Столична влада веде переговори з японськими і французькими компаніями, щоби побудувати у Києві сучасні сміттєпереробні заводи. Про це заявив мер Києва Віталій Кличко в ефірі телеканалу “Київ”.   Але ж у нас є проект, набагато досконаліший західних аналогів. Автори розробки Автоматизованого біоенергетичного комплексу (АБЕК) з переробки твердих і рідких побутових відходів – працівники  МЦВТТ “ЕРІДАН”, ДНВК „Київський інститут автоматики” (ДНВК КІА)”, НТЦ "АНТ" та низки суміжних організацій за участю НАН України. Цей комплекс журналісти назвали „Розмарин”, адже це символ достатку і процвітання, а ще він є лікарською рослиною і вчені запевняють, що  їхня технологія очищення побутового непотребу дозволить рости на „рештках” не лише траві для худоби, а й розмарину. А загалом вони пропонують  містам відмовитися від зовнішніх джерел газопостачання та електроенергії, оскільки все це „виробляє” кожне місто в достатній кількості. Енергоносії просто  потрібно грамотно взяти з відходів і рослинної біомаси. Ось для цього й створили вони унікальний комлекс АБЕК „Розмарин”,  який вирішить екологічні, енергетичні проблеми міст і селищ, створить нові робочі місця та нарешті поверне нашим занедбаним чорноземам їхню родючість. Проект легко адаптується до умов, скажімо, Бердянська, Мелітополя, Запоріжжя, Херсона... Справа державної ваги Нагадаю Київський інститут автоматики  (КІА) в СРСР був головним системним інститутом, займався  автоматизацією (АСУ) атомних,  теплових електростанцій, магістральних газо- і нафтопроводів, металургійних заводів і гірничо-збагачувальних комбінатів, агропромислового комплексу, а в корпорації КІА працювало близько 10 тисяч висококласних фахівців, включаючи дослідний завод і 4 філії. Коли Європою та Азією почав ширитися  метод біогазових установок – виробництво метану, який отримували внаслідок зброджування органічних побутових та сільгоспвідходів  у закритих ємностях, наші вчені пішли  вперед. Вони запропонували поєднати ці установки з тепличними комплексами та тепловими насосами, що дозволяє збалансувати потреби будь-якого міста в енергоносіях. Без нафти, вугілля, природного газу, струму атомних і теплових електростанцій. Але ударний проект, як і очікувалося, в корумпованій державі відразу ж забуксував. Правда, під час виборів до Верховної Ради 2012 року якась руханка почалася. Тодішнй Прем’єр Азаров, до якого вдалося пробитися „ходокам”, розгледів раціональне зерно, навіть доручив утілити пілотний варіант у Слов’янську. Чому в Слов’янську? Бо там балотувався в нардепи його син. Розрахунок був до банального простий: молодший Азаров видає групу вчених як власну знахідку, вони починають працювати, електорат бачить „реальні кроки”  з оздоровлення загидженого міста й голосує за нього. Так і сталося, електорат обрав Азарова –молодшого в парламент, а проект відразу ж згорнули. Азаров-тато пояснив, що в бюджеті на це нема грошей... Ще детективніша історія стосунків із Київської міською держадміністрацією. Хоча тут проблема набагато гостріша – Бортницька станція аерації нагромадила більше 10 мільйонів тонн мулу  (300-гектарна мертва водойма), на полігоні №5 в селі Підгірці – немислима кількість твердих відходів, які виділяють смертоносний фільтрат та метан.  І ось вченим удалося (так їм здавалося) наблизитися до розв’язання цієї екологічної проблеми за сприяння Міністерства промполітики, бо вони тісно співпрацювали з „Київпроектом” та НАНУ у цьому напрямку.  Щомісяця на полігоні вони доповідали про хід роботи над проектом керівництву КМДА (Мазурчаку), та коли дійшло до справи, - чиновники раптом відсунули своїх фахівців, провели закритий тендер. Хто виграв? Угадайте з трьох разів. Звісно, ж  іноземна компанія. Та все б нічого, але німці запропонували застарілий метод утилізації відходів, у кінці їхнього процесу стоятиме... мулоспалювальний завод. А це – дим, смог, отруєне довкілля, які б фільтри там не ставили на  трубі та ще й найотруйніший золошлак. Яке безглуздя. На Харківському масиві вже є подібне  диво – спалювальний завод „Енергія”, який обкурює все навкруги, так ще всадять  потужніше „диво”... Подібну технологію запропонували також японці, які взялися навіть профінансувати її. Наші ж учені пропонують принципово інший метод: тверде сміття сортують, виділяють з нього органічні відходи, які надходять у спеціальні анаеробні реактори разом із рідкими каналізаційними стоками  і там зброджуються для отримання біогазу. Біогаз іде на вироблення теплової та електричної енергії, а маса, звільнена від метану після бродіння (в свою чергу з каналізаційних стоків відбирають і доочищують воду) - це фактично органічні добрива, які можна вносити на сільгоспугіддя. Ніякого спалювання при цьому нема.   Один із об’єктів за цією технологією працює на тваринницькому комплексі в селі Оленівка на Дніпропетровщині та в місті Марганець на промислових стоках. Декілька комплексів працюють на пивзаводах. Керівництво Науково-технологічного центру „Аналітика- наука-технології” (НТЦ АНТ) Віктор Горбенко та Олексій Носек сумно констатують: за десять останніх літ у кого тільки не перебували…  І в  Тимошенко та Клюєва, у Голови комісії з екології Верховної Ради Томенка, у заступника Секретаря РНБО Сивковича, Міністра Близнюка ( за Януковича) і в мера Києва  Попова та першого заступника Голубченка... Усі схвалювали проект, казали купу компліментів, але ніби змовившись, відправляли розробників... шукати інвесторів. Самим. А держава? Треба віддати належне Тимошенко, яка сама головувала на засіданні Кабінету Міністрів із розгляду проекту та ініціювала Постанову Кабміну з його реалізації ще в квітні 2009 року. На жаль, невдовзі вона опинилася за гратами, тому не змогла вирішити питання фінансування, і все заглухло. Та які б політичні чвари не стрясали суспільство, сміттєва проблема – була, є і буде залишатися справою державної ваги? А коли б  звернули увагу на вітчизняне ноу-хау, такої ганьби, яка виникла у Львові останнім часом, просто б не було. До речі, ресурс полігонів у переважній більшості великих і малих міст України стрімко закінчується. Через 2-3 роки „Львівський синдром” перекинеться на всю країну. Та ні в Кабміні, ні в меріях, як кажуть, і кінь не валявся… - Сумно, - констатують автори проекту, - настільки ми відстаємо від світу через недолугість наших чиновників. Порівняйте: у Китаї ще 1975 року вийшла відповідна державна постанова, і за п’ять років там збудували 10 мільйонів (!) біогазових установок. А ми стукаємо в усі двері, що потрібна державна програма „Чисте місто”, та це глас волаючого в пустелі... Коли б ви знали, скільки підприємств лише в Києві, скидають нечистоти в річку Дніпро! А по всій Україні – у малі річки та інші водойми! Чи ж зверталися до теперішніх „верхів”? Зверталися. - Таке враження, - зітхають науковці, - що змінюються дійові особи, таблички на кабінетах, а дух байдужості той самий. Нуль результату, нуль! Без кеша, виходить, ніхто вас і слухати не збирається... Мислячих керівників так мало, що ми ніяк з ними не зустрінемось, а випадає все така публіка, котра жадає лише неправомірної вигоди... Остання наша, так би мовити, проба пера – похід в Мінекології. Вони там на весь світ протрубили, що готують стратегічний план переробки сміття по всій Україні. Автори проекту доповіли на національному форумі свій проект. І що? Їм сказали: подайте технічні пропозиції. Подали. Жодної відповіді. І міністерсткого стратегічного плану чомусь вже не чути… Слід додати, що після різкого зменшення поголів’я худоби за роки незалежності в Україні руйнується родючий шар чорнозему гумус. Якщо в 1990 році сільгоспвиробники вносили 250 мільйонів тонн органіки, то тепер – менше 10.  Природні добрива замінили „хімією” та ще й з країни-агресора. Цей провал здатні суттєво поповнити ось такі комплекси АБЕК „Розмарин”, адже вони й дають після переробки побутових відходів зброджену органічну масу, яка дуже близька за своїми параметрами до  перегною, чого нині так бракує нашим виснаженим грунтам. Все геніальне - просте - Каналізаційні стоки ми „розщеплюємо” в анаеробному реакторі, виділяючи звідти метан (на електроенергію) та тепло  (на підігрів теплиць), - розповідають автори проекту - Виходить замкнений цикл виробництва. Причому, нічого ніде не смердить, не курить... І люди можуть ходити сюди на екскурсії. До речі, типові реактори такого типу мають значно нижчий ККД, аніж наші. Бо в них процес зброджування триває більш як два тижні після наповнення, а в наших - за шість годин! До речі,  полігони для сміття за умови встановлення нашого комплексу потребують уп’ятеро меншої площі, аніж вони займають нині. Окупність АБЕК „Розмарин” складає 12-18 місяців. Подібних бізнесів дуже мало. Причому, наша команда розробить ТЕО, бізнес-план, захистить його в банку, розробить проект, узгодить його із замовником, контролює будівництво, комплектує й монтує устаткування, навчає спеціалістів, реалізує сервісне обслуговування. - Ми готові зайти в будь-який обласний чи районний центр, - додає колега Горбенка, Леонід Юрійович Кауфман -  презентувати проект депутатам, і, отримавши позитивне рішення сесії, розпочати приведення конкретного населеного пункту до європейських стандартів очищення від відходів та забезпечення його достатньою кількістю енергоносіїв, добутих із тих таки відходів та органічної маси виробленої комплексом. І що дуже важливо - екологічно чистим методом, адже ми в своєму технологічному циклі просто використовуємо природні, а не хімічні чи термічні процеси. Мерії таким чином матимуть змогу отримувати „дармову” енергію для своїх мешканців, отже зменшувати тарифи, отримувати прибутки від цих комплексів, а не лише стягувати податки. Щоб усі були зацікавлені, ми пропонуємо створювати для діяльності наших комплексів відкриті акціонерні товариства, де акціонерами мають стати і ті, хто генерує енергію з відходів, і ті, хто її використовує. Наприкінці кожного року всі акціонери отримуватимуть дивіденди у вигляді цілком реальних грошей. Звісно, правління матиме змогу зацікавити тих, хто зробив найбільший внесок у розвиток справи, у тому числі інтелектуальний та організаційний, і все – під контролем акціонерів, легально, без жодних „відкатів” і страху перед правоохоронними органами. Якщо людям дохідливо пояснити, що проект АБЕК “Розмарин” дасть змогу принаймні вдвічі знизити комунальні тарифи, вони самі вийдуть під мерію і змусять депутатів узятися за його втілення. Боярська конкретика МЦВТТ „Ерідан” ДНВК КІА, НТЦ „АНТ”, ТОВ „Техноконт”, ПАТ „Укрводпроект”,  НТЦ „ЕКОМАШ”, ІБОНХ НАНУ, ТОВ „Виробництво” пропонують розробити і впровадити автоматизований комплекс очищення стоків та переробки органічних відходів продуктивністю 12 тис. кубометрів на добу для міста Боярки. Це місто, як і сотні подібних, відчувають всі ”переваги” від розкладання органічних відходів на мулових полях муніципальних очисних споруд і на полігонах твердих побутових відходів. Під звалища відчужуються все нові й нові території, зростає забруднення навколишнього середовища. Проект АБЕК “Розмарин” для Боярки передбачає новий, екологічний і комплексний підхід до переробки не тільки стоків, а й органічних побутових і виробничих відходів. Для очищення стоків використовуються комбіновані методи анаеробного (закритого) і аеробного зброджування стоків разом із органічною частиною ТПВ. Утворюється біогаз і ферментована маса, котрі йдуть на виробництво теплової і електроенергії та можуть використовуватися надалі як добриво. У результаті реконструкції комплексів очищення стоків (КОС) КП „Боярка-Водоканал” пропонується на їхній базі створити першу чергу біоенергетичного комплексу типу „Розмарин”, а саме: автоматизовану систему диспетчерського управління технологічними процесами водопостачання та водовідведення з модернізацією електротехнічного і технологічного обладнання, на яку автори проекту виконали розробку робочої документації та пройшли експертизу проекту. На жаль, “попередники” керівництва м. Боярка віддали реалізацію НАШОГО проекту дилетантам, які дискредитували навіть саму ідею. Автори проекту мають можливість в стислі терміни переробити і впровадити “авторську” версію АСУ диспетчеризації з реальними функціями енергозбереження. На всіх численних свердловинах і насосних станціях КП “Боярка-Водоканал” буде забезпечене якісне й безвідмовне та енергозберігаюче управління завдяки розумній комп’ютерній диспетчерській системі. Цим буде реалізована перша черга проекту біоенергетичного комплексу, перехід до суттєвого скорочення енерговитрат, а також зниження собівартості одиниці об’єму питної води та стоків як у процесах їхнього очищення, так і в процесах транспортування. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Друга черга впровадження АБЕК “Розмарин” - реконструкція каналізаційних очисних споруд продуктивністю 12 тис. кубометрів на добу з використанням  новітньої анаеробної технології очищення стічних вод з виробництвом біогазу; будівництво ділянки для доочищення стічних вод в тепличних біоставках з водною рослинністю для виробництва біомаси (додаткова органіка для процесу зброджування в метантенках); будівництво біогазової установки (метантенк) для отримання біогазу; будівництво когенераційної установки для виробництва електричної та теплової енергії  із біогазу; будівництво ділянки зневоднення відпрацьованого мулу, продуктів метанового зброджування органіки в метантенках з виробництвом високоякісних органічно-мінеральних добрив. Комплекс здійснюватиме подрібнення, ретельне механічне очищення стоків від різних домішок. Потім іде анаеробна обробка в герметичних реакторах, аеробна і доочищення на біоплато. Це дає змогу в 5 разів знизити енергетичні витрати на обробку стоків, на 75% зменшити кількість мулів, отримати біогаз, електричну та теплову енергію, органічні добрива, а також обігову технічну воду для поливу грунтів під декоративними, технічними та зерновими культурами. Таким чином екологічна ситуація в Боярці значно поліпшиться, зменшаться впливи звалищ на грунтові води, з’являться нові робочі місця як на самому комплексі, так і в цеху з випуску органічно-мінеральних добрив, цеху вирощування біомаси тощо. Сумарний ефект від впровадження може становити близько 80 млн. гривень на рік при витратах на створення першої черги близько 58 млн. грн., другої - 37 млн. грн. Головне, втілення цього проекту в Боярці стане пілотним проектом України для  створення подібних комплексів у решті міст. Поєднання комплексу АБЕК “Розмарин” із тепловими насосами дасть змогу перейти конкретно Боярці на самозабезпечення тепловою та теплоенергією. Звісно, фахівцям, які завдяки низці винаходів зуміли створити  проект європейського рівня, що передбачає не лише „зелену” переробку сміття, а й отримання достатньої кількості тепла та електроструму з відходів, потрібна державна підтримка, підтримка бізнесу. Чи ми спроможні лише все запозичати, обростати боргами, як реп’яхами, замість того, щоб самим заробляти і зробити свій прорив бодай у царині переробки відходів. Нагадаю: у багатьох, скажімо арабських країнах, цей вид діяльності є найприбутковішим і може бути прирівняним за рентабельністю до металургії. На фото: ентузіасти з Науково-технічного центру „Аналітика – наука- технології” Віктор Горбенко, Леонід Кауфман, Олексій Носек представляють проект „Розмарин” в одному з бізнес-центрів Такий вигляд має біогазова установка, яка не смердить. Олександр Михайлюта, лауреат премії „Незалежність” Київської спілки журналістів. Займаєтья журналістськими розслідуваннями та співпрацює із ГО "Рух территоріальних громад" КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Згурівської районної ради Олександром Івченком. KV: Охарактеризуйте бюджет Згурівського району 2016 року. Чи буде приріст у 2017 році? Олександр Івченко: У 2016 році план бюджету виконано на 134,7%. З минулого року залишилося близько 1,7 млн гривень залишків. Ці гроші ми розподілили на фінансування наших програм і освіти. У порівнянні з минулим роком податків до бюджету надійшло більше на 52%. Головні наповнювачі - це СП ТОВ “Нива Переяславщини” (13%), ТОВ “Краєвид” (5,4%), СТОВ “Урожай” (5,1%), ТОВ “Українська молочна компанія” (4,9%). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування? Олександр Івченко: Так, першочергові – це ремонт дорожньої інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій у бюджетних закладах. До області ми подали ряд пропозицій по об’єктах в порядку пріоритетності для включення до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури Київської області на 2016-2017 роки. Йдеться про капітальні ремонти доріг (смт Згурівка, села Турівка, Черевки, Середівка, Великий Крупіль, Красне), реконструкцію будинку культури і будівництво міні-фубольного поля зі штучним покриттям (смт Згурівка), будівництво водогонів, бюветів, буріння свердловини на воду (смт Згурівка, села Красне та Черевки). Ці об’єкти є дуже важливими для району, хоча ми мало покладаємо надій на те, що нам допоможуть з будівництвом районного будинку культури, на що необхідно більше 13 млн гривень. Проте, він нам дуже потрібний. У нас в районі зараз його взагалі немає. Всі зібрання, свята і прийоми відбуваються у адмінбудинку. Cподіваємося й на підтримку нашої пропозиції щодо будівництва сучасного спортивного майданчика зі штучним покриттям. Адже для численних футбольних команд в районі це дуже актуально, тим більше, що поруч розташований найбільший навчальний заклад району – Згурівська ЗОШ I-III ступенів, в якій  навчається майже 500 учнів. KV: Згурівщина - це сільськогосподарський край. Чи є проблеми з земельними паями? Олександр Івченко: Звичайно, є. Є земля, отже, є і проблеми. В середньому у Згурівському районі паї по 2-4 га. За них ведеться конкуренція між аграріями. Проблеми виникли ще під час розпаювання земель колективної власності. Гадаю, цей процес у нас в державі проводився поспіхом, необдумано. Свого часу розпаювали все, що можна було розпаювати, сільрадам не залишили навіть земель запасу та ділянок для соціальної сфери. KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі? Олександр Івченко: Звичайно. Я б узагалі не ставив на порядок денний обговорення відміни мораторію найближчі 10 років! Сумніваюсь, що до цього часу населення України заживе заможно, і кожен зможе купити собі клаптик землі. Зняття мораторію вигідне не аграріям, а великому бізнесу. Якщо дозволити продаж сільськогосподарської землі зараз і відкрити ринок землі, земля Київщини ризикує опинитися монопольно в недбалих руках. Наші фермери також проти зняття мораторію. Вони кажуть, щойно відкриють ринок землі, завтра приїде хтось із мішком грошей, і всі запропонують на продаж свої ділянки. А фермер, який довго обробляв землю, може лишитися ні з чим, бо в нього такого мішка з грошима немає. KV: Яка ситуація з робочими місцями в районі? Олександр Івченко: З кожним днем робочих місць лишається менше і менше. В нас район аграрний, промислових підприємств дуже мало, в основному робота є у сільськогосподарській сфері. Крім того, підприємства почали закуповувати сучасну техніку, що теж тягне за собою зменшення робочих місць. До того ж, багато що із нової техніки нелегко опанувати. Наприклад, є такі комбайни, що простіше навчитись літаком керувати, ніж на них працювати... KV: Раніше у медіа обговорювалася проблема виділення земельних ділянок учасникам АТО та маніпуляції чиновників з цього приводу. Чи виділяються зараз у Згурівському районі земельні ділянки “для своїх” під виглядом наділів для АТОшників? Олександр Івченко: Скандал, який останнім часом викликав найбільший резонанс, розгорівся навколо двох земельних ділянок загальною площею 70 га. Одна з цих ділянок у Держгеокадастрі вважається територією поза межами населеного пункту смт. Згурівка, хоча за старим (але нині діючим генеральним планом Згурівки) земельна ділянка перебуває в її межах, як землі промисловості і є, по суті, стратегічною для населеного пункту для впровадження інвестиційних проектів. На превеликий жаль, громада району практично позбавлена повноважень надавати в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, що знаходяться у її адміністративно-територіальних межах. Я повністю підтримую позицію Аграрної партії України щодо передачі розпорядження землями за межами населених пунктів від Держгеокадастру до місцевих територіальних громад. Лише громада має право вирішувати, як використовувати землі, які їй належать. Взагалі, Держгеокадастр – дуже цікава структура. Вищезгадані ділянки були надані нею з численними порушеннями. 8 лютого 2017 року за позовом Згурівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Згурівський районний суд визнав недійсними накази Головного управління Держгеокадастру в Київській області та договори оренди і зобов’язав повернути земельні ділянки державі. Зараз дана справа знаходиться на стадії апеляції. Сьогодні питання забезпечення учасників бойових дій земельними ділянками в районі не є настільки гострим, як раніше. Ми забезпечили всіх учасників АТО землею і без цих двох ділянок. В нас вже оформлено 189 заяв від учасників бойових дій, які є жителями нашого району. Подробней: Киевоблсовет просит Госгеокадастр  отдать участникам АТО земли в Згуровском районе KV: Чи працює в районі Prozorro? Олександр Івченко:  Prozorro у нас працює, хоча є кілька нюансів у процесах закупівлі. Наприклад, купували на Згурівську селищну раду трактор. Переміг у конкурсі підприємець, який не подав вчасно документи. Він так і не вийшов на зв’язок. Довго чекали, а потім вирішили звернутися до підприємства, яке пропонувало дорожче. І хоча закупівля була для нас терміновою, потім почули немало звинувачень в маніпуляціях з її процедурою. Старе і звичне завжди здається кращим, як не крути, хоча і воно потребує змін. Я за те, щоб залишити в системі лише закупівлі по 200 тис. гривень і більше. Купувати у ній абсолютно все, навіть відносно недорогі товари та послуги, - недоцільно. Це не настільки великі затрати і не настільки великий ризик зловживань для Згурівського району. KV: Які соціальні проблеми в районі потребують негайного вирішення? Олександр Івченко:  Наш район після аварії на ЧАЕС активно приймав ліквідаторів. Звідси – проблема онкозахворювань. У нас на обліку стоїть 500 осіб. Здавалося б, небагато, але відносно загальної кількості населення – 17 тисяч – це суттєво. Знову ж таки, державна програма за цим захворюванням раніше була, тепер не працює. Є проблема кадрів в освіті і медицині. Якщо нічого не зміниться, то через декілька років 70% спеціалістів покинуть робочі місця й підуть на пенсію. Інтерни від нас тікають, мовляв, перспектив на Згурівщині нема. Та й умови роботи погані. Приміщення центральної районної лікарні - колишні конюшні - має вигляд, наче хата-ліпанка, вони потребують капітального ремонту. Але ми вже розробили до співфінансування проект, подали на обласний рівень і сподіваємося на його успіх. Після подій на Сході до нас переїхала сім'я кваліфікованих лікарів з Луганської області - анестезіолог і терапевт. Ми надали їм квартиру, люди живуть і спокійно собі працюють. Також плануємо переобладнати в житлове приміщення для “бюджетників” недіючий гуртожиток Згурівського професійного ліцею, але поки що він перебуває на балансі Міносвіти. KV: Ви зверталися до Міністерства щодо передачі цього приміщення на баланс району? Олександр Івченко: Так,ми вже неодноразово звертались до міністерства через КОДА з проханням передати приміщення з державної до комунальної власності громади району, але відповіді не отримали. Знову ж таки, повертаючись до найбільших проблем району, варто зазначити і малокомплектність шкіл. Минулого року держава давала близько 16 тис. гривень на рік на одного учня, а у нас місцями ця сума по окремих закладах доходила у 2016 році до 30 тис. гривень. Минулого року у нас була школа в селі Красному, яка терміново потребувала оптимізації, хоча вона і найновіша в районі. На 5 учнів було 12 вчителів, це ненормально як для перших, так і для других. Школу не без супротиву громади закрили. Приміщення передали селу, щоб його зберегти. Зараз там розміщені всі структури: ФАП, сільрада, бібліотека. Ще зробили там 2 групи дитячого садка. Я коли виступав на зустрічі з громадою, казав - усе в ваших руках. Робіть діток - і школа знову оживе. KV: Дітей зараз возять на навчання у іншу школу? Олександр Івченко: Так, діти зараз навчаються у Згурівці. Тут і матеріально-технічне забезпечення краще, є фізкультурно-оздоровчий комплекс поруч, комп’ютерні класи. Але шкода, що школу в Красному довелося закрити. Це мало бути моїм першим місцем роботи. Після закінчення педінституту отримав направлення саме в с. Красне. Але не склалося. Колись це була потужна школа. Коли я в кінці 90-х працював у відділі фізичної культури і спорту Згурівської райдержадміністрації, я всім вихвалявся, що у мене є село в районі, де 2 спортзали: один у школі, один у клубі. Їх ще колгосп будував. Зараз і спортзал, і клуб за своїм технічним станом дещо нагадують Брестську фортецю… KV: Які громади створюються в межах Згурівського району і чи є в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні? Олександр Івченко: Наш район за перспективним планом – це одна об’єднана громада. Сюди входить 41 населений пункт: 20 сільських і одна селищна рада. 4 сільради це питання ще не розглядали, всі інші прийняли пропозиції Згурівської селищної ради на об’єднання. Є такі сільські ради, яким діватися просто нікуди. Ми межуємо з Чернігівською областю. Села на околиці району навіть не мають грошей, не мають бюджетоутворюючих підприємств. В іншому разі вони просто залишаться біля розбитого корита. І це справді проблема. Загалом, в цьому питанні на нас ніхто не тисне, а з іншої сторони - немає ніякої роз’яснювальної допомоги. До процесу треба підходити виважено і не пороти гарячку. Наразі зараз немає жодної довіри до реформаторів як зі сторони громади, так і зі сторони сільських голів. Останні сьогодні мають визначені законом функції та повноваження до 2020 року і, зрозуміло, не хочуть щось змінювати. Головне в цьому процесі – перспектива подальшого розвитку громади. KV: Згурівський район взагалі не отримує інформації щодо адмінтерреформи? Олександр Івченко: Чому ж ні? Приїжджав голова офісу реформ Володимир Удовиченко. Цього агітатора адмінтерреформи депутати та сільські голови засипали питаннями про податки, землю, про доцільність об’єднання самодостатніх громад і навпаки бідних, про старост і їх повноваження, про доступність послуг для громадян, про школу і медицину, про транспортне сполучення і дороги і.т.д. Обіцяють багато, але до цих захмарних обіцянок люди ставляться з недовірою. Для нас яскравим прикладом перспектив реформування сьогодні є Калитянська громада. Читайте: Провалы децентрализации. В Киевской области со скандалом раскалывается первая объединенная община KV: Цього року можна очікувати появи на мапі Київщини Згурівської об’єднаної територіальної громади? Олександр Івченко: Цього року, думаю, створення Згурівської ОТГ очікувати не варто.  Я так навіть сільським головам відповідаю. Це – процес не одного дня, і ми будемо все проводити по процедурі у відповідності до Закону. На сьогодні є настрої в селах Великий Крупіль і Жуківка приєднатись до Березанської ОТГ.  Кажуть, що в Березані їм буде краще, бо “там залізниця є”. Я такого не розумію. Невже вони думають, що після об’єднання зі Згурівщною їх на залізницю будуть за перепустками пускати? Ще одна причина - “там лікарня”. Знову ж таки, зараз проводиться поділ на госпітальні округи, і не варто розглядати це як перспективну перевагу. Немає гарантії, що лікарня збереже свій статус в тому вигляді, як зараз, а от школи можуть позбутися. І кому тоді буде краще? Звичайно, Згурівщина зацікавлена в тому, щоб зберегти у нас такі села, як Великий і Малий Крупіль. Там розташоване велике підприємство ТОВ “Українська молочна компанія”. Це потужне, сучасне підприємство, де молочне стадо сягає 7 тис. голів. Підприємство яке є однією з візитних карток району. Не соромно показати іноземцям, не кажучи вже про те, що це - робочі місця і регулярні надходження до бюджету. KV: У Вас була розмова з головою Березанської міської ради щодо цього села? Олександр Івченко:  Ні, ми про це не розмовляли. Згурівщина наче осторонь стоїть і споглядає на це все… Знаю, що голова Згурівської РДА мав з ним розмову, то Володимир Тимченко начебто не зазіхає. Але хто ж вам зізнається в такому? Я розумію, що якісь “гінці” з Березані все ж навідувалися у Великий Крупіль та Жуківку. Читайте: Ивченко Александр Николаевич KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру в політиці? Олександр Івченко: Я не амбітна людина і кар’єра стоїть не на першому місці в житті. Якщо буде достатній рівень довіри від громади, готовий працювати. Коли йшов у депутати, не мав на меті сісти у крісло голови районної ради. Мене обрали не з першого разу - ми конкурували із нинішнім і попереднім головами РДА. З приводу планів на майбутнє – мої повноваження діють до 2020 року і я вважаю, що далі йти ще рано. Мені ще бракує досвіду. Хотілося б зробити більше для району - вирішити питання медицини, освіти, комунального господарства, реалізувати декілька інвестиційних проектів, які дадуть робочі місця і наповнять бюджет. Хотілося б підняти рівень спортивного виховання, бо інвентарю в школах майже не залишилось. Я думаю, було б доречним ввести в сільську структуру місцевого самоврядування посаду спеціаліста з фізичної культури і спорту. В нас у районі є 12 футбольних і 22 команди з футзалу. Це суттєвий показник. Тому одна з моїх цілей – зміцнити сферу фізичного виховання і спорту в районі. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти” Петро Качкалда: “Вже давно стоять “Боїнги”, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі” КиевVласть

  Будівельні скандали давно стали однією з ознак столичного життя. У різних районах Києва раптово з’являються багатоповерхівки, які порушують не лише архітектурний ландшафт, а й встановлені містобудівні норми. Здається, що ані чиновникам, ані правоохоронцям немає до того діла, і лише громада лишається в авангарді боротьби із недобросовісними забудовниками. На жаль, вона переважно програє в цій війні. Бо лишається безпорадною. Навіть, якщо до неї приєднуються місцеві депутати. Приклад наведу із власного досвіду. Буслівська, 12 і Новоселицька 23, 25/4 – це адреси, за котрими зводяться новобудови. Фактично йдеться про центр столиці, район Ботанічного саду. Ще 2013 року, договір, на підставі якого, земельна ділянка  була передана забудовнику, викликав активне невдоволення, як з боку мешканців, моїх виборців, так й з мого боку, як депутата Київради. Тож маючи певні повноваження, ми разом почали боротьбу. Тим більш, що мали підстави вірити у власну перемогу. Адже згідно із Генеральним планом, будівництво споруд вище чотирьох поверхів на цій території неможливе, проте забудовник націлився звести чергове “одоробло”  заввишки більше 20 поверхів. За чотири роки я надіслала безліч депутатських звернень, запитів щодо дотримання процедур отримання містобудівних умов та обмежень забудови відповідної земельної ділянки. І в березні 2017 року нас нарешті почули. Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві провів позапланову перевірку. Результатом став припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Бо чітко було встановлено - забудовник порушує діючий Генеральний план м. Києва до 2020 року. Тобто ми довели, що двадцять поверхів – це вп’ятеро більше, ніж дозволені чотири. І це - основне порушення під час видачі дозволу на подібне будівництво. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Але чи можна це назвати перемогою громади? За довгі чотири роки ми добилися того, що нам сказали: “Ви праві, були порушення, будувати таку споруду не можна”. Але відповідальність за це ніхто нести не буде. Бо було встановлено особу, яка начебто мала відношення до видачі цих документів, але ця людина пішла з життя (не виключно, що саме тому через чотири роки нам так “несподівано” дали відповідь). Проте не це найбільша проблема. Незважаючи на нашу перемогу в юридичній площині, на цій земельній ділянці вже завершується (!) будівництво 23-х поверхового житлового будинку. Зрозуміло, що ніхто розбирати багатоповерхівку вже не стане. А кримінальна відповідальність, до якої має бути притягнутий забудовник, перетвориться, скоріш за все, в адміністративну. Маємо класичну ситуацію: ми перемогли, але програли. Тож давайте нині хоча б розберемося в тому, чому таке свавілля стало можливим. Безумовно, вся ця ситуація є результатом так званих “реформ”, про що ми говорили дуже багато. Тобто ми стикаємося із наслідками дій злочинної влади Януковича, котра забрала функції ДАБІ від органів місцевого самоврядування і централізувала їх на державному рівні. Внаслідок цього, місцеві органи влади вщент втратили контроль над тими процесами, які відбуваються. Сьогодні треба відзначити найголовніше досягнення профільного заступника голови КМДА Спасибка О.В., який домігся передачі функцій ДАБІ місту. І це є одним з найважливіших моментів децентралізації преференцій на користь місцевих громад. Ми не повинні робити помилки, які були допущені в минулому. Ми маємо брати до уваги всі умови, юридичні аспекти, а найголовніше – не нехтувати думкою громадськості! Не менш важливим є ще один аспект. Нині залишилося майже 2 роки до припинення дії Генерального плану столиці. І зараз, як ніколи актуально, стоїть питання щодо реальної роботи з розробки проекту нового Генплану міста Києва. Цей документ має стати запобіжником хаосу містобудівної політики влади. Адже – під загрозою доля унікального міста Європи! Чому я розповідаю про цю ситуацію? Тому що вона віддзеркалює  абсурдність подій, які мають місце в усіх районах столиці! Бюрократична машина сприяє, стимулює самовільність забудовника. Саме він, а не громада столиці, сьогодні вирішує – що будувати, де будувати та як будувати! І поки чиновники  відписуватимуться, забудовник побудує те, що ніколи не можна буде розібрати, перенести, знищити. Іншими словами, бюрократична машина народила самовільне і безвідповідальне ставлення забудовника до міста. Це стало практикою! Байдужість посадовців, які затягнули терміни розгляду звернень мешканців та депутата, призвели до конкретних збитків громади: забудовник, який, порушив юридичні та моральні норми, все ж таки побудував те, про що він мріяв. Тепер він заробить сотні мільйонів доларів, а кияни, як завжди, втратять комфорт та історичну архітектурну спадщину. Цікаво, що скажуть на це правоохоронні органи? Невже просто обмежаться традиційним: “А що ми можемо зробити?”. Алла Шлапак, кандидат экономических наук, депутат Киевсовета Джерело КиевVласть  

