Одна з найстаріших партій України – Всеукраїнське об’єднання “Свобода” знає, яких змін потребує місцеве самоврядування і вірить, що їй під силу вселити у виборця оптимізм. Про дієві механізми контролю за депутатами, особливості нового виборчого кодексу та перші кроки в оновленій Київоблраді в інтерв'ю KV розповів народний депутат VII скликання від ВО “Свобода”, кандидат до Київської обласної ради Олексій Кайда. KV: Що ви кажете людям, які розчарувалися у політиках і не хочуть йти на вибори? Олексій Кайда: На превеликий жаль з кожними новими виборами недовіра до політиків і політичних партій зростає. Але кожен українець повинен запитати себе самого: “у чому ж справа, чому так?”. Справа полягає в наступній формулі: “щоби не розчаровуватись, не треба зачаровуватись”. Кожен вибір, чи то Президента, чи то депутата, чи партії повинен відбуватись свідомо – не за гречку, не за 500 гривень чи ще якісь “блага”. У кожної людини як і партії є своя біографія, історія, перелік здобутків або невдач, падінь і злетів. Відповідно перед тим як поставити “плюсик” чи “галочку” в бюлетені, необхідно проаналізувати ким хто був, чим займався, чи партія створена під вибори чи кандидати в ній порядні люди чи пристосуванці або “перекінчики”. І вже після цього робити свідомий вибір, адже ми всі разом обираємо не тільки депутатів, ми обираємо майбутнє для своїх дітей, внуків.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На відміну від більшості партій наші кандидати особисто стоять у наметах і безпосередньо спілкуються з людьми. У нас немає мільйонів на те, аби завісити усе своїми білбордами та заглушити телеефіри, нас на телебаченні практично немає, а білбордів – мінімум. Цим ми відрізняємося від усіх інших партій та кандидатів. І коли виборці запитують у нас щось, ми відповідаємо самі, на відміну від проплачених агітаторів. Завдання "Свободи" – вдихнути у співгромадян хоч трохи оптимізму своїм прикладом. 13 жовтня цього року виповнилося 29 років нашій партії, вона існує з 1991 року і з того дня і досі наша ідеологія, наші погляди та напрями діяльності не змінювалися. Змін зазнавали методи та технології нашої боротьби за майбутнє країни. Але наша мета – велика і могутня Українська держава, в якій кожен українець почувається господарем. На жаль сьогодні господарями в нашій країні є олігархи, які сидять на державних програмах, присмокталися до державних підприємств та бюджетів, навіть місцевих, і мають безпосередньо вплив на владу. А чому? Тому що вони прикупили собі “партєйки” під вибори, створили “нові” політпроекти і маніпулюють свідомістю людей через красиві рекламні ролики і продуктові набори. Кожному виборцю час задуматися: якщо кандидат витрачає мільйони гривень чи доларів на рекламу – він же захоче їх щонайменше повернути, а здебільшого – ще й збагатитися через обкрадання бюджету ОТГ чи району або області. Грошей, що могли б піти на будівництво та ремонт доріг, амбулаторій, шкіл, садочків не буде.  У результаті українці знову залишаться бідними і знову розчаруються. Ще раз наголошу – голосувати треба не серцем чи душею, а розумом! Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться KV: Із якими проблемами та питаннями найчастіше звертаються мешканці Київщини? Олексій Кайда: До мене особисто підходили і питали найчастіше про три речі. Перша – низькі пенсії, за які важко проіснувати, не те щоб вижити, а особливо після сплати комунальних послуг. Друге – робочі місця, а саме: їх нестача. Українці хочуть прогодувати свої сім'ї, вивчити своїх дітей у ВУЗах, але не мають на те грошей і їдуть за кордон. Якби українець отримував тут гідну зарплату –хоча б 15-20 тисяч – йому не було б сенсу їхати на заробітки, лишати свої сім’ї. І третє питання – медичне забезпечення. Те, що у галузі медицини наразі впроваджується – це не реформа, це знущання над своїм народом. Наразі жителю села, аби просто отримати консультацію лікаря чи рецепт, потрібно їхати в район. Такого бути не повинно, і нова обласна влада має запобігти закриттю амбулаторій, ФАПів. І вирішувати ці питання можливо за допомогою обласних чи районних програм, які має затверджувати відповідна місцева рада. У нас звикли, що рай- або облдержадміністрація подала програму, а рада, не дивлячись, проголосувала. Ні, так не піде. Депутати, а не чиновники КОДА спілкуються з мешканцями регіону і мають чітке уявлення про проблематику. KV: Як розцінюєте те, що адміністрація стала більш впливовою за облраду? Як можливо це змінити? Олексій Кайда: Хочу наголосити: у чинному законі про місцеве самоврядування мовиться, що обласна рада деякі повноваження передає адміністрації,  а деякі – може передати, або не передати. Але на моє переконання, облрада має виконувати усі свої функції, тому що адміністрацію ніхто не обирає, туди призначають. А обирають українці якраз до рад, саме обрання – прояв демократії. Адміністрації могли б стежити за дотриманням законності облрадою і, у разі перевищення повноважень, через суд зупиняти рішення. Але в нас, на жаль, і величезні проблеми з судовою реформою, бо кожен президент намагається підім'яти під себе всі суди. "Свобода" з-поміж іншого пропонувала посади місцевих суддів зробити виборними. Насудить суддя собі на маєтки, квартири – до побачення, а не другий термін. Чесний суддя матиме шанс бути обраним знову. Так само пропонуємо виборну посаду керівника місцевої поліції. Має також бути впроваджений дієвий механізм відкликання депутатів, суддів, керівників поліції, бо без цього сама система народовладдя є неефективною. Якщо обранець народу напередодні виборів наобіцяв золоті гори, а після обрання "зникає" на 5 років або з’являється лише аби вкрасти майно чи землю, його конче необхідно відкликати. Взагалі, ще з 1991 року "Свобода" ставила питання про те, що має бути розроблений закон про місцеві референдуми, опитування та плебісцити. Однак кожній новій владі це було невигідно, бо їх не цікавить думка людей, за винятком передодня виборів. Але українцям потрібно зрозуміти: раз на 5 років у їхніх руках з'являється зброя – виборчий бюлетень. І кожен має цією зброєю скористатися. Розумію, аналізувати [кандидатів чи партії] важко, але Господь Бог кожній людині дав розум для того, аби вона думала, аналізувала та робила висновки. Ще раз зауважу, що голосуючи за певну партію, виборець має подивитися: що це за партія, хто її члени, хто її засновники, яка в неї ідеологія? Питання ідеології взагалі наріжне: сьогодні "слуги" закидають народові тезу рівня "какая разніца, какая ідеологія". Але ідеологія важлива. У нас, націоналістів, ідеологія любові – до своєї нації, держави, землі, що залита кров'ю мільйонів українців. Ми категорично проти продажу сільськогосподарських земель на відміну від ЄС, "Слуги народу", "Голосу", які разом проголосували за так званий “ринок землі”. Це не буде ринок – це буде грабунок. Ми ж виступаємо за врегулювання обігу земель сільськогосподарського призначення. Якщо ти власник паю і хочеш його продати – ти можеш продати тільки до Державного банку за ринковою ціною, а він вже може передавати його в оренду, нехай довгострокову. Але залишатися земля має у державній власності, бо інакше українці залишаться рабами на своїй землі. KV: Як ви сказали, бюлетень – це "зброя" виборця. Та він видається складнішим за такий на парламентських та президентських виборах. Чи розібрався виборець у бюлетені? Чи не ускладнить це підрахунок голосів? Олексій Кайда: Наголошу: нинішній виборчий кодекс є надзвичайно складним і всі намагання його змінити не призвели до позитивного результату. Виборці питають: "Як голосувати?". Я ж відповідаю, аби шукали "Свободу" і ставили “галочку” чи “плюсик”. Не всі також можуть розібратися у тому, що можна ще обирати та ставити номер кандидата. Я, наприклад, є 7 номером в загальному списку партії, і номером 1 по округу. Як це пояснити людям? Тому я, як старий член партії, кажу: просто шукайте "Свободу" і ставте помітку за неї. Якщо вмієте знаходити свого кандидата окремо – добре, проставте його номер. KV: Чи спробує чинна влада скасувати чи перенести вибори під приводом карантинних обмежень? Олексій Кайда: Беручи до уваги низький рейтинг влади, бажання звісно у них є, але згідно норм Конституції України є лише два випадки, коли можна скасувати чи перенести вибори: введення надзвичайного стану або воєнного. Цього ніхто робити не буде. KV: Ви маєте потужний політичний досвід, брали участь у багатьох кампаніях. Наскільки брудною чи чистою є місцева кампанія на Київщині? Олексій Кайда: Вона вже доволі брудна. Я знаю випадки, коли виборчі комісії відмовляли багатьом партіям або навпаки реєстрували такі політсили, що не дотримувалися законодавчих вимог. Цим має займатися поліція. Клонами, яких реєструють і які змінюють ім'я та прізвище напередодні виборів. Серед брудних технологій – підкуп виборців, роздача медичних або продуктових наборів. Щодо останнього – я розумію людей, у яких наразі важка фінансова ситуація і вони беруть ці подачки. Але якщо вже взяли, то голосуйте по совісті – до вас же у кабінку ніхто не зазирне. Знаю, що є випадки на кшталт "сфотографуйте бюлетень, щоб було видно, що ви голосували за "нашого" кандидата/партію". Для початку, у людей із сіл далеко не у всіх є телефони з камерами. До того ж, наші люди є надзвичайно винахідливими: беруть прозору плівку, на якій проставляють відмітку, фотографують, а потім плівку знімають і голосують, як того самі хочуть. Навіть беруть подекуди одразу від кількох різних партій гроші і провертають таку махінацію. Але все одно, важливо аналізувати кандидатів, партії, ідеології. KV: Які перші проєкти рішень чи звернень “Свобода” планує внести в сесійну залу Київської обласної ради? Олексій Кайда: Я – колишній голова обласної ради. Першим рішенням моїм було б проведення аудиту фінансово-господарської діяльності Київської облради: куди були витрачені кошти, на що, їх цільове та раціональне використання. А відштовхуватися вже від цього. Тоді усім стане легше працювати, люди побачать, що депутати також займаються боротьбою з корупцією, як то мали би робити наші спеціальні антикорупційні органи. KV: Ви казали, що “Свобода” завжди мислить стратегічно і на покоління вперед, яким партія бачить розвиток Київщини загалом і пристоличної зони зокрема? Олексій Кайда: Найперше – це сприяння створенню робочих місць. Не так, як прем'єр Шмигаль, що заявляв, що до кінця літа створить 500 тисяч робочих місць, і на тому забулося. Є досвід Польщі з залучення інвесторів: саме влада готує площадки для інвесторів, підводять туди комунікації, прокладають дороги і виготовляють усю необхідну документацію. Інвестору вже не потрібно бігати по інстанціях, збирати дозволи та інші папери, даючи хабарі, аби побудувати підприємство – інвестор приходить на готове. Коли ми залучимо інвесторів – тоді матимемо можливість створювати робочі місця. І ми продовжимо боротися за нашу землю – боротьба не закінчилася. Це буде робота над програмою соціально-економічного розвитку. Не такою, яку подає КОДА, а такою, авторами якої стануть депутати. Так само й зі  Стратегією розвитку області. Ми підійдемо після виборів до моменту, коли потрібно буде ухвалити бюджет-2021, який так само має бути детально вивчений. Не вдасться протягнути щось "під шумок", сподіваючись, що до облради зайдуть безграмотні невігласи, на зразок тих, що зараз у Верховній Раді. "Свобода" веде команду досвідчених, кваліфікованих і компетентних фахівців. "Свобода" також гарантуватиме дотримання законності. Ми налаштуємо КОДА на продуктивну роботу, щоб вони не розслаблялися: кожен документ буде ретельно вивчений і проходитиме щонайменше дві комісії. KV: Ви особисто в якій би комісії облради воліли працювати і чому? Олексій Кайда: Особисто я не проти працювати у комісії з питань законності, бо маю певний досвід, або бюджетній. Це два ключових напрямки. Без бюджету і законності немає розвитку. KV: І традиційне питання. Назвіть 3 основні причини, чому Київщина має голосувати за “Свободу”? Олексій Кайда: по перше, ми не обіцяємо – ми робимо, а слово своє тримаємо. По друге, в нас бачать захисників – ми стоїмо на захисті прав людей і української нації зокрема. Ми ніби остання інстанція – якщо не допомогли ніде, куди зверталися, лишається звертатися до нас. І третє – так, ми не ідеальні, але щирі і правдиві у своїх діях і словах. Ми справжні. Читайте: “Свобода” – це ті, хто тримає слово, – Олексій Кайда Фото: відкриті джерелаКиевVласть

