Олена Ругаль балотується до Київської обласної ради від партії "Слуга Народу" – №9 списка по територіальному виборчому округу №6 (Ірпінська, Вишнева, Борщагівська, Білогородська, Коцюбинська та Дмитрівська громади). КиевVласть знайомить вас з кандидатом та його планами щодо розбудови якісного життя кожного мешканця Бучі, Ірпіня, Вишневого, Борщагівки, Білогородки, Коцюбинського та Дмитрівки. - Олено В`ячеславівно, Ви успішний підприємець, громадський діяч, дружина і мати. Чому Ви вирішили балотуватись у депутати обласної ради від Бучанського району? Що спонукало Вас до цього відповідального кроку і чому саме від Зе-команди? - Всі ми знаємо, що, згідно з політикою децентралізації країни, сьогодні відбувається зміна адміністративних одиниць, створюються нові громади, і тепер вони будуть мати зовсім інші повноваження та можливості на місцях ніж це було раніше. І цей процес так чи інакше торкається всіх людей, спонукає на більш активну участь в житті свого району. До сьогодні я не мала ніякого відношення до політики, хоча, як підприємець, активно займалася громадською та благодійною діяльністю.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Тут живуть мої батьки, моя родина, тут я зростала, закінчила школу, отримала дві вищі освіти, стала професіоналом своєї справи. Закінчила Національний транспортний університет та Державну академію управління при Президентові України з відзнаками. За період роботи у бізнесі на території нашого району, в мене накопичився чималий багаж знань, що називається зсередини, про життя та потреби людей нашого району, які хотілося б застосувати на практиці та проявити себе як політик. Я проживаю в нашому районі, щоденно по роботі спілкуюсь із десятками людей, як член громади – знаю та на собі відчуваю всі найгостріші та найболючіші питання і проблеми місцевих жителів. Немає такої галузі, яка б не потребувала змін, вдосконалення, а то й, взагалі, порятунку. І я розумію, що будучи депутатом обласної ради, працюючи в дружній, цілеспрямованій команді нової політичної сили, я зможу зробити набагато більше для добробуту та розвитку нашого району, а відтак, і України в цілому. Сьогодні в мене є велике бажання докласти зусиль та прийняти участь у більш глобальних змінах на краще. Тому, у разі мого обрання, по максимуму буду робити все можливе, щоб життя нашої громади стало кращим, комфортнішим та достойним. - На усіх виборах всі кандидати завіряють людей, що будуть не їсти, не спати, а лише боротися за права та добробут людей і втілювати в життя пункти своєї програми. Але зазвичай все відбувається інакше. Чому люди повинні вірити саме Вам, де гарантія, що Ви не забудете усі свої обіцянки, як це роблять 95% народних обранців? - Раніше я не була в політиці і тільки роблю перші кроки у цій сфері. Іти на вибори – це було дуже зважене, відповідальне рішення, до якого я йшла кілька років. Це рішення, скажімо так, визріло і підштовхнуло мене зсередини, бо я не в силах більше стояти осторонь. Мій бізнес знаходиться у цій країні, в цьому районі, податки я сплачую теж тут. Але я бачу, як весь час занепадає рівень життя людей. Але, розуміючи природу популізму, я рішуче і свідомо відмовляюсь у своїй програмі обіцяти всім золоті гори та нездійсненні, безвідповідальні прожекти. Усі мої наміри – це конкретне розуміння що треба робити і як цього досягти. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Як підприємець та член громади, я, у першу чергу, зацікавлена у створенні нових робочих місць саме тут, у нашому районі. Щоб люди не витрачали кілька годин на дорогу в інший кінець столиці. Щоб податкові кошти залишались на місцях, щоб наповнювався бюджет наших громад і за ці кошти ми могли розвивати інфраструктуру, вирішувати соціальні питання. Щоб громада максимально долучалася до прийняття важливих для неї рішень. Саме тому я балотуюся від президентської партії “Слуга Народу”, бо це дає великий ресурс і можливість втілити в життя всі наші плани по вертикалі на різних рівнях. А після місцевих виборів ініціативи, проєкти та пропозиції депутатів від партії “Слуга Народу”, які будуть обрані та отримають мандати, обов’язково будуть мати підтримку на всіх рівнях влади. Починаючи з місцевого, районного потім на обласному рівні і, якщо це буде потрібно, то і на рівні державному. Знаю, що від нашої партії по інших районах йдуть активні, розумні, успішні кандидати, які вже довели своє вміння працювати і досягати мети. Тому я бачу себе в команді професіоналів, однодумців, патріотів, і хочу докласти всіх зусиль, щоб наші громади були заможні та могли стрімко розвиватись. І, насамперед, ефективно використовували той величезний людський і матеріальний потенціал, що в нас є, та знаходили підтримку на всіх рівнях управління і в усіх інституціях. - Просвітіть своїх виборців: що реально залежить від повноважень обласного депутата, а що з того, що пропонують кандидати – чистої води популізм, який неможливо виконати? - Повноваження обласного депутата дають багато можливостей. В першу чергу, це створення умов та можливість залучення інвестицій на місцях в інтересах громад, які утворилися у межах Київської області. Крім того, до повноважень обласного депутата відноситься контроль за використанням бюджетних коштів та за їх чесним розподілом між громадами та проєктами. Як відомо, з 25 жовтня громад, як адміністративних одиниць, в нас буде значно менша кількість, ніж було до цього. Раніше були міські та сільські ради. Тепер у нас будуть об’єднані територіальні громади (ОТГ), які включають в себе і міста, і села, і селища. Тобто бюджети і можливості стануть значно більші, бо з’явиться перспектива залишати та розподіляти більше коштів на місцях. Дуже важливо те, що ОТГ матимуть можливість самі приймати рішення, як саме вони будуть освоювати місцеві бюджети для своїх потреб, для вирішення нагальних проблем та покращення життя. Згадайте, як раніше податки потрапляли спочатку на область, а потім розподілялись по районах і тільки в останню чергу потрапляли на місця. На всіх цих етапах кошти і ресурси часто прилипали до рук нечесних чиновників. Зараз, згідно нового законодавства, ОТГ мають набагато більші повноваження та можливості розпоряджатись бюджетом. Громада сама бачить що першочергово треба робити на місці, куди саме треба скерувати кошти. Зараз буде усунена стара бюрократична модель, що давно зжила себе. - Бучанський район, що включає більшість території колишнього Києво-Святошинського району, це жваве та густо населене передмістя столиці, яке має проблеми, схожі із Києвом. Питання вільної землі і житлової забудови, проблеми екології та розвитку інфраструктури, створення зон комфортного середовища для мешканців стоїть дуже гостро. Які рішення та пропозиції Ви маєте для вирішення цих питань? - Давайте розпочнемо з питання житлової забудови. Не секрет, що оскільки наші ОТГ знаходяться безпосередньо біля Києва, вони мають велику популярність у забудовників. Але в цьому питанні є дуже багато гострих проблем, які потребують розумного підходу та комплексного вирішення. Бо існує ризик перетворення наших територій на кам’яні гетто, без належних умов для безпечного та комфортного життя. На сьогодні ми бачимо, що багато населених пунктів Київщини не мають затвердженого генерального плану розвитку. Тому немає єдиного бачення, як будуть виглядати зони комфорту для жителів. В багатьох випадках невідомо, де будуть розбудовані парки і зони відпочинку, де стоятимуть школи і садочки, де потрібно виділити землю під забудову, де потрібно залишити місце для доріг, розв’язок, спортивних майданчиків і велодоріжок тощо. І це велика проблематика для усіх ОТГ Бучанського району. Тому, в першу чергу, у разі обрання до обласної ради, ми розпочнемо з комплексного аудиту місцевих територій. Проінспектуємо всі забудови, всі інфраструктурні плани та проєкти, перевіримо законність всіх, виділених під різне призначення, земель. Надалі будемо невпинно моніторити – на якому етапі втілення сьогодні знаходяться усі розпочаті та заплановані проєкти, які існують порушення, що треба виправити. Та ще раз акцентую, всі ці питання буде вирішувати громада, будуть відкриті слухання, круглі столи – мешканці самі визначатимуть і погоджуватимуть, де будуть розміщені зони комфорту, об’єкти інфраструктури. Отже, першочергове наше завдання – розробити і затвердити чіткі і прозорі правила та затвердити розумний, людиноцентричний алгоритм забудови територій ОТГ Київської області. І надалі, через жорсткі штрафи і санкції для порушників, контролювати його виконання. - Зараз усі жаліються на медичну реформу, яку розпочали за попередньої влади. Скорочується кількість медичних закладів на місцях, ускладнюється отримання медичної допомоги, відвідування лікаря. А тут ще проблема з коронавірусом. Що в силах місцевої влади для того, щоб покращити ситуацію в медичній галузі, і що Ви пропонуєте для цього? - Зараз усі спекулюють на медичній темі, бо це хвилює всіх. Проблем дуже багато, але їх можна і треба вирішувати. На моєму окрузі я знаю проблематику з приводу впровадження сімейної медицини. При зустрічах з громадою, люди жаліються що в них виникає багато складнощів при зверненні за медичною допомогою. Наприклад, дуже часто для прийому у лікаря, чи отримання першої медичної допомоги, людям доводиться їхати із Софіївської Борщагівки до міста Вишневе, що наразі дуже незручно. Причини полягають у проблемах з транспортною інфраструктурою, сполученням між населеними пунктами ОТГ та, власне, проблемах з дорогами. Наразі майже немає громадського транспорту, який міг би без пересадки довезти з одного населеного пункту у другий. Та ці проблеми можна вирішити. Завдяки децентралізації більшість ОТГ зможуть на власному балансі мати лікарню чи поліклініку. Обласна влада має пропонувати розширення можливостей амбулаторій за рахунок надлишків бюджетів. Тобто новоутворені ОТГ зможуть вже самі будувати та утримувати амбулаторії чи поліклініки, чого вони не мали можливості робити раніше. А завдяки новим правилам для забудовників, які будуть передбачати відрахування на медичні потреби ОТГ, і виконання яких ми проконтролюємо, громади зможуть отримувати додаткові кошти на розвиток саме медицини, на залучення фахових лікарів. Так само, завдяки коштам з податків, які будуть надходити від підприємств напряму до місцевого бюджету, громада може запланувати на яку кількість людей буде побудована амбулаторія. Це нові можливості, які дає децентралізація. Це та сфера, у якій я, як депутат, зможу приймати безпосередню участь! Щодо коронавірусу, звісно, ми будемо підтримувати всі ініціативи Кабміну та МОЗ, будемо дотримуватися усіх правил – масочного режиму та використання антисептиків. Для нас безпека людей найважливіше питання. - Ви згадали про відсутність пасажирського транспорту між багатьма населеними пунктами Бучанського району. Взагалі, транспортне питання, сполучення між населеними пунктами Бучанського району та містом Київ – одне з найгостріших питань для усіх мешканців. Як керівник одного з підприємств-перевізників, як Ви бачите розвиток місцевого транспорту у найближчі роки, що треба змінити, що запровадити? - Так, як фахівець в цих питаннях, я розумію всі проблеми і в мене є чітке бачення розвитку транспортної інфраструктури. Зокрема, я цілковито підтримую ініціативу президента щодо активації будівництва великої київської обхідної дороги. Ця магістраль, яка поєднає між собою міста київської агломерації – Вишгород, Ірпінь, Ворзель, Васильків, Обухів, Бориспіль та Бровари, дасть нове дихання усьому регіону. В першу чергу, це розвантажить дороги, розвантажить передмістя, спростить пересування між містами. Її побудова вирішить проблему транспортного колапсу. У корках, що трапляються щоденно, застигає громадський пасажирський транспорт, а мешканці втрачають багато часу, коли їдуть на роботу до Києва та потім з роботи. А після побудови нової магістралі люди зможуть більш вільно та скоріше доїжджати до Києва та звідти, ніж це відбувається сьогодні. Як професіонал в організації транспортних перевезень, я маю досвід, який надам нашим ОТГ. Кожна громада матиме повноваження створювати нові маршрути для потреб саме цієї ОТГ. Коли об’єднуються декілька сіл або міст, то між собою у своїй громаді вони можуть вирішити, який саме маршрут потрібен для з’єднання яких соціально важливих об’єктів. У них буде можливість самостійно провести конкурс і визначити перевізника переможця конкурсу, і самостійно виставити вимоги, які хоче бачити ця громада. Я хочу, щоб мій досвід, підкріплений повноваженнями депутата, слугував для потреб та інтересів територіальних громад і допомагав їм вирішити більшість існуючих транспортних питань! - Ви казали, що у Ваших намірах – залучення інвестицій та створення нових робочих місць. Але для цього треба пробивати міцну бюрократичну і корупційну стіну та вирішувати багато супутніх проблем. Що реально можна зробити для покращення ситуації? - Звичайно, проблем такого характеру ще багато. Рішення цих проблем, на моє переконання, полягає у злагодженій командній роботі однодумців. Коли діє підзвітність і повна прозорість, кожен відповідає як за себе, так і за дії