25 жовтня на Київщині пройдуть місцеві вибори. Жителі Обухова обиратимуть голову своєї громади. Їм доведеться обирати з 8 кандидатів, які вже почали запеклу боротьбу одне з одним. Традиційно для Київщини у владу йдуть чинні керманичі. В Обухові за місце голови, окрім інших, розпочали змагання чинний мер міста Левченко та голова райради Ільєнко. KV розповідає про кожного з кандидатів, що боротимуться за посаду голови Обухівської міської ОТГ. Як стало відомо KV, до складу Обухівської районної ТВК увійдуть Богуславська, Васильківська, Кагарлицька, Миронівська, Обухівська, Ржищівська, Українська. Орієнтовна кількість виборців – 21296 чоловік.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  За даними Центрвиборчкому, на посаду голови Обухівської міської ОТГ зареєструвалося 8 кандидатів. Князь-латифундист Від партії “Слуга народу” висуватиметься чинний голова Обухівської міської ради Олександр Миколайович Левченко, який народився 20 жовтня 1956 року у селі Красне Перше Обухівського району. Освіта вища: закінчив Київський політехнічний інститут, отримавши кваліфікацію інженера-електрика. Згідно офіційної біографії на сайті Обухівської міськради, з травня 1994 року зборами акціонерів обрався головою Правління ЗАТ “Обухівський вентиляційний завод”, а після його перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю, в 2010 році був призначений його генеральним директором. У 2003 році нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня – за вагомий внесок у розвиток економіки країни та за досягнення значних успіхів у виробництві. У 2009 році Левченку присвоєно звання “Почесний громадянин міста Обухова”. У жовтні 2010 року обраний депутатом Київської обласної ради. З 2004 року обраний головою правління Обухівської організації роботодавців. 2012 року обраний мером міста Обухів від партії “Наш край” як безпартійний. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Згідно з декларацією за 2019 рік, дохід Олександра Левченко склав 1 млн 56 тис. гривень (637 тис 389 гривень – зарплата, 114 тис 607 гривень – пенсія, 20 тис 788 гривень – дохід від оренди і 42 тис 581 гривень – відсотки за вкладами). У мера Обухова на банківських рахунках 534 тис. 831 гривень, готівкою 14 тис. доларів США. Левченко задекларував шість земельних ділянок: дві своїх – в с. Красне Перше Обухівського району площею 26100 кв.м і 31400 кв. м. Ще дві, що належать дружині – в Обухові площею 1030 кв.м і 1000 кв. м. Дві – на правах користування, що належать Обухівській міській раді і призначені для будівництва індивідуальних гаражів площею 23,4 кв.м і 46 кв. м. У мера є будинок в Обухові площею 230,4 кв. м, що належить дружині. Два гаража в Обухові площею 48,6 кв. м. і 23,4 кв. м. Є у Левченка автомобіль Toyota Land Cruiser Prado (2011 р.в.), який він придбав за 560 тис. гривень. У 2016 році "Правий Сектор" погрожував розправою меру Обухова через те, що той розпорядився зняти білборд "Російська Церква – зброя окупанта. Україні – українську церкву". В 2018 році нових обертів набула справа про нібито незаконне будівництво в Обухові. Активісти, які ще з 2014 року борються із незаконною забудовою, припускали, що мерія, яку очолює Левченко, "кришує" забудовників. ЗМІ також писали, як мер Обухова Олександр Левченко будує "Площу Матері", “нібито символ корупції та власної пихи”. Писали і про те, що слідчі підозрюють мера Обухова у привласненні землі ветеранів АТО. У Київській області службовці Обухівської міськради підозрюються в незаконному відчуженні земельної ділянки, що належить до комунальної власності. Незаконна діяльність держслужбовців привела до збитку бюджету на суму понад 4 млн гривень. Читайте: Проєкт “Децентралізація”: Обухівська ОТГ спрямує на свій розвиток понад півмільярда гривень до 2030 року “Піщана королева” Від партії “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” висувається голова її міського осередку, депутат і голова Обухівської районної ради Лариса Олександрівна Ільєнко. Згідно офіційної біографії часів її кандидатства у народні депутати від “Батьківщини” (94 округ), вона народилася 21 травня 1965 року у Києві, проживає в Обухові, має профтехосвіту. В райраді працювала заступником голови постійної комісії з питань соціального захисту, охорони здоров'я, материнства і дитинства. Раніше перебувала у лавах партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність”, від фракції якої зайшла у депкорпус Обухівської районної ради. Лариса Ільєнко – засновник благодійної організації “Благодійний фонд Лариси Ільєнко “Київська Русь”, що знаходиться в Обухові, також є засновником ГО “Здоровий рух”. Окрім того, у період 2016-2019 роки була керівником приватного акціонерного товариства “АТЕК” (завод “Червоний екскаватор”) – воно фігурувало в кримінальній справі про незаконне заволодіння майном. На 1 травня 2019 року податковий борг “АТЕК” складав 29 млн гривень. У 2017 році на території колишнього заводу ЗАТ “АТЕК” здійснювалося виведення активів на підконтрольні Ільєнко підприємства, писали медіа. Подавала дві декларації про доходи – як голова райради та як гендиректор ПрАТ “АТЕК” за 2019 та 2018 рік відповідно. Її річний дохід у 2019 році склав 382 тис. 68 гривень – це зарплата директора “АТЕК” (337,9 тис.), зарплата голови райради (31 тис. 218) та дохід від підприємництва (12 тис. 950 гривень). Вона зберігає готівкою 1 млн доларів США, 350 тис. євро та 2,05 млн гривень. Взяла кредит у ПриватБанку на суму 300 тис. доларів США на купівлю квартири у Києві.  За рік змінила Audi Q7 2015 р.в. на більш нову Audi Q8, обидві записані на Дарину Штутман, одну з її дочок; ще одна автівка у її власності з 2007 року – Ford C-Max 2006 р.в. Наразі з нерухомості задекларувала квартиру у Києві площею 94 кв.м, де проживає із Дариною Штутман. Вартість цієї квартири на момент придбання та за останньою грошовою оцінкою зазначена лише у декларації за 2018 рік – 300 тис. та 100 тис. гривень відповідно. На сайті народного депутата Олександра Дубінського (94 округ, фракція “Слуга народу”) Dubinsky.pro йде мова про те, що Ільєнко могла бути причетною до замаху на життя командира Грузинського легіону Мамуки Макілашвілі та незаконного видобутку піску на території Київщини. Читайте: Обуховский райсовет продолжает трясти от громких скандалов  Самовисування З усього переліку лише один кандидат висувається самостійно – це безпартійний Павло Олександрович Мокроусов. Отримав вищу освіту у Київському Славістичному університеті. На сайті ЦВК вказано, що він народився 16 грудня 1974 року в Обухові, працює керівником відділу у ТОВ “ЗК “Приват”, є керівником молодіжної громадської організації "Наше місто" у Обухові.  Павло Мокроусов. Фото: сторінка Мокроусова у Facebook Донедавна був зареєстрований як ФОП, що надає послуги у якості агентства нерухомості. На президентських виборах 2019 року був спостерігачем від ГО “Команда ЗЕ”. Депутати Віктор Олександрович Малишев – народився 25 вересня 1983 року у селі Погонне, Білорусь. Висувається від партії “Європейська солідарність”, є її членом. Депутат Обухівської міської ради Київської області VI та VII скликань (фракція “Блок Петра Порошенка “Солідарність”), член комісії з питань регулювання земельних відносин, екології та охорони навколишнього природного середовища.  Гендиректор ТОВ “Геній”, що провадить стоматологічну та медичну практику, і зареєстроване 27 липня 2010 року за адресою Обухів, пров. Петровський, 17. Це також адреса засновника ТОВки – Малишевої Ольги Іллівни, імовірної родички, яка внесла 90 тис. 750 гривень до статутного фонду фірми. У засновниках є ще один депутат міськради – колега по фракції “БПП” Володимир Геращенко, який має 33% частки фірми.  У своїй декларації про доходи за 2019 рік Малишев вказує, що отримав 54 тис. гривень доходу з ТОВ “Геній”, та 2773 гривні відшкодувань. Зберігає 150 тис. гривень та 5 тис. доларів США готівкою. Має дві земельні ділянки на території Обухівського району у селі Плюти (2,5 тис. кв.м) та у Трипіллі (948 кв.м). “Маю успішний досвід роботи в міжнародних організаціях, органах державної влади на керівних посадах та пройшов підвищення кваліфікації в профільних навчальних закладах. З 2010 року – депутат Обухівської міської ради двох скликань, голова та секретар постійних комісій. Завжди захищав права та інтереси виборців. Зокрема, під час парламентських виборів 2012 року та Революції Гідності 2014 року”, – пише кандидат про себе на публічній сторінці у Facebook.  У своїй програмі обіцяє запустити комунальну програму утеплення багатоквартирних будинків, встановлення вуличного освітлення та відеоспостереження, розвиток парків та інше. Продуктивність депутата в ОМР. Дані системи “Голос” Від партії “Всеукраїнське об’єднання “Свобода” висувається партійний Валерій Іванович Воробець. Він народився 4 березня 1967 року у селі П'ятигори Тетіївського району на Київщині. Отримав вищу освіту у КНУ ім. Т. Шевченка за спеціальністю “зовнішньо-економічна діяльність”. Є головою Обухівської міської партійної організації ВО “Свобода”, та депутатом Обухівської міської ради. У своїй програмі першочерговими завданнями називає створення депутатської приймальні та організацію депутатської діяльності на засадах публічності та прозорості, зменшення витрат на утримання міськради, залучення громади до розбудови міста, тощо. “Всі ці пропозиції лунають не лише в переддень виборів, я їх вносив на сесії під час сьомої каденції міськради, і я їх буду вносити і в майбутній раді, бо вони є складовими частинами передвиборчої програми ВО "Свобода"”, – заявив кандидат.  Згідно цієї декларації, Валерій Воробець отримав за 2019 рік 588 тис. 45 гривень доходу від підприємництва. Зберігає дорогоцінних металів на суму 6 тис. гривень, 12 тис. 992 гривні та 7810 євро – на рахунку у банку, и 15 тис. доларів США тримає готівкою.  Разом із дружиною Оксаною тримає три автівки та два причепи:  Mitsubishi Lancer 2007 р.в. (Валерій Воробець, власність, вартість –121 тис. 729 гривень); Ford C-Max 2014 р.в. (Валерій Воробець, власність, вартість – 89 тис. 269 гривень); Opel Corsa 2013 р.в. (Оксана Воробець, власність, вартість – 71 тис. 826 гривень); причіп для легкової автівки спец. ПГМФ 8904-01 (Валерій Воробець, вартість – 7 тис. гривень); причіп ПГМФ 8302 (Оксана Воробець, вартість – 3 тис. гривень) Що ж до нерухомості, Валерій Воробець має 4 земельні ділянки в Обухові сукупною площею 0,61 га, житловий будинок площею 268,8 кв.м та квартиру площею 67,4 кв.м, також у Обухові. У його дружини в Обухові квартира площею 76,3 кв.м. у спільному користуванні (50%), ділянка на 10 соток (власність 100%), житловий будинок (237,9 кв.м, 100% у власності) та право користування кооперативним гаражем на 16 кв.м.  Продуктивність депутата в ОМР. Дані системи “Голос” Ще один депутат міськради – Богдан Іванович Яцун, який висувається від партії “Голос”. Він народився 22 травня 1976 року у Львові, обраний до Обухівської міської ради від фракції ВО “Свобода”, довгий час є громадським активістом та значився членом ради об’єднання “Майдан Обухівщини”. Був постійним помічником у низки народних депутатів: Лілія Григорович (“Наша Україна – народна самооборона”), 6 скликання ВР; Руслан Марцінків (ВО “Свобода”), 7 скликання ВР; Юрій Левченко (ВО “Свобода”), 8 скликання ВР; Ярослав Юрчишин (“Голос”), 9 скликання ВР Депутатська активність Богдана Яцуна. Дані системи “Голос” За даними YouControl, Богдан Яцун має статус ФОП і проваджує діяльність у сфері зв’язків з громадськістю. З травня по жовтень 2019 року керував громадською спілкою “Коаліція Реанімаційний пакет реформ”, нині є керівником адвокаційного відділу спілки.  У 2019 році задекларував 561 тис. 135 гривень доходу від підприємницької діяльності, 40 тис. гривень, що зберігає готівкою, та 10 тис. доларів США на банківських рахунках. З нерухомості має у Обухові квартиру 66,68 кв.м вартістю 434 тис. 67 гривень (2013 рік набуття), гараж 22,8 кв.м та ділянку 26 кв.м. під нього. Дружина декларує земельну ділянку у Нещеріві Обухівського району площею 1013 кв.м. Яцун вказав, що є членом ГО “Пласт-Національна скаутська організація України”.  У своїй програмі, зокрема, обіцяє запустити пілотну програму медичного страхування для людей з інвалідністю, учасників АТО, інших соціально вразливих груп; провести паспортизацію стану усіх доріг на території ОТГ, а також провести аудит комунальних підприємств, тощо. Меценат Від партії “За Майбутнє” кандидатом на посаду голови Обухівської ОТГ йде безпартійний Ігор Васильович Лавренюк, який народився 31 травня 1972 року у селі Бузівка на Черкащині, а вищу освіту здобув у Київському політехнічному університеті, де отримав диплом інженера. Проживає у Києві. На порталі ЦВК вказано, що він – консультант з питань комерційної діяльності у ТОВ “Рем Транс” – підприємстві, заснованим його родичкою Лавренюк Марією Кирилівною (проживають разом за одною адресою); але ще він меценат та голова правління ГО “Народна рада Обухова”, яку сам заснував у 2015 році. Вже понад 5 років Ігор Лавренюк опікується культурою в Обухові.  Своє рішення іти до політики пояснює необхідністю змін і каже, що “…з владою, яка зараз у нас в Обухові, місто довго не протягне. Цю владу треба терміново змінювати. А потім змінювати місто, щоб воно стало сучасним. Багато разів я мав переїхати до Києва, але я залишаюся тут, тому що люблю це місто. Тут мій дім. І для того, щоб змінити Обухів, є всі умови. Бюджету вистачає, але його витрачають зовсім на інші речі. […] Я взагалі ніколи раніше не був у жодній партії. Мені сподобалася сама концепція партії “ЗА Майбутнє”. Бачу, що це команда професіоналів, людей, які мають досвід роботи в політиці, у бізнесі”. Читайте: Партія “За Майбутнє” представила своє бачення розвитку Обухова Нєжельська Зоя Айдерівна – безпартійна кандидатка, що висувається від партії “Перемога Пальчевського”. На сайті ЦВК вказано, що вона народилася 15 грудня 1962 року у Магдебурзі, Німеччина (Німецька Демократична Республіка). Членкиня Всеукраїнської асоціації жінок-підприємців “Жіночий альянс”. За даними системи YouControl, вона із сім’єю заснувала та стала директором двох суміжних підприємств у Обухові – ТОВ “Термо” (архітектура) та ТОВ “Впроваджувально-виробниче підприємство “Термо” (інжиніринг), та заснувала ТОВ “Річард-ЛС” (діяльність автомобільного вантажного транспорту). ТОВ ПВП “Термо” перебуває на обліку через запис в ЄДР про відсутність юридичної особи за зареєстрованим місцезнаходженням, та є фігурантом кримінальної справи (№ 759/3426/19) про незаконну забудову, де фірма виконувала будівельні роботи у якості підрядника без дозвільних документів. Читайте: Виборча карта Київської області: округи та дільниці Фото: коллаж KVКиевVласть