“Скоро буде рік, як у світі панує короновірус. Для спортсменів і танцюрістів – це катастрофа. Особливо для учасників спортивно-бальних колективів, які не просто танцюють, а підтверджують свою спортивну категорію. Для цього їм потрібно постійно брати участь у змаганнях,” ― ділиться своїми побоюваннями Костянтин Савчук, тренер та суддя міжнародної категорії IDSA, майстер спорту міжнародної категорії. Не зважаючи на всі звання й заслуги, він продовжує навчатись онлайн, відвідувати семінари, суддівські та тренерські конгреси й упевнено стверджує: “ Світ танцю не стоїть на місці, а постійно розвивається...” Як можна закохатися у віденський вальс? Коли  мені було 8 років,  я вперше  зайшов у танцювальну залу, побачив, як пари виконують віденський вальс і закохався у цей танець. З того моменту моє життя змінилося. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Мене відразу поставили в пару з дівчинкою, але одразу порозумітися нам з нею не вдалося. Півроку ми ставали одне одному на ноги, були моменти, коли на тренування йти не хотілося, але дуже важливою була підтримка батьків. Я пам’ятаю, коли ми вперше танцювали вальс, рухаючись разом у такт, відчуваючи один одного й мені здавалося, що це було ідеально. А насправді виявилося, що ні… Не все у нас вдавалося відразу, але викладалися на повну. Багато тренувань, робота над технікою виконання, стилем танцю, емоціями ― все це загартовувало мене ще в дитинстві і додавало впевненості у повсякденному житті. Але коли прийшов час перших змагань, нас охопила паніка: здавалося, що всі тренування були марними, ми танцювали і не чули музики, не реагували на поради тренерів, ми їх просто не бачили!  Добре, що  тренери й батьки нас підтримали,  заспокоїли і вмотивували тренуватися далі. Згодом було ще багато фіналів, перемог, призових місць…Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Львівські амбіції Коли я переїхав у Львів, моїм тренером став Юрій Прочко. Новий тренер, нові амбіції. Наш підхід до змагань вже був набагато серйознішим. Ми планували турніри на рік наперед. Ми працювали не лише над танцем, але й над образами, костюмами, зачісками. Результати не забарилися: переможці та призери багатьох міжнародних турнірів в Україні, Росії, Чехії, Молдові, Італії, Франції, Австрії, Польщі, Китаї. В 2011 р. ми привезли срібні медалі з чемпіонату світу в Пекіні IDSA World Open Championship. Це був шалений досвід, цікава поїздка. Участь у підготовці брали одразу декілька провідних педагогів з України, Росії, Італії та Англії. Після цього турніру я почав свою тренерську діяльність. Коли кількість переростає в якість Так появився клуб спортивного танцю “Елегант”. З кожним роком наша танцювальна школа ставала все більшою, а згодом кількість переросла в якість. Вже у 2017 р. мої учні – Єрмаков Любомир та Журба Вікторія стали чемпіонами світу у своїй віковій категорії до 14 років у Чехії (м. Ліберець). Минулого року ця пара виборола друге місце на міжнародних змаганнях Athen Dance Sport Open Championship в Греції (Афіни), перемогу  на Міжнародному фестивалі Chornomorsk Open Cup (Україна, Чорноморськ) і стали призерами Міжнародного турніру Varna Cup у Болгарії (Варна). Коли назбирався багаторічний досвід, я твердо вирішив, що у Львові теж будуть великі змагання. В 2017 р. я втілив свою мрію у реальність ― так з’явився традиційний турнір Elegant Cup. Понад 600 учасників зі всієї України, висококваліфіковані судді, гарний зал, нагороди і чудова атмосфера. Я чую дуже багато теплих відгуків про турнір, є колективи, які регулярно приїжджають до нас. Мене це дуже мотивує вдосконалюватись і дивувати конкурсантів, глядачів та всіх, хто причетний до організації змагань. Люблю свою роботу Я люблю музику, танці й свою роботу. Життя танцюриста дуже різноманітне: ми багато подорожуємо, практично кожні вихідні проводимо в новому місті. На літніх тренувальних зборах збираються кращі тренери й діляться своїми знаннями. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV З майстром танцю спілкувалися юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС”КиевVласть

Цієї суботи за ініціативи і підтримки депутата Київради Юрія Зубка на Троєщині пройшов традиційний турнір “Деснянський шаховий”. Змагання відбулися просто неба на Центральному стадіоні Деснянського району, де організатори облаштували столи для учасників, а на трибунах можна було спостерігати за грою. Участь у змаганнях взяли 93 шахісти різного віку – від 5 і до 87 років. Приїхав на гру навіть віце-президент Київської федерації шахів, засновник кубка “Кришталева тура” Іван Захарчук. Головний суддя турніру Олександр Рибченко зазначив, що це не перші подібні змагання на Троєщині і висловив сподівання, що шахові турніри матимуть своє продовження.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “На пам'яті турніри в райдержадміністрації, в галереї мистецтв, в центральній районній бібліотеці. Як зазначає Юрій Зубко: “Роблю не я, працює команда!”. Я радий, що працював в такій дружній команді. Було непросто організувати доставку, розміщення столів, стільців інвентарю. Головна складність – дотриматися всіх обмежень. На жаль, не могли посадити понад 50 осіб відразу і довелося робити короткі турніри 6 і 7 турів, щоб зіграти в дві зміни”, – зазначив Олександр Рибченко і додав, що кожен учасник отримав подарунок.  Внесків за участь у турнірі не було, натомість вразив рівень гравців. “Вражала висока кваліфікація учасників: у дитячому турнірі 16 учасників – першорозрядники, в дорослому – 10 кандидатів в майстри спорту”, – наголосив Олександр Рибченко. Не обійшлося і без пригод, при підведенні підсумків дитячого турніру виявилось, що четверо мають рівну кількість очок.  За рішенням організаторів та суддів, в цьому випадку був використаний додатковий показник – у разі рівності очок перевага віддавалася більш юному учаснику. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Тренер з шахів 120-ї школи, позашкільного закладу “Зміна” Андрій Штукун поділився планами зробити Деснянський район столиці передовим у проведенні масових шахових змагань. “В шахах за підтримки Юрія Зубка проходили раз на квартал масові дорослі та дитячі турніри в Центральній районній бібліотеці, на стадіоні, в приміщенні районної державної адміністрації. Кожен такий захід на моїй пам’яті: всі учні набирались спортивного досвіду, знаходили собі там друзів з інших шкіл, отримували подарунки і боролись за призові місця. Двічі навіть брали призи. На майбутнє у нас навіть є амбітний план зробити Деснянський район передовим у проведенні масових шахових змагань завдяки серії турнірів Гран-Прі з відбірковими етапами та фіналом. Карантин реалізацію планів змістив, проте коли ситуація стабілізується, в мене немає жодних сумнівів, що під патронажем Юрія Зубка у нас все вийде”, – підкреслив Андрій Штукун. Своєю чергою, тренер з шахів Тарас Нікітюк розповів про допомогу депутата клубу СК “Шахи”. “Саме Юрій Зубко посприяв розвитку шахового направлення в Деснянському районі. Дуже приємно, що ця людина допомагає в проведенні великої кількості шахових турнірів, відкриває та супроводжує їх. Адже популяризація цього виду спорту сприяє розвитку наших дітей. А нашому клубу допоміг закупити шахові фігури та годинник”, – розповів Тарас Нікітюк. Переможцем дитячого турніру став 11 річний школяр Володимир Зубар, який пізніше залишився грати і у дорослому відділенні, і там також посів 1-ше місце. 2-ге місце посів Дмитро Осадку, 17 років, кандидат у майстри спорту з міста Малин Житомирської області – висхідна зірка шахів України. Організатор змагань, Сергій Шелухін підкреслив, що було не лише багато постійних учасників, а й багато нових облич. “Нам телефонували звідусіль, говорили, що чули про наш турнір. Приїхали учасники з усього Києва і один уже постійний учасник з Обухова. Дуже приємно було бачити, що багато батьків привели на змагання не лише своїх старших, а й молодших дітей”, – сказав Сергій Шелухін. Допоки старші доводили свою першість, малеча залюбки гралась на полі у фрізбі, віджималась і заряджала всіх оточуючих веселим дитячим сміхом.  Нагадаємо, шахи визнані одним з видів спорту більш, ніж в 100 державах. Міжнародним олімпійським комітетом шахи були визнані офіційним видом спорту в 1999 році. Читайте: Где в Киеве посетить необычные музеи Фото: надано організаторамиКиевVласть

У  Вишгороді  розпочався п’ятиденний Чемпіонат України з вітрильного спорту серед юнаків і дівчат. Подія, на яку так очікували юні українські яхтсмени та їхні наставники, відбувається на базі яхт-клубу Київського Палацу дітей та юнацтва. На  перегони вітрильників чекає акваторія Київського водосховища поблизу  древнього й вічно молодого Вишгорода. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Чемпіонат організовано Міністерством молоді та спорту України, ГО “Вітрильна федерація України” і її відокремленим підрозділом – Київською міською вітрильною федерацією за активної підтримки Київської міської державної адміністрації. У змаганнях беруть участь команди з десяти областей України, АР Крим, Києва і Севастополя – понад 160 юних спортсменів. В перший день заїзду “ЮНПРЕСівцям” вдалося поспілкуватися з представниками Миколаєва, Дніпра, Києва, Генічеська (Херсонська обл.), Одеси. В цих регіонах і містах України вітрильний спорт розвинутий добре й фінансується не погано. Але всі приїхали за досвідом та перемогою! Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   До змагань допускаються спортсмени фізкультурно-спортивних товариств, ДЮСШ, СДЮШОР, учні (студенти) закладів спеціальної освіти спортивного профілю, приватних навчальних профільних закладів та спортсмени особисто, які мають відповідну кваліфікацію та сертифікат на право керування відповідним судном, не молодші за віком, ніж 2011-го року народження. Ось чому нас зустріла велика кількість саме учнівської молоді, яка з таким запалом готувала свої човни до старту. Паралельно проходить  оцінювання роботи тренерсько-викладацького складу, фізкультурно-спортивних організацій; пропагується здоровий спосіб життя, відбувається залучення молоді до активних занять спортом. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “Змагання проводяться з метою популяризації та розвитку вітрильного спорту в Україні; підвищення спортивної майстерності в цьому напрямі. Одночасно проходить відбір спортсменів відповідних вікових груп до складу національної збірної команди” – відмітила головний суддя Чемпіонату Анастасія Коломієць,  представник Мінмолодьспорту, колишня вихованка КПДЮ. Одна з головних претенденток на національну збірну, багаторазова призерка змагань із вітрильного спорту, володарка Кубку України, майстер спорту України, киянка Єлизавета Виноградова, зазначила, що цей вид спорту її дисциплінує, вчить відповідальності, вмінню працювати в колективі, а ще – формулювати мету і йти до неї під власними вітрилами. Керівник яхт-клубу КПДЮ Георгій Леончук радіє, що увага до розвитку дитячого спорту в державі зросла. Ситуація змінюється на краще, і необхідно побудувати роботу так, аби сюди приїздило якомога більше дітей, привести базу до належного  рівня.  “Дорослим не цікаво, якщо немає дітей поруч” – зауважив заслужений майстер спорту, срібний призер Олімпійських ігор у Афінах. Третього вересня  відбулося офіційне відкриття чемпіонату України з вітрильного спорту. Державний прапор України підняли на щоглі Чемпіони України в міжнародному дитячому класі “Оптиміст” Аліна Шаповалова з міста Одеса та Святослав Мадоніч з Одеської області. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Найзапекліша боротьба очікується в найбільш масовому міжнародному дитячому класі “Оптиміст”, де за призові місця будуть боротися 95 юних яхтсменів. Чекаємо на оголошення результатів Чемпіонату. Фото: Барилик Єлизавета, Олександр Ручко На фото: цікаві моменти з підготовки до відкриття Чемпіонату України з вітрильного спорту, які “підгледіли” юнпресівці.КиевVласть

Минув вже рік з моменту, як Державне бюро розслідувань (ДБР) відкрило кримінальне провадження щодо приватизації нежитлового будинку по вул. Богдана Хмельницького, 34Б, Б', який міський голова Віталій Кличко фактично “віджав” у громади на користь фірми свого брата Володимира ТОВ “Віт-Плюс”. За цей час правоохоронці відкрили ще декілька справ щодо махінацій навколо даної будівлі, але хоча б якихось результатів розслідування досі немає. Про це KV стало відомо з повідомлення блогера та громадського діяча Ростислава Балабана. “Минув рівно рік з моменту, коли ДБР почало досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно оборудок навколо нежитлового будинку по вул. Богдана Хмельницького, 34 Б, Б'. Питання з довгою історією... Суть якого в тому, що, як виходить з історії питання, – мер Віталій Кличко банально захопив будівлю в центрі Києва для свого брата Володимира. Віджав у компанії ТОВ “Капітал”*. І за минулий рік, на жаль, суттєвих посуваннь по справі немає”, – написав Ростислав Балабан.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  За його словами, хоча суд і наклав арешт на відчуження спірної будівлі одразу після реєстрації ДБР справи, відповідальні посадовці його проігнорували та спробували передати будівлю ТОВ “Віт-Плюс”**, кінцевим бенефіціарним власником якого і є Володимир Кличко. “Це стало причиною для ще одного розслідування ДБР. Розслідування накопичуються, а справи не дуже рухаються. А зацікавлені особи (читай – Клички) не зупиняються і не покидають намагань “віджати” омріяну будівлю. І навіть досягли деякого успіху – 27 листопада 2019 року слідчий суддя Печерського райсуду скасував арешт на майно, яке є речовим доказом у справі. Щоправда, він припустився помилки у документах, але кого це зупинить, коли мова йде про великі гроші? Тож, що ми наразі маємо по цій справі. Попри встановлені факти очевидно незаконних та безпідставних  дій – починаючи з розірвання інвестдоговору з ТОВ “Капітал” і закінчуючи передачою Кличком будівлі фірмі власного брата – розслідування злочину досі триває. Що вказує на його неефективність як в практичному, так і в юридичному сенсі”, – наголосив Ростислав Балабан. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться А також додав, що річниця з початку розслідування співпала з річницею приходу до влади “Слуг народу”, які обіцяли відновлення законности, а натомість нічого не зробили. “Річниця з моменту початку розслідування зазначеного вище злочину фактично співпала з річницею приходу до влади “Слуг народу”, які обіцяли докорінні зміни в України, подолання корупції та відновлення законності. І те, що будинок за адресою Хмельницького, 34-Б,Б' не повертається у комунальну власність, дає можливість стверджувати, що нас знов обманули. І “нові” “Слуги” успішно злилися зі старими корупціонерами”, – резюмував Ростислав Балабан. Нагадаємо, будинок на вул. Богдана Хмельницького, 34-Б,Б' було збудовано у 1895 році імовірно за проєктом відомого київського архитектора Іполіта Ніколаєва. Він відноситься до цінної фонової забудови вулиці Богдана Хмельницького, але на державному обліку як об'єкт культурної спадщини не значився. А на сьогодні він продовжує бути центром корупційного скандалу та речовим доказом у кримінальних провадженнях. У 2004 році цей будинок було включено до переліку нежитлових будинків комунальної власності, які підлягають реконструкції або реставрації (рішення Київради від 24.06.204 року №322/1532). У 2005 році Київська міськдержадміністрація (КМДА) за результатами конкурсу із залучення інвестора для реконструкції будівлі по вул. Богдана хмельницького, 34-Б,Б' обрала в якості інвестора ТОВ “Капітал”, з яким в подальшому було укладено відповідний інвестиційний договір. Реалізувати проєкт з реконструкції у ТОВ “Капітал” так і не вийшло. У жовтні 2013 році Київрада незважаючи на наявність згаданого інвестиційного договору без конкурсу передала зазначену будівлю в оренду ТОВ “Альтернатива”*** на підставі його заяви до Департаменту комунальної власності Києва КМДА для розміщення в ній бібліотеки та музею (орендна ставка – 2%, строк оренди – 2 роки 364 дні). За даними аналітичної системи Youcontrol,  ТОВ "Альтернатива" входить в групу компаній “Алексєєв, Боярчуков та партнери”, а кінцевим бенефіціаром значиться Сергій Боярчуков. Раніше співвласником "Алексєєв, Боярчуков і партнери" був народний депутат Верховної Ради Сергій Алексєєв (партія "Європейська Солідарність"). Відомо, що Сергій Алексєєв – хороший друг братів Кличків: з 2011 року і до сих пір є президентом ГО "Офіційний фан-клуб братів Кличків", у 2014 році був обраний до Верховної Ради 8-го скликання за партійним списком блока Петра Порошенко (депутатская группа “Удар”), також у цьому році був обраний головою Кіровоградської обласної організації партії “УДАР”. В будівлі по вул. Богдана Хмельницького, 34-Б, Б' ні бібліотеки, ні музею створено не було. Це підтверджується даними Шевченківської райдержадміністрації (РГА), інформацією, оприлюдненою ЗМІ, а згодом і правоохоронцями. Будинок замість бібліотеки використовувався для потреб готелю 11 Mirrors Design Hotel (вул. Богдана Хмельницького, 34-А). "Ідейним натхненником" концепту даної установи ЗМІ називають брата міського голови Києва Володимира Кличка. Читайте: Тройное лобби: семейство Кличко не готово отказаться от здания в центре Киева Навесні 2015 року ТОВ “Альтернатива” спробувала скасувати інвестиційний договір ТОВ “Капітал” у судовому порядку. Проте Господарським судом Києва у задоволенні позову було відмовлено. Через 3 місяці заступник прокурора Києва (в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ “Капітал” про розірвання договору, проте знову у задоволенні позову було відмовлено, а в тексті рішення встановлено належність виконання ТОВ “Капітал” взятих на себе зобов’язань як інвестора та відсутність з його боку порушень умов інвестиційного договору. Однак, за результатами оскарження вищезазначеного рішення Господарського суду Київський апеляційний господарський суд постановою від 12.04.2016 року інвестиційний договір з ТОВ “Капітал” розірвав. У травні 2019 року столична міськрада дозволила чиновникам КМДА приватизувати 31 комунальне приміщення, у тому числі і будівлю по вул. Хмельницького, 34-Б, Б'. Заявлена ​​мета – "позбутися від непрофільних активів" і поповнити скарбницю Києва орієнтовно на 118 млн гривень. Опозиційні депутати тоді відкрито заявляли, що це шахрайська схема: мовляв, в КМДА як можуть уникають проведення відкритих торгів і вирішили "за безцінь" віддати майно киян у власність "потрібним людям". Аналіз списку на приватизацію, дійсно, підтверджує, що така приватизація вигідна як мінімум друзям міського голови Віталія Кличка і депутату Київради з фракції "Єдність" Павлу Тесленко. Читайте: Киевсовет отдал под сомнительную приватизацию три десятка коммунальных помещений 23 липня 2019 року по факту такого рішення Київради та на підставі заяви директора ТОВ “Капітал” Лариси Гетьман-Гнидунец Територіальне управління Державного бюро розслідувань (ДБР) у Києві розпочало досудове розслідування у кримінальному провадженні. На думку правоохоронців, “службові особи КМДА за попередньою змовою з народним депутатом та службовими особами приватного сектору господарювання вчинили дії на заволодіння майном територіальної громади Києва”.  Читайте: Корупційна труба За кілька днів після реєстрації цього кримінального провадження – 26 липня 2019 року – на будівлю по вул. Богдана Хмельницького, 34-Б, Б' було накладено арешт із забороною її відчуження. Не дивлячись на це, Департаментом комунальної власності Києва КМДА у липні 2019 року були здійснені дії, спрямовані на відчуження об’єкта. Аукціон з продажу нежитлового будинку по вул. Богдана Хмельницького, 34-Б, Б' був призначений на 30 липня 2019 року. Коли його оголосили, депутат Київради Леонід Антоненко (позафракційний, член депутатської групи “Київська команда”) оприлюднив інформацію, що мер Києва Віталій Кличко у 2016 році “продовжив самому собі під "бібліотеку" оренду 4-х поверхового особняка у дворі його власного готелю – без будь-якого конкурсу і за значно менші гроші – 58 тис. гривень на місяць”. Читайте: Киевские власти объявили аукцион на продажу 4-этажного здания в центре города за 26,6 млн гривен В результаті торгів будинок по вул. Богдана Хмельницького, 34-Б, Б' купила фірма Володимира Кличка ТОВ "ВІТ-ПЛЮС". Будинок в центрі Києва дістався Кличко-молодшому за 26 тис. гривень за 1 кв. м. У цілому ціна в результаті торгів склала 37,1 млн гривень.  Згідно висновку про вартість майна, який затверджено 23 листопада 2016 року заступником директора Департаменту комунальної власності Києва КМДА Ю.Плотніковим, ринкова вартість будинку по вул. Богдана Хмельницького, 34-Б, Б' на 31 жовтня 2016 року становила 41,83 млн гривень. Проте, 27 листопада 2019 року слідчий суддя О.Білоцерківець Печерського райсуду Києва скасував арешт на це майно. Хоча в ухвалі була допущена помилка, реєстратор 5 грудня 2019 року зняв арешт з майна. Це стало приводом для відкриття ще двох (1, 2) кримінальних проваджень. А будівля згодом знову попала під арешт. Читайте: Новогодний подарок: “отель Владимира Кличко” вновь попал под арест * ТОВ “Капітал” (код ЄДРПОУ: 30437346) ** ТОВ “Віт-Плюс” (код ЄДРПОУ: 32856677) *** ТОВ “Альтернатива” (код ЄДРПОУ: 32769820) Фото: Братство Кличко КиевVласть

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше. Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер. Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться". Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ. Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів. Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..." У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам. Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково. Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома. Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці. Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина: "Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини". Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…" Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці". Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції. Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року. Друге засудження за "Братство вільної України" Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці". Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України". Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини"). Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання. Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів). Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин". У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів. Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки. Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб. Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними! Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах". Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина. Ковток свободи Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху. Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі. У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників. Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом. Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько". "Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець. "Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років). Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій" 14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ. Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму. Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій". Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року. На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено. Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон". У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд. Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти". "Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати". Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики. Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився. За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким. 19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг. Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар. Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог: "– То що, я фашист? – Та ще й дурний фашист. Удар в обличчя. – Ти дурень у квадраті. Удар по голові. – Дурень у кубі. Удар у живіт. Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому". Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції. Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса. У вироку суду зазначено: "19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої. Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою. На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони". Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю. Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395). Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих". Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки". Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука. Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд". Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши: "Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу". Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята. Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути. Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ. Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання. Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року. Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції. І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В. У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР. П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду" Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні. Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства. Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження. Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР. Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва. До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо. Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею. Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…" У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року. Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен". Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина. В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности". Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок: "Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя". Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19). Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері. Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии". Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення". Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив. У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко. Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року. Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора. Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія". Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили. Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С. Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру. Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема. 31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду. Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби. Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні. Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання". "Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин. Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив: "НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР". Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації". 24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР. З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода". Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими. У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів". Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць. От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?" Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22. Вічний спокій Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю. У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович. 21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт. 24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом. "Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом. Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо". Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника". Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків. Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні). – Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка? – Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде. "Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі. Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день. Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово. "Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест. Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий… Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