колеги. Коли на різних рівнях від провладної партії є і можливість, і прагнення зробити нове комфортне життя для громад, бо всі живуть поруч, і всі знають один одного. Коли не буде можливості звалити невдачі на когось, коли доведеться відповідати за свої слова! Тобто, запорука успіху втілення реформ і покращення життя – у командній роботі, злагодженій та чіткій. Ми маємо всі підстави, щоб наші ОТГ отримали потужний поштовх для розвитку. - Створення робочих місць – який потенціал в цьому напрямку мають на Ваш погляд Бучанські ОТГ? - Є дуже багато сфер, де можливе залучення людського ресурсу. Якщо говорити про комунальну сферу, то це питання створення нових комунальних підприємств в рамках ОТГ. Там, де потрібні свої працівники, інженери, керівники, обслуговуючий персонал. Якщо дивитися по новобудовам, там є теж умови для створення нових робочих місць – це управлінський персонал ОСББ. Є і працівники, які обслуговують цей будинок. Якщо взяти загалом, то я особисто декларую, що буду сама залучати інвестиції в ОТГ незалежно, чи потраплю до обласної ради. І я вже це роблю, вкладаючи кошти у розвиток пасажирського транспорту. Якраз це і буде створювати нові робочі місця. Також, як я вже зазначала, необхідно запланувати будівництво об’єктів соціальної інфраструктури – амбулаторії, поліклініки, дитячі садочки, школи, які на сьогоднішній день вкрай необхідні, і поставити це в обов’язок тим, хто хоче вкладати кошти у житлову забудову. Це новий етап розвитку населених пунктів та їх ОТГ і нові надходження до місцевих бюджетів, тому що ці підприємства будуть сплачувати податки саме на цій території, де вони знаходяться. - Більшість кандидатів пропонують варіанти розвитку та покращення рівня місцевої освіти – шкільної, професійної, Чи є у Вас якісь пропозиції у цій сфері? - З тими можливостями, які отримають ОТГ, громада матиме всі важелі впливу для розвитку закладів освіти. ОТГ матимуть всі ресурси для своєчасних ремонтів закладів, для закупівлі необхідного обладнання, організації належного дитячого харчування, залучення професійних фахівців. Треба не заважати, а сприяти цим ініціативам, освітнім та культурним проєктам. Та слідкувати, щоб не було зловживань або розкрадань коштів. Це ми готові забезпечити! В нашій команді є фахівці з питань освіти, які готові долучитися до вирішення цих питань. - Людей зазвичай хвилює питання особистої безпеки та охорони громадського порядку. Чи маєте якісь пропозиції з цього приводу? - Безлад починається там, де немає уваги і контролю - чули про теорію розбитих вікон. Подивіться, скільки випадків хуліганства та вандалізму, знищення суспільного майна ми регулярно спостерігаємо у Києві та містах області. Як цьому запобігти? Організація цілодобового спостереження за допомогою камер і мобільних груп охорони на вулицях, у парках та у більшості громадських місць – за цим майбутнє безпеки у наших містах! Таких безпечних зон з тривожними кнопками та камерами, вже чимало в Києві та передмістях, і це одразу, як видно, дає позитивний результат. Все це можна зробити на рівні місцевих громад, і тоді отримаємо спокійні, безпечні вулиці в будь-яку годину. Щодо безпеки загалом, даними питаннями мають займатися правоохоронні органи. Зі своєї сторони, як депутат, якщо люди довірять мені представництво у обласній раді, буду здійснювати особистий депутатський контроль за вирішенням цих проблем у межах наданих мені повноважень. - Виборців завжди цікавить момент контакту, можливості вільного спілкування з місцевим депутатом, щоб можна було без перепон задавати питання та отримувати відповіді та реакції на актуальні проблеми. Як Ви збираєтесь працювати з простими людьми – Вашими виборцями? - Наразі у Вишневому вже розпочала працювати моя громадська приймальня, як кандидата у депутати. Люди можуть приходити, звертатися, розповідати про проблеми, і ми будемо разом шукати шляхи їх вирішення. Що стосується інших можливостей, існуюче законодавство про вибори говорить про те, що депутат будь-якого рівня повинен працювати на місці і спілкуватися з людьми. Тому, у разі перемоги, на своїй території, у кожному центрі ОТГ, ми відкриємо громадські приймальні, де будуть працювати помічники депутата. Будемо спільно опрацьовувати всі нагальні питання та вирішувати їх по суті. Також плануємо відкрити колл-центр за аналогією з запровадженим мною у себе на підприємстві, який буде приймати пропозиції, зауваження від місцевих жителів для оперативного реагування, щоб літні люди не були змушені їхати далеко. Вони можуть вільно зателефонувати, розказати про свою проблему і через певний час поцікавитись, чи була вона вирішена. Свою роботу, так само, як роботу наших приймалень, звернень громадян, ми будемо висвітлювати у соцмережах. Саме через соціальні мережі мешканці зможуть в будь-який момент вільно написати, чи поставити мені будь-які запитання, або внести свої пропозиції. Таким чином всі зможуть побачити мою реакцію та дізнатися, що я зробила. Крім того, буде працювати мій особистий сайт, який буде напряму пов'язаний з мережами Фейсбук, Інстаграм та Вайбер. Формується заява до депутата згідно загальної форми, а потім заяви сортують по напрямкам. Далі людина отримує повідомлення про те, що її заява обробляється. Через деякий час вона може зателефонувати та поцікавитися, на якому етапі розгляду чи вирішення знаходиться її питання. Таким чином, буде існувати зворотній зв'язок між депутатом та виборцями. Виходячи з питань та пропозицій людей, ми будемо формувати свої заяви, звернення, запити та інші інструменти впливу. Згідно законодавства у депутата більше повноважень. І, якщо звичайну людину можуть проігнорувати, то депутата проігнорувати досить важко. Тому я хочу, щоб люди були активнішими, щоб вони також відчували свою владу, свою відповідальність за позитивні перетворення у громадах! - Соціально незахищені верстви: пенсіонери, багатодітні родини, інваліди – дуже вразливі і майже беззахисні. Що Ви плануєте робити для покращення їхнього життя та захисту їхніх прав? - Перш за все, коли стану депутатом, у мене з’явиться можливість приймати участь у розробці і впровадженні соціальних програм, які будуть захищати ці верстви населення. Я буду робити все можливе, щоб на Київщині, зокрема у нашому окрузі, соціально незахищеним верствам населення жилось краще, ніж сьогодні. Щоб програми, які зараз існують тільки на папері були втілені в життя - щоб виділялись кошти на забезпечення багатодітних родин, а інваліди мали пільги і вміли ними користуватися. А пенсіонери не були зубожілими і мали більш комфортне життя. -Олено, з відкритих джерел відомо, що Ви багато років приділяєте значну увагу благодійним проєктам. Можете розказати про деякі з них? - Взагалі то не люблю хвалитися, але зазначу, що займаюсь благодійною діяльністю вже не один рік і знаю про всі негаразди та потреби вразливих груп населення в нашому районі. Нашому підприємству “Надія 2000” більше 20 років і за ці роки ми приймали участь у багатьох соціальних програмах та вирішенні низки соціальних питань. До нас часто звертаються і ми допомагаємо коштами, а також транспортом інвалідам та ветеранам, допомагаємо пільгами на перевезення, які дає наше підприємство. Також ми допомагаємо медикам, освітянам, які працюють у сільській місцевості, добиратись до роботи безкоштовно, допомагали в організації спортивних змагань. Окрім того, наше підприємство “Надія 2000” підписувало меморандум про співпрацю з комплексом “Доброволець” щодо безкоштовного проїзду усіх бажаючих діточок на заняття у будь-яких спортивних секціях. Тут слід згадати, що наша компанія була створена за ініціативи Фонду інвалідів Чорнобильської катастрофи і багато років ми всіляко допомагаємо інвалідам Чорнобиля. Як безкоштовним проїздом, так і коштами, особистою турботою і підтримкою. Багато хто може згадати нашу організацію фестивалів у сільській місцевості, коли ми привозили фольклорні колективи для участі у виступах, щоб розвивати культуру на місцях. Також останнім часом я приймаю участь у будівництві сучасного дитячого будинку в Київській області. У проекті передбачені сучасні технології, сучасні методи виховання дітей, сучасне обладнання будинку, яким він буде забезпечуватись за рахунок благодійників. Я один з інвесторів, попечителів, цей проект мене дуже захопив, хочеться створити сучасні, комфортні умови для життя і навчання, щоб дати цим діткам старт по життю. Всього нас майже триста інвесторів, які піклуються будівництвом цього будинку, а потім і його утриманням. - Що б Ви побажали напередодні виборів українцям, своїм виборцям, зокрема мешканцям Бучанського району? - Хочу закликати всіх українців не бути байдужими, а прийти на вибори 25 жовтня та зробити свій відповідальний, свідомий вибір! А далі приймати активну участь у діяльності нових громад у співпраці та контролі за владою! Бажаю кожному виборцю проявити себе як господаря на власній землі, бо влада потребує активного поштовху, контролю і участі громад в управлінні своїми ресурсами. Потрібно, щоб люди поділилися своїм баченням розвитку міст і селищ та яким вони уявляють комфортне життя на своїх вулицях та подвір’ях. Необхідно, щоб люди не чекали “манни небесної”, а активно приймали участь у розробці проектів з благоустрою своїх населених пунктів. Я хочу, щоб громада не була пасивна, а мала власну думку, власну ініціативу та щоб кожен в повній мірі мав змогу проявити свої знання та навички. А я готова всіляко сприяти та підтримувати народні ініціативи. Пасивність призводить до розчарування, а потім до зневіри. Щоб цього не було, треба бути активними, відповідальними та ініціативними. Бо, дійсно, Україна – це Я, це ТИ, Україна – це Ми – одна дружня родина й громада. І я думаю все в нас вийде! Читайте: Выборы в Киевоблсовет: список “Слуги народа”  КиевVласть

29 вересня відреставровану скульптуру “Гірка пам’ять дитинства”  – одного з головних символів  музею – повернули до експозиції Музею Голодомору після того, як вандали намагалися її зруйнувати. Ця скульптура – символ пам’яті про 3,5 мільйони дітей, убитих голодом під час геноциду української нації, а також тих, хто вижив у 1932–1933 роках, але не мав дитинства. Дівчинка тримає в руках 5 колосків, що нагадують про постанову від 7 серпня 1932 року “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"  У ніч із 21 на 22 серпня вандали намагалися зруйнувати скульптуру на території̈ Національного музею Голодомору-геноциду. Як зазначила Генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк, це далеко не перший акт вандалізму на території музею: ще раніше хулігани знищували написи на постаменті скульптури, обливали червоною фарбою янголів, які скорботно охороняють вхід до Меморіалу. На жаль, ні тоді, ні тепер зловмисників не було знайдено й затримано. Поліція попередньо кваліфікувала пошкодження “Дівчинки з колосками” біля Музею Голодомору як хуліганство. "Дівчинка з колосками" стала символом не тільки в Україні, а й у багатьох країнах світу. Її копії існують у декількох державах. На цей акт вандалізму відреагував не тільки Світовий конгрес українців, а й багато відомих людей поза межами України. Поки ми живі, мусимо пам'ятати. Це символ того, що сталося з української нацією у 32-33 роках. Це символ тих, у кого забрали дитинство", – сказав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На акт вандалізму відреагував Президент України, закликавши  поліцію провести необхідні слідчі дії, кваліфікувати правопорушення та доповісти про перебіг розслідування. Заступник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко зазначив, що пошук хуліганів, які понівечили скульптуру, ускладнено через те,що на території̈ Національного музею Голодомору-геноциду не було встановлено камер відеонагляду. “Але відсьогодні камери працюватимуть цілодобово”, – запевнив заступник міністра, – "Ми продовжуємо пошук покидьків, які спаплюжили скульптуру дівчинки. Сподіваюся, що ми їх знайдемо. Ніхто не має права чинити такі дії проти символів української пам'яті", – наголосив Антон Геращенко. Віцепрезидент Світового конгресу українців Сергій Касянчук підкреслив, що новина про цей акт вандалізму знайшла відгук по усьому світі. "Усі були дуже схвильовані, бо це насправді дуже боляче та тяжко вразило українців. Цей акт вандалізму – це спроба знищення символу. Десятками років намагаються знищити та стерти із нашої пам'яті всі спогади та усі свідчення про цей злочин, про цей геноцид. А відновлення цього пам'ятника – це один з уроків відновлення нашої пам'яті . Щодо наруги над пам’ятником також висловилися Генеральне консульство України у Сан-Франциско, 22-й прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер, канадський політик Джеймс Безан, член Палати Громад Канади Іван Бейкер, Світовий Конгрес Українців, Комітет Голодомору в США, Президент Американсько-української ділової ради Морган Вільямс та інші”, – сказав він. Музей Голодомору — єдиний у світі музей, що розповідає про геноцид українців. Тут навчають протистояти ненависті та порушенню прав людини, застерігають суспільство від повторення злочину геноциду шляхом накопичення і поширення знань про Голодомор.  Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"Фото: Олександр РучкоКиевVласть

