Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їх кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Розпочинає цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Яготина Наталією Дзюбою. KV:  Розкажіть про бюджетні показники минулого року. Що заплановано на цей рік? Наталія Дзюба: За 2018 рік до міського бюджету надійшло 34 млн 733 тисячі гривень, в тому числі доходи загального фонду склали 34 млн 542 тисячі гривень, доходи спеціального фонду - 191 тисяча гривень. План доходів міського бюджету виконано на 101 відсоток. У порівнянні з 2017 роком власні доходи загального фонду збільшились на 3 млн 110 тис. гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Бюджет наповнюється за рахунок єдиного податку (45% бюджету), плати за землю (24%) та акцизу (24%). З часу внесення змін в законодавство щодо порядку зарахування акцизного податку до бюджетів місцевого самоврядування спостерігається тенденція постійного зменшення обсягу надходжень акцизного податку до міського бюджету. Планові показники дохідної частини на 2019 рік складають 34 млн 970 тис. гривень. Основними бюджетоформуючими надходженнями 2019 року і надалі залишаються єдиний податок, плата за землю та акциз. KV:  Які проекти були втілені, які на стадії реалізації? Наталія Дзюба: Ми маємо створити в місті зону комфортного проживання. Саме через комунальні підприємства міста Яготинська ЖЕК, КП “Комунальник”, Яготинське ВУ ВКГ, ПВО “Міськсвітло” реалізуються проекти, спрямовані на поліпшення якості питної води, розширення мережі вуличного освітлення, влаштування зручних пішохідних зон та прибудинкових територій, утримання в належному стані об’єктів благоустрою та інженерної інфраструктури міста. Так, було побудовано водопровід по вул. Пирятинській, що дало змогу підключити до водопостачання 9 вулиць. Прокладено водопроводи по вул. Нечуя-Левицького та вул. Говорова. Підведено водопостачання до мікрорайону “Комбікормовий завод” на 9 вулиць мікрорайону, протяжність водопровідних мереж міста збільшилася на 4,6 км. Завдяки цьому до водопостачання підключено близько 130 будинків. Капітально відремонтовано водопроводи до чотирнадцяти житлових будинків. Також проведено реконструкцію водонапірної вежі на мікрорайоні “Козловщина”, збудовано камеру переключення, замінено насосний агрегат на свердловині. На сьогодні 95% жителів міста забезпечені водопостачанням. Нашим КП ЖЕК з 2011 року було капітально відремонтовано покрівлі 23 багатоквартирних житлових будинків та капітально відремонтовано дорожнє покриття на прибудинкових територіях 11 будинків та вимощення 8 будинків. В  цьому році капітально відремонтовані дві покрівлі за адресою Каштанова, 2 та Ветеранів, 4. “Міськсвітло” облаштувало вуличне освітлення на 95 вулицях міста, наразі освітленість вулиць становить 96% від їх загальної кількості. Також 1951 ліхтарів із 3760 було замінено на енергозберігаючі, що дозволяє економити близько 500 тис. гривень на рік. На цей рік заплановано проведення капітального ремонту пішохідного мосту через залізницю, роботи вже розпочаті. KV:  Яка сфера в місті найменш розвинена? Чому? Наталія Дзюба: Звісно, мені б хотілось, щоб у Яготині була більш розвинена промисловість. Це і зайнятість населення, і наповнення бюджету, і захищеність населення, і, звичайно, забезпечення життєдіяльності міста. Моя мрія - щоб не тільки продукція нашого маслозаводу під гаслом “Найкраще для дітей”, а продукція більшості підприємств нашого міста під гаслом “Найкраще для людей” сприяла економічному розвитку нашого міста і звичайно держави. KV:  Чи є проблеми з місцями в школах, садочках? Як вирішуєте? Наталія Дзюба: Школи та садочки знаходяться на балансі району. Але можу сказати, що проблем із місцями немає. Згідно генеральному плану міста, під будівництво школи передбачена земельна ділянка. Тому, якщо буде необхідність будівництва, проблем не виникне. KV:  Як залучаєте на територію інвесторів? Наталія Дзюба: Чи не найважливішим фактором, що стимулює залучення інвестицій, є відкритість та прозорість влади в проведенні дозвільних процедур у земельній сфері та управлінні комунальним майном, що на сьогодні є найбільшими ресурсом громад на зразок Яготинської. Так, Яготинська міська рада однією з перших в Київській області запровадила практику продажу земельних ділянок та прав на них на відкритих земельних торгах. Наприклад, саме на земельних торгах було здійснено продаж земельної ділянки по вул. Поштова, на якій переможець торгів - ТОВ “Агроімпорт ЛТД” планує збудувати виробничий об’єкт з виготовлення полімерної упаковки. Проектна потужність об’єкту передбачає створення близько 300 робочих місць. Наразі компанія здійснює виготовлення проектної документації на будівництво об’єкту. Наприкінці минулого року сесією прийнято рішення щодо розробки ще двох проектів відведення земельних ділянок під розміщення промислових об’єктів та оголошено проведення земельних торгів на оренду. Ми зацікавлені у розміщенні логістичного об’єкту. Також на стадії розробки 8 земельних ділянок під розміщення об’єктів торгівлі. Одним з прикладів успішної реалізації таких невеликих інвестиційних проектів малого бізнесу є побудований поруч з міською радою магазин одягу “Сезон”. KV:  Які інвестиційні проекти плануєте реалізувати у цьому році? Наталія Дзюба: Зараз триває робота над виготовленням та погодженням містобудівної та землевпорядної документації в сфері “зеленої енергетики”. На землях колишнього цукрового заводу, а саме на полях фільтрації загальною площею близько 30 га, планується розміщення сонячної електростанції. Цю роботу розпочато в липні 2018 року і скоріш за все ми закінчимо процедури з оформлення земельної ділянки в березні-квітні цього року. Вселяє оптимізм і співпраця з ТОВ “Фірма “ТМА”, яке наприкінці 2018 року придбало виробничі потужності Яготинського експериментального цукрового заводу, та планує проведення його реконструкції під власні виробничі потреби. Також сподіваюсь на залучення в місто іноземних інвестицій. Так, за сприяння та ініціативи голови Яготинської РДА Шмигановського В.С., підтримки голови КОДА Терещука О. Д. питанням будівництва в м. Яготині рибного заводу зацікавилися німецькі інвестори. Наразі проект перебуває на початковій стадії – пошук земельної ділянки, яка за своїми характеристиками відповідатиме заявленим вимогами. З цього приводу тривають постійні консультації між гілками влади та інвестором і найближчим часом ми будемо готові говорити про відведення земельної ділянки. KV:  Чи плануєте розвивати туризм? Наталія Дзюба: Так, ми маємо серйозні плани щодо залучення інвестицій в розвиток туризму та рекреації. Першим кроком на цьому шляху є створення об’єкту природно-заповідного фонду Регіонального ландшафтного парку “Яготинський імені Гетьмана Кирила Розумовського” загальною площею 131,5673 га. З цього питання у липні 2018 року вже прийнято відповідне рішення Київської обласної ради. За висновками спеціалістів Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, які здійснювали безпосередні дослідження місцевості, на території об’єкту знаходяться унікальні ландшафти з цінними видами флори і фауни. Окрім того, історичні та природні багатства Яготина, а це в першу чергу найбільше на Київщині штучне озеро Супій площею 1116 га та власне парк, закладений сином останнього Гетьмана України Кирилом Розумовським, мають серйозну перспективу розвитку туризму та як наслідок -залучення інвестицій. KV:  Чи є проблема зі сміттям? Наталія Дзюба: Так, проблема є. У місті існує несанкціоноване сміттєзвалище. Програмою поводження з твердими побутовими відходами у Київській області на 2017-2020 роки заплановано ряд заходів, спрямованих на зменшення забруднення навколишнього природного середовища по місту Яготин. Але для того, щоб ця програма почала в нас працювати, необхідно оформити право користування земельною ділянкою під полігон твердих побутових відходів за межами населеного пункту. Ще у 2017 році голова РДА затвердив дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,6 га за межами населеного пункту в адміністративних межах Райківщинської сільської ради для передачі її в постійне користування нашому коммунальному підприємству під розміщення полігону твердих побутових відходів. Але попередньо було необхідно виготовити детальний план території під цю ділянку, над цим питанням ми працюємо разом з Яготинською РДА. KV:  Розкажіть про проведення децентралізації. Які проблеми виникли? Наталія Дзюба: Процес створення Яготинської міської об’єднаної територіальної громади в складі всього Яготинського району був ініційований нами ще у березні 2015 року. Було проведено зустрічі та громадські обговорення в сільських громадах. Однак, через відмову двох сільських рад процесс не був завершений. Після чергових місцевих виборів 2015 року та відповідно переобрання міської та сільських рад Яготинського району, рішення щодо ініціювання добровільного об’єднання Яготинської територіальної громади міською радою не приймалося. Поки ми вивчали досвід об’єднаних громад України. Станом на даний час, Яготинська міська рада готова співпрацювати з органами державної влади та суміжними сільськими радами в питанні процесу об’єднання громад. Наприкінці минулого року голова Яготинської РДА зобов'язав голів сільрад провести по селам громадські слухання з питання об'єднання. Думаю, вже цього року Яготинська ОТГ буде створена. KV:  Чи влаштовують громаду тарифи? Наталія Дзюба: Не можу сказати, що кожне підвищення проходить спокійно, адже це кошти. Але ми стараємось усе обгрунтовувати. Тарифи у нас затверджені на середньому рівні по Київській області. KV:  Яка наразі ситуація із пунктом тимчасового розміщення біженців? Наталія Дзюба: В місті проводились акції проти функціонування пункту біженців, це було протягом 2013-2015 років. Коли почалась анексія Криму, ми звертались до уряду з проханням перепрофілювати пункт для проживання тимчасово переміщених осіб, які не мають житла. Йшлося про жителів Криму та жителів східних територій. Зверталися з даного питання і до вищих органів державної влади, але відповідь була одна - є підписана міжнародна угода між Україною та Європейським союзом щодо лібералізації візового режиму, в результаті виконання, в тому числі якої, ми маємо сьогодні  безвізовий режим. Угодою визначалися обов'язки України як держави забезпечити функціонування ПТРБ, в тому числі в Яготині. Хоча я також була не в захваті від перспективи створення такого пункту, зараз пояснюю активістам - інколи ми маємо подати руку допомоги тим, хто опинився у скрутній ситуації. Тим паче, жодних конфліктних ситуацій з початку функціонування пункту між жителями Яготина та біженцями не виникало. На сьогоднішній день у пункті проживає 50 біженців, з Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану та РФ, з яких 19 дорослих та 31 дитина. Діти навчаються в школах - 3 дитини в Яготині, решта - в школах міста Київ. У 2018 році ПТРБ для міста було придбано дитячий майданчик на 16 елементів, майданчиком користуватимуться як діти-біженці, так і діти яготинців. Завдяки співпраці з ПТРБ для однієї з міських шкіл, яку відвідують діти-біженці, придбано 3 три інтерактивні дошки, 2 меблеві стінки та мебльований комп'ютерний клас. KV: Чи були ситуації, коли громада “виганяла” із території інвесторів? Наталія Дзюба: Так, такий випадок був. До нас мало зайти підприємство “Роквул”, яке планувало займатись виробництвом кам’яної вати. Це був рік парламентський виборів, в місті було організовано низку акцій проти будівництва заводу. На цих акціях, до речі, були також помітні прапори політичних партій. Загалом нам не вдалось пояснити громаді, що це виробництво безпечне, адже аналогічне підприємство працює в центрі Данії. Але зараз частина жителів змінили свою думку і вважають, що тоді рішення не допустити в місто інвестора було прийнято неправильно. KV:  Чи є проблеми із перевізниками? Наталія Дзюба: Сьогодні питання автобусних перевезень на міських маршрутах знаходиться на особливому контролі в міській раді. Особливих нарікань на роботу по перевезенню пасажирів по місту не виникає. Зараз маємо 9 автобусних маршрутів, які здійснюють рух таким чином, щоб максимально охопити всі мікрорайони міста та з мінімальним інтервалом руху. Але така ситуація з автобусними перевезеннями в місті була не завжди. В 2011 році перевезення пасажирів по місту здійснювались мікроавтобусами з невеликою кількістю місць для пасажирів та й технічний стан транспортних засобів бажав бути кращим. Для кардинального вирішення питання пасажирських перевезень в 2011 році ми провели новий конкурс. Тоді участь взяли не тільки місцеві суб’єкти підприємницької діяльності, а й перевізник з міста Києва - ТОВ “Регіонавто”, якого за результатами конкурсу  визначено переможцем по п’яти маршрутах із восьми заявлених. Ситуація з перевезенням пасажирів значно покращилась. З часом перевізник відмовився від перевезень, мотивуючи відмову низькими тарифами. В 2016 році перед проведенням конкурсів міська рада з громадою міста обговорила та запропонувала більш зручні графіки руху автобусів по місту. Після чого було затверджено вісім маршрутів, а на численні звернення мешканців міста в 2017 році  було відкрито новий автобусний маршрут № 5 “Станція “Яготин” – мікрорайон “Рай ДУ”. KV:  Чи є проблеми із перевезенням пільговиків? Наталія Дзюба: Відповідно до укладених договорів перевізники намагаються максимально забезпечувати безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян згідно з вимогами чинного законодавства. Міська рада забезпечує безкоштовний проїзд 35 дітей із малозабезпечених сімей, здійснюючи фінансування проїзних квитків на суму близько 36 тис. гривень. Для всіх учнів 1-4 класів міських загальноосвітніх шкіл виготовлено учнівські квитки, які дають право на пільговий проїзд школярів в розмірі 50% від вартості проїзду, який на даний час складає 6 гривень. В міському бюджеті на 2019 рік передбачено кошти в сумі 639 тис. гривень на перевезення пільгових категорій населення. KV:  Чи є проблеми всередині міськради? Як миритись із депутатами? Наталія Дзюба: Я завжди зверталась до депутатів з проханням - давайте забудемо, що ми прийшли від різних політичних сил, тут є єдина партія – яготинці і наше основне завдання працювати на громаду, яка нам довіряє. Наразі у міськраді представлено 8 політичних сил - БПП, “Свобода”, “Батьківщина”, “Воля”, УКРОП, “Опозиційний блок”, Радикальна партія Олега Ляшка, “Наш край”. І мені приємно, що депутати і минулого скликання, і цього, вболівають за свою громаду. Є спільна мета - зробити місто  красивішим, інвестиційно привабливим ,а жителів міста щасливими і заможними. Але спірні питання бувають. Наприклад, бюджет цього року ми обговорювали декілька разів на різних зібраннях. Головне - чути один одного і розуміти, що ми працюємо на громаду. KV:  Які відносини з районом? Чи вважаєте справедливим зняття голови райради? Наталія Дзюба: Стараюсь знаходити компроміс і не з'ясовувати стосунки. Головне - є громада, яка делегувала мені мої повноваження, тому я маю в першу чергу думати про вирішення їх проблем. Я не була присутня  на сесії, де прийняли рішення про зняття голови райради, тому не можу коментувати. Це внутрішня проблема, яка існує між головою та депутатами. KV:  Чи почав діяти на території Віталій Ярема як кандидат? Наталія Дзюба: Виборчий процес ще не почався, за законом діяти як кандидат він не має права. Разом з тим, як мені відомо, Віталій Ярема займає посаду заступника голови Київського обласного осередку політичної партії Блок Петра Порошенка “Солідарність”, відтак він, як політичний діяч, може зустрітися з громадою, щоб обговорити питання життєдіяльності області. До речі, саме Віталій Григорович активно допомогав у питанні проведення ремонту вулиці Незалежності в м. Яготині, за що я йому щиро дякую від громади міста. KV:  Народний депутат по вашому округу Сергій Міщенко допомагає Яготину? Наталія Дзюба: Сергій Григорович, як народний депутат, допомогав громаді у вирішенні питання перерахування до місцевого бюджету коштів акцизного податку із своєчасним перерахуванням якого були затримки.   KV:  Чи є діалог з областю? Що змінилося з приходом нового губернатора? Наталія Дзюба: Мені приємно, що коли відбулася зміна губернатора, Олександр Терещук відразу приїхав в Яготин, зустрівся з активом міста. І приїхав він разом із керівниками департаментів. Є у місті ще одна проблемна дорога - по вул. Толбухіна. На тій зустрічі я підняла питання ремонту цієї дороги, оскільки вона - обласного значення. І процес пішов, її почали робити. В повній мірі не вдалось завершити роботи через погодні умови. Я просила за цю дорогу не в одного губернатора. Із приходом Терещука відбулися конкретні зрушення. KV:  Які цілі на посаді? План максимум. Наталія Дзюба: Мій план максимум - асфальтовані дороги, затишок у місті. Я завжди бачила Яготин красивим, охайним і привабливим для інвесторів. Освітлення на вулицях, будинки, комфортні для проживання, чистота та затишок вулиць – якщо це все допоможе залучити інвесторів, а бюджет міста становитиме хоча б 500 млн - я буду щаслива, бо молодь буде працювати в місті і не буде їхати до столиці та за кордон, батьки будуть бачити своїх дітей, а дідусі і бабусі - своїх онуків. KV:  Чи готові на ще одну каденцію? Або плануєте рухатися кар'єрними сходами? Ви вже балотувались у народні депутати. Наталія Дзюба: Багато факторів буде впливати на те, чи піду на третю каденцію. Поки що планую. Бажання  та обставини - різні речі. Адже все може скластись в житті інакше, не виключаю також, що піду на іншу посаду. Я балотувалась у Верховну Раду у 2000 році кандидатом в депутати Верховної Ради України по 98 виборчому округу, в 2006 році по партійних списках. Поки що я не народний депутат, але, на мою думку, у Верховній Раді занадто мало жінок. Тож час покаже. Читайте: Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”KиевVласть

При впровадженні Нової промислової політики дуже важлива правильна пріоритетність у виборі напрямків розвитку, модернізації, підтримки чи створенні нових промислових виробництв. Від правильної пріоритетності буде залежати і отримання перших результатів і їх вагомість для економіки країни та суспільства. Визначення пріоритетів у створенні, відновленні чи розвитку промислового виробництва повинно ґрунтуватися на принципах від простого до складного, від менших витрат до більших, від швидкої до більш тривалої окупності інвестицій в капіталовкладення. Пріоритети виробництва необхідно формувати за наступними напрямками: імпортозаміщення, експортно орієнтоване виробництво та розвиток внутрішнього споживання.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Імпортозаміщення, обсяги його виробництва, визначається за простою схемою, яка передбачає визначення асортименту та кількості імпортованого товару шляхом аналізу даних про імпортовані в країну товари. Після цього необхідно провести економічний аналіз ресурсних обмежень, які можуть виникнуть в процесі організації виробництва та безпосереднього самого виробництва продукції з подальшим наданням висновків щодо можливості виробництва промислових товарів, його асортименту і кількості. Потім визначаються можливі організаційні форми підприємства та його учасники, ресурсне та фінансове забезпечення. Фактично це план виробництва з технічно-економічним обґрунтуванням. Далі, після затвердження плану виробництва, відбуваються етапи практичної організації створення виробництва і виготовлення промислової продукції з налагодженням її збуту. Експортна орієнтація виробництва промислової продукції, формування її обсягів, повинна базуватися на існуючій сировинній базі, продукції первинної переробки, яка формує експорт зараз і може бути спожита країнами імпортерами вже у якості готової продукції, що пройшла оптимальну кількість переділів виробництва в Україні. Іншими словами, країни експортери експортують з України сировину, переробляють її у себе в країні для кінцевого споживання у вигляді готової продукції.  При дефіциті сировини, країни експортери будуть вимушені поступово переходити від переробки сировини з України до споживання продукції української переробної галузі. Одним з наслідків розширеного зростання виробництва в промисловості буде зростання зайнятості і доходів населення, а як наслідок - зростання споживання. Таке зростання необхідно задовольнити збільшенням власного виробництва. Прикладом зростання такого споживання може бути будівництво житла, соціально-економічної інфраструктури в тому числі і доріг. Таке споживання не може бути ні імпортоване, ні експортоване. На шляху до  відтворення економіки країни та зростання благополуччя українців не можуть стояти перепонами монополії, відсутність дієвих державних механізмів управління, обмеженість у фінансових ресурсах. Це національні інтереси і Нова промислова політика повинна бути спрямована в забезпечення її реалізації. Читайте: Вступ до Нової промислової політики Роман Головін, кандидат наук з державного управління KиевVласть

