В январе-сентябре 2019 года объем внешней торговли услугами в Киевской области составил 253,2 млн долларов, а импорт – 117,5 млн долларов. Таким образом, за этот период объем экспорта превысил импорт на 135,6 млн долларов. Об этом KV стало известно из сообщения на сайте ГУ статистики в Киевской области.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Отмечается, что всего экспортно-импортные операции предприниматели Киевской области осуществляли с 56 странами мира.  Наибольший объем экспорта услуг с Киевщины осуществлялся в такие страны: Германия – 46 млн долларов; Кипр – 31 млн долларов; Турция – 21,4 млн долларов; Польша – 18 млн долларов; Великобритания – 9 млн долларов. Наибольший объем импорта услуг на Киевщину осуществлялся из следующих стран: Кипр – 20 млн долларов; Германия – 15,8 млн долларов; США – 12,5 млн долларов; Дания – 8,6 млн долларов; Швейцария – 7,7 млн долларов. Експорт Імпорт тис.дол. США тис.дол. США Усього 253211,2 117574,4 у тому числі Австрія 5907,5 8035,3 Азербайджан 1479,5 149,1 Афганістан 482,8 – Беліз 1814,1 – Бельгія 1427 3608,7 Білорусь 6022,6 792,8 Болгарія 1131 220,5 Велика Британія 9002,5 4168,2 Вiргiнськi Острови (Брит.) 2437 к Вірменія 84,3 к Гонконг 5118 116,4 Греція 2202,5 173,7 Грузія 1288,7 556,3 Данія 1897,3 8645,6 Естонія 749,1 160,8 Ефіопія к – Ізраїль 2898,9 73,3 Індія 6258,4 – Ірландія 6984,1 к Іспанія 551,8 1550,1 Італія 3022 488,3 Йорданія 171,5 к Казахстан 1925,9 332 Канада 1762,5 78,6 Катар 3302,9 – Китай 772,7 561,1 Кіпр 31095,8 20069,6 Корея, Республiка 161,2 403,2 Коста-Рика к – Латвія 3050,6 798,6 Литва 1443,8 723,8 Люксембург 80,6 к Мальта 1056,8 к Молдова, Республіка 1997,6 512,9 Нідерланди 8921,5 7601,8 Німеччина 46046,4 15875,6 Норвегія 1455 364,9

24-30 листопада в столиці відбудеться фінал Другого всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Другий всеукраїнський театральний фестиваль-премія ГРА (Great Real Art), який минулого року  заснувала Національна спілка театральних діячів України, визначив 12 фіналістів, які змагатимуться за звання кращої вистави. Проект реалізовується за підтримки Міністерства культури України та Департаменту культури КМДА. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" - Друга “ГРА” стартувала на початку нинішнього року, зібравши для розгляду театральні прем’єри 2018-го. Заявки надходили з різних регіонів України від різних за формою власності і форматом роботи театральних колективів, – зазначила експерт фестивалю, театрознавець, доцент Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва, кандидат мистецтвознавства Анна Липківська, - Минулого року на конкурс було подано 70 заявок, цього – 84. Далі експертна рада фестивалю, що складається з відомих і компетентних театральних критиків, театро- і музикознавців, вибрала 30 кращих вистав. Саме вони потрапили до лонг-листа і продовжили змагання за право бути найкращими. Із березня по червень експерти подорожували містами України і переглядали ці три десятки вистав. В липні відбулася головна театральна подія літа: організатори фестивалю оприлюднили шорт-лист із 12-ти вистав, які пройшли до фінальної частини. Фінальний етап стартуватиме у столиці 24 листопада, і вже міжнародне журі оцінюватиме 12 вистав-номінантів. Саме з цієї дюжини міжнародне журі визначить переможців в 6 загальних та 6 індивідуальних номінаціях. Хто саме і за що отримає український театральний Оскар, стане відомо під час Церемонії нагородження 30 листопада в Національному театрі ім. Івана Франка. У театралів  протягом останнього тижня листопада буде можливість подивитися вистави-фіналісти з різних міст в Києві на різних театральних майданчиках. І не просто подивитися, а й оцінити творчі роботи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Враховуючи масштаб і резонанс проекту, НСТД розширила перелік номінацій. Як і минулого року, від експертів ГРИ дізнаємося про найкращу драматичну виставу; дитячу; музичну у жанрі опери/оперети/мюзиклу; хореографічну/балетну/пластичну; виставу камерної сцени (до 150 глядачів); пошуково-експериментальну постановку (на перетині театральних / мистецьких жанрів). Як зазначила пані Анна Липківська, цього року ще будуть переможці у шести індивідуальних номінаціях: за найкращі жіночу та чоловічу ролі; режисерську роботу; сценографію; хореографію та музичне рішення вистави. 24 листопада о 16:00 в Київському театрі на Подолі відбудеться урочисте відкриття  фестивалю-премії. Оцінювати вистави-номінанти та визначати переможців буде міжнародне журі: журналіст, музикознавець і музикант Дітер Топп (голова журі, Кельн, Німеччина); історик, педагог та громадський діяч Адам Бала (Варшава, Польща); генеральна директорка Національного театру "Іон Дачіан" в Бухаресті Б’янка Іонеску-Балло (Румунія); драматург, публіцист, театральний критик Томас Ірмер (Берлін). - Чому саме “ГРА”?  Тому, що в самій назві Фестивалю організатори намагалися поєднати ігрову природу театру – умовні форми, складні стосунки з реальністю. Або, як воно звучить у абревіатурі латиницею – “велике справжнє мистецтво”, – пояснює театрознавець, експерт Фестивалю Анна Липківська, – І це справді так, бо фестиваль охоплює всю країну: від Маріуполя й Сєвєродонецька до Мукачево й Берегово, від Сум і Чернігова до Одеси й Миколаєва. Ми чекаємо на театральні відкриття. Наприклад, цього року прекрасно прозвучав Одеський театр ім. Василька, який веде запеклу боротьбу проти рейдерського захоплення театру. Вразили нестандартним рішенням постановок вистави “Коріолан” Національного драматичного театру ім. І. Франка, “Орфей і Еврідіка” Одеського національного академічного театру опери та балету, “Фрекен Юлія” від столичного театру “Золоті ворота”, “Шостий поверх” – “Погані дороги” Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької, “Баби Бабеля” Одеського театру ляльок і “Пливе човен, казок повен” від рівненських лялькарів. Цікаві й інші вистави. А тепер слово – за глядачами! ШОРТ-ЛИСТ ІІ Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії “ГРА” Номінація “За найкращу драматичну виставу”: 1. Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, ГО “Інститут дослідження театру “Шостий поверх” – “Погані дороги”; 2. Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка – “Коріолан”; Номінація “За найкращу виставу камерної сцени”: 1. Київський академічний театр на Печерську, ГО “АРС МАГНА” – “Бог різанини”; 2. Київський академічний театр “Золоті ворота” – “Фрекен Юлія”; Номінація “За найкращу виставу для дітей”: 1. Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва – “Король Дроздобород”; 2. Рівненський академічний обласний театр ляльок – “Пливе човен, казок повен”. Номінація “За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу”: 1. Київський національний академічний театр оперети – “Скрипаль на даху”; 2. Одеський національний академічний театр опери та балету – “Орфей і Еврідіка”. Номінація “За найкращу хореографічну/балетну/пластичну виставу”: 1. Академічний театр “Київ Модерн-балет” – “Спляча красуня”; 2. Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької – “Правда під маскою”: “Пульчинелла”, “Весна священна”; Номінація “За найкращу пошуково-експериментальну виставу”: 1. Київський академічний театр на Печерську – “Світ у горіховій шкаралупі”; 2. Одеський академічний обласний театр ляльок – “Баби Бабеля”. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"КиевVласть

Запитання перше. Медична реформа від Супрун. Весною 2016 року, ще до вашого призначення в.о. міністра МОЗ я вивчав проекти змін до законів, щодо медичної реформи. Їх було три, два з них – досить пристойні і їх авторами були різні депутати профільного комітету ВР. Ці проекти дуже довго товклися в комітеті, але в зал не виносилися виходячи з відсутності політичної волі для їх прийняття. Можу сказати, що в них було практично все, що нині асоціюється з “медичною реформою”. І автономізація закладів охорони здоров’я, і “гроші за пацієнтом”. Можу сказати, що необхідність внесення подібних змін у законодавство розуміли практично всі члени комітету, фахівці і лікарі. Повторюю, питання було лише у відсутності політичної волі для її реалізації. Після Вашого призначення в.о. міністра Кабінет Міністрів вніс в профільний комітет ще один варіант закону, який відрізнявся від попередніх лише одним, але принциповим пунктом. Це створення Національної служби здоров’я України, яка, згідно з цим проектом бере на себе реалізацію державної політики у сфері державних гарантій медичного обслуговування населення, а де-факто – одноосібно розпоряджається колосальними коштами платників податків. У 2020 році мова буде йти про мільярди доларів США. Практично всі фахівці в один голос заявили, що створення подібного монстра несе в собі величезні корупційні ризики, а багато хто вважав, що за ідеєю створення подібної структури стоїть Сергій Березенко, депутат профільного комітету того скликання і одна з осіб, найбільш наближена до тодішнього президента. Мабуть тому, незважаючи на категоричне неприйняття більшістю членів комітету і фахівців саме цього проекту, він все ж таки був винесений у залу ВР і пройшов. Виходячи з цього формулюю перше питання: чи правильно я розумію, що “медична реформа саме від Супрун” – є створення Національної служби здоров’я України? Запитання друге. НСЗУ. Те, що нині створюється у рамках “медичної реформи від Супрун”, це далеко не велосипед. Вперше механізм державних фінансових гарантій у сфері охорони здоров’я був розроблений… Отто фон Бісмарком. Так-так, тим самим міністром-президентом Пруссії, а потім – рейхсканцлером Германської імперії. На той час це було революційним. Держава вперше гарантувала лікарям оплату за лікування будь-якого громадянина її країни. Згодом ця система була введена у Великій Британії, де працює і донині. Але є декілька але… Німеччина вже багато років назад відмовилась від бісмарковської системи прямого державного гарантування і перейшла на іншу модель – держава гарантує перелік безоплатної медичної допомоги, але делегує це право страховим компаніям. Щодо системи охорони здоров’я у Великій Британії, то… Повторюю слова одного з знавців різних систем охорони здоров’я у світі (вибачте, не можу зараз згадати його прізвище): “Громадяни всіх без винятку країн світу вважають, що їх система охорони здоров’я є поганою”. Так ось. Громадяни Великої Британії вважають, що їх система охорони здоров’я є дуже поганою. Це емоції. А ось – факт. У Великій Британії менше половини пацієнтів доживають до запланованої бюджетної операції. І це при англійських можливостях, щодо бюджетного фінансування. Фактично, альтернатива проста. Якщо тобі потрібна операція – шукай гроші на платну, або розраховуй на те, що залишишся живим, поки підійде твоя черга. Тепер можу сформувати друге питання: чому при абсолютно різних механізмах організації роботи системи охорони здоров’я в Україні було реалізовано чи не найгіршу? Чи не для того, щоб створити НСЗУ, на який можна витягнути десятки мільярдів бюджетних коштів під крики про “медичну реформу”? Запитання третє. В.о. міністра МОЗ і страхова медицина. Зрозуміло, що створення НСЗУ ніяким чином не допомагає розвитку страхової медицини. Але читати від державного службовця вашого рівня, що розвиток страхової медицини веде до “олігархізації медичної сфери” – вибачте, це якийсь сюр. Абсолютна більшість розвинутих країн світу в той чи інший спосіб розвивають саме страхову медицину. Скандальний проект Обами, де теж були державні гарантії, і який був відмінений Трампом, працював саме через страхові компанії. І відмінили його не тому, що він був поганий, а тому, що більшість американців вирішили, що їх лікування – їх власна справа. Хочеш лікуватися – сам купуй страховку чи плати кешем, але платники податків не повинні платити за тих, кому страховка не по карману. Чому ж все-таки страхові компанії? Причина банальна – гроші. Пацієнту, за якого платить держава чи НСЗУ, абсолютно все одно скільки буде коштувати його лікування. Клініка зацікавлена отримати від нього як найбільше. НСЗУ – далеко, вона просто не в змозі проконтролювати кожний випадок медичного втручання. Що отримуємо? Фактичну безконтрольність з боку деяких “бізнесменів” від медицини. Я про те, що в рахунку, який буде виставлятися на державу (в даному випадку НСЗУ), буде море дописок. Не дивлячись ні на які протоколи, які нині розробляються, точніше, перекладаються з англійської НСЗУ. А як такий варіант, як дописки пацієнтів – “мертві душі”? Чи може якась клініка дописати з десяток чи декілька сотень на рік пацієнтів, яким було діагностовано, наприклад, запалення легенів і яких ця клініка ніби вилікувала? Відповідь очевидна – дуже легко, не дивлячись на систему контролю від НСЗУ. Тому розумні держави використовують страхові компанії, говорячи їм: шановні страховики, боріться за пацієнтів, отримуйте за кожен договір з ними кошти з бюджету але гарантуйте, що лікування кожного з них буде оптимальним. А якщо лікарі щось зробили не так – звертайтеся до суду і відбивайте свої збитки. Це – сенс страхової медицини. Це те, заради чого практично всі країни, де є державні гарантії охорони здоров’я, передовіряють це право приватним страховим компаніям. Тепер можна сформулювати третє питання до пані Супрун. В Україні сотні страхових компаній, які працюють за вітчизняним законодавством і платять податки в державний бюджет. Невже пані Супрун дійсно вважає, що конкуренція між страховими компаніями за пацієнтів призведе до “олігархізації медичної галузі?” Не думаю. Пані Уляна при моїй зустрічі з нею справила враження дуже розумної і, головне, цілком адекватної людини. Тоді може питання в якійсь особистій зацікавленості пані Уляни в розвитку єдиного медичного страховика – державного? Запитання четверте. Коли стане зрозумілим, скільки буде коштувати операція по видаленню апендициту? З самого початку медичної реформи, а це 2017 рік, я задаю це питання і у блогах, і у своєму ФБ, і при приватних бесідах. І знаєте, що головне. Ще ні разу не отримав відповідь на нього. А вона (відповідь) важливіше, ніж сотні переможних фанфар про хід реформи. І зрозуміло, що апендицит – це образ. Питання ширше: скільки будуть коштувати ті чи інші медичні процедури. Ми добре знаємо, що нині в країні операція по видаленню апендициту коштує 