6 квітня провладна більшість Київради на своєму засіданні буде протягувати ухвалення детального плану території в межах вулиці Саперно-Слобідської та проспекту Науки у Голосіївському районі Києва. Хоча проект цього ДПТ у силу ряду обставин не викликав значного суспільного інтересу, він є найбільш показовим у сенсі демонстрації схем роботи нинішньої міської влади – влади, що публічно заявляє про непримириму боротьбу із самовільним будівництвом, а насправді забезпечує роботу шахраїв, які самовільно займають земельні ділянки і будують багатоповерхівки без жодного дозвільного документа, знищуючи зелені зони та паплюжачи історичну спадщину. Приказка Ця історія почалась наприкінці весни 2014 року, коли такий собі Михайло Булигін вирішив розпочати у Києві власний будівельний бізнес. Михайло особливо не напружувався і використав доволі поширену схему самобуду: на присадибній ділянці під індивідуальне будівництво (максимум 4 поверхи і таунхауси) почав через кооператив будувати на вулиці Іртишській, 20 багатоповерховий житловий будинок під назвою “ЖК Єнісейська Садиба”. Завдяки дерегуляції зареєструвати декларацію на початок будівельних робіт жодних проблем не представляло. У цей час мажоритарним депутатом Київради від округу, де відбувалося будівництво, був добре відомий у вузьких колах представник партії “УДАР-Солідарність” Олександр Найдьонов, професійний рівень знань якого у питаннях землекористування не викликає жодних сумнівів – 7 років на керівних посадах у Київземі за часів Черновецького. При такому нагляді безкоштовно самовільним будівництвом не займешся, тож і будиночок пана Булигіна підріс до семи поверхів, щоб компенсувати додаткові витрати. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Згодом починається будівництво чергової багатоповерхівки. На цей час до роботи ЖБК “Єнісейська Садиба” вже було залучено кілька колишніх топ-менеджерів “Укогруп” Войцехівського, що мали необхідний досвід. Новий будинок так само розмістили на землі під малоповерхову забудову, але поверхів вже стало 8 і з дозвільними документами взагалі не заморочувались. А тепер починається сама казка, адже апетит прийшов під час їжі. Навесні 2015 року Єнісейська Садиба поклала око на вільну ділянку на вулиці академіка Писаржевського, 8 поряд із гаражним кооперативом неподалік від своїх перших будинків та купила там стару автозаправку площею 56 квадратних метрів. Але маленька автозаправка не може перетворитися у житловий комплекс, якщо не має прав на землю, а самовільне захоплення земельної ділянки – це вже кримінальний злочин, тож треба мати або надійну “кришу”, або офіційно отримати право користування землею під забудови, а для цього має бути для початку затверджений Детальний план території (ДПТ). І не будь який ДПТ, а такий, що передбачає реалізацію намірів Булигіна. Але з цим виник цілий ряд проблем. Проблема 1. ДПТ розробляється на підставі відповідного рішення Київради, але ділянка на Писаржевського, 8 знаходилась поза межами затвердженого плану на розробку. Проблему вирішили легко – у квітні 2015 року сумнозвісний Вавриш замість головного архітектора Києва Сергія Целовальника укладає договір на розробку ДПТ з добре відомою ТОВ “Терра Проджект” і примальовує необхідну ділянку. Інвестором розробки ДПТ виступає ЖБК Єнісейська Садиба-2. Хоча міська програма створення містобудівної документації (рішення КМР № 518/10006 від 13.11.2013) у п. 5 прямо вимагає, що Департамент у разі необхідності та за наявності інвестиційних пропозицій готує проект рішення Київської міської ради про зміни у переліку містобудівної документації, наведеної у додатку до Програми, думкою Київради ніхто не цікавився. Та й навіщо цією думкою цікавитися, якщо при затвердженні ДПТ можна першим пунктом ці зміни відразу і внести? Так, це незаконно, але Київрада і не таке підтримує. До речі, Сергій Целовальник був дуже грамотним корупціонером і шанував Кримінальний кодекс не гірше за Остапа Бендера, тож восени 2015 року він у пояснювальній записці до проекту чесно написав: “Прийняття рішення дасть можливість та правові підстави для розроблення містобудівної документації на території міста, які не визначені у Переліку”. Чим і перекладав всю відповідальність за злочин на депутатів Київради. На відміну від нього, новий головний архітектор Києва Олександр Свістунов з Кримінальним кодексом не товаришує, тож пішов на службове підроблення і 2017 року в пояснювальній записці вказав, що ДПТ розроблений на підставі старого рішення КМР. Проблема 2. ДПТ не може суперечити Генеральному плану міста. А за Генпланом, на Писаржевського, 8 – зелені насадження загального користування. І стандартний “хід конем” з посиланням на проект ГП-2025 не працює – у проекті також зелені насадженні і жодної житлової забудови. Вирішили елементарно: намалювали те, що потрібно, на Закон – “забили”. Проблема 3. Санітарно-захисні зони від ГБК “Либідь-2” та інших об’єктів, що роблять неможливим будівництво житла. Вирішили також елементарно – нікого не питаючи (а об’єкти поза межами ДПТ Саперної Слобідки), намалювали інші об’єкти, зменшивши СЗЗ. На місці гаражного кооперативу з’явився багатоповерховий паркінг біля дальньої межі ділянки кооперативу. Ось тільки щось у Департаменті містобудування та розробників ДПТ не зійшлося – проектний план сусіднього ДПТ Корчувате не передбачає знесення цих об’єктів. Тобто маємо справу зі звичайнісінькою фальсифікацією, але ця фальсифікація буде мати дуже серйозні наслідки для власників гаражів – у разі затвердження ДПТ Саперної Слобідки та будівництва житлового комплексу, вони зобов’язані привести СЗЗ свого кооперативу у відповідність до ДПТ, тобто або знести половину гаражів, або власним коштом будувати багатоповерховий паркінг для всіх членів кооперативу. Проблема 4. Громадські слухання, на яких проект ДПТ рознесуть як захисники зелених зон, так і члени кооперативу. Ну це вже зовсім легко – на початку серпня 2015 року, в період відпусток, стандартно у розділі “Реклама” газети “Хрещатик” дають невеличке повідомлення, а далі – тиша. Результат очікуваний: лише схвальні відгуки від зацікавлених осіб. Не очікуючи затвердження ДПТ та землевідведення, ЖБК “Єнісейська Садиба” захоплює земельну ділянку та починає знищення зеленої зони (відразу після укладання договору про розробку ДПТ), а згодом, у вересні, самочинне будівництво першого будинку в 12 метрах (СЗЗ гаражного кооперативу складає 50 метрів) від межі кооперативу. Вам не здається дивним, що під час виборчої компанії, коли влада займається власним піаром на протидії незаконній забудові, а “летючі ескадрони” Білоцерковця розважаються по всьому місту, закопуючи будівельні котловани, хтось починає самобуд, та ще на самовільно зайнятій земельній ділянці? Але тут немає нічого дивного – на той час у Михайла Булигіна вже з’являється новий покровитель в особі тодішнього голови земельно-будівельної комісії Київради Володимира Прокопіва. З’являється у нього і підтримка у вигляді депутата Верховної Ради, але її ми залишимо “на десерт”. Пан Прокопів, якому на виборах дістається округ з самобудами “Єнісейської Садиби”, –типовий сучасний український політик, який добре вміє не тільки адміністративний ресурс використовувати, але й знає, як на власну рекламу грошей дістати не із своєї кишені. Він швидко домовився про плідну співпрацю – “Єнісейська Садиба” його округ до ладу приведе, а він їхні самобуди захистить. 20 жовтня 2015 року, на останньому засіданні земельної комісії минулого скликання Київради, при палкій підтримці Прокопіва та Найдьонова ДПТ одностайно підтримали й направили на затвердження Київради. Але за місяць ситуація суттєво змінюється – Прокопів отримує посаду секретаря Київради і апетит як його, так і його підшефних, зростає. ДПТ відправляють на доопрацювання. На початку 2016 року з ДПТ виникають додаткові проблеми – потрібно щось вирішувати із самобудом Анатолія Войцехівського “ЖК Мозаїка”, адже київській владі незрозуміло, в якому вигляді дозволяти його добудовувати. Ще більші проблеми виникають з боку ГБК “Либідь-2”, члени якого дізнаються про плани на їхні гаражі та починають активно розсилати звернення у контролюючи органи. Щоби хоч частково вирішити проблему, задля “Єнісейської Садиби” роблять землевідвід 1.26 га для експлуатації та обслуговування наявних будівель і споруд з озелененням території загального користування на вул. Академіка Писаржевського, 8 (рішення № 715/715 від 14.07.2016). Тобто земельну ділянку відведено під експлуатацію старого автозаправного комплексу площею 56 м. кв. А ось як на той час виглядала ця стара автозаправка: Забудовник зовсім не переховувався і особисто викладав нові рекламні ролики-звіти про своє самочинне будівництво. Без реклами не буде покупців, а навіщо йому переховуватися, якщо вже про все домовлено з самим Прокопівим? ЖБК “Єнісейська Садиба” ще до рішення про землевідвід реєструє Декларацію про початок будівельних робіт (на той час будинки вже майже збудовано), а у вересні 2016 року подає Декларації про готовність до експлуатації. Чисельні скарги ГБК “Либідь-2” дають перший результат – 17 листопада 2016 року Департамент архітектурно-будівельного контролю КМДА скасовує реєстрацію всіх декларацій забудовника як такі, що містять недостовірну інформацію. Але далі діло не пішло – міська влада навіть не намагається зупинити самочинне будівництво, а Булигін зупинятися не збирається. Одночасно прискорюється процес затвердження ДПТ Саперної Слобідки. У грудні 2016 року до Київради надходить вже новий проект детального плану, в якому новий “ЖК Єнісейська Садиба” виріс що найменше у три рази в порівнянні з намірами 2015 року: замість 5 секцій 10-14 поверхів уже передбачено 9 секцій від 10 до 26 поверхів. Новий проект ДПТ додає нові проблеми. Проблема 5. Зі східної сторони ДПТ – територія природно-заповідного фонду, межі якого можна змінювати лише за дозволом Кабінету Міністрів, а до цього рівня Прокопів ще не доріс. У Проекті-2015 і так вже “забули” врахувати протипожежні зони 50 метрів від ПЗФ, що хоча б старі 5 секцій втулити. Знову вдалися до банальної фальсифікації – намалювали нові межі ПЗФ як начебто вже чинні, а на звільненому місці розмістили заплановані житлові секції по 26 поверхів. Як свідчать дані Містобудівного кадастру, це саме фальсифікація – офіційні межі природно-заповідного фонду такі, як були у Проекті-2015. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проблема 6. Після чисельних скандалів на початку 2016 року було завершено розробку історико-архітектурного опорного плану міста Києва, який Мінкульт виніс на громадське обговорення. Під час візиту представників ЮНЕСКО у березні цього року керівництво КМДА запевнило їх, що новий ІАОП буде затверджено найближчім часом. Тільки ось будівництво “Єнісейської Садиби” ведеться на території Лисогірського історичного ареалу, а режими використання території ареалу передбачають заборону створення нових житлових утворень, висота нових будівель не повинна перевищувати 12 метрів, повністю виключається зведення будівель підвищеної поверховості (більше 9 поверхів) та висотних. З одного боку, новий ІАОП ще не затверджено, але він є складовою нового Генерального плану Києва та має більшу силу, ніж ДПТ. Більше того, після його затвердження всі ДПТ зобов’язані привести у відповідність до нього. От тільки є одна деталь: якщо ДПТ Саперної Слобідки встигнуть затвердити, відведуть землю під нове передбачене будівництво та нададуть відповідні містобудівні умови і обмеження, то про виконання положень ІАОП і збереження Лисогірського історичного ареалу можна буде забути. Чи мали враховувати проект історико-архітектурного опорного плану під час розробки ДПТ? Так, мали, адже безпосередньо в пояснювальній записці до нього вказано, що положення проекту ГП-2025 враховано. Тож знову – банальна фальсифікація. І це далеко не всі приклади з ДПТ Саперної Слобідки, як міська влада у Києві бореться з незаконним будівництвом, захищає зелені зони і культурну спадщину. Але поза кадром залишалась суттєва участь ще однієї впливової персони – нардепа Юлія Мамчура, адже робити висновки щодо його ролі поки що зарано (на відміну від інших учасників, він зовсім не розуміється на земельному та будівельному законодавствах). Відразу необхідно зазначити: офіційний організатор всієї афери, Михайло Булигін, одночасно є й офіційним помічником Мамчура у ВР. І Булигін – не єдине, що пов’язує народного депутата і самовільне будівництво на вулиці Писаржевського, адже в організації і проведенні фіктивних громадських слухань проекту ДПТ та робочих зустрічей участь брав особисто Юлій Мамчур. Сам народний депутат так сильно “влип”, що став повноцінним власником квартири у будинку за адресою Писаржевського, 8 – квартири у будинку, якого юридично не існує та на квартири у якому, за законодавством України, не може існувати права власності. Але у Мамчура це право, офіційно внесене у держреєстр прав, є. Так хто Ви, полковнику Мамчур? Жертва шахраїв, що скористалися Вашою правовою необізнаністю, чи співучасник протизаконної діяльності, який проштовхує реалізацію всієї схеми, користуючись статусом народного депутата? Юлій Мамчур Сумнівно, що Юлій Мамчур відповість особисто, але ми все побачимо вже найближчим часом. Якщо у полковника є офіцерська честь і присяга на вірність України для нього не пустий звук, він особисто стане на захист Закону, візьме під особистий контроль як питання знесення самобуду на самовільно зайнятій земельній ділянці, так і кримінальні справи проти шахрая-помічника та корупціонерів у КМДА. Але якщо полковник вирішив, що настав час конвертувати у матеріальні блага свій імідж героя та статус народного депутата, то він до останнього буде захищати шахраїв і використає всі свої можливості, щоб захистити самобуди. А поки що достеменно відомо одне – НАБУ в будь-якому разі має відкрити справу і дізнатися, яким чином Юлій Мамчур усупереч вимогам законодавства отримав державну реєстрацію прав на квартиру, якої юридично не існує. P.S. У понеділок, 3 квітня, Київський господарський суд за позовом прокуратури визнав недійсним договір оренди земельної ділянки на вулиці Писаржевського, 8. Представники “Єнісейської Садиби” в суді стверджували, що на ділянці нічого не будується. Що буде далі – подивимось, але, як свідчить досвід, тепер ДПТ будуть протягувати з подвійним завзяттям, щоби захистити усіх причетних до афери від кримінальної відповідальності. Володимир Тищенко, громадський активіст Джерело КиевVласть