Днями обласна ланка всеукраїнського об’єднання “Свобода” представила частину кандидатів на голів об’єднаних тергромад Київщини, а також кандидатів у депутати обласної ради. Про те, що це за люди, із якими цінностями йдуть на вибори, а також про нинішній стан реформ у країні, про зміни, які чекають на місцеве самоврядування та завдання “Свободи” в колегіальних органах столичного регіону в інтерв’ю KV розповів голова Київської обласної парторганізації ВО “Свобода” Ігор Сабій. КиевVласть: Днями було представлено частину кандидатів на голів ОТГ. Охарактеризуйте двома-трьома словами кожного кандидата? Ігор Сабій: Конференцією Київської обласної організації ВО "Свобода" 19 вересня було висунуто кандидатів на посаду міських, селищних та сільських голів. Зокрема, до Білоцерківської міської ради висунуто Вадима Кошеля, який більше року обіймав посаду секретаря ради, і саме за його принципову позицію – відмову підписувати рішення про дерибан білоцерківської землі – його лишили посади. Ми виграли у суді, суд постановив відновити його на посаді, але депутати почувають таку відразу до його принципової позиції, що навіть ще раз проголосували про його зняття з посади секретаря, без виконання рішення суду. Вадим користується авторитетом у Білій Церкві, він є молодим, грамотним, досвідченим, і достойним кандидатом. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Ми висунули Надію Ямкову на посаду Таращанського міського голови. Надія вже 10 років є частиною "Свободи", наразі вона – депутат Таращанської районної ради та голова районної організації "Свобода". Відзначається принциповою позицією з таких питань, як розподіл бюджету, земельні – вона не давала депутатам протягом усієї своєї каденції зловживати своїм службовим становищем, займала принципову позицію з усіх питань; твердий "свободівець", який стоїть на захисті громади Таращанського району.  Кандидат на посаду Бориспільського міського голови Олег Верес – депутат Бориспільської міської ради, який протягом п'яти років займав принципову позицію щодо недопущення знищення зелених зон, незаконного будівництва. Читайте: Олег Верес: “Свобода” – це не тільки про мову і націоналізм, а ще й про захист українців”  Віктор Бархоленко — не нова людина, він ще у 2010 році балотувався від "Свободи" на посаду Бучанського міського голови. Певний період він був більш активний як громадський діяч, але з командою "Свободи" він уже давно. Бархоленко відрізняється тим, що не дозволяє дерибанити бучанський бюджет, бучанську землю, робить все для того, аби забудовників змусити кошти на розвиток інфраструктури вносити живими грошима на рахунок міської ради, а не взаємозаліками, як це робиться – адже забудовники ведуть до своїх об'єктів мережі, які і так мають проводити, але потім разом з міським головою зараховують ці мережі як пайову участь, а це незаконно. Вони мали би вносити гроші безпосередньо на рахунок міської ради, тоді у Бучі було б за що будувати школи, дитсадки, організовувати водовідведення та водопостачання – одні з найболючіших нині проблем у Бучі.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Олександр Головня також давно є членом свободівської команди, він є головою нашої фракції у Вишнівській міськраді, також протягом п'яти років стояв на захисті Вишнівської громади і мав принципову позицію. Читайте: Олександр Головня: ВО “Свобода” гарантує жителям Вишневої ОТГ прозорість використання бюджету” Ігор Домбровський – його навіть не треба представляти, адже всі знають його позицію щодо Приірпіння, він на кожній сесії обласної ради робив відповідні заяви проти незаконних забудов, знищення пойми річки Ірпінь, дерибану бюджету. Домбровський є давнім борцем та активістом, який виступає проти незаконного будівництва та за те, щоб із будівництвом житла розбудовувалась інфраструктура. Валерій Воробець – голова нашої фракції в Обухівській міськраді, протягом п'яти років займає активну позицію. У всіх цих містах ми були в опозиції до діючої влади, і Обухів має аналогічні проблеми до таких, що є у Бучі, Ірпені, тощо – незаконні забудови, дерибан землі, бюджету. Валерій Воробець довгий період боровся проти вирубки лісу у межах містах, і вигравав відповідні суди. Олег Береговий – голова громадської ради при Управлінні лісового господарства області, і є головою нашої фракції у Іванківській райраді; його знають, адже протягом каденції він боровся за інтереси іванківської громади, зокрема, був позивачем до обласної ради щодо незаконного спрямування 85 млн гривень з коштів на будівництва ЦХОЯТ, які мали піти на інфраструктуру Іванкова, Полісся та Славутича, на будівництво мостів у Зоні Відчуження. Це мало бути частиною технологічного процесу з будівництва самого сховища і ніякого стосунку до інфраструктури мости не мають. Але замість спрямувати кошти на дороги, школи, лікарні або сміттєзвалище, якого у районі немає, гроші пішли на мости. Суд був виграний, але рішення не виконане.  Читайте: Олег Береговий: “У “Свободи” є головне – послідовність у боротьбі за права громад” Олександр Кириченко є головою нашої Києво-Святошинської районної організації, депутатом райради, і як в Софіївській, так і в Петропавлівській Борщагівках, що утворюють Борщагівську ОТГ, він знаний боротьбою проти незаконних забудов. Він також є президентом футбольного клубу ветеранів, який сам організував, розвиває спорт. Читайте: Олександр Кириченко: “За підтримки “Свободи” змагатимусь на виборах голови Борщагівської ОТГ” Олександр Сингаєвський є депутатом Бориспільської районної ради, і також протягом своєї каденції займався проблемами сіл, які нині входять до Пристоличної ОТГ – екологія, відсутність розвитку та інфраструктури мікрорайонів. Водовідведення є найбільш болючою проблемою. Ольга Нерубайська – член ВО "Свобода", балотувалася від партії на посаду Узинського міського голови тоді, коли була створена Узинська ОТГ, зайняла третє місце. Сьогодні ми знову її пропонуємо. На перших виборах ми не дотягнули – було розпорошення голосів, 4,5%. Читайте: “Свобода” Київщини оголосила список кандидатів на голів ОТГ та до облради  KV: Представьте, будь ласка, першу десятку списку до КОР, окресліть фаховий рівень кандидатів? ІС: — Що стосується мене, я політикою займаюся 24 роки, і з 1996 року ж я член ВО "Свобода". Це вже моя професія. Безперечно, я згодився балотуватися, адже розумів, що на мої плечі падає тягар організації виборів у всій області, а вона є одна з найбільших в Україні.  В'ячеслав Хмельницький – депутат КОР, був головою комісії КОР з питань комунальної власності, має досвід та повагу серед жителів Білої Церкви, де він і балотувався у 2015 році. Він мій заступник і тому зрозуміло, що він №2 у списку. Олександр Однороманенко – заступник голови Києво-Святошинської райради, також мій заступник. Хоча він молодий, але він у свої 34 роки має гарний управлінський досвід, у нього математична освіта і він дуже добре уміє рахувати бюджетні кошти, адже у нас недопущення неефективного використання бюджетних коштів – один з пунктів програми. На превеликий жаль, ми бачимо, що виконання програм обласної ради щороку є вкрай малим через те, що немає прогнозування ефективності використання коштів. Ірина Гайдамачук – нова людина. Вона є приватним підприємцем, проживає на території Києво-Святошинського району, разом із чоловіком займається виготовленням меблів та устаткування для шкіл.  Людмила Байло – керівник центрального офісу ВО "Свобода", свого часу працювала у Мінекології, до того – у КМДА, у комітеті з питань релігій та міграції національних меншин. Має добрий управлінський досвід і цей досвід нам знадобиться в обласній раді. Олександр Кириченко – згадував про нього вище.  Олексій Кайда – народний депутат України 7 скликання, разом із ним були у ВР, до того – голова Тернопільської обласної ради, до того – Львівської облради. Він родом з Бердянська Запорізької області, але так сталася доля, що зараз він проживає у Києві. Його досвід нам дуже потрібний. Він член партії з 1993 року.  Читайте: “Свобода” не змінює своїх поглядів, – Олексій Кайда Наталя Музиченко – колега по фракції в обласній раді, проявила себе як активна та дисциплінована людина. Віталій Гордієнко – голова фракції у Бориспільській районній раді, у 2014 році – голова Бориспільської РДА. Фермер, знається на сільському господарстві, має агрономічну освіту.  Читайте: Віталій Гордієнко: “Свобода” має чітке бачення взаємодії громад з фермерами” Світлана Кошель – керівник партійної служби цифрових технологій, дружина Вадима Кошеля. Займається нашими соціальними мережами.  Зараз система виборів буде цікавою – роль гратиме не перша десятка, як перші номери на регіональних округах: Білоцерківський округ – В'ячеслав Хмельницький;  другий Білоцерківський округ – Василь Хрик, голова нашої Білоцерківської районної організації, викладач в Білоцерківському аграрному університеті, який у 2014 році був головою Білоцерківської РДА;  Бориспільський – Віталій Гордієнко;  Броварський – Євген Чубук;  Бучанський – Олег Кривенко, мій заступник та голова фракції у Вишгородській районній раді;  Бучанський – Олександр Однороманенко;  Вишгородський – Олег Береговий;  Обухівський – Олексій Кайда;  Фастівський – Ірина Гайдамачук, №4 в загальному списку. Читайте: ВО “Свобода” має потужний досвід із захисту прав аграріїв, – свободівець Чубук KV: Які діяли принципи по відбору кандидатів?  ІС: Крім того, що вони мають бути націоналістами, ще вони мають бути професіоналами, мати управлінський досвід, бути фахівцями у тих чи інших галузях. Зрозуміло, що той же Хмельницький за час, що він є депутатом та перебуває на посаді голови комісії з питань комунальної власності, став фахівцем у цій галузі. Людина має бути ідейна та фахова. Я не підраховував, скільки в облраді кого: медиків, аграріїв, юристів – це радянські методи. KV: Якщо не брати унікальні проблеми кожної ОТГ, із чим "Свобода" йде до виборців у громади? ІС: Перш за все — упорядкування будівництва, недопущення незаконних забудов, вирубки зелених зон. Вирішення питання водовідведення: необхідно спрямовувати кошти на будівництво мереж водопостачання та водовідведення. Спільним є те, що "Свобода" є проти приватизації або концесії комунальних мереж – водоканалів, тепломереж. Є досвід того, як концесіонер приходить, збирає гроші з людей, а за газ не розраховується. Подібна проблема була у Шепетівці Хмельницької області. Концесіонер так само зібрав плату, не розрахувався перед "Нафтогазом", і увесь міський бюджет мав піти на розрахунки по газовим боргам. Тим часом у Білій Церкві нашого регіону – одні з найвищих тарифів на воду.  Ми вважаємо, що стратегічні підприємства мають бути власністю громади. Не може від волі однієї людини залежати все місто. Ще одна спільна програмна позиція – створення обласного комунального автотранспортного підприємства. На превеликий жаль, величезна проблема доїхати з усіх пристоличних ОТГ до Києва. Вирішенням ми бачимо створення КП, яке здатне закупити великогабаритні автобуси і здійснювати перевезення. Це працює у Києві, це працює ще краще у Івано-Франківську, де взагалі водії, якщо раніше тікали з КП до приватників, зараз тікають навпаки до комунальних підприємств, адже там зручніше і приємніше працювати. КП може вирішити питання безпеки та комфорту перевезення людей. KV: Як "Свобода" оцінює проміжні результати децентралізації на Київщині? ІС: Проміжні результати є жахливими з однієї простої причини: коли на першому етапі були громадські слухання, обговорення, то на другому етапі людей вже ніхто не слухав. Громади були повністю усунені від прийняття рішень. Кабмін ухвалював рішення своєю постановою, незважаючи на те, чи є бажання людей, історичні зв'язки, подекуди у розрахунок навіть не брали спроможність ОТГ. Все робилося кулуарно, і яка була мотивація створення деяких ОТГ, невідомо. На Київщині більшість сіл, селищ були самодостатніми і без об'єднання.  Перш за все, зараз цей процес утруднить надання адмінпослуг. Це знову є перекладанням на громаду відповідальності, яку має нести держава: за рішення закривати школу, дитсадочок, ФАП, тощо, через відсутність бюджету буде нести відповідальність не уряд, а громада. Також не раз казали про фінансову децентралізацію – що, нібито, кошти будуть лишатися більше у місцевих бюджетах. Але ми спостерігаємо якраз фінансову централізацію. Є дивним, хоча й зрозумілим, чому міста обласного підпорядкування, яких було 12, стали підпорядкування районного. KV: Окрім тих, які стали центрами ОТГ? ІС: Ні. Всі громади без виключення є районного підпорядкування. Первинна ідея якраз полягала в тому, що громада при створенні набуває статус міста обласного підпорядкування, стаючи на перший з трьох рівнів: громада — область — держава. Натомість нам ухвалили рішення про те, що має бути проміжна ланка у вигляді районної ради. Наразі взагалі немає жодного міста обласного підпорядкування.  