300-400 доларів США в карман лікаря. Як і розуміємо, що ці кошти – гарантія того, що лікар не плюне на заробітну платню в 10 тисяч гривень і не поїде кудись за кордон. До речі з наступного року наших лікарів почне приймати Німеччина. А там зарплатня хірурга – 10 тисяч євро на місяць. Це не аби якого геніального. З початку медичної реформи, за два роки, МОЗ і НСЗУ тільки добралися до того, щоби перекласти на українську мову англійські протоколи дій, які застосовуються до пацієнта при тих чи інших симптомах. І це при тому, що з наступного року вступає у дію повна автономізація закладів охорони здоров’я другого рівня (лікарень) і за обслуговування кожного з пацієнтів вони мають отримати кошти. Якщо два роки пішло на те, щоб почати робити переклад, то скільки піде, щоб обрахувати бюджетні можливості, виходячи з середньої статистики тих чи інших захворювань? З початку цього року завдяки подібній же “швидкій” роботі МОЗ в країні була заблокована будь-яка трансплантація. І це при тому, що була прийнята відповідна законодавча база, а МОЗ відрапортував про ще одне “досягнення”. Але з підзаконними актами якось не вийшло. Як не вийшло з базою даних пацієнтів, які потребують трансплантації, і донорів. Пів року – це досить великий термін і, можливо, МОЗ і НСЗУ встигнуть все прорахувати, але я в це відверто не вірю. Підходжу до формування питання чотири до пані Супрун. А скажіть будь ласка, пані Уляно, чим ще займається МОЗ, крім масованого PR свого очільника? Запитання чотири з половиною. Операція по видаленню апендициту коштує кешем, умовно 10 тисяч гривень. Ми розуміємо, що це чиста зарплатня. Без податків, води і світла, в значній частині без амортизації обладнання, тощо. На заході подібна операція коштує умовно, але близько, в 10 разів більше. Питання до пані Супрун. Чи зможе державний бюджет витягнути, наприклад, 25 тисяч гривень і заплатити клініці за операцію по видаленню апендициту, щоб в цю суму увійшли всі видатки лікарні та податки на зарплатню, у Пенсійний фонд, інше? Якщо ж ця сума буде в десять разів менша, а це більш ніж можливо, то у нас або залишиться система побутового хабарництва у галузі, або операції будуть робити інтерни. І тоді вже риторичне питання. Зарахую, його за половину. Ми точно говоримо про медичну реформу в країні? Запитання п’ять. А хто смотрящі? У 2016 році я був ініціатором проведення круглого столу і декількох мозкових штурмів щодо зміни законодавства у частині громадського контролю над закладами охорони здоров’я. Розповім, чому це важливо. В існуючому нині механізмі всі без винятку рішення щодо фінансування і витрачання коштів приймає власник ЗОЗ. Точніше, його представник. У випадку з Київською лікарнею швидкої медичної допомоги, головою громадської наглядової ради якої я маю честь бути, департамент охорони здоров’я КМДА. З 2020 року ЗОЗ стають повністю незалежними. І можуть витрачати кошти так, як вважають за потрібне. В приватних клініках питанням контролю опікуються акціонери чи власник. В державних чи комунальних таким представником власника (народу України чи громади міста) має стати спостережна рада ЗОЗ. Тому, повторюсь, ми організували круглий стіл, проаналізували, як працюють подібні органи в інших країнах, а потім, дякую за допомогу Реанімаційному пакету реформ, провели кілька мозкових штурмів. Їх результатом став підготовлений мною проект змін до законодавства щодо створення Спостережних і Опікунських рад. Цей проект з деякими змінами був прийнятий. Не можу сказати, що ці зміни особисто мене сильно порадували, наприклад законотворці чомусь вирішили, що опікунська рада є фактично структурним підрозділом лікарні. Хоча світовий досвід свідчить про інше – гроші збираються на незалежні рахунки, а рішення щодо розподілу коштів опікунів і спонсорів приймається незалежною неприбутковою організацією. Але Бог з ними, не запрацюють опікунські ради – нічого страшного не буде. А от щодо спостережних рад, тут законодавці були більш уважні і допустили лише кілька правок, смішних з точки зору інших законів, але не принципових с точки зору того, що спостережні ради будуть мати дійсно серйозні механізми контролю за діяльністю ЗОЗ. Все нічого, але 27 грудня 2017 року, як це часто буває, під Новий рік, Кабмін видав Постанову про порядок формування Спостережних рад при ЗОЗ. Зрозуміло, що цю постанову готував МОЗ. Чесно кажучи, коли я вчитався в її текст, то багато чого зрозумів у “медичній реформі від Супрун”. Не буду вдаватися у подробиці. Просто наведу декілька прикладів з роботи громадської наглядової КМКЛ ШМД. Мені доводилося стикатися з ситуаціями, коли ми отримували сигнали: “Ми тут домовилися, що ці ліки в вашу лікарню буде поставляти фірма Х”, чи : “Лікарня у минулому році з’їла те обладнання, яке ми їй втюхали, з’їсть і у цьому”. Я не утрирую. Текст дослівний. Звісно, ми витримали кілька невеликих війн, в результаті яких ЛШМД закупає ліки через систему Прозоро, а обладнання в лікарню почали поставляти те, яке просили лікарі, але факт залишається фактом. Медицина – дуже великий бізнес, де гуляє дуже висока корупційна складова і величезні прибутки. Але виходячи з Постанови, яку прийняв Кабмін з подачі МОЗ, саме представники цих хлопців мають не просто можливості, а практично стовідсотково будуть контролювати спостережні ради ВСІХ закладів охорони здоров’я країни. Звісно, ми подали на Кабмін у суд і справа нині розглядається. Але тепер я хочу задати пані Супрун останнє питання, п’яте з половиною. Шановна пані Уляно. Єдине Ваше досягнення на посаді, це по розповідям людей, яким я довіряю, є те, що ви досить жорстко повели себе по відношенню до фармацевтичної мафії. Подробиць не знаю, просто не цікавився. Але якщо це правда, скажіть будь ласка. Однією рукою ви боретесь з корупцією у медицині, а іншою (мабуть іншою?) візуєте постанову Кабінету Міністрів, яка фактично вводить ту ж саму мафію у систему контролю над всіма лікарнями країни. При тому, що мені чітко відомо, Ви в курсі цієї постанови і розумієте всі можливості спостережних рад. Тоді хто Ви, шановна пані в.о. міністра? Читайте: Медичне страхування, страхова медицина чи державне фінансування: що зробить медицину доступною, якісною і безоплатноюКиевVласть

Мода, фешн-покази і подіуми – це, звісно, не моя тема. Я зазвичай ходжу в джинсах, футболках-поло і в кедах, бо для мене найважливіше в одязі зручність і мобільність. А для особливих подій додаю до джинсів сорочку і піджак. Але одну модну тему не можу оминути. По-перше, вона виходить набагато далі за традиційне уявлення про модну індустрію. По-друге, хочу розказати про ірпінчанку Марію Тодоренко. Минулого тижня вона взяла участь у другому етапі кастингу Міжнародного Конкурсу молодих дизайнерів New Fashion Zone. Зі своєю колекцією верхнього одягу Марія пройшла у фінал. Хоча це було непросто: за участь у фіналі, який відбудеться у вересні цього року, змагалися 700 учасників з 17-ти країн. Серед них Україна, Німеччина, Данія, Польща, Китай, Чехія, Грузія, Казахстан та інші.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Марії Тодоренко – 28 років, вона закінчила курси закрійника в Ірпені, співпрацює з виробниками одягу на аутсорсі. Колекція нашої Марії – це стиль “сіті-мілітарі”. Вона проявляє проблему, яка існує зараз в Україні – війну на сході. А також готовність захищати свої кордони на будь-яких фронтах: військових, економічних, культурних, у шоу-бізнесі, в тому числі і у фешн-індустрії. Ще одна цікава деталь: Марія поєднала агресивний стиль “мілітарі” з квітковими мотивами. Ця ідея відображає сподівання суспільства на те, що війна закінчиться і її місце заступлять квіти. Дівчина каже, що на створення нових образів в одязі її надихають подорожі, книги, фільми та саме життя. Чим цікавий конкурс New Fashion Zone? Половина учасників не мають стосунку до індустрії моди. Їхні професії часто далекі від подіумів. Наприклад, свої креативні колекції представили суддя, спеціаліст з криміналістики, фармацевт, юрист, банкір, балерина, масажист. Наймолодшому учасникові конкурсу – 11 років, а найдорослішому – 62 роки. Кожен дизайнер вкладав у свою колекцію різні суспільні контексти і актуальні повідомлення, які б хотів донести до світу. Мені подобається, що конкурс дає максимальну свободу: не обмежує за віком чи освітою; дарує всі можливості для творчої фантазії. Переможці конкурсу New Fashion Zone можуть розраховувати на гранти для розробки і створення капсульних колекцій; навчання в провідних школах дизайну країни. Тому у вересні ми в Ірпені обов’язково будемо вболівати за Марію Тодоренко.  Роботи Марії заслуговують, щоб їх побачили на світових подіумах. Я щоразу захоплююся творчими, сильними, наполегливими людьми з Ірпеня. Наші письменники, дизайнери, спортсмени, вчителі, військові несуть у світ позитивний імідж України та нашого міста, стають культурними дипломатами нашої країни. Дякуємо їм за це. Читайте: Жители Ирпеня во главе с Карплюком организовали велопробег до Киева Володимир Карплюк, лідер партії "Нові обличчя"КиевVласть

Щоб дізнатися про реальну ситуацію у районах столиці та з'ясувати, що зроблено за 2018 рік для підвищення комфорту мешканців, КиевVласть вирішила провести серію інтерв'ю з головами райдержадміністрацій Києва. Кожний очільник району читачам КиевVласть детально розкаже скільки коштів витрачається на розвиток району, що робиться для покращення умов життя, на що люди скаржаться частіше за все, які проблеми існують, скільки будується нових об'єктів, чи є проблеми із забудовниками, як вони вирішуються та які наявні плани щодо розвитку району. Восьме інтерв'ю цієї серії з головою Шевченківської РДА Олегом Гарягою. Довідка KV: Шевченківський район Києва створено згідно з постановою ЦВК УРСР 4 квітня 1937 року. У жовтні 2001 року територія району збільшилася внаслідок злиття з колишніми Радянським та Старокиївським районами міста. Сьогодні складу району входять частина Нивок та Шулявки, Дегтярі, Сирець, Волейків, Лук’янівка, Солдатська слобідка, Верхнє (старе) місто, Кудрявець, Татарка, Реп’яхів Яр, Дорогожичі, Загоровщина та Афанасівський яр. Район розташований у центральній частині міста. Межує на сході - з Печерським, на заході - зі Святошинським, на півночі - з Подільським, на півдні - з Солом'янським, на південному сході - з Голосіївським районами Києва. Межі Шевченківського району простягнулися від вулиці Хрещатик (включаючи Європейську площу, Майдан Незалежності, Бессарабський ринок) на південному сході, до вулиці академіка Туполєва на північному заході. На півдні від вулиці Льва Толстого, залізничного вокзалу на захід по проспекту Перемоги. На півночі від вулиць Ольжича, Олени Теліги на схід включаючи урочище Бабин Яр, Реп'яхів Яр, урочище Юрковиця, гора Щекавиця, Старокиївську гору, та верхні частини Андріївського узвозу та Володимирського узвозу. Фінансування KV: Яке фінансування отримав Шевченківській район Києва у 2018 році та скільки коштів виділено на 2019 рік? Олег Гаряга: Загалом бюджетні асигнування нашого району на 2019 рік  затверджені у сумі 1637,1 млн гривень, що на 234,2 млн гривень більше бюджетних призначень 2018 року (1402,9 млн гривень). Значні кошти у 2018 році (105,7 млн гривень) були витрачені на проведення капітальних ремонтів. Найбільша частина з них була направлена на об'єкти житлового господарства (67,2 млн гривень), освіти (28,9 млн гривень), фізичної культури і спорту (дитячо-юнацька спортивна школа №7 - 2,7 млн гривень), молодіжні програми (КП “Дитячий оздоровчий табір “Зачарована долина” - 1,9 млн гривень). На будівництво та реконструкцію у 2018 році було направлено 45,2 млн гривень. З них на продовження робіт з реконструкції та реставрації приміщення під розміщення державного спеціалізованого мистецького навчального закладу “Київська дитяча школа мистецтв № 2 ім. М.І. Вериківського” - 43,4 млн гривень (за рахунок державного фонду регіонального розвитку – 33,6 млн гривень та міського бюджету – 9,8 млн гривень) та реконструкцію тепломереж і каналізування (1,2 млн гривень). Читайте: Жители Нивок несколько лет ждут ремонта канализационных сетей дома, который постоянно затапливает фекалиями (видео) Крім цього, на 9,5 млн гривень було придбано обладнання для бюджетних установ та на 1,7 млн гривень комунальну техніку для КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району Києва”. Також була виділена субвенція з державного бюджету в розмірі 239,2 млн гривень: 222,8 млн гривень - на виплату зарплати педагогічним працівникам та часткове утримання шкіл та 16,4 млн гривень - грошова компенсація на утримання житла сімей загиблих учасників АТО, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб та учасників бойових дій на території інших держав. KV: В якому розмірі капітальні вкладення заплановані на поточний рік? О.Г.: У поточному 2019 році на капітальні вкладення заплановано 96,9 млн гривень. Ці кошти, зокрема, підуть на будівництво двох мереж: теплової мережі приватної котельні ПП “Бонвояж” (60,9 млн гривень), яка є проблемною вже багато років, а також відомчої котельні МЗС на вул. Молдавська та Довнар Запольського. По відомчій котельні частина робіт вже проведена. Щоб завершити роботи в повному обсязі потрібно біля 12,9 млн гривень. Як тільки погода дасть можливість, будівельники вийдуть на об'єкти. До наступного опалювального сезону ми маємо завершити всі ці роботи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На завершення робіт з реконструкції та реставрації приміщення під розміщення “Київської дитячої школи мистецтв №2” заплановано 13,2 млн гривень. На реконструкцію дошкільного навчального закладу (ДНЗ) №646 на вул. Гаврилишина – 6,8 млн гривень. Реконструкція ДНЗ №646 збільшить дитячі місця в закладах та поліпшить умови проживання мешканців. Також у 2019 році на проведення капітальних ремонтів закладів соціально-культурної сфери та об'єктів житлово-комунального господарства передбачені кошти в сумі 141,3 млн гривень. Капітальні ремонти будуть проводитись на 244 об'єктах житлово-комунального господарства та в 29-и закладах соціально-культурної сфери. KV: Хто з депутатів Верховної Ради реально допомагає району? О.