В останні два дні виникло безліч інсинуацій навколо будівельного майданчика на вул. Заболотного. В мережевих виданнях пишуть, мовляв, нещодавно на перетині вулиць академіків Глушкова і Заболотного, недалеко від церкви "Різдва Пресвятої Богородиці", чоловіки в камуфляжі та балаклавах оточили ділянку землі й за допомогою бензопилок зрізали дерева і кущі. Пишуть і про те, що земельна ділянка, де пиляли дерева, вже давно є спірним об'єктом, а активістам і журналістам ніхто з робітників не спромігся надати пояснення, що відбувається. Пишуть про відсутність документів у забудовника, відсутність ліцензії у генерального підрядника, незаконність дій, тітушок, і, як завжди, - про зраду. Не будемо вдаватися до аналізу причин появи всього цього брудного зливу, що паплюжить ділову репутацію не тільки будівельних компаній, але й окремих осіб. Поговоримо про те, чому забудовник вчинив законно і які він має підстави стверджувати це.   Почнемо з того, що приватне підприємство “Верона-9” є законним землекористувачем земельної ділянки на перетині вул. Академіка Глушкова та Академіка Заболотного у Голосіївському районі міста Києва. Попри всі плітки та перекручування, ця земельна ділянка була виділена для будівництва, експлуатації житлового комплексу з об’єктами громадського призначення та дитячим дошкільним закладом відповідно до рішення Київської міської ради № 151/2054 від 08.10.2015 року.   17 серпня 2016 року на виконання даного рішення було укладено договір оренди земельної ділянки за вищевказаною адресою терміном дії  до 12.10.2022 року. Відомості про речове право підприємства внесено до  державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У вересні 2016 року була отримана Декларація про початок виконання підготовчих робіт. Документ офіційно зареєстрований у відповідному реєстрі дозвільних документів ДАБI у м. Києві та є у відкритому доступі на сайті установи. Хто цікавиться - номер декларації № КВ 030162730083.     Йдемо далі. 1-го листопада 2016 року у відповідності до п. 15.1.1. Правил благоустрою м. Києва Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища була видана контрольна картка № 16010221-Гл на встановлення тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з будівництва вищевказаного об’єкту, яка також є у відкритому доступі у відповідному реєстрі. Крім того, представниками КП “Київзеленбуд” було проведено обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню на зазначеній  земельній ділянці, та 03.11.2016 складено  акт , за яким визначено перелік дерев, які підлягають видаленню та суму відновної вартості, яка підлягає сплаті. Частково кошти сплачено вже, решта - пізніше,  і на це є законні підстави. Отже, 17 травня 2017 цього року, ПП “Верона-9” як замовник будівництва, маючи всі передбачені чинним законодавством дозвільні документи, розпочала підготовчі роботи. Провадило їх ТОВ “АРСАН-БУД” з яким укладено договір, та яке має відповідну ліцензію на здійснення будівельної діяльності. Охороняло роботи ТОВ “ОХОРОННЕ ПІДПРИЄМСТВО “КУПОЛ” з яким також укладено договір. В цій структурі дуже багато АТОвців, хлопців, заслуги яких перед Батьківщиною надто очевидні, щоб їхнє і’мя незаслужено паплюжили якісь продажні журналісти. Звичайно, підприємство буде позиватися до суду, аби захистити свою ділову репутацію, та  зробить все залежне, аби процес будівництва був максимально прозорим для громади і ЗМI - нам нема чого ховати і діємо ми виключно в рамках закону. Крім цього, ми готові до конструктивної критики, відкриті до діалогу і навіть до палких суперечок, в яких ми прагнемо почути думку опонента.   Проте миритися із практикою, коли прикриваючись гаслом “за чисту забудову” хтось буде вводити в оману громаду міста, аби заробити собі якісь преференції, ми не будемо. І, аби захистити себе, використаємо весь арсенал законних способів. PS: Нижче можна ознайомитися із документами та листами-зверненнями до медіа з обґрунтуванням позиції компанії. Наталя Карасова, юрист за довіреністю на ПП “Верона-9” КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Миронівської районної ради Валентиною Усик. KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого? Валентина Усик:  Миронівський район є одним із самодостатніх у Київській області. Власних доходів за 2016 рік до районного бюджету надійшло у сумі 94,8 млн гривень, що більше плану на 13,8 млн. У порівнянні з відповідним періодом минулого року надходження до районного бюджету власних доходів збільшилось на 29,9 млн гривень. Це відбулося за рахунок змін, які були вжиті до бюджетного та податкового законодавства, а також нарощування темпів виробництва промисловості та аграрного сектору економіки району. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За І квартал 2017 року власних і закріплених доходів до районного бюджету надійшло у сумі 24,8 млн гривень при плані 17 млн гривень виконання становить 145,7%, що більше плану на 7,8 млн гривень, в порівнянні з відповідним періодом минулого року власні доходи збільшились на 9,3 млн гривень. KV: Чи є проблема з підприємствами, які працюють на території Миронівщини, але сплачують податки у місто? Валентина Усик: Довго боролися із заправками, вони всі реєструються у місті Києві та інших обласних центрах. Та зараз не думаю, що хоч одне підприємство в нас знайдеться, яке б не сплачувало податки до місцевих бюджетів. Я працювала багато років над цією проблемою, тому зараз вона вирішена. KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені? Валентина Усик: Наявність власних залишків коштів дозволяє вкладати їх у розвиток соціальної інфраструктури району, це перш за все охорона здоров’я, освіта, культура, спорт та програми по соціальному захисту населення Миронівщини. Основними з яких є: Програма “Турбота”, Програма “Місцевих стимулів”, “Оздоровлення та відпочинку дітей”, “Цукровий діабет”, Програма будівництва, реконструкції та ремонту інфраструктури району, Програма “Сільські дороги”, “Зовнішнє освітлення”, “Благоустрій” та інші. В цому році плануємо запустити в експлуатацію два дошкільні заклади, на які виділено 2 млн гривень районного бюджету, що дасть можливість стовідсотково забезпечити дітей дошкільного віку, понад 5 млн гривеньвиділено на ремонти сільських доріг, 1 млн гривень виділено з районного бюджету на придбання інсулінів, 682 тис. гривень виділено на безкоштовне отримання ліків орхофанних хворих та інвалідів групи “А”, понад 2,5 млн виділено коштів на придбання сучасного хірургічного та діагностичного обладнання для центральної районної лікарні та сільських амбулаторій сімейного типу. Відповідно до Плану модернізації закладів освіти району в 2016 році створено опорну школу в с. Потоки, на яку з районного бюджету виділено кошти для проведення капітального ремонту на суму понад 2 млн гривень. В 2017 році передбачається виділити на дану школу ще 1,2 млн. Також буде створено ще одну опорону школу в с. Карапиші. Хочу відзначити, що всі діти, які ходять до дошкільних закладів харчуються безкоштовно за рахунок районного бюджету, а також діти 1-4 класів усіх шкіл району та діти всіх усіх учасників АТО. KV: Чи працює в районі “Прозорро”? Валентина Усик: Програма у районі працює ще з дня її затвердження. Не можу сказати, що з нею є серйозні проблеми. Але трохи забагато часу займає створення, подача, перевірка документів. Було б чудово, якби уряд, який приймав програму, передивився ці терміни. А в цілому це дуже хороша програма. KV: Миронівщина - це привабливий для інвесторів район? Валентина Усик: В нас розроблена програма з залучення інвестицій. Але на жаль ситуація в країні та недостатня врегульованість земельного ринку цьому не сприяють. Хотілося б більше інвесторів, які б створювали робочі місця. З цим у районі справді є проблема. Через збільшення мінімалки в нас закрились близько 300 ФОПів. Вони просто не в змозі платити податки, а це відповідно робочі місця. KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Валентина Усик: Звичайно, ми над цим питанням працюємо. Хочемо, щоб в районі було хоча б три ОТГ: Миронівська, Карапишівська та Потіцька. Однак, усі села в нас мають власний потужний бюджет, тому деякі проти об’єднання. Кажуть, що їм краще жити окремо і вони будуть створювати свої ОТГ. Але по одному селу в громаді - це неможливо. Та й взагалі, більшість наших людей не в захваті від проведення децентралізації. Можливо, якщо держава прийме закон про децентралізацію та зміни до Конституції, тоді стане чітко видно призначення реформи. Багато реформ було проведено, які не дали результатів, тому люди так налаштовані. Я думаю для початку влада має вивчити показники економіки, освіти, медицини кожного населеного пункту, а потім приймати рішення. Взагалі на цьому рівні є багато питань, тому поки про вибори в Миронівському районі говорити зарано. KV: Чи є в районі земельні скандали? Валентина Усик: Є проблема із використанням земель запасу. У 2002 році їх розділили, і ті, що залишились за межами населених пунктів, стали державною власністю. Ними почали розпоряджатися районні державні  адміністрації і конкретно кожна  територіальна громада села, на території якого розташована земельна ділянка. Урядом у 2008 році прийнято рішення  щодо проведення земельних аукціонів для продажу земельних ділянок або надання права на їх оренду. Рішенням Конституційного суду України визнано  таким,  що  не  відповідає  Конституції України положення пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення  у 2008 році  земельних  аукціонів”. Найстрашніше відбулося у 2012 році, коли повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів  були передані Центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам. На сьогодні це Держгеокадастр. Через всі ці події сьогодні землі продовжують розкрадатися. На торгах їх отримують ті, хто має більше грошей. Всі пасовища, всі сіножаті віддаються людям не з району. Я розумію, що є інвестиції, але завжди перевагу надавали місцевому сільгоспвиробнику. В нього хоча б є відповідальність перед своїми людьми. Зараз відбувається земельний хаос. KV: На вашу думку, чи потрібен мораторій на продаж землі? Валентина Усик: Вважаю,що питання продажу землі є не на часі. Для продажу сільськогосподарських земель необхідне прийняття низки нормативних актів на державному рівні. В нас закони взагалі не захищають вітчизняного виробника. Тому сьогодні відмінити мораторій - це поставити крапку на житті селян. KV: Охарактеризуйте розвиток промисловості у Миронівському районі. Валентина Усик: Миронівщина - це промислово-аграрний район. Ці сфери в нас розвинуті майже на одному рівні. В нас дуже потужна промисловість, це перш за все підприємства ПрАТ “Миронівських хлібопродукт”, завод по виготовленню круп та комбікормів, м’ясоперобний завод “Легко” та українсько-американське підприємство “Київ-Атлантик”. Якщо порівнювати рівень промислового виробництва на душу населення в Київській області, то нас обігнав тільки Києво-Святошинський район. У аграрній сфері маємо доволі високі показники в рослинництві та тваринництві, стовідсотковий рівень розораності усіх сільськогосподарських угідь. У цій галузі народного господарства району перш за все слід відзначити агрофірму “Агросвіт” у с. Карапиші. KV: Чи вирішена проблема зі страйками через підняття вартості проїзду? Валентина Усик: На минулій сесії ми виділили 900 тис. гривень на компенсацію перевізникам. Хоча ці кошти мала виділити держава. Всі категорії пільговиків ми забезпечити не можемо, в першу чергу це  - чорнобильці I та II категорій і воїни АТО. Звичайно, люди незадоволені підвищенням вартості проїзду. Районна рада не може вплинути на ситуацію. Іноді звертаються пільговики, то ми їм виписуємо безкоштовні проїзні. Хоча таким чином ситуація не вирішиться. KV: Чи є стабільність в роботі районної ради? Валентина Усик: В нас не дуже багато політичних сил, найбільше представлена Радикальна партія Олега Ляшка - 12 депутатів, “БПП “Солідарність” - 9 депутатів, “Батькивщина”, - 5 депутатів. Також представлені партії УКРОП, “Свобода” і “Воля”. Серйозних протистоянь в нас не відбувається. Депутатський корпус дуже потужний, 90% - це керівники великих підприємств, люди із політичним досвідом. KV: Чи є конфлікт між РДА і радою? Між містом і районом? За що? Валентина Усик: В нас дуже тісна співпраця з районною адміністрацією. На початку роботи були непорозуміння, поки не звикли один до одного. Зараз все вирішено, повноваження не ділимо. Із містом так само. В нас дуже великий фронт роботи, тому часу на сварки немає. KV: Чи є у Миронівському районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією? Валентина Усик: У 2014 році був сформований Миронівський адміністративний округ. Була створена у Миронівці об’єднана податкова служба, санітарна служба, мала бути ветеринарна та дорожня служба. Через рік не було в місті нічого, служби перевели в інші, набагато слабші райони. Я не розумію чому, адже в нас потужна економіка, ми маємо змогу забезпечувати ці служби. Скільки разів ми писали до КОДА, все марно. Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують. Читайте: Досье: Усик Валентина Сергеевна KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру? Валентина Усик: Голова Миронівської районної ради - це не старт моєї політичної кар'єри. Раніше я працювала головою Переяслав-Хмельницької райради, потім головою райдержадміністрації. Була також головою Миронівської райдержадміністрації. Я не кар’єристка. Але люблю свою роботу. Мені подобається спонукати сільські громади до змін, вдихати життя в район. Зараз я хочу закінчити почате, покращити рівень життя людей. Якщо встигну реалізувати задумане, то можливо це буде моя остання каденція на виборчій посаді. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі” Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто” Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини” Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити” Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл” Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся” Фото предоставлено Мироновским районным советом КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Білоцерківської районної ради Віталієм Гринчуком. KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого? Віталій Гринчук: Зведений бюджет 2016 року склав 600 млн гривень. Дохідна частина бюджету мала суттєве перевиконання - 68%. На кінець року ми мали вільного залишку 22 млн гривень на загальному фонді та 2,7 млн на спецфонді. Такого перевиконання історія району не пам'ятає. Перевиконання бюджету дало змогу вирішити питання із нестачею субвенцій на освіту і медицину. Тільки на зарплати та енергоносії освітянам та медикам ми виділили із райбюджету 14 млн гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Приріст відбувся за рахунок легалізації виплати заробітної плати, раціонального використання земельних ресурсів, інвентаризації земельних та водних об’єктів і нарощення обсягу виробництва підприємств. На 2017 рік бюджет планується збільшити до 750 млн. KV: Чи є проблема з підприємствами, які працюють на території Білоцерківщини, але сплачують податки у місто? Віталій Гринчук: Враховуючи те, що Біла Церква - це місто обласного значення, у нас багато компаній, які працюють в районі, але  зареєстровані в Білій Церкві. Це дуже спірне питання, адже місто нещодавно почало говорити про розширення своїх меж. Таким чином, підприємства можуть опинитися опиняться на території Білої Церкви. Хоча це - лише бажання міста. Однак, ми працюємо над тим, щоб компанії, які сьогодні розташовані на території району, сплачували податки до районного бюджету. KV: Чи працює в районі “Прозорро”? Віталій Гринчук: Так. По деяким напрямам наш район взагалі посідає перше місце з застосування даної системи. KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені? Віталій Гринчук: У цьому році буде втілено ряд проектів. Проводяться енергоаудити та формуються проекти з реконструкції закладів соціальної сфери. Також планується завершення будівництва дитячого садочку  в с. Фурси. Буде зміцнена матеріально-технічна база центральної районної лікарні та вдосконалюємо ланку первинної медицини, а саме:  амбулаторій сімейної медицини та фельдшерсько-акушерські пункти. KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування? Віталій Гринчук: Так, ми подали 38 проектів на співфінансування. Чекаємо від області підтримки та сподіваємось, що рішення буде прийняте найближчим часом. KV: Чому голови районних рад проти створення госпітального округу у Білій Церкві? Віталій Гринчук: Перш за все мені не зрозуміло, який статус буде у районних центральних лікарень після проведення цієї реформи. Послугами нашої РЦЛ користується чверть населення міста Біла Церква. У нас чудові лікарі, сучасне обладнання. Чому це не враховано при створенні госпітального округу? Обласна влада обговорила питання занепокоєння голів районних рад і пообіцяла, що без погодження жителів районів кардинальні рішення прийматись не будуть. KV: Білоцерківщина - це привабливий для інвесторів район? Віталій Гринчук: Так, доволі. Зараз ведуться перемовини із підприємством “Маревен Фуд Україна”, яке працює і зареєстроване у місті, з приводу відкриття філіалу в районі. Розширювати свою територію планує компанія ТОВ “Білоцерківський молочний комбінат”, що розташована в районі. Інвестиційно-привабливою виглядає ділянка близько 1000 га землі в м. Узин, на якій раніше був розміщений військово-стратегічний аеродром. Ця територія може бути використана інвесторами для створення аеропорту. KV: Чи є проблема із виділенням земель учасникам АТО? Віталій Гринчук: Так, в районі з цим існує серйозна проблема, є черга. Ми постійно звертаємось до Академії аграрних наук з проханням виділити певну частину землі для учасників АТО. Однак справа не стоїть на місці, нещодавно 1200 бійців вже отримали землю. KV: Чи є у районі земля, яка не обробляється? Віталій Гринчук: Майже немає. 91% землі на Білоцерківщині обробляється. У наших аграріїв є чим хизуватись: техніка найсучасніша, за кількістю врожаю та веденням тваринництва наш район - один з найкращих. KV: На вашу думку, чи потрібен мораторій на продаж землі? Віталій Гринчук: Якщо відмінити мораторій на продаж землі, то її власники втратять над нею контроль. Перш, ніж це робити, потрібно прописати на законодавчому рівні підтримку вітчизняного аграрія. Якщо земля вийде на вільний продаж, наші люди не зможуть конкурувати з іноземцями. Тому не можу сказати, що таке рішення принесе позитив для наших сіл. Це моя особиста думка. KV: Чи вирішена проблема зі страйками через підняття вартості проїзду? Віталій Гринчук: В нас проїзд подорожчав, як і всюди по області - на 20-30%. Звичайно, люди незадоволені, адже більшість із них їздили щодня у столицю на роботу. Районна рада не може вплинути на ситуацію, тому що не має повноважень. KV: Чи є в районі проблема із робочими місцями? Віталій Гринчук: В районі проблема не з робочими місцями, а з бажанням наших людей працювати. Багато підприємств запрошують на роботу, але у Центрі зайнятості безробітних не меншає. KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Віталій Гринчук: Кабінетом Міністрів у нас затверджено дві об’єднані територіальні громади - Білоцерківську і Узинську. Взагалі я вважаю, що держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл. Тому в цьому питанні є конфлікти на місцях. Узинська міська, Терезинська  селищна та 34 сільських ради згодні  об’єднатись в одну громаду, але без міста Біла Церква. У місті ж, навпаки, згодні створювати громаду навколо себе. Голова “Асоціації сільських голів України” і керівник села Фурси, що розташоване на відстані 9 кілометрів від Білої Церкви, Микола Фурсенко, запропонував створити спроможну Фурсівську об’єднану громаду. До неї можуть увійти села Трушки, Матюші і Чмирівка Білоцерківського району та декілька сіл Сквирського району. Взагалі ми неодноразово просилися поїхати до Калитянської громади, щоб побачити реформу децентралізації в дії. Та нам відповіли, що там немає на що дивитися. Тому ми із сільськими головами зібрались і поїхали переймати досвід у Білоцерківської ОТГ Полтавської області. Але навіть після цього бажання  добровільно йти на вибори не з`явилося ні в кого. Поки питання із проведенням децентралізації у районі залишається невирішеним. KV: Білоцерківщина - це аграрний район? Чи можливий тут розвиток промисловості? Віталій Гринчук: Якщо проаналізувати тенденцію розвитку Білоцерківського району, то можна побачити, що раніше 80% наповнення бюджету відбувалось за рахунок роботи аграрного сектору. За останні 8-10 років специфіка трохи змінилась, почали активно працювати переробні комплекси, в тому числі сільськогосподарські. На сьогоднішній день в районі близько 60% підприємств займаються промисловістю. KV: Чи є у Білоцерківському районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією? Віталій Гринчук: За час мого перебування на посаді таких випадків не було. І зараз співпраця із КОДА відбувається доволі злагоджено. KV: Чи є стабільність в роботі  районної ради? Віталій Гринчук: Незважаючи на те, що в Білоцерківській районній раді представлено багато політичних сил - БПП, “Батьківщина”, Радикальна партія Олега Ляшка, “Нові обличчя”, “Свобода”, “Наш край” -, конфліктів не виникає. Ми об’єднані однією справою, тому співпраця є. Більшість рішень ми вирішуємо одноголосно. KV: Чи є конфлікт між РДА і радою? Між містом і районом? За що? Віталій Гринчук: В нас нормальні робочі стосунки. Із райадміністрацією повноваження не ділимо, вони були делеговані ще каденцією 1998 року. Практично у кожній комісії адміністрації представлені депутати райради. Тому ми намагаємось не тільки контролювати їхню роботу, але й допомагати у вирішенні питань. З містом також конфліктів немає. Є здорова конкуренція, як в будь-яких двох адміністративних одиницях - кожен намагається краще та швидше вирішити те чи інше питання. А взагалі в нас одна мета - покращити життя людей. KV: Ваше імя пов'язують із Вадимом Тітушкою, чому? Коли Ви вирішили піти з “Партії Регіонів”? Віталій Гринчук: Не розумію чому, адже жодного стосунку до цієї людини я не маю. Навіть не знайомий із ним. Районну “Партію Регіонів” я очолював всього 11 місяців, тому мене не можна назвати активним учасником цієї політсили. Читайте: Досье: Гринчук Виталий Юрьевич KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру? Віталій Гринчук: Я почав працювати в районі у 2002 році. Був першим заступником голови Білоцерківської райдержадміністрації. Потім мені довірили посаду голови райради. За цей час було багато пропозицій щодо роботи у столиці. Та я відмовлявся, бо не уявляю себе без Білоцерківщини. Я працюю тут не для того, щоб моїм ім'ям назвали школу чи встановили пам'ятник. Мені достатньо того, що навіть у період кризи в районі відбуваються позитивні зміни. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі” Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто” Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини” Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити” Фото:Білоцерківська міська рада КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Згурівської районної ради Олександром Івченком. KV: Охарактеризуйте бюджет Згурівського району 2016 року. Чи буде приріст у 2017 році? Олександр Івченко: У 2016 році план бюджету виконано на 134,7%. З минулого року залишилося близько 1,7 млн гривень залишків. Ці гроші ми розподілили на фінансування наших програм і освіти. У порівнянні з минулим роком податків до бюджету надійшло більше на 52%. Головні наповнювачі - це СП ТОВ “Нива Переяславщини” (13%), ТОВ “Краєвид” (5,4%), СТОВ “Урожай” (5,1%), ТОВ “Українська молочна компанія” (4,9%). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування? Олександр Івченко: Так, першочергові – це ремонт дорожньої інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій у бюджетних закладах. До області ми подали ряд пропозицій по об’єктах в порядку пріоритетності для включення до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури Київської області на 2016-2017 роки. Йдеться про капітальні ремонти доріг (смт Згурівка, села Турівка, Черевки, Середівка, Великий Крупіль, Красне), реконструкцію будинку культури і будівництво міні-фубольного поля зі штучним покриттям (смт Згурівка), будівництво водогонів, бюветів, буріння свердловини на воду (смт Згурівка, села Красне та Черевки). Ці об’єкти є дуже важливими для району, хоча ми мало покладаємо надій на те, що нам допоможуть з будівництвом районного будинку культури, на що необхідно більше 13 млн гривень. Проте, він нам дуже потрібний. У нас в районі зараз його взагалі немає. Всі зібрання, свята і прийоми відбуваються у адмінбудинку. Cподіваємося й на підтримку нашої пропозиції щодо будівництва сучасного спортивного майданчика зі штучним покриттям. Адже для численних футбольних команд в районі це дуже актуально, тим більше, що поруч розташований найбільший навчальний заклад району – Згурівська ЗОШ I-III ступенів, в якій  навчається майже 500 учнів. KV: Згурівщина - це сільськогосподарський край. Чи є проблеми з земельними паями? Олександр Івченко: Звичайно, є. Є земля, отже, є і проблеми. В середньому у Згурівському районі паї по 2-4 га. За них ведеться конкуренція між аграріями. Проблеми виникли ще під час розпаювання земель колективної власності. Гадаю, цей процес у нас в державі проводився поспіхом, необдумано. Свого часу розпаювали все, що можна було розпаювати, сільрадам не залишили навіть земель запасу та ділянок для соціальної сфери. KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі? Олександр Івченко: Звичайно. Я б узагалі не ставив на порядок денний обговорення відміни мораторію найближчі 10 років! Сумніваюсь, що до цього часу населення України заживе заможно, і кожен зможе купити собі клаптик землі. Зняття мораторію вигідне не аграріям, а великому бізнесу. Якщо дозволити продаж сільськогосподарської землі зараз і відкрити ринок землі, земля Київщини ризикує опинитися монопольно в недбалих руках. Наші фермери також проти зняття мораторію. Вони кажуть, щойно відкриють ринок землі, завтра приїде хтось із мішком грошей, і всі запропонують на продаж свої ділянки. А фермер, який довго обробляв землю, може лишитися ні з чим, бо в нього такого мішка з грошима немає. KV: Яка ситуація з робочими місцями в районі? Олександр Івченко: З кожним днем робочих місць лишається менше і менше. В нас район аграрний, промислових підприємств дуже мало, в основному робота є у сільськогосподарській сфері. Крім того, підприємства почали закуповувати сучасну техніку, що теж тягне за собою зменшення робочих місць. До того ж, багато що із нової техніки нелегко опанувати. Наприклад, є такі комбайни, що простіше навчитись літаком керувати, ніж на них працювати... KV: Раніше у медіа обговорювалася проблема виділення земельних ділянок учасникам АТО та маніпуляції чиновників з цього приводу. Чи виділяються зараз у Згурівському районі земельні ділянки “для своїх” під виглядом наділів для АТОшників? Олександр Івченко: Скандал, який останнім часом викликав найбільший резонанс, розгорівся навколо двох земельних ділянок загальною площею 70 га. Одна з цих ділянок у Держгеокадастрі вважається територією поза межами населеного пункту смт. Згурівка, хоча за старим (але нині діючим генеральним планом Згурівки) земельна ділянка перебуває в її межах, як землі промисловості і є, по суті, стратегічною для населеного пункту для впровадження інвестиційних проектів. На превеликий жаль, громада району практично позбавлена повноважень надавати в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, що знаходяться у її адміністративно-територіальних межах. Я повністю підтримую позицію Аграрної партії України щодо передачі розпорядження землями за межами населених пунктів від Держгеокадастру до місцевих територіальних громад. Лише громада має право вирішувати, як використовувати землі, які їй належать. Взагалі, Держгеокадастр – дуже цікава структура. Вищезгадані ділянки були надані нею з численними порушеннями. 8 лютого 2017 року за позовом Згурівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Згурівський районний суд визнав недійсними накази Головного управління Держгеокадастру в Київській області та договори оренди і зобов’язав повернути земельні ділянки державі. Зараз дана справа знаходиться на стадії апеляції. Сьогодні питання забезпечення учасників бойових дій земельними ділянками в районі не є настільки гострим, як раніше. Ми забезпечили всіх учасників АТО землею і без цих двох ділянок. В нас вже оформлено 189 заяв від учасників бойових дій, які є жителями нашого району. Подробней: Киевоблсовет просит Госгеокадастр  отдать участникам АТО земли в Згуровском районе KV: Чи працює в районі Prozorro? Олександр Івченко:  Prozorro у нас працює, хоча є кілька нюансів у процесах закупівлі. Наприклад, купували на Згурівську селищну раду трактор. Переміг у конкурсі підприємець, який не подав вчасно документи. Він так і не вийшов на зв’язок. Довго чекали, а потім вирішили звернутися до підприємства, яке пропонувало дорожче. І хоча закупівля була для нас терміновою, потім почули немало звинувачень в маніпуляціях з її процедурою. Старе і звичне завжди здається кращим, як не крути, хоча і воно потребує змін. Я за те, щоб залишити в системі лише закупівлі по 200 тис. гривень і більше. Купувати у ній абсолютно все, навіть відносно недорогі товари та послуги, - недоцільно. Це не настільки великі затрати і не настільки великий ризик зловживань для Згурівського району. KV: Які соціальні проблеми в районі потребують негайного вирішення? Олександр Івченко:  Наш район після аварії на ЧАЕС активно приймав ліквідаторів. Звідси – проблема онкозахворювань. У нас на обліку стоїть 500 осіб. Здавалося б, небагато, але відносно загальної кількості населення – 17 тисяч – це суттєво. Знову ж таки, державна програма за цим захворюванням раніше була, тепер не працює. Є проблема кадрів в освіті і медицині. Якщо нічого не зміниться, то через декілька років 70% спеціалістів покинуть робочі місця й підуть на пенсію. Інтерни від нас тікають, мовляв, перспектив на Згурівщині нема. Та й умови роботи погані. Приміщення центральної районної лікарні - колишні конюшні - має вигляд, наче хата-ліпанка, вони потребують капітального ремонту. Але ми вже розробили до співфінансування проект, подали на обласний рівень і сподіваємося на його успіх. Після подій на Сході до нас переїхала сім'я кваліфікованих лікарів з Луганської області - анестезіолог і терапевт. Ми надали їм квартиру, люди живуть і спокійно собі працюють. Також плануємо переобладнати в житлове приміщення для “бюджетників” недіючий гуртожиток Згурівського професійного ліцею, але поки що він перебуває на балансі Міносвіти. KV: Ви зверталися до Міністерства щодо передачі цього приміщення на баланс району? Олександр Івченко: Так,ми вже неодноразово звертались до міністерства через КОДА з проханням передати приміщення з державної до комунальної власності громади району, але відповіді не отримали. Знову ж таки, повертаючись до найбільших проблем району, варто зазначити і малокомплектність шкіл. Минулого року держава давала близько 16 тис. гривень на рік на одного учня, а у нас місцями ця сума по окремих закладах доходила у 2016 році до 30 тис. гривень. Минулого року у нас була школа в селі Красному, яка терміново потребувала оптимізації, хоча вона і найновіша в районі. На 5 учнів було 12 вчителів, це ненормально як для перших, так і для других. Школу не без супротиву громади закрили. Приміщення передали селу, щоб його зберегти. Зараз там розміщені всі структури: ФАП, сільрада, бібліотека. Ще зробили там 2 групи дитячого садка. Я коли виступав на зустрічі з громадою, казав - усе в ваших руках. Робіть діток - і школа знову оживе. KV: Дітей зараз возять на навчання у іншу школу? Олександр Івченко: Так, діти зараз навчаються у Згурівці. Тут і матеріально-технічне забезпечення краще, є фізкультурно-оздоровчий комплекс поруч, комп’ютерні класи. Але шкода, що школу в Красному довелося закрити. Це мало бути моїм першим місцем роботи. Після закінчення педінституту отримав направлення саме в с. Красне. Але не склалося. Колись це була потужна школа. Коли я в кінці 90-х працював у відділі фізичної культури і спорту Згурівської райдержадміністрації, я всім вихвалявся, що у мене є село в районі, де 2 спортзали: один у школі, один у клубі. Їх ще колгосп будував. Зараз і спортзал, і клуб за своїм технічним станом дещо нагадують Брестську фортецю… KV: Які громади створюються в межах Згурівського району і чи є в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Олександр Івченко: Наш район за перспективним планом – це одна об’єднана громада. Сюди входить 41 населений пункт: 20 сільських і одна селищна рада. 4 сільради це питання ще не розглядали, всі інші прийняли пропозиції Згурівської селищної ради на об’єднання. Є такі сільські ради, яким діватися просто нікуди. Ми межуємо з Чернігівською областю. Села на околиці району навіть не мають грошей, не мають бюджетоутворюючих підприємств. В іншому разі вони просто залишаться біля розбитого корита. І це справді проблема. Загалом, в цьому питанні на нас ніхто не тисне, а з іншої сторони - немає ніякої роз’яснювальної допомоги. До процесу треба підходити виважено і не пороти гарячку. Наразі зараз немає жодної довіри до реформаторів як зі сторони громади, так і зі сторони сільських голів. Останні сьогодні мають визначені законом функції та повноваження до 2020 року і, зрозуміло, не хочуть щось змінювати. Головне в цьому процесі – перспектива подальшого розвитку громади. KV: Згурівський район взагалі не отримує інформації щодо адмінтерреформи? Олександр Івченко: Чому ж ні? Приїжджав голова офісу реформ Володимир Удовиченко. Цього агітатора адмінтерреформи депутати та сільські голови засипали питаннями про податки, землю, про доцільність об’єднання самодостатніх громад і навпаки бідних, про старост і їх повноваження, про доступність послуг для громадян, про школу і медицину, про транспортне сполучення і дороги і.т.д. Обіцяють багато, але до цих захмарних обіцянок люди ставляться з недовірою. Для нас яскравим прикладом перспектив реформування сьогодні є Калитянська громада. Читайте: Провалы децентрализации. В Киевской области со скандалом раскалывается первая объединенная община KV: Цього року можна очікувати появи на мапі Київщини Згурівської об’єднаної територіальної громади? Олександр Івченко: Цього року, думаю, створення Згурівської ОТГ очікувати не варто.  Я так навіть сільським головам відповідаю. Це – процес не одного дня, і ми будемо все проводити по процедурі у відповідності до Закону. На сьогодні є настрої в селах Великий Крупіль і Жуківка приєднатись до Березанської ОТГ.  Кажуть, що в Березані їм буде краще, бо “там залізниця є”. Я такого не розумію. Невже вони думають, що після об’єднання зі Згурівщною їх на залізницю будуть за перепустками пускати? Ще одна причина - “там лікарня”. Знову ж таки, зараз проводиться поділ на госпітальні округи, і не варто розглядати це як перспективну перевагу. Немає гарантії, що лікарня збереже свій статус в тому вигляді, як зараз, а от школи можуть позбутися. І кому тоді буде краще? Звичайно, Згурівщина зацікавлена в тому, щоб зберегти у нас такі села, як Великий і Малий Крупіль. Там розташоване велике підприємство ТОВ “Українська молочна компанія”. Це потужне, сучасне підприємство, де молочне стадо сягає 7 тис. голів. Підприємство яке є однією з візитних карток району. Не соромно показати іноземцям, не кажучи вже про те, що це - робочі місця і регулярні надходження до бюджету. KV: У Вас була розмова з головою Березанської міської ради щодо цього села? Олександр Івченко:  Ні, ми про це не розмовляли. Згурівщина наче осторонь стоїть і споглядає на це все… Знаю, що голова Згурівської РДА мав з ним розмову, то Володимир Тимченко начебто не зазіхає. Але хто ж вам зізнається в такому? Я розумію, що якісь “гінці” з Березані все ж навідувалися у Великий Крупіль та Жуківку. Читайте: Ивченко Александр Николаевич KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру в політиці? Олександр Івченко: Я не амбітна людина і кар’єра стоїть не на першому місці в житті. Якщо буде достатній рівень довіри від громади, готовий працювати. Коли йшов у депутати, не мав на меті сісти у крісло голови районної ради. Мене обрали не з першого разу - ми конкурували із нинішнім і попереднім головами РДА. З приводу планів на майбутнє – мої повноваження діють до 2020 року і я вважаю, що далі йти ще рано. Мені ще бракує досвіду. Хотілося б зробити більше для району - вирішити питання медицини, освіти, комунального господарства, реалізувати декілька інвестиційних проектів, які дадуть робочі місця і наповнять бюджет. Хотілося б підняти рівень спортивного виховання, бо інвентарю в школах майже не залишилось. Я думаю, було б доречним ввести в сільську структуру місцевого самоврядування посаду спеціаліста з фізичної культури і спорту. В нас у районі є 12 футбольних і 22 команди з футзалу. Це суттєвий показник. Тому одна з моїх цілей – зміцнити сферу фізичного виховання і спорту в районі. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” Петро Качкалда: “Вже давно стоять “Боїнги”, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі” КиевVласть

