія “Либідь”) Олександр Кокотун, Юрій Зозуля, Володимир Таран, Юрій Марченко, Ігор Маслюк і подоляни Віктор Максименко, Ярослав Горошко, Сергій Дорофей. Про це в своїх піснях і віршах згадували друзі Віктора Максименка, які теж пройшли через пекло Афганської війни. Среди них бард і композитор двічі кавалер ордена “Червона Зірка” гвардії капітан Вячеслав Купрієнко. Щодня, йдучи на уроки й додому, вихованці гімназії проходять повз пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, випускникам школи.
Ще в 1984 році директор навчального закладу Лідія Серафимівна Страшна перша і єдина на той час в Україні ризикнула хоч якось увічнити пам’ять про своїх учнів, які загинули в Афганістані. Й там, де зараз стоїть пам’ятник, педагоги разом з учнями встановили пам’ятний камінь з викарбуваними на ньому прізвищами загиблих.
- Всім, хто пройшов страшні лихоліття Афганістану, низький уклін і безмежна вдячність нинішнього покоління, - каже директор гімназії Алевтина Тадеушівна Багінська, - Мені приємно бачити в цьому залі знайомі обличчя воїнів-афганців, які до нас приходять не тільки на такі урочисті свята, а й просто на зустрічі з нашими учнями, відвідати музей школи, в якому зібраний матеріал про воїнів-"афганців". Пам'ять не повинна вмерти. Пам'ять повинна жити. Історія - справа невдячна. Сьогодні історія одна, завтра її трактуватимуть по-іншому. Але ви повинні знати, що ті, хто говорить, що Афганістан - це не Іспанія, і що наших солдатів туди ніхто не посилав, то жорстокі люди.
Голова Подільської райдержадміністрації Віктор Смирнов у своєму виступі зазначив, що гідне виконання військового обов’язку перед Батьківщиною воїнами афганцями в горах Афганістану, їх активна життєва позиція у суспільстві є взірцем для сучасної молоді:“Сьогодні, коли лунають постріли на нашій землі, подвиг воїнів – афганців – це зразок дій для молодого покоління, урок хоробрості та відваги, еталон патріотизму та мужності. Будьте гідними імені героїв-афганців і послідовниками добрих справ, започаткованих Віктором Максименком, поспішайте робити добро, як робив все своє життя він”.
Під час вечора-пам’яті присутні вшанували полеглих в ДРА хвилиною мовчання, біля їх портретів запалили свічки пам’яті. Захід закінчився покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам-афганцям.
Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна в цифрах — це страшно й моторошно. Сьогодні через призму 30 років ми можемо більш спокійно говорити й думати про війну в Афганістані. Думати і говорити – так, але у тих, хто пройшов через цю страшну війну, й сьогодні болять рани, душі й серця, болить пам'ять... Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри.
1 липня 1979 року — прибуття до Афганістану радянського парашутно-десантного батальйону;
25 грудня 1979 року — введення на територію Афганістану Обмеженого Контингенту Радянських військ.
Квітень 1986 — в Києві створено перший клуб воїнів-інтернаціоналістів “Шураві”.
15 лютого 1989 року – виведення Радянських військ із Афганістану.
За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 641 тисяча радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. З них 160 тисяч — з України. Понад 15 тисяч життів наших солдат обірвалося на афганській землі, 292 чоловіки пропали безвісті, тисячі потрапили в полон, поранено, контужено — 649685 солдат і офіцерів. 15 тисяч молодих, сильних, здорових людей повернулося інвалідами. Знівечено, зруйновано ціле покоління. За офіційними даними в Афганістані загинуло 3тис. 280 українців.
У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в “чорному тюльпані”... А до того ще й географічні умови: нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитися, любити та підняти гіркий “третій тост”. Ні, у них він не за любов, і не за жінок У колишніх афганців він за — полеглих.