Г.: Співпрацюємо з усіма, хто звертається. Народний депутат Дмитро Білоцерковець (обраний по загальнодержавному багатомандатному округу - KV) докладає багато особистих зусиль, щоб у державному бюджеті передбачалися кошти для Шевченківського району. Зокрема на розвиток благоустрою територій. У Шевченківському районі обрано 11 депутатів Київради. З усіма ми активно співпрацюємо в сферах житлово-комунального господарства, освіти, культури, охорони здоров’я, тощо. KV: Скільки громадських проектів було реалізовано у Шевченківському районі у 2018 році? О.Г.: На минулий рік було заплановано до реалізації 13 проектів на 10,1 млн гривень. З них реалізовано 10 проектів, ще 3 знаходяться на виконанні. Проблема у тому, що не завжди автор ідеї враховує всі нюанси її реалізації. Наприклад, у проекті щодо облаштування пішохідних доріжок у парку “Сирецький яр” на рівні первинної експертизи була допущена помилка. В результаті коштів, які отримані на проект, вистачило тільки для підготовки проектно-кошторисної документації. Отже на сьогодні розроблено проект, а також до бюджетного запиту на 2019 рік була подана пропозиція щодо фінансування будівництва цих доріжок. У цьому році ця громадська ініціатива буде повністю реалізована КП “Київзеленбуд” та КП “Київміськсвітло”. Читайте: С 16 февраля в Киеве начнут учить воплощать проекты общественного бюджета Аналогічна ситуація з проектом “Сирецький олімп”, який стосується створення всесезонного спортивного комплексу у Шевченківському районі. Сьогодні в межах виділених коштів проект виконано частково, а до бюджетного запиту на 2019 рік подана пропозиція щодо фінансування капітального ремонту спортивного майданчика. Були певні складності з реалізацією проекту “Банк одягу”. Ідея авторів - отримати комунальне приміщення, відремонтувати його і розмістити в ньому “Банк одягу”. На сьогодні проведені всі закупівлі устаткування та обладнання, завершено роботи по ремонту приміщення. KV: На 2019 рік є нові громадські проекти для реалізації? О.Г.: Так. Кількість громадських проектів по нашому району із року в рік збільшується. Якщо у 2017 році було тільки 6 проектів, а у 2018 - 13, то на 2019 рік заплановано до реалізації 45 проектів на загальну суму 17,0 млн гривень. В освітянських закладах буде реалізовано 37 проектів на суму 11,4 млн гривень. Буде проведено 2 фестивалі вартістю 2,9 млн гривень. Також заплановано 4 проекти з благоустрою території району вартістю 1,9 млн гривень та 2 проекти спрямовані на розвиток фізкультури і спорту району на загальну суму 620 тис. гривень. Більшість з проектів як і у минулому році йдуть по галузі освіти. У 2018 році це був ремонт коридорів школи №1, спортивного майданчика школи № 41, баскетбольного поля школи № 70, створення дитячого та спортивного майданчика “Сирецький яр”, заміна дитячого майданчика біля будинку по вул. Академіка Грекова, 12-А, закупівля сучасного звукового обладнання, відеоспостереження та комп'ютерної техніки центру творчості “Шевченківець”, створення майданчику “Галявина казок”. Проте у нас є вже певні фішки. Наприклад, фестиваль Radioday free open air, який проводиться в рамках святкування дня міста. У минулому році ми його проводили на Європейській площі. З локацією у 2019 році поки що визначаємося. Також будемо в рамках реалізації громадських проектів організовувати у грудні фестиваль зимових видів спорту. А навесні відкриємо біля РАЦСу скульптуру “Закохані наречені”. Читайте: В Киеве начался прием проектов Общественного бюджета-2020 Дорожньо-транспортна інфраструктура KV: Є плани щодо покращення транспортної інфраструктури району? О.Г.: У минулому році були відремонтовані вул. Ярославів Вал та Леонтовича. Нещодавно завершено роботи по вул. Олени Теліги. Проте в старому місті багато маленьких вуличок, які потребують ремонту. Серед них вул. Стрітенська, Рейтарська, Івана Франка, Бульварно-Кудрявська, Гончара, Тургенівська та інші. Читайте: Кличко открыл улицу Леонтовича после капитального ремонта Громадські активісти, які представляють “Агенти змін”, провели грунтовне дослідження щодо зменшення навантаження транзитного транспорту по вул. Ярославів Вал за допомогою комп’ютерного моделювання. Протестували нову модель організації дорожнього руху по цій вулиці. Зараз по ній проїзжає щодня біля 2 тис. автомобілів транзитом, а лише 200 автомобілів належать людям, які там працюють або проживають. Ми хочемо прибрати з вулиці весь транзитний транспорт, зробивши частину вулиці пішохідною. Думаю, до цього питання ми повернемося, коли почнемо ремонтувати вул. Івана Франка. Читайте: Волонтеры хотят превратить улицу Ярославов Вал в Киеве в комфортное общественное пространство Окрім капремонтів, впродовж 2018 року було влаштовано 27 паркувальних карманів, які забезпечують рух транзитного транспорту центральною частиною міста. Потребує ремонту дорожнє покриття на Михайлівській та Софіївській площі, а також на площі біля Національної опери. Треба ремонтувати вул. Володимирську та Богдана Хмельницького. І це є в поточних планах. На 2019 рік заплановано продовжити виконання робіт з капітального ремонту вул. Льва Толстого. Також Програмою економічного та соціального розвитку Києва передбачено розпочати роботи з капітального ремонту на вул. Довженка, пл. Театральна, пл. Софіївська, пл. Михайлівська, вул. Хрещатик, пл. Майдан Незалежності, вул. Дегтярівська, вул. Мельникова, вул. Татарська, вул. Терещенківська, вул. Пушкінська. Про заплановані роботи повідомлено підприємства ПрАТ "АК "Київводоканал", КП "Київтеплоенерго", ПрАТ “ДТЕК Київські Електромережі” та ПАТ “Укртелеком” для уникнення аварійних ремонтів інженерних мереж на щойно відремонтованих вулицях. Проте пріоритет міста на 2019 рік - благоустрій та асфальтування дворів та міжквартальних проїздів. KV: Скільки планується провести таких ремонтів? О.Г.: В минулому році було розпочато ремонти близько 40 дворів. А в цьому році на ці цілі передбачено 64 млн гривень. Плановий перелік дворів вже є. Проте ремонтні роботи ми хочемо синхронізувати з роботами по ремонту мереж КП “Київтеплоенерго”, щоб не було нових розриттів. Зараз інформація щодо наших планів по ремонту дворів вже надана теплоенергетикам. Також плануємо ремонти там, де вже розкопано. Сьогодні на території району 606 таких “копанок”, які залишилися у спадок після ремонтів мереж тодішнього АК “Київенерго”. KV: Що саме планується реконструювати на вул. Хрещатик та Майдані Незалежності? О.Г.: На капітальний ремонт вулично-дорожньої мережі Хрещатик виділено 108 млн гривень та 4 млн гривень закладено на проектні роботи. В першу чергу, це проектування інженерних мереж, підземних переходів, гідроізоляції, капітального ремонту верхнього покриття тротуарів і сходів, а також відновлення благоустрою. Справа у тому, що сьогодні на будь-які роботи потрібна відповідна проектна документація. Наприклад, вирішили поставити ліфт для людей з особливими потребами з пішохідного переходу на вулицю. А це вже побудова нового об'єкта, який треба проектувати. Та сама висадка дерев на Хрещатику також потребує проектування, бо потрібно встановлювати крапельний полив. KV: Проведення реконструкції вул. Хрещатик та Майдану Незалежності можливе у 2019 році? О.Г.: Складно сказати. Замовником проекту є КК “Київавтодор”. Думаю, все залежить від того, як швидко підготують проект. Те, що треба ремонтувати інженерну інфраструктуру та дорожнє покриття на центральній вулиці та площі столиці, ні в кого сумнівів не викликає. Читайте: Почему Крещатик могут не внести в список всемирного наследия ЮНЕСКО KV: Що планується зробити для покращення організації руху громадського транспорту в районі? О.Г.: Ми піднімаємо це питання, але його повне вирішення не в компетенції райадміністрації. Є значні складності з транспортним сполученням по вул. Дмитрівській, яка давно потребує реконструкції. Проте особливо гостра проблема з організацією руху громадського транспорту сьогодні на Лук'янівці. Її рішення можливе тільки тоді, коли остаточно буде зроблено проект реконструкції Лук'янівського депо і Лук'янівської площі. Нова транспортна модель на Лук'янівці розробляється вже декілька років. Планується, що буде розширена вул. Бердичівська за рахунок території трамвайного депо. Транспорт буде йти з вул. Дегтярівської та Білоруської на вул. Бердичівську. Проїзду через Лук'янівську площу не буде. Вона стане пішохідною. Для розв'язки планується використовувати вул. Коперника. Розглядалися пропозиції для розвантаження Лук'янівки за рахунок введення додаткових маршрутів громадського транспорту біля метро “Сирець”, яке досі не завантажено. Але, на жаль, з цього приводу рішення поки не прийнято. Житлово-комунальне господарство KV: Шевченківській район найстаріший. Чи є плани по реновації кварталів? О.Г.: Наш район має найбільшу кількість будинків - 1487 комунальних будинків, 300 відомчих, інвестиційних та гуртожитків, а також 1454 будинків приватного сектору. Більша частина з вказаних 300 будинків - нові або новозбудовані. Там фактично немає проблем. Частина будинків на Нивках, Сирці та Лук'янівці 55-60 років - це так звані “хрущівки”, питання знесення яких обговорюється не один рік. Ідея реновації кварталів могла бути реалізована, але цьому стала на заваді криза. Сьогодні для її реалізації потрібно внесення змін до законодавства та наявність зацікавлення з боку інвестора. Якщо це буде, то на території району є можливості знайти стартові майданчики під такий проект. KV: Ви казали, що у 2018 році більше 70 млн гривень було спрямовано на ремонти житлового господарства. Що саме було зроблено за ці кошти? О.Г.: Насамперед, ремонт дахів, під'їздів, заміна вікон на енергозберігаючі, інженерних мереж, ліфтів, асфальтування. Але цих коштів не вистачає, щоб покрити потребу на 100 відсотків. У кращому випадку ремонтуємо по 40 дахів на рік. У 2018 році нам вдалося капітально відремонтувати тільки 11 ліфтів, а у будинках району їх 1100 і всім понад 25 років. На 2019 рік заплановано до реалізації декілька проектів по програмі співфінансування 70/30. Загальна сума такого додаткового фінансування на термомодернізацію будинків буде на рівні 3 млн гривень. Також у центрі міста є будинки, яким понад 100 років і частина з них пам'ятки культурної та історичної спадщини. Загалом на території Шевченківського району розташовано 1368 об’єкта культурної спадщини,  з них пам’ятників історії - 592, пам’ятника монументального мистецтва та садово-паркових скульптур - 127, пам’ятників архітектури та містобудування – 813, пам’ятників археології – 38, а також три заповідники. Читайте: Усадьба Баггоута получила охранный договор Реставрація пам'ятки архітектури і капремонт маленької хрущовки - це зовсім різні кошти та підходи. Відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, роботи із збереження об'єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із  збереження об'єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об'єкта. Ми вже другий рік подаємо пропозиції з проханням включити житлові будинки, що потребують термінового проведення ремонтно-реставраційних робіт до: міської цільової програми “Столична культура 2016-2018”; підпрограми “Міська цільова програма “Київ історичний” Комплексної міської цільової програми “Столична культура 2019-2021”; міської цільової програми “Охорона культурної спадщини Києва” (“Київ спадковий”) на 2019-2021. У нашій пропозиції фігурують 5 будинків, які мають правовий статус об'єктів культурної спадщини, для реставрації яких ми хочемо розробити не тільки проект, але і здійснити повний комплекс будівельних робіт, необхідних для збереження об’єктів культурної спадщини, надання мешканцям району та приїжджим позитивного настрою не тільки від візуального спостереження, але і комфорту життя у найбільшому районі нашої столиці. KV: Що це за будинки? О.Г.: Об’єкти культурної спадщини на вул. Дмитрівська,  19-А та 19-Б, Олеся Гончара, 36-Б, а також пам’ятки архітектури місцевого значення на вул. Дмитрівська,  52-А, та вул. Богдана Хмельницького, 68, і багато інших об’єктів, які потребують певної турботи та сил для їх збереження. Наявна велика проблема щодо відновлення пам'яток архітектури, які знаходяться у приватній власності, та ті що не передані до сфери управління Шевченківської адміністрації. Це будинки на вул. Володимирська, 41, Воровського, 19, Олеся Гончара, 60, Михайла Коцюбинського, 12, Михайлівська, 10, Пушкінська, 35-37, Рейтарська, 22, бульвар Тараса Шевченка, 34, 36, 36-А, 36-Б, вул. Ярославів Вал, 1, та інші будинки, збереження та експлуатація яких за діючим законодавством не можуть, на жаль, фінансуватися за рахунок місцевого бюджету. Цю проблему необхідно вирішувати на рівні Київради. З метою вирішення цього складного питання, наприкінці 2018 року Київською владою створено Департамент охорони культурної спадщини, який зараз проходить юридичне формування та наповнення певними фахівцями, які зможуть здійснювати завдання та вирішувати проблеми, які накопичувалися в сфері охорони культурної спадщини роками. Зі свого боку керівництво Шевченківської райдержадміністрації, в межах наданих повноважень, постійно забезпечує збереження не тільки об’єктів культурної спадщини, які розташовані на території Шевченківського району Києва, але і взагалі ремонту та збереження житлового та нежитлового фонду, поліпшення благоустрою, відновлення скверів району, зелених насаджень, дорожнього покриття тощо, тих речей, які в повній мірі відносяться до житлового господарства Шевченківського району Києва. KV: Скільки на території району аварійних будинків? О.Г.: 20 аварійних будинків комунальної власності. Серед них, наприклад, будинок на вул. Дмитрівській, 52-А, який є пам'яткою архітектури. Через цей статус його в свій час не дозволили інвестору реконструювати. Зараз з нього частина людей відселена, але частина мешканців все ще проживає. Щоб привести його до належного стану треба не менше 25-30 млн гривень тільки на початкові роботи. Проте це багатоквартирний будинок, який є спільною сумісною власністю, а, отже, витрачати на нього бюджетні кошти в такому розмірі проблематично. KV: Всі будинки Шевченківського району сьогодні обслуговуються приватними компаніями. Як це відбилось на якості житлово-комунальних послуг? О.