Сьогодні, 3 серпня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області пройдуть в Баришівському, Білоцерківському, Богуславському, Бориспільському, Броварському, Васильківському, Вишгородському, Володарському, Згурівському, Іванківському, Кагарлицькому, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівський, Переяслав -Хмельницькому, Рокитнянському, Сквирському, Ставищенському, Таращанському, Тетіївському та Фастівському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону. Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці. Райпідрозділ Н/п Вулиця Роботи Час робіт Баришівський с. Рудницьке вул. Черняхівського Капітальний ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський с.Межове весь населений пункт Заміна елементів мережі з 10 по 19 год Білоцерківський м. Біла Церква вул.Театральна, Торгова площа встановлення обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м. Біла Церква Торгова площа 18 встановлення обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква 2-й пров. Партизанський, Гетьмана Сагайдачного Капітальний ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський с. Острійки Миру Капітальний ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський с. Яблунівка Ярова Капітальний ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський с. Яблунівка Ярова, Лісова Капітальний ремонт з 8 по 19 год Богуславський Дибинці Н Левицького Капітальний ремонт з 8 по 13 год Богуславський Дибинці Н Левицького Капітальний ремонт з 13 по 20 год Бориспільський с. Вороньків c. Проців

Сьогодні, 2 серпня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області пройдуть в Білоцерківському, Богуславському, Броварському, Васильківському, Іванківському, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівський, Рокитнянському, Сквирському, Ставищенському, Таращанському, Тетіївському та Яготинському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону. Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці. Районний підрозділ Населений пункт Вулиця Роботи Час пров. робіт Білоцерківський м. Біла Церква вул.Короленко, Франка, Надрічна встановлення обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м. Біла Церква Скв. Шосе 214 гуртожиток встановлення обліку з 8 по 17 год Богуславський Мисайлівка Тракторна бригада Капітальний ремонт з 8 по 12 год Броварський Красилівка Старошулявська КАП. РЕМОНТ НА ТП з 8 по 20 год Броварський Бровари Бандери Степана, Сушки Романа, Глінки, Короленко, Декабристів КАП. РЕМОНТ НА ТП з 8 по 20 год Васильківський Хлепча Хлепча: Косіора, Шевченка, Якіра, Батюка, Підгірна, Ватутіна, Молодіжна, Дачна Кап ремонт ТП з 8 по 14 год Васильківський Данилівка Леніна, Дружби, Поліська Кап ремонт ТП з 14 по 20 год Іванківський Іванків Рильського, Мотрича, Черненка, Кібенка, Петровського, Поліська, пров. Київський, Колгосп Капітальний ремонт з 8 по 20 год Іванківський Максимовичі Миру, пр.Лісний Капітальний ремонт з 8 по 20 год Ірпінський смт. Гостомель вул. Симиренка, Миру Капітальний ремонт з 8 по 19 год Ірпінський м. Ірпінь вул. Миру, Гагаріна Капітальний ремонт з 8 по 19 год Ірпінський м. Ірпінь вул. Миру, Гагаріна Капітальний ремонт з 8 по 19 год Ірпінський м. Ірпінь вул. Миру, Гагаріна Капітальний ремонт з 8 по 19 год К.-Святошинський Ходосівка Поштова Кап. ремонт ТП з 9 по 14 год К.-Святошинський Ходосівка Лугова Кап. ремонт ТП з 13 по 17 год К.-Святошинський Ходосівка Щаслива Кап. ремонт ТП з 17 по 20 год Макарівський Березівка Житомирська Капітальний ремонт з 8 по 21 год Миронівський с.Потік вул.Преображенська,Нова Капітальний ремонт з 9 по 15 год Миронівський с.Грушів вул.Миру Капітальний ремонт з 9 по 15 год Рокитнянський Рокитне ТП-42,176,179,32,33,105,210,34,39,40,37,175,211,183,184,38,169,35,197,36 Капітальний ремонт з 8 по 20 год Рокитнянський Рокитне Висока Капітальний ремонт з 8 по 20 год Рокитнянський Рокитне Висока Капітальний ремонт з 8 по 20 год Сквирський м.Сквира Школа №-3 Ремонт ТП з 9 по 17 год Ставищанський с.Стрижавка Школа,с/р,вул.Лісова.Садова.Ярова.Квітнева заміна авт.на Л-3 з 7 по 15 год Таращанський с. Лука Господарство Встановлення АВ 0,4 кВ з 8 по 20 год Таращанський м. Тараща пров. Польовий, Дільничий, вул. Січнева, Козаківка, Патріотична, Тесленка Розчистка траси з 8 по 20 год Таращанський с. Дубівка господарство, вул. Шкільна, Шевченка, Космонавтів, Набережна, Польова, школа Ремонт ТП з 8 по 20 год Таращанський с.Салиха все село Розчистка траси з 8 по 19 год Тетіївський с. Софіполь вул Жовтнева, Шевченка Розчистка траси з 8 по 20 год Яготинський с. Капустинці Шевченка, 1 травня, 9 травня, пров. Перемоги, Онищенка Капітальний ремонт з 8:30 по 18 год Цей графік не стосується позапланових (аварійних) відключень електроенергії. Про аварійні відключення КиевVласть повідомлятиме читачів за нагодою. Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, станом на третій квартал 2019 року власниками крупних пакетів акцій ПрАТ "Київобленерго” вказані: НГР Б.В. (NGR B.V.) (Нідерланди) – 35.54% та ТОВ “ДТЕК Нафтогаз” – 58,45%. Кінцевим бенефіціарним власником “Київобленерго” зазначений Ринат Ахметов. У травні 2019 року керівництво "Київобленерго" на чолі з Володимиром Чернявським було звільнено, генеральним директором був призначений Віталій Шайда. Раніше, у січні 2019 року, операційна компанія, що відповідає за нафтогазовий напрямок в структурі енергетичного холдингу Рината Ахметова ДТЕК – "ДТЕК Нафтогаз" – отримала 24,99% акцій ПрАТ "Київобленерго". Ця частка до цього належала групі VS Energy International Ukraine (ТОВ "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна") – “доньці” російської компанії VS Energy. Зазначимо, що співвласник VS Energy – Олександр Бабаков, член Ради Федерації РФ, колишній спецпредставник президента РФ Володимира Путіна з питань координації організацій росіян за кордоном.  Читайте: Планові відключення електроенергії в Київській області 1 серпня 2020 року (повний список населених пунктів) Фото: phoneinf.com КиевVласть

Сьогодні, 1 серпня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області пройдуть в Білоцерківському, Богуславському, Броварському, Васильківському, Згурівському, Іванківському, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівський, Обухівському, Переяслав -Хмельницькому, Рокитнянському, Сквирському, Таращанському, Тетіївському та Фастівському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону. Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці. Райпідрозділ Н/п Вулиця Роботи Час робіт Білоцерківський м. Біла Церква О. Гончара, Курсова, пров. Курсовий, Вокзальна технічне обслуговування з 8 по 17 год Білоцерківський м. Біла Церква вул.Кожедуба 39А встановлення обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м. Біла Церква вул.Інтендантська встановлення обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м. Біла Церква Торгова пл.1/11 встановлення обліку з 8 по 17 год Богуславський Синиця Пилорама Капітальний ремонт з 8 по 12 год Богуславський Синиця Тік Капітальний ремонт з 12 по 16 год Богуславський Синиця Бригада Капітальний ремонт з 16 по 20 год Броварський смт В. Димерка,Богданівка,Зоря Богданівка:Окуружна;смт В. Димерка: Квітнева,Заліська,пр.Богданівський,Заліська,Січнева,Відродження,Тарасівська,Бобрицька,Садова,Котовського,Покровська(Петровського),Степана Разіна,Тополина, Комунальна, Грушевського,Чернігівська,Вокзальна,Пушкіна,ф\г Агро-Україна,Докучаєва,Ферма ВРХ; Зоря:повністю заміна трансформатора ТП--1109 з 8 по 20 год Васильківський Мала Солтанівка: Зарічна, Лісова Організації: ТОВ "Солтанівка-Каскад" Кап ремонт ТП з 8 по 14 год Васильківський М.Салтанівка пр.Борівський Кап ремонт ТП з 14 по 20 год Згурівський с.Л.Слобода

