В столице продолжаются работы по капитальному ремонту скверов и парков. Так, ко Дню независимости КО “Киевзеленстрой” планирует открыть 12 обновленных зеленых зон. Об этом, как стало известно KV, во время проверки капитального ремонта в сквере на проспекте Маяковского, 3 сообщил генеральный директор КО “Киевзеленстрой” Сергей Симонов. Работы по капитальному ремонту сквера в 0,63 га были начаты в начале июля. Сейчас зеленстроевцы готовят 650 кв м дорожек, обустраивают 5 опор освещения, до конца недели установят 8 парковых скамеек и 8 урн. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook    Детская площадка, на которой уже играют дети, установили на средства меценатов. Напомним, что в соответствии с Программой социального и экономического развития города Киева на 2015 год предусмотрен капитальный ремонт на 41 объекте зеленого хозяйства, среди которых 15 - новые скверы. КиевVласть

У національному музеї народної творчості та побуту в Пирогово тривають зйомки першого українського фентезі “Казка старого мельника”. Державне агентство з питань кіно розморозило фінансування, компанія “Євромедіа”, яка займається реалізацією кінострічки, продовжила зйомки. Про це KV повідомили в прес-центру "PR Euromedia Company". “Фінансування на цю кінострічку відновлено, але в зв’язку зі змінами цін для ефективного завершення проекту потрібне додаткове фінансування, - розповідає Пилип Іллєнко, голова Державного агентства з питань кіно. - Це задача не тільки наша, але й продюсерів фільму. Робота йде, команда працює, сподіваємось на гарний результат”. А тим часом на знімальному майданчику тривають репетиції каскадерів. На величезних кранах, у повітрі, гімнастки-“повітрулі” проводять бій з каскадерами-“вовкулаками”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  “Сьогодні ми знімаємо сцену, коли найманці прийшли на Чорний хутір і деякі герої казки перевтілились на вовкулак, - розповідає Олександр Ітигілов, режисер “Казки старого мельника”. – Взагалі у сценарії для мене було цікаво все, оскільки не тільки діти, а й дорослі вірять у казки. Особисто я вірю. Тому для мене жанр сам сценарій Сергія Гаврилюка, були цікавими від початку до самого кінця. Сподіваюся, що я, як режисер, не зіпсую цей твір, а екранізація буде ще яскравішою, ніж написано. Над цим працюємо і великі надії покладаємо на те, що все вийде і глядач побачить гідне кіно з величезною кількістю моментів, які змусять забути про реалії та повірити у казку”. Одну з головних героїнь “Параску Казку” грає відома українська акторка Ірма Вітовська, яка так вжилася в роль, що поза кадром жартує з інтонаціями, притаманними Парасці, чим змушує сміятись усю знімальну команду. “Я граю героїню Параску Казку, таку собі українську жінку з матріархальним нахилом, - ділиться Ірма Вітовська. – В характері Параски і воля, і диктатура, вона може спонукати до дій, як то кажуть “і пряником, і кочергою”. Як на мене 50% успіху екранного персонажу – це партнер у кадрі. Мого чоловіка в казці грає Остап Ступка. Тому все виходить прекрасно. Дозволяємо собі імпровізації, які непогано вписуються у сцени фільму”. “Ми всі вболіваємо за те, щоб зробити гарне дитяче кіно та випустити його в світ, - додає Остап Ступка. - Кожен актор вносить частинку набутої майстерності, практики, знань, вмінь, щоб зробити свою роль кращою та кіно в цілому”. Нагадаємо, “Казка старого мельника” стане унікальним проектом. Адже, над її створенням працюють справжні професіонали: сценаристи, режисери, актори, декоратори, костюмери, каскадери, гримери, технічна група. Акторський склад “Казки старого мельника” вражає. У кінострічці знімаються: Анатолій Хостікоєв, Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Остап Ступка, Наталя Сумська, Євген Нищук, Олексій Вертинський, Володимир Горянський, Олеся Жураковська (“Свати”), Олексій Богданович (“П’ять хвилин до метро”), Ігор Бірча (“Віталька”), Василь Бендас (“Шоу довгоносиків”), Валентин Томусяк (“Київський торт”), Анна Кошмал (“Свати”), Леонід Шевченко (“Іван Сила”), Костя Камінський (“Трубач”), Андре Лопушинський (“Три сестри”), Андрій Носихін (“Джамайка”), Євгенія Гладій, Максим Кондратюк,Сергій Гаврілов та інші. Про що “Казка старого мельника”? Як дитині доступно пояснити що таке добро і зло? Фільм-казка – найкращий спосіб донести складні поняття у простій і водночас цікавій формі. В основі “Казки старого мельника” – боротьба головних героїв Христини та Миколки з силами зла – “вовкулаками” та “повіт рулями”. Любов до сім’ї, вибір життєвого шляху, взаємодопомога та співчуття, мужність та наполегливість – все це поєднано в унікальній українській казці. Фото: Євгенія Павленко КиевVласть

Найближче оточення Юрія Бойко облаштувало закрите містечко з приватних маєтків на березі Дніпра, підім’явши під нього кільканадцять гектарів державного лісу на Київській дамбі. Якщо підійти сюди сушею – поцілуєш триметровий паркан, КПП і шлагбаум. Підплисти по воді – зустрінеш хлопців у камуфляжі. За документами – це дамба Київського водосховища, державний ліс і землі державного лісгоспу. У реальному житті – все інакше. “Це приватна територія”, – відріже охорона, доповість про тебе по рації, і отримавши наказ “на контакт не виходити”, сховається за власну сторожку. Офіційно тут – садівницьке товариство із незамислуватою назвою “Бобер”. Будинки заховані поміж дерев. Однак із висоти польоту квадрокоптера відкривається абсолютно чітка картина: картина сімейно-дружньої загати, на зразок тих, що городять справжні бобри. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook    Минулої осені журналісти “Радіо Свобода” знайшли на березі обвідного каналу Київського водосховища величезні маєтки дітей екс-голови “Нафтогазу” Світлани і Миколи Бакуліних та екс-голови тендерного комітету “Нафтогазу” Сергія Кацуби і його матері. Так от, володіння “Бобра” розкинулися просто навпроти – на протилежному березі каналу. Таке близьке сусідство, ще й підкріплене спільним приватним мостом, недаремне. Дослідивши “боброве поголів’я”, ми виявили, що діти Бакуліна можуть щоранку вітатися через канал зі своїм татом, а Сергій Кацуба – з мамою, а ще можна помахати рукою цілій низці колег по державному паливно-енергетичному сектору. – Бойко Анатолій Юрійович, ділянка 0,24 га оформлена влітку 2011 р., будинок (?) кв.м Такі ПІБ має син того самого Юрія Бойка, який увійшов в історію як Міністр палива й енергетики при президенті Януковичу, при котрому провернули оборудку з купівлею двох бурових вишок за 8 млрд грн. за подвійним тарифом. Зараз до екс-міністра у правоохоронців немає питань і він спокійно очолює парламентську фракцію “Опозиційного блоку”. Щодо Бойка-молодшого, то він відомий як співвласник ПП “Сеттлер” (ландшафтні послуги). Серед партнерів по цій фірмі – Сергій Валентинович Слюсаренко, людина з таким іменем була першим директором СТ “Бобер” при його заснуванні в далекому 2003 р. А ще – Наталія Мазур, відома як засновниця й директор двох благфондів Бакуліна … і як людина, на котру оформлена земля під одним з його маєтків навпроти через канал. Квадратура будинку Бойка невідома – витяг на нього реєстр не видає, однак навіть на око цей маєток із колонами у кілька разів більший, наприклад, за скромну хатинку Бакуліна по-сусідству, тож площу й вартість можна сміливо множити на два (про Бакуліна див. нижче). Окрім того Бойко може похвалитися найкрасивішою набережною: спуск на канал виклали бруківкою, схили засіяли газоном, а саму набережну обгородили кованим парканом із навісами. – Бакулін Євген Миколайович, ділянка 0,24 га оформлена влітку 2011 р., будинок 370 кв.