Будівництво сміттєсортувальної лінії в місті Боярка Києво-Святошинського району дійшло до суду. Паралельно проти проєкту виступили місцеві жителі. Поки процесс поставлено на паузу, а компанії-інвестору обмежено доступ до робіт. Тим часом у міській раді продовжують наполягати на законності ініціативи й готуються до апеляції. Передісторія Як писала KV, 9 квітня на позачерговій 67-й сесії Боярської міської ради було підтримано проєкт рішення “Про надання дозволу ТОВ “Вейст Еко Менеджмент” на викуп земельної ділянки на території Боярської міської ради”, де йдеться про продаж 8,188 га землі під будівництво сортувальної лінії за адресою — місто Боярка, вулиця Білогородська. Її приблизна вартість — 14-15 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Під час голосування деякі депутати наполягали, аби міськрада не продавала землю, оскільки громада втратить над нею контроль. Але міський голова Олександр Зарубін тоді запевнив, що це абсолютно безпечно, оскільки спалювати сміття у їхньому місті не будуть. Розгляд суду Але скандалу уникнути не вдалося. Як стало відомо KV, 30 квітня Київський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову ексголови Києво-Святошинської районної ради Вадима Гедульянова до Боярської міської ради, де третьою особою виступає ТОВ “Вейст Еко Менеджмент”. Так, у позовній заяві Гедульянов просить визнати протиправним та скасувати рішення Боярської міської ради від 27.02.2020 року “Про передачу земельної ділянки в довгострокову оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в адміністративних межах Боярської міської ради ТОВ “Вейст Еко Менеджмент”. А також заборонити Боярській міській раді укладати із “Вейст Еко Менеджмент” договір оренди земельної ділянки площею 8,188 га (кадастровий номер 3222410300:02:004:5091), заборонити підприємству вчиняти будь-які дії, спрямовані на реєстрацію права оренди на вказану земельну ділянку й накласти на неї арешт та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки. Позов було задоволено частково — до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі було призупинено рішення Боярської міської ради щодо надання ділянки в оренду, державним реєстраторам прав на нерухоме майно заборонено реєструвати права на цю ділянку, підприємству “Вейст Еко Менеджмент” заборонено виконувати будь-які підготовчі та/або будівельні роботи з будівництва сміттєсортувальної станції на земельній ділянці. Варто відмітити, що на момент подання заяви вказана ділянка була лише передана в оренду, але пізніше, 9 квітня, на позачерговій 67-й сесії Боярської міської ради було підтримано проєкт рішення “Про надання дозволу ТОВ “Вейст Еко Менеджмент” на викуп земельної ділянки на території Боярської міської ради”. Дві сторони Як зауважив Вадим Гедульянов, причина його звернення до суду передусім полягає в тому, що рішення Боярської міської ради щодо продажу земельної ділянки загрожує екологічною катастрофою. Уже понад три тисячі жителів Боярки підписалися проти цього рішення міськради. “Рішення про продаж земельної ділянки під сміттєсортувальну станцію було прийнято кулуарно, без попередньої презентації проєкту. Більшість жителів, навіть про нього не знали. Навіть ті, котрі живуть у будинках поряд (вул. Білогородська, 51 і вул. Білогородська, 45). Я подав до суду разом із позовом клопотання про забезпечення цього позову. Суддя підтримав нашу позицію, що потрібно вжити заходів терміново, адже до вирішення справи можуть наступити незворотні наслідки. Нам уже п’ять років намагаються нав’язати думку, що місто потопає в смітті через те, що під носом немає сміттєзвалища. Це цинічна маніпуляція. В Україні є безліч міст і населених пунктів, де немає сміттєзвалищ і водночас вони чисті і сміття вивозиться. Проблема в тому, що за 5 років при владі Боярська міська рада так і не змогла налагодити процес вивезення сміття й підтримання ладу в місті”, — говорить він. За його словами, місту Боярка є куди вивозити сміття, адже нова фірма, що здобула перемогу в тендері на вивезення сміття в Боярці, має укладений договір із полігоном, який розміщений у Васильківському районі. Такий договір має й місто. До того ж, немає жодних підстав говорити, що завтра сміття не будуть приймати, адже є угода. “Тендер на вивіз сміття виграла приватна компанія, яка також має угоду із цим полігоном. Вони готові вивозити сміття в цьому й наступних роках. Якщо хтось прийняв рішення про розміщення сміттєзвалища на 8 га землі, значить це комусь дуже вигідно. І зараз буде дуже багато маніпуляцій, адже цей “хтось” зробить усе, аби сміттєзвалище в Боярці було. Заразом ми маємо розуміти, що полігон, куди Боярка вивозить сміття, має свій ресурс. Рано чи пізно настане час, коли його потрібно буде згортати для проведення рекультивації та санації. Ми маємо думати, що будемо робити з нашим сміттям через декілька років. Але такі рішення мають бути зваженими та екологічними. Сортування — це не кінцевий етап поводження зі сміттям. Якщо ми хочемо забути про проблему сміття назавжди, то маємо говорити не про сміттєзвалища, а проводити широку дискусію серед громади та експертного середовища, приймати виважені екологічно-відповідальні рішення, які підтримує громада міста. Влада, особливо в таких, дуже спірних та гострих питаннях, мусить діяти публічно та погоджувати всі рішення з людьми”, — завершив він. Міський голова Боярки Олександр Зарубін у коментарі KV розповів, що планує обстоювати рішення міської ради та вважає, що боярчани мають самостійно прибирати своє сміття. “Суд прийняв лише запобіжну ухвалу, яка передує розгляду справи. Звичайно, ми будемо апелювати й до цього запобіжного заходу та готуємось до суду. Ми будемо обстоювати своє рішення. Вважаємо, що робимо все правильно й територіальна громада має прибирати своє сміття сама за собою. Ніяких робіт на тій ділянці проведено не було й не буде до рішення суду”, — каже він. З боку закону Адвокат, керуючий адвокатського бюро “Титикало та партнери”, заслужений юрист України, депутат Київської обласної ради Роман Титикало в коментарі KV зазначив, що місто Боярка зараз — одна з найгарячіших точок Києво-Святошинського району. “Раніше нам вдалося виграти справу по парку Шевченка, також ми зупинили нелогічне та незаконне об’єднання Боярки із селом Забір’я. Тут стало відомо, що влада, яка себе дискредитувала в останні дні своєї каденції, вирішила затвердити генеральний план Боярки під забудовників та передати без конкурсу землю для створення сміттєзвалища поруч із житловими будинками. У зв’язку з цим я вирішив підтримати тих, хто цьому активно протистоїть,насамперед це сама громада міста Боярка. Сортування й переробка сміття — дуже потрібні, але вони має бути цивілізовані, а виконавці цих послуг мають бути відібрані прозоро і зрозуміло. Боярська міська рада на п’ять років підписала контракт на вивіз сміття з ТОВ “Екосервіс Груп” і одночасно на 49 років передала землю ТОВ “Вейст Еко Менеджмент” для будівництва сміттєсортувальної станції. Влада каже, що там буде збудовано мобільну сортувальну лінію без спалювання сміття, на якій начебто будуть сортувати й компостувати сміття”, — говорить він. Вищезазначена компанія створена три місяці тому — 28.10.2019 року зі статутним фондом 100 тис. гривень, через це виникає питання — за які кошти, у які строки і хто збирається будувати сміттєпереробне підприємство. “У вказаного ТОВ два засновники — Драган Віталій та Олександр Сотніченко. Дані особи нікому не презентували жодного проєкту, ніхто не розуміє, що там буде збудовано, ці особи не відомі як підприємці в цій царині. За даними KV, із 7 квітня Сотніченко є керівником Макарівської районної організації політичної партії “ВО “Батьківщина”. Також, як на мене, не зрозуміло, чому предали без конкурсу саме 8 га? Немає навіть висновків екологів. Зараз взагалі заявили про намір викупити землю, але чому та за яку суму — теж не зрозуміло. Якщо переходити до юридичних питань, то є декілька основних порушень. По-перше, цей сміттєпереробний завод не передбачений генеральним планом міста Боярка. Друге, мають бути дотримані екологічні норми при відведенні земельної ділянки, чого не було дотримано, у тому числі не була розроблена оцінка впливу на довкілля. І вона мала пройти громадські слухання. Третє, є питання щодо порушення меж санітарно-захисних зон. Отже, як на мене, фактично міськрада скористалась нормою закону, згідно з якою без конкурсу можна відводити землі під сміттєвий завод, а насправді — планує встановити сортувальну лінію і використовувати ділянку ще для чогось. Також вони порушили один з основних принципів місцевого самоврядування — публічності та прозорості”, — закінчив він. Нагадаємо, як раніше писала KV, 27 лютого, на сесії Боярської міської ради вже приймалось рішення щодо цих 8 га, але тоді підприємству надали землю в оренду для сміттєпереробної лінії терміном на 49 років. Читайте: Мусорный ветер. Киевщина утопает у собственных отходахКиевVласть

Судова влада в Україні потребує змін. Втім, як і вся управлінська система. Саме тому чи не найпопулярнішим словом нашого будення стало: “Реформа”. Реформуємо усе: починаючи з органів місцевого самоврядування та завершуючи системою охорони здоров’я. Реформуємо з таким натхненням, з яким ще декілька десятиліть тому хором виводили: “Мы наш, мы новый мир построим…” Реформуємо натужно, з надривом, з потом на чолі, з піною біля рота, з хрипом у грудях, але омріяні зміни на краще життя так і полишаються для нас далеким маревом. Натомість дедалі частіше ми натрапляємо на глуху стіну зухвалого супротиву світу старого, заскорузлого, жорстокого та безкарного… Все сказане було б смішним, якби то не було так сумно Одна з мешканок багатоповерхівки, що розташована в м. Києві по вул. Бажана,12, громадянка Марина Клюсова у 2013 році надумала продати свою квартиру. Покупцем стала людина солідна – адвокат, власник ТОВ “Юридичний світ” Ксенія Даценко. При укладенні договору купівлі-продажу сторони домовилися, що попередня власниця житла протягом року залишатиметься зареєстрованою за адресою проданої квартири. Ця, на перший погляд, невинна домовленість стала великою помилкою, яка в подальшому завдала жінці чимало душевних страждань та матеріальних витрат. А почалося з того, що через деякий проміжок часу після продажу помешкання Марина дізналася, що на її майно у вигляді двох авто накладено… арешт! Що за омана? – подивувала жінка, але першочерговий подив змінився хвилею обурення, коли вона дізналася про всі подробиці справи. З’ясувалось, що накладення арешту на майно відбулось у рамках примусового виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Київ від 12 березня 2019 року по цивільній справі № 753/9133/18 (провадження № 2/753/3563/19, головуючий – суддя Коренюк А.М.), відповідно до якого позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс” про стягнення з Клюсової Марини заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних і судового збору на загальну суму 17 224,04 грн. було повністю задоволено!(?) Причому у рішенні вказувалось, що Марина Клюсова належним чином повідомлена судом про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа. Отакої!Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Такого повороту подій не очікував ніхто – ні сама Марина, ні її знайомі. До того ж ТОВ “Ковальська-Житлосервіс” нарахувало жінці суму боргу за період з 01 липня 2009 року по 01 квітня 2018 року! Тобто за 9 років відразу. Між тим, відповідно до норм чинного законодавства до вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. А чи був той борг у власниці квартири взагалі? Марина говорить, що ніяких боргів перед ТОВ “Ковальська-Житлосервіс” не мала, що стверджується і п. п. 4, 6 договору купівлі – продажу, де сторонами визнано відсутність заборгованості по комунальних та інших платежах. То хто ж “нагойдав” такий борг? Відповідь напрошується сама собою – новий власник помешкання, “добропорядна” власниця ТОВ “Юридичний світ” Ксенія Даценко та її чоловік Андрій Коломієц (він, до речі, в помешканні незареєстрований). До речі, Андрій Коломієц називає себе досвідченим адвокатом, здатним надати відповіді на будь-які питання. Можливо, саме він і намовив Ксенію Даценко скористатися домовленістю між нею та колишньою власницею квартири про відтермінування на один рік зняття з реєстрації Марини Клюсової, аби в подальшому перекласти виплату своїх боргів за комуналку на чужі плечі? Постійно проживаючи у юридичному світі, жіночка, мабуть, швидко зметикувала, який зиск може отримати від тієї домовленості, й “зекономила” свої кошти. (Існує версія, що для цього Ксенія навіть вдалась до підробки підпису Марини Клюсової). Цікаво, чи не планує громадяночка придбати на “зекономлені” гроші краплину совісті? Вона б знадобилася жіночці при розгляді справи у Київському апеляційному суді, куди ошукана Марина Клюсова звернулася зі скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Київ від 12 березня 2019 року. Хто платить і кому платить? Певно, після того, як читачам нашого видання стала відома історія з “боргом” Марини Клюсової, вони зацікавляться питаннями, а хто загалом має платити за житлово-комунальні послуги: зареєстровані в квартирі особи чи власники квартири та й кому, зрештою, платити? Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 904/7183/17, споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Отже, оплачувати комунальні платежі має той, хто фактично користується послугами! А ось кому він має сплачувати, давайте знову ж таки розберемося на прикладі вище наведеної ситуації. Як вбачається з поданого ТОВ “Ковальська-Житлосервіс” позову, саме воно претендує на “борг” розміром понад 17 тис. грн. Але… Згідно з інформацією від Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Бажана, 12” (код ЄДРПОУ 40514385), створеному у цьому будинку 27 травня 2016 року, на підставі рішення правління, об’єднання взяло на самообслуговування будинок та прибудинкову територію по проспекту Миколи Бажана, 12 з 01 квітня 2017 року. Мешканці здійснюють оплату на користь об’єднання за утримання будинку та прибудинкової території. До цього часу житлово-комунальні послуги по будинку надавало Товариство з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс”. 31 березня 2017 року (у зв’язку з припиненням надання цим товариством житлово-комунальних послуг по даному будинку) вказаному ОСББ було передано для подальшого контролю лічильники будинку. То ж яких грошей забажалося ТОВ “Ковальська-Житлосервіс”, якщо з 31 березня 2017 року воно припинило надання житлово-комунальних послуг? Легких та незароблених. А таких коштів товариство не зможе стягнути навіть і з нового власника житла. Їх має право отримати тільки ОСББ. Чи володіє такою інформацією Ксенія Даценко? Мала б володіти, адже юридичний світ не обмежений у доступі до публічної інформації. Іван Григорів, журналіст, член НСЖУКиевVласть

