Наразі маємо два зрадницькі законопроекти щодо регулювання обігу прав на землю, які вже пройшли перше читання й готуються до другого: · №2178-10 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” (прийнятий 13 листопада 2019 року); · №2194 “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” (прийнятий 14 листопада 2019 року). Обидва законопроекти належать “Слугам народу”. Вони нібито є альтернативними друг другу. Але це не так: прийняття і №2178-10, і №2194 призведе до однакового результату – відкриття так званого “ринку земель” взагалі не в інтересах українців.  Оскільки обидва законопроекти вже пройшли перше читання, виправити негативну ситуацію, яку може створити їх прийняття, можливе вже тільки через внесення пропозицій і поправок до них.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Включившись в процес формування пропозицій і поправок до законопроектів щодо регулювання земельних відносин, мною було запропоновано політичним партіям, фракціям та депутатам моє бачення національно-орієнтованих пропозицій і поправок. Сподіваюся, мої пропозиції будуть враховані цілком чи частково. Наразі варто зосередитись на проекті закону №2178-10. Нагадаю, саме він отримав серйозний вуличний супровід при прийнятті у першому читанні: палкі виступи народних депутатів, варнякання тракторів на Грушевського та “похорон свині” біля Верховної Ради. Хоча, забігаючи наперед, зазначу, що не меншої слави заслуговує і №2194. Аналіз та правки до цього законопроекту – наступним матеріалом. Концентрація земель, як наслідок монополізації (орлігархізації) аграрної галузі з усіма негативними наслідками – це головна загроза законопроекту №2178-10. Всі умови для такої ситуації створені: бідні селяни, трудова міграція, яка “забрала” мільйони працьовитих українців, преференції для орендарів та потенційних покупців землі та попрання прав теперішніх власників землі – українських селян. Головною ідеєю пропозицій і поправок повинно стати формування можливостей для відновлення  розвитку аграрної галузі за участю виключно українців.  Метою зняття заборони на відчуження землі повинен стати ефективний обмін прав власності на землю, коли земля від громадянина, який бажає її продати, переходить до громадянина, який хоче бути власником землі і самостійно господарювати на ній. Під самостійним господарюванням слід розуміти одноосібне (сімейне) господарювання чи господарювання через участь власника землі в господарському товаристві, в яке передається земля на правах користування. Запит на купівлю землі серед українців є. Він комплексний,  сформований економічними та світоглядними, патріотичними та культурними чинниками, – цей запит буде позитивно впливати на зростання цінності української землі. В той час, коли економічне формування ціни на землю, за логікою транснаціонального капіталу, латифундистів-орендарів і просто іноземців-фермерів визначатиметься безпосередньо прибутковістю землі, що означатиме відсутність зростання ціни на землю, яке так рекламують тільки би відкрити так званий ринок земель. Тому формування конкурентних пропозицій від українців українцю є раціональним, національно-орієнтованим, і саме такому обміну прав на землю потрібно віддати перевагу, а не ставити в пріоритет латифундистів-орендарів, надаючи їм законодавчі преференції та обмежуючи в правах селян-власників землі та безземельних українців. Саме за таким ціннісним принципом сформувалися захмарні для селянина ціни на землі в тій же Голландії чи Данії, де земля може належати тільки громадянам країни. Формування національно-орієнтованої аграрної політики через механізми державного управління спричинить зростання прибутку від землі, що матиме вплив на формування цінності землі та спричинить падіння схильності продавати землю у теперішніх власників землі, а ефективний обмін землею буде зводитися до переходу землі у власність по родинних зв’язках, від старшого покоління до молодшого, яке більш активне в бажаннях до самостійного обробітку власної землі. Крім норм щодо права розпоряджатися землею, повинні бути визначені норми до набуття землі, які б унеможливлювали будь-яку її концентрацію, забезпечували усуспільнення прибутку від землі, що відповідало б сучасним світовим тенденціям економічно-розвинутих країн з соціально-орієнтованою економікою. Концентрація земель – це монополізація і головна перепона для розвитку аграрної галузі, суспільно-економічного розвитку країни. Проти концентрацій та монополій чи олігополіями борються і унеможливлюють всі економічно і соціально розвинуті країни світу. Не повинно бути концентрацій ні в межах громади, ні в межах держави. Тому правило просте: громадянин України має право набувати одну земельну ділянку з обмеженням по площі, яке відповідає максимально сформованому розміру земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Це відповідає конституційним засадам з прав та свобод громадян. Такий самий принцип був застосований при розпаюванні колективних сільськогосподарських підприємств – вартість  і  розміри  в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх  членів  підприємства були рівними.  Пропоноване мною подання для внесення пропозицій і поправок: Голові Комітету Верховної ради України з Комітет з питань аграрної та земельної політики Сольському М. Т. Щодо проекту Закону № 2178-10 від 10.10.2019 р. Шановний Микола Тарасович! Нами було проведено детальний аналіз проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р., який було прийнято в першому читанні 13.11.2019 р. із скороченою процедурою розгляду. Маємо зазначити, що прийнятий вищезазначений Проект Закону не відповідає нормам Конституції України, зокрема статтям 13 та 14. Проект Закону не відповідає віковому запиту українців самостійно господарювати на власній землі. Не для того була земля Українського народу розподілена між селянами, щоб за умов скрути, злиднів і безпорадності зі сторони держави селянин був змушений її віддати для концентрації в руки монополій. Державна землі потрібні країні не для того, щоб бути проданими в угоду і збагаченню невігласів, які вирішили, що земля це товар. Українська земля потребує ефективного власника з числа Українських громадян, Україна потребує нової якості державного як в управлінні землями Українського народу, так і в організації ефективних національно-орієнтованих земельних відносин.  Керуючись вищезазначеним, надаємо пропозиції і поправки для врахування у другому читанні проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 року. 1. Пропонується змінити існуючу назву проекту Закону на нову “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу прав на землі сільськогосподарського призначення. 2. Внести поправки до пункту 1 частини 1 розділу І проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р. виклавши в такій редакції:  1) статтю 130 викласти в такій редакції: “Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України 2. Громадяни України мають право бути набувачем тільки однієї земельну ділянки сільськогосподарського призначення площею не більше 10 гектар, що відповідає граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. Громадяни України не мають права бути набувачами земель понад граничні обсяги права власності на землі сільськогосподарського призначення. У разі відсутності у власності громадянина України земельної ділянки сільськогосподарського призначення внаслідок її відчуження, громадянин України має право знову бути набувачем однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення. 3. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної територіальної громади, в адміністративних межах якої відчужується земельна ділянка, а також відповідні органи місцевого самоврядування. 4. Територіальні громади мають право набувати земельні ділянки тільки на території відповідних територіальних громад.”. 3. Внести поправки до пункту 2 частини 1 розділу І проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р. викласти в такій редакції:  2) статтю 131 викласти в такій редакції: “Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки Набуття земельних ділянок відбувається на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, а також на підставі рішень суду, рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України та на інших підставах, передбачених законом.”. 4. Пункт 3 частини 1 розділу І проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р. виключити. Таблиця пропозицій і поправок до законопроекту №2178-10, на підставі якої сформоване подання про внесення пропозицій і поправок Зміст положення (норми) діючого законодавства Зміст положення (норми) з урахуванням пропонованих змін Пропозиції і поправки Головіна Назва Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення Назва Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу прав на землі  сільськогосподарського призначення Земельний кодекс України Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення 1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. 2. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Відсутня Стаття 130. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені за законодавством України; в) територіальні громади; г) держава. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування за законом, але зобов’язані здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття права власності. 