Відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко відвідала три ресторани Азада Алієва з турецькою кухнею. Кулінарний екстаз, який вона отримала в усіх трьох ресторанах, вартий кожного читача КиевVласти. Тому читайте та смакуйте! Цього разу розкажу про сімейство ресторанів з турецькою кухнею. Чому турецька кухня стала такою затребуваною? По-перше, вона зрозуміла українцям - шашлик, кебаб, шаурма, піде (піца), рис, овочі. По-друге, тут дуже швидка готовка. А ще українці люблять гостинність, а, як відомо, східні люди володіють цією якістю сповна. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Kebab Dash, вул. Антоновича, 111/17 Частенько в спілкуванні з друзями на ресторанну тематику, я чую таке запитання: чому у нас так багато вишуканих ресторанів і так мало ресторанів з дійсно смачною кухнею? Kebab Dash - саме про кухню. Ви не побачите тут дорогих люстр на стелях, картин на стінах і посуду на столах. Але їжа змусить вас повернутися до цього закладу не один раз - все готується з пилу-жару, подається протягом 10 хвилин і будь-яка, навіть, складна страва, смакує божественно. І що важливо - цей ресторан про м’ясну кухню. В чому секрет смачного м’яса в Kebab Dash? По-перше, воно - халяль, тобто не містить компоненти, заборонені для вживання мусульманами (тварину годували натуральним кормом та вбивали так, щоб з тіла тварини витікла вся кров). По-друге, м’ясо закуповується сьогодні для використання сьогодні. По-третє, м’ясо готують на мангалі на ваших очах. І четверте - шеф-кухар з Туреччини, знає свою справу і робить її на відмінно!   Обов`язково замовте кебаб. Його тут декілька видів: гострий, не гострий, з фісташками, з рисом або булгуром. Порція величезна, окрім гарніра подається з запеченими на грилі помідорами та лавашем. До речі, хліб (піта) тут випікають на місці в справжній дровяній печі. Отже, що саме ми спробували і що я вам наполегливо раджу тут з’їсти: суп із сочевиці (веганський) - 65 гривень; яланчи пача (суп на баранини з додаванням йогурту, яєчного жовтка і борошна) - 70 гривень; мезе - 12 видів (від 65 до 100 гривень за порцію). Серед них раджу особливо: турецький курячий паштет з волоським горіхом та спеціями; соте з баклажанів на мангалі з овочами та часником; йогуртові мезе на вибір: з гострим перцем, з баклажанами на мангалі, з укропом, м’ятою та часником та із свіжим огірком; кебаб фісташковий - 230 гривень; гострий кебаб з суджуком - 240 гривень; ягня на грилі  (тонкі скибочки м'яса) з рисом, цибулею та овочами - 235 гривень; рисовий пудинг - 70 гривень; ірмік халва з морозивом - 110 гривень; шекерпаре - 90 гривень. Ціна-якість в Kebab Dash не підлягає обговоренню - я не знаю в Києві м’ясного ресторану, де настільки смачні страви коштуватимуть так дешево. Ваша вечеря або обід буде недовершеними, якщо ви не замовите турецькі солодощі, відомі на весь світ: баклава, кадаіф, кюнефе, лор татлиси, ханим гебеі, везіров парман, гюльлач, шекерпаре, хелві, пішманіе, лукум. Це далеко не повний список солодкого раю, за яким не обов'язково їхати до Туреччини. В Kebab Dash можна спробувати Шекерпаре, Кюнефе, Ірмік Халва та Пахлаву з фісташками -  це дійсно райська насолода. Саме тому, ресторан завжди переповнений людьми, і навіть о 9 вечора тут повна посадка. Отже, обов’язково бронюйте столик, якщо хочете потрапити сюди! Kebab&Burger Dash, вул. Хмельницького, 30/10 Це також ресторан смачного м`яса, але з акцентом на шаурму та бургери. Тут готують найсмачніший донер кебаб в місті та найкращі бургери за турецьким рецептом. До речі, аби не було плутаниці у ваших головах щодо шаурми та донер-кебаба, поясню: різниці крім назви немає. Шаурма або шаверма - слово арабського походження شاورما, але в деяких країнах називається донер-кебаб від турецького döner kebab. Це близькосхідна (левантійська) страва з піти або лаваша, начинена м'ясом, приготованим на грилі при постійному обертанні над вогнем. Саме “перевертати або крутити” перекладається з арабської “шаверма-shawurma” або з турецького “чеверме-çevirme”. В Kebab&Burger Dash можна скуштувати аж 8 видів шаурми. Для всіх видів шаурми використовують м’ясо телятини з додаванням курдюка баранини. Так само, як і в інших закладах Dash - характерна риса Kebab&Burger в тому, що м`ясо тут закуповують щодня. Готується донер у вас на очах - відкрита кухня та мангал розташовані в першому залі ресторації. Отже, вибирайте, який донер вам до вподоби: донер в лаваші (це фактично класичний донер) - 115 гривень; донер Томбік (подається в хлібі піта з овочами та картоплею) - 115 гривень; донер Бейті (подається також в лаваші, але розрізаному на шматочки з овочами, йогуртом і сиром) - 175 гривень; донер на хумусі - 215 гривень; донер з рисом - 170 гривень; донер з гарячою гострою закускою - 170 гривень; донер порційний (подається на коржику з помідорами, перцем та цибулею) - 140 гривень; донер Іскандер (подається на лаваші під соусом іскандер з йогуртом, помідорами та перцем) - 225 гривень. Віднині мій улюблений донер саме на Богдана Хмельницького! Якщо ви це також зрозумієте, не зупиніться лише на донер - спробуйте також бургер. Бургерів також 8 видів - шість із телятини, один з курятини і один веганський. Веганський бургер готується з авокадо, помідорами, огірками, руколою та під гватемальским соусом та коштує 150 гривень. Всі бургери подаються з капустним салатом та картоплею фрі. І звичайно, ви можете замовити прожарку м’яса, яку забажаєте: класичний бургер (з помідорами, латуком, маринованими огірками та коктейльним соусом) -135 гривень; чізбургер (класичний, але з сиром чеддер) - 145 гривень; карамелізований бургер (додається карамелізована цибуля та соус буффало) - 155 гривень; донер бургер (донер замість котлети) - 175 гривень; стамбульський бургер (з пастою з червоної квасолі, суджуком та голландським сиром під соусом ранч) - 185 гривень; мексиканський бургер (з бастурмою, з перцем халопеньйо, з сиром чеддер під соусом барбекю) - 195 гривень; бургер з курятиною - 135 гривень. Я замовила класичний бургер і, як на мене, він був смачнішим, аніж в The Burger. Звичайно в ресторані безліч інших смачних страв. Замовте: - сочевичний суп,  який відрізняється від сочевичного супу в Kebab Dash - 65 гривень; - суп Doner - 75 гривень; - салат Чобан (дрібно порізані овочі під оливковою олією та лимонним соусом) - 80 гривень; - піде (турецька піца, за формою схожа на великий човник з тіста) з телятиною, сиром, помідорами і зеленню - 145 гривень. Окремо раджу сніданки - 195 гривень за 600 грамів. До сніданку входять: мед, варення, вершки, абрикос, шоколад, білий та твердий сир, помідори черрі, огірок, суджук та смажені яйця. Fish Dash, вул. Коновальця, 15/2 Поки що це єдиний ресторан сімейства, що спеціалізується на рибі та морепродуктах, які готуються з турецьким колоритом, та подаються з турецькою гостинністю. В чому фішка Fish Dash і чим він відрізняється від інших рибних ресторанів Києва? По-перше, рибу сюди привозять двічі на тиждень з Туреччини в спеціальних контейнерах із льодом. По-друге, будь-яку рибу чи морепродукти, що викладаються на вітрину, можна придбати в сирому вигляді (вам запакують з собою), або замовити офіціанту (вам приготують в той спосіб, що ви забажаєте). По-третє, тут дуже оригінальна подача страв. Наприклад, сібаса або дораду для вас можуть запекти в солі і подати у палаючому вогні. Отже, що ми замовляли в Fish Dash  і чим нас здивували: закуски (мезе) - їх тут близько 20 на вибір. Ми обрали - Лагос в гірчично-медовому соусі, Гріт з авокадо (сир перетертий з авокадо та горішками), Рокко-гріт з руколою (ніжний йогурт із спеціями та руколою), хавуч тарама з моркви, часнику, волоського горіха, фіш даш муамар з маринованих овочів гранатовому соусі. Ціна за порцію від 70 до 120 гривень; тар-тар з лососем -145 гривень та тар-тар з сібасом -135 гривень; креветки в маслі (подаються на пательні з грибами) - 205 гривень; рибні кульки -135 гривень за штуку; сірдак з осетрини “Fish Sirdak”  в часниковому соусі - 420 гривень; восьминіг гриль - 550 гривень; холодний Ляб-лябі - 95 гривень; запечений гарбуз - 95 гривень. Мене просто вразив стіл із мезе! Це так зручно, коли ти чекаєш на основні страви, а тобі відразу пропонують в цей час з’їсти смачну закуску. Неймовірно смачний тар-тар з сібаса та лосося на подушці з авокадо. Рибні кульки з міксу різної риби та ще й в лимонно-пряній підливці - просто шедевр! Замовте обов’язково. Сірдак з осетрини - фірмова страва, теж вартує окремого компліменту. Протушкований з петрушкою та лимонно-часниковому соусі, він просто тане у вас на губах. Осетрину, приготовану в такий спосіб, я теж ще жодного разу не пробувала. Під страви обов’язково візьміть білого азербайджанського вина Savalan Chardonnay - 150 гривень за 150 мл. Ну і на завершення вечері замовте божественний запечений гарбуз. Навіть заради цього десерту варто відвідати Fish Dash. Це щось особливе, і не піддається опису. А під цей десерт, вас пригостять смачним східним чаєм з чебрецем (це приємна родзинка в усіх закладах Dash) за розпорядженням власника ресторану Азада Алієва. Він - душа своїх закладів і знайомиться майже з кожним гостем. Тож бажаю вам Afiyet olson і не забувайте стежити за моєю сторінкою у Facebook та моєю сторінкою в Instagram. Читайте та смакуйте: Пісні блюда в ресторанах Києва (фото, меню, ціни) Фото та відео автора КиевVласть

В двухэтажном административном здании по ул. Светлицкого в Подольском районе Киева произошел пожар. Из помещения, где располагался приют для животных, эвакуировали 30 котов, 5 котов спасти не удалось. Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы ГУ ГСЧС в Киеве. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   “В результате пожара сгорели личные вещи и клетки для животных. Причина возникновения пожара выясняется”, - говорится в сообщении. Сообщение о пожаре на 1-этаже 2-этажного административного здания в помещении, где находился приют для кошек, поступило 29 апреля в 12:28. Пожар удалось локализовать в 12:47, а в 12:59 - ликвидировать. На месте происшествия было задействовано 3 единицы основной и специальной пожарно-спасательной техники и около 15 человек личного состава подразделений ГУ ГСЧС в Киеве. Как стало известно из сообщения на зооволонтера Светланы Крутских на странице "Приют Пушистое счастье в дом" в Facebook, оставшимся после пожара без крыши над головой животным ищут временную передержку или новых хозяев. "Нужны временные пристанища! Около полусотни котов осталось без ничего - ни крова, ни лотка, ни миски. Плюс дождь-коты мокрые, могут простыть", - пишет волонтер. Напомним, что столичные власти в Дарницком районе столицы планируют построить Центр защиты животных, в котором будут располагаться ветклиника, карантинный блок, отель для собак, приют для котов и вольеры для собак. Общая стоимость строительства оценивается в 157,65 млн гривен. Читайте: Кличко утвердил проект строительства Центра защиты животных в Дарницком районе Киева (документ) Фото: пресс-служба ГУ ГСЧС в Киеве КиевVласть