м. Євген Бакулін є одним з найближчих поплічників Юрія Бойка. Вони ще у 90-х працювали разом на Лисичанському НПЗ. А коли Бойку вдавалось очолити Міненерго – Бакулін одразу ставав головою правління “Нафтогазу”. Після втечі Януковича Бакулін був затриманий за підозрою в розкраданні державних коштів. Йому і його заступнику Геннадію Юр’єву (це ім’я спливе пізніше) інкримінували зловживання службовим становищем і збитки державі на 2 млрд грн. Були арешти і рахунків, і майна, але Бакуліна відпустили під заставу, а вже за півроку справу закрили – криміналу не знайшли. Поки справу поновлювали, Бакулін встиг відхопити депутатський мандат (теж не без скандалу – два кримінальні провадження за підкуп виборців), тож тепер засідає в парламенті в очолюваній Юрієм Бойко фракції “Опозиційного блоку”. Маєток Бакуліна, на перший погляд – не палац, а втім сам господар оцінює його в 3,5 мільйони гривень – саме за стільки 370 квадратів “авторского дизайну в стилі Модерн” намагалися продати восени минулого року. Покупця, вочевидь так і не знайшли, бо вивісили оголошення про оренду – пожити в маєтку можна за 17 тисяч на місяць.  – Присяжнюк Олександр Анатолійович, дві ділянки разом 0,24 га, будинок 321 кв.м Так звуть сина Анатолія Присяжнюка, екс-очільника “Чорноморнафтогазу” (2006-2010 р.р.), Київської облдержадміністрації (2010-2014 р.р.) і замголови Київської обласної організації Партії регіонів. Присяжнюк-молодший також “свій” у державному паливному секторі: в 2010-11р.р. був замдиректором нафтогазівської дочірки “Газ України”, і до 2013 р. – замдиректор Департаменту реалізації газу в самому “Нафтогазі”. Наразі Олександр Присяжнюк – народний депутат, щоправда порушивши сімейну політлінію – від “Народного Фронту”. Майновий реєстр висвітлив ще один примітний факт: і землю, і будинок на ній Присяжнюк отримав у подарунок у жовтні 2013 р. Попередніми власниками маєтку були Юлія Шевчук і Віорел Ханкевич. Останній у 2011-12 р.р. очолював розрахунковий департамент “Київводоканалу”, після того – ДП “Державний центр інформаційних ресурсів України”. Цікаво, за що такі коштовні дари.  – Присяжнюк Тетяна Борисівна, ділянка 0,24 га оформлена восени 2011р., будинок 527кв.м, добудований у 2012: Йдеться про колишню дружину Анатолія Присяжнюка. Після втечі Януковича губернатора Київщини оголосили в розшук за розтрати бюджетних грошей на ремонті доріг, але він втік і одружився на юній панянці. Фармацевт за освітою, Тетяна Борисівна свого часу була співвласницею низки фірм, усі в Криму. Там, нагадаємо, Присяжнюк працював у правоохоронних органах органах ще з 80-х і до початку 2000-х, а вже потім очолював ЧНГ. Дружина Присяжнюка, зокрема, була співзасновницею ТОВ “Автоцентр-Крим” і ПП “Авто-Профі” (ця до окупації навіть тендери вигравала). Тут дозволимо собі невеликий оффтоп на окупаційну тематику. Після захоплення Криму втрачати свій тамтешній бізнес Присяжнюки, вочевидь, не захотіли – перереєстрували одну з фірм, “Автоцентр-Крим”, за російським законодавством і платять податки в бюджет агресора: згідно з даними Федеральної податкової служби “Автоцентр” пройшов реєстрацію в ЕГРЮЛі влітку минулого року, і Тетяна Присяжнюк лишається власницею половини фірми Подробнее: Жена экс-губернатора Киевщины ведет бизнес в аннексированном Крыму – Юр’єва Олена Геннадіївна, ділянка 0,24 га, будинок 469 кв.м: Сама Олена Юр’єва ні як власниця, ні як керівниця якогось бізнесу, ні як чиновник відома не була. Однак найвірогідніше – це дочка екс-замголови “Нафтогазу” Геннадія Юр’єва. Про нього ми згадували вище в контексті кримінальної справи по колишньому керівництву держпідприємства. Ділянка і будинок були куплені Юр’євою у 2011 р., попередній власник невідомий. Однак тут цікаве інше: навпроти маєтку Юр’євої, так би мовити, в одному дворі з нею, триває будівництво ще одного. При цьому якщо накласти супутникові знімки на кадастрову карту, то виходить, що будинок вигнали не на приватній ділянці Юр’євої, а просто попід берегом каналу і частково на землі державного лісгоспу. Детальніше про це трохи згодом. – Заєць Віталій Якович, ділянка 0,29 га оформлена в 2008 р., будинок 339 кв.м Віталій Заєць, здається, найстаріший місцевий дачник. По-перше йому 75 років, по-друге – будинок він купив ще в 2005 р., хоча держакт на землю посвідчили тільки три роки потому. Широкому загалу прізвище цього мешканця м.Ромни Сумської області нічого не скаже, хоча Заєць є партнером сина Бойка по вже згадуваній вище фірмі “Сеттлер”. Натомість киянам може бути відомий його син – Олександр Заєць. У 2010-2011 р.р. він очолював відділ забезпечення діяльності керівництва КОДА. Простими словами він півтора роки був завгоспом у Присяжнюка-старшого. Потім рік очолював Києво-Святошинську РДА, після чого повернувся в адміністрацію і до 2014 р. уже працював першим замом Присяжнюка. - Федоричева Олена Миколаївна, 0,28 га оформлено в 2008 р., будинок 443 кв.м. Ця людина ніколи не фігурувала в контексті “Нафтогазу”, однак місцевим “бобрам” також виявилася не чужа. За нашими даними, Олена Федоричева свого часу була приписана за однією адресою в Києві з Сергієм Качером. Це співзасновник ПП “Ломбард Скарбниця”. Частку в компанії Качур мав від самого її заснування в 90-х, з 2008 р. фірму вивели на Кіпр, потім на Беліз, зрештою на Британію – але незмінним директором фірми ось уже 13 років значиться Євген Білаш. А це – ще один партнер Бойка і Зайця по фірмі “Сеттлер”. - Кацуба Наталія Іванівна, сім ділянок, разом 0,43 га, будинок 339 кв.м   Це дружина Володимира Кацуби (народний депутат, до революції “регіонал”, тепер – позапартійний) і мати Сергія Кацуби (Юрій Бойко втягнув його до системи “Нафтогазу”, де той очолив закупівельний департамент, в парламенті минулого скликання був нардепом від Партії регіонів) та Олександра Кацуби (спочатку працював у “Чорноморнафтогазі”, потім в рекордні 26 років успадкував від брата крісло замголови правління “Нафтогазу”). Родина Кацуб – постійний член нафтогазового клубу, а відтак і постійний фігурант скандалів довкола нього: Голова “Нафтогазу” Євген Бакулін і замголови “Чорноморнафтогазу” Олександр Кацуба (по центру) разом з сингапурськими виробниками другої “вишки Бойка”, яка отримала офіційну назва “Незалежність”. А буквально рік тому з’ясувалася їх причетність до оборудок в “Укргазвидобуванні” із угодами про спільну діяльність з приватними фірмами. Тоді в “схемі” засвітилися і Бойко, і Фірташ, і нині біглий Курченко. Кацубами, власне, можна “закільцювати” цю злощасну боброву загату. Пригадуєте, що прямо навпроти через канал стоїть палац Кацуб? Поруч із ним скоро має з’явитися ще один. Будівельний майданчик розгорнули на семи земельних ділянках. Три з них оформлені на Антона Чернецова, відомого як людина Юрія Бойка. При чому у витягах з держреєстру зазначено, що це землі під садівництво.   Ще одна ділянка площею 0,3467 кв.