На початку 90-х  в країні відбулися  кардинальні зміни: загальний економічний спад; приватизація підприємств; майже відмова держави від участі в економіці країни і заміна функцій державного управління на самоорганізацію ринкової економіки. Все відбувалося з явним негативним перебільшенням: занадто багато ринкової свободи, занадто багато приватизації, занадто мало державної підтримки і управління та формуванням прихованих загроз для економічної безпеки держави. Економіка держави отримала багатовекторність, яка з самого започаткування несла в собі суперечливість і приводила до занепаду промисловість країни. Втрачено час і втрачено можливості. Багато напрямків галузі перестало існувати, а на їх місце прийшов імпорт, за який приходиться розраховуватися надрами, лісом, негативними змінами в навколишньому  середовищі та трудовими ресурсами країни. Порівнюючи стан  промисловості за статистичними даними необхідно враховувати те, що відбулися структурні зміни в споживанні товарів, поява нових товарів, заміна певних груп товарів на інші товари. Також розглядати втрати необхідно не тільки з точки зору зменшення виробництва, а і з точки зору збільшення імпорту промислових товарів і продуктів. Візьмемо для приклада більш показові товари чи продукцію. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Незаперечним є той факт, що загальною характеристикою  динаміки виробництва і споживання є виробництво електроенергії. З 1991 року воно скоротилося з 298 до 189 млрд*кВт*год. Скоротилося виробництво легкових автомобілів з 196 до 8 тисяч. В грошовому еквіваленті таке скорочення можна оцінити в 50-70 млрд гривень. Виробництво тваринного масла скоротилося з 444 до 100 тис. тон, при цьому ні в кого не має впевненості, що в маслі зараз саме тваринний жир. Виробництво ковбасних виробів скоротилося з 900 до 247 тис. тон. Скоротилося більше ніж в 10 разів виробництво тканин та взуття. Майже вдвічі скоротилося виробництво добрив та цементу. Отже промислове виробництво в Україні з 1991 року зазнало колосального зменшення. Говорити, що причиною такого зменшення було розірвання економічних та виробничих зв’язків, які існували до цього, які створювалися не  на базі єдиного промислового комплексу України,  а як частина народного господарського комплексу  колишнього СРСР абсолютно безпідставно. І це підтверджують дані статистики - спад відбувався поступово. Відбувалося імпортозаміщення, знижувався експорт. Відсутня державна політика в промисловому виробництві, хибні уяви про ринкову економіку і вже налагоджений імпорт і скорочений експорт формують умови для спаду виробництва. Перехідними процесами потрібно було управляти. Це не було зроблено, і тому маємо негативні наслідки. Спроби почати відновлення промисловості несли декларативний характер у вигляді державних програм її розвитку, які мали слабке формулювання завдань, відсутність заходів та механізмів для їх реалізації з метою  відновлення та розвитку промисловості в країні.  А головне - не визначалися  суб’єкти та ресурси для виконання цих програм.  Фактично Україна живе з відсутністю промислової політики. Врешті-решт, до чого спромігся передостанній уряд, в черговий раз ліквідувати Міністерство промислової політики шляхом приєднання до Міністерства економічного розвитку і торгівлі, відповідно до постанови КМУ від 23 березня 2014 р. № 94. А діючий уряд має в активі несхвалену стратегію розвитку промислового комплексу, яка запропонована Міністерством економічного розвитку і не містить пропозицій, які б кардинально могли змінити ситуацію в промисловості з негативної в позитивну. Такі пропозиції повинні були б містити реформаторські ідеї, які запроваджували б зміни підходів в організації виробництв, форм відносин власності при створенні нових виробництв та реанімації чи модернізації діючих. Чекати відновлення промислового  виробництво на засадах тих ринкових  механізмів які є зараз – втрачати час, економіку країни і, врешті-решт, саму країну в абсолютному і відносному відставанні. За десятки років очікувань технологічний рівень виробництва не зріс. Іноземні інвестиції в технологічне виробництво не прийшли. Іноземному капіталу не вигідно інвестувати в нові виробничі технології, виробництво нових товарів та загальне збільшення виробництва промислових товарів – йому не вигідно  породжувати конкуренцію самому собі. Інвестувати іноземцям в таку промисловість – значить створювати зайву конкуренцію не тільки безпосередньо виробникам промислової продукції в своїй країні, а і капіталу взагалі. Світовий капітал, не говорячи вже про капітал в певній країні, дуже пов’язаний між собою і навряд чи готовий до створення ризиків самому собі такими інвестиціями. Зате, іноземний капітал завжди буде зацікавлений в інвестування в природні ресурси – вивезення лісових ресурсів, надр та забруднення нашого довкілля. Ті поодинокі приклади відкриття нових підприємств формуються на сировинній основі чи дешевому трудовому ресурсу. Незаперечно негативним фактом є абсолютна відсутність зі сторони держави кредитної політики, направленої на кредитування промисловості, особливо  нових напрямків виробництв з високою технологічністю. На фоні цього негативно впливають на економіку країни і іноземні кредити, які заміщають природну монополію національною валютою на кредитування і направлені на розвиток сировинних галузей, ще більше послаблюючи національну валюту. Не на користь розвитку промисловості є і недержавна монополізація важливих галузей промисловості, які є ресурсними для виробництва промислових товарів. Це паливно-енергетичні галузі, хімічна промисловість, аграрна промисловість. Також, дуже негативним є те, що одиничні виробництва важливі для впровадження політики імпортозаміщення, перебувають у приватній власності і за рядом причин зупинили виробничу діяльність або вона знаходиться в незадовільному стані і не задовольняє внутрішні потреби. Не сприяють розвитку і відносини щодо форми чи структури власності виробництв. Часто форма власності  виробництва не дає можливості державі ефективно втрутиться в процес виробництва, підтримати його на державному рівні. Причиною цьому є закладене в основу суто ринкове бачення економічних процесів, а не соціально (суспільно) - ринкове, корупційна складова, яка стоїть як перепона з обох сторін. В результаті втрачає держава і втрачає власник підприємства. Звісно, держава не може як формування в суспільних інтересах, займатися допомогою і організацією отримання прибутку в інтересах власника виробництва чи кількох власників. Навіть таке “прикриття”, як створення робочих місць, сплата податків, не визнають за власником підприємства ні за самим підприємством соціальної функції окрім отримання прибутку. Отже, для підтримки будь-якого виробництва державою – воно повинно мати усуспільнений характер діяльності, який буде виражений чи колективною формою власності підприємства, сформованою за певним принципом, чи  масовим видом діяльності або масовою участю в ній громадян України, чи буде державним виробничим підприємством. Державі необхідно бачити об’єкт фінансування інвестицій і що від цього отримає держава і суспільство, в тому числі можливі негативні наслідки. Питання розвитку промислового виробництва, розширення його асортименту – це питання національного інтересу, в якому можуть бути зацікавлені тільки українське суспільство та держава, як суверенна політико-територіальна організація суспільства. Падіння економіки, збільшення її сировинної складової,  неуспішні спроби відновлення виробництва формує усвідомлення того, що державі необхідна дієва промислова політика – Нова промислова політика. Завдання Нової промислової політики Нова промислова політика передбачає впровадження сукупності механізмів та заходів, направлених на зміну форм відносин власності у створенні чи реорганізації виробництв, зміни ставлення держави до управління її власністю, зміни відношення до монополії та, головне, зміни кредитної політики як джерела фінансування  реформи структури та відносин в промисловості.   Нова промислова політика має потенційно високий інтерес, який пов'язаний з можливістю здійснення конкретних змін в структурі економіки, включаючи компенсацію “провалів ринку” - там де не можуть бути застосовані ринкові механізми. Формування Нової промислової політики не простий процес, що обумовлюється складністю, яка виникає у зв’язку з координацією спільної дії різних державних механізмів та інструментів і тих позитивних результатів, які потенційно вона може принести.  В сучасних умовах промислову політику необхідно розглядати як діяльність, направлену на компенсацію “провалів ринку”, формування сприятливого середовища, яке приведе до трансформації структури економіки та формування передумов економічного зростання. Для впровадження Нової промислової політики необхідне принципове розуміння учасників політики – її об’єктів і суб’єктів, джерел фінансування розвитку, механізмів конкуренції та протекціонізму, напрямків розширення виробництва. Об’єктом політики повинно стати збільшення промислового виробництва, завдяки створенню нових напрямків промислового виробництва, модернізації та розширенню діючих напрямків, відновлення виробництва певних груп товарів.  Створення нових виробництв повинно базуватися в першу чергу на імпортозаміщенні, експортній орієнтації та збільшенні внутрішнього попиту. Ініціатором, суб’єктом розвитку промисловості повинна стати держава та її громадяни. Держава повинна визначати пріоритетні напрямки для нового промислового виробництва, за ініціативи спеціальних державних органів чи  громадян та їх господарських об’єднань. Власниками нових виробництв можуть ставати громадяни, як члени трудового колективу, держава як тимчасовий власник, співвласник.  Реалізація Нової промислової політики повинна базуватися на сукупності скоординованих  спільних дій різних державних механізмів та інструментів. Отже, метою Нової промислової політики повинно стати формування оптимального промислового виробництва, направленого на розвиток чи збільшення імпортозаміщення, експорт та максимальне забезпечення внутрішніх виробничих чи споживчих потреб в інтересах соціально-економічного розвитку. Досягнення мети передбачатиме виконання певних завдань, головними з яких є:  - визначення пріоритетних напрямків промислового виробництва  відповідно до мети Нової промислової політики  для створення нових виробництв промислової продукції; - відновлення державних монополій, вплив і регулювання діяльності існуючих монополій для зосередженого розвитку галузей промисловості; - створення держаних механізмів формування умов і засад колективного господарювання та колективної власності при створенні нових підприємств з виробництва промислової продукції за ініціативу колективу, яке відповідає меті Нової промислової політики; - створення державних механізмів організації, підтримки та захисту нових напрямків промислового виробництва; - створення державних механізмів організації та підтримки  відновлення чи модернізації промислового виробництва; - створення механізмів державної кредитної політики, направленої на забезпечення реалізації Нової промислової політики; - створення галузевої та міжгалузевої кооперації; - взяття під державний контроль чи управління важливих чи одиничних  напрямків промислового виробництва; - створення господарюючих суб’єктів державної власності для формування виробництв, діяльність яких буде направлена на досягнення мети Нової промислової політики; - впровадження нової якості  управління державною власністю через інститут управлінців нової формації. Результатами впровадження Нової промислової політики буде: - сформовані (повернені) і діючі в інтересах суспільства державні монополії; - мінімізація впливу монополій на розвиток промисловості і економіки в цілому; - організовані і працюючі нові промислові виробництва з приорітетних груп товарів відповідно до оптимальності виробництва; - усуспільнення прибутку від виробничої діяльності; - модернізації існуючого промислового виробництва для підвищення якості та зниження собівартості технологічних процесів; -  відновлення і модернізація промислового виробництва; - створення високооплачуваних робочих місць. Читайте: Обіг землі і нова аграрна політика. Пропозиції щодо нових основних законодавчих змін Роман Головін, кандидат наук з державного управлінняKиевVласть