Губернатор Терещук назначил исполком Фастовского горсовета ответственным за покупку жилья горожанам, лишившимся крова по причине взрыва в жилом доме на Садовой, 10 в декабре минувшего года. О трате денег из государственного и областного бюджетов соответствующий комитет должен будет отчитаться Киевоблгосадминистрации до декабря 2019 года. Об этом KV стало известно из распоряжения главы Киевской облгосадминистрации (КОГА) Александра Терещука №239 от 23 апреля 2019 года “Про определение распорядителем средств нижнего уровня”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Согласно этому распоряжению, распорядителем средств третьего уровня по классификации расходов "Приобретение жилья жителям, которые нуждаются в отселении из аварийного жилого дома по ул. Садовой, 10, в городе Фастов Киевской области" назначается исполнительный комитет Фастовского городского совета. Исполком должен будет отчитаться о расходе средств на приобретение квартир до 15 декабря 2019 года. Распоряжение КОГА отталкивается от соответствующего распоряжения Кабинета министров №164-р от 20 марта 2019 года “О выделении средств на осуществление мероприятий, связанных с предотвращением возникновения чрезвычайной ситуации в г. Фастов Киевской области”. Согласно ему, на эти цели из резервного фонда госбюджета Киевской облгосадминистрации выделено 14 млн гривен. Напомним, 14 декабря 2018 года в 9:20 в Фастове по ул. Садовая, 10 взорвался газ на 4 этаже 5-этажного жилого дома. В результате взрыва погибли 2 человека. 16 декабря в Фастове был объявлен День траура по погибшим во время взрыва в жилом доме. Ими оказались Снежана Демьяненко, 1996 года рождения, и Виталий Бабиченко, 1985 года рождения. Читайте: Спустя два месяца причина взрыва газа в жилом доме в Фастове еще не установлена (видео) В январе городской голова Фастова Михаил Нетяжук на брифинге в городском совете сообщил, что на ликвидацию последствий взрыва газа на ул. Садовой в Фастове будет выделено 37 млн гривен. Киевоблсовет, в свою очередь, на сессии 20 декабря принял решение внести изменения в областной бюджет на 2018 год и выделить 1,5 млн гривен пострадавшим от взрыва в жилом доме Фастова. Решение принято по представлению председателя КОГА Александра Терещука. В марте 2019 года Михаил Нетяжук на брифинге в городском совете сообщил, что на ликвидацию последствий взрыва газа на ул. Садовой в Фастове будет выделено 37 млн гривен. Также 25 марта 2019 года глава КОГА Терещук подписал распоряжение №182, согласно которому из областного бюджета выделяется 3,7 млн гривен из областного фонда на приобретение жилья жителям, которые нуждаются в отселении из аварийного дома по ул. Садовая, 10. А 29 марта Нетяжук сообщил, что  в настоящее время выделены все необходимые для приобретения жилья 18,5 млн гривен, из которых 14 млн гривен выделены из госбюджета, 3,7 млн гривен - из областного бюджета, 0,8 млн гривен - из городского бюджета. Он уточнил, что процесс приобретения жилья начнется после получения согласований от Минрегиона, Минэкономики и Минфина, а также после принятия пакета решений на очередной сессии горсовета, которая была запланирована на 4 апреля 2019 года. Читайте: Фастов получил всю сумму на покупку жилья для пострадавших от взрыва газа горожан Фото: inforesist.org КиевVласть

Зима, 2023 рік. На вулиці сильний мороз, однак саме тут це звичне  явище, що відбувається протягом одинадцяти календарних місяців. Людям не холодно: у них занадто крижані серця, вони не носять рукавиць, бо мають захисний крем, що утворює навколо долоні оболонку, а та захищає від будь-якого негативного впливу. Шапка теж є непотрібна - замість цього люди одягають спеціальні обручі, що при натисканні на кнопку дають можливість покрити не лише голову, а й прозорою плівкою обличчя, яка , безумовно, виконує захисну функцію у разі будь-якої небезпеки. І байдуже, якої саме: навіть якщо погодної. Єдине, що схоже, - куртка, хоча це лише назва, а насправді вона може світитися різними кольорами і бути далекою від нашого поняття “одяг”. До всього цього обов’язковим є зарядний пристрій, відсутність якого може призвести до справжнісінької халепи – людина може змерзнути. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Як відомо, з 2018-го температура почала знижуватися і зараз досягає -50 градусів. В таких умовах штани також важливий атрибут. Тут це все однакове і має різницю лише в розмірі. Це штучна тканина, що потребує підзарядки кожного тижня, що залежить від частоти їх носіння. Взуття, взагалі, - ідентичне. На його підошвах встановлені спеціальні сенсори, що містять у собі GPS-навігатор, який вказує потрібний напрямок, а потім передає сигнал у систему, що допомагає легко віднайти особу. Тепер люди не поділяються на хороших чи поганих, на багатих чи бідних, на представників романтизму чи класицизму, на тих, хто любить собак чи котів, на тих, кому подобаються блондинки чи брюнетки… Вони втратили індивідуалізм. Мають однакові інтереси, захоплення, цілі, однаково одягаються, однаково думають і мають однакову відсутність почуттів та емоцій. А щодо одягу, то більше не виміряються, в кого краще, типу: “ дивись: ось у мене на світері емблема найкращого бренду”, “дивись: я в “топових шмотках”, “ дивись: сукня від фешин дизайнера”, “дивись – це куплено за “штуку баксів”. Ні, такого взагалі немає. Виміри статками зникли, а гроші втратили владу. Всі рівні і їздять на однакових автоматизованих авто на невеликій швидкості, не створюючі ДТП, бо спеціальні програми є занадто пристосованими для цього і кмітливішими за самого водія.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Людська пристрасть до грошей зникла останньою. Вона сильно вчепилася у нас, але вірус вбив її рік тому. До цього постраждало кохання, не тільки між хлопцем і дівчиною, а точніше вся любов, що об’єднувала великі й дружні стосунки. Відносини стали крижаними. Наслідком можна назвати байдужість один до одного, що виникла після цього. Їх серця більше не киплять почуттями до коханих, близьких, друзів. Вони більше не спілкуються про щось вічне й таємниче. Теми їх розмов: побут і наука, що створює все нових і нових помічників. Нікчемне становище було всюди. Навіть гроші виявилися не таким вже й страшним монстром, ніж здавалося. Це був жахливий вірус, що проникає в організм і знищує усе, що ми не цінуємо… Закохані вже не ходили на побачення, друзі не збиралися на вечірках, діти не бешкетували і не зривали уроків, а в допитливих жінок літнього віку, що сиділи під під’їздами, вкотре “перемиваючи кістки” перехожим, зникли теми для розмов, як і вони самі… зникли… Навіть приріст людства віддали лабораторіям, завдяки прогресивним технологіям, і немовлята, що народжувалися, ставали підтвердженням вдалого експерименту. Перед знищенням кохання у людей вкрали емоції: і хороші, і погані. Ніхто не “гундосить”, але й приємного не скаже, ніхто не кричить, але й не похвалить, та й в цілому картина сіра… беземоційна… глуха... Що вже говорити про найпершу стадію, коли зникла унікальність, а разом з нею й творчість, тоді логічно, що поети, співаки, танцюристи, драматурги, художники і ще багато видатних особистостей та майстрів своєї справи “вигоріли”.  Людство перетворилося на роботів, а світ втратив гармонію.   Наша планета помирає. Люди не знають, де відшукати ліки проти отрути. Перед нами повна безвихідь… У суботу Х’юмен традиційно прийшов на кладовище, облаштоване різними пристроями, що стало для нього звичним і єдиним місцем, де він міг поговорити про своє життя, сидячи над могилою батька. - Тату, але в мене вже п’ятий рік нічого не виходить. Ми скоро загинемо,  - слова з його вуст пролунали не випадково, бо саме п’ять років тому його батько, який теж був науковцем, поспішив врятувати свого сина, створивши за допомогою спеціальних технологій імунітет, який виявився корисним під час страшного затемнення 19 липня 2018 року. Неочікуваний вірус вдарив усією своєю силою. Та як виявилося, літо, що перетворилося на вічну мерзлоту, було мінімальним погромом, підвладним цьому страховиську, -  Тату, мені було так страшно, коли я бачив, що відбувається, а після того, як ти залишив мене, я хотів піти за тобою. Проте, зрозумівши, що скою помилку не врятувавши людства, що стоїть на межі вимирання…,- він говорив, а його голос тремтів від пережитого, наче вперше, - Добре, щось я розхвилювався, тож мені вже час іти. Я повинен триматися заради тебе, заради… неї. Він щойно повернувся до свого кабінету, де все нагадувало про космос, його величність, його красу. Тут він і шукав відповіді. Багато невідомого, безмежного, захоплюючого, страшно-цікавого і прекрасного ховалося у сюжетах його картин, зображених у фіолетово-рожевих тонах. А на столі лежав невтішний висновок: залишився лише один місяць аби врятувати нашу планету. Під час всесвітнього затемнення з’явився вірус, що вбиває людей, забираючи почуття, емоції, бажання, мрії, але натомість з’являється величезний прогрес науки, що досі не може захистити від цього. Найжахливішим є те, що стрімко втрачає портал у вигляді ниток, які з’єднуються із космосом завдяки думкам. Та цього не відбувається і планета згасає з кожним роком, місяцем, днем, годиною, хвилиною, секундою. “У мене залишився місяць, лише один місяць”. У голові Х’юмена спалахує думка , що протистояти одному неможливо. Його думки не зможуть втримати усю планету. Тому давно закоханий у зеленооку красуню юнак, занепокоєний становищем, вирішує діяти і спершу вилікувати кохану, яка стане його союзником. Хоча й залишився місяць, та ризик його не бентежив… Ще вчора він знайшов величезний батьків записник у якому було сказано, що тимчасовими ліками є червоний порох, який може на невеликий період повернути людину до нормального стану, що утворюється на планеті Марс. Не вагаючись, Х’юмен вирушив у дорогу, але завдання було не з легких. Для цього необхідно було відкрити портал за допомогою думки, яка  мала бути якоюсь світлою, доброю. Та для людства, де легше напружувати мозок вирішенням математичних задач та рівнянь,- це було досить складно. Тому вже скоро він занурився у полон згадки про  зеленооку дівчину і опинився в порталі. У голові паморочилося і всередині нудило. Хлопцю було не по собі: “А що якщо в мене нічого не вийде?”, – хвилювався, бо знав, що часу обмаль: одна хвилина-один день земного життя. Рятівник вже наближався до вічного й незвіданого простору. Перед ним відкривалася безмежність, від якої перехоплювало дух. На якусь мить він геть забув про своє призначення. Зірковий блиск вражав, так і хотілося літати і мріяти, хотілося жити. Кинувши свій погляд ширше, Х’юмен побачив сонячну систему і планети: Меркурій, Венера, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, нашу Землю і потрібний йому Марс. Уся ця краса заворожувала, проте, водночас, лякала і гіпнотизувала. Але раптом його годинник почав тікати, показуючи, що він вже витратив 15 хвилин, що означало 15 земних днів. Занепокоєний цим, Х’юмен почав поспішати, аби якомога скоріше дібратися Марсу. Його “мозок кипів”, здавалось, ось-ось вибухне. Думки роїлися одна за одною, створюючи шлях, який проходив між планетами, вказуючи на потрібну. Через три хвилини він опинився на місці і почав стрімко шукати порох. Навіть не помітив, як за ним йшов старий приблуда-вовк. Більше схожий на кота, його видали зуби. Принюхуючись до вітру, він почув на стежці людину і подумав собі: “Прийшли за порятунком? Не вийде”. Старий Марсело спостерігав за людьми і знав, що порятунок під його боком, от лише ніхто не хотів приходити і домовлятись: “Дивні люди – прийди і візьми. А то все “Геть!”, “Фу!”