Що читають наші діти, і чи взагалі держава дає змогу читати? Так, щороку в Україні видаються якісь книжки для дітей і підлітків (деякі, навіть, за державні кошти). Але книжки книжками, а періодична преса, тобто, газети й журнали – далеко не зайві атрибути існування й розвитку дитини. А ось цього нам катастрофічно не вистачає! І не треба нас переконувати, що діти й молодь тепер нічого не читають, а якщо й читають, то лише в Інтернеті. Повірте, ніякий Інтернет і електронно-механічні пристрої не зможуть замінити живих паперових сторінок газети чи журналу, запах фарби, малюнки й слова…. А головне – думки…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
За часів Радянського Союзу над видавництвом дитячих, підліткових і молодіжних ЗМІ працювали кращі журналісти, письменники, поети, художники, психологи, організатори дитячого дозвілля й розвитку країни та союзних республік. А журналів і газет було багато, розрахованих на будь-яку вікову категорію (від немовлят до пенсіонерів), захоплення й уподобання. Саме там їм було (й буде!!!) цікаво віднайти себе. Захоплюючі історії, важлива інформація. З дитинства у людини починає формуватись мислення…. То що ж це виходить: ще двадцять років тому держава думала про розвиток її молодих громадян, а тепер, як-то кажуть, "порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих"? А, може, два десятиліття тому країні потрібна була розумна, думаюча молодь, а тепер – абсолютно непотрібна? Сумна картинка виходить.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
І, хоча за даними Книжкової палати України імені Івана Федорова, щороку в Україні виходить у світ близько 100 назв газет і журналів для дітей і юнацтва, на прилавках газетно-журнальних кіосків можна знайти не більше десятка подібних видань. Ну, з дитячими ще якось можна змиритися. Тут і "Пізнайко", "Яблунька", "Казковий вечір" (до речі, єдина дитяча газета) й "Ух, малюк!" і "Ухтишка", "Юна леді", "Мадемуазель", "Маленька фея" та "Маленький розумник", "Малятко", "Барвінок", "Ангелятко", "Котя", "Я сам (сама)" ... А ось для підлітків, а тим паче, для молоді, в Україні взагалі зовсім немає видань Вірніше, є – один єдиний журнал "Однокласник". Та й той, здається, вже майже склеїв ласти. А от газети, чи то дитячої, чи підліткової, чи молодіжної, в Україні на сьогодні немає жодної. Про те, щоб молодь могла висловлювати свої думки, почуття, ділитися враженнями, піднімати проблеми на сторінках періодичних видань – давно вже й мови нема. Було в Україні одне з найстаріших видань (років 5 тому воно тишком-нишком відзначило 85-річний ювілей) – газета "Молодь України". Та й те не витримало лихої долі – померло, вірніше, його цілеспрямовано знищили. Хоча там впродовж останніх двадцяти років регулярно друкувалися юні журналісти молодіжного інформаційно-творчого агентства "Юн-прес", виходила вкладника "Молодіжне перехрестя" з дитячими та молодіжними роботами – але, років 7-8 тому, завдяки зміні керівництва газети, поставили великий жирний хрест на молодіжній журналістиці! Таким чином, ми втратили, вірніше свідомо знищили останнє молодіжне видання! Ну й нехай ці діти засмоктуються в павутині Інтернету! Державі це, вочевидь, вигідно.
Щоправда, інколи, здебільшого наприкінці року з величних кабінетів лунають слова про якусь державну підтримку друкованих ЗМІ для дітей та юнацтва. Навіть проводять "підбиття підсумків Всеукраїнського конкурсу на краще періодичне друковане видання для дітей та юнацтва".
Виявляється, в Державному бюджеті України передбачаються кошти на підтримку друкованих ЗМІ за бюджетною програмою "Фінансова підтримка преси".. Але, нажаль, вони так і не надійшли. Цікаво, хто і за якими критеріями оцінював видання, чи до складу журі входили дитячі психологи, вихователі, батьки й самі діти? Відомо лишень, що тривалий час головою журі був дитячий поет і письменник Василь Василашко. При всій повазі до шановного пана Василя, виникає сумнів, що він, в силу свого поважного віку, може повністю адекватно оцінити дитяче видання. Навіть, якщо його онук і замовляє дідусеві написати казочку чи віршовану пригоду.
Цікаво зауважив Вадим Дорошенко, який подав на конкурс три дитячі проекти: журнал для хлопчиків 5-9 років "Маленький розумник", журнал для дівчаток 5-9 років "Маленька фея", пізнавально-розважальний журнал для підлітків "Пригоди": "Ми не маємо конкурентів, скоріше друзів по нещастю. Мої колеги, беручи гроші в борг у друзів і знайомих, видають журнали, бо хтось мусить це робити. Видають для дітей від 2 до 15 років. Пропагують Україну за межами своєї держави. Вони не отримали жодної копійки від держави, тому економлять на папері, бо треба платити і за оренду приміщення, й зарплату співробітникам, і гонорари авторам. Якби держава передплатила дитячі й підліткові видання хоча б на бібліотеки, ми, видавці, були б щасливі, бо для нас головне – це читач. Потрібно створити серйозну соціальну програму! На державному рівні! Ми виконуємо свої обов’язки перед державою, може настав час уже й державі виконати свої обов’язки перед нами?!".
А головний редактор журналу "Однокласник" Сергій Іванюк зайнявся математикою: "Однокласник" виходить усупереч усілякій логіці й економічним законам (останніх чотири роки – без жодної копійки фінансової підтримки з боку держави). Якщо подивитись на ціни сьогодення, вартість поліграфії, то можна зробити прості математичні розрахунки: витратний фонд + гонорар = зарплата всіх співробітників журналу, яка в десять разів менша, ніж у одного депутата, хоча у виданнях працюють висококваліфіковані професіонали - кандидати наук. Невже дитячий журнал для держави значить менше, ніж один депутат?" Цікаво було б почути відповідь на це запитання від тих, хто сьогодні при владі.
А нас усе-таки мучить одне цікаве запитання: "Чи буде хоча б одна державна молодіжна газета в Україні, саме молодіжною?!" Мовчать...мовчать…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
фото: egmont.com
КиевVласть
КП “Главный информационно-вычислительный центр” продолжает удивлять своими новаторскими подходами к работе с базами данных. На днях КП решило подписать с ООО “ОС Консалтинг” договор на выполнение работ, которые, по-большому счету, может выполнить и штатный сотрудник предприятия. Отечественный IT-рынок такой поступок коммунальщиков повеселил, правда вот, откусить кусок от столичного бюджетного пирога дано далеко не всем.
Как KV стало известно из объявления электронной системы публичных закупок ProZorro, 20 июля КП “Главный информационно-вычислительный центр” (КП “ГИВЦ”) объявило о намерении заключить договор с победителем тендера на обеспечение техподдержки систем управления базами данных (СУБД) Oracle. Им стало ООО “ОС Консалтинг”. Сумма договора составит 399,3 тыс. гривен.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Согласно техническому заданию тендера, техподдержка программного обеспечения Oracle Database Standard Edition должна будет включать:
- доступ к электронной информационной системе техподдержки My Oracle Support;
- телефонные консультации заказчика;
- помощь в установке программ Oracle;
- помощь в устранении проблем и ошибок;
- получение обновлений и возможность переустановки программ при переходе с одного устройства на другое;
- аварийно-восстанавливающая техподдержка баз данных.
Кроме того, техподдержка предусматривает выезд специалиста к заказчику для решения экстренных проблем.
СУБД позволяют не только структурировать, но также быстро и максимально удобно извлекать всю необходимую информацию из баз данных в электронном виде. СУБД являются важнейшим инструментом всех крупных компаний, поскольку именно в базах данных содержится вся финансовая, коммерческая, клиентская и юридическая информация предприятия.
В мире почти весь рынок СУБД делит 3 компании: IBM (DB2), Microsoft (SQL Server) и Oracle.
Опрошенные KV специалисты сообщили, что по данному тендеру речь шла не о покупке СУБД Oracle, а лишь о ее технической поддержке. Сама система Oracle Database Standard Edition на 2 процессора в интернет-магазине лицензионного ПО “Софтлист” стоит больше суммы тендера – 463 тыс. гривен.
“Судя по цене, у КП “ГИВЦ” база данных Oracle уже установлена. Годовая поддержка обновлений будет стоить 22-25%, а это где-то 102-116 тыс. гривен. Это означает, что на остальные работы, которые указаны в техзадании, должно пойти около 300 тысяч гривен. В спецификации к договору будет видно, сколько часов работы они пропишут. но даже если это будет 50 долларов за час, то на год предусмотрено 220 часов техподдержки. Это нереальная цифра, ведь если база работает, то она работает. Да и в целом этот тендер абсурден. Базы данных – это системное ПО, с которым работают только системные администраторы. Выгоднее сертифицировать администратора, но у КП “ГИВЦ” и без того должны быть специалисты, которые могут работать с Oracle”, – рассказал KV на правах анонимности представитель одной крупной украинской IT-компании.
Согласно данным аналитической системы Youcontrol, ООО “ОС Консалтинг” (ТОВ “ОС Консалтінг”, ЕГРПОУ 32855605) было создано в 2004 году. Учредителями являются иностранные компании: закрытое акционерное общество с ограниченной ответственностью “Biomechanical Machinery Systems & Consulting Nottingham Limited” (Великобритания), компания “Панакрофт Менеджмент лтд” (оффшор – Белиз), закрытое акционерное общество с ограниченной ответственностью “Biomeсhanical Machinery Systems Consulting Nottingham Limited” (Венгрия), а также компания “Панакрофт Менеджмент” (Украина). Последняя компания в лице Коваленко Сергея Анатольевича является также конечным бенефициаром. Уставный фонд компании составляет 116450 гривен. Директором предприятия является Шевчук Иван Иванович.
Согласно информации сайта “Наші гроші”, еще в 2014 году соучредителем была кипрская компания “Элдертона Лимитед”, которая также является владельцем ООО “Борлас Украина” вместе с Сергеем Савченко, главой правления ООО “БМС Консалтинг” (ТОВ “БМС Консалтінг”, ЕГРПОУ 24932263). Должностные лица этой компании фигурируют в уголовном производстве по уклонению от уплаты налогов.
К слову, “БМС Консалтинг” за 6 лет только на тендерах в Украине получило 1,011 млрд гривен. Из них 1,003 млрд гривен компания получила на тендерах в период президентства Виктора Януковича. С 2011 по 2014 годы особо остро нуждались в IT-услугах такие госучреждения, как: Госслужба занятости (216,5 млн гривен), Генеральная прокуратура Украины (187,9 млн гривен), Нацбанк (130,3 млн гривен), АО “Ощадбанк” (56,1 млн гривен), Фонд соцстрахования (55,7 млн гривен).
Кроме того, у ООО “БМС Консалтинг” обслуживались и, возможно, до сих пор обслуживаются компании, которые связывают с Ринатом Ахметовым, Дмитрием Фирташем, Сергеем Тигипко, Борисом Колесниковым.
ООО “ОС Консалтинг” выигрывает тендеры в Украине с 2008 года и за это время уже заключило 31 сделку на 164 млн гривен. Больше всех компании давали денег в банках и крупных предприятиях: ПАО “Государственный экспортно-импортный банк Украины” – 74,8 млн гривен, а АО “Ощадбанк” – 36 млн гривен, ПАО “Укртелеком” – 31,5 млн гривен, Фонд гарантирования вкладов – 8,2 млн гривен, Национальный банк Украины – 7 млн гривен. Примечательно, что по большинству договоров ООО “ОС Консалтинг” получило деньги за техподдержку СУБД Oracle.
Конкурентами ООО “ОС Консалтинг” по тендеру “ГИВЦа” выступило ООО “Рдтех”. Эта компания просила за свои услуги на 10,5 тысяч гривен больше, а потому проиграла.
ООО “Рдтех” (ТОВ “Рдтех”, ЕГРПОУ 36081042) было создано в 2008 году. Его учредителями являются Мулява Ярослав Марьянович (он же директор), ООО “Технофлекс” (США), ООО “Технофлекс” (Латвия). Конечный бенефициар – гражданин Латвии Геннадий Куницкий. Уставный фонд компании – 52,5 тыс. гривен.
ООО “Рдтех” участвует в тендерах Украины с 2010 года и уже выиграло 19 тендеров на 35,5 млн гривен. Как и ООО “ОС Консалтинг”, эта компания предоставляет услуги по техподдержке СУБД Oracle.
Стоит отметить, что на большинстве тендеров по техподдержке СУБД Oracle, где участвует ООО “ОС Консалтинг”, ООО “Рдтех” выступает вторым участником, который всегда проигрывает. Например, тендер ГП “Украинский государственный центр радиочастот”, тендер ПАО “Государственный экспортно-импортный банк Украины”, тендер “Укрпочты”.