Г.: Будинки району обслуговують приватні компанії, але згідно з договором і тендером, який проводило КП “Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району Києва”. Цей експеримент працює з 2013 року. Тоді було вирішено передати обслуговування будинків на аутсорсинг та контролювати якість робіт. Але по якості комунальних послуг ситуація у нашому районі, як мені здається, не гірша і не краща за інші. Проблеми ті ж самі - не вистачає співробітників, бо люди не хочуть працювати за низькі зарплати, які формуються за рахунок тарифу на утримання прибудинкових територій. Щоб якість послуг покращилася громаді треба самоорганізовуватися, самостійно визначати управителя або керуючу компанію та контролювати ціну і якість наданих послуг, тобто самим стати фактично замовниками послуг щодо обслуговування свого житла та прибудинкових територій. Нове законодавство України, якраз до цього і підводить. Читайте: Комунальні “сюрпризи” у 2019 році KV: Чи багато шевченківців пішли на створення ОСББ? О.Г.: Мешканці району не спішать зі створенням ОСББ. У 2018 році було створено лише 17 ОСББ. Зараз загалом їх 170. Але у випадку житлово-комунальних проблем, люди зазвичай йдуть зі скаргами до райадміністрації. Читайте: Чому вигідно створювати ОСББ KV: На що переважно скаржаться? О.Г.: Найбільше скарг було по гарячій воді та опаленню. В нас щороку непросто з пуском тепла, але цей рік був особливо важким. Загалом по району питання вирішено, але пориви мереж виникають практично щоденно через старі комунікації. Ускладнює усунення аварій людський фактор. На території району багато будинків, в яких немає підвалів. Якщо стався прорив, то ремонтувати його треба через квартиру першого поверху. Але не всі мешканці згодні допускати ремонтні бригади. KV: Боргів за комунальні послуги багато? О.Г.: Були певні проблеми, але зараз ситуація покращується, і це важливо,  оскільки суттєво зменшує можливості по поточному ремонту житлового фонду. Нове будівництво та конфлікти з забудовниками KV: Багато нового будівництва на території району? О.Г.: Сьогодні в районі ведеться близько 150 різних будівництв. У 2018 році були введені в експлуатацію та отримали адреси нові будинки по вул. Маршала Рибалка, 5-Б, Шолуденко, 1-А та 1-В, Глибочицькій, 13, та Лук'янівській, 14-А і 16. У центральній частині міста, де ущільнена забудова та значна кількість об'єктів історико-культурної цінності, початок будь-яких будівельних робіт викликає низку соціального невдоволення. Наприклад, через будівництво на вул. Златоустівська, 24-А, зазнали пошкоджень будинки, розташовані поруч. По забудовам на вул. Жилянській, 118, та 120-Б, а також на вул. Соляна, 70, є проблеми щодо укладання договорів з “ДТЕК Київські електромережі” та АК “Київводоканал” на надання послуг. Також до проблемних забудов на території району можна віднести об'єкти на вул. Новоукраїнській, 24, де порушено кримінальну справу та невизначено правовий статус земельної ділянки, та вул. Магістральній, 33, де скасовано дозвільну документацію на будівництво, відсутні містобудівні умови та обмеження. Є проблема на вул. Руданського, 9-А. Там не можно врегулювати питання між ОК “Сирецький гай” та АК “Київводоканал” щодо прокладання водопроводу з урахуванням існуючих та майбутніх об'єктів будівництва. Для вирішення питань по проблемним забудовам у кожному районі міста створена відповідна робоча група, де опрацьовуються всі ці питання. У нашому районі така робоча група була створена першою. Вона найбільшу увагу приділяє питанням інвесторів-фізичних осіб, які вклали кошти у будівництво житлових будинків компанії “Укогруп”, яку пов'язують з Анатолієм Войцеховським. Читайте: Киевсовет отдал под застройку 4 га зеленой зоны в Шевченковском районе столицы KV: Скільки будинків, які вже введені в експлуатацію, але підключені до комунікацій по тимчасовим схемам? О.Г.: Близько 70. Були питання по вул. Невській та Олександрівській. Власники квартир у цих будинках навіть намагалися перекривати дорогу, але питання тут не до влади, а до забудовника, який не виконав технічні умови. Проте нам вдалося переконати тепловиків і підключити ці будинки. KV: Забудовники вкладають кошти у розвиток соціальної інфраструктури району? О.Г.: Більшість тільки сплачує пайову участь. Ніхто з бізнесу не поспішає витрачати власні кошти на некомерційну інфраструктуру. KV: На території району будуються соціальні об'єкти? О.Г.: У 2019 році, орієнтовно у квітні, будемо відкривати знаковий для нас об'єкт - Школу мистецтв ім. Михайла Вериківського. Її реконструкція почалася ще у 2005 році після того як Школі мистецтв передали згорівший корпус технікуму на Бульварно-Кудрявській, 2. На цьому об'єкті багато часу реально роботи не проводилися. Вони відновилися лише у 2015 році, а у 2017 році нам вдалося отримати на це 40 млн гривень з Державного фонду регіонального розвитку. У 2018 році також було виділено 33 млн гривень з Державного фонду регіонального розвитку і майже 10 млн гривень з бюджету Києва. На завершення робіт у міськбюджеті-2019 передбачено 13,2 млн гривень. Загальна кошторисна вартість цього об'єкту близько 180 млн гривень. З великих соціальних проектів, реалізація яких розпочнеться у 2019 році, буде реконструкція стадіону “Старт”. Зараз КП “Спортивний комплекс Старт” веде проектні роботи. Роботи будуть проводити, як мінімум, у дві черги: перша - створення спортивної інфраструктури та друга - будівництво спортивного комплексу з підземним паркінгом на 150-300 машиномісць, благоустроєм території, зеленими зонами та сквером. Читайте: Кличко: В следующем году мы обновим стадион “Старт” Також готуємо переведення територіального центру соціального обслуговування з будівлі колишнього дитячого садочку №646 по вул. Б.Гаврилишина, 16, - у приміщення на вул. Білоруській. Дитячий садочок буде реконструюватися - і з’явиться додатково від 120 до 180 місць. На 2019 рік передбачено кошти на проектування. Школи, садочки та спортивна інфраструктура KV: Скільки планується відновити приміщень дитячих садочків у Шевченківському районі? О.Г.: Небагато, але такі об'єкти будуть. Серед них дитячій садочок на вул. Деревлянській, 14 а. Його відновлення буде розпочато у 2019 році за рахунок інвестора і у приміщенні буде розміщуватися приватний дитячий садок. Нам вдалося не допустити його знесення та будівництва чергової 25-поверхівки. Є занедбана будівля дитячого садочку на вул. Дмитрівській, 66. Протягом трьох років ми намагалися для її відновлення залучити інвестора, але зацікавлених немає. Тому у поточному році місто почне розробляти проект реконструкції. Велика ймовірність, що будівля стане новим корпусом діючого поряд садочку. Тут питання виключно в економічній площині: вартість будівництва садочка фактично з нуля вартує близько 100 млн гривень, реконструкція будівлі для розміщення груп - 25-30 млн гривень. Є згорівший і занедбаний садочок на вул. Лук'янівській, 29-А, неподалік від мечеті. Мусульмани Києва виявляли зацікавленість оновити це приміщення і відкрити дитячий садочок. Я не виключаю, що це буде незабаром зроблено. Читайте: Киевляне обеспокоены состоянием пожарной безопасности детского сада №75 KV: Наскільки діючі дитячі садочки та школи району перевантажені? О.Г.: В наших школах навчання організовано в одну зміну. Так, звісно, є  школи, які користуються попитом не тільки у мешканців району, а і у мешканців інших районів міста. Сьогодні у школах району навчається 22 446 учнів, з них - 6 740 діти з інших районів міста (30%). Проблеми з місцями у школах немає, оскільки на сьогодні чинним законодавством врегульовано питання зарахування дітей до школи. Державою гарантоване право навчатися у закладі освіти, на території обслуговування якого  вона проживає, але це не виключає можливість для батьків обрати інший заклад освіти. Щороку приймається районне розпорядження про закріплення територій району за навчальними закладами з урахуванням новобудов та контингенту дітей. У районі розпочато заходи щодо реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти. До 2022 року перед нами стоїть завдання привести типи закладів освіти до вимог Закону України “Про освіту”. Черга у садочки є. Додаткова потреба складає більше 1 тис. місць. До того ж навчальні заклади району прийняли багато дітей - внутрішньо переміщених осіб, які йдуть поза чергою (2,5 тис. дітей у школи і понад 3 тис. дітей у садочки). Але разом з тим плануємо до 2020 року зменшити чергу до нуля. Так у 2018 році нам вдалося збільшити на 90 кількість місць у дитячих садочках за рахунок відновлення та перепрофілювання груп. Так відновлено групу на 20 місць у садочку № 543, три групи на 60 місць у садочку №159 та збільшено на 10 кількість місць у садочку №154 за рахунок перепрофілювання типу групи. У 2017 році додатково прийняли дітей на 140 відновлених місць. У 2018 році 2 449 першокласників розпочали навчання в “Новій українській школі”. Для забезпечення функціонування перших класів придбано нові меблі, дидактичний матеріал, оргтехніку, спортивний інвентар на суму 19, 3 млн гривень з міського бюджету та 4,4 млн гривень з державного бюджету, що у розрахунку становить 9,6 тис. гривень на одну дитину. KV: Крім “Нової української школи”, впроваджуються у навчальних закладах району новації? О.Г.: Останні роки у районі успішно реалізується концепція інклюзивної освіти. У 2018 році у закладах загальної середньої освіти функціонує 30 класів з інклюзивною формою навчання та 21 спеціальний клас для дітей з особливими освітніми потребами.  Щороку збільшується фінансування і розширюється матеріально-технічне оснащення таких класів. У 2018 році за кошти державної субвенції закуплено спеціальне корекційне обладнання на суму 694,6 тис. гривень. У 2018 році у районі створено інклюзивно-ресурсний центр для підтримки дітей з особливими освітніми потребами. У закладах освіти  впроваджується комплекс заходів з енергозбереження. За останні два роки виконано роботи по термомодернізації фасадів у школах №61, 53, 138, 95, ліцеї-інтернаті №23 та садочках №431, 112, 159, 348. У школі №95 та садочку № 543 встановлено smart-вікна з моносклом та електрообігріваючим покриттям, що забезпечує зберігання до 97% тепла, а у випадках відключення опалення вікна можна використовувати  як основну систему обігріву приміщень. У школах №199, 97, 28 сучасні системи обігріву спортивних залів. Проект заміни конфорок дав свої позитивні результати (у 21 садочку та 31 школі встановлено енергозберігаючі конфорки) - економія у порівнянні з 2017 роком становить 285941 кВт або 649,1 тис. гривень. У 2018 році усі заклади освіти підключено до локальної мережі  Інтернет. Багато уваги приділяємо питанню модернізації освіти та формуванню професійних компетентностей педагогів. Наприклад, у школах району плануємо впроваджувати STEM-освіту. У планах на базі школи № 27 у приміщенні майстерень зробити STEM-лабораторію. У садочку № 543 створено нове освітнє середовище - “STREАM-KIDS  HUB”, де старші дошкільнята мають змогу формувати вміння у галузях природничих наук, технологій, читання та письма, мистецтва та  математики. Послідовна робота дорослих із дітьми дасть змогу виховати у дошкільнят  культуру інженерного мислення. Успішно реалізуються проекти для дітей “STEM-дівчата” з вибору майбутньої професії, “Підприємницька діяльність”, “STEM-friendly school”. На базі школи № 61 проведено  “ІТ фестиваль”. У 21 школі працюють Speaking Club. У рамках проекту “Інтелектуальні інвестиції” та  “Інтегральне лідерство” проведено тренінги для керівників закладів освіти та педагогів “Дизайн мислення”, “Курси підготовки медіаторів для роботи в школі”, “Метод ненасильницького спілкування в освіті”, тренінг з визначення персональних і командних цінностей. KV: Наскільки активно районна влада співпрацює з  міжнародними партнерами? О.Г.: Тільки за останні декілька років ми прийняли близько десяти делегацій з різних куточків світу. Більшість зустрічей зазвичай стосуються сфери освіти та культури та місцевого самоврядування. Нещодавно  ми зустрічались з Президентом Асоціації “Бальзак-Ганська” Жаном Рошом та обговорили питання реалізації заходів проекту “Бальзак 220”, присвячених відзначенню 220-ти років з дня народження всесвітньовідомого письменника Оноре де Бальзака. Реалізація таких проектів сприяє розвитку освітніх та культурних зв’язків між нашим районом та іноземними партнерами. Ще наприклад: наприкінці 2018 року нас відвідала делегація з Німеччини, а саме директор та співробітник  фірми “Campus Lan Software GmbH”, з якими ми обговорили питання проведення моніторингу наявного програмного забезпечення, яке використовується в закладах освіти Шевченківського району. На початку 2018 року разом з управлінням освіти Шевченківського району ми здійснили робочий візит до міста Ганновер (Федеративна Республіка Німеччина), де ми мали змогу взяти участь у виставці “Didacta-die Bildungsmesse”, на якій були представлені новітні технології Німеччини, що використовуються в освітньому процесі, та до міста Олессун (Норвегія), де ми також мали змогу ознайомитись з системою освіти Норвегії. Зовсім скоро, наприкінці лютого цього року ми знов плануємо відвідати виставку “Дидакта” – спеціалізований освітній ярмарок післядипломної освіти, що відбудеться в місті Кельн (Федеративна Республіка Німеччина), на якому представляються останні досягнення та новітні технології в галузі освіти. Цікавим та продуктивним був робочий візит до міста Чжандзядзе (Китайська Народна Республіка) на Третій саміт бізнес-лідерів Шовкового шляху 2018.  В результаті візиту була укладена Угода про Альянс міст “Silk Road” завдяки якій Шевченківська РДА стала офіційним членом “Silk Road Urban Alliance”. Це означає можливість нашої співпраці та обміну знаннями та досвідом в галузі економіки, освіти, культури з іншими країнами та містами, учасниками Альянсу. Також є досвід співпраці з партнерами з Республіки Індонезії та Федеративної Республіки Нігерії. Дуже корисно обмінюватись досвідом з іноземними колегами та розвивати наші торгові, бізнесові, культурні та освітні зв’язки. KV: Що робиться у районі для розвитку спортивної інфраструктури? О.Г.: У 2018 році проведено ремонт шкільних стадіонів зі штучним покриттям у школах №138, 70 та ліцеї -інтернаті №23. У Технічному ліцеї збудували два стадіони - футбольний та баскетбольний. Завершено відновлення стадіону “Піонер” на Нивках, де проходили “Ігри нескорених”. Цей стадіон є базою олімпійського резерву і тут розміщена спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа. В планах цього року облаштування ще 4 стадіонів при школах з штучним покриттям. Зелені зони та безпека мешканців Шевченківського району KV: Скільки у районі зелених зон? О.