2. Сукупна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина, юридичної особи, з урахуванням пов’язаних осіб або юридичних осіб, створених за законодавством України, що мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера): в межах однієї об’єднаної територіальної громади не повинна перевищувати 35 відсотків земель сільськогосподарського призначення такої громади; в межах однієї області або Автономної Республіки Крим, не повинна перевищувати 8 відсотків земель сільськогосподарського призначення такої області або Автономної Республіки Крим; не повинна перевищувати 0,5 відсотків земель сільськогосподарського призначення України. Термін “пов'язані особи” використовується у значенні, визначеному Податковим кодексом України. Термін “бенефіціарний власник (контролер) вживається у цьому Кодексі у значенні, наведеному у Законі України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”. Порушення вимог цієї частини є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку недійсним, а також для примусового відчуження земельної ділянки. Порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки вимогам, визначеним цим Кодексом для набуття у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, затверджується Кабінетом Міністрів України. 3. Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, якщо інше не передбачено законом, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні – якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України 2. Громадяни України мають право бути набувачем тільки однієї земельну ділянки сільськогосподарського призначення площею не більше 10 гектар, що відповідає  граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. Громадяни України не мають права бути  набувачами земель понад граничні обсяги права власності на землі сільськогосподарського призначення. У разі відсутності у власності громадянина України земельної  ділянки сільськогосподарського призначення внаслідок її відчуження, громадянин України має право знову бути набувачем однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення. 3. Територіальні громади мають право набувати земельні ділянки тільки на території відповідних територіальних громад. Або п.1 1.  В такій редакції Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод 1.  Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. 2.  Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод 1. Громадяни та юридичні особи, створені за законодавством України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. 2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки 1. Набуття земельних ділянок відбувається на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, а також на підставі рішень суду, рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України та на інших підставах, передбачених законом. Виключити Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ … пункт відсутній … … 14. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств. 15. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ …. 6-1. Громадяни, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної та комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до 5 років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів.” … 14. До 1 січня 2024 року не допускається набуття юридичними особами, бенефіціарним власником (контролером) яких є іноземці, особи без громадянства, юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України, іноземні держави, права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земельні ділянки, які перебувають у приватній власності і призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні ділянки, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельні частки (паї). Вимоги цього пункту не розповсюджуються на випадки набуття сільськогосподарськими товаровиробниками у власність земельних ділянок , які використовують такі земельні ділянки на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи – набувача права власності пройшло не менше 3 років, право оренди, емфітевзису виникло до набрання чинності цим пунктом. Порушення вимог цього пункту є підставою для визнання правочину, на підставі якого набувається право власності на земельну ділянку, а також підставою для примусового відчуження земельної ділянки. Термін “сільськогосподарський товаровиробник” використовується у цьому пункті у значенні, наведеному у пункті 14.1.235 статті 14 Податкового кодексу України. Виключити Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Виключити Читайте: Поле битви – Земля. Земельні поправки 2178-10: зрада чи революція? Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

Мета цифрового уряду полягає в тому, щоб стати платформою можливостей, створеною людьми для людей. Неймовірна зручність такого засобу як мобільний телефон стала причиною цілої низки трансформацій нашого звичного уявлення про стан речей. Використовуючи мобільний прилад ми отримували змогу вирішити будь-яке питання на місці, просто зателефонувавши в сервісну службу або певним компетентним особам. Але ж використання мобільного телефону по його прямому призначенню більше не є причиною його використання. Мобільний телефон сьогодні це крута фото та відео камера, і пристрій завдяки якому можна передати свої GPS-координати, і текстовий месенджер і навіть графічний редактор. Одночасно використовувати цей весь функціонал просто неможливо, але й нехтувати можливостями, які нам надають сучасні гаджети теж достатньо не розумно. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Саме тому поява мобільних додатків, які фактично дозволили перетворити телефон на сучасне знаряддя фіксацій факту аварії, різного роду проблем і банального звернення до диспетчерських сервісних служб була подією передбачуваною і нічого дивного в тому нема. Такі програмні рішення стали невід'ємною частиною сервісної екосистеми просунутих міст, і кожна поважаюча себе сервісна служба намагалась створити свій такий додаток з різними моделями збору та обробки інформації. Принаймні на Заході. В Україні такі новації також мають місце, але їх потенціал використовуються навіть не на 1%. Навіть використання додатків які повинні дублювати диспетчерські служби у якості програм електронної демократії не дозволило залучити таку кількість користувачів, яка б свідчила про їх популярність. Так, до прикладу, один із додатків який ніби і був в запущений в 60 з 450 міст України де факто сьогодні використовується в 28. Що свідчить про те, що попиту на цифрову трансформацію у населення немає. Саме тому сама ідея президента Зеленського з "країною в смартфоні", яка для більшості здається надзвичайно інноваційною може перетворитися на черговий довгобуд. Благо інфраструктура у нас для цього є.  Але чи можна вважати відсутність культури участі в Україні причиною, через яку варто відмовитись від ідеї цифровізації державних послуг і програми залучення громадськості до прийняття рішень? Звичайно ні. Але дуже важливо зрозуміти, що створюючи щось принципіально нове не можна відмовлятися від аналізу продуктів, які не мали успіху на цьому ринку. Хоча б для того щоб не тиражувати досвід, який не призвів до успіху. Які ж виклики існують перед мобільним додатком який дозволить трансформувати підхід до управління державою на більш сучасний? 1. Підтримка Термін життя окремих додатків не дотягує і до року. Саме тому більшість користувачів не дуже цікавиться можливістю встановити на свій смартфон додаток, термін життя якого викликає сумніви.  Тому, навіть не дивлячись на те, що громадяни вимагають мати кращий доступ до сервісних служб, до муніципальної влади та представників народу в уряді, вони продовжують використовувати для комунікації Фейсбук, який в їх уяві виглядає як приклад стабільності та якості обслуговування. Тут важко не погодитись. Якість обслуговування в цій соцмережі в декілька разів краща ніж якість обслуговування при мобільних додатках, які в нас використовуються сьогодні.  І це вже не кажучи про якість самого додатку, його зручність використання та перспективи розвитку.  2. Екосистема Реальність полягає у тому, що кожен окремий додаток повинен бути частиною великої екосистеми надання послуг та системи зворотнього зв'язку органів влади через мобільний додаток. При чому використання для комунікації з сервісними службами повинно проводитись в одній площині або додатку, а комунікація в іншій. Але зберігання та обробка цих даних повинні відбуватись централізовано, що надасть можливість оцінити якість послуг не тільки на місцевому, локальному рівні і відповідність своєї посаді держслужбовців та працівників муніципалітетів. Створення окремих цифрових служб, додатків та сервісів сприятиме утворенню окремих технологічних островів, дані яких використати для обміну та обробки буде неможливо. Що, у свою чергу, сприятиме можливості сховати на таких островах свою некомпетентність та відсутність розуміння того, що держава це поза все клієнтоорієнтований сервіс. І ще одне. Централізований обмін даними зовсім не стане причиною створення на цифровому ринку послуг монополії. Окремі як громадські так і державні та комерційні компанії мають отримати можливість створювати власні програмні продукти які сприятимуть більшому залученню до використання таких послуг громадянами. 3. Уряд як платформа Мета цифрового уряду полягає в тому, щоб стати платформою можливостей, створеною людьми для людей. Не урядом, чи за його власним баченням. А саме через залучення широкої громадськості до процесу вироблення візії такої платформи. Платники податків мають отримати інструмент, завдяки якому вони не тільки підвищать рівень якості та зручності використання муніципальними та державними послугами, але й інструмент безпосереднього впливу на прийняття рішень. Інструмент участі, який надасть можливість відчути себе частиною країни.  