KV на протяжении нескольких дней пыталась связаться с тендерным комитетом и должностными лицами КП “ГИВЦ”, но ни по одному из шести номеров телефонов предприятия никто не ответил. Видимо, у компании, которая занимается разработкой IT-продуктов, нет не только системного администратора баз данных, но и других сотрудников, способных отвечать на телефонные звонки. Поэтому, не исключено, что следующий тендер КП “ГИВЦ” объявит на предоставление услуг по приему телефонных звонков.
Отметим, что с 13 июля 2016 года директором КП “ГИВЦ” (КП “ГІОЦ”, ЕГРПОУ 04013755) является Виталий Козубский.
Фото: https://rostov.press
КиевVласть
В Білій Церкві хтось має почати відверто говорити про те, що насправді відбувається в місцевій політиці. Група активістів блокує трибуни в сесійній залі та виставляє певні вимоги до міського голови. Чому? На це все є певні причини, про які ніхто не говорить в голос.
В політиці є негласне правило – не говорити про політичний шантаж. Я хочу як сучасний політик розірвати практику негласної змови, змінити кулуарні ігри та прозоре розуміння й розкласти по полицях ситуацію, що є в місті.
Отже, невдоволення діяльністю міської влади висувають дві активні групи: частина місцевих громадських активістів та частина депутатів міської ради. Розберемо на прикладах обидві групи, їх дії, причини, та скриті мотиви, про які вони вголос не говорять.
Активісти
Останні два роки ми постійно спостерігаємо певних активістів, що ведуть активну боротьбу будь з чим в Білій Церкві. Вони знаються на всіх процесах, надають поради міській влади як вона повинна насправді діяти в усіх сфера діяльності, але чи мають вони певну технічну або економічну освіту або знання задля того, щоб надавати кваліфіковану оцінку та конструктивні поради?
Цих людей багато хто знає, адже вони активно воюють з ТОВ “Білоцерківвода” проти концесійної форми управління, в якій “Водоканал” перебуває з 01.07.2013р. При чому, боротьбу ведуть на 99 % без конструктивних пропозицій.
Приміром, нещодавно “Водоканал” запропонував місту забрати з концесії комунальне майно, яке роками не використовується за призначенням. Радянські часи давно минули, промисловість міста скоротилася в рази, тому й потужностей на обслуговування потрібно не в такому обсязі, як колись. Це, наприклад, шість га земельних ділянок, які місто може дати в оренду або на яких можна розмістити сучасні виробничі потужності, що дасть реальні гроші в міський бюджет. Також є майно, що з роками просто стало металобрухтом, за яке місто також може виручити до бюджету розвитку до 12 млн.грн.
Натомість активісти намагаються довести, ніби “Водоканал” за останні пару років зіпсував якесь майно. Це відверта брехня - коли Білоцерківська міська рада передавала майно у концесію, його стан був підтверджений відповідними актами обстеження та оцінки.
“Професійні активісти” Білої Церкви - хто ці люди самі по собі? Я прагнула розібратися в цьому, й фактично з кожним з них я зустрічалася та спілкувалася. Можу сказати відверто: місцеві активісти – звичайні шантажисти! Активісти тиснуть на міського голову з простих причин, й кінцева мета цього тиску банальна – гроші. Отримати фінансування з міського бюджету своєї нової політичної сили, яку активісти намагаються створити.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зараз група людей вимагає майже 200.000 гривень на утримання громадських об’єднань без належного пояснення, яку саме користь ці формування Білій Церкві за його ж кошти нададуть. Просто так надати сотні тисяч гривен міських коштів незрозуміло на що – нонсенс. Їх є на що витрачати.
Чому нападки йдуть саме на “Водоканал”? Таким чином тиснуть на міського голову, адже чомусь вважають, що я, як директор ТОВ “Білоцерківвода”, маю на нього вплив. Мені це незрозуміло, адже мер приймає рішення самостійно та спільно з депутатами й міськвиконкомом. Я не можу впливати на його думку. Тому хочу передати - сподівання залякати мене тиском на “Водоканал” марні. Не гайте часу.
Депутати
Частина супротивників міської влади саме з депутатського корпусу викликає найбільше здивування, а деколи й зневагу. Тут причини трохи глибші та тісно пов’язані з діяльністю депутатів обласної ради.
Одні депутати, як-то “укроповець” Володимир Бабенко, не боячись виставляти себе на постійне посміховисько, “продюсуванням” якого займається колишній директор парку ім. Шевченка Сергій Істомін, супроводжують засідання цирковими виставами та голослівними звинуваченнями.
Цьому свідками стають всі, хто відвідує сесії або спостерігає в режимі online. Вийшов депутат Бабенко, облив всіх брудом, розповів щось гучномовне, але без жодного підтвердження й пішов собі каву пити та робити розсилку смс та в фейсбуці: “Дивіться сьогоднішню сесію, я там видав!”. Й не несе за це жодної відповідальності. Або фотографує по місту люки й пише, в тому ж своєму facebook: “Білоцерківвода” не закрила люки!”. Виїжджають наші служби, адже в нас звісно що реагують на всі повідомлення такого плану від будь-кого. На місці виявляється, це люки або “Укртелекому” або “Тепломережі”. Але ж депутат Бабенко жодного разу не написав спростування: “Вибачте - помилився, не розібрався, поспішив зі “зрадою”.
В мене два варіанти з причин таких дій саме цього депутата – або звичайна дурість, або робота на кшталт “Баба-Яга проти”. Чи чув хтось за два роки від нього схвальне бодай одне слово на бік влади? Чи в місті нічого не змінилося за два роки? Ось вам й об’єктивність депутатів-обранців білоцерківців. Але відтепер буде по-іншому. За будь-яку брехню ми позиватимемося до суду. Хай там доводить серйозність своїх звинувачень.
Обласні депутати від ВО “Свобода” та їх спротив будь-якому розвиткові Білої Церкві – відверто по пунктах
Якщо коротко - це також звичайні шантажисти, які шантажують міського голову. Й в них ,як і в активістів, що блокують трибуни, є свої причини. Для чого?
Розповім один приклад. Свого часу я, як голова бюджетної комісії Київської обласної ради, почала займатися енергоефективністю та вести перемовини з іноземними компаніями щодо термомодернізації дитсадочків Білої Церкви. На одній такій зустрічі був присутній депутат Київоблради від ВО “Свобода” білоцерківець Максим Запаскін. По закінченню він особисто сказав відверто у вічі: “Ми не дамо вам цього зробити, ЯКЩО ВИ ЦЕ ЗРОБИТЕ – ЦЕ ПІДЕ В ПЛЮС МЕРУ, ПОКАЗУЮЧИ, ЩО ВІН ЩОСЬ РОБИТЬ ДЛЯ МІСТА”.
Вся діяльність депутатів від “Свободи” виходить саме з цієї мети – не дати міському голові міняти місто. Всі рішення, направленні на розвиток Білої Церкви, блокуються депутатами ВО “Свобода” на усіх рівнях в будь-який доступний засіб. Депутати міськради від “ВО “Свобода” під пильним наглядом поплічників по політичній партії з обласної ради кошмарять міську владу вже два роки. “Свободівц” з області не пропускають жодної сесії Білоцерківської міської ради, постійно з місця втручаючись в обговорення, намагаючись вплинути на думку депутатського складу.
Я не розумію, чому міський голова Геннадій Дикий не хоче про це говорити та назвати вимоги, які вони йому виставляють.
Ще однин приклад, який у всіх на слуху: в минулому, 2016, році депутати Київської обласної ради отримали можливість подавати проекти, які б вони хотіли зробити для свої виборців на своїх округах, що довірили їм право представляти свої інтереси та обрали їх в обласну раду. Наша фракція в Київоблраді “Самопоміч” об’єдналася саме для допомоги Білій Церкві, а в нас 5 депутатів з міста, й з обласного бюджету були виділені кошти на добудову дитячого садочку на Таращанському масиві й на кілька доріг, зокрема, на вул. Томилівська, де її ніколи не було.
Чи знає хтось про проекти обласних депутатів від ВО “Свобода” для Білої Церкви? Що вони роблять для міста? Що вони конкретно роблять для міста?
Ще приклад. Одна частина депутатів обласної фракції “Самопоміч” цього року подала програму “Екстреної медичної допомоги”, згідно якої, зокрема нашу міську базу станції допомоги очікує реконструкція, нове обладнання та автомобілі, а друга частина депутатів, я як голова бюджетної комісії та Наталія Боровська, “вибили” пряму субвенцію для міста на реконструкцію дороги від пр. Князя Володимира, кола “площа Волі”, до Нового мосту. На це піднявся шалений ґвалт депутатів, які проти будь-яких реальних змін.
Якщо люди скажуть, що це зробила Ольга Бабій місту, а міський голова втілив, - сучасну дорогу із велосипедною смугою, – це буде погано для “Свободи”, яка нічого для міста не робить, окрім руйнації мосту машинами “Білоцерківського кар’єру” свого головного керівника, нардепа від ВО “Свобода” О. Марченка.
“Радикальна партія Ляшко”. В нас немає жодних з ними протиріч, колеги з “РПЛ” повністю займаються Піщаним масивом, де є купа проектів, які вони втілюють за кошти обласного бюджету. Депутат Київської обласної ради Олександр Поляруш ногами вибиває кожну копійку на масив, щоб зробити своїм виборцям обіцяне їм.
Що зробили депутати Київської обласної ради ВО “Свобода” на своїх округах? Черговий раз зірвали сесію міської ради? Сесійний майданчик Білої Церкви депутати- свободівці з Київоблради використовують задля власного піару, адже ніде їх більше не побачиш. Саме з метою засвітитись, вдаючи якусь діяльність, кожна сесія Білоцерківської міської ради супроводжується виступами та коментарями присутніми в залі депутатами Київської обласної ради від “Свободи”. Але вся діяльність “на користь” Білій Церкви” зводиться до єдиного – не дати меру втілити бодай що.
В’ячеслав Хмельницький, голова комунальної комісії Київської обласної ради – може він покаже меру Білої Церкви майстер-клас з управління комунальним майном на власних здобутках? Варто лише раз йому, як авторитетній людині, що керує комісією, яка в цілій столичній області впорядковує роботу комунального майна, показати, як його комісія обліковує майно, контролює обласні комунальні підприємства. Натомість, окрім диригування руками однопартійців в міській ради жодних практичних дій від нього нема. Якщо йому не вистачає знань, я готова його проконсультувати. Неприкрите лицемірство починає відверто дратувати.
Така саме ситуація з іншим депутатом Київської обласної ради від ВО “Свобода” - Максимом Запаскіним, головою екологічної комісії Київоблради. Я не сумніваюсь, що він бореться за екологію в регіоні, але складається враження, що він бачить як можливого порушника тільки одне підприємство області - ТОВ “Білоцерківвода”. В усьому столичному регіоні немає жодних проблем з екологією, лише білоцерківський водоканал варто ретельно наглядати.
Питання: Чому забирали ліцензію в “Білоцерківського кар’єру”, а його керівник Олександр Марченко, ставши народним депутатом від ВО “Свобода”, її повернув? Чи можуть депутати-свободівці відповісти, або навпаки, треба їм самим до відома довести, - як засміченість нашої дамби пов’язана із роботою кар’єру? Чому мешканці с. Фурси постійно скаржаться на те, що в ніч спати не можна, тому що вночі працюють дробарки кар’єру? Про це роками ніхто не говорить.
Депутат Київоблради ВО “Свобода”, глава екологічної комісії області Максим Запаскін не переймається тим, що в річці Рось знову почав падати рівень води як і в минулому році. Зарегульована вся верхня частина - Сквира, Володарка, Ставище і інші. Ні, в нього є лише одне підприємство в цілому столичному регіоні, з яким він бореться – ТОВ “Білоцерківвода”.
На це є теж своя причина. Так, це правда, що він наразі відсторонений від керівництва комісією, адже Максима Запаскіна дійсно затримали на отриманні хабара. Все було зафіксовано, усі присутні в Київській обласній раді на той момент бачили операцію правоохоронців на власні очі, тому приходиться переключати увагу людей, й ситуація, яку вони роздмухують в місті – відволікання від того, що голова екологічної комісії спійманий за руку на одержанні хабара.
Злочинне запобігання розвиткові міста та праця на майбутні вибори
Я намагалася зрозуміти, чому близько півроку тому зі мною почали всі активно боротися. Все виявилося дуже просто - люди готовляться до виборів. За їх же власними попередніми оцінками я є найвірогіднішим кандидатом на перемогу по мажоритарній системі в Білій Церкві. Потенційні кандидати на майбутні вибори почали зі мною зустрічатися й питати, чи я йду на вибори, які в мене плани щодо подальшої політичної діяльності.