Г.: Наш район зелений - маємо 20 парків і 75 скверів. Вони підтримуються у належному стані. Є знакові об'єкти, які мають загальнодержавне значення. Йде мова про Бабин Яр, який нещодавно було оновлено. Також у 2018 році відремонтовано верхню частину парку Володимирська гірка. Думаю, до осені буде закінчено ремонт і наступної частини. Читайте: Кличко: Мы делаем все, чтобы подвиг Праведников Бабьего Яра не был забыт KV: Досить багато дискусій щодо необхідності спорудження містка між Володимирською гіркою та Хрещатим парком. На Вашу думку, цей місток потрібен? О.Г.: Потрібен. Це буде своєрідна фішка для приваблення туристів. До речі, коли планували ремонт Володимирської гірки, піднімали старі карти та схеми. Виявилося, що ще тоді планувалося спорудження містка між парками. Читайте: Мост на Владимирскую горку: от киевской “Батькивщины” - к Мураеву KV: Відновлення ще яких парків плануєте закінчити у цьому році? О.Г.: Сирецького парку та парку “Веселка”. Сподіваюся будуть продовжені роботи з капремонту скверу Котляревського на розі вул. Герцена і Мельникова, де гуляють багато діток з дитячої спеціалізованої лікарні “ОХМАТДИТ” та всього мікрорайону. У 2018 році там вже почалися роботи, зокрема зроблено новий дитячий майданчик, нові доріжки, лави, озеленення та оновлено фонтан із застосуванням нових технологій, який буде світло-музичним тощо. Капітального ремонту потребує парк Шевченка, Пушкінський парк та парк Нивки. Ми працюємо над цим, проте, зараз не можу напевне сказати, чи розпочнуться ці роботи у 2019 році. У 2018 році відкриті відремонтовані сходи з Пейзажної алеї на Поділ в урочище Гончарі-Кожум'яки. У планах 2019 року реставрація Пейзажної алеї. Проектні пропозиції були обговорені з відвідувачами та місцевими жителями. Питання щодо реставрації та взаємодії з громадськістю координує один із активістів – архітектор Станіслав Дьомін. KV:  Які є проблемні об'єкти в Шевченківському районі? О.Г.: Я б сказав не проблемні, а складні. Серед таких Павлівський сквер, ремонт якого проектуємо спільно з громадою біля 2 років. Згідно експертного висновку держекспертизи проекту, на ремонтні роботи потрібно 40 млн гривень. І я розумію, що це великі кошти, але їх необхідно віднайти, оскільки давно вже існує потреба у реконструкції підпірних стін, облаштування інженерних мереж, зливових та дренажних систем. На Татарці був недобуд - меморіальний комплекс пам'яті жертв Чорнобильської трагедії. За задумом архітектора Миколи Жарикова, меморіал повинен був починатися з храму Святого Миколая Чудотворця “Пам'яті жертв Чорнобиля”, форми якого нагадують саркофаг над четвертим реактором ЧАЕС. Від нього відвідувачі потрапляли б на терасу до музею і “Кола пам'яті”. Також планувалося створення Стіни пам'яті, Дзвону скорботи і символічної курган-могили. Зараз нам вдалося за останні 4 роки спільно з українською церквою та меценатами завершити ремонт Храму, запустити недільну школу, зробити освітлення, спортивний і дитячий майданчик, відновити доріжки, лави та облаштувати Смородинський сквер, що є частиною меморіалу. KV: Увага всіх служб, які забезпечують порядок, найбільше прикута до центральної частини міста. Але чи вся територія району безпечна для мешканців? О.Г.: Ми робимо все можливе для забезпечення безпеки мешканців району. Регулярно проводяться наради за участю представників поліції. Здійснюється реалізація міської програми “Безпечна столиця”. Зараз продовжується робота по встановленню камер відеоспостереження у парках, на перехрестях та місцях скупчення людей. У школах і садочках встановлюється так звана “тривожна кнопка”. Залучаємо громадське формування “Муніципальна варта” для патрулювання та  охорони дошкільних і шкільних навчальних закладів. Значна увага приділяється забезпеченню безпеки на Центральному залізничному вокзалу. Для цього залучені всі міські служби, керівництво Укрзалізниці та Національна поліція. Безпеку на території вокзалу зараз забезпечує патрульна поліція, міські служби займаються питанням організація дорожнього руху, паркування та ліквідацією стихійної торгівлі. Залишається складним питання з безхатченками. Цих людей без їх бажання неможливо забрати з вулиці і направити до будинків соціального піклування. Читайте: Віктор Смирнов: “Серед пріоритетів – реконструкція Контрактової площі та вулиці Сагайдачного” Петро Онофрійчук: “На те, що треба зробити у Дніпровському районі, потрібні 1,5-2 млрд гривень” Геннадій Заболотний: “Поки немає метро на Троєщину, транспортну проблему масиву треба вирішувати іншим шляхом” Олександр Цибульщак: “Особливістю 2018 року є суттєве збільшення фінансування житлово-комунального господарства району” Игорь Довбань: “В 2019 году хотелось бы привлечь минимум 100 млн гривен субвенций из госбюджета” Володимир Каретко: “Проблема ремонту міжквартальних проїздів зрушила з мертвої точки, але потребує збільшення фінансування” Петро Захарченко: “На порядку денному питання розширення мережі закладів освіти та врегулювання комплексної забудови району” Фото: KV Фото галереї: надано Шевченківською РДАKиевVласть

Два складні пост-майданні дні лютого 2014-го Руслан Кошулинський одноосібно керував Україною. Сьогодні він є кандидатом на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів. Основними пунктами його передвиборчої програми є україноцентричність та деолігархізація. Про люстрацію, державницький протекціонізм та про те, чому не варто зважати на міфи про злих націоналістів читайте в ексклюзивному інтерв'ю Кошулинського нашому виданню. KV: Чому в президенти йде “свободівець” Кошулинський, а не “свободівець” Тягнибок? Руслан Кошулинський:  Ми орієнтувалися на те, щоб максимально залучити усі сили націоналістів. Є різні політичні сили, які сповідують цей напрямок. Але для того, щоб залучити всіх і отримати не просто підтримку ядра прихильників, а ще й кумулятивний ефект від цього, ми вирішили об’єднати зусилля з іншими націоналістичними партіями (“Свобода”, “Конгрес Українських Націоналістів”, “ОУН”, “С14”, “Правий Сектор”, - KV).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Щоб отримати підтримку усього середовища і унеможливити натяки на те, що один партійний лідер узурпував собі право на націоналізм, було прийнято рішення виставити фігуру, яку сприйматимуть усі. Тягнибок відсунув особисті амбіції і запропонував Кошулинського. Партнери підтримали. За таким принципом, до речі, у Польщі висували Анджея Дуду. Качинський не висувався сам, а запропонував Дуду, який і виграв вибори. KV: А щодо особистого вибору, як ви поставилися до висування вашої кандидатури? Руслан Кошулинський: Переспав дві ночі, потім зібрався, сказав: "Гаразд, уперед, є завдання, є можливості, будемо виконувати". Я один з керівників партії та штабу, керував виборами з 2002 року. Маю досвід лідерства, тому внутрішніх проблем зі сприйняттям себе у якості кандидата на посаду Президента не маю. KV: Один з перших пунктів вашої програми присвячений люстраційним процесам. Чому не відбулася реальна люстрація після Революції Гідності? Руслан Кошулинський: Після втечі Януковича у ВРУ 7 скликання залишалося максимум 180 людей із опозиції до його режиму. Для того, щоб провести результативне голосування, необхідно 226 людей. Коли вже Майдану не було і регіонали побачили, що небезпека минула, вони зрозуміли, що без них жодне питання не пройде. Тож почали активно втручалися, торгуватися, грати в брудненькі ігри. На превеликий жаль, ті ж сили, що стояли на Майдані, також не мали спільного бачення. Люструвати колишніх керівників обкомів комсомолу чи не люструвати? Чи люструвати членів Кабінету Міністрів Азарова? Фракція "Свобода", яка налічувала 37 народних депутатів, не спромоглася би сама ухвалити такі рішення. Таким чином, отримали недо-люстрацію і недо-закон про неї. На жаль, закон, який нині діє, кастрований. Він був компромісом до тих потуг, які мали свободівці. Але, якби люди не попривозили смітники під Раду, то може і такого кастрованного не було б. KV: Яку люстрацію пропонуєте ви? Руслан Кошулинський: Ми говоримо про усунення з посад людей, починаючи від депутатського корпусу, який голосував за "закони 16 січня", які спричинили вбивства на Майдані, закінчуючи агентурою КДБ СРСР і людьми, які розбудовували режим Януковича. Це великий список: керівники районних і обласних адміністрацій, депутати, Кабінет міністрів, судді, які ухвалювали судові рішення проти Майдану. KV: Скільки людей приблизно підпаде, скількох доведеться посадити або не посадити? Руслан Кошулинський: Люстрація передбачає різні форми: усунення від права обрання, позбавлення права балотуватися, права обіймати посади у органах влади чи місцевого самоврядування. Інша справа - це люди, які скористалися положенням для особистого збагачення. До таких, звісна річ, застосовується інші норми. Переконаний, люстраційного процесс виявить дуже багато цікавого. KV: Кадрова реформа: які ви вбачаєте тут кроки? Адже знайти здібних управлінців і "загнати" їх працювати до районної адміністрації або ОТГ дуже важко. Руслан Кошулинський: Не погоджуюсь із цим. Якщо об’єднана територіальна громада, в якої є великий бюджет, і є можливість забезпечити якісного, кваліфікованого працівника заробітною платою на достатньому рівні, то чому його туди не "загониш"? Тим паче, що бюджети у різних ОТГ різні. За приклад візьмемо Тернопіль, який фактично є ОТГ. Гадаю, Тернопіль зможе знайти собі чесного і вмотивованого працівника? KV: Тернопіль зможе. А умовна сільська ОТГ, де одне бюджетоутворююче підприємство, ні. Можливо, аби території змогли поповнити викошені люстрацією кадри, слід більш прискіпливо підійти до реформи місцевого самоврядування? Руслан Кошулинський: Певна річ, треба надати необхідні повноваження громадам. Хоча б на 5 років не змінюйте правил, джерел надходжень, які в них є. Влада досі не віддала оперування землями за межами населеного пункту, не сказала, що не буде змінювати 'пропорцій реверсної дотації (сьогодні це 50/50), і кожного року намагаються її змінити - 20/80, 30/70). Сьогодні влада цілеспрямовано перекинула дірки з держбюджету (фінансування освіти й медицини) на місцеві бюджети. Міста, як Тернопіль та Хмельницький, наприклад, мінімум 300 млн гривень будуть віддавати на це щороку..   Щодо повноважень, то просто перекинули відповідальність на органи місцевого самоврядування. Приклад: Таращанське училище профтехосвіти фінансується за рахунок обласного бюджету і ледве дихає. А якщо його передадуть в Таращанську ОТГ, яка має утворитися наступного року, ймовірність того, що воно зможе фінансуватися, стане нульова. Чому державна влада замість того, щоб взяти профтехосвіту на себе, передає на органи місцевого самоврядування? Тому, що не хоче фінансувати. Завдання для влади щодо місцевого самоврядування: дайте можливість планувати свою діяльність, віддайте повноваження, не змінюйте правил. Сьогодні ж ми кажемо “ні" інвесторам, які могли би розташовувати виробництво на землях за межами населених пунктів. Немає інвестора - немає ПДФО, немає ПДФО - не наповнюється бюджет. Те, що ми сьогодні бачимо - що завгодно, але ніяк не "децентралізація". Лише її видимість, як і усе, що зараз робиться в країні. Немає навіть механізму виходу з ОТГ: туди загнали насильницькими методами і не дають вийти. Механізм утворення ОТГ був створений за іншими методологіями, підійшли нещиро, створили лише для виборчої кампанії; не під ефективне управління, а під контроль та створення "голосів" для наступних виборів. KV: У вашій програмі є пункт, яким ви пропонуєте запровадити пільгове кредитування для отримання вищої освіти. А як щодо професійно-технічної освіти у цьому ж контексті? Якщо не підняти престиж робітничих спеціальностей, Україні доведеться імпортувати лицювальників, механізаторів та зварювальників з-за кордону. Руслан Кошулинський: Є цілий законопроект парламентаря-свободівця Олександра Марченка, який зосереджується саме на вирішенні цієї проблеми. А проблема колосальна. Наприклад, місто Івано-Франківськ за 32 млн гривень викупило у держави в комунальну власність “Локомотиворемонтний завод” - збиткове підприємство. За перший рік роботи завод одного тільки податку до міського бюджету заплатив 15 млн гривень. Окупність - 2,5 роки. 220 робочих місць. Наразі вони шукають ще 50 людей робітничої професії і не можуть знайти, бо кваліфікованих кадрів просто немає. Тому треба негайно реформувати освітні заклади. Сьогодні керівництво держави не спроможне ні в достатньому об’ємі фінансувати їх, ні побачити загальнонаціональну проблему кадрового ринку.  