Фото: Сергія Афіндуліді
KиевVласть
Коли я їхала в Америку, мої колеги з прес-клубу "Юний журналіст" дали мені редакційне доручення: висвітлювати найцікавіші моменти мого життя в Техасі — те, що було б прикольно почути нашим ровесникам в Україні. Мій "Американський щоденник" періодично з’являється на шпальтах газети Хмельницької міської ради "Проскурів" і, звісно ж, у Фейсбуці.
Про мене завжди казали, що маю шило в одному місці. Багато хто дивувався, де у мене те джерело, з якого буйними потоками б’є енергія і бажання братися чи не за кожну справу. А я не уявляла іншого способу життя. Мені здавалося, що все, що мені дається в цьому житті, всі можливості - це те, чого не можна пропускати, і якщо я всі ці подарунки долі буду використовувати, то мені щоразу відкриватимуться все ширші горизонти. Так я робила те, що мені подобається, і ловила з радістю кожен момент. Можна сказати, що саме цей стиль життя і привів мене до того, що пишу я цей текст, знаходячись за кілька тисяч кілометрів від рідного дому.
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
Якось мама сказала мені, що є такий конкурс, переможці якого їдуть в Америку на рік, живуть там у приймаючій хост-сім'ї, ходять до школи. Загалом, живуть звичайним життям американського підлітка.
Чи загорілася я цією ідеєю? Чесно кажучи, не дуже. Якось мені не вірилося, що звичайні діти зі звичайних, середньостатистичних українських сімей, як моя, можуть, вигравши конкурс, полетіти аж в Америку. Країну, де знімають найкрутіші фільми, де підлітки їздять до школи на авто, де навкруги - височенні хмарочоси, де зовсім інше життя.
Напевне, тому я тоді й “провалила” перший тур конкурсу “Флекс”, бо не вірила в те, що це реально можливо. Але, поспілкувавшись з людьми, які стали учасниками програми, почитавши їх блоги й почувши реальні історії, ця “недосяжна мрія” стала ближчою. І я подала заявку на конкурс. Признаюся, що у мене не було жагучого марення перемоги. Просто хотіла перевірити свої сили, подивитися, на що я сама здатна.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Неможливо передати свої відчуття, коли почула слова: “Вітаємо, ви стали фіналістом програми “Флекс”. Це водночас і неймовірна радість, і страх, і зречення цього. Загалом, всі ознаки шоку на обличчі. Не те, щоб я не вірила в свої сили – я завжди вірю. І в мене, на щастя, також вірять. Але все ж уникнути шоку, коли розумієш, що ти потрапила у тих 248 з понад 11 тисяч дітей-претендентів на “омріяну Америку”, виявилося неможливо.
Потім були дуже швидкі 4 місяці підготовки документів й усвідомлення майбутніх змін у житті. Але насправді усвідомлення до мене прийшло лише тоді, коли я вже перетнула океан, коли прокинулася у своїй хост-сім’ї, в будинку на іншому кінці світу, з поки що чужими для мене людьми.
27 серпня 2017 р.
Минув тиждень мого нового життя в Техасі. Я знайомилася з новими “родичами”, звикала до відмінностей, спілкувалася зі студентами по обміну з інших країн.
Мені було дуже приємно, що сім’ї Бері, в якій я мешкала, сподобалися мої українські деруни, які зникли з тарілки відразу після приготування. Щиро вдячна моїй любій матусі, яка навчила мене готувати не лише бутерброди. Отже, моя просвітницька робота щодо української кухні розпочалася вдало!
23 серпня 2017р.
Сьогодні я ходила в школу й обрaла предмети, які я вивчатиму. Це aлгебра, англійська, щось типу правознавства але про Америку, астрономія (в оригіналі - Earth and Space), Yearbook ( типу журналістики), Drama club (театральне), Spanish (іспанська) + актівітіс після школи, теніс .
Я вже ready to start. Школа стартує в мене 24 серпня. Почнемо навчальний рік з вишиванки!