  Будівельні скандали давно стали однією з ознак столичного життя. У різних районах Києва раптово з’являються багатоповерхівки, які порушують не лише архітектурний ландшафт, а й встановлені містобудівні норми. Здається, що ані чиновникам, ані правоохоронцям немає до того діла, і лише громада лишається в авангарді боротьби із недобросовісними забудовниками. На жаль, вона переважно програє в цій війні. Бо лишається безпорадною. Навіть, якщо до неї приєднуються місцеві депутати. Приклад наведу із власного досвіду. Буслівська, 12 і Новоселицька 23, 25/4 – це адреси, за котрими зводяться новобудови. Фактично йдеться про центр столиці, район Ботанічного саду. Ще 2013 року, договір, на підставі якого, земельна ділянка  була передана забудовнику, викликав активне невдоволення, як з боку мешканців, моїх виборців, так й з мого боку, як депутата Київради. Тож маючи певні повноваження, ми разом почали боротьбу. Тим більш, що мали підстави вірити у власну перемогу. Адже згідно із Генеральним планом, будівництво споруд вище чотирьох поверхів на цій території неможливе, проте забудовник націлився звести чергове “одоробло”  заввишки більше 20 поверхів. За чотири роки я надіслала безліч депутатських звернень, запитів щодо дотримання процедур отримання містобудівних умов та обмежень забудови відповідної земельної ділянки. І в березні 2017 року нас нарешті почули. Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві провів позапланову перевірку. Результатом став припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Бо чітко було встановлено - забудовник порушує діючий Генеральний план м. Києва до 2020 року. Тобто ми довели, що двадцять поверхів – це вп’ятеро більше, ніж дозволені чотири. І це - основне порушення під час видачі дозволу на подібне будівництво. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Але чи можна це назвати перемогою громади? За довгі чотири роки ми добилися того, що нам сказали: “Ви праві, були порушення, будувати таку споруду не можна”. Але відповідальність за це ніхто нести не буде. Бо було встановлено особу, яка начебто мала відношення до видачі цих документів, але ця людина пішла з життя (не виключно, що саме тому через чотири роки нам так “несподівано” дали відповідь). Проте не це найбільша проблема. Незважаючи на нашу перемогу в юридичній площині, на цій земельній ділянці вже завершується (!) будівництво 23-х поверхового житлового будинку. Зрозуміло, що ніхто розбирати багатоповерхівку вже не стане. А кримінальна відповідальність, до якої має бути притягнутий забудовник, перетвориться, скоріш за все, в адміністративну. Маємо класичну ситуацію: ми перемогли, але програли. Тож давайте нині хоча б розберемося в тому, чому таке свавілля стало можливим. Безумовно, вся ця ситуація є результатом так званих “реформ”, про що ми говорили дуже багато. Тобто ми стикаємося із наслідками дій злочинної влади Януковича, котра забрала функції ДАБІ від органів місцевого самоврядування і централізувала їх на державному рівні. Внаслідок цього, місцеві органи влади вщент втратили контроль над тими процесами, які відбуваються. Сьогодні треба відзначити найголовніше досягнення профільного заступника голови КМДА Спасибка О.В., який домігся передачі функцій ДАБІ місту. І це є одним з найважливіших моментів децентралізації преференцій на користь місцевих громад. Ми не повинні робити помилки, які були допущені в минулому. Ми маємо брати до уваги всі умови, юридичні аспекти, а найголовніше – не нехтувати думкою громадськості! Не менш важливим є ще один аспект. Нині залишилося майже 2 роки до припинення дії Генерального плану столиці. І зараз, як ніколи актуально, стоїть питання щодо реальної роботи з розробки проекту нового Генплану міста Києва. Цей документ має стати запобіжником хаосу містобудівної політики влади. Адже – під загрозою доля унікального міста Європи! Чому я розповідаю про цю ситуацію? Тому що вона віддзеркалює  абсурдність подій, які мають місце в усіх районах столиці! Бюрократична машина сприяє, стимулює самовільність забудовника. Саме він, а не громада столиці, сьогодні вирішує – що будувати, де будувати та як будувати! І поки чиновники  відписуватимуться, забудовник побудує те, що ніколи не можна буде розібрати, перенести, знищити. Іншими словами, бюрократична машина народила самовільне і безвідповідальне ставлення забудовника до міста. Це стало практикою! Байдужість посадовців, які затягнули терміни розгляду звернень мешканців та депутата, призвели до конкретних збитків громади: забудовник, який, порушив юридичні та моральні норми, все ж таки побудував те, про що він мріяв. Тепер він заробить сотні мільйонів доларів, а кияни, як завжди, втратять комфорт та історичну архітектурну спадщину. Цікаво, що скажуть на це правоохоронні органи? Невже просто обмежаться традиційним: “А що ми можемо зробити?”. Алла Шлапак, кандидат экономических наук, депутат Киевсовета Джерело КиевVласть  

6 квітня провладна більшість Київради на своєму засіданні буде протягувати ухвалення детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської та проспекту Науки у Голосіївському районі Києва. Хоча проект цього ДПТ у силу ряду обставин не викликав значного суспільного інтересу, він є найбільш показовим у сенсі демонстрації схем роботи нинішньої міської влади – влади, що публічно заявляє про непримириму боротьбу із самовільним будівництвом, а насправді забезпечує роботу шахраїв, які самовільно займають земельні ділянки і будують багатоповерхівки без жодного дозвільного документа, знищуючи зелені зони та паплюжачи історичну спадщину. Приказка Ця історія почалась наприкінці весни 2014 року, коли такий собі Михайло Булигін вирішив розпочати у Києві власний будівельний бізнес. Михайло особливо не напружувався і використав доволі поширену схему самобуду: на присадибній ділянці під індивідуальне будівництво (максимум 4 поверхи і таунхауси) почав через кооператив будувати на вулиці Іртишській, 20 багатоповерховий житловий будинок під назвою “ЖК Єнісейська Садиба”. Завдяки дерегуляції зареєструвати декларацію на початок будівельних робіт жодних проблем не представляло. У цей час мажоритарним депутатом Київради від округу, де відбувалося будівництво, був добре відомий у вузьких колах представник партії “УДАР-Солідарність” Олександр Найдьонов, професійний рівень знань якого у питаннях землекористування не викликає жодних сумнівів – 7 років на керівних посадах у Київземі за часів Черновецького. При такому нагляді безкоштовно самовільним будівництвом не займешся, тож і будиночок пана Булигіна підріс до семи поверхів, щоб компенсувати додаткові витрати. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Згодом починається будівництво чергової багатоповерхівки. На цей час до роботи ЖБК “Єнісейська Садиба” вже було залучено кілька колишніх топ-менеджерів “Укогруп” Войцехівського, що мали необхідний досвід. Новий будинок так само розмістили на землі під малоповерхову забудову, але поверхів вже стало 8 і з дозвільними документами взагалі не заморочувались. А тепер починається сама казка, адже апетит прийшов під час їжі. Навесні 2015 року Єнісейська Садиба поклала око на вільну ділянку на вулиці академіка Писаржевського, 8 поряд із гаражним кооперативом неподалік від своїх перших будинків та купила там стару автозаправку площею 56 квадратних метрів. Але маленька автозаправка не може перетворитися у житловий комплекс, якщо не має прав на землю, а самовільне захоплення земельної ділянки – це вже кримінальний злочин, тож треба мати або надійну “кришу”, або офіційно отримати право користування землею під забудови, а для цього має бути для початку затверджений Детальний план території (ДПТ). І не будь який ДПТ, а такий, що передбачає реалізацію намірів Булигіна. Але з цим виник цілий ряд проблем. Проблема 1. ДПТ розробляється на підставі відповідного рішення Київради, але ділянка на Писаржевського, 8 знаходилась поза межами затвердженого плану на розробку. Проблему вирішили легко – у квітні 2015 року сумнозвісний Вавриш замість головного архітектора Києва Сергія Целовальника укладає договір на розробку ДПТ з добре відомою ТОВ “Терра Проджект” і примальовує необхідну ділянку. Інвестором розробки ДПТ виступає ЖБК Єнісейська Садиба-2. Хоча міська програма створення містобудівної документації (рішення КМР № 518/10006 від 13.11.2013) у п. 5 прямо вимагає, що Департамент у разі необхідності та за наявності інвестиційних пропозицій готує проект рішення Київської міської ради про зміни у переліку містобудівної документації, наведеної у додатку до Програми, думкою Київради ніхто не цікавився. Та й навіщо цією думкою цікавитися, якщо при затвердженні ДПТ можна першим пунктом ці зміни відразу і внести? Так, це незаконно, але Київрада і не таке підтримує. До речі, Сергій Целовальник був дуже грамотним корупціонером і шанував Кримінальний кодекс не гірше за Остапа Бендера, тож восени 2015 року він у пояснювальній записці до проекту чесно написав: “Прийняття рішення дасть можливість та правові підстави для розроблення містобудівної документації на території міста, які не визначені у Переліку”. Чим і перекладав всю відповідальність за злочин на депутатів Київради. На відміну від нього, новий головний архітектор Києва Олександр Свістунов з Кримінальним кодексом не товаришує, тож пішов на службове підроблення і 2017 року в пояснювальній записці вказав, що ДПТ розроблений на підставі старого рішення КМР. Проблема 2. ДПТ не може суперечити Генеральному плану міста. А за Генпланом, на Писаржевського, 8 – зелені насадження загального користування. І стандартний “хід конем” з посиланням на проект ГП-2025 не працює – у проекті також зелені насадженні і жодної житлової забудови. Вирішили елементарно: намалювали те, що потрібно, на Закон – “забили”. Проблема 3. Санітарно-захисні зони від ГБК “Либідь-2” та інших об’єктів, що роблять неможливим будівництво житла. Вирішили також елементарно – нікого не питаючи (а об’єкти поза межами ДПТ Саперної Слобідки), намалювали інші об’єкти, зменшивши СЗЗ. На місці гаражного кооперативу з’явився багатоповерховий паркінг біля дальньої межі ділянки кооперативу. Ось тільки щось у Департаменті містобудування та розробників ДПТ не зійшлося – проектний план сусіднього ДПТ Корчувате не передбачає знесення цих об’єктів. Тобто маємо справу зі звичайнісінькою фальсифікацією, але ця фальсифікація буде мати дуже серйозні наслідки для власників гаражів – у разі затвердження ДПТ Саперної Слобідки та будівництва житлового комплексу, вони зобов’язані привести СЗЗ свого кооперативу у відповідність до ДПТ, тобто або знести половину гаражів, або власним коштом будувати багатоповерховий паркінг для всіх членів кооперативу. Проблема 4. Громадські слухання, на яких проект ДПТ рознесуть як захисники зелених зон, так і члени кооперативу. Ну це вже зовсім легко – на початку серпня 2015 року, в період відпусток, стандартно у розділі “Реклама” газети “Хрещатик” дають невеличке повідомлення, а далі – тиша. Результат очікуваний: лише схвальні відгуки від зацікавлених осіб. Не очікуючи затвердження ДПТ та землевідведення, ЖБК “Єнісейська Садиба” захоплює земельну ділянку та починає знищення зеленої зони (відразу після укладання договору про розробку ДПТ), а згодом, у вересні, самочинне будівництво першого будинку в 12 метрах (СЗЗ гаражного кооперативу складає 50 метрів) від межі кооперативу. Вам не здається дивним, що під час виборчої компанії, коли влада займається власним піаром на протидії незаконній забудові, а “летючі ескадрони” Білоцерковця розважаються по всьому місту, закопуючи будівельні котловани, хтось починає самобуд, та ще на самовільно зайнятій земельній ділянці? Але тут немає нічого дивного – на той час у Михайла Булигіна вже з’являється новий покровитель в особі тодішнього голови земельно-будівельної комісії Київради Володимира Прокопіва. З’являється у нього і підтримка у вигляді депутата Верховної Ради, але її ми залишимо “на десерт”. Пан Прокопів, якому на виборах дістається округ з самобудами “Єнісейської Садиби”, –типовий сучасний український політик, який добре вміє не тільки адміністративний ресурс використовувати, але й знає, як на власну рекламу грошей дістати не із своєї кишені. Він швидко домовився про плідну співпрацю – “Єнісейська Садиба” його округ до ладу приведе, а він їхні самобуди захистить. 