Фонд державного майна України здійснив те, що раніше вважалося практично неможливим – перехід на прозорі принципи проведення аукціонів приватизації непрофільних державних активів. Такі зміни дозволили залучити безпрецедентну кількість коштів від приватизації до державного бюджету порівняно з минулими роками.  Нагадаю, що наприкінці 2019 року в управління Фонду державного майна України було передано 530 державних підприємств для подальшої приватизації. Фонд перевиконав річний план надходжень від приватизації ще у червні 2020 року та неухильно продовжує наповнювати держбюджет і залучати інвестиції в економіку. Мені приємно констатувати і я вважаю за необхідне наголосити на тому, що команда ФДМУ максимально усунула всі можливі корупційні ризики у процесах приватизації. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Ми маємо абсолютно нульову толерантність до хабарництва, чесно і прозоро викорінюємо як із життя, так і з свідомості громадян думки про “схеми”. Разом із тим провадимо серйозну внутрішню комунікаційну політику щодо доброчесності державних службовців ФДМУ. Серед новин у сфері приватизації вважаю за важливе акцентувати увагу на демонополізації спиртової галузі.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Так, донедавна в світі було лише дві країни, де виробництво спирту було монополізоване – Україна та Білорусь. Відтепер Україну чекає приватизація спиртових активів, а це означає покращення ефективності роботи підприємств, їх реальна, а не номінальна прибутковість. Від приватизації цих об'єктів ФДМУ очікує залучити близько 2 млрд гривень. Керівник Фонду держмайна Дмитро Сенниченко впевнений, що великі агрокомпанії та фармацевтичні підприємства продемонструють інтерес до приватизації об’єктів ДП “Укрспирт”. До речі, відомості щодо окремих об’єктів ДП “Укрспирт” вже доступні для перегляду на сайті privatization.gov.ua: Лопатинський об’єкт ДП “Укрспирт”, Суходільський об’єкт ДП “Укрспирт”, Лужанський об’єкт ДП “Укрспирт”, Овечацький об’єкт ДП “Укрспирт”, Немирівський об’єкт ДП “Укрспирт” та ін.  Наступна новина, яка також варта уваги - це повідомлення про прийняття Урядом 2 серпня 2020 року розпорядження “Про передачу об’єктів державної власності до сфери управління Фонду державного майна”.  Зазначене рішення Уряду прийнято на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та дасть можливість здійснити приватизацію об’єктів, які до того перебували в управлінні уповноважених органів. Приватизація цих збиткових для держави активів на прозорих аукціонах надасть змогу залучити інвестиції в економіку України та створити нові робочі місця.  На мою думку, це надзвичайно важливо, адже високий рівень безробіття та рівень інвестиційної привабливості України на сьогодні потребують ефективних підходів.  Українці заслуговують на гідне життя тут, в Україні, а не у пошуках кращого – за кордоном.  Шлях приватизації – це шлях усіх прогресивних країн.  На мою думку, Держава Україна має залишити у державній власності лише стратегічно важливі об’єкти як, наприклад, це є у Польщі, Канаді, Литві, Латвії, Швеції та інших розвинених країнах світу. Щодо Києва я можу впевнено заявити: ми почали бути цікавими та зрозумілими як громадськості, так і бізнесу. Ми спостерігаємо зростання конкуренції і кількості учасників на аукціонах, а це, в свою чергу, показник збільшення рівня довіри до процесу приватизації і Фонду держмайна в цілому.  Я переконана, що завдяки новим стандартам відкриття інформації з абсолютно безпрецедентним рівнем доступу до усієї документації, а також прозорим та зрозумілим правилам приватизації нам вдається привернути увагу потенційних інвесторів.  Для прикладу, за останні місяці Регіональним відділенням Фонду по Києву було підписано декілька важливих меморандумів про співпрацю: з Київською обласною державною адміністрацією, Київською торгово-промисловою палатою та Спілкою підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України. З нами бажають працювати та підтримують розпочату прозору, чесну, зрозумілу політику Фонду. Регіональне відділення Фонду по місту Києву запрошує до інформаційної співпраці та участі у відкритих аукціонах з продажу об'єктів, як у Києві, так і в інших містах по усій Україні на сайті: https://privatization.gov.ua/  Також Ви маєте можливість зателефонувати до Регіонального відділення Фонду по м. Києву або надіслати нам листа за адресою електронної пошти: тел.: (044)2810018; (044)2355308; ел.пошта: [email protected] Читайте: Київське відділення ФДМУ запрошує до участі у відкритих аукціонах продажу нерухомості Яна Матієва, в.о. начальника регіонального відділення ФДМУ по КиєвуКиевVласть

Рішення уряду про розділення Київщини на шість укрупнених районів спричинило у регіоні справжній рейвах. Мітинги, злісні розбірки у соціальних мережах. Хтось топить за Бучу, хтось за Васильків. Між тим є і конструктив. Помірковані критики реформи запевняють: укрупнення районів відбувається без підкріплення законодавчою базою і громадського обговорення.  Як стало відомо KV, 12 червня  на позачерговому засіданні Уряд розглянув і підтримав проєкт постанови Верховної Ради України “Про утворення та ліквідацію районів”. Останнє слово тепер за нардепами. Станом на сьогодні Київську область планують поділити на шість районів (округів). Статус адмінцентрів – надати Бучі, Борисполю, Фастову, Переяславу, Обухову та Білій Церкві. Інші пропозиції громад столичного регіону, які не встигли розглянути до засідання уряду, обговорюватимуться вже на парламентських комітетах.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Відео: засідання Кабміну від 12.06.2020 року Читайте: В КОДА обговорили принципи нового районування Київщини Втрату повноважень та позбавлення статусу райони Київщини сприйняли переважно без радощів. Перша й найбільша дискусія розгорнулася навколо адміністративного центру майбутнього Бучанського району. Керівники тамтешніх тергромад уже не перший місяць обстоюють власні потенційні центри в Бородянці, Ірпені та Вишгороді. Громади надсилали звернення до Верховної Ради, Кабміну та КОДА, а коли вичерпалися ресурси впливу, дійшло навіть до пікетів під стінами Кабміну. Читайте: Громади Київщини пікетують Кабмін із вимогою визнати Ірпінь адмінцентром Про те, що саме Васильківський район має стати регіональним центром неодноразово заявляв, незважаючи на погрози, на своїй сторінці в Facebook і мер міста Володимир Сабадаш. Громада організувала навіть акцію зі збору підписів щодо збереження Васильківського району.  Не полишає спроб закріпити статус центру і Фастів, направляючи низку звернень до вищого керівництва.  Читайте: Фастов будет отстаивать звание админцентра под Киевской ОГА А мер Броварів Ігор Сапожко звернувся до спікерів Верховної Ради із проханням не переносити центр Броварського району до Борисполя. Читайте: Разумкова просят не стирать с карты Киевщины Броварской район Точка зору KV опитала голів районних рад Київщини, яких позбавляють статусу району, щодо доречності нового адмінподілу області саме на шість округів та їхнього бачення плюсів та недоліків реформи. Результати опитування показали, що більша частина незадоволена запропонованим урядом територіальним поділом. Не додає оптимізму лідерам громад і те, що перший етап реформи децентралізації так і не завершився, необхідні зміни до Конституції не внесені. На думку голів, негатив є і в тому, що укрупнення районів відбувається без широкого громадського обговорення.  Найбільше протиріч виникло саме через статуси адмінцентрів. Райони жаліються на їхню територіальну віддаленість та занепокоєні через можливу недоступність публічних послуг та навіть погіршення фінансового стану ОТГ. Київщина – проти Голова Іванківської райради Валерій Потієнко (обраний від БПП): До Вишгорода іванківчанам доїхати зручніше, а з Бучею, Бородянкою, Ірпенем ми навіть не маємо прямого сполучення. І якщо на думку КОДА центром може бути й Бородянка, то чому Іванків не може бути окремим районом? Іванківщина – найбільша в Україні за площею. Бюджетним кодексом передбачено, що податки організацій від Чорнобиля сплачуються до нашого районного бюджету. Якщо сформують Ірпінський чи Бучанський райони, то кошти надходитимуть туди. Іванківська ж громада нічого не отримує, а на виборах ми будемо створювати завідомо неспроможну ОТГ. Та й як громада надалі має утримувати школи, лікарні? І як жителям крайнього Поліського села доїхати до Бучі за 120 км? Тож ми готуємо листи до Кабміну, Офісу Президента, КОДА, збираємо сесію й будемо претендувати, як і решта, на визначення Іванкова адмінцентром. Голова Києво-Святошинської райради Дмитро Гусятинський (обраний від ПП “Укроп”): Новий проєкт районування областей, затверджений Кабміном, необхідно доопрацювати. Відповідно до документу, Києво-Святошинський район розділений між трьома районами Київської області – Обухівським, Фастівським та Бучанським. Переконаний, що найбільший район в Україні не можна “розривати”, він має увійти до нового району в діючих межах. Окрім того, депутати Києво-Святошинської районної ради направили до Парламенту, Кабінету Міністрів України та КОДА звернення щодо збереження назви “Києво-Святошинський район”. На жаль, наразі в районі немає жодного населеного пункту, який би відповідав вимогам методики Кабміну щодо визначення майбутніх районних центрів субрегіонального рівня. Проте так історично склалося, що упродовж тривалого часу як Буча, так й Ірпінський регіон, а раніше ще й Іванківський та Вишгородський, були складовою частиною Києво-Святошинського району. Тому, я вважаю, доцільним зберегти історичну назву району – “Києво-Святошинський”, а визначити майбутній центр відповідно до методики, розробленої Кабінетом Міністрів.Читайте: Дмитро Гусятинський: Рішенням у протистоянні між Бучею та Ірпенем може стати збереження історичної назви – Києво-Святошинський район Голова Кагарлицької райради Іван Сємцов (обраний від БПП): З поділом області на шість районів погоджуюсь, але не підтримую визначення району з адмінцентром в Обухові. Нашої думки при розподілі не запитували, а поставили перед фактом. Достатньо взяти мапу, щоби зрозуміти, де розташований Обухів, а де решта населених пунктів. Богуславському району, щоб доїхати до Обухова, треба подолати 170 км. Район же створюється не для олігархів і не для тих, хто вирішив, що Обухів має стати центром, а для населення. Центр має бути рівнодуступним для всіх територій, які увійдуть у цей район. І найбільше під його визначення підпадає саме Кагарлик. У крайньому випадку, має бути хоча би Миронівка. У Кагарлику же є необхідна інфраструктура і просторе адмінприміщення, якого немає ані в Обухові, ані в Миронівці. Голова Миронівської райради Валентина Усик (обрана від БПП): У 2014 році розглядався Миронівський адмінтерокруг, куди включили Богуславський, Рокитнянський, Кагарлицький район. Ці райони наразі також незадоволені новим розподілом та включенням до Обухова. Миронівка, як центр, має економічний потенціал, вигідне географічне розташування й має стратегічні об’єкти. Обґрунтована пропозиція щодо визначення округом Миронівського району надавалася до Кабміну. Плануємо писати аналогічний спільний лист із сусідніми районами. І це, якщо врешті проведуть адміністративно-територіальну реформу, яка має пройти референдум, а не через нав’язану Кабміном думку. Особисто негативно сприймаю ситуацію із новим адмінтерподілом. Сьогодні так і не внесли зміни до Конституції, незавершена територіальна реформа, а вже планують укрупнення. За п’ять місяців вирішили провести вибори, не маючи для цього навіть відповідної бази. Голова Згурівської райради Степан Кузьмич (обраний від “Свободи”): Нашу територіальну зону рекомендовано включити до районного центру Переяслава. Але всі розуміють, що Переяслав територіально незручний, особливо для найбільш віддаленої Згурівки. Питання у швидкому сполученні, а потреба доїхати до райцентру однозначно буде. Решта необхідних умов, інфраструктура та приміщення, є однаково як і в Яготині, Баришівці, так і в Переяславі. А сполучення Згурівки з Переяславом взагалі катастрофічне. Якщо тільки не створюються умови, щоби туди й потреби не було доїжджати. Усе робиться для жителів, тож спершу треба було поставити питання, як буде зручно їм. Згурівський район до обговорень щодо адмінподілу навіть не долучили. І цю претензію райрада планує висловити письмово. У цій ситуації Яготин є найбільш рівновіддаленим для всіх територій і має зручне сполучення. Голова Баришівської райради Володимир Гуменюк (обраний від БПП):Як можна переходити до наступного кроку реформування, коли процес формування спроможних громад ще не завершений ані в конституційному, ані в економічному та адміністративному ракурсі. Тож розуміємо, що це комусь політично вигідно. Другий етап реформи є новим і невизначеним. У мешканців немає чіткого розуміння меж цього центру: чи будуть доступними публічні послуги саме в Переяславі, чи перерозподілятимуть туди податки. Адже Баришівський район не має прямого транспортного сполучення із Переяславом. На старті децентралізації витрачалися колосальні ресурси на популяризацію реформи і створення ОТГ, залучення місцевого самоврядування до цих процесів, громадських обговорень. А коли зайшла мова про укрупнення районів, то виявляється, що сільради потрібні були лише для успішного першого кроку. Сьогодні позиція місцевої громадськості уряду нецікава: ні загальних обговорень, ані роз’яснень, чому саме Переяслав і як погоджувати робочі моменти районам надалі між собою. І це викликає невдоволення з боку депутатів районної ради. Впевнений, що будуть клопотання і скарги до вищих ешелонів влади щодо таких рішень, прийнятих за дві дні. Голова Бориспільської райради Владислав Байчас (обраний від БПП): Я не задоволений проєктом, який затвердив Кабмін. Має бути два окремих райони – Бориспільський і Броварський. Наш район потрібно було об’єднати з Переяслав-Хмельницьким, а Броварський із Баришівським і сусідніми, у них там спільна дорога. У нас із Броварами немає транспортного сполучення. Так само Яготину незручно їхати в Переяслав-Хмельницький район. І перспективним планом ми не задоволені. Звертались щодо цього до міністра розвитку громад і територій Олексія Чернишова. Я не розумію, як із такого сильного району, як наш, можна було зробити дві неспроможні громади. Писали й до Президента, і в область, ніхто нас не чує. Голова Броварської райради Сергій Гришко (обраний від "Нашого Краю"): Те, що відбувається із районуванням областей, не можна назвати державницьким підходом. Уся методика формування округів порушена. Ми сесією звертались до Президента, Кабміну, Верховну Раду, профільного міністра Чернишова. Жодної відповіді. Попросили нашого нардепа по округу, щоб він особисто потрапив в Офіс Президента й ситуація якось вирішувалась. Зараз із нас просто знущаються. Я вважаю, що Броварський район має бути об’єднаний із Бориспільським, але з назвою – Броварський і префектура має бути розміщена в Броварах. У нас будується окружна дорога, є міжнародний напрямок на Білорусь та Росію, є розвинута опорна лікарня, головний почтомат, податкова інспекція й ще багато переваг перед Борисполем. Читайте: Обухів, Фастів чи Васильків: у Київській ОДА тривають обговорення нового районування області Голова Васильківської райради Наталія Баласинович (обрана від БПП): До 25 травня був проєкт, ініційований КОДА, де було п’ять районів, у тому числі Васильківський. Туди входив Фастівський, Обухівський, частина Києво-Святошинського. Якимось дивним чином без проведення консультацій та обговорень з’явився Фастівський район. Я вважаю, штучно й на виконання чиєїсь політичної забаганки Васильківщину приєднали до Фастівщини. Це викликало велике обурення мешканців. Була проведена позачергова сесія Васильківської райради з єдиним питанням – про звернення до Президента щодо збереження Васильківського району. Сільські та селищні ради приймали аналогічні рішення. 14 червня відбулося велике віче у Василькові, де громади висловилися категорично проти створення Фастівського району за рахунок наших громад. По всім соціальним, економічним і логістичним показникам значно слабший, ніж Васильків. Також ми знову звернулись до Президента, Кабміна, Президента, профільного міністра, щоби без нас не приймали таке антиконституційне рішення. Наші мешканці налаштовані дуже рішуче й готові йти ходою до Києва, до Кабміну, влаштовувати протести. А я не збираюсь йти проти своєї громади.Читайте: Депутаты Василькова потребовали от властей Украины оставить городу статус райцентра Киевщины Депутат Яготинської районної ради Ярослав Губерський (обраний від ПП “Укроп”): Для того, щоби Яготин визнали центром району, у нас усе передбачено: є школи, дитсадки, поліція, пожежна, інфраструктура тощо. Але влада в цьому питанні проявила бездіяльність, хоча важелі впливу в райради були. Знаю, що голова міськради Наталія Дзюба намагалася це питання обстояти, але це лише на словах. Краще тепер точно не буде. Крім того, з невідомої причини затягують і вибори голів до ОТГ. Про відсутність дієвої реакції з боку районної та міської влади Яготина щодо ситуації з включенням району до Переяслава, заявляв на своїй сторінці в Facebook і директор Яготинського історичного музею Іван Шула. Київщина – не дуже проти Проте є й ті території, які більш-менш підтримують позицію уряду. На місцях сподіваються, що коли районні ради втратять свої повноваження, то таке поняття, як “район”, взагалі втратить свою значимість. Голова Поліської райради Андрій Слепченко (обраний від БПП): Поліський район має увійти до Бучанського району. А чи погоджуємося ми з новим районуванням чи ні – це вже інше питання. Прийнято на державному рівні – отже, згодні. Думаю, на місцях аналогічна ситуація. Нашої думки не запитували, тож залишається лише погодитися з цим.