KV: Тобто центром умовного Білоцерківського району є Білоцерківська ОТГ районного підпорядкування? ІС: Цілком правильно. Біла Церква, яка разом із усіма приєднаними до неї населеними пунктами має десь 200 тис. населення, є містом районного підпорядкування; і найгірше у цьому те, що ніхто не розуміє – які будуть повноваження у районних рад, префектів, голів адміністрацій, як буде здійснюватися управління і, що найголовніше, фінансове управління? Раніше на сесії обласна рада розподіляла субвенцію безпосередньо на міста. А зараз? Обласна рада скидає на район, а він буде ділити? А для чого тоді район?  KV: Постає головне питання: як буде проходити ліквідація 18 районів і як вони будуть ділити майно? ІС: Власне, нібито майно у власності районів має переходити до новостворених районів, але у який спосіб це майно буде ефективно управлятися – питання. Питання також у тому, що дуже багато людей у державному секторі втратить роботу, адже у кожній РДА працює багато фахівців, які справно виконують свою роботу. Зрозуміло, що місцеві депутати не отримують зарплати так чи інакше, але що робити державним службовцям, службовцям місцевих рад та адміністрацій? Якщо ми беремо Миронівський район, який зараз входить до Обухівського, то люди, які працювали у Миронівській РДА, точно не стануть їздити на роботу до Обухова. Це врятує лише обухівчан, які працювали у Обухівській РДА, у той час як у Миронівській ОТГ вистачатиме людей і без того.  Після Нового року, коли будуть утворені нові ради, ми побачимо великий сплеск безробіття у державному секторі. Ми як завгодно можемо ставитися до службовців держсектору та місцевого самоврядування, але без них державна машина не діє. На сьогодні ми бачимо повне руйнування цієї машини. Реформа місцевого самоврядування не була продумана від початку і до кінця. На початку виглядало оптимістично, але "в дорозі плани помінялися". Тому ми негативно оцінюємо цю реформу. Вона, можливо, і була потрібною, але точно не в такому вигляді і не настільки швидко. Польща проводила подібну реформу 10-12 років, але як: спочатку зробили інфраструктуру – дороги, школи, лікарні, тощо, – а потім запропонували об'єднуватися, ввели реальне електронне управління та електронний документообіг. У нас його також вводять, але паперового ніхто не скасовував, і тим самим замість спростити роботу подвоїли її.  На превеликий жаль, реформа децентралізації передбачала ліквідування адміністрацій і утворення виконкомів рад. А на сьогодні це загальмувало. Обласна рада тільки ухвалює бюджет, не маючи навіть впливу на його формування – адже все це формує адміністрація. На початку каденції облради ми не делегували КОДА повноваження по управлінню комунальними підприємствами, але всі інші функції ми не можемо не передати, бо є закон. Ми не можемо самі собі сформувати департаменти освіти, охорони здоров'я і тому подібне. Зважаючи на плинність кадрів у нашій КОДА, – а за 5 років у нас, враховуючи тимчасово виконуючих обов'язки, вже восьмий голова адміністрації, – нормальне управління неможливо, а до того обласна рада не має впливу на адміністрацію. Колись давно, в середині 90-х, був пункт закону стосовно можливості облради винести недовіру голові адміністрації і президент мусив розглянути це питання і ухвалити рішення. Як правило, тоді президент прислухався. Зараз ми можемо висловлювати недовіру, або не висловлювати, але це не впливає. Сьогодні президент їх навіть не розглядає, усі ці рішення залишаються криком волаючого в пустелі.  Читайте: Зеленский назначил полноправным губернатором Киевщины Василия Володина  KV: Навіщо така недолуга модель владі? Це непрофесійність чи злий умисел? ІС: Я думаю, що й те, й інше. У першу чергу непрофесійність: це намагання показати видимість бурхливої діяльності, хоча розуміння того, як це має бути, ніхто не має і не мав. У другу чергу, і ця традиція продовжується ще з Азарова – скидання з уряду відповідальності на місця, і ця "традиція" незмінна. Ми пригадуємо, коли Яценюк вирішив перекласти на плечі місцевих бюджетів фінансування профтехосвіти. 12 січня 2017 року "Свобода" почала кричати про те, що у нас біда всеукраїнського масштабу: наші бюджети повністю підуть на утримання профтехосвіти. Дякуючи депутатам КОР, які підтримали нашу позицію, ми зробили звернення до Яценюка та до всіх обласних рад. Коли всі ці ради зрозуміли, що їх чекає, і почалося масове ухвалення звернень до Яценюка, громадсько-політичний тиск "знизу" змусив його виділити тоді 600 млн на профтехосвіту та розвантажити місцеві бюджети, бо інакше нас чекав колапс.  Зараз традиція продовжується: на початку адмінтерреформи місцевим бюджетам залишили грошей, а зараз забирають – акцизи, відсоток ПДФО зменшується. Тепер ми розуміємо, для чого їм районні ради: якщо вони зконцентрують у себе всі гроші, громади замість самодостатніми стануть знов дотаційними. А дотація у вигляді субвенції буде йти через голову РДА. Слухняний – отримав гроші на громаду, маєш власну думку – успіхів тобі пояснити людям, чому немає грошей на школи, садочки, дороги, лікарні. Це практика регіоналів – за моєї каденції у ВР був створений Фонд регіонального будівництва, через який на округ кожного слухняного депутата виділялися кошти. Серед семи округів в області гроші йшли на всі, крім мого, і я розповідав, як ми боремося з "регіоналами", з Януковичем та Азаровим, і отримував відповідь, мовляв, це все класно, але на сусідньому окрузі нардеп виділив гроші на те й на се. Хоча це навіть не його гроші, а податки людей. І що при Порошенкові, що зараз при Зеленському практика ця лишається, і вона буде ще жорсткішою, адже великі міста типу Білої Церкви змушені будуть йти на уклін до голови РДА, аби цей "князь" зжалився і виділив субвенцію. KV: Чому влада боїться проводити фінансову децентралізацію? ІС: Тому що вона втратить механізми управління. Управляти можна двома способами: через повагу, або через примус.  KV: Але ж на початку була правильна ідея: децентралізація, фінансово спроможні громади. Зараз перелякалися? ІС: Знову-таки, багато реформ каже про правильну ідею, а закінчується усе руйнуванням системи. Так само і з реформуванням медицини: нібито правильна ідея, але закінчили руйнуванням системи охорони здоров'я, і держава не може ефективно реагувати на виклики, пов'язані із тим же коронавірусом. Або реформування органів МВС – нібито класна ідея, а врешті-решт систему захисту було зруйновано, досвідчені кадри звільнилися, а набрали таких, що закінчили 3-місячні курси, і є велика проблема із розкриттям злочинів та їх запобіганню. KV: Охарактеризуйте основні пункти програми, із якою "Свобода" йде в КОР? ІС: Перший пункт, про який я казав – ефективне використання обласного бюджету, але окрім цього також і сприяння його наповненню. Ми вважаємо, що потрібно робити – не на словах, як це було із управлінням інвестицій – управлінські рішення, які стосуються місцевих податків. Обласна рада має стимулювати громаду для покращення інвестиційного клімату, наприклад, усунення бюрократичних перешкод. На те, що придумує держава, у нас немає впливу, але на місцевому рівні ми можемо приймати рішення, які стосується місцевого самоврядування.  Але обласна рада може направляти звернення – практика показує, що вони часто дають результат. І ми будемо їх ініціювати, зокрема, у частині змін до законодавства якраз для усунення згаданих перешкод для бізнесу. Не забуваємо про підтримку малого і середнього агробізнесу, сільськогосподарського виробництва. У нас протягом 5 років приймалася програма підтримку агропромсектору, але жодного року не фінансувалася.  KV: Вона фінансувалася, але кволо, а фермери не хотіли брати ці кошти. ІС: Звісна річ, бо адміністрування цих коштів було вкрай складне. Це і є бюрократичні проблеми, про які я говорю. У нас так само на державному рівні існує програма кредитування приватних підприємців, відома як "5-7-9", але насправді там не 5, не 7 і не 9 – 36% річних, і такий кредит узяти рівнозначно смерті. Поводження з твердими побутовими відходами: ми маємо домогтися того, аби в області існуючі сміттєзвалища були легалізовані, не заважати приватникам ставити сортувальні лінії, підприємства з екологічно чистої переробки сміття, і недопущення ввезення сміття з інших регіонів. Ми пам'ятаємо, скільки з Львівської області до нас привезли сміття і скидали його десь на лісосмугах. Має бути співпраця з правоохоронними та внутрішніми органами.  Я вже казав про те, що ми мусимо допомогти коштом обласного бюджету, але потрібно також стимулювати громади, аби вони також вкладали гроші у будівництво систем водопостачання та водовідведення. Інфраструктура – зокрема, дороги. Ефективне використання коштів, які виділяються на ремонти. Аби кожен виконавець робіт давав гарантію на свої роботи, бо, на жаль, стається так, що асфальт, який поклали одного року, сходить зі снігом уже наступного.  KV: План максимум "Свободи" в Київській обласній раді цього скликання (2015-2020), чи він виконаний? ІС: Ми розуміли, що не матимемо необхідних 43 голосів з 84, аби повністю втілити нашу програму в життя. Наше завдання, як опозиційної політсили – не допустити негативного, ухвалення позитивного. Але така вже доля опозиційних партій – до того часу, що ми не матимемо більшості самі чи у коаліції, ми не можемо повністю реалізувати своїх програм. Багато чого нам протягом цієї каденції не вдалося втілити, так, але потенціал і голоси, які нам довірила громада, ми використовували на повну.  KV: Перші кроки "свободівців" в облраді, в яких комісіях воліли б працювати?  ІС: Фахівців на всі комісії вистачить, безперечно, що своїх представників ми скеровуватимемо до всіх комісій, бо всі комісії є однаково важливими. А якщо ми доживемо до створення виконкомів, то просуватимемо своїх представників і до виконавчого комітету облради. Тоді, ми віримо, це дійсно буде "місцеве самоврядування". KV: Які перші звернення, які ви після виборів прийматимете негайно, до кого? ІС: Ще не закінчена ця каденція. Ми очікуємо сесію облради найближчим часом, і до неї ми підготували проєкт рішення, згідно до якого в усіх обласних закладах освіти рекомендується кожний навчальний день починати з українського славню. Адже "Свобода" захищає не тільки соціальні, але й національні інтереси українців. Дуже багато наших звернень носить саме націєзахисний характер – захист мови, українського інформаційного простору, патріотичне виховання молоді. KV: Чи готова "Свобода" вступати в коаліції з іншими політсилами, які увійдуть до КОР? ІС: Безперечно. Ми для себе розглядаємо перспективу боротися за посаду голови обласної ради, адже саме він значною мірою визначає її політику, формує порядок денний ради. Ми розуміємо, що для цього нам доведеться утворити коаліцію. З ким саме – побачимо. Звісна річ, це не буде коаліція з антиукраїнськими партіями. KV: Ставлення "Свободи" до ринку землі? ІС: Ми проти і вважаємо, що якщо власник паю бажає продати його, то мусить продавати його виключно державі або громаді за ринковою ціною. Завданням обласної ради має бути створення консультативного центру, який безкоштовно надавав би фахові юридичні консультації власникам паїв щодо продажу землі. Ми передбачаємо, що на старті ринку землі багато людей опиняться ошуканими через незнання законів. Такі центри мають бути запроваджені у кожній громаді для надання консультацій, вчити людей і звертати їх увагу на шахрайські методи. Задля ефективності це має бути не ініціатива певної партії, а це повинне бути створене комунально за рахунок коштів обласного бюджету. KV: І традиційне питання – чому Київщина має голосувати за націоналістів на місцевих виборах? ІС: Перш за все, ми – українці. "Свій як не заплаче, то хоч скривиться, а чужий лиш посміється", як каже приказка. Протягом 29 років ми, свободівці, тримаємо слово, не перебігаємо з табору в табір, не змінюємо кольорів. Я, наприклад, з 2006 року був депутатом різних рад – але завжди від ВО "Свобода". Як можна довіряти тим, хто перебігає з партії до партії перед кожною каденцією? Одні й ті ж самі люди міняють партію і роблять вигляд "нових облич". На жаль, люди не звертають увагу на персоналії. А треба. Читати біографії, цікавитися, у яких партіях була людина. Українці не навчилися ще притягувати своїх обранців до політичної відповідальності: як зрадив виборця раз, другого разу тебе не оберуть. Ми, свободівці, є такі, як є. Спочатку нас ненавиділи, потім з нас глузували, потім ігнорували. Але ми завжди стояли на захисті соціальних, національних та історичних інтересів українців і завжди будемо. Ми прогнозовані, люди знають, чого від нас чекати. І ми дуже негативно ставимося до української "традиції" "нових списків зі старими писками".  Ми об'єднані навколо ідеї українського націоналізму, тобто любові – до своєї, Богом даної землі, матері, мови. Нам чужого не треба. Українці мають нарешті вибрати свою еліту, яка зможе привести націю до того, аби та була успішною і щасливою, не забуваючи свого коріння. Ми не маємо побиратися по світах, коли ми – найбагатша нація Європи.  Читайте: Керівник обласної “Свободи” Ігор Сабій: “Влада боїться двох речей – преси і людей на вулицях”  Фото: KVКиевVласть