20 жовтня 2015 року, на останньому засіданні земельної комісії минулого скликання Київради, при палкій підтримці Прокопіва та Найдьонова ДПТ одностайно підтримали й направили на затвердження Київради. Але за місяць ситуація суттєво змінюється – Прокопів отримує посаду секретаря Київради і апетит як його, так і його підшефних, зростає. ДПТ відправляють на доопрацювання. На початку 2016 року з ДПТ виникають додаткові проблеми – потрібно щось вирішувати із самобудом Анатолія Войцехівського “ЖК Мозаїка”, адже київській владі незрозуміло, в якому вигляді дозволяти його добудовувати. Ще більші проблеми виникають з боку ГБК “Либідь-2”, члени якого дізнаються про плани на їхні гаражі та починають активно розсилати звернення у контролюючи органи. Щоби хоч частково вирішити проблему, задля “Єнісейської Садиби” роблять землевідвід 1.26 га для експлуатації та обслуговування наявних будівель і споруд з озелененням території загального користування на вул. Академіка Писаржевського, 8 (рішення № 715/715 від 14.07.2016). Тобто земельну ділянку відведено під експлуатацію старого автозаправного комплексу площею 56 м. кв. А ось як на той час виглядала ця стара автозаправка: Забудовник зовсім не переховувався і особисто викладав нові рекламні ролики-звіти про своє самочинне будівництво. Без реклами не буде покупців, а навіщо йому переховуватися, якщо вже про все домовлено з самим Прокопівим? ЖБК “Єнісейська Садиба” ще до рішення про землевідвід реєструє Декларацію про початок будівельних робіт (на той час будинки вже майже збудовано), а у вересні 2016 року подає Декларації про готовність до експлуатації. Чисельні скарги ГБК “Либідь-2” дають перший результат – 17 листопада 2016 року Департамент архітектурно-будівельного контролю КМДА скасовує реєстрацію всіх декларацій забудовника як такі, що містять недостовірну інформацію. Але далі діло не пішло – міська влада навіть не намагається зупинити самочинне будівництво, а Булигін зупинятися не збирається. Одночасно прискорюється процес затвердження ДПТ Саперної Слобідки. У грудні 2016 року до Київради надходить вже новий проект детального плану, в якому новий “ЖК Єнісейська Садиба” виріс що найменше у три рази в порівнянні з намірами 2015 року: замість 5 секцій 10-14 поверхів уже передбачено 9 секцій від 10 до 26 поверхів. Новий проект ДПТ додає нові проблеми. Проблема 5. Зі східної сторони ДПТ – територія природно-заповідного фонду, межі якого можна змінювати лише за дозволом Кабінету Міністрів, а до цього рівня Прокопів ще не доріс. У Проекті-2015 і так вже “забули” врахувати протипожежні зони 50 метрів від ПЗФ, що хоча б старі 5 секцій втулити. Знову вдалися до банальної фальсифікації – намалювали нові межі ПЗФ як начебто вже чинні, а на звільненому місці розмістили заплановані житлові секції по 26 поверхів. Як свідчать дані Містобудівного кадастру, це саме фальсифікація – офіційні межі природно-заповідного фонду такі, як були у Проекті-2015. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проблема 6. Після чисельних скандалів на початку 2016 року було завершено розробку історико-архітектурного опорного плану міста Києва, який Мінкульт виніс на громадське обговорення. Під час візиту представників ЮНЕСКО у березні цього року керівництво КМДА запевнило їх, що новий ІАОП буде затверджено найближчім часом. Тільки ось будівництво “Єнісейської Садиби” ведеться на території Лисогірського історичного ареалу, а режими використання території ареалу передбачають заборону створення нових житлових утворень, висота нових будівель не повинна перевищувати 12 метрів, повністю виключається зведення будівель підвищеної поверховості (більше 9 поверхів) та висотних. З одного боку, новий ІАОП ще не затверджено, але він є складовою нового Генерального плану Києва та має більшу силу, ніж ДПТ. Більше того, після його затвердження всі ДПТ зобов’язані привести у відповідність до нього. От тільки є одна деталь: якщо ДПТ Саперної Слобідки встигнуть затвердити, відведуть землю під нове передбачене будівництво та нададуть відповідні містобудівні умови і обмеження, то про виконання положень ІАОП і збереження Лисогірського історичного ареалу можна буде забути. Чи мали враховувати проект історико-архітектурного опорного плану під час розробки ДПТ? Так, мали, адже безпосередньо в пояснювальній записці до нього вказано, що положення проекту ГП-2025 враховано. Тож знову – банальна фальсифікація. І це далеко не всі приклади з ДПТ Саперної Слобідки, як міська влада у Києві бореться з незаконним будівництвом, захищає зелені зони і культурну спадщину. Але поза кадром залишалась суттєва участь ще однієї впливової персони – нардепа Юлія Мамчура, адже робити висновки щодо його ролі поки що зарано (на відміну від інших учасників, він зовсім не розуміється на земельному та будівельному законодавствах). Відразу необхідно зазначити: офіційний організатор всієї афери, Михайло Булигін, одночасно є й офіційним помічником Мамчура у ВР. І Булигін – не єдине, що пов’язує народного депутата і самовільне будівництво на вулиці Писаржевського, адже в організації і проведенні фіктивних громадських слухань проекту ДПТ та робочих зустрічей участь брав особисто Юлій Мамчур. Сам народний депутат так сильно “влип”, що став повноцінним власником квартири у будинку за адресою Писаржевського, 8 – квартири у будинку, якого юридично не існує та на квартири у якому, за законодавством України, не може існувати права власності. Але у Мамчура це право, офіційно внесене у держреєстр прав, є. Так хто Ви, полковнику Мамчур? Жертва шахраїв, що скористалися Вашою правовою необізнаністю, чи співучасник протизаконної діяльності, який проштовхує реалізацію всієї схеми, користуючись статусом народного депутата? Юлій Мамчур Сумнівно, що Юлій Мамчур відповість особисто, але ми все побачимо вже найближчим часом. Якщо у полковника є офіцерська честь і присяга на вірність України для нього не пустий звук, він особисто стане на захист Закону, візьме під особистий контроль як питання знесення самобуду на самовільно зайнятій земельній ділянці, так і кримінальні справи проти шахрая-помічника та корупціонерів у КМДА. Але якщо полковник вирішив, що настав час конвертувати у матеріальні блага свій імідж героя та статус народного депутата, то він до останнього буде захищати шахраїв і використає всі свої можливості, щоб захистити самобуди. А поки що достеменно відомо одне – НАБУ в будь-якому разі має відкрити справу і дізнатися, яким чином Юлій Мамчур усупереч вимогам законодавства отримав державну реєстрацію прав на квартиру, якої юридично не існує. P.S. У понеділок, 3 квітня, Київський господарський суд за позовом прокуратури визнав недійсним договір оренди земельної ділянки на вулиці Писаржевського, 8. Представники “Єнісейської Садиби” в суді стверджували, що на ділянці нічого не будується. Що буде далі – подивимось, але, як свідчить досвід, тепер ДПТ будуть протягувати з подвійним завзяттям, щоби захистити усіх причетних до афери від кримінальної відповідальності. Володимир Тищенко, громадський активіст Джерело КиевVласть

Як стало відомо, без обговорювань з громадою, без розгляду на сесії та земельної комісії, тобто одно особо, скандально відомий голова Щасливської сільської ради Бориспільського району М.Ф. Шмаюн, знову безоплатно наділив “своїх друзів” 56 гектарами лісових угідь. Ця лісова ділянка граничить з межами лісу Дарницького району міста Києва. Це вже не перший злочин голови Щасливської сільської ради М.Ф. Шмаюна. За два роки ГС “Громада Щасливого” розслідувала та розкрила сотню кримінальних справ цього шахрая. Проти нього з 2015 року по теперішній час було відкрито 11 кримінальних проваджень. Основні з них це -зловживання владою та службовим становищем, підробка документів, незаконне збагачення (згідно його декларації) та інші. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Ми не одноразово зверталися до Президента України, Міністра МВС Авакова, ГПУ, СБУ та інших. Всі наші колективні звернення спускалися знову до Бориспільського району (і їх клали на полку). Бездіяльність правоохоронних органів та гілок влади привело до того, що за 2 роки були знищені сотні гектарів лісу, вкрадених у громади сотні гектарів землі, територію школи, лікарні. За це все громада не отримала жодної копійки, бо це було їм безоплатно роздано. Все, що зараз відбувається в країні, крім бандитизму нічим зараз не назвеш. Під гаслами війни ця нечисть грабує країну і народ. Зараз ми бачимо, що правоохоронні органи, прокуратура та СБУ лише “кришує” чиновників-крадіїв. Якщо знов влада не відреагує, то місцеві мешканці погрожують вчинить самосуд. Такі злочинні дії ми повинні негайно зупинить. Злодії повинні сидіти в тюрмі! Ігор Левін, Голова ГС “Громада Щасливого” КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Бориспільської районної ради Владиславом Байчасом. KV: Розкажіть про бюджетні показники Бориспільського району за 2016-2017 роки. За рахунок чого відбулося зростання? Владислав Байчас: Районний бюджет у цьому році складає 554 млн гривень. Бюджет 2016 року перевиконано на 54,6 млн гривень. Ріст відбувся за рахунок столичних фірм, які почали працювати в районі завдяки тому, що Бориспільщина інвестиційно приваблива. Головними бюджетоутворюючими підприємствами є державне підприємство “Украерорух”, регіональний структурний підрозділ “Київцентраеро”, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Старинська птахофабрика”, державне підприємство “Ейвон Косметікс Юкрейн”, ТОВ “Амако Україна” та інші. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Яка ситуація з реформою децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити? Владислав Байчас: Тут ситуація надзвичайно складна. Ніхто до кінця не розуміє, що таке децентралізація. В район приїздили спеціалісти з області, розповідали людям теорію. І жодного позитивного  прикладу.  Принаймні, у нашій  Київській області такого досвіду немає. Загалом обласна рада схвалила у 2015 році чотири ОТГ: Бориспільська, Щасливська, Вороньківська і Мирненська. Кабінет Міністрів затвердив тільки дві останні. Але усі сільські ради району прийняли рішення про небажання  об’єднуватись. Коли “згори” вирішили впроваджувати реформу децентралізації, нас ніхто не запитав. Вони планують “витягнути” бідні села за рахунок багатших. Та коли бідні об’єднаються з бідними, нічого не зміниться. До того ж, не всі села мають громадський транспорт. Як стара бабуся з далекого села дістанеться до лікарні, яка буде у центрі ОТГ? А ви уявіть, які будуть черги, людей стане набагато більше. Таким чином ми віддаляємо послуги від людей. KV: Розкажіть, які інфраструктурні проекти були завершені у 2016 році і які плануються на цей рік. Владислав Байчас: За минулий рік ми додатково витратили 47,2 млн гривень на освіту, тепер у нас немає жодної школи зі старими вікнами. Зробили ремонти в харчоблоках, провели утеплення приміщень. Також було виділено 19 млн гривень на охорону здоров’я - на ремонти в травматологічному і пологовому відділеннях, сільських медичних амбулаторіях, на придбання  нового медичного обладнання. У цьому році в пріоритеті знову медицина і освіта. Планується модернізувати сільські дільничні лікарні та амбулаторії, розпочати будівництво лікувального корпусу центральної районної лікарні, двох дитячих садочків,  школи в с. Чубинське,  школи мистецтв і ремесел  в с. Велика Олександрівка,  добудову шкіл в с. Гора та Проців. Але наш бюджет не витягне ці проекти. З областю взаємодії майже немає і я не впевнений, чи допоможуть  нам  з коштами  на ці об’єкти. KV: Чи працює в районі система "Прозорро"? Владислав Байчас: Система електронних закупівель працює згідно Закону “Про публічні закупівлі”. При закупівлі товарів і послуг на суму до 50 тисяч гривень проводиться пряма закупівля або допорогова закупівля в системі “Прозорро”.  При закупівлі товарів і послуг на суму від 50 до 200 тисяч гривень проводиться допорогова закупівля або оприлюднюються звіти про укладені договори, а при закупівлі понад 200 тисяч гривень проводяться відкриті торги, конкурентний діалог або переговорна процедура закупівель. Зараз ми плануємо прийняти Програму соціально-економічного розвитку району, виділяти кошти і працювати з ними через систему “Прозорро”.  Однак, це не завжди зручно.  І там є  шахраї. Наприклад, був  випадок: виграла фірма, ми їй перерахували передоплату, а вона зникла. До того ж, іноді бракує часу на тендери - щоб придбати щось через систему потрібно мінімум три місяці. KV: Чому район свариться з містом за лікарню? Владислав Байчас: Ніхто не свариться. Просто деякі депутати полюбляють піаритись. Проблема в тому, що лікарня – районний  комунальний заклад. Місто згодне вкладати в нього кошти. Можна зробити 50 на 50, але тоді постає питання спільного управління. А згідно Закону може бути тільки один орган управління. Поки що  питання призупинено, бо невідомо, що буде з лікарнею після медичної реформи і реформи децентралізації. Але все одно, разом із міськрадою ми плануємо будувати новий лікувальний корпус, вже готовий проект і частково виділені кошти з районного та міського бюджетів. KV: Розкажіть про “маршруточні” бунти. Чи є механізми, які може впровадити район по зниженню вартості проїзду і поліпшенню якості перевезень? Владислав Байчас: У чомусь я розумію перевізників. Ставлення до них з боку держави не найкраще. У минулому році держава заборонила місцевим радам компенсувати їм кошти за пільгове перевезення громадян. Мала зробити це сама, але не виконала. У цьому році  маємо виплатити близько 600 тис. гривень компенсації з районного бюджету. Я думаю, після цього ситуація зміниться на краще. KV: Бортницька станція аерації (БСА) забруднює питну воду в колодязях селян і псує екологію, відлякуючи потенційних інвесторів, охочих вкластися в освоєння земель Бориспільщини. Наскільки гостро стоїть питання сьогодні? Які бачите шляхи вирішення ситуації? Владислав Байчас: Діяльність БСА наносить велику шкоду  здоров’ю місцевих мешканців.  