Але найголовніше, що я зрозуміла за цей час, - це те, наскільки я щаслива людина! Яку я маю чудову сім'ю, яких я маю класних друзів, як багато людей, які готові мене у будь-яку хвилину підтримати, які хвилюються за мене та щиро вболівають, скільки у мене є можливостей для розвитку та у якій, врешті-решт, чудовій країні мені пощастило народитися! Як же я пишаюся тим, що я УКРАЇНКА! І як же сильно я люблю все те, що мені так щедро подарувала доля!
24 серпня 2017р.
24 серпня — перший день занять в моїй новій американській школі. На уроки я пішла у вишиванці. Мені подобалося, що діти робили компліменти з приводу мого одягу. Я з радістю пояснювала в класі, як називається моя сорочка та чому я її одягнула. Мені було дуже приємно, що мене слухали, а потім підходили й задавали питання. 3 Днем Незалежності тебе, Україно!
31 серпня 2017р.
Минув перший тиждень школи. Незвично, зовсім інакше, ніж в Україні, але надзвичайно цікаво! Тиждень був не з найлегших. Тому перші вихідні обіцяють бути дуже приємними й принести купу нових вражень.
18 вересня 2017р.
Уже кілька тижнів я офіційно е джуніором (ученицею 11 класу) в Westwood High School, старшій школі. Певно, варто було б розповісти трохи більше про цей аспект мого життя, адже у школі я перебуваю з 8.00 до 15:30. Ось, до речі, й перша відмінність: вставати доводиться набагато раніше. І не тільки тому, що навчання в школі починається о 8:00, а не о 8:30, головна ж причина: прогавив свій автобус - до школи не доберешся (хіба що ти маєш водійські права, як деякі учні, але в моєму випадку така опція недоступна). Тож щоранку о 7-й годині (в Україні я в цей час ще дивилася 63-й сон) я вже очікую на такий відомий нам з американських фільмів жовтенький автобус і вирушаю до школи.
Близько 500 дітей віком від 14 до 18 років, дуже привітні вчителі, які супроводжують "новеньких" до аудиторій. Цікаво те, що кожен учень має свій індивідуальний розклад. Всі повинні взяти 4 обов'язкові предмети і 3 - за власним бажанням. Тобто деякі уроки я відвідую з 12- класниками, а деякі - з 9- класниками. Все залежить від рівня предмету (який також можна обирати). Ще в перший день я звернула увагу на обладнання в класах: проектори, маркерні дошки, в класах математики у вільному користуванні калькулятори з можливістю виконувати найрізноманітніші математичні розрахунки, по школі скрізь встановлені фонтанчики з питною водою, у вільному доступі комп'ютери в бібліотеці. Звучить по-новітньому, чи не так? Майже на кожному уроці вчитель показує презентацію чи відео на тему уроку (на одному з уроків студенти по обміну, і я теж, показували на Гугл-картах своє місто). Був випадок, коли на кілька годин пропав інтернет. Вчителі були дуже засмучені, що не зможуть повноцінно провести запланований урок. До речі, деякі викладачі полюбляють заохочувати учнів за гарну роботу солодощами. Якщо ми вже згадали про їстівне, не можна забути про найприємнішу для студента по обміну деталь — безкоштовні обіди та сніданки! Щоб отримати свою порцію їжі необхідно ввести свій код (який є у всіх). Обіди й сніданки комплексні та повноцінні (хоча ви також можете обирати бургери та смажену картоплю). Інколи я навіть не можу все з'їсти, бо ті обіди аж надто комплексні. Зате залишається час на спілкування з новими друзями! На щастя, хоч під час обіду, який триває 30 хвилин, ми такий час маємо. Адже перерви між уроками -лише 4 хвилини! Цього часу буквально вистачає лише, щоб перебігти з одного класу в інший. А для того, щоб знайти друзів за інтересами й поспілкуватися, існує багато клубів після школи, куди можуть приєднатися всі бажаючі. Наприклад, клуб іспанської мови, фотографії, театральний, кулінарний, клуб правової свідомості громадян тощо. Це як в наших школах - гуртки й спортивні секції . У моїй школі після уроків грають у футбол, баскетбол, волейбол, теніс, софтбол, бейсбол, сокер, займаються легкою атлетикою.