Український парламент рясно представлений обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своїх округах, дехто знаходиться із місцевою владою в стадії війни, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися із тим, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевVласть вирішила провести серію інтерв’ю із обранцями, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представлятиме на осуд читачеві розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Олександром Марченком (член депутатської групи партії "ВО “Свобода"). KV: Які з проблем Київської області, на Вашу думку, є найбільш актуальними? Які з них не вирішуються протягом десятиліть через специфічні особливості пристоличного регіону? Олександр Марченко: На Київщині продовжується знищення головного нашого ресурсу - людського. Це політична проблема, адже влада не має ніякої стратегії для його збереження. Людей під час війни виганяють на заробітки за кордон.  Лише цього року з Київщини на заробітки виїхало 17 500 людей, - професійних, кваліфікованих, сильних фізично. Підкреслю, це лише цьогоріч! І влада на місцях навмисне замовчує ці шалені цифри. Містечка на Київщині завішені оголошеннями “Робота в Польщі”, “Робота в Чехії” і т.д. Це - величезний недолік у роботі місцевих, обласної та центральної влад, і правлячі сили декларують все для того, щоб ми покидали українську землю. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Що потрібно робити владі, щоб хоч якось реабілітувати таку ситуацію? Олександр Марченко: В першу чергу, зайнятися соціально-економічними питаннями, щоб як мінімум зберегти робочі місця. Не “фейкати” про створення нових, а саме не допустити росту безробіття. Розібратися, з чого ментально складається область, район, кожне містечко та село. Наведу приклад свого округу. Біла Церква - це третина працівників будівельної галузі, третя частина - харчової, переробної та машинобудівної галузей, і ще третина - це бюджетна сфера. Це - величезний виробничий досвід. Не варто придумувати велосипед, бо наші люди мають і хист до такої роботи, і необхідну базу знань. Так,ми в Білій Церкві маємо машинобудування, але чомусь ніхто з білоцерківських підприємців не виграє тендери “Укроборонпрому”, який, натомість, користуються іноземними пропозиціями. А для того, щоб наша продукція мала попит, потрібні спільні зусилля влади, яка виділяє земельні ділянки для розширення потужностей, та монополіста, який підводить інженерні мережі, а також співфінансування бюджетів різних рівнів. KV: Ваше ставлення до адміністративно-територіальної реформи та ідеї добровільного об’єднання громад. Олександр Марченко: Я б назвав цей процес добровільно-примусовим об’єднанням. Відповідний закон депутати-”свободівці” у Верховній Раді не підтримали. Реформа вже проводиться не перший рік, а досі ніхто не знає, які довідки і де можна отримати, з якими питаннями можна звертатися у сільську раду, яка, до речі, сьогодні у деяких депресивних селах Київщини є чи не єдиним місцем працевлаштування. І роздуваючи апарат у центрі, влада знищує управління на місцях. “Свобода” обов’язково запропонує українцям адміністративно-територіальний устрій, який тут ментально знайомий. Це - створення трьохсот повітів, розширення сільських рад. Це ті стежки, які у нас стоптані історично, формат, коли люди прив’язані до якогось центру. Зараз у нас відбувається своєрідне накопичення. Голови РДА і об’єднаних громад скоро почнуть один одного з‘їдати, бо переплутали повноваження. Так, нам потрібна професійна адміністративно-територіальна реформа, але таких аморфних утворень, як райдержадміністрація та облдержадміністрація, навіть на даному етапі розвитку просто не повинно бути, - їх функції легко можуть виконати виконкоми при районних радах. KV: Нещодавно прийнятий Закон №5520, який дав можливість селам приєднуватися до міст обласного значення, має перспективи в Київській області? Власне, на його прийняття чекали в місті Березань. Навколо об’єднання Білої Церкви з довколишніми селами також постійно точаться дискусії... Олександр Марченко: Гадаю, до міст обласного значення ні в якому разі не можна приєднувати села. У кожного міста так багато проблем, що селам таке об’єднання нічого хорошого не принесе. Давайте відверто: хіба буде прагматичний голова дбати про якийсь хутірець під містом, якщо більшість його виборців - це місто? Сумніваюсь. Наші управлінці краще проведуть благоустрій кількох центральних алей і покажуть свою роботу десяткам тисяч виборців, а не займатимуться проблемами сотні жителів села, яке виявило бажання приєднатися. KV: Побутує думка, начебто, Київщина розвивається лише за рахунок своєї землі, і саме земля є найперспективнішим ресурсом регіону. Наскільки це твердження, на Вашу думку, відповідає дійсності? Чи на часі зараз скасування мораторію на продаж землі? Олександр Марченко: Київщина - це потужний сільськогосподарський край, громади якого розвиваються завдяки обробітку землі та урожаю. А от на продажі землі тримається єдина сила - система чиновників. Для них якраз є небезпека: якщо закінчиться вільна земля, чим тоді торгувати? Земля - це стратегічний ресурс, який давно вже “викачують” у громади олігархи. У Київській області - Засуха, в інших областях свої діячі… Але якщо у нас відбудеться скуповування землі у великих об’ємах - це неправильно. Люди, доведені до відчаю бідністю і хворобами, можуть за безцінь продати кільком великим власникам свої наділи. І це - штучний процес, який ні до чого доброго не доведе. Тому питання відміни мораторію для держави - неприпустиме. Вона повинна зайнятися професійною оцінкою землі, щоб люди отримували за її оренду гідну плату, а орендарі поводили себе не так, ніби ми на цій землі живемо один день.   KV: Ви співпрацюєте з облдержадміністрацією? Олександр Марченко: Я взагалі рідко звертаюся до влади на місцях, намагаюся більше використовувати свої депутатські повноваження для роботи, але нещодавно таки звернувся до голови ОДА Олександра Горгана з пропозицією співфінансування бюджетами різних рівнів деяких соціально важливих об’єктів. Зокрема, потребує реконструкції Київський обласний онкодиспансер у Білій Церкві. Необхідно побудувати сучасне відділення хіміотерапії. Ця проблема несправедливо залишається поза увагою, адже Біла Церква - “лідер” Київської області за статистикою онкозахворювань. Ми випереджуємо Київську область у 3,5 рази, Україну загалом - у 12 разів. Місто свого часу стало базовим для переселення жителів Прип’яті після аварії на ЧАЕС. І хворіють у нас не тільки ліквідатори аварії, не тільки очевидці горя, але й їх нащадки.  Крім того, попросив розглянути питання добудови школи №18. Діти ходять у місті обласного значення у їдальню за півкілометра від школи, минаючи дуже незручні дорожні переходи. Крім того, там немає нормального спортзалу, хоча школа далеко не найгірша в місті. Актуально також будівництво дитячого садочка в районі Піщаний. Там поселилося багато молодих сімей, які змушені відвозити дітей у найближчий дошкільний заклад, а в громадському транспорті це вкрай незручно. Ще два питання серед поданих мною - будівництво об’їзної дороги навколо Білої Церкви та багатоквартирного житла для військових, адже в Білій Церкві базується потужна 72-га військова бригада. KV: В адміністрації відреагували на Ваші звернення? Олександр Марченко: Я отримав лише одну відповідь від голови КОДА Олександра Горгана щодо онкодиспансеру. Звучить вона в руслі “ми купимо маршрутки і будемо возити людей у Київ”. Але для чого так знущатися над людьми? Я обов’язково зустрінуся з ним особисто і не раз підніму це питання. Я вважаю, це ненормальний підхід до роботи зі сторони всієї команди, а “службісти” і взагалі таким чином підставили свого голову. KV: Тобто, підставили свого голову? Хтось навмисне готує і подає Горгану некоректні документи? Олександр Марченко: Таке припущення очевидне. Складається враження, що голову ОДА Горгана не поважають його підлеглі, якщо роблять отакі фейкові відповіді і відносять керівнику. І саме через такі відповіді у мене формується незрозуміле ставлення, надіюсь, це звучить достатньо коректно, до пана Олександра Горгана, який ставить на аркуші свій підпис. А щодо реконструкції диспансеру у Білій Церкві є декілька висновків Міністерства охорони здоров’я, Володимир Гройсман підтримав це питання, а ОДА планує купувати онкохворим людям маршрутки… Сміх і маячня. KV: Як Ви вважаєте, чи впливає Ваш колега Ярослав Москаленко на прийняття рішень у ОДА? Олександр Марченко: Стверджувати однозначно не берусь, але той факт, що голова ОДА співпрацює з Ярославом Москаленком і прислуховується до його думки, - очевидний. Але, знаєте, була б з цього користь якась…Я цього поки що не бачу. KV: Як Ви вважаєте, конкурс на посаду голови ОДА відбувся чесно? Олександр Марченко: Ні, я не вірю. Без коментарів. KV: Чи зберігся у Київській області вплив колишнього голови ОДА Анатолія Присяжнюка? Олександр Марченко: Щодо цієї теми я можу хіба тільки пазли складати, але, напевне, таки зберігся. Виконавці замовлень минулої влади на Київщині так і не озвучені публічно. Ніхто не відповів перед Законом за “розбазарення” земель після такого соціального вибуху, як Революція Гідності. Ми з цією ідеєю виступаємо завжди і всюди - наслідки режиму Януковича повинні бути усунені, а Анатолій Присяжнюк саме з цієї команди.  Я вже не говорю про рейдерство та беззаконня зі сторони поплічників режиму, - це компетенція силових відомств. Знову ж таки, нова система  правоохоронних органів не сформована. Саме в усуненні наслідків режиму вони бездіють, і ніяка реформа МВС, тримісячні курси для полісменів та переодягання у нове вбрання цьому процесу не допоможуть. KV: Чи можна стверджувати про формування нового політичного клану з центром у облдержадміністрації? Олександр Марченко:  Знову ж таки, ми всі прекрасно знаємо, хто сьогодні “опікується” нашим головою ОДА. Керманичі Київщини, які пов’язані до “Волею народу” - це продовження корумпованої, прогнилої і атрофованої політичної системи, яка не змінилася по суті. Системи, яка лише накопичує зловживання. Доки не відбудеться очищення, поки не будуть покарані попередні голови ОДА, говорити, що це нові люди не варто. Якщо аналізувати з огляду на політичне минуле Київщини, то це просто новий клан, а не новий підхід до влади. Читайте: Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо” фото: berlin-visual КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Баришівської районної ради Володимиром Гуменюком. KV: Розкажіть про бюджетні показники Баришівського району за 2016-2017 рік. Володимир Гуменюк: У 2016 році зведений бюджет Баришівського району склав 246,443 млн гривень, із яких 44,540 млн - це власні надходження. Це - 115,6% від плану. Цьогоріч у бюджеті заклали 256,126 млн гривень, а власні надходження плануємо збільшити до 49,3. Збільшення може відбутися завдяки інвестиційним перспективам у цьому році. KV: Про які перспективи йде мова? Володимир Гуменюк: Сподіваємося, що незабаром у нас відкриється нове виробництво -ТОВ “Метало-гальваніка Україна” відкриває у селі Коржі завод з виробництва опор для електромереж. Сума інвестицій - 10 млн євро. Новий завод забезпечить 250 нових робочих місць у районі. Для Баришівського району це важливо ще й тому, що у нас головний бюджетоутворювач - це ПДФО. Також цього року СТОВ ім.Леся Сердюка планує відкрити у селі Бзів біогазову установку для переробки органічних відходів з отриманням біогазу. - вартість проекту 12 млн. гривень. Модернізація підприємства з виробництва м'ясо-кісткового борошна ТОВ “РВ Транс”- вартість проекту 5,1 млн.грн. Велика проблема для наших сіл - це незареєстровані підприємства, які обробляють тут землю і сплачують винятково за оренду земельних паїв. Ми з ними системно ведемо діалог, але нас не завжди розуміють. Наприклад, СТОВ Старинська птахофабрика із села Мирне Бориспільського району. Керівництво вирішило розширювати потужності на Баришивщині, розпочало будівництво 4 майданчиків з вирощування птиці в нашому селі Веселинівка, але на прохання зареєструвати у нас філію -  відмовили. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Баришівський район має вигідне географічне положення - розташований на трасі “Київ-Харків”. Наскільки відчутним для бюджетів сіл у 2016 році став акциз? Володимир Гуменюк: Так, акциз у нас минулого року становив 9,391 млн гривень  при плані 7, 723 млн грн.,(121,6%). У деяких селах і в райцентрі (Перемозька, Бзівська сільради, Баришівська селищна рада) це стало суттєвим надходженням. Є,  щоправда, такі села, які отримали багато надходжень, але не змогли використати їх раціонально. Наприклад, в середньому сільська рада має  річний фонд оплати праці 348 тис. гривень на 4,5 одиниці з посадовим окладом в 83 тис. грн., а преміювання становить 165 тисяч. Саме так склалося у Подільській сільраді. Звичайно, можна використати хороший бюджет для преміювання апарату, а можна зробити, наприклад, вуличне освітлення, ямковий ремонт доріг для села. Так, зарплати держслужбовців залишають бажати кращого, але преміювати треба за якісь досягнення: спочатку зробіть щось хороше, а потім роздавайте премії. KV: Які інвестиційні проекти в районі планується розпочати у 2017 році? Які будуть завершені? Володимир Гуменюк: Цього року будемо розпочинати реконструкцію шкільних майстерень під розміщення дитячого навчального закладу НВК на базі Яблуневої ЗОШ І-ІІІ ступенів для Яблунівської сільської ради Вартість проекту- 4, 1 млн. грн.. До неї входить чотири села, в яких досі немає дитячого садочка. Батьки 173 дітей з нетерпінням чекають на дитсадок. Зараз це питання вирішили з Березанською міською радою. Здійснюється підвезення дітей для того, щоб хоч якось їх підготувати до школи. Така ж ситуація в Семенівській сільраді. Крім дитячого садочка, планується завершення будівництва каналізаційних очисних споруд потужністю 2 тис. куб.м/добу, вартість завершення - 12 млн гривень. Цей об’єкт будував Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України. Для нас він є стратегічно важливим. Крім того, що у нас в Баришівці працює ТОВ “ Торговий дім Райсінг” шкіркомбінат, для якого хороші очисні споруди просто необхідні, то і для майбутнього інвестора це також потрібно: щоб отримати вливання в економіку, треба спочатку запропонувати гідні умови для роботи. KV: Чи скористалися на Баришівщині депутатським фондом свого депутата-мажоритарника? Володимир Гуменюк: За сприяння народного депутата України - Павла Різаненка Баришівський район отримав з державного буджету субвенції соцекономрозвитку близько 9 млн. грн. Після жвавого обговорення в районі вирішили, що першочергових вкладень потребує медицина. Придбали коштовне обладнання на суму 881 тис. грн, зокрема, холтер, діагноститчний комбайн кардіоплюс, біохімічний аналізатор крові, кардіографи, електрохірургічний ніж, пересувну рентген-установку для стоматології, компресор стоматологічний, оксигінатори кисню, електролампи хірургічні, дистилятор та центрифуга лабораторні для ЦРЛ. З місцевого бюджету це все закупити не вдавалось протягом багатьох років. Для закладів освіти було придбано обладнання на суму 942 тис. грн., для закладів культури- 87 тис. грн. для Баришівського територіального центру соціального обслуговування - 50 тис. грн.На капітальне будівництво об'єктів інфраструктури району було витрачено - 5,3 млн. грн. KV: В Баришівському районі користуються системою Prozorro?   Володимир Гуменюк: Закупівлі проводяться. Система Prozorro необхідна тому, що вона дисциплінує. Фінансово-господарська діяльність має бути абсолютно відкритою. На основі ринкових відносин повинен перемагати найкращий. Один нюанс - компанія-переможець не завжди може надати нам якісні послуги. Є сільські голови, які навчилися економити в новій системі. Одне із сіл замовило будівництво дороги за 2,4 млн гривень і змогло зекономити 150 тис. гривень. Ці кошти спрямували на виготовлення генплану. Інше питання, коли саме зекономлені кошти повертаються в бюджет і коли будується дорога. У нас, як і в багатьох районах, це робилося взимку. Ми на районному рівні намагалися провести семінар з детальними роз’ясненнями, як працює система, але окремі слухачі ігнорували лектора і не ставили йому ніяких запитань. Вони спілкувалися між собою в мікрогрупах про те, яким чином можна обійти систему. Тому, коли йде мова про асфальтування доріг, то в “деякі” умільці  чомусь визначають виконавця робіт не проходячи через систему Prozorro. Чому? Якою б досконалою не була реформа, завжди є суб’єктивний фактор. KV: Вам відомо про факти лобіювання бізнес-інтересів на рівні Баришівської районної ради? Наприклад, у багатьох районах Київщини говорять про те, що депутатам для політичної стабільності “роздаються” підряди. Володимир Гуменюк: У Баришівській районній раді ніхто нічиїх інтересів не лобіює, тим паче - представників депутатського корпусу. З 34 депутатів у нас працює лише 6 народних обранців минулого скликання. 90% - це представники сільських місцевостей. Бізнесменів немає. Здебільшого - вчителі, лікарі, працівники бюджетної сфери в меншості аграрії. KV: Нардеп Павло Різаненко має вплив на прийняття рішень у Баришівській районній раді? Володимир Гуменюк: Ні. Він жодного разу не відстоював якісь інтереси і ніколи не лобіював проектів рішень. Важливо, що сам  Павло Різаненко особисто бере участь в пленарних засідання ради де може висловити особисте ставлення до питань порядку денного. Читайте: Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо” KV: На одному з минулих засідань сесії Баришівська районна рада висловила недовіру начальнику районного відділу поліції Роману Шутенку. Чим це зумовлено? Володимир Гуменюк: Пан Шутенко у наш район переїхав з Дніпра. Працював у нас рік. Зараз обов’язки головного поліцейського виконує заступник - Віктор Петренко. Роман Шутенко не зобов’язаний був реагувати на вимоги депутатського корпусу, але відразу написав рапорт. Рада прийняла рішення про висловлення недовіри через його бездіяльність та невиконання посадових функцій. Останнім часом криміногенна ситуація у нас дуже загострилася.