Київська обласна організація ВО "Свобода" твердо налаштована йти на місцеві вибори і вже готова висувати своїх кандидатів на голів об’єднаних територіальних громад на Київщині. Про це, а також про новації у виборчому кодексі, програмні засади та зміни, яких потребує регіон, у інтерв’ю KV розповідав очільник обласної парторганізації, депутат Київоблради Ігор Сабій. КиевVласть: Зміни у Виборчому кодексі: що "Свобода" думає про новацію від нашої влади? Ігор Сабій, голова Київської обласної партійної організації “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”: Прийняті зміни не є вже такою новацією: новий Виборчий Кодекс був ухвалений попереднім скликанням ВРУ. Добре, що завдяки впливу громадськості та політичних партій вдалося внести до кодексу суттєві зміни, через те, що в тому попередньому вигляді він був не життєздатний з багатьох причин. Перша з них в тому, що напередодні парламентських та президентських виборів акцентувалася увага на частині кодексу, що стосувалася цих виборів, але ніхто не дивився на частину щодо місцевих виборів. Коли прийшло 1 січня 2020 року, всі зрозуміли, що є проблеми, починаючи від пропонованого рівня застави (для партійного списку до Київської облради два мільйони сімсот тисяч гривень) внести яку могли лише олігархічні партії. Ми, свободівці, включилися безпосередньо до реформування Виборчого Кодексу, народний депутат Оксана Савченко внесла законопроєкт “Про внесення змін…”, він був ухвалений у першому читанні і в ньому йшла мова про те, що розмір застави має становити 4 мінімальних зарплати (від 90 тис. виборців). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Як завжди буває при теперішній владі та сумбурі, що діється наразі у ВР, законопроєкт хоч і був прийнятий у першому читанні, все одно розглядався інший законопроєкт про комплексні зміни – але добре, що прислухалися до нашої позиції і наш проєкт був ухвалений у вигляді поправки.  Для Київоблради розмір застави становитиме десь від 325-330 тис. гривень. Уже в рази менше. Але ВРУ включила компенсаторні заходи і заставу ухвалили не тільки для міст кількістю від 90 тис. людей населення, а для всіх – починаючи від маленького села і закінчуючи областю. Читайте: Новации в Избирательном кодексе от “слуг народа": минимум мажоритарки, залоги для всех и единый киевский округ KV: На яких ще змінах наполягали у "Свободі" та чи вдалося їх дотиснути? І.С.: Ми також наполягали на тому, щоб партійна політична система стартувала від 10 тис. виборців, бо очевидно, що в великих громадах мусить бути політична відповідальність. Проблема мажоритарки є в тому, що люди голосують ніби за гарного кандидата, а потім він починає себе поводити в Раді у дусі “що я можу зробити, я один”. Якщо ти натомість є представником політичної партії, то є 5%-й бар’єр, є фракція, наступає і політична відповідальність. Також наполягали, щоб для кандидатів на посаду міських голів та голів ОТГ була можливість балотуватися ще й в депутати місцевої ради. Адже у людей часто втрачалася мотивація: це зараз якщо кандидат іде на голову ОТГ, то він може балотуватися і в депутати, але раніше він, у випадку програшу однієї гонки, втрачав і там, і там, і переходив у ранг громадських діячів на найближчі п’ять років. Ніхто, звісно, не може на 100% бути впевненим у своїй перемозі, навіть якщо йому малюють високий рейтинг. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Вдалося відстояти позицію з 2015 року про те, що перший номер у списку не балотується на регіональному рівні. Якщо партія долає 5%-й поріг, кандидат під першим номером автоматично заходить. Це правильно. У попередній редакції кодексу такого не було, повинні були йти на регіональний рівень і заходити за результатами рейтингу. 1-й номер тягне увесь список, як керівник штабу і організатор процесу. Відповідно, як будь-яка амбітна людина, він буде більше займатися своїм округом, аніж загальною справою. Але, як наслідок, якщо навіть кандидат на окрузі набере 100%, це не гарантія того, що він зайде у раду. З точки зору партійного будівництва дуже добре, що вдалося добитися такого пункту про перші номери у списку. Читайте: “Свобода” – за пропорційну систему виборів, – член фракції ВО “Свобода” Вячеслав Хмельницький ВО “Свобода” проти такого високого прохідного бар'єру у 5%. Для того, щоб відсіювати несерйзозні передвиборчі проєкти, можна встановити 3%. І, зрештою, застава – вона повинна бути для тої ж цілі. Люди, якщо ти маєш прихильників, допоможуть тобі зібрати гроші на заставу, але вона не може бути космічною. Бар'єр є очевидно завеликий у першу чергу для місцевих виборів. Він, фактично, допомагає формувати 2-4-партійну систему і не дає нормально розвиватися політичним партіям. А владі легше домовлятися з двома-трьома [керівниками партій], ніж з десятьма. Заставу величезну встановлювали теж заради "домовняків" на двох-трьох-чотирьох. KV: Найбільше суперечок було навколо реформи партизації на місцевому рівні: був проєкт, згідно до якого тільки парламентська фракція могла бути представлена на місцевому рівні. Ваше ставлення до цього? І.С.: Звичайно, негативне. У згадуваному Вами проєкті було написано, що у місцеві ради мали проходити лише партії, представлені на всеукраїнському рівні, і за результатами голосування пройшли 5%-й бар'єр. Але це нонсенс, і не має нічого спільного з місцевим самоврядуванням і ображає виборців. Уявіть собі ситуацію, де у будь-якому місті партія, скажімо, "Свобода" набирає більше 50% голосів. У Білій Церкві, наприклад, "Свобода" набирає голоси, але не дотягує до 5% на всеукраїнському рівні. Тож у Білій Церкві, де половина людей чи більше голосує за "Свободу" і міського голову від партії, ні список, ні міський голова не проходять! Люди віддали свій голос, а він нічого не вартує, тому що той, кого вони обрали, не може представляти їхні інтереси в раді. Ще одна важлива новація цього закону – введення імперативного мандату, тобто партія через рік після місцевих виборів може відкликати рішенням свого з'їзду будь-якого депутата. Це позитивна зміна, адже у радах є дуже багато проблем, коли люди приходять від політичної партії і згодом чомусь змінюють свою позицію, не несучи за те ніякої політичної відповідальності. Наша позиція така: якщо людина приходить від партії, вона має представляти її інтереси. Якщо інтереси розходяться – нехай вона виходить із партії, але, разом з тим, складає мандат, а на наступні вибори іде від кого хоче! Читайте: “Свобода” – за пропорційну систему виборів, – член фракції ВО “Свобода” Вячеслав Хмельницький KV: Штрафи за “гречку”. Чи вірите Ви, що це працюватиме, чи це черговий популізм від влади? І.С.: Не вірю, що це працюватиме. Думаю, це популізм. Щоб не було “гречки”, треба, щоб люди мали можливість заробляти. Тому ми постійно виступаємо за розвиток середнього класу, і мова не лише про підприємців, а взагалі про робітників, лікарів, учителів, тобто людей, які мають достатній рівень доходу, щоб не відчувати себе бідним. Таким людям подачки будуть непотрібні. Олігархи саме через те і намагаються знищити середній клас, щоб перед виборами за гречку, солому, оранку абощо купити виборця. KV: Чи будуть ці схеми використовуватися на місцевій виборчій кампанії? Чи попустяться? І.С.: Не попустяться, продовжать, особливо вразливими будуть сільські райони, де населення доведене до крайнього зубожіння. У містах менше, я думаю, бо є більша можливість заробітку, але в селах продовжать вестися. KV: Чи буде “Свобода” проводити лікбези у дусі “беріть пакет, але не голосуйте”, або “не продавайте свій голос”? Ми кожного разу проводимо просвітницьку роботу, щоб люди розуміли, що за продпакет вони продають себе й нащадків у рабство. Коли приходять платіжки за комуналку, податку на землю, вони за ті пакети платять сторицею. У черговий раз звертаюся до людей, що за крихти з панського столу не варто голосувати, бо за них потім доведеться дорого заплатити!  KV: “Свобода” йде на місцеву кампанію, ви будете мати потужне представництво на голів ОТГ, є список у Київську обласну раду. Особливо цікавить останній, представте його. І.С.: Повністю презентувати список неможливо, адже спочатку повинні бути сформовані регіональні виборчі округи – потім формуватимуться списки. Округи “наріжуть” ТВК після їх формування, приблизна дата – друга половина серпня. Я очолюватиму список, якщо підтримає обласна конференція, а вона проводитиметься, відповідно до закону, після 15 вересня. KV: Хто з Ваших побратимів підтвердив бажання йти на вибори? До Київоблради балотуватимуться усі наші діючі депутати в облраді: Максим Запаскін, Ігор Домбровський, В'ячеслав Хмельницький, Наталія Музиченко, Євген Чубук, Сергій Яременко. Крім того, до обласної ради балотуватимуться діючі депутати райрад, зокрема: Олександр Однороманенко (на сьогодні перший заступник Києво-Святошинської районної ради), Олег Кривенко (Вишгородська райрада), Олексій Гридько (Обухівська райрада), Віталій Гордієнко (Бориспільська районна рада). Олег Береговий (Іванківська райрада). Крім того, Олег балотуватиметься, на голову Іванківської ОТГ, Олександр Кириченко (Києво-Святошинська райрада) крім облради, балотуватиметься на голову Борщагівської ОТГ. Вадим Кошель, секретар Білоцерківської міськради, буде кандидатом на голову Білоцерківської ОТГ. Олег Верес – на голову Бориспільської ОТГ. Олександр Головня – на голову Вишневої ОТГ, Ігор Смаглій – на голову Яготинської ОТГ. Це ті, щодо кого є чітке розуміння. Бровари – ще думаємо. Там є Олександр Фатєєв, але чи потягне він потужне ОТГ, якщо мати на увазі стан його здоров’я? Ми не граємося політикою, і точно також не граємося людьми.  Читайте: На виборах за владу при громадах буде справжній бій, – член ВО “Свобода” Степан Кузьмич KV: Ваше ставлення до нового адміністративного поділу – районування Київщини, що чекає районні ради? І.