Друзі! До вашої уваги продовження публікації розділів основних аспектів Нової аграрної політики. Всі публікації виданих розділів основних аспектів Нової аграрної політики ви можете переглянути в моєму профілі на цьому сайті або на моїй сторінці у FB Роман Головін. В Україні склалися дві основні форми земельних відносин: орендна і самостійна, коли власник самостійно обробляє землю. Суттєвим є те, що при орендній формі власнику землі не належить вироблений (вирощений) продукт (врожай), оскільки він віддав землю в користування (в оренду чи емфітевзис). А при самостійній формі, коли власник самостійно обробляє землю, навпаки, власник землі є і власником виробленого (вирощеного) на землі продукту (врожаю). Самостійний обробіток за способом організації господарської діяльності поділяється на одноосібний (сімейний) та колективний. На початку дії кучмівської земельної реформи землевласники не були поінформовані і підготовлені, самостійно управляти чи приймати участь в управління майном, користуватися і володіти ним для самостійного отримання доходу від нього, а тому не були готові стати справжніми власниками отриманого майна і землі. Зазвичай вони цілими селами підписували договори оренди землі з майбутніми аграрними олігархами і одночасно продавали їм дешево  розпайоване колгоспне майно в надії, що буде робота і жити буде краще, ніж раніше. Орендарі отримали оптимальні за розміром земельні площі колишніх колгоспів, що забезпечило можливість дуже прибутково займатися рослинництвом з дотриманням сівозміни, сучасних технологій і санітарних розривів. З майном поступили простіше: тварин “вирізали”, приміщення ферм облаштували, в кращому випадку, під сховища. Внаслідок цього люди залишилися без майна, роботи і з мізерною орендною платою. Зараз люди вже усвідомили трагічність того, що відбулося. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   На сьогодні, в результаті конкурування, відбувається поступовий процес переходу земельних ділянок селян від великих орендарів землі до менших, дрібних, які пропонують більшу оплату як мотивацію для селянина змінити орендаря. В результаті таких переходів утворюються менші за розміром земельні площі, відбувається їх дроблення. Ефективність обробітку землі на малих площах менша, ніж на великих, причиною чого є збільшення витрат на одиницю площі. Також виникає більше виробничих ризиків. Відносини, сформовані на користуванні землею (оренда, емфітевзис), не формують ставлення до землі, як до своєї власності. На чужій землі орендар, як правило, не будує капітальні споруди та не здійснює довгострокове фінансування. Також за такої форми користування землею прибуток не усуспільнюється. Він має низьку інвестиційну ефективність. Це негативний і неоптимальний стан. Ще одне негативне явище – продаж прав користування землею через корпоративні права підприємств-орендарів. Купівля таких прав - це неефективні витрати, що не створюють доданої вартості. Натомість, не в інтересах власників землі, відбувається спекуляція – створення прибутку на земельних відносинах. Так зване рейдерство у земельних відносинах також пов’язане з орендою. При переході землі від одного орендаря до іншого чи під час перепродажу корпоративних прав у підприємств-орендарів виникають конфлікти. Таким чином, у земельних відносинах, що склалися, прослідковується чітка тенденція до деградації землеробства – поступовий перехід від великого до дрібного товарного виробництва на засадах оренди. При іншій формі земельних відносин, коли власник самостійно обробляє землю, йому належить вироблений (вирощений) на землі продукт (врожай). Самостійний обробіток буває одноосібним (сімейним) чи колективним. При самостійному обробітку землі власник може обробляти її не лише за допомогою власних засобів (техніка, гроші, фізична праця), а і з застосуванням позичених і найнятих (техніки, кредитів, найманої праці). Селянин, власник землі, є первинним товаровиробником, йому належить вироблений (вирощений) на власній землі продукт (врожай). Розміри земельних ділянок, отриманих колишнім працівником КСП внаслідок розпаювання, становлять 1 – 6 гектарів. На таких площах може здійснюватися лише дрібне товарне виробництво, яке через більші витрати на одиницю площі є менш ефективним та більш ризикованим, ніж крупнотоварне При самостійному одноосібному (сімейному) обробітку землі великі технологічні земельні площі розмежовуються на менші окремі ділянки відповідно до актів на право власності на земельну ділянку, утворюючи дрібніші земельні площі, які, за звичай, називають “шахматкою”. Такі “шахматки” ускладнюють ефективний обробіток землі. Цей процес дроблення земельних площ триватиме, оскільки самостійний одноосібний обробіток землі дає власнику більший дохід, ніж орендна плата за користування землею, навіть при меншій ефективності обробітку землі. З точки зору власника землі — це позитивний процес. А з точки зору ефективності обробітку землі — негативний. В Україні власний обробіток землі перебуває переважно в “тіні”. Одноосібники, здебільшого, не реєструються суб’єктами підприємницької діяльності. Перспективною формою земельних відносин є самостійний колективний обробіток. Колективна форма господарювання є перспективною з точки зору об’єднання (кооперації) активів і зусиль. В Україні, після втрати КСП (колгоспів) як суб’єктів колективного господарювання, вже знову починають зароджуватися нові форми колективного обробітку землі. Власники землі, які здебільшого проживають в одному селі (об’єднаній територіальній громаді), об’єднують свою землю, формуючи більші ділянки землі, ніж при одноосібному обробітку. Селяни, власники землі, самостійно визначаються щодо культур, які вирощуватимуть, винаймають техніку для обробітку землі, розподіляють отриману продукцію між собою. Вбачається, що колективна форма господарювання на землі створюватиме умови для формування технологічного обробітку земельних ділянок. Колективний обробіток — це наслідок усвідомлення того, що об’єднання зусиль і засобів  є економічно вигіднішим, не тільки ніж передача землі в оренду, а й ніж індивідуальне (сімейне) господарювання. Об’єднання власників землі як суб’єктів господарювання для самостійного обробітку землі є первинним товаровиробником. Порівняємо варіанти форм земельних відносин за критеріями ефективності. Оцінімо ефективність кожної з форм відносин за такими критеріями: рівень технологічності земельної площі для обробітку, рівень технологічності процесу обробітку землі, тенденція до збільшення масштабів ділянок, можливість розвитку високотехнологічного тваринництва, можливість отримання довгострокових кредитів, прибутковість діяльності, дохід власника землі, усуспільнення прибутку, соціальні наслідки. Таблиця 1 Порівняння варіантів земельних відносин Критерій Обробіток землі на правах користування за плату (оренда, емфітевзис, тощо) Одноосібний (сімейний) обробіток власної землі Колективний обробіток власної землі Рівень технологічності земельної площі за розміром для обробітку Висока Низька Висока Рівень технологічності процесу обробітку землі Високий Низький Високий Тенденція до збільшення розмірів ділянок Спадаюча Відсутня Зростаюча Можливість розвитку високотехнологічного тваринництва Низька Відсутня Присутня Можливість отримання довгострокових кредитів Середня Низька Висока Прибутковість діяльності Висока Середня Висока Дохід власника землі Низький Середній Високий Усуспільнення прибутку Відсутнє Повне Повне Соціальні наслідки Стратифікація населення Домінування малозабезпечених верств населення Зростання добробуту громадян Як бачимо, за критеріями ефективності колективне господарювання на землі дає кращі результати, ніж орендна форма земельних відносин та  індивідуальний самостійний обробіток землі. Після колективного господарювання пріоритет необхідно віддати одноосібному (сімейному) господарюванню. Впровадження колективної форми господарювання не потребує  законодавчих змін. При цьому, як власникам землі, так і владі доцільно ініціювати підтримку і поширення колективної форми земельних відносин. Колективне господарювання сприятиме формуванню первинного виробника сільськогосподарської продукції. Забезпечить умови для збільшення доходу власнику землі, її ефективного використання. З’явиться чітке розуміння об’єкта інвестування і можливість прямого державного кредитування. Створення суб’єкта господарювання за територіальним принципом усуне багато соціально-економічних протиріч, які виникають при орендних відносинах. Власники землі самі вирішуватимуть питання розподілу прибутків колективного підприємства. Цей прибуток належатиме їм. Він буде усуспільнений і матиме більшу ефективність для економічного розвитку територіальних громад, а значить і держави. Земля сільськогосподарського призначення, суб’єктом права на яку виступає держава, перебуває в користуванні спеціалізованих державних установ, в тому числі наукових закладів, або в оренді у суб’єктів господарювання для ведення сільськогосподарського товарного виробництва (рослинництва). Ефективність використання державного земельного ресурсу знаходиться в площині підвищення якості державного управління та подолання корупції. Читайте: Нова аграрна політика. Формування земельних відносин в Україні Роман Головін, кандидат наук з державного управління KиевVласть