. Свого часу він постраждав від людини. За свою любов до чужих вівць, йому відтяли голову, натомість – приставили тіло кота. Вимушений переховуватись від зловмисників, він обрав Марс – єдину планету, де є чого поїсти і найголовніше – немає людини. Х’юмен збентежив Марсело і викликав масу запитань. - Гав, ти що тут забув? - Прийшов рятувати кохану. Вовк вирячив очі: - А мені що до того? Знаю, що ти шукаєш, порох. Через 3 роки він поверне мені моє тіло. Х’юмен того не слухав – він зацікавлено вдивлявся у дивне створіння. - Та вовк я, вовк. Це все люди познущались. Герою доводилося чути історію про цього вовка. Однак він був переконаний, що це вигадки про тіло кота. - Вибачте, але я прийшов врятувати кохану. - Він прийшов. А що, до мене приходити не варто? В очах місцевого злодія Х’юмен побачив печаль. Попри дивну зовнішність, Марсело був добрим, однак самотнім. - Людина прирекла мене жити тут, щоправда – це ненадовго, завдяки пороху. А сама…потрапила в капкан. - Я прийшов врятувати кохану, - вкотре торочив юнак. - Впертий – я таких люблю. І що мені з тобою робити? Слухай, я віддам тобі порох, лишень… повернися по мене через три роки і забери до себе. Я не буду красти чужі вівці. Обіцяю. Хлопець ти на вигляд порядний. - Домовились. Х’юмен перестав посилати імпульси у вигляді думок і завдяки цьому повернувся на землю. Весь час йому не давала спокій згадка про Марсело: “Може, і правду батько казав – на помилках вчаться? Адже цей вовк не такий вже і злий”. Бліда, сіра, тоненька рука відчинила двері після декількох легеньких стуків. Перед ним постала знесилена, скляна вона зі зеленими, але порожніми очима – кохана Лунарія. - Що нового? – обережно запитував юнак, ніби чекаючи особливої відповіді. - Усе добре, - тихо й спокійно відповідала дівчина. Недаремно Лунарія говорила про успішні досліди, бо до затемнення вчилася разом з Х’юменом і часто проводила з ним звичайні студентські дні. Юнак,звісно ж, вже звик чути таку відповідь, бо всі лишень і розмовляли про ідеальне життя (а яким воно могло бути без емоцій і почуттів – навіть не думали). У школах діти прагнули постійного самовдосконалення, не бешкетували, чудово розумілися у галузях фізики, хімії, математики, інформатики. А все інше було другорядним і майже зникло. Невеликий пакетик із дивним порошком вже лежав на столі і чекав, доки закипить чайник (якому було достатньо декількох хвилин, аби вода почала “бурлити”). - Усе готово, я заварю нам чай, - пролунало із вуст красуні. - Без цукру,- відповіла дівчина. - Угу. Я знаю, ви всі тепер такі нудні і занадто правильні й харчуєтесь правильною їжею, не підозрюючи про те, що скоро можете померти. Ця фраза, промовлена із сарказмом, і не мала на меті викликати бодай якусь відповідь, однак Х’юмену стало легше. - Незвичайний смак,- пролунало із вуст красуні. Вже за півгодини напій дав результат. Її очі жадібно поїдали світло, губи набирали червоний колір, волосся забарвлювалося у каштановий відтінок, під шкірою переливалася гаряча кров. Руки затремтіли і вона кинулася на шию хлопцю. - Я так рада тебе бачити, коханий мій! Зі мною коїлося щось страшне, я не могла сказати те, що хочу, не могла сміятися, плакати, кричати. Я не була у своєму тілі. Це був найдовший сон у моєму житті. Він нічого не хотів говорити, йому було добре. Та все ж місія – врятувати людство, не давала спокою. - Іди сюди,- він взяв, ніби новонароджену, Луну за руку, повів на вулицю, де саме зараз наближалася глибока ніч. – Дивись, зорі…їх більше немає, вони зникли, а ми перестали загадувати бажання і вже зовсім скоро…, - зупинився молодий вчений, аби перевести подих і сказати “загинемо”. - Загинемо? Ні! Як це? Не може бути? Що робити? – на ще зовсім нещодавно скляні очі навернулися сльози, але Лунарія швидко заспокоїлася і зрозуміла, що саме вони мають врятувати цей світ. І тоді в обох постало питання: “Як?”. Луні було складно повірити в те, що сталось на землі, про знайомство з Марсело, адже вона була переконана – це вигадка про вовка з тілом кота, яку поширили самі люди. Часу залишалося обмаль. Тому рішення мало бути миттєвим: - Я з тобою. У нас все вийде, - сказала Лунарія. Після їхні серця забилися дужче і відчули, що портал стрімко ніс їх прямо на Марс. Їх рухи були швидкими, на роздуми не було часу. Марсело, зустрівши свого друга, зрадів: - Я знав, що ти по мене повернешся, але щоб так скоро, та й до вовка мені ще три роки. - Про це ми говоритимемо пізніше, а зараз нам потрібен порох. - Ти що, здурів, а як же я? Мені потрібне все, аби повернутися до своєї подоби. - Послухай, людство у небезпеці. - А що мені до того людства, коли я завдяки йому кіт. - Обіцяю тобі, що ніхто і пальцем на тебе не вкаже, що ти такий… - Унікальний! Ти – унікальний, - втрутилася Лунарія. – ти ж врятував усіх нас. Я навіть уявляю, як напишуть газети. Вже через п’ять хвилин три великі пакети були набрані червоним порохом, що мав би зцілити людство. І хоча цієї кількості могло б не вистачити на всіх, та закохані йшли на ризик. Вони не відчували болю і прагнули одного. Та раптом прозвучав сильний удар, від якого позакладало вуха. Вони потрапили під метеоритний дощ і один з каменів поранив Х’юмена. - Не хвилюйтеся, красуне. Він у тебе сильний, - заспокоював Марсело. Час швидко плинув, і на порятунок залишалося три дні ( три космічні хвилини). Зеленоока зібрала усю свою силу та енергію, аби запустити у портал трьох думками одного. І вже через хвилину їх несло у бурхливому вирії. Світанок. Двоє зігрітих почуттями бажають жити і житимуть. - Води! – почулося крізь сон, -води! – просив Х’юмен. - Так, зараз принесу, - зраділа Лунарія. – нарешті ти розплющив очі, - кричала вона. – Чесно, надія зникала, однак зараз з’явилася знову, ніби ще сильнішою і витривалішою. - Люба, де ми і скільки тут? – збентежено запитав Х’юмен. - День, - тихо відповіла зблідніла дівчина. – Ми вдома. Накинувши оком по кімнаті, молодий чоловік схопився з ліжка, біля якого знаходилися лікар і сусіди. - Ти головне відпочивай, зараз тобі це потрібно. - Така турбота… хм… дивно. -  Ти хоч щось пам’ятаєш? Лунарія сказала, що ти сильно забився головою, коли падав із даху сараю. - Якого сараю? А як же … Марс, Марсело, політ і червоний порох? - Він марить. Х’юмене, все добре. Це земля і прибульців тут немає. - До чого тут прибульці? Ви думаєте, що я божевільний? - Ніхто нічого не думає. Посто відпочивай. Коли всі пішли, Х’юмен продовжував вдивлятися в очі коханої дівчини, шукаючи відповідей: а може й правда сон. - Як добре,що ти зі мною. - Невже наснилось? - Ти мій герой! - Геройство – впасти із даху сараю, та ще й вниз головою? - У цьому сараї на тебе чекає подарунок. - Який? - Давай я допоможу тобі піднятися і ти сам усе побачиш. Х’юмен не поспішав штовхати великі дерев’яні двері, не оговтавшись після свого падіння. - А я думав, що про мене вже й забули. Серед залишків воза, старих велосипедів і купи сіна юнак впізнав Марсело. - Марсело, друже, це ти? - А хто ж іще? - Але… як? – Х’юмен розгублено переводив погляд то з Лунарії на Марсело, то навпаки. - Ти ж у нас герой! – щасливо вигукнув вовк. - Хто мені пояснить, що трапилось? Лунарія не знала, як саме розповісти. Там, між Марсом і землею, Х’юмен боровся із своїм батьком. Саме він і створив той вірус, який навів на усіх ману. В бажанні відібрати мішки з порохом, він вистрелив, однак куля лишень зачепила голову сина. - Цього не може бути. - Може. Твоя краля правду каже. Це він посадив мене на ціп і дав тіло кота, за вівць, яких розводила твоя мати. Жорстокий, він хотів помститися світові за нелюбов до себе. - Але за що? - Це вже йому відомо. - На жаль, це правда, - зауважила Лунарія. – Мій милий, не картай себе. Ти інший: ти добрий, ти мужній, хоробрий… - Я зараз заплачу, - іронізував Марсело. - Ще одне “мяу”, і хтось отримає тіло курки. - Все, мовчу, мовчу. Таємницю, в ім’я свого спасіння від “злих язиків”, Х’юмен та Лунарія пронесли через усе життя. Щоправда, досить складно було пояснювати, хто такий Марсело: вовк із тілом кота. Закохані знали єдине: особливо гарно починається день, коли встає гаряче сонце. А з ним усе нове: новий день, нові враження, нові ми. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” KиевVласть