Вода у колодязях переважно не придатна для вживання. Ми просили у Києва, звідки йде більшість відходів, хоча б компенсацію на оздоровлення дітей, але марно. Ця проблема вже не на рівні області, вона стала загальнодержавною. Як на мене, її можна вирішити тільки на державному рівні. Проте, належної уваги цьому не приділяють. KV: Наскільки гостро стоїть земельне питання в районі? Владислав Байчас: Із земельними питаннями є проблеми, які, як відомо, повинна вирішувати відповідна структура. Зокрема,  управління Держгеокадастру в Бориспільському районі Київської області. Насправді, в районі відбувається не децентралізація, а централізація. У нас відібрали всі повноваження. Раніше керівника такої ланки призначали на місці, а зараз конкурс на посаду проводить область. У січні 2017 року  на сесії районної ради було висловлено недовіру керівнику та реєстраторам управління Держгеокадастру за вкрай незадовільну роботу. До районної ради  звернулися фермери, які  не могли укладати договори на паї,  а Гірська сільська рада вже два місяці   не може отримати висновок щодо розширення своїх меж на 500 га. Мені незрозуміло, чому так відбувається. Власники фірм, які працюють в районі, скаржаться, що неможливо  своєчасно отримати документи. В  управлінні Держгеокадастру заявників  направляють  у  Центр надання адміністративних послуг.  Там документи лежать місяць, після чого управління дає відмову. З 600 заяв близько 500 відмов. Я вважаю, що в управлінні Держгеокадастру просто саботують роботу. KV: Чи є взаєморозуміння між райрадою та райдержадміністрацією Бориспільщини? Владислав Байчас: Між нами конфлікт. Ми постійно ділимо сфери впливу з Бориспільською РДА. Вони перетягують на себе всі повноваження. Голова адміністрації керується винятково власними амбіціями, а не законами.   На його думку, ми перевищуємо свої повноваження. Наприклад, під час призначення головного лікаря районної лікарні. Голова адміністрації вважає, що це у його компетенції. Проте, в Статуті Бориспільської ЦРЛ чітко зазначено, що лікарня - це комунальний заклад  районної ради, яка делегує свої певні  повноваження. Була ситуація, пов'язана з прийняттям бюджету на 2017 рік. Нам він видався неприйнятним і ми вирішили внести до нього зміни. У раді є депутати від кожного села і кожен знає, що потрібно його громаді. Ми проводимо з кожним бесіду, виділяємо пріоритети. Адміністрація розподіляє кошти на свій розсуд, пропускає через колегію і вважає, що ми повинні приймати їх рішення. Але за Регламентом роботи  районної ради за нами право прийняття остаточного рішення. Нещодавно голова РДА надіслав мені листа, в якому просить змінити Регламент так, щоб ми не могли змінювати їх рішення. В разі, якщо ми не згодні, то  мусимо відправляти  рішення назад, потім вони перешлють нам його без змін і так - по колу. А потім він скаже, що адміністрація не може працювати, бо рада не голосує. Раніше я також був членом колегії, але вийшов з неї, бо побачив, що це - орган, який у більшості сформований із представників адміністрації  і мій голос там нічого не вирішує. KV:  Яка ситуація з  міжнародним аеропортом “Бориспіль”? Владислав Байчас: З аеропортом “Бориспіль” наступна історія: частина його розташована на  території району, дозвільні документи на проектування і будівництво вони отримують у нас, але платять податки у місто.   З  одного боку, нам вигідно, щоб він розвивався, а з іншого - ми все одно нічого не отримуємо. Тут є політичний момент - за законом він мав би платити податки у районний бюджет. KV: Чи правильно вважати, що Бориспільщина - це "повітряні ворота" України? Можливо, якась інша сфера району розвинута краще? Владислав Байчас:  Це дійсно так. Бориспільщина - це "повітряні ворота" України.  Та поряд з цим район завжди був аграрним. Але останнім часом багато земельних ділянок змінили своє цільове призначення і в нас з'явилось більше забудовників та садових товариств. Цілком можливо, що скоро ми перетворимося на великий житловий масив, яким вже став Києво-Святошинський район. KV: Завод “Рошен” планують будувати на території району чи міста? Владислав Байчас: Вони розглядали два варіанти, але місце у Борисполі їм більше сподобалось. По-перше, там вільна ділянка, по-друге, поряд об'їзна автомобільна дорога і залізнична колія. Тут нічого дивного, я б також надав перевагу ділянці у місті. KV: В якому стані дороги району? Владислав Байчас: Найбільше ця проблема відчутна в селах. Є дороги, які район і село на свої кошти ремонтувати не можуть. І таке є, що посеред села йде дорога державного значення. Якщо ви приїдете в село і побачите дві дороги - гарну і погану, то остання - це державна. Їх не ремонтує ніхто. Ми просили “Облавтодор” передати ці дороги на наш баланс, але безрезультатно. Була ситуація, коли старівський  сільський голова  відремонтував “державну” дорогу і на нього відкрили кримінальну справу за нецільове використання бюджетних коштів. А от  у звітах “Облавтодор” вказує відремонтовані дороги по селах. Та варто проїхати і побачити той розбитий асфальт. KV: Чим ви займались до старту політичної кар'єри? Владислав Байчас: З 1992 року я почав займатись бізнесом. У 1995 році в мене були свої бензовози, потім автозаправні станції, потім став головою правління “Євронафтопродукт”, є у Борисполі така нафтова база. Також займався нерухомістю. Зараз цим управляє  дружина.  Бізнес працює як і раніше - ведуть його люди, з якими я працював у свій час. Окрім нафтового бізнесу я маю дві бази відпочинку, одна з яких вже не працює. Перша - так звані “мисливські угіддя”. Колись ми викупили їх частку. За Радянських часів там була база відпочинку: 40 човнів і двоповерховий будиночок з фанери. Приїздили рибалки, брали човника, платили 3гривні за годину і пливли рибачити. Закрилась вона, бо човни тепер нікому не потрібні, всі мають власні. Вона існує тільки на папері. Друга база досі працює. Але базою відпочинку її складно назвати - це невеличкий будиночок, де збираються мисливці, щоб відпочити. Читайте: Досье: Байчас Владислав Михайлович KV: Чи бачите ви в подальшому свою політичну кар'єру? З якою метою ви прийшли на посаду голови райради? Владислав Байчас: Я народився в одному із сіл  Бориспільського району -  у Процеві. І коли у 2010 році балотувався від свого села в депутати районної ради, то переслідував мету допомогти своїм виборцям у розбудові соціальної сфери. Та так  трапилось, що мене обрали  головою райради. Уже тоді у мене було бажання допомогти не одному селу, а домогтися змін на краще у всьому районі.  Хотів реалізуватись у новій сфері діяльності. На початку політичної кар'єри ми з депутатами у селі збудували дитячий садок, медичну амбулаторію, будинок на 16 квартир для працівників цих закладів. З бюджету не взяли ні копійки, все це - за інвестиції. Якщо відверто, то політичних планів ніяких не маю. Насправді, я розчарувався в політиці. По своїй природі я господарник. Люблю займатися конкретними справами, які приносять результат.  Можливо,  як доведеться, повернусь у бізнес. Зараз потрібні такі закони, які б давали справжню повноту влади місцевому самоврядуванню. Тоді б і  працювати було б набагато більше бажання і, звісно, виходило б результативніше. У КОДА також ситуація змінилась. У попереднього голови адміністрації я навіть у кабінеті не був, а бачив його всього раз. З нинішнім головою обласної адміністрації бачився один раз, але, думаю, він зможе розібратись з  ситуацією  в області і напрацює правильний курс на вирішення проблем. Читайте:  Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Макарівської районної ради Олександром Гулаком. KV: Розкажіть про бюджетні показники Макарівського району за 2016-2017 рік. За рахунок чого відбулося зростання? Олександр Гулак: Доходи загального та спеціального фонду районного бюджету за 2016 рік склали 287 млн гривень. Виконання районного бюджету – 121,7 %. При прогнозному показнику 74,6 млн гривень, отримано – 90,8 млн гривень. У цьому році ми вперше отримали бюджет перевиконання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Одним з бюджетоутворюючих підприємств району є ТОВ “Аеротехніка-МЛТ”. Багато підприємств, що працюють у інших районах, зареєстровані в Макарівському районі і платять нам податки. Ми намагаємось залучати нових платників податків, допомагаючи їм долати бюрократичні перепони, які справді заважають мобільності будь-якого бізнесу.  Ми намагаємось допомогти і завжди готові до співпраці з усіма, хто працює на території Макарівщини. KV: Розкажіть про інфраструктурні проекти на цей рік. Олександр Гулак: Раніше інфраструктура району була в занедбаному стані. Останнім часом дитячі садочки не відкривались, а навпаки, закривались, у районній лікарні не було належних умов для якісного надання медичних послуг, машин швидкої допомоги “на ходу” було лише декілька. З початку своєї каденції на посаді очільника району я вирішив навести лад у, здавалося б простих, але важливих справах. У 2016 році у селах району було відкрито 9 дитячих садочків, в тому числі і додаткові групи в навчально-виховних комплексах. Із січня цього року знову продовжено відкриття додаткових груп. Раніше вони фінансувались з бюджету села, тепер це - бюджет району. Фінансове навантаження значне, але, якщо в селах не буде молоді і дітей, то вони приречені на занепад. Моя мета – щоби жителі як районного центру, так і віддалених сіл, почувалися комфортно і мали змогу надати своїм дітям якісну дошкільну освіту. За цей рік планується втілити два інфраструктурні проекти - будівництво нового приміщення для початкових класів Макарівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – природничо-математичний ліцей” та реконструкція або будування нових приміщень центральної районної лікарні. Співфінансування на ці об’єкти ми плануємо отримати з обласного або державного бюджетів. Також у 2017 має стартувати “зовнішній” проект - будівництво дороги, яка з'єднає смт. Калинівку Васильківського району з с. Калинівкою Макарівського району Київської області. Таким чином ми плануємо розвантажити Житомирську трасу. KV: Чи є в районі проблеми з використанням системи ProZorro? Олександр Гулак: Відсоток використання системи у нас невеликий. За минулий рік не було великих об'єктів, оскільки ми намагались вирішити дрібні потреби. Зокрема, закупівля обладнання, устаткування та господарських речей для лікарні, шкіл, навчально-виховне об’єднання та ін. Але працювати в цій системі не так і просто. Наприклад, нам потрібно було придбати машину швидкої допомоги у місцеву лікарю. Тричі виставляли цю потребу на ProZorro, подавались 2 компанії: іноземне підприємство “АІС - Полтава” та ТОВ “Радіал – Україна”. У останнього пропозиції не відповідали вимогам тендерної документації. Лише з третьої спроби меншу ціну за авто запропонувала Макарівська компанія ТОВ “Техкомплект”, яка займається переобладнанням автомобілів. CHEVROLET Niva обійшлася нам в 379,8 тис. гривень. В цьому році плануємо щільніше працювати з системою електронних закупівель. KV: А як щодо проекту, який передбачає встановлення на території району комплексу сонячних батарей? Олександр Гулак: Така пропозиція виникла нещодавно. Громадяни, у власності яких перебуває земельна  ділянка у с. Юрів, вирішили займатись енергетичним бізнесом. На спільній зустрічі просили змінити цільове призначення цієї земельної ділянки. Таким чином, вони б звільнились від сплати податків, сума яких на сьогодні становить близько 5 млн гривень. та сплати втрат земель сільськогосподарського призначення. Але реального підтвердження виконання цього проекту я не побачив. Натомість, реальні ризики - бюджет села може втратити мільйони гривень. Є ще один проект в Макарівському районі, який реалізує ТОВ “С.