23 листопада 2018 року Верховною Радою було прийнято законопроект №9260 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів”. В цьому документі, серед іншого, міститься норма, яка передбачає ліцензування роздрібної торгівлі автомобільним паливом. Цю норму було включено до закону нібито з метою наведення ладу на роздрібному ринку автомобільного палива, а особливо - з метою викорінення так званої проблеми “нелегальних” АЗС. В усякому разі, про це переможно рапортує об’єднання найбільших мереж АЗС країни - Нафтогазова асоціація України, члени якої не приховують, що доклали значних зусиль для того, щоб норма про ліцензування АЗС в законодавстві з’явилася. Ліцензування АЗС - досить дивний крок держави, особливо на фоні урядових декларацій щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності і взяття курсу на скорочення видів діяльності яка підлягає ліцензуванню. Вже відмінені ліцензії, наприклад, на: виробництво пестицидів;  проведення дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт; виконання авіаційно-хімічних робіт; виробництво автомобілів та автобусів; виробництво хімічних джерел струму (батарейок) та їх утилізації; операцій у сфері поводження з небезпечними відходами; виробництво ракет; імпорту сировини для виготовлення ліків; та багато інших видів діяльності. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Чому великі мережі АЗС так були зацікавлені у введенні ліцензування - не складно здогадатись. Цю норму можна порівняти з застосуванням ядерної зброї у військових конфліктах. Саме так. В багаторічній боротьбі паливних монополістів проти незалежних гравців автопаливного ринку від малого та середнього бізнесу великі мережі АЗС нарешті отримали суперзброю, на право володіння якою не шкодували ні сил, ні фінансових ресурсів. Тільки перший пункт ліцензійних умов – цільове призначення земельної ділянки – вже переважну більшість невеликих гравців ставить поза законом. Та чи наведе додаткове державне регулювання лад на ринку автопалива? Чи саме такого ладу потребує цей ринок? Чи справді на цьому ринку існує “непорядок”? Чи вирішить ліцензування справжні проблеми ринку? Чи вплине ліцензування на долю, наприклад, незаконної АЗС на вул. Ревуцького в Києві, яку будує одна відома мережа? Можна було б і повірити у добрі наміри паливних монополістів та чиновників, але згадана АЗС на вул. Ревуцького - маркер, який перекреслює будь-які їх спроби переконати суспільство у добрих намірах. Читайте: Прокуратура Киева через суд требует снести незаконную АЗС “ОККО” на Ревуцкого Коротко нагадаю: АЗС будується з порушенням більшості існуючих вимог щодо розміщення таких об’єктів, майже впритул до житлових багатоповерхівок та ще й в такому місці, де, з точки зору міської естетики, заправка виглядає дуже сумнівно. А головне - місцеві мешканці вже скоро як два роки ведуть криваву, в прямому сенсі слова, боротьбу проти цього об’єкту. Киян били, умисно псували їх майно, шантажували. Де весь цей час були державні та міські органи влади які повинні контролювати питання законності будівництва подібних об’єктів? Читайте: На скандальной стройке заправки на Ревуцкого опять неспокойно (фото, видео) Чому мер Києва Віталій Кличко довгий час, незважаючи на криваві сутички, взагалі робив вигляд, що нічого не відбувається, а коли мовчати вже стало зовсім незручно, гучно пообіцяв підтримку киянам - і згодом знов самоусунувся від цього питання? Чому Київрада не проголосувала за розірвання договору оренди на цю ділянку? Де Департамент міського благоустрою Київської міськдержадміністрації (КМДА) (директор департаменту Андрій Фіщук, - KV) , який так багато зробив і робить для знищення дрібних київських підприємців, а “слона” чомусь не бачить? Читайте: На улице Ревуцкого в Киеве около 30 машин облиты кислотой (фото) Де Департамент містобудування та архітектури КМДА (директор департаменту Олександр Свистунов, - KV)? Де Департамент земельних ресурсів КМДА (директор департаменту Петро Оленіч, - KV)? Де Дарницька РДА (в.о. голови Петро Захарченко, - KV)? Де МНС? Де санітарно-епідеміологічна служба? Де екологічна інспекція? Де Мінрегіон із своїми державними будівельними нормами? Де взагалі вся державна дозвільно-погоджувальна система і контролюючі органи? Читайте: “Галнафтогаз” пообещал вместо заправки в Киеве на Ревуцкого сделать кафе Їх мовчання і пасивність ще раз підтверджують істину про абсолютну неспроможність та неефективність існуючого державного нагляду за виробничою, будівельною, промисловою, санітарною, екологічною, протипожежною та техногенною безпекою. Вся ця система - це механізм, який служить сам собі і використовується як засіб для переформатування ринків та знищення конкуренції на користь потужних учасників в різних галузях. Суспільство вже звикло, що за намірами держави навести лад в якійсь сфері дуже часто стоїть чийсь конкретний фінансовий інтерес. Читайте: Прокуратура обвинила депутата Киевсовета Новикова в избиении полицейских во время побоища на Ревуцкого Ну, а Нафтогазова асоціація України, членом якої є підприємство, під чиїм брендом будується АЗС на Ревуцького, чудово демонструє, як насправді це об’єднання великих мереж АЗС трактує власні лозунги, прописані у дивному документі під пафосною назвою “Кодекс етики учасників Нафтогазової асоціації України”. Один з лозунгів переконує, що учасники асоціації поділяють “такі ключові цінності, як Чесність, Надійність, Добропорядність, Безпеку та Повагу до людей”. Мабуть, киян, яким не пощастило жити на Ревуцького, великий автопаливний бізнес людьми не вважає - і чиновники міські та державні цю думку поділяють. Читайте: “ОККО” заподозрили в очередном незаконном строительстве заправки в Киеве Ставлю до відома “чесних, надійних та добропорядних з повагою до людей”, що квартири деяких мешканців вул. Ревуцького досі під арештом за позовом будівельної компанії, яка будує АЗС для вашого учасника. І досі тривають судові засідання, ініційовані забудовником щодо відшкодування збитків, яких йому нібито було нанесено протестами місцевих жителів. Сума, яку таким чином намагаються “збити” з простих киян за порушення їхніх же прав, – 1 913 627 гривень. І наостанок сакраментальне питання: чи отримає ліцензію АЗС на вул. Ревуцького в Києві? Читайте: Бензинові барони прориваються у королі Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців" KиевVласть

Однією з проблем розвитку промисловості України стала і залишаються хибна уява про інвестиції, особливо іноземні. Розвиток власного виробництва знаходиться тільки в просторі необхідності державотворення, економічного розвитку країни та її національної безпеки. Жодна країна світу не зацікавлена в розвитку промисловості в Україні. Ті жалюгідні інвестиції у вигляді невеликих підприємств, де весільними генералами виступають наші “державотворці”, є вимушеною мірою іноземців зі здешевлення виробництва за рахунок дармової праці українців, вільного від певного товару ринку чи економії на недотриманні екологічних норм. Або є відносно малим капіталом, який неконтрольований великим і системним капіталом. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Для прикладу. Виробництво тракторів, машин та механізмів для сільськогосподарського виробництва присутнє в багатьох країнах і є ознакою їх певної розвиненості – країна самостійно забезпечує себе знаряддями праці на самій первинній ланці створення продукції. Інвестувати іноземцям в таку промисловість – значить створювати зайву конкуренцію не тільки безпосередньо виробникам сільськогосподарської техніки в своїй країні, а і їхньому капіталу взагалі. Світовий капітал, не говорячи вже про капітал в певній країні, дуже пов’язаний між собою і навряд чи готовий до створення ризиків самому собі такими інвестиціями. Іноземний капітал завжди буде зацікавлений інвестувати в використання природних ресурсів України – вивезення лісу, експлуатацію надр та забруднення нашого довкілля. Тому, питання забезпечення грошима економічного розвитку України залишається відкритим. Ознакою любої державності є власні гроші. Це незаперечний факт. Кожна держава, кожний керівник держави (цар, король, президент, канцлер чи вождь пролетаріату) волів мати власну валюту. Через гроші можна впливати не тільки на економічний розвиток своєї країни, але і на інші. Так було тисячі років тому, і так залишається зараз. Читайте: Де взяти гроші Кличку і Гройсману Будь-яка іноземна інвестиція в нашу країну “придавлює” власну грошову одиницю своєю експансією, не дає їй можливість укріплюватися і ефективно формувати власну грошово-кредитну політику. Звучить, на перший погляд, дивно. Але це так. Це все одно, що дозволити лисиці ремонтувати курятник . Валюти розвинених країн сильні своєю експансією. Роздаючи кредити по всьому світу, країна емітент, окрім того що укріплює свою валюту, змушує тим самим, країни боржники для повернення кредиту і сплату відсотків за його користування, повертати те цінне і не відновлюване – природні ресурси та надра країни, формуючи валютні доходи. І причина тому проста - валюта “друкуються” тільки в країні її походження. Необхідно розраховувати на себе і переходити до нової грошово-кредитної політики. Яка впевнено і агресивно сприятиме розвитку економіки без огляду на іноземців – росіян, американців, європейців та інших, чиї представництва відкриті в кожному “обміннику” і майже на кожному кроці. Задача нової грошово-кредитної політики забезпечити економіку грошима як засобами обігу, необхідними для інвестування в так необхідні країні капіталовкладення. Починати необхідно з впровадження нової грошово-кредитної політики щодо підтримки та розвитку Народної земельної реформи. Читайте: Зажраті на землі: гра в пана-феодала і кріпака-холопа Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению KиевVласть

На ринках столиці сьогодні дуже багато продають риби, яка виловлена на Київщині або промисловиками, або рибалками-любителями. Але мало хто знає, яка сьогодні реальна екологічна ситуація на водоймах, чи придатна ця риба до вжитку. Про те, як сьогодні працює рибне господарство Київщини, яка якість риби у водоймах столичного регіону у другій частині інтерв'ю КиевVласть розповів начальник Управління Державного агентства рибного господарства в Києві та Київській області (Київського рибоохоронного патруля) Володимир Мухін. Перша частина: Володимир Мухін: “Сподіваюся, у наступному році штрафи за порушення правил рибальства будуть підвищені в 10 разів” Рибне господарство Київщини KV: Які сьогодні здійснюються рибогосподарські види діяльності на Київщині? Володимир Мухін: Мають квоту вилову і працюють на Київському і Канівському водосховищі понад 60 промисловиків. У цьому році квота вилову по Київському водосховищі виконана на 55%, по Канівському - на 78%. У минулому році вилов риби по Київському водосховищу був понад 1,2 тис. тонн, по Канівському - до 700 тонн. 30 підприємців працюють у режимі спеціального товарно-рибного господарства (СТРГ). Вони працюють на закритих водоймах на площі 4 728,333 га. Їх держава зобов'язує вселяти і виловлювати рибу, адже основна мета створення режиму СТРГ - це підвищення рибопродуктивності  водойми і забезпечення населення вітчизняною рибою. На початок цього року загальний вилов водних біоресурсів такими підприємцями становив 189,582 т. За 10 місяців поточного року вони виловили 148,624 тонн риби. У 2017 році ними було вселено 1 469 404 екземплярів рибопосадкового матеріалу.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Також на закритих водоймах на каскаді малих річок водосховищ працюють підприємці в умовах аквакультури. У 2017 році на Київщині виробництво рибопосадкового матеріалу та товарної риби здійснювали 255 підприємців (76 фізичних осіб-підприємців та 179 юридичних осіб). Загальна площа в аквакультурі становить 6 162,56 га (стави всіх категорій). Садки всіх категорій займають 4 659 кв. м, басейни всіх категорій – 5 034 кв. м, інші водні об’єкти (лимани, водосховище) – 363,65 га. Такими підприємцями було виловлено 737,157 тонн товарної риби, а вирощено і виловлено рибопосадкового матеріалу – 608,540 тонн. Ця діяльність також відноситься до промислового рибальства, але на таких водоймах здійснюється ще любительське і спортивне рибальство за плату. KV: На Вашу думку, треба збільшувати чи зменшувати об'єм промислового рибальства на Київщині? В.