Голова Рокитнянської райради Олександр Конопчук (обраний від "Батьківщини"): Наш район підпадає під юрисдикцію Білої Церкви, це було визначено ще від початку. Я розумію, що є райони, які мають свої певні інтереси. Ми – не претендуємо. У будь-якому випадку районування і яке б держава не прийняла рішення, ми – частина Білоцерківського району.Голова Таращанської райради Людмила Урожай (обрана від БПП): Якщо всі послуги мешканці району й надалі одержуватимуть у Таращі, то немає різниці, де цей центр розташований. Якщо зникнуть такі утворення, як районні ради, і громада буде безпосередньо пов’язана з бюджетом, то поняття “район” втратить свою актуальність. Перш, ніж говорити "за" чи "проти", хотілося б побачити документи. Я не знаю, які зміни будуть у законодавстві і чи задовольнить Верховна Рада інтереси всіх громадян. Хоча жвавого обговорення у районі й немає.Голова Володарської райради Володимир Кузьменко (обраний від Аграрної партії України): Для Володарського району не було іншого варіанту, окрім Білоцерківського району. З центром маємо транспортне сполучення. Тому питань немає. Є велика проблема щодо перспективного плану – у складі Володарської громади не передбачили село Тедіївка. Його віднесли до не перспективної Маловільшанської громади. Ми зібрали 500 підписів мешканців і будемо звертатись до уряду. Голова Богуславської райради Володимир Замирайло (обраний від РП Олега Ляшка): Я думаю, що думку громад нашого району врахували. Медвинській ОТГ, наприклад, було би незручно добиратись до Богуслава. А зараз громади району поділили на два райони. Чи буде так краще – час покаже. Решта голів - голова Макарівської райради Олександр Гулак (обраний від БПП), голова Ставищенської райради Віктор Малаш (обраний від БПП) та голова Тетіївської райради Наталя Жубер (обрана від БПП), що не увійшли до опитування, не відповідали на дзвінки. Читайте:  Проект Децентрализация: Софиевская и Петропавловская Борщаговки не спешат объединяться Проект “Децентрализация”: Войти в Озернянскую ОТО готовы лишь два сельсовета из шести Проект “Децентрализация”: Великодымерская теробщина этой осенью идет на выборы Проект “Децентрализация”: Медвинская теробщина идет на выборы в неполном составе Проект “Децентрализация”: Фурсовская теробщина может лишиться части бюджета Проект “Децентрализация”: Села Переяслав-Хмельницкого района отказались примкнуть к городу Проект “Децентрализация”: Кагарлыкская теробщина объединит город и 26 сельсоветов Проект “Децентрализация”. Политические амбиции мешают состояться большой Боярской теробщине Проект “Децентрализация”: Тетиевская терробщина готовится к выборам в декабре Проект "Децентрализация". Узинской терробщине придется поработать над развитием Проект “Децентрализация”: КОГА тормозит назначение выборов в Циблевской терробщине Проект “Децентрализация”: Гостомельская ОТО пойдет на выборы только в составе Киево-Святошинского района Проект “Децентрализация”: Студениковская терробщина готовится к выборам в декабре Проект “Децентрализация”: Предусмотренная Кабмином Дымерская ОТО может не состояться Проект “Децентрализация”: Мироновская терробщина ждет позитивного вывода от КОГА Проект “Децентрализация”: Ржищевская терробщина может стать проблемой для Кагарлыкского района Проект “Децентрализация”: Ходосовская терробщина может объединить села трех районов Проект “Децентрализация”: села Ставищенского района готовы митинговать против объединения Проект “Децентрализация”: Яготинская терробщина не спешит на выборы “Проект Децентрализация”: Создание Боярской ОТО дошло до суда Проект “Децентрализация”. Сельсоветы потенциальной Вороньковской ОТО не готовы объединяться Проект “Децентрализация”: Власти Згуровщины не готовы терять полномочия Проект “Децентрализация”: Потенциальная Дмитровская терробщина уже год дожидается выборов Проект “Децентрализация”: Гребенковская терробщина не может быть создана без согласия двух сельсоветов “Проект Децентрализация”: Создание потенциальной Бышевской ОТО остановилось в 2015 году Проект “Децентрализация”: Козин поборется за право быть центром терробщины Проект “Децентрализация”: Пирновская терробщина может быть создана только принудительно Проект “Децентрализация”: Процесс объединения в Барышевке даже не начали Проект “Децентрализация”: Терробщина с центром в Украинке может быть названа Трипольской Проект “Децентрализация”: Рожновская терробщина не может определиться с центром “Проект Децентрализация”: Обухов может присоединить окрестные села Проект “Децентрализация”: Иванковская ОТО поборется за зону отчуждения Проект “Децентрализация”: Ташанская терробщина год ждет позитивного вывода КОГА Проект “Децентрализация”: Березанская терробщина будет проходить процедуру создания ОТО заново Проект “Децентрализация”: Володарский район не планирует объединяться в ближайшее время Проект “Децентрализация”: Полесский район этим летом планирует начать процесс объединения Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО может объединить не все сельсоветы Проект “Децентрализация”: Ракитнянский район может объединиться в две терробщины Проект “Децентрализация”: Калиновская терробщина может быть создана с разрешения Кабмина Проект “Децентрализация”: Белая Церковь может присоединить три сельсовета Проект “Децентрализация”: В Броварском районе может появиться Придеснянская терробщина Проект “Децентрализация”: Потенциальная Вишневская ОТО начала процесс объединения Проект “Децентрализация”: Германовка и Григоровка Обуховского района хотят быть центрами одной ОТО Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Таращанского района не хотят объединяться в терробщину Проект “Децентрализация”: Процесс создания Чабановской терробщины стоит на месте Проект “Децентрализация”: Скандальная Бучанская ОТО первой на Киевщине воспользовалась законом о присоединении Проект “Децентрализация”: Потенциальная Томашовская терробщина объединит два района Киевщины Проект “Децентрализация”: Ржищев начал присоединять села двух районов Проект “Децентрализация”: Потенциальная Бородянская терробщина готова идти на выборы Проект “Децентрализация”: Фастов планирует присоединить окружающие села Проект “Децентрализация”: потенциальная Киево-Святошинская терробщина разделилась на две ОТО Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила Мироновскую терробщину Проект “Децентрализация”: Заборский сельсовет не отдадут Боярке Проект “Децентрализация”: Барышевская ОТО готовится к выборам Проект “Децентрализация”: вялое руководство, имитация объединения и недостаточный результат Проект “Децентрализация”: Обухов планирует присоединить один сельсовет Проект “Децентрализация”: Березань присоединила пять сельсоветов Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО не пошла на зимние выборы из-за бездействия КОГА Проект “Децентрализация”: Ковалевскую терробщину за один день утвердили в КОГА и отправили на выборы Проект “Децентрализация”: жители Клавдиево-Тарасово просят президента ускорить их объединение Проект “Децентрализация”: выборы в терробщинах Киевщины под угрозой срыва Проект “Децентрализация”: 4 сельсовета Иванковского района тормозят создание терробщины Проект “Децентрализация”: в Бузовском сельсовете скандал из-за присоединения к Ирпеню Проект “Децентрализация”: потенциальная Вишневская терробщина готовится подавать документы в КОГА Проект “Децентрализация”: в Ирпене со скандалом пытаются присоединить два сельсовета Проект “Децентрализация”: Полесский район отложил объединение на следующий год Проект “Децентрализация”: еще 6 сельсоветов могли бы присоединиться к Ржищеву Проект “Децентрализация”: терробщины Киевщины просят парламент провести объединение по закону Проект “Децентрализация”: Киевщина оказалась в числе аутсайдеров рейтинга формирования ОТО  Проект “Децентрализация”: терробщинам Киевщины урезали дотацию на содержание школ и больниц Проект “Децентрализация”: сельсоветы Белоцерковщины просят Киевоблсовет ускорить их присоединение к городу Проект “Децентрализация”: Гройсмана просят разобраться с объединением территориальных общин на Згуровщине Проект “Децентрализация”: протестующий Ворзель войдет в состав Бучанской ОТО Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА одобрила создание Томашовской терробщины Проект Децентрализация: в Васильковском районе может появиться Калиновская терробщина Проект Децентрализация: КОГА утвердила создание Глевахской ОТО  Проект Децентрализация: Созданию Макаровской ОТО угрожает новоявленная Комаровская община Проект Децентрализация: Ташанская терробщина готова идти на выборы Проект Децентрализация: Гребенковская терробщина поборется за положительное заключение КОГА Проект Децентрализация: Гатное и Вита-Почтовая хотят спастись от столицы совместным объединением  Проект Децентрализация: Гостомель борется с Ирпенем за создание отдельной общины Проект “Децентрализация”: администрация Терещука выдала общинам Киевщины еще два позитивных вывода Проект “Децентрализация”: Калиновская община Броварского района может объединить четыре сельсовета Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Фастовского района надеются успеть добровольно объединиться в Кожанскую ОТО Проект “Децентрализация”:  теробщины Киевщины жалуются на нехватку инфраструктурной субвенции  Проект “Децентрализация”: судебное дело о присоединении Заборья к Боярке рассмотрят заново  Проект “Децентрализация”: смена власти в Копылове заблокировала создание Березовской терробщины Проект “Децентрализация”: села Бориспольщины хотят спастись от города созданием Золочевской общины Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила создание Обуховской терробщины Проект “Децентрализация”: Гоголевская община продолжит объединение после утверждения перспективного плана Проект “Децентрализация”: процесс утверждения Вишневской общины может затянуться до конца года Проект “Децентрализация”: Козинскую общину Обуховского района могут исключить из перспективного плана Проект “Децентрализация”: в Бородянском районе суды тормозят объединение общин Проект “Децентрализация”: Островская община просит президента Зеленского разобраться с решениями КОГА Проект “Децентрализация”: села потенциальной Боровской ОТО может переманить новоявленная Мотовиловская община Проект “Децентрализация”: миллионные долги могут оставить жителей Калитянской ОТО без воды и света Проект “Децентрализация”: Таращанский район может разделиться на две общины Проект “Децентрализация”: теробщины Киевщины недополучают налоги за землю Проект “Децентрализация”: бюджеты четырех теробщин Киевщины оказались под угрозойПроект “Децентрализация”: Киевщину могут поделить на шесть районовПроект “Децентрализация”: пять теробщин Киевщины хотят расшириться за счет окрестных сел Проект “Децентрализация”: села на Васильковщине, рассорившиеся из-за реформы, могут объединить насильно Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА дала сельсоветам последний шанс добровольно присоединиться к ОТО Проект “Децентрализация”: Бориспольщина и Белая Церковь не определились с центрами развития теробщин Проект “Децентрализация”: общины Киево-Святошинского района требуют от КОГА пересмотреть состав и количество местных общин Проект “Децентрализация”: Киевоблсовет просит ВРУ и Кабмин разобраться с проблемными селами Киевщины Проект “Децентрализация”: вокруг потенциальной Боярской теробщины разгорелся новый скандал Проект “Децентрализация”: КОГА может вынести негативный вердикт потенциальной Пристоличной ОТО  Проект “Децентрализация”: села Киево-Святошинского района спешно взялись за объединение Проект “Децентрализация”: Бориспольщину разделят на шесть теробщин Проект “Децентрализация”: потенциальная Березовская ОТО под угрозой срыва Проект “Децентрализация”: судьбу потенциальной Феодосиевской общины решит Кабмин Проект “Децентрализация”: Мироновская ОТО расширила границы за счет трех сельсоветов Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО просит Кабмин откорректировать перспективный план Проект “Децентрализация”: Обуховская ОТО поборется за окружающие села с потенциальной Козинской общиной Проєкт “Децентралізація”: Петропавлівська і Софіївська Борщагівки проти об'єднання з Вишневим та столицеюПроєкт “Децентралізація”: села Переяслав-Хмельницького району відстоюють потенційну Гайшинську громаду Проєкт “Децентралізація”: найгучніші провали й успіхи Київщини у 2019 році Проєкт “Децентралізація”: Київщина увійшла в ТОП-5 областей-аутсайдерів за рейтингом формування спроможних громад Проєкт “Децентралізація”: на Київщині стартувало примусове об’єднання громад Проєкт “Децентралізація”: сільради Київщини знову відмовляються об’єднуватися із містянами в одну громаду Проєкт “Децентралізація”: села Миронівського та Кагарлицького районів готові протестувати проти Ржищівської ОТГ Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини вимагають від уряду обіцяного ПДФОПроєкт “Децентралізація”: зміни в Конституцію та права громад Проєкт “Децентралізація”: десятки громад на Київщині запізнились втрапити в перспективний план Проєкт “Децентралізація”: Київщина виступила за ліквідацію районних рад  Проєкт “Децентралізація”: села Києво-Святошинського району погрожують перекривати дороги у разі насильницького об'єднання  Проєкт “Децентралізація”: одиниці тергромад Київщини потрапили в рейтинг потужних ОТГ України Проєкт “Децентралізація”: секвестр бюджету залишить ОТГ без засобів для існування та боротьби з епідемією Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини озброюються засобами захисту та ведуть профілактичну боротьбу з коронавірусом  Проєкт “Децентралізація”: Ірпінь та Бородянка поборються за звання райцентру субрегіонального рівня Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини нажахані перспективою укрупнення та централізації повноважень Проєкт “Децентралізація”: громади Фастівського району виступили проти примусового об’єднання Проєкт “Децентралізація”: Обухівська громада планує розширюватися за рахунок суміжних сіл Проєкт “Децентралізація”: Кабмін схвалив ще 45 ОТГ Київщини Проєкт “Децентралізація”: Вишгород зазіхнув на звання центру ПриірпінняПроєкт “Децентралізація”: Кабмін змінив конфігурації п’яти громад Києво-Святошинського районуФото: коллаж KV КиевVласть