Це якнайкраще корелює з моделлю сучасного, майже технократичного уряду, запропонованою президентом, в якому уряд розглядається як найманий працівник, а народ як засновник підприємства.  В цій моделі мобільний додаток можна використовувати не тільки як засіб комунікацій, а й як невід'ємний елемент інфраструктури як місцевого самоврядування так і залучення громадськості до прийняття рішень на рівні держави. А також, що дуже важливо, для координації колективних дій громадськості. Можна навіть, перефразувавши слова, написані Томасом Джефферсоном, сказати так: "Завдяки мобільному додатку кожна людина відчує, що він є частиною уряду, і приймає рішення щодня, а не один раз на чотири роки"! Що дуже важливо! Коли сьогодні активні громадяни не отримують того, чого вони очікують від уряду і не мають можливості впливати на рішення уряду, їх законне бажання стати частиною системи прийняття та узгодження рішень автоматично перетворюється на протестні акції. У випадку, коли активна громадськість отримає таку можливість через цифрові інструменти деструктивний характер їх запалу перетвориться на креативний і як найкраще сприятиме розвитку нашої країни. Що ж робити далі? Зрозуміло, що мобільні пристрої не зупинять своєї експансії й цифрова трансформація і надалі буде охоплювати все більше сфер нашого життя. А це означає, що на кожному рівні уряду вже сьогодні необхідно розпочати пошук нових шляхів інтеграції інновацій та стати стороною яка бере участь в їх проектування. Саме бере, а не виступає монопольним постачальником цифрових рішень, або створює такого монополіста серед учасників процесу. Також уряд повинен зрозуміти, що це потребує вироблення довгострокової стратегії, а тому дуже важливо, щоб лідери цього процесу мали можливість відповісти на такі питання: • Чи готовий уряд перетворитися на відкриту платформу? • Яким чином ця відкрита платформа надасть громадянам можливість впроваджувати інновації, як на місцевому рівні так і на рівні держави і в самих державних інститутах, при тому, що формування ініціатив буде зовні? • Яким чином розроблена система стане надійним інструментом взаємодії та колаборації уряду та громадськості при тому, що спільно узгоджені рішення необхідно буде автоматично приймати і впроваджувати? Чи є в такому механізмі ризики і до яких наслідків може привести її впровадження? • Яким чином система може заохочувати взаємодію між урядом та представниками громадянського суспільства?  Відповідь на ці питання не вирішать всіх проблем, але стануть запорукою розуміння яким чином буде формуватися парадигма Цифрового уряду 2.0, в якому може взагалі не залишиться місця народним представникам, і громадяни без посередників зможуть самостійно приймати рішення по прийняттю важливих державних рішень. Читайте: Поможет ли социальная сеть решить проблемы города? Олег Чеславський, голова ГО “Укрмедіа” КиевVласть

Цикл інтерв'ю з очільниками міст Київщини, який KV запустила в січні цього року, отримав неабиякий резонанс. Після публікації тієї чи іншої розмови до редакції надходить безліч відгуків від місцевих активістів та політиків. Хтось схвально ставиться до виголошених головами тез. Інші навпаки, дуже критично сприймають їхні відповіді. Запускаючи цей цикл, KV ставила за мету якомога досконаліше вивчити ситуацію у кожній громаді, роздивитися її з усіх боків та дати читачеві максимальне поле для роздумів. Допомогти у цьому нам взялися лідери місцевої громадсько-політичної думки. Сьогодні говоримо про Вишгород із співзасновником та керівником громадської організації “Рідне місто” Владиславом Дулапчім. KV: Наскільки нам відомо, наразі продовжується судовий процес, де фігурує міський голова Олексій Момот. Що це за справа? Як проходять засідання? Владислав Дулапчій: Нещодавно мало відбутися чергове судове засідання, але через відсутність прокурора, його перенесли на 1 серпня. Ця тяганина продовжується вже три роки, суд постійно переноситься на три місяці. Суть справи полягає у наступному: Момота та місцевих жителів Аркадія Маджанова, Дмитра Грищенка підозрюють у спробі отримання хабаря сумою 200 тис. євро за сприяння забудовнику. Це декілька багатоповерхівок по провулку Прожекторному у Вишгороді. Дуже скандальна історія, там досі є приватні будинки, мешканці яких відмовились віддавати житло під знесення в обмін на квартири. Один із них - Грищенко, сім'я яких прописала у своїй хатці 35 людей і вимагає квартири кожному.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Земля під тими будинками вже віддана забудовнику в оренду. Насправді цю ситуацію неможливо вирішити. Багатоповерхівки там вже заселені. А на місці хат заплановані дитячі майданчики чи якась зелена зона. Тому забудовнику не дуже вони й заважають. KV: Чому, на вашу думку, затягується судовий процес? Владислав Дулапчій: Я впевнений у тому, що отримання хабаря - це правда. Але наші реформовані правоохоронні органи далекі від ідеальної роботи. Коли розробляли операцію з затримання, правоохоронці, грубо кажучи, налажали. НАЗК, НАБУ, Київська обласна прокуратура дуже довго вирішували, хто має займатись цією справою, кожен хотів попіаритись на “цікавій темі”. У результаті слідство вела обласна прокуратура. І тепер захисники Момота апелюють тим, що справу мало вести НАБУ, оскільки йдеться про посадову особу і значну суму хабаря. І тільки на цих процесуальних порушеннях вони можуть витягнути Момота. KV: Як у місті проводяться держзакупівлі? Владислав Дулапчій: У міській раді взагалі не знають, що таке тендер. Більшість закупок здійснюється через укладання договорів без залучання у системі Прозоро відкритого аукціону, відповідно до цього відсутня будь-яка конкуренція. Бюджет розпилюється на декілька ФОПів - місцевих депутатів, друзів міського голови. Друг дитинства Момота Борис Матко встановлює у місті світлофори, дорожні знаки, ремонтує дороги, під'їзди, вивозить сміття і таке інше. Є ще два ФОПи - брати Рублівські, які за каденцію Момота отримали близько 20 млн гривень. Вони залишились у спадок від минулої влади і займаються благоустроєм міста. Також є ФОП Вязовцева, яка разом із братами Рублівськими протягом всієї теплої пори року займається обслуговуванням та ремонтом систем поливу, за каденцію Момота вони наремонтували вже більше ніж на 2 мільйони гривень. Це шалені кошти для нашого міста, які виділяються частинами по допороговим сумам. Я багато разів приходив на сесії, виконком і задавав питання - який порядок набору підрядників? Якщо я теж ФОП і хочу встановлювати парканчики, де мені отримати інформацію? Ніхто не дає чіткої відповіді, кажуть, що закон не порушують. Таким чином сотні мільйонів розпилюються серед наближених до головного розпорядника бюджетних коштів – мера міста. KV: Чи проводяться по цим фактами розслідування? Владислав Дулапчій: Я подав вже близько 50 заяв в поліцію щодо порушень. Відкриті кримінальні справи. Нещодавно була ще одна ситуація - у дворі мого будинку почали встановлювати дитячий майданчик за 1 млн 388 тис. гривень. Привезли плитку, на ній етикетки. Я зайшов на “Edata”, знайшов цю закупівлю, відправив запит на додатки до цього договору, бо Момот не вважає за потрібне оприлюднювати всю документацію, побачив суму та кількість закуплених матеріалів. Потім зателефонував виробнику, який вказаний на етикетці. Мені назвали майже у 2 рази нижчу ціну, враховуючи доставку у Вишгород. Тут навіть не потрібно проводити ніяких розслідувань, достатньо зробити один дзвінок. Так само закуповував ноутбуки у міську раду ФОП Новоселецький, який займається заправкою картриджів, закупкою паперу, стаканчиків, прибиранням снігу, стихійних сміттєзвалищ і багато чим ще. Якщо подивитись вартість цього ноутбуку у найдорожчому інтернет-магазині, то все одно виходить дешевше, ніж виділена із бюджету сума. У під'їздах багатоповерхових будинків наразі проводиться заміна вікон, чим міська влада дуже пишається. Але і тут дивний збіг - виконавцем цих робіт став сусід начальника фінансового управління міськради ФОП Супрун. Правоохоронці вже вручили обвинувальні акти, у липні відбудеться перше судове засідання. Таких прикладів дуже багато. KV: У місті велика кількість нелегальних перевізників. Через що склалась така ситуація? Владислав Дулапчій: Це надзвичайна проблема і корінь її в тому, що прикриває нелегалів сам міський голова і його заступник Трохим Іванов. Взагалі у Вишгороді був один перевізник - ТОВ “Автолайн”, який їздить по 397 маршруту. У нього було близько 8 одиниць техніки, він возив усіх, в тому числі пільговиків безкоштовно. Кожного місяця згідно договору із міського бюджету він отримував 150 тис. гривень компенсації за міжміський і ще майже 50 тис. за міський маршрут №1. Але цей перевізник із іншої політичної групи і у Момота до нього давнішня особиста неприязнь. Влітку минулого року замголови Трохим Іванов запропонував створити новий маршрут, на який хотів завести свого товариша з ТОВ “Європастранс”. Вони вигадали таке поняття, як “накатка маршруту”. Коли вводиться новий маршрут, дійсно автобус виїжджає з комісією, вивчається кількість пасажирів, інтервал руху, але це все безкоштовно. Вони ж запустили десяток спринтерів, які почали заробляти кошти. Це було незаконно, ми неодноразово викликали поліцію, одного разу спіймали водія у стані наркотичного сп'яніння. В решті решт нам вдалось документально довести, що вони не мають права перевозити людей і ті просто зникли. Є в нас житловий масив “Ярославичі”. Більше трьох років там існує група нелегалів, зараз це близько 20 автомобілів. У них є “наглядач”, який збирає дань - 750 гривень за право нелегально їздити. Щодня це 15 тис. гривень, щомісяця - 450 тис. Організував це все депутат міськради Віталій Сардак за благословення Олексія Момота. KV: Як щодо створення комунального транспортного підприємства? Владислав Дулапчій: Коли ми почали докопуватись до цих схем, Трохим Іванов якимось чином зміг вмовити депутатів та мера створити КП “Вишгородпастранс”. Без розрахунків, пообіцявши депутатам землю, кіоски, вони його створили. Спочатку вони хотіли закупити 6 автобусів приблизно за 32 млн гривень. При тому, що у нас недобудовані садочки, школи, є величезні проблеми з комунікаціями. Тоді Момот почав розповідати, що із міського бюджету виділять 3 млн, далі КП почне працювати за власні кошти. Депутати повелись, проголосували за створення КП та придбали два автобуси у лізинг. Але ми намагались пояснити, що місцевим жителям тоді буде простіше поїхати із нелегалами, ніж великим автобусом, який зупиняється на кожній зупинці. Ніхто не прислухався. Маленький автобус пустили по місту, великий - до Києва. Крім того, почали планувати новий маршрут №396 із Вишгорода до Почайної (Петрівки). Аби податись на конкурс, потрібно мати більше 6 одиниць техніки. У створеного КП їх немає. Відповідно до цього, КП не має можливості заробляти кошти своєю діяльністю та просто дотується та буде дотуватись бюджетом допоки не з’явиться необхідний за умовами проведення міжміського конкурсу рухомий склад. В результаті перевізником було обрано ТОВ “АТН”, славнозвісне угруповання, яке пов’язують із зятем екс-міністра МВС Сергія Чеботаря. Вони обіцяли гарні нові автобуси, але зараз по місту їздять старенькі “Богдани”, які до того ж курсують по маршруту 397 автобусу на Героїв Дніпра, тому що на Почайну (Петрівку), як обіцяв мер, возити їм не вигідно. Крім того, цей маршрут не підписали у КМДА, але затвердив начальник транспортного управління КОР Володимир Чередніченко. Я запитав у нього, як можна було підписати, коли немає погодження, каже - “це моя зона відповідальності, я так вирішив, йдіть в суд”. Тому маємо офіційний маршрут 397 Вишгород-Київ (Героїв Дніпра) і 396, який просто заліз зверху, і маємо групу нелегалів. Між ними постійно виникають конфлікти, доходить до бійок. Автобуси КП їздять напівлегально, оскільки тиждень тому “Укртрансбезпека” проводила рейд і виписала купу актів через відсутність дозволів. Надзвичайні кошти на це витрачаються, вже майже 6 мільйонів, у місті повний хаос, тому ми готуємо чергову заяву до правоохоронних органів. KV: Яка громадська думка щодо забудови набережної? Владислав Дулапчій: Той попередній проект, який ми маємо сьогодні, більш менш громаду влаштовує. Там не буде забудови багатоповерхівками, планується пару футбольних полів, баскетбольне поле, декілька кафе. Але фінальної картини ніхто поки не має. Багато спротиву на громадських слуханнях було, коли почали розповідати про будівництво центру розвитку для громадських організації, гуртків. Але місцеві жителі сказали, що на тому місці хочуть бачити тільки траву та дерева. До сьогодні не зрозуміло, чи будуть його будувати. Роки три тому мільйон вже виділявся спільно із КОДА для проектної компанії, яка на даний момент розробляє також генплан міста. Тоді отримали 8 аркушів із незрозумілими картинками, почався скандал, але він якось затих. KV: Як щодо скандальної забудови житлового масиву Ярославичі? Владислав Дулапчій: Зараз вже з'явилися “Ярославичи-2”, будівництвом там займається компанія героя України Петра Шилюка "ДБК-Житлобуд". На місці історико-культурного заповідника “виросло” чотири величезні 25-ти поверхові будинки. Нещодавно ми були на нараді у губернатора Олександра Терещука, де народний депутат Ярослав Москаленко запевнив, що будівництво припинено. Але жителі сусідніх будинків стверджують, що там досі працює техніка. І на тій нараді було надано розпорядження розібратися. Тоді виконуючий обов'язки директора департаменту містобудування та архітектури КОДА Дмитро Ликов запевнив, що провів перевірку і знайшов факти порушень. Абсурдно, але саме він і підписав дозволи, завдяки яким почалось будівництво. Наразі у забудовника забрали дозвіл на будівництво, скасували ряд актів. Але не дивлячись на це будувати продовжують, квартири продають. KV: Чи має вплив на прийняття рішень міськрадою Ярослав Москаленко? Владислав Дулапчій: Багато людей пов'язує Олексія Момота із Ярославом Москаленко. Але це не зовсім так. Принаймні так було на початку каденції Момота. Історія мера Момота починалася так: у 2008 я переїхав із Києва у Вишгород, де почав шукати однодумців. Знайшов таких депутатів як Олексій Момот і Максим Макаренко. Вони на той момент не розуміли навіть, як складати проекти рішень, в чому суть депутатської діяльності. У мене було в цьому трохи досвіду, я працював із Верховною Радою, Київрадою. Ми почали тісно спілкуватись і стали в жорстку опозицію до нині покійного міського голови Віктора Решетняка. Тоді було багато незаконних схем, про які ми почали заявляти. І разом з Момотом та Макаренком ми заснували організацію та газету “Рідне місто”. Втрьох ми йшли до того, щоб змінити минулу “злочинну” владу та зробити місто-сад. Макаренко більше бізнесмен, ніж політик, я - юрист, мені була більш до душі громадська діяльність, а Момот був звичайним підприємцем, який займався заправкою картриджів для принтерів, але мав великі амбіції та дуже захотів йти в мери. Ми його підтримали, у результаті чого на позачергових виборах він фактично “заскочив” у крісло голови із відривом від другого кандидата у 80 голосів. За декілька днів до виборів по місту розповсюдили інформацію про його судимість. І тоді ми змусили людей не повірити, прокоментували як провокацію, а у довідці написали гарно - “непогашених судимостей не має”. Ми не обманули, але погашених судимостей було аж дві. Було у нас дуже багато планів, ми дійсно хотіли показати, як можна розвинути місто. Перший місяць, поки Момот із усіма знайомився, ми домовились, що його не будемо турбувати. Тоді він зник і не повернувся до сих пір. Третій товариш, Максим Макаренко, тоді став депутатом, але незабаром через розчарування відмовився співпрацювати із Момотом і склав мандат. Але ми з Максимом продовжуємо йти до своєї мети і хтось із нас однозначно буде балотуватись на голову ОТГ. KV: То Москаленко у місті нічого не вирішує? Владислав Дулапчій: Тут залишилось багато управлінців, які були за минулої влади і які влаштовують на цих посадах Москаленка. Він усіх їх добре знає. Москаленко - дуже пластична людина, він завжди знає, куди подує “вітер змін” і вміє швидко реагувати на ці зміни. Але на той час ми розуміли, що залежність від такої людини нам не потрібна. В ніч, коли рахували голоси на виборах мера, він приходив із своїми заступникам, але мені здається, що вони до останньої миті не вірили, що Момот стане мером. На даний час вони спілкуються з тих або інших питань міста. Звісно, що будь-який адекватний мер буде спілкуватись із народним депутатом його округу. KV: Навіщо вам посада голови Вишгородської ОТГ? Владислав Дулапчій: Вишгород має унікальне розташування, територія усього району дуже потужна. Але з кожною каденцію все складніше зберегти те, що було колись. За останні роки населення міста зросло приблизно на 10-12 тисяч людей. При цьому шкіл не вистачає, у садочки черга на запис близько 1,5 тисяч дітей. Комунікації тріщать через новобудови. Дорогами також ніхто не займається, із місцевого бюджету виділяють кошти на ті дороги, які мали ремонтувати забудовники. Пайову участь віддають квартирами чи хабарями. Потрібна зміна пріоритетів розвитку міста, якщо далі буде продовжуватись хаотична забудова, розповсюдження МАФів та беззаконня – життя жителів міста Вишгород дуже скоро стане нестерпним. І цілі у нас відповідні, такі, як і були на минулих виборах мера – показати, як потрібно працювати задля майбутнього наших дітей. Читайте: Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”КиевVласть

17 - 19 травня Київ і Київський Палац дітей та юнацтва прийматиме юних журналістів, фотографів, блогерів, телевізійників, майстрів мікрофону й телекамери  на Міжнародному Фестивалі, цьогорічна тема якого “Брендинг моєї країни, брендинг моєї родини”. Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах” – це журналістика без кордонів, яка щороку об’єднує юних журналістів різних країн світу для зустрічі у Києві у спільному прагненні - реалізації в журналістиці! Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  На XVІІ Міжнародний фестиваль-конкурс завітають близько 300 учасників із 7 країн світу: Білорусі, Польщі, Франції, Нідерландів, Чехії, Словаччини, Словенії та  з 17 областей України. Серед учасників фестивалю більше 40 дітей з Луганської й Донецької областей. Також у заходах Фесту візьмуть участь понад 500 киян – учасників і переможців міських форумів, прес-боїв, фото-фристайлів, літературних та журналістських  конкурсів. Творчі роботи юних медійників оцінювало професійне журі – журналісти-практики провідних засобів масових комунікацій України, науковці та практики столичних вишів. Особливо цінним для організаторів та учасників Фестивалю “Прес - весна на  Дніпрових схилах” є обмін досвідом, який відбувається між делегаціями різних країн. До Оргкомітету Фестивалю надійшло близько 1000 робіт  у 10 номінаціях: “Літературний твір”, “Газета”, “Журналістська робота”, “Інтернет-журналістика та ІТ-проект”, “Медіа-проект”, “Телефільм”, “Фоторепортаж”, “Радіоробота”, “Голос покоління Z”, “Традиції та новаторство”. Традиційні програмні заходи Фестивалю: урочиста церемонія нагородження переможців, алея “Прес-весни”, квести,  майстер-класи від фахівців та нічна редакція “ІнфоМанія”. Крім того на учасників та гостей “Прес-весни на Дніпрових схилах” чекають:  робота On-LINE редакції, вечірка “Open Air”, екскурсія “Вечірній Київ у Дні Європи”, брифінг “Древній Київ. Подорожуй у часі!”, ярмарок медіа-ідей “Вільна преса – вільна країна”, інтерактивні локації відділів КПДЮ та вишів, бліц-досвід керівників делегацій тощо. “Прес-весна на Дніпрових схилах” – це чудова можливість реалізувати себе у творчості та сфері медіа не тільки журналістам-початківцям, але й їхнім наставникам: керівникам гуртків, прес-центрів, студій, редакцій газет, які взяли участь у номінації Фестивалю “Традиції та новаторство”. Однією з особливостей Фестивалю є номінація “Голос покоління Z”, де юні учасники оцінюють роботи дорослих журналістів-професіоналів, які пишуть про молодь і для молоді. Організаторами та партнерами фестивалю є Міністерство освіти та науки України, Департамент освіти і науки, молоді та спорту КМДА, Київський Палац дітей та юнацтва, Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Академія Української преси, Національна Спілка журналістів України; Національна Спілка письменників України; Державний комітет телебачення та радіомовлення; Київський молодіжний центр; Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Парк “Київська Русь”, Інтернет-видання “КиївVласть”, “Український репортер” і “Вечірній Київ”. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Запрошуємо на Фестиваль дитячої та молодіжної творчості, свободи слова, натхнення! КиевVласть

З 27 по 30 березня в  Київському палаці дітей та юнацтва проходив Міжнародний дитячо-юнацький фестиваль-конкурс народної музики “ZOLOTE ZERNO”. Головна тема фестивалю: “Фольк об’єднує серця”. У Фестивалі взяли участь інструментальні, вокальні та вокально-інструментальні колективи й солісти-виконавці з Києва, Харкова, Мелітополя, Вугледара, Кривого Рогу  та інших міст України, ансамбль народної музики “Первоцвіт”, ансамбль бандуристів “Золоті струни”, ансамбль музичних інструментів “Експромт” Київського Плацу дітей та юнацтва,  також зарубіжні гості з Польщі (місто Лодзь) й Франції (місто Сартрувіль). Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Засновники фестивалю: Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, Київський Палац дітей та юнацтва, при підтримці Національної Всеукраїнської музичної спілки. Ініціатор, організатор і Голова оргкомітету  Фестивалю – художній керівник ансамблю народної музики “Первоцвіт” КПДЮ Олександр Лисич. Гостей і учасників дійства вразили неординарне, феєричне відкриття й завершення  Фестивалю – виступ зведеного оркестру – оркестри  народних інструментів і народної музики  з Києва,  Мелітополя,  Кривого Рогу,  Вугледара, Харкова  (Україна), Сартрувіля (Франція), та Лодзя (Польща)! Учасників і гостей фестивалю-конкурсу привітала директор Київського Палацу дітей та юнацтва Оксана Добровольська: “Це вже 3-й фестиваль, який проходить в рамках національно-патріотичного проекту “Ми – разом!”. Дуже символічно, що ми приймаємо гостей з Європи в географічному центрі Європи. Всі ми хочемо добра та злагоди. Маємо бажання об’єднуватися навколо народних традицій, культури, музики. Через пізнання ми краще розуміємо один одного та прагнемо до збереження миру та спокою. Фестиваль проходить під девізом “Фольк об’єднує серця!”, і мені, як директору, дуже приємно, що все це відбувається  саме в Київському Палаці”. Також з вітальним словом виступив голова журі фестивалю-конкурсу, народний артист України, соліст Національної філармонії України,  професор  Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського Сергій Грінченко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Юні музиканти вражали своїм потужним професійним виконанням народної музики. Кожен колектив вирізнявся особливим колоритом та самобутністю. Родзинкою фестивалю стало феєричне виконання на Гала-концерті зведених номерів вокалістів, інструменталістів та ансамблю бандури. Виступи юних музикантів оцінювало професійне  жюрі до якого увійшли:   заслужений артист України, художній керівник  камерно-інструментального ансамблю  “Дивограй”  Національної філармонії України Вадим Чорнокондратенко,  лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, бандуристка, артистка ансамблю “Рідні наспіви” Ірина Бідненко,  солістка Національної філармонії України,  викладач, кандидат мистецтвознавства КНУКіМ, лауреат літературно-мистецької премії ім. Д. Луценка Тетяна Школьна, заслужена артистка України,  виконавиця українського фольклору, директор ГО “Народна філармонія України” Лариса Лоцман, заслужений артист України, провідний артист хору ім. Г. Верьовки  Степан Школьний,  зав. відділу художньої творчості КПДЮ, відмінник освіти України Наталія Петлицька, директор муніципальної школи мистецтв м. Сартрувіля (Франція) Сандрін Самін,  директор Палацу молоді ім. Ю. Тувіма, директор Міжнародного Фонду підтримки й розвитку творчості CONVIVO та Міжнародного фестивалю творчості  “Folkowe inspiracje” Адам Кохер. Жюрі відмітили теплу атмосферу фестивалю, чудову організацію. ІІІ Міжнародний фестиваль-конкурс народної музики “ZOLOTE ZERNO” - це нові знайомства, обмін досвідом, виступи, репетиції, конкурсні прослуховування та Гала-концерт. Другий день фестивалю став відкриттям для учасників. Юні музиканти, вокалісти, інструменталісти через майстер-класи відкривали для себе безмежний світ української народної творчості.  Під керівництвом педагогів і вихованців Палацу юні співаки й музиканти власноруч виготовляли браслети-обереги,  декоративні сувеніри , шили курчат до Великодня,  ткали килимки. Діти створювали сувеніри-подарунки, наповнювали їх власною енергією, теплом і талантом. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  КиевVласть

Нині існує нескінченна кількість сект та вірувань. Вони як живий організм зявлються нові, реформуються та зникають, при цьому, мають на своїй меті охопити якомога більшу аудиторію та отримати дохід. Питання постає в тому, чи має держава контролювати, обмежувати та регулювати діяльність такого виду? Ще 23 квітня 1991 року був прийнятий Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”, який регулює подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви. Зазначу, кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Зокрема, слід звернути увагу, що ст 5. згаданого закону передбачає що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Закон дав право релігійним організаціям звертатись за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх. При чому, фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються. Це передбачено законом ст.18 та пп. 133.4.6 Податкового Кодексу України. Це дає підстави вважати, що така правоустановча організація дуже зручна для ведення тіньового бізнесу. Конвенція з захисту прав людини ст. 9 встановила, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. А історичні підвалини права на свободу віросповідання закріплені і в доктрині міжнародного права ще в далекому 1648 році при укладанні Вестфальського миру. Ідея правового захисту релігійної свободи повязана з християнською цивілізацією, в результаті боротьби християнської церкви за право існування і розповсюдилась через звязки з іншими континентами та народами. Релігійна свобода і спроби покінчити з примусом віросповідання стали основними причинами формування незалежних держав. Тепер можна вважати, що формула свободи віросповідання є важливим фактором утворення та існування самобутної держави. Саме тому, держава змушена визнавати свободу віри. При цьому, держава визнає певну релігію, надаючи їй статус офіційної. Я не буду вдаватись до порівнянь. Цікаво, що свободу поняття совісті закували в юридичну норму та поставили поруч з віруванням. Оскільки “свобода совісті” звучить як “liberty of conscience”, тобто свобода усвідомлення. Доведу до відома, секта від латинського sequi - рухатися за кимось, підкорятися, за іншими даними - від secare - відрізати, відокремлювати - слово, яке спочатку використовувалося для позначення окремих богословських груп та шкіл, а також у полемічній літературі ще в дохристиянську епоху. Сектами також називали деякі філософські школи. Те, що секти не оподатковуються ми вже зрозуміли. Те, що просять пожервування, затьмарюють свідомість, часто залишають людину без майна і в таких випадках громадянин держави лишається на обочині життя без правового захисту та підтримки – ми також знаємо.  