До порядку денного завтрашнього засідання Київради внесено низку земельних питань, які ставлять під загрозу знищення семи історичних будівель міста. Депутати, які в Київраді представляють “Європейську солідарність”, не голосуватимуть за ці рішення, оскільки їхнім пріоритетом залишається захист культурної спадщини Києва. Про це KV стало відомо з повідомлення на сайті Київської міської організації “Європейської солідарності”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В “Європейські солідарності” вважають, що усі земельні рішення повинна ухвалювати уже нова Київрада та закликали інші фракції столичної міськради підтримати цю позицію. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Як повідомляється на Facebook-сторінці громадської організації “Мапа реновації”, 24 вересня на пленарному засіданні Київради запланований розгляд ряду земельних питань, які несуть загрозу знесення семи будівель, які були споруджені протягом 1830-1950 років: вул Іллєнка, 30, особняк Баккалинського, 1901 рік; вул. Гончара, 71, будинок Осипа Родіна, 1882 рік, автор Володимир Ніколаєв; вул. Яроославів Вал, 29-Б, прибутковий будинок, 1897 рік, архітектор Микола. Гарденін; вул. Боричів Тік, 20/4, міщанський будинок, 1830 рік; вул. Лук'янівська, 29-А, післявоєнний сталінський класицизм, 1950 рік; вул. Алли Горської, 6, районні дитячі ясла, 1937 рік, постконструктивізм, архітектор Опанас Сластіонов; вул. Ярославська, 8, садибний житловий будинок Лунєва, 1880 рік.). Фото: “Європейська солідарність” КиевVласть

У місті Славутич невідомі пошкодили борд із зображенням лідера партії "Європейська Солідарність" Петра Порошенка. Територіальний штаб політичної сили в Славутичі вважає такі методи політичної боротьби провокаційними і неприпустимими. Партія вимагає від правоохоронних органів розслідувати факти та покарати винних.  Про це KV стало відомо із повідомлення прес-служби “Європейська Солідарність” Київщини.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Повідомляється, що вночі в місті Славутич невідомими було пошкоджено борд із зображенням лідера партії "Європейська Солідарність" Петра Порошенка.  "Обливати зеленкою своїх опонентів, на жаль, стало загальноприйнятим почерком діючої влади, елементом політичної боротьби", – йдеться у повідомленні. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться У прес-службі зауважили, що це вже не перший випадок псування продукції партії в Київській області. Тож Київська територіальна організація "Європейська Солідарність" розцінила такі дії з боку влади провокаційними.  "Уже зараз, на старті кампанії, ми бачимо, що влада почала застосовувати проти "Європейської солідарності" цілий арсенал брудних технологій: поширення відвертого фейку в медіа та соцмережах з метою дискредитувати членів команди, а тепер ще і фізичне знищення продукції", – додають в штабі. На думку представників територіальної організації, такі методи є неприпустимими в демократичній країні. Тож "Європейська Солідарність" закликала всі політичні сили об’єднатися та докласти максимум зусиль, аби вибори врешті пройшли чесно та демократично.  "Тільки разом ми зможемо протистояти застосуванню брудних технології та маніпуляцій під час виборчої кампанії! Вимагаємо від правоохоронних органів розслідувати факти та покарати винних", – резюмували в штабі "Європейської Солідарності" Славутича. Нагадаємо, Партія “Європейська Солідарність” закликала до об'єднання патріотичні сили Київщини. У тому числі у частині координування зусиль команд, висування спільних кандидатів, обранні складу дільничних виборчих комісій і створенні мережі спостерігачів для фіксації порушень виборчого законодавства чинною владою. Читайте: “Європейська Солідарність” закликала патріотичні та демократичні сили об’єднатися на місцевих виборах Фото: сайт ЄСКиевVласть

На Відкритому форумі прихильників політсила “ЗА Майбутнє” заявила, що має намір відстоюватиме інтереси України, а не догоджати кредиторам. Лідери партії впевнені – співпраця з МВФ лише вбиває українську економіку.  Про це KV стало відомо з публікації на сторінці партії в Facebook.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Повідомляється, що під час Відкритого форуму прихильників політичної сили у Білій Церкві голова Київської обласної організації партії “ЗА Майбутнє” Ярослав Москаленко наголосив, що партія відстоюватиме інтереси України та українців, а не догоджатиме кредиторам. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “МВФ бере гроші у донорів та дає нам під відсотки. Кредитори ставлять нам такі умови, які вбивають нашу економіку. І це для того, щоб зайшли світові фінансові промислові групи. А наша влада ще й аплодує такій “допомозі”, – говорить Ярослав Москаленко  За його словами, він з перших днів виступав проти співпраці з МВФ. “Це знищення нашої промисловості, це зрада національних інтересів. Нам треба розвивати своє. Нам треба подбати про наших медиків та вчителів, зробити ці професії престижними, адже без них не буде майбутнього. Для того ми і будуємо нашу партію, щоб врятувати та захистити нашу країну, щоб захистити майбутнє”, – акцентував Москаленко. Нагадаємо, у Білій Церкві стартував Відкритий форум прихильників політичної партії "ЗА Майбутнє". У заході взяв участь й очільник осередку "ЗА Майбутнє" на Київщині Ярослава Москаленко. Лідер партії окреслив головне завдання партії – розвивати економіку країни за принципом рівного партнерства.  Читайте: Наше завдання – не бути донорами, а розвивати свою економіку, – лідер партії "ЗА майбутнє" на Київщині Москаленко Фото: Facebook-сторінка партії "ЗА майбутнє". КиевVласть

11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва від німецько-фашистських загарбників. Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!.. Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: “Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою”. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. 22 червня, на світанку, о 3.15 вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників – перші бомби впали на Дарницю та Святошино - та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога понад 70 днів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись  до Києва через Фастів і  Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147  і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи  КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб).  Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши  понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому “Київському котлі” загинуло близько 700 тисяч (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва. Оборона Києва сковувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і, поступово захоплюючи один за другим українські міста, 10 вересня розпочали форсування Дніпра. У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ. Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.  Найбільше оборонялись такі регіони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої були точилися  в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка -Гатне-Чабани) та поблизу хутора  Мриги . Київський укріпрайон Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони. Укріпрайони будували вздовж кордонів, у глибині радянської території. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 кілометрів називався "Лінією Сталіна”.  Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався впродовж 1929-1935 років. Він охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина ДОТів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".  Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону —  85 кілометрів, всього було побудовано 250 довготривалих вогневих (огневих) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів. Проектна автономність споруд була різна. Одні могли стримувати натиск декілька днів, інші – кілька місяців. Укріпрайон мав свою електростанцію, була загальна система енергопостачання, запаси продовольства. Вода в ДОТи надходила з артезіанських свердловин. До системи оборони також входила мережа великих і малих водойм. Понижені місцевості системою шлюзів при необхідності затоплювалися чи перетворювалися в болота. Приміром, обстрілявши ворога з флангу, бійці відходять до лісу між мінними полями під прикриття замаскованих вогневих точок. Великі частини можуть спеціально заманюватися під вогонь кількох ДОТів, – у так званий вогневий мішок. Укріпрайон – це система укріплень, залізобетонних і земляних, у комплексі. Якщо у траншеях сидить піхота, у бліндажах захована артилерія, тоді ДОТи мають значеня. А без підтримки ДОТ самостійно може вести бій усього кілька годин... Із близько 250 ДОТів, можна сказати, по-справжньому боролися, брали участь у бойових діях 52-54. Це від Конча-Заспи і не далі залізниці біля Тарасівки та  Білогородка й ДОТи на березі р. Ірпінь. Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли. КиУР зустрів перші фашистські бомбардування 22 червня не у найкращому стані; до його гарячкового відновлення заходилися лише на третій день війни. З 30-го червня на будівництво укріплень довкола Києва було виведено понад 50 тис. киян, а у найбільш напружені дні з 3-го по 6-те липня – близько 160 тис. Працювали у тяжких умовах, ночували на місцях робіт, під обстрілом та бомбардуванням. Таким чином було споруджено близько 750 дерево-земляних ДЗОТів, 30 км протитанкових ровів, 10 км ескарпів, встановлено 15 км мінних полів та десятки км колючих загороджень у три ряди, в т.ч. 16 км електрифікованих. Влаштовувались окопи для застарілих танків, непридатних для повноцінної участі у бойових діях. На Ірпені в районі Димерського шосе було споруджено дамбу, яка значно підняла рівень води і затопила річкову долину. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків. Необхідно було в найкоротші терміни підготувати польові укріплення,  які складалися з 3-х ліній оборони. Перша лінія оборони йшла по р. Ірпінь до села Білогородка, проходила поблизу с. Віта-Поштова,  Юрівка, Тарасівка. Гатне. Чабани, Кременище, Круглик, Лісники, Мишоловка,  Мриги і впиралася в р. Дніпро.  Друга лінія: м. Вишгород – Пуща-Водиця – Біличі – Микільска Борщагівка – Пост-Волинский – Чоколівка – Голосіївський ліс. Третя  лінія – околицею міста.   Через неузгодженість дій окремих підрозділів, відсутність оперативного зв’язку, під час підготовки оборони Києва було багато безглуздих жертв. Ось деякі з повідомлень саперів:  “29.7 из 2 роты 246 ОСБ в районе ЮРОВКА подорвалось 5 человек. (Тяжело ранены). Место минного поля нигде не зафиксировано и неизвестно кем это минное поле установлено. По данным, требующим проверки, в районе ЮРОВКА минные поля устанавливал 4 участок 77 УНС. Не закончив работы, в связи с новыми формированиями Оборонительного строительства, 4 участок б.77 УНС не сдал минных полей частям обороняющим эту местность. По этому факту ведется расследование. При заряжании деревянных мин в КиУРЕ было 3 случая взрыва с жертвами, вследствии слабой подготовки личного состава к этим работам. Установленные деревянные противотанковые мины по образцу ТМД-40 самовзрываются вследствии деформации деревянного корпуса от коробления, что вызывает выдергивание чеки взрывателя. Коробление произошло вследствии высыхания мин после дождя. Втечении 28 и 29.7 было 4 случая самостоятельного взрыва мин ПТМ / в КиУРе”... — Инженерное управление Юго-Западного фронта; генерал-майор инж. войск Ильин-Миткевич, Инженерная сводка с 27.07.1941 г. по 30.07.1941 г.” Після першої невдалої спроби  взяти Київ 11-13 липня фашистське командування кілька тижнів накопичувало сили і вибирало напрямок для штурму. Київ зазнавав бомбардувань, гарячково йшла евакуація. 30-31 липня під стрімкими ударами ворога, незважаючи на тилові загороджувальні загони НКВС, панічно покинули позиції виснажені й здеморалізовані оборонці сіл Ходосівки й Тарасівки. 1 серпня з ряду розрізнених частин, в т.ч. гарнізону КиУР, почалось формування 37-ї армії під орудою генерал-майора Андрія Власова, що пізніше увійшов в історію як командувач сумнозвісної антирадянської РОА (Русской освободительной армии). Згодом чисельність захисників міста сягнула близько 90 тис. бійців. Того ж дня німці завдали нового удару на широкій дільниці Білогородка – Юрівка – Ходосівка – Мриги. На 8 серпня фашисти вже вдруге планували провести на Хрещатику парад перемоги. Проте оборона трималась стійко. Вночі у Голосіївському лісі було скинуто ворожий десант, але рота народного ополчення знищила його. Вранці 3 серпня ворог здійснив потужну артилерійську та повітряну підготовку і завдав удару вздовж Одеського шосе. На 5 серпня першу лінію оборони було прорвано, німці захопили Чабани, Хотів, Віту-Литовську (нині – Чапаївка). Інші села по кілька разів переходили з рук у руки. 6 серпня німецький десант захопив станцію Жуляни, яку вдосвіта наступного дня відбив наш бронепоїзд. Після війни у деяких громадян побутувала думка, мовляв, українці — зрадники, здали без бою "Матір городів руських" Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянськими істориками і політпрацівниками ніби нівелювались, численні жертви — применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів" у перші дні війни отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного — стояти на смерть і відкинути фашистів. На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними понад 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала. Хто ж винен? Ярлик зрадників був навішений радянською пропагандою (і не скоро знятий) на солдатів і офіцерів, що потрапили у полон. Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися ДОТи Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення. На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).  Для боротьби з ДОТами 71-а  німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40  з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками. 5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, досягли чисельності приблизно 86 тис. Вони могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва. Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова. 5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села  Юрівку й  Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище – Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів.  Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї  стрілецької дивізії.  У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали  тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, поки німці не підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників  довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися. Один з найгероїчніших, котрий не дав помінятися ходу історії, особливо відзначився у обороні Києва – це 106-й ДОТ, що знаходиться на болоті поблизу хутора Мриги. За рахунок природних перешкод, та ще й ліс замінований був, цей ДОТ 6 годин стримував батальйон піхоти. Німці його все-таки взяли, але за цей час наші сили підтяглися. Підійшов загін генерала Матикіна, і з флангу в більш стійке положення стали частини 147-ї дивізії Потєхіна. Коли б не героїчний опір 106-го ДОТу, німці буквально за 5 годин могли бути біля київських мостів". У 1941-му році маршал Жуков, намагаючись уникнути оточення, пропонував Сталіну залишити столицю України. Вождь не зрозумів командуючого. Жуков відмовився взяти на себе відповідальність за наслідки, і був звільнений за власним бажанням. Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях. Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягти частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан — ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати. В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста. Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня – в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день. Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон. За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву. Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя – пересторогу проти утворення незалежного українського уряду під німецьким протекторатом. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Не вірив, що німці зможуть пройти укріпрайон, хоча знав про безславний кінець подібної французької Лінії Мажіно Втім, Київ був приречений державою на страждання і у разі блокади, подібно до Ленінграда. Чи робилось це навмисно? Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.  Зі спогадів ополченки Іващенко (Мартиненко) Надії Олексіївни. Записаних юними журналістами “ІТА ЮН-ПРЕС”  у 2005 році "…У 1941 році мені було 17 років. Я працювала на Київській кондитерській фабриці ім. К. Маркса, директором якої був Слобідський Наум Наумович. Я без відриву від виробництва закінчила курси сандружинниць і готувалася вступати до медичного технікуму. 22 червня, в неділю ми  збиралися зустрітися з  друзями на стадіоні “Динамо”.  Але на світанку Київ почали бомбити, а о 12. 00 по радіо прозвучав виступ Молотова із зверненням до радянського народу про те, що фашистська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Я прийшла у понеділок на фабрику і була взята як сандружинниця на казармений стан. Нас, 10 дівчат, відправили допомагати в госпіталь на Дягтерівській, 1, куди почали привозити  поранених солдатів із західних областей України.  Поруч із госпіталем було танкове училище, на Дягтярівській 13/15. Усіх курсантів відправили на оборону Києва, а поранених привозили сюди. Ми з дівчатами здавали кров для поранених бійців.  А через два тижні нас відправили на укріплення південних рубежів на околицю Києва в район Віти-Поштової, Китаєва, Протасового яру, Голосіївського лісу та Корчуватого. Спочатку ми тримали оборону в районі Лисої гори у складі винищувального батальйону під командуванням директора фабрики Наума  Слободського та політрука Марка Котляревського. Крім усього іншого вони займалися евакуацією архівних документів району, евакуацією родин працівників фабрики. На нашій фабриці працювало 5000 людей і половина одразу пішла на оборону Києва. Мені видали військову форму,  санітарну сумку і гвинтівку. Моїм завданням було надавати першу медичну допомогу й слідкувати,  де проривалися німецькі танки чи танкетки й швидко доповідати командиру.  З нашого боку танків не бачила, тільки танкетки, швидкі такі, а ще – гармати, але  не стільки як у німців. Нас постійно перекидали з місця на місце. Копали протитанкові рови, будували ДОТи, ДЗОТи та бліндажі. Керували цими роботами кадрові військові та вояки НКВС. Поруч з нами  оборону Києва тримали робітники заводів “Більшовик” та “Ленінська кузня”, студенти й викладачі університету, педінституту та сільльгоспінституту, багатьох інших підприємств, всі вони вливалися у ополченські батальйони, які вели запеклі бої з німцями. Також тут стояли на смерть солдати усіх національностей з усього Радянського Союзу, і  частини НКВС з Києва, які брали участь у боях. Ми були озброєні гірше за німців. Трохи пізніше, коли почали підкидати сили до Києва, то почали з’являлися сильніші частини. Німці обстрілювали нас з мінометів, гармат, літаки ходили бомбити Київ. У 20-х числах липня у напрямку Мишоловки німці прорвалися до Києва, де ми утримували оборону. Це був район Корчувате-Віта-Поштова-Голосіївський ліс. Тут зав’язався жорстокий бій, в якому брав участь і наш батальйон ополченців. Було дуже багато вбитих і поранених. Я разом з іншими санітарами  повзала під кулями і кулеметним вогнем, витягала поранених і надавала допомогу. Було дуже важко і страшно. Це було моє перше бойове хрещення. Коли закінчився бій і німці були відбиті, хто лишився живий з нашого батальйону повертався у штаб, який знаходився по вул. Голосіївській, 177. Я залишилася допомагати нашим пораненим бійцям і командирам. Мене у штабі зарахували вбитою. Коли я повернулася, була і радість і сльози. Через день ми знову зайняли оборону на попередніх позиціях і утримували до кінця, 72 дні. Відходили ми, хто залишився живий, 19-го вересня. Знову опинилися  на Лисій  горі.  Там були порохові склади, які охоронялися, склади знаходилися також біля гори та на сусідній Чорній горі. Поблизу Лисої гори жили люди в сільських будиночках, а на саму гору не дозволяли ходити. 19 вересня, коли надійшов наказ залишити Київ, ми відходили у напрямку Лисої гори до Дніпра, через міст. Навкруги  все горіло. Цивільне населення і військові йшли без кінця, не зупиняючись.  Ми потрапили у суцільний потік: танки, гармати, кулемети – все оте тягнули кіньми на міст, який називався пішохідний. Він був перед залізничним, оце де зараз побудований міст Патона.  Бики були цегляні та бетонні, а настил був дерев’яний. І тільки ми встигли перейти,  як його висадили у повітря і усі ті кулемети, підводи, гармати і всі оті люди військові та цивільні пішли у воду. Бо відступали неперервною колоною. Люди кричать і коні іржуть міст весь палає, люди кидаються у воду з мосту. Все горить, це був жах... Ми відходили до Броварів, німці незважаючи на те що сутеніло нас постійно обстрілювали. Ми примкнули до регулярної армії і йшли з ними. Там уже всі змішалися, але багато було ополченців. Коли стемніло, німці обстрілювали нас вже з лівого берега, бо переправлялися десь в районі Василькова і Обухова. Вони брали нас у кільце, щоб не дати нам відступати. Ми дісталися до Броварів, обійшли його кільцем та під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів... Дійшли до села Борщів і попали у оточення.   Пам’ятник радянським бійцям, що потрапили в оточення у с. Борщів Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої ,наші намагалися прорватися. Мені доводилося повзати під обстрілом і витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені солдати і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. У нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були порожні. Чим я могла допомогти пораненим? А скрізь лежать люди і кричать: “Сестричко, допоможи!”.  Я плачу, що не можу допомогти... Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а я буду поранена, щоб мене тоді пристрелили.  Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло, і я знепритомніла. Подумали, що я вбита, так  мене  й залишили. А я була тяжко контужена. Тут же геройськи загинули директор нашої фабрики Наум Слободський і політрук Марк Котляревський. Я ж посеред ночі отямилася і поповзла на городи,  до палаючих хат.  Дорогою загубила і документи, й сумку – все згоріло. Біля дороги на мене наткнувся німецький патруль й потягли мене в колону полонених і погнали в   Дарницький концтабір. Він був у лісі, оточений колючим дротом. Туди всіх зганяли. А селяни з найближчих сіл сходилися та казали, що оце мій брат чи чоловік, то їх ще відпускали. Дивом мені вдалося звідти вибратися. Одна селянка принесла мені піджачок, курточку дала, спідниця у мене була військова така синя та гімнастерка. Вона сказала, що я її донька, випросила мене у вартових. Я дійшла до Дніпра. Труханів острів був спалений, але цивільних людей, які вибиралися з оточення, переправляли човном на правий берег з Труханового острова. Я дійшла до Києва, який був вже зайнятий німцями. На КП у всіх перевіряли документи, а в мене їх не було. Далі вже була інша сторінка – життя в окупованому Києві...” Шляхами мужності, болю і слави Кілька років поспіль юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” брали участь у молодіжній експедиції “Шляхами героїв”, організованій  Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини. Ми розділилися на дві групи. Одна пішла за маршрутом “Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівна — Стоянка — Білогородка”, друга вирушила південною частиною маршруту: Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка. Зустрілися групи через три дні поблизу села Білогородка. Північна група  розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун.  Перший зруйнований кулеметний ДОТ № 478 можна побачити приблизно за 400 метрів південніше Гостомеля біля Варшавської траси. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від  вогнищ. У лісі між селами Горенка і Мощун,  у непролазних нетрях  триамбразурний ДОТ № 502. Він повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ". Південна  частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР, так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Розпочали подорож від напівзруйнованого ДОТу в Конча-Заспі,  поблизу хутора Мриги. Опорний пункт "Мриги" – це група з 9 ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги,  гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону (окб).  КП – ДОТ № 107. Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті.  Це місце – одна з перших впорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу "Радар" (в минулому – "Комуніст") та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви "Непокоренный", "Упорный", "Непреклонный" та інші. П'ять днів, з 31 липня по 4 серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. Штурмові групи німців обходили ДОТи і просувались у глиб нашої оборони. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватись у полон. Підтримані вогнем артилерії Дніпровського загону кораблів, матикінці зупинили ворога, а потім і відкинули його. У результаті жорстоких боїв у загоні залишилося не більше 300 бійців і 3 гармати, самого генерала було тяжко поранено. Також успішно діяли війська на суміжних ділянках. В результаті контрнаступу 11-16 серпня 37-а армія відкинула німців за межі першої смуги оборони Києва. Пройшовши Конча-Заспою, побувавши біля меморіалу із складених солдатських касок, братських могил  і каплички з викарбуваними словами великого полководця Олександра Суворова: “Війна не закінчиться до тих пір, доки не буде поховано останнього загиблого солдата”, ми вийшли до села Кременище. ДОТ під селом Кременище мав номер 131. На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. Офіційна версія його участі в обороні Києва така. У серпні 1941-го він відбив всі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-й бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам'ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів. ДОТ 131 типу "Б", одна з унікальних споруд Київського укріпрайону, він міг би боротися дуже довго, якби піхота також сиділа в окопах. Снарядами у ньому вибито бронезаслінку однієї з тилових амбразур і навіть пробито товстелезне металеве міжповерхове перекриття. Поруч, у Лісниках, знаходиться не менш героїчний і трагічний  ДОТ типу "М2", але доля його оборонців на жаль, невідома. Ось ми біля ДОТу на околиці села Гатне (там ще зберігся пам’ятник бійцям КиУР).  