Люди! Агов! Ті вибори будуть в 2019-ому році! Я відверто скажу - я не живу в Білій Церкві, але мене дратує те, що люди, які як раз живуть в Білій Церкві, вбивають своє місто заради майбутні виборів.
Ладно б просто власною бездіяльністю не допомагали, так вони навмисно не дають втілювати програми розвитку та реконструкцій, аби це не пішло в плюс нинішній влади міста.
Цей тупий політичний популізм просто не поміщається інколи в голові. Депутати ВО “Свобода” готуючись до майбутніх виборів до Верховної Ради шантажують усіх, підбиваючи депутатів з інших фракцій на спротив та змови проти міського голови. В них немає бажання збудувати дорогу чи відремонтувати садочок, - є лише створення конфліктів навколо тих, хто підтримує мера та оновлену команду міської ради.
Але люди в Білій Церкві не дурні. Я постійно веду прийоми громадян та спілкуюсь с мешканцями. Люди бачать, як змінюється місто. Скільки було зроблено ремонтів по усім школам та дитсадочкам за минулий рік, ремонтуються дороги та тротуари, перекладаються труби, освітлюються вулиці. Я розумію як фінансист, що завдяки децентралізації в бюджеті розвитку з’явилися кошти, але ж і місто витрачає їх саме як господар.
Міського голову критикують за кожен крок в будь-якій сфері. “Щось не впровадив, а десь, можливо, вже звісно щось й вкрав”. Зазначу з власного досвіду: найгучніше кричать, що хтось краде ті, хто крадуть самі.
Ось тут хочу повернутися до останньої сесії та блокування трибуни. Чому активісти прийшли в міську раду? Називали дві причини:
1 . Зрізали білборди на “колах”, (вул.Київська та в районі першої міської лікарні). Це потрібно було зробити давно, адже вони не мали дозвільних документів, були встановлені самовільно та самі по собі паплюжили зовнішній вигляд Білої Церкви. Навіть політичні опоненти Геннадія Дикого заявляли в ході передвиборчої кампанії про зняття цих жахливих конструкцій як одну з виборчих обіцянок білоцерківцям.
2. Зняття незаконно встановлених МАФів. Так, в місті є такі МАФи, що встановлені на підземних комунікаційних мережах, високовольтних кабелях, або категорія, на яку найбільше приходиться невдоволення саме білоцерківців - МАФи-розливайки горілки. Величезна купа скарг щоденно йде до міської ради на діяльність подібних точок розливу спиртного, місцями пиячать й до 1.00 ночі. Звичайно, єдиною реакцією влади може бути тільки ліквідація таких розсадників.
Люди звикли, що вони наживаються на розливі горілки, а мешканці навкруги від цього страждають, але такого бути не може в цивілізованому місті. Знову таки, закриття розливайок було передвиборчою обіцянкою всіх кандидатів на посаду мера.
Тому, конфлікти під час засідання сесії щодо нібито невдоволених фактом закриття точко продажу спиртного на розлив - це банальний шантаж міської влади.
3. Зрив сесії мав за мету й не допустити передати місту те майно концесіонера “Водоканалу”, про яке я говорила на початку розмови, яким “Водоканал” не користується багато років й воно або просто гниє роками, якщо це застарілий метал, або гуляє без діла, якщо мова йде про земельні ділянки. За логікою борців за кращу долю Білої Церкви, місцевий бюджет не повинен отримати зиск з його продажу чи оренди, адже кошти, що може вилучити влада за таке майно, підуть до бюджету розвитку , а це: нові відремонтовані або збудовані об’єкти благоустрою, більше перекладених труб та все те, що міська влада й так робить останні два роки. Люди, що вже думають про наступні вибори, не можуть цього допустити - продовження реальних ДІЙ МЕРА.
Ще про активістів та їх мотиви дій проти міської влади. В мене на стіні в робочому кабінеті директора ТОВ “Білоцерківвода” висить подяка від “Азову”. На протязі двох років системно щоквартально ми підтримували “Азов”. На початку їх діяльності багато підприємців міста, й ми разом із міським головою теж долучились, склались коштами та купили їм автомобіль. Потім давали їм кошти на бронежилети та інші потреби. Але, коли почав відбуватися оцей шантаж, ми перестали звісно їм допомагати. Більш того, “Азов”, який вдає з себе рятівника від злочинної влади міста та країну в цілому, не тільки “рятує” Білу Церкву від злочинної влади, але й від російського бізнесу, того ж “Сбербанку”. Дійсно, в умовах сьогоднішніх реалій це має підстави, але чому вони не блокують власника заводу, який в Росії виробляє гальмівні колодки та вузли на КАМАЗи, російські танки та іншу військову техніку? Всім добре відомо, що Білоцерківський завод “Трібо” та “Урал-АТІ” є однією ланкою. Невже вони дійсно не розуміють, що люди бачать вибірковість їх дій спротиву проти міської влади та бізнесу в Білій Церкві?
Скільки комунальних підприємств будо передано попередньою міською владою в приватні руки за останні роки – лише самі “ШЕУ” та “Зелене господарство” в довгому переліку втрачених для міста комунальних підприємств чого варті – нікому до них нема ніякого діла. Єдине комунальне підприємство, що не дає спокійно жити професійним активістам Білої Церкви - “Водоканал”, що й так лишився в власності громади, але управлінці поставлені ззовні в рамках концесійного управління комунальним майном.
Всі ті шантажисти, що зараз в міській раді під час сесій намагаються розхитати роботу нинішньої влади, почали будувати свою політичну платформу для майбутніх виборів. Але, друзі, давайте будемо конструктивні. На минулих виборах з “Водоканалом” боролися всі хто міг. Найбільш активно воювали, створюючи “Білі канали” чи якісь сірі схеми з порушення норм дотримання зливу стічних вод саме ті, хто був спійманий на зловживаннях із очисними спорудами в себе на підприємствах, зокрема, на діяльності промислових цехів в самому центрі міста з виробництва пельменів та інших полуфабрикатів без належної системи каналізаційної очистки стоків.
Й так трапилося, що ми й виграли вибори. Чому? Тому, що люди вміють розділяти між тим, хто просто говорить й тими, хто дійсно щось робить.
Блокування трибун плюсів не додасть – йдіть та робіть благо для міста
Якщо ви хочете в нашому місті створювати політичну партію, то не йдіть шляхом блокування трибун. Йдіть в місто та займайтеся нагальними та реальними питаннями – життям інвалідів, реабілітацією учасників АТО. Створіть щось корисне в Білій Церкви, візьміть інструменти до рук та посадіть клумби або дерева.
Блокування трибуни – це проблема, висмоктана з пальця, виключно політичний шантаж задля того, щоб міська рада почала фінансувати ті два об’єднання, що зорганізували подібне - “Азов” й “Щит”. Я вважаю, що програма підтримки громадських організацій має бути на однакових засадах, але не тих, хто вдається до брудних методів та шантажує міську раду погрозами насильства та блокуванням законної роботи депутатів, обранців містян.
Наступного року має бути прийнята програма підтримки громадських організацій, відповідно до якої на конкурс прийдуть усі зареєстровані в місті ГО, які виявлять бажання, й кожен отримає кошти згідно власних потреб. Але це не повинні бути кишенькові громадські організації, які або близькі до мера, або можуть його шантажувати.
Я розумію - ці активісти усвідомлюють, що чим більше “Водоканал” буде в концесії, тим більше буде позитивних рішень, й тим менше в них буде можливостей маніпулювати цією темою на наступних виборах. Адже існуюче комунальне підприємство замість збиткового й вічно дотаційного, яке тягнуло десятки мільйонів гривен з міського бюджету на утримання та забезпечення свого функціонування, платить лише одного концесійного платежу в 2 млн. грн, не кажучи про мільйонні податки.
З одним з активістів я зустрічалася безпосередньо на водоочисних спорудах, де особисто показувала йому закінчення реконструкції фільтрів ІІ-оЇ черги. Все це можна побачити та помацати руками. Тим, хто хоче, звісно. Ми можемо навіть організувати екскурсії для невеликих груп дійсно зацікавлених мешканців Білої Церкви, охочих побачити стан тих самих очисних споруд на власні очі.
Але ж кричати, що “все погано” в інтернеті, чи тим більш на телекамери, легше, аніж вдуматися та розібратися. Тому й відбувається політичний шантаж, що ми всі спостерігаємо - від колишніх депутатів міської ради; від екс-очільників комунальних підприємств, що зі скандалом лишили свої посади; від чиновників та депутатів, спійманих на хабарах; від професійних активістів, які знайшли себе та чудово почуваються в роли “Швондерів”.
Я розумію, що в Білій Церкві формується думка про те, що винуваті у всьому два цапа-відбувайла: міський голова Геннадій Дикий та “Водоканал”, але я, як депутат Київської обласної ради та голова постійної комісії з питань бюджету та фінансів Київоблради, хочу порадити своїм колегам по залу, депутатам обласної ради фракції ВО “Свобода”:
- Поверніться до Київоблради та займіться врешті-решт питаннями всього регіону, а не тільки місцевими сесіями в Білій Церкві та шантажем місцевої влади. Такі дії точно не допоможуть вам виграти наступні вибори в обласну та Верховні Ради й в міську раду зокрема, на які ви покладаєте великі сподівання.
- Першим питанням вам пригадають ваші ж обіцянки особисто кожного, хто йшов в Білій Церкві на вибори до місцевої та обласної рад – впорядкувати діяльність “Білоцерківського кар’єру”, директором якого є головний “свободівець” міста, нардеп Олександр Марченко.
Не забувайте своїх обіцянок перед мешканцями, колеги, - зруйнований міст з масиву Піщаний вантажівками “Білоцерківського кар’єру” здатен засипати уламками пошкоджених будинків від руху автівок з гранітом не тільки голови білоцерківців, що живуть на Заріччі, але й ваші політичні кар’єри.
Читайте: Общественники Белой Церкви проверили работу канализационных очистных сооружений города
Ольга Бабий, депутат Киевоблсовета, директор ООО “Белоцерковвода”
КиевVласть
“Дивись, я цього пі...ра знаю 20 год. I жiнку його знаю, i кума. Вопросiв нема, через сра...у, але зробе все, шо треба. А прийде новий п..дар. З бiльшого села, голодний, наглий. З ким, скажи менi, раз такий розумний, тодi людям вопроси рiшать?”...
Приблизно такою тирадою намагався ошелешити мене один хвацький дядько, якому дуже кортіло потеревенити про децентралізацію із городським.
Порозумітися із дядьком, до речі, в мене не вийшло. На питання, чому він так боїться, що “після децентралізації в його селі почнеться “х...йовая жизнь”, співрозмовник пер своє: “Всі вопроси треба рішать тільки через своїх, бо чужі наї...уть і перехрестяться”. А коли запропонував йому спробувати обрати головою майбутньої об'єднаної тергромади не “чужого”, а “свого” - дядько вирішив, що я глузую:
“От ти дурний, чи придурюєшся? Кого в Києві порішають того сюди і поставлять. А нам з цим жить”...
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Ґандж ситуації в тому, що розмова моя відбувалася не десь там за сто з гаком км від столиці, а на самісінькій околиці Києва. В село, бо воно недалеко, приїздили лектори, людям розповідали про вигоди реформи, про те, що “децентралізація - це круто”, ставили за приклад польські ґміни, показували слайди… На цих зустрічах було велелюдно, там навіть точилися дискусії в яких мій знайомий дядько брав участь…
Так, що, питаю, не переконали?
“Та, нє, гарно все, складно. Але люди не ж дурні, розуміють, що хлопці з дівчатами не за дурняк до нас приїхали, а гроші відробляють. Як лєктори, шо оно в клуб при совку раз на місяць з Києва приїзжали”.
В свідомості мого співрозмовника і, наскільки я зрозумів, ще й у широкого кола його односельців, склався певний список аксіом:
А) Децентралізація треба для того, щоби тим, хто має владу і гроші зручніше було ділити людську землю, наплювавши на селян;
Б) “Рішать вопроси” з теперешнім головою села та депутатами сільради стане практично не можливо, бо їх не буде при владі. “Канєшно, в когось получиться із новою владою отношенія наладить. Є в нас такі, шо і при київських, і при донєцьких неплохо жилі, але остальним людям буде зле”;
В) Чесних виборів в об'єднані тергромади чекати не варто. Все вже вирішили в Києві. Мало того, “лєкторів, шо слайди в сільраді показували” найняв кандидат з Києва. “Бо грошви ж як грязі накрало, па...ло”...
Я не знаю, чи люди самі їх самі собі понавигадували, чи їм підказав хтось, але допускаю, що в деяких головах ці “аксіоми” визріли таки без сторонньої допомоги.
Більше того, подібні до цих думки я чув практично у кожному районі Київщини.
Люди бояться децентралізації. Їм лячно. Їм треба відчувати владу у себе під боком. Не десь в сусідньому селі, “а оно там в сільраді сидить”, а депутат “за дві хати від бабиної”.