Збільшився наркообіг. Були резонансні питання щодо землерийних робіт і пошкодження меліоративної системи, яка свого часу належала колишньому свинокомплексу ЗАТ “Коржівске”. Зараз ситуацію вдалося врегулювати. Особливо гостро стоїть питання ігрового бізнесу. KV: Колишній голова райвідділу “кришував” цей бізнес? Володимир Гуменюк: Можна й так сказати. Взагалі, громадськість зараз дуже збентежена. Буквально за березень у нас було декілька підпалів: підпалили автомобіль судді Баришівського міжрайонного суду, авто голови фракції БПП, голови районного ФСТ “Колос” АПК України Сергія Шинкарука (хоча ми не пов’язуємо це з політичними мотивами), а також, підпал  декількох магазинів. Не берусь давати оцінок, кому це вигідно, але цими питаннями повинні терміново зайнятися правоохоронці. KV: Ви знаєте, що зараз із минулим головою РДР Миколою Стельмахом, який був затриманий з хабарем? Володимир Гуменюк: Сам пан Стельмах на волі. Фігурує в судових справах. Його заступник Микола Титов - аналогічно. Цікаво, що після цього випадку в районній раді ми запропонували обмежити одноосібне прийняття рішень та підписання документів головою РДА. В райдержадміністрації навіть видихнули з полегшенням, адже хтось захотів також взяти на себе відповідальність. KV: Які громади будуть створені у Баришівському районі в рамках децентралізації? Володимир Гуменюк: Планується 2 громади - Баришівська і Березанська. З Березанською громадою була ціла епопея завдяки статусу Березані, як міста обласного значення. Зараз уже прийняли закон №5520, згідно з яким міста обалсного значення можуть об’єднуватися із селами. До Березанської громади ввійдуть 7 сільрад: Пилипчанська, Ярешківська, Лехнівська, Садівська, Недрянська, Семенівська і Яблунівська. Після того, як утвердили цю громаду, мене навіть почали називати “розвідником” і “шпигуном”, адже моє село Лехнівка приєднується саме до Березанської громади. Але час все розставив на свої місця. Працюємо далі... Читайте: В Киевской области появится Березанская объединенная территориальная община Володимир Гуменюк: До Баришівської громади відходить 19 сільрад. Ми в районній раді створили зараз робочу групу, яка активізує процес, щоб у травні вийти на другий етап формування громади. Зокрема, будемо спонукати до роботи селищного голову Баришівки Олександра Вареніченка. Поки що він просто збирає негативний досвід громад і доносить його до депутатського корпусу замість того, щоб робити реальну експертну оцінку. KV: Можна очікувати осінню виборів у Березанській об’єднаній громаді? Володимир Гуменюк: Так, Березань уже готова до виборів. Принаймні, міський голова Володимир Тимченко дуже активно готується до них. Я думаю, Баришівська громада не повинна відставати в цьому питанні, але успішність реформи залежить багато в чому від виконавців на місцях. Розумію, що є людський фактор, - ніхто із сільських голів не хоче прощатися з владою і стати звичайним старостою, але на все свій час. Рано чи пізно це має відбутися, і краще, щоб ніхто нікого не виносив із кабінету. KV: Які проблеми у Баришівському районі не вирішуються роками? Володимир Гуменюк: Одне з таких питань - це земля. Ще в 1995 році розпорядженням голови Київської облдержадміністрації було надано дозвіл на виділення 5 га для полігону твердих побутових відходів на території Коржівської сільради. Потім у 2014 році тодішнє Держземагентство виділило трьом людям (підозрюю, що це підставні персонажі) ділянки для особистого селянського господарства чітко в межах полігону. Сюди почали звозити сміття звідусіль - з Березані, Переяслав-Хмельницького. Міський голова Березані вирішив чомусь, що це “його” сміттєзвалище, адже саме село Коржі межує з містом. Договорів з КП на це сміття немає, лімітів також. Сміття незрозумілого походження постійно підпалюють, страшенний сморід розлітається по всьому району. На місце приїжджала поліція, але справа не може вирішитися шляхом складання адмінпротоколів. Єдиний шлях - це судовий процес задля скасування наказів Держземагентства 2014 року. Зараз туди просто звозять сміття, ніхто нікому вже й не платить. Зате ми постійно витрачаємо кошти району для упорядкування цих відходів, щоб вони як мінімум не виходили за межі звалища на паї. KV: У вас отримують землю учасники антитерористичної операції? Володимир Гуменюк: Так, у нас на обліку 181 учасник АТО. Землю отримують не лише місцеві. Є проблема з виділенням ділянок під забудову, адже генеральних планів сіл немає. Лише Селичівська сільська рада у 2016 році стала “першопрохідцем” у цьому питанні. Наздоганяють Яблунівська сільська рада , Волошнівська, Перемозька. Гостролуцька,Семенівська, Лукашівська. Решта населених пунктів не мають. KV: На Баришівщині планується увіковічнити пам’ять вашого земляка Миколи Миколайовича Семеняки? Володимир Гуменюк: На минулій сесії  Коржівської сільської ради вирішено назвати площу в Коржах на його честь. Також вирішили за спільний кошт звести гранітний пам’ятник у Коржах. Хочемо, щоб це робилося не на кошт якогось одного бізнесмена, а спільними силами - хто скільки може. Також коли стояло питання обрання кандидатури почесного громадянина Баришівського району, одноголосно було вирішено щодо Миколи Миколайовича. Читайте: Николай Семеняка: “Януковича выгоняли палками, Порошенко будут гнать автоматами” KV: Що Вас спонукало прийти до влади? Володимир Гуменюк: Мені було цікаво, чи можу я як молода людина без протеже і лобістів завдяки своїм знанням та авторитету реалізувати себе в політиці. Цікаво, наскільки я можу виправдати сподівання тих, хто мене обрав. А це - мої друзі, мої учні (я раніше працював вчителем історії). Я знаю, мої учні навіть чинили тиск на своїх батьків, щоб ті голосували за вчителя їх дітей, і це для мене дуже важливо. Після того, як я попрацював 5 років сільським головою Лехнівки і вирішив піти в районну раду, на урядову гарячу лінію надійшла “скарга” на мене з переліком моїх робіт. “Скаржник” просив не відпускати мене з села в район. Читайте: Досье: Гуменюк Владимир Антонович KV: Ви амбітна людина? Ким себе бачите через 20 років? Володимир Гуменюк: Так, амбітна. Я хочу розвиватися і хочу сприяти розвитку нової України. Пам’ятаю, коли я закінчував школу, однокласники казали “слава Богу”, хоча зараз вчителі мені презентують мою анкету зі шкільних років, і там написано “Хочу бути президентом своєї країни”. Можливо, це голослівно, але чому б через 20 років у кабінетах урядовців не з’явитися новій фотографії? Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було” Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки” Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи” КиевVласть

Український парламент рясно представлений обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своїх округах, дехто знаходиться із місцевою владою в стадії війни, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися із тим, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевВласть вирішила провести серію інтерв’ю із обранцями, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представлятиме на осуд читачеві розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Павлом Різаненко (член депутатської фракції партії "Блок Петра Порошенка"). KV: Які з проблем Київської області, на Вашу думку, є найбільш актуальними? Які з них не вирішуються протягом десятиліть через специфічні особливості пристоличного регіону? Павло Різаненко: Найперше - це нерівномірний розвиток регіону. Бізнес приходить у ті населені пункти, які розташовані ближче до Києва. Це я спостерігаю і в своєму окрузі - в Броварському та Баришівському районах зовсім різна ситуація в плані розвитку. Так, у Броварському районі є суттєва трудова міграція ( тільки у Броварах за різними підрахунками до 50% населення працює та навчається в Києві), Броварський район завдяки безпосередній близькості до столиці є більш привабливим для інвесторів, ніж Баришівський. Відповідно, тут більша присутність бізнесу і відповідно більш розвинена інфраструктура. Крім того, Київська область дуже приваблива з економічної точки зору. Це, з одного боку, - позитив, а з іншого - ледь не прокляття. Саме через економічну привабливість боротьба за вплив на розподіл ресурсів тут більш жорстка. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Через це область дуже заполітизована. На рівні сільських, міських, районних та обласної ради депутати намагаються вирішувати питання щодо зовнішнього вектора або обороноздатності країни, призначення на державні посади і т.д. Це образно… Читайте: Досье: Ризаненко Павел Александрович KV: Як саме ця заполітизованість сьогодні впливає на управлінські процеси? Павло Різаненко: Політичні баталії відбуваються на фоні утворення об’єднаних територіальних громад, де система управління значно різниться.  Через надмірну заполітизованість Київщина значно відстає від інших областей у процесі формування об’єднаних громад.У районах є представницький та виконавчий органи влади - райрада та райдержадміністрація. Об’єктивно, сфера повноважень ОТР приблизно, як у районної ради, але виконком обирається на місці, а не формується “з центру” як в районі. По-суті, люди на місцях - власники своєї долі. KV: Яке Ваше ставлення до адміністративно-територіального реформування? Павло Різаненко: Однозначно, позитивне. Це - серйозна фінансова децентралізація повноважень. Якщо раніше рішення приймали службовці центральної виконавчої влади та представники на регіональному рівні, то тепер це будуть робити обранці в ОТР та виконкоми. Умовно кажучи, це так званий принцип субсидіарності, коли вирішення проблеми наближується до рівня самої проблеми. Ми постійно говоримо, що “йдемо в Європу”, але говоримо абстрактними поняттями. Сама ж Європа - не абстрактна. Вона проявляється у конкретних поняттях. Одне з них - принцип субсидіарності, при якому ресурси і повноваження повинні бути максимально наближені до рівня проблеми. З огляду на це, думаю, з часом адміністрації взагалі будуть ліквідовані. Рано чи пізно, ми прийдемо до повноцінного самоврядування.  KV: Тобто РДА можуть бути ліквідовані саме через нестачу повноважень? Після створення виконкомів ОТР у них взагалі залишаться якісь функції? Павло Різаненко: Питання існування адміністрації після того, як будуть створені ОТР, відпаде саме по собі, адже справді серед повноважень можуть лишитися хіба що рапортування та статистична звітність. Очевидно, найближчим часом виникне необхідність змінити Закон щодо адміністрацій, тобто, їх ліквідація відбудеться природним шляхом. Одна з функцій, яка реально може залишитися - це контрольна функція делегованих повноважень, але, знову ж таки, ця функція може бути передана іншій структурі. Раніше у прокуратури була функція загального нагляду. Вона не відповідала вимогам демократії та ринкової економіки в частині нагляду за взаємовідносинами об’єктів господарювання, але була цілком доречною в контексті органів державної влади та місцевого самоврядування. Роль “наглядачів” виконують активісти, які, знову ж таки, не мають ніяких для того повноважень. Тому я відстоюю позицію, що функція загального нагляду за органами державної влади та місцевого самоврядування все ж повинна бути повернута прокуратурі. KV: Районні ради та адміністрації належать до різних гілок влади, але часто ведуть однакову риторику: для повноцінної роботи обом структурам не вистачає повноважень. У якої з цих структур зосереджені реальні важелі впливу? Павло Різаненко: Не можу погодитися з цим твердженням. Все залежить від конкретної ситуації на місцях. Повертаючись до минулого питання, у адміністрацій є така функція, як перевірка виконання делегованих повноважень. Це серйозний важіль впливу, яким потрібно вміти користуватися, що залежить від керівника - голови адміністрації. Від того, наскільки добре він уміє налагодити процес. Центр прийняття рішень знаходиться у його руках, як і сама відповідальність за їхнє виконання. Можемо помітити і на прикладі Київської області: там, де є сильний очільник, ситуація стабільна. Насправді мене дуже дивує ця політична боротьба на рівні сіл, селищ, районів. У когось - мета ідеалістична, у когось - власний інтерес. У будь-якому випадку політична боротьба точиться саме навколо прийняття рішень щодо розподілу ресурсів. KV: Тобто, політика у Київській області - це і є розподіл ресурсів? Павло Різаненко: Здебільшого, саме так. Для прикладу, керівництво Броварського району виступає категорично проти Prozorro, пропагує, що гроші, які є в районному бюджеті, повинні винятково освоюватись місцевими підрядниками. Коли починаєш вивчати ситуацію і дізнаватися, хто ж ці підрядники, то виявляється, що роботи виконуються юридичними особами, які пов’язані з кількома депутатами районної ради. Ця ідея красиво подана, але я прихильник того, що гроші повинні витрачатися за принципом прозорості, змагальності та конкурентності . Розподілятися рівномірно, а не ділитися між чотирма підрядниками. Процес має бути інклюзивним. KV: Між Вами та броварським міським головою давній конфлікт. Чи впливають стосунки з міським головою на Вашу роботу в окрузі? Павло Різаненко: Завжди намагаюся якомога більше комунікувати з владою на місцях. Від цього залежить результат для громади. Лише маючи контакт  і спілкування, можна щось реалізувати. Десь це виходить активніше, десь не дуже успішно. Впливають і політичні, і особистісні фактори. Це також одна зі сторін життя, в якій дуже багато суб’єктивного... І якщо між людьми є особиста недовіра, то з цього нічого не вийде. У минулому в мене не дуже виходило співпрацювати з броварським міським головою. Для мене це важливе питання. За кількістю населення Бровари - це 45% всіх моїх виборців. Стосунки з мером міста- це давня історія, яка психологічно створює бар’єри, компроміси досі знаходити дуже важко але необхідно в інтересах громади. Наше бачення розвитку міста часто не збігається, але я не вважаю, що це особистісний конфлікт. KV: З якими проблемами до Вас приходять виборці? Павло Різаненко:  Виборці приходять з проблемами, 95% яких взагалі не стосуються депутатської діяльності - удосконалення законодавства. Багато з них звертаються із наріканнями про невиконання законодавства або недостатнє забезпечення виконання. Люди думають, що народний депутат повинен вирішувати матеріальні проблеми округу, хоч згідно закону це не зовсім так, адже він - це законотворець а не розпорядник бюджетних коштів. Навіть прийоми громадян він повинен проводити з метою вивчення потреб населення для змін законодавства. Якщо людей цікавить ремонт дороги або якісь поточні роботи, то це явно не у компетенції народного депутата, а розпорядника бюджетних коштів. Але все одно я не можу ці звернення ігнорувати і направляю їх до органів місцевого самоврядування. Так само і коли відбувається розподіл коштів у державному бюджеті, то разом із представниками місцевого самоврядування я як народний депутат беру участь у лобіюванні інтересів округу. Така практика є у всьому світі, зокрема, і в тих же Сполучених Штатах. KV: Ви подавали документи для участі в конкурсі на посаду голови Київської обласної державної адміністрації. Чи була у вас на той час власна візія подальшого розвитку Київщини та своя команда для її реалізації? Павло Різаненко: В конкурсі я участь не брав, лише подав документи. Якраз у той час у мене була поїздка з “Укроборонпромом” до США. Я проводив певні консультації з колегами-депутатами та керівництвом фракції, адже це не є одноосібна робота, а командна. Потрібно було чітко зрозуміти, яка буде координація по роботі з правоохоронними органами та Кабміном. Звичайно, у нас в області корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо. Саме тому я робив тоді особливу ставку на співпрацю з правоохоронцями. Важливо також, які є ресурси для роботи і хто готовий за це взятися. Ні для кого не секрет, що державна служба - це не високооплачувана робота. Залучити сюди фахових спеціалістів дуже складно, матеріальної мотивації висококваліфіковані кадри не мають. Після перемовин із соратниками я зробив певні висновки і все-таки не пішов на конкурс, а поїхав у відрядження. Вважаю свою роботу в Верховній Раді та в окрузі більш важливою, ніж потенційно на посаді голови облдержадміністрації. KV: Тобто державна служба на президентській вертикалі є завідомо збитковою? Павло Різаненко: Так, і тому професійні, люди не дуже хочуть іти на державну службу. Є також певна категорія, яка рветься до посад, але якщо проаналізувати біографію цих людей, то їхні “пориви” (старання) стають зрозумілими. Я помітив, що серед