Перш, ніж завершити цей прискорений курс ознайомлення з американською школою, хочу зруйнувати стереотип щодо абсолютно вільного дрес-коду. У моїй школі все дуже серйозно з коротким і відвертим одягом: він під суворою забороною (за цим пильно слідкує адміністрація школи), дозволено одягати джинси та шорти за коліно без дірок, неяскравих кольорів та верх обов’язково з комірцем. Не менш суворо адміністрація школи ставиться до використання мобільних телефонів: це дозволяється лише перед уроками, чи після школи та під час обіду. Використовуєш телефон під час уроку чи на короткій перерві — плати гроші, щоб повернути його собі. Сподіваюся, нічиї рожеві окуляри щодо американської школи-мрії я не побила на друзки?
29 листопада 2017 р.
В Палестині (місто, в якому я живу) майже немає високих будівель, тому захід Сонця тут видно практично з будь-якої точки. Захід Сонця — це завжди маленьке чудо. Не знаю людей, яких він не заворожує. Саме він нагадує про те, що "кожен фініш- це, по суті, старт". Сонце завжди зникає за обрієм, але обов'язково знову подарує світло свого проміння світу. А ще це нагадує про те, що "чорні" періоди - це нормально, це нормальний цикл природи. Головне – правильно їх пережити. The best is yet to come. Так було, є, й буде завжди. Пам'ятайте про це. А як раптом гризтимуть сумніви - подивіться на захід Сонця.
5 грудня 2017р.
Думаю, не варто говорити про те, що зміна країни, мови, оточення — це великий стрес, а особливо коли тобі 16 років. Зазвичай, процес адаптації має 4 стадії: перша — коли все сприймаєш крізь призму рожевих окулярів: все нове й цікаве; друга — "примирення", процес сприймання всього як звичайної буденності; третій - відкривається багато мінусів, період суму за Батьківщиною; четвертий - знову сприйняття життя таким, яке воно є, примирення із буденністю.
Я тут уже 3 місяці, а це означає, що моя адаптація наближається до 3 етапу. І дуже влучно, що саме в цей період для всіх студентів по обміну проходить International Education Week — тиждень презентацій про Батьківщину. Ми могли робити їх у школі, в церкві, на гуртках. Я робила в школі, адже вчителі запрошували провести презентацію ще раніше, та і учні також розпитували про культуру. Хвилювання було через край! На мені лежала величезна відповідальність за імідж України в очах американців. "3 чого ж почати?", "Як все подати в інтерактивній формі?", "Як компактно вмістити все те, що я хочу розповісти, в одну презентацію?" — ці питання не давaли мені спокою кілька днів. Тому моя презентація змінювалася двічі чи тричі, додавалися нові фото, відео та слайди. Але, зрештою, я й моя аудиторія цією роботою залишилися задоволені. Було надзвичайно приємно бачити захоплення та зацікавленість в очах у кожного (особливо на моменті пейзажів зимових українських Карпат). Ну і як же без нашого борщу, вареників та пампушок? Від традиційної їжі перейшли до традиційного одягу, потім до козаків, і нарешті... до останніх подій у нашій країні. Канадці відзняли дуже якісну стрічку про Революцію гідності "Winter on Fire: Ukraine's fight for freedom. Трейлер до цього фільму я й продемонструвала під час презентації. Вони відчули. Вони співчували нам. Люди скрізь однакові. Ніхто не хоче війни, ніхто не хоче вбивати. Усім час нарешті усвідомити це, а зокрема тим, хто "там", хто приймає рішення за нас і за життя наших рідних і друзів. Хоч це й наша історія, не хотілося завершувати презентацію на сумній ноті. Тому ноту змінили на "Щедрівкову"! Наш “Щедрик” перекладений десятками мов світу, у Америці він відомий під назвою “Carol of the Bells”. Тепер учні моєї школи знають, як цей твір звучить в оригіналі, — українською мовою у виконанні народного хору. Отримала безліч емоцій, а також багато запитань від моїх слухачів, зарядилася мотивацією зробити ще кілька презентацій на різні теми, щоб охопити більше, адже стільки всього залишилося "поза кадром"!