Ми можемо довго і нудно ламати списи і міркувати, навіщо вільному українцеві, що живе на своїй Богом даній землі це постійне відчуття влади під боком, згадувати радянське минуле та витоптаний цвіт нації, але ці розмови далі розмов не підуть. Людям треба “рішать вопроси”. “Рішать” вдома і зі своїми. А все інше - то марне.
3 29 громад, які можуть бути створені на Київщині на вибори восени можуть піти лише 6. Як на мене, це дуже красномовна статистика. Більше того, впевнений, що і в цих шести є дуже багато незгодних з процесом децентралізації. І я переконаний, що сам процес об'єднання потрібен більше Києву, ніж самим громадам. В одній вже існуючій ОТГ мені якось по-секрету розповіли, що, якби не подзвонив губернатор і не нагнув матюків, то і громади б не було.
Симпатики об'єднання наполягають на тому, що народ ще не розуміє всіх потенційних вигод від процесу. Вони кажуть, що не можна зволікати і витрачати багато часу на обговорення. Для них процес має пройти швидко і революційно. “Хочеш загубити справу - почни громадське обговорення”, - кажуть вони і в чомусь таки мають рацію.
Але ось відповіді на питання, що робити із тим, “шо людям нема буде з ким рішать вопроси” вони не знають. Маячня, кажуть. Контрпропаганда влади, яка не хоче втрачати владу, говорять. І знову в чомусь таки мають рацію. Ну, ще звичайно, потайки кпинять люд. Мовляв, темний він у нас темний і не хоче зміни починати із себе, мовляв, боїться потрясінь, і от би нам корейців замість вайлуватих українців… Але це потай. Цю тему не педалюють. Це нехороша тема. Про неї лишень у своєму колі. Вузькому.
А вголос знову на владу лаються. За 25 років незалежності, влада не зробила нічого, аби ідіома про необхідність “рішать вопрос” була витравлена із громадської свідомості. Аби простий громадянин навіть уявити не міг, що для вирішення своєї проблеми йому треба було мати когось “свого”. Аби чиновник, незважаючи на висоту його посади, навіть і мислити не міг, щоб за його роботу, оплачену платниками податків, йому необхідно уклінно дякувати. Аби люди перестали відчувати, що якийсь клєрк в кабінеті вищий за статусом автозаправника чи рядового менеджера з продажів…
Гарно лаються. Подобається мені. І співрозмовнику моєму, виявляється, теж подобається. Каже: “Дивись і докричаться до чогось гарного і світлого. Може навіть хотсь почує і в партію візьме, владою зробить. А ми тут самі якось, аби не зай...бували”.
Ігор Дармостук Шеф-редактор КиевВласти
КиевVласть
"В житті є дві речі, яких не можна уникнути – це смерть і податки". Так колись сказав американський президент Бенджамін Франклін. І дуже скоро ця фраза стала крилатою. "Податки – вартість цивілізованості суспільства", – викарбовано на фасаді Міністерства внутрішніх доходів Сполучених Штатів Америки. Мало хто сплачує їх за власним бажанням. Проте податки потрібні для гармонічного розвитку держави.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Боєздатна армія гарантує суверенність держави. Відремонтовані дороги та надійні шляхи сполучення – запорука комфорту для людей і надійності транзитів. Реставрація пам`яток старовини необхідна для збереження національної культурної спадщини. Але ці і багато інших заходів потребують колосальних витрат. Жодна людина не візьме їх на себе особисто. Зарплати вчителям і лікарям можуть платити приватні підприємства – школи, ліцеї та клініки. Але тоді медичні послуги і навчання завжди будуть платними. Отже, доведеться забути про обов’язкову загальну середню освіту.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зважаючи на ці та інші причини, контролювати такі процеси має держава. Кошти для цього беруться з державного бюджету. Основою поповнення бюджету України є податки. Тому не дарма цьому питанню приділяється так багато уваги.
Але не все так добре, як могло б бути. І так низькі зарплати державних службовців часто виплачують невчасно або взагалі не виплачують. Тоді лікарі змушені йти до приватних клінік, де платять більше, або брати хабарі – щоб вижити. Кваліфіковані кадри у школах давно стали дефіцитом. "Учителі йдуть у менеджери. Працювати у школі ніхто не хоче. Молоді викладачі надовго у нас не затримуються, якщо можуть знайти іншу роботу", - скаржиться директор школи Віктор Панченко. Пенсіонери усе життя важко працювали і сплачували податки, щоб тепер отримувати свої пенсії. А втім, їм часто не вистачає коштів навіть на їжу.
Люди зневірюються у необхідності віддавати шмат свого хліба державі. Чому так стається і чи є якийсь вихід?
"Моє – це моє, і наше – теж моє"
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого власне були одночасно й доходами держави. Це були "приватно-правові", а не публічно-правові доходи. Монархи та великі землевласники стягували плату з "підданих", що населяли їхні володіння. А потім розпоряджалися на власний розсуд: могли побудувати школу, а могли… пропити, програти, прогуляти.
фото: historyrevealed
В Україні подібна ситуація була за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини. Великі князі за Київської Русі розпоряджалися державними фінансами з користю – створили велику міцну державу і розбудували багато чарівних міст. За Івана Мазепи скарбниця гетьманської України зовсім не відокремлювалася від його особистого майна. Саме про Мазепу можна сказати, що він і себе не образив, і людей не забув. Не дарма він зажив слави "великого будівничого" та мецената. Він віддавав мільйони золотих на будівництво і оздоблення православних храмів.
"Чому ви нам за сонце платити не повинні?"
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії. Це були певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни. Вони виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення. Одним з основних їх видів була так звана “безхазяїна регалія”. Усе, що було "нічиїм", оголошувалося таким, що належить до казни, і могло оподатковуватися. Таким чином податку підлягав… вітер. Як можна оподаткувати вітер? Дуже просто. Встановлювалася державна монополія на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були інші природні явища, вода та надра.
фото: historyrevealed
Різного виду дивні податки стягувались з людей і значно пізніше. На початку XVIII сторіччя в Башкирії існував податок на очі. При чому світлоокі мали платити вісім алтинів, а кароокі – два-три. У Венеції з 1993 року податком обкладається тінь. Цей податок стягується з власників магазинів і кафе, яких у перлині Італії чимало. Тому не дивно, що у місті пообідати на вулиці (під навісом) коштує приблизно на 30% дорожче ніж у приміщенні того ж ресторану. А в Болгарії й досі утримується податок на побутове сміття.
"Людина – єдиний птах, якого можна обскубати багато разів" (Дж. Дюрант)
У кожної людини є соціальний і громадянський обов`язок, і вона мусить сплачувати податки. Але усьому є свої межі. Оподаткування не має права робити життя людей нестерпним. Згадаймо, як загинув давній київський князь Ігор. Він збирав данину з підкорених племен. Деревляни сплатили йому, що мали, але йому цього виявилося замало. Ігор вирішив повторно обкласти їх даниною. Тоді плем`я зрозуміло: "Якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить". І князь загинув жахливою смертю. Ситуація в країні поліпшилася лише після унормування "податкової системи" княгинею Ольгою. Ольга запровадила фіксований розмір данини – уроки і погости – адміністративні пункти для їх стягнення.
фото: stateimpact
Але сьогодні в нашій країні питання стоїть навіть не в зниженні податків. В таких розвинених країнах Європи, як Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Італія та ін. податки сягають більше 40%. А рівень життя там високий. Раціональне та ефективне використання зібраних коштів – ось головна проблема. Адже насправді податки і мають гарантувати надійне та матеріально забезпечене життя.
Податок та "багатство народів"
Податки виникали разом з зародженням держав. Спочатку селяни їх сплачували натуральним продуктом (тобто мукою, курками, молоком і т.п.). В Російській імперії, і в тому числі на теренах України, попри імператорські наміри реформувати аграрний сектор така ситуація зберігалася і в XIX ст. З переходом до грошових відносин податки теж сплачували грішми.
Поняття "податок" першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” - лише у 1770 р. За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки бувають різні…
У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Власне, податки – це обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, які вносяться окремими людьми чи підприємствами.
Які ж є в Україні різновиди податків? Перш за все, це податок на додану вартість (відомий як ПДВ), акцизний збір, мито, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів, а також за спеціальне використання корисних копалин, лісних ресурсів, прісних вод та інші. Податкова система України базується на двох головних податках – ПДВ та на прибуток підприємств. Податок на додану вартість усі ми сплачуємо, хочемо того чи ні, ледве не кожного дня. Він включається до вартості будь-яких продуктів і товарів, які ми купляємо у магазинах, а також усіх видів робіт і послуг. Це одна п’ята (20%) їх вартості.
фото: сайт ДФС
Акцизний збір також включається до вартості товарів, але лише деяких. Він встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, різними для окремих груп товарів. В Законі України від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями” налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів. Перш за все це лікеро-горілчані вироби (найвища ставка – 90% від вартості у відпускних цінах), вина та інші алкогольні напої, тютюнові вироби, а також ікра, шоколад, кава та дорогоцінні ювелірні вироби.
фото: rickety
Податок на прибуток підприємств – це складне і суперечливе питання у вітчизняній економіці. Левова частка надходжень до державного бюджету здійснюється саме завдяки йому. З іншого боку, базова ставка податку – 30%. А якщо врахувати ще й багато інших відрахувань, що мають сплачувати власники підприємств, то вести чесний бізнес для малого та середнього підприємства стає майже неможливим, ще й в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід пам’ятати, що процвітаючий малий та середній бізнес – це основа міцної економіки і добробуту будь-якої держави. Не дарма це досить часто повторюють лідери багатьох західних країн. Тому "душити" їх податками, щоб "захистити" малозабезпечені верстви населення, принаймні нерозумно. Знищення середнього класу вже відбувалося за радянської влади. Гіркий історичний досвід свідчить, що у такий спосіб неможливо побудувати справедливе суспільство. Тож треба шукати раціональних рішень та реформувати підхід до розвитку малого бізнесу, щоб розвивати молоду вітчизняну ринкову економіку.
Хто винен і що робити?
Небажання громадян сплачувати податки значною мірою пояснюється недовірою людей до діючої влади. На жаль, переконаність в корумпованості вищої влади і її соціально несправедливих діях стала традиційною для незалежної української держави. Тому сподіватися, що прийде державна влада, що викликатиме "довіру" населення, - утопічно. Що ж робити в такому випадку? Саме народ є основою держави, а тому він і має контролювати (і, в разі необхідності, конструктивно оскаржувати) дії уряду. Громадянин важкою працею заробляє свої 3000 гривень за місяць, а потім п’яту частину цих грошей віддає державі. Чи має він право знати напевно, куди пішли його кровно зароблені гроші? Безперечно має!
Звільнити країну від керуючих кадрів, що не спроможні довести її до ладу, і забезпечити людям можливість стежити за розподілом державних коштів – це єдиний спосіб досягти порозуміння і добробуту в державі. Державна податкова адміністрація спромоглася організувати електронну звітність платників в Інтернеті. Значить, має бути під силу і влаштувати звітність розподілу отриманих податків: в Інтернеті та друкованих органах ЗМІ. Тоді люди переконаються в тому, що є сенс їх платити.
Перспективним я вважаю корегування і, можливо, збільшення податку з власників транспортних засобів. Вилучені таким чином гроші мають піти на ремонт доріг та покращення системи громадського транспорту, ремонт тролейбусів, трамваїв і т.п. По-перше, в такий спосіб громадський транспорт стане зручнішим і комфортнішим – для всіх верств населення. Краще стане пенсіонерам, що завжди ним користувалися. А ті, хто не зможе сплачувати податок за власний автомобіль, теж будуть ним користуватися без особливих нарікань – адже система громадського транспорту буде покращена. При цьому кількість автомобілів на вулицях зменшиться, а грошові надходження до держави збільшаться. Одночасно вирішиться проблема "тягучок" і "пробок" на дорогах, і покращиться екологічна ситуація у великих містах.
Неврегульоване законодавство – болюча проблема сьогодення для українців. Звісно, це стосується не лише податкової сфери. Проект Податкового кодексу в Україні розробляється і обговорюється. І розробляється та обговорюється уже два роки. А крім того, будь-які закони ще мають бути дотримані, і це велика проблема в нашій країні. Адже – ні для кого не секрет – багато з них залишаються декларативними. Як стверджують розробники, проект Податкового кодексу спрямовано, зокрема, на стимулювання розвитку малого підприємництва, "реальне забезпечення прав платників податків" та дотримання міжнародних угод з питань оподаткування. І, звісно, на посилення контролю за сплатою податків. Залишається лише сподіватися, що довгоочікуваний Податковий кодекс справді виправдає покладені на нього надії і нормалізує юридичні відносини в цій сфері.