Вихід - змішаний підхід, де підприємства, а не держава, формують замовлення, вкладають кошти в освітній процес, а держава надає можливість за рахунок інфраструктури училищ підготувати фахівців. KV: Ви пропонуєте влаштувати безподатковий період для українських заробітчан, які повертаються додому і відкривають тут підприємницьку діяльність. Це дуже цікава новація,  але скажіть: як впевнити заробітчанина, що на батьківщині його не чіпатиме у своїх найкращих традиціях податкова або поліція? Руслан Кошулинський: Я не думаю, що українські заробітчани, які повертаються і вкладають зароблені там кошти у власну справу, з лякливих. Треба врахувати їхній досвід і культуру людей, які заробляють за кордоном, культуру взаємин - вона зовсім інакша. Вже ніхто не зможе з податківців прийти до такої людини і сказати: "Дай". Не вийде. До того ж тут починають працювати інші захисні механізми - ті самі асоціації підприємців. Ми ж виступаємо за зміну філософії роботи податкових органів. Зокрема, прагнемо перетворити податківців із визискувачів та карників на аналітиків та порадників. Податкова не має карати людей за несвоєчасну сплату чи помилку в декларації, цим повинні займатися інші органи. Тож виходимо на два напрями, які треба якнайшвидше опрацювати. Перший - зміна механізмів оподаткування та механізмів стягнення штрафів і накладення санкцій, другий - захист головного інвестора країни - заробітчан. Вони є найбільшими інвесторами країни, бо тільки у минулому році через банки ними було перераховано сюди 11 млрд гривень. І це тільки офіційні дані - скільки привезли "по кишенях", можно здогадуватися. KV: Чому безподатковий період Ви пропонуєте тільки для заробітчан, які повертаються з-за кордону? Чому не впровадити аналогічну пільгу для підприємців, які тільки відкривають свою справу тут? Руслан Кошулинський: Про це також ми подбали. Наприклад, IT, блокчейн. Два законопроекти вже готові. Пропонуємо ввести 5% податок без "стелі" доходу для підприємців, які цим займаються. Такий відсоток їх задовольняє, ми мали неодноразові розмови про це. За технологіями майбутнє, а ми програємо в часі - Грузія вже давно дозволила майнінг криптовалюти, Естонія давно вже голосує блокчейново, а Україна досі сидить і дивиться, що буде з біткоїном. Націоналісти зацікавлені в тому, щоб держава максимально захищала свого інвестора. Чому ми говоримо про заробітчан? Бо ми хочемо їх повернути, тому ми повинні створити умови. В місті Хмельницький за минулий рік було відкрито 5200 робочих місць. В них у місті працює 33 ринки, де працюють здебільшого ФОПи. Якщо ці самі ФОПи відчувають, що не витримують податкового тиску - йдуть у тінь. І міська влада це розуміє, тож мінімізує зі свого боку податок на землю, створює сервіси для підприємців. Крім цього, вони прорахували можливість компенсувати облікову ставку Нацбанку виробникові, який принесе бізнес-план і покаже, що він створює нові робочі місця. І це працює. Місто таким чином заробляє на ПДФО більше, ніж віддає підприємцям. Маємо лишень у Хмельницькому три нових дитсадки, а у вересні цього року відкриється і запрацює нова школа. Плюс два нових заводи у місті. Тобто динаміка приросту населення позитивна. Цю модель можна перенести на загальнодержавний рівень: малому бізнесу малі податки, великому - великі. Це так званий прогресивний податок. KV: Ви виступаєте за реприватизацію - повернення великих стратегічних підприємств під контроль держави. Руслан Кошулинський: За часи незалежності приватизовано 29 000 підприємств, залишилося 4 500. У приватній власності - стратегічні підприємства: облгази, обленерго. Сьогодні 11 з 24 обленерго взагалі належать Бабакову, віце-спікеру Держдуми РФ. На зустрічі в водоканалі міста Березань, що на Київщині, мені розповіли, що тариф на водопостачання складає 34 гривні. У той час, як в Хмельницькому - біля 15 гривень. Чого ж така різниця? Проблема в тому, що 50% тарифу - це оплата електроенергії. Хмельницький зробив розумно: запускав три помпи для качання води уночі, коли ціна електроенергії на 50% менша, а вдень - тільки одну помпу, щоб підтримувати тиск. Таким чином вони економили на електроенергії, відповідно, знижували тариф. У Березані спробували піти тим самим шляхом і з’ясували: Запустити помпи за “нічним” тарифом неможливо - власник обленерго не зацікавлений. До того ж, зараз відмінили і знижку 50% на оплату електроенергії вночі для комунальних підприємств. До чого веду: монополіст у сфері енергетики, який задорого перепродає вугілля, наприклад, не зацікавлений в тому, щоб ми ощадливо ставилися до енергоносія. Для нього чим більше ми купуємо, тим краще. І в цьому йому сприяють державні органи. Інакше чому НКРЕКП зняла цю 50% знижку, цей “нічний” тариф? Кому це може сприяти, як не олігархам? KV: Тобто держава не є ефективним власником і менеджером, якщо підіграє монополістові? Руслан Кошулинський: Не держава, а “наймані працівники”: прем'єр-міністр, Верховна рада. Прем'єр повинен звітувати своєму працедавцеві - народу - про те, скільки нових робочих місць створено на державних підприємствах, яка збитковість або прибутковість за час його роботи у цій сфері. Натомість він звітує про те, скільки треба продати. Приклад державного сприяння є в Південній Кореї: відома нині корпорація “Самсунг” на початку своєї діяльності була посередником: умовно кажучи, торгувала рисом. Вийшла на європейський ринок, почала просувати свою дрібну побутову техніку і конкурувати із європейськими торговими марками, такими як Грюндік та Філіпс. Що зробили європейці, аби захистити своїх? Почали одразу просувати механізм антидемпінгового законодавства. Південна Корея, у свою чергу, почала дотувати підприємство-експортера на різницю, яку “Самсунг” втрачає. Державницька позиція? Безумовно. Де тепер Грюндік і Філіпс, а де Самсунг? Розумієте. Таке ж завдання по сприянню своїм експортерам, своєму виробникові, мало би стояти і в нас, але чомусь владі до цього немає клопоту. KV: Тоді виникає філософське питання: чому за 25 років незалежності України не знайшлося жодного державника? Хіба ніхто не був мотивований потрапити на сторінки підручників з історії як автор українського прориву? Руслан Кошулинський: Базове слово тут - мотивація. Патріотизм, як кажуть військові, -  це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником. Поясню на власному прикладі. До моєї доньки, яка за освітою корейський філолог, від великого корейського підприємства надійшла бізнесова пропозиція - хотіли купувати в України кору сосни. Донька звернулася до мене із питанням: хто в Україні займається корою, щоб можна було сконтактувати їх із корейцями, бо це ж той випадок, коли можемо продати те, що для нас не має цінності. Вдалося знайти лише одну фірму, яка на цьому знається, і те вони попросили корейців посприяти їм з оплатою ліцензії. А держава пальцем об палець не вдарила. Я не уявляю, щоб подібне сталося у Китаї, коли б їм за дорого запропонували продати те, що валяється і гниє на землі. Візьмемо Сингапур: урядовець там отримує зарплату, яка прив'язана до рівня ВВП в країні. Тому там хабарництво або протекціонізм не спрацюють. Чиновник розуміє, що він сам собі зашкодить у першу чергу. По тому ж принципу підлеглий має повне право доповісти на свого начальника, якщо той візьме хабара. KV: Ви ж знаєте, що і у нас підлеглі активно доповідають на начальників, але це якось слабенько діє? Руслан Кошулинський: Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти. Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені. Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні. KV: Скільки вже лежить у Раді законопроект про відкликання народних депутатів? Руслан Кошулинський: Дуже довго. Та сама історія, як і зі зняттям недоторканості. Така сама - із ухваленням закону про імпічмент Президента. Олігархам не вигідно дозволяти народові мати механізм, за яким народ може покарати обранця. Цілі фракції, групи належать тим-то й тим-то - нащо їм вкладати гроші, коли хтось незадоволений зможе позбавити мандата хапугу чи брехуна? Нині триває боротьба серед олігархів за те, хто більше вкладеться у державний апарат, бо він наразі збільшується, в державні дозвільні органи, які дадуть змогу отримати родовища для того, щоб експортувати сировину... Тому також потрібен закон про заборону приватних монополій та олігополій. Я не знаю жодної ліберальної економіки, яка би давала змогу підприємству утримувати в своїх руках по 15-20% ринку. KV: Чи готові Ви пропонувати олігархам якісь пільги, щоб вони пішли на виведення коштів з офшорів та вкладення виведених коштів в українську економіку? Руслан Кошулинський: Ми маємо готовий законопроект, де це передбачено. Ми пропонуватитемо їм справедливий поділ: 50/50, 50% нехай лишають собі на свій бізнес, ми перевіряємо їх законність і повертаємо, 50% - відразу державному бюджету. Термін повернення - 3 місяці. Але якщо олігарх не поверне кошти, то на суму, яку виведено, його власність на території України переходить до державної власності. KV: Поговоримо про зовнішню політику. Як концепція Балто-Чорноморського союзу корелюється україноцентризмом? Руслан Кошулинський: Сьогодні Балто-Чорноморська вісь може дуже активно працювати. Україні вигідно моделювати взаємини зокрема з країнами Прибалтики, які точно знають проблему Радянського союзу, які розуміють механізми впливу Москви на них. Вони знають цю ідеологію. Аналогічно із Польщею - країною, яка нам близька за ментальністю і за історією. Туреччина - також дуже потужний гравець сьогодні, починаючи з військової складової і закінчуючи фінансовою, плюс Босфор. Грузія також. Це дуже цікавий вектор, який дозволяє нам бачити перехід від Балтики до Середземномор’я і це все - через Україну. Наша держава - центр цього стратегічного союзу, і це розуміють наші партнери. Але давайте поглянемо на цю історію ширше. Наприклад, Євросоюз працює за системою регіональних країн: Альпійська ініціатива, Дунайська ініціатива, Карпатська ініціатива... То чому ж Україна не може? Нам лишень треба завершити оформлення на рівні парламентських угод, за тим самим принципом як, наприклад, була узгоджена Вишеградська група. Цей союз стратегічно необхідний. Щоправда, є питання Білорусі - “української шапки”, як її називав Юрій Липа. Цього нашого сусіда вже поглинула Росія, але життя не стоїть на місці і Білорусь ще може змінити російський вектор на Балто-Чорноморський. KV: Окрім Білорусі, є ще питання Угорщини... Руслан Кошулинський: Ось це питання вирішується максимально легко. Ухвалення Закону “Про громадянство” і Закону “Про національні меншини”. Чому угорці такі настирливі - тому що законодавчо в них все зроблено бездоганно. Я був автором законопроекту про нацменшини, для чого вивчив законодавче поле нацменшин практично усіх східноєвропейських країн, також країн Скандинавії. Серед них усіх найкращий закон - угорський. Ми брали саме його за приклад. У 2012-2013 році я переклав законопроект на англійську, надіслав усім послам межуючих з нами країн Східної Європи, із проханням надати характеристики та зауваження. Усі погодилися, що ми за приклад узяли найкращий варіант закону. Але його не ухвалено. Натомість, в маємо в Україні у плані діючого законодавства про нацменшини справжніий хаос. А мали б ми закон як в Угорщини - проблем не було би. Але наші очільники, на жаль, цього не розуміють. Вони граються в лібералізм із націоналістичними урядами Угорщини та Польщі і програють, адже спосіб мислення націоналістичний - він інакший. Але повірте, ми, націоналісти, дуже швидко з ними порозуміємося і досягнемо згоди. Приклад тому - Майдан. До мене в штаб, де висіли портрети Бандери та Шухевича, приїздили депутати польського Сейму. Ми сідали за один стіл, працювали, а потім йшли разом на барикади. І все було добре. KV: Як подати ідею україноцентризму східним регіонам країни? Руслан Кошулинський: Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону. Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади. Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором. Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти… Зрозумійте, не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися. KV: Який Ваш план по поверненню Донбасу до України? Руслан Кошулинський: Перемога у війні. Але не чисто військова. Ворог дуже потужний, формула перемоги тут дуже складна. Ворог володіє ядерною зброєю, бюджет його збройних сил понад 70 мільярдів доларів, коли бюджет наших ЗСУ - 3 мільярди. Що потрібно для перемоги: по-перше, надпотужна високотехнологічна армія, неядерні стратегічні сили. Пункт моєї програми - на Збройні сили йтиме 5% ВВП держави. Але є одне але. Сьогоднішня влада також декларує про ті 5%. Щоправда, ці відсотки йдуть не лише на армію, а й на силові структури. Для прикладу, сьогодні на МВС, ГПУ, і СБУ виділяється на 1,5 млрд гривень більше, ніж на ЗСУ. І це ми не говоримо про те, що армію терміново треба переозброювати. У 1987 і 2015 роках я служив на одній і тій же гарматі, - 152-мм "Гіацинт". Все те ж саме. Один постріл з "Гіацинту" коштує тисячу доларів, але купити снаряди натівського зразка ми не можемо - в них снаряд 155 мм, а не 152 мм, як наші.   А військове кораблебудування? На всю країну один недобудований корвет стоїть і "Сагайдачний". А, ще є "москитна флотилія" - річкові катери, виготовлені в Україні. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не можуть стріляти за трибального шторму. І ця "москитна флотилія" нібито повинна протидіяти потужному флоту Росії. Другий фронт - дипломатичний. Говорити треба не з бізнес-партнерами Росії, якими є ті ж Німеччина та Франція, що зараз будують для Росії "Північний потік-2", в обхід України, а із справжніми потужними світовими гравцями. Я маю на увазі США та Великобританію, що виступили гарантами української безпеки в Будапешті. KV: Як говорити з цими гравцями, якщо ми сидимо на голці МВФ? Руслан Кошулинський: Розумію. Але голка МВФ - це ті ж Сполучені Штати Америки, підписанти Будапештського меморандуму, і ми мусимо нагадати їм про колишні зобов'язання. KV: Ми може і мусимо, але чогось же не слухають? Руслан Кошулинський: Я мав розмову з представниками нової американської влади і  запитав у них, чому у військовій царині Америка ставить усе на Польщу: бази НАТО, штаб НАТО, навчання альянсу, в той час коли війна іде у нас, а не в Польщі? Вони відповіли наступне: так, ви єдині, хто протистоїть Росії на суходолі, ми у вас вчимося, але поляки надійні та передбачувані, а ви - ні. Ми вводимо санкції проти московських олігархів, а вони у вас заробляють гроші - Фрідман, Ротенберг, Бабаков... Більш того, за офіційними даними імпорт до України з Росії за минулий рік збільшився в деяких областях на 500-600%. Для прикладу: Ніжинський механічний завод нещодавно програв тендер на постачання Укрзалізниці своєї продукції московській фірмі, яка запропонувала на три гривні дешевше. П'ятий рік продовжується дія 320 міжвідомчих угод між нами та Росією. Припинено договір про дружбу, але дипломатичні стосунки не розірвано, кордон не закрито, навіть немає візового режиму. Що сьогодні заважає встановити координати складу боєприпасів? Узяв телефон із GPS, кинув на землю й пішов. А далі прилітає коптер і скидає запальну суміш... І так "випадково" згоріли 5 складів, лишилося 2. Отже, завдання нового президента - показати, що ми надійні партнери і сюди можно вкладатися. І лише після цього, наполегливо нагадувати про колишні зобов'язання. KV: А навіщо Америці та Європі ще один "надійний партнер", коли є Польща? Руслан Кошулинський: Бо цей новий партнер буде набагато потужнішим. Але, наголошую, нам треба показати, що ми варті того, аби із нами працювати. Для цього треба розірвати дипломатичні стосунки із Росією, заборонити московський бізнес, закрити кордон. Нам потрібно для перемоги не лише змінити Нормандський формат на Будапештський, а й провести низку економічних реформ. Ви запитуєте, навіщо ще один партнер? Бо це економічно вигідно. Але треби це довести, треба самим показати, що таке економічна стимуляція по-українськи. Зокрема, внести зміни до закону про оподаткування, запровадити податок з олігархів та навести лад в питаннях відповідальності влади. Я не можу пояснити хлопцям на фронті, чому під час воєнного стану депутати пішли у відпустку. Чому мер Садовий разом із російським олігархом Фрідманом проводить "Альфа Джаз" у Львові. Чому головнокомандувач поїхав на Мальдіви. KV: Поясніть, будь-ласка, як переконати українців, що націоналізм - не лайливе слово? Руслан Кошулинський: Я дуже люблю усіх дітей, але своїх трохи більше. Я люблю усіх жінок на світі, але свою - трохи більше. Я люблю усіх людей на землі, але українців - трохи більше. Оце і є визначення націоналізму. Націоналізм - це любов до свого, а не приниження чужого. В мене є знайомий грузин, і коли я запитав його, чому він підтримує “Свободу”, він відповів: “Ваш народ дав мені можливість жити в Україні і заробляти тут. Я вивчаю українську. Мої діти ходять до української школи. Але вдома ми розмовляємо грузинською, щонеділі ходимо до грузинської громади. Я хочу, щоб коли мої діти виросли, у них в паспорті, в графі національність було написано “Грузин”. А ви якраз цього домагаєтесь”. Він живе в Україні, поважає нашу мову, традиції, закони, але він не зрадив своєї крові. Батьки народили його грузином і він ним залишився. Націоналісти виступають саме за це: не зраджуй свою національну ідентичність, шанобливо стався до всіх і не давай кривдити своє. KV: Руслан Кошулинський до війни і після - це різні люди? Руслан Кошулинський: Після повернення зі Сходу став набагато більше цінувати час.KиевVласть