десятків кандидатів на різноманітні конкурси одиниці мають знання і досвід організаційно-адміністративної роботи, а також фінансову незалежність для того, щоб ці знання і досвід спрямувати на благі цілі, а не особисте збагачення. Дуже мало людей ідуть з якоюсь вищою мотивацією - послужити країні. Таких приходиться ледь не вмовляти. На конкурс голови РДА, наприклад, днем з вогнем не знайдеш таку людину. KV: Ця проблема досі актуальна через недоліки законодавства? Павло Різаненко: Закон про державну  службу, який недавно прийняли, має досить непогану теоретичну базу. Але грошового ресурсу для забезпечення виконання закону немає. Тобто, певного рівня заробітних плат, щоб це було привабливо для якісних спеціалістів. Щоб чиновник зміг чесно жити, виконувати свої обов’язки, забезпечувати сім’ю і не турбувати ся про те, де б узяти хабаря чи щось вкрасти. До речі, це не тільки питання держслужби, але й поліції, прокуратури і всієї бюджетної сфери. Логічно, що коли людина іде на державну службу на зарплату, на яку вона не може прожити, то виникає питання - чому вона туди йде? Одна справа, якщо в декларації кандидат показує великі статки, зароблені у бізнесі. Інша - це людина, яка ніколи не була в бізнесі, не має статків, а лише стаж на тій самій держслужбі або в органах місцевого самоврядування. При цьому, має дорогі автомобілі та будинки. Не хочеться нікого ні в чому звинувачувати, але в мене виникає просте запитання: звідки? KV: В такому разі справедливо було б торгнутися Вашої діяльності до депутатства, тим паче, про Ваші статки та мільйони ходять легенди. Наприклад, про те, що Ви з дуже багатої сім’ї. За рахунок чого Ви збагатилися? Павло Різаненко: Історія про багатих батьків - це чиїсь вигадки. Мої батьки зараз - пенсіонери. Мама все життя працювала зубним техніком у Броварській стоматологічній поліклініці. Рідний батько помер у 1985 році, коли мені було 10. Вітчим у 1991 році пішов на пенсію. Раптом знайдете якийсь бізнес у моїх батьків - розповісте. Але саме з батьками мені дуже пощастило, бо вони завжди турбувалися про мою освіту і вчили інвестувати насамперед в знання. Я знаю, що є чесні та нечесні методи політичної боротьби, люди завжди придумують все нові й нові деталі. І ці методи працюють у країні, де люди звикли до того, що якщо ти - матеріально забезпечена людина, то вкрав. Мабуть, 80-90% у наші державі, яка переживає період первинного накопичення капіталу, це відповідає дійсності. Але в мене дуже простий шлях. Я закінчив школу у Броварах. Пішов вчитися у торгово-економічний інститут у Києві за спеціальністю “Зовнішньоекономічна діяльність”, в 1994 році виграв конкурс Уряду США на навчання в Грейсленд Коледжі. Там отримав освіту по спеціальностях “Економіка” та “Бізнес-адміністрування” (окремі галузі). В 1996 році повернувся додому, працював у міжнародній компанії “Ернст енд Янг” (аудит, консалтинг). Працював у Москві в міжнародних інвестиційних компаніях. В 2007 році повернувся в України. Матеріально незалежним я став сам. В інвестиційному банкінгу принаймні до кризи 2008 року можна було заробляти великі гроші. Це високооплачувана професія, де люди на керівних ролях на рівні керівників отримують не лише заробітну плату, яка вимірюється сотнями тисяч доларів, але й частину прибутку. Це не дивина, що в цьому бізнесі в 30-40 років можна стати досить забезпеченою людиною. Особливо, якщо ти здібний і в позитивному розумінні агресивний. Тому для України ця історія нестандартна, а от для заходу - цілком. KV: Побутує думка, начебто, Київщина розвивається лише за рахунок своєї землі, і саме земля є найперспективнішим ресурсом регіону. Наскільки це твердження, на Вашу думку, відповідає дійсності? Павло Різаненко: Я не погоджуюся з думкою про те, що Київська область живе завдяки своїм багатим земельним ресурсам. Скоріш за все, наявність цього високовартісного активу лише загострює боротьбу за владу. І ця боротьба стане менш гострою лише тоді, коли завершиться приватизація. Важливо, щоб відбулося це якомога швидше. Саме державна власність у випадку з Київщиною є “яблуком розбрату”, джерелом корупції. Якщо проаналізувати, як сільські ради розпоряджаються цією землею, то вони не максимізують доходи. Максимізувати - це виставляти на аукціон право оренди чи власності по ринковій ціні. А в реальності часто боротьба точиться лише за те, щоб купити дешевше, якомога менше заплатити або отримати взагалі за безцінь чи безоплатно. Так, неформально, наші корупціонери живуть саме завдяки землі в Київські області, яка для них разом із розподілом бюджетних коштів - головне джерело збагачення. Це ціла мафія, яка має стосунки вже півтора десятка років. Уявіть, коли ця вся земля буде продана... Тоді саме корупціонерам не буде, за що жити. Але не громаді. Основний наповнювач бюджету для громади у всьому цивілізованому світі - це податок на нерухоме майно (землю та нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). Ми рано чи пізно також до цього прийдемо. KV: Тобто, повна приватизація землі - це в ідеалі? Павло Різаненко:  Навіть у наших політичних реаліях це - питання часу. Приватизація відбудеться або швидше, або повільніше. А ще питання в тому, що отримає в цьому процесі громада. KV: Якщо вигідний варіант подальшого розвитку земельного ринку настільки очевидний, то чому обласна рада вже кілька разів звертається до центральних органів влади щодо неприпустимості відміну мораторію на продаж землі? Павло Різаненко:  Такі звернення мають лише політичну основу. Не варто забувати, що керівництво облради представлено партією ВО “Батьківщина”, яка на центральному рівні виступає проти ринку землі. А взагалі, в контексті Київської області, мова йде швидше не про землі сільськогосподарського використання, а промислові. З Києва виносяться та будуть виноситися за межі міста підприємства (наприклад, “Київгума” у мене на окрузі, яка раніше працювала у столиці). А це - робочі місця і податки. І саме приватизація дасть можливості розкрити потенціал землі. KV: В публічному полі часто звучать думки про те, що вплив колишнього голови КОДА Анатолія Присяжнюка після його відставки залишився. Ви погоджуєтеся з такою версією? Павло Різаненко: Так. Вплив екс-голови Присяжнюка, незважаючи на те, що він вже давно за кордоном, простежується й досі. Якщо повернутися в минуле, то Анатолій Присяжнюк був призначений завдяки протекції тодішнього керівника НАК “Нафтогаз” Юрія Бойка (сам Присяжнюк свого часу очолював “Чорноморнафтогаз”). Вважалося, що і вся Київська область перейшла під вплив “газовиків”. Це підтверджує і список Партії регіонів у Верховну Раду в 2012 році - Кацуба, Онищенко, Чудновський, Бадаєв- люди з орбіти пана Бойка. На рівні обласної ради певні політичні важелі мають люди, у яких були хороші стосунки з Присяжнюком - це і Олександр Качний, і Володимир Майбоженко, і Костянтин Бондарєв. Представники політичної еліти, незважаючи на зміни орієнтирів центру, на місцях не змінилися. Між цими елітами як була, так і є жорстка конкуренція. KV: Тобто, проблема кланів, яка була характерна для Київської області протягом десятиліть, нікуди не зникла? Павло Різаненко: Так. Зрештою, це універсальна проблема для всієї держави. Там, де обласні ради знайшли спільну мову з адміністраціями, ситуація більш-менш стабільна. Там, де цього не відбулося, - постійна політична боротьба. Київська область, на жаль, серед таких. І від цього страждають, насамперед, громади. Для прикладу - бюджетні залишки з минулого року в обласній казні близько половини мільярда. Виникає питання як до адміністрації, так і до ради, які повинні в цьому напрямку працювати в унісон: невже в області все так прекрасно? Невже немає проблем, на вирішення яких не потрібні гроші? Очевидно, що це не так. KV: Що може в цьому контексті змінити ситуацію? Як подолати проблему кланів? Павло Різаненко: Це - проблема не лише для області, але й для країни. Питання зводиться до законності та невідворотності покарання. Я думаю, ми повільно, але рухаємося в цьому плані. Ми бачимо це на прикладі голови ДФС Романа Насірова. Немає недоторканних, уникнути покарання неможливо. І саме це в подальшому буде впливати на модель поведінки високопосадовців. Зараз ми бачимо трансформацію суспільства. Після революції ми всі захотіли прокинутися одного дня у державі з законослухняними громадянами,  але такого не буває. Ми й не там, де були раніше! Сьогодні спостерігаємо багато розрізнених випадків корупції, але зараз вже немає чіткої корупційної вертикалі та систематизованої піраміди в якій все покривається зверху, як це було до 2014 року. Якщо тебе спіймали - сідай. КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на запитання: “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Яготинської районної ради Віктором Грицаєм. KV: Бюджетні показники Яготинського району за 2016-2017 рік. За рахунок чого відбулося зростання? Віктор Грицай: Бюджет Яготинського району за минулий рік виконано повністю. Ми планували 64 млн 535 тис. гривень, фактично було виконано 105 млн 785 тим. гривень. Таким чином, перевиконання склало 40%. Зростання відбулось за рахунок податків. Головними платниками в районі є управління магістральних газопроводів “Київтрансгаз”, ПАТ "Яготинський маслозавод", логістичний центр “Рошен” та сільхозпідприємства, які сплачували податки за паї. Сума плати суб'єктів підприємницької діяльності склала 4 млн 979 тис. гривень, від оренди землі - 4 млн 785 тис. гривень, за рахунок акцизу - 5 млн 48 тис. гривень. На 2017 рік власних бюджетних коштів планується 107 млн 638 тис. гривень. Враховуючи субвенції, субсидії та інше - сума складе близько 300 млн гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Логістичний комплекс "Рошен"справний платник? Віктор Грицай: Логістичний центр “Рошен” зареєстрований у місті Яготин, сплачує податки у район. Він надає району близько 500 робочих місць. Дочірнє підприємство “Кондитерська корпорація “Рошен” за оренду землі сплатило у 2016 році 1 млн 407 тис. гривень, податок на доходи фізичних осіб склав 6 млн 465 тис. гривень. За січень-лютий цього року за землю ми отримали від них вже 243 тис. гривень, що на 40 тис. більше минулорічного показника, інші податки - 1 млн 184 тис. гривень, що перевищує минулорічну цифру на 300 тис. гривень. KV: Чи є в районі інфраструктурний проект, який було розпочато у минулому році і планується завершити у цьому? Віктор Грицай: З кінця минулого року започатковано реформу вітчизняної медицини. Мова йде про лікарні інтенсивного лікування першого базового рівня та госпітальні округи.   На нашу районну лікарню в минулому році було виділено 36 млн гривень, з яких 17 млн - кошти райбюджету. Крім того, ми брали субвенції у багатих сіл району, щоб надати ЦРЛ ліки, харчування, зробити ремонт, замінити вікна. Плануємо і в поточному році виділити значні кошти для укріплення матеріально-технічної бази лікарні. Хочемо, щоб у Яготині була розміщена така лікарня інтенсивного лікування. Читайте: Поделят на округа. Киевщина готовится к новой медицинской реформе KV: Яка наразі ситуація з озером Супій, читачі повідомляли нас, що через постійний спуск води з озера, в криницях району немає води? Віктор Грицай: Озеро поділено дамбою на дві частини - 1040 га і 380 га. Наразі менше озеро Супій знаходяться в оренді, а велике поки що в розпорядженні громади, туди запустили в минулому році рибу. Мале озеро в оренді у ПрАТ “Яготинський рибгосп”. До минулого року орендарі його спускали і збирали рибу. Всі дозволи в них були. Але місцеві жителі жалілися, що у колодязях через це немає води. Проводили акції протесту. У вересні 2016 проблема вирішилась, спуски припинились. Я думаю, що більше такого не буде. Та в разі спроби спустити озеро знову, районна рада стане на бік місцевих жителів. KV: Розробка торфу на Супої сьогодні розглядається в якості проекту? Віктор Грицай: Від озера йде струмок -  там ціла заплава, в якій хороші залежні торфу. Ми почали співробітництво з Українською академією наук. Вони мають провести дослідження і можливо займуться промисловим видобутком торфу. Попередні дослідження показали, що там є і 10-метрові і 2-метрові залежі торфу. KV: Чим закінчилась ситуація зі скандальною знахідкою масового поховання людських фрагментів біля міського кладовища в Яготині? Віктор Грицай: Даною знахідкою займалася поліція та МЧС. Прибувши на місце події, вони вилучили усі людські фрагменти, які були знайдені біля міського кладовища у Яготині. Кримінальна справа відкрита, проводиться розслідування. Як виявилось, років 40-50 назад там була вирита яма з великими бетонними кільцями, куди скидалися рештки людських фрагментів із місцевої лікарні. Можливо тоді воно було дозволено. Читайте: Обнаруженные человеческие останки в Яготине оказались "могильником" местной больницы KV: Мітинг проти табору для сирійських біженців. Наскільки гостро стоїть питання і які шляхи примирення місцевих жителів? Віктор Грицай: Розголосу ситуація набула у минулому році. Ще з 2003 року там будували гуртожиток для медичного училища, яке зараз знаходиться біля місцевої лікарні. Потім почалось безгрошів'я, фінансування припинилось, гуртожиток залишився недобудованим. У 2012 році через Фонд держмайна воно було передано на баланс Державної міграційної служби України. Тоді Яготинська міськрада дала дозвіл на проектну документацію і передачу землі. Закінчилось будівництво у 2016 році, коли загострилася війна у Сирії, а Європа стогнала від біженців. Пішла плітка, що до нас переселять сирійських біженців. Тоді люди піднялись. Говорили, що спочатку ми маємо задовольнити власні потреби, хоча б допомогти переселенцям з Донбасу. Продовжувались протести з березня і до вересня минулого року. Міграційна служба відмовила заселяти гуртожиток біженцями без погодження громади. Зараз будівля стоїть пуста. У травні ми отримали листа від міністра МВС Авакова з пропозицією повернути державі 47 млн гривень, витрачених на це будівництво і забрати гуртожиток на свій баланс. Тобто треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було, а будинок належав громаді, яка на свій розсуд визначить що із ним робити. Була створена робоча група, але поки остаточне рішення прийнято не було. Днями з цього питання буде чергове зібрання в розширеному колі.   Читайте: Мигрантам - нет! На Киевщине разгорелся протест против центра для сирийских беженцев KV: Яка ситуація з реформою децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити? Віктор Грицай: Планувалось створити три ОТГ: Богданівську, Годунівську і Яготинську. Зараз мова йде про одну терргромаду з центром у Яготині. Таким чином ми зможемо зберегти інфраструктуру, кадри, рухоме і нерухоме майно. Але без роботи залишиться 18 сільських голів. Враховуючи, що це добровільно, ми проводимо бесіди з головами, але прогнози невтішні. Більшість виступає проти. Особисто я вважаю, що у єдності сила. І одна територіальна громада на наш район - це вірний шлях. А якщо деякі села будуть категоричні у цьому питанні, то доведеться об’єднуватись без них. Та при цьому залишати відкритим це питання і чекати, поки ті змінять свою думку. У цьому році можливе об’єднання лише декількох сіл. Але це за умови підтримки з боку держави. KV: Розкажіть про земельні аукціони, які були проведені на Яготинщині вперше. Віктор Грицай: У минулому році закінчились договори оренди на три земельні ділянки у селах Супоївка, Фарбоване і Черняховка. Ми провели аукціон по оренді цих ділянок, в результаті - до бюджету додатково  надійшло близько 4 млн гривень. Так, у Супоївці стартова ціна оренди 50,9 га землі становила 133 тис. гривень, була віддана за 407 тис. гривень; у Фарбованому страт становив 14,5 тис. гривень за 27,9 га, орендували за 138 тис. гривень; Черняховка - 165,5 га пропонували за 72,5 тис. гривень, але пішла земля за 1 млн 106 тис. гривень. Термін оренди для всіх ділянок - 7 років. KV: Чи є взаєморозуміння між райрадою та райдержадміністрацією Яготинщини? У чому труднощі? Віктор Грицай: Ніяких труднощів в нас немає. Якщо з головою адміністрації в нас виникають непорозуміння, то ми разом сідаємо і все вирішуємо так, щоб було на користь району. KV: Розкажіть про конфлікт між головою Яготинської РДА Олександром Дерунця і губернатором Горганом. Чи справді глава адміністрації міг позбутися посади? Віктор Грицай: Я не маю відношення до того конфлікту, тому не можу прокоментувати. Знаю тільки те, що бюджет у нас виконується, лікарні і школи працюють, всюди тепло-добро, район розвивається. Ніяких проблем я тут не бачу, адміністрація працює. Читайте: Главы РГА Киевщины заподозрили губернатора Горгана и нардепа Москаленко в коррупции KV: Деякі ваші колеги наполягають, що районні адміністрації - непотрібний орган влади. Як ви вважаєте? Віктор Грицай: Ми йдемо до реформи децентралізації, в якій адміністраціям відведено зовсім інше місце. Залишиться тільки голова громади і голова виконкому. Тобто само собою питання вирішиться. На сьогоднішній день адміністрації потрібні. Все таки життєдіяльність району залежить від цього органу влади. До того ж я проти удільних князівств, які можуть виникнути при поділі району на об’єднані територіальні громади. Вона має бути одна. KV: Чи є в районі проблеми, які обласна влада не помічає? Віктор Грицай: В минулому році дуже тяжко було бачити проблему з нашими дорогами. Своїми силами було відремонтовано дві міські і дві сільські дороги. Обласні дороги у жахливому стані. Яготинський асфальтний завод не працював близько 10 років, асфальт нам привозили аж із міста Вишневого. Але район таки добився у влади області відновлення його роботи - у травні цього року завод плануємо наново запустити. Можливо, тоді питання з ямковим ремонтом буде частково вирішено Читайте: Досье: Грицай Виктор Григорьевич KV: З якою ціллю приходять у районну раду? Яка мотивація у місцевих депутатів? Віктор Грицай: До нас прийшло багато молодих людей, яким небайдужа доля району. Вони працюють на добро. Можливо їх мотивація - подальша політична кар'єра. Є також депутати старшого віку. Та я б не сказав, що їх ціль - залишити по собі слід в історії району. Оскільки в нас командний принцип - якщо ти в грі, то маєш працювати на команду, - результат не завжди важливий. Ти просто працюєш, як і всі, а там вже як вийде. Не так багато в нас патріотів своєї справи. Мене обрали депутатом райради - я працював. Мене обрали головою - я працюю. Якщо завтра прийде інша каденція - так тому й бути. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі КиевVласть

Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Макарівської районної ради Олександром Гулаком. KV: Розкажіть про бюджетні показники Макарівського району за 2016-2017 рік. За рахунок чого відбулося зростання? Олександр Гулак: Доходи загального та спеціального фонду районного бюджету за 2016 рік склали 287 млн гривень. Виконання районного бюджету – 121,7 %. При прогнозному показнику 74,6 млн гривень, отримано – 90,8 млн гривень. У цьому році ми вперше отримали бюджет перевиконання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Одним з бюджетоутворюючих підприємств району є ТОВ “Аеротехніка-МЛТ”. Багато підприємств, що працюють у інших районах, зареєстровані в Макарівському районі і платять нам податки. Ми намагаємось залучати нових платників податків, допомагаючи їм долати бюрократичні перепони, які справді заважають мобільності будь-якого бізнесу.  Ми намагаємось допомогти і завжди готові до співпраці з усіма, хто працює на території Макарівщини. KV: Розкажіть про інфраструктурні проекти на цей рік. Олександр Гулак: Раніше інфраструктура району була в занедбаному стані. Останнім часом дитячі садочки не відкривались, а навпаки, закривались, у районній лікарні не було належних умов для якісного надання медичних послуг, машин швидкої допомоги “на ходу” було лише декілька. З початку своєї каденції на посаді очільника району я вирішив навести лад у, здавалося б простих, але важливих справах. У 2016 році у селах району було відкрито 9 дитячих садочків, в тому числі і додаткові групи в навчально-виховних комплексах. Із січня цього року знову продовжено відкриття додаткових груп. Раніше вони фінансувались з бюджету села, тепер це - бюджет району. Фінансове навантаження значне, але, якщо в селах не буде молоді і дітей, то вони приречені на занепад. Моя мета – щоби жителі як районного центру, так і віддалених сіл, почувалися комфортно і мали змогу надати своїм дітям якісну дошкільну освіту. За цей рік планується втілити два інфраструктурні проекти - будівництво нового приміщення для початкових класів Макарівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – природничо-математичний ліцей” та реконструкція або будування нових приміщень центральної районної лікарні. Співфінансування на ці об’єкти ми плануємо отримати з обласного або державного бюджетів. Також у 2017 має стартувати “зовнішній” проект - будівництво дороги, яка з'єднає смт. Калинівку Васильківського району з с. Калинівкою Макарівського району Київської області. Таким чином ми плануємо розвантажити Житомирську трасу. KV: Чи є в районі проблеми з використанням системи ProZorro? Олександр Гулак: Відсоток використання системи у нас невеликий. За минулий рік не було великих об'єктів, оскільки ми намагались вирішити дрібні потреби. Зокрема, закупівля обладнання, устаткування та господарських речей для лікарні, шкіл, навчально-виховне об’єднання та ін. Але працювати в цій системі не так і просто. Наприклад, нам потрібно було придбати машину швидкої допомоги у місцеву лікарю. Тричі виставляли цю потребу на ProZorro, подавались 2 компанії: іноземне підприємство “АІС - Полтава” та ТОВ “Радіал – Україна”. У останнього пропозиції не відповідали вимогам тендерної документації. Лише з третьої спроби меншу ціну за авто запропонувала Макарівська компанія ТОВ “Техкомплект”, яка займається переобладнанням автомобілів. CHEVROLET Niva обійшлася нам в 379,8 тис. гривень. В цьому році плануємо щільніше працювати з системою електронних закупівель. KV: А як щодо проекту, який передбачає встановлення на території району комплексу сонячних батарей? Олександр Гулак: Така пропозиція виникла нещодавно. Громадяни, у власності яких перебуває земельна  ділянка у с. Юрів, вирішили займатись енергетичним бізнесом. На спільній зустрічі просили змінити цільове призначення цієї земельної ділянки. Таким чином, вони б звільнились від сплати податків, сума яких на сьогодні становить близько 5 млн гривень. та сплати втрат земель сільськогосподарського призначення. Але реального підтвердження виконання цього проекту я не побачив. Натомість, реальні ризики - бюджет села може втратити мільйони гривень. Є ще один проект в Макарівському районі, який реалізує ТОВ “С.Енерджі”. Планується будівництво сонячної електростанції потужністю 17,4/18,3 МВт. Вартість його реалізації - 980 млн гривень, період окупності - 6 років. На об'єкті мають створити 6 нових робочих місць. Проект покликаний забезпечити потреби жителів Київської області в електроенергії з альтернативних джерел і зменшити шкідливі викиди в атмосферу. Наразі він знаходиться на стадії реалізації. KV: Розкажіть про конфлікт навколо Соснівського гранітного кар’єру, який належить ТОВ “Енергетична група”. Олександр Гулак: В Радянські часи Соснівський гранітний кар’єр був одним з бюджетоутворюючих підприємств району. Потім він працював на бюджет с. Соснівка, яке у свій час було одним з найбагатших в районі. За історію його існування там змінювались власники і робота підприємства була нестабільною. Шум, який з'являється під час роботи кар'єру, став причиною конфлікту. Ініціаторами суперечки виступили здебільшого немісцеві жителі. Деякі люди купили у Соснівці дачі і зараз вимагають провести технічні заходи щодо діяльності підприємства. В селі немає однозначної думки з цього приводу. Близько 50-ти його мешканців працює на кар'єрі. При тому, що всього у селі близько 350 жителів. Власники підприємства за словами мешканців села неохоче йдуть назустріч громаді. Наприклад, працівники місцевого ФАПу просили купити кардіограф, який коштує 16 тис. гривень. Проте, необхідний прилад  придбали лише після декількох місяців переговорів. KV: Наприкінці минулого року в районі розгорівся скандал навколо використання коштів на ремонт доріг. Розкрийте його деталі, чим все завершилося? Олександр Гулак: Так, був такий. Чотири сільські ради - Андріївська, Небелицька, Ясногородська, і Колонщинська - підписали 28 грудня 2016 року 6 договорів на капітальний ремонт доріг або дорожнього покриття. Ці дані з'явилися в системі Prozorro. А вже 29 грудня, тобто, через день після дати укладання договорів на ремонт, голови рад підписали із підрядником акти виконаних робіт. Це викликало підозру, але після перевірки логіка дій сільрад стала зрозумілішою. Справа в тому, що в минулому місяці району було виділено 5 млн гривень з державного бюджету на ремонт доріг. Чому вони лежали невикористані до грудня - окреме питання, але щоб вони не повернулись назад, очільники 4 сіл майже відразу затвердили акти виконаних робіт і перерахували гроші. Зробили вони це, як кажуть, з гарних намірів, просто не розібрались у документах. На вулиці тоді було приблизно -5 градусів. Тому, реальне виконання робіт, разом з громадами сіл, вирішили перенести на весняний період. Дуже сподіваюсь, що все буде добре і цей асфальт навесні не розтане разом зі снігом. Подробнее: В Макаровском районе отдали почти 5 млн гривен за попытку ремонта дорог KV: В пристоличній зоні владі часто дорікають, що затвердження генеральних планів населених пунктів йде доволі повільно. Що в Макарівському районі? Олександр Гулак: Нещодавно були змінені межі і затверджений генплан смт Кодра. За рахунок земель за межами населених пунктів його територія збільшилась на 206 га. Місцеві вже запланували на нових територіях зону громадської забудови та зону промисловості. Планується розширити межі сіл Колонщина і Копилів, але вже 5 років вони не можуть вирішити це питання. Процес іде, але я не можу сказати, що задоволений його якістю. Крім того, в цьому році планується збільшити межі сіл Калинівка, Соболівка, Волосінь, Королівка. KV: Як стрімко проводиться реформа децентралізації у районі? Олександр Гулак: Згідно перспективного плану в Макарівському районі планується сформувати дві об’єднані територіальні громади - Макарівську і Бишівську.  Враховуючи умови добровільного об’єднання громад, в с. Гавронщина люди хочуть бути самостійною громадою. А ось в Новосілках - приєднатись до Києво-Святошинського району. Зараз організовується Березівська ОТГ, яка планує об'єднатись з Мотижиінською і Копилівською. Вона буде доволі потужна. Робота йде. Проте, гадаю, що в 2017 році Бишівська ОТГ таки буде остаточно сформована і там можна буде проводити вибори. KV: Депутат Макарівської районної ради Матвій Євсеєнко, який влаштував стрільбу та ДТП у Києві, досі під вартою? Олександр Гулак: За останньою інформацією, він знаходиться у СІЗО. Справа у суді. Після того, як сталося це горе, поповзли розмови, мовляв, давайте позбавляти його мандата. Ми не можемо позбавити його депутатства - у районної ради нема таких повноважень, його може відкликати тільки народ. Але це навряд чи. Поганого про нього не кажуть. Звичайно, він вчинив помилку. Але кажуть, що навіть з СІЗО він організовує допомогу учасникам АТО. Багато хто засуджує його вчинок, але не його, як особистість. Подробнее: Волонтер: неизвестный, устроивший стрельбу в Киеве - депутат Макаровского райсовета KV: Кажуть, що для заналагодження співпраці в районних адміністраціях депутатам “нарізають” бюджетні підряди. Цей конфлікт інтересів присутній в Макарівському районі? Олександр Гулак: На сьогодні в нас є тільки одне підприємство депутата, яке отримало бюджетний підряд. Однак, це було зроблено через систему ProZоrro, було декілька учасників, в тому числі і наших депутатів. Виграв один. Доступу до системи, як ви розумієте, у нас немає. В адміністрації немає такого, щоб районний голова вирішував свої питання через бюджетні підряди. Два останніх голови РДА були взагалі не місцеві. Одному з них висловили недовіру в перший день роботи. Здається, це єдиний такий випадок в Україні. Можу сказати, що у районі відсутні політичні інтереси. Для прикладу, з 139 рішень було прийнято 137 одноголосно. В двох інших - один проти, двоє утримались. У нас представлені майже всі політичні сили, крім “Свободи” і “Самопомочі”. Життєво важливі питання ми вирішуємо без конфліктів. KV: Як Ви вважаєте, районні ради мають працювати на професійній основі, депутатам потрібні зарплати? Олександр Гулак: Не знаю як депутати, але голови комісій мають працювати на професійній основі. Наразі плануємо запустити роботу депутатських фондів та підвищити їх суму до 50 тис. гривень на депутата на рік. В минулому році вперше ми зробили умовний фонд: кожен депутат міг використати 30 тис. гривень на чотири напрямки - освіта, культура, спорт і медицина. Наприклад, приходить директор бібліотеки до депутата і просить оновити фонд закладу. Депутат йде до керівника відділу культури і озвучує ці потреби. Після цього в рамках депутатського фонду виділяються кошти. Ми хочемо юридично правильно оформити цей процес, тому що виникають проблеми зі звітами. Зараз працюємо над цим. KV: З якою ціллю Ви прийшли на посаду? Олександр Гулак: Я починав свою кар'єру в якості штатного помічника народного депутата у Верховній Раді. Але це було не пов'язано з політикою, скоріше,  адміністративна посада. Хотів роботу Ради побачити зсередини. Спочатку було цікаво, потім інтерес зник. Для мене будівля, де лежать тонни паперів у час електронного листування, де працює механізм бюрократичної машини, яка поглинала, особливо таких молодих, яким був на той час я, заважала розвитку сучасної працюючої особистості. Вперше депутатом Макарівської районної ради мене було обрано під час VI скликання. У ході виборчої кампанії у 2015 році в нас склалась команда з молодих і амбітних людей, які бажали запровадження якісних змін у житті свого рідного краю. Я мав бажання не просто стати депутатом, ходити на засідання сесій і голосувати. Мені хотілося почати втілювати свої ідеї розвитку Макарівщини в життя. На якомусь етапі зрозумів, що маю для цього інтелектуальні, організаторські можливості та досвід. Тому, коли депутатська більшість довірила мені очолювати район, прийняв цей виклик долі і почав працювати. Не скажу, що це легко, адже спочатку щодня доводилося ламати усталені роками стереотипи, як відносин у колективі, так і організації роботи депутатського корпусу. Це, насамперед, стосується публічності депутатської діяльності, виконання основної функції депутата – зв’язної ланки між громадою та владними структурами. І, думаю, мені це вдалося.  Минулоріч започаткував практику спільних виїзних прийомів в селах району із головою адміністрації та керівниками управлінь і організацій. Зробив це для того, щоб і я, і вони з перших вуст дізнатись про існуючі проблеми, які, можливо, з різних причин  не були нам відомі. Завдяки такій роботі вдалося вирішити ряд земельних, соціальних та господарських питань. Аналізуючи зроблене, розумію, що керівники на даний час просто не мають морального права керувати будь-якою справою з “високих” кабінетів. Лише шляхом ведення діалогу (живого або інтерактивного), аналізуючи критику і приймаючи пропозиції, можливо досягти результату. KV: Якою бачите вашу подальшу політичну кар’єру? Олександр Гулак: Сьогодні я, голова районної ради, зважаючи на нестабільність політичної, економічної і соціальної ситуації в країні, не знаю, які зміни можуть чекати на нас завтра. Звичайно, я хочу залишити по собі слід в історії своєї рідної Макарівщини, щоб люди згадували мене добрим словом. З приводу подальшої політичної кар'єри, є така мудрість - якщо ти зупинився, ти зробив крок назад. В моєму віці вважати, що район - це остаточна ціль - неправильно. Але на сьогоднішній день я відчуваю, що поки не готовий іти далі. В мене замало управлінського досвіду, якого я набуваю саме на цій посаді. І можу з впевненістю сказати, що я – на своєму місці.  Тут поступово виходить вирішувати навіть найскладніші проблеми. Не без підтримки людей, звісно. Якби відчував опір, не зміг би організувати ані роботу депутатів, ані зв’язок з громадою. А що буде завтра – невідомо нікому. Це залежить від політичного стану в країні і мільйона інших факторів.  Чи хотів би я рости? Так. Але я не буду займатись політикою до 65 років. Психологи не даремно радять змінювати рід діяльності через 10 років, а місце роботи – кожні 5. У іншому випадку  людина професійно “вигорає” і не приносить користі ані собі, ані суспільству. Якби більшість діячів українського політикуму це розуміла, можливо, ми зараз жили б інакше і мали впевненість у стабільному завтра. Читайте: Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри КиевVласть