М.: Промисловий вилов на Київському і Канівському водосховищі треба обмежити і зменшити кількість промисловиків. У такому вигляді, як він зараз існує, його дуже важко контролювати. Можливо, доцільно створити рибну біржу, щоб була одна ділянка з відповідними умовами, де буде постійно знаходитися інспектор рибоохоронного патруля та санітарний лікар, який буде контролювати стан риби. Розвивати, на мій погляд, треба ставкове господарство, яке працює на закритих водоймах по принципу “що виростив, те виловив”. І потенціал для цього є великий. Сьогодні на Київщині наявні 6 тисяч ставків, з них лише 225, які працюють в аквакультурі, нам звітують. Що відбувається на інших - їх хтось орендує чи ведеться там якесь рибне господарство - невідомо. Я розумію, що не всі хочуть реально та легально працювати, бо в цей бізнес спочатку треба вкластися, а очікувати віддачу мінімум через рік-два. Щоб взяти в оренду водойму, провести науково-біологічне дослідження, закупити зарибок, корми, забезпечити охорону водойми від браконьєрів - потрібні інвестиції від 1 млн гривень. KV: Чи можна без залучення підприємців відновити іхтіофауну Київщини? В.М.: Ні, потрібні спільні зусилля. Цього року біля 1,5 млн молоді риб було вселено у водойми Київщини. Частково зариблення здійснювалося за рахунок державних коштів. І це було вперше за 10 років. Риба була вирощена на Новокаховському заводі частикових риб. Весною з цього заводу ми привезли і у гирлі річки Тетерів на Київському водосховищі вселили понад 300 тис. підрощених мальків щуки. Це місце - зона заборони для промислового і любительського рибальства. Ми його посилено охороняємо, тому вже восени спостерігаємо досить велику концентрацію дрібної щуки. У минулому році зариблення здійснювалося за кошти саме промисловиків. У цьому році ми також зобов’язуємо промисловиків проводити відновлення іхтіофауни та водних біоресурсів. Наприклад, 8 листопада було проведено зариблення Канівського водосховища за кошти вже промисловиків. Загалом цієї осені вже неоднократно проводилося зариблення Київського та Канівського водосховища рослиноїдними видами риб (короп, товстолоб, білий амур) та щука у районі міста Українка та Ржищів, села Лебедівка. Читайте: На Киевщине начат осенний сезон зарыбления Зараз водойми Київщини зариблюються рослиноїдними видами риб. Вони підходять і для промислового вилову, і є природним біомеліоратором, який покращує стан водойми. У наступному році ми будемо акцентувати увагу на вселенні, крім рослиноїдних, аборигенних та хижих видів риб - сома, щуки, судака. Зараз підприємства не вирощують ці види риб в необхідному обсязі, тому що не можуть спрогнозувати об'єми продажу, а вивести цю рибу досить дорого. Також вже третій рік поспіль за допомогою промисловиків на Київському водосховищі встановлюються штучні нерестові гнізда для покращення природного нересту риби.  Зокрема судака, який зараз один із самих найцінніших промислових видів риб. Зараз спостерігаємо тенденцію щодо збільшення його популяції. KV: Скільки цьогорічне зариблення коштувало держбюджету? В.М.: Розміру фінансування я не знаю. Ми контролюємо вселення, але фінансових потоків ми не бачимо. Досить великі витрати були на логістику - 25-30 грн коштує кілометр перевезення цієї риби. Ці кошти були залучені від громадських активістів і промисловиків Київського та Канівського водосховища. На доставку цієї риби пішло, думаю, мінімум 200 тис. гривень. Екологія водойм KV: Яка сьогодні реальна ситуація на водних об'єктах Києва та області, часто фіксується замор риби чи хвороби? В.М.: Всім відомо, що екосистема водойм Київщини кардинально змінена. Екосистему фактично вбили каскадом ГЕС та водосховищ. Дніпро залишилося лише вище Київського водосховища. В межах Києва від Київської ГЕС до греблі Канівської - все це Канівське водосховище, а не Дніпро. Мотивуючи необхідністю створення резервуару для прийняття паводкових вод, ГЕС проводять дуже різкий скид води саме в період нересту, коли ікра вже є в прибережній рослинності. Рівень води падає, ікра висихає, що завдає досить великі збитки. Цього року був скид води, через який була осушена водойма у районі Лебедівки на Київському водосховищі. Але вплив на природній нерест був незначний, більшість риб на той час вже віднерестилась і вилуплення личинок з ікри відбулося. Ми вживаємо заходи для зниження цього негативного впливу. Останні декілька років ситуація більш-менш стабільна. За час нашої роботи масової загибелі риби і критичних ситуацій не було. Загальна ситуація по Києву та Київській області наразі позитивна. Хоча риба хворіє і паразитами, і гельмінтами - проте, вони не становлять загрози для людини, якщо риба проходить термічну обробку. У минулому році була виявлена загибель риби через збудники хвороб. Були різкі перепади тиску, коливання температури, імунітет риби впав і почалося розповсюдження хвороб. У карасів було виявлено збудники дактилогірозу, у товстолоба - диплостомоз, синергазильоз і дактилогіроз. Виявлено це було на Гречано-гребельскому водосховищі у Київській області. Оскільки там діє режим спеціального товарно-рибного господарства, нами було видано припис і рекомендації щодо боротьби зі збудниками цих хвороб. Ситуація була вирівняна. KV: Часто причиною загибелі риби є задуха? В.М.: Ми з фахівцями Інституту рибного господарства НАНУ постійно робимо контрольні заміри кисню на водоймах. Нормальна концентрація кисню у воді 4-9 міліграм на літр. Нижче, вже критично. Дійсно, є види риб, які дуже чутливі до різкого зниження кисню. Задуха у минулому році була на озері Жандарка у Києві. Ми робили ополонки, в які вставляли очерет, щоб вони не замерзали і була природна аерація води. Читайте: Для спасения рыбы в озере Жандарка на Позняках установили промышленный компрессор Досить дієвий спосіб - це встановлення штучних аераторів, але по Київщині це неможливо - водойми дуже великі. У позаминулому і минулому році, коли було різке зниження кисню на водоймах Київщини, ми із залученням промисловиків та рибалок-любителів на гирлі річки Тетерів робили декілька тисяч штучних ополонок з очеретом. Ці ополонки були на декілька кілометрів. Виглядало, як поле з очерету. А завдяки течії з річки Тетерів збагачена киснем вода розповсюджувалася по Київському водосховищу. Влітку зниження кисню буває у зв'язку з термоклином. Теж можуть спричинити задуху великі паводкові води, що несуть воду з полів та боліт, яка насичена газами та сполуками з пониженим рівнем кисню. Такі ситуації особливо загрозливі на Київському водосховищі. Проте завдяки нашим заходам зниження кисню у воді до масштабної загибелі риби на Київщині не призводило. Наразі є болюче питання щодо водяного горіху - чилиму. Ним заростають тисячі гектар Київського та Канівського водосховища. Проблема у тому, що деякі види цього горіха занесені до Червоної книги України і провести його вилучення просто неможливо. Він росте на глибинах до трьох метрів і настільки вкриває шаром водну поверхню, що по ньому можна ходити деяким видам птахів. Він також дуже знижує рівень кисню. У ньому не нереститься риба. Сподіваюся, що Київська облдержадміністрація розгляне цю проблему як одну із першочергових у межах екологічної безпеки. Потрібні кошти, як нам сказали науковці, близько 200-300 тис. гривень на кожне водосховище, щоб провести наукове дослідження: дослідити який це вид, яка площа, який вплив на іхтіофауну. Потім надати Міністерству екології подання щодо виведення цієї рослини з Червоної книги і провести її біологічну меліорацію. Для перероблення цієї рослини можна будувати заводи, бо її об'єм вже тисячі тонн. Продукти переробки можуть бути використані у якості комбікормів для тварин. І якщо зараз питання не вирішити у найближчому майбутньому, то це може бути катастрофа. KV: Невже за останні роки не спостерігалася на Київщині загибелі риби через скиди підприємств? В.М.: Коли йде забруднення стічними водами або скидами промислових підприємств, то це вже повноваження Державної екологічної інспекції. Ми тільки розраховуємо збитки, пов'язані із загибеллю риби. Скарги від громадян на кольорові плями на воді були. Ми їх фіксуємо, якщо є загибель риби. Така ситуація була на річці Рось та Стугна, де була кольорова вода. В інших випадках, де ми передбачали скид забруднюючих речовин, загибелі риби не спостерігали. Проте також повідомляли про ці факти Державній екологічній інспекції та поліції. Читайте: В Белоцерковском районе Киевщины зафиксирован замор рыбы (фото) KV: На технологічних водоймах, наприклад, Бортницької станції аерації, риба придатна до споживання? В.М.: Загибелі водних біоресурсів у місці скиду Бортницької станції аерації ми не спостерігаємо. Але у цьому каналі ми часто фіксуємо браконьєрство: вилов риби сітками, павуками, ості (рос. “острогами”). Враховуючи теплу воду, дуже великий обсяг зообентосу, органічних речовин і мікроорганізмів, які є кормом для риб, риба дуже добре там росте, розвивається та нереститься. Уся риба, яка там незаконно виловлюється, потрапляє у місця стихійної торгівлі. Жодний рибалка цю рибу сам їсти не буде. Вона забруднена, в ній вміст всієї таблиці Менделєєва. Ми намагаємося ліквідувати там будь-яке рибальство. Загалом на Київщині дуже багато меліоративних каналів, які вважаються технологічними водоймами. На них правила рибальства не розповсюджуються. Варто враховувати те, що на Київщині добре розвивається сільське господарство. Але всі ми знаємо, що агропромисловий комплекс не може бути без застосування хімічних добрив, пестицидів та гербіцидів. Забруднення водойм пестицидами, гербіцидами і нітратами, які йдуть стічними, дощовими і талими водами з полів, дуже велике. Хоча риба від цього не гине, але якість цієї риби бажає бути кращою. Також велика кількість нітратів та фосфатів сприяє розвитку органіки і, безпосередньо, синьо-зелених водоростей, які в подальшому знижують рівень кисню у воді, що негативно впливає на рівень рибного запасу. Проте це питання не можна вирішити тільки у одному регіоні. Це питання державного рівня. KV: Часто на ринках Києва та області Київський рибоохоронний патруль фіксує порушення та продаж неякісних водних біоресурсів? В.М.: На ринках у поточному році нами виявлено 174 порушення. Громадяни реалізовували рибу без документів, які підтверджують законність її походження (сертифікат відповідності, ветеринарний документ та накладна щодо придбання риби). Загальна кількість вилученої риби становить понад 2,5 тонни. Цього року на ринках нами фіксується значно меньше порушень - у минулому році було зафіксовано 393 порушення і вилучено 7,7 тонн риби. Зараз на ринках щоденно працює рейдова група. Також реагування йде в режимі рейдових заходів у “рибні дні”, або як оперативна реакція на звернення громадян. KV: На яких ринках Києва та Київщини найчастіше фіксувалися порушення? В.М.: Київський рибоохоронний патруль виявляє порушення майже на всіх ринках столиці та Київщини. Порушення фіксуються на таких столичних ринках, як “Солом’янський”, “Юність”, “Шлях”, на стихійних ринках у Солом’янському, Оболонському, Дніпровському та Голосіївському районах; на трасі “Київ - Одеса”. На ринках Київщини - “Привокзальний” (м. Березань), “Вокзальний” (м. Біла Церква), на стихійних ринках у містах Рокитне, Українка, Вишневе, Фастів та ін. Кожний громадянин перед покупкою риби має право запитати у продавця документи щодо законного походження водних біоресурсів (наприклад, товарно-транспортна накладна). Якщо таких документів немає - оперативно просимо звертатися на “гарячу лінію” рибоохоронного патруля Київщини за номерами: (068) 642-80-26 або (099) 341-73-18. KV: Які санкції застосовувалися до порушників на ринках? В.