Згадаємо декілька всім відомих прикладів, щоб розвіяти всі сумніви щодо даної тези. Часто ми можемо знайти багато відомих прізвищ, що повязані з такими організаціями. Чи є це випадковістю? Секретар Ради національної безпеки і оборони України оголосив, що очолив “широке об'єднання” протестантських релігійних і громадських організацій. Він вважає, що завдяки людським і фінансовим ресурсам цей союз зможе ефективно впливати на суспільно-політичне життя країни. Імя колишнього мера Києва Леоніда Черновецького повзане з Санжеєм Аделаджи - лідером секти, яке має назву “Посольсво Боже”. Додам, що Білорусії та РФ, де Аделаджи намагався реалізовувати свої інтереси – довелось в індивідуальному порядку екстрадувати пастора за його діяльність. В Україні Аделаджи був фігурантом у справі “King's capital”, за якою багато віруючих “Посольства Божого” закладали свої квартири в обмін на нібито щомісячні відсотки. Компанія, якій було дозволено діяти у церкві, не впоралася зі своїми фінансовими зобов'язаннями і правоохоронні органи звинуватили їх в скоєнні таких кримінальних злочинів, як шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах групою осіб; організація злочинної групи; підробка документів; використання підроблених документів; фіктивне підприємництво; відмивання грошей групою осіб в особливо великих розмірах; зловживання службовим становищем з метою заволодіння чужим майном. Заснування Великого Білого Братства в 1990 році взагалі всколихнуло спокій українського народу. Засновниця Марія Деві Христос оголосила, що під час операції пережила клінічну смерть і в неї вселилася сутність Ісуса Христа. За декими данними, прихожан налічувалось 144 тис. Секта вирізнялась агресивно налаштованою поведінкою. Діти відрікались від своїх батьків, вчинювали самогубства, намагались захопити православну святиню Софію Київську. Проіснувало Біле братсво до 1993 року, коли дії секти перейшли межі допустимого. Щодо масонства. На сьогоднішній день на території України діють декілька масонських та парамасонських організацій. Членство в них досить обмежене і потребує рекомендацій для новачків. Такі правила відмежовують небажаних гостей в закритій організації. Однією з таких є Орден святого Станіслава – громадська організація, заснована в 1999 році, так званим Великим пріором Павлом В'яловим. Близько 300 вищих керівників держави, починаючи від президента та його дружини, генералів СБУ, Збройних сил, митниці, прикордонних військ, міністра оборони і Генерального прокурора, не минаючи артистів ураїнської естради, на кшталт Ніни Матвієнко, які входять до масонської ложі ордена Святого Станіслава - така поведінка можновладців спонукає задуматись про існування окремих ідей та мети. Органзація така в цілому суперечить служінню українському народові, оскільки члени зобов'язуються виконувати рішення керівного органу, але це окреме питання. Щодо організації сатаністів – гучний скандал навколо, так званого замку в Бортничах, дає підстави вважати, що дії їх ватажка Сатановського С.А. не є цілком правильними. Не омину й кабалістів (або псевдокабалістів), які прикриваючись науковою і просвітницькою діяльністю в області науки каббала отримують на свої рахунки величезні кошти від українського народу.  В цілому такі релігійні організації - секти, які практично завжди намагаються уникатити такого визначення, наносять психологічне ураження народові. В свою чергу держава зобов'язана попереджувати такі злочини, ще до їх появи. Тому не зайвим було б оподатковувати на загальних підставах організації хибних вірувань – для уникнення індивідуального збагачення шляхом шахрайства та психологічного запаморочення окремих верств населення, тим більше коли існує офіційно визнана державою релігія. Тобто, якщо в христинстві з ієрархиєю все зрозуміло – “Хто кому надає Томос”, то з сектами все глухо. Послугами секти часто користуються й недобросовісні політики, оскільки розуміють, що перед ними постає ефективний електоральний інструмент. Нам зрозуміло, що завдяки модернізованим релігійним доктринам послідовними діями можна закодувати увесь народ, цілу державу до стану різкої безсвідомості та порожнечі, стану позбавленого власних думок виконавця чужої волі. Саме тому, український народ має бути обізнаним та свідомим у своїх діях щодо вірування. Читайте: Помилка пенсійного оподаткування Ольга Терещенко, юрист-міжнародникKиевVласть

“Львівської брами” найближчим часом кияни таки не дочекаються. Примарними виявилися надії містян та порожніми обіцянки влади. У проекті рішення Київради про внесення змін до Програми економічного і соціального розвитку Києва на 2018-2020 роки, що була затверджена рішенням міської ради від 21.12.2017 року, цього об’єкту немає. На 2019 рік передбачено лише 1 млрд гривень на будівництво метро на Виноградар та 630 млн гривень на Подільський мостовий перехід. По метро - це все. “Львівська брама” вже перетворилася на станцію-привид. 22 роки міська влада ніяк не може відкрити вихід на поверхню фактично готової (більш ніж на 80%) станції метро. Нагадаю історію цього питання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Вона реально могла бути введена в 1996 році. Основний обсяг робіт було нами виконано - станція була практично готова. Але постала проблема місця наземного павільйону. Архітектори попросили деякий час на вирішення цього питання, оскільки 3 грудня 1995 року мною було підписано розпорядження міської державної адміністрації №321 “Про реконструкцію Львівської площі”, і треба було це все ув’язати й гармонізувати. 11.01.1996 року я перевірив хід будівництва станції метро “Лук’янівська”, спустився в тунель і поспілкувався з метробудівцями, а потім у “Київметробуді” провів нараду з питань розвитку столичного метро. Було вирішено ввести в дію до кінця 1996 року дільницю метро від станції Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції “Золоті ворота” до станції “Лук’янівська” протяжністю 3,2 км із проходженням транзитом станції “Львівська площа” (така її була тоді робоча назва), без виходу пасажирів на поверхню до вирішення долі її наземного павільйону в рамках впорядкування Львівської площі. У цьому була єдина причина, чому її не ввели в 1996 році. “Відсутність” коштів — це вже сьогодні видумка тих, хто не в темі. Але я зорієнтував наші служби, що ми ставимо цю станцію на коротку паузу і відкрити маємо її наступного, 1997 року. І дав завдання оперативно, більш ґрунтовно опрацювати питання з точки зору архітектури, благоустрою, вписати наземний павільйон в загальну схему впорядкування площі, обговорити з мешканцями. Тобто відклали не більш ніж на рік і пішли далі - на “Лук'янівську”. І ми обов’язково відкрили би “Львівську браму” в 1997 році, будьте певні. Але за 4 місяці, в травні 1996 року, виконавча влада в Києві змінилася незаконно, насильницькі внаслідок так званого “перевороту на Хрещатику”. І це питання стало новим міським керманичам нецікавим. Станція “зависла”. Хоча відтоді влада міста періодично демонструвала сплеск словесної активності, заявляла про намір відкрити станцію. Однак, хоча вже за ці роки змінилося 5 адміністрацій, нині шоста, віз і досі там. Складається враження, що найбільше при цьому турбувалися, як би вигідніше прилаштувати її в якийсь бізнес-проект, і зняти з цього сливки. Мінялися інвестори, влада, а віз і нині там. Попередні адміністрації обіцяли запустити її в 2004, в 2010, до Євро-2012, в 2013, в 2015. Нинішня — в 2017, 2018 і 2019. Щоправда, потім ця тема якось поступово зникла з лексикону керівників міста щодо планів будівництва метро на найближчий період. А зараз і з програм. Читайте: Кличко - єдиний голова Києва, який не відкрив жодної станції метро У 2004 році частину площі передали інвестору “Зубр ЛТД” в обмін на обіцянку добудувати виходи зі станції. Не судилося. У 2007 році інвестор змінився. Він зажадав, щоб всі виходи зі станції зробили б, хто би сумнівався, через торгівельний комплекс, що гарантуватиме високу відвідуваність, а отже, і прибутки. А далі чорт ногу зламає. Іван киває на Петра, Петро на Івана. Інвестор і влада почергово звинувачують один одного. А справа стоїть на місці. Виходів зі станції як не було, так немає і дотепер. Метрополітенівські посадовці у вересні заявили, що терміни початку реконструкції “Львівської брами” відсуваються через те, що інвестор ТОВ “Коніка” з 2007 року не може врегулювати земельне питання, без чого проектувати і будувати вихід зі станції метро не можна. Зі слів очільників метрополітену, вирішено питання комплексної реконструкції Львівської площі (більш ніж за 20 років можна було це зробити?), а саме: інвестор ТОВ “Коніка” не погодив місце розташування підземного вестибюля станції “Львівська брама” і входів (виходів), що стримує початок робіт з проектування та будівництва об'єкта. Метрополітенівці запевняють, що після вирішення цього питання, КП “Київський метрополітен” направить пропозиції щодо включення об'єкта до Програми економічного і соціального розвитку Києва. Ви ще сумніваєтеся, що містом насправді керують забудовники, які і в цьому конкретному питанні зробили киян заручниками? Це той випадок, коли хвіст виляє собакою. Розв’язання ситуації ще в 2007 році запропонував тодішній керівник метрополітену. Він повідомив, що прийнято рішення про відокремлення будівництва станції й інвестиційного проекту, і що місто має намір самостійно будувати вихід зі станції. Минуло 11 років, а справа так і не зрушила з місця. Хоча такий підхід є, як видається, найбільш оптимальним в умовах, що склалися. І Департамент містобудування та архітектури КМДА у відповіді мешканцям №055-399 від 12.01.2018 року обнадіяв: “Для будівництва лише входів-виходів станції метрополітену “Львівська брама” в межах червоних ліній — розроблення та затвердження детального плану території не потрібно”. Тобто цей фактор також може не стати перепоною. Нещодавно вже нинішній начальник КП “Київський метрополітен” повідомив, що планує розірвати договір з інвестором, який не виконав своїх обіцянок. Проте далі слів поки ще не пішло. Тепер м’яч на полі влади. Спроможеться вона нарешті, і коли, завершити цей будівельний марафон - час покаже. Хотілося би вірити, що ще 22 роки чекати не доведеться. Це вже питання управлінської здатності влади. Читайте: Кличко та його команда насправді зовсім не переймаються проблемами повеней в Києві Леонід Косаківський, київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 - 1998 рр. Источник публикации KиевVласть