м. – попід берегом – в приватній власності Наталії Кацуби з призначенням “під дачне будівництво”. Цікаво, що за даними Вишгородської райради, ділянка з ідентичною квадратурою раніше видавалася Олександру Присяжнюку … з призначенням “сінокосіння”. А тепер перейдемо до питання законності забудови й “приватизації”. Проблем тут, як завжди три: вода, земля і ліс. Дамба і канал – споруди штучні, створені в ході будівництва Київської ГЕС. Дамба фактично є продовженням греблі, якою перекрили русло Дніпра, а споруджували цю дамбу для захисту ближніх сіл від затоплення. Як посеред неї взагалі “нарізали” ділянки під приватизацію – загадка природи. Річ у тому, що дамба – гідротехнічний об’єкт, на який в цілому розповсюджується Водний кодекс. В постійне користування такі землі віддають тільки державним стуктурам. Людям же і приватним фірмам та організаціям земля водного фонду може надаватися в тимчасове користування: косити сіно, розводити-вудити рибу, ще можна під оздоровлення, рекреацію, спорт і туризм, а також науковцям для дослідів. В принципі, наші“бобри” починали теж із добропорядними намірами. Це зараз їхні ділянки мають призначення “для індивідуального дачного будівництва”. А от початково це були землі сільськогосподарського призначення й видані вони були під садівництво. “Садівництво”, щоправда, дозволяє будувати так звані садові будиночки – і при цьому ні кодекси, ні ДБНи не обмежують їхнього метража. От і набудували маєтки від 300 квадратів, такий у Кацуби, і до 500 з гаком, як у Тетяни Присяжнюк. Вочевидь, в якийсь момент “садівники” усвідомили не надто певну кореляцію між документами й реальністю і вирішили переоформитися в “дачників”. Аж у грудні минулого року. Коли всі вже давно було збудовано й оформлено. Аж тоді землю під ними пакетом – тобто одним спільним на всіх рішенням Вишгородської РДА – перевели із сільськогосподарської в “рекреаційну”, а саме “під індивідуальну дачну забудову”.  Розпорядження підписували “під ялиночку”, 31 грудня 2014 року. Певно, підлаштовували під річницю Майдану. Сміливість взяти на себе підпис мав в.о. голови РДА В’ячеслав Савенок (на фото), якого взагалі то не мало б бути на цій посаді та і взагалі на будь-якій іншій високій державній посаді. Усі роки правління Януковича він був першим замголови Вишгородської РДА і замголови Вишгородської райради (на території цього району розташовано “Межигір’я”) і дивним чином у нього не відібрали крісло з усією суворістю люстраційного законодавства. Пікантний нюанс. Савенок заступив на посаду у РДА відразу по тому, як пішов на підвищення Ярослав Москаленко. Він кілька років очолював Вишгородщину і у 2010 став першим заступником губернатора Київщини – згаданого вище Присяжнюка, чия дружина і син є членами блатної колонії на дамбі. А зараз Москаленко є народним депутатом і має серед помічників ту саму Наталію Кацубу. Хоча, землі щонайменше під одним із будинків садового товариства цільове призначення так і не змінили. Йдеться про перший від КПП будинок (на фото), за даними Держгеокадастру земля під ним приватна, кому належать – кадастровики навіть на запит народного депутата не відповіли. Однак повідомили, що це ділянка для особистого підсобного господарства, городництва та садівництва. Плантацій редьки, як розумієте, там не спостерігається, та й назвати маєток підсобкою також язик не повернеться. Цей будинок збудовано на земельній ділянці, яка офіційно все ще має призначення – сільськогосподарська, під садівництво, городництво і підсобне господарство. Однак коли ми говоримо про земельні перипетії – то йдеться не тільки про приватизовані ділянки. Пам’ятаєте оголошення про оренду маєтку Бакуліна? “Закрытый КГ на 13 домов, 2 линии охраны, парковая зона 20 га”. Звідки взялися ці 20 гектарів, якщо приватизовували по кількадесят соток? Дивимося знову на карту і в кадастр. Маєтки “бобрів” рядочком ідуть посеред дамби. Зліва тягнеться зелена зона, справа берегова лінія. Це землі державної власності і закріплені вони за ДП “Вищедубечанське лісове господарство”. Червоним на карті позначено територію СТ “Бобер”, синім – ділянки лісгоспу Червоним позначено територію садового товариства “Бобер”, синім – ділянки лісгоспу Ми спеціально, через народного депутата Сергія Лещенка, звернулися в Держгеокадастр, який відповів дослівно таке: “відомості про передачу даних земельних ділянок в оренду/користування в Державному земельному кадастрі відсутні”. А тим не менше користуються ними на повну. Ділянка вздовж берегу каналу, загалом має понад 3 га, “бобрами” зайнято близько 1,7 га. У когось тут альтанки, у когось гараж для човнів, а хтось, як наприклад Кацуба з Зайцем, просто досипав собі пляж і поставив шезлонги. Але найцікавіше, звісно, новий маєток, той самий навпроти Юр’євої, про нього ми вже згадували вище. Якщо накласти супутникові знімки на кадастрову карту – виявиться, що половина будмайданчика залазить на ділянку лісгоспу. Ділянка по ліву руку раніше була – це видно по старіших ортофотопланах – повністю поросла лісом. Тепер частини зелених насаджень там немає – натомість є корт, дитячий майданчик, а ще низка споруд, які найбільше схожі на гаражі, тут же проклали ще одну дорогу. Загалом ділянка лісгоспу має 23 гектари, “бобрами” відгороджено понад 12 гектарів. По суті, як видно зі зйомки та ортофотопланів кадастру, наразі садове товариство вигородило – разом з землями лісгоспу і затокою, котра знаходиться в постійному користуванні Київської ГЕС – близько 25 гектарів. Ясно, що в такому місці журналісти – гості небажані, тож коли ми ризикнули підпливти до берега човном – нас уже зустрічала охорона на чолі з особисто директором СТ “Бобер” Василем Корінчуком. На питання, чому дачники відгородили шматок лісу й берег, Корінчук заявив, що садове товариство взяло цю землю в лісгоспу в оренду на 49 років. От тільки показувати договір чи надавати його копію навідріз відмовився. Хоча по суті в даній ситуації абсолютно неважливо – є той договір чи немає. Тому що згідно з законом орендарі не можуть будувати маєтки на лісогосподарських землях, так само, як і не можуть рубати ліс під корти-гаражі. Окрім того, громадяни мають право блукати лісами державної власності, скільки заманеться. Вільно, безоплатно та без спеціальних дозволів. Небезпечно тинятись – хіба що в лісах крадених. До речі, коли ми навідувалися на КПП востаннє, вахту тримали двоє охоронців, один – приватної фірми, а от другий – у міліцейській формі. Останній, після питань стосовно того, за чиїм розпорядженням він охороняє цей об’єкт, хвилин зо 20 ховався від нас за будкою КПП, а тоді чкурнув до лісу, з автоматом у руці. Може, правда, міліціонер і сам не знав, кого охороняє. Ну, тоді цей текст – саме для нього... джерело: "Наші Гроші" КиевVласть

У киевлян, впрочем как и у всех украинцев, впереди три выходных дня. Куда пойти и чем заняться? Вариантов масса… Итак, как узнала KV, вы можете: 1. Провести День молодежи на Крещатике.  27 июня, в субботу в столице будут праздновать День молодежи. 27 июня у КГГА презентуют акцию "Молодежная столица", в рамках которой обустроят спортивный городок. В нем будут работать площадки по экстремальным видам спорта, где гости праздника смогут увидеть показательные выступления и принять участие в мастер-классах и соревнованиях по паркуру, велотриалу, роллер-спорту, брейк-дэнсу, американскому футболу. Для молодых гостей будет открыта детская спортивная площадка. Также в День молодежи пройдет фестиваль граффити "Единая Украина", где пять команд молодых художников из Украины будут рисовать картину на шести щитах на патриотическую тему "Единая Украина", а девушки будут соревноваться в конкурсе красоты, сообразительности и таланта "СтудМисс Киева". В рамках праздника пройдет международная социальная акция "Красная лента", во время которой молодые коллективы из стран Европы будут выступать и пропагандировать среди молодежи здоровый образ жизни и предотвращение ВИЧ-инфекции. Кстати, каждый желающий сможет пройти тестирование на ВИЧ или определить свою группу крови. 2. Посмотреть соревнования по мотоциклетному спорту.  27-28 июня на улице Краснознаменной, 188 (мототрасса "Пирогово") с 9:30 до 17:00 состоится зональный этап Кубка Украины по мотоциклетному спорту. Такое решение принято с целью популяризации физической культуры и спорта, олимпийского движения и пропаганды здорового образа жизни. 3. Пойти на кинофестиваль. 26, 27 и в ночь на 28 июня в Киеве пройдет фестиваль "Открытая ночь – Дубль 18".  В этом году впервые срок проведения фестиваля расширен до 2 дней и 1 ночи. В программе: просмотр фильмов студентов Польши и Франции, мастер-классы от европейских кинематографистов, финал питчинга идей сериалов от одного из украинских телеканалов. Где: Арт-причал, ул. Набережно-Крещатицкая, причал №2. Вход бесплатный. 