С.: Ні в кого немає уявлення щодо функціоналу райрад. ОТГ за визначенням робилися саме для того, щоби забрати посередника у вигляді райрад та райдержадміністрацій, привести до схеми “громада – область – держава”. Зараз у “зелених” немає достатньо голосів, щоб переписати Конституцію. Райони ніби є, але не ті, що були. Чисто політичний хід. З мого досвіду – Банкова дивиться, як піде. Якщо наберуть нормально на ОТГ, тоді райони не потрібні. У поганій ситуації вони нададуть багато повноважень районам. Ми будемо брати участь у виборах до райрад, тому що ми маємо бути готові до поганого варіанту. Наразі, незважаючи на реформу децентралізації, у нас діє фінансова централізація. Все більше податків іде у державний бюджет. Держава потім таким чином через субвенції маніпулює і керує місцевими громадами. Коли райони ставали ОТГ, сталося так, що ніби боролися за зменшення адмінапарату, а вийшло навпаки. Є голова ОТГ, через якого проходять кошти, але паралельно є голова райради і голова райдержадміністрації, і всі хочуть керувати. А хто відповідальний – не зрозуміло. У нас в області поки що є 12 міст обласного підпорядкування. Зараз усі такі міста переходять у підпорядкування районами. Призначений Банковою голова райадміністрації буде фактично керувати обраними людьми – міським головою і міськрадою. У нас взагалі, коли хочуть щось реформувати, не продумують проєкт повністю. Плани пишуть за принципом Наполеона: "головне ув’язатися в бійку, а там побачимо". Але страждають люди, нищиться система державного управління. Читайте: Проєкт “Децентралізація”: Урядовий проєкт укрупнення районів обурив Київщину (опитування) KV: З чим “Свобода” йде на вибори? Які основні програмні пункти? І.С.: Програма незмінна: захист українців. Але ми розуміємо, що на рівнях облради і місцевих є різні повноваження і тому різні засади. Ми не підемо на місцеві вибори з тезами про впровадження у армії швейцарської моделі. Серед наших програмних засад: ефективне використання бюджетів, фінансування програми розвитку малого та середнього фермерства, яка взагалі не фінансувалася протягом останніх п’яти років, створення транспортного комунального підприємства, тощо. Ми розуміємо, що сполучення між Києвом та районами є важливим, а якість перевезень приватниками неефективна, тут має бути комплексний підхід. Коли делегація депутатів місцевих рад Київщини перебувала на стажуванні в Івано-Франківську, ми наочно подивилися, що це ефективно. Там розуміють, що КП — це не бізнес, а надання послуг. Закуповують нові тролейбуси та автобуси, збільшили зарплати водіям. Домоглися того, що врешті-решт водії з приватних маршрутів ідуть працювати в комунальне підприємство, хоча раніше було навпаки. Читайте: “Свобода” йде на вибори зі здобутками, досвідом та ідеологією, – член фракції ВО “Свобода” Хмельницький  Сміття. Переробка, сортування. Також має бути Комплексний підхід: визначення територій, залучення інвестицій. Сміття стає все більше, місця для нього все менше. Не обов'язково створювати КП, але має бути комплексна обласна програма. Щоб ми спрогнозували нові полігони, привели до ладу старі, розчистили стихійні. Існуюча програма декларативна.  Дороги. Ми були ініціаторами долучення області до митного експерименту, коли надходження від Київської митниці ішли на ремонт наших доріг. У ремонті доріг головне питання – контроль якості. Має бути створено КП або інспекцію, контролюючий орган, який слідкуватиме за станом виконання та взагалі складання договорів. Договори мають складати так, щоб підрядник не викрутився через суд.  Також плануємо розвивати такі напрямки, як освіта, культура, розвиток української мови, всього українського. Ми хочемо знайомити молодь з історичними місцями та подіями. Київщина є прикладом того, що держава існувала тисячі років. У школі того не вчать, в підручниках МОНу того немає. Потрібно прийняти обласну програму задля забезпечення циклічності екскурсій для молоді історичними місцями. KV: Назвіть ваші головні здобутки за ці 5 років. І.С.: “Свобода” не мала повноти влади в жодній з громад. Ми могли до добрих речей долучатися, ініціювати їх, перепони ставити поганим речам. Але, наразі, обласну раду хочуть звести до рівня господарського відділу, щоб займатися розподілом коштів. Та ради є політичними органами. Те, що ухвалювалювала облрада з нашої подачі, розходилося по Україні. Візьмемо за приклад питання фінансування профтехосвіти, яке поклали на місцеві громади у 2016 році. Це величезний тягар, з яким ми увійшли до нового року. 12 січня 2016 року ми почали “бити у дзвони”, ініціювали звернення. Моментально ради всіх областей почали ухвалювати такі ж рішення. Уряд Яценюка був вимушений профінансувати профтехосвіту. Ми також були ініціаторами інших звернень – стосовно символіки, використання прапорів, запровадження ринку землі. Якщо протягнуть закон №3131 про податок на кожен пай, люди банально відмовляться від землі. Якщо вони вимушені будуть платити 1,5 тисячі з га в рік, будуть відмовлятися або віддавати за безцінь. Звісно, цей податок можна перекласти на орендаря, але орендар включатиме це до витрат, що спричинить подорожчання продукції. KV: Чи є у вас ідея створення контролера для ринку землі з числа депутатів обласної ради? І.С.: Потрібно не стільки контролера, скільки фахової правової консультації для власників землі. Я вважаю, що треба створювати мережу консультативних центрів для надання юридично-правової допомоги. Органи місцевого самоврядування мають надавати таку безкоштовну послугу людям. Бо тут може бути та ж історія, що й з приватизацією великої промисловості, коли нас просто надурили. KV: Свобода брала участь у різних судових процесах, розкажіть про успіхи на цих теренах. І.С.: Найкращий приклад – позов до Київської ОДА стосовно виділення коштів на будівництво ЦХОЯТ. Позивачем в інтересах громади у цій справі був голова Іванківської райорганізації ВО “Свобода” Олег Береговий. 85 млн гривень пішли на будівництво мостів в Зоні Відчуження, а не на інфраструктуру міста Славутича та Іванківського і Поліського районів. Мости не стосуються інфраструктурних витрат, це витрати виробництва. Отже, у людей вкрали гроші! Людям розповіли, що після будівництва сховища вони купатимуться у грошах, а насправді нічого не дали. Гроші мали бути на ці мости передбачені проєктом будівництва сховища. Де ці гроші? Ми виграли цей суд. Але грошей не надійшло, бо почалося – прийшов новий голова КОДА, нові розпорядження, громади досі нічого не отримали, а мости вже побудовано. Треба розуміти, що завжди влада боїться двох речей – преси і людей на вулицях.  KV: Чому Київщина має голосувати за націоналістів? І.С.: Людям пора перестати голосувати за передвиборчі проєкти. “Нові списки – старі писки”, як кажуть. Свободівці не бігають з партії в партію перед черговими виборами. Я, наприклад, член ВО “Свобода” із 1996 року. “Свобода” є ідеологічною партією – ми не змінюємо поглядів і є прогнозованими. Ми не зраджуємо своїх виборців. Український націоналізм – це “свобода на своїй, Богом даній землі”, це соціальна, національна та історична справедливість! Читайте: Чому Київщина має голосувати за націоналістів Фото: KV КиевVласть

Нова вистава для всієї родини з інтригуючою назвою – "Зубата втрата" – з середини серпня потішить глядачів Київського академічного театру ляльок. Юних та дорослих глядачів театру очікують чарівні перевтілення, неймовірні емоції та море позитивних вражень. Про це KV повідомили в театрі. Кажуть, що діти бояться відвідувати стоматолога через біль, а дорослі – через вартість послуг. Проте після відвідання нового спектаклю Київського театру ляльок “Зубата втрата” у гостей театру значно поліпшиться “стоматологічна ситуація”. Влучний гумор та творчий азарт назавжди знищать всі негативні емоції. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Адже “Зубата втрата” – це фантазія, в якій можливо все – від гігантського бургера, що оживає, до старенького зуба, котрий відбиває чечітку.  Нова вистава підготовлена у дусі часу: є безпечна та стерильна. Актори перевтіляться на лікарів. А їх костюми – на захисний медичний спецодяг. Проте незмінним буде – захоплива історія та море позитивних вражень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться "Зубата втрата" – результат творчої співпраці постановників театру з Національною спілкою театральних діячів України. Автор та режисер спектаклю Катерина Лукʼяненко, вірші -  Марії Патокової, композитор – Володимир Шікало, художник – Дар'я Волокушина. Драматургічний текст "Зубатої втрати" було презентовано на Фестивалі сучасної драми. А тепер цю захопливу історії всім бажаючим розкажуть актори 15, 16 та 30 серпня на літній сцені Київського академічного театру ляльок.  Читайте: Киевский академический театр кукол с 8 августа откроет новый сезон Білети в продажу на сайте та в касі театру (вул. Михайла Грушевського, 1а). Фото: Киевский театр ляльок KиевVласть