Про проблеми нашого кварталу ми розповідали неодноразово. Про права дітей, яких вигнали з дитсадка на Пушкінській ще за часів Олександра Омельченка. Про підробку, завдяки якій дитсадок опинився в чужих руках без приватизаційного конкурсу, без договору купівлі-продажу, без сплати жодної копійки до бюджету. Про перепродажі з прибутком, розмір якого добирається до рівня, який математики позначають знаком нескінченності. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За роки бідкань призвичаїлися, що нікого у владі вони не хвилюють: ні Віталія Кличка, якому ми намагалися мало не насильно вручити документи, що столиці повернули б майно на півмільярда, ні його заступницю по лінії освіти. Міські начальники відправляли до прокуратури, та – до суду, а суд – самі знаєте куди. Читайте: Когда я слышу слово “культура” … и Контрольний постріл. Жертва отримала травми, несумісні з життям   Днями раптом закалатало в грудях: лист з самої Верховної Ради від уповноваженого з прав людини! Але радості він не приніс. Суворо і невблаганно в.о. директора департаменту моніторингу інформаційних прав О.Кабанов з відомства омбудсмена Людмили Денісової повиховував наш орган самоорганізації як шкідливе цуценя. Відчитав за те, що проявили нечемність, не послухавшись наказу скаржника щось тому дати... Скаржник той - забудовник. Той самий, що володіє дитсадком, з  якого вигнали наших дітей. Той самий, що обгородив у нашому дворі біля гектара київської землі, яку йому ніхто не давав. Той самий, що влітку почав руйнувати пам’ятки архітектури 19 ст. І багато чого досяг: такими, як були, ви їх вже ніколи не побачите. Читайте: Усадьба Михельсона. В Киеве разрушили очередной памятник архитектуры Першим, хто попав під роздачу, став я - керівник ОСН, між іншим, професор, доктор наук, що написав три університетські підручники та виховав з десяток кандидатів наук. Двоє працівників забудовника на посадах “менеджерів зі зв’язків з громадськістю” засвідчили поліції, що 76-річнй професор вчинив звіряче побиття. Спочатку кримінальну справу розслідували у Шевченківському райвідділі поліції. З посадкою не склалося – там нас добре знають, як і те, на що здатний забудовник, оскільки саме вони розслідують кримінальну справу по дитсадку. Підсобив заступник прокурора Києва Павло Кононенко: перевів справу до Голосіївського райвідділу поліції, де все пішло як треба. Протягом 12 років поліція не наважувалася пред’явити підозру власнику дитсадка – при 28 томах доказів! А професору-розбійнику за безглуздим обвинуваченням слідчий Голосіївського райвідділу поліції вліпив підозру миттєво. Допити, судові засідання, вислуховування погроз від безграмотного, розмальованого татуюванням слідчого, який аж з штанів вистрибував від бажання виконати замовлення. Бажання-то було, а здатності забракувало… Читайте: Растет качество услуг Голосеевской полиции Іншу нашу активістку забудовник відправив до суду, вимагаючи 200 тис. гривень за “моральну шкоду”. Хто б ви думали, дав свідчення про “розповсюдження неправдивої інформації”, якою  пенсіонерка зганьбила білосніжну репутацію забудовника? Та ті ж самі двоє менеджерів забудовника. Чудово начебто складалося, але знайшлися свідки, які довели, якою бездарною була ця витівка. Такі от права “людини”, а насправді не людини, а юридичної особи,  узялося захищати відомство омбудсмена. Одну “громадськість” - до в’язниці за зліпленим на коліні обвинуваченням, іншу - до суду, аби та до кінця життя віддавала копійчану пенсію бідолашній фірмі, що орудує мільйонами. Репутацію, бач, заплямувала пенсіонерка. Яка усього-то не хотіла, аби у паркінг розміром з універмаг провалився її будинок. Хіба не цю людину повинна захищати пані омбудсмен? Рятуєте, кажете, ділову репутацію? Де вона, покажіть! У забудовника, про банкрутство якого знає весь інтернет? Який заклав за борги в Альфа-банку пам’ятку національної культури? Спотворив пам’ятки на Пушкінській, на яких дошки висять “охороняється законом”? Забрав дитсадок у дітей? Ви називаєте це захистом прав людини? Відколи це комерційна структура, ще й та, яку люто ненавидять люди за вчинене зло, стала людиною з порушеними правами? Чи не варто було б захистити права людини спонуканням правоохоронців, наприклад, Київської місцевої прокуратури № 10, прокинутися від багаторічної сплячки та зробити хоч щось на повернення дитсадка дітям? Фото: Дитсадок № 183 по вул. Пушкінській, 33-А до та після руйнування Щодо суворих наказів в.о. директора департаменту моніторингу інформаційних прав, які вразили безапеляційним тоном: “надати”, “забезпечити”, “вжити заходів”. Мусимо нагадати, що наш ОСН не є відділом департаменту і навіть не вартою на вході до офісу. Принагідно згадаємо подію, яку пам’ять жителів триматиме все життя. Забудовник, що загарбав дитсадок та вигнав дітей, найняв загін тітушок та з екскаватором попереду рушив на нього цей бліцкриг. Люди, ті самі, яким в.о. директора наказав бути слухняними, стали перед екскаватором та зупинили бандитів. Побили нас, кров текла, але дитсадок відстояли. Провели громадські слухання. Вирішили: якщо хтось буде помічений у спробах спілкуватися із забудовником, вважатиметься продажною мерзотою і зрадником. Щодо “непублічності”, у яку в.о. ткнув нас носом. Про нашу діяльність хто завгодно може довідатись з десятків публікацій. Достатньо набрати в Google два слова: “Жуков КиевВласть” і насолоджуйтесь. Як і більшість населення, ми не у захваті від тих політичних сил, іменем яких захищають наші права. Народ від цього “захисту” дещо втомився. Так само, як від невпинного піклування про різного роду “бізнесменів-злобудовників” з їх бездонними кишенями. Наразі несподіваний лист на урядовому бланку дав нам свіжу нагоду прокоментувати їхні визиски на новому полі. Темою дикого зубожіння нації вже нікого не здивуєш. А от намагання приструнити ту саму людину на вимогу грошовитої фірми під несподіваним приводом - захисту прав людини – це щось новеньке... Читайте: Шесть “нянек” культурного наследия или как в Киеве расправляются с Усадьбой Михельсона Николай Жуков, председатель ОСН "Квартал Пушкинская – Красноармейская", профессор KиевVласть

У Київському Палаці дітей та юнацтва відкрилася виставка  художника Івана Гайдука “Повернені імена”. У Галереї  “Дім Миколи” - 15 художніх полотен майстра-самородка, з яких на нас дивляться історичні постаті, знакові для України, для її державності й незалежності:  Іван Гонта й Богдан Хмельницький, Максим Залізняк й Петро Калнишевський, Іван Богун. Картини вражають фотографічною точністю й деталями образів. Неможливо передати словами розпач матері, яка втратила на фронтах Великої війни десять синів і чоловіка, - а художнику вдалося виписати цей біль і передати його глядачу. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”    Пензлю цього талановитого черкаського майстра живопису належить понад 600 картин, написаних з величезною любов’ю до Батьківщини  й нашої історичної спадщини. Сам Іван Гайдук завжди називав себе “вільним художником незалежної України”, й підтвердженням тому є оспівані ним рідні пейзажі, галерея портретів: від простих селян до видатних історичних постатей. Гайдук написав портрети майже всіх гетьманів України, а також створив живописні образи  Івана Мазепи, Степана Бандери, Романа Шухевича, Івана Богуна, Михайла Грушевського, Василя Симоненка, Симона Петлюри, Володимира Винниченка та інших діячів національного відродження. Серед його творчості особливе місце займають картини на православну тематику. Іван Михайлович розписав іконостаси понад 20 церков, а також написав багато  ікон,  за що українська православна церква відзначила його  пам’ятною медаллю “Заслужений іконописець України”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проникливість, задушевність та поетичність образів, його власний неповторимий живописний почерк, легкість мазка, прозорість фарбового шару та стриманість колориту досягли  в роботах майстра великої живописної виразності. Картинам Гайдука  притаманна життєва повнота, яка є самобутнім гімном красі й різноманітності світу, де людина має жити у гармонії з вищими вселенськими силами. За своєю інколи зовнішньою стриманістю в них завжди відчувається багато­барвне внутрішнє життя і характер. Велику увагу привертає до себе автопортрет художника, виконаний зрілим та вже впевненим у собі людиною-майстром. Митець зобразив себе у робочому одязі з палітрою та пензлями в руках у своїй майстерні, де мистецтво художника сприймається як повсякденна праця, але, у той же час, у зовнішньому вигляді майстра – радість відчуття святковості і свята праці. Життєвий шлях майстра був дуже непростим. На Уманському базарі знайшли немовля з запискою в пелюшках: “Гайдук Іван Михайлович, народився 1 травня 1923 року”. З перших днів життя хлопчик виховувався в дитбудинку, потім лиха доля закинула його до трудової колонії. Можливо, захоплення малюванням і  врятувало підлітка від слизької дороги.  З перших днів  війни Іван пішов захищати свою країну, де не просто геройськи воював, а й малював навіть на важких фронтових дорогах  Другої світової війни, в короткі хвилини перепочинку.  Після війни талановитий юнак-самородок  без академічної художньої освіти разом з ленінградськими та київськими скульпторами створював обеліски й пам’ятники загиблим воїнам у містах і селах України (всього – 22 пам’ятники), писав портрети воєначальників і полководців, простих трударів і передовиків виробництва. Він не тільки розписував стіни, малював картини для інтер’єру, а й сам створював сценічні декорації. Його надзвичайний талант, енергійна вдача феноменальна зорова пам’ять і наполеглива праця принесли йому великий успіх. Гайдук самостійно опанував техніку живопису і став серйозним живописцем. Іван Михайлович свої картини не продавав, він їх дарував колгоспам, музеям, православним храмам, картинним галереям не тільки в Україні, а й за кордон. Сьогодні його роботи знаходяться у приватних колекціях шанувальників мистецтва Канади, Англії, Словаків, Угорщини, Польщі та Росії. Цей щедрий, життєлюбний чоловік багато читав і до останніх днів свого життя не припиняв працювати. Він перетворився на легенду Черкас, став історією міста. Одні вважали Івана Гайдука бунтарем, що звеличив у епічних картинах українських гетьманів; інші цінили в ньому знавця жіночої краси, захоплюючись портретами (юних студенток, зрілих жінок, зморшкуватих бабусь); третіх зворушували його ікони. Іван Михайлович мріяв написати картину свого життя, а ще хотів дожити до ста років, але 5 травня 2004 року життя великого майстра обірвалося. Художник загинув, стікаючи кров’ю, з пензлем у руках біля мольберта... У свій останній, що став фатальним, день Іван Михайлович працював над портретом поета Василя Стуса, але картина так і залишилася незавершеною... У Черкасах казали, що художника згубило саме його вміння майстерно писати портрети. Останнім часом він малював багатьох відомих і просто заможних людей. Це, напевно, й навело убивць на думку, що у пенсіонера можуть бути чималі гроші.  