4. Отдохнуть на креативных лавочках в центральном парке. Парк Шевченко стал выглядеть по-новому. Здесь установили 13 дизайнерских, "волнистых" деревянных лавочек. Через неделю их будет 30, а до конца лета — 200! Фото: А.Бойко Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  "Осенью начнем обновлять лавочки в Мариинском парке — они станут современными и составят конкуренцию европейским. Старые скамейки выбрасывать не будут (напомним, в парке Шевченко многие лавки были с милыми рисунками. — Авт.): их перенесут в другие зоны отдыха, где они нужны", — рассказала продюсер проекта We CityArt Анастасия Дризо. Все креативные лавочки, по ее словам, устанавливают за счет меценатов. 5. Посетить конкурс красоты "Мисс Киевская Русь". В субботу, 27 июня, здесь состоится конкурс красоты и таланта "Мисс Киевская Русь". Девушки будут бороться за победу в оригинальных конкурсах. 28 июня жители Древнего Киева ждут гостей на празднование Дня Конституции Украины, а 29 июня – на День молодежи. 6. Сходить на фестиваль "В поисках made in Ukraine". Четвертый фестиваль украинских производителей, который пройдет на Контрактовой площади 27-28 июня, приготовил много нового для участников и гостей. Вход на фестиваль – свободный. На фестивале будет больше 180 украинских производителей. И все это – только нашего производства, сделанное в Украине и украинцами. 7. В субботу вечером Контрактовая площадь превратится в литературный центр Киева. Издательство "Смолоскип" представит молодых и талантливых Олега Коцарева, Юлию Стаховскаю, Богдана-Олега Горобчука, Эллу Евтушенко, Елену Герасимьюк и Арсения Тарасова. MERIDIAN CZERNOWITZ представит поэзию в исполнении Леся Подервянского, Ирины Цилык и Мидной. Старт в 19:30 у памятника Григорию Сковороде. 8. Понаблюдать за соревнованиями по триатлону. 27-28 июня на улицах столицы состоятся сразу несколько международных соревнований по триатлону. Так, 27 июня будет проведен Кубок Европы по "European Triathlon Union" и Кубок Киева, а 28 июня – Чемпионат Украины по триатлону на длинной дистанции "Ocean Lava Ukraine". 9. Провести День молодежи на Певческом поле. 28-29 июня на Певческом поле киевлян и гостей столицы ожидает интересная музыкально - развлекательная программа, различные мастер-классы и конкурсы. Также можно посмотреть выставку ретро автомобилей и приобрести на свой вкус изделия мастеров hand-made.крашением празднования на Певческом поле будет большой концерт с участием звезд популярных "певческих" теле-проектов и особый праздничный "салют" в виде яркого фаер-шоу и массового запуска в небо "небесных фонариков". Кроме того, всех желающих приглашают присоединиться к флеш-мобу "Шалені діти України", подготовленного специально ко Дню молодежи в Украине. Кстати, гродская власть обращает внимание на то, что во время проведения спортивных мероприятий на некоторых дорогах столицы ограничат движение. Также будет приостановлено движение всех видов транспорта: - Во время монтажа/демонтажа сцены и спортивных конструкций на Контрактовой площади с 05:00 26 июня до 8:00 27 июня; с 20:00 27 июня до 6:00 28 июня; - Во время установки сцены и спортивных конструкций на Майдане Незалежности с 18:00 27 июня до 8:00 28 июня; во время демонтажа с 19:00 28 июня до 6:00 29 июня. Источник: Сегодня КиевVласть

Нема в Києві “дому Булгакова”. І не було ніколи. Меморіальний музей – слава Богу, є, а от “дому” – вибачте, нема. Наша пісня гарна й нова… Похвалилися мені добрі люди свіжовиданим (до Дня Києва) альбомом – “Дом Булгакова”. І взяв мене сум: люди щиро вірять, що займаються культурою, – і не усвідомлюють, що сам цей заголовок є по суті войовничо АНТИкультурним, у стилі “ДНР/ЛНР”: за давністю літ уже мовби й не завважуваний, але від того не менш брутальний “отжим недвиги”. Зав’язуйте вже з цим мемом, панове, годі. Нема в Києві “дому Булгакова”. І не було ніколи. Меморіальний музей – слава Богу, є, а от “дому” – вибачте, нема. Бо будинки в Києві, якщо хто не в курсі, ще на початку минулого століття маркувались (і на поштових адресах значились!) – за ІМЕНАМИ ВЛАСНИКІВ, і аж ніяк не “понаєхавших” квартирантів. Всяк киянин знає, що Шевченко жив на Козинці у домі Житницького (меморіальний музей біля Майдану), а резиденція американського посла міститься на Покровській у домі Стрельбицького. І тільки “домик Петра I” (київського війта Биковського) і “дом Булгакова” радянська влада рішуче й навідріз позбавила їхніх справжніх імен. Просто, взяла й “отжала” у міста – разом із добрячим шматком його, міста, історії. Перепрошую, але нині час не тільки на перейменування міст і вулиць, охрещених на честь “ґіві-моторол” свого часу, – а й на “культурні реституції” після всього, ними наброєного. А це якраз і вимагає фахового підходу. І ще – звичайної людської чесноти, і (зовсім трошки) – інтелектуальної відваги (рівно стільки, щоб “переступити через стереотип”). Адже ж небагато, так? Господарі й квартиранти Андріївський узвіз, 13 – це дім Василя Листовничого. Українського архітектора, інженера, почесного громадянина Києва, чоловіка по-своєму визначного – в культурних націй таким присвячують окремі монографії. (Я навіть застала змалку міську леґенду, ніби саме його батько, збанкрутілий синок славного на весь Київ “купця з-за Канави” – тільки не “цилюрника”, а, як Сірки, по “вірьовках і ґвоздках”, – послужив Михайлу Старицькому прототипом до образу Голохвостого: безтурботний консумеризм, це вічна проблема “дітей-мажорів”, одначе Листовничий-молодший, як виглядає, вдався в козарлюгу-діда, замолоду заприсягся відновити родинний маєток та сплатити батьківські борги – і свого слова додержав!). Збереглись по цілій Україні проектовані ним будинки (у Вінниці точно один зацілів, в Острозі це була жіноча гімназія, а взагалі гімназій він набудував із десяток!), фахівці знають його підручники з будівельної механіки; кузен його дружини, Ядвіґи з Кринських, композитор Вітольд Малішевський, був першим ректором Одеської консерваторії, вся родина дружини брала участь у польському повстанні 1863-го, а перше, що зробив сам Василь Павлович, придбавши садибу на Узвозі, – це викинув із фліґеля друкарню “Союза Михаила Архангела”: правильний був чоловік!.. І ось це й були наші київські еліти – свої, тутешні, глибоко закорінені: шляхетські й козацькі. І російська колоніальна адміністрація мусила з ними рахуватись. Прибулому з Орловщини на доплату “за обрусение края” батюшці могли дати кафедру в натоді вже давно “опущеній” до стану “Духовної” Київській Академії, – але НЕ “квартиру в центрі”, як це потім робилося за СРСР: навіть на дачу за містом Афанасій Булґаков мусив підробляти додатково, на вельми “хлібному” тоді в Києві місці – цензором у міській управі (не помри батюшка завчасу, Листовничий, дуже ймовірно, і Булґаковим відмовив би квартири: цензорів корінна київська еліта зазвичай у себе не приймала – то вважались люди “ганебного бізнесу”). Штука в тому, що після поразки 1918-1920 років майже на ціле століття “місцевим” було відмовлено у праві на власну “сторі” – елементарно позбавлено голосу (переважно разом із головою!). Зате доплата “за обрусение края” й далі лилася щедрим потоком – і ніколи не убувала. От і “маємо, що маємо”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  Прописка-на-крові Василя Листовничого Радянська влада знищила двічі. У 1919 році його розстріляла ЧК – тричі (!!!) виводили в Лук’янівській тюрмі “к стєнкє” на імітацію розстрілу, а потім застрелили під час вивозу з міста при спробі втечі (ох і кріпкий, видать, чоловік був!..). Друге