З повістки денної останніх сесій Київради не сходить резонансна тема Біличанського лісу та 147 гектарів посеред цього лісу. На засіданні 18 вересня депутати ледь не нам’яли боки один одному. Почубитися, звісно, було за що.
Йдеться про територію колишнього військового містечка №136, на яких начебто мав бути реалізований суперграндіозний "проект сторіччя" – будівництво так званого інноваційного парку "Біонік хілл", в порівнянні з яким проект Остапа Бендера "Нью-васюки" видається дитячими пустощами.
Правда, злі язики стверджують, що це будівництво звичайного котеджного містечка, яке назвали "інноваційним парком виключно з метою видурити з бюджету Києва кількасот мільйонів гривень, щоб на дурняк, за рахунок бюджетних коштів провести дорогу та комунікації до цього приватного будівельного майданчика.
Проте тема дійсно унікальна і варта особливої уваги, адже ці 147 га – це найбільша
цілісна ділянка, яку "умикнули" у міста за той час, що при владі була "молода команда" космічного мера.
Згідно рішення Київради від 8 жовтня 2009 року N 362/2431 – 147 гектарів найціннішої землі, посеред Біличанського лісу, ринковою вартістю понад мільярд гривень – були передані у власність сумнівному ЖБК "Житлобудсервіс" (заснованому 3 особами). ЖБК не сплатило жодної копійки до бюджету, ділянку брало начебто для житлового будівництва.
Але, отримавши цю землю, липовий кооператив тут же передумав щось тут будувати і передав землю у статутний фонд фірми відомого олігарха Василя Хмельницького ТОВ "Біонік Ленд" та одразу ж самоліквідувався.
Таким чином, "льогкім двіженієм" депутатських рук, 147 гектарів державної землі, стали власністю фірми Хмельницького, а бюджет Києва недорахувався всього на всього якогось мільярда.
Проте афера на цьому не закінчилась, вона на цьому лише почалась.
Слід зазначити, що землю передали на підставі фіктивних документів, згідно з якими земельна ділянка начебто була вільна, і на ній не було об’єктів нерухомості державної чи комунальної власності. Факт фальсифікації вже встановлений судом, адже насправді на цій території знаходились 8 чотириквартирних будинки державної власності, в яких проживало близько 40 сімей колишніх військовослужбовців і працівників військової частини цього містечка.
Отримавши землю, щасливі власники халявних 147 гектарів тут же взялись виселяти із державних квартир їх мешканців.
Щоправда, відселяти людей намагається не власник земельної ділянки і не забудовник, а якесь ТОВ "Столиця Центробуд", яке ще в 2009 році добровільно відмовилось від оренди цієї землі і, на даний час, немає до неї жодного стосунку.
ТОВ "Столиця Центробуд" пояснює свої настирні вимоги до мешканців "звільнити приміщення" тим, що у них є якийсь договір з Міністерством оборони ще 2006 року.
Проте, згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України – зобов’язання сторін угоди не створює жодних обов’язків для третіх осіб, які не є сторонами цього договору.
Тому "Столиця Центробуд" може укладати з Міноборони які завгодно договори – хоч про діставання зірок з неба – це не зобов’язує мешканців містечка відселятись зі своїх законних державних квартир.
Але значно цікавішим є те, як "Столиця центробуд" відселяє цих людей.
Згідно з п.2.1.1 "договору" який буквально нав’язується людям, "Столиця Центробуд" купує квартири не людям і навіть не у власність держави, а собі у власність.
А на яких же правах туди поселяться мешканці, яких відселяють? А ні на яких!
Згідно з п.2.1.2 договору, Товариство видає мешканцям ордери на поселення до гуртожитку. Тобто, людей, які в свій час законно отримали житло, зареєстровані в ньому і мають безстрокове право постійного проживання у будинках державного житлового фонду відселяють у квартири, які є чужою приватною власністю – на підставі ордера на поселення до гуртожитку (який на приватні квартири не видається).
Що буде з людьми далі прописано у найцікавішому п.4.13 договору, що нав’язується людям. Згідно з ним, "Обсяг зобов’язань Товариства, встановлених цим Договором обмежується обов’язком забезпечити можливість переселення Особи/Осіб до Квартири без взяття на себе зобов’язань щодо забезпечення проживання після передачі у власність іншим особам"!
Тобто, ТОВ "Столиця Центробуд" прямо пише – що після того, як ми продамо квартиру у власність іншим особам, а інші особи (як законні власники) викинуть вас на вулицю – "ми вам нічого більш не винні".
Житло, у колишньому військовому містечку, в якому люди проживали раніше, на той час уже буде зруйноване (як вже зруйнували 2 будинки), тобто людям повертатись буде нікуди – і привіт новим бомжам!
І до власника ділянки та до забудовника люди не зможуть позиватись, бо вони з людьми ніяких договорів про відселення не укладають. А "Столиці Центробуд" на той час уже взагалі може і не бути – так що і судитись буде ні з ким.
За цією "схемою" шахраям вдалось відселити 23 сім’ї. Але частина мешканців, вчасно второпавши, що їх відселяють у бомжі, вперлась руками і ногами від цього щастя (в бомжі не хочеться) і задля захисту своїх житлових прав, подала позов до суду про скасування вищевказаного рішення Київради.
Дякуючи значній підтримці з боку громадськості міста та представників низки політичних сил, що привернуло велику увагу до процесу з боку ЗМІ 4 вересня суд частково задовольнив позов і визнав, що землю під об’єктами державної власності (жилими будинками) "умикнули" таки незаконно.
Сам процес був вельми цікавий. У той час як мешканці-позивачі, представники громадськості і депутат Київради Юрій Левченко, який залучився до участі у справі в якості третьої особи на стороні мешканців, вимагали повернути землю у власність Києва, представник Київради в суді "рвав тільняшку" – не замай і вимагав залишити землю у власності Василя Хмельницького.
Хоча, перед цим громада довго вмовляла і мера Віталія Кличка, і секретаря Київради Олексія Резнікова визнати позов і таким чином дати можливість повернути землю у власність міста.
Повернення землі дало б можливість і ці 147 га включити у склад національного парку "Біличанський ліс" (це ідеальний варіант). Або, якщо вже в країні така критична ситуація із фінансами, то продаж цих 147 га з аукціону дозволив би поповнити бюджет Києва, як мінімум на один мільярд гривень. Це дозволило б профінансувати безліч важливих міських програм – наприклад, доплати медикам чи вчителям, або компенсувати різницю у тарифах, щоб не так їх сильно піднімати.
Але як люди не просили і Кличка, і Резнікова трошки нагнутись і підняти мільярд, "що валяється", та просто покласти його у бюджет міста, наші незламні борці за інтереси приватних кишень олігархів, не піддались на вмовляння.
Можливо, така "принципова" позиція Кличка і Резнікова обумовлена тим, що девелопером цієї забудови є фірма першого заступника Кличка пана Ігоря Ніконова (К.А.Н. Девелопмент).
Як би то не було, але фракція "УДАРу" в Київраді стала груддю на захист інтересів панів Хмельницького і Ніконова.
Перехопивши у депутата Опадчого ініціативу по створенню тимчасової контрольної комісії Київради з питань "Біонік хілл", депутат від "УДАРу" Черніков со товаріщі – не допустили включення до складу контрольної комісії депутатів від опозиції Левченка і Луценка.
А депутат від того ж "УДАРу" Державін взагалі опустився до відвертих наклепів на Левченка, звинувативши останнього у тому, що він у суді був на стороні Коцюбинської селищної ради. Хоча відеозапис судового засідання і виступу Левченка підтверджує зовсім інше.
Захист інтересів Хмельницького і Ніконова з допомогою наклепів, зрозуміло, обурив Левченка і адвоката олігархів – депутата Державіна від "роз’яснювальної роботи" з боку Свободівця врятували лише габаритні колеги по фракції.
Відтак, боротьба за мільярд гривень і те, де він в врешті-решт опиниться – у бюджеті міста, чи все ж залишиться у кишенях олігархів – продовжується.
На жаль, Київрадівська більшість, вся "УДАРна" рать, встала на захист… – ні не міста – а кількох приватних кишень.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Сьогодні 17 народних депутатів з 4 парламентських фракцій і груп зареєстрували проект закону №4728 “Про доступ до інформації про речові права на нерухоме майно” – чергову ініціативу з порядку денного Реанімаційного пакету реформ.
Ухвлення закону дасть можливість суспільству отримати інструмент контролю над нерухомим майном чиновників: Межигір'ям Януковича, маєтками Пшонки, Захарченка, Ставицького, що були побудовані у роки, коли ці громадяни працювали на державних посадах. Їхні офіційні доходи неспівставні із вартістю цієї нерухомості. Так само неспівставні зарплати і гектари земельних угідь чи будинки тисяч суддів, міліцейських чинів, урядовців, народних депутатів та кандидатів у президенти.
Основні зміни, що пропонуються законопроектом:
Спрощено процедуру доступу до відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі.
Громадяни України та члени територіальних громад зможуть дізнаватися про кількість та склад об’єктів державного і комунального майна в своєму місті або селищі. Це посилює громадський контроль та управління цим майном, запобігає шахрайським схемам його незаконного продажу або оренди ділками тіньового ринку нерухомості.
Розширено перелік відомостей про земельні ділянки, суб’єктів права власності та іншого речового права на земельні ділянки.
Це зменшує можливості для рейдерства, оскільки зазіхати на чуже майно значно важче, якщо всі знають, кому воно належить.
Будь-який громадянин або юридична особа зможуть шукати в реєстрі за об’єктом нерухомого майна, а нотаріуси – і за суб’єктом права, в електронному вигляді.
У жодній з країн Європейського Союзу наразі немає обмежень для будь-кого в отриманні інформації про належність певній особі певного нерухомого майна. У багатьох країнах відповідна інформація та документи права власності є повністю відкритими та загальнодоступними, у тому числі через мережу Інтернет.
Варто зазначити, що окрім країн-членів ЄС, відкриті реєстри власності також мають: Китай (у Гонконзі) - посідає 15 місце зі 177 країн світу у щорічному рейтингу сприйняття корупції Transparency International, Сейше́льські Острови (47 місце), Гана (63 місце), Південна Африка (72 місце), Замбія (83 місце) Уганда (140 місце), Нігерія, що у 2013 році поділила 144 місце з Україною.
Довідково:
Реанімаційний пакет реформ – це робота "Експертної Сотні" Майдану - аналітиків, авторів текстів законопроектів, глибоких фахівців із найгарячіших проблем українського суспільства, які працюють над невідкладними реформами у 13 напрямках, зокрема: судова реформа, реформа прокуратури та органів правопорядку, антикорупційна, адміністративна реформа, виборчого законодавства, децентралізації та регіонального розвитку, Податкова реформа.
З часу публічної презентації ініціативи на початку березня учасники РПР домоглися ухвалення 4 законів з власного порядку денного: №2207, №4378-1, №0947, та №4587; проек закону №4556 прийнято в першому читанні.
Перша спроба учасників РПР добитися голосування за законопроекти №2208 та № 2208-1 у першому читанні була невдалою. Понад 170 народних обранців виявилися не готовими показати своїм виборцям власні “межигір'я” та “сухолуччя”, ще 207 нардепів відмовилися направити закони на доопрацювання, позбавивши громадськість шансу отримати відкриті реєстри у короткій перспективі.
Організація Transparency International Україна здійснила аудит відповідності стилю життя 405 високопосадовців (з яких 63 - керівники Уряду, міністри та їх заступники) змісту майнових декларацій.
Найбільшим латифундистом – 61 земельна ділянка - виявився Павло Лебедєв, екс-міністр оборони України. Він же володіє найбільшими житловими будинками загальною площею 1955,20 кв.м. На другому місті - Юрій Колобов, екс-міністр фінансів, має 2 будинки загальною площею 897,8 кв.м.
У 2013 році активісти руху ЧЕСНО проаналізували декларації народних депутатів за 2012 рік. Власниками найбільших житлових площ виявилися регіонали Володимир Зубик (859 кв.м.) та Іван Бушко (2201 кв.м.).