Полювання є досить поширеним хобі серед українців. Втім навколо нього існує багато міфів. Дехто вважає, що мисливці лише знищують природу, а для когось мисливець та браконьєр – тотожні. Такі хибні думки можна почути навіть від народних депутатів Верховної Ради (ВР), котрі нещодавно запропонували низку законопроєктів, які, на думку мисливської спільноти, зруйнують цілу галузь. Мисливці також пропонують зміни до законодавства та збираються не допустити прийняття шкідливих, на їх думку, законодавчих ініціатив. Про це в інтерв’ю KV розповів голова науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, доктор сільськогосподарських наук за спеціальністю “Екологія” Василь Новицький (на фото). Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (далі – Асоціація), як розповів Василь Новицький, на сьогодні має 24 регіональні представництва, а також жіночий підрозділ "Діана-Магнум", об'єднує понад сотню користувачів мисливських угідь та декілька сотень фізичних осіб-членів Асоціації. Асоціація не має своїх мисливських угідь, натомість займається об’єднанням їх користувачів, виступає як комунікатор, в тому числі на парламентських слуханнях та в міністерствах. Асоціація також займається законотворчою діяльністю, наприклад, подає законопроекти про внесення змін до різних законів, зокрема про жорстоке поводження з тваринами, про мисливське господарство та полювання, про тваринний світ, кримінальний та адміністративний кодекси.  Серед членів Асоціації багато вчених-екологів, лісівників, спеціалістів у галузі мисливства. Партнерами Асоціації є Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР), Товариство лісівників України, Федерація мисливського собаківництва України.  Головною метою Асоціації є створення нової та удосконалення діючої нормативно-правової бази з питань ведення мисливського господарства, формування об’єктивної громадської думки про мисливське господарство та позитивного образу мисливця як людини, котра дбає про довкілля. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В інтерв’ю KV Василь Новицький розповів про те, як запропоновані до розгляду у Верховній  Раді (ВР) законопроєкти можуть знищити мисливську галузь та призвести до спалаху сказу, чому заборона полювання на лося не призведе до збільшення його поголів’я, та досвід Білорусі у збільшенні поголів'я зубрів в той час, коли в Україні вони майже зникли. KV: Розкажіть про законопроєкти, що зараз подані та розглядаються у ВР. Як запропоновані законопроєкти №2448 (автор законопроєкту – депутат Олександр Качура (фракція “Слуга народу”) написав заяву про відкликання після інтерв’ю), №2351, №0870 та №2232 вплинуть на мисливську галузь в Україні?  Василь Новицький: На сьогодні подано чотири таких законопроєкти. Два з них прийняті в першому читанні, два зареєстровані. Законопроєкт №0870 перейшов ще з переднього скликання ВР – він стосується заборони використання свинцевого шроту у водоохоронних зонах. Але вони не виділені в натурі, і за цим законом можна буде заборонити будь-яке полювання на качку зі свинцевим шротом. Але металева форма свинцю, за даними ЄС, займає лише долі відсотку від забруднення свинцем довкілля, основне – це вихлопні гази та заводські стоки. Але зоозахисники борються чомусь лише зі шротом.  В цьому законопроєкті піднімається питання занесення вовка в охоронювані види за вимогами Бернської конвенції, хоча вона у нас прийнята із застереженнями якраз по цьому виду. Тож вовк в Україні стане умовно червонокнижним видом.  Також перше читання пройшов законопроєкт №2351, який стосується багатьох сфер – і мисливців, і лісівників, і навіть тваринників. Цим законопроєктом передбачається, якщо по-простому, що рішенням сільради можна заборонити полювання або лісокористування на певній території. За законопроєктом, якщо сільрада знаходить реліктовий для своєї території вид, в радіусі 500 м від цього виду можуть заборонити лісокористування та полювання. Радіус 500 метрів – це 75 гектарів. Дві-три рослини, пару гнізд, і на території лісгоспу можна заборонити полювання і лісокористування.  Також цей законопроєкт вносить правки до закону про жорстоке поводження з тваринами, зокрема, ним забороняється позбавляти життя тварин до втрати свідомості. Таким чином він блокує роботу норкових ферм, птахофабрик, всіх забійних комбінатів. Також цей законопроєкт частково дублює інший, №2232, який забороняє регулювання чисельності бродячих котів і собак. Законопроєкт №2351 дозволяє комунальникам залишати бродячих котів та собак в містах і селах. Якщо раніше комунальники мали їх відловлювати, то зараз можна просто стерилізувати, кліпсувати та випустити назад в “ареал перебування”.  KV: Але ж зараз по Києву теж бігають чіповані собаки. Василь Новицький: Наскільки мені відомо, ці чіповані собаки стерилізовані благодійним фондом, а позначки повідомляють комунальникам, що ці собаки несуть найменшу загрозу, в плані свого розмноження, але не агресивності. Але згідно діючому законодавству про жорстоке поводження з тваринами, безпритульні собаки та коти мають бути відловлені та перебувати у спеціальних закладах для перетримки або у притулках. KV: А що з приводу двох інших законопроєктів? Василь Новицький: Сумновідомий законопроєкт №2232 містить в собі три блоки. Зоозахисники прикриваються першим блоком – забороною станцій для притравки мисливських собак.  На жаль, наші зоозахисники при написанні законів маніпулюють фактами. Наприклад, брехня, що в Європі немає контактної притравки. В ЄС контактна притравка є у Франції, Словенії та Словаччині. А законопроєкт №2232 забороняє навіть безконтактну притравку, котра є в кожній європейській країні, хоч вона і неефективна! Франція свого часу залишала контактну притравку, бо мала проблему з лисицями, і з ними треба боротись.  Щодо гуманності цього законопроєкту теж виникають питання. Це вибіркова гуманність. Сьогодні на десятку притравочних станцій є близько 100 лисиць. Припустимо, зоозахисники рятують тих 100 лисиць від жорстокого поводження. Натомість в поле випускають десятки тисяч норних собак, абсолютно не підготовлених до контакту зі звіром. В результаті отримаємо тисячі покалічених лисиць, тому що собаки не навчені. Вони будуть помирати в природі, переносити коросту, сказ. Також отримаємо тисячі покалічених собак!  Де гуманність? Другий блок – повна заборона регуляції чисельності бродячих котів та собак у природних екосистемах.  Але ж при цьому не пропонується жодна альтернатива! Є досвід Аргентини та Австралії з безконтрольного розповсюдження домашніх тварин, де бродячі собаки та коти знищили біорізноманіття.  В Угорщині чиновники відзвітували перед громадянами, що мисливці в маленькій Угорщині відстріляли, здається, 6,5 тис. бродячих собак.  Польща має велику проблему, бо бродячі коти щороку вбивають сотні мільйонів диких тварин. Скільки в Україні бродячих котів та собак – достеменно невідомо. З іншого боку це має бути досить динамічна і непередбачувана цифра, адже має два джерела виникнення – розмноження в природі та періодичне залишення тварин людьми. Мисливці не звітують про кількість відстріляних бродячих котів та собак. Є лише звіти єгерської служби, згідно з якими 6 тис. єгерів за останні роки відстрілювали порядку 34-36 тис. бродячих котів і собак щороку Якщо ці дані екстраполювати на 350 тис. активних мисливців, отримаємо близько мільйону бродячих котів і собак. Мільйон – це лише на рік! А що буде, якщо їх перестануть відстрілювати? Це буде екологічна катастрофа. Епідемія сказу, загроза для населення, знищення біорізноманіття, зачистка території – від горобця до лелеки, від миші до лося. Третій блок – обмеження добування шкідливих видів, таких як лисиця чи єнот уссурійський, більш відомий як єнотовидний собака, з 9 місяців на рік – до 3 місяців. В результаті в Україні може бути спалах захворюваності на сказ. KV: А що пропонують з приводу переобліків тварин?  Василь Новицький: Четвертий законопроєкт, №2448, стосується переобліків тварин в мисливських господарствах на вимогу будь-якого громадянина України чи організації, яка має відношення, згідно статутній діяльності, до природоохорони чи екології. В 40-денний термін після проведення обліку представники громадської організації (ГО) мають право приїхати в будь-яке мисливське господарство, і провести переоблік. Це нісенітниця, бо перерахувати на початку квітня тварин, котрих рахували в лютому, за відсутністю снігового покриву, буде неможливо.  За моїми даними, ще декілька подібних законопроєктів знаходяться на стадії розгляду та реєстрації.  Останні два законопроєкти за авторством депутата Качури, котрий має високі рейтинги в колах юристів, підготовлені, на мій погляд, досить безграмотно, особливо №2448. Таке відчуття, що ні юристи, ні фахівці їх і не читали. KV: Законопроєкт про переоблік має якісь корупційні ризики? Василь Новицький: Законопроєкт №2448 просто суперечить конституційним нормам. Він мав би бути направлений на експертизу до комітету із запобігання корупції, оскільки має прямі корупційні ризики.  Чому зоозахисники не хочуть прописати в законопроєктах, що беруть участь у обліках? Чому їм потрібні саме переобліки? Це дуже насторожує. Цей законопроєкт залишає більше питань, ніж слів у ньому. Серед його авторів здається чотири громадських активіста і троє вчених, котрі працюють в об'єктах природно-заповідного фонду (до речі,в ПЗФах України обліки взагалі ніхто не контролює і вони як прави і не проводяться), при цьому немає жодного спеціаліста із мисливського господарства. Автори плутаються в термінології, в пояснювальній записці пишуть про облік мисливських тварин, а в законі – облік видів мисливських тварин.  Більшість обліків четвероногих проводиться методом суцільного прогону. Для цього треба зо два десятки фахових обліковців та стільки ж загоничів. В законопроекті пишуть, що вони можуть проводити переоблік навіть утрьох. Як можна після сорока чоловік утрьох провести переоблік? Це буде інша методика, але хіба можна результати за різними методиками між собою порівнювати? За чий рахунок проводити переоблік? Сьогодні облік проводиться за рахунок господарства. Хто буде фінансувати бажання громадянина чи ГО повторити облік? Якщо сам цей громадянин, питання немає, хай відшкодовує. Жоден користувач не піде на такий переоблік. А три людини походять по лісу на підборах, і скажуть, що нічого з того, що в акті первинного обліку вказано, вони не побачили, і складуть інший акт, котрий навіть не зобов'язані погодити з користувачем. KV: А яку вагу буде мати цей акт? Таку ж як облік, чи вище? Василь Новицький: Вище, бо це ж переоблік. Вони будуть користуватись другим актом. KV: Тобто, потім можно актом переобліку шантажувати користувача угідь? Василь Новицький: На кожному кроці можна шантажувати. Можна надіслати “гонця”, котрий скаже, що приїдуть з переобліками і давайте щось думати. Потім можна приїхати, провести переоблік і сказати, що у нас от такий акт, давайте цей акт викупіть. Були вже прецеденти в Україні, коли під удар екорадикалів попадали лісогосподарства, за якими стояли бізнесмени, мільйонери, яких можна було шантажувати. Але саме найбагатші господарства, а не голі заповідники, сьогодні і відіграють роль найкращих резерватів для відтворення тварин в Україні! Моя особиста думка, що цей законопроєкт є проміжною ланкою для того щоб просто зупинити мисливську галузь і закрити полювання в Україні. KV: З якою метою? Василь Новицький: Перша версія – відпрацювання закордонних зоозахисних грантів, котрі передбачають закриття полювання.  Але все більше користувачів схиляються до думки, що все це робиться під майбутній продаж земель в Україні. Таким чином усуваються співкористувачі, які де-юре є перепоною для земельного дерибану. А щоб прибрати співкористувачів, треба вбити мисливську галузь, в якій договора оренди землі на строк від 15 до 49 років. І ще ж є плани як уряду Гройсмана, так і теперішнього (уряду Олексія Гончарука, який відправлено у відставку, – KV) про лісову концесію. І я вважаю, що прямий обов’язок влади спростувати ці припущення, вийти до народу, і сказати що такі законопроєкти при них не пройдуть. KV: Які дії ви плануєте, щоб зупинити ці законопроєкти? Василь Новицький: Буде мирний марш (після інтерв’ю у зв'язку із всеукраїнським карантином стало відомо про перенесення маршу, – KV), щоб продемонструвати владі, що нас не купка маргиналів. Ми йдемо на цей захід з двома простими вимогами.  Перша – зупинити утиски конституційних прав мисливців в Україні, і публічні звинувачення, котрі навіть з уст народних депутатів сипляться на мисливців.  Друга – зупинити нищення мисливської галузі, надати їй вектор європейського розвитку. Якщо сьогодні держава декларує своє прагнення до Європи, чому ми не євроінтегруємось в аспекті розвитку мисливської галузі? KV: Ви маєте якесь представництво ВР? Можливо, ви внесли якісь зустрічні законопроєкти? Василь Новицький: На останньому круглому столі у ВР, присвяченому розгляду законопроєкту №2448, нас відкрито підтримали депутати Сергій Литвиненко (фракція “Слуга народу”) та Сергій Шахов (депутатська група “Довіра”), а також помічник нардепа Дмитра Шенцева (позафракційний). Також є неперевірена інформація, що близько 40 депутатів звернулись до міністра екології Олексія Оржеля (був міністром на момент інтерв’ю, – KV) з вимогою спростувати свої слова, що мисливці для нього диковина і він сподівається, що в Україні це явище незабаром зникне.  KV: Можете прокоментувати звинувачення, що мисливці лише беруть від природи, і нічого їй не дають, нічого не створюють? Василь Новицький: Треба визнати вину в дезінформованості гомадян і мисливської спільноти, бо наші спілки активно почали створюватись лише в 2014-2015 роках, в той час як антимисливське лобі весь час працювало. І необізнаність населення ми маємо з двох причин.  По-перше – дезінформація від антимисливців, наприклад, що немає різниці між мисливцем та браконьєром, бо і один і другий – “вбивці”.  Але і ми, мисливці, також винні, бо наша мисливська культура подекуди далека від європейської і бажає бути кращою. В цьому аспекті нам є над чим працювати, бо інколи ми самі собі створюємо антипіар поведінкою на полюванні, і це бачать пересічні мешканці. Людям треба пояснювати, що мисливська галузь була, є і буде. І, якщо побороти мисливство, на його місце негайно прийде тотальне браконьєрство. В жодній країні світу державі не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців. Для цього треба тримати за бюджетні гроші мільйонні армії єгерів.  Мисливська галузь серед іншого регулює кількість тварин.  Наприклад, в США щороку відстрілюють понад мільйон голів оленів. Якщо цього не робити, що буде з екосистемами? Є прецеденти, коли дикими тваринами знищуються цілі ліси й поля. На жаль, зараз для України це не актуально. Але хто, крім мисливців, буде регулювати кількість лисиць, вовків, єнотів уссурійських, котрі розносять сказ? Хто буде охороняти тварин від браконьєрів? Це можуть зробити лише мисливські господарства, котрі зацікавлені в тому економічно.  KV: Наскільки значна роль мисливців у зменшенні природного різноманіття?  