Оновлення мереж, як електричних, так і теплових, відбувалося в рамках інвестиційних програм в більшій частині за рахунок амортизаційних коштів. Якщо ПАТ “Київенерго” на протязі 20 років не змогло модернізувати 70% тепломереж, то можна стверджувати, що ПАТ “Київенерго” так само і не могло модернізувати і електромережі в рамках інвестпрограми. Тобто у місті Києві сьогодні немає оновлених електричних мереж. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Та ж частина тепломереж та електромереж, яка знаходиться в хорошому стані - це ті мережі, які забудовники в місті Києві побудували або модернізували як інфраструктурну складову будівництва нерухомих об'єктів і тим самим виконали зобов'язання перед містом Києвом, передавши їх свого часу на баланс ПАТ “Київенерго” в рахунок компенсації тарифу на приєднання. Сьогодні ж ми хочемо продати електромережі структурному підрозділу ДТЕК “Київські електричні мережі” за 444 млн грн. Читайте: В Киевсовете началось разбирательство по вопросу продажи Ахметову коммунальных электросетей А якими ж є електромережі за своєю якісною складовою? Це і мережі потужністю 110 та 35 кВольт, що доставляють нашу, згенеровану на ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 електроенергію, до єдиного енергетичного Кільця національної енергетичної компанії “Укренерго”. Це і мережі потужністю 6 кВ, що є електричними мережами промисловими, і сьогодні для розвитку промисловості потрібно здійснити перехід на мережі потужністю у 20 кВ. Але це у тому випадку, якщо ми турбуємося за промисловість. Мережі ж потужністю в 0,4 кВ забезпечують напругою житловий сектор і є невід’ємною складовою житлових будинків як і теплопостачання.  І як зазначалося раніше – це у більшій мірі було збудовано забудовниками і сплачено покупцями квартир. Старі або зношені ж мережі так і знаходяться у нас на балансі міста Києва, але з 2006 по 2012 рік були модернізовані за рахунок інвестиційної складової. Але чи справедлива ця ціна? Середньорічний ріст вартості чистих активів у період з 2001 по 2015 роки склав 400 млн гривень на рік, це при тому, що співвідношення часток у сукупному капіталі було 75% до 25% (ДТЕК по відношенню до міста Києва). Таким чином, перспективне зростання вартості чистих активів електричних мереж комунальної форми власності може скласти до 100 млн гривень на рік. Станом на 2015 рік ПАТ “Київенерго” отримало дохід від вироблення електроенергії в розмірі 11,74 млрд грн. Так само, зауважу, що в структурі електромереж - як мінімум 25% мереж - це безпосередньо власність міста Києва, а 50% мереж отримано від будівельників міста Києва за схемою приєднання в обмін на актив. Приведу порівняння об’єму реалізації на прикладі 2015 року. Що ж виходить? Планований дохід міста при використанні його електромереж повинен скласти як мінімум 25% від загального доходу ДТЕК “Київські електричні мережі”, а саме 2,934 млрд гривень в рік, з яких 72,8% ми повинні повернути на наші ТЕЦ 5 і 6 як їх виробничі витрати . Так само Київ несе мінімальні технологічні втрати при транспортуванні - близько 10-12% від загальної суми. По-перше, таким чином, чистий прибуток міста може становити 700 млн гривень на рік. По-друге, для себе ми будемо сплачувати справедливу вартість за відпущену електроенергію. (Зараз поясню) Читайте: Столичный горсовет готовится задним числом легализовать реорганизацию “Киевэнерго” Так само, у нас існує поняття природних монополій, а їх список офіційно затверджений реєстром суб'єктів природних монополій НКРЕКП від 01.08.2018 року. У пункті 78 цього реєстру ми можемо бачити ДТЕК “Київські електричні мережі” і таким чином, хто б не намагався сформувати енергетичного конкурента ДТЕК “Київські електричні мережі” - у нього б це не вийшло. Через безвихідь залишається тільки безкоштовно передати електромережі ДТЕК “Київські електричні мережі” або генерувати масив витрат на своїх обслуговуючих організаціях. Цей принцип і створив можливість об’єднання більшості мереж, які на даний момент перебувають у власності ДТЕК “Київські електричні мережі” - а саме потрапляння електромереж до цієї  організації фактично безкоштовно за схемою “актив = приєднання”. А ось відчуження електромереж до ДТЕК “Київські електричні мережі” посилить монопольне становище підприємства і завдасть збитків як нашому генеруючому вузлу від неможливості самому реалізовувати об’єми випущеної електроенергії в енергоринок, так і населенню за рахунок збільшення вартості. Але все, що я зазначив до цього, не є таким важливим, як наступний пункт. У свій час, місто виділило землю під будівництво трансформаторів, ТЕЦів тощо. З огляду на те, у якому напрямку наразі рухається теплоенергетика, можна стверджувати, що найближчим часом електроенергія стане альтернативним джерелом опалення, а може й у більшій мірі його замінить. Це може бути спричинено проблемами у постачанні газу, його вартості, здешевленні електроенергії та приладів, за рахунок яких здійснюється опалення з використання електроенергії. У такому випадку місто повинно нести 100% відповідальність за постачання електроенергії киянам, з чого випливає, що на балансі міста Києва повинні залишитися, як мінімум, мережі 0,4 кВ та трансформатори. Це дасть гарантію, що навіть у найбільш скрутні часи – ми зможемо забезпечити киян електроенергією, а це дасть можливість отоплювати власні приміщення та квартири. Іншим питанням є те, що якщо ми вирішуємо у подальшому не перекидувати електроенергію у зовнішнє кільце (що розташовано навколо Києва), то ми повинні прийняти рішення щодо надання в управління мереж 110 кВ, а також паралельно вирішити питання вартості експлуатації цих мереж (попередньо розрахувавши), щоб у довгостроковій перспективі отримувати стабільний дохід. Яким повинен бути план дій в ситуації, що склалася? Київська міська рада повинна прийняти рішення з наступними пунктами: 1. До 01 січня 2020 року забороняється внесення права на електричні мережі, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва до статутних капіталів господарських товариств. 2. Створити комунальне підприємство з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та передати в управління даному комунальному підприємству усе електричне господарство міста Києва згідно з актами балансової належності. 3. Заключити договір між новоствореним комунальним підприємством з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та ДТЕК “Київські електричні мережі” на спільне використання електричних мереж згідно з точками розмежування балансової приналежності. 4. Доручити КП з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, розрахувати вартість обслуговування електричних мереж. 5. Заключити договір між новоствореним комунальним підприємством з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та ДТЕК “Київські електричні мережі” на оперативне обслуговування електричних мереж, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. 6. Доручити новоствореному комунальному підприємству з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та ДТЕК “Київські електричні мережі” врегулювати поняття “спільної власності” згідно з точками розмежування балансової приналежності, що затверджені актами розмежування балансової належності (згідно з концесійним договором, що був дійсним між КМДА та ДТЕК “Київенерго” у період з 2006 по 2017 рік). Владимир Левин, депутат Киевсовета VIII созыва, фракция "Солидарность" KиевVласть

Гадаю, ви не раз чули твердження, що влада України в різні часи використовує адмінресурс для впливу на результати виборів. Про шантаж політикою у виконанні нових владоможців – читайте в моєму новому блозі. Розглянемо цікаве питання під назвою “політична корупція органів виконавчої влади” на прикладі Київської обласної державної адміністрації, що діє за принципом “кому хочу, тому й даю дотацію з держбюджету на делеговані повноваження”. Що це таке – дотація на делеговані повноваження? Наша країна знаходиться в стані реформування, й часткові повноваження про фінансування певних видатків по освіті й медицині передано органам місцевої виконавчої влади. Простою мовою – заклади освіти та медицини залишаються в підпорядкуванні центральної влади, проте частина витрат з їх утримання (наприклад, комунальні послуги) - це вже обов’язок місцевих рад, де ці заклади територіально розташовані.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Держава свого часу попіклувалися з того, щоб не здійснювати перекладання цих видатків на місцеві бюджети, й передбачила додаткову дотацію з державного бюджету, яка відшкодовує суму витрат місцевим бюджетам на делеговані їм центральної владою повноваження, наприклад комунальних послуг та зарплата техперсоналу. Коли держава надає будь-які субвенції або дотації - на розвиток, відшкодування певних пільг, субсидій та інші потреби громад, Міністерство фінансів завжди визначає певний порядок, за яким відбувається порядок відшкодування – порядок розподілу відповідної державної матеріальної допомоги між місцевими бюджетами. Цікава історія відбулася із цією дотацією з держбюджету на відшкодування витрат місцевим радам з утримання закладів освіти та медицини. Повноваження по визначенню порядку розподілу надали державним адміністраціям. Для чого? Далі прошу уваги – яскравим прикладом зараз виступить Київщина: Відповідно до статті 103, частини 6, пункту 5 Бюджетного кодексу України, розпорядок додаткової дотації на здійснення переданих з державного бюджету видатків на утримання закладів освіти та медицини відданий головному розпоряднику коштів областей – обласним держадміністраціям. На Київщині бюджетні гроші розподіляє Київська обласна державна адміністрація й вона визначає порядок розподілу. Керівник Київської облдержадміністрації - це державний службовець, який несе повну відповідальність за розподіл субвенцій та дотацій з держбюджету. Згідно таблиці зведених даних щодо потреби Київської області в обсягу додаткової дотації, про яку ведеться мова, ми бачимо