ж, витонченіше знищення можна, в термінах сьогоднішньої війни, назвати “інформаційним” – і вирішальну роль у ньому відіграв таки його квартирант, “Мішка-венеролог”, який, виїхавши з Києва до Москви й завоювавши там оглушливий успіх “Турбіними”, твердо вписав себе в золотий фонд російської літератури 20-го століття, як Михаїл Афанасійович Булґаков. Михаїл Булґаков В те, що огидний “Васіліса” міфопоетичної “Білої Ґвардії” – це й був булґаковський “домохозяин”, свято вірило кілька поколінь радянських людей, щиро зачарованих романом як “історичним” (що безумовно свідчить на користь булґаковського хисту: таки “Мастер”, послуговуючись Сталіновим улюбленим слівцем!) – а до того ж (що не менш важливо в історії успіху цього видатного фейку), позбавлених доступу до будь-яких альтернативних джерел інформації, “голосу другої сторони”. (“Біла Ґвардія” справді дуже тонко маневрує між “фікшин” і “нон-фікшин”, і я давно мрію прочитати, замість “восторженного лепета” київських булґакознавців, що чисто як діти тішаться з упізнавання в тексті загублених камінчиків міської топографії, який-небудь кваліфікований розбір цього роману як видатного взірця пропаґандистської літератури – створеного не тільки за законами “худліту”, а й за політтехнологіями тодішньої більшовицької журналістики: крім Ільфа з Петровим, більше нікому в російській літературі це так вдало не вийшло, Сурков-Дубовіцкій з усіма своїми потугами просто жалюгідний графоман!) І можна тепер скільки завгодно трясти історичними документами, доводячи, що “все було зовсім не так”, що насправді в Києві 1919 року “білі” мали ненабагато більше підтримки в населення, ніж сьогоднішня “вата”, й запам’ятались головно єврейськими погромами, і що Булґаков писав, властиво, утопію, чи пак, а-топію: “Город” своєї мрії, фантазійний “русскій Кієв”, у якому Булґакови, чи пак, Турбіни – то не якісь там сумнівні орловські приблуди, а, коли й не “аристократія”, то принаймні ТЕЖ “біла кість”, духовні господарі “Города” – інтеліґенція, “професура”, словом, культурмісіонери “в лапах у мужиков” (міф, що в третьому поколінні неперервної трансляції спокусив і погубив Бузину, Чалєнка і цілу когорту їм подібних “аристократів”: страшна річ сила слова!), – але ніяка деконструкція міфа вже не скасує того незаперечного факту, що своєї головної мети втеклий зі свого-“несвого” Города син орловського батюшки-цензора цим романом таки домігся – “київської прописки”, хай і заднім числом. І це вже назавжди. Як незаперечний і той факт, що для цього йому довелося “виселити господарів” – усього тільки зі сфери читацького співчуття, решту зробила за нього радянська влада. Але без емоційного “ключика”, поданого “Майстром”, вона навряд чи б упоралась. Як цей ключик працює, видно з досвіду автора, котрого начебто ні в етичній глухоті, ні в любові до радянської влади не запідозриш, – Віктора Некрасова. У 1960-ті він став першим, хто “відкрив” на Андріївському, 13 живу й здорову, нікуди не виеміґрувану доньку Листовничого, Інну Василівну, в шлюбі Кончаковську, що мешкала з родиною в тому самому своєму домі, тільки, як усі зацілілі (а небагатечко їх і лишалось…) екс-господарі київських кам’яниць, нещадно “ущільнена” – якраз до колишніх булґаковських кімнат… Віктор Платонович сам був “з ущільнених” і “даму” в Інні Василівні безпомильно впізнав одразу, навіть за прасувальною дошкою. Але Віктор Платонович палко любив Турбіних – і, разом із ними, так само палко не любив “Васілісу”. І в результаті нічого в “немолодої дами” не розпитав – і нічого не зрозумів. (“Вряд ли это нужно”, написав глибокодумно…) Це, до речі, найкращий тест на те, що роман таки пропаґандистський: чиста “художка” завжди “відкриває до діалогу”, тоді як пропаґанда, навпаки, – замикає вам вуха на всякого “іншого”, виводячи його з зони людського інтересу. І чим вона майстерніша, тим краще це робить. Булґаков – першорядний сатирик, і годі недобачити, що “Васіліса” ним виписаний жирно, жовчно, смачно, як плювок “від душі” на підлогу в хазяйському домі, – з тою живою (до вже мертвого!) ненавистю (більшовики називали її “класовою” й високо цінували!), яка родиться тільки з потреби реваншу. І тут не відбутись, як досі заведено в наших булґаковських студіях, зніченою скоромовкою в дусі “он художник, он так видит”. Студії – вони на те й студії, щоб задаватись питанням, ЧОМУ “художник видит” саме так, а не інакше, – які “універсальніші” (крім того, що йому наступили на ногу в трамваї чи написали неґативну рецензію) душевні імпульси ретранслює собою – і тим притягує читача. “Нам тільки сакля очі коле”? Те, що Булґаков мав на все життя глибоко укритий, болючий “комплекс парвеню” (знаменитий “квартирный вопрос” – у дійсності замаскована “під жарт” страшна “травма безґрунтянства”, психологічні витоки російської аґресії й до сьогодні!) – і навіть художньо не раз маніфестував готовність продати душу хоч ЧК, хоч дияволу за можливість поквитатися з тими, хто йому на цей комплекс “наступав” (квартиру погромити, червоного півня пустити, щоб заграва стала на всю Москву…), – це для всякого його уважного читача річ очевидна, і в Росії про це трошки писали й без мене. Але чому наші київські “булґаковєди й булґаколюби” за чверть віку, вже чудово знаючи, “для себе”, ким насправді був Василь Листовничий, так і не зацікавилися джерелом булґаковської до нього ненависти – аж такої палючої, що втамувати її могла лиш переможно накладена на гріб убієнного, перепрошую, купа (а це, погодьтесь, куди крутіше, ніж якісь там побиті вікна критика Латунського!), – отут уже лишається хіба руками розвести... “Ленивы и нелюбопытны”? Але ж неправда, бо прелюбовно видзьобали за молодим Міхал-Афанасьїчем кожен його київський слідочок! І тільки “слона не приметили” – Командора, господаря дому, величного красеня-вусаня, любимого й шанованого всім київським “великим світом” пана полковника з бельетажу (полковником Василь Павлович став під час Першої світової, викладав у школі кадетів), – у білому кітелі, з власним виїздом, з розкішною бібліотекою, де писав вечорами при лампі свої книжки (серед сконфіскованого ЧК при арешті був рукопис його історичної розвідки про матерів великих людей, від Гракхів починаючи), з королевистою аристократкою-дружиною, що грала йому Шуберта на роялі і походжала з ним навесні в садку під квітучими вишнями… Ну що, впізнали? Впізнали, звідки “єсть пішов” на все життя застряглий квартирантові в душі недосяжним ідеалом “небесний дім” Майстра й Маргарити? Михаїл Булґаков А в Булґакових не було бібліотеки – не призбирав “професор від Синоду”… І рояля не було – тільки гітара, інструмент натоді плебейський, “прикажчицький”: не для Шуберта… І “дом постройки изумительной” (насправді – цілком звичайної, за тодішніми київськими стандартами, але заздрі очі й “сакля коле”!) – був не їхній… “Абыдна, да”? О панно Інно, панно Інно… В цій історії мені найбільше шкода Інни Листовничої. Нелегке це має бути випробування – на старості літ опинитися в себе в домі “приживалкою” (коли не покоївкою!) при новостворюваному культі того, хто на весь світ поглумився з твого замордованого батька. Я не знала Інни Василівни особисто, але добре знаю цей тип “старих дам” – “останніх зацілілих”, із вічно-незламною спиною й сотнями годин під тюрмою НКВД в анамнезі: ці жінки вміли мовчати, але вони ніколи не брехали. Інна Василівна також розповідала правду, наскільки це в “щербицькі” часи було можна, – тільки що ніхто її не чув (“вряд ли нужно” було!). Судячи з усіх публікацій, випробування вона витримала гідно: атмосферу дому допомогла відтворити з усією спадково-“інженерною” сумлінністю (без неї не було б музею!), але підігрувати “новим господарям” у їхньому прагненні матеріалізувати