Василь Новицький: На початку століття львівські вчені провели дослідження, які показали, що в лісостепу України у 62% смертності диких тварин винні сільгоспвиробники, через порушення процесів механізації та використання хімії. У смерті понад 15% диких тварин винні браконьєри. Близько 12% вилучення тварин – це мисливці, решта – ДТП і так далі. KV: Як можна боротись із браконьєрами? Василь Новицький: З 2015 року ми бились головою об стіну, вимагаючи кримінальної відповідальності за незаконне видобування ліцензійних видів. На рівні Мінюсту ці рішення завжди блокувались. Чому? Бо система не може себе перезавантажити, ми ж знаємо, хто основні браконьєри сьогодні – судді, прокурори, поліція.  Але ми добились з 2015 до 2017 року хоча б підняття такс за відшкодування. Відшкодування за браконьєрське видобування зайця до 2017 року складало здається 200 гривень, а зараз коштує 8 тис. гривень.  В проєкті нового закону, який ми подаємо до ВР, ми знижуємо планку для кримінальної відповідальності до приблизно 10 тис. гривень. Якщо не в’язниця, то великий штраф та умовний строк. Тільки так можна побороти браконьєрство, і саме таким шляхом пішла свого часу сусідня Білорусь.  Сьогодні влада хоче передати всі природоохоронні функції, як по мисливству, так і по рибалці, екологічній інспекції. Таким чином цей орган стане монопольним, і це лякає. Хочуть ліквідувати рибоохоронний патруль, за зразком якого ми і планували створити державну мисливську варту, хочуть ліквідувати лісову охорону. Останнім часом на рік складалось 3-4 тис. протоколів за незаконне полювання. Це дуже мало. З них всього 9% складалось екологами, решта – єгерські служби. Але досі єгерська служба користувача угідь позбавлена права затримувати порушника. Вони можуть лише затримати на своїх угіддях підозрюваного у порушенні до приїзду поліції, але це якщо їм не чинять спротив. Якщо в Екоінспекції будуть підрозділи по охороні тваринного світу, по охороні лісових ресурсів, по охороні водних ресурсів, тоді можна працювати. Але якщо це буде одна велика структура, і на область дадуть 5 чи 10 інспекторів, котрі будуть займатись всім, це буде катастрофою. KV: Розкажіть більше про ситуацію з полюванням на Київщині. Василь Новицький: Київська область має свою специфіку. В першу чергу тим, що це область з великою кількістю користувачів мисливських угідь. Київщина має посилений мисливський прес на територію. Тому для Київщини дуже важливо розподіляти мисливське навантаження рівномірно по області, наприклад, працювати над тим, щоб полювання на качку було не лише по руслу Дніпра.  Важливо вести боротьбу з браконьєрством, бо там де багато населення, багато не лише мисливців, але й браконьєрів. Наприклад, в 2017 році на Київщині було складено 227 протоколів на порушників правил полювання на суму майже 60 тис. гривень.  На території Київської області також активно проводиться боротьба із хижими та шкідливими тваринами. В тому ж 2017 році було відстріляно 1 754 лисиці, 35 вовків, 147 єнотовидних собак. Єнотовидний собака це інвазивний вид для України. Колись, за часів радянського режиму він був завезений до України, і він живе здебільшого по руслах великих річок, оскільки любить воду. Також в 2017 році на Київщині відстріляли 1137 бродячих собак та 419 бродячих котів. KV: Кілька років тому був скандал із забороною полюванням на лося в Україні. Можете пояснити, що тоді відбувалось?  Василь Новицький: Ситуацію з лосем я знаю досконально. Лось став жертвою дешевого політичного піару. Напади зоозахисників на полювання на цей вид були давно, був введений 10-річний мораторій на добування лося – з 1996 до 2006 року. До мораторію було 8,4 тис. голів лося, тоді казали, що цього мало, хоча не було жодного наукового висновку про оптимальну кількість лосів в угіддях України. Як фахівець, можу сказати, що для України, як південної межі ареалу лося, оптимальна кількість не перевищує 9 тис. голів. За 10 років дії мораторію в Україні залишилось 4,1 тис. голів лося.  KV: Як таке могло статись? В цьому вина браконьєрів? Василь Новицький: Коли користувачі мисливських угідь економічно вмотивовані, вони охороняють вид. Коли вони з цього нічого не мають, вид стає нецікавим. Жоден зоозахисник не може запропонувати кращих природоохоронних інструментів, ніж економічні. Тому за 10 років мораторію ми втратили більше половини популяції лося. Другий мораторій був з 2009 до 2012 року – приросту поголів'я лосів не було.  KV: А коли мораторію не було, між 2006 і 2009 роками, як змінилась ситуація? Василь Новицький: Приріст був дуже малий, здається 3-4%. Під час влади Януковича, коли при владі було багато мисливців, на лося відкрили полювання. З 2012 до 2017 року чисельність лося виросла на 46% – офіційно їх було 6,3 тис. Потім окремі зоорадикали зайшли до тодішнього міністра екології Остапа Семерака, і він виписав “царський указ” про заборону полювання на лося на 25 років. Цей указ заблокували Мінюст і Мінагрополітики. На цьому Семерак не зупинився, пішов на принцип, і вирішив провести заборону через Червону книгу України (ЧКУ). З'явилося “експертне заключення” яке можна кваліфікувати як “липове”, що лося в Україні не більше 1-2 тис. Потім суд першої інстанції здається визнав його оціночним судженням.  Вони прикрились цим папірцем, визнання котрого ми потім добились в суді недійсним. В результаті ми виграли суд першої інстанції. Семерак тоді обіцяв, що проведуть всеукраїнський облік кількості лося, розроблять програму порятунку виду. Тому що ми апелювали, що в ЧКУ є вже зубр, ведмідь та рись, котрі у ній тихо здихають. Не можна просто заборонити полювання на мисливські види, які можуть бути жертвами браконьєрства. ЧКУ і закон для браконьєра не аргумент, на відміну від покарання – штрафа та в’язниці. Міністерство екології подало апеляцію, провели комісію по ЧКУ, де не фахівці з лося проголосували за внесення його туди. Це при тому, що був звіт Інституту зоології від 2009 року про те, що занесення лося до ЧКУ при чисельності більше 5 тис. осіб є неефективним. В апеляції суддя послався на суспільний резонанс справи, мовляв зоозахисників багато, а мисливців на суд прийшло мало. За моєю неперевіреною інформацією, була пряма вказівка з Банкової (на вул. Банковій знаходиться Офіс президента, – KV), не розгойдувати ситуацію, щоб мисливці суд програли. Читайте: Суд вернул лося в Красную книгу Украины Проте Семераком не було проведено ані всеукраїнського обліку, ані розроблено програму відтворення лося. KV: Чи є статистика по кількості лося зараз? Василь Новицький: За моїми оцінками, через браконьєрів ми вже втратили близько 2 тис. голів лося. І його може очікувати доля зубра, також занесеного в Червону книгу. KV: Що ви маєте на увазі? Василь Новицький: В 1991 році в Україні було десь 650 зубрів, а в Білорусі 120. Ми одразу занесли зубра в ЧКУ, а в Білорусі йому надали подвійного статусу. Це дуже проста, але дієва схема. Якщо в заповіднику добули зубра, то браконьєр сідає до в'язниці. Але мисливське господарство може купити собі зубрів і розвести їх для комерційного полювання, котре сьогодні в Білорусі коштує 20 тис. євро. В такому випадку для зубра діє статус суворо охоронюваного вида з лімітованим добуванням. Для полювання часто обирають старого зубра, котрому скоро вмирати, і його вже добуває іноземець. За 20 тис. євро у нас можна купити кормів на рік для стада в 50 голів зубрів.  Станом на минулий рік в Білорусі налічувалось 1,8 тис. зубрів, в той час як в Україні – 220. Ми втратили дві третини популяції, а білоруси наростили в 15 разів. От вам приклад дбайливого господарювання. Я був свідком того, як відмовили у добуванні старого лежачого зубра, котрий не відходив від годівниці та майже весь час лежав. І в той час лісівники бідкались, що немає грошей на корми, бо влада вчасно не перерахувала кошти. Тоді єгер розповідав, що в Харкові є німець, бізнесмен, який хотів би добути зубра. Були б ми у Білорусі, він заплатив би гроші, і було б за що купити корми.  Але тоді зоозахисники сказали: “Хай здохне, ми приїдемо та поставимо йому хрест”. Той зубр загинув давно. Був я недавно у Конотопі, де все це відбувалось, і ніякого хреста не бачив. Прикро констатувати, але в Україні сучасний так званий “зоозахист” більше про здирництво аніж вкладення в довкілля. Ситуація з поголів’ям лося взагалі не залежить за великим рахунком від внутрішньої обстановки в Україні. У нас живе маргінальна частина популяції, основна – у Фінляндії, Швеції, на півночі Росії. Чисельність лося в Україні залежить від чисельності саме в основному ареалі. Коли йде ріст чисельності на півночі, за пару років відбувається витіснення поголів’я на периферію ареалу, і чисельність зростає.  Після Другої світової війни в Україні було кілька сотень лосів. В 1960-ті роки полювання на нього заборонили, лося було кілька тисяч. А за 5 років – порядка 20 тис. Таке збільшення не могла статись за 5 років за рахунок народжуваності. Це була міграційна хвиля. Є дрібні хвилі в 11 років, і велика хвиля періодичністю в 70-90 років.  KV: Яка ситуація зі звірами зараз у Чорнобильській зоні?  Василь Новицький: Регулювання чисельності тварин як такого там не відбувається, час від часу туди заходять браконьєри. На сьогодні Чорнобильська зона – замкнута самодостатня екосистема, яка здатна займатись саморегуляцією.  Але переносити ті дані на територію всієї України, де лісів всього 15%, землі розорані, буде неправильно. Відсутність полювання в Україні не призведе до таких самих наслідків, як відсутність полювання у Чорнобильській зоні. А гарантовано – навпаки! KV: А вовки, чи інші види тварин, виходять з Чорнобильської зони, як з такого собі розплідника? Василь Новицький: Насправді сьогодні вона є резерватом для розмноження вовка. Але точного обліку тварин там нема. Наприклад, працівники Чорнобильської зони кажуть, що в них живе близько 1,5 тис. лося. Тому можна підрахувати, що до занесення до ЧКУ лося було не 6 тис., а близько 8 тис. Згідно з положенням Мінекології (зараз – Мінекоенерго), саме вони мають вести моніторинг чисельності фауни, в тому числі мисливської. Але вони того не роблять, і нахабно користуються даними користувачів мисливських угідь. Хочеться запитати в міністра екології – чому й досі ми не знаємо, скільки тварин, зокрема лосів, у Чорнобильському заповіднику, скільки їх у інших заповідниках? Чому у відповіді на наші запити щодо чисельності лося в окремих об'єктах природозаповідного фонду (ПЗФ) ми отримували відповідь “від одного до десяти”?  Коли ми співставили площі всіх об’єктів ПЗФ, а їх сьогодні 10% від площі мисливських угідь, зі всією чисельністю лося, у нас вийшло, що в цих 10% площі ПЗФ живе всього 3% лосів. А це територія з найкращими умовами, де не ведеться полювання! Чому ж така ситуація? Чому ж тоді в ПЗФах лосей втричі менше, ніж в середньостатистичному мисливському господарстві? А відповідь проста. На сьогодні середній об’єкт ПЗФ – зоологічна пустеля в порівнянні з нормальним середнім мисливським господарством, де є нормальна охорона. А якщо приїхати до об’єкта ПЗФ, буде стояти браконьєрська канонада. KV: Як Україна може заробляти на мисливській галузі? Василь Новицький: Сьогодні окупність галузі тримається на рівні 46-48%. Україна з досить посередніми зоогеографічними умовами, де немає трофейних лосів чи оленів, могла б завдяки весняному полюванню зробити цю галузь рентабельною, як в Росії чи Білорусі.  Весняне полювання можна вести на гусака, який у нас не живе, чи на самця крижня. Самець крижня, котрий не знайшов самку, руйнує перші кладки, а другі вже не життєздатні. Більш того, якщо він спарувався, а потім знайшов гніздо, він його знову зруйнує, щоб знову паруватись. Він заважає жити самкам та виводкам до відкриття полювання. Це дуже негативно б’є по приросту качки. Чому б під час весняного полювання не відстріляти самця крижня, у присутності єгеря, все офіційно, по ліцензії?  Весняне полювання заборонили о 2004 році, яке було відкрите три сезони. Воно було заборонено, як я вважаю, з подачі східних сусідів, які таким чином усунули конкуренцію, щоб європейці їздили до них, а не до нас.  Також можна зайнятись зубром і скласти конкуренцію Білорусі, розводити інших копитних. Для того, щоб привабити європейського мисливця, можна запровадити вольєрне полювання. KV: Але, вибачте, де тут спортивний елемент, якщо тварина у вольєрі? Василь Новицький: Зараз у нас є вольєри на кілька тисяч гектар. Чому це не спортивно? Ви можете день ходити і сітки не побачити. Але точно знаєте, що тварина там є, трофейна, яку ви вже замовили на сайті. Багато кому це цікаво. Ми нікуди від цього не дінемось, якщо мова йде про заробляння грошей.  KV: Що має зробити влада для розвитку полювання як галузі економіки? Василь Новицький: Для початку треба, щоб влада припинила займатись популізмом, і зрозуміла, що підтримка мисливської галузі має не лише прямі фінансові вигоди, вона є запобіжником від екологічних збитків, які можуть бути в принципі. Як приклад, після Великої депресії в США майже не залишилось дикої качки та індички. Там сьогодні стоять пам'ятники мисливцям, які відновили фауну. Держава зрозуміла, що сама не може цього зробити, і почала допомагати мисливцям субсидіями.  В Чехії міністерство сільського господарства накладає значний податок на аграріїв, щоб передати його мисливцям на відновлення фауни.  Німеччина добуває козулі та оленя в кілька разів більше, ніж усього обліковується в Україні. Треба законодавчо вивести мисливських користувачів із залежності від основного користувача земельної ділянки. Такого становища, як у нас, немає в жодній країні з нормальним законодавством. Не має аграрій вирішувати, який мисливський користувач буде там хазяйнувати.  Зараз УТМР не може звинуватити аграрія в потруєних тваринах, бо завтра той аграрій відкличе своє погодження на користування угіддями. Треба робити як у Австрії, Словаччині, Німеччині, де мисливець практично не залежить від сільгоспкористувача. В Німеччині взагалі сільгоспкористувач не має права не займатись мисливським господарством. Хочеш – займайся безпосередньо, хочеш – передавай в користування. Не вести галузь ти не маєш права. Держава не буде боротись зі шкідниками, регулювати кількість тварин, охороняти від браконьєрів за свій рахунок тільки тому, що хтось там чогось не хоче. Якщо ми зараз відкриємо ринок землі при діючому законодавстві, агрохолдинги легко заблокують ведення галузі.  