М.: Це штрафи від 510 до 1 700 гривень за рішенням суду. Іноді суди виправдовують порушників, бо вони в суд приносять документи. Але склад правопорушення вважається закінченим, коли на момент перевірки були відсутні документи, навіть якщо вони є, а продавець їх забув. KV: Як використовуються вилучені водні біоресурси? В.М.: Якщо на ринку виявлена покинута риба, то складається акт виявлення безгосподарського майна. І при умові, що риба придатна до споживання, вона здається на рибоприймальний пункт користувачам водних біоресурсів, які вписують її у квоту як вилов. Якщо факт незаконної торгівлі документується, то у більшості випадків ми залишаємо рибу під розписку на відповідальне зберігання правопорушнику до рішення суду. У нас немає спеціалізованого транспорту та місця для зберігання. KV: Влада Києва та Київщини рибоохоронців столичного регіону підтримує? В.М.: Допомоги хотілося б трохи більше. У нас була налагоджена плідна співпраця з колишнім губернатором Київщини Олександром Горганом, але якогось додаткового фінансування на розвиток рибної галузі, відповідної програми не було. Натомість в інших областях такі фінансування здійснюється. Серед громадських організацій нам допомагає “Громада рибалок України”, “Рибальська сотня”, громадські організації підводних рибалок та інші. KV: Чого не вистачає Київському рибоохоронному патрулю для ефективної роботи? В.М.: Нам потрібно збільшення фінансування на паливо та мастильні матеріали хоча б в три рази, щоб ми могли працювати у режимі патрулювання. Треба закупити спеціальний одяг, який має вітро-, водо- та термозахист. Комплект сезонної форми для інспектора коштує 5-6 тисяч гривень. Тобто на ці цілі потрібно 500 тис. гривень. В десятки разів полегшили і підвищили б ефективність нашої роботи квадрокоптери. Поки я в режимі тестування використовую свій і розумію, що якщо у нас було хоча б 10 таких квадрокоптерів, то не треба було б витрачати стільки палива. Не вистачає нам тепловізорів. На всю Київщину ми маємо їх всього два. Вартість тепловізора біля 100 тис. грн. Їх варто було закупити хоча б з десяток. Зараз фінансування нашої діяльності здійснюється приблизно на 30% від потреби. У цьому році було відсутнє фінансування на оновлення матеріально технічної бази та капітальні видатки. KV: А кадрового голоду ви не відчуваєте? В.М.: У нашому штаті працює 40 інспекторів. У Києві та Київській області площа господарських водойм близько 180 тис. га. На інспектора припадає 4,5 тис. га обслуговування. Загальна протяжність середніх і малих річок у м. Києві та Київській області близько 7 тис. км, 6 тис. озер. Неможливо під кожним деревом, на кожний кілометр водойми виставити патрульного. Тому вихід один - щоб усвідомлювали, що за порушення буде покарання, і поважали. Зараз наші очі і вуха - це громадськість. Я безпосередньо веду комунікацію. Коли бачать правопорушення на воді, вони сигналізують. В день ми отримуємо до 10 повідомлень. За нашою статистикою, 70-80% не підтверджуються. Є випадки, коли нас за допомогою таких повідомлень намагаються дезорієнтувати, направити в інше місце. Для того, щоб ми раціонально використовували сили та засоби і оперативність була вищою, крім цілодобової “гарячої лінії” підключили ще мессенджери - WhatsApp, Telegram, Viber. Тепер рибалка, який бачить порушення, фотографує його, робить короткий опис та вказує точку геолокації. Ми бачимо, що повідомлення реальне і в першу чергу на нього реагуємо. Також ми просимо рибалок-любителів дочекатися нас. Це необхідно, по-перше, для того, щоб вони були свідками при оформленні документів. По-друге, рибалки можуть приходити на судові засідання, висловлювати свою громадську позицію і бути стороною апеляційного оскарження, якою ми по закону не є. Я нікого не звинувачую, але коли бачу, що в нас зібрана вся доказова база, а суд виправдовує порушника, підозрюю наявність корупційних зв'язків між порушником і суддею. А так як збитки порушником завдаються місцевій громаді, то тільки її представники можуть оскаржити рішення суду. Фото: KVKиевVласть

Якби земельна реформа Столипіна дала позитивні результати, то гасло Леніна “Землю селянам” не спрацювала б. Столипін заклав насильницьку руйнацію сільських общин і тим самим спровокував появу бідності:  стала зникати взаємодопомога, спільний розвиток. Столипін зробив ставку на скупого й хитрого селянина, “кулака” та дрібне фермерське господарювання. Це було західне бачення реформи,  товарно-капіталістичний “прусський шлях”. Кулаки змушували селян із землею виходити з общин – так легше було потім скупити землю бідняків. Кулаків селяни ненавиділи більше ніж поміщиків: поміщик від роду був таким, а кулак нагло наживався на проблемах сусідів. Відкрита призра до бідних, слабких і непрактичних у Столипіна, який вважав, що від вимирання таких країна нічого не втратить, була головним чинником земельної реформи Столипіна. Не врахувавши особливість формування селянства, важливість общинності, Столипін породив соціальну напругу. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Перерозподіл землі за Ленінським декретом спричинив появу ще більшої кількості дрібних господарств, переважно за рахунок земель поміщиків та сільської буржуазії. Дрібні господарства бідніли -  і їх земля переходила до кулаків. Цей процес, окрім наростання нових соціальних протиріч, спричинив погіршення в економіці сільського господарства. Поява НЕПу дала економічний поштовх, але посилила соціальні протиріччя. Поряд із зростанням колективної організації праці (кооперативи, артілі), яка базувалася на общинному укладі, набувало обертів “кулацтво” - це явно було протиріччям до суспільного ладу, який вибудовувався. Сільськогосподарська кооперація, колективне господарювання мало історичні передумови (общинне господарювання) і давало змогу розвивати продуктивні сили не тільки в селі, але і в містах, де вироблялися сільськогосподарські машини, і тільки колективні господарства мали змогу швидкої механізації виробництва. Колективне господарювання обходило масу перешкод, які існували в мілко товарному виробництві і стали можливим об’єктом для безвідсоткового кредитування. Сільськогосподарська кооперація існує в усьому світі, колективні підприємства -  основа світового бізнесу. Так, для інформації, для прихильників “сильного селянина”, так званого “кулака”,  хотілося б акцентувати на тому, що така частка селян складала менше 1%. Тобто тільки 1% жили  добре, інші – злидарі. Які шанси попасти в прихильника в число 1%? Ситуація на селі сьогодні нагадує Столипінщину, ситуацію 100 років тому. Бідні селяни продають свою землю за копійки “кулакам” й іншій буржуазії. А самі вимушені покидати свої села в пошуках роботи. Зараз кількість власників землі, селян – 7 мільйонів. Кількість так званих фермерів та орендарів землі – 50 тисяч, це 0,7%. Країна, де 0,7% володіють 99,3% сільськогосподарського виробництва є соціально не орієнтованою і не відповідає й приблизно європейським нормам. З історії стає зрозуміло, що мілке товарне сільськогосподарське виробництво програє значному товарному. Колективні підприємства ефективніші ніж одноосібні. Держава сильна і стабільна при максимальному усуспільненні прибутку. При початку приватизації землі, розпаюванні Україна отримала всі найкращі можливості для реалізації найзаповітніших мрій земельних реформаторів усіх часів і народів. Селяни стали власниками землі. Селяни стали співвласниками майнових комплексів. Але вподобанці Столипінщини направили все це надбання Українців в угоду 0,7% осіб з деструктивним баченням сільського господарства. Скривлене бачення горе науковців землі як товару, успішності нерегульованого ринку породило бідних селян, бідні села, відсутність тваринництва, пальмову олію в молоці. Одне, що селяни не вмирають з голоду, а виїжджають батраками в сусідні країни й далі. Розумним запитанням було б “А як бути далі?”. А далі треба виправляти деструктиви в земельних відносинах, які склалися. Яким чином і якими засобами виправляти, буде запропоновано після того, як буде усвідомлена проблеми і наслідки такого стану земельних відносин. Якщо ми готові, що суспільство знову остаточно поділиться на багатих і злиднів, то треба залишити усе так,  як є, зняти мораторій і чекати нових суспільних конфліктів. До усунення деструктивів в земельних відносинах ні в якому разі не можна знімати заборону на відчуження землі. Якщо ви не власник землі, і це все вас не стосується, і злидні не ваша доля, то повірте: все починається із землі, основи основ.  Читайте: Народна земельна реформа Головіна. Головний ворог селянина - орендар Фермер селянину - вовк Народна земельна реформа Головіна. Хто може скупити українську землю? Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению KиевVласть

Медіа - це засіб впливу на суспільство. Особисто я, працюючи в цій галузі, повинна, насамперед, збирати, обробляти та поширювати інформацію, а також допомогти суспільству самоорганізовуватися й структуруватися, пропагуючи певні життєві цінності, служити суспільству правдою, адекватно зображати соціальну дійсність тощо. Але на мене, як на журналіста, покладається й обов’язок формування громадської думки кожної людини стосовно випадку чи явища, в тому числі й подій в сфері екології. Часто екологи та організації, які опікуються екологічними труднощами, нехтують засобами масової інформації як дієвим джерелом сили, що здатна багато чого вирішувати на теренах захисту навколишнього середовища. Однак люди повинні отримувати об’єктивні відомості про те, яку загрозу їх здоров'ю та добробуту несе той чи інший вплив на природу. Суспільство має право знати, до яких заходів вдається уряд для збереження екологічного балансу, і хто несе відповідальність за його порушення. Крім цього, кожен повинен усвідомлювати, що власною життєдіяльністю також робить внесок у загальний стан навколишнього середовища, який може бути як позитивним, так і негативним. Роль інформатора в питаннях екології, як і в багатьох інших, лягає на медіа. Від якості роботи журналіста багато в чому залежить знання жителів щодо питань охорони природи, рівня екологічної культури в суспільстві, адже ЗМІ виконують не лише комунікативну, а й виховну функції. Матеріал створено в рамках Проекту  Юн-Пресс-KV” Охорона довкілля, раціональне використання ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – неодмінна умова стійкого економічного та соціального розвитку України. Якщо звернутися до нормативної бази нашої країни, то одним із перших законів, прийнятих Верховною Радою України, був Закон “Про охорону навколишнього середовища”, введений у дію з 1 червня 1991 р. У Законі йдеться про те, що екологічні знання є обов'язковою вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів та зумовлює вплив на стан навколишнього середовища. “Екологічна журналістика” як спеціалізація  сформувалася порівняно недавно, хоча окремі матеріали, а також спеціалізовані видання та програми, присвячені питанням охорони довкілля, були і в радянській журналістиці. Ймовірно, не зовсім правильно визначати екологічну журналістику як тематичний розділ журналістики. З цієї точки зору, екологічною можна вважати будь-яку журналістику, адже навколишнє середовище - складна система, де люди, жива і нежива природа включені у складні взаємини. У результаті глибокого аналізу будь-якої економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблематику. І навпаки, звернення до будь-якого питання екології як до царини знань, до будь-якої події, пов'язаної з впливом на навколишнє середовище (наприклад, аварії на підприємстві), незмінно потягне за собою звернення до інших аспектів цього впливу: економічних, політичних, соціальних, медичних, етичних.