булґаковський міф про шляхетну “професорську сім’ю” (із своїм “духовноскрєпним” правом на “Город”) все-таки не стала, ієрархію ще тримала чітко… Це від неї ми знаємо, звідки в автора “Білої Гвардії” такий сласний опис кабінету “Васіліси”: Листовничий дозволяв квартирантам користуватися своєю бібліотекою. Попри те, що ті були вкрай неспокійними, а часом і хамуватими пожильцями (потім Міхал-Афанасьїчу за те “прилетіла карма” в московських комуналках!). Але просвітницьку віру в силу знання українські еліти тоді сповідували свято й беззастережно: хто рветься до книжок – має бути підтриманий і заохочений. (Своїм здібним студентам з убогих Василь Павлович, звичаєм тодішніх наших меценатів, потай – щоб не принизити – уділяв і грошової позички, і принаймні один із таких у 1950-ті роки з’явивсь до пані Інни “повернути борг” – на ту саму адресу, яку проніс крізь найстрашніше в історії Києва сорокаліття – і яку давно пора повернути в культурний обіг: Андріївський узвіз, 13, дім Листовничого…) І ще на ввесь вік запам’ятала Інна Василівна, як дев’ятилітньою, прийшовши гратись до булґаковської Льолі, вгледіла перед дзеркалом Булґакову-маму – та завершила туалет, вдоволено оглянула себе з усіх сторін і хвацько підморгнула дівчаткам: – Ничего бабец, а? Легко уявити, що для панської дитини ефект мусив бути десь такий, як коли б квартирантка зненацька впала рачки й загавкала (мене в дев’ять років теж такий дискурс би приголомшив, але тоді російська мова Києва ще не була настільки “простонародною”, як нині, і на сусіда з Тамбовщини ми, діти, ходили витріщатися цілим двором, а потім пошепки переказували почуті від нього “страшні слова”). І ось таке – ТЕЖ не прощається: коли ти працьовито, камінь по каменю, вибудовуєш любий тобі образ “професорського кабінету” як ВЛАСНОГО “духовного дому”, і вже й сам віриш, що ти професор Прєображенскій серед Шарікових, – а десь там, у місті, де ти народився і яке вважав своїм (а воно, кляте, “побігло до Петлюри”, – але ти його собі повернеш, перепишеш усе наново!), живуть люди, котрі бачили всю твою, так старанно зачищену, “шерсть” – і можуть і через півстоліття на згадку про тебе осміхнутись у тій нестерпно-чемній великопанській манері, що ти її так і не освоїв: хто, Мішка? Наш пожилець? Став знаменитим, кажете? Та що ви, як мило, він завжди такий невезучий був… Мораль, або ж сила Комплекси – дуже тяжка штука для життя, але дуже непоганий мотиватор для творчости. Українському булґакознавству пора всього-навсього перестати потурати комплексам покійного Булґакова так, ніби він і досі живий, – і тоді й його творчість відкриється новими (цікавезними!) гранями. Ширше – пора переставати бути “обласним філіалом” “общесоюзної” русистики (і це вже не тільки булґаковських студій стосується!). “Український слід” у російський культурі глибочезний і для доль її таки вирішальний – і ні з Москви, ні з Пітера ніхто його світові на яв не покаже: самі-самі… Але для цього слід як мінімум ЗНАТИ українську культуру. І не плутати місцями господарів – і квартирантів. А Василеві Листовничому пора нам, дорогі кияни, для початку хоча б меморіальну дошку повісити. На ЙОГО домі. Джерело: Радіо Свобода КиевVласть

В рамках воєнного циклу матеріалів KV, у якому українські солдати розповідають про життя на передовій , публікуємо історію бійця 93-ї механізованої бригади з позивним Ведмідь, який несе службу в селищі Піски під Донецьком. Все своє свідоме й несвідоме життя я був Ведмедем. Це - не тільки позивний. Це те, що супроводжує мене ще з раннього дитинства. До речі, вперше Ведмідь на війну ходив, коли мав усього лише вісім років. Якраз тоді почалися військові дії у Придністров’ї. Я узяв дідовий пістолет і виїхав прямим рейсом із дачного будиночка в Яремчі до Львова. Зрозуміло, тоді мене, малого, на війну не  взяли, сказали, що молодець і відправили назад до діда… Але цього разу, подорослішавши на двадцять два роки, у армію таки потрапив, можна сказати, з власної дурості. Точніше, погарячкував з візитом до військкомату у березні під час окупації Криму і спокійнісінько забув про це все. Довелося згадати про армію тільки в кінці червня. Якраз тоді прийшла повістка. Наміру “відкосити”, звичайно, не було, тільки думки -  на холєру ж я то робив… Тоді ще якраз на роботі починалася купа цікавих і важливих проектів. Усім своїм свідомо набрехав, що то на місяць, хоча ніхто особливо в те не вірив. А в крайній день перед виїздом умудрився загубити військовий квиток! Епопея його відновлення затягнулася на три дні. Зате шістнадцятого липня я - офіційно в армії. Кому як, а мені “там” насправді спокійніше. Маєш собі чіткі завдання, мусиш забезпечувати певний порядок. Звітуєш перед потрібними людьми, потрібні люди перед тобою звітують… Усе злагоджено, мінімальний адреналін при звичних речах. У цивільному житті роботу не закинув - працюю в online-режимі. Так само закуповую безпілотники, спорядження для свого підрозділу. Коли виникає потреба поїхати у Київ чи додому у Львів, починається справжній мозковий штурм: люди, ідеї, проекти, кількамісячні переговори з інвесторами… Постійні дзвінки, - доводиться тепер жити на два фронти. Хоча… То тільки під час першої відпустки, як приїхав додому у Львів, всі запитували “Як воно там, Ведмедю?”. Тепер ці два світи, - “тут” і “там”, - наче з’єднались. Відчайдухи зі Сходу Цікаво, що найкращі солдати, справжні відчайдухи, призвані саме з “сепарських” територій, зі Сходу. Вони ніякі там не українські націоналісти, їм, по суті, насрати на Україну. Вони навіть особливо не приховують, що при нагоді звалять і дизертують. Одначе, є в них якась така відсутність інстинкту самозбереження. Пофігізм і, водночас, культ керівника, який мотивує виконувати будь-які накази. Їм даси наказ, вони підуть і зроблять без зайвих питань і рухів, які зазвичай виникають у мобілізованих з Центру чи, особливо, з Заходу. Їх не лякає нічого, навіть смерть. Вб’ють? Ну і хрєн з ним! Така доля... Читайте также:  Дневник солдата. Небо и Земля “Правого Сектора” До того ж, зарплати у них реально які маленькі: 3-4 тисячі гривень. Для них то нормальна сума! Часом бувають якісь там нарахування і премії, а підвищення доводиться буквально “вибивати”.  Якусь там тисячу відправлять дружині, для якої та тисяча, знову ж таки, - це непогано. А на решту грошей зможуть бухати… На себе вони ж нічого не витрачають. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  Самозабезпечення і самозахист У нас витрати нічогенькі. Спорядження беремо зі Штатів. Бо розвідникам потрібно щось серйозніше і якісніше ніж “стандарт”. Тому доводиться шукати спонсорів або витягувати кошти зі своїх “ведмежих” кишень. Бо чотири з гаком тисячі гривень коштує тільки форма сама - штани і куртка. Хороше, повне спорядження з нормальним бронежилетом, берцями тощо - це мінімум тисяча доларів. Спорядження снайпера - двадцять-двадцять п’ять тисяч коштує. Форма і берці - по сто п’ятдесят доларів, зимова термобілизна - двісті доларів, літня - сто доларів, нова каска - триста-чотириста доларів (крайній раз купували ізраїльські по чотириста п’ятдесят за штуку). Для снайперів зорова труба - три тисячі доларів, тепловізійний приціл - вісімдесят тисяч доларів… А держава не може забезпечити навіть нормальної логістики. Наприклад, деякі хлопці отримують по одному броніку на двох особливо на блок-постав другої, третьої лінії, і ним на чергуваннях міняються. Зате у танкістів їх валом! Існує навіть жарт, що можна походити десь біля танкістів і обов’язково знайдеш викинутий бронік, бо танкістам його навіть піднімати лінь. А взагалі, після того, як я сюди потрапив, зробив для себе чіткий висновок: потрібно вводити закон про цивільну зброю. Це справді