Помер Іван Гайдук жорстокою смертю. Нелюди вимагали у художника ключі від сейфа і відрубали йому пальці, а потім вбили сокирою по голові. Про те, що сталося, міліції повідомила листоноша, яка принесла Івану Михайловичу пенсію. Сейф був порожній, а ключі від нього валялися на столі. Його вбивцею виявився  один із учнів Гайдука, який  мав  п’ять судимостей. За свідченнями  сина художника,  вбивця прийшов до майстра пізно ввечері. “На мольберті стояло два портрети: Лесі Українки й Василя Стуса, над якими він працював”, – з болем розповідає Віктор Гайдук, - “Батько, після контузії, отриманої на війні, погано чув. Його вдарили ззаду сокирою  п’ять разів, а потім задушили. …” Вбивцю було знайдено і він отримав вирок — довічне ув’язнення. “Він був наївним, як дитина, й радів усім, хто до нього приходив. І завжди показував свої картини та ділився планами. Ми не раз йому казали, що світ тепер не той, що був. Але він був відкритим, таким, яким його виховали у дитячому будинку”, — розповідає син  художника Віктор, відомий пластичний хірург, - “Батько  ніколи  не пив і не курив,  з повагою  ставився до  дітей,  літніх людей і жінок.  Його останні  роботи – це галерея жіночих образів – понад 100 робіт. Він мріяв  про виставку, присвячену  жіночій красі,  але, на жаль, колекція частково втрачена – вкрадена вбивцею. Можливо, в мотивах злочину  не останню роль зіграв і принцип художника – не продавати, лише дарувати! За все своє життя Іван Гайдук не продав жодної картини. Для нього  мистецтво не продавалось, а було подарунком для музеїв, храмів, колгоспів, картинних галерей, друзів”. Син художника Віктор Іванович  Гайдук береже  й популяризує творчу спадщину батька. Він не пішов його дорогою – став не художником, а лікарем-хірургом. Пройшов військово-медичну інтернатуру при Київському військовому госпіталі, стажувався в різних госпіталях, багато оперував. Закінчив аспірантуру з хірургії у Київському НДІ гематології та переливання крові. Працював комбустіологом у Республіканському опіковому центрі, потім - заступником начальника з лікарняної роботи, в одному з чотирьох у колишньому СРСР Київському міжрегіональному центрі медицини катастроф, який об’єднував Україну, Білорусію та Молдову. У 1987 р.  Віктор Іванович разом з професором В. Земсковим створив першу в Україні клініку пластичної хірургії та косметики, де використовував останні новітні досягнення в медицині. Створив більше 100 винаходів та рацпропозицій для профілактики контрактур та покращення якості лікування хворих. Нагороджений багатьма орденами й медалями держави, церкви та козацтва. Адже  разом з  медициною Віктор активно займається роботою з виховання молоді та гартування козацьких рядів незалежної держави України. Він є крайовим отаманом столичної організації Українського козацтва.   Славну традицію Українського козацтва продовжує й його син, онук художника, осавул Сергій Гайдук, є гідним послідовником славного козацького роду Гайдуків.   Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”    На відкриття виставки картин Івана Гайдука до Київського Палацу дітей та юнацтва прибули відомі художники, науковці, медики, політичні діячі, серед яких – віце-президент Африканської Ради в Україні Діалло Іссаа Садіо, кінорежисер, лауреат Шевченківської премії за документальний серіал “Загадка Норильського повстання” та премії ім. В. Стуса  Михайло Ткачук…  Україна втратила одного з найталановитіших художників сучасності. Проте залишилися написані талановитою рукою Івана Гайдука картини, а значить, і сам художник продовжує жити серед нас. KиевVласть

15 лютого виповнилось 30 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни  кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків. У нашій пам’яті довго житимуть події цієї кривавої війни, яка тривала майже 10 років, тому що історія її написана кров’ю солдат і сльозами матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим афганським вітром. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” Уже 30 років воїни-афганці, солдатські вдови, матері, збираються в ці дні, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, хто повернувся з „афганським синдромом”, хто помер від ран. Молоді люди йшли туди не за  орденами і медалями - вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.  Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий  військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі". Пам’ять — енергія вічності Вшановуючи пам'ять бійців, з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, в усіх містах України відбулися пам’ятні заходи. В Києві старт вшануванням відкрив Подільський район. Біля пам’ятника  подолянам-афганцям у сквері поблизу Ільїнської церкви відбувся традиційний мітинг-реквієм. Війна…. Вона забрала десятки тисяч молодих життів. Й продовжує збирати свою криваву данину. Тим, хто став “часткою афганської тиші”, був присвячений вечір пам`яті, який відбувся у київській гімназії №34 “Либідь”.  ... На сцені актового залу київської гімназії № 34 “Либідь” — зброя, військова форма, червоні гвоздики, запалені свічки й портрети, з яких дивляться загиблі і померлі від ран молоді хлопці, котрі, залишаючись вірними присязі, віддали свої життя, з честю виконавши свій інтернаціональний обов’язок. Відкриває вечір пам’яті  учасник бойових дій в Афганістані, “чорнобилець”, заслужений працівник культури України, автор п’яти книг про Афганістан, полковник у відставці Володимир Павлович Красюк, голова Подільської Спілки ветеранів Афганістану Сергій Афіндуліді… На вечір завітали гості з Чернігівщини – батьківщини Віктора Миколайовича – Лариса Моцар, голова Сновського відділення Чернігівського земляцтва і Сергій Кудін, голова відділення ветеранів Другої світової війни, учасник АТО, бойових дій на території інших держав та тих, що брали участь у миротворчих операціях ООН... В залі – матері, дружини й діти колишніх солдатів, учасники бойових в Афганістані, учні гімназії й викладачі… 12 років тому не стало колишнього сержанта, кавалера ордена “Червона зірка”, багатьох медалей, а в мирний час — викладача, доцента Київського університету будівництва та архітектури Віктора Максименка, якому цього року виповнилося б 55 років.У горах Кандагару пройшло його бойове хрещення. Дозори мотострільців, у складі яких був Віктор Миколайович, супроводжували автоколону з військовими та іншими вантажами. Поблизу кишлака Нагахан, між мостом на річці Аргандаб і “Елеватором”, вони були обстріляні душманами. Мінометна міна розірвалась на посту, де командиром був гвардії молодший сержант Максименко. Дехто з бійців навіки залишився під пекучим афганським сонцем, а до Віктора пам’ять повернулася лише через чотири місяці. Довгі митарства по госпіталях, тяжкі, найскладніші операції. Життя врятували, а от зір не вдалося. В 20 років хлопець повернувся додому повністю сліпим, інвалідом І групи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Хоча був і відчай, і розпач, та допомогли сила волі, друзі, підтримка бойових побратимів. Віктор продовжив навчання на філософському факультеті КДУ ім. Т. Шевченка. Далі — аспірантура, захист кандидатської дисертації. А з 1993 року Віктор Максименко очолював Подільську районну Спілку ветеранів Афганістану, суміщаючи це з викладацькою роботою в Київському університеті будівництва та архітектури. Окрім цього, Віктор організовував і проводив різноманітні заходи, такі як конкурс дитячих малюнків “Факел пам’яті”, присвячений ветеранам ВВВ й учасникам бойових дій на території інших держав. А ще — Фестиваль солдатської пісні “Солдати миру проти війни”, військово-патріотичну гру “Зірниця”: батьківськими шляхами”. “Я не герой. Я звичайна людина зі своїми принципами, поглядами і переконаннями,— сказав колись Віктор Максименко.— Коли я втратив зір, мені довелося заново формувати цей світ всередині себе. Чому ж, називаючи війну в Афганістані “безглуздою, неправильною, нікому не потрібною”, замовчують про те, що радянська армія захищала і свою країну, адже кордони цієї “гарячої точки” межували з радянськими республіками: Таджикистаном, Узбекистаном і Туркменією. Таке сусідство було не просто небезпечним для країни — це була “міна сповільненої дії”. Про це ж пише в своїх книгах колишній радник в армії ДРА, полковник Володимир Красюк. Серед героїв його книг і колишні учні київської школи № 34 (тепер — гімназія “Либідь”) Олександр Кокотун, Юрій Зозуля, Володимир Таран, Юрій Марченко, Ігор Маслюк і подоляни  Віктор Максименко, Ярослав Горошко, Сергій Дорофей. Про це в своїх піснях і віршах згадували друзі Віктора Максименка, які теж пройшли через пекло Афганської війни. Среди них бард і композитор двічі кавалер ордена “Червона Зірка” гвардії капітан Вячеслав Купрієнко. Щодня, йдучи на уроки й додому, вихованці гімназії проходять повз пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, випускникам школи. Ще в 1984 році директор навчального закладу Лідія Серафимівна Страшна перша і єдина на той час в Україні ризикнула хоч якось увічнити пам’ять про своїх учнів, які загинули в Афганістані. Й там, де зараз стоїть пам’ятник, педагоги разом з учнями встановили пам’ятний камінь з викарбуваними на ньому прізвищами загиблих. - Всім, хто пройшов страшні лихоліття Афганістану, низький уклін і безмежна вдячність нинішнього покоління, - каже директор гімназії Алевтина Тадеушівна Багінська, - Мені приємно бачити в цьому залі знайомі обличчя воїнів-афганців, які до нас приходять не тільки на такі урочисті свята, а й просто на зустрічі з нашими учнями, відвідати музей школи, в якому зібраний матеріал про воїнів-"афганців". Пам'ять не повинна вмерти. Пам'ять повинна жити. Історія - справа невдячна. Сьогодні історія одна, завтра її трактуватимуть по-іншому. Але ви повинні знати, що ті, хто говорить, що Афганістан - це не Іспанія, і що наших солдатів туди ніхто не посилав, то жорстокі люди. Голова Подільської райдержадміністрації Віктор Смирнов у своєму виступі зазначив, що гідне виконання військового обов’язку перед Батьківщиною воїнами афганцями в горах Афганістану, їх активна життєва позиція у суспільстві є взірцем для сучасної молоді:“Сьогодні, коли лунають постріли на нашій землі, подвиг воїнів – афганців – це зразок дій для молодого покоління, урок хоробрості та відваги, еталон патріотизму та мужності. Будьте гідними імені героїв-афганців і послідовниками добрих справ, започаткованих Віктором Максименком, поспішайте робити добро, як робив все своє життя він”. Під час вечора-пам’яті присутні вшанували полеглих в ДРА хвилиною мовчання, біля їх портретів запалили свічки пам’яті. Захід закінчився покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам-афганцям. Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна в цифрах — це страшно й моторошно. Сьогодні через призму 30 років ми можемо більш спокійно говорити й думати про війну в Афганістані. Думати і говорити – так, але у тих, хто пройшов через цю страшну війну, й сьогодні болять рани, душі й серця, болить пам'ять... Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І  лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. 1 липня 1979 року — прибуття до Афганістану радянського парашутно-десантного батальйону; 25 грудня 1979 року — введення на територію Афганістану Обмеженого Контингенту Радянських військ. Квітень 1986 — в Києві створено перший клуб воїнів-інтернаціоналістів “Шураві”. 15 лютого 1989 року – виведення Радянських військ із Афганістану. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 641 тисяча радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. З них 160 тисяч — з України. Понад 15 тисяч життів наших солдат обірвалося на афганській землі, 292 чоловіки пропали безвісті, тисячі потрапили в полон, поранено, контужено — 649685 солдат і офіцерів. 15 тисяч молодих, сильних, здорових людей повернулося інвалідами. Знівечено, зруйновано ціле покоління. За офіційними даними в Афганістані загинуло 3тис. 280 українців. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скронь кулі, палає збитий в ущелині вертоліт. І друг, з яким ділили цигарку, коротко скрикнувши, падає горілиць, поспішивши полетіти додому в “чорному тюльпані”... А до того ще й географічні умови: нестача води і  гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води  цінувався, як золото. До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитися, любити та підняти гіркий “третій тост”. Ні, у них він не за любов, і не за жінок У колишніх афганців він за — полеглих. Фото: Сергія Афіндуліді KиевVласть

Період з 2014 по 2018 рік Олександр Третьяков називає найскладнішим за всю історію країни. Сьогодні війна для нас — повсякденна реальність. Україна не була готова до неї, проте ми змогли згуртуватися і стримати надзвичайно сильного та небезпечного супротивника, який до війни добре підготувався. Тримаючи оборону на Сході, українська держава зуміла провести цілу низку важливих реформ, які визначили майбутнє України на багато років та навіть десятиліть. Все це попри постійну протидію з боку Росії не лише на військовому, а й на дипломатичному, інформаційному, політичному фронтах. Про те, що вдалося зробити за чотири роки роботи в парламенті, які ще завдання стоять перед країною і про шляхи їх вирішення – в інтерв’ю з головою парламентського Комітету у справах ветеранів та осіб з інвалідністю Олександром Третьяковим. KV: Громадська мережа “Опора” назвала вас одним з найбільш ефективних голів Комітетів Верховної Ради – понад третину з поданих вами законопроектів було прийнято парламентом. Олександр Третьяков: Рішення балотуватись до Верховної Ради в 2014 році для мене стало своєрідним іспитом, який я вирішив влаштувати сам собі. Адже пішов на вибори по мажоритарному виборчому округу, де люди голосували безпосередньо за кандидата, а не за партію. Перед цим радився з багатьма мешканцями Святошинського району, вивчав існуючі проблеми, зважував власний досвід і знання. Я знав, що для мене це буде непростий іспит, але зважився на нього. І дуже вдячний мешканцям Святошинського району, які віддали за мене свій голос. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Також вдячний і тим, хто за мене не голосував. Рішення цих виборців також стало для мене величезним стимулом і мотивацією працювати більше. Вважаю, що результати є,  їх можна побачити у тому числі в згаданому вами рейтингу.  Але найважливіше, що за прийнятими законопроектами стоять реальні люди, реальні ветерани, члени їхніх сімей, яким були дуже потрібні ці законопроекти. Україна - це Європа  KV: Ви завжди виступали з патріотичних та проєвропейських позицій. Однак, чи вважаєте правильним фіксувати рух до Європи та НАТО у Конституцію? Олександр Третьяков: Рух до Європи для оновленої України розпочався з підписання Угоди про асоціацію. Пам’ятаю, як восени 2013 року у складі Громадянської ініціативи “Третя Українська Республіка” ми одними з перших розпочали просвітницьку кампанію на тему переваг асоціації з ЄС. А коли Янукович відмовився підписувати угоду, відстояли наші переконання на Євромайдані. Починаючи з осені 2014 року, вже після підписання і політичної, і економічної частин Угоди про асоціацію, перед українським парламентом постало головне завдання - приведення українського законодавства у відповідність до європейських норм. Одним з результатів цієї роботи є в тому числі надання Україні безвізового режиму, завдяки якому українці змогли відчути зближення з Європою на власному досвіді. Станом на початок вересня цього року, 1 мільйон 290 тисяч українців змогли відвідати Європу без віз. Заради отримання позитивного рішення Європейського парламенту щодо безвізу Україна ухвалила низку законів, зокрема, щодо електронного декларування чиновниками їхніх статків. Олександр Третьяков під час акції Громадянської ініціативи “Третя українська республіка” на підтримку євроасоціації України. Осінь 2013-го Безумовно, одним із найважливіших завдань в контексті євроінтеграції має стати закріплення прагнення нашої держави до ЄС та НАТО в Основному Законі України. Ми маємо зафіксувати ці стратегічні напрямки у преамбулі до Конституції. Це стане своєрідною страховкою від зміни зовнішньополітичного курсу майбутніми керманичами держави. Перший крок ми вже зробили — парламент ухвалив рішення про включення відповідного законопроекту до порядку денного 9-ї сесії та передачі проекту закону до Конституційного Суду. За це проголосував 321 народний депутат. Відповідні зміни до Конституції Верховна Рада планує ухвалити на початку 2019 року. Соціальний захист ветеранів - справа честі для держави KV: Як ви обирали напрямок роботи в парламенті? Чому саме Комітет у справах ветеранів та осіб з інвалідністю? Олександр Третьяков: Відповідь на це питання я дав собі ще до того, як восени 2014 року дізнався результати виборів. Один з моїх життєвих принципів — працювати там, де можу бути корисним, де можу реалізувати найбільшу кількість ініціатив, необхідних державі та співгромадянам. Україна у стані війни, а сам я за професією військовий. Тому для мене було логічним взятися за цю ланку роботи та очолити Комітет у справах ветеранів та осіб з інвалідністю. З перших днів роботи одним з ключових завдань нашого Комітету стало законодавче регулювання системи соціального захисту учасників війни на сході України та постраждалих учасників Революції Гідності. У 2014-2015 роках нам з колегами по комітету довелося створювати цю систему фактично з нуля. Тепер ми постійно працюємо над її удосконаленням. За чотири роки ми розробили та провели через парламент десятки необхідних законодавчих ініціатив, які забезпечують дотримання соціальної справедливості та надають людям відповідні державні соціальні гарантії. Сьогодні обов’язок держави — захистити наших захисників. І так само — рідних тих, хто не повернувся. KV: Які свої законодавчі ініціативи ви вважаєте ключовими? Олександр Третьяков: На сьогодні можу говорити про декілька законопроектів, які стали законами і вже працюють. По-перше, вже повністю врегульовано надання статусу учасника бойових дій учасникам АТО. Особливо відзначу той факт, що надано право на отримання статусу учасника бойових дій добровольцям. Тепер всі постраждалі добровольці, навіть з нелегалізованих батальйонів, отримають статус інваліда війни, а на сім’ї загиблих будуть поширюватися належні державні послуги та пільги. Також передбачено, що цивільні особи, які брали участь в АТО, мають право на встановлення статусу учасника війни, а не статусу учасника бойових дій, як було раніше. Це справедливе і логічне рішення, адже дозволяє диференціювати і не змішувати учасників бойових дій та цивільних осіб, які безпосередньо до бойових дій не мали жодного відношення. Це викорінить зловживання та дозволить зменшити навантаження на бюджет та не дозволить звертатися за пільгами тим, для кого вони не передбачені законодавством. Додам, що у разі загибелі під час участі в АТО сім’ям цих осіб надано право отримати відповідний статус сім’ї загиблого ветерана. До речі, постраждалі волонтери також отримають статус інваліда війни. За ці ініціативи я хотів би окремо подякувати громадським організаціям, волонтерам, добровольцям, депутатам, які брали участь в розробці цього надважливого закону. KV: Чи вдалося вирішити питання з “повторним” медоглядом, коли ветерани без кінцівок змушені були періодично підтверджувати свою інвалідність? Олександр Третьяков: Це була принизлива процедура і абсолютний нонсенс. Ми врегулювали це питання законодавчо. Тепер особам, які внаслідок поранення або захворювання, отриманих під час участі в антитерористичній операції, дістали ушкодження, які призвели до необоротної втрати кінцівок, іншого органу або повної втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється безстроково. На цей закон чекали тисячі військових та їхніх сімей. KV: Чи правильно буде сказати, що робота Комітету здебільшого зосереджена на проблемах ветеранів АТО? Олександр Третьяков: Робота з ветеранами АТО і законодавче забезпечення цього напрямку – дуже важливі, але ми не забуваємо і про інші категорії населення. Ще один важливий законодавчий крок - врегулювання виплат допомоги людям з інвалідністю з дитинства. Ми усунули несправедливість та передбачили, що розмір соціальної допомоги людям з інвалідністю найтяжчої категорії (з дитинства І групи підгрупи А) не буде урізатися після досягнення ними 18 років. Важливо і те, що ми надали соціальні гарантії родинам Небесної Сотні, встановивши, що на сім’ї осіб, які загинули або померли внаслідок участі у Революції Гідності, поширюються норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що надає право на відповідні соціальні гарантії. Загалом ми опікуємось усіма категоріями учасників бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни та їхніми дітьми. Постановами, розробленими нашим Комітетом, надано право на державну підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах усім категоріям учасників бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та їхнім дітям, які не досягли 23-річного віку. Підтримка надається у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, пільгових кредитів для здобуття освіти, соціальної стипендії, безоплатного забезпечення підручниками, безоплатного доступу до мережі Інтернет, а також безоплатного проживання в гуртожитку. Мінветеранів - приклад успішної співпраці держави й громадського суспільства KV: Напевне, найважливішою вашою ініціативою і головним проектом стало створення Міністерства у справах ветеранів? Олександр Третьяков: Ідея створення такого міністерства виникла у мене під час парламентських слухань на тему “Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи” восени 2016 року. Ми довго працювали над моделлю майбутнього міністерства: вивчали закордонний досвід, консультувалися з юристами, волонтерами, ветеранами. Я твердо переконаний, що ми маємо створити не чергового бюрократичного монстра, а державну установу нового типу, у якій будуть повноваження та можливості для комплексного вирішення всіх проблем ветеранів. Адже більшість проблем виникають через відсутність розумної системи управління та інформування. Люди часто просто не знають, у яку з понад 20 інстанцій звернутися, щоб отримати належні послуги. Отже, наявність відповідального державного органу, який має забезпечити роботу з ветеранами за принципом “єдиного вікна”, має вирішити більшість існуючих проблем. Олександр Третьяков під час парламентських слухань “Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції Гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи” Ми довго йшли до цього і можу з гордістю повідомити, що нарешті ми маємо Міністра у справах ветеранів. 