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  У перекладі з грецької "екологія" - наука про дім, про взаємини між живими організмами та навколишнім середовищем. Часто поняття екології ототожнюють з охороною навколишнього середовища: навіть з'явилися визначення "гарна екологія", "погана екологія", хоча охорона навколишнього середовища - це сукупність найрізноманітніших заходів, спрямованих на збереження, використання і відтворення живої та неживої природи. В даний час  з'явилося багато специфічних напрямів екологічної науки, де саме слово "екологія" вже використовується більше в переносному значенні: екологія культури, екологія духу, екологія архітектури тощо. Що стосується екологічної журналістики, то тут журналіст має справу з екологічною інформацією, якою може бути й урядова доповідь про стан навколишнього середовища, і замітка в газеті, наприклад, про вирубку лісів у Карпатах, і виступ експерта на науковій конференції, і навіть розповідь сусідки про будівництво гаражів на місці скверика. Це поняття міцно увійшло в нашу мову, у лексикон журналістів і різних організацій, які працюють в галузі екології. Екологічна тема в ЗМІ - і важлива, і складна. Стан здоров'я, добробут людини безпосередньо пов'язані зі станом навколишнього середовища. Тому інформація про це сприймається населенням загострено, як така, що зачіпає один з основних наших інстинктів - інстинкт виживання. Сучасна діяльність людства - виробництво і споживання - негативно впливає на довкілля. І якщо людині іноді складно простежити взаємозв'язок між окремими подіями, наприклад, вихлопними газами та парниковим ефектом, а отже, зміною клімату, то будівництво підприємства поруч з будинком вона сприймає як потенційне джерело забруднення і загрозу власному здоров'ю. Можна стверджувати також, що екологічна журналістика - один з інструментів у вирішенні екологічних проблем. І це накладає певну відповідальність на журналіста, що висвітлює теми екології. Особливо важливо, щоб журналіст сам розібрався в суті проблеми, про яку він розповідає. Необережність у поводженні з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й дадуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити безграмотність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян під час прийняття екологічно значущих рішень. З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення проблем може вплинути на їх позитивне розв'язання. Адже найчастіше саме публікації в газетах є керівництвом до дії громадян. Будь-які рішення як чиновники різних рівнів, так і пересічні громадяни, приймають на основі наявної в них інформації.  Висвітлення екологічних проблем - це у великій мірі й питання демократії. В СРСР екологічна інформація вважалася такою, що має оборонне значення, тому люди завжди отримували мінімум інформації про стан довкілля. Після серії екологічних катастроф, з яких найбільш відома Чорнобильська, коли влада намагалася приховати істину, люди перестали довіряти офіційним даним. Інформація, добута журналістами з неофіційних джерел, викликала більше довіри. Більшість важливих рішень в СРСР приймалася авторитарно, і екологічно значущі рішення не виняток. Адже більшість цих рішень зачіпала стратегічні інтереси держави, наприклад, рішення в області атомної енергетики або військово-промислового комплексу. Так, в Україні відсутня загальнонаціональна екологічна газета з періодичністю більше, ніж раз на тиждень, котра могла б оперативно висвітлювати  події, інформувати про екологічні лиха, давати прогнози тощо. Ці функції могла б узяти на себе й потужна екологічна інформаційна агенція. Але можливості тих, що існують, обмежені, заснування нової потребує значних коштів. Немає також науково-популярного видання на кшталт німецького журналу "Natur", яке розповідає про природу в цілому та місце людини в ній. Така ситуація буде незмінною доти, доки не зросте добробут населення, яке на сьогодні не виявляє зацікавленості до ілюстрованих видань такого типу. Втім, певна аудиторія існує, але в її ставленні до природи переважає, швидше, споживацький, ніж пізнавальний підхід. Тому з'являються видання про мисливство та рибалку, які зовсім не акцентують увагу читача на необхідності відновлення та охороні природних багатств. Звичайно, це не може не вплинути на формування громадської думки, яка не тільки не засуджує саме таке ставлення до природи, а починає ще й заохочувати. Необхідна зміна висвітлення природоохоронних і екологічних проблем взагалі. Для досягнення цього необхідна консолідація екологів, активістів природоохоронного руху з журналістами. Проаналізувавши останні номери місцевих газет Лиману (Донецька область) “Зоря” та “Лиманська сторона” щодо наявності на їх шпальтах матеріалів екологічного спрямування, можна сказати, що така консолідація зовсім не достатня. Але про висновки трохи пізніше, бо оскільки не всі знайомі з газетами місцевого формату, спочатку розповім про ці видання. Газета “Зоря” випускається з 1930 року. “За темпи”, “Транспортник”, “Зоря комунізму”, “Зоря” - такі назви мало місцеве видання впродовж 75 років своєї історії. Ці назви віддзеркалюють зміни у житті суспільства, є ідеологічним зображенням часу, в якому жили й живуть лиманці, адже основною метою газети завжди було зображення подій в місті та районі. В редакції працює багато штатних працівників, що мають багаторічний досвід, котрих знають і поважають. За рейтингом популярності газета посідає перше місце серед друкованих комунальних ЗМІ Донбасу.   Другою газетою для мого дослідження стала “Лиманська сторона” - молоде видання нашого міста, яке виходить  з 25 травня 2011 року, заснована Олегом Шиловим. Головною метою газети є донести мешканцям Лиману все те, що вони хотіли б знати про своє місто, адже основним напрямом видання є інформаційний, хоча існують і публікації на іншу тематику (“Корисні поради”, “Садівник”, “Рецепти” тощо), також характерна жанрова різноманітність: від заміток до нарисів. В редакції переважно працюють молоді журналісти, що тільки починають свою кар’єру. Де-факто штатним працівником є лише один кореспондент – Віолетта Цуркан. Декілька років тому був і журналіст, що відповідав тільки за рубрику історії та екології рідного краю, але сьогодні екологічної теми торкається кожен із працівників та висвітлює її у більшості номерів. Всупереч тому, що телебачення і преса відводять проблемам екології помітне місце, за моєю оцінкою, потенціал впливу на громадську думку ще значною мірою не реалізований; висвітлення активної ролі городян в екологічних процесах набагато поступається показу діяльності представників влади - такий дисбаланс не сприяє перерозподілу екологічної відповідальності у суспільній свідомості; Особисто я, як журналіст, повинна добре розбиратися в особливостях кожної галузі, в тому числі й екологічної. Якщо не я, то хто? Матеріал створено в рамках Проекту  Юн-Пресс-KV” KиевVласть

Якщо уявити, що Україна гіпотетично стоїть на порозі прийняття до ЄС та введення євро в якості національної валюти, то чого від цього очікувати громадянам? Правильно, погіршення.  Щоб зрозуміти, що буде відбуватись, необхідно вивчити досвід східноєвропейських країн, у тому числі Прибалтики. Україна, маючи угоду про Асоціацію з ЄС, повинна підняти або, навпаки, знизити свої національні стандарти до рівня ЄС, гармонізувати законодавство та виконати багато інших умов. Тобто це корисно для нашої країни. Але вступ до ЄС означає, що кожна країна повинна знизити виробництво сількогосподарської продукції до встановленого Брюсселем рівня. На промислове виробництво це практично не розповсюджується. У той же час Україна найбільшу долю власного ВВП формує за рахунок агросектору. Таким чином, ми одразу зменшуємо свій ВВП за рахунок добровільного скорочування виробництва, звільняючі сотні тисяч людей та скорочуючи надходження до бюджетів всіх рівнів.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Саме через це найбільше від вступу до ЄС постраждали країни, які мали, як й Україна, велику частку агросектору у формуванні бюджету. Країни, які доєднались до ЄС, мали велику трудову міграцію до розвинутих сусідів, яка компенсувалась мігрантами з бідніших країн. Тобто сьогодні українці займають місце поляків, словаків та жителів інших країн, які виїхали в пошуках кращої долі. За все це країни, що вступають до ЄС, отримують фінансування, яке все одно повертається найрозвинутішим країнам континенту. Саме тому при всіх кризах в Європі Німеччина тільки збільшувала свій економічний відрив від решти держав. При переході на спільну європейську валюту всі відчули значне подорожчання всіх продуктів, товарів та послуг без винятку, тому що всі магазини замінили цінники. Частіше за все ціна в литах ставала ціною у євро. У Литві перехід на євро відбувся на початку 2015 року за курсом 3,5 лита за євро. Якщо молоко коштувало в цій прибалтійській країні 0,9 лита, то після переходу на євро його вартість стала €0,9. Тобто його ціна зросла в 3,5 рази. А якщо послуги перукаря обходились у 6 лит, то в євро литовці вже платили €4,5, що в 2,5 рази більше. При цьому заробітні плати та пенсії були перераховані за курсом 3,5. Тому це одразу суттєво зменшило статки громадян. Виробники та торгівля всіх країн, які вступали до ЄС, використовували зміну валюти, як привід збільшити свою маржу. Ця маржа поступово повернеться до споживачів, але відбувається це протягом декількох років. Таким чином споживач на довгий час програє. Найкращі умови переходу до спільного ринку отримали країни, які створюють найбільші проблеми й сьогодні для Європейського Союзу, тобто Польща та Угорщина. Вони не поступались при перемовинах, тому їх економіки пройшли це навіть зміцнившись. А громадяни отримали переваги. Але для цього необхідно мати суспільство, яке підтримувало здоровий євроскепцітизм. Саме ці країни зараз стали ізгоями в Європі через самостійні погляди на кожне питання. Але громадяни цих країн отримають від цього лише перевагу. Тому Україні краще мати Європейський Союз в якості орієнтира, підтягуючи політичну, соціальну та економічну систему до його рівня. Але вступ до ЄС, як і перехід на євро, не в інтересах тих, хто планує залишатися жити в Україні. Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мережKиевVласть