необхідність у витратах для покриття видатків на делеговані повноваження всіх регіонів Київської області. Зверніть увагу -  Київська облдержадміністрація розподілила ці кошти тільки на райони й на новостворені ОТГ, а міста не отримали жодної копійки. З даної таблиці ми бачимо, що потреба міст Київській області в подібному фінансуванні складає понад 225 млн. гривень. Тобто, якщо Київська облдержадміністрація не розподілить ці кошти на міста (що вона й зробила), то вона вимиє ці кошти із місцевих бюджетів. В мене як в Голови бюджетної комісії Київської обласної ради є запитання до розпорядника коштів всієї Київщини – чим завинили жителі міст обласного значення, з бюджетів яких ви забираєте 225.000.000 гривень, не відшкодовуючи витрати на делеговані повноваження з коштів, що надійшли з держбюджету? Школи, дитячі садочки, медичне обслуговування населення – функціонування цих закладів сфер освіти та медицини в містах Київської області цього року залежатиме від того, наскільки зможуть місцеві ради урізати свої витрати й без того часто скудних бюджетів. Та марно вважати, що обласне керівництво просто забуло, що в містах області також є лікарні та школи. Проблема тут значно глибша й полягає вона в площині політики. Ззовні це виглядає як механізм впливу на мерів міст. Не будемо забувати, що міські голови - це люди, яких обирає громада через прямі вибори. Натомість голів районних державних адміністрацій, як й голів обласних держадміністрацій, що розподіляють бюджетні кошти,  призначає президент України. Окремо зазначу, що в Київській області губернатор Олександр Горган є представником пропрезидентської партії “Блок Петра Порошенка”. Звичайно, коли керівникам міст не дають ці гроші на відміну від керівників районів, міські голови будуть змушені прийти в обласні адміністрації й попросити. Отримати кошти вони зможуть в обмін на лояльність та підтримку на чергових виборах “потрібних людей”, які відбудуться вже дуже скоро. Таким чином виділена державою дотація буде обмінена на лояльність до чинної провладної партії та її подальшої підтримки на найближчих виборах. Якщо ми уважно подивимося на іншу таблицю (див. нижче), то мерам міст Київської області коштів не надали, натомість залишили 178 млн. гривень нерозподілених коштів. Як ви вважаєте, для чого? Щоб у випадку відсутності коштів міські голови тринадцяти міст Київської області прийшли й схилили голови перед губернатором Горганом зі словами: “Пане Олександре Любомировичу! Дайте нам, будь-ласка, кошти на делеговані повноваження!” Ми можемо вічно говорити про реформи та їх імітувати, але доки в нашій країні буде процвітати політична корупція й виконавча гілка влади буде залежна від політиків, ми будемо залишатись країною третього світу. Це моя особиста думка, я висловлюю її відкрито. Вона обґрунтована суто цифрами та логікою. Міста не отримали грошей, бо вони – це та рушійна сила, яка сьогодні дійсно потрохи змінює країну із середини та невдовзі вирішить, яка наступна влада буде в нашій країні. Така ситуація присутня по всій країні. Я особисто проаналізувала порядок розподілу додаткових дотацій по Україні – єдина Житомирська область розподілила кошти на міста обласного значення. Всі інші облдержадміністрації виділили кошти виключно на райони та новостворені ОТГ. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Й ті дотації, що виділені, є недостатніми. Область потребує 1 млрд. гривен на відшкодування витрат місцевим бюджетам з утримання закладів освіти та медицини по делегованим повноваженням. Отримала Київська область 613 млн. грн., але це не означає, що ручним розподілом коштів обласні чиновники мають ставити на коліна міських голів та робити їх заручниками ситуації. Всі мешканці Київської області рівні й губернатор, як голова обласної держадміністрації має піклуватися про кожного мешканця області. Тут не має бути жодної політики та маніпуляцій. Субвенція має бути розподілена пропорційно кількості мешканців, що проживають на території. Всі наші люди – рівні й мають отримувати належну соціальну опіку. Ольга Бабій, голова Постійної комісії з питань бюджету та фінансів Київської обласної ради KиевVласть

Після пережитого, побаченого і відчутого військові повертаються додому... Вони опиняються у іншому світі, мирному і щасливому, де не потрібно воювати і треба звикнути до життя без війни і навчитись жити із набутим на Донбасі досвідом. Два роки тому на базі Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді почала діяти програма "Здійснення комплексних заходів з надання соціально - психологічної допомоги учасникам АТО та їх родинам". За цей період увагою соціальних працівників охоплено більш ніж 3 000 учасників АТО та членів їх сімей, що проживають у Києві. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Фахівці із соціальної роботи частіше самі проводять пошукову роботу таких сімей та учасників АТО та пропонують їм допомогу. Завдяки плідній співпраці зі службою зайнятості, воєнкоматами, волонтерськими організаціями, діяльність Соціальної служби більш продуктивна, ґрунтовна та своєчасна, адже обмін інформацією, приносить велику користь у наданні допомоги учасникам АТО та членам їх родин. З досвіду знаємо: самий важкий час для людей, що повернулися з війни - це першій місяць. Багатьох прикро вражає, що в Україні майже 4 роки йде війна, а в самій країні нічого не змінилося. Як зауважив соціальним працівникам один із демобілізованих воїнів: "Зовсім не поділяю категоричних заяв про те, що, якщо в частині країни війна, то на мирних територіях люди мають тільки сумувати. Адже нагоди для радості є – тільки вони у всіх різні, як і форми вираження цієї радості. Не вважаю, що люди мають припинити святкувати якісь свої гарні події чи дати. Ну як без цього? Але все залежить від ситуації. От я, наприклад, - святкував хрещення дитини. Робити банкет вартістю в автомобіль, мабуть, таки неправильно, а сімейне свято – це цілком нормально.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Натомість, коли ходив з друзями дивитися футбол в барі, трохи був здивований. Сидить 30 мужиків, п’ють пиво, а про війну – ні слова. Якось війна окремо, а життя – окремо. І в барах сидять переважно молоді люди, у яких "життя склалося" - батьки за кордоном, гроші шлють, автівки дорогі, і жодних страхів, що їх можуть мобілізувати.…От, в бари треба з повістками завітати. Адже, алкоголь у нас в країні законом дозволено вживати з 21-го року, а автомат тримати – з 20-ти. То ж, хто горілку п’є, той і воювати вже цілком може." На жаль, розчарування, острахи, приводять і самих воїнів до випадків алкоголізму як альтернативи психологічного розвантаження. Трапляються випадки, коли повернувшись з АТО, бійці замикаються у собі. Вони вважають, що тільки побратими та волонтери, які пройшли з ними воєнні шляхи, можуть їх зрозуміти. Бувають випадки, коли соціальні працівники зіштовхуються з відкритою агресією і чують в свій адрес: "Навіщо це тобі?" або "Що ви там розумієте у себе в кабінетах!" Але терпіння і тактовність соціальних працівників, психологів, а також допомога членів родин сприяє у соціальній адаптації учасників АТО. Велику роль у таких сім’ях відіграють саме дружини демобілізованих воїнів, які в свою чергу намагаються допомогти адаптувати чоловіків до мирного сьогодення, "вирвати з пазурів війні". Важливо іноді рішуче та спокійно виключити телевізор з цілодобовими новинами з передової, тактовно підштовхнути до участі у оформлені документів та вирішення питань, з якими безпосередньо зіштовхуються учасники АТО після повернення додому. І тут їм на допомогу приходять працівники соціальних служб. Через деякий час, за допомогою рідних, побратимів, соціальних працівників та психологів, вони повертаються до мирного життя, шукають і знаходять своє місце, а хтось стає волонтером, чи намагається знов повернутися на службу. Не поодинокі випадки, коли спеціалісти соціальних служб надають не тільки соціально - психологічну, а й матеріальну допомогу, залучаючи для цього органи влади та благодійні фонди. Так, фахівці Шевченківського районного центру соціальних служб опікуються багатодітною родиною учасника АТО Андрія К., який тричі був поранений, і тричі повертався на передову. Соціальні працівники допомагали сім’ї в час, коли боєць перебував у зоні АТО. Передусім, надавали соціально-психологічну підтримку. А коли чоловік лікувався у госпіталі, вони разом із дружиною оформлювали документи та пільги, залучали благодійні організації, які допомагали багатодітній сім’ї отримати безкоштовно речи і ліки. Окрім цього соціальні працівники допомогли влаштувати молодших дітей у дошкільний заклад. Соціальні працівники знайшли спонсорів і разом теж підготували подарунок - двоярусне ліжко для молодших дітлахів бійця. Андрій був дуже вдячний фахівцям соціальної служби, які піклувалися про його родину, поки він знаходився у зоні АТО. Соціальні працівники намагалися відволікти сім’ю від хвилювань за батька - запрошували дітей та їх матір на різноманітні заходи, проводили бесіди. У рамках програми надаються інформаційно-консультаційні послуги у районних військових комісаріатах, "єдиному" інформаційному вікні для учасників АТО (пр. Комарова. 7, вул. Хрещатик, 36). За інформацією щодо психотерапевтичної реабілітації або з будь-якої довідкової інформації для демобілізованих учасників АТО та членів їхніх родин можна звертатись до спеціалістів районних в місті Києві центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або за телефонним номером (044 (458-27-68) з 09.00.-20.00 Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Фото: eagle.mnKиевVласть