Індекс сприйняття корупції - http://www.transparency.org/country.
Перелік відкритих кадастрів нерухомості - http://investigativedashboard.org/business_registries/.
Майдан, дехто каже, переміг. “Злочинна панда” скинута із золотого унітазу, і побігла шукати кращого життя до білих ведмедів. Нова влада починає набувати все більш чітких персональних обрисів, незважаючи на масу зауважень щодо легітимності та юридичної чистоти способів свого формування, але ми зараз не про це. Одне із питань, що викликають найбурхливіші дискусії в соцмережах та на шпальтах ЗМІ – хто може вивести Україну з політичної та економічної криз; як розпізнати українських Гавела та Валенсу, і чи є взагалі в сучасному українському топ-політикумі державотворці?
Немає і бути не може.
І зараз я це доведу.
В 1991 році незалежність звалилася на голову українців як сніг на голову. Впевнений, що зараз я ризикую отримати мегабайти гнівних текстів про одвічне прагнення українського народу до самостійності, про сотні тисяч українців, що загинули у визвольних змаганнях… Все це так, але факт залишається фактом – поява на політичній карті світу нового державного утворення під назвою “Україна” стала результатом краху СРСР в силу певних об’єктивних причин, а не наслідком національної революції. Звідси випливає ряд важливих моментів.
Перше. В Україні не було жодного організованого утворення на кшталт польської “Солідарності”, яке було би готовим взяти владу тут і зараз, яке мало би готовий напрацьований план дій та широку підтримку громадськості, і було би спроможне повести країну до світлого капіталістичного майбутнього. Тому, по факту, влада залишилась в тих же руках, в яких і була.
Друге. В спадок від СРСР нам дісталося законодавство, розроблене під певний соціально-політичний устрій, умовно назвемо його “соціалізмом”, що характеризувався певними специфічними рисами, перш за все - державною власністю практично на все, суворою ієрархією владних структур, відсутністю в суспільстві навичок самоорганізації та створення “суспільного капіталу”. В тому “соціалістичному” суспільстві просто не було потреби впроваджувати механізми для захисту права приватної власності, для ухвалення колективних рішень щодо спільного майна, для утворення демократичних інституцій на всіх рівнях. Тому що не було ані приватної власності, ані спільного майна, ані демократії.
Третє. Станом на 1991 рік в державі було багато хороших спеціалістів-правників, але нікого з них ніколи не вчили створювати законодавство “з нуля”. В СРСР не тільки не було потреби, а й було небезпечно готувати юристів такої спеціалізації. Саме з цієї причини українське законодавство реформується хаотично, безсистемно, без розуміння кінцевої мети та поточного плану дій; фактично більша його частина створювалась в інтересах конкретних осіб чи угрупувань, що володіли владно-розпорядчим ресурсом в конкретні моменти часу, і лише мізерна частина законотворців хоча б замислювалися про створення правил, які би дійсно регулювали певні галузі і на користь суспільства в цілому.
Так, наприклад, на сьогодні чинним є Житловий кодекс Української РСР, в якому є така преамбула: “Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснюючи курс на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, Радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва”. Абсурд? Ні, Нео, це якраз і є реальний світ…
Ще один приклад. Громадяни України приватизовували своє житло у відповідності до прийнятого у 1992 році Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, одна з норм якого закріплювала право власників квартир об’єднуватися в товариства квартировласників, однак сам механізм такого об’єднання був регламентований тільки у 2001 році Законом “Про ОСББ”. Дев’ять років юридичного вакууму в цій галузі! Інша норма Закону “Про приватизацію…” передбачала, що разом із приватизацією квартири її власники автоматично стають співвласниками допоміжних приміщень в ньому, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Причому норма була прописана так, що Конституційний Суд України двічі (у 2004 та 2011 роках) змушений був офіційно її тлумачити, і зрештою визнав, що багатоквартирний житловий будинок є співвласністю власників квартир та нежитлових приміщень в ньому – але хто навіть у 2014 році про це знає?! Як взагалі з такими темпами реформування правового регулювання відносин власності наші будинки досі на впали нам на голову – загадка…
Ще приклад. Стаття 384 Цивільного кодексу України суперечить його ж статті 382, а разом вони обидві суперечать статті 19 Закону України “Про ОСББ”.
От як можна виконувати норми закону, які неможливо виконати в принципі?!
І таких прикладів безліч. А ви питаєте - звідки корупція…
Четверте. Цілком логічно, що в ситуації, коли формальні норми права ставали все більш непридатними для регулювання суспільних відносин, їм на заміну все частіше приходили правила неформальні. Це, в тому числі, і звичаї з традиціями, і негласні домовленості, і бандитські “понятія” чи “телефонне право”, тощо.
П’яте. Одразу після проголошення незалежності України одним із першочергових, якщо не найважливіших, завдань мала би стати повна інвентаризація наявного майна – нерухомого, рухомого, коштів, інтелектуальної власності… На жаль, навіть зараз, через 23 роки, у цій царині, як то кажуть – “кінь не валявся”. У всьому світі нерухомістю вважається земельна ділянка, можливо з покращеннями, у тому числі з покращеннями у вигляді будинків та споруд, а у нас — власне споруди. Близько 90-95% всього нерухомого майна – належать невідомо кому, невідомо на яких правових підставах, невідомо хто ним фактично користується та отримує дохід; до 2013 року взагалі не існувало Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а зараз, хоча формально вони існують – інформація в них не те, що не повна, а взагалі майже відсутня. Землі, особливо сільськогосподарського призначення, ніколи і ніким не виділялися в натурі, їх межі не визначені належними межовими знаками, інформація в кадастр та реєстр прав власності не занесена. Інформація з реєстру є закритою для громадян, і відома тільки вузькому колу осіб. Аналогічна ситуація - з бюджетами всіх рівнів.
Звісно, що в умовах тотального правового хаосу та відсутності інформації про законних власників почався процес такого ж тотального дерибану загальнонародної власності. Люди, котрі на момент розпаду СРСР мали хоч якісь повноваження та інформацію – вони, в основному, й стали першими нуворішами 90-х. Крім того, фактичний розвал силових структур СРСР призвів до небувалого сплеску бандитизму та корупції, до химерних форм симбіозу відвертого криміналу, партійної номенклатури та працівників правоохоронних органів. Такі структури збагачувалися найшвидше, саме в їх руках поступово концентрувався все потужніший економічний ресурс. Колишні компартійні та комсомольські функціонери заволодівали коштами та майном відповідних структур, директори заводів ставали їх власниками, високопоставлені “правоохоронці” контролювали обіг валюти, наркотиків та зброї, діяльність будинків розпусти та гральних закладів, а колишні “наперсточники”, дрібні шахраї та торговці порнографією – очолювали організовані злочинні угрупування, які займалися чистим бандитизмом – рекетом, грабежами, вимаганнями тощо.
Шосте. Оскільки новостворена українська держава через вищеозначені причини не змогла утворити ефективний механізм захисту власності, такі механізми доводилось придумувати кожному власнику майна самостійно. Кожен був змушений нарощувати, як я його називаю, “оборонний ресурс” у вигляді як хлопців з бітами та “волинами”, так і наймаючи кваліфікованих юристів для легітимізації накраденого та економістів для “оптимізації податків” та приховування коштів у різноманітних офшорах. Фактичним розпорядником будь-якого ресурсу в нас є не його законний власник, а той, хто здатен фізично та юридично його захистити.
А давайте подумаємо – хто має найбільше “хлопців з волинами”, юристів та економістів? Абсолютно вірно. Це держава.
Тому цілком логічним стало те, що володільці економічного ресурсу почали все активніше інтегровуватися у владну вертикаль. І чим швидше така людина знаходила способи використовувати для себе “оборонний ресурс” у вигляді державного апарату, тим захищенішою ставала її власність. Тим більше можливостей з’являлося для рейдерського захоплення все нових і нових шматків. Чим нахабніше така людина поводилась із своїми конкурентами, чим безжалісніше їх фізично винищувала – тим менше було ризиків для неї особисто. Чим вищим був вплив нуворишів на політичну верхівку – тим більше в них ставало можливостей концентрувати в своїх руках і економічний, і законодавчий, і владно-розпорядчий ресурси. Зрештою, політична діяльність сама по собі стала не тільки способом захистити награбоване, але й цілком самодостатнім та прибутковим бізнесом.
Багато народу загинуло в бандитських розборках за останні два десятиліття, але вижили, в основному, саме найбільш цинічні, безжалісні та жадібні мерзотники. А також ті, кому банально пощастило.
Саме тому я впевнений – серед українських олігархів немає жодного, чий капітал був би створений легальним шляхом. Саме тому всі політичні сили фінансуються із сумнівних джерел. Саме тому серед українського топ-політикуму порядних людей з державницьким мисленням немає і не може бути за визначенням. Саме тому корупція є тотальною.
Саме тому стався Майдан, і саме тому в цю конкретну хвилину навіть сама наша державність є під загрозою.
Бо такими були і є правила, за якими живе Україна останні 23 роки.
Що ж робити?
Всесвітньовідомий перуанський економіст Ернандо де Сото більше 15 років разом з групою однодумців аналізував економіки різних країн “третього світу”, шукав причини, закономірності… Результатом праці стала його книга “Загадка капіталу. Чому капіталізм тріумфує на Заході і зазнає поразки в усьому іншому світі”, в якій він переконливо довів: причина полягає ВИКЛЮЧНО у ступені формалізації прав власності. Нерухомість, не зафіксована належним чином юридично, фізично існує як така, але з точки зору економіки це “недовласність”, виключена з економічного обороту. Це призводить не тільки до суттєвого погіршення економічних показників та інвестиційного клімату, а й до ускладнення правил ведення бізнесу, а відповідно й до розростання корупції. Нездатність держави захистити майнові права своїх громадян змушує їх витрачати масу зусиль, коштів та часу на такий захист. “Недовласність” створює значні спокуси щодо її незаконного привласнення, відповідно і до росту злочинності.
Нобелівський лауреат Елінор Остром своєю книгою “Керування спільним” зробила революцію в економічній науці, кинувши виклик її законам, які до цього часу вважалися непорушними – це постулати про превалювання особистого інтересу учасника економічних відносин над суспільним благом, про необхідність державного регулятора в усіх галузях діяльності, про бузсумнівні переваги приватної форми власності над всіма іншими і т.д. Близько 25 років вчена досліджувала економічні та соціальні інституції в різних країнах, які утворювалися, існували протягом навіть сотень років, а інколи, в таких же умовах – не створювались, чи швидко розпадалися, аналізувала закономірності , та, зрештою, сформулювала правила, при виконанні яких інституції стають стабільними, самокерованими, та служать і суспільству в цілому, і окремим його індивідам. Звичайно, можна знайти контраргумент, мовляв, успішні соціуми існували і без наукових напрацювань Е. Остром, однак зауважу – в інших країнах процес постачання інституцій триває вже сотні, якщо не тисячі років, а в Україні ми знаходимося на самому початку шляху. Тому варто було би вчитися на чужих помилках, а не набивати собі ґулі ще наступних років двісті.
Цікавий момент – перше правило існування стабільних самокерованих інституцій за Остром звучить так: “чітке визначення меж ресурсу”, тобто рівно те ж саме, що де Сото називає “формалізацією власності”.
Проміжні висновки. Для початку виходу із політичної та економічної кризи Україні вкрай необхідно зробити наступні кроки:
1. Впровадити ТИТУЛЬНУ (середньоєвропейську) систему реєстрації прав власності на нерухоме майно на основі ВІДКРИТОГО уніфікованого реєстру/кадастру.
2. Максимально швидко довести рівень формалізованої нерухомості до рівня цивілізованих країн, а це практично 100%.
3. Модифікувати цивільне законодавство в частині механізмів ухвалення рішень щодо спільного майна відповідно до загальноприйнятих у цивілізованому світі та давним-давно перевірених часом механізмів.