22 листопада Верховна Рада погодила на цю посаду Ірину Фріз. До початку роботи Мінветеранів ще треба пройти певний шлях. Але призначення міністра означає, що вже має стартувати процес створення майбутнього держоргану, який вирішуватиме проблеми ветеранів. Всі напрацювання для цього є. До речі, протягом року не раз доводилось чути інсинуації, що, мовляв, Третьяков створює міністерство “під себе”. Я не звертав на це уваги, бо моя мотивація у тому, щоб наші ветерани, наші захисники отримали ту увагу з боку держави, на яку вони заслуговують, проливаючи кров та ризикуючи життям на фронті. Я і надалі допомагатиму створенню ефективної, за кращими міжнародними зразками, системи соцзахисту наших ветеранів. Вважаю це своїм обов'язком, як політика та громадянина. KV: Багато  експертів та наших закордонних партнерів називали створення міністерства найуспішнішим прикладом співпраці держави і громадянського суспільства. Олександр Третьяков: З самого початку я розумів, що створення Міністерства у справах ветеранів неможливе без залучення самих ветеранів та представників громадськості — у першу чергу правозахисників, які опікуються питаннями юридичного захисту ветеранів. Саме тому у березні цього року на базі комітету було утворено Робочу групу зі створення Міністерства у справах ветеранів. До складу робочої групи було залучено представників громадських організацій. Понад 100 людей висловили намір долучитися до роботи. Я впевнений, що це буде ефективне міністерство лише в тому випадку, якщо там будуть працювати самі ветерани АТО. І щоб реалізувати цю ідею, ми ініціювали створення курсів підвищення кваліфікації та підготовки ветеранів війни та учасників АТО до державної служби “З фронту до міністерства”.  Курси пройшли у Національній академії державного управління при Президентові України, і навчанням ветеранів опікувалися найкращі викладачі академії. Станом на 1 жовтня 2018 року сертифікати отримали 100 ветеранів з 11 областей України, які, повернувшись до мирного життя, вирішили присвятити себе держслужбі, в тому числі у Міністерстві у справах ветеранів. Ветерани сплачували лише 30% вартості навчання. Решту 70% профінансовано коштами донорської допомоги благодійної організації “Фонд Олександра Третьякова”. Парламентські пріоритети KV: Які напрямки роботи Верховної Ради на сьогодні вважаєте головними? Олександр Третьяков: Держава в стані війни, отже, вважаю, що нашим пріоритетом має бути модернізація збройних сил. Для успішної протидії викликам сучасного світу Україна має бути здатною подбати про власну безпеку. За ці чотири роки ми фактично підняли армію з руїн та впевнено крокуємо до побудови професійної сучасної армії. Хоча сьогодні ще немає можливості повністю відмовитися від призову, прийнято закон, який робить його більш цивілізованим. Щороку збільшується військовий бюджет. Збройні сили отримують сучасне озброєння не лише завдяки міжнародним партнерам, а й виготовлене на вітчизняних підприємствах. Завдяки військовому замовленню в державі розпочалося відновлення високотехнологічного виробництва. Другий пріоритет - сучасна освіта. Протягом років незалежності Україна дотримувалася старої радянської моделі освіти. Поодинокі реформи не встигали за вимогами світу, який стрімко змінюється. Розпочата у 2017 році реформа ставить перед державною системою освіти ключову мету — навчати людей знань та компетенцій, які дійсно стануть їм у пригоді в майбутньому. Ну, і нарешті я вважаю, що успіх країни неможливий без сильного місцевого самоврядування. Адже рішення щодо розбудови інфраструктури, підтримки місцевих виробників, забезпечення матеріально-технічної бази закладів освіти та медицини мають ухвалюватися на місцях із глибоким розумінням проблематики. Для забезпечення можливостей розвитку регіонів було зроблено логічний крок — повноваження та ресурси були передані тим, хто найкраще може їх застосувати — місцевим громадам. І за останніми даними,  37% мешканців об’єднаних територіальних громад вже відчули підвищення якості життя. Завдяки цій реформі Київ також отримав нові можливості для розвитку. Завдяки бюджетній децентралізації 60% податку на доходи фізичних осіб залишаються в Києві. З самого початку цієї каденції у парламенті я послідовно відстоював позицію щодо того, що 3/4 надходжень від податку з доходів фізичних осіб мають залишатися у бюджеті Києва. У 2016 році такі норми було впроваджено урядом. Вважаю, що мету щодо розширення фінансової самостійності столиці було досягнуто. Благодійність KV: Відомо, що ви також займаєтеся благодійністю. В яких напрямках скеровуєте допомогу? Олександр Третьяков: Як голова Комітету у справах ветеранів та осіб з інвалідністю, у своїй практиці я неодноразово стикався з випадками, коли державні інститути або не здатні вирішити проблему людини, або свідомо саботують її вирішення. Зміна системи потребує часу, а допомогти людині потрібно вже сьогодні. Для таких випадків ми з командою створили Фонд Олександра Третьякова. Основні пріоритети роботи фонду — допомога ветеранам та членам їхніх родин, людям з інвалідністю та киянам, які проживають у Святошинському районі, в якому знаходиться мій виборчий округ. Серед проектів фонду — освітні програми для учасників війни на сході України, конференції та інші заходи для ветеранів та їх громадських організацій, забезпечення людей з інвалідністю необхідними медикаментами та засобами реабілітації, матеріально-технічне забезпечення закладів освіти Святошинського району, допомога у реалізації культурних ініціатив тощо. Так, наприклад, за сприяння Фонду Олександра Третьякова 22-23 серпня 2018 року в Києві у “Мистецькому арсеналі” відбувся міжнародний форум волонтерів і ветеранів “Там, де ми — там Україна”, який зібрав представників більше 100 українських волонтерських організацій та спілок ветеранів. У форумі також взяли участь Президент України Петро Порошенко, посол США в Україні Марі Йованович, представники міжнародних організацій. Основною метою заходу стало налагодження стосунків між громадськими організаціями та державою в питаннях соціального захисту ветеранів та членів їхніх родин. Розвиток Святошинського району KV: Давайте поговоримо про Святошинський район, від якого ви обрані до парламенту. Що вдалося зробити і що не вдалося? Олександр Третьяков: Коли я говорю про результати децентралізації, я в першу чергу спираюся на досвід столиці і свого округу. Як народний депутат докладаю усіх зусиль, щоб домогтися необхідних обсягів фінансування розвитку Святошинського району з державного та міського бюджетів. Найактуальніші проекти ми визначаємо у тісній співпраці з районною адміністрацією та завдяки постійному діалогу з мешканцями через громадські приймальні. Завдяки злагодженій та системній роботі в районі вже понад три роки зберігається тенденція сталого зростання. Святошин — один з лідерів розвитку серед районів столиці. За оцінкою Київської міської державної адміністрації, він посів 4-те місце за успішністю роботи за результатами 2017-го року. З 2015 по 2017 рік щорічно збільшувалося фінансування з міського бюджету. Окремі важливі проекти та програми, не передбачені у міському бюджеті, фінансуються за рахунок додаткового фінансування (субвенції) з державного та міського бюджетів, яке може надаватися на запит депутата від відповідного мажоритарного округу. У 2015 році з державного бюджету було виділено 5 млн. грн. У 2016 році — 17 млн. грн. цільової субвенції, у 2017-му - 20 млн. грн. Цього року з державного бюджету було виділено 10 млн. грн.. та, за моїм зверненням до Київського міського голови Віталія Кличка, збільшено фінансування району з міського бюджету ще більше ніж на 40 млн. грн. Завдяки цьому ми змогли зберегти темпи розвитку і розбудови інфраструктури району. KV: Як конкретно витрачаються гроші, що виділяються району через субвенції? Олександр Третьяков: Для прикладу, цього року для початкових класів шкіл були придбані мультимедійні дошки, обладнано комп’ютерні класи, зроблено капітальні ремонти в школах та садочках, придбано снігоприбиральну техніку.  Окремо можу виділити заходи з енергоефективності. Цей напрямок в районі реалізується вже третій рік поспіль. Утеплюються заклади освіти, заклади охорони здоров’я. На ремонти останніх, до речі, також було витрачено гроші з цільової субвенції. Також цьогоріч після реконструкції було відкрито кінотеатр “Лейпциг”. Це, до речі, один з найстаріших комунальних кінотеатрів. Завдяки його реконструкції нам вдалося відродити осередок культури в районі. Святошин - лідер з розвитку освітньої інфраструктури KV: Якщо говорити про освітню інфраструктуру, то як змінилась ситуація з чергами в дитсадочки та перші класи шкіл? Олександр Третьяков: З 2015 року вдвічі скоротилася черга до дитячих садочків. За підсумками 2017 року, створено 450 місць для дітей від 2 до 6 років у дитячих навчальних закладах. Це найбільший показник за останні 5 років. Відновлено роботу двох садочків: ДНЗ №179 та №266 “Бджілка”, які не працювали або приміщення яких використовувались не за призначенням. Відновлено або створено додаткові групи у низці закладів. Цього року Святошинський район посів друге місце у Києві за темпами розбудови освітньої інфраструктури. За останні чотири роки в освітню галузь району інвестовано понад 300 млн. грн. Район посідає друге місце за темпами впровадження програми “Нова українська школа”. Не відстає і позашкільна освіта. Протягом останніх 2-х років створено 1000 нових місць в підліткових клубах району. Розвивається мистецька освіта: художня школа №5 та музична школа №22 отримали нові сучасні приміщення. Третій рік поспіль музичні школи району забезпечуються новими інструментами. Спорт, доступний кожному KV: Мешканці району кажуть про помітне зростання кількості спортивних майданчиків та стадіонів. Олександр Третьяков: Сьогодні в результаті нашої спільної роботи оновлено спортивну інфраструктуру у кожній другій школі. Лише у цьому році споруджуються 7 футбольних майданчиків зі штучним покриттям, яке відповідає професійним футбольним стандартам. 