Залишки державного видобутку торфу на Київщині розпродають. Оголошення про продаж цілісного майнового комплексу “Київторф” вже розміщено на електронному майданчику, а самі торги мають відбутися влітку. Видобувники кажуть, що активи вирішили злити через небажання держави спрощувати процедуру отримання дозволів на видобуток торфу та опір продавців вугілля та газу. Натомість екологи стверджують: контрольований видобуток торфу критично важливий для Київщини, яка протягом останніх років страждає від пожеж на торфовищах.  Як стало відомо KV, 25 листопада 2019 року на порталі ProZorro.Продажі з’явилося оголошення про приватизацію єдиних майнових комплексів (ЄМК) держпідприємства “Київторф” (*). Згідно наказу Фонду державного майна від 28 грудня 2019 року № 1574 “Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році”, майновий комплекс “Київторфу” за адресою місто Київ, вул. Промислова, 10 включений до переліку об’єктів, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках. Наразі очікується інформаційне повідомлення про стартову ціну лоту.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Що таке “Київторф” За словами гендиректора концерну “Укрторф” Андрія Озерчука, до складу Державного підприємства “Київторф”, входило 10 дочірніх підприємств на територій Київської, Черкаської та Полтавської областей. У Київській області це “Рожниторф” (Броварський район), “Стареторф” (Бориспільський район), “Кодраторф” і “Гавронщинаторф” (Макарівський район), “Обухівторф” (Обухівський район), “Димерторф” (Вишгородський район). У Черкаській області — “Ірдиньторф”, Полтавській — “Оржицяторф”, “Лохвицяторф”. Але протягом 2003-2016 у ДП сплив строк дії майже всіх спецдозволів на видобуток торфу, а кілька з них, які тривали до 2019 (родовище “Карань”, 11 га Бориспільський, Переяслав-Хмельницький райони) чи навіть до 2026 (родовище “Оржиця 3”, 6,5 га) були анульовані постановою Кабміну Миколи Азарова та приписами місцевої прокуратури. Оскільки підприємство втратило спеціальні дозволи на користування надрами, то наступним кроком стало  припинення права користування земельними ділянками таких родовищ під видобуток торфу.  Цікаво, що деякі родовища, наприклад “Здвиж” у Макарівському районі Київщини розроблялися з 1933 року.  Ще більш давніші родовища були на Дочірньому підприємстві ДП “Київторф” у Черкаській області. Наприклад, родовище “Ірдинь” розроблялося (більш ніж 118 га) з 1929 року. Але у 2018 році “Черкаситорф”   визнали банкрутом і продали через  аукціонні торги. Зараз Дочірнє підприємство “Черкаситорф” повністю припинило свою роботу, майно демонтується та розпродається новими власниками, хоча ще в 2015 році здійснювався видобуток торфу та випуск торфобрикетів, працівникам виплачувалась заробітна плата, сплачувались податки до бюджетів.  Тож сегодня “Київторф” це фактично адмінбудівля, що знаходиться в селищі Бортничі поблизу Києва з двома працівниками — директором та бухгалтером. Крім цього є умовний офіс з директором і бухгалтером на ДП “Стареторф”, що на Бориспільщині, та кілька завалених складських приміщень та виробничих майданчиків біля родовищ. Між тим балансові поклади торфу лише в Київській області становлять близько 37 млн тонн (балансові запаси  торфу в Україні перевищують 838 млн тонн). Торф Київщини характеризується невисоким енергетичним потенціалом, але його широко застосовують в агропромисловості для покращення ґрунтів та вирощування сільськогосподарських культур. “На жаль, у минулі роки не зрозумілою була позиція Державної служби геології та надр України, як органу що здійснює видачу спеціальних дозволів на користування надрами, по відношенню до державних торфодобувних підприємств. Наслідком такої позиції стали втрата спеціальних дозволів на користування надрами родовищ торфу у державних підприємств та “отримання” спецдозволів на користування надрами цих найкращих родовищ торфу приватними підприємствами”, — каже Озерчук.  Читайте: Золотые глубины: Киевоблсовет разрешит частникам разрабатывать недра восьми районов Киевщины Цікаво, що у 2016 році Фонд державного майна підготував проєкт Закону “Про внесення змін до Закону “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, яким пропонував виключити низку підприємств із зазначеного переліку та приватизувати їх. До переліку об’єктів державної власності, що підлягають приватизації після їх виключення із Закону “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, входило у тому числі ДП “Київторф”. Галузь і гроші За словами гендиректора “Укрторфу”, ДП “Київторф” давно не є прибутковим підприємством, а навпаки – має значну заборгованість перед кредиторами. Розрахуватись за своїми фінансовими зобов’язаннями самостійно підприємство не в змозі. Тому реальна перспектива – приватизація чи ліквідація цього підприємства, як і інших подібних підприємств ДК “Укрторф”, які втратили основні профільні активи – право користування надрами родовищ торфу та земельними ділянками під їх експлуатацію. Але в цьому випадку важливо, що очікується від приватизації. Якщо є мета просто продати всі активи за будь-яку ціну, то усіх їх чекає доля вже згадуваного “Черкаситорф” – його ріжуть. Взагалі серед дев’яти підприємств-учасників, які входять до складу ДК “Укрторф”, сьогодні реальну виробничу діяльність здійснюють тільки чотири: “Волиньторф”, “Рівнеторф”, “Житомирторф” та “Чернігівторф”. Решта, через низку об’єктивних та суб’єктивних причин, не займаються профільною діяльністю.  “На мою думку, рішення стосовно приватизації державних торфопідприємств, у їх сьогоднішньому стані, приймалося попереднім Урядом швидко та недостатньо обґрунтовано, без врахування особливостей здійснення торфодобувної діяльності, пов’язаних зі складнощами адміністративного, законодавчого, фінансового, технологічного та екологічного характеру. Такі підприємства можуть бути ефективно приватизовані тільки у випадку відновлення їх платоспроможності, повернення (надання) їм спецдозволів на користування надрами родовищ та земельних ділянок під видобуток торфу, які використовувались підприємствами у попередні роки. Це можливе за умов збереження/відновлення сировинної та технічної бази підприємств, залучення інвестицій шляхом проведення корпоратизації галузі. В такому випадку реальним є збільшення капіталізації державної торфодобувної галузі, з метою отримання максимальних прибутків від її приватизації, та забезпечення умов для подальшого розвитку торфодобування в Україні”, – розповів Андрій Озерчук. Торфодобувна галузь не фінансується з державного бюджету з 2012 року, додає гендиректор ДК “Укрторф”:  “Незважаючи на те, що ми сплачували 50%, 75%, а минулого року — 90 % щорічних податків з чистого прибутку, протягом 2016–2019 років ДК “Укрторф” був прибутковим, як і працюючі підприємства – учасники. Це свідчить про можливість прибутковості торфодобувного та торфопереробного виробництва, що в умовах загального падіння рівня промислового виробництва в країні, дорогого вартує”. Читайте: Правоохранители пресекли незаконную добычу торфа в Бородянском районе Киевщины  Екологія Київщини Між тим, від того, хто буде власником державних торфовищ і чи почнеться видобуток, залежить і екологічне благополуччя області. Регіон вже відчув на собі негативні наслідки неконтрольованого і спорадичного торфовиробництва і постійні пожежі на торфовищах – цьому яскравий приклад. Як розповіла KV голова департаменту екології та природних ресурсів Вікторія Киреєва, торофова проблема – це одна з найактуальніших проблем регіону.  “На Київщині впав рівень води і всі торфи зневоднені, виникають масові пожежі. З іншого ж боку, невидобування торфу також негативно впливає на атмосферне повітря. Наразі в нас дуже низький відсоток видобування торфу на державному рівні взагалі. Сьогодні проблема в тому, що частина торф’яних площ перебувають у приватній власності. І подекуди відшукати цих власників просто неможливо, а вони мають відповідати за охорону природи та пожежну безпеку. Тому збільшення потужностей може бути доцільним, якщо цим займатиметься держава. В області сьогодні проблема саме з незаконним видобутком торфу, підприємства не дотримуються проєктних норм. На державному рівні програм захисту таких родовищ, на жаль, наразі бракує, а “Укрторф” перебуває на межі банкрутства”, — розповіла Киреєва. Погоджується з думкою Киреєвої й депутат Київської облради, член комісії з питань екології, водних ресурсів, природокористування, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інших надзвичайних ситуацій Максим Запаскін. Він також стверджує, що сьогодні і далі фіксуються випадки “піратського” продажу торфу, особливо після розчищення річок. Продаж таких корисних копалин користується попитом і є вигідним заробітком. І сьогодні прикупити дві-три вантажівки з торфом не є проблемою. Такі випадки неодноразово фіксувалися в Обухові, Ірпені. А в Ірпені взагалі кричуща ситуація: торфовища перетворювали на сміттєзвалища для того, щоби згодом ці колись родючі території переоформити під забудови. Читайте: Пойма реки Ирпень снова горела, активисты считают, что это умышленный поджог (видео) “Декілька скарг щодо незаконного видобутку до нашої обласної комісії востаннє надходили ще на початку 2017 року. Цим питанням безпосередньо займається поліція та місцевий рівень влади. Наші торфи дуже цінні, особливо в якості ґрунту. Як варіант, торф використовують у вигляді палива. Але для цих потреб, як правило, він не дуже якісний. Усе ж більше він вартує як добриво для вирощування культур. Тим більше, що він має попит у посушливих країнах, куди й експортується. Арабські країни покращують якість своїх ґрунтів саме завдяки нашому торфу. Тому, вважаю, що для цих потреб і доцільно його в певному сенсі і видобувати. Це зменшить висихання поверхневого шару. Коли здійснювалася меліорація й дотримувалися норм, відбувалося зрошення поверхневих покривів і пожеж було менше. А реабілітація торф’яних боліт — дороговартісна справа. Й особисто не чув, щоби хтось займався сьогодні цим питанням”, — додав він. За його словами, до питання видобування торфу має бути комплексний підхід, а процес відбуватися з дотриманням усіх проєктних і технологічних вимог, з використанням сучасних технологій та подальшою рекультивацією цих земель. “Ми маємо використовувати природні багатства, але належним чином. На жаль, реалії призводять до критичних ситуацій, як із помповим видобутком бурштина й перетворенням тих територій на пустелі. Аби це не сталося і з торфом, його видобуток має здійснюватися саме державними підприємствами. Такі виробники на перше місце виносять інтереси держави на супротив комерційним. Комерційні підприємства схильні до масових порушень, наносячи тим самим шкоду довкіллю. Небезпека існує, а наслідки можуть бути плачевні. Торф — корисна копалина, але дуже критична. Усі торфовища розташовуються в місцях, де є вплив на підземні води й річки. І порушення природного балансу та складу цих ґрунтів може лише прискорити їх пересихання. Тому необхідно оптимізовувати, насамперед, роботу державних підприємств”, — резюмував він. Читайте: За сутки в столице и на Киевщине зафиксирован 61 пожар в экосистемах Читайте: Генералы песчаных карьеров: на Киевщине разгорелся скандал вокруг добычи песка под Борисполем  Прогноз За словами Озерчука, є низка факторів, які стримують розвиток галузі, але держава спроможна їх вирішити. “Маємо в країні значні запаси торфу та їх щорічний приріст, маємо бажання працювати, видобувати більше, експортувати, але продовжуємо наштовхуватися на інертність системи, яка стримує наш розвиток, витрачаємо значні кошти на гасіння сезонних пожеж, в яких горить корисна копалина – торф, замість того, щоб бути видобутою та використаною з користю для економіки”, – каже Озерчук. Згідно з текстом останньої чинної Концепції розвитку торфової промисловості України на 2017-2020 роки, опублікованої Міністерством енергетики та вугільної промисловості ще у 2017 році, собівартість енергії, що міститься в торфових паливах, в рази менша за показник для таких традиційних палив, як кам’яне вугілля і природний газ. Озерчук каже, що ціна нижча за рахунок особливостей видобутку — родовища торфу розташовані ближче до поверхні, а видобуток не потребує складних шахтних робіт. А за підрахунками науковців, 78 тонн торфобрикету замінює 36 тисяч кубів газу.  Крім того, через своє органічне походження торф є основою для виготовлення широкого спектру продукції для сільського господарства, садівництва та городництва.  Але є проблеми. Серед перерахованих у документі: спрацьованість родовищ, зношеність торфових машин і торфобрикетних заводів, застарілість галузевої нормативно-технічної документації, складна, багатоступінчаста й довготривала процедура виділення площ торфових родовищ під промислове освоєння. “Все це, звичайно, не додає позитивну в нашу роботу, особливо на фоні значних досягнень розвитку торфовидобування в таких країнах, як Литва, Латвія, Естонія, Білорусь: там більшість аналогічних проблем давно вирішено, торфодобувні підприємства стабільно працюють, експортуючи свою продукцію за кордон, в тому числі і в Україну. Але ми сподіваємось, що і в Україні найближчим часом вдасться виправити ситуацію з торфовидобуванням на краще”, – резюмував Озерчук. *  Державне підприємство “Київторф”, код ЄДРПОУ: 2968177 **  Українське торфове товариство, код ЄДРПОУ: 32754160 ***  Державний концерн “Укрторф”, код ЄДРПОУ: 35633030 Фото: коллаж KVКиевVласть

Для задоволення вимог інвесторів в зелену енергетику вигідніше і безпечніше  їм просто платити, від’єднавши їх від енергосистеми. Для того щоб була можливість направити в мережі додаткові об’єми зеленої генерації на минулому тижні було прийняте рішення зупинити три блоки атомних електростанцій. Але оскільки мова в даному випадку йде про сонячні електростанції, то вони будуть видавати напругу в середньому не більше 8 годин на добу, а  решту  16 годин доведеться використовувати додаткову, балансуючу вугільну генерацію. А тепер давайте порахуєм. У атомної генерації викиди парникових газів відсутні на протязі всіх 24 годин на добу. На час сонячної генерації викиди парникових газів теж відсутні, але решту 16 годин додатково залучена замість атомної вугільна  генерація буде викидати в повітря 1,1 кілограмів парникових газів на 1 кВт згенерованої електроенергії.  Тобто доплачуючи 15 євроцентів за зелену генерацію в випадку заміни нею атомної ми фактично сплачуємо ці 15 центів за додатково викинуті в атмосферу 1,1 кілограма парникових газів на кожний кіловат. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Якщо відключити один атомний блок потужністю 1000 МВт, а замінити його на сонячну та невід’ємну вугільну генерацію, то за добу викиди складуть 17600 тон парникових газів, а за місяць це вже буде 528000  тони парникових газів, за які ми заплатим 72 млн євро. Таким чином оплачуючи зелений тариф по схемі заміщення атомної генерації ми фактично сплачуємо дурні гроші за  додаткові викиди парникових газів в нашу атмосферу. Зобов’язавшись зменшити шкідливі викиди шляхом використання альтернативної зеленої енергетики ми насправді їх збільшуємо. А тепер ще раз порахуємо гроші. Вартість одного кіловата атомної енергії за цінами енергоринку 2019 року складає 0,56  грн за кВт, вартість вугільної  2,18 грн за кВт, вартість зеленої  4,1 грн/кВт. При  об’ємі генерації 1000 МВт на місяць ми заплатили б за атомну енергію 403 млн грн, у випадку зелена плюс вугільна,  ми заплатимо 2030 млн грн  в тому числі  доплата, за зелений тариф буде складати 984 млн грн. Тоді сама собою напрошується дуже проста пропозиція: набагато вигідніше не споживати сонячну електроенергію, не включати вугільну генерацію, а споживати й платити за атомну енергію, яка в 5 разів дешевша. А якщо ми вже зобов’язались платити “зеленим” інвесторам, то платити їм просто так, не використовуючи їх генерацію, ні за що, 984 млн грн щомісяця. Таким чином наші місячні витрати складуть лише 1387 млн грн і ми  будемо економити  цілих 643 млн грн щомісяця, або ж 7,7 млрд грн на рік, та ще й не будемо загрязняти атмосферу 6,3 мільйонами тон парникових газів. При трьох збережених блоках АЕС  маєм економію 23,1 млрд грн і позбавимось 20  млн тон викидів. Очевидно, що заміна атомної генерації на зелену  в реаліях сьогоднішнього можна було б назвати  дурістю, яку світ ще не бачив,  якби не  корупція фантастичних масштабів, яка за цим стоїть. Власники вже введених потужностей та шукачі надприбутків, які мають безпосереднє відношення до цієї корупції, твердять, що ми повинні вводити нові зелені потужності в рамках зобов’язань по зменшенню карбонізації  атмосфери. По перше, ми зобов’язувались перед міжнародними організаціями зменшувати викиди парникових газів, а не збільшувати їх, тому введення потужностей зеленої енергетики в умовах України сьогодні це абсурд. По друге Україна поставила світовий рекорд, скоротивши карбонізацію на 58% завдяки тотальній деіндустріалізації в результаті відсутності державної промислової політики та підтримки вітчизняного виробника. Наступна за нами Німеччина скоротила карбонізацію атмосфери лише на 22%. Тому ми маєм повне право не йти по хибному шляху, не впроваджувати набагато дорожчу зелену енергетику, яка вб’є рештки виробництва, як мінімум до тих пір, поки решта країн не дожене Україну по об’ємам скорочення викидів, або ж поки  зелена енергетика не стане дешевою, та не будуть винайдені акумулятори енергії. Весь світ сьогодні позбавляється вугільної генерації, а у нас чомусь вийшло все навиворіт, ми під егідою зменшення викидів, нарощуємо як вугільну генерацію так і викиди обманюючи як себе так і решту світу. Уряди країни, що вболівають за свою економіку навпаки будують нові атомні електростанції. Так робить Білорусь, Угорщина, Польща, Британія, навіть Об’єднані Арабські Емірати, не зважаючи на власну дармову нафту та найсприятливіши умови для роботи СЕС, а Китай, який завжди робить все правильно,  найближчим часом збудує та введе в експлуатацію 50 атомних блоків. В зв’язку з глобальним потеплінням світ повернувся обличчям до атомної енергетики, розуміючи її безальтернативність  в майбутньому. Тому найбільш доцільним та вигідним шляхом вирішення колапсу в енергетиці може бути наступне: 1. Залишити всі блоки АЕС в експлуатації, а вугільну генерацію мінімальною, що дозволить зберегти вартість електроенергії та не призведе до збільшення викидів у атмосферу. 2. Відключити  СЕС та ВЕС від енергомережі. 3. Згідно наведених вище розрахунків  виплатити інвесторам в “зелену енергетику” всі гроші згідно закону, просто так , не споживаючи її. Такі кроки обійдуться країні на 23 млрд грн дешевше варіанту запропонованого на сьогодні міненерго. Частину  зекономлених згідно вище наведених розрахунків коштів можна направити на програму закриття вугільних шахт, в тому числі виділити 3 млрд грн на рік для виплати 25000 працівникам того ж “Павлоград вугілля”, з розрахунку 10 000 тис грн на одного працюючого щомісяця, до тих пір, поки вони не перекваліфікуються та не отримають нову роботу. Низька вартість електроенергії допоможе залучити інвестора, який створить нові робочі місця, в випадку її здорожчення про інвестиції в реальний сектор економіки можна забути. Що стосується вже споруджених об’єктів зеленої енергетики, то вони можуть залишитись як пам’ятник олігархії та корупції національних масштабів. Олександр Дубров, ексчлен наглядової ради НБУ КиевVласть  