Це недостатні, але вкрай необхідні умови. Без виконання цих трьох пунктів всі розмови про боротьбу з корупцією, про покращення інвестиційного клімату, про чесний і справедливий суд, про ефективне державне управління і т.д. – залишаться тільки розмовами. Потім будемо говорити про територіальний устрій, реформу місцевого самоврядування, про пенсійну та податкову реформи, про медицину, освіту та антимонопольне законодавство… Але першочергово – оці три пункти. Інакше і надалі будемо жити в тотальному бардаку та під перманентною загрозою втрати державності та скептичним поглядом цивілізованіших сусідів.
Хто з діючих політиків має все це зробити?
Хм, а від кого з них ви взагалі чули хоча би про існування подібної проблематики? Не чули? Отож. А знаєте, чому не чули? Читайте статтю спочатку…
Киевсовет изменил целевое назначение 147,1 га земли на территории Беличанского леса для реализации проекта “Bionic Hill”.
Соответствующие решения были приняты сегодня на заседании Киевсовета.
Киевсовет утвердил проекты землеустройства и изменил целевое назначение двух участков площадью 56,7 га и 90,4 га с учетом ходатайства ООО “Бионик Лэнд”, в собственности которого они находятся.
Проектом решения предусмотрено изменение целевого назначения земельного участка, с “жилищного строительства” на “для строительства и эксплуатации индустриального парка и объектов строительства в его пределах в рамках реализации проекта “BIONIC Hill”.
Читайте также: Из Беличанского леса “выгнали” первый стройкооператив
Участок площадью 56,7 га - для строительства и эксплуатации индустриального парка и объектов строительства в рамках реализации проекта “Bionic Hill”.
Данный проект является составной частью национального проекта “Технополис” по созданию инфраструктуры инновационного развития и высоких технологий.
Участок находится в пределах Биличанского леса, на нем размещаются артиллерийские склады которые ранее принадлежали Министерству обороны Украины, а сейчас ООО “Бионик ЛЭНД” является собственниками этого имущества.
Отметим, земельный участок находится в собственности ООО “Бионика ЛЭНД” на основании государственного акта на право собственности на земельный участок от 11.12.2012 года.
Читайте также: Попов собрался вернуть всех айтишников, уехавших на заработки
фото pashenko.com.ua
Шановні кияни, виявляється, що у нашому місті можна спокійно огородити частину парку, вирубати дерева, розпочати будівництво, а міська влада, усі контролюючі і правоохоронні органи – ні сном, ні духом про таку ситуацію!
Вчора, проїжджаючи по вул. Здолбунівській у Дарницькому районі , повз озеро Сонячне, я не повірив своїм очам – ділянка парку на перетині вулиць Ревуцького та Здолбунівської огороджена зеленим парканом, на ній вирубані всі дерева і розпочато будівництво. Але ж я чудово знаю цю ділянку! Там знаходився парк, і будь-яке будівництво заборонене.
В 2010 році мені вже доводилося боротися з недобросовісними “ділками”, які за допомогою рішення суду намагались відвести цю ділянку і побудувати на ній АЗС. Тоді їм навіть вдалося отримати рішення Господарського суду Києва, яким було визнано укладеним договір оренди земельної ділянки для будівництва АЗС. Але, завдяки оперативному втручанню відповідних органів, рішення Господарського суду Києва було скасовано, а договір оренди земельної ділянки – знятий з реєстрації. Судові рішення по цій справі усі бажаючі можуть подивитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – господарська справа №44/237, позивачем виступало так зване товариство з обмеженою відповідальністю “ДАР-С”.
Здавалося, ситуація вирішена, парк залишається парком, а озеру не загрожує забруднення пальним.
Однак, менше ніж через три роки посадові особи ТОВ “ДАР-С” уже, очевидно, вирішили, що все заспокоїлось, і почали діяти зі ще більшим нахабством.
Тепер їм не потрібне навіть сумнівне рішення суду! Попри всі рамки закону і моралі вони просто взяли і розпочали будівництво на чужій земельній ділянці.
Я - депутат Київської міської ради. І я точно знаю, що ділянка на перетині вул. Ревуцького та вул. Здолбунівській у Дарницькому районі м. Києва (біля озера Сонячне) Київською міською радою нікому не передавалась та й не могла передаватись для будівництва, рішення з цього питання не приймалось. Інших законних способів отримати земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади Києва, не існує.
Дану ситуацію не можна назвати інакше, як злочин! В Кримінальному кодексі України, до речі, є чудова стаття 197-1, яка передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі до трьох років за самовільне захоплення земельної ділянки та самовільне будівництво на ній.
Мною уже направлено депутатські звернення до прокуратури, в міліцію, пану Попову О. П., в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, іншим наглядовим і контролюючим органам з викладом обставин та вимогою відреагувати, захистити парк, права територіальної громади і притягнути винних осіб до відповідальності.
Який буде результат, чи виконають правоохоронні органи, міська влада свій прямий обов’язок щодо захисту прав та інтересів громади, чи не заодно вони із зловмисниками, дізнаємося дуже швидко. Хочеться вірити, що будівництво буде зупинено, парк повернуто громаді, а винних осіб покарано.
Секретар комісії Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури Сергій Кримчак, спеціально для KV.
Здається, вже всі написали про майновий конфлікт, більше відомий, завдяки нашим дилетантським та/або продажним ЗМІ, як “справа вчительки Ніни Москаленко”.
Слід зазначити, що серед каламутної хвилі публікацій було аж три цілком пристойні — це стаття Антоніни Бажан “Як поділити неподільне?”, стаття Андрія Сидоренка “Проклятый квартирный вопрос” та стаття Анатолiя Шарiя “Учительница Нина Москаленко — жертва рейдеров или хладнокровная захватчица?”.
Метою моєї статті, на відміну від інших, не є обсмоктування цього конфлікту з точки зору того, хто там няшечка, а хто — злодєй. Тому що істерик на цю тему і так було більше, ніж достатньо. Мене не хвилює роль в цьому конфлікті ані ВОС “Свобода”, ані Станіслава Денисюка, ані навіть участь найнятого за пару копійок Вадіка “Румина”. Тому що всі такі конфлікти в Україні — абсолютно стандартні і відбуваються за одним і тим самим сценарієм, і тільки конкретні діючі особи і виконавці привносять в кожну справу свій особистісний колорит.
Насправді історія проста, як господарське мило, і справами такого типу, що розглядаються в українських судах, можна загатити не одну греблю.
Є будинок-розвалюха на трьох співвласників, розташований на неприватизованій земельній ділянці. Ніякої реальної вартості розвалюха сама по собі не має — вся її гіпотетична цінність полягає в “прихованому” праві власності, тобто в теоретичній можливості приватизувати цю землю.
Ось з теоретичної можливості приватизації і почнемо. Слід зазначити, що в Україні можливість/неможливість приватизувати земельну ділянку — це сфера дискреційних (тобто, таких, що реалiзуються на власний розсуд — ред.) повноважень депутатів місцевих рад. Дискреційні повноваження означають, що депутати можуть ухвалити рішення про приватизацію, а можуть і не ухвалити. Якщо ж депутати не захочуть дозволяти приватизацію, теоретично можна оскаржити їхню відмову в суді, і суд навіть може зобов’язати депутатів ухвалити рішення про приватизацію.
Але... виконати таке рішення в примусовому порядку також неможливо, тому що по факту має місце так звана “колективна безвідповідальність членів обраного колегіального органу”. Ну, наплював кожен з депутатів окремо на рішення суду і відмовився проголосувати — і нічого не можна зробити. Виконавча служба складе акт про неможливість виконання, а міліція з прокуратурою відмовляться навіть порушувати справу “за невиконання судового рішення” проти всього складу ради.
Отже, в нашому випадку, оскільки мова йде про одну з останніх ще не забудованих палацами “нових українців” земельних ділянок на Печерську та про Київраду, відому своєю чесністю, справедливістю та неупередженістю при розгляді земельних питань, ага, то шанси домогтися позитивного рішення щодо приватизації можуть лише люди, щедро наділені грошима, владою, впливом та адмінресурсом.
Читайте также: Татьяна Монтян: “В Киеве отобрать многоквартирный дом у частного ЖЭКа можно только с помощью охранной фирмы и АМКУ”
Ніякі “прості смертні”, “пересічні українці” приватизувати зазначену земельну ділянку просто не зможуть — це повністю виключається. Не в останню чергу — тому, що саме ця ділянка знаходиться в охоронюваній зоні (див. Постанову Верховної Ради України “Про невідкладні заходи зі збереження територіальної цілісності Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України”, якою ще в 2009 році введено мораторій на виділення земельних ділянок на відстані не менше 200 метрів від меж земельної ділянки Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України.
Таким чином, актив у вигляді неприватизованої земельної ділянки на Печерську є для звичайної людини “скарбом в сундуку, який неможливо відкрити”. Саме тому всі ці розвалюхи на Печерську та в інших подібних місцях скупають “сильні світу цього” — за ціною, яка вираховується по формулі “реальна ціна ділянки, якщо б вона була вже приватизованою, мінус гіпотетичні витрати на приватизацію”.
Оскільки бажаючих прикупити діляночку на Печерську ніколи не бракує, в підсумку “пересічні” отримують більш-менш реальні гроші за свій “замкнений скарб” — десь 50-70% реальної вартості ділянки, “якщо_б_вона_була_приватизованою”. Погодьтеся — це значно краще, ніж нічого, тому що жити в розвалюсі, нехай й на Печерську— це насправді і є “нічого”.
Але продати розвалюху “кінцевому споживачеві” можна лише в тому випадку, якщо у неї один власник, або якщо декілька власників діють узгоджено і готові поділити виручену суму пропорційно своїм часткам у спільному майні.
Якщо ж між співвласниками згоди немає, їхні шанси монетизувати такий проблемний актив, як розвалюха на неприватизованій земельній ділянці, дорівнюють або прагнуть до нуля.
Історія того, яким чином співвласники розвалюхи по провулку Землянському, 14 придбавали свої частки, вже неодноразово описувалася в усіх деталях. Але нагадаю.
Ніна Москаленко придбала свою 1/3 частку будинку в 1987 році, а її мати Ганна Москаленко у 2003 році одружилася із власником ще 1/3 того ж будинку — старим Іваном Михайленком. У 2010 році дідусь помер, і вона успадкувала від нього ще 1/3 будинку. Після цього Москаленки утворили з двох третин будинку єдине приміщення та набудували самобудів.
У 2012 році актовий запис про другий шлюб Ганни Москаленко було анульовано; Печерський райсуд скасував її право власності на успадковану нею 1/3 будинку та визнав право власності на цю спадщину за рідним племінником покійного Івана Москаленка — Сергієм Москаленком. Це рішення було залишене без змін Апеляційним судом міста Києва у лютому 2013 року.
Читайте также: Столичную учительницу могут посадить за отпор рейдерам-регионалам
Засоби масової інформації дружно захлиналися шляхетним гнівом в пошуку відповіді на питання — “а звідки він взявся, той племінник, і хто проплатив за нього, ніщєброда, рішення Печерського суду”?! Питання, звісно, цікаве, але не настільки, аби забивати ним весь інформаційний простір. Тому що, власне кажучи, яка різниця, скільки третин будинку у сім’ї Москаленко — одна чи дві, якщо без домовленості з власником останньої третини домоволодіння все воно — лише “валіза без ручки”?
А особливо завзятим нєгодующім я пропоную уявити себе на місці цього племінника Сергія — ну ж бо, підніміть руки ті, хто добровільно відмовився б він права власності на 1/3 будиночку на Печерську на користь абсолютно незнайомої жінки, якщо б випала така нагода, і до вас завітав “добрий дядя”, який запропонував би вам супровід в судах “прямщас” та непогану суму грошей у випадку, якщо вся оборудка завершиться благополучно? Ась? Пiдняли руки? Так отож.