дуже стримує. Будь-який ідіот, який у цивільному житті не може ступити кроку без того, щоб комусь натовкти пику, там буде дуже обережний і розумітиме, що йому в будь-яку хвилину можуть дати відповідь, якщо він почне бикувати. Тим паче, ніде правди діти, кількість нелегальної зброї зараз суттєво виросла. Хоча і контроль на блок-постах посилився, одного солдата можуть обшуковувати до трусів, а іншого - просто ненав’язливо запитати. Коли перед Новим роком їхав зі спонсором та хлопцями з “Правого Сектору”, - всього нас приблизно дванадцять, - то стволів було більше, як людей. У кожного - по автомату. А от дозвіл був тільки на один автомат і три снайперські гвинтівки. Так от, показую оці дозволи, кажу, що все офіційно, пропускають без обшуку. Та й часто просто запитують щось на кшталт: “Заборонене щось везеш?” і все. Звичайно ж, не везу я нічого такого... Пропускають, так би мовити, за чесне слово. Будь-який солдат, напевне, звідтіля собі якусь там гранату потягнув. Російські військові у “відпустці” Після Дня Незалежності почалися проблеми під Іловайськом, але якось дійшло на рівні чуток, що десь там стріляють... У нас “веселощі” почалися 26 серпня. Вперше тоді побачив кадрових російських військових. “Взяли” чотирьох російських десантників, 98 повітряно-десантна дивізія. Троє розповіли, що вони на навчанні у Ростовській області і взагалі нічого не знають, “заблукали” і т.д. Кажуть, що їх арештували в полі і мусять тепер відпустити. Перший каже, другий каже те саме, далі третій… Зате четвертий зламав систему: “Я Вас, хохлов, ненавижу, резал и буду резать”. Оце, думаю, молодець! У таких випадках росіян відразу забирають СБУшники. Були проблеми (зараз їх уже, щоправда, нема) з місцевими алкоголіками, сидільцями всякими там… Їх треба було передавати міліції, а міліція по них їхати не хотіла. Вони по місяцю сиділи в нас, їли нашу їжу, спали собі, відпочивали, доки їх не заберуть все-таки в СІЗО. Якщо вже міліціонери казали, нахер вони потрібні, то ми самі звідки знали куди їх дівати? Доходило до сорока затриманих. На органи, як про нас  російське ТБ пліткує, не здасиш. Там такі “кадри”, що вже й органів толком немає)). Коли перескочили в котеджне містечко Водяне біля Пісків, там траплялися достатньо поважні люди - депутати, заступники міністрів тощо. Деякі з них приїжджали дивитися, як там їхні котеджі. Причому, живуть вони в Донецьку. З деякими з них доводилося спілкуватися безпосередньо. Нам вони втирали, мовляв “Хлопці, ми за вас!”. Зрозуміло, що коли приїжджали в Донецьк, говорили що за “них”. Це було очевидно, ніхто навіть уваги не звертав. Цим людям просто хочеться, щоб воно все закінчилося.   Читайте также: Дневник солдата. 100 рецептов “Мивины” на каждый день и к праздничному столу Емоції війни Багато людських якостей війна “витягує” нагору. Можна розуміти, з ким ти маєш справу. Потім це все перенести на цивільне життя. І прецедентів до холєри - як проблемних, так і нормальних. А взагалі градієнт емоцій досить дивний. По-перше, війна - це весело. Цілими днями тільки те й робимо, що ржемо. Причому, з чого ржемо, сказати дуже важко. Як кажуть, хто в армії служив, у цирку не сміється. Коли виходиш у цивільне життя і тобі хтось розказує якийсь жарт, воно вже навіть не сприймається. По-друге, війна - це нудно. Рятуються від цього, хто як може. Мені, щоб не так сильно гарчати від нудьги, треба все забити книгами - всі сумки, гаджети… Велика проблема на війні - пиятика. Багато необґрунтованих втрат саме через алкоголізм. Був якось раптовий обстріл, а на блок-посту наш народ бухав. Почали ховатися, - хто в бліндажах, хто в танк. Один у нетверезому стані забирався на танк, спіткнувся, упав, зламав шию. Отака бойова втрата - загинув героєм. Багато бійок по “синьці”. Воно і зрозуміло - коли ти п’яний у екстремальних умовах, тебе все напружує і збуджує навіть недобре слово... Б’ються здебільшого “свої”, - епічних бійок між представниками різних підрозділів нема. Було якось, що один хлопчина набухався до “білочки”, а інший його почав заспокоювати. І той, що п’яний, раптово вирішив стріляти. На щастя, обійшлося без втрат, -  автомат заклинив. Бунтівника потім добряче скрутили. Людський ландшафт Влітку у Пісках ще лишалося 400-500 людей: пенсіонери, епічні пофігісти, алкаші, люмпен усілякий. Здебільшого - люди, в яких нема грошей і нема куди піти. Сидимо в засідці. Чекаємо, поки вийдуть із будинку сєпари. В цей момент з сусіднього будинку вийшов дідок. Стоїть, роздивляється навколо… Ми йому: “Діду, зараз тут стріляти будуть, іди звідси”. А він: “Та що мені стане, мені вже сімдесят п’ять років, я постою...”. Кричати ж на нього не будеш, а він собі став і стоїть. Відійшов тільки тоді, коли почався мінометний обстріл. Один дебіл нам доповів про те, що у п‘ятиповерхівці в Пісках начебто живуть сєпари. Як виявилося, там  жила в три чи чотирикімнатній квартирі багатодітна родина з п’ятьма дітьми. Вони до останнього нікуди не хотіли їхати, мовляв, “ми тут живемо і нікуди  більше не хочемо”. Виперли їх тільки після зимових подій. Батьки тих п’яти дітей, напевне, крім того, що робити дітей, більше нічого не вміють в цьому житті… Таке враження, що до самого факту війни ці всі люди звикли дуже швидко. В Красноармійську познайомився з представниками місцевої “еліти”. Кожного вечора вся оця містечкова еліта з дружинами і коханками збирається у барі, який хачі тримають. Розмовляють про життя, жеруть шашлик і роз’їжджаються по домівках. Коли мене запросили на цю тусовку, дуже весело поспілкувалися з одним депутатом, трохи не побилися. А депутат - такий собі напіврекетир з дев’яностих. Категорично не сприймає навколишню дійсність, мовляв, нафіга та війна, скоріше б це все закінчилось, жили тут добре і так і далі треба. Добряче з ним почублися, особливо коли я сказав, що всі шахти - то тягарі на шиї економіки і їх треба позакривати. Зате наступні рази коли приїжджав, він показував на мене пальцем і розповідав щось на кшталт “Ось єдиний мій улюблений бандерівець, який мене розуміє”. Самому досі цікаво, невже в стусанах і проявилося це порозуміння? Я й далі залишаюся такої ж думки щодо шахт - люди ж на них просто схиблені. Вони нічого не бачать крім своєї шахти! Поза межами цієї  шахти вже життя нема. Шахта працює - от і добре. Тотальна зашореність.  Мовляв, нормально ж працювали,  для чого щось міняти... І це при тому, що усе місто завішане українськими прапорами. Всі начебто патріоти, а коли сидиш у їх компанії - сєпар на сєпарі. І навіть не совок, а пекельна містечковість. От такі суб'єкти пересуваються по контрольованих хунтою територіях... Доколє? А якщо серйозно, важко уявити бійця ДНР в українському прапорі, навіть як жарт… Цікавий персонаж - коханка начальника шахти, 23-річна типова провінційна білявка. Ходить в червоних сукнях, вчиться у Дніпропетровську на “заочці”. Розповідала про те, що їм задали якусь хрєнь незрозумілу в “екселі” зробити. Каже, що буде платити, бо не знає, що з якого боку до того “Екселю” підступитися.  Головний економіст шахти (!), на секундочку… Коли за столом пішла мова про політику, мене запитали, звідкіля приїхав узагалі, бо ж у російськомовній компанії один українською спілкувався. Кажу, що зі Львова, а ця дівчина видає перл на-гора: “То-то я смотрю у вас акцент какой-то!”. Отоді мене порвало... Доставка дівчат Наші блок-пости для місцевих дівчат - то як дискотека. Вдень вони сюди постійно приходять, приносять солдатам їжу, підгодовують, звісно, знаходять собі когось. І всі, до речі, тут знають, хто з дівчат на який блок-пост ходить. У них там за те ледь не бійки!  