11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва від німецько-фашистських загарбників. Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!.. Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: “Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою”. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. 22 червня, на світанку, о 3.15 вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників – перші бомби впали на Дарницю та Святошино - та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога понад 70 днів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись  до Києва через Фастів і  Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147  і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи  КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб).  Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши  понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому “Київському котлі” загинуло близько 700 тисяч (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва. Оборона Києва сковувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і, поступово захоплюючи один за другим українські міста, 10 вересня розпочали форсування Дніпра. У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ. Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.  Найбільше оборонялись такі регіони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої були точилися  в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка -Гатне-Чабани) та поблизу хутора  Мриги . Київський укріпрайон Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони. Укріпрайони будували вздовж кордонів, у глибині радянської території. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 кілометрів називався "Лінією Сталіна”.  Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався впродовж 1929-1935 років. Він охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина ДОТів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".  Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону —  85 кілометрів, всього було побудовано 250 довготривалих вогневих (огневих) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів. Проектна автономність споруд була різна. Одні могли стримувати натиск декілька днів, інші – кілька місяців. Укріпрайон мав свою електростанцію, була загальна система енергопостачання, запаси продовольства. Вода в ДОТи надходила з артезіанських свердловин. До системи оборони також входила мережа великих і малих водойм. Понижені місцевості системою шлюзів при необхідності затоплювалися чи перетворювалися в болота. Приміром, обстрілявши ворога з флангу, бійці відходять до лісу між мінними полями під прикриття замаскованих вогневих точок. Великі частини можуть спеціально заманюватися під вогонь кількох ДОТів, – у так званий вогневий мішок. Укріпрайон – це система укріплень, залізобетонних і земляних, у комплексі. Якщо у траншеях сидить піхота, у бліндажах захована артилерія, тоді ДОТи мають значеня. А без підтримки ДОТ самостійно може вести бій усього кілька годин... Із близько 250 ДОТів, можна сказати, по-справжньому боролися, брали участь у бойових діях 52-54. Це від Конча-Заспи і не далі залізниці біля Тарасівки та  Білогородка й ДОТи на березі р. Ірпінь. Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли. КиУР зустрів перші фашистські бомбардування 22 червня не у найкращому стані; до його гарячкового відновлення заходилися лише на третій день війни. З 30-го червня на будівництво укріплень довкола Києва було виведено понад 50 тис. киян, а у найбільш напружені дні з 3-го по 6-те липня – близько 160 тис. Працювали у тяжких умовах, ночували на місцях робіт, під обстрілом та бомбардуванням. Таким чином було споруджено близько 750 дерево-земляних ДЗОТів, 30 км протитанкових ровів, 10 км ескарпів, встановлено 15 км мінних полів та десятки км колючих загороджень у три ряди, в т.ч. 16 км електрифікованих. Влаштовувались окопи для застарілих танків, непридатних для повноцінної участі у бойових діях. На Ірпені в районі Димерського шосе було споруджено дамбу, яка значно підняла рівень води і затопила річкову долину. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків. Необхідно було в найкоротші терміни підготувати польові укріплення,  які складалися з 3-х ліній оборони. Перша лінія оборони йшла по р. Ірпінь до села Білогородка, проходила поблизу с. Віта-Поштова,  Юрівка, Тарасівка. Гатне. Чабани, Кременище, Круглик, Лісники, Мишоловка,  Мриги і впиралася в р. Дніпро.  Друга лінія: м. Вишгород – Пуща-Водиця – Біличі – Микільска Борщагівка – Пост-Волинский – Чоколівка – Голосіївський ліс. Третя  лінія – околицею міста.   Через неузгодженість дій окремих підрозділів, відсутність оперативного зв’язку, під час підготовки оборони Києва було багато безглуздих жертв. Ось деякі з повідомлень саперів:  “29.7 из 2 роты 246 ОСБ в районе ЮРОВКА подорвалось 5 человек. (Тяжело ранены). Место минного поля нигде не зафиксировано и неизвестно кем это минное поле установлено. По данным, требующим проверки, в районе ЮРОВКА минные поля устанавливал 4 участок 77 УНС. Не закончив работы, в связи с новыми формированиями Оборонительного строительства, 4 участок б.77 УНС не сдал минных полей частям обороняющим эту местность. По этому факту ведется расследование. При заряжании деревянных мин в КиУРЕ было 3 случая взрыва с жертвами, вследствии слабой подготовки личного состава к этим работам. Установленные деревянные противотанковые мины по образцу ТМД-40 самовзрываются вследствии деформации деревянного корпуса от коробления, что вызывает выдергивание чеки взрывателя. Коробление произошло вследствии высыхания мин после дождя. Втечении 28 и 29.7 было 4 случая самостоятельного взрыва мин ПТМ / в КиУРе”... — Инженерное управление Юго-Западного фронта; генерал-майор инж. войск Ильин-Миткевич, Инженерная сводка с 27.07.1941 г. по 30.07.1941 г.” Після першої невдалої спроби  взяти Київ 11-13 липня фашистське командування кілька тижнів накопичувало сили і вибирало напрямок для штурму. Київ зазнавав бомбардувань, гарячково йшла евакуація. 30-31 липня під стрімкими ударами ворога, незважаючи на тилові загороджувальні загони НКВС, панічно покинули позиції виснажені й здеморалізовані оборонці сіл Ходосівки й Тарасівки. 1 серпня з ряду розрізнених частин, в т.ч. гарнізону КиУР, почалось формування 37-ї армії під орудою генерал-майора Андрія Власова, що пізніше увійшов в історію як командувач сумнозвісної антирадянської РОА (Русской освободительной армии). Згодом чисельність захисників міста сягнула близько 90 тис. бійців. Того ж дня німці завдали нового удару на широкій дільниці Білогородка – Юрівка – Ходосівка – Мриги. На 8 серпня фашисти вже вдруге планували провести на Хрещатику парад перемоги. Проте оборона трималась стійко. Вночі у Голосіївському лісі було скинуто ворожий десант, але рота народного ополчення знищила його. Вранці 3 серпня ворог здійснив потужну артилерійську та повітряну підготовку і завдав удару вздовж Одеського шосе. На 5 серпня першу лінію оборони було прорвано, німці захопили Чабани, Хотів, Віту-Литовську (нині – Чапаївка). Інші села по кілька разів переходили з рук у руки. 6 серпня німецький десант захопив станцію Жуляни, яку вдосвіта наступного дня відбив наш бронепоїзд. Після війни у деяких громадян побутувала думка, мовляв, українці — зрадники, здали без бою "Матір городів руських" Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянськими істориками і політпрацівниками ніби нівелювались, численні жертви — применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів" у перші дні війни отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного — стояти на смерть і відкинути фашистів. На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними понад 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала. Хто ж винен? Ярлик зрадників був навішений радянською пропагандою (і не скоро знятий) на солдатів і офіцерів, що потрапили у полон. Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися ДОТи Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення. На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).  Для боротьби з ДОТами 71-а  німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40  з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками. 5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, досягли чисельності приблизно 86 тис. Вони могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва. Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова. 5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села  Юрівку й  Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище – Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів.  Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї  стрілецької дивізії.  У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали  тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, поки німці не підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників  довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися. Один з найгероїчніших, котрий не дав помінятися ходу історії, особливо відзначився у обороні Києва – це 106-й ДОТ, що знаходиться на болоті поблизу хутора Мриги. За рахунок природних перешкод, та ще й ліс замінований був, цей ДОТ 6 годин стримував батальйон піхоти. Німці його все-таки взяли, але за цей час наші сили підтяглися. Підійшов загін генерала Матикіна, і з флангу в більш стійке положення стали частини 147-ї дивізії Потєхіна. Коли б не героїчний опір 106-го ДОТу, німці буквально за 5 годин могли бути біля київських мостів". У 1941-му році маршал Жуков, намагаючись уникнути оточення, пропонував Сталіну залишити столицю України. Вождь не зрозумів командуючого. Жуков відмовився взяти на себе відповідальність за наслідки, і був звільнений за власним бажанням. Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях. Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягти частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан — ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати. В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста. Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня – в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день. Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон. За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву. Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя – пересторогу проти утворення незалежного українського уряду під німецьким протекторатом. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Не вірив, що німці зможуть пройти укріпрайон, хоча знав про безславний кінець подібної французької Лінії Мажіно Втім, Київ був приречений державою на страждання і у разі блокади, подібно до Ленінграда. Чи робилось це навмисно? Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.  Зі спогадів ополченки Іващенко (Мартиненко) Надії Олексіївни. Записаних юними журналістами “ІТА ЮН-ПРЕС”  у 2005 році "…У 1941 році мені було 17 років. Я працювала на Київській кондитерській фабриці ім. К. Маркса, директором якої був Слобідський Наум Наумович. Я без відриву від виробництва закінчила курси сандружинниць і готувалася вступати до медичного технікуму. 22 червня, в неділю ми  збиралися зустрітися з  друзями на стадіоні “Динамо”.  Але на світанку Київ почали бомбити, а о 12. 00 по радіо прозвучав виступ Молотова із зверненням до радянського народу про те, що фашистська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Я прийшла у понеділок на фабрику і була взята як сандружинниця на казармений стан. Нас, 10 дівчат, відправили допомагати в госпіталь на Дягтерівській, 1, куди почали привозити  поранених солдатів із західних областей України.  Поруч із госпіталем було танкове училище, на Дягтярівській 13/15. Усіх курсантів відправили на оборону Києва, а поранених привозили сюди. Ми з дівчатами здавали кров для поранених бійців.  А через два тижні нас відправили на укріплення південних рубежів на околицю Києва в район Віти-Поштової, Китаєва, Протасового яру, Голосіївського лісу та Корчуватого. Спочатку ми тримали оборону в районі Лисої гори у складі винищувального батальйону під командуванням директора фабрики Наума  Слободського та політрука Марка Котляревського. Крім усього іншого вони займалися евакуацією архівних документів району, евакуацією родин працівників фабрики. На нашій фабриці працювало 5000 людей і половина одразу пішла на оборону Києва. Мені видали військову форму,  санітарну сумку і гвинтівку. Моїм завданням було надавати першу медичну допомогу й слідкувати,  де проривалися німецькі танки чи танкетки й швидко доповідати командиру.  З нашого боку танків не бачила, тільки танкетки, швидкі такі, а ще – гармати, але  не стільки як у німців. Нас постійно перекидали з місця на місце. Копали протитанкові рови, будували ДОТи, ДЗОТи та бліндажі. Керували цими роботами кадрові військові та вояки НКВС. Поруч з нами  оборону Києва тримали робітники заводів “Більшовик” та “Ленінська кузня”, студенти й викладачі університету, педінституту та сільльгоспінституту, багатьох інших підприємств, всі вони вливалися у ополченські батальйони, які вели запеклі бої з німцями. Також тут стояли на смерть солдати усіх національностей з усього Радянського Союзу, і  частини НКВС з Києва, які брали участь у боях. Ми були озброєні гірше за німців. Трохи пізніше, коли почали підкидати сили до Києва, то почали з’являлися сильніші частини. Німці обстрілювали нас з мінометів, гармат, літаки ходили бомбити Київ. У 20-х числах липня у напрямку Мишоловки німці прорвалися до Києва, де ми утримували оборону. Це був район Корчувате-Віта-Поштова-Голосіївський ліс. Тут зав’язався жорстокий бій, в якому брав участь і наш батальйон ополченців. Було дуже багато вбитих і поранених. Я разом з іншими санітарами  повзала під кулями і кулеметним вогнем, витягала поранених і надавала допомогу. Було дуже важко і страшно. Це було моє перше бойове хрещення. Коли закінчився бій і німці були відбиті, хто лишився живий з нашого батальйону повертався у штаб, який знаходився по вул. Голосіївській, 177. Я залишилася допомагати нашим пораненим бійцям і командирам. Мене у штабі зарахували вбитою. Коли я повернулася, була і радість і сльози. Через день ми знову зайняли оборону на попередніх позиціях і утримували до кінця, 72 дні. Відходили ми, хто залишився живий, 19-го вересня. Знову опинилися  на Лисій  горі.  Там були порохові склади, які охоронялися, склади знаходилися також біля гори та на сусідній Чорній горі. Поблизу Лисої гори жили люди в сільських будиночках, а на саму гору не дозволяли ходити. 19 вересня, коли надійшов наказ залишити Київ, ми відходили у напрямку Лисої гори до Дніпра, через міст. Навкруги  все горіло. Цивільне населення і військові йшли без кінця, не зупиняючись.  Ми потрапили у суцільний потік: танки, гармати, кулемети – все оте тягнули кіньми на міст, який називався пішохідний. Він був перед залізничним, оце де зараз побудований міст Патона.  Бики були цегляні та бетонні, а настил був дерев’яний. І тільки ми встигли перейти,  як його висадили у повітря і усі ті кулемети, підводи, гармати і всі оті люди військові та цивільні пішли у воду. Бо відступали неперервною колоною. Люди кричать і коні іржуть міст весь палає, люди кидаються у воду з мосту. Все горить, це був жах... Ми відходили до Броварів, німці незважаючи на те що сутеніло нас постійно обстрілювали. Ми примкнули до регулярної армії і йшли з ними. Там уже всі змішалися, але багато було ополченців. Коли стемніло, німці обстрілювали нас вже з лівого берега, бо переправлялися десь в районі Василькова і Обухова. Вони брали нас у кільце, щоб не дати нам відступати. Ми дісталися до Броварів, обійшли його кільцем та під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів... Дійшли до села Борщів і попали у оточення.   Пам’ятник радянським бійцям, що потрапили в оточення у с. Борщів Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої ,наші намагалися прорватися. Мені доводилося повзати під обстрілом і витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені солдати і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. У нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були порожні. Чим я могла допомогти пораненим? А скрізь лежать люди і кричать: “Сестричко, допоможи!”.  Я плачу, що не можу допомогти... Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а я буду поранена, щоб мене тоді пристрелили.  Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло, і я знепритомніла. Подумали, що я вбита, так  мене  й залишили. А я була тяжко контужена. Тут же геройськи загинули директор нашої фабрики Наум Слободський і політрук Марк Котляревський. Я ж посеред ночі отямилася і поповзла на городи,  до палаючих хат.  Дорогою загубила і документи, й сумку – все згоріло. Біля дороги на мене наткнувся німецький патруль й потягли мене в колону полонених і погнали в   Дарницький концтабір. Він був у лісі, оточений колючим дротом. Туди всіх зганяли. А селяни з найближчих сіл сходилися та казали, що оце мій брат чи чоловік, то їх ще відпускали. Дивом мені вдалося звідти вибратися. Одна селянка принесла мені піджачок, курточку дала, спідниця у мене була військова така синя та гімнастерка. Вона сказала, що я її донька, випросила мене у вартових. Я дійшла до Дніпра. Труханів острів був спалений, але цивільних людей, які вибиралися з оточення, переправляли човном на правий берег з Труханового острова. Я дійшла до Києва, який був вже зайнятий німцями. На КП у всіх перевіряли документи, а в мене їх не було. Далі вже була інша сторінка – життя в окупованому Києві...” Шляхами мужності, болю і слави Кілька років поспіль юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” брали участь у молодіжній експедиції “Шляхами героїв”, організованій  Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини. Ми розділилися на дві групи. Одна пішла за маршрутом “Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівна — Стоянка — Білогородка”, друга вирушила південною частиною маршруту: Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка. Зустрілися групи через три дні поблизу села Білогородка. Північна група  розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун.  Перший зруйнований кулеметний ДОТ № 478 можна побачити приблизно за 400 метрів південніше Гостомеля біля Варшавської траси. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від  вогнищ. У лісі між селами Горенка і Мощун,  у непролазних нетрях  триамбразурний ДОТ № 502. Він повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ". Південна  частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР, так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Розпочали подорож від напівзруйнованого ДОТу в Конча-Заспі,  поблизу хутора Мриги. Опорний пункт "Мриги" – це група з 9 ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги,  гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону (окб).  