Наступною нашою метою був ДОТ № 138, який на всіх картах пошуковців був зображений як цілий, триамбразурний. Але знайти його було нелегко. Натомість ми натрапили на віддалений ДОТ № 137, повністю зруйнований. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут у серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону".  ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: “ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником”. Бої місцевого значення… про них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти. 18 серпня 1941 р. радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186,  бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка,  яким вдалося вціліти в “м’ясорубці” Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському “котлі”. Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі. Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х років ДОТ  використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати поістині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три;  бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася.  З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства.  Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою його було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ “Цитадель” та селищними громадами Київщини . Ентузіасти  будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії. Споруда ДОТу  № 127  виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі.  Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного. На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато ДОТів. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двоамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою. Неподалік дороги що веде від села Віта Поштова до села Круглик  - унікальний  чотириамбразурний двоповерховий ДОТ № 178 , який зберігся до наших днів. У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина й ніші, в які вставлялися патронні коробки. Нижній поверх, на який можна спуститися по залізних "скобах", — частково затоплений. Другий кулеметний ДОТ (№  179 типу “Міна”) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка поблизу Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний у пагорб. Основний і запасний входи сполучалися підземними галереями завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де були позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення — в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування.  На згадку про героїчні дні війни біля доту був встановлений пам'ятник і  кілька пам'ятних знаків. У селі Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами,  врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо... Наші сучасники не надто заморочуються збереженням пам’яті: на кришці ДОТу – якась напівзруйнована цегляна будівля, яка, вочевидь, слугує для  здійснення якихось сатанистських  обрядів або кримінальних розбірок. Всередині ДОТу до сих пір біля амбразури стоїть артилерійський станок. А над ним – напис: “Люди! Не чіпайте  пам'ять і не руйнуйте історію! Таких ДОТів більше ніде не збереглося!” Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим. Три ДОТи, які в с. Юрівка та на околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб. З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час відкривається прекрасний краєвид на стародавню Турову долину. Звідси, через Тарасівку й Боярку ми вирушили на Білогородку.  На братській  могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону.  Берег р. Ірпінь. ДОТ № 402 збудований за індивідуальним проектом. Єдиний триповерховий. Підземні комунікації простягнулись майже на 500 м, верхня башта – на дві амбразури для ведення фланкуючого вогню. Два одноамбразурні каземати на урвищі Ірпеня. Два зручних входи до підземелля – з протилежного боку пагорба, за футбольним полем. На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни  ДОТу № 409, відомого як "ДОТ Цимбала",  командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам'ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам'ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417, на якому встановлена пам'ятна дошка з текстом: "На цьому місці у 1941р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади". Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні, спогади, й були “фронтові сто грамів”. Учасник оборони Києва, колишній директор школи із с. Шпитьки Іван Опанасович Герасименко попросив нас допомогти в пошуках матеріалів про ДОТ сержанта Медвідя.  Відомо, що 11 липня 1941 року бійці цього доту знищили три німецьких танки.  Старого солдата й історика цікавила подальша доля бійців. На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) не просто відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни, а навіть свідомо знищується.  Особливо, що стосується І-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам'ять – це ми! Встановлення протитанкових “їжаків” на Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги), навпроти заводу “Більшовик” Піхота РККА йде на позиції КиУР, в районі Голосієва, липень-серпень 1941 (РГАКФД) Дот №131 біля с. Кременище Дот № 106 – опорний пункт “Мриги” ДОТ 127 Памятний знак біля ДОТу 179 Один із входів у ДОТ 179 ДОТ 210 Наталя Плохотнюк, журналістКиевVласть

Правове регулювання та поняття прибудинкової території Наразі правове врегулювання питання використання землі під багатоквартирними житловими будинками здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України “Про землеустрій”, “Про оренду землі”, “Про основи містобудування”, “Про регулювання містобудівної діяльності”, “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521 “Про реалізацію Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія – територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Так, відповідно до держаних стандартів України (пункт 6.1.1 ДСТУ-Н) площа земельної ділянки з прибудинковою територією кожного багатоквартирного будинку, що відповідає питомій вазі кількості мешканців будинку у сумарній кількості мешканців мікрорайону (кварталу), визначатиметься за формулою: Т0 = Тф × (Б0 / Б) , де Т0 – земельна ділянка з прибудинковою територією багатоквартирного будинку, га; Тф – фактична житлова територія мікрорайону (кварталу), га; Б0 — кількість мешканців в багатоквартирному будинку, чол; Б — кількість мешканців у мікрорайоні (кварталі), чол. Слід зазначити, що на законодавчому рівні не визначено конкретних норм земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків, що є цілком виправданим, оскільки площа, конфігурація вже існуючих будинків різна, а будівництво нових залежить від обсягу та виду будівництва, а також від забезпеченості певного населеного пункту вільними землями. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Звертаю увагу: що у відповідності до Земельного кодексу України прибудинкові території багатоквартирних будинків відносяться до земель житлової та громадської забудови. Земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування, належать до земель житлової та громадської забудови. Використання цих земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 38 Земельного кодексу України). Складові прибудинкової території Прибудинкова територія складається з: · вимощення навколо житлового будинку; · смуги озеленення вздовж стін житлового будинку, місцевого проїзду, тротуару та смуги вздовж фасаду без входів, яка забезпечує проїзд пожежних машин; · майданчиків, які призначені для обслуговування мешканців тільки цього будинку, для відпочинку біля входів в житловий будинок, для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, відпочинку населення, занять фізкультурою, а також території зелених насаджень, пішохідні доріжки, що сполучують вказані майданчики між собою; · майданчиків для сміттєзбірників; · майданчиків для господарських будівель та споруд; · спеціально обладнаних майданчиків для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку; · в’їздів та виїздів підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності). Суб’єкти права власності на прибудинкову територію Суб'єктами права власності на прибудинкову територію можуть бути:  · територіальні громади - на землі комунальної власності; · держава – на землі державної власності; · об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Хто може розпоряджатися земельною ділянкою У відповідності до ст. 88 Земельного кодексу України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди – у судовому порядку.  Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.  У разі, якщо в багатоквартирному будинку приватизована частина квартир, суб'єктами договору є власники приватизованих квартир та власник прибудинкової території. Якщо в багатоквартирному будинку приватизовані всі квартири, то договір про спільну часткову власність на земельну ділянку має укладатись між співвласниками багатоквартирного будинку. Крім того, у багатоквартирному будинку, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, функції такого договору може виконувати статут об'єднання, який має містити умови утримання та правила використання власниками – членами об'єднання прибудинкової території. А всі інші співвласники мають укладати договори з об'єднанням про порядок користування прибудинковою територією та її утримання. Учасник спільної часткової власності на прибудинкову територію не має права вимагати виділення належної йому частки зі складу прибудинкової території і не має права на компенсацію за свою частку. Також він не має права на отримання в його володіння та користування частини спільної земельної ділянки. Частка співвласника у праві власності на прибудинкову територію відчужується у такому ж порядку, як і його частка у спільному майні багатоквартирного будинку. Тобто, по-перше, під час продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники не мають переважного права купівлі частки; по-друге, частка у праві власності на прибудинкову територію не може бути самостійним предметом цивільного обігу й відчужується тільки разом із житловим чи нежитловим приміщенням.  Наразі правове врегулювання питання використання землі під багатоквартирними житловими будинками здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України “Про землеустрій”, “Про оренду землі”, “Про основи містобудування”, “Про регулювання містобудівної діяльності”, “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”, постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521 “Про реалізацію Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Право власності/користування прибудинковою територією Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Крім цього, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку (частина друга статті 89 Земельного кодексу України). Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Прибудинкова територія може перебувати у власності, у постійному або тимчасовому користуванні певних суб'єктів. Погодження документації прибудинкової території може здійснюватись у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Відповідно до статті 33 цього Закону до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: · реєстрація суб’єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; · координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; · вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом. · розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації. Найбільш поширені питання, що виникають з приводу користування прибудинковою територією-це питання що стосуються паркування правил використання прибудинковою територією та паркування біля будинків. Наводжу актуальні питання з приводу даного питання, та відповіді на них. 1) Чи має бути прибудинкова територія забезпечена парко місцями? - Є нормативи, що закріплюють забезпечення відповідних об’єктів (будинків) паркомісцями,  в тому числі це мають бути гостьові паркомісця та постійні. В спальних районах, відповідно до Держаних стандартів,  на дві квартири передбачене одне паркомісце. Фактично, паркомісця -  є гостьовими автостоянками, де мешканці зберігають свої автомобілі. Брати плату за паркування у власному дворі – законодавством не передбачено. 2) Чи мають право співвласники будинку самостійно розпоряджатися прибудинковою територією? - Наголошую, прибудинкова територія – є спільною власністю співвласників квартир, а отже вони мають право самостійно визначати юридичну долю прибудинкової території (наприклад, чи використовувати її як дитячий майданчик, здійснювати благоустрій чи для паркування власних автомобілів). 3) Що робити, якщо земельна ділянка під будинком знаходиться у комунальній власності? - У такому випадку, зазвичай, місцева влада, передає в оренду прибудинкову територію об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), які використовують дану земельну ділянку відповідно до своїх мотивів. 4) Чи є законним стягнення коштів за парковку на прибудинковій території? Як захистити свої права? - Залучення фізичних осіб-підприємців компанією забудовників для збирання коштів за паркування, являється прихованою схемою отримання відповідних доходів. Захистити свої права можна шляхом подачі позовної заяви, залучати правоохоронні органи та місцеву владу. Якщо ми говоримо, що земля є комунальною, то необхідно створювати ОСББ та отримати землю в оренду. 5) Чи можна просто відмовитися сплачувати кошти за паркування та залишати авто поруч з будинком? - Є ряд земельних ділянок, що використовуються для паркування, це: земельні ділянки, що знаходяться у приватній власності третіх осіб та ті що знаходяться в орендному користуванні третіх осіб. Тобто, якщо власник авто просто почне ставити машини на чужій території, то власник такої земельної ділянки  може поставити огорожу та заблокувати проїзд на свою територію. 6) Що робити, якщо авто блокують та не дозволяють заїхати додому? - У такому випадку, треба викликати поліцію або подавати позов до забудовника, але судовий процес може тривати роками. Отже, співвласники житлового будинку, можуть самостійно визначати долю прибудинкової території, але для цього необхідно об’єднати зусилля: створити ОСББ, отримати земельну ділянку комунальної власності в оренду та домовитись про спільні правила користування такою територією.  Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