"Ніщо так не відрізняє людину від тварини, як заповнення податкової декларації". Це, звісно, сатиричне висловлювання, але в ньому є частка правди. Слід пам’ятати, що наша держава ще дуже молода. Вона потребує джерел для існування. Тому, перш ніж звалювати усі біди на кого-небудь, варто згадати і свій громадянський обов’язок – хоча б в певному обсязі.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Катерина Кузьменкова, десятикласниця.
КиевVласть
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися, чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Поліської районної ради Андрієм Слепченко.
KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого?
Андрій Слепченко: Загальна сума бюджету, запланованого на 2017 рік, склала 5,2 млн гривень. В порівнянні із минулим роком на сьогоднішній день ми маємо збільшення надходжень у сумі 661 тис. гривень.
Враховуючи специфіку району, ці суми для нас достатньо значні. Населення Полісся складає 6,5 тис. людей. Близько 30 сіл знаходиться в Чорнобильській зоні, вони не заселені.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Підприємництво на Поліщині свого часу було знищено. Зараз із найбільших платників податків залишились “Держлісгосп”, районна центральна лікарня та відділ освіти. Можна сказати, що в нас бюджет створюється із бюджета.
KV: В районі працюють аграрії?
Андрій Слепченко: Працюють, але є проблема. Як і в більшості районів - реєструються, де їм зручно, а обробляють і засівають землю у нас. Я вважаю, що цю ситуацію має врегулювати законодавець.
KV: Районний бюджет отримує субвенції із багатших сіл?
Андрій Слепченко: Так, ми беремо у багатших сіл кошти. Зазвичай це невеликі суми у 10-15 тис. гривень, які необхідні на харчування для дітей та підвіз їх до школи.
Наразі ми відновлюємо місцеву пожежну охорону в с.Зелена Поляна також за рахунок сільських бюджетів.
KV: Якого інвестора чекає Поліський район?
Андрій Слепченко: Декілька днів тому за ініціативи народного депутата Івана Ступака була проведена перша комісія з надання прикордонному переходу “Вільча” статусу міжнародного. Зараз там можуть пропускати транспорт лише зі сполученням Україна-Білорусь. Раніше існував міжнародний шлях, частиною якого був цей перехід. Протягом десяти років ми говорили про його відновлення, і тільки зараз процедура почалася. Найголовніше, що вся придорожна інфраструктура, яка там існуватиме, буде наповнювати наш районний бюджет. Але це буде не сьогодні і не завтра, поки комісія вивчає потік автомобілів та логістику.
У відселеному смт Вільча, яке наразі не було передано в зону відчуження, є залізна дорога, що дає можливість побудувати елеватор. На сьогоднішній день в районі обробляється близько 8-10 тис. га землі, а продукцію реалізовувати ніде. Найближчий елеватор знаходиться в Овручі, це 80 кілометрів від нас. Також піднімається питання відновлення залізничної гілки до Чорнобиля.
Третє, і найскладніше, - відновлення переробки продукції на місцях.
KV: Чи були в районі випадки укладання так званих “договорів першої ночі”, коли селяни отримують кошти від певної особи і зобов'язуються в разі відміни земельного мораторію продати свою ділянку виключно їй?
Андрій Слепченко: Я знаю, що в Київській області такі випадки доволі поширені, але в нас у районі такого ще не було, і сподіваюсь, не буде. До речі, звичайний договір оренди також передбачає першочерговий викуп.
KV: Чи є в районі земельні скандали? Проблеми із видачею ділянок учасникам АТО?
Андрій Слепченко: Земельних скандалів немає. На сьогоднішній день в районі зареєстровано 52 участника АТО. Протягом 2016 - 2017 років на території району 50 чоловік отримали земельні ділянки під будівництво та особисте селянське господарство. В цьому році звернулись не всі, дехто хоче ділянки у Іванківському, Вишгородському районах.
До нас також приходять бійці з інших районів, навіть із Києва. Але тут немає “своїх” та “чужих”, якщо для отримання ділянки все юридично правильно оформлено - будь ласка.
KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі?
Андрій Слепченко: Я вважаю, що ні. Але безперечно - земельне законодавство потрібно вдосконалювати.
Наприклад, в нас є товар - земля. Селянин, який неспроможний займатись господарством, має 2-3 паї. Сьогодні він як собака на сіні - майже нічого з них не отримує. 1-2 тисячі гривень орендної плати на рік - це хіба гроші? Якщо порівняти із європейськими цінами - 2-3 тис. євро - то це навіть не половина. Якби в нас були такі ціни, то про мораторій навіть мови б не було, ніхто не купував би ту землю.
Є стільки шляхів, якими можна обійти наше земельне законодавство. Людей просто надурять. В першу чергу має бути встановлена законом мінімальна ціна на пай. Коли ми складаємо договір купівлі-продажу на будинок, то йдемо то нотаріуса, проводимо оцінку, встановлюємо вартість. Так має бути і з землею.
KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені?
Андрій Слепченко: За власні кошти ми не маємо можливості реалізовувати інфраструктурні проекти, тому в цьому році нам допомагає область. На завершальній стадії встановлення насосних станцій з частотними перетворювачами по водному господарству, заміна вуличного освітлення на енергозберігаюче у Красятичах, ремонт районної центральної лікарні. Планується також виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт будинку культури. На ці потреби планується витратити близько 10 млн гривень.
В програми співфінансування ми почали потрапляти тільки з минулого року. За “депутатські” кошти Ярослава Москаленка, за яким закріплено наш район, планується будівництво спортивних майданчиків. Поки на стадії виготовлення технічної документації.
У 2016 році було відремонтовано 6 кілометрів доріг по району, в цьому планується відремонтувати близько 9 кілометрів.
KV: Розкажіть про “маршрутні” бунти. Чи є механізми, які може впровадити район зі зниження вартості проїзду і поліпшення якості перевезень?
Андрій Слепченко: Зараз проїзд до Києва коштує 55-60 гривень. Звісно, люди не в захваті від таких цін, особливо ті, хто кожного дня їздить до столиці на роботу. Але бунтів не було.
В нас багато пільговиків - близько 1,5 тис. Нещодавно ми із райадміністрацією обговорювали нову програму, яка має врегулювати співпрацю району із перевізниками. Але про її результати можна буде говорити лише в кінці року. Поки не компенсуємо перевізникам кошти, а вони навіть і не звертаються. Розуміють, що поки можливості немає.
KV: Чи працює в районі “Прозорро”?
Андрій Слепченко: Працює, але використовує його в основному відділ освіти. Коли у райраду треба купити дві пачки паперу, то, звісно, ми це робимо без тендера.
KV: Криміногенна ситуація в районі врегульована?
Андрій Слепченко: Звісно багато безхатченків тягнуть метал із зони відчуження. В селі Млачівка працює прикордонна застава, яка ловить багато порушників. Контрабанду через кордон доволі рідко намагаються провезти. Зате в Поліський район іноді олені та зубри із Білорусі “імігрують”.
KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Андрій Слепченко: В межах Поліського району затверджена одна об’єднана територіальна громада. Як тільки почався процес децентралізації, декілька років тому, усі місцеві ради прийняли відповідні рішення. Але досі питання не вирішено.
На місцях люди мають досить різні думки - хтось хоче створювати громаду, хтось ні. Так само і сільські голови. Тому сказати однозначно “за” чи “проти” об’єднання Поліський район - я не берусь.
Наразі ніяких кроків у бік децентралізації в Поліському районі немає. Про вибори навіть мова не йде.
KV: Чи є проблеми зі створенням госпітального округу?
Андрій Слепченко: Так, проблеми є. Наш район планують включити до Бородянського госпітального округу, який знаходиться доволі далеко від наших сіл. До нас приїздила керівник департаменту охорони здоров'я КОДА Алла Арешкович і особисто впевнилась, що створення госпітального округу в Бородянці позбавить жителів Поліського району медичних послуг.
Враховуючи стан доріг і машин швидкої допомоги, довезти людину навіть від Красятичів до Бородянки - завдання складне. Тому ми будемо наполягати, щоб лікарню такої ж функціональності зробили і в Іванкові.
Наша РЦЛ недостатньо забезпечена медичними кадрами. Але послуги надають на нормальному рівні. Вже кілька років ми хочемо створити умови для залучення молодих працівників, але на це поки немає коштів.
KV: Чи є стабільність в роботі райради?
Андрій Слепченко: В нас представлені наступні політичні сили - “Наш край”, БПП, Радикальна партія Олега Ляшка, УКРОП і “Нова політика”. В роботі райради є різні моменти, але більшість питань голосується без конфліктів.
KV: Чи є конфлікт між РДА і радою?
Андрій Слепченко: Співпраця є, працюємо в сусідніх кабінетах. А повноваження не ділимо, бо вони розділені законом.
KV: Чи є у районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією?
Андрій Слепченко: Нам допомагає область, і це добре видно. Вже два роки поспіль нам виділяють кошти на програми розвитку. Можу сказати, що Поліському району приділяють велику увагу.
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру?
Андрій Слепченко: Посада голови райради - це мій свідомий вибір. Хоча посаду мені запропонували місцеві депутати.
Найголовніша моя мета - зробити так, щоб Поліський район став повноцінним районом Київської області. Я не буду говорити, що прийшов у політику, аби працювати на благо країни. Так кажуть всі, і це не цікаво.
Конкретно в моїх планах - втілювати проекти розвитку в Поліському районі, залучати інвесторів.
KV: Ви амбітна людина?
Андрій Слепченко: Як у звичайної людини, в мене є амбіції. Але я розумію, що поки не маю того політичного досвіду, якого потребує посада навіть в області.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити”
Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл”
Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся”
Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують”
Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює”
Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині”
Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету”
Ростислав Кириченко: “Коли температура піднімається до 30 градусів, на Київському водосховищі – ціла катастрофа”
Василь Гриша: “Районні адміністрації вже себе віджили”
Вадим Гедульянов: “Києво-Святошинський район повинен стати самостійним госпітальним округом”
Фото: Ігор Дармостук, КиевVласть
КиевVласть
Літо. Спека. Школи - без дітей. Підлітки розбрелися вулицями міста в пошуках пригод. Деякі самі заробляють собі на ці пригоди. Одним з найпопулярніших видів заробітку влітку є робота в call-центі. Вона підходить більшості молоді, бо зранку можна плідно попрацювати, а потім на отримані гроші піти ввечері погуляти.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Але от питання: хто захоче брати на роботу підлітка? Можна подумати, що підліток безвідповідально поставиться до своєї роботи. Але якщо вже він прийшов і чітко знає, що хоче працювати і вчитися, то його ніщо не зупинить. Тим паче, що в підлітковому віці тебе буде набагато простіше чомусь навчити.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Але що ж такого доброго в роботі оператором? Плюсів, як не дивно, багато. По-перше, ти сам обираєш собі графік роботи. По-друге, ти маєш зручне робоче місце. Також ти можеш спілкуватися не тільки з людьми по той бік лінії, а й з молодим та дружним колективом. Можливо, це навіть найважливіший пункт. Робота стане гарним досвідом, щоб потім бути впевненим співрозмовником та цікавою людиною. Також більшість підлітків має змогу побачити, як дістаються справжні гроші. Для цього треба попрацювати. Кожен приходить з якоюсь мрією щось купити, кудись поїхати. Це стає ціллю, заради якої ти кожен день приходиш працювати.
Звісно, влітку складнувато висидіти цілий день у кріслі. Тому call-центри пропонують погодинний графік роботи. Коли прийти ти можеш обирати в залежності від своїх планів. За годину можна отримати від 23-26 гривень. Також пропонується бонусна програма. Звісно, оплата залежить від проекту, на якому сидить оператор. В свою чергу проект для оператора підбирають за його особистими якостям. Тому ніколи не пізно вдосконалюватись та ставати кращим.
Подзвонивши в декілька різних контакт-центрів, я з'ясувала, що цього літа всі вони потребують молодих працівників . Тому компанії погоджуються наймати співробітників-підлітків хоча б на літо. Не потрібно боятись, що у тебе нічого не вийде. Сама компанія хоче, щоб ти став продуктивним працівником. На стажування тобі дадуть стільки часу, скільки його потрібно. Звісно, спочатку буде складно, люди по той бік телефону будуть здаватись тобі твоїм особистим клієнтом і ти хотітимеш допомогти вирішити його проблему. Після стажування оператор проходить так званий "курс молодого бійця", коли супервізор ставить його у нелегке положення, з якого потрібно знайти вихід, не засміятися і все пояснити. Таких тестів може бути декілька, і тільки тоді ти сядеш на лінію і будеш спілкуватись з реальними людьми.