10 грудня 2017 р.
Це був мій театральний дебют! Завжди хотіла спробувати себе на сцені в ролі актриси, і нарешті моя мрія здійснилася! На перший погляд, несподівана роль — Тінкербел у виставі про Пітера Пена. Не така вже я й мініатюрна, щоб грати роль малесенької феї розміром "не більше, ніж мій кулак". Але цікава вона була тим, що феї мають "свою" мову, яка нікому не зрозуміла. Здогадайтеся, якою мовою я говорила у виставі. Дякую моїй театральній сім'ї за цю чудову атмосферу та можливість отримати новий досвід. Театр для мене на цій виставі точно не закінчиться!
THANKSGIVING - ДЕНЬ ПОДЯКИ
Історія цього свята бере початок у 1621 році. Тоді пілігрими дякували індіанцям за те, що вони допомогли їм вижити після дуже голодної зими. Сьогодні в цей день люди просто дякують друзям, родичам просто за те, що вони є і дякують Богу за одержані блага протягом року. Почалося все як завжди на великі свята в Україні. Зранку встали і почали готувати їжу. Я, ясне діло, почала з салату “Олів'є”. Поки все це варила та нарізала, згадала, як ми все це робили вдома і як іноді сперечалися з татом, хто нарізає краще.
Моя “олів'єха” "зайшла" не тільки мені, але й родині, і, навіть, бабуся попросила в мене рецепт. Найцікавіше почалося в другій половині дня, коли ми поїхали на tree farm по ялинку. Це спеціальні плантації, де вирощують ялинок на продаж до Різдва та Нового року. ". Я б це назвала "Все для людей . Сідаєш на такий дир-дир-дирчик, тебе везуть до галявинки, де ростуть дерева. Обираєш ялинку, яка подобається, і її при тобі зрубують. Ну як... я зрубувала. Здається, шо десь мене трошки підманули, коли сказали, шо це обов'язкова частина “експіріенсу ексченджа”. Тому я й попросила це зафоткати (як доказ в разі чого). Потім цю Christmas tree поставили у спеціальний апарат, де її розпушили, зняли усі сухі колючки і обережно поклали на місце, де вона нас чекала, поки ми пішли замовляти подарунки Санта Клаусу, роздивлятися іграшки ручної роботи в маленькому магазинчику та куштувати безкоштовний гарячий шоколад і спостерігати неймовірний захід Сонця .
31 грудня 2017 р.
Я обожнюю усі ці передноворічні пости у фейсбуці та інстаrрамі з підсумками за рік, тому що дуже важливо робити висновки і планувати своє майбутнє. Я також заповнила свою стрічку історій в інстаграмі купою теплих, радісних, яскравих фото, які мені вкотре нагадали про тих, хто завжди найближчий, про тих, хто допоміг зробити мій 2017 таким насиченим різними подіями та історіями, які згадуєш з широкою посмішкою на вустах.
Кажуть, що головне - це бачити ріст між собою минулим і собою теперішнім. Зазираючи у початок 2017, я трохи впадаю у шок з того, як же швидко минули ці 365 днів, але скільки всього за цей час відбулося, і як же все-таки я змінилася. З упевненістю можу сказати, що мій 2017 став роком великих змін. І хоч не завжди було легко , але "що нас не вбиває, те робить нас сильнішими". Сил у мене додалося. Знаєте, я помітила, що чим старшою я стаю, тим швидше для мене минають ці 365 днів. Отак через кілька років ми, сьогоднішні тінейджери, обернемося — і зрозуміємо, що нам вже й не 16, як здавалося, і добряча частина Життя вже за плечима. Тому моє Новорічне побажання й порада для себе самої та для Тебе, хто зараз читає ці слова, таке: "Don't take a free ride in your own life",- Не бійся бути сміливим (ою) настільки, щоб брати від Життя більше, ніж дають, не бійтеся бути інколи шаленими й робити речі, на які б вам раніше не вистачило сміливості! Хочеш змін? Будь тією Зміною, яку хочеш бачити! І найголовніше - ВЧИСЯ бути щасливим (ою)! Інколи це важко, але так необхідно. Бережи Світло всередині! Всіх люблю та обіймаю! З Новим роком!