Між іншим, здається, що власник останньої третини будинку, Юрій Бабенко, та його довірена особа Станислав Денисюк, переконавшись, що домовитись з Ніною Москаленко не вдасться, облишили цю безнадійну справу та “вийшли з гри”. Денисюк заявив, що Москаленко відмовилася від пропозиції в рамках бюджету в півтора мільйони доларів — то про що з нею взагалі можна розмовляти, якщо неясно, що вона взагалі хоче? Зрозуміло, що заяви Москаленко про те, що вона “просто хоче жити в своєму будинку”, можуть сприйняти всерйоз хіба що екзальтовані прихильники ВОС “Свобода” або повнi iдiоти.
Таким чином, власником останньої третини став Ігор Прохоров — хоча важко зрозуміти, нащо йому це було потрібно, але кожен сам вправі визначатись щодо того, куди інвестувати власні кошти.
Отже, “диспозиція” наразі є такою: Червоним кольором позначена частина будинку, що належить Ніні Москаленко — це дві суміжні кімнатки “паровозіком” всередині будинку, причому одна з кімнат, позначена на плані цифрами 3-4 — без вікон. Жовтим позначено квартиру Сергія Михайленка, а приміщення, позначене на плані цифрами 1-2 — якраз і є та веранда-“самобуд”, яку зруйнували хлопцi-найманцi, серед яких був і Вадік “Румун”. Зеленим кольором позначено частку Ігора Прохорова.
Ще раз повторюсь: подібними справами завалені всі суди України, оскільки “війни співвласників” — це надзвичайно типова для нашої країни ситуація. В абсолютній більшості випадків подібні ситуації є патовими, і якщо співвласникам все-таки не вдається досягти згоди, вони всі разом залишаються сидіти на “сундуку зі скарбом, який неможливо відкрити”.
Українське законодавство не містить сьогодні жодного механізму, який дозволив би незговірливим співвласникам вирішити проблему, і при цьому захистити права тих з них, хто виявиться-таки слабшим.
Саме тому в Україні для всіх учасників подібних конфліктів сьогодні найефективніший шлях вирішення майнових суперечок — рейдерство в тому чи іншому його вигляді. Наразі ніяких шансів на вдалу монетизацію спільного домоволодіння Москаленко-Михайленко-Прохорова немає — і це зрозумів навіть такий монстр своєї справи, як Станіслав Денисюк.
“Давити на совість” в таких ситуаціях не має сенсу, бо в світі вкрай мало людей, що можуть в подібних обставинах встояти перед спокусою великих грошей, які можна отримати, обравши стратегію “переможець отримує все”. В даному конкретному випадку ця стратегія лише завела всі сторони в глухий кут — і так буває доволі часто. Всі троє співвласників наразі приречені на війну, в якій не може бути переможців.
Саме тому для розв’язання подібних суперечок потрібні законодавчі механізми, що дозволили б вийти із суперечки всім її учасникам із найменшими втратами.
Шкода, що про подібні концептуальні речі в межах “конфлікту Москаленко” ніхто не згадує — ані самі сторони конфлікту, ані народні депутати, що зайняли цілком визначену сторону та продовжують нагнітати ситуацію, ані журналісти, які в більшості своїй не розуміють, що це — системна проблема, а зовсім не окремий випадок.
Проблема відсутності в Україні прийнятних алгоритмів вирішення суперечок між співвласниками спільного неподільного майна є значно глобальнішою, ніж здається на перший погляд. Тому що все майно на світі є співвласністю того чи іншого рівня. Тобто, за “принципом матрьошки” — планета Земля є спільною власністю всього людства; Україна — належить всім українцям, міста та села належать територіальним громадам цих населених пунктів; багатоквартирні будинки/підприємства належать їхнім співвласникам/акціонерам; окремі квартири, автомобілі та т.і. — належать їхнім індивідуальним або колективним власникам.
Читайте также: Татьяна Монтян: “Из-за противозаконного постановления Киевсовета в столице украдено 15,5 тыс. объектов на более, чем 2,5 млрд долл.”
Отже, все те, що називається “політикою”, є всього лише суперечками з приводу запровадження цих алгоритмів. Відсутність в Цивільному Кодексі України належного алгоритму розв’язання суперечок навіть між колишнім подружжям — співвласниками неподільної однокімнатної квартири чи автомобіля — закономірно тягне за собою повний безлад стосовно спільного управління, розпорядження та вирішення суперечок стосовно співвласностей вищих рівнів — багатоквартирних будинків, підприємств, майна територіальних громад чи державного бюджету.
Громадяни, які не мають навичок навіть на побутовому рівні чітко, швидко, на засадах розумності та справедливості поділити хоча б автомобіль, квартиру чи будинок — звичайно ж, тим більше не здатні ефективно вирішувати питання утримання власних багатоквартирних будинків, які належать десяткам-сотням співвласників, чи приймати рішення на рівні своїх багатотисячних територіальних громад, годі й казати про багатомільйонну державу в цілому.
Головним і навіть, по великому рахунку, єдиним “алгоритмом” вирішення суперечок між українцями — співвласниками спільного неподільного майна на всіх рівнях в умовах відсутності “правил гри” — є “право сильного” в усіх його проявах: від ангажування ВОС “Свобода” до найму Вадіка Румуна; від підкупу суддів до скуповування депутатів. Спроби ж встановити алгоритми для співвласностей вищих рівнів (регламент Верховної Ради України, Закони “Про місцеве самоврядування”, “Про ОСББ”, “Про акціонерні товариства”, тощо) — до того, як ці алгоритми будуть встановлені для примітивного поділу співвласностей найнижчого рівня — виявляються вкрай неефективними.
Між тим, внесення відповідних змін до кількох статей Цивільного Кодексу України є технічно нескладним, оскільки відповідні алгоритми давно вже розроблені світовим цивільним правом та підтвердили на практиці свою ефективність в усіх цивілізованих країнах. Вирішити зазначені проблеми легко шляхом введення до Цивільного Кодексу України алгоритмів вирішення суперечок, пов’язаних з володінням та користуванням частковою власністю.
Наприклад, так: якщо співвласники не досягають згоди щодо способу розподілу речі, яка знаходиться в частковій власності, суд в залежності від обставин вирішує:
— розділити річ між співвласникам в реальних частинах, а якщо вартість реальних частин не відповідає вартості ідеальних часток, які належать співвласникам, суд може призначити грошовий залік в цілях рівняння частин, а також обтяжити окремі частини сервітутами на користь інших частин; при необхідності розподіл визначених судом реальних частин може здійснюватися жеребкуванням;
— передати річ одному або декільком співвласникам з покладенням на них обов’язку виплатити іншим співвласникам вартість їхніх часток грошима;
— продати річ з публічних торгів або з торгів між співвласникам, з розподілом виручених грошей між ними у відповідності з розмірами їхніх часток.
Діюче ж українське законодавство та судова практика фактично спонукають громадян порушувати права співвласників та не віддавати вчасно борги, оскільки така протиправна поведінка банально є фінансово вигідною. Згідно ч.2 ст. 364 Цивільного Кодексу України, компенсація співвласникові за його частку в спільному неподільному майні може бути надана лише за його згоди.
Наявність цієї норми призводить до того, що рівні за статусом та впливом співвласники роками не можуть поділити майно, яке омертвляється, виключається з цивільного обороту, а у випадку, якщо якісь із співвласників впливовіші — саме вони користуються одноосібно всім майном, безкарно порушуючи права менш впливових співвласників, які не отримують ніякої компенсації за користування їхніми частками.
Українське цивільне законодавство стосовно співвласності настільки примітивне та недосконале, що в ньому навіть відсутнє поняття ідеальної та реальної часток, хоча судова практика намагається компенсувати цей недолік.
Ці проблеми могли б здатись дрібними, якщо б не той факт, що абсолютна більшість належного українцям майна перебуває в ідеальній або реальній співвласності, і, як вже зазначалося, приблизно третина звернень до правоохоронних органів та судів пов’язана з конфліктами між співвласниками, які часто неможливо вирішити в принципі через брак відповідного законодавства.
Парадокс полягає в тому, що співвласники, ущемлені в своїх правах, сприймають перешкоджання їм в здійсненні своїх прав як грабунок (фактично це і є грабунок, бо власник не може отримати дохід в тій чи іншій формі, на який має повне право), а співвласники, які ущемлюють чужі права — розцінюють свою поведінку як процесуальні хитрощі, які цілком вписуються в рамки діючого українського законодавства.
Всі ці фактори перетворююсь спільну власність — на “недовласність”, яка теоретично існує, але можливості бути повноцінними власниками часток (тобто безперешкодно ними володіти, користуватись, а головне — розпоряджатись ними) для українців суттєво та невиправдано обмежені.
Вносити відповідні зміни до Цивільного Кодексу України зобов’язаний Мінюст — але ця проблема за 23 роки незалежності так і не зацікавила жодного з міністрів.
І “справа Ніни Москаленко” — лише маленька ілюстрація цієї системної проблеми.
Тетяна Монтян, ІнфоПорн
13 травня цього року на сайті Мінприроди було опубліковане інтерв’ю міністра екології та природних ресурсів України О. Проскурякова “Можна пишатися зробленим торік, але поточні плани теж вражають”. Враховуючи кількість згаданих в ньому фактів та найдрібніших подробиць, зрозуміло, що це “інтерв’ю” є звітом про діяльність усього українського екологічного відомства (навряд чи міністр зміг ось так, “з голови” надиктувати все це своїй прес-службі…).
Тож, чим зробленим у 2012 році пишається наше екологічне відомство? Спрощенням дозвільної системи та системи ліцензування, – при цьому в інтерв’ю ні слова не згадується про те, що такі спрощення відбуваються за рахунок послаблення екологічного контролю. До речі, не згадується в ньому і руйнування в 2012 році системи управління екологічною галуззю як такою – коли згідно адмінреформи були ліквідовані всі обласні управління Мінприроди.
Міністра, судячи з усього, це ніяк не турбує – як не турбувало і його попередника, Е. Ставицького, який щоб зберегти управління, пальцем о палець не вдарив. І чим тут пишатися – тим, що зараз екологічне відомство і при бажанні не може підтримувати належний екологічний стан в державі? А, може, вся справа в тому, що і бажання такого в нього нема?
Затвердженням загальнодержавних програм та міждержавних угод - і, знов-таки, ні слова про те, як вони виконуються, як з року в рік більшість заходів таких програм переносяться на майбутнє через недофінансування!
Далі – Мінприроди пишається встановленням меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду на місцевості – на кінець грудня в натуру було винесено межі їх 25,5 відсотків. Про що ж говорять ці цифри? Винесення в натуру меж природних резерватів є, фактично, їх легалізацією, бо якщо земельна ділянка в натуру не винесена, вона не внесена до земельних кадастрів, і за нашим земельним законодавством її (в даному випадку, природного резервату) просто не існує. Не зважаючи на те, що там може бути заборонено, таку ділянку можна забудовувати, розорювати, продавати – робити на ній будь що.
Таким чином, винесення в натуру меж 25,5% територій та об’єктів природно-заповідного фонду говорить про те, що 75% усього природно-заповідного фонду України, фактично, не існує, і вони можуть спокійно дерибанитися ким завгодно (що, до речі, і відбувається – див., наприклад, “Кожен 7-й заказник Київщини роздали під забудову”.
То чим тут пишається наше Мінприроди? – тим, що за десять років (строк, коли були прийняті такі законодавчі норми) кількість українських природних резерватів, існуючих de facto, становить лише одну чверть від їх загальної кількості, а інші існують тільки на папері? Було “запроваджено систему моніторингу навколишнього природного середовища з використанням даних дистанційного зондування Землі та геоінформаційних технологій з метою визначення змін у навколишньому природному середовищі, а саме суцільні рубки в лісовому фонді, місця розробки корисних копалин, будівництво, розвиток негативних природних та техногенних процесів: вітрова та водна ерозія, деградація ґрунтів, полігони складування відходів, місця їх несанкціонованого захоронення (звалища)”, - і що далі?
Міністерство все це моніторить, а як це контролюється? Чому і після запровадження такого моніторингу в Україні і рубки, і розробка корисних копалин, і т.ін., - ведуться де завгодно, і як завгодно?