Чорнобильська зона – це не лише колишня ЧАЕС, покинуті містечка та села, Рудий ліс, радіолокаційна станція у Прип’яті та сталкери. Це ще й можливості, які відкрились перед людством, завдяки найбільш жахливій техногенній катастрофі в історії. Про те, як живуть звірі в таких нетипових для України умовах, в інтерв’ю KV розповів вчений-зоолог, кандидат біологічних наук, завідувач лабораторії мисливських ресурсів України, член Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) Віталій Смаголь. Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, створений 26 квітня 2016 року президентським указом на території Поліського та Іванківського районів, є п’ятим біосферним заповідником в Україні після Асканії-Нови, Карпатського, Дунайського та Чорноморського заповідників. Площа заповідника складає 226,9 тис. га, він є найбільшим об’єктом природозахисного фонду (ПЗФ) в Україні.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Заповідник є найбільшим землекористувачем Зони відчуження. У нього є своя охорона, єгерська служба, але працівників не вистачає. Зокрема, в науковій службі заповідника працює близько десяти людей. Потужності і фінансування заповідника не дозволяють утримувати необхідний штат. З 240 людей за штатом, працюють у заповіднику близько 180, наявний відчутний некомплект. Тому туди часто запрошують вчених-волонтерів. В інтерв’ю KV Віталій Смаголь розповів про те, чим відрізняється біосфера Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника від сусіднього заповідника у Білорусі, як змінився раціон вовків останні роки, міграцію тварин через кордон та браконьєрство. KV: Як нещодавні пожежі вплинули на фауну заповідника? Віталій Смаголь: Великі ссавці – коні Пржевальського, олені, лосі – не постраждали. А от птахам, гнізда яких на землі, на жаль, вогонь завдав втрат. Втім, вони ще можуть зробити другу кладку яєць.  Читайте: Чернобыльский радиационно-экологический биосферный заповедник просит помочь животным после пожара Є проблема у знищенні екосистеми в цілому. Згоріла трава, котра була кормом для копитних, повітря було отруєне продуктами горіння, вигорів ліс. Але, що стосується саме поголів’я великих тварин, критичних втрат немає.  KV: Наскільки зараз відновився тваринний світ у Чорнобильському заповіднику?  Віталій Смаголь: Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник є об’єктом заповідного фонду найвищої категорії охорони. Особливість цього заповідника в тому, що він має статус не просто біосферного, а радіаційно-екологічного.  Зона, де знаходиться Чорнобильський біосферний заповідник, транскордонна. З іншого боку кордону, зі сторони Білорусії  його підпирає Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник площею 215 тис. га. Таким чином у сумі ми маємо більше 500 тис. га охоронюваної території. Рівень охорони в Білорусі на рівень вище, ніж в Україні. Як би ми не критикували Олександра Лукашенка (президент Білорусі з 1994 року, – KV) за авторитаризм, у питаннях охорони угідь нам до Білорусі ще далеко. Попри майже однакову територію, чисельність звірів у нас і в Білорусі суттєво відрізняється. В Україні обліки не проводяться, тому точних даних немає. Територія Чорнобильського заповідника фактично покинута, на ній мінімальний антропогенний прес, в тому числі від працівників заповідника та інших служб. Тому при оцінці звірів на його території можна користуватись хіба що екстраполяцію даних.  Читайте: Впервые проведены исследование и учет гнезд хищных птиц в Чернобыльской зоне В різних частинах заповідника стоять фотопастки, які фіксують звіра на переходах. Таким чином ці дані можна екстраполювати на інші, великі, території. Відео з фотопастки у Чорнобильському заповіднику Наприклад, згідно даним Сергія Жили (протягом багатьох років очолював Поліський природний заповідник), в Чорнобильському заповіднику налічується близько 800 голів лося, 3 тис. благородних оленів та 1 тис. козуль.  В білоруському Поліському державному радіаційно-екологічному заповіднику, для порівняння, налічується близько 2,5 тис. голів лося, це мало не половина від всіх лосів на території України, та 1,5 тис. оленів. Не можна сказати, що в українському заповіднику менше звіра, ніж в білоруському, просто він по-різному розподілений. Можливо, це пов'язано з кормовими ресурсами, можливо все-таки лось більше тягнеться до вологих біотопів, котрих більше у Білорусі. Точніше зможу сказати за місяць-півтора, коли відвідаю Чорнобильську частину Білорусії.  Крім того, у білорусів є дикий кабан, якого у нас майже не залишилось через спалах африканської чуми свиней (АЧС).  Але у нас є близько 130-150 голів коня Пржевальського. Їх завезли у Чорнобильську зону в 1996 році, з Асканії-Нови. Багато вчених приходять до висновку, що тарпан і кінь Пржевальського, котрі відрізняються мастями, це по суті дві морфи одного виду. Одна більше пристосована до степу, інша до лісу. Коні Пржевальського все-таки не лісові тварини, а місцевостей відкритого типу. Читайте: Сотрудники Киевского зоопарка рассказали об изучении популяции лошадей Пржевальского в зоне отчуждения (фото) Мало копитних тварин, яких можна назвати саме лісовими, можливо крім лося. Це все тварини узлісся. KV: А кабан? Віталій Смаголь: Кабан взагалі живе де завгодно, хоч на окраїні лісу, хоч в болоті, в плавнях, аби була волога.  KV: Яка ситуація з вовками у заповіднику?  Віталій Смаголь: Вовків є десь півтори сотні. Це дуже не малий тиск на популяцію  копитних. Якщо брати розрахунки вчених, нормальним є співвідношення один вовк на 30 лосів. Якщо один вовк на 8 лосів, це ознака, що їм тут не комфортно.  KV: Тоді виходить, що вовкам не дуже комфортно у нас в Чорнобильському заповіднику? Віталій Смаголь: Справа в тому, що наразі основним харчовим об’єктом вовка в Чорнобильському заповіднику є бобер. Лось і олень відійшли на задній план. KV: Якось неочікувано, якщо чесно. Віталій Смаголь: Слід розуміти, що раніше головним харчовим об'єктом для вовка були дикі свині, зокрема підсвинки та поросята невеликого розміру, яких можна було здобувати без загрози для власного здоров’я. Коли був спалах АЧС, в зоні відчуження лежало повно дохлих свиней, і для вовка був рай. Він їв свинину, не витрачаючи енергоресурси.  Коли свиней не стало, з’ясувалось, що бобер найбільше подібний на них за розмірами. Але основний чинник таких змін у харчуванні вовків – пересихання річок в зоні відчуження, ви ж бачите які зміни климату останніми роками. В зоні відчуження дуже сухо, як і по всьому Поліссю. Пересихають річки, ставки, які бобер робив загатами, стали ямами з багнюкою. І тепер бобер не може там сховатись. Для того, щоб поїсти, бобер змушений відходити подалі від води, і там на нього чекають вовки. Читайте: В Киеве отмечена сезонная активизация бобров (видео) Під час останньої поїздки у Чорнобильський заповідник, яка відбулась у мене в першій половині лютого, ми бачили у вовчому посліді боброву шерсть. Раніше частіше зустрічали щетину кабана або шерсть лося, зараз майже завжди – бобра.  Крім того, за два дні, що ми активно їздили зоною відчуження, я не бачив свіжих погризених бобром дерев. Зараз бобра в зоні відчуження стало значно менше. KV: Наскільки сильно АЧС зменшило поголів’я кабанів? Бо в лісах чимало слідів кабана можна побачити. Віталій Смаголь: Звісно, слідів в лісі вистачає. Не можна сказати, що кабанів зовсім не стало. Але зрозумійте, один кабан може нарити дуже багато.  Якщо порівнювати із тим, що було років 15-20 тому, то це просто небо і земля. Чомусь вважалось, що не треба стріляти диких свиней, бо ті, хто виживуть, будуть резистентними до АЧС, і передадуть цю резистентність потомству. Але не так сталось, як гадалось. Часто з'являються табунці молодих поросят, котрі невдовзі також здихають. Резистентність не передається. Поголів’я свиней відновлюється за рахунок міграції з Білорусі.  KV: А в них не було такої епідемії? Віталій Смаголь: Білоруси дуже мудро поступили. Як тільки у них почалась АЧС, вони не знищували тварин по факту, а відступали від вогнища спалаху на кілька десятків кілометрів, і робили коридор, в якому знищували тварин. Будь-де, навіть у ПЗФ. І в результаті вони не дали поширитись АЧС, локалізували кілька регіонів. Це у нас – почалась АЧС, і починають знищувати тварин на певній площі. Відстрілюють всіх свиней, але при тому є купа умовностей. Наприклад, у Черкаській области провели так звану депопуляцію, але на території ПЗФ того робити не можна, і в Канівському заповіднику відстрілу не було. В результаті там залишились хворі особи. Читайте: В Бородянском районе Киевщины ввели карантин из-за африканской чумы свиней Навіщо така депопуляція? Її або не треба було робити, або робити з розумом.  Вірус АЧС зберігається в грунті 1,5-2 роки. І тому, коли заходять нові поросята, все починається знову. Треба, щоб ці угіддя відпочили від свиней. Зараз вони безперспективні для заселення свинями. А от за два роки, після паузи, можна вже говорити про відновлення поголів'я.  KV: А вакцини якісь від АЧС існують? Віталій Смаголь: На жаль, немає, вони не розробляються.  KV: У Чорнобильському заповіднику є зубри? Віталій Смаголь: Власних зубрів, українських, немає. Але фіксуються заходи зубра з території білоруського заповідника. Вони від кількох днів до кількох тижнів перебувають в Україні, але потім відходять назад у Білорусь. KV: Чому вони не залишаються? Віталій Смаголь: Складно сказати. Можливо, тому ж, чому наші коні Пржевальського зазвичай повертаються до України. Хоча й не всі – зараз у Білорусі сформувалось ядро, голів з 30, котрі не переходять до України. KV: Як змінилась ситуація із браконьєрством після створення Чорнобильського заповідника? Віталій Смаголь: До останнього часу, років 10-15 тому, на територію Чорнобиля майже ніхто не заходив, “сталкерів” ловили майже одразу, всі їх шляхи заходу були відомі.  Але 10-15 років тому першими браконьєрами були працівники внутрішніх органів, котрі й мали охороняти зону. Міліціонери відстрілювали і коней Пржевальського, і оленя, і лося. Прізвища всі були відомі, але це були не прості люди, щоб їх притягнути до відповідальності. Називають і когось із армійського генералітету, і нардепів із власними гвинтокрилами. Але ніхто не ризикував їх спіймати за руку. Читайте: Возбуждено уголовное дело о пьяной охоте нардепа Скуратовского и экс-губернатора Забелы Зараз чинник браконьєрства став значно меншим, бо з'явилося декілька служб з охорони заповіднику, ну й люди стали більш грамотними. Це, зокрема, стало видно і з поведінки тварин. Олені зараз переходять дорогу за 30 метрів перед машиною, а якби було браконьєрство, не підпускали б і на 100-200 метрів.  Я того м’яса не їв би, навіть якби примушували. Кабан, який розрихлює верхню частину ґрунту, де стронцій та інші небезпечні елементи, та й лосі чи козулі, які їдять гриби, не найкращі варіанти для споживання м’яса. Читайте: В Чернобыльской зоне отчуждения полиция задержала 4 браконьеров Можливо люди зрозуміли, що те м’ясо потім їм обійдеться дорожче. KV: Чи є у заповіднику, крім коней Пржевальського, ще якісь незвичні тварини? Віталій Смаголь: Цікавим є факт, що в районі села Луб’янка існує стадо здичавілих корів. Звичайні корови, які чудово пережили наші зими, мають механізми захисту від вовків, вони пасуться, стадо голів 15 було. Корови обросли шерстю, навіть вим’я. Це теж цікавий природній експеримент, котрий демонструє дедомистикацію свійських форм. KV: Наскільки великою є загроза виходу вовків за межі зони відчуження через те, що їх стане надто багато? Віталій Смаголь: Вовки і зараз виходять за межі зони. Вони не тримаються тієї території. У нас вовків в Україні достатньо, і в заповіднику, і за його межами.  Вовка у нас 4-5 тис. до початку полювання, і після сезону десь 2 тисячі. Вони за рік знову відновлюють свою чисельність. Це дуже багато для України. За рік вовк з’їдає тонну м’яса. Це три лося, чи 20-25 козуль.  Але масово виходити із зони відчуження та розселятись вони навряд чи будуть, бо їх всюди вистачає. На свою територію їх не хочуть пускати інші вовки. KV: Кількість вовків регулюється у нас достатньо? Віталій Смаголь: Вовка треба регулювати, але має бути науковий підхід. Треба вибивати переярків (молодих вовків від 1 до 2 років, – KV), але якщо залишається пара старих вовків, це добре. Якщо вибити альфа-пару, самця та вовчицю, почнеться безлад на території, на неї полізуть сусідні вовки. І поки не сформується нова альфа-пара, кілька років буде безлад. В цей час вовки будуть їсти на цій території значно більше. Читайте: Популяция волков на Киевщине увеличилась почти вдвое Говорити, що давайте перестанемо стріляти вовка чи внесемо його до Червоної книги України, то – небезпечна крайність. Якщо розведемо вовка, будемо дивитись на лося чи козулю лише  на картинці. І не лише на них. Вовки можуть навіть собак в селах поїсти.  Ситуація в Чорнобилі досить показова – там є і вовк, і лось, і козуля. Вовків, щоправда, розвелось занадто, і від цього постраждали бобри. Але їх популяція відновиться, коли підніметься вода.  Чорнобильська зона – чудове місце, поки людина туди не сує носа.  Читайте: Василь Новицький: “Жодній державі світу не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців” Фото: Facebook Віталія СмаголяКиевVласть