2 лютого 2018р.
Невеличка історія з нашої конференції Youth and Government. У нас була остання “судова справа” (я виступала у ролі свідка). До аудиторії зайшла команда опонентів. Зазвичай ми одразу тиснемо одне одному руки, вітаємося й представляємося. І раптом... мене наче током прошибло. Зліва від себе я чую не звичне за 9 місяців "hello", a таке близьке "прівєт!". Лечу через кілька стільців, підбігаю до дівчини і зі здичавілими (думаю, так воно й було) вогниками в очах закидаю її питаннями: -"Where are you from?! Do you speak Russian?" - І am from Russia", — сказала вона трошки розгублено.
- Оо, Боже! Я из Украины! Ты тоже ексчендж студент? ! !
- "Неееетт... І'm not from Russia".
(Далі кілька секунд німої сцени мого повного непорозуміння виразу обличчя та шоку всіх присутніх від того, що відбулося). Виявилося, що батьки цієї дівчини родом з Росії, переїхали сюди ще до її народження. Сама вона російською не розмовляє, але знає кілька слів та вміє читати. Вирішила вітатися російською на конференції, зробивши це власною фішкою. Ми з нею багато про що поговорили того дня: про мови, про культуру, про хобі та про плани на майбутнє... Надзвичайно цікава та ерудована дівчинка. Досі з’являється посмішка на обличчі від згадки як мене накрило емоціями, коли я вперше за 6 місяців "вживу" почула рідне слово ''. Нехай і одне .
20 лютого 2018 р.
Чим старшою я стаю, тим усе частіше відчуваю, що не помічаю, як летить час. Тільки й встигаємо, що рахувати святкування Нового року та Днів народження. Тоді хапаємося за голову й думаємо: куди ж поділися ті кілька місяців, куди ж поділися ті роки? Так саме й я схопилася за голову, коли усвідомила, що вже минули 2/3 частини мого року по обміну в Америці. Хіба не кілька днів тому я прилетіла сюди, сповнена ентузіазму та мандражу перед абсолютно новим життям? Виявляється, ні. Вже й друзі є, і школа стала звичною. Вже не дивують проектори в кожному класі та електронний контроль оцінок; підлітки, що у 16 водять авто - це більш, ніж нормально, і час від часу ненароком таки прорветься якесь англійське слово при скайп-розмові з батьками. Хіба ж не за цим досвідом я летіла через океан на інший кінець світу?
До речі, говорячи про досвід, мені є чим з вами поділитися. Мені досі здається, що кілька тижнів тому я потрапила у справжню казку. Знаєте, як у фільмах показують: високі пальми на березі океану? Учасники організації морських скаутів (і я в їх числі) провели на одному з таких берегів у районі Галвастон 3 незабутніх дні навчання, веселощів і знайомств з новими людьми з усіх куточків штату Техас.
Морські скаути (Sea Scouts) — це молодіжна організація, спрямована на популяризацію розвитку навичок керування морськими засобами пересування. Це одна з ланок всесвітньовідомої організації "Boys Scouts of America". Потрапила я туди тому, що моя американська подруга зробила аж надто класну промо-акцію цієї організації. Ми вивчали різні частини кораблів, вчилися орієнтуватися у морському просторі, робити різні типи вузлів. Повертаючись до нашої поїздки у райський куточок, скажу, шо це, певне, були найкращі 3 дні мого перебування в Америці. Там я вивчила клятву скаута, підіймала вгору прапор Техасу, розгадувала й придумувала квести, стала капітаном корабля, знайшла друзів, з якими грала у пляжний волейбол в середині січня і з якими досі підтримую зв'язок, разом з командою навчилася керувати кораблем, перебуваючи в океанському просторі. А навесні ми нашою дружньою командою ще плануємо повернутися для наступного навчання. Але вже не на три дні, а на тиждень.