На черговому засіданні Київської обласної ради депутати фракції "Всеукраїнське об'єднання “Свобода” звернулися через КОР до президента Зеленського, та голів ВР і Кабміну щодо мовного питання. Про це KV стало відомо з повідомлення голови фракції “Всеукраїнське об'єднання “Свобода” Ігоря Сабія в Facebook. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Так, 22 червня Київський обласна рада підтримала проект “Звернення до президента України, голови Верховної Ради, прем'єр-міністра України про неприпустимість перегляду мовного законодавства”.  У зверненні фракція ВО “Свобода” висунула три вимоги: “припинити нападки на основи української нації і державності, зупинити політику малоросійства і знищення української держави, не допустити перегляду мовного законодавства”. “Спроби обмежити використання української мови в публічній сфері є політичною диверсією проти України, української нації і кожного українця. Ми, депутати Київської облради, впевнені – такі заяви руйнують єдність нації. Це чергова спроба розділити українців на різні сорти, вона веде до перетворення України в колонію і провокує громадянський конфлікт”, – заявляє Сабій.Нагадаємо, раніше Всеукраїнське об'єднання “Свобода” висунули кандидатом на пост мера Києва заступника голови партії Андрія Іллєнка. Політик заявив, що готовий очолити боротьбу "за український Київ". Читайте: ВО "Свобода" висунула Андрія Іллєнка кандидатом в мери Києва (відео)  Фото: відкриті джерела КиевVласть

На сьогодні банківська система та система енергозабезпечення являються двома ключовими системами забезпечення життєдіяльності держави.  В Україні обидві нещадно грабували, а особливо другу, яка стала основним джерелом збагачення українського олігархату. Можна було тільки диву даватись тим схемам, які розроблялись для збагачення за рахунок держави.  Сьогодні ми зайшли в вирішальну фазу цього процесу. Остання схема зелено-вугільної генерації вражає своїм цинізмом, нахабністю та масштабами. Через рішення Верховної Ради приймались закони  про альтернативну енергетику, вводились казкові зелені тарифи, які неодмінно супроводжувались преамбулою на кшталат “з метою скорочення шкідливих викидів у атмосферу”. Це стало локомотивом впровадження в свідомість широких мас необхідності нарощування зеленої енергетики та  зелених тарифів, які були настільки привабливими, що шукачі надприбутків з усього світу інвестували аж 4 мільярди доларів в  українську зелену енергетику. Серед них були не тільки відомі українські олігархи а й топменеджери енергетичної галузі держави, які достеменно знали до чого це приведе, але мовчали сподіваючись швиденько зірвати гарний куш. Тому ніхто з них  не сказав жодного слова про те, що зелена енергетика абсолютно не самодостатня, її об’єкти в Україні будуть дуже малоефективними, зможуть  видавати електроенергію  не більше ніж 1000-1200 годин на рік з 8760, тобто лише 12% часу,  та потребують балансування якимись іншими потужностями,  якими в  умовах України  може бути тільки  вугільна енергетика.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В результаті була створена система зелено-вугільної генерації, при якій, в середньому, 3 години на добу енергію видає зеленка, а 21 годину на добу її будуть генерувати вугільні електростанції, які не знали ремонтів та модернізації ще з радянських часів і тому ставлять рекорди з викидів в атмосферу. Більше того, українське вугілля має три особливості: воно найдоржче у світі, найнеякісніше у світі і найтоксичніше у світі. Так вміст сірки в українських вуглях 3%, а то й більше і в усьому світі окрім України такі вуглі заборонені до спалювання, оскільки діє жорстка норма: вміст сірки не більше 1%. Більш того в усьому світі вугільні електростанції або закривають зовсім, так в столиці  Китаю Пекині останню вугільну ТЕЦ закрили ще в 2017 році, або ж на вугільних електростанціях обов’язково ставлять спеціальні фільтри для очистки викидів. В США за останні роки за рахунок фільтрації кількість шкідливих викидів зменшили на 93%.  В Україні не встановлено жодного фільтру на жодній електростанції як державній так і приватній. Та й про які фільтри може бути мова, якщо треба купити палац короля Леопольда. Тому на кожний кіловат згенерованої електроенергії вугільні електростанції України викидають 1 кілограм шкідливих речовин, до складу яких входять такі токсини, як сірчаний ангідрит, оксид  азоту,  важкі метали і т.п.  Якраз з цієї причини введення в експлуатацію  відновлювальної енергетики призводить в Україні не до зменшення, а  до зростання в рази шкідливих викидів, які вбивають українців фізично, а зростаюча в ті ж рази вартість електроенергії вбиває їх економічно. З огляду на вище сказане існують всі підстави говорити, що здійснені чотирьохмільярдні інвестиції в відновлювальну енергетику  України направлені на її фізичне і економічне знищення. Тобто задекларувавши  створення екологічно-чистої генерації, в Україні створили найдорожчу в світі та найтоксичнішу в світі генерацію електроенергії, при якій ціна одного кіловата для промисловості складає 11-12 центів, а в довкілля викидається додатково більше 40 мільйонів тон шкідливих речовин на рік, або ж в перерахунку на зеленку 7кг на кожен кіловат введених зелених потужностей, абсолютний рекорд забруднення середовища. Висока ціна електроенергії не тільки стане на заваді будь яким інвестиціям в реальний сектор економіки України а й призведе до подальшого падіння промислового виробництва та стагнації економіки, в результаті чого зменшиться енергоспоживання, а значить знову зросте ціна електроенергії і так по замкнутому колу до повного колапсу. Країна, в якій найбільша в світі вартість грошей та найдорожча електроенергія, не має ніяких перспектив на майбутнє. Тому з ситуації що склалась може бути тільки один вихід, як і у випадку з Приватбанком: націоналізувати зелену генерацію, хоча б ту, що створена за останні 2 роки, припинити її безглузде розширення і анулювати тарифи її підтримки. Це дозволить знизити та стабілізувати ціни на електроенергію і в підсумку збереже державі величезні кошти та її економіку. Проведем елементарні розрахунки. Інвестиції в 4 млрд доларів дозволили за  останні роки  збудувати 6 ГВт зелених потужностей. Сьогодні, при повному їх завантаженні і роботі 1200 годин на рік, вони згенерують 7,2 млрд кВт.годин електроенергії вартістю 1,3 млрд доларів. Решту часу 7560 годин цю потужність балансуватиме вугільна генерація, яка виробить 45,4 млрд кВт.годин вартістю 3,7 млрд дол., тобто ми українські споживачі заплатим загалом за рік за  цю зелено-вугільну генерацію 5 млрд дол. Якщо націоналізувати і відключити  6 ГВт зеленки, а заодно і зупинити вугільні блоки, що теж  у нас найдорожчі у світі та запустити 6 атомних блоків, які  сьогодні стоять, то за ту ж саму кількість електроенергії, ми , українські споживачі заплатимо лише 1,15 млрд доларів,  а економія складе майже 4 млрд дол. на  рік. Тобто кошти витрачені державою на націоналізацію новоствореної зеленки відіб’ються лише за один рік, не говорячи вже про те, що ми вбережемо нашу землю від  40 млн тон шкідливих викидів за рік. А за десять років задекларованої підтримки новоствореної зеленки держава зекономить 40 млрд доларів. От якраз ці 40 мільярдів і були метою авторів впровадження в Україні зеленої енергетики, ні про яку екологію ніхто і думати не збирався. Ось за ці гроші і йде сьогодні війна держави з олігархами, тільки не зрозуміло на чийому боці менеджмент країни. Несміливі його спроби хоч на кілька  відсотків зменшити тарифи, хоч насправді ці відсотки  нічого не міняють, зустрічають з жорстким спротивом.  Не можна домовитись з тим, хто прийшов вас грабувати, або він  забере все, або ви його поборете і не віддасте нічого. Тим паче, що якщо  взяти до обліку всю збудовану в Україні зелену енергетику ми отримаємо вже 60 млрд доларів, які збираються викачати в найближчі роки з найбіднішої  країни Європи.   Чому ще націоналізація доцільна та необхідна. В Україні ціна відновлювальної електроенергії завжди буде вищою ніж де б то не було у світі, адже у нас нема атлантичного або балтійського  узбережжя, де постійно дують  потужні вітри і за кількістю сонячних днів ми не можемо зрівнятись з Іспанією, а тим паче ОАЕ чи Сахарою. Це в Данії створюють енергетичні острови в океані, суцільно забудовуючи їх  вітряками, які майже безперервно генерують електрику,  оскільки вітри там дують 24 години на добу  365 днів на рік.  У нас такого нема  і встановлювати вітряки чи сонячні батареї, які будуть працювати трохи більше 10% часу дуже дорого,  неефективно і не доцільно,  а балансувати їх  роботу  вугільною генерацією це взагалі  безглуздя.  Лише декілька країн у світі таких як Данія,  завдяки своєму географічному розташуванню та клімату, можуть опиратись на відновлювальну енергетику, всі ж інші мають за базову теплову, або ж ядерну і всі хто розуміється в енергетиці усвідомлюють, що майбутнє все одно за ядерною енергетикою, буде вона традиційною чи гібридною, чи термоядерною покаже найближче майбутнє. І саме тому в світі відновилось будівництво атомних електростанцій, а у Франції реалізується міжнародний проект термоядерного реактора ITER,  в якому беруть участь всі провідні країни світу і який буде обов’язково реалізований. Це єдиний реальний шлях вирішити проблему глобального потепління. Україна теж могла б брати участь у  проекті, маючи до цих пір потрібний науковий потенціал і вчених, які  приймають участь в проекті ITER тільки  на договірних відносинах. Але ми марно тратим гроші на підтримку тих же СЕС, замість того щоб зробити внесок в цей проект і стати співвласником найпередовішої технології у світі. Парадокс заключається в тому, що  встановлені на сьогодні  10 ГВт відновлювальної енергетики вже привели  до колапсу енергосистеми, але згідно національної енергетичної стратегії України, розробленої за часів прем’єра Гройсмана в Україні найближчим часом планується встановити 25 ГВт вітряків та СЕС, що при нинішньому споживанні електроенергії означає повне закриття атомної енергетики. Мабуть треба буде ще будувати нові вугільні електростанції, щоб збалансувати ці гігавати електроенергії космічної ціни, та ще й доплатити міжнародній спільноті за зростання викидів згідно Кіотського протоколу, не говорячи вже про те, що це в найближчі роки буде коштувати  Україні  більше 100 млрд доларів переплат, які благополучно осядуть в кишенях відомих осіб. Сюди ще треба добавити мільярди виплат по Кіотському протоколу. Ми втрачаєм високотехнологічну базову атомну енергетику, втратим і так ледь живу економіку   і під прикриттям 10%  зеленої енергетики  за шалені гроші повернемось  на століття назад, в вугільну еру.  Таку програму можна було розробити або будучи повним ідіотом, або ж  отримавши надзвичайно великого хабаря. Але цю енергетичну стратегію, чомусь ніхто переглядати не поспішає, навпаки щоденно намагаються переконати населення,  що електрика повинна коштувати дорого і платити за неї треба багато. Все-таки мабуть 100 мільярдів  доларів  дуже  гарні гроші. І ні у кого не з’являється запитання, а чи витримає країна взагалі  таке навантаження. Весь світ бореться за дешеву енергію, а ми за дорогу, мабуть тому, що найбідніші. Чомусь нікому не приходить у голову вирощувати боби какао  в Україні, клімат не той. А  от  будувати сонячні електростанції будь ласка, адже на цьому можна заробити величезні дармові гроші, треба лише  пообіцявши вирощувати боби за шалені гроші, а насправді плодити  будяки в необмеженій кількості, головне, щоб після того як все це закінчиться і такі бажані мільярди будуть успішно  поцуплені, ніхто  не поніс відповідальності ні за гроші, ні за будяки. А закінчитись все може дуже сумно і  ми замість газового, в недалекому майбутньому, сядем на російський електроенергетичний крючок, адже вона сьогодні світовий лідер ядерної енергетики  та  член проекту ITER. Олександр Дубров, ексчлен ради НБУКиевVласть