KV: А у випадку мисливських угідь в лісі яка ситуація? Василь Новицький: Там хочуть запровадити лісову концесію. Тоді теж користувачі там заборонять мисливство. Тому перше – це вивести новими законодавчими поправками, і ми це вже робимо, мисливського користувача від прямої юридичної залежності від основного користувача земельної ділянки. KV: Тобто буде паралельне користування? Василь Новицький: Воно і зараз паралельне. Одні сіють та жнуть, інші зайця добувають. Але це галузі антагоністи, вони мають бути зрівноважені. Якщо ми захищаємо зайців від пестицидів, не треба екологічні інспектори, ми перші перевіримо, хто зайців потруїв.  А зараз сільгоспкористувачі можуть відізвати погодження на користування мисливцям. KV: Що заважає функціонувати Асоціації? Василь Новицький: Головне – це байдужість мисливської спільноти. Багато мисливців не цінують роботу, яку ми проводимо із владою, із населенням, законотворчу роботу. Мисливці цінують більш практичні речі, а фінансувати організацію, котра не проводить сама полювання, не має своїх угідь, вони не хочуть.  KV: Співпраця з органами державної влади якимось чином ведеться? Василь Новицький: Наразі чіткої співпраці нема, міністерство не виявляє бажання співпрацювати. З Держлісагенством працюємо. Але ми вдячні, зокрема, комітету ВР з питань екології та природокористування, за те що більшість депутатів на чолі з головою комітету паном Олегом Бондаренком (фракція “Слуга народу”) абсолютно прагматично підходять до вирішення питань та проблем мисливської галузі. Ми були свідками того, як ці люди ставали жертвами кібербулінгу з боку екорадикалів за підтримку раціональних діалогів з мисливцями, або навіть за те, що просто давали нам слово сказати. Щоправда, наша подяка не стосується депутатів Олександра Фельдмана (фракція “Опозиційна платформа – За життя”) та Антона Яценка (депутатська група "За майбутнє" ), які дозволяли собі, на наш погляд, ксенофобські висловлювання в бік мисливців. KV: Ви якось співпрацюєте з Українською асоціацією власників зброї (УАВЗ)? Василь Новицький: Ми недавно познайомились з паном Учайкіним (Георгій Учайкін – голова наглядової ради УАВЗ, – KV), і у нас є пряма зацікавленість у співпраці, бо нас об'єднують спільні інтереси.  Ми домовились про координацію дій в плані проведення мітингу. Щодо закону про зброю, я не готовий коментувати, бо недостатньо знайомий з законопроєктами.  KV: Чи намагались ви якось співпрацювати з екологічними організаціями? Василь Новицький: Звичайно. Ще в 2016 році я розробив Проєкт постанови Кабміну про запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт. Подібна постанова навіть в РФ була введена ще в 1996 році. Вона вводила прості правила, наприклад що при збиранні врожаю  треба рухатись з центру до краю польового контуру, щоб тварини мали можливість на порятунок. Якщо молотьба йде від дороги до лісу, то добре, якщо навпаки – погано, бо тварини будуть боятись авто. Я звернувся тоді в добрий десяток громадських екологічних організацій, які не виявили зацікавленості, або пообіцяли що зв’яжуться з цього приводу, і мовчать. На жаль, в нас майже немає ідейного екологічного активізму. Але я з великою повагою відношусь, наприклад, до WWF Україна (Всесвітній фонд дикої природи, – KV), котрий хоча б не говорить, що полювання має зникнути, і в той час робить багато корисних практичних справ. Наприклад, по законопроєкту №2232 їх представники казали, що вони проти нього, бо не можна залишити в природі бродячих котів та собак. Домашнім тваринам місце вдома, диким у лісі, і одні іншим не мають заважати жити. Але на цьому круглому столі у них не було можливості висловитись. Ми запрошуємо всі зацікавлені сторони до тісної співпраці в законодавчій площині, в справі охорони тваринного світу від браконьєрства, від шкідливого впливу промислового та іншого виробництва. KV: Який досвід іноземних мисливських організацій ви хотіли б застосувати в Україні? Василь Новицький: В Європі є така організація, як FACE (Федерація мисливських і природоохоронних асоціацій Європейського союзу). Її представники є в Європарламенті, Єврокомісії, органах місцевих влад. Вона об’єднує 7 млн європейських мисливців. В Європі мисливці та природозахисники мають спільну організацію! Там люди розуміють, що мисливці не є злом, адже саме в них є ті гроші та ресурс, який можуть піти на захист природи.  А у нас міністр говорив, що в Європі немає полювання, і воно – середньовіччя. Ще є Міжнародна рада з полювання та охорони тваринного світу (СІС), котра  налічує 188 країн-членів. І знову, як видно з назви, вона поєднує мисливців та охорону тварин. Ми плануємо бути на їх з'їзді у травні в Ризі, хочемо набути членства в цій організації. Щодо FACE, плани на співпрацю маємо, але поки що є проблеми із фінансуванням.  Ми готові співпрацювати з іноземними колегами у моніторингу рідкісних мисливських видів тощо. Читайте: Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції” Фото: надано Всеукраїнською асоціацією мисливців та користувачів мисливських угідьКиевVласть

Уряд запустив механізм примусової децентралізації. Тепер об’єднання громад відбуватиметься тільки за Перспективним планом, в тому числі і тих, що просто не встигли через відмову місцевих адміністрацій. З критикою проти цього вже виступила Асоціація об’єднаних тергромад. Кажуть, це нехтування волею українців. До того ж, існує думка, що на Київщині невтішні вердикти очікують на більшу частину потенційних громад. Як стало відомо KV, 15 січня Всеукраїнська асоціація органів місцевого самоврядування “Асоціація об’єднаних територіальних громад” звернулася із відкритим листом до Прем’єр-міністра, Мінрозвитку громад та територій та голів обласних державних адміністрацій з проханням врахувати їхні пропозиції при формуванні остаточного варіанту перспективного плану об’єднання громад областей.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Значна кількість ОДА врахували пропозиції Асоціації ОТГ – завершити формування громад в кожній області, підсилюючи вже існуючі, успішно функціонуючі об’єднані громади. Але є низка обласних державних адміністрацій, що безпідставно та нехтуючи чинним законодавством і позицією мешканців, примусово приєднують вже успішно функціонуючі ОТГ до інших, часом навіть не об’єднаних громад”, – йдеться в документі. В Асоціації наголосили, що підставами для примусового приєднання утворених громад можуть бути лише невідповідні показники спроможності, що визначені в чинному законодавстві. Також недопустимим є приєднання існуючих ОТГ до міст обласного значення без згоди громад лише на підставі створення можливостей розвитку цих міст.  В Листі відзначається, що  Асоціація буде наполягати і відстоювати право громад, які пройшли шлях добровільного об’єднання, вибори та перші кроки становлення, на подальший розвиток.  “Громади не повинні бути примусово приєднані до інших (лише за їхньою згодою), не можна дискредитувати добровільний процес об’єднання, як визначальну цінність демократичного суспільства в Україні. Об’єднані територіальні громади готові до рішучих протестів з метою захисту свого законного права на існування та самостійного забезпечення життєдіяльності!”, – йдеться в звернені. Експертна думка Як розповіла KV керівниця Київського регіонального офісу Програми “U-LEAD з Європою” Олена Іванченко, уряд взяв курс на завершення процесу добровільності. З 20 грудня 2019 року вступили у силу зміни до ЗУ “Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Для громад це означає, що відтепер добровільно об’єднатись можна тільки відповідно до перспективного плану.  “Схвалено законопроект “Про засади адміністративно-територіального устрою України”, у першому читанні прийнято законопроект №2653 про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Усі ці кроки говорять про завершення реформи. Децентралізація фінансових ресурсів та повноважень, на нашу думку, буде продовжуватись. У цій сфері ще є над чим працювати. Нині  процеси добровільного об’єднання відбуваються у тих громадах, які розташовані у “сірій” зоні, яка не затверджена Перспективним планом від 2015 року. Наприклад, Феодосіївська у приміській зоні Києва, Борівська Фастівського району. Але допоки перспективний план не затверджений, доти ці громади не мають законних підстав отримати позитивний висновок. І не забуваємо про чергові місцеві вибори у 2020 році, які мають відбутись на новій адмінтероснові. Так що прискорення процесу реформування відбувається, відповідно до нових вимог законодавства природнім шляхом”, -  зазначила вона. Як відзначив керівник Офісу реформ в Київській області, депутат Київської облради Володимир Удовиченко, сьогодні головне завдання – завершити роботу над проєктом змін до перспективного плану формування тергромад і передати через два тижні до Кабміну на затвердження.  “Нам вдалося переконати Мінрозвиток громад, що Київщина – складний регіон, який виводить на об’єктивні показники спроможних 69 -71 ОТГ. На Київщині в усіх громадах триває диспут, до Департаменту містобудування та архітектури приїздять цілі делегації – активність величезна. Я думаю, цей позитивний рух наближає завершення реформи, яка має відбутися вже в новій адмінтерсистемі. Сьогодні потрібно дотримуватися виключно законів і методики формування спроможних тергромад. Наприклад, Шкарівська громада з урахуванням всіх критеріїв має бути приєднана до Білої Церкви. Закон про добровільне об’єднання ніхто не відміняв: громада є об’єднаною, якщо отримує висновок і приймає остаточні рішення. З урахуванням прийнятих змін, КОДА не може видавати висновок громадам, де є протиріччя. А протиріччя залишаються у селі Жуківка, де громада села, враховуючи наявну інфраструктура і послуги, “за” приєднання до Березанської ОТГ і не підтримує Згурівську громаду. Є проблеми зі створенням Козинської селищної ОТГ, де одні “за” приєднання до Обухова, інші – до Козина. Більш менш розв’язана ситуація з Гатненською ОТГ, яка встигла направити документи до ЦВК. А так це могли бути Боярська та Вишнівська ОТГ. З урахуванням цього є проблеми по Чабанівській ОТГ, яка по всім показникам має бути адмінцентром. А ще – в Баришівському районі, де Семенівська і Яблунівська сільради мають увійти до Березані, але частина жителів “за” Студениківську ОТГ. Але сьогодні мають враховуватися інтереси виключно мешканців і де вони зможуть отримувати високий рівень послуг”, – розповів KV Удовиченко. Не так сталося, як гадалося KV вдалося з'ясувати, які громади можуть бути об'єднані примусово за новими змінами до перспективного плану. Планують не включати до перспективного плану Шкарівську громаду Білоцерківського району, Гайшинську громаду Переяслав-Хмельницького району, Мирненську громаду Бориспільського району. Читайте: Проєкт змін: оновлений перспективний план Київщини може втричі збільшити кількість об’єднаних громад Як розповів голова Острівської сільради Леонід Пилипець, потенційну Острівську громаду Рокитнянського району не погоджує Київська ОДА. Сільрада надавала області фінансовий звіт і розрахунки, згідно з якими вони будуть спроможною громадою. Але там категорично наполягають на тому, що громада має бути створена на базі смт Рокитне.  “Нам повідомили, що у громади недостатня кількість населення і нерозвинена інфраструктура. Із трьох сільрад громада матиме 4,5 тис. населення. А за методичними рекомендаціями має бути 5 тисяч, хоча по Україні є громади і 2,5- 3 тис. населення. Та ми маємо необхідні медичні та сучасні навчальні заклади, працює добровільна пожежна дружина, бюджетонаповнюючі підприємства, розвивається потужне фермерське господарство, агропромисловий комплекс, кар’єр. Якщо ПДФО залишатиметься на місцях, ми матимемо близько 2 млн гривень прибутку. В цьому році у нас запланований бюджет у розмірі 7 млн гривень. Ми зверталися і до Офісу президента, але нас перенаправляли до КОДА, де нам знову наголошували на існуванні перспективного плану і на цьому все закінчується. В Рокитному інфраструктура налагоджена, але підприємств немає, селище дотаційне. До Рокитного жителі не хочуть приєднуватися, всі за те, щоб зробити свою громаду. Ми і дороги перекривали разом із Шкарівською громадою, але реакціі ніякої”, – говорить він.  Так, у Фастівському районі планується створення лише трьох громад і внесення Борівської громади до перспективного плану також не передбачено. “Ми подали документи до КОДА, нам надали зауваження і зараз ми працюємо над цим питанням, щоб направити документи повторно. Громаду не бачили в перспективному плані, тому вирішили пройти через процедуру добровільності, щоб отримати висновок і надати аргументувати, щоб нас таки внесли в план. Ми зверталися з цим питанням і до народного депутата Олега Дунди, який також підтримує створення громади. Однозначно, що ми плануємо відстоювати свою громаду і позицію мешканців,  адже ми пройшли усю відповідну процедуру до цього етапу. Ми будемо звертатися і до Мінрегіону, і до профільного комітету. Я впевнений, що ми прийдемо до необхідного результату. Взагалі були різні варіанти об’єднання громад в районі. Наразі створена лише Томашівська, а планувалася ще Кожанська, Фастівська і Борівська. Потім були варіанти створення виключно Фастівської ОТГ. Наразі невідомо, яким бачать остаточний варіант об’єднання”, – розповів KV голова Борівської селищної ради Дмитро Босой. Як зазначила голова Колонщинської сільради Юлія Пелешок, в Департаменті містобудування та архітектури повідомили, що в Макарівському районі планують затвердити лише Макарівську і Бишівську ОТГ. І створення Березівської громади залежить тільки від рішення депутатів Копіливської сільради і прийняття ними позитивного рішення. “Перспективний план ще не затверджений Кабміном. У відповідях Департаменту містобудування та архітектури, народних депутатів на наші звернення зазначалося, що зміни не передбачені. І тому ми дуже здивовані такою новиною. Ми маємо всі необхідні погодження, висновок, провели найбільшу кількість зібрань, були одними із найперших в області, хто розпочав процедуру реформування. Ми плануємо знову звертатися до обласної влади, Мінрозвитку громад. Дуже багато було докладено зусиль і неприємно, що Березівську громаду за новими змінами до перспективного плану планують включити до Макарова”, – зазначила вона.  