                                                                          Любіть  Оклахому!  Вночі  і  в  обід,                                                                            Як  неньку  і  дедді  достоту!                                                                           Любіть  Індіану!  Й  так  само  любіть                                                                            Північну  й  Південну  Дакоту.                                                                                                               (О. Ірванець) Безкоштовне навчання в Польщі та Болгарії? Можливість безоплатно здобувати вищу освіту в країнах Європи та США? Залишитися в Україні та вступити до державного університету? Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” Десятий та одинадцятий класи – час для самовизначення майбутнього абітурієнта. Пора, коли кожен підліток вагається, яку стежку обрати для крокування до дорослого життя. Та все частіше учні та їх батьки роблять свій вибір не на користь держави. Так звана “втеча мізків”, як явище, з’явилася ще за часів Радянського Союзу. Деякі найрозумніші жителі “нерушимої” країни не бачили свого майбутнього  на Батьківщині. Пояснення цьому були: утиски інтелігенції, “зрівняльна” зарплата, застарілі технології та бажання влади зробити найкраще без великих капіталовкладень. Тому, для використання свого потенціалу треба було змінити громадянство. Зараз талановита українська діаспора відома в багатьох куточках планети. А чи варто чекати нової хвилі “втечі”? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Сучасні старшокласники України стали ціллю для зарубіжних навчальних закладів. Різні пропозиції щодо здобування вищої освіти починають надходити ще у десятому класі. Для багатьох батьків такі перспективи є привабливими, бо закордонна освіта завжди вважалася висококваліфікованою та довершеною. А захоплююче, інше життя в інших країнах до вподоби підліткам. Активна кампанія освітян з інших країн не може зрівнятися з вітчизняною. Відкриття спеціальних курсів, проведення зустрічей, реклама у соціальних мережах – це тільки вершина айсбергу. Навіть на одному з популярних сайтів серед учнів, учителів та батьків, osvita.ua, існує спеціальний розділ під назвою “Освіта за кордоном”, де є детальна інформація про університети та стипендії у Європі та США.  Але до чого може призвести бездіяльність як  українських навчальних закладів, так і держави? Все ж таки важливо зазначити те, що наших школярів саме запрошують навчатися закордоном, з чого можна зробити висновок, що вони є потенціальними та амбіційними, мають не менший рівень повної середньої освіти. Наразі, серед країн, у яких навчаються українські студенти, лідером станом на 2015-2016 рр. є Польща, після неї Німеччина та Росія з невеликою різницею. Але важливо дізнатися в самих підлітків, чому саме обрали чужину. Діана Самойлик, учениця 11класу загальноосвітньої школи № 11 міста Бердянська планує продовжити навчання після школи в польському університеті. Вибір за неї зробили зацікавлені батьки, і ось які аргументи: “Вони бачать перспективу навчання за кордоном: більше шансів добре працевлаштуватися на високооплачувану роботу, у зв'язку з більш якісною освітою. Також,  диплом більш визнаний. Знання ще однієї мови  дає переваги на ринку праці. Але,  як на мене, навчання в іншій країні з іншими традиціями, звичаями, менталітетом дає величезний досвід, можливість розширити свій кругозір, змінити світогляд. Це все робить тебе більш самостійним тощо.” Артем Третьяков, який закінчує 11 клас у Запорізькому багатопрофільному ліцеї № 99, прагне навчатися в Болгарії. Його вибір є самостійним, і обґрунтувати його може наступним: “Політична ситуація в Україні не обіцяє нічого позитивного. Через АТО я не можу бачитися з рідними мені людьми, які проживають на сході України. Дорожчає абсолютно все, що може дорожчати. Тотальна корупція. Я не сперечаюся, корупція є скрізь, але не в таких масштабах. В Україні буквально все можна вирішити за гроші. Я розумію, що описавши ці проблеми, справжній патріот країни сказав би: "я повинен щось змінити". Я вважаю, що країнам СНД можна ставити хрест. Особисто я не бачу варіантів врятувати дані держави. Саме тому я вибираю для себе навчання закордоном з метою подальшого отримання громадянства тієї країни.” Таким чином, причини бажання здобути освіту в іншій державі можуть бути пов’язані як з рівнем знань, які можна отримати, перспективами працевлаштування, так і з напруженою соціально-економічною ситуацією в Україні. Не кожна людина може вижити лише на патріотичному ентузіазмі, коли сама влада робить все проти цього. Не кожен втілює свою “американську мрію”. Хтось не витримує розлуки з родиною, комусь просто не комфортно на чужині. Вікторія Гуйвик одна з тих, хто вирішив повернутися на Батьківщину, та вона не була незадоволена своїм вибором, а просто вирішила піти іншим шляхом, обрати іншу професію: “Я завжди говорила там, що я приїхала за знаннями, так як отримала можливість навчатися на бюджеті в дійсно сильному ВНЗ (ніж, до речі, Україна не може похвалитися). Я була іноземною студенткою ВДУ, і я дуже задоволена рівнем освіти, який там давали. Але я завжди говорила про те, що, при всьому цьому, я люблю Україну і хочу повернутися сюди після навчання. Не закінчивши другого курсу, я вирішила поїхати з Росії додому.” Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” Таким чином, скільки дійсно розумних та перспективних залишиться в Україні? Хто зможе зі школярів відповісти, що його майбутнє в Україні? Чи зможе патріотизм затьмарити бажання “жити краще”? На дані питання повинна відповісти саме влада, а не вчителі, школярі та їх батьки. А хто буде управляти Україною через 10 років – вирішувати вже нам. Анфіса Кайда, студентка КНУКІМKиевVласть

Українські студенти активні, амбітні, талановиті. Більшість із них прагне після завершення навчання працювати на розвиток України, але є й чимало тих, хто готовий стати емігрантом. Що ними керує? І який шлях обереш ти? Молодь стикається з великою кількістю проблем. Чи не найгострішою з них для багатьох стає працевлаштування після закінчення університету чи коледжу. Нині вже майже нікого не дивує, що багато юнаків і дівчат готові їхати за кордон. Одні на навчання, інші – одружуються, та більшість – у пошуках роботи. Щороку кількість тих, хто хотів би виїхати, зростає. Порівняно з минулим роком бажаючих залишити Україну стало більше на 5%. Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” У дослідженні німецького Фонду імені Фрідріха Еберта і Центру “Нова Європа”, підготовленому спільно з соціологічною компанією GfKUkraine, йдеться про те, що українська молодь нині найбільше боїться корупції та війни. Понад чверть молодих українців у віці 14–29 років хочуть емігрувати. Хоча, за даними дослідження, 72% молоді не мають бажання переїжджати до іншої держави або залишати Україну на термін понад 6 місяців. Серед найпопулярніших держав, до яких звернені погляди молодих, – Німеччина (18%), США (15%) та Польща (12%).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Українці не виключають, що системні проблеми в нашій державі – тимчасові. Так, 58% опитаних вірять, що майбутнє українського суспільства  буде кращим, ніж поточна ситуація. 20% думають, що ситуація залишиться незмінною, і лише 5% очікують погіршення. Чому у світ за очі? Найчастіше серед причин, що спонукають задуматися про еміграцію, називаються: бажання отримати кращі умови для життя (64%) чи забезпечити краще майбутнє для дітей (34%), відсутність гідної роботи в Україні (23%), прагнення отримати кращу освіту (12%). Молодь трохи частіше порівняно з іншими акцентує на відсутності роботи і можливості для самореалізації. Розглянемо детальніше причини еміграції. Більшість готових до від’їзду за кордон хочуть отримати кращі умови для життя. Що в їхньому розумінні “кращі умови”? Відремонтовані дороги, доступні розваги, гідна зарплатня, адекватні ціни та інше. Далі йдуть ті, хто бажає “забезпечити краще майбутнє для своїх дітей”. Це нормально. Адже в національному характері українців виділяються такі риси, як чутливість, емоційність, любов до дітей та бажання їх захистити й опікати. Можливо, навіть більше, ніж прийнято в інших країнах, можливо, навіть більше, ніж це дійсно потрібно. На третьому місці за кількістю готових шукати кращої долі далеко від дому – ті, хто не може знайти гідної роботи в Україні. Причиною цього є системна криза в економіці й інших важливих суспільних сферах, низька заробітна плата та труднощі з працевлаштуванням без практичного досвіду. Випускникам навчальних закладів важко конкурувати з більш досвідченими старшими колегами. Допоки нас будуть переслідувати ці проблеми, кількість емігрантів збільшуватиметься. Освіта не у нас Найменше опитаних обрали головним мотивом виїзду навчання за кордоном. Та вже нині майже 70 тисяч українців здобувають освіту в інших країнах (хоча ця цифра може виявитися й більшою). Найбільше наших студентів у Польщі, Чехії та Німеччині. Також українці їдуть на навчання до Великої Британії і США. Їдуть, навіть якщо за освіту треба платити. Так, за рік навчання в Польщі вони платять близько 31 тис. грн, від 160 тис. грн – у Канаді. Більшість після здобуття освіти самі прагнуть залишитися за кордоном або ж їх там залишають з огляду на гарні результати й високий потенціал. Заради цікавості я також провела опитування серед студентів першого-другого курсів Університету Державної фіскальної служби України (м. Ірпінь), Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана, Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та Київського національного торговельно-економічного університету. Виявилося, що чомусь у наймолодших студентів настрої далекі від позитивних. 47% опитаних відповіли, що не бачать свого майбутнього в Україні і планують після здобуття диплома бакалавра їхати за кордон навчатися в магістратурі аби шукати там гідну роботу за гідну зарплатню. 33% опитаних заявляють, що Україна має майбутнє. Вони наполегливо радять залишатися на своїй Батьківщині, аби самим “підняти її з колін”. “Так, країна переживає не найкращі часи, але хіба це не означає, що потрібно ще більше робити для поліпшення ситуації в ній? Не розумію, чому молодь так масово емігрує за кордон. Адже не там вони долі шукають”, – переконана студентка Університету ДФС України Ольга. Водночас 20% опитаних студентів ще не визначилися, що їм більше імпонує. Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” Зрозуміло, ще є час. Але активні молоді українці небезпідставно вважають, що ніхто не побудує нам щасливого майбутнього замість нас самих. Ознакою зрілості якраз і є відповідальність за землю батьків і за своє майбутнє.KиевVласть