Енерджі”. Планується будівництво сонячної електростанції потужністю 17,4/18,3 МВт. Вартість його реалізації - 980 млн гривень, період окупності - 6 років. На об'єкті мають створити 6 нових робочих місць. Проект покликаний забезпечити потреби жителів Київської області в електроенергії з альтернативних джерел і зменшити шкідливі викиди в атмосферу. Наразі він знаходиться на стадії реалізації. KV: Розкажіть про конфлікт навколо Соснівського гранітного кар’єру, який належить ТОВ “Енергетична група”. Олександр Гулак: В Радянські часи Соснівський гранітний кар’єр був одним з бюджетоутворюючих підприємств району. Потім він працював на бюджет с. Соснівка, яке у свій час було одним з найбагатших в районі. За історію його існування там змінювались власники і робота підприємства була нестабільною. Шум, який з'являється під час роботи кар'єру, став причиною конфлікту. Ініціаторами суперечки виступили здебільшого немісцеві жителі. Деякі люди купили у Соснівці дачі і зараз вимагають провести технічні заходи щодо діяльності підприємства. В селі немає однозначної думки з цього приводу. Близько 50-ти його мешканців працює на кар'єрі. При тому, що всього у селі близько 350 жителів. Власники підприємства за словами мешканців села неохоче йдуть назустріч громаді. Наприклад, працівники місцевого ФАПу просили купити кардіограф, який коштує 16 тис. гривень. Проте, необхідний прилад  придбали лише після декількох місяців переговорів. KV: Наприкінці минулого року в районі розгорівся скандал навколо використання коштів на ремонт доріг. Розкрийте його деталі, чим все завершилося? Олександр Гулак: Так, був такий. Чотири сільські ради - Андріївська, Небелицька, Ясногородська, і Колонщинська - підписали 28 грудня 2016 року 6 договорів на капітальний ремонт доріг або дорожнього покриття. Ці дані з'явилися в системі Prozorro. А вже 29 грудня, тобто, через день після дати укладання договорів на ремонт, голови рад підписали із підрядником акти виконаних робіт. Це викликало підозру, але після перевірки логіка дій сільрад стала зрозумілішою. Справа в тому, що в минулому місяці району було виділено 5 млн гривень з державного бюджету на ремонт доріг. Чому вони лежали невикористані до грудня - окреме питання, але щоб вони не повернулись назад, очільники 4 сіл майже відразу затвердили акти виконаних робіт і перерахували гроші. Зробили вони це, як кажуть, з гарних намірів, просто не розібрались у документах. На вулиці тоді було приблизно -5 градусів. Тому, реальне виконання робіт, разом з громадами сіл, вирішили перенести на весняний період. Дуже сподіваюсь, що все буде добре і цей асфальт навесні не розтане разом зі снігом. Подробнее: В Макаровском районе отдали почти 5 млн гривен за попытку ремонта дорог KV: В пристоличній зоні владі часто дорікають, що затвердження генеральних планів населених пунктів йде доволі повільно. Що в Макарівському районі? Олександр Гулак: Нещодавно були змінені межі і затверджений генплан смт Кодра. За рахунок земель за межами населених пунктів його територія збільшилась на 206 га. Місцеві вже запланували на нових територіях зону громадської забудови та зону промисловості. Планується розширити межі сіл Колонщина і Копилів, але вже 5 років вони не можуть вирішити це питання. Процес іде, але я не можу сказати, що задоволений його якістю. Крім того, в цьому році планується збільшити межі сіл Калинівка, Соболівка, Волосінь, Королівка. KV: Як стрімко проводиться реформа децентралізації у районі? Олександр Гулак: Згідно перспективного плану в Макарівському районі планується сформувати дві об’єднані територіальні громади - Макарівську і Бишівську.  Враховуючи умови добровільного об’єднання громад, в с. Гавронщина люди хочуть бути самостійною громадою. А ось в Новосілках - приєднатись до Києво-Святошинського району. Зараз організовується Березівська ОТГ, яка планує об'єднатись з Мотижиінською і Копилівською. Вона буде доволі потужна. Робота йде. Проте, гадаю, що в 2017 році Бишівська ОТГ таки буде остаточно сформована і там можна буде проводити вибори. KV: Депутат Макарівської районної ради Матвій Євсеєнко, який влаштував стрільбу та ДТП у Києві, досі під вартою? Олександр Гулак: За останньою інформацією, він знаходиться у СІЗО. Справа у суді. Після того, як сталося це горе, поповзли розмови, мовляв, давайте позбавляти його мандата. Ми не можемо позбавити його депутатства - у районної ради нема таких повноважень, його може відкликати тільки народ. Але це навряд чи. Поганого про нього не кажуть. Звичайно, він вчинив помилку. Але кажуть, що навіть з СІЗО він організовує допомогу учасникам АТО. Багато хто засуджує його вчинок, але не його, як особистість. Подробнее: Волонтер: неизвестный, устроивший стрельбу в Киеве - депутат Макаровского райсовета KV: Кажуть, що для заналагодження співпраці в районних адміністраціях депутатам “нарізають” бюджетні підряди. Цей конфлікт інтересів присутній в Макарівському районі? Олександр Гулак: На сьогодні в нас є тільки одне підприємство депутата, яке отримало бюджетний підряд. Однак, це було зроблено через систему ProZоrro, було декілька учасників, в тому числі і наших депутатів. Виграв один. Доступу до системи, як ви розумієте, у нас немає. В адміністрації немає такого, щоб районний голова вирішував свої питання через бюджетні підряди. Два останніх голови РДА були взагалі не місцеві. Одному з них висловили недовіру в перший день роботи. Здається, це єдиний такий випадок в Україні. Можу сказати, що у районі відсутні політичні інтереси. Для прикладу, з 139 рішень було прийнято 137 одноголосно. В двох інших - один проти, двоє утримались. У нас представлені майже всі політичні сили, крім “Свободи” і “Самопомочі”. Життєво важливі питання ми вирішуємо без конфліктів. KV: Як Ви вважаєте, районні ради мають працювати на професійній основі, депутатам потрібні зарплати? Олександр Гулак: Не знаю як депутати, але голови комісій мають працювати на професійній основі. Наразі плануємо запустити роботу депутатських фондів та підвищити їх суму до 50 тис. гривень на депутата на рік. В минулому році вперше ми зробили умовний фонд: кожен депутат міг використати 30 тис. гривень на чотири напрямки - освіта, культура, спорт і медицина. Наприклад, приходить директор бібліотеки до депутата і просить оновити фонд закладу. Депутат йде до керівника відділу культури і озвучує ці потреби. Після цього в рамках депутатського фонду виділяються кошти. Ми хочемо юридично правильно оформити цей процес, тому що виникають проблеми зі звітами. Зараз працюємо над цим. KV: З якою ціллю Ви прийшли на посаду? Олександр Гулак: Я починав свою кар'єру в якості штатного помічника народного депутата у Верховній Раді. Але це було не пов'язано з політикою, скоріше,  адміністративна посада. Хотів роботу Ради побачити зсередини. Спочатку було цікаво, потім інтерес зник. Для мене будівля, де лежать тонни паперів у час електронного листування, де працює механізм бюрократичної машини, яка поглинала, особливо таких молодих, яким був на той час я, заважала розвитку сучасної працюючої особистості. Вперше депутатом Макарівської районної ради мене було обрано під час VI скликання. У ході виборчої кампанії у 2015 році в нас склалась команда з молодих і амбітних людей, які бажали запровадження якісних змін у житті свого рідного краю. Я мав бажання не просто стати депутатом, ходити на засідання сесій і голосувати. Мені хотілося почати втілювати свої ідеї розвитку Макарівщини в життя. На якомусь етапі зрозумів, що маю для цього інтелектуальні, організаторські можливості та досвід. Тому, коли депутатська більшість довірила мені очолювати район, прийняв цей виклик долі і почав працювати. Не скажу, що це легко, адже спочатку щодня доводилося ламати усталені роками стереотипи, як відносин у колективі, так і організації роботи депутатського корпусу. Це, насамперед, стосується публічності депутатської діяльності, виконання основної функції депутата – зв’язної ланки між громадою та владними структурами. І, думаю, мені це вдалося.  Минулоріч започаткував практику спільних виїзних прийомів в селах району із головою адміністрації та керівниками управлінь і організацій. Зробив це для того, щоб і я, і вони з перших вуст дізнатись про існуючі проблеми, які, можливо, з різних причин  не були нам відомі. Завдяки такій роботі вдалося вирішити ряд земельних, соціальних та господарських питань. Аналізуючи зроблене, розумію, що керівники на даний час просто не мають морального права керувати будь-якою справою з “високих” кабінетів. Лише шляхом ведення діалогу (живого або інтерактивного), аналізуючи критику і приймаючи пропозиції, можливо досягти результату. KV: Якою бачите вашу подальшу політичну кар’єру? Олександр Гулак: Сьогодні я, голова районної ради, зважаючи на нестабільність політичної, економічної і соціальної ситуації в країні, не знаю, які зміни можуть чекати на нас завтра. Звичайно, я хочу залишити по собі слід в історії своєї рідної Макарівщини, щоб люди згадували мене добрим словом. З приводу подальшої політичної кар'єри, є така мудрість - якщо ти зупинився, ти зробив крок назад. В моєму віці вважати, що район - це остаточна ціль - неправильно. Але на сьогоднішній день я відчуваю, що поки не готовий іти далі. В мене замало управлінського досвіду, якого я набуваю саме на цій посаді. І можу з впевненістю сказати, що я – на своєму місці.  Тут поступово виходить вирішувати навіть найскладніші проблеми. Не без підтримки людей, звісно. Якби відчував опір, не зміг би організувати ані роботу депутатів, ані зв’язок з громадою. А що буде завтра – невідомо нікому. Це залежить від політичного стану в країні і мільйона інших факторів.  Чи хотів би я рости? Так. Але я не буду займатись політикою до 65 років. Психологи не даремно радять змінювати рід діяльності через 10 років, а місце роботи – кожні 5. У іншому випадку  людина професійно “вигорає” і не приносить користі ані собі, ані суспільству. Якби більшість діячів українського політикуму це розуміла, можливо, ми зараз жили б інакше і мали впевненість у стабільному завтра. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри КиевVласть

Про дооснащення багатоквартирних будинків Києва лічильниками тепла, початок їх оснащення тепловими пунктами, будування сміттєспалювального заводу, розблокування рахунків ПАТ “Київенерго” та розрив стосунків з цією компанією читайте в другій частині інтерв'ю з заступником голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) Петром Пантелеєвим. Першу частину інтерв'ю з Петром Пантелеєвим читайте тут. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Ви казали, що Київ витратив у 2016 році 75 млн гривень на оснащення будинків лічильниками тепла. Тепер всі будинки, де можливо було встановити лічильник, його мають? Петро Пантелеєв: Станом на 21 грудня 2016 року ми завершили встановлення лічильників за міською програмою. Їх встановлено 1 170 за рік. ПАТ “Київенерго” планувало встановити 2,5 тис. лічильників, а встановило 1200 через заарештовані до сих пір рахунки ПАТ за позовом НАК “Нафтогаз”. У міському бюджеті на 2017 ріку передбачені 26,8 млн гривень для завершення програми оснащення будинків приладами обліку тепла. Також залишається близько 700 будинків, в яких технічно не можливо встановити лічильники. Ці будинки не мають приміщень для встановлення лічильників. Встановлювати їх на вулиці не бажано. До того ж це вже була би реконструкція, яка приводить до збільшення вартості встановлення лічильника в десятки разів. Поки мешканцям цих будинків нарахування здійснюються за середньозваженими показаннями будинків, де лічильники встановлені. Читайте: "Киевэнерго": Жители домов без теплосчетчиков сэкономили на отоплении 121,7 млн гривен Додам також, що Верховна Рада прийняла закон про реструктуризацію заборгованості теплоенергетичних підприємств перед НАК “Нафтогаз”. Закон був підписаний Президентом. І ми сподіваємося, що в січні 2017 року буде прийнято рішення про розблокування рахунків теплопостачальних компаній, у тому числі ПАТ “Київенерго”. KV: Будете вимагати, щоб “Київенерго” відшкодовувати місту витрати на встановлення лічильників? Петро Пантелеєв: Ця тема обговорювалася, але тут принциповим є те, що лічильники переходять у комунальну власність міста. “Київенерго” їх ніхто не віддає. Важливим є інше, щоб після розблокування рахунків “Київенерго” знайшло кошти на вирішення пріоритетних питань в теплоенергетиці: завершити встановлення тепло лічильників, в тому числі там, де вони були вкрадені, зайнятися ремонтом мереж. Також необхідно розпочати оснащення будинків індивідуальними тепловими пунктами. KV: Для чого потрібні ці індивідуальні теплові пункти? Петро Пантелеєв: Теплопункт – це наступний крок після лічильника. Якщо останній лише рахує кількість спожитого тепла, то теплопункт вже дозволяє регулювати обсяг його споживання. Коли на вулиці відносно тепло, будинок може менше використовувати теплової енергії на обігрів, коли холодно – більше. Також теплопункт забезпечує нормальну роботу системи гарячого водопостачання. Після його встановлення мешканцям не треба буде спускати воду по 15 хвилин, щоб пішла гаряча, як це ми спостерігаємо в деяких будинках.. KV: Коли місто плануєте почати реалізацію програми по встановленню теплових пунктів? Петро Пантелеєв: Програма стартує вже цього року, на 2017 рік виділено 35 млн гривень. У січні-лютому відбудеться закупівля обладнання, визначатимуться підрядники і розпочнеться робота. Якщо не виникне додаткових проблем, до осені теплопункти вже працюватимуть в будинках. Якщо ж фінансування, а в результаті і кількість об’єктів, буде збільшено, то і терміни виконання проекту будуть продовжені. Також встановлення теплових пунктів ми будемо пропонувати у програмі 70/30% для всіх будинків. Подібне обладнання було встановлено на одному з об’єктів за програмою 70/30 для ОСББ. Підрахунки показали, що обладнання окупається людям за умови отримання міського гранту (70%) менш ніж за один опалювальний сезон, адже дозволяє економити 20-25% коштів на опаленні. KV: Яка доцільність людям витрачати свої кошти, якщо є програма зі 100% фінансуванням з бюджету? Петро Пантелеєв: У 2017 році за кошти міського бюджету можна буде встановити орієнтовно 110 теплових пунктів. Фінансуватимуться роботи в найбільш енерговитратні будинки та будинки, де якість послуг не витримує критики. У Києві 10,4 тисячі будинків, які мають централізоване опалення, не враховуючи гуртожитків та аварійних будинків.  