КП – ДОТ № 107. Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті.  Це місце – одна з перших впорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу "Радар" (в минулому – "Комуніст") та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви "Непокоренный", "Упорный", "Непреклонный" та інші. П'ять днів, з 31 липня по 4 серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. Штурмові групи німців обходили ДОТи і просувались у глиб нашої оборони. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватись у полон. Підтримані вогнем артилерії Дніпровського загону кораблів, матикінці зупинили ворога, а потім і відкинули його. У результаті жорстоких боїв у загоні залишилося не більше 300 бійців і 3 гармати, самого генерала було тяжко поранено. Також успішно діяли війська на суміжних ділянках. В результаті контрнаступу 11-16 серпня 37-а армія відкинула німців за межі першої смуги оборони Києва. Пройшовши Конча-Заспою, побувавши біля меморіалу із складених солдатських касок, братських могил  і каплички з викарбуваними словами великого полководця Олександра Суворова: “Війна не закінчиться до тих пір, доки не буде поховано останнього загиблого солдата”, ми вийшли до села Кременище. ДОТ під селом Кременище мав номер 131. На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. Офіційна версія його участі в обороні Києва така. У серпні 1941-го він відбив всі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-й бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам'ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів. ДОТ 131 типу "Б", одна з унікальних споруд Київського укріпрайону, він міг би боротися дуже довго, якби піхота також сиділа в окопах. Снарядами у ньому вибито бронезаслінку однієї з тилових амбразур і навіть пробито товстелезне металеве міжповерхове перекриття. Поруч, у Лісниках, знаходиться не менш героїчний і трагічний  ДОТ типу "М2", але доля його оборонців на жаль, невідома. Ось ми біля ДОТу на околиці села Гатне (там ще зберігся пам’ятник бійцям КиУР).  Наступною нашою метою був ДОТ № 138, який на всіх картах пошуковців був зображений як цілий, триамбразурний. Але знайти його було нелегко. Натомість ми натрапили на віддалений ДОТ № 137, повністю зруйнований. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут у серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону".  ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: “ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником”. Бої місцевого значення… про них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти. 18 серпня 1941 р. радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186,  бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка,  яким вдалося вціліти в “м’ясорубці” Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському “котлі”. Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі. Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х років ДОТ  використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати поістині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три;  бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася.  З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства.  Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою його було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ “Цитадель” та селищними громадами Київщини . Ентузіасти  будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії. Споруда ДОТу  № 127  виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі.  Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного. На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато ДОТів. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двоамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою. Неподалік дороги що веде від села Віта Поштова до села Круглик  - унікальний  чотириамбразурний двоповерховий ДОТ № 178 , який зберігся до наших днів. У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина й ніші, в які вставлялися патронні коробки. Нижній поверх, на який можна спуститися по залізних "скобах", — частково затоплений. Другий кулеметний ДОТ (№  179 типу “Міна”) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка поблизу Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний у пагорб. Основний і запасний входи сполучалися підземними галереями завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де були позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення — в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування.  На згадку про героїчні дні війни біля доту був встановлений пам'ятник і  кілька пам'ятних знаків. У селі Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами,  врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо... Наші сучасники не надто заморочуються збереженням пам’яті: на кришці ДОТу – якась напівзруйнована цегляна будівля, яка, вочевидь, слугує для  здійснення якихось сатанистських  обрядів або кримінальних розбірок. Всередині ДОТу до сих пір біля амбразури стоїть артилерійський станок. А над ним – напис: “Люди! Не чіпайте  пам'ять і не руйнуйте історію! Таких ДОТів більше ніде не збереглося!” Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим. Три ДОТи, які в с. Юрівка та на околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб. З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час відкривається прекрасний краєвид на стародавню Турову долину. Звідси, через Тарасівку й Боярку ми вирушили на Білогородку.  На братській  могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону.  Берег р. Ірпінь. ДОТ № 402 збудований за індивідуальним проектом. Єдиний триповерховий. Підземні комунікації простягнулись майже на 500 м, верхня башта – на дві амбразури для ведення фланкуючого вогню. Два одноамбразурні каземати на урвищі Ірпеня. Два зручних входи до підземелля – з протилежного боку пагорба, за футбольним полем. На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни  ДОТу № 409, відомого як "ДОТ Цимбала",  командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам'ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам'ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417, на якому встановлена пам'ятна дошка з текстом: "На цьому місці у 1941р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади". Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні, спогади, й були “фронтові сто грамів”. Учасник оборони Києва, колишній директор школи із с. Шпитьки Іван Опанасович Герасименко попросив нас допомогти в пошуках матеріалів про ДОТ сержанта Медвідя.  Відомо, що 11 липня 1941 року бійці цього доту знищили три німецьких танки.  Старого солдата й історика цікавила подальша доля бійців. На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) не просто відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни, а навіть свідомо знищується.  Особливо, що стосується І-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам'ять – це ми! Встановлення протитанкових “їжаків” на Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги), навпроти заводу “Більшовик” Піхота РККА йде на позиції КиУР, в районі Голосієва, липень-серпень 1941 (РГАКФД) Дот №131 біля с. Кременище Дот № 106 – опорний пункт “Мриги” ДОТ 127 Памятний знак біля ДОТу 179 Один із входів у ДОТ 179 ДОТ 210 Наталя Плохотнюк, журналістКиевVласть

Місцева влада Броварів замовила у ТОВ “ДК “Мідас” реконструкцію частини приміщень з влаштуванням зовнішнього підйомника для маломобільних груп населення у місцевій школі № 6 по вул. Герцена, 3. Роботи вартістю 3 млн гривень повинні завершити до кінця серпня 2021 року. Як стало відомо KV з оголошення електронної системи публічних закупівель ProZorro, 8 липня 2020 року Управління будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури та транспорту Броварської міської ради уклало договір з ТОВ “ДК “Мідас” (*) на проведення реконструкції частини приміщень броварської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 по вул. Герцена, 3 в місті Бровари Київської області з влаштуванням зовнішнього підйомника для маломобільних груп населення. Ціна договору склала 3,03 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  ТОВ “ДК “Мідас” повинно виконати загальнобудівельні роботи, облаштувати вогнезахист металевих конструкцій, поставити устаткування і провести монтажні роботи електротехнічного обладнання, облаштувати системи протидимного захисту, автоматизації та диспетчеризації зв’язку. Також підрядник повинен поставити устаткування для ліфта, виконати його монтаж та пусконалагоджувальні роботи. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Замовлення повинні завершити до кінця серпня 2021 року. У 2020 році роботи профінансують на 2,86 млн гривень, у 2021 році – на 169,72 тисяч гривень. Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “ДК “Мідас” зареєстроване у 2014 році у Броварах. Статутний фонд – 20 тис. гривень. Основний вид діяльності – будівництво. Засновник та керівник компанії – В’ячеслав Московка.  В’ячеслав Московка також є співзасновником ТОВ "Інформаційно-депозитарний центр "Глобал" та екс-керівником ПП “Міда”, що спеціалізується на продажі будматеріалів. Крім цього, він був співзасновником нині ліквідованого ТОВ "Буд Альянс Груп" з реєстрацією у Старобільську (Луганська область) і акціонером ПАТ “Броварський побуткомбінат”, що припинив свою діяльність. За інформацією Zакупівлі, ТОВ “ДК “Мідас” бере участь у публічних закупівлях з 2017 року. За цей час ТОВ встигло укласти 20 договорів на загальну суму більше 132,5 млн гривень (з урахуванням нинішнього). Найбільший замовник – Управління будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури та транспорту Броварської міської ради, з яким укладено договорів на 77,8 млн гривень. Нагадаємо, в Броварах до кінця 2021 року до Центру комплексної реабілітації дітей з інвалідністю планують прибудувати басейн. Роботи за замовленням міської влади виконуватиме броварське ТОВ “ДК “Мідас”. Добудова бассейну обійдеться місту у 37,5 млн гривень. Читайте: До броварського Центру реабілітації дітей з інвалідністю за 37,5 млн гривень прибудують басейн Управління будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури і транспорту Броварської міськради очолює Світлана Решетова. Мер Броварів з 2010 року – Ігор Сапожко. * ТОВ “ДК “Мідас” (Код ЄДРПОУ:39394222) Фото: Wikimapia КиевVласть

Через брак фінансування опинилося під загрозою завершення будівництва нової школи в смт Іванків Київської області по вул. Проскури, 49. Для завершення будівництва необхідно ще 8,51 млн гривень. З них 7 млн гривен буде надано в якості освітньої субвенції. Майже 1,5 млн гривень треба знайти місцевій владі. Про це стало відомо KV з повідомлення депутата Іванківської райради Олега Берегового (фракція “Свобода”) на його сторінці в Facebook.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Депутат нагадав, що загальна кошторисна вартість будівництва школи №2 на вул. Проскури, 49 в смт Іванків складає 32,22 млн гривень, з яких з бюджету Іванківського району профінансовано 23,71 млн гривень. На сьогодні для завершення будівництва об'єкту необхідно ще 8,51 млн гривень, яких в районному бюджеті немає. В зв'язку з цим Іванківська райдержадміністрація спільно з депутатами Верховної Ради подали документи для включення цього проекту в список об'єктів для фінансування з держбюджету в рамках програми “Спроможна школа”. На сьогодні прийнято рішення профінансувати будівництво школи в рамках цієї програми на 7,07 млн гривен. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Однією з умов виділення коштів в рамках програми “Спроможна школа”, як відмітив Олег Береговий, є співфінансування. З місцевого бюджету потрібно виділити не менше 10% від потреби. Таким чином для закінчення будівництва з районного бюджету необхідно виділити 1,43 млн гривень. Депутат повідомив, що 13 липня 2020 року зареєстрував звернення до Іванківської райради з проханням скликати позачергову сесію щодо виділення зазначених коштів для завершення будівництва школи. Сьогодні, 15 липня 2020 року, відбулося засідання бюджетної комісії Київської облради. За повідомлення депутата Київської облради Ігоря Сабія (ВО “Свобода”), на цьому засіданні було розподілено 20 мільйонів гривень освітньої субвенції, з яких 7 мільйонів гривень виділено на завершення будівництва школи №2 в Іванкові. Нагадаємо, нову школу у смт Іванків по вул. Проскури, 49 будують на місці старої школи, яка була знесена через аварійний стан.  У 2017 році відділ освіти Іванківської РДА за 300 тис. гривень замовив у ТОВ "Фарватер-проект" (*) розробку проектно-кошторисної документації на будівництво школи №2 в смт Іванків по вулиці Проскури, 49. На сьогодні звіт про виконання цього договору не опублікований. Проте 16 серпня 2018 року цей відділ освіти замовив виконання робіт по будівництву школи. Відповідний договір на 29,79 млн гривень було укладено з ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" (**). Договір передбачав завершення робіт до кінця 2019 року. Однак в лютому 2020 року терміни перенесені – до кінця 2021 року. На початку червня 2020 року в коментарі “Погляду” директор ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" Володимир Скітневський повідомив, що на будівництві школи вже виконані загальнобудівельні і оздоблювальні роботи, влаштована каналізація, водопровід, на 50% облаштовано опалення, на 80% виконані роботи по благоустрою. А голова Іванківської РДА Сергія Яценко розказав, що на добудову школи сьогодні недостатньо 8 млн гривень. На думку журналістів, брак фінансування будівництва виник через те, що значна частина коштів районного бюджету була витрачена на боротьбу з епідемією коронавірусу. Читайте: Київщина у 2020 році ризикує отримати “навчальну” кризу через недобудову шкіл Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" засновано у 1997 році. Директор та кінцевий бенефіціарний власник – Володимир Скітневський. Власники найбільших пакетів акцій – ТОВ ІК “Бізнес-Інвест”, Олег Швець, Володимир Скітневський, Володимир Онопрієнко. Основний вид діяльності – будівництво житлових і нежитлових будівель. Статутний капітал – 4,08 млн гривень. Відділом освіти Іванківської РДА керує Вікторія Дегтяр. Селищний голова Іванкова - Олександр Поліщук. * ТОВ "Фарватер-проект" (Код ЄДРПОУ:35343572) ** ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" (Код ЄДРПОУ:23568074) Фото: FacebookКиевVласть

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше. Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер. Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться". Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ. Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів. Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..." У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам. Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково. Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома. Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці. Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина: "Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини". Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…" Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці". Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції. Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року. Друге засудження за "Братство вільної України" Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці". Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України". Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини"). Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання. Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів). Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин". У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів. Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки. Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб. Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними! Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах". Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина. Ковток свободи Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху. Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі. У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників. Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом. Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько". "Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець. "Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років). Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій" 14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ. Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму. Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій". Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року. На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено. Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон". У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд. Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти". "Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати". Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики. Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився. За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким. 19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг. Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар. Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог: "– То що, я фашист? – Та ще й дурний фашист. Удар в обличчя. – Ти дурень у квадраті. Удар по голові. – Дурень у кубі. Удар у живіт. Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому". Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції. Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса. У вироку суду зазначено: "19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої. Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою. На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони". Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю. Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395). Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих". Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки". Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука. Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд". Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши: "Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу". Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята. Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути. Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ. Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання. Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року. Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції. І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В. У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР. П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду" Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні. Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства. Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження. Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР. Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва. До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо. Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею. Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…" У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року. Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен". Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина. В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности". Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок: "Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя". Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19). Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері. Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии". Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення". Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив. У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко. Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року. Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора. Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія". Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили. Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С. Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру. Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема. 31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду. Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби. Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні. Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання". "Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин. Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив: "НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР". Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації". 24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР. З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода". Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими. У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів". Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць. От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?" Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22. Вічний спокій Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю. У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович. 21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт. 24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом. "Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом. Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо". Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника". Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків. Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні). – Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка? – Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде. "Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі. Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день. Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово. "Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест. Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий… Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

Сьогодні, 7 липня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області відбудуться в Баришівському, Білоцерківському, Богуславському, Бориспільському, Бородянському, Броварському, Вишгородському, Іванківському, Кагарлицькому, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівському, Обухівському, Переяслав-Хмельницькому, Сквирському, Ставищенському, Фастівському і Яготинському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону. Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці. Районний підрозділ Населений пункт Вулиця Роботи Час пров. робіт Баришівський с. Веселинівка вул. Садова, Матросова, пров. Садовий Капітальний ремонт з 8 по 17 год Баришівський с. Бзів вул. Свято Миколаївська, Польова, Сонячна Капітальний ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква Тімірязєва 8, 10, 12, 14, 18 багатоповерхівка Монтаж обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул. Кошеля, Осипенка кап. ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський Піщана вул. Замкова кап. ремонт з 8 по 17 год Богуславський м Богуслав Миколаївська64,66,74,Соборна1,3,5,7 Миколаївська №96,98, Дит. Садок№5 Для безпеки робіт з 9 по 13 год Богуславський м Богуслав Шевченка, Мисайлівська,Набережна,Сквер Шевченка, м-н Росичі,Оптовий,Інтайм(пошта) Корсунська,Набережна,Квіткова ,пр. Корсунський Для безпеки робіт з 13 по 18 год Бориспільський м. Бориспіль вул. Новопрорізна, Г.Берло, Калинова, К. Шлях, Головатого, Б. Дробинського капітальний ремонт з 8 по 18 год Бородянський с.Клавдієво-Тарасове вул Дркужби.Нова,Квіткова. Капітальний ремонт КТП з 9 по 17 год Броварський м. Бровари Чорновола КАП. РЕМОНТ НА ТП з 8 по 20 год Вишгородський Вишгород масив Ярославичі ремонт з 8:30 по 19:30 год Вишгородський Вишгород Грушевського1,4,6 Мазепи 9,Шолуденка 15 капітальний ремонт з 8:30 по 19:30 год Вишгородський Вишгород Набережна капітальний ремонт з 8:30 по 19:30 год Іванківський Блідча Ковпака, Леніна,Шишова, Кібенка Капітальний ремонт з 8 по 20 год Іванківський Іванків Толочина Капітальний ремонт з 8 по 20 год Іванківський Радинка Табір, Пожежна частина, Лісхоз Капітальний ремонт з 8 по 20 год Ірпінський м.Ірпінь вул, Сосняних 2 лінія Ремонт Р-0,4 кВ з 8 по 19 год Ірпінський м. Буча вул, Дачна, Ремонт Р-0,4 кВ з 8 по 19 год Ірпінський м. Буча вул. Горького, Трудова, пров, Михайла Гориня Ремонт Р-0,4 кВ з 8 по 19 год Кагарлицький м.Кагарлик вул.Чапаєва,пров.Чапаєва,Незалежності,Горького Кап.ремонт з 8 до 20 год Кагарлицький м.Кагарлик вул.Чапаєва,пров.Чапаєва, Незалежності,Горького. Кап.ремонт з 8 до 20 год К.-Святошинський Білогородка Жовтнева Кап. ремонт ТП з 9 по 14 год К.-Святошинський Білогородка Нова Кап. ремонт ТП з 14 по 20 год Макарівський Карашин, Рожів все село включення ЩТП з 8 по 16 год Макарівський Макарів Московська, Пушкіна, Комсомольська встановлення обліку з 8 по 17 год Макарівський Макарів Львівська ,Комуцнальників, Правика, Щорса встановлення обліку з 8 по 17 год Макарівський Колонщина Херсонська Капітальний ремонт з 8 по 20 год Миронівський с. Карапиші вул.Головківка,Богородицька, Соборна Капітальний ремонт з 9 по 15 год Обухівський с.Семенівка вул.Грушевського, Б.Бейненкова КАП.РЕМОНТ з 8 по 17 год Обухівський с.Копачів вул.Квітуча КАП.РЕМОНТ МД-2 з 9 по 19 год П.-Хмельницький Гайшин котельня Капітальний ремонт з 8:30 по 14 год П.-Хмельницький Лецьки Річна.Вишнева.Радянська. Капітальний ремонт з 8:30 по 19:30 год П.-Хмельницький Переяслав-Хм. Вчительська, Соборна, Борисівсмьке поле, Володимирівська, Айвазовського, Якіра, Декабристів, Котляревського, Шолом Алейхема, Будівельників, Жукова, Будівельників, Нове приєднання з 10 по 16 год Сквирський м.Сквира вул.Соборна Чистка траси з 8 по 17 год Ставищанський с.Ясенівка вул.Незалежності Чистка траси з 7 по 14 год Ставищанський с.Ясенівка вул.Шкільна, Миру, Магазин, ШКОЛА, КЛУБ. Чистка траси з 14 по 18 год Фастівський Велика Снітинка С.Палія Капремонт з 8:30 по 13 год Фастівський Велика Снітинка С.Палія Капремонт з 13 по 19 год Фастівський Фастів Шевченко, Нова, Соборна ІП-2020 підрядник Техелектро-79 з 8:30 по 13 год Фастівський Фастів вул.Соборна ХПП ІП-2020 підрядник Техелектро-79 з 13 по 18:30 год Яготинський м. Яготин вул.Комарова, Шевченка, Філатова, О. Олеся, Маяковського, Набережна, Перемоги, Клубна Встановлення обліку з 9 по 14 год Яготинський м. Яготин Толбухіна, Суворова, Кутузова, вул.пр-к Говорова, Чайковського, Сінна, Старицького Встановлення обліку з 9 по 14 год Яготинський м. Яготин