Економічна теорія основними факторами ціноутворення називає співвідношення попиту та пропозиції. Це співвідношення формує ринкову ціну на товар, тобто вартість товару, виражена у грошовій формі, обумовлюється виключно об’єктивними умовами. Додамо до об’єктивного ціноутворення споживацький суб’єктивізм. Кожен з нас оцінює рівень цін згідно власних фінансових можливостей. Справедливо буде вважати, що об’єктивно сформована ринком ціна на певний товар не може бути високою чи низькою. Вона набуває таких характеристик в момент співставлення із можливостями споживача, його платоспроможністю. Нам може подобатись ціна якогось продукту, може не подобатись, але ринкова ціна – це ціна справедлива. Висока ціна – це вже результат недобросовісної конкуренції, наслідок розладу ринкових механізмів. Про це нижче, а поки що – про бідність. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Для того, щоб зрозуміти, чому для більшості населення нашої країни ціни на продукти харчування вважаються високими, треба подивитись на структуру сімейних видатків. Згідно різних досліджень, частка витрат спрямованих на купівлю продуктів харчування середньостатистичною українською сім’єю складає від 40 до 53 відсотків і потягом всіх незалежних років це найбільша стаття видатків переважної більшості наших громадян. Згідно даних Держстату, у першому півріччі 2019 року частка витрат на продукти харчування складала 46,2%. Багато це чи мало? Це дуже багато. Частка витрат на продукти харчування в Україні одна з найвищих у світі. Згідно даних Міністерства сільського господарства США (USDA), яке оприлюднило рейтинг країн за частками витрат на продукти харчування за 2018 рік, Україна зайняла 93-є місце серед 100 країн світу із часткою у 42%. Гірша ситуація у таких країнах як: Уганда – 44,2%, Казахстан – 44,9%, Ангола – 48,6%, Бангладеш – 53,5%, Нігерія – 59%. А, згідно даних нашого Держстату, цей показник в Україні у 2018 року складав 49%. У таких країнах, як США, Сінгапур, Велика Британія, Ірландія, Канада, Швейцарія, Австралія та Австрія, населення витрачає на продукти менше 10%. У Німеччині, Нідерландах, Фінляндії, Катарі, Бельгії, Південній Кореї – до 15%. Наші східноєвропейські сусіди Польща, Словаччина, Угорщина, Болгарія – 16-25%. В таких же межах витрачають у Ізраїлі, Уругваї, Кувейті, Китаї, Туреччині. Білорусь, Росія, Грузія, Узбекистан – до 30%. Можна, звичайно, пригадати вислів одного колишнього міністра соціальної політики України який пояснив, що “українці їдять багато, тому і витрачають на їжу більше ніж німці”. Але проста логіка та порівняння доходів українців і громадян інших країн Європи підказує, що українці витрачають багато на їжу з однієї єдиної причини – українці мало заробляють. З цієї ж причини ціни значній частині населення видаються високими. Тобто, насправді нема високих цін, є низький дохід – з одного боку. А з іншого боку – високі ціни народжує неконкурентне середовище, тобто розлад ринкових механізмів, одним з яких є вільне конкурентне середовище. Зараз, на фоні карантинних заходів, все частіше чутно про необхідність державного регулювання цін на продукти харчування та інші соціально значущі товари та про необхідність встановлення розміру максимальної торгової націнки в торгівельних мережах. В цьому контексті згадується багатогранний  досвід Європи, який зводиться до найпростішої формули – обмежити, встановити, заборонити. Справді, у багатьох країнах Європи існує обмеження цін, або регулювання цін, або встановлення цін чи максимальних торговельних націнок на деякі групи товарів але універсальних підходів нема. Німеччина, приміром, контролює ціни 40% промислових та споживчих товарів та послуг, Австрія – 10%, Данія – 5%, Іспанія майже не контролює, більшість розвинених країн все ж сприяє ринковому, а не адміністративному ціноутворенню. Але навіть ті країни, де уряди впливають на ціни, навряд чи можуть бути для нас взірцем. Такі країни, причому кожна по різному, приходили до таких рішень цілими десятиліттями. І треба зважати, що це є країни високорозвинені, правові, із стійкою ринковою економікою. Контроль за цінами в розвинених країнах є лише елементом і невід’ємною частиною складних емісійних, податкових, пільгових, фінансових та кредитних заходів урядів для контролю за інфляцією, для забезпечення ринковою часткою всіх учасників ринку, та, як не дивно, для збереження вільного конкурентного середовища. Читайте: Кілька слів проти РРО для ФОП Якщо ж говорити про європейський досвід, який був би корисний нам, то спочатку варто звернути велику увагу на нечувану для європейських країн кількість мережевих супермаркетів у великих та не дуже містах нашої країни. Мабуть усі помітили, що з початком карантинних заходів, в країні різко подорожчали продукти харчування. Звісно, на це вплинули і ажіотажний попит, і коливання на валютному ринку, в усякому разі саме ці причини подорожчання називають власники та менеджмент великих торгівельних мереж. І мали б рацію, якби зростання не сягнуло 50-60%. То що ж тоді так вплинуло на ціни? Тут нам в нагоді і стане європейський досвід, про який не згадують прихильники ідеї державного регулювання цін. Кількома словами цей досвід можна назвати так: “Урядові заходи з обмеження великого рітейлу”. Першопрохідцями в цьому напрямку виступили сто років тому США. Вже у 20-х роках минулого століття в цій країні заговорили про загрозу, яку несуть великі торгівельні підприємства. З того часу там запроваджено цілу низку законодавчих норм щодо обмеження їх діяльності. У Західній Європі уряди почали приймати подібні норми з 70-х років минулого століття. Суть цих норм – унеможливити експансію ринку великими торгівельними мережами з метою (нашим можновладцям таке й уві сні не присниться) – захисту малого та середнього бізнесу, запобігання спотворення вільної конкуренції та запобігання ціновим змовам. Як правило, обмеження великих рітейлів полягає у обмеженні операційної діяльності та створенні регуляторних бар’єрів для входження на ринок. Так, у Західній Європі, в більшості країн, великі магазини можуть працювати з 8:00 до 20:00 у робочі дні, в суботу з 9:00 до 14:00, неділя та святкові дні – закриті. У багатьох країнах ЄС встановлюється обмеження на площу магазину у межах населених пунктів. Наприклад у Франції з 1996 року діє норма яка зобов’язує рітейлерів отримувати спеціальний дозвіл на відкриття магазину площею більше 300 кв. м, а максимальна дозволена площа магазину – 3000 кв. м. У Британії максимальна площа – 2500 кв. м, у Італії – 1500 кв. м, але при перевищенні площі у 300 кв. м теж необхідно отримувати спеціальний дозвіл. У Італії з 1998 по 2005 рік не було відкрито жодного магазину площею більше 1500 кв. м. У Німеччині спеціальний дозвіл необхідний при відкритті магазину площею більше 800 кв. м. А в Польщі для відкриття магазину площею понад 2000 кв. м необхідно отримати згоду всіх немережевих магазинів які знаходяться у районі. У США в різних штатах практикується спеціальне фіксоване оподаткування для кожного 11-го, 21-го чи 51-го супермаркету відкритого у одному штаті. У більшості країн ЄС влада регулює асортимент мережевих магазинів. В Польщі супермаркет площею понад 2000 кв. м затверджує асортимент у муніципалітеті. У Німеччині – від 1200 кв. м. Крім того, впроваджуються квоти на реалізацію у мережевих магазинах товарів місцевого виробництва, таким чином місцева влада піклується про канал збуту для дрібних місцевих виробників. У Бельгії, Люксембурзі, Іспанії, Італії, Франції, Ірландії, Португалії мережам заборонено реалізацію основних продовольчих товарів нижче собівартості. Це зроблено для того, щоб умисний штучний демпінг не знищив немережеві магазинчики. У Росії, під час експансії великими рітейлерами до міст-мільйонників така практика широко застосовувалась і виявилась дуже ефективною проти невеликих магазинів. Через два-три місяці демпінгу малий та середній бізнес був змушений свої магазини закрити, далі закрились невеликі виробничі підприємства, які втратили можливість збуту продукції. Як бачимо, розвинені країни урядовими рішеннями регулюють баланс між частками великого торгівельного бізнесу та малого, між супермаркетами та магазинчиками “крокової доступності”. Фактично, всі ці заходи направлені не на обмеження великих рітейлів, а на захист малих немережевих магазинів. Але головна мета – через захист конкурентного середовища запобігти ціновим змовам і захистити кінцевого споживача від надмірних витрат. Що маємо ми? В умовах домінування на роздрібному ринку продуктів харчування та товарів першої необхідності великих рітейлів, варто було прибрати останній стримуючий фактор зростання цін – заборонити роботу базарів та МАФів – ціни на продукти харчування зразу ж зросли незважаючи на відсутність дефіциту товарів. Доки весь цивілізований світ обмежував діяльність великих торгівельних мереж, Україна, як і завжди, йшла своїм особливим шляхом. Монополістам – все. Ах, так, є одна втішна новина. 26 березня Антимонопольний комітет порушив справу за фактом безпідставного зростання цін на продукти харчування стосовно низки великих рітейлів таких як “NOVUS”, “Ашан”, “METRO Cash & Carry Ukraine”, “Сільпо”, “BILLA”, “АТБ-Маркет”, “VARUS”, “ЕКО Маркет”, “Велика Кишеня”, “Велмарт”. В разі, якщо їх провину в антиконкурентних діях доведуть, то цим підприємствам загрожує штраф до 10% від обороту компаній за минулий рік. Звісно, на необізнаних це може справити враження. Та мушу розчарувати. Навіть якщо їх провину доведуть – на ціни це ніяк не вплине. Далі ці компанії в судовому порядку будуть оскаржувати рішення АМКУ щодо накладання штрафу. І навіть у разі, якщо суди їм відмовлять, вони спокійно ці штрафи заплатять, а витрати компенсують у цінниках на товари у своїх магазинах. Тобто, покупці спочатку заплатили за товар за завищеними цінами, а потім заплатять і штраф із своєї кишені. Маємо те, що маємо. З одного боку низькі доходи, з іншого – надмірні апетити великих роздрібних мереж – два фактори які створюють дорожнечу. І держава, яка спокійно за цим спостерігає. Читайте: Відкрите звернення до президента Володимира Зеленського щодо картелю великих АЗС та цін на автомобільне пальне Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"КиевVласть

Полювання є досить поширеним хобі серед українців. Втім навколо нього існує багато міфів. Дехто вважає, що мисливці лише знищують природу, а для когось мисливець та браконьєр – тотожні. Такі хибні думки можна почути навіть від народних депутатів Верховної Ради (ВР), котрі нещодавно запропонували низку законопроєктів, які, на думку мисливської спільноти, зруйнують цілу галузь. Мисливці також пропонують зміни до законодавства та збираються не допустити прийняття шкідливих, на їх думку, законодавчих ініціатив. Про це в інтерв’ю KV розповів голова науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, доктор сільськогосподарських наук за спеціальністю “Екологія” Василь Новицький (на фото). Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (далі – Асоціація), як розповів Василь Новицький, на сьогодні має 24 регіональні представництва, а також жіночий підрозділ "Діана-Магнум", об'єднує понад сотню користувачів мисливських угідь та декілька сотень фізичних осіб-членів Асоціації. Асоціація не має своїх мисливських угідь, натомість займається об’єднанням їх користувачів, виступає як комунікатор, в тому числі на парламентських слуханнях та в міністерствах. Асоціація також займається законотворчою діяльністю, наприклад, подає законопроекти про внесення змін до різних законів, зокрема про жорстоке поводження з тваринами, про мисливське господарство та полювання, про тваринний світ, кримінальний та адміністративний кодекси.  Серед членів Асоціації багато вчених-екологів, лісівників, спеціалістів у галузі мисливства. Партнерами Асоціації є Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР), Товариство лісівників України, Федерація мисливського собаківництва України.  Головною метою Асоціації є створення нової та удосконалення діючої нормативно-правової бази з питань ведення мисливського господарства, формування об’єктивної громадської думки про мисливське господарство та позитивного образу мисливця як людини, котра дбає про довкілля. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В інтерв’ю KV Василь Новицький розповів про те, як запропоновані до розгляду у Верховній  Раді (ВР) законопроєкти можуть знищити мисливську галузь та призвести до спалаху сказу, чому заборона полювання на лося не призведе до збільшення його поголів’я, та досвід Білорусі у збільшенні поголів'я зубрів в той час, коли в Україні вони майже зникли. KV: Розкажіть про законопроєкти, що зараз подані та розглядаються у ВР. Як запропоновані законопроєкти №2448 (автор законопроєкту – депутат Олександр Качура (фракція “Слуга народу”) написав заяву про відкликання після інтерв’ю), №2351, №0870 та №2232 вплинуть на мисливську галузь в Україні?  Василь Новицький: На сьогодні подано чотири таких законопроєкти. Два з них прийняті в першому читанні, два зареєстровані. Законопроєкт №0870 перейшов ще з переднього скликання ВР – він стосується заборони використання свинцевого шроту у водоохоронних зонах. Але вони не виділені в натурі, і за цим законом можна буде заборонити будь-яке полювання на качку зі свинцевим шротом. Але металева форма свинцю, за даними ЄС, займає лише долі відсотку від забруднення свинцем довкілля, основне – це вихлопні гази та заводські стоки. Але зоозахисники борються чомусь лише зі шротом.  В цьому законопроєкті піднімається питання занесення вовка в охоронювані види за вимогами Бернської конвенції, хоча вона у нас прийнята із застереженнями якраз по цьому виду. Тож вовк в Україні стане умовно червонокнижним видом.  Також перше читання пройшов законопроєкт №2351, який стосується багатьох сфер – і мисливців, і лісівників, і навіть тваринників. Цим законопроєктом передбачається, якщо по-простому, що рішенням сільради можна заборонити полювання або лісокористування на певній території. За законопроєктом, якщо сільрада знаходить реліктовий для своєї території вид, в радіусі 500 м від цього виду можуть заборонити лісокористування та полювання. Радіус 500 метрів – це 75 гектарів. Дві-три рослини, пару гнізд, і на території лісгоспу можна заборонити полювання і лісокористування.  Також цей законопроєкт вносить правки до закону про жорстоке поводження з тваринами, зокрема, ним забороняється позбавляти життя тварин до втрати свідомості. Таким чином він блокує роботу норкових ферм, птахофабрик, всіх забійних комбінатів. Також цей законопроєкт частково дублює інший, №2232, який забороняє регулювання чисельності бродячих котів і собак. Законопроєкт №2351 дозволяє комунальникам залишати бродячих котів та собак в містах і селах. Якщо раніше комунальники мали їх відловлювати, то зараз можна просто стерилізувати, кліпсувати та випустити назад в “ареал перебування”.  KV: Але ж зараз по Києву теж бігають чіповані собаки. Василь Новицький: Наскільки мені відомо, ці чіповані собаки стерилізовані благодійним фондом, а позначки повідомляють комунальникам, що ці собаки несуть найменшу загрозу, в плані свого розмноження, але не агресивності. Але згідно діючому законодавству про жорстоке поводження з тваринами, безпритульні собаки та коти мають бути відловлені та перебувати у спеціальних закладах для перетримки або у притулках. KV: А що з приводу двох інших законопроєктів? Василь Новицький: Сумновідомий законопроєкт №2232 містить в собі три блоки. Зоозахисники прикриваються першим блоком – забороною станцій для притравки мисливських собак.  На жаль, наші зоозахисники при написанні законів маніпулюють фактами. Наприклад, брехня, що в Європі немає контактної притравки. В ЄС контактна притравка є у Франції, Словенії та Словаччині. А законопроєкт №2232 забороняє навіть безконтактну притравку, котра є в кожній європейській країні, хоч вона і неефективна! Франція свого часу залишала контактну притравку, бо мала проблему з лисицями, і з ними треба боротись.  Щодо гуманності цього законопроєкту теж виникають питання. Це вибіркова гуманність. Сьогодні на десятку притравочних станцій є близько 100 лисиць. Припустимо, зоозахисники рятують тих 100 лисиць від жорстокого поводження. Натомість в поле випускають десятки тисяч норних собак, абсолютно не підготовлених до контакту зі звіром. В результаті отримаємо тисячі покалічених лисиць, тому що собаки не навчені. Вони будуть помирати в природі, переносити коросту, сказ. Також отримаємо тисячі покалічених собак!  Де гуманність? Другий блок – повна заборона регуляції чисельності бродячих котів та собак у природних екосистемах.  Але ж при цьому не пропонується жодна альтернатива! Є досвід Аргентини та Австралії з безконтрольного розповсюдження домашніх тварин, де бродячі собаки та коти знищили біорізноманіття.  В Угорщині чиновники відзвітували перед громадянами, що мисливці в маленькій Угорщині відстріляли, здається, 6,5 тис. бродячих собак.  Польща має велику проблему, бо бродячі коти щороку вбивають сотні мільйонів диких тварин. Скільки в Україні бродячих котів та собак – достеменно невідомо. З іншого боку це має бути досить динамічна і непередбачувана цифра, адже має два джерела виникнення – розмноження в природі та періодичне залишення тварин людьми. Мисливці не звітують про кількість відстріляних бродячих котів та собак. Є лише звіти єгерської служби, згідно з якими 6 тис. єгерів за останні роки відстрілювали порядку 34-36 тис. бродячих котів і собак щороку Якщо ці дані екстраполювати на 350 тис. активних мисливців, отримаємо близько мільйону бродячих котів і собак. Мільйон – це лише на рік! А що буде, якщо їх перестануть відстрілювати? Це буде екологічна катастрофа. Епідемія сказу, загроза для населення, знищення біорізноманіття, зачистка території – від горобця до лелеки, від миші до лося. Третій блок – обмеження добування шкідливих видів, таких як лисиця чи єнот уссурійський, більш відомий як єнотовидний собака, з 9 місяців на рік – до 3 місяців. В результаті в Україні може бути спалах захворюваності на сказ. KV: А що пропонують з приводу переобліків тварин?  