1 вересня 2018 відкрито найбільший у Києві пришкільний стадіон біля шкіл №254 та №223. Триває реконструкція стадіону “Темп”. Усього в районі — 22 сучасних футбольних поля. У 8 школах у 2018 році ремонтуються спортивні зали. Окрім цього, в рамках програми Київського міського голови встановлено 55 майданчиків Street Workout. Завдяки цьому мешканці усіх мікрорайонів Святошина мають змогу безкоштовно займатися спортом неподалік від дому. У рамках проектів Громадського бюджету, ініційованих активістами моєї команди, на території 69 дитячих садочків та шкіл району встановлено сучасні спортивні майданчики. Надсучасний центр соціальних служб KV: Не можемо оминути увагою ще один важливий аспект для життя святошинців – соціальний захист. Ті, хто вже відвідав Центр соціальних служб, залишаються просто в захваті від рівня сервісу. Олександр Третьяков: Аналогів Центру соціальних служб Святошинського району, який діє з червня 2017 року, немає ані в Києві, ані загалом в Україні. Тут кияни мають можливість отримати близько 100 соціальних послуг в одній установі. При цьому — за європейськими стандартами. Це — оформлення субсидій, пільг, соціальних виплат, пенсій, забезпечення засобами реабілітації, санаторно–курортним лікуванням, заходи із соціального захисту від безробіття тощо. Центр надання соціальних послуг Святошинського району Середній час очікування в черзі становить 10–12 хвилин, середній час обслуговування одного відвідувача — 10–15 хвилин. За 2017 рік та дев’ять місяців 2018 року соціальні послуги у Центрі отримали понад 400 тисячі осіб. Програма енергоефективності KV: Болюче питання: стан житлового фонду. Чи можна його покращити? Олександр Третьяков: Питання, дійсно непросте. Нам дісталася спадщина масової радянської житлової забудови з усіма наслідками. Більшість будинків споруджено без урахування вимог щодо енергоефективності та комфорту повсякденного життя людини. У Святошині високий відсоток зношеності житлового фонду, порівняно з іншими районами. Два будинки з трьох потребують капітального ремонту. Втім, практика доводить, що сумлінна праця дозволяє зробити кожен куточок рідного міста затишним та зручним для життя. З 2015 року в районі відремонтовано майже 1000 об’єктів житлово-комунального господарства. Це — полагоджені дахи, комунікації та електричні мережі, замінені вікна, утеплені фасади та багато іншого. У районі з 2016 року реалізується програма з енергоефективності. У місцях загального користування встановлюється LED-освітлення та сутінкові реле. Завдяки програмі у 2017 році вдалося зменшити споживання та оплату електроенергії у 2,7 рази. Загалом 200 будинків району охоплено програмами з енергозбереження. KV: Що ще можна зробити, щоб життя мешканців району стало більш комфортним? Олександр Третьяков: У Святошинському районі сьогодні налічується понад 50 парків та скверів. Станом на 2018 рік, десята частина з них ремонтується та оновлюється. Відновлюється робота бюветів з питною водою. Станом на жовтень 2018 року, відновлено 4 бювети за адресами: вул. Наумова, 27, б-р Вернадського, 85, просп. Леся Курбаса, 6 (у парку “Інтернаціональний”), пров. Червонозаводський, 2/13 (проводяться планові ремонтні роботи). Триває будівництво нового бювету на вул. Бахмацькій та реконструкція бювету на розі б-ру Ромена Роллана та вул. Тулузи. Мешканці Святошинського району під час толоки у парку “Совки” Цього року розпочато реконструкцію найбільшого парку району — “Совки”. Перша черга робіт передбачає спорудження нової вхідної групи, будівництво нових дитячих ігрових зон, заміну лавок, покриття доріжок тощо. Загальна площа благоустрою становить 2,2 га. Роботи будуть завершені у 2019 році. KV: Яким чином ви визначаєте пріоритетність питань, які потребують вирішення? Олександр Третьяков: Усі ключові інфраструктурні проекти визначаються в діалозі з громадою. У Святошинському районі на постійній основі працюють 5 громадських приймалень. П’яту було відкрито у 2018 році за адресою вул. Кільцева дорога, 5-б. У приймальнях кияни можуть надати інформацію щодо проблем та потреб району — наприклад, які об’єкти потребуються негайного ремонту. Також, кожен, хто цього потребує, може записатися на прийом та проконсультуватися у юриста. Серед проблем, які турбують громадян, — оформлення спадщини, житлові питання, пенсії та соціальні виплати, земельні питання, призначення аліментів та багато інших. Окрім цього, регулярно проводжу прийоми громадян у Комітеті у справах ветеранів та осіб з інвалідністю як голова цього Комітету. За період VIII скликання Верховної Ради я отримав звернення від 35 000 осіб. Провів 188 особистих прийомів, під час яких поспілкувався з 920 громадянами. Фото: прес-служба Олександра Третьякова KиевVласть

В Фастове Киевской области взорвался газ на 4 этаже 5-этажного жилого дома. Жителей дома эвакуируют. В результате взрыва пострадал один человек - мужчина выпал с 5-го этажа и получил травму ноги. Кроме того, в Фастове создан оперативный штаб по ликвидации последствий разрушения и дальнейшему расселению эвакуированных жителей. Оперативный штаб возглавил председатель Киевской областной госадминистрации Александр Терещук. Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы ГУ Нацполиции в Киевской области. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Как сообщается, информация о взрыве поступила в 9:15. На месте происшествия работают медики, спасатели, наряды полиции, специалисты-взрывотехники “На место происшествия направляется кинологическая служба, которая будет задействована для поиска людей, которые возможно исчезли”, - сообщает Нацполиция. Правоохранители обеспечивают охрану общественного порядка от возможных проявлений мародерства. Как сообщает пресс-служба ГУ ГСЧС, взрыв произошел в Фастове на ул. Садовая, 10, на 3 этаже 5-этажного жилого дома.  В результате взрыва произошло разрушение третьего, четвертого и пятого этажей. Согласно обновленным данным областной полиции,  в результате взрыва пострадал один человек - мужчина выпал с 5-го этажа и получил травму ноги. Кроме того, в Фастове создан оперативный штаб по ликвидации последствий разрушения дома по ул. Садовой и дальнейшему расселению эвакуированных жителей. Оперативный штаб возглавил председатель Киевской областной госадминистрации Александр Терещук.  Напомним, 23 января в селе Новоселки на Киевщине в результате взрыва двухэтажного жилого дома один человек погиб и двое ранены. Жители четырех квартир остались без крова. Читайте: На Макаровщине жильцы взорвавшегося жилого дома уже практически год ждут его реконструкции (видео) Фото: главное - пресс-служба ГУ Нацполиции в Киевской области, остальные - фейсбук “Привет из Фастова” и ГСЧС KиевVласть

Нещодавно у Києві, у клініці “Ветмедсервіс”  при ветеринарному факультеті Національного Університету біоресурсів (вулиця Полковника Потєхіна, 16), відкрився перший державний банк крові для собак. Цей банк слугує для того, щоб допомогти “цуцикам”, які потребують термінового переливання крові. Усі хазяїва чотирилапих друзів розуміють як це опинитися у “екстреній” ситуації, коли терміново потрібна допомога. Саме тут у пригоді стаються донори, і кров, яку зберігають, бо інколи знайти потрібного дуже важко, а коли все під рукою, можна допомогти якнайшвидше. Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” Мій пес Мартін став  одним із перших донорів. Про клініку ми дізналися  під час “DogFest” – фестивалю для собак та їх хазяїв -  від тренера  школи охоронних собак “Альфа”, де навчається наш Мартін. Порадилися вдома і вирішили, що наш собака може врятувати життя інших тварин, з якими трапилася біда.   Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Спочатку ми зареєструвалися, у Мартіна взяли всі необхідні аналізи. І  сказали чекати. Якось пізно ввечері нам зателефонували з клініки й повідомили, що терміново потрібна кров для собаки. Ми приїхали вже досить поночі. В клініці нас зустріла кінолог Поліна. Нашого пса забрали до маніпуляційної. Йому ввели снодійне, й ми весь час, поки в собаки брали кров, були поруч з ним, тримали його, щоб він раптом не смикнувся й не висмикнув голку з вени. Хвилин через 15 Мартіну ввели інші ліки, які стимулювали його організм, привели до звичної норми.  Про ветеринарну клініку я можу сказати, що персонал тут доброзичливий, вічливий, професійно виконує свою роботу, швидко встановлює  контакт з донором і з його господарем. А цуцик впродовж всієї процедури почуває себе комфортно. Для донорів клініка надає безкоштовний аналіз крові, щеплення  й дарує гарну червону хустинку, яку можна одягати на шию собаці. Кров Мартіна, вже врятувала одне життя, і сподіваюсь, що буде рятувати й далі. - Ваша собака також може стати донором, але це має бути середня або крупна порода, вагою понад двадцять п’ять кілограм. Також донор має бути абсолютно здоровим. До речі, у собак, як і у людей є група крові. Тільки, якщо у людей їх 8 (враховуючи позитивний  і  негативний резус-фактор), то у собак – 11-13  (за різними джерелами), тоді, як у котів – усього 3 групи крові.  Слід зазначити, що у клініці працюють професіонали, з якими ви можете проконсультуватися з приводу здоров’я улюбленця, - розповів лікар-ветеринар, завідувач кафедри хірургії та патофізіології ім. акад. І. Поваженка НУБіП Микола Малюк. Лікар також розповів, що за один раз у собаки-донора беруть  300-350 мілілітрів крові.  Після процедури тварина нормально себе почуває, не млява , активна, ніби кров і зовсім не збирали! Собаки мають можливість донорствувати один раз на місяць. Кожен може врятувати чиєсь життя. Ми преживали, що після здачі крові нашому Мартіну може бути недобре, але він дуже жваво побіг, гарно поїв, а на прогулянці гасав, як завжди. Як тільки кров нашого Мартіна буде потрібна, нас викличуть і він знову рятуватиме життя. Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” KиевVласть