“Всього розглянуто та схвалено 2104 проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій”, - ну, звісно! Наприклад, спорудження малих ГЕС в Карпатах, які зруйнують природні комплекси цих регіонів, і створення яких пропагував сам О. Проскуряков, теж підносяться як “зелена енергетика”! Дійсно, велике досягнення наших державних екологів!
“Проведено близько 82 тисячі перевірок на об’єктах державного нагляду (контролю) у частині додержання ними вимог природоохоронного законодавства”, - перевірок проведено багато, а скільки за ними було виправлено порушень? Можна було привести й факти про вкрай низьку ефективність роботи нашої екоінспекції – але хіба хтось про це не знає? Далі в інтерв’ю пана міністра йдеться про успіхи у видобуванні сланцевого газу в Україні – як від цього всім буде добре. Що примітно – ані про оцінку впливу цих планів на довкілля, ані про масові протести проти них в ній не згадується нічого. Тому постає логічне питання - чим насправді займається наше Мінприроди – збереженням довкілля або лобіюванням чиїхось бізнес-інтересів? У будь-якому випадку, досягло успіху воно саме у другому.
Фактів, коли наше екологічне відомство погоджує екологічно небезпечні проекти – безліч. Згадаємо хоч видачу дозволів найбільшому забруднювачу Харкова – коксовому заводу (з викидами якого вже декілька років безуспішно борються місцеві мешканці, або позитивний висновок на розміщення в Заліщиках (Тернопільська обл.) складу з небезпечними відходами (від нього мешканцям вдалося відбитися).
Багато чого в інтерв’ю сказано про взаємодію із громадськістю та втілення в Україні норм ЄС. Але ніякої згадки, що в тому ж 2012 році Громадська рада при Мінприроди після того, як вона насмілилася виступити з критикою видобування сланцевого газу, була розігнана і замінена на більш слухняну – яка перше, що зробила – погодила “сланцеві плани” Мінприроди! На наш погляд, величезна кількість в цьому інтерв’ю, як зараз пишуть в блогах, “цифрів” та “слов’їв” має приховати основну діяльність сучасної Мінприроди – з обслуговування провладних кланів в розграбуванні природних багатств країни. А ті позитивні зміни, що відбулися в екологічній сфері за рік – заслуга ентузіастів, але ніяк не “офіційної природоохорони” (єдиними виключенням з цього ряду може бути хіба що вивезення на утилізацію за кордон небезпечних відходів – але тут з'являється питання про розкрадання бюджетних коштів та “відкат”¸ - див., наприклад, “Калуський гексахлорбензол уже з’їв сотні мільйонів гривень, а кінця-краю не видно...”.
Тож, досягнутим у 2012 році Мінприроди може “пишатися” у двох випадках: або при манії величі (“Як ми охороняємо природу України!”), або, якщо має намір ввести в оману громадськість… Хоча, яку – незрозуміло – всі ж і так бачать, що коїться навколо. На початку свого інтерв’ю пан Проскуряков згадав, що відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Міністерство розпочало новий проект “Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки”. І оце дійсно цікаво – згідно із цим проектом експертами з громадських екологічних організацій була підготовлена “Щорічна доповідь НУО “Громадська оцінка процесу реалізації національної екологічної політики у 2011 році”, яка діяльність державних органів, в тому числі, і Мінприроди, оцінює далеко не так райдужно, як це робиться самим Мінприроди. Тому, щоб якось урівноважити завищену самооцінку Мінприроди, пропонуємо вашій увазі “Громадську оцінку процесу реалізації національної екологічної політики у 2011 році” та “Льодовиковий період” у заповідній справі (огляд ситуації у заповідній справі в Україні за 2008–2012 рр.)”, також зроблений громадськими активістами.
Читайте, порівнюйте, оцінюйте!
Сергій Шапаренко, екологічна група “Печеніги”
Правоохоронці розслідують факти службової недбалості з боку гендиректора КК “Київавтодор” Олександра Федоренка (на колажі). Слідчі встановили, що цей посадовець належним чином не проконтролював роботу підпорядкованого йому КП “ШЕУ Солом'янського району”, внаслідок чого територіальній громаді міста було нанесено збитки на суму 278,5 млн гривень. Мова про те, що “дорожні комунальники” організували стихійне звалище на ділянці по вул. Кадетський гай, хоча ШЕУ мало діючі договори на вивіз та утилізацію своїх відходів. Результат – забруднення ґрунту хімічними речовинами. Що цікаво, саме на вказаній земельній ділянці свого часу планувалося будівництво висотних житлових будинків, але в 2016 році міська влада вирішила облаштувати там парк “Балка Проня”. При цьому, до створення парку так і не приступили, а ексорендар цієї землі – ТОВ “Блакитна хвиля” – наразі через суд вимагає пролонгувати свій договір оренди.
Як стало відомо КВ, правоохоронці наразі розслідують факти порушень законодавства з боку генерального директора комунальної корпорації (КК) “Київавтодор” Олександра Федоренка.
Відповідне слідство здійснюється в рамках кримінального провадження №42022100000000159 від 28 квітня 2022 року, яке було відкрито Солом'янським управлінням Нацполіції Києва. Про підозру цьому посадовцю було повідомлено 15 лютого 2024 року – Олександру Федоренку офіційно інкримінується вчинення злочину передбаченого ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу (КК) України – службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки.
На чому “погорів” посадовець
У ході слідства Нацполіції стало відомо, що у період з 28 січня 2022 року по 16 марта 2023 року співробітники КП “ШЕУ Солом`янського району” за вказівкою начальника цього підприємства здійснювали засмічення та забруднення земельної ділянки у Солом`янському районі Києва з кадастровим номером 8000000000:72:240:0017 відходами різного морфологічного складу. Серед таких – металобрухт, тверді побутові відходи (ТБО), відходи автомобільного транспорту, відходи пластику та відпрацьованих автомобільних шин. Їхнє захоронення у ґрунті призвело в тому числі до його забруднення хімічними речовинами понад норму, а саме: азотом амонійним N(NH4+) у 1,005 рази, сульфатами – у 2,22 рази, хлоридами – у 1,8 рази.
Читайте: Керівника “Київавтодору” та ексочільника КП “ШЕУ” підозрюють у забрудненні земельної ділянки зі збитком на 300 млн гривень
Загальна площею забруднення території склала 0,25 га, а об`єм “викинутого сміття” – 23,4 тис. м³. Внаслідок цього довкіллю було заподіяно шкоду, а столичній громаді, яка є власницею вищезгаданої ділянки, було нанесено збитки на суму 278,5 млн гривень. Зазначені порушення були виявлені в ході огляду вказаної території, який 16 березня 2023 року здійснили спеціалісти Державної екологічної інспекції Столичного округу.
Стан ділянки у лютому 2024 року (фото – Нацполіції Києва та Київської міської прокуратури)
Також правоохоронці встановили, що, відповідно до розпоряджень Київської міськдержадміністрації (КМДА) №2146 від 13 жовтня 2021 року та №598 від 25 жовтня 2022 року, вказана ділянка повинна була використовуватися КП “ШЕУ Солом`янського району” для тимчасового складування снігу в осінньо-зимові періоди 2021-2022 та 2022-2023 років, а зовсім не для для накопичення і захоронення відходів. Разом з тим, згідно з другим розпорядженням, “Київавтодору” було доручено у термін до 25 жовтня 2022 року “здійснити необхідні природоохоронні заходи в місцях складування технологічних матеріалів” його районними ШЕУ, а також до 15 квітня 2023 року привести до належного санітарного стану місця для тимчасового накопичення снігу.
При цьому, за даними слідства, 25 жовтня 2022 року, КК “Київавтодор” на виконання вищезгаданого розпорядження №598 видала наказ №71 “Про утримання вулично-дорожньої мережі в осінньо-зимовий період 2022-2023 років” (відсутній у відкритому доступі. – КВ) відповідно до якого керівникам районним ШЕУ було доручено здійснити необхідні природоохоронні заходи в місцях складування технологічних матеріалів.
Скріншот ухвали суду по цьому провадженню від 11 березня 2024-го
Втім, як встановили правоохоронці, надалі очільник цієї комунальної корпорації через несумлінне ставлення до своїх обов'язків “не здійснив жодних самостійних заходів щодо забезпечення виконання вказаного розпорядження КМДА та наказу КК “Київавтодор”, в тому числі – не створив відповідний підрозділ, який би здійснював природоохоронні заходи, не призначив особу, яка була б відповідальна за це, тощо. Крім того, за інформацією слідства, Олександр Федоренко не організував проведення перевірки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:240:0017, яка використовувалася КП “ШЕУ Солом'янського району” не за цільовим призначенням та систематично забруднювалася відходами.
Читайте: На Соломенке историческую местность “Балка Проня” засыпают мусором (документ)
При цьому, за даними Нацполіції, гендиректор КК “Київавтодор” залишив поза увагою той факт, що це забруднення здійснювалося незважаючи на те, що вказане КП мало діючі договори з низкою суб`єктів господарської діяльності щодо надання послуг зі збирання та вивезення ТБО. Згідно відповідних угод, дані відходи повинні були або утилізуватися у встановлений законодавством спосіб, або вивозитися на спеціально для цього облаштовані полігони.
11 березня 2024 року Солом'янський районний суд Києва відмовив правоохоронцям у задоволенні їхнього клопотання щодо обрання відносно Олександра Федоренка запобіжного заходу у вигляді застави – суд вирішив, що можна обійтися більш м'якою мірою. Що цікаво, в судовій ухвалі не уточнювався розмір передбачуваної застави, а в держреєстрі судових рішень відсутня інформація стосовно обрання іншого запобіжного заходу щодо цього посадовця.
Примітно, що, за інформацією Нацполіції Києва, підозру від правоохоронців також отримав і начальник КП “ШЕУ Солом'янського району” (вочевидь, все ж ексочільник, про що мова йтиме нижче. – КВ). Йому інкримінується вчинення злочинів, передбачених вищезгаданою ч.2 ст. 367 та ч. 2 ст. 239 (забруднення або псування земель, що спричинило тяжкі наслідки). Але наразі в реєстрі судових рішень відсутні подробиці стосовно того, в чому саме, на думку слідчих, полягає його вина.
Вручення підозри одному з фігурантів справи (фото Нацполіції Києва)
Варто зазначити, що раніше, як мінімум до кінця 2023 року, в рамках даного провадження правоохоронці також розслідували факти інших можливих порушень законодавства з боку посадовців районних ШЕУ. Зокрема, слідчі встановили факт службової халатності з боку тепер вже ексочільника все того ж КП “ШЕУ Солом'янського району” Володимира Федчишина – попередньо, очолюване ним підприємство у 2022 році переплатило 4,6 млн гривень одному зі своїх підрядників за ліквідацію ямковості та поточний ремонт дорожнього покриття на бульв. Чоколівському. Надалі відомості щодо цієї історії були виокремлені в окреме кримінальне провадження, за яким до Солом'янського районного суду Києва вже було направлено обвинувальний акт щодо згаданого посадовця.
Цікавинки про забруднену ділянку
Ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:240:0017 має площу 8,43 га і розташована за адресою вул. Кадетський гай. Протягом 2007-2017 років її орендарем було ТОВ “Блакитна хвиля” – Київрада відводила цю землю вказаній компанії “для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та об`єктами громадського обслуговування, торгівлі, підземними та наземними паркінгами”. Надалі столична влада відмовилася пролонгувати договір оренди землі, через що згадана ТОВка ініціювала судовий спір про визнання укладеною угоди щодо поновлення строку оренди. Наразі ця справа ще розглядається – 17 квітня 2024 року має відбутися відповідне засідання Касаційного господарського суду.
Фактично головною підставою для “вигнання” ТОВ “Блакитна хвиля” з цієї землі стало те, що за рік до закінчення терміну оренди Київрада змінила її функціональне призначення, перевівши ділянку з території багатоповерхової житлової забудови до території парку "Балка Проня". Така зміна була задекларована в Детальному плані території (ДПТ) в межах вулиць Народного Ополчення, Ернста, Івана Пулюя, вздовж річки Совки та верхнього каскаду Совських ставків, який було затверджено рішенням Київради №681/1685 від 20 грудня 2016 року. Відповідно, будувати там житло компанія вже не мала права.