Василь Новицький: Четвертий законопроєкт, №2448, стосується переобліків тварин в мисливських господарствах на вимогу будь-якого громадянина України чи організації, яка має відношення, згідно статутній діяльності, до природоохорони чи екології. В 40-денний термін після проведення обліку представники громадської організації (ГО) мають право приїхати в будь-яке мисливське господарство, і провести переоблік. Це нісенітниця, бо перерахувати на початку квітня тварин, котрих рахували в лютому, за відсутністю снігового покриву, буде неможливо.  За моїми даними, ще декілька подібних законопроєктів знаходяться на стадії розгляду та реєстрації.  Останні два законопроєкти за авторством депутата Качури, котрий має високі рейтинги в колах юристів, підготовлені, на мій погляд, досить безграмотно, особливо №2448. Таке відчуття, що ні юристи, ні фахівці їх і не читали. KV: Законопроєкт про переоблік має якісь корупційні ризики? Василь Новицький: Законопроєкт №2448 просто суперечить конституційним нормам. Він мав би бути направлений на експертизу до комітету із запобігання корупції, оскільки має прямі корупційні ризики.  Чому зоозахисники не хочуть прописати в законопроєктах, що беруть участь у обліках? Чому їм потрібні саме переобліки? Це дуже насторожує. Цей законопроєкт залишає більше питань, ніж слів у ньому. Серед його авторів здається чотири громадських активіста і троє вчених, котрі працюють в об'єктах природно-заповідного фонду (до речі,в ПЗФах України обліки взагалі ніхто не контролює і вони як прави і не проводяться), при цьому немає жодного спеціаліста із мисливського господарства. Автори плутаються в термінології, в пояснювальній записці пишуть про облік мисливських тварин, а в законі – облік видів мисливських тварин.  Більшість обліків четвероногих проводиться методом суцільного прогону. Для цього треба зо два десятки фахових обліковців та стільки ж загоничів. В законопроекті пишуть, що вони можуть проводити переоблік навіть утрьох. Як можна після сорока чоловік утрьох провести переоблік? Це буде інша методика, але хіба можна результати за різними методиками між собою порівнювати? За чий рахунок проводити переоблік? Сьогодні облік проводиться за рахунок господарства. Хто буде фінансувати бажання громадянина чи ГО повторити облік? Якщо сам цей громадянин, питання немає, хай відшкодовує. Жоден користувач не піде на такий переоблік. А три людини походять по лісу на підборах, і скажуть, що нічого з того, що в акті первинного обліку вказано, вони не побачили, і складуть інший акт, котрий навіть не зобов'язані погодити з користувачем. KV: А яку вагу буде мати цей акт? Таку ж як облік, чи вище? Василь Новицький: Вище, бо це ж переоблік. Вони будуть користуватись другим актом. KV: Тобто, потім можно актом переобліку шантажувати користувача угідь? Василь Новицький: На кожному кроці можна шантажувати. Можна надіслати “гонця”, котрий скаже, що приїдуть з переобліками і давайте щось думати. Потім можна приїхати, провести переоблік і сказати, що у нас от такий акт, давайте цей акт викупіть. Були вже прецеденти в Україні, коли під удар екорадикалів попадали лісогосподарства, за якими стояли бізнесмени, мільйонери, яких можна було шантажувати. Але саме найбагатші господарства, а не голі заповідники, сьогодні і відіграють роль найкращих резерватів для відтворення тварин в Україні! Моя особиста думка, що цей законопроєкт є проміжною ланкою для того щоб просто зупинити мисливську галузь і закрити полювання в Україні. KV: З якою метою? Василь Новицький: Перша версія – відпрацювання закордонних зоозахисних грантів, котрі передбачають закриття полювання.  Але все більше користувачів схиляються до думки, що все це робиться під майбутній продаж земель в Україні. Таким чином усуваються співкористувачі, які де-юре є перепоною для земельного дерибану. А щоб прибрати співкористувачів, треба вбити мисливську галузь, в якій договора оренди землі на строк від 15 до 49 років. І ще ж є плани як уряду Гройсмана, так і теперішнього (уряду Олексія Гончарука, який відправлено у відставку, – KV) про лісову концесію. І я вважаю, що прямий обов’язок влади спростувати ці припущення, вийти до народу, і сказати що такі законопроєкти при них не пройдуть. KV: Які дії ви плануєте, щоб зупинити ці законопроєкти? Василь Новицький: Буде мирний марш (після інтерв’ю у зв'язку із всеукраїнським карантином стало відомо про перенесення маршу, – KV), щоб продемонструвати владі, що нас не купка маргиналів. Ми йдемо на цей захід з двома простими вимогами.  Перша – зупинити утиски конституційних прав мисливців в Україні, і публічні звинувачення, котрі навіть з уст народних депутатів сипляться на мисливців.  Друга – зупинити нищення мисливської галузі, надати їй вектор європейського розвитку. Якщо сьогодні держава декларує своє прагнення до Європи, чому ми не євроінтегруємось в аспекті розвитку мисливської галузі? KV: Ви маєте якесь представництво ВР? Можливо, ви внесли якісь зустрічні законопроєкти? Василь Новицький: На останньому круглому столі у ВР, присвяченому розгляду законопроєкту №2448, нас відкрито підтримали депутати Сергій Литвиненко (фракція “Слуга народу”) та Сергій Шахов (депутатська група “Довіра”), а також помічник нардепа Дмитра Шенцева (позафракційний). Також є неперевірена інформація, що близько 40 депутатів звернулись до міністра екології Олексія Оржеля (був міністром на момент інтерв’ю, – KV) з вимогою спростувати свої слова, що мисливці для нього диковина і він сподівається, що в Україні це явище незабаром зникне.  KV: Можете прокоментувати звинувачення, що мисливці лише беруть від природи, і нічого їй не дають, нічого не створюють? Василь Новицький: Треба визнати вину в дезінформованості гомадян і мисливської спільноти, бо наші спілки активно почали створюватись лише в 2014-2015 роках, в той час як антимисливське лобі весь час працювало. І необізнаність населення ми маємо з двох причин.  По-перше – дезінформація від антимисливців, наприклад, що немає різниці між мисливцем та браконьєром, бо і один і другий – “вбивці”.  Але і ми, мисливці, також винні, бо наша мисливська культура подекуди далека від європейської і бажає бути кращою. В цьому аспекті нам є над чим працювати, бо інколи ми самі собі створюємо антипіар поведінкою на полюванні, і це бачать пересічні мешканці. Людям треба пояснювати, що мисливська галузь була, є і буде. І, якщо побороти мисливство, на його місце негайно прийде тотальне браконьєрство. В жодній країні світу державі не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців. Для цього треба тримати за бюджетні гроші мільйонні армії єгерів.  Мисливська галузь серед іншого регулює кількість тварин.  Наприклад, в США щороку відстрілюють понад мільйон голів оленів. Якщо цього не робити, що буде з екосистемами? Є прецеденти, коли дикими тваринами знищуються цілі ліси й поля. На жаль, зараз для України це не актуально. Але хто, крім мисливців, буде регулювати кількість лисиць, вовків, єнотів уссурійських, котрі розносять сказ? Хто буде охороняти тварин від браконьєрів? Це можуть зробити лише мисливські господарства, котрі зацікавлені в тому економічно.  KV: Наскільки значна роль мисливців у зменшенні природного різноманіття?  Василь Новицький: На початку століття львівські вчені провели дослідження, які показали, що в лісостепу України у 62% смертності диких тварин винні сільгоспвиробники, через порушення процесів механізації та використання хімії. У смерті понад 15% диких тварин винні браконьєри. Близько 12% вилучення тварин – це мисливці, решта – ДТП і так далі. KV: Як можна боротись із браконьєрами? Василь Новицький: З 2015 року ми бились головою об стіну, вимагаючи кримінальної відповідальності за незаконне видобування ліцензійних видів. На рівні Мінюсту ці рішення завжди блокувались. Чому? Бо система не може себе перезавантажити, ми ж знаємо, хто основні браконьєри сьогодні – судді, прокурори, поліція.  Але ми добились з 2015 до 2017 року хоча б підняття такс за відшкодування. Відшкодування за браконьєрське видобування зайця до 2017 року складало здається 200 гривень, а зараз коштує 8 тис. гривень.  В проєкті нового закону, який ми подаємо до ВР, ми знижуємо планку для кримінальної відповідальності до приблизно 10 тис. гривень. Якщо не в’язниця, то великий штраф та умовний строк. Тільки так можна побороти браконьєрство, і саме таким шляхом пішла свого часу сусідня Білорусь.  Сьогодні влада хоче передати всі природоохоронні функції, як по мисливству, так і по рибалці, екологічній інспекції. Таким чином цей орган стане монопольним, і це лякає. Хочуть ліквідувати рибоохоронний патруль, за зразком якого ми і планували створити державну мисливську варту, хочуть ліквідувати лісову охорону. Останнім часом на рік складалось 3-4 тис. протоколів за незаконне полювання. Це дуже мало. З них всього 9% складалось екологами, решта – єгерські служби. Але досі єгерська служба користувача угідь позбавлена права затримувати порушника. Вони можуть лише затримати на своїх угіддях підозрюваного у порушенні до приїзду поліції, але це якщо їм не чинять спротив. Якщо в Екоінспекції будуть підрозділи по охороні тваринного світу, по охороні лісових ресурсів, по охороні водних ресурсів, тоді можна працювати. Але якщо це буде одна велика структура, і на область дадуть 5 чи 10 інспекторів, котрі будуть займатись всім, це буде катастрофою. KV: Розкажіть більше про ситуацію з полюванням на Київщині. Василь Новицький: Київська область має свою специфіку. В першу чергу тим, що це область з великою кількістю користувачів мисливських угідь. Київщина має посилений мисливський прес на територію. Тому для Київщини дуже важливо розподіляти мисливське навантаження рівномірно по області, наприклад, працювати над тим, щоб полювання на качку було не лише по руслу Дніпра.  Важливо вести боротьбу з браконьєрством, бо там де багато населення, багато не лише мисливців, але й браконьєрів. Наприклад, в 2017 році на Київщині було складено 227 протоколів на порушників правил полювання на суму майже 60 тис. гривень.  На території Київської області також активно проводиться боротьба із хижими та шкідливими тваринами. В тому ж 2017 році було відстріляно 1 754 лисиці, 35 вовків, 147 єнотовидних собак. Єнотовидний собака це інвазивний вид для України. Колись, за часів радянського режиму він був завезений до України, і він живе здебільшого по руслах великих річок, оскільки любить воду. Також в 2017 році на Київщині відстріляли 1137 бродячих собак та 419 бродячих котів. KV: Кілька років тому був скандал із забороною полюванням на лося в Україні. Можете пояснити, що тоді відбувалось?  Василь Новицький: Ситуацію з лосем я знаю досконально. Лось став жертвою дешевого політичного піару. Напади зоозахисників на полювання на цей вид були давно, був введений 10-річний мораторій на добування лося – з 1996 до 2006 року. До мораторію було 8,4 тис. голів лося, тоді казали, що цього мало, хоча не було жодного наукового висновку про оптимальну кількість лосів в угіддях України. Як фахівець, можу сказати, що для України, як південної межі ареалу лося, оптимальна кількість не перевищує 9 тис. голів. За 10 років дії мораторію в Україні залишилось 4,1 тис. голів лося.  KV: Як таке могло статись? В цьому вина браконьєрів? Василь Новицький: Коли користувачі мисливських угідь економічно вмотивовані, вони охороняють вид. Коли вони з цього нічого не мають, вид стає нецікавим. Жоден зоозахисник не може запропонувати кращих природоохоронних інструментів, ніж економічні. Тому за 10 років мораторію ми втратили більше половини популяції лося. Другий мораторій був з 2009 до 2012 року – приросту поголів'я лосів не було.  KV: А коли мораторію не було, між 2006 і 2009 роками, як змінилась ситуація? Василь Новицький: Приріст був дуже малий, здається 3-4%. Під час влади Януковича, коли при владі було багато мисливців, на лося відкрили полювання. З 2012 до 2017 року чисельність лося виросла на 46% – офіційно їх було 6,3 тис. Потім окремі зоорадикали зайшли до тодішнього міністра екології Остапа Семерака, і він виписав “царський указ” про заборону полювання на лося на 25 років. Цей указ заблокували Мінюст і Мінагрополітики. На цьому Семерак не зупинився, пішов на принцип, і вирішив провести заборону через Червону книгу України (ЧКУ). З'явилося “експертне заключення” яке можна кваліфікувати як “липове”, що лося в Україні не більше 1-2 тис. Потім суд першої інстанції здається визнав його оціночним судженням.  Вони прикрились цим папірцем, визнання котрого ми потім добились в суді недійсним. В результаті ми виграли суд першої інстанції. Семерак тоді обіцяв, що проведуть всеукраїнський облік кількості лося, розроблять програму порятунку виду. Тому що ми апелювали, що в ЧКУ є вже зубр, ведмідь та рись, котрі у ній тихо здихають. Не можна просто заборонити полювання на мисливські види, які можуть бути жертвами браконьєрства. ЧКУ і закон для браконьєра не аргумент, на відміну від покарання – штрафа та в’язниці. Міністерство екології подало апеляцію, провели комісію по ЧКУ, де не фахівці з лося проголосували за внесення його туди. Це при тому, що був звіт Інституту зоології від 2009 року про те, що занесення лося до ЧКУ при чисельності більше 5 тис. осіб є неефективним. В апеляції суддя послався на суспільний резонанс справи, мовляв зоозахисників багато, а мисливців на суд прийшло мало. За моєю неперевіреною інформацією, була пряма вказівка з Банкової (на вул. Банковій знаходиться Офіс президента, – KV), не розгойдувати ситуацію, щоб мисливці суд програли. Читайте: Суд вернул лося в Красную книгу Украины Проте Семераком не було проведено ані всеукраїнського обліку, ані розроблено програму відтворення лося. KV: Чи є статистика по кількості лося зараз? Василь Новицький: За моїми оцінками, через браконьєрів ми вже втратили близько 2 тис. голів лося. І його може очікувати доля зубра, також занесеного в Червону книгу. KV: Що ви маєте на увазі? Василь Новицький: В 1991 році в Україні було десь 650 зубрів, а в Білорусі 120. Ми одразу занесли зубра в ЧКУ, а в Білорусі йому надали подвійного статусу. Це дуже проста, але дієва схема. Якщо в заповіднику добули зубра, то браконьєр сідає до в'язниці. Але мисливське господарство може купити собі зубрів і розвести їх для комерційного полювання, котре сьогодні в Білорусі коштує 20 тис. євро. В такому випадку для зубра діє статус суворо охоронюваного вида з лімітованим добуванням. Для полювання часто обирають старого зубра, котрому скоро вмирати, і його вже добуває іноземець. За 20 тис. євро у нас можна купити кормів на рік для стада в 50 голів зубрів.  Станом на минулий рік в Білорусі налічувалось 1,8 тис. зубрів, в той час як в Україні – 220. Ми втратили дві третини популяції, а білоруси наростили в 15 разів. От вам приклад дбайливого господарювання. Я був свідком того, як відмовили у добуванні старого лежачого зубра, котрий не відходив від годівниці та майже весь час лежав. І в той час лісівники бідкались, що немає грошей на корми, бо влада вчасно не перерахувала кошти. Тоді єгер розповідав, що в Харкові є німець, бізнесмен, який хотів би добути зубра. Були б ми у Білорусі, він заплатив би гроші, і було б за що купити корми.  Але тоді зоозахисники сказали: “Хай здохне, ми приїдемо та поставимо йому хрест”. Той зубр загинув давно. Був я недавно у Конотопі, де все це відбувалось, і ніякого хреста не бачив. Прикро констатувати, але в Україні сучасний так званий “зоозахист” більше про здирництво аніж вкладення в довкілля. Ситуація з поголів’ям лося взагалі не залежить за великим рахунком від внутрішньої обстановки в Україні. У нас живе маргінальна частина популяції, основна – у Фінляндії, Швеції, на півночі Росії. Чисельність лося в Україні залежить від чисельності саме в основному ареалі. Коли йде ріст чисельності на півночі, за пару років відбувається витіснення поголів’я на периферію ареалу, і чисельність зростає.  