В Броварському районі потенційну Гоголівську громаду вирішили включити до Великодимерської ОТГ.  Як зазначив голова Гоголівської сільради Петро Примак, вони також очікують відповіді від КОДА. “Все тепер залежить від Кабміну. Наразі нас можуть розподілити до Великої Димерки чи навіть до Броварів. Це територіальна реформа, яку завтра підпише президент і приєднають, вже не питаючи про добровільність. Сьогодні ми навіть не можемо чітко сказати про своє майбутнє. Ми маємо своє бачення об’єднання, а в Уряді – своє. Але, думаю, що все ж таки необхідно прислухатися до того, що хочуть жителі, а вони хочуть, щоб була створена Гоголівська громада. Для цього є всі необхідні перспективи розвитку. Сьогодні розрахунки одні, завтра – інші. Ми знаємо, що стається с селами, коли їх таким чином приєднують до міста. У свій час Гоголів мав Магдебурзьке право, це історична територія, але на все це не звертається увага. Сьогодні є інформація, що навіть Калинівська вже об’єднана громада може бути приєднана до іншої. Тому незрозуміло, чого можна очікувати і що думати відносно децентралізації. Поки що відомо, що в районі може залишитися лише три громади”, – додав він. Депутат Києво-Святошинської райради Анатолій Коструба також повідомив KV, що село Забір'я все ж таки хочуть приєднати до Боярської ОТГ. “Суди продовжуються уже третій рік. Стільки ж років поліція та прокуратура ведуть розслідування. Ми перед новим роком знову подали на апеляцію. Коли справу повернули на розгляд до першої інстанції, суддя прийняв рішення про укладання мирової угоди. Сільська рада надала згоду, а я – ні. Більше 200 осіб дали мені доручення представляти і відстоювати їхні інтереси. Адже протоколи громадських слухань підроблені. Так само не змінилася ситуація і в селі з виконанням сільської голови її обов'язків. Нас би вже давно об'єднали, якби ми не продовжували боротися, не зверталися до ЦВК, КОДА. Жителі були готові і дороги перекривати, а зараз вже просто не бачать перспективи – населення зневірилось у теперішній владі. Та опускати руки не збираємося, боротьба продовжується”, – говорить він.  Як повідомила голова Княжицької селищної ради Олена Шинкаренко, фактично ситуація не змінилася і щодо їхньої громади, яку також хочуть приєднати до Боярки. “Наскільки відомо, закон про добровільне об'єднання втрачає силу, а буде діяти об'єднання лише за перспективним планом. І за цим новим планом нас планують приєднати до Боярки. Це все, що наразі відомо. Так, ми планували створити Княжицьку громаду, але коли у сусідніх сел думки інші, то дуже важко щось організувати. Жителі були налаштовані створити сільську громаду. Але є державна програма, прийнятий закон, який повинен виконуватися. Як показує практика, надалі перспектива буде за великими громадами”, – говорить Шинкаренко. Як розповів голова Семенівської сільради Баришівського району Микола Кочерга, думку громади щодо приєднання саме до Студеників, а не Березані, поки що так і не врахували. “У селі нещодавно проходили громадські слухання, на яких зареєструвалося близько 280 чоловік і 179 проголосувало "за" Студениківську ОТГ. Ми подали всі необхідні документи до КОДА та Студеників. Термін добровільності Мінрозвитком було продовжено до лютого. Та тепер за законом приєднатися до ОТГ має та громада, яка за перспективним планом належить до цієї ОТГ. Але ж Березань і Баришівка також не були передбачені перспективним планом. Ми рік спостерігали за розвитком двох громад і зробили свій вибір на користь Студеників. Ми все виконали згідно закону. Тож не зрозуміло, навіщо було говорити про добровільність і розпочинати ці процеси, якщо можна було одразу всіх розділити таким чином”, – резюмував він. Читайте:  Проект Децентрализация: Софиевская и Петропавловская Борщаговки не спешат объединяться Проект “Децентрализация”: Войти в Озернянскую ОТО готовы лишь два сельсовета из шести Проект “Децентрализация”: Великодымерская теробщина этой осенью идет на выборы Проект “Децентрализация”: Медвинская теробщина идет на выборы в неполном составе Проект “Децентрализация”: Фурсовская теробщина может лишиться части бюджета Проект “Децентрализация”: Села Переяслав-Хмельницкого района отказались примкнуть к городу Проект “Децентрализация”: Кагарлыкская теробщина объединит город и 26 сельсоветов Проект “Децентрализация”. Политические амбиции мешают состояться большой Боярской теробщине Проект “Децентрализация”: Тетиевская терробщина готовится к выборам в декабре Проект "Децентрализация". Узинской терробщине придется поработать над развитием Проект “Децентрализация”: КОГА тормозит назначение выборов в Циблевской терробщине Проект “Децентрализация”: Гостомельская ОТО пойдет на выборы только в составе Киево-Святошинского района Проект “Децентрализация”: Студениковская терробщина готовится к выборам в декабре Проект “Децентрализация”: Предусмотренная Кабмином Дымерская ОТО может не состояться Проект “Децентрализация”: Мироновская терробщина ждет позитивного вывода от КОГА Проект “Децентрализация”: Ржищевская терробщина может стать проблемой для Кагарлыкского района Проект “Децентрализация”: Ходосовская терробщина может объединить села трех районов Проект “Децентрализация”: села Ставищенского района готовы митинговать против объединения Проект “Децентрализация”: Яготинская терробщина не спешит на выборы “Проект Децентрализация”: Создание Боярской ОТО дошло до суда Проект “Децентрализация”. Сельсоветы потенциальной Вороньковской ОТО не готовы объединяться Проект “Децентрализация”: Власти Згуровщины не готовы терять полномочия Проект “Децентрализация”: Потенциальная Дмитровская терробщина уже год дожидается выборов Проект “Децентрализация”: Гребенковская терробщина не может быть создана без согласия двух сельсоветов “Проект Децентрализация”: Создание потенциальной Бышевской ОТО остановилось в 2015 году Проект “Децентрализация”: Козин поборется за право быть центром терробщины Проект “Децентрализация”: Пирновская терробщина может быть создана только принудительно Проект “Децентрализация”: Процесс объединения в Барышевке даже не начали Проект “Децентрализация”: Терробщина с центром в Украинке может быть названа Трипольской Проект “Децентрализация”: Рожновская терробщина не может определиться с центром “Проект Децентрализация”: Обухов может присоединить окрестные села Проект “Децентрализация”: Иванковская ОТО поборется за зону отчуждения Проект “Децентрализация”: Ташанская терробщина год ждет позитивного вывода КОГА Проект “Децентрализация”: Березанская терробщина будет проходить процедуру создания ОТО заново Проект “Децентрализация”: Володарский район не планирует объединяться в ближайшее время Проект “Децентрализация”: Полесский район этим летом планирует начать процесс объединения Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО может объединить не все сельсоветы Проект “Децентрализация”: Ракитнянский район может объединиться в две терробщины Проект “Децентрализация”: Калиновская терробщина может быть создана с разрешения Кабмина Проект “Децентрализация”: Белая Церковь может присоединить три сельсовета Проект “Децентрализация”: В Броварском районе может появиться Придеснянская терробщина Проект “Децентрализация”: Потенциальная Вишневская ОТО начала процесс объединения Проект “Децентрализация”: Германовка и Григоровка Обуховского района хотят быть центрами одной ОТО Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Таращанского района не хотят объединяться в терробщину Проект “Децентрализация”: Процесс создания Чабановской терробщины стоит на месте Проект “Децентрализация”: Скандальная Бучанская ОТО первой на Киевщине воспользовалась законом о присоединении Проект “Децентрализация”: Потенциальная Томашовская терробщина объединит два района Киевщины Проект “Децентрализация”: Ржищев начал присоединять села двух районов Проект “Децентрализация”: Потенциальная Бородянская терробщина готова идти на выборы Проект “Децентрализация”: Фастов планирует присоединить окружающие села Проект “Децентрализация”: потенциальная Киево-Святошинская терробщина разделилась на две ОТО Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила Мироновскую терробщину Проект “Децентрализация”: Заборский сельсовет не отдадут Боярке Проект “Децентрализация”: Барышевская ОТО готовится к выборам Проект “Децентрализация”: вялое руководство, имитация объединения и недостаточный результат Проект “Децентрализация”: Обухов планирует присоединить один сельсовет Проект “Децентрализация”: Березань присоединила пять сельсоветов Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО не пошла на зимние выборы из-за бездействия КОГА Проект “Децентрализация”: Ковалевскую терробщину за один день утвердили в КОГА и отправили на выборы Проект “Децентрализация”: жители Клавдиево-Тарасово просят президента ускорить их объединение Проект “Децентрализация”: выборы в терробщинах Киевщины под угрозой срыва Проект “Децентрализация”: 4 сельсовета Иванковского района тормозят создание терробщины Проект “Децентрализация”: в Бузовском сельсовете скандал из-за присоединения к Ирпеню Проект “Децентрализация”: потенциальная Вишневская терробщина готовится подавать документы в КОГА Проект “Децентрализация”: в Ирпене со скандалом пытаются присоединить два сельсовета Проект “Децентрализация”: Полесский район отложил объединение на следующий год Проект “Децентрализация”: еще 6 сельсоветов могли бы присоединиться к Ржищеву Проект “Децентрализация”: терробщины Киевщины просят парламент провести объединение по закону Проект “Децентрализация”: Киевщина оказалась в числе аутсайдеров рейтинга формирования ОТО  Проект “Децентрализация”: терробщинам Киевщины урезали дотацию на содержание школ и больниц Проект “Децентрализация”: сельсоветы Белоцерковщины просят Киевоблсовет ускорить их присоединение к городу Проект “Децентрализация”: Гройсмана просят разобраться с объединением территориальных общин на Згуровщине Проект “Децентрализация”: протестующий Ворзель войдет в состав Бучанской ОТО Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА одобрила создание Томашовской терробщины Проект Децентрализация: в Васильковском районе может появиться Калиновская терробщина Проект Децентрализация: КОГА утвердила создание Глевахской ОТО  Проект Децентрализация: Созданию Макаровской ОТО угрожает новоявленная Комаровская община Проект Децентрализация: Ташанская терробщина готова идти на выборы Проект Децентрализация: Гребенковская терробщина поборется за положительное заключение КОГА Проект Децентрализация: Гатное и Вита-Почтовая хотят спастись от столицы совместным объединением  Проект Децентрализация: Гостомель борется с Ирпенем за создание отдельной общины Проект “Децентрализация”: администрация Терещука выдала общинам Киевщины еще два позитивных вывода Проект “Децентрализация”: Калиновская община Броварского района может объединить четыре сельсовета Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Фастовского района надеются успеть добровольно объединиться в Кожанскую ОТО Проект “Децентрализация”:  теробщины Киевщины жалуются на нехватку инфраструктурной субвенции  Проект “Децентрализация”: судебное дело о присоединении Заборья к Боярке рассмотрят заново  Проект “Децентрализация”: смена власти в Копылове заблокировала создание Березовской терробщины Проект “Децентрализация”: села Бориспольщины хотят спастись от города созданием Золочевской общины Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила создание Обуховской терробщины Проект “Децентрализация”: Гоголевская община продолжит объединение после утверждения перспективного плана Проект “Децентрализация”: процесс утверждения Вишневской общины может затянуться до конца года Проект “Децентрализация”: Козинскую общину Обуховского района могут исключить из перспективного плана Проект “Децентрализация”: в Бородянском районе суды тормозят объединение общин Проект “Децентрализация”: Островская община просит президента Зеленского разобраться с решениями КОГА Проект “Децентрализация”: села потенциальной Боровской ОТО может переманить новоявленная Мотовиловская община Проект “Децентрализация”: миллионные долги могут оставить жителей Калитянской ОТО без воды и света Проект “Децентрализация”: Таращанский район может разделиться на две общины Проект “Децентрализация”: теробщины Киевщины недополучают налоги за землю Проект “Децентрализация”: бюджеты четырех теробщин Киевщины оказались под угрозойПроект “Децентрализация”: Киевщину могут поделить на шесть районовПроект “Децентрализация”: пять теробщин Киевщины хотят расшириться за счет окрестных сел Проект “Децентрализация”: села на Васильковщине, рассорившиеся из-за реформы, могут объединить насильно Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА дала сельсоветам последний шанс добровольно присоединиться к ОТО Проект “Децентрализация”: Бориспольщина и Белая Церковь не определились с центрами развития теробщин Проект “Децентрализация”: общины Киево-Святошинского района требуют от КОГА пересмотреть состав и количество местных общин Проект “Децентрализация”: Киевоблсовет просит ВРУ и Кабмин разобраться с проблемными селами Киевщины Проект “Децентрализация”: вокруг потенциальной Боярской теробщины разгорелся новый скандал Проект “Децентрализация”: КОГА может вынести негативный вердикт потенциальной Пристоличной ОТО  Проект “Децентрализация”: села Киево-Святошинского района спешно взялись за объединение Проект “Децентрализация”: Бориспольщину разделят на шесть теробщин Проект “Децентрализация”: потенциальная Березовская ОТО под угрозой срыва Проект “Децентрализация”: судьбу потенциальной Феодосиевской общины решит Кабмин Проект “Децентрализация”: Мироновская ОТО расширила границы за счет трех сельсоветов Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО просит Кабмин откорректировать перспективный план Проект “Децентрализация”: Обуховская ОТО поборется за окружающие села с потенциальной Козинской общиной Проєкт “Децентралізація”: Петропавлівська і Софіївська Борщагівки проти об'єднання з Вишневим та столицеюПроєкт “Децентралізація”: села Переяслав-Хмельницького району відстоюють потенційну Гайшинську громаду Проєкт “Децентралізація”: найгучніші провали й успіхи Київщини у 2019 році Проєкт “Децентралізація”: Київщина увійшла в ТОП-5 областей-аутсайдерів за рейтингом формування спроможних громадФото: колаж KVКиевVласть