Також більшість компаній влаштовують спеціальні навчальні тренінги, що допомагають знайти вихід з таких непростих ситуацій і підвищують кваліфікацію оператора. Подібні тренінги стануть не раз потрібними у житті і навчанні надалі. Тут оператор вивчає потрібну інформацію по проекту і вчиться доносити її різним людям. Потрібно знайти підхід до кожного, бо оператору потрібно, щоб його вислухали до кінця, запропонувати продукт чи проінформувати . Іноді з клієнтами буває просто неможливо розмовляти, хоча потрібно зберігати спокій за будь-яких умов.
Обираючи на роботу людину, роботодавці вимагають високий рівень знання російської та української мов й володіння ПК на рівні користувача, що для підлітка є нормою. На співбесіді звертають увагу на комунікабельність, привітність, доброзичливість.
Валерія, супервізор, яка починала свою кар'єру з роботи оператором, а потім перейшла у відділ продажу, розповіла про особливості своєї роботи в колективі з підлітками :
"Три головні якості оператора―це відповідальність, кмітливість та дисципліна. Насправді, якщо ти не володієш цими якостями, то ти навчишся. Потрібно поставити собі мету, і йти до неї, розвиваючи свою комунікабельність.
З підлітками мені працювати абсолютно нормально, тим більше, за останні два роки їх на роботу приходить все більше. Але, насправді, як ти ставишся до людини, так і вона до тебе. Наприклад, якщо оператор просить відпустити його раніше і каже, що відпрацює в інші дні, то все нормально, я можу ввійти в його становище. А якщо він все робить зі злом, то до нього таке ж саме ставлення".
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
КиевVласть
Гарно чи погано, але зараз ми живемо у матеріальному світі. Гроші – це одна з важливих складових. Майже все у суспільстві обертається навколо них. Важливим завданням батьків є навчити дітей правильно поводитися з грошима, тому що ці навички їм знадобляться в майбутньому. Кишенькові гроші — найкращій спосіб навчити дітей розподіляти грошові кошти, накопичувати їх та знайти шлях, як і де заробити у дорослому житті.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Психологи радять батькам
Людмила Ткаченко, шкільний психолог стверджує: "Ще зі шкільного віку кожна дитина прагне виокремлюватися від однолітків відчувати себе популярним та успішним. Спочатку дитина просить у батьків модний одяг не замислюючись про те, що фірмова етикетка збільшує вартість одягу в кілька разів, не завжди пропорційно її якості. Треба пояснити дитині, що можна купити більш якісний одяг за ту ціну, якій він відповідає. А на заощаджені гроші купити якийсь додатковий аксесуар, або почати збирати кошти на щось значуще, наприклад на гаджет, який сучасні діти змінюють кожен рік або два. Частіше всього на такі забаганки дають гроші батьки. Але можна знайти більш цікаве рішення. Кишенькові гроші - це певна сума, яка знаходиться в повному розпорядженні дитини. Спеціалісти стверджують: гарні оцінки в школі не є запорукою фінансового процвітання в дорослому житті. Уміння поводитися з грошима - це абсолютно особлива навичка, яка, на щастя, успішно піддається тренуванню. Кишенькові гроші - найкращий тренажер фінансової самостійності для наших дітей".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Що думають батьки з цього приводу?
Катерина, мама 11-річного сина Андрія:
- Мені здається, що у кожної родини індивідуальний підхід до цього питання. Я даю сину гроші виключно на харчування. Але щомісяця виділяю певну суму для втілення маленьких забаганок моєї дитини. Якщо ця сума йому здається недостатньою, то окрім звичайних хатніх обов’язків виконуються ще додаткові завдання. І, якщо робота якісно виконана, а в школі гарні оцінки, Андрійко отримує свою винагороду.
Способи заробітку для неповнолітньої молоді
По-перше, ви можете обійти всі кафе, ресторани, готелі, магазини, базари, пошту і навіть ларьки, які знаходяться у вашому мікрорайоні. З’ясуйте чи не потрібні там виконавці для різноманітних разових, чи постійних доручень. Наприклад: розклеїти оголошення, розповсюдити листівки, цікаво оформити меню чи прейскурант, прикрасити зал, щось написати чи намалювати, попрацювати "зазивалою" чи живим рекламним щитом тощо. Пропонуйте та погоджуйтесь лише на ті завдання, які ви спроможні виконати. У закладах, де розмова склалась позитивно не забувайте залишати свої контакти.
Проте, з мого досвіду, в питанні працевлаштування варто також сподиватися на допомогу батьків. Ще маленькою дівчинкою, в ролі різних казкових персонажів підробляла на святах, які організовувала подруга моєї мами. Мій знайомий в 15 років навчається на кухаря і одночасно працює, як то кажуть "на підхваті" в кейтеринговій компанії, йому також допомогли батьки з працевлаштуванням.
Соціальне опитування
Де тінейджери беруть кишенькові гроші і чи хотіли б вони заробляти самостійно? На ці запитання відповідали підлітки віком 13-15-ти років.
Дарина Давидюк, 13 років:
- Гроші дають батьки, але хочу спробувати заробляти самотужки, щоб батьки не контролювали на що я витрачаю батьківські гроші.
Алевтина Мишко, 15 років:
- Кишенькові гроші дають бабуся та дідусь. Гроші це плата за роботу, якої в наші дні не вистачає. Бо в країні люди, вищі за статусом майже не працюють, а гроші заробляють. Тож я б хотіла працювати не тільки для того, щоб мати кишенькові гроші, а й щоб моя робота приносила користь.
Кирило Романенко, 15 років:
- Від батьків отримую гроші. Звісно, випрошувати гроші у дорослих не дуже охота. Хочу бути більш самостійним, але не вистачає часу на роботу. Наприклад, на розповсюдження листівок - ти витрачаєш багато часу, але заробляєш копійки.
Поліна Анісімова, 14 років:
- У батьків беру гроші. Але я мрію про роботу. Моя мама з ранку до вечора працює, щоб забезпечити мене, бо у 14 років самій важко себе забезпечувати. Тим паче під час пошуку роботи, можуть виникнути невдачі з роботодавцем: потрапити у шахрайські тенета.
Отож стає зрозуміло, що бажання працювати у підлітків є, законодавча база, начебто, теж є, а ось реальних можливостей мало, насамперед тому що роботодавці не сприймають молодь, як конкурентоспроможних працівників. Проте, хто хоче, той досягне, хто шукає, той знайде. Але будьте пильними, не погоджуйтесь на сумнівні пропозиції, обговорюйте усі деталі заздалегідь і повідомляйте батьків де ви і що робите.
P.S. За законом, не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років відповідно до ст. 188 КЗПУ. Як виняток, за згодою батьків або опікунів можуть бути прийняті на роботу особи, які досягли 15 років, а для виконання легкої роботи у вільний від навчання час - учні, які досягли 14 років.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: sabibon.info
КиевVласть
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися, чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Києво-Святошинської районної ради Вадимом Гедульяновим.
KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого?
Вадим Гедульянов: Станом на 1 червня 2017 року зведений бюджет району склав 580,1 млн гривень. Якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року, то приріст склав майже 141 млн гривень або 32%, насамперед за рахунок сплати ПДФО. У нас в районі працюють такі “гіганти”, як ПрАТ “Фоззі груп”, “Автолюкс”,”Віннер”, “Венс” і т.д. Загалом, близько 40 підприємств-платників.
З іншої сторони, розмір реверсної дотації збільшився. Цього року ми віддали державі 123 млн гривень, що майже на 40 млн більше, ніж в минулому році.
KV: Чи є проблема з підприємствами, які працюють на території району, але сплачують податки Києву?
Вадим Гедульянов: Така проблема, я думаю, є всюди. І це складно контролювати, бо питання не врегульовано на законодавчому рівні. Зі своєї сторони ми в районі створюємо хороші умови для роботи бізнесу.
Наприклад, в нас є одна громада, яка надала пільгу на землю підприємству, яке є головним бюджетоутворювачем. Компанія могла б собі дозволити заплатити повну суму оренди, але для громади важливо зберегти добрі стосунки з таким підприємством.
KV: Які галузі у Києво-Святошинському районі є найбільш привабливими для інвесторів?
Вадим Гедульянов: Традиційно найбільш привабливою галуззю є будівництво. Для прикладу, минулого року в районі було здано в експлуатацію майже стільки ж “квадратів” житла, як і у Києві. І багато ділянок перебувають у володінні забудовників, які ще не починали будівельні роботи, але планують.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Якщо говорити про нагальну необхідність, то район чекає інвестора, який допоможе вирішити проблему сміттєзвалища у Тарасівці і побудує сортувальну лінію. Причому, максимально безпечну для населення. Сподіваюся, це питання буде вирішено якомога швидше, хоча переговори з інвесторами досі ведуться. Зараз нам доводиться вивозити сміття на звалища в інших районах, що, знову ж таки, створює додаткове навантаження на бюджет. Крім того, є ризик, що в один прекрасний день нам у вирішенні наших сміттєвих проблем “сусіди” просто відмовлять. Тому підкреслю, сміттєпереробне підприємство в районі потрібне саме найближчим часом, а не протягом п’яти-десяти років.
KV: Що зараз із Тарасівським сміттєзвалищем?
Вадим Гедульянов: Ми там поставили охоронців, звалище засипаємо землею. Жодна вантажівка зі сміттям на територію потрапити не може. До того ж, після всіх минулорічних подій навколо цього звалища місцева громада налаштована категорично. Якщо там раптом хтось побачить сміттєвоз, думаю, мене повідомлять.
KV: Адміністративно-територіальна реформа у Києво-Святошинському районі. Які є спірні питання у створенні громад?
Вадим Гедульянов: Одними із перших було прийнято рішення про об'єднання Дмитрівської громади. Ще за минулого губернатора було напрацьовано і задокументовано бачення реформи у Києво-Святошинському районі, яке абсолютно суперечить суті цієї реформи - добровільності об’єднання. Якщо бажання громад не збігається з баченням адміністрації, то Київська ОДА не передає документи до КМУ. Від цього у представників самоврядування на місцях опускаються руки, вони не бачать сенсу своєї роботи. На найближчій сесії райради ми плануємо прийняти звернення до обладміністрації та Кабміну з цього приводу.
Ще є інша сторона медалі. Місцеві депутати подекуди не зацікавлені в об’єднанні, адже не хочуть прощатися зі своїми мандатами. Проте, слід зрозуміти: це - питання часу. Децентралізація відбудеться в будь-якому випадку. Рік, два, три… Але відбудеться.
KV: Чи варто очікувати у 2017 році виборів до рад новостворених ОТГ у Києво-Святошинському районі? Які це можуть бути громади?
Вадим Гедульянов: Щодо виборів - навряд. Наш район відрізняється від інших у цьому контексті, і навряд чи об’єднання пройде “галопом”. Києво-Святошинський район - один із найпотужніших у державі. В нас, до речі, розташоване найбагатше село в Україні - Петропавлівська Борщагівка. Сусідні райони, об’єднуючись, хочуть досягти того бюджету, який вже мають наші населені пункти. Для них це питання виживання, а для нас - розвитку.
KV: На які сфери здебільшого спрямовується бюджет розвитку в районі?
Вадим Гедульянов: В нас доволі потужний бюджет розвитку. Цьогоріч ми провели дуже цікавий бюджетний експеримент. Близько 70% бюджету розвитку ми віддали громадам у вигляді субвенцій. При чому, громад-”улюбленців” при розподілі не було - всі отримали практично однаково. Саме за допомогою такого механізму ми можемо привчати органи місцевого самоврядування до самостійного адміністрування. Здавалося б, що таке прийняти кошти та пустити їх у хід? Насправді ж це складний процес, і ми за допомогою експерименту з субвенціям відстежуємо, наскільки місцеві громади до цього готові - чи вміють самостійно проводити закупівлі, користуватися системою Prozorro. Цікаво, що на місцях здебільшого ці кошти спрямовували на асфальтування доріг та прокладання тротуарів.
KV: Система Prozorro у Києво-Святошинському районі працює повноцінно?
Вадим Гедульянов: Так, хоча вже встигла продемонструвати багато своїх недоліків. Наведу приклад. В одному з міст провели закупівлю через Prozorro якоїсь специфічної фарби для бордюрів. Визначили переможця. Коли ця компанія привезла свій продукт, виявилося, що фарба не відповідає наданим сертифікатам. Тож громада заплатила гроші і отримала не те, що замовляла. Механізму, щоб повернути покупку назад, не передбачено.
А ще ми в райраді замовили послугу охорони. Виграла компанія, яка зареєстрована далеко від Київщини. Ми порахували, що теоретично охоронець у цій фірмі отримуватиме взагалі 15 гривень за добу. Абсурд.
Є також ризик, що компанія-переможець буде шукати персонал і продукцію вже після підписання договору, що, знову ж таки, відобразиться на якості наданих послуг. Враховуючи те, що в багатьох випадках фірми часто просять передоплату, є ризик звичайного шахрайства: гроші надійдуть, а фірма просто зникне. Через Prozorro так можна і бізнес відкрити: попросити передоплату, а потім уже на ці гроші організувати процес.