Після Другої світової війни в Україні було кілька сотень лосів. В 1960-ті роки полювання на нього заборонили, лося було кілька тисяч. А за 5 років – порядка 20 тис. Таке збільшення не могла статись за 5 років за рахунок народжуваності. Це була міграційна хвиля. Є дрібні хвилі в 11 років, і велика хвиля періодичністю в 70-90 років.  KV: Яка ситуація зі звірами зараз у Чорнобильській зоні?  Василь Новицький: Регулювання чисельності тварин як такого там не відбувається, час від часу туди заходять браконьєри. На сьогодні Чорнобильська зона – замкнута самодостатня екосистема, яка здатна займатись саморегуляцією.  Але переносити ті дані на територію всієї України, де лісів всього 15%, землі розорані, буде неправильно. Відсутність полювання в Україні не призведе до таких самих наслідків, як відсутність полювання у Чорнобильській зоні. А гарантовано – навпаки! KV: А вовки, чи інші види тварин, виходять з Чорнобильської зони, як з такого собі розплідника? Василь Новицький: Насправді сьогодні вона є резерватом для розмноження вовка. Але точного обліку тварин там нема. Наприклад, працівники Чорнобильської зони кажуть, що в них живе близько 1,5 тис. лося. Тому можна підрахувати, що до занесення до ЧКУ лося було не 6 тис., а близько 8 тис. Згідно з положенням Мінекології (зараз – Мінекоенерго), саме вони мають вести моніторинг чисельності фауни, в тому числі мисливської. Але вони того не роблять, і нахабно користуються даними користувачів мисливських угідь. Хочеться запитати в міністра екології – чому й досі ми не знаємо, скільки тварин, зокрема лосів, у Чорнобильському заповіднику, скільки їх у інших заповідниках? Чому у відповіді на наші запити щодо чисельності лося в окремих об'єктах природозаповідного фонду (ПЗФ) ми отримували відповідь “від одного до десяти”?  Коли ми співставили площі всіх об’єктів ПЗФ, а їх сьогодні 10% від площі мисливських угідь, зі всією чисельністю лося, у нас вийшло, що в цих 10% площі ПЗФ живе всього 3% лосів. А це територія з найкращими умовами, де не ведеться полювання! Чому ж така ситуація? Чому ж тоді в ПЗФах лосей втричі менше, ніж в середньостатистичному мисливському господарстві? А відповідь проста. На сьогодні середній об’єкт ПЗФ – зоологічна пустеля в порівнянні з нормальним середнім мисливським господарством, де є нормальна охорона. А якщо приїхати до об’єкта ПЗФ, буде стояти браконьєрська канонада. KV: Як Україна може заробляти на мисливській галузі? Василь Новицький: Сьогодні окупність галузі тримається на рівні 46-48%. Україна з досить посередніми зоогеографічними умовами, де немає трофейних лосів чи оленів, могла б завдяки весняному полюванню зробити цю галузь рентабельною, як в Росії чи Білорусі.  Весняне полювання можна вести на гусака, який у нас не живе, чи на самця крижня. Самець крижня, котрий не знайшов самку, руйнує перші кладки, а другі вже не життєздатні. Більш того, якщо він спарувався, а потім знайшов гніздо, він його знову зруйнує, щоб знову паруватись. Він заважає жити самкам та виводкам до відкриття полювання. Це дуже негативно б’є по приросту качки. Чому б під час весняного полювання не відстріляти самця крижня, у присутності єгеря, все офіційно, по ліцензії?  Весняне полювання заборонили о 2004 році, яке було відкрите три сезони. Воно було заборонено, як я вважаю, з подачі східних сусідів, які таким чином усунули конкуренцію, щоб європейці їздили до них, а не до нас.  Також можна зайнятись зубром і скласти конкуренцію Білорусі, розводити інших копитних. Для того, щоб привабити європейського мисливця, можна запровадити вольєрне полювання. KV: Але, вибачте, де тут спортивний елемент, якщо тварина у вольєрі? Василь Новицький: Зараз у нас є вольєри на кілька тисяч гектар. Чому це не спортивно? Ви можете день ходити і сітки не побачити. Але точно знаєте, що тварина там є, трофейна, яку ви вже замовили на сайті. Багато кому це цікаво. Ми нікуди від цього не дінемось, якщо мова йде про заробляння грошей.  KV: Що має зробити влада для розвитку полювання як галузі економіки? Василь Новицький: Для початку треба, щоб влада припинила займатись популізмом, і зрозуміла, що підтримка мисливської галузі має не лише прямі фінансові вигоди, вона є запобіжником від екологічних збитків, які можуть бути в принципі. Як приклад, після Великої депресії в США майже не залишилось дикої качки та індички. Там сьогодні стоять пам'ятники мисливцям, які відновили фауну. Держава зрозуміла, що сама не може цього зробити, і почала допомагати мисливцям субсидіями.  В Чехії міністерство сільського господарства накладає значний податок на аграріїв, щоб передати його мисливцям на відновлення фауни.  Німеччина добуває козулі та оленя в кілька разів більше, ніж усього обліковується в Україні. Треба законодавчо вивести мисливських користувачів із залежності від основного користувача земельної ділянки. Такого становища, як у нас, немає в жодній країні з нормальним законодавством. Не має аграрій вирішувати, який мисливський користувач буде там хазяйнувати.  Зараз УТМР не може звинуватити аграрія в потруєних тваринах, бо завтра той аграрій відкличе своє погодження на користування угіддями. Треба робити як у Австрії, Словаччині, Німеччині, де мисливець практично не залежить від сільгоспкористувача. В Німеччині взагалі сільгоспкористувач не має права не займатись мисливським господарством. Хочеш – займайся безпосередньо, хочеш – передавай в користування. Не вести галузь ти не маєш права. Держава не буде боротись зі шкідниками, регулювати кількість тварин, охороняти від браконьєрів за свій рахунок тільки тому, що хтось там чогось не хоче. Якщо ми зараз відкриємо ринок землі при діючому законодавстві, агрохолдинги легко заблокують ведення галузі.  KV: А у випадку мисливських угідь в лісі яка ситуація? Василь Новицький: Там хочуть запровадити лісову концесію. Тоді теж користувачі там заборонять мисливство. Тому перше – це вивести новими законодавчими поправками, і ми це вже робимо, мисливського користувача від прямої юридичної залежності від основного користувача земельної ділянки. KV: Тобто буде паралельне користування? Василь Новицький: Воно і зараз паралельне. Одні сіють та жнуть, інші зайця добувають. Але це галузі антагоністи, вони мають бути зрівноважені. Якщо ми захищаємо зайців від пестицидів, не треба екологічні інспектори, ми перші перевіримо, хто зайців потруїв.  А зараз сільгоспкористувачі можуть відізвати погодження на користування мисливцям. KV: Що заважає функціонувати Асоціації? Василь Новицький: Головне – це байдужість мисливської спільноти. Багато мисливців не цінують роботу, яку ми проводимо із владою, із населенням, законотворчу роботу. Мисливці цінують більш практичні речі, а фінансувати організацію, котра не проводить сама полювання, не має своїх угідь, вони не хочуть.  KV: Співпраця з органами державної влади якимось чином ведеться? Василь Новицький: Наразі чіткої співпраці нема, міністерство не виявляє бажання співпрацювати. З Держлісагенством працюємо. Але ми вдячні, зокрема, комітету ВР з питань екології та природокористування, за те що більшість депутатів на чолі з головою комітету паном Олегом Бондаренком (фракція “Слуга народу”) абсолютно прагматично підходять до вирішення питань та проблем мисливської галузі. Ми були свідками того, як ці люди ставали жертвами кібербулінгу з боку екорадикалів за підтримку раціональних діалогів з мисливцями, або навіть за те, що просто давали нам слово сказати. Щоправда, наша подяка не стосується депутатів Олександра Фельдмана (фракція “Опозиційна платформа – За життя”) та Антона Яценка (депутатська група "За майбутнє" ), які дозволяли собі, на наш погляд, ксенофобські висловлювання в бік мисливців. KV: Ви якось співпрацюєте з Українською асоціацією власників зброї (УАВЗ)? Василь Новицький: Ми недавно познайомились з паном Учайкіним (Георгій Учайкін – голова наглядової ради УАВЗ, – KV), і у нас є пряма зацікавленість у співпраці, бо нас об'єднують спільні інтереси.  Ми домовились про координацію дій в плані проведення мітингу. Щодо закону про зброю, я не готовий коментувати, бо недостатньо знайомий з законопроєктами.  KV: Чи намагались ви якось співпрацювати з екологічними організаціями? Василь Новицький: Звичайно. Ще в 2016 році я розробив Проєкт постанови Кабміну про запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт. Подібна постанова навіть в РФ була введена ще в 1996 році. Вона вводила прості правила, наприклад що при збиранні врожаю  треба рухатись з центру до краю польового контуру, щоб тварини мали можливість на порятунок. Якщо молотьба йде від дороги до лісу, то добре, якщо навпаки – погано, бо тварини будуть боятись авто. Я звернувся тоді в добрий десяток громадських екологічних організацій, які не виявили зацікавленості, або пообіцяли що зв’яжуться з цього приводу, і мовчать. На жаль, в нас майже немає ідейного екологічного активізму. Але я з великою повагою відношусь, наприклад, до WWF Україна (Всесвітній фонд дикої природи, – KV), котрий хоча б не говорить, що полювання має зникнути, і в той час робить багато корисних практичних справ. Наприклад, по законопроєкту №2232 їх представники казали, що вони проти нього, бо не можна залишити в природі бродячих котів та собак. Домашнім тваринам місце вдома, диким у лісі, і одні іншим не мають заважати жити. Але на цьому круглому столі у них не було можливості висловитись. Ми запрошуємо всі зацікавлені сторони до тісної співпраці в законодавчій площині, в справі охорони тваринного світу від браконьєрства, від шкідливого впливу промислового та іншого виробництва. KV: Який досвід іноземних мисливських організацій ви хотіли б застосувати в Україні? Василь Новицький: В Європі є така організація, як FACE (Федерація мисливських і природоохоронних асоціацій Європейського союзу). Її представники є в Європарламенті, Єврокомісії, органах місцевих влад. Вона об’єднує 7 млн європейських мисливців. В Європі мисливці та природозахисники мають спільну організацію! Там люди розуміють, що мисливці не є злом, адже саме в них є ті гроші та ресурс, який можуть піти на захист природи.  А у нас міністр говорив, що в Європі немає полювання, і воно – середньовіччя. Ще є Міжнародна рада з полювання та охорони тваринного світу (СІС), котра  налічує 188 країн-членів. І знову, як видно з назви, вона поєднує мисливців та охорону тварин. Ми плануємо бути на їх з'їзді у травні в Ризі, хочемо набути членства в цій організації. Щодо FACE, плани на співпрацю маємо, але поки що є проблеми із фінансуванням.  Ми готові співпрацювати з іноземними колегами у моніторингу рідкісних мисливських видів тощо. Читайте: Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції” Фото: надано Всеукраїнською асоціацією мисливців та користувачів мисливських угідьКиевVласть

В январе-сентябре 2019 года объем внешней торговли услугами в Киевской области составил 253,2 млн долларов, а импорт – 117,5 млн долларов. Таким образом, за этот период объем экспорта превысил импорт на 135,6 млн долларов. Об этом KV стало известно из сообщения на сайте ГУ статистики в Киевской области.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Отмечается, что всего экспортно-импортные операции предприниматели Киевской области осуществляли с 56 странами мира.  Наибольший объем экспорта услуг с Киевщины осуществлялся в такие страны: Германия – 46 млн долларов; Кипр – 31 млн долларов; Турция – 21,4 млн долларов; Польша – 18 млн долларов; Великобритания – 9 млн долларов. Наибольший объем импорта услуг на Киевщину осуществлялся из следующих стран: Кипр – 20 млн долларов; Германия – 15,8 млн долларов; США – 12,5 млн долларов; Дания – 8,6 млн долларов; Швейцария – 7,7 млн долларов. Експорт Імпорт тис.дол. США тис.дол. США Усього 253211,2 117574,4 у тому числі Австрія 5907,5 8035,3 Азербайджан 1479,5 149,1 Афганістан 482,8 – Беліз 1814,1 – Бельгія 1427 3608,7 Білорусь 6022,6 792,8 Болгарія 1131 220,5 Велика Британія 9002,5 4168,2 Вiргiнськi Острови (Брит.) 2437 к Вірменія 84,3 к Гонконг 5118 116,4 Греція 2202,5 173,7 Грузія 1288,7 556,3 Данія 1897,3 8645,6 Естонія 749,1 160,8 Ефіопія к – Ізраїль 2898,9 73,3 Індія 6258,4 – Ірландія 6984,1 к Іспанія 551,8 1550,1 Італія 3022 488,3 Йорданія 171,5 к Казахстан 1925,9 332 Канада 1762,5 78,6 Катар 3302,9 – Китай 772,7 561,1 Кіпр 31095,8 20069,6 Корея, Республiка 161,2 403,2 Коста-Рика к – Латвія 3050,6 798,6 Литва 1443,8 723,8 Люксембург 80,6 к Мальта 1056,8 к Молдова, Республіка 1997,6 512,9 Нідерланди 8921,5 7601,8 Німеччина 46046,4 15875,6 Норвегія 1455 364,9

Смертна кара в більшості (135) цивілізованих країнах світу заборонена. Найвища міра покарання досі діє в 58 країнах світу. Це переважно країни Азії та Африки, зокрема такі розвинуті країни як ОАЄ, США, Сирія, Сингапур, Японія. Білорусь – єдина з європейських країн, яка досі не заборонила смертну кару. Стаття 3 Загальної декларація прав людини встановлює, що кожна людина має право на життя, свободу і на особисту недоторканність. Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права декларує, що право на життя є невід'ємне кожної людини. Це право охороняється законом і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Незалежній Україні дістався у спадок від радянської влади Кримінальний кодекс 1961 року, який передбачав смертну кару як вид покарання. 29 грудня 1999 року рішенням Конституційного суду України смертну кару було визнано неконституційним. Суд посилався, що закріплене в Конституції України право на життя є абсолютним і пошана до цінності людського життя одна з фундаментальних засад побудови правового, демократичного суспільства. Невід'ємне право кожної людини на життя нерозривно поєднано з її правом на людську гідність. Смертна кара не відповідає цілям покарання – унеможливлює виправлення наслідків злочину. Можливість судової помилки. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Смертна кара не належить до факторів, що стримують злочинність. Це підтверджують, кримінологічні дослідження: кількість злочинів проти життя людини не зменшується із збільшенням судових вироків про призначення смертної кари. Протягом майже 40 років (з часу набрання чинності  Кримінальним кодексом – 1 квітня 1961 року) кількість умисних вбивств зростала, незважаючи на застосування виняткової міри покарання. Це означає, що з позиції попередження злочинності смертна кара себе не виправдовує. Фактичне скасування смертної кари в Незалежній Україні сталось в лютому 2000 р. після ратифікація протоколу № 6 до Конвенції про захист прав й основних свобод людини. Протокол набув чинності у 2003 р. За час дії статті в Україні офіційно стратили 612 ув’язнених. Верховна Рада України в 2001 р. прийняла новий Кримінальний кодекс, в якому смертну кару було замінено на довічне ув'язнення. Незважаючи на вдосконалення пошукових та інших методів попередження злочинності, розвиток міжнародної співпраці, політичної визначеності держави – політики підіймають питання поновлення смертної кари. 25 вересня 2017 року була оприлюднена петиція про відновлення смертної кари. Набрала вона лише 118 підписів. 23 червня 2019 року Ігор Шевченко, колишній міністр екології, ініцюював повторну петицію про відновлення смертної кари за особливо тяжкі злочини та набрав 20071 голосів з 25000 необхідних. Ів Крюхтен, доповідач з питання скасування смертної кари Парламентської асамблеї Ради Європи заявив – "Вища міра покарання – жахливе і нелюдське покарання, яке більш неприйнятно в Європі". Незалежна Україна пройшла тяжкий шлях до відміни покарання смерттю у 9 років, а до цього в неї була тяжка кровава історія боротьби. В Радянські часи у підвалах КДБ було таємно страчено десятки тисяч найкращих представників української нації за що досі ніхно не відповів. Природа подарувала право на життя кожному. Це право невід'ємне й абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі “не убий”. Це порушення не тільки права, але й віри та моралі. А стародавній принцип Таліона – залишить нас не тільки без очей, а ще й без голів. Ольга Терещенко, юрист-міжнародникКиевVласть