Читайте: Спасибко и Свистунову грозит от трех до шести
При цьому, ТОВ “Блакитна хвиля” мало намір забудувати цю ділянку багатоповерхівками висотою до 27 поверхів – задля цього компанія ще в 2009 році уклала договір генпідряду з ТОВ “Печерськінвестбуд-1”. Втім, з різних причин реалізувати цей проєкт орендар землі не зміг, в тому числі – через накладення арешту на цю ділянку, який діяв до 2014 року в межах одного з кримінальних проваджень. В рамках цього слідства, відкритого ще в 2010 році, до слова, вивчалися факти несанкціонованих дій з інформацією щодо реєстрації заяв на виділення земельних ділянок на території Києва, яка оброблялась в електронно-обчислювальних машинах відділу забезпечення діяльності секретаря Київради (у той період ним був соратник багаторічного очільника столиці Леоніда Черновецького Олесь Довгий. – KВ).
Зазначимо, співвласником ТОВ “Блакитна хвиля” з 2020 року є донедавна відомий український політик та чиновник Віктор Бойко. Зокрема, він був народним депутатом IV скликання Верховної Ради від “Блоку Литвина”, заступником Міністра агропромислової політики України (2009-2010 роки), міністром охорони навколишнього природного середовища (з березня по липень 2010 року) і депутатом Київської облради VI скликання.
Що цікаво, наприкінці 2021 року на сайті Київради була зареєстроване петиція “Приведення інфраструктури Пронівщини у відповідність до рішень міськради”. Її автор – Віктор Тороп – висунув вимогу щодо реалізації положень вищезгаданого ДПТ, зокрема в частині облаштування парку на ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:240:0017. Втім, дана петиція не набрала необхідної кількості голосів, а тому Київрада мала, так би мовити, “законне право” ніяким чином на неї не реагувати.
Як працює “Київавтодор”
Як неодноразово повідомляла KВ, діяльність КК “Київавтодор” та підпорядкованих їй комунальних підприємств регулярно викликає претензії у правоохоронних органів.
Наприклад, у 2019 році Нацполіція Києва розпочала слідство за фактами можливого присвоєння бюджетних коштів посадовцями “Київавтодору” і КП “Київавтошляхміст” (входить до структури вказаної комунальної корпорації) під час проведення капітальних ремонтів столичних шляхопроводів, на які протягом року було витрачено близько 650 млн гривень. Крім того, в рамках відповідного провадження правоохоронці розслідували, наскільки ефективно керівництво КК "Київавтодор" використовувало бюджетні кошти. Зокрема, тоді було встановлено, що "дорожні комунальники" за 32,4 млн гривень закупили снігоплавильні машини, але не використовували їх – начебто у зв'язку з дороговизною експлуатації.
Читайте: Присвоение бюджетных средств и ненужные покупки: “Киевавтодор” снова заинтересовал полицию
Також з 2020 року Нацполіція в рамках іншої справи розслідує факти можливого привласнення бюджетних коштів посадовцями вищезгаданих двох структур, а також районних ШЕУ. За даними слідства, “дорожні комунальники” завищували вартість ремонтних робіт, використовували неякісний асфальт, отримували хабарі за використання комунального автотранспорту приватними особами тощо. Окрему увагу правоохоронці звернули на закупівлю антипаркувальних стовпчиків: більшість цих обмежуючих пристроїв, вартістю близько 19,5 млн гривень, не відповідали нормам Держстандартів та, схоже, були закуплені за завищеними цінами. Втім, за майже чотири роки жоден з фігурантів цієї справи до відповідальності притягнутий не був.
Читайте: Неякісний асфальт і “золоті стовпчики”: Нацполіція розслідує зловживання посадовців “Київавтодору”
Свої питання до діяльності КК “Київавтодор” постійно висловлюють і депутати Київради. Зокрема, в лютому 2019 року антикорупційна комісія столичної міськради закликала тодішнього генерального директора КК "Київавтодор" Олександра Густєлєва та тодішнього профільного заступника голови КМДА Дмитра Давтяна до відповіді за неякісний ремонт доріг і мостів у Києві та їхній неналежний стан. Народні обранці звертали увагу на те, що ці посадові особи ігнорували рекомендації Тимчасової контрольної комісії (ВКК) Київради від 17 травня 2018 року, якими було визначено, як саме потрібно замовляти дорожні роботи та контролювати їх виконання, щоб асфальт у результаті не “сходив” разом зі снігом”.
Читайте: Густелева и Давтяна предлагают отправить вслед за сошедшим с дорог Киева асфальтом
Нагадаємо, що усього в Києві функціонують десять ШЕУ – по одному в кожному районі столиці. Організаційно-правова форма цих управлінь – комунальне підприємство. Усі ці ШЕУ переважно займаються “мілкими” дорожніми роботами (наприклад, поточний ремонт асфальтного покриття) та підпорядковані КК “Київавтодор”.
Вищезгаданий Володимир Демчишин очолював КП “ШЕУ Соломянського району” з лютого 2022 року по грудень 2023 року. Його цій посаді його змінив Володимир Гузема, який є “дорожником зі стажем”: у 2018-2020 роках він працював на керівних посадах у КП “ШЕУ Шевченківського району” (в тому числі протягом нетривалого відрізку часу очолював його), а надалі, з лютого по травень 2020 року, будучи першим заступником гендиректора КК “Київавтодор”, виконував обов'язки керівника цієї корпорації після звільнення Олександра Густєлєва.
Саме на місце Гуземи в “Київавтодорі” і було призначено Олександра Федоренка. При цьому, спочатку, з 19 травня 2020-го, він також очолював цю комунальну корпорацію в якості в.о. гендиректора, контракт як з повноцінним керівником з Федоренком було підписано 5 липня 2022 року.
КК “Київавтодор” підпорядкована Департаменту транспортної інфраструктури КМДА, яким з 1 вересня 2021 року керує Руслан Кандибор. Діяльність цього структурного підрозділу столичної мерії з 9 листопада 2021 року особисто контролює очільник Києва Віталій Кличко.
Фото: колаж КВКиївВлада
ПрАТ “ХК “Київміськбуд” найближчим часом може пережити кардинальні зміни в своїй діяльності. Вони, вочевидь, пов’язані зі зміною керівництва компанії – нещодавно її Правління очолив Василь Олійник (на колажі крайній праворуч), який тривалий час працював у ТОВці з орбіти одіозної бізнесвумен Владислави Молчанової (на колажі в центрі праворуч). На переконання фахівців, остання наразі має проблеми із фінансуванням робіт на своїх будмайданчиках і може використати комунального забудовника в якості “донора” для цих проєктів. Попередньо йдеться про їхнє фінансування фактично за рахунок коштів міського бюджету – через схему із використанням спільних з “Київміськбудом” підрядників. Відповідно загроза недобудови десятків комплексів холдингової компанії, яка існує протягом останніх років, може стати реальнішою. Таким чином компанія, яку донедавна очолював фігурант численних корупційних скандалів Ігор Кушнір (на колажі крайній ліворуч), може повторити долю “Укрбуду”, який своїм крахом де-факто врятував її від банкрутства.
Як стало відомо KВ із джерел серед столичних забудовників, найближчим часом в роботі ПрАТ “Холдингова компанія (ХК) “Київміськбуд” можуть відбутися кардинальні зміни.
Вони пов'язані з кризою в фінансово-господарській діяльності цього забудовника, контрольний пакет акцій якого – 80% – знаходиться у власності територіальної громади столиці, а також з рокуванням його керівництва. Нагадаємо, наприкінці 2023 року багаторічний голова правління – президент цієї компанії Ігор Кушнір (очолював її з квітня 2012 року) на фоні численних скандалів був звільнений, а вже у лютому 2024-го на цю посаду було призначено Василя Олійника – екскерівника ТОВ “Спецбуд-Моноліт” (2018-2024 роки), яке входить до орбіти впливу засновниці девелоперської компанії “Stolitsa Group” Владислави Молчанової.
Крім того, у лютому новим головою Наглядової ради “Київміськбуду” став заступник голови Київської міськдержадміністрації (КМДА) Владислав Андронов. Він також є депутатом Київради діючого ІХ скликання від партії “УДАР”. На цій посаді він змінив іншого заступника Віталія Кличка – Миколу Поворозника, який виконував ці функції з грудня 2022 року.
KВ вирішила проаналізувати, з чим пов'язаний нинішній стан найбільшого комунального забудовника Києва і яким чином зміни в його керівництві можуть вплинути на сферу будівництва столиці.
Передісторія
“Київміськбуд” фактично веде свою історію з середини ХХ століття – його "пращуром” було Головне управління житлового і цивільного будівництва, створене в 1955 році при Київському міськвиконкомі. У 1963 році цю структуру було перейменовано в “Головкиївміськбуд”. Дане підприємство, яке обєднувало низку державних структур, зокрема, займалося виробництвом будівельних матеріалів і зведенням житлових і адміністративних будинків по всьому Києву, в тому числі – забудовувало та облаштовувало житловий масив Вигурівщина-Троєщина.
У 1992-1995 роках “Головкиївміськбуд” пережив реформу – тоді це підприємство було перетворено міською владою в комунальну холдингову компанію, до складу якої увійшло 28 суб'єктів господарювання. Серед них – ВАТ “Трест “Київміськбуд-3”, ВАТ “Будмеханізація”, ВАТ “Асфальтобетонний завод”, ВАТ “Київелектромонтаж” тощо.
Уже в XXI столітті “Київміськбуд” став одним із найбільших забудовників столиці – принаймні за об'ємами будівництва. Зокрема, за підрахунками фахівців, у 2016 та другому півріччі 2021 року компанія займала перше місце в Києві за кількістю введених в експлуатацію квадратних метрів. Що цікаво, безпосередньо сам “Київміськбуд” не займався зведенням будинків – переважно він виступав замовником будівництва, а будівельні роботи виконували приватні генеральні підрядники. При цьому, за інформацією ЗМІ, чимало таких суб'єктів господарювання були пов’язані з керівництвом комунального забудовника, зокрема – його президентом Ігорем Кушнірем (про деякі з цих компаній мова йтиме нижче. – KВ).
Більше того – у деяких випадках ПрАТ “ХК “Київміськбуд” або компанії, які входять до його складу, навіть не були замовниками будівництва ЖК. Тобто, фактично “Київміськбуд” був лише “ширмою” для приватних фірм, які використовували його бренд – не є секретом, що чимало громадян більше довіряють державним і комунальним компаніям, адже вони, мовляв, є більш “надійними”. Зокрема, таким чином будувалися ЖК на просп. Академіка Глушкова, 92б (замовник – ТОВ “Фірма Укрторг”), ЖК “Лейпцизька” (замовник – ТОВ “Мрія-Плюс”) тощо. При цьому, у другому проєкті партнером “Київміськбуду” виступав девелопер “BudCapital”, якого українські ЗМІ пов'язують із оточенням того ж Ігоря Кушніра і його бізнес-партнера Вадима Столара (народний депутат діючого IX скликання Верховної Ради, обраний від нині забороненої “ОПЗЖ”). Як неодноразово писала KВ, Столар має значні інтереси в сфері забудови столиці, а до 2020 року численні джерела навіть називали його “смотрящим по Києву”.
Діяльність “Київміськбуду” неодноразово викликала питання у його інвесторів – покупців квартир. Наприклад, у вересні 2015 року під стінами КМДА відбувся мітинг громадян, які звинуватили компанію в систематичному невиконанні своїх зобов'язань як за термінами введення в експлуатацію багатоквартирних будинків, так і за якістю робіт. Тоді деякі з учасників акції протесту запевняли, що чекають на свої квартири понад три роки. Крім того, обурення інвесторів викликав і стан отриманого житла: люди не могли вселитися в квартири, оскільки в будинках не було світла, води, а каналізація не працювала.