Так, Prozorro має багато плюсів, але зараз система захищає виключно одного контрагента - того, хто виграє тендер. Але не замовника, не громаду.
KV: Чи практикує район систему співфінансування з бюджетами різних рівнів?
Вадим Гедульянов: Практично ні. Ми не подавали на співфінансування до області жодного проекту, хоча це не було б зайвим як мінімум задля справедливості: ми перераховуємо мільйони у бюджети вищого рівня, а звідти не отримуємо нічого. Це несправедливо. Хтось, можливо, думає, що ми і так заможний район, нам не потрібне співфінансування. Але проблем у нас також більше, ніж у інших районів. Наприклад, тема ремонту доріг. Хоча у Києво-Святошинському районі їздять перезавантажені фури з усієї України, села їх потім ремонтують за свій кошт.
KV: Є якісь нагальні потреби у районі, про які на вищому рівні не чують?
Вадим Гедульянов: Владі на вищих рівнях потрібно нарешті публічно визнати проблему: Києво-Святошинський район дуже перенаселений, і його інфраструктура далеко не завжди відповідає вимогам часу навіть при нашому колосальному бюджеті розвитку. І ми потребуємо додаткових коштів не менше, ніж так звані дотаційні райони. Всі сприймають наш район як дуже багатий і такий, що навіть не має куди витрачати свої кошти. Повірте, якби ми мали навіть у 10 разів більше, нам би не довелося довго сперечатися про те, як ці кошти реалізувати.
Наприклад, якщо “зверху” рахують медичну субвенцію по-своєму, то конкретно в нашому районі ці кошти, які надходять для зарплат медиків, не відповідають реальній ситуації. Навантаження на бюджетну сферу дуже велике, тому ми з району доплачуємо і медикам, і працівникам освіти таким чином, що зарплати у цих галузях у Києво-Святошинському районі навряд чи будуть нижчими від Києва.
KV: Які земельні скандали у Києво-Святошинському районі зараз на часі?
Вадим Гедульянов: В Києво-Святошинському районі не так багато земельних скандалів, як може здаватись на перший погляд. Найчастіше - це конфлікти між забудовниками і громадою. Останній із таких - це сутичка навколо 10,2 га землі у місті Вишневому. Близько 8 років тому ділянка була віддана забудовнику і тільки зараз він вирішив починати будівництво. Громада висловилась проти. І ми їх підтримуємо, адже коли мова йде про забудову такої великої ділянки, потрібно думати про соціальну сферу, а забудовник не передбачив ні школи, ні дитсадка, ні амбулаторії. Також у селі Петропавлівська Борщагівка скандал був навколо місцевого парку. Забудовник викупив земельну ділянку, яка є частиною лісу. Вже навіть встановив вагончик, щоб спилювати дерева. Громада стала на захист. Думаю, схожі ситуації є майже в кожному населеному пункті, хоча люди часто приходять в раду навіть тоді, коли не можуть поділити між собою кілька метрів сусідніх ділянок. Саме таких випадків у нас більшість. Назвати їх “гучними земельними скандалами” у мене язик не повертається. Знову ж таки, ці питання в компетенцію колегіального органу не входять.
Окреме питання - це соціальна відповідальність. Є дійсно порядні забудовники - вони виконують навіть більше соціальних зобов’язань, ніж обіцяли на початку будівництва. А є такі, які навіть пайові внески не платять.
KV: Раніше у Києво-Святошинському районі вже зверталися до правоохоронців з приводу невиплати забудовниками пайової участі. Силовики після цього відреагували?
Вадим Гедульянов: Так, відреагували. Після цього були відкриті конкретні кримінальні провадження. Ближче до осені ми будемо в раді створювати окрему комісію, яка буде займатися проблемами незаконних забудов. Окремо піднімемо питання по ділянці у Вишневому. Хоча сама ділянка має бути зараз під арештом, її вже починають ділити між собою зацікавлені особи. Причому, такі забудовники, які жодного дерева у своєму житті не посадили.
KV: Медична реформа у районі. Чи готова галузь охорони здоров’я в районі до створення госпітального округу?
Вадим Гедульянов: Так, ми кожного року вливаємо десятки мільйонів саме у медицину - закуповуємо сучасне обладнання, добудовуємо медичні заклади. Більше того, у нашому районі з його кількістю населення має бути створено самостійний госпітальний округ. Ми вже звернулися до Міністерства охорони здоров’я, до профільного Комітету у Раді, але, на жаль, отримали лише відписки. Але ми не будемо соромитися зайти “в гості” , якщо нам не призначать зустріч з в.о. міністра, і все-таки висловимо свою вимогу.
Окремий округ у Києво-Святошинському районі - це питання не лише кількості населення, але й фінансової справедливості. Якщо ми протягом найближчих років будемо вливати у медицину сотні мільйонів, і нами будуть керувати з іншого району, то для чого це все? Того обладнання, яке вже є у наших лікарнях, немає в інших районах. і мені б хотілося, щоб наша громада мала повне право розпоряджатися повноцінно тим, на що вона витратила стільки податків. Знову ж таки, я впевнений, у закладах нашого району не відмовлять людям з інших територій.
KV: Чи є у Києво-Святошинській райраді політична стабільність?
Вадим Гедульянов: Так, у нас стабільно “воюють” одні й ті ж, працюють одні і ті ж. Є стала більшість, куди ввійшли представники всіх фракцій. Кожне питання потрапляє в порядок денний сесії ретельно опрацьованим. Під час засідань зазвичай немає гострих суперечок щодо рішень, бо вони обговорюються не кулуарно. Я не підписую порядок денний, якщо який-небудь проект рішення недопрацьований, якщо у комісіях є питання до проекту.
KV: Ширяться чутки, що для компаній депутатів Києво-Святошинської районної ради “нарізаються” бюджетні підряди.
Вадим Гедульянов: Нісенітниця. Нагадаю, ми тільки що з вами спілкувалися про Prozorro, а ці чутки - лише один з механізмів політичної боротьби. Я не прихильник політичних баталій і не хочу переходити на особистості, публічно про когось недобре висловлюватися і опускатися до рівня своїх політичних опонентів. Гадаю, ці політичні опоненти не знаходять пояснення на свої запитання і починають давати оцінку процесам крізь призму своєї особистості.
KV: Розкажіть про скандал навколо Вашого обрання головою Києво-Святошинської райради.
Вадим Гедульянов: Я вважаю, що немає ніякого скандалу. У мене є політичні опоненти, які не вміють по-чоловічому програвати і яких я вважаю далеко не порядними людьми. Нічого скандального не бачу в цьому. Мій попередник був відправлений у відставку через корупційний скандал. Ми з депутатами прийняли рішення, що не можемо далі працювати з минулим очільником районної ради, але людина відмовилася іти з посади за власним бажанням. Коли надійшла пропозиція про відставку, він відмовилася, аргументуючи тим, що ця посада йому потрібна. Потім почалися розмови про якесь там рейдерство, чого я не розумію (а це взагалі можливо - захопити районну раду?). Навіщо такий голова, якого депутатський корпус не підтримує?
Якщо до мене завтра прийдуть голови фракцій і скажуть щось на кшталт “Вадим, вибачай, але ми більше тебе не підтримуємо”, то який сенс мені чіплятися за крісло в цьому кабінеті? Я ж у такому разі навіть депутатів у одній залі не зберу.
KV: Тим не менше, Ваше обрання залишається досі дискусійним питанням.
Вадим Гедульянов: Районна рада досі вважає своє перше рішення щодо мого обрання законним. І ми подали апеляцію та скаргу на суддю, яка знехтувала багатьма нормами права і судовою практикою. Фактично, суддя прийняла рішення, хто буде очолювати орган місцевого самоврядування. В Україні були випадки таких заяв, але всі ці заяви мали відмову. Можна сказати, що суддя, яка виносила вирок про моє законне обрання, писала історію. Такого ще в Україні не було.
KV: Чому Ви обрали для політичної кар’єри саме Києво-Святошинський район?
Вадим Гедульянов: Раніше я ще за студентських років у Одесі займався бізнесом. Певні бізнес-інтереси були пов’язані з Києвом. Це було майже чотири роки тому. Я переїхав сюди і оселився саме в Києво-Святошинському районі. Потім мені запропонували за півроку до виборів 2015 року балотуватися тут. Я тоді обходив весь свій округ і багато спілкувався з людьми, які, щоправда,були зневірені. Мовляв, молодий хлопець, і навряд чи в нього щось вийде. Я тоді справді дав багато обіцянок, які зараз продовжую виконувати на посаді голови.
KV: Ви людина амбітна щодо політики?
Вадим Гедульянов: Звичайно. Я не вірю в те, що людина в політиці може бути не амбітною, може не прагнути досягти чогось більшого. Але амбіції можуть бути різними. Хтось отримує задоволення від свого дорого облаштованого кабінету, шкіряного крісла чи запису у трудовій книзі. І це трагічно.
Мені подобається бути ефективним, і мені б хотілося бути ефективним для держави на будь-якому рівні. Знову ж таки, треба тверезо себе оцінювати. Якщо б мені запропонували посаду міністра, наприклад, я б відмовився бо просто до цього не готовий. Зараз я активно вчуся - вивчаю англійську, займаюся своєю дисертацією. Багато раджуся з людьми, які давно працюють у самоврядуванні. Звичайно, мені цікаво бути депутатом вищого рівня, але маю зараз багато проектів, які я ще маю реалізувати в районі і виконати свої обіцянки. Не бачу сенсу іти на вибори у ВР, якщо досі не виконав свої обіцянки на місцевому рівні.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити”
Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл”
Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся”
Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують”
Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює”
Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині”
Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету”
Ростислав Кириченко: “Коли температура піднімається до 30 градусів, на Київському водосховищі – ціла катастрофа”
Василь Гриша: “Районні адміністрації вже себе віджили”
КиевVласть
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Сквирської районної ради Василем Гришею.
KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого?
Василь Гриша: За 2016 рік до зведеного районного бюджету надійшло 223,2 млн гривень, що становить 136,8% до минулого року. Перевиконання склало 52 млн. гривень. До місцевого бюджету надійшло 118 млн гривень, перевиконання - 34 млн гривень.
За січень-травень 2017 року до зведеного бюджету надійшло 108 млн гривень, що становить 200,9% до рівня минулого року, перевиконання - 43,1 млн гривень. До місцевого бюджету надійшло 49,7 млн гривень, перевиконання – 13,7 млн гривень.
Збільшення надходжень відбулось за рахунок збільшення податків на доходи фізичних осіб, що зумовлено зростанням виробництва та збільшенням робочих місць.
Так, ТДВ “Шамраївський цукровий завод” в минулому році виробило 34 тис. тонн цукру проти 15 тис. тонн цукру в 2015 році.
Значно наростили виробництво промислової продукції ТОВ Фірма “Грона”, ТОВ “Сквирський КХП”, ТОВ “Грона Партнер”, сільськогосподарські підприємства, ТОВ АФ “Колос”, ПП АФ “Розволожжя”, СГПП ім. Гагаріна. Також суттєві надходження маємо за рахунок сплати єдиного податку, плати за землю.
В лютому цього року на сесії районної ради ми відмітили 10 кращих платників податків, вручивши їм ікони Семистрільної Богородиці та Миколи Чудотворця, оздоблені бурштином.
KV: Чи “переманюєте” в район компанії з Києва, як це роблять інші?
Василь Гриша: Навпаки, в 2016 році район залишили 40 підприємств, які мали юридичну адресу в Сквирському районі. Ми більше приділяємо увагу підприємствам, які працюють на Сквирщині. Усі вони справно сплачують податки.
KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Василь Гриша: В нас була спроба створити Шамраївську об’єднану громаду. Але до неї вирішили долучитися лише Рудянська та Тарасівська громади. Через це питання було закрито.
В 2016 році у сіл з’явилися певні суми грошей, які вони змогли використати на зовнішнє освітлення, ремонт ФАПів, будинків культури. Тому побоюються, що цих коштів вони більше не одержать.
Ось нам кажуть - об’єднуйтесь. Але громади вже мають гіркий досвід об’єднання колгоспів, через яке бригадні села занепадали. Я неодноразово казав реформаторам - розпишіть правила об’єднання, як в проекті ЄС/ПРООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, в якому брали участь 13 громад нашого району (2008-2013 року). Там чітко визначені мета, принципи, завдання, фінансування, відповідальність сторін, етапи реалізації.
Ми просили показати позитиви реформи децентралізації на прикладі Калитянської ОТГ. Але ж цим ніхто займатись не хоче.
Незважаючи на те, що у місцевих жителів та сільських голів немає бажання об’єднуватись, я не виключаю, що у цьому році Сквирська ОТГ піде на вибори, бо такі наміри в наших органах центральної влади є.
KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені?
Василь Гриша: В 2017 році маємо завершити газифікацію сіл Оріховець, Каленна, Мовчанівка. Будівництво їх було розпочато у 2012 році за кошти НАК “Нафтогаз України”. Але вибори до Верховної Ради завершились і підвідні газогони залишились незавершеними. А люди в цих селах вже проклали вуличні газогони, почали газифікацію власних будинків. Для цього з районного і сільських бюджетів цих сіл ми виділили 1,02 млн гривень.
Також плануємо завершити недобудований газогін до с. Рогізна, який розпочато в 2008 році. Там люди також провели вуличні газогони, підвели мережі до власних будинків. Зараз поновлюємо проектно-кошторисну документацію.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
12 об’єктів інфраструктури ми подали до області - вони виділять нам 23,3 млн гривень. З районного, міського та сільських бюджетів на співфінансування буде виділено 4,7 млн гривень. Це - реконструкція даху Сквирського НВК “Залальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4-дитячий садок”, капітальний ремонт Сквирського дошкільного навчального закладу (ясел-садка) комбінованого типу №6 “Ромашка”, капітальний ремонт будинків культури в с. Селезенівка і Пустоварівка, капітальний ремонт доріг по вул. І.Франка в с. Руда, по вул. Залізнична в м. Сквира, по вул. Шевченка в с. Чубинці, по вул. Лісова в с. Малі Єрчики, реконструкція існуючих водопровідних мереж в с. Миньківці, реконструкція існуючого водогону в с. Руда, будівництво чотирьох свердловин в с. Шамраївка, реконструкція вуличного освітлення в с. Терешки.
В 2017 році завершуємо підключення до електромережі системи водопостачання масиву “Ярки” в м. Сквира, капітальний ремонт якого зроблено за рахунок співфінансування державного та міського бюджетів.
За рахунок районного бюджету завершуємо ремонт І поверху адмінприміщення Сквирської центральної районної лікарні, яке до цього часу не використовувалось. Також планується ремонт в НВО “Сквирський ліцей” та Сквирській ЗОШ І-ІІІ ст. №3 та ремонт приміщення Сквирського районного Будинку культури. Приміщення Сквирської ЗОШ І-ІІІ ст. №5 буде облаштовано під дитячий садок. В приміщенні районної ради вже замінені вікна.
KV: Чи працює в районі “Прозорро”?
Василь Гриша: В системі електронних закупівель “Прозоро” зареєстровано 92 розпорядників та отримувачів бюджетних коштів Сквирського району. Станом на 1 червня 2017 року в системі оголошено 301 закупівлю на загальну суму 49,5 млн гривень, завершено 271 закупівлю, 7 закупівель відмінено (не відбулися), в активній стадії перебуває 23 закупівлі. Результатом використання системи за звітний період є економія бюджетних коштів, що складає 866 тис. гривень.
Система працює справно, проблем із її використанням не виникало.
KV: Розкажіть про розвиток району і проблеми, які виникають на цьому шляху?
Василь Гриша: Сквирський район – це аграрний район з розвиненою промисловістю. У нас є 18 підприємств, які виробили в 2016 році продукції на суму 1,3 млрд гривень, що становить 123,1% до рівня 2015 року.
Тривалий час через неврегульованість на державному рівні не працює ДП “Тхорівський спиртзавод”, який був бюджетоутворюючим для с. Тхорівка. Не працюють також два цегельні заводи в Сквирі через невирішені питання з отримання дозволів на видобуток суглинків. Починає діяльність Сквирська філія ДП “Укрветсанзавод”, яка не працювала тривалий час через припинення газопостачання.
Також є проблема із відсутністю іноземних інвестицій. Все це суттєво додало б в розвитку району. Є в нас і земельні ділянки, де можна б розмістити промислові підприємства.
У 2008 році, до нас хотів зайти іспанський інвестор – компанія “УРСА”, яка займається теплоізоляційними матеріалами. Інвестиція – 120 млн долларів. Крім того за свої кошти інвестор мав замінити весь міський водогін. Я майже рік з ними співпрацював, але обласна рада, в особі комісій з питань земельних відносин не давала дозвіл на земельну ділянку тривалий час. Тому інвестор пішов.
KV: Які земельні скандали у Сквирському районі? Назвіть “гарячі точки”?
Василь Гриша: Земельні скандали на Сквирщині, як і загалом по Україні, з'явились після внесення змін до Земельного Кодексу України, яким право розпоряджатись землею надали Держгеокадастру. З того часу землі запасу та резерву часто віддають комусь невідомому, а не жителям району.
Так було в 2013 році, коли землю біля 800 га віддали громадянам, про яких нам було нічого не відомо. Я ініціював звернення від сільських голів, а потім від районної ради до Генеральної прокуратури України про розслідування цієї схеми.
Врешті прокуратура звернулась з позовом до суду, справа слухалась тривалий час. Під тиском громадськості ГУ Держгеокадастру скасувало свої накази про укладання договорів з громадянами Опалко та Конюшенко.
Крім того, нещодавно в с. Малі Лисовці воїнам АТО надали громадське пасовище. В цій ситуації нам також вдалось досягти взаєморозуміння.
Наша районна рада вже кілька разів зверталась до Верховної Ради України з проханням повернути право розпоряджатись землями за межами населених пунктів сільським та міським радам. 13 червня цього року нам прийшла відповідь від Комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради України про те, що 31 березня 2016 року народними депутатами Кулінічем О.І., Лунченком В.В., Федоруком М.Т. поданий відповідний законопроект.
KV: Чи є проблеми зі створенням госпітального округу?
Василь Гриша: Коли у лютому місцеві дізнались про цю реформу, відразу на мене посипались питання - чому я вирішив закрити ЦРЛ? Та як пояснити людям, що навіть нам, головам районних рад, ніхто не відповів на питання про долю районних лікарень і я особисто нічого закривати не буду?
Тут, як і в питанні децентралізації, ніхто не створив чітких правил, а людей лякає невідоме.
KV: Наскільки в районі подорожчав проїзд і що планує робити районна рада в цьому питанні?
Василь Гриша: “Маршрутних” бунтів на Сквирщині не було. Найдорожча ціна квитка до с. Мовчанівка – 22 гривні, до Києва - 60 гривень. Проект районної Програми щодо пільгового перевезення розробляється.
Довгий час в районі були проблеми з довозом пасажирів з райцентру до с. Пищики через с. Великополовецьке, до с. Руда через с. Безпечну, до с. Кам’яна Гребля через с. Золотуха, до с. Миньківці через с. Малі Лисовці. Райдержадміністрація довго не вирішувала це питання.
7 квітня цього року я оперативно зібрав комісію з питань соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансів, яка розглянула це питання по суті, в якому рекомендувала райдержадміністрації забезпечити перевезення пасажирів за цими маршрутами з 10 квітня 2017 року.
В разі невиконання вимог комісія мала ініціювати скликання позачергової сесії районної ради для розгляду цього питання. Але з 10 квітня перевезення пасажирів за цими маршрутами поновили. Це яскравий приклад того, як районна рада може впливати на процеси в районі.
KV: На Вашу думку, районна адміністрація - важливий орган місцевої влади?
Василь Гриша: Районні адміністрації на районному рівні, я вважаю, вже себе віджили. Давно потрібно було підняти питання про те, щоб їхні повноваження перейшли до виконкомів. Люди частіше йдуть до райради і вимагають вирішення тих чи інших питань. Тому радам, крім відповідальності, треба дати засоби, якими можна вирішувати запити людей.
Я думаю, що це приведе до збалансованості в соціально-економічному та культурному розвитку території. Тоді і відповідальність буде більш персоніфікована і добір кадрів - якісніший. У нас за 7 останніх років уже 4 голови райдержадміністрації змінилось.
KV: Чи є конфлікт між РДА і радою?
Василь Гриша: Ми працюємо разом. У стосунках з райдержадміністрацією інколи робочі конфлікти виникають. В першу чергу, це стосується якості підготовки питань, зокрема, програм для розгляду на сесіях районної ради. Ми їх повертаємо на доопрацювання. Даємо об’єктивну оцінку стану речей. Це не подобається.
Я вже називав серед проблем пасажирські перевезення. Також мають місце суперечності в пріоритетах фінансування тих чи інших галузей. Зокрема, на підвищення тарифних розрядів педагогічним працівникам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 974 від 14.12.2016 року з 1 березня 2017 року райдержадміністрація не бажала виділяти коштів, а лише на капітальні видатки. На засіданнях комісій я переконав депутатів, що це буде несправедливо, коли вчителі будуть отримувати підвищені тарифні розряди, а решта педагогічних працівників ні. Комісії, а потім сесія проголосували за це.
Звичайно, у райдержадміністрації були незадоволені цим. Але в цілому в наших стосунках перемагає здоровий глузд. І це головне.
KV: Чи є стабільність в роботі районної ради?
Василь Гриша: З самого початку, коли мене обрали, я всім сказав - у нас є одна партія - Сквирська. Більшість депутатів в районній раді люди досвідчені, мудрі. Ми працюємо в інтересах жителів району. І не має значення, від якої партії депутат.
Звісно, є декілька депутатів, які намагаються виносити політичні аспекти. Але більшість цього не сприймає.
9 червня засідала комісія з питань регламенту, законності і правопорядку, яка дала оцінку стану відвідування депутатами сесій, засідань постійних депутатських комісій. Ми підготували інформацію для комісії, яка об’єктивно висвітила цю проблему. Оприлюднили це на сайті райради та у газеті “Вісник Сквирщини”. Люди мають бачити кого обрали.
KV: Чи є у районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією?
Василь Гриша: Співпраця є. Особливо з Департаментом капітального будівництва і ЖКГ. Як я вже казав, на співфінансуванні у нас 12 об’єктів інфраструктури в цьому році, це значний показник. Ми працюємо конструктивно.
Звісно, є проблеми, які не чують на обласному рівні. Але це - земельні питання, які вирішити може тільки Держгеокадастр.
Читайте: Досье: Гриша Василий Васильевич
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру?
Василь Гриша: Я маю достатній досвід роботи у владних структурах районного рівня: 7 років працював начальником Сквирського, згодом Білоцерківського РВ ГУ МВС України в Київській області, 3,5 роки - першим заступником голови Сквирської райдержадміністрації. Також я - депутат Сквирської районної ради 7 скликань.
Я прийшов, щоб у “машині” органів місцевого самоврядування відрегулювати всі зламані механізми і поставити їх на користь жителям району, навести елементарний порядок.
Коли у листопаді 2015 року я став головою ради, то дізнався, що на жодне приміщення, в тому числі районної ради, немає свідоцтва про власність, музей 10 років не працює, бо знаходиться в аварійному приміщенні, кінотеатр в м. Сквира не працює з 1990 року, немає пристойного приміщення РАЦС, залу урочистих подій, конкурс “Найкращий населений пункт з благоустрою та охорони громадського порядку”, який я запровадив у 2007 році, не проводився.
Зараз уже 10 свідоцтв в роботі. Музей через 4 місяці моєї роботи одержав інше відремонтоване приміщення. Через 2 місяці відновили конкурс “Найкращий населений пункт з благоустрою та охорони громадського порядку”. В кінці 2016 року вже підвели підсумки і визначили кращих.
Я відновив також футбольну першість району. При мені вперше вшанували підприємців району. Виготовили проектно-кошторисну документацію для ремонту кінотеатру, в якому крім кінотеатру, має функціонувати зал урочистих подій, РАЦС, ЦНАП.
Підняв на порядок денний питання по газогонах, про які говорив раніше. Впритул ми зайнялись питаннями енергозбереження шкіл, медичних закладів, забезпечення населення питною водою. Допоміг інвесторам в спорудженні п’ятиповерхового житлового будинку в м. Сквира.
Моя мрія - повернути в район проект ЄС/ПРООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, з яким ми працювали в 2010-х роках, який був цікавим не лише в тому, що вирішував конкретні проблеми жителів, а й тим, що сприяв розвитку самоорганізації громад. Після того, як президентом став Віктор Янукович, я пішов з органів влади у сільське господарство. Слідом за мною “пішов” з району і проект.
Та головна моя мета - продовжувати працювати на користь людям.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити”
Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл”
Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся”
Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують”
Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює”
Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині”
Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету”
Ростислав Кириченко: “Коли температура піднімається до 30 градусів, на Київському водосховищі – ціла катастрофа”
Фото: Ігор Дармостук, КиевVласть
КиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0007
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 19:19:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 2
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 19:19:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0005
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145248', '145190', '145142')
ORDER BY `published` DESC
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 19:19:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0006
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.4415
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"гроші"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 19:19:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"гроші"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 2040, 10
0.0028
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('55497', '55488', '2364', '2362', '55462', '55427', '55421', '55420', '55411', '55392')
0.4077
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 19:19:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"гроші"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)