Відомо, що головним кроком для успішного лікування від надмірного регулярного вживання алкоголю є усвідомлення хворим того факту, що він справді хворий. Це єдина запорука успішності застосування подальшої терапії і одужання. Найбільша складність для алкоголіка визнати свою хворобу перед самим собою - це страх втратити ту удавану і відносно комфортну реальність в якій він існував тривалий час і страх опинитися у реальності справжній, існування в якій вимагає зусиль і відповідальності. Той хто не здатен справлятися з реальними викликами та панічно боїться відповідальності неодмінно потрапляє під вплив тих хто цього не боїться, з усіма негативними наслідками для себе. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Один із принципів демократії - делегування повноважень. Так влаштована ця найгірша система правління, кращу за яку, з часів Черчілля, ще досі не придумали. На жаль, на традиційні вітчизняні політичні еліти, яких винесло на політичний олімп ще у 90-ті, українці разом з повноваженнями переклали і відповідальність за самих себе. Це відкрило прямий шлях до приватизації та розподілу всіх, в тому числі і людських, ресурсів країни між потужними фінансово-промисловими групами (ФПГ), які наразі  контролюють близько 80% економіки країни. Так сформувалося те, що часто називають “системою” - контроль, розподіл і використання ресурсів країни на користь ФПГ через підконтрольний державно-політичний апарат. Алкоголік живе в короткочасній перспективі де майбутнього не існує. У нього немає планів, цілей, мети, мрій. Свідомість повністю підкорена єдиному бажанню яке трансформувалося в основний інстинкт - випити зараз. Минає 27 рік, коли жодна політична сила що у владі, що у опозиції ( у нашій політичній реальності це однакові частини “системи” і коли вони міняються місцями вона не страждає або швидко відновлюється, два Майдани - найкращий цьому доказ) не змогла запропонувати країні жодної стратегії, жодного плану дій, жодної концепції розвитку з чіткою метою, чітким, зрозумілим, поетапним планом. 27 років країна живе одним днем. 27 років “система” пояснює відтермінування кращого майбутнього чим завгодно - тільки не самим фактом свого існування. 27 років “система” через державний апарат показово бореться з негативними наслідками причиною яких є сама. 27  років “система” латає дірки, а не усуває причини їх виникнення. 27 років “система” діє, як досвідчений “чорний ріелтор” - щедро підливає суспільству у чарку соціально-популістський алкоголь чим створює збочену реальність і підтримує удавану надію на краще майбутнє колись. Після Другої світової війни стан економіки всієї Європи був настільки катастрофічний, що негативно впливав на всю світову економіку. Успішно відбудувалися після війни ті країни, які в своїй економічній політиці зробили ставку не на державний апарат, а на створення умов для вільної реалізації підприємницької ініціативи, на створення соціального ринкового господарства, на забезпечення вільної конкуренції, на віддання переваги ринковим, а не командно-адміністративним економічним механізмам, на заборону втручання у діяльність окремих підприємств, на обмеження впливу монополій. Загалом держава в цих країнах стала осторонь економічних процесів, лише проклала рейки по яких самостійно рушив підприємницький локомотив. Роль держави звелася до підтримання якості колії у належному стані. Не складно уявити, як би виглядала зараз, приміром, Німеччина, якби свого часу Людвіг Ерхард особисто організовував би відправку баржі з кавунами у Франкфурт, а не впроваджував би в країні економічний неолібералізм. Згодом тим же шляхом пішли країни Східної Європи - після краху соцтабору. І правильність обраного шляху вже демонструють власними успіхами. Читайте: Дві економіки або присмак стабільного падіння у прірву Нам треба визнати, що наша країна хвора на тривалий соціально-популістський алкоголізм, який довів нас до стану деградації. Зубожіння, корупція, олігархат, постійно дірявий бюджет, зруйнована інфраструктура, найнижчий рівень життя серед європейських країн - це наслідок цієї хвороби. За час, який для нас вже безповоротно втрачено, наші західні сусіди, стартові можливості яких були набагато гірші, пішли іншим, здоровим шляхом, зайшли далеко вперед - і давно забули, що колись переживали щось подібне. Країна потребує тверезості і нової економічної політики. Політики, де будь-якій підприємницькій ініціативі буде надано максимальне сприяння, прибрано  адміністративні бар’єри, впроваджено ринкові механізми. Підприємці, а не державний чиновницький апарат створюють економічну міць та соціальну спроможність країни, створюють робочі місця, забезпечують державні соціальні видатки, забезпечують зниження рівня бідності, забезпечують податкові надходження до бюджету, сприяють створенню середнього класу. Тривала хвороба давно перевернула країну з ніг на голову. Змінити свідомість співгромадян, яким роками доводили, що в їх злиднях винні підприємці, що не платять податки, а не збочений державний апарат який їх грабує - важко. Дуже складно зруйнувати багаторічні корупційні спайки, примусити державні інституції працювати в інтересах суспільства, забезпечити верховенство права, провести необхідні країні інституційні та нормативно-правові реформи, подолати шалений спротив тих хто десятиліттями на цій хворобі наживався, загалом створити всі необхідні умови для вільної реалізації підприємницької ініціативи і дати поштовх для розвитку країни. Але це - не неможливо. Це не складніше, ніж бути підприємцем у цій країні. Перш за все, треба зрозуміти, що ці питання вже неможливо вирішити, апелюючи до існуючої “системи” чи її державно-політичної верхівки. Бо будь-яке якісне зрушення - це пряма загроза її існуванню. Одужання країни цілком знаходиться у політичній площині і можливе лише політичним шляхом. Шляхом зміни політичних еліт на такі, які об’єднані не спільними фінансово-економічними інтересами, а поділяють принципи ліберальної економічної ідеології. Ліберальна ідеологія за 27 років ще жодного разу не потрапляла у вищу політичну лігу. Час ліберальної антиалкогольної терапії настав. Читайте: Торгівля індульгенціями: державна політика промислової та техногенної безпеки на ринку автомобільного палива Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"KиевVласть

Відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко прогулялась фестивалем Kyiv Wine 2018, де скуштувала неймовірну кількість вин та написала дуже цінні поради для читачів КиевVласти. Обіцяла вам продовження історій про гастрономічні події літа і слово своє тримаю. Цього разу поділюся з вами враженнями від відвідування вже традиційного винного фестивалю - Kyiv Wine 2018, який відбувся цими вихідними та став найкращою локацією для дегустації вина та їжі. Цього разу, сплачуючи за вхідний квиток, всі відвідувачі фестивалю мали змогу безкоштовно дегустувати всі вина, яких було представлено близько 500 позицій виробниками з 77 країн світу. Щоб зрозуміти, як правильно справитися з цією нелегкою задачею, робіть, як рекомендують сомельє - починайте з легкого вина та поступово переходьте до насиченого. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Тому я почала свою дегустацію з ігристих вин, потім перейшла до легких білих та рожевих, потім до червоних і завершили дегустування кріпленими та десертними винами – мадейрами, хересами та портвейнами. Звичайно, спробувати всі позиції було просто неможливо. Та все одно уявлення про найкращі вина світу ми отримали. Ділюся смаками, які мені особливо сподобалися і навіть вразили. До речі, більшість з цих вин ви можете придбати в маркеті Good Wine. Ігристі вина Франчакорта - італійська відповідь шампанському. Це ігристе вино з Ломбардії виробляється традиційним методом шампанізації. Кожен поважаючий себе італієць в суботу п'є просекко на сніданок, а франчакорту на вечерю. З франчакорта нам порадили спробувати Berlucchi 61 brut rose, яке була створено на честь святкування 50-річчя компанії Berlucchi і Cuvee Prestige Blanc. Останнє - візитівка будинку, це вино може позмагатися з таким шампанським, як Deutz і Taittinger. Це два найвпливовіших виробника франчакорта. Нас запевнили, що спробувавши їх ми матимемо чітке уявлення про це ігристе. Моє найулюбленіше іспанське ігристе - Cava. Позицій Cava дуже багато, найбільш популярна і досить демократична за ціною - Jaume Sierra Brut або Semi Sec. Ви мусите її спробувати – бо це найкращий аккомпанемент для будь-яких закусок та страв влітку. Цього разу я спробувала нову для мене Cava – Codorniu. Виявилось, це одна з найстаріших бодег Іспанії. Стиль цієї Cava дещо незвичний, вона дуже хрустка і свіжа, і, до речі, одна з найпопулярніших в світі кав Cava. Візитівка цього будинку Codorniu Anna Blanc de Blanc Cuvee, якою ми і насолоджувалися по повній. Загалом, стенд Cava.ua був представлений 12 брендами Cava, серед яких була Cava нішевих бодег, яку мало де в Україні можна спробувати, а також ігристе від відомого футболіста Андреса Іньєсти. Шампанські вина ми оминули, оскільки хотілося спробувати декілька позицій білого і звичайно червоного. Мені також кортіло посмакувати кріпленими винами, бо я дуже люблю справжній портвейн. Білі вина Навіть сумнівів не виникало, що треба почати з Італії. Насолоджувалися винами бренду ISTEFANINI, що з Північної Італії і робить виключно соаве. Смакували їхнє Monte di Fice. Також не оминули увагою виробника Feudi di San Grigorio. Мені особисто сподобалося цитрусове Fiano di Avellino. З П’ємонтських вин дегустували Gavi di Tassarolo Fornaci зі старої сімейної виноробні Castellaro Bergalio. Воно виявилось дуже легким та свіжим. А ще дуже раджу наступного фестивалю з італійських вин спробувати вино Cometa від культової сицилійської виноробні Planeta. Це вино дуже насичене, і хоча я не сильно тямлю в смаках та відтінках вин, проте змогла відчути в ньому аромати персика, груші та яблука.   Німеччина також славиться білими винами, тому нам порадили не пропустити стенд короля рислінг Ерні Лоузі Dr. Loosen. Пробитися на дегустацію було важко – людей біля цього бренду сконцентрувалося дуже багато, і це не дивно. Ви закохаєтесь в цей рислінг, якщо ще ні разу в житті його не пробували. Щодо мене, я обожнюю іспанські вина - як білі, так і червоні. Тому вишукувала їх скрізь в дегустаційному залі, і натрапила на декілька якими хочу з вами поділитися. Неймовірна виноробня Txomin Etxaniz з Країни Басків. Вино Txakoli зроблено з місцевих сортів винограду і має неймовірний аромат трав, цитрусових і квітів. Воно навіть злегка ігристе і настільки особливе, що його не можна порівняти ні з яким іншим. Також рекомендую виноробню Alejandro Fernandez, яка виробляє єдине біле вино Tinto Pesquera, але смак його неймовірний. Червоні вина З червоних вин мене найбільше вразив новозеландський виробник Saint Clair. Мабуть його багато хто знає по відмінному совіньон блан з голими чоловіками на етикетці. Мій товариш і чудовий друг Андрій навіть має відповідну футболочку. Але нам порадили розширити своє знайомство з цією виноробнею і спробувати Pinot Noir Vicar's Choice. І воно нас дійсно здивувало - ягідне вино, з нотами полуниці і суниці. Неодмінно раджу спробувати! Італійський бренд Brancaia також заслуговує уваги.  Це маєток в Тоскані, яким займається одна з найвпливовіших жінок-виноробів Італії – Барбара. Вона не просто власниця виноробні, а й прекрасний енолог. Пробували Tre - це найлегше молоде вино цієї виноробні і воно прекрасне! Також, ми були у захваті від італійського IL Pino і Zanna Riserva. Не пошкодуєте, якщо спробуєте червоні вина з Південної Африки - виноробня Kanonkop і їхнє Pinotage Kadette, португальські від виробника Casa Santos Lima, наприклад, вино Colossal. Австралійський будинок вина Yalumba, які одними з перших придумали використовувати кришки скрюкер на своїх винах. Завдяки їм тепер можна не носити з собою штопор в сумочці, щоб випити доброго вина. У них нам найбільше сподобалося - Patchwork Shiraz. А ще ми мали нагоду зрозуміти, що таке натуральні біодинамічні вина на прикладі вин, представлених іспанським виробником Negra de Negra від Portal del Priorat. Це одне з найбільш цінних вин Іспанії. Аромат у нього фруктовий, із присмаком стиглих фруктів і землистими нотками сланцю та вугілля! Ніколи не думала, що вино може мати і такі аромати. З кріплених вин, особливо відмічу – іспанський Херес Pedro Ximinez El Candado і португальські портвейни від Sandeman. Звичайно це не весь перелік вин, які нам дуже сподобались, і які я особливо хотіла би мати в своєму барчику. Але описати всі просто неможливо. Та й подужати всі 500 позицій ми просто не змогли. Після такої дегустації, ми зголодніли  відправилися за смачною їжею на фудкорти фестивалю. Вона була представлена 25 найкращими рестораціями Києва, серед яких: “Жизнь замечательных людей”, “Любимый дядя”, “Dogs and Tails”, “Lucky Restaurant Vinoteque”, “Tin Tin”, “Beef and Wine”, Milk Bar та інші. Що саме ми спробували і що вам рекомендую Oister bar пропонував дуже свіжі устриці – ми спробували фін де клер № 2 з чорною ікрою за 49 грн шт, і устрицю Special David Herve №3 за 67 гривень за штуку. Від устриць перемістилися до 101 Wine Bar і спробували половинку лобстера – яка коштувала 500 гривень. І це було неймовірно смачно. В’єтнамська кухня останнім часом не дає мені спокою, тому не змогла не порадувати себе спрінг-ролом з креветкою та овочами – 70 гривень, а також мідіями в тамаринадовому соусі з рисовими чіпсами за 150 гривень. Ресторан Tin Tin можете взяти на олівець – дійсно все було смачно і виглядало дуже апетитно. Чоловіки такими стравами навряд чи можуть наїстися, тому відправилися годувати друга до фудкорту ресторану Dogs&Tails, який розробив спеціальне меню хот-догів і навіть хот-дог з восьминогом. Скоштували хот-дог із сосискою з індички із свіжим трюфелем, овочами та сиром рікоттан за 215 гривень, а також Dark Duck з качкою по-пекінські за 185 гривень. А я з більшим задоволенням підкріпилася хумусом з овочами (150 гривень) та пітою з телячими мізками (160 гривень) від ресторанів Любимый дядя и Жизнь замечательных людей. Для любителів м’яса і ситної їжі були прекрасні пропозиції від фудкорту Димне м'ясо від Тараса, де ребрами свинячими та яловичими можна було поласувати (68 гривень за 100 гр). Ресторан Beef meat & wine пригощав стейком м’ясника за 240 гривень 100 гр, каре телятини NL (260 гривень за 100 гр), філе-міньйоном UA (170 гривен 100 гр) та іншою м’ясною смакотою. Всі страви подавалися з кукурудзою гриль та соусом BBQ. Ну і звичайно як же без солоденького на гастрофестивалі! Власна кондитерська Good Wine частувала своїх гостей чарівним наполеоном – він насправді, виявився одним з найкращих, які я пробувала в своєму житті, і португальським паштейшом – 39 гривень за штуку. А запивала я ці десерти какао на вівсяному молоці з фруктами та спеціями – 50 гривень за стаканчик. Кому не вистачило вина - мій улюблений Parovoz Speek Easy готував просто чудові коктейлі, які теж були спеціально розроблені до фестивалю вина. Мені запропонували спробувати коктейль Cava Julep на основі мого улюбленого ігристого Cava, про яке вже йшла мова вище – і виявився він неперевершеним на смак. До речі, деякі страви та кухні, представлені на фудкортах можна спробувати в згаданих ресторанах міста Києва. Тобто вам не обовязково чекати на наступний Kyiv Wine, аби спробувати спрінг-роли, хот-доги, хумуси та піти. Тож вибирайте, що вам більш сподобалося на колір і смак, і вперед на дегустацію найкращих ресторанів Києва. А я найближчим часом спробую розказати вам про “Любимый дядя” – улюблений ресторан багатьох киян та гостей столиці, а також “Жизнь замечательных людей” – чудове затишне місце для зустрічей друзів в самому центрі нашого міста. Ну і не втрачайте можливість Смакувати разом з Інна Гордієнко і читати мою сторінку на Фейсбук:  та в Інстаграмі: @inna_yummi. Читайте та смакуйте: Індія на “Даринку”: смачний “Кураж Базар” (фото, відео) Фото та відео автораKиевVласть