Також столична громадськість неодноразово висловлювала незадоволення окремим проєктами “Київміськбуду”. Одна з найгучніших історій мала місце в 2016 році, коли мешканці міста виступили проти будівництва ЖК у провулку Святошинському, 2. Вони зазначали, що ділянка за вказаною адресою ще 1992 році була виділена міською владою під будівництво дитсадка, але в подальшому, мовляв, була незаконно відведена “Київміськбуду”.
Під час розгорання цього конфлікту мешканці Святошина звинувачували керівництво компанії у неодноразових нападах “тітушок”, які відстоювали інтереси “Київміськбуду”. У свою чергу, у самій компанії наголошували на законності будівництва і заперечували “проплачені атаки бойовиків”. Апогею ця ситуація досягла у вересні 2016-го, коли члени “Азову”, які виступали на боці містян, заблокували офіс “Київміськбуду”, а компанія у відповідь на це заявила про “бойкот” – про зупинку робіт на всіх своїх об'єктах. Втім, надалі з різних причин забудовник відмовився від ідеї зводити житло в пров. Святошинському та відновив будівельну діяльність на інших майданчиках.
Фатальний спадок “Укрбуду”
Черговий “зірковий” етап в історії цієї корпорації розпочався близько п'яти років тому. Так, в другій половині 2019-го в кулуарах владних кабінетів та в соцмережах почали ширитися чутки, що “Київміськбуду” може бути доручено добудову якщо не всіх, то більшості житлових комплексів, будівництвом яких формально займалася Українська державна будівельна корпорація “Укрбуд”. Роботи на цих об'єктах, яких нараховувалося 26, на той час вже було заморожено. Офіційною причиною називалися фінансові проблеми цього державного забудовника, але інвестори даних ЖК – близько 13 тис. сімей – звинувачували осіб, які організовували ці роботи, у розкраданні коштів.
Серед тих, хто опинився в епіцентрі суспільної критики та уваги правоохоронних органів, був і одіозний Максим Микитась – ексочільник вказаної корпорації (2010-2016 роки), фактичний власник майже однойменного приватного ТОВ “Укрбуд Девелопмент”, яке насправді будувало більшість цих ЖК, і екснардеп (2016-2019 роки).
Читайте: Повернення “Укрбуду”: Максим Микитась знову став власником компанії та “погрожує” все добудувати без “Київміськбуду”
Невдовзі інформацію про участь “Київміськбуду” в добудові нерухомості “Укрбуду” було офіційно підтверджено. Зокрема, у грудні 2019 року про це заявив Президент України Володимир Зеленський, до якого, серед інших, інвестори “заморожених” ЖК зверталися за допомогою у вирішенні їхнього питання. 17 червня 2020 року, після вирішення низки організаційних та бюрократичних моментів, Кабінет Міністрів України видав розпорядження №772-р “Про заходи щодо розв’язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами — учасниками Української державної будівельної корпорації “Укрбуд”.
Згідно з цим документом, уряд дозволив “Київміськбуду” добудувати ЖК, зведенням яких займався “Укрбуд” – шляхом включення до договорів на будівництво. Надалі між “Київміськбудом” та “Укрбудом” було укладено низку договорів, згідно з якими перша компанія офіційно стала замовником проєктування і будівництва цих недобудованих ЖК. Також, відповідно до цих угод, “Київміськбуду” дозволили отримувати кошти на добудову таких комплексів із Фонду фінансування цього будівництва (фонд, до якого громадяни сплачували кошти за квартири в об'єктах “Укрбуду”. – КВ), управителем якого було ТОВ “Фінансова компанія (ФК) “Житло-Капітал”.
Усього “Київміськбуду” було “довірено” добудову 18 житлових комплексів, серед яких – “Гармонія”, “Сонячна Рів’єра”, “Пектораль”, “Новомостицький”, “Харківський”, “Шевченківський”, “Злагода”, “Подол Град” тощо. Незважаючи на коронавірусний карантин 2020-2021 років, “Київміськбуд” до початку повномасштабної війни, до лютого 2022-го, ввів в експлуатацію 10 з цих ЖК.
Затримки по закінченню інших об'єктів у компанії в березні 2023 року пояснювали декількома причинами, серед яких – невирішенням земельних питань по ділянкам під цими комплексами (приклад – ЖК “Арт Хаус”) та фінансовими негараздами. Під останніми у “Київміськбуді” мали на увазі те, що фонди фінансування будівництва, мовляв, були спустошені, і до того ж – ТОВ “ФК “Житло-Капітал” начебто не поспішало перераховувати новому забудовнику кошти, які інвестори сплачували за квартири в “колишніх” комплексах “Укрбуду”.
Читайте: “Київміськбуд” повідомив подробиці добудови житлових комплексів “Укрбуду”
Втім, не всі покупці нерухомості у цих ЖК вірили таким аргументам. Наприклад, у серпні 2023 року інвестори звернулися до Національного антикорупційного бюро (НАБУ) із заявою щодо розкрадання коштів посадовцями “Київміськбуду” при добудові низки “екс-укрбудівських” комплексів, у тому числі – ЖК “Отрада”. Зокрема, громадяни поскаржилися детективам НАБУ на те, що станом на грудень 2021 року готовність останнього об'єкту складала лише 50-60%, тоді як на той період він вже мав бути добудований. Також інвестори висловили думку, що “з огляду на тривалу відсутність належних заходів реагування з боку посадових осіб КМДА і депутатів Київради, наявні підстави вважати, що вони (чиновники і народні обранці. – КВ) могли бути причетні до [цих] ймовірних злочинів”.
Проте, жоден з можливих правопорушників не був притягнутий до кримінальної відповідальності, а все той же ЖК “Отрада” досі не введений в експлуатацію.
Не дивлячись на усі ці скандали, у березні 2023 року “Київміськбуд” звернувся до КМДА з проханням виділити грошові кошти в сумі 1 млрд гривень на добудову низки комплексів, серед яких – ЖК “Абрикосовий”, “Miraх”, “Урлівський-1 і “Урлівський-2”. При цьому, тоді в “Київміськбуді” зазначили, що для повного завершення усіх проектів збанкрутілого “Укрбуду” компанії не вистачає 1,7 млрд гривень – з урахуванням динаміки зростання вартості будівельних матеріалів та енергоносіїв. Також в компанії нагадали, що ще до повномасштабної війни “Київміськбуд” просив надати державні гарантії на отримання кредиту, який би допоміг збільшити темпи будівництва та розпочати нові черги будівництва в комплексах “Укрбуду”, проте всі такі розрахунки та пояснювальні записки Кабмін, мовляв, залишив без відповіді.
Але отримати кошти з міської скарбниці “Київміськбуду” не судилося, і головною причиною цього стало… журналістське розслідування. Так, 13 травня 2023 року медіа “Bihus.Info” у своєму матеріалі “Президентський люкс” оприлюднило дані, що “Київміськбуд” виплачував мільярди гривень фірмам, наближеним до Ігоря Кушніра. За інформацією журналістів, чотири такі ТОВки – “Укрбуд Інвест”, “Горбуд”, “Ягуар” та “Будівельно промислова компанія Ягуар” – у 2020-2021 роках отримали від комунального забудовника більше 3 мільярдів гривень за виконання будівельних робіт. Серед іншого, у “Bihus.Info” з’ясували, що родичі та оточення Кушніра забудувало розкішними котеджами землю в Козині, яку свого часу Київрада передала в користування “Київміськбуд”.
Вже 25 травня того ж року Київрада створила тимчасову контрольну комісію (ТКК), яка мала б проаналізувати фінансово-господарську діяльність ПрАТ "ХК "Київміськбуд", а також перевірити інформацію стосовно цієї компанії, оприлюднену у вищезгаданому журналістському розслідуванні.
При цьому, в липні 2023 року, поки вказана ТКК здійснювала свою роботу, журналісти того ж медіа встановили, що компанія дружини Ігоря Кушніра у 2019-2020 роках придбала французьку фірму, на яку оформлена розкішна вілла на Лазуровому узбережжі з орієнтовною вартістю у 20 млн євро. Також “Bihus.Info” повідомило, що Кушнір із дружиною у травні того ж року підкорив вершину гори Еверест, виїхавши за кордон через стан здоров'я – третю групу інвалідності. Як результат – 6 липня 2023-го мер Києва Віталій Кличко повідомив про відсторонення Ігоря Кушніра від виконання обовʼязків керівника “Київміськбуду”.
Втім, не дивлячись на усе це, результати аналізу роботи “Київміськбуду”, яким займалася ТКК Київради, були явно не такими, якими їх очікували побачити значна частина столичної громадськості та експертів. Так, 14 грудня 2023 року столична міськрада, затвердивши звіт по діяльності вказаної комісії, фактично визнала факт відсутності будь-яких порушень в роботі цього ПрАТ. Єдине, на що спромоглася столична влада – це рекомендувати наглядовій раді “Київміськбуду” посилити контроль за фінансово-економічною діяльністю компанії та забезпечити належну діяльність підрозділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту на цьому ПрАТ.
Разом з тим, Київрада погодилася з висновком ТКК стосовно того, що потрібно рекомендувати КМДА здійснювати закупівлю житла у “Київміськбуду” в обсягах, які “раніше в своїх висновках зазначила аудиторська компанія “Ernst & Young”, а також розглянути можливість виділення фінансової позики або докапіталізації забудовника. Коім того, ТКК рекомендувала столичній міськраді звернутись до Кабміну з вимогою щодо компенсації “Київміськбуду” сумарного запланованого збитку, пов’язаного з добудовою проєктів будівельної корпорації “Укрбуд”, у сумі 2,28 млрд гривень.
Втім, менше ніж через тиждень, 20 грудня 2023 року, перший заступник голови КМДА, тодішній очільник Наглядової ради “Київміськбуду” Микола Поворозник повідомив про звільнення Ігоря Кушніра з посади голови правління – президента цього ПрАТ. Також чиновник зазначив, що виконуючому обов’язки керівника “Київміськбуду”, яким тоді було обрано Едуарда Шевчука, Наглядова рада доручила “розробити план для виходу ПрАТ на сталі показники діяльності”. Для цього, мовляв, в.о. голови Правління спільно із Правлінням, зокрема, “мають розробити стратегічний план стабілізації фінансово-економічного стану підприємства, а також налагодити роботу з інвесторами”.
Що думають фахівці
Столичний адвокат і правозахисник Олександр Дядюк зазначає, що не дивлячись на те, що 80% акцій “Київміськбуду” належать територіальній громаді Києва, ця компанія протягом трьох десятиліть свого існування фактично була безконтрольною – влада міста ніяк не впливала на її роботу. Разом з тим, за його словами, майже все, що заробляв цей забудовник, ймовірно, розкрадалося його топ-менеджментом і керівництвом Києва. При цьому, за підрахунками Олександра Дядюка, для прикладу, чиста рентабельність “Київміськбуду”, тобто співвідношення чистого фінансового результату (прибутку) до витрат, в 2018 році складала 0,9%, у 2019-ому – 1,1%, а в 2020-ому – взагалі 0,2%. На переконання фахівця, ці показники явно штучно занижені.
“Це був найбільший забудовник Києва за об'ємами [будівництва]. Але практично ця компанія офіційно працювала на межі рентабельності – близько 1-2% – та показувала мізерні прибутки. Хоча всі знають, що до 2022 року в столиці був будівельний бум. Більше того, ці прибутки майже всі виводилися. Напевно ж Кушнір, який не має власного бізнесу, за щось купив собі віллу в Монако за 20 млн євро, і я думаю, що купив не за останні гроші. На мою думку, половину він віддавав Кличку за те, що його тримали і заплющували очі на те, що він виводить гроші. При цьому “Київміськбуд” має величезні борги перед підрядниками. Ні грошей, нічого немає. І де все це поділося?” – розповів KВ Олександр Дядюк.
За його словами, існувало відразу декілька схем виведення коштів з “Київміськбуду”, для яких використовувалися його приватні підрядники. Зокрема – через завищення обсягів робіт, а також через розрахунок з цими підрядниками за допомогою квартир, які обліковувалися за заниженими неринковими цінами та які в подальшому продавалися вже за “справжніми” розцінками.