І профінансувати ремонт або встановлення ІТП в усіх столичних будинках, за короткий термін просто неможливо. Один тепловий пункт може коштувати 300 тис. гривень. Потреба у коштах на оснащення всього міста такими тепловими пунктами складає приблизно 4 млрд гривень. І я не хочу давати людям пусті обіцянки про наступні роки. Сьогодні модернізація столичного житлового фонду, що дозволить отримувати якісні послуги й сплачувати менше, можлива лише на умовах спів фінансування, коли і самі мешканці докладають зусиль до покращення свого дому. KV: Як будуть обирати будинки для встановлення теплопунктів? Петро Пантелеєв: Обиратимуться будинки, які є найбільш енерговитратними з кількісної точки зору. Йдеться про споживання теплової енергії на один квадратний метр. Другим критерієм буде відсутність у будинку належної циркуляції та якісного гарячого водопостачання. Ці показники відслідковуються кожний місяць. За результатами опалювального сезону побачимо, які будинки найбільш неефективно використовують тепло.. KV: Наприкінці листопада 2016 року ПАТ “Киевэнерго” звернулося до голови уряду щодо неможливості КМДА до кінця 2016 року розрахуватися з підприємством за теплову енергію, що поставлена столичним споживачам, яким нараховані пільги та субсидія. Борг столиці складає 890 млн гривен. Чи вирішено це питання? Петро Пантелеєв: У міста не може бути заборгованості по субсидіям, тому що вони фінансуються з державного бюджету. Однак місто контролює це питання, оскільки зацікавлене в стабільному теплопостачанні у нашому місті. Сьогодні є така заборгованість. Борг держави перед тепловиками Києва дійсно складає біля 1 млрд гривень. За нашою інформацією, зараз виділяється з державного бюджету на його погашення 111 млн гривень. Однак основні розрахунки будуть відбуватися у січні 2017 року. Читайте: У КГГА до конца года не хватает 890 млн гривен, чтобы рассчитаться с ПАО “Киевэнерго” за субсидии населению KV: Як наявність таких боргів може вплинути на надання послуг споживачам тепла? Петро Пантелеєв: На щастя, для людей це не складе проблеми, оскільки на руки громадяни субсидій не отримують. Розрахунки між державою і тепловиками за нараховані субсидії та пільги йдуть за системою, яка не залежить від споживачів. Однак для функціонування сфери теплоенергетики надзвичайно важливим є стабільні взаєморозрахунки. KV: Мер Києва Віталій Кличко заявляв, що столиця не має наміру продовжувати контракт з ПАТ "Киевэнерго" щодо управління тепловими активами міста. Договір з ПАТ закінчується наприкінці 2017 року, тобто під час опалювального сезону. Чи можуть мешканці столиці розраховувати, що у 2017 році послуга опалення їм буде надаватися у повному обсязі? Петро Пантелеєв: Дійсно, ми зараз готуємося до завершення угоди з ПАТ “Київенерго” та розробляємо умови нової угоди з потенційним інвестором. Нагадаю, вже 16 років наша теплоенергетика перебуває у володінні і користуванні “Київенерго” за договором, який закінчується 31 грудня 2017 року. Ми вважаємо, що місто повинно мати більший вплив на теплоенергетику і брати набагато активнішу участь в модернізації теплових мереж. В першу чергу, йдеться про оновлення та технічне переоснащення ТЕЦ та тепломереж, запровадження більш раціональних підходів до формування тарифів для людей. І саме така позиція та дії, що її супроводжуватимуть, вплинуть позитивно на кінцевих споживачів, хоч  і не одразу. У міста є бачення майбутньої моделі управління тепловими активами. До цієї роботи ми залучили авторитетних міжнародних фахівців, які допомагають більш системно опрацювати ключові питання та застосувати існуючий світовий досвід. Але у будь-якому випадку теплоенергетичне майно буде передано на баланс комунального підприємства міста. Це відбудеться у 2018 році. Читайте: Виталий Кличко: "Мы не будем продлевать контракт с "Киевэнерго" KV: На яке КП? Петро Пантелеєв:Ми визначимося з цим питанням. Ви знаєте, що відновлена робота КП “Київтеплокомуненерго”, яке вже отримало ліцензію на транспортування тепла в Дарницькому та Дніпровському районах Києва. Вона набуває чинності з 1 березня. Підприємство стане базою для передачі теплових активів від “Київенерго”. Але цей процес дуже складний і має дуже багато невирішених супутніх питань. Адже теплоенергетика – складна машина, яка потребує спеціального фахового підходу. На жаль, теплоенергетичний комплекс міста - це ще й досить зношена машина, варто лише поглянути, в якому стані знаходяться тепломережі. І підійти до подальшої долі управління ним ми повинні з усією відповідальністю. Читайте: “Киевтеплоэнерго” получило лицензию на транспортировку тепловой энергии в дома жителей столицы KV: Так навіщо повертати на баланс міста зношене обладнання і мережі. Не простіше поставити “Києвенерго” умову модернізувати це обладнання? Петро Пантелеєв: Ні, по тій простій причині, що компанія буде це робити тільки за рахунок коштів споживача, які закладені в тарифі. Угода з “Київенерго” не передбачала подібних зобов’язань за рахунок теплопостачального підприємства. Якби були законні механізми для цього, міська влада їх використала б.  Місто має намір управляти тепловими активами, відстоюючи інтереси кінцевого споживача, а не отримання прибутку за його кошт. KV: Тобто якщо місто поверне теплові активи, то споживачам не варто очікувати підвищення тарифів на тепло? Петро Пантелеєв: Таке формулювання не зовсім коректне, адже вартість послуг залежить не від конкретного підприємства і навіть не від міської влади. Наприклад, останнє підвищення тарифів на тепло відбулося у зв’язку з підвищенням ціни на газ, який в тарифі займає майже 80% вартості. Але є механізми оптимізації витрат, що, власне, ми і плануємо зробити. KV: На що може впливати місто? Петро Пантелеєв: На модернізацію системи, яка дозволить зменшувати експлуатаційні та адміністративні витрати, оптимізувати процеси, які дозволять не підвищувати тарифи. Наприклад, два роки тому у нас в шести ЖЕКах була заборгованість 3-4 місяці по зарплатні, відключена електроенергія у приміщеннях, величезні борги перед підрядниками. Всі керівники говорили, що низький тариф, треба підвищувати. Але ми не пішли таким шляхом. Ми реорганізували підприємства, скоротили біля 3 тис. штатних одиниць, в основному адміністративний персонал. І такі ресурси є в будь-якій галузі. Розглядатимуться різні варіанти як оптимізувати процеси і не підвищувати тарифи. KV: ПАТ АК “Київводоканал” неодноразово заявляв про несанкціоновані врізки у водопровідні мережі. Експерти говорили, що 18% від загального об’єму води, який поставляється “Київводоканалом”, йде на непродуктивні витрати. На Ваш погляд, що є основною причиною такої проблеми і чи може місто її вирішити системно? Петро Пантелеєв: Проблема несанкціонованих врізок є. Причому проблема є як на дрібному побутовому рівні – якійсь орендар будинку підключився без обліку, так і на глобальному рівні, коли, наприклад, будинки Войцеховського без дозволів підключаються до мережі, один будинок навіть побудували прямо на каналізаційному колекторі. Автопаркінг будинку на Харківському шосе,19 взагалі збудовано впритул до камери головного Дарницького каналізаційного колектора, який є важливим вузловим елементом системи водовідведення Лівобережної частини м. Києва. Через неї проходять приблизно 80 % стічних вод Дарницького району. Таке розташування надзвичайно небезпечне, адже повністю унеможливлює доступ до камери і під’їзд до неї транспорту для проведення технологічних чи аварійно-відновлювальних робіт тощо. “Київводоканал” має інспекцію, яка займається виявленням несанкціонованих підключень. Адміністрація міста підключається, коли потрібно залучення силових відомств або міської інспекції самоврядного контролю і благоустрою, яка має технічні засоби з демонтажу споруд, що з’являються в охоронних зонах “Київводоканалу”. Місто намагається впливати на ситуацію, однак ми наполягаємо на тому, щоб ця робота здійснювалася у співпраці х правоохоронними органами, оскільки мова йде про свідомі зловживання, що ставлять під загрозу безпеку громадян. KV: Ви казали, що у 2016 році було витрачено 200 млн гривень на будівництво другої нитки головного колектора. Що зроблено за ці кошти і які роботи планується проводити у 2017 році? Петро Пантелеєв: Колектор – це один з пріоритетних об’єктів міста. Цього року завершені роботи по прокладці другої нитки головного колектора. На наступний рік залишається лише благоустрій. Роботи виконує компанія “Метробуд”, ніяких затримок з графіком немає. На завершальні роботи з благоустрою у бюджеті Києва закладено 40 млн гривень. Планується закінчити роботи влітку 2017 року, орієнтовно червень-липень. KV: Чи з’являться нові пріоритетні сфери розвитку ЖКГ Києва у 2017 році? Петро Пантелеєв: Так, вже визначені два нових пріоритетних напрямки. Перший напрям – це поводження з відходами: переробка відходів, утилізація. Другий – заміна теплових мереж, на що у бюджеті міста на 2017 рік передбачено 70 млн гривень. Плануємо замінити 15-20 км тепломереж на найбільш аварійних ділянках. KV: Розкажіть докладніше про проекти щодо утилізації відходів. Петро Пантелеєв: Планується проектування сміттєпереробних заводів. Це будуть сучасні об’єкти, що працюватимуть на основі інноваційних технологій без шкідливих викидів у повітря та з високим рівнем переробки сміття. Ряд серйозних заходів плануємо виконати на п’ятому полігоні. Зараз завершуємо протиаварійні роботи на п’ятому полігоні, кошти на які були виділені вже наприкінці року. Також на п’ятому полігоні за рахунок міста встановлять додаткові потужності, що працюють за німецькими технологіями утилізації токсичного фільтрату. Плануємо розпочати розробляти проект рекультивації полігону. Ця робота узгоджені з мешканцями сіл, що розташовані поруч, оскільки місто розуміє які незручності вони змушені терпіти через роботу об’єкту. KV: Чи є просування у питанні будівництва сміттєпереробного заводу на околиці міста? Петро Пантелеєв: Зараз ми все ще в процесі пошуку найбільш оптимальних технологій. Ми вже ознайомилися з технологіями у декількох країнах, але пошук не припиняємо. В бюджеті Києва на 2017 рік закладені кошти на проектування сміттєпереробних заводів. Різні проекти, на які виділено, близько 6 млн гривень. Читайте: Кличко собрался построить на Троещине огромный мусоросжигающий завод Розглядається кілька ділянок, в тому числі, на вулицях Колекторній, Червонопрапорній, в зоні нашої уваги є перший полігон на Великій Кільцевій, ділянка в селі Підгірці. Ми говоримо зараз про переробку сміття на цих майданчиках, тобто це сортування сміття, відбір цінних фракцій для повторного використання. Нас зараз цікавить як зробити так, щоб після сортування залишалося якомога менше залишку, який треба захоронювати або спалювати. KV: Хто буде фінансувати ці проекти? Петро Пантелеєв: Ми розраховуємо на інвестиції. Готові працювати з зарубіжними партнерами, які сьогодні є лідерами у цій галузі. Також місто готово залучати кошти міського бюджету для реалізації таких проектів. KV: З мешканцями районів, де планується облаштування переробки відходів такі дії вже узгоджені? Петро Пантелеєв: Ми обов’язково будемо проводити громадські слухання. Але перш ніж їх проводити треба самим чітко розуміти, що ми пропонуємо людям. Думаю, ми визначимося напочатку 2017 року. Довідка KV: Петро Пантелєєв народився 11 липня 1975 року в Києві. У 1997 році закінчив Київський державний технічний університет будівництва та архітектури. З 1997 року обіймав різні посади на підприємствах житлово-комунального господарства Києва. У 2006-2010 рр. працював у Шевченківській райдержадміністрації Києва. З 2010 по 2012 рік - заступник начальника Головного управління - начальник управління експлуатації житлового фонду у Головному управлінні житлового господарства КМДА. З 2012 по 2014 рік - начальник управління розвитку та реформування житлово-комунального господарства КМДА. Був головою Шевченківської РДА з 23 квітня 2014 року по 18 серпня 2014 року. З 1 вересня 2014 року мер Києва Віталій Кличко призначив Петра Пантелєєва на посаду заступника голови КМДА. Читайте: Петро Пантелеєв: “Надіятися, що ЖЕК буде краще за людей вирішувати питання так, як їм треба – ілюзія” КиевVласть