Про перспективи фінансування столичного ЖКГ у 2017 році, інвестиції в цю галузь, новий алгоритм фінансування ремонтів багатоповерхівок, створення ОСББ, вирішення питань відсутності технічної документації на будинки та інше читайте в першій частині інтерв'ю з заступником голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) Петром Пантелеєвим. KV: Члени постійної комісії Київради з питань ЖКГ та ПЕК у 2016 році неодноразово критично сприймали звіт КМДА щодо виконання Програми підвищення енергоефективності та розвитку житлово-комунальної інфраструктури міста Києва на 2016 – 2020 роки. Що заважає КМДА якісно реалізовувати цю програму? Петро Пантелеєв: Комплексна цільова програма підвищення енергоефеткивності та розвитку житлово-комунальної інфраструктури на 2016-2020 роки закладає виконання стратегічних, але життєво важливих для міста завдань. І потреба у коштах на заходи енергозбереження столиці, заходи з модернізації інфраструктури відповідна – 38 млрд грн. У міському, навіть у державному бюджеті, таких коштів немає. Фінансування на рік сягає від 600 до 900 млн гривень. Депутати, власне, невдоволені тим, що галузь фінансується не в повному обсязі. Однак нам сьогодні необхідно визначати пріоритети в програмі і гарантувати їх виконання за рахунок бюджетних коштів, паралельно залучаючи інвестиції та кредитні кошти, як це вдалося зробити з проектом реконструкції Бортницької станції аерації (БСА), чи з коштами міжнародних організацій, що були спрямовані на термомодернізацію навчальних закладів Києва. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Читайте: Чиновники не торопятся повышать энергоэффективность Киева та Пантелеев не справляется с повышением энергоэффективности Киева и развитием ЖКХ KV: Скільки коштів необхідно на фінансування галузі ЖКГ в столиці на рік? Петро Пантелеєв: Галузі необхідно 5-6 млрд гривень на рік, щоб закривати всі питання. KV: Тобто єдине, що заважає сьогодні ефективно реалізувати згадану Програму, це - дефіцит коштів? Петро Пантелеєв: Я б сказав, в першу чергу, брак коштів, а також відсутність готової проектно-кошторисної документації для виконання тих чи інших робіт. Будьмо реалістами, навряд чи можна виконати якісний проект без належного фінансування. Крім того, програма розрахована не тільки на кошти бюджету. Як я вже сказав, у ній закладені також інвестиційні кошти, які повинні прийти в галузь. В цьому плані ситуація є достатньо складною, оскільки інвестори не поспішають вкладати кошти в об’єкти інфраструктури, які потребують тотальної модернізації. Ситуація складна, але не критична і наше завдання створити умови для інвесторів та поступово покращити стан справ столичної сфери ЖКГ. KV: У 2016 році надходили інвестиції в ЖКГ Києва? Петро Пантелеєв: Так і вони поступово збільшуються, оскільки в житлово-комунальному господарстві ми маємо приклади успішного використання інвестиційних коштів. Наприклад, цього року запрацював ЕСКО-механізм – застосування енергосервісних контрактів. Це можливість інвесторам вкладати кошти в термомодернізацію, а потім за рахунок економії енергії повертати свої інвестиції. Всього в Україні укладено 19 ЕСКО-контрактів, з яких 15 – у Києві. Усі енергосервісні договори цього року в столиці укладені з метою термомодернізації дитячих садків та шкіл. Також від фінансової корпорації NEFCO (Північна екологічна фінансова корпорація) залучено 5 млн євро. Знов таки на бюджетну сферу: для модернізації освітлення та термомодернізацію в школах і садочках, а також заміну теплопунктів. Хочу згадати в цьому контексті і те, що в 2016 році ми виконали всі вимоги передбачені японським урядом, щоб отримати майже 1 млрд доларів на реконструкцію БСА. І зараз вже японські проектувальники займаються підготовкою проекту. KV: Назвіть загальний обсяг інвестицій в столичне ЖКГ у 2016 році. Петро Пантелеєв:  Загальний обсяг інвестицій у 2016 році становить приблизно 300 млн гривень. В основному за рахунок залучення коштів від NEFCO. Це не враховуючи кошти міжурядової кредитної угоди з Японським агентством міжнародного співробітництва, які складно віднести на якійсь період, оскільки тривалість виконання проекту – понад 8 років, а сам кредит надано на 40 років. Для отримання інвестицій у 2017 році ми взяли участь у конкурсі на залучення коштів Європейського інвестиційного банку. Мова йде про 60 млн євро. Якщо говорити про динаміку залучення коштів, то за останній рік вона зросла майже втричі і ми маємо гарні перспективи. KV: У бюджеті Києва на 2016 рік на ЖКГ було закладено приблизно 600 млн гривень. Що реально зроблено за ці кошти? Петро Пантелеєв:  Всі пріоритетні завдання виконані. На встановлення лічильників тепла використано 75 млн гривень. На термомодернізацію будівель бюджетної сфери, а саме шкіл та садочків – близько 70 млн гривень. На будівництво другої нитки головного колектора спрямовано цього року – 225 млн гривень, з яких 130 млн грн. – кошти міського бюджету. На роботи з підготовки до реконструкції БСА – ще 40 млн гривень. Читайте: Киевсовет согласовал решение по модернизации Бортнической станции аэрации за средства японских инвесторов Також були виконані протиаварійні роботи в будинку на Червонозоряному проспекту, 14, де у 2015 році стався обвал стіни. Витрачено 17 млн гривень. Наразі будинок у стабільному стані. Крім того, розпочато протизсувні роботи або їх проектування на 12 найбільш небезпечних ділянках міста. Читайте: Дом на Краснозвездном (Лобановского), 14 отремонтируют в следующем году Дуже важливо, що в рамках програми ми запровадили механізми, що дають змогу мешканцям багатоповерхових будинків провести енергоефективні заходи. В Києві успішно працює програма, які ми скорочено називаємо “70 на 30%”, де місто фінансує 70% робіт з енергозбереження для будинків ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків.-KV) та ЖБК (житлово-будівельний кооператив - KV). Ще 30% - збирають самі кияни. За рік ми збільшили обсяг фінансування майже у 5 разів (у 2016 році виділили 20 млн грн), оскільки попит на неї з боку людей – колосальний. Читайте: Креативным ОСМД Киева пообещали денег на реконструкции домовых коммуникаций KV: 22 грудня 2016 року Київрада прийняла Положення про софінансування реконструкції, реставрації, проведення капітального ремонту, технічного переоснащення загального майна у багатоквартирних будинках. Документом передбачено фінансування містом 70% ремонтних робіт. Яку новацію пропонує киянам цей документ? Петро Пантелеєв: Два роки програма “70 на 30%” діяла лише для ОСББ та ЖБК, тобто для будинків, де налагоджено механізм прийняття колективних рішень. Однак, на мій погляд, усім без винятку будинкам необхідно надати можливість кооперуватися для вирішення проблем свого будинку, навіть у випадках, коли створити ОСББ вони ще не готові. Завдяки цьому рішенню ремонтні роботи за схемою 70/30% тепер можуть мешканці фактично кожного будинку. Документ дозволяє отримати 70% коштів з бюджету міста на ремонтні роботи без черг, обіцянок зробити ремонт на наступний рік. Як свідчить практика, бюджетних коштів не вистачить для ремонту усіх будинків. Крім того, такий механізм – це унікальний шанс для людей дійсно стати до управління будинковим майном, власниками якого вони є. Якщо мешканці будинку вирішили, наприклад, відремонтувати під’їзд, їм потрібно звернутися в міську адміністрацію. Ми надаємо фахівця, який разом з людьми робить відповідну оцінку вартості необхідних робіт. І вони отримують 70% від цієї суми, а 30% суми збирають самі. Найголовніше, що люди самі визначають, що їм треба ремонтувати і коли. Читайте: Из бюджета Киева будут финансировать две трети средств на ремонт и модернизацию столичных многоэтажек Організаційними питаннями в цьому проекті буде займатися Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація”. Це міське підприємство, яке займається обслуговування мереж, будинків тощо і має фахівців належного рівня, які зможуть, у разі необхідності, проконсультувати людей. Після того як модель роботи буде “обкатана”, координація питань буде передаватися комунальним підприємствам (КП), якими управляють районні держадміністрації (РДА). KV: А де гарантія, що бюджет міста точно профінансує такі ремонти? Петро Пантелеєв: В бюджеті столиці на 2017 рік на цю програму передбачено 10 млн гривень. Раніше подібна програма працювала тільки для будинків ОСББ та ЖБК. Коли вона починалася в 2015 році у нас на ці завдання було виділено лише 5 млн гривень. Тоді, в перший рік дії програми, тільки 16 будинків згодилися працювати. У 2016 році в бюджеті було передбачено вже 20 млн гривень і 62 будинки стали учасниками проекту. На наступний рік закладено для ОСББ и ЖБК 30 млн гривень. З початку треба обкатати модель, треба, щоб люди зрозуміли, що відбувається, забезпечити якісну комунікацію та продемонструвати людям успішні приклади. Повірте, краще за будь-яку листівку та інфографіку працює похід у сусідній будинок, де виконано роботи і люди задоволені. Ми прагнемо переконати людей реальними результатами роботи і лише після цього можна 100, 200 або 300 млн виділяти. Тут головне не кількість виділених мільйонів, а кількість будинкових громад, які прийдуть і будуть готові співпрацювати в такому форматі. KV: Планується промо-компанія? Петро Пантелеєв:  Так, в нас вже є попередня домовленість з німецькою фінансовою міжнародною організацією Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ). Вже найближчим часом плануємо підписати меморандум про допомогу саме в промо-кампанії. Однак я дуже сподіваюся, що столичні ЗМІ допоможуть доносити до людей таку важливу інформацію. KV: Вони будуть допомагати у проведенні промо-кампанії за кошти міського бюджету? Петро Пантелеєв: Ми розраховуємо на допомогу німецьких колег, які вже зараз демонструють готовність співпрацювати в цьому напрямку. Наше завдання - зробити якісну комунікаційну компанію та розширити проект для якомога більшої кількості будинків. Необхідно налагоджувати оперативну та доступну для усіх комунікацію між владними структурами і громадянами. З цією метою ми навіть створили у столиці Школу обізнаного киянина – безкоштовні лекції для усіх охочих, які стосуються надання комунальних послуг, юридичних питань у цій сфері, участі в таких проектах як ”70 на 30%” тощо. Зараз наша постійна аудиторія – це 2 тисячі осіб, але впевнений, вона зростатиме. KV: Чи є обмеження для житлових будинків, громади яких не проти провести ремонт по схемі 70/30? Петро Пантелеєв: Є поріг – в Програмі приймають участь будинки, які старші за 10 років. Тобто ми орієнтовані на житловий фонд, якій вже зношений. А зношеність будинків у Києві, як відомо, складає більше 60%. KV: Скільки будинків з цих 60% знаходиться у аварійному стані і потребують термінового фінансування ремонту? Петро Пантелеєв:  Незадовільний технічний стан мають близько 300 будівель. Аварійний стан – це певний статус та умови експлуатації. Будинків, що офіційно його мають, не так багато. KV: В літку минулого року вступив в силу закон “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”. У скількох будинках столиці мешканці вже створили ОСББ? Петро Пантелеєв:  У вересні 2016 року ми вітали людей, які створили у Києві тисячне ОСББ. У столиці наразі є 1 тисяча ОСББ і 915 ЖБК. У 2013 році було створено 694 ОСББ, у 2014 р. – 16, у 2015 р. – 40, у 2016 р. – 250. Тобто зараз маємо практично 2 тисячі будинків, в яких є самоорганізовані будинкові громади. ОСББ ефективне у більшості випадків. Хоча є звичайно винятки і пов’язані з людським фактором. Наприклад, наявні ОСББ та ЖБК, в яких голови помічені у зловживаннях - використовували кошти людей не за призначенням. Таких випадків, на щастя, небагато. На мою думку, самоорганізовуватися навколо проблем будинку необхідно. ЖЕК – ніколи не був господарем будинку і ніколи їм не буде, бо це найнята організація підрядник, яка лише обслуговує будинок. Надіятися, що якась компанія буде краще за людей вирішувати питання так, як їм треба – ілюзія. І я переконаний, що під час будинкових зборів люди також можуть окремо прийняти рішення про рівень внесків, наприклад, з пенсіонерів чи малозабезпечених сімей. Читайте: Перешли на ОСМД: какие новшества принесет реформа ЖКХ жителям многоэтажек KV: Влада Києва будете ратувати за створення ОСББ? Петро Пантелеєв: Створювати ОСББ бажано, але насильно заганяти туди людей – просто безглуздо. Не всі будинки готові створити таке об’єднання, адже для цього треба одностайна позиція людей. Але, безумовно, інформаційну роботу у Києві ми продовжуватимемо. KV: Скільки будинків обслуговують комунальні управляючі? Петро Пантелеєв: 8 600 будинків. Ми ще 1,5 роки тому створили комунальні управляючі компанії, які фактично є управителями в будинках, в яких не створено ОСББ. Їх 10 – в кожному районі столиці по одній. Вони працюють, надають гарантовані послуги за певний тариф.  Сказати, що вони працюють ідеально, я не можу і для виявлення недоліків у їхній роботі навіть створено Житлово-комунальну інспекцію в Києві. Але з іншого боку, суто адміністративним шляхом покращити якість послуг не вдасться, необхідно поступово створювати профільний ринок та конкуренцію на ньому. Але зараз керуючі компанії є своєрідним “запасним аеродромом” для будинків, які не створили ОСББ, не прийняли рішення змінили управителя тощо. І завдяки керуючим жоден будинок не залишиться без обслуговування. При цьому ініціативу громади, яка вирішує взяти на себе відповідальність і самостійно управляти, щоб зробити будинок кращім, ми будемо підтримувати і будь-який спротив на місцях - неприйнятний. KV: З відповідей райдержадміністрацій на запити депутата Київради Наталії Манойленко відомо, що у Голосіївському, Дарницькому, Оболонському, Святошинському та Печерському районі у сотні будинків немає техдокументації, схем облаштування внутрішньобудинкових інженерних мереж, поповерхових планів, паспортів ліфтового господарства тощо. Як відомо, всі ці документи повинні бути передані ЖЕКами новому управляючому (ОСББ). Відомо, скільки ЖЕКів не можуть передати ОСББ документи на будинки через їх відсутність? Петро Пантелеєв: Сьогодні у багатьох випадках громади, які створили ОСББ стикаються з відсутністю технічної документації. З будинків, який управляються комунальними компаніями повного комплекту технічної документації не має жодний. Експлуатуються будинки вже десятки років. Документація банально втрачена. Мова йде про робочі проекти, проекти конструктивних елементів будинку, ліфтів тощо. Читайте: Жильцы столичных многоэтажек могут остаться без документов на дом KV: Що робити мешканцям? Петро Пантелеєв: Вихід - користуватися базовою документацією, яка є в наявності. Це, в першу чергу, технічні паспорти на будинки і поповерхові плани. Ці документи є практично на всі будинки і дозволяють укласти договори з “Киевенерго”, “Киевводоканалом”, “Київгазом” тощо та розпочати фактичну діяльність ОСББ. KV: Хто і за який кошт має відновлювати втрачену документацію? Петро Пантелеєв: Ми сьогодні не бачимо можливості відновлювати всю втрачену документацію на всі будинки. Це колосальні кошти і ми не можемо це реалізувати. Але той базовий пакет, про який я казав, обов’язковий. В разі, якщо якісь ЖЕК не має і його, він буде відновлювати його вже за свій кошт і передавати в ОСББ. KV: Чи є статистика щодо кількості будинків, які не мають і цього базового комплекту документів? Петро Пантелеєв: Приблизно 5% будинків. Але тут питання, чи потраплять ці будинки до числа тих, які будуть створювати ОСББ. Якщо потраплять, то ЖЕКи шукатимуть кошти і відновлять документацію. KV: Які кошти і скільки часу потрібно на відновлення документації? Петро Пантелеєв: Термін приблизно 2-2,5 місяці. Сума може коливатися від 500 гривень до 20 тис. гривень. KV: Якщо документів не має або ЖЕК з якихось причин не передає створеному ОСББ документацію, чи може керівництво столиці вирішити це питання? Петро Пантелеєв: Так, звичайно. Якщо ми отримуємо з цих питань повідомлення, скарги, то впливаємо на ситуацію, зобов’язуючи комунальні ЖЕКи не зволікати з підготовкою такої інформації та передавати її. Більш серйозною є проблема в будинках, які обслуговуються приватними структурами. Там ми фактично не можемо вплинути на ситуацію. Коли виникає суперечка, ми запрошуємо до КМДА представників приватного ЖЕКу і громади, в переговорах знаходимо спільну мову. Але є випадки, коли дійти компромісу не вдається. Приватні компанії відстоюють власні інтереси, діючи не завжди чесно й законно. Вже є прецедент, коли на нашого співробітника, здійснював юридичну та організаційну консультацію людей, які звернулися до нас, подана позовна заява до суду з аргументацією, що КГГА не має права впливати на рішення приватного ЖЕКу передавати будинок в ОСББ чи ні. KV: Є зараз ОСББ, які отримали не тільки документацію на будинок, а й і землю? Петро Пантелеєв: Є, але небагато. Земля отримується у користування. Сьогодні маємо політичну волю віддавати землю. Але ажіотажу щодо оформлення землі немає, багато людей очікує, якою буде ставка податку на землю. Крім того, має місце правова колізія та відсутність підзаконних актів, яка б чітко регламентувала статус власника земельної ділянки – чи це окремий співвласник будинку чи все ОСББ.. KV: Що треба, щоб громаді отримати землю під будинком у користування? Петро Пантелеєв: Щоб отримати землю треба написати заяву на Київраду та підготувати проект землеустрою, який виконується вже на замовлення ОСББ. КиевVласть Продолжение следует Беседовала Ирина Ященко