27 березня 2018 р.
Я не могла оминути трагедію, яка сталася в Російському місті Кемерово, в розважальному комплексі “Зимняя вишня”, де за офіційними даними загинуло 64 людини, серед яких – 9 дітей, і 44 людини постраждали. Це мене відверто зачепило, адже будь-хто з нас міг у цей теплий весняний вихідний день піти до кінотеатру з сестрами/ братами/ дітьми/ онуками і просто не повернутися. Чому? Певне, тому, що комусь було набагато легше відкупитися, аніж проводити повноцінну перевірку стану технічного обладнання. В кінотеатрі сталася пожежа, датчики не спрацювали, двері чомусь не могли розблокувати. Одна справа, коли людина плює на свою безпеку, на свій же страх і ризик. Та коли ціною цього ризику, розгільдяйства, лінощів, і, певно, ще кількох не найкращих людських якостей, стали людські життя, це не вкладається ні в які рамки. А ще сильніше за рамки вивалюється те, що відповідальні за трагедію ще й намагаються приховати це фейковими новинами в ЗМІ й махінаціями.
Найбільше мене вразила навіть не страшна цифра загиблих – 64 людини, а ДЕСЯТКИ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ!!! Із закритого кінотеатру, отруєні чадним газом!... За неофіційними даними, розповсюдженими в соціальних мережах, у пожежі загинуло понад 300 людей, більшість з яких – діти віком 5-11 років. Також в інстаграмі було кілька постів про те, що тіла загиблих (тих, які, буцімто, зникли безвісти) вивозитимуть з кінотеатру вночі.
Зранку біля пункту здачі крові утворилися довжелезні черги з волонтерів, десятки психологів і лікарів пропонують свою допомогу, люди збирають речі й одяг постраждалим та їх сім`ям.
Чи допоможуть обіцяні державою гроші людям, які чули, як з ними, задихаючись у вогні, прощалися діти та близькі, а вони просто НЕ МОГЛИ нічого зробити. Людям, які втратили всю свою сім`ю і розпізнавали своїх дітей по взуттю (це все є в інтерв`ю родичів). Ви уявляєте собі людину, яка стрибає з 4 поверху, сподіваючись врятували життя? І про це все на російському телебаченні - 2-3 хвилини від сили. Знову намагаються замовчувати?
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
Дай Боже, люди не будуть терпіти і почнуть добиватися правди! Це вам приклад того, чому у нас був Майдан, чому це було потрібно. Правда, зараз є й такі, хто говорить: "Яке там співчуття до росіян, коли вони вбивають наших хлопців на сході України?" А я впевнена, що жоден з тих дітей, які загинули в неділю, не хотів війни. Вони ніяким боком не причетні до політичних ігор, і такої долі не заслуговував ніхто з них. Всім потрібен мир і правда!
Кажуть, треба втратити, що зрозуміти цінність того, що ти мав. Я, на щастя, нікого й нічого не втратила, але саме тут, за тисячі кілометрів від Батьківщини, я зрозуміла, наскільки я пишаюся тим, що я — УКРАЇНКА, наскільки рада, що можу себе так називати! Я так люблю тебе, моя Вкраїно! І ще одне я зрозуміла: цікаве завжди поряд, тільки треба його не лише побачити, але й опинитися в епіцентрі цієї цікавинки!
KиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0005
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-06 23:26:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 3
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-06 23:26:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0011
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri, articles.text AS text, users.avatar AS image, CONCAT(users.first_name, " ", users.last_name) as author_name, users.id as author_id, users.bio as bio
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
LEFT JOIN `users` ON `users`.`id` = `articles`.`user_id`
WHERE `articles`.`id` IN('145211', '145173', '144225')
ORDER BY `published` DESC
0.0005
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-06 23:26:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0007
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.2962
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"загинули"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-06 23:26:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"загинули"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 930, 10
0.0020
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('89879', '88632', '87986', '85882', '79389', '74968', '74496', '74367', '74112', '72604')
0.3237
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-06 23:26:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"загинули"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)