“Треба розуміти, що “Київміськбуд”, як і всі інші великі забудовники, по суті не є забудовником. Він – девелопер, який залучає гроші [від громадян на будівництво ЖК]. Я сумніваюсь, що в “Київміськбуді” є хоч одна лопата або в штаті є хоч один муляр. Скоріш за все, нема. Насправді, “Київміськбуд” навіть туалета не збудував за часи Незалежності України. Будують так звані підрядники. Гроші виводяться просто. Підрядники та субпідрядники завищують ціни та об'єми виконаних робіт. Таким чином підрядники мають гіперприбутки, гроші виводяться [через ці компанії], і за них потім купуються вілли в Монако. Також іноді з підрядниками розраховуються квартирами, якщо, наприклад, у “Київміськбуду” нема грошей. І ці квартири віддаються [підрядникам] за нижчими цінами. Таким чином “Київміськбуд” “роздягається до нитки”, – зазначив Олександр Дядюк.
Правозахисник також звернув увагу на “нестикування” фінансових показників “Київміськбуду” при завершенні добудови комплексів “Укрбуду”. Так, він нагадав, що комунальний забудовник отримав “у спадок” від державної корпорації близько 1 млрд гривень “живих грошей”, а також квартир на суму майже 3 млрд гривень. При цьому, за інформацією Дядюка, вартість цієї нерухомості, вочевидь, також була дуже заниженою, і насправді вона коштувала близько 4 млрд гривень. Фахівець, із посиланням на вищезгаданого Максима Микитася, зазначив, що “Київміськбуд” вклав у добудову будинків “Укрбуду” лише 1,2 млрд, через що ні Олександру Дядюку, ні іншим експертам незрозуміло, куди поділись ще близько 4 млрд гривень.
Виходячи з цього, Дядюк не погоджується з тезою про те, що “Київміськбуд” був “рятувальником” інвесторів “Укрбуду”, яку раніше активно “розганяли” посадовці холдингової компанії та керівництво столиці. Бо вже на той момент, коли “Київміськбуд” “заходив” на ці недобудовані об’єкти, компанія переживала не найкращі часи, а тому саме “Укрбуд”, ймовірно, і допоміг їй залишитися на плаву хоча б на деякий час.
“Київміськбуд” продавав об'єкти в будинках “Укрбуду”, але кошти вкладав не в “укрбудівські” об’єкти – вони або вкладалися в свої об'єкти, або десь виводилися. Тому це не “Київміськбуду” врятував “Укрбуд”. Площі “Укрбуду” виступили кисневою подушкою і рятувальним колом для “Київміськбуду”, який, продаючи ці активи, ще трохи протянув. Інакше вже б у 2020 році могло статися банкрутство”, – вважає експерт.
На переконання Олександра Дядюка, забудовниця Владислава Молчанова, з якою пов'язують нового президента “Київміськбуду” Василя Олійника, може використати цю холдингову компанію майже так само, як та свого часу використала “Укрбуд”. Йдеться про те, що, цілком ймовірно, ті кошти, які “Київміськбуд” в майбутньому все ж отримає з бюджету Києва на будівництво своїх об'єктів, у результаті можуть опинитися саме “в руках” компаній із орбіти “Stolitsa Group”. Інтерес Молчанової, на думку Олександра Дядюка, може бути обґрунтований в тому числі не найкращим фінансовим станом її компаній.
Для вирішення цих проблем, як вважає правозахисник, може бути використана схема зі спільними підрядниками: коли одні і ті ж компанії будуватимуть об'єкти і для “Київміськбуду”, і для “Stolitsa Group”, але використовуватимуться для цього не ті кошти, які компанії Молчанової залучили на свої проєкти від громадян, а фінансові ресурси з міської скарбниці. Тобто, ймовірно, на кошти столичних платників податків будуть зводитися будинки обох вказаних девелоперських компаній, і більш ніж очевидно, що цих коштів не вистачить для добудови об'єктів “Київміськбуду”, в результаті чого можуть постраждати інвестори цієї компанії. В якості прикладу Олександр Дядюк навів ситуацію із завершенням будівництва об'єктів збанкрутілого банку “Аркада”, яким займається саме “Stolitsa Group”.
Нагадаємо, інвестори ЖК “Патріотика на озерах” (нова назва – Н2О”) і “Еврика” (експроєкти “Аркади”) незадоволені тим, як компанії, що входять до орбіти Владислави Молчанової, виконують свої зобов'язання щодо термінів будівництва цих комплексів. Крім того, вони висловлюють обурення з приводу того, що від них начебто вимагають додатково оплачувати вже придбані квадратні метри – навіть незважаючи на те, що раніше Молчанова обіцяла добудувати ці ЖК без доплат з боку покупців квартир та навіть обіцяла взяти кредит, щоб відновити роботи. Інвестори впевнені: ті кошти, за які повинні бути добудовані “колишні” комплекси “Аркади”, були направлені на будівництво інших об'єктів “Stolitsa Group”, наприклад ЖК “Варшавський”.
Читайте: Будівництво без кінця і краю: інвестори ЖК “Патріотика на озерах” і ЖК “Еврика” вимагають розслідувати роботу “Stolitsa Group”
“Молчанова не рятує забудовників, а “висмоктує” залишки активів. Фонд гарантування вкладів перерахував 250 млн гривень, виручених з продажу будівлі банку, компанії “Гарант-Капітал” (ТОВ, яке є управителем фондів добудови об'єктів “Аркади”. – KВ), і їх вже немає. І ніхто нічого не добудовує в “Аркаді”. Вона нічого добудовувати не буде. Я думаю, що, скоріш за все, буде така схема. Якщо Київ дасть кошти на поповнення статутного капіталу [“Київміськбуду”] або на викуп збудованих ним квартир, то знову через підрядників кошти виведуть на Молчанову. Наприклад, через якусь підрядну організацію, яка може працювати і з “Київміськбудом”, і зі “Stolitsa Group ”. А потім цей підрядник може заявити про своє банкрутство. Я думаю, що Молчанова “зайшла” в “Київміськбуд”, щоб використати його як донора [для своїх проєктів], бо вона зараз бігає по банкам, і ніхто їй грошей не дає”, – резюмував Олександр Дядюк.
Читайте: “Договірняк під час війни”: ДІАМ ввела в експлуатацію першу з недобудів “Аркади”
Масштаби “Столиці”
Як неодноразово повідомляла KВ, “Stolitsa Group” є одним із найбільших активних забудовників Києва. Компанії із орбіти цієї групи, яку традиційно пов'язують з Владиславою Молчановою, мають у своєму розпорядженні сотні гектарів землі, і реалізація ними будівельних проєктів нерідко супроводжується скандалами.
Наприклад, саме “Stolitsa Group” забудовує значну частину земель на столичному Виноградарі, які знаходяться в постійному користуванні державного підприємства (ДП) “НДВА “Пуща-Водиця” (більш відомий як агрокомбінат або радгосп “Пуща-Водиця”). Задля цього компанії із орбіти Молчанової ще на початку ХХІ століття уклали з ним низку інвестиційних договорів. Зокрема, таким чином у цій місцевості зводяться житлові комплекси “Варшавський”, “Варшавський-2”, “Варшавський-3” і “Варшавський плюс”.
Правоохоронці, різні державні структури та столична громадськість мають чимало претензій до вказаних проєктів. Зокрема, у Нацполіції повідомляли про можливе незаконне відчуження вказаних ділянок, а також на те, що земля, яку отримали під забудову компанії групи “Stolitsa Group”, коштує значно дорожче, ніж та кількість квартир, які ці суб'єкти господарювання “пообіцяли” агрокомбінату в якості оплати за інвестугодами. У результаті цього, схоже, держпідприємству могли бути нанесені збитки – навіть попередньо йшлося про спробу його доведення до банкрутства. Наразі тривають судові спори щодо оскарження таких договорів, адже вони, серед іншого, ймовірно, були підписані з порушеннями законодавства – наприклад, без погодження з Кабміном.
Читайте: Держава проти "Столиці”: як “група Молчанової” забудовує землі ДП “НДВА “Пуща-Водиця”
Крім того, у 2022 році експерт з містобудування Георгій Могильний повідомляв, що вищезгаданий ЖК "Варшавський Плюс" будується з численними порушеннями містобудівного законодавства. Наприклад, за інформацією фахівця, Держархбудінспекція (ДАБІ) свого часу фактично дозволила оселити в новостворених квартирах цього комплексу аж на 12 тис мешканців більше, ніж дозволяє відповідний детальний план території (ДПТ). Як зазначив Могильний, в результаті перевищення щільності населення столичний бюджет може понести шалені втрати, щоб забезпечити мешканців необхідною соціальною інфраструктурою (дитячими садками, школами, медзакладами тощо. – KВ).
Читайте: Кримінальні провадження, суди та скандали: як "Столиця груп" будує ЖК "Варшавський Плюс”
При цьому, столична влада не тільки заплющує очі на такі можливі порушення, а й всіляко потурає цим забудовникам. Зокрема, у 2022-2023 роках Київрада затвердила ДПТ Мінського масиву і частини промрайону Воскресенського, які, вочевидь, були розроблені саме в інтересах компаній Молчанової. Таким чином забудовники фактично отримають можливість і далі зводити свої житлові багатоповерхівки, ігноруючи низку державних норм. При обговоренні проєктів цих ДПТ у сесійній залі столичної міськради депутати вказували на те, що в результаті забудови цих територій їхні мешканці зіткнуться з поглибленням транспортних проблем і дефіцитом соціальної інфраструктури.
Читайте: “Будмайданчик Молчанової”: Київрада затвердила скандальний ДПТ промрайону Воскресенський
Фото: колаж КВКиївВлада
За принципової позиції столичних прокурорів Північний апеляційний суд залишив у силі рішення Господарського суду Києва, яким у листопаді 2023 році задоволено позов Солом’янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до підприємців про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою по вулиці Петра Радченка.
Про це KВ стало відомо з повідомлення Київської міської прокуратури.
Підписуйтесь на “КиївВладу”
"Указана ділянка входить до складу ландшафтного заказника місцевого значення “Совська балка” та знаходиться в межах прибережної захисної смуги Ставка на струмках Совському та струмку в балці Проня, її вартість сягає понад 390 млн. грн. Там підприємці у порушення вимог земельного законодавства самовільно збудували ресторан та незаконно зареєстрували право власності на нього", – йдеться у повідомленні.
Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм
Подписаться
Господарський суд Києва погодився з доводами прокурорів та зобов’язав товариство повернути земельну ділянку столичній громаді та привести її у належний стан шляхом знесення самовільно зведених будівель.
Не погоджуючись із рішенням суду товариство оскаржило його в апеляційному порядку. Завдяки активній позиції прокурорів Північний апеляційний господарський суд залишив в силі рішення Господарського суду міста Києва, яке набрало законної сили та підлягає виконанню.
Читайте: Громаді Києва повернули територію ландшафтного заказника “Совська балка”
Раніше KВ повідомила, що Північний апеляційний господарський суд міста Києва задовольнив позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 19,72 га. Вона розташована на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького, в районі озера Вирлиця, у Дарницькому районі. Вартість земельної ділянки становить понад 1 млрд гривень.
Читайте: Легалізація руйнації: Київрада остаточно погодила “перебудову” сторічної будівлі на Подолі
Фото: Київська міська прокуратура
КиївВлада
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0005
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0002
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 4
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 3
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0006
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri, articles.text AS text, users.avatar AS image, CONCAT(users.first_name, " ", users.last_name) as author_name, users.id as author_id, users.bio as bio
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
LEFT JOIN `users` ON `users`.`id` = `articles`.`user_id`
WHERE `articles`.`id` IN('145211', '145173', '144225')
ORDER BY `published` DESC
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0004
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.1783
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"ділянка"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"ділянка"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 530, 10
0.0796
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"ділянка"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"ділянка"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 3
0.0007
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('1598', '16014', '1449', '13877', '1387', '53459', '1380', '145106', '144953', '144967')
0.0771
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-11-24 01:46:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"ділянка"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)