А все тому, що їм банально нема чим зайнятися. Тусування на блок-посту - це як похід у клуб. Дехто на дівках тут заробляє. Заправляв якось машину не у своєму підрозділі, а в заправника танкістів. Він, очевидно, вирішив, що я - не та людина, яка завадить його “угоді”. І вирішив не церемонитися, озвучуючи вголос деталі  “переговорів” - кого, куди і за які гроші підвезти, те, се...  Паливозаправники, крім того, що тягають наліво купу соляри, заробляють доставкою дівчат. Цікава ситуація у містечку Краматорськ. Вечорами, до підсилення режиму несення служби, бари були забиті компаніями вояк з дівчатами. Причому, дівчата зазвичай - відбиті сепаратистки і фанатки “русського міра”. Але там для них українські військові - це найбільш привілейована верства населення, бо гроші є, в принципі, тільки у них. Торт для Ведмеда Деколи, коли мені холодно, я уявляю себе ведмедем і мене гріє вигадане хутро. А взагалі, є на світі люди які вміють вчасно підняти настрій, велике їм за то дякую! Сидів собі Ведмідь в кафе і дві з гаком години, наярював на різні номери від замміністра МВС до працівників митних постів щодо завислих в надрах бюрократичного монстра 4-х посилок зі всіляким військовим спорядженням, що закупили в Сполучених Штатах для мене. І кінця-краю тим дзвінкам не було. А я все більше агрився і практично вирішив, що митники - то найкраща дієта для Ведмеда... І раптом мені принесли ТОРТ! З подякою від когось з відвідувачів закладу))) Ми обов'язково переможемо! Дякую ще раз всім хто допомагає наблизити цю перемогу, навіть тортом))) І нам відкрилось під Савур-Могилой поле Вже по осінньому жовтаве й голе Стояли ми на пам'ятнім узвишші Застигли в тиші небо і земля Здавалося, в цій величавій тиші Історія ледь чутно промовля... Як в сорок третьому - снарядами Розорені поля - давали спокій Хлопцям українським - які серцями Мовили слова: "Назад ні кроку! Ззаду нас - Москва!" І віку не пройшло - як знову Були снарядами - засіяні поля Серця юнацькі - розрива залізом Козацька мужність й сила проросла В останню мить Савурко новий промовля: "Вперед за волю! Чекай нас Москва!" (Ведмідь, 12.05.2015) Записала Оксана Мельник КиевVласть

В Киеве сложилась ситуация, когда родителям деток, чтобы попасть в детский сад, необходимо занимать очередь за несколько лет до планируемого события. Так, по состоянию на май 2015 года первоочередного устройства в дошкольные учебные заведения Киева требуют более 14 тысяч детей. Об этом KV стало известно из интервью заместителя председателя КГГА Анна Старостенко порталу "Gazeta.ua"  Старостенко отметила, что причины такой переполненности достаточно объективны.

Активісти, які своїми силами облаштували у 2014 році Сквер Небесної сотні по вулиці Михайлівській, 24-26, дізналися про рішення судів, що залишають в силі плани будівництва на місці Скверу готельно-офісного центру. Історія Скверу – це продовження історії Революції гідності. З грудня 2013 року по лютий 2014 року жителі вулиці Михайлівської опинилися в центрі боротьби. Вони годували людей, що ховалися від переслідування в Монастирі, давали притулок пораненим. Вулиця Михайлівська стала "дорогою життя", по якій люди приходили на допомогу Майдану, машини швидкої допомоги вивозили поранених і, на жаль, загиблих.  Вдень 18 лютого, коли вже розгорталася трагедія у Маріїнському парку та на прилеглих вулицях, але ще не розпочалася атака на Майдан, хлопці з Самооборони взялися демонтувати паркан, що огороджував занедбану будівельну ділянку у самому серці Києва.  Секціями паркану вони хотіли зміцнити барикади Майдану. Але розпочався штурм і вони були вимушені припинити роботу, щоб зайняти свої позиції в лінії оборони. Ми не знаємо їх подальшої долі. А от паркан за наступні дні і ночі протистояння остаточно демонтували вже інші самооборонівці та кияни, які прямували на Майдан.  Підняти одну секцію могли лише шість міцних чоловіків, але, іноді, навіть четверо здіймали залізо як пір’їну, щоб скоріше укріпити барикаду, можливо, врятувавши цим чиєсь життя. Побачити секції паркану можна було ледь не на кожній барикаді.  З 2007 року паркан приховував стихійний смітник в центрі міста. Мешканцям двору першим відкрився весь жах занедбаної землі: джунглі самосіву, ями, будівельне та побутове сміття, трупи безпритульних собак і щурів, пусті пляшки горілки та використані шприці. І це під боком Михайлівської площі та Собору. Спроба знайти власника землі і попросити його навести лад виявилась невдалою. Громаді все довелося робити самій.  Так виглядав сквер до того, як за нього взялись активісти    21 лютого була створена сторінка в соціальній мережі Facеbook (Город-сад), а вже 1 березня 2014 року кияни своїми силами прибрали гори сміття із земельної ділянки.  Місцевий ЖЕК надав вантажівки для вивезення сміття. Ініціативна група цього ж дня ухвалила рішення присвятити свою роботу з відновлення історичної справедливості Небесній Сотні.  активісти прибрали сміття, висадили дерева на місці стихійного звалища  Але одразу було досягнуто згоди і про те, що у Сквері не буде пам'ятників чи меморіалів, адже свободу неможливо залити в бетон. Свобода – це молоді дерева, квіти, дитячий сміх, щоденна праця людей із створення квітучого саду і робота над відновленням справедливості – над поверненням землі киянам.  Герої загинули за те, щоб країна змінилася на краще, щоб закони захищали справедливість, а не владу та гроші. Мешканці двору та небайдужі кияни, які приєдналися до них, вирішили, що саме зміна своїми силами цієї ділянки із смітника на сад і стане присвятою загиблим героям. З березня силами ініціативної групи та волонтерів з усієї України смітник спочатку перетворився на чисту ділянку, а потім був створений і Сквер Небесної сотні: висаджено сад, газон, квіти, громадський город для дітей, розбито доріжки, сучасними українськими художниками створено унікальний дитячий майданчик, стіни навколо саду прикрашено роботами Андрія Єрмоленка – актуалізованим Тарасом Шевченко. Дерева у Сквері висаджували і родини Героїв Небесної Сотні.  Сквер по вулиці Михайлівській. До і після  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  Неодноразово порушувалося питання щодо законності відчуження в 2007 році землі в історичній частині міста, яка є буферною зоною ансамблю Софії Київської, знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Для громади завжди логічним та законним використанням ділянки було збереження історичного скверу (він так і називався – Сквер по вулиці Михайлівській), місця для проведення дозвілля дітей та дорослих.  Нині у сквері бігають діти      З 2007 року мешканці прилеглих будинків зверталися до компетентних органів з метою встановлення власника ділянки, притягнення його до відповідальності за створення антисанітарних умов, але посадові особи Київської міської державної адміністрації, зловживаючи владою та службовим становищем не реагували на їх звернення.  Посадові особи свідомо вводили місцевих жителів в оману, повідомляючи, що вказана земельна ділянка лише передана в оренду на 10 років ТОВ "УКРінвестресурс" в 2007 році. Хоча, як стало відомо пізніше, в тому ж 2007 році ділянка була продана ТОВ "УКРінвестресурс", а пізніше право власності на ділянку перейшло до ТОВ "М-Плаза", яке, у свою чергу, продало її ТОВ "ГРІН ПЛАЗА".  Таким чином, громада дізналася, що незаконно, без громадських слухань особливо цінна земля зеленої зони в межах існуючого парку (ансамбль Софії Київської), рішенням Київської міської ради від 08.02.2007 року №124/785 була передана у довгострокову оренду, а рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 №481/1142 була продана ТОВ "УКРінвестресурс".  В травні 2014 року в прокуратуру було подано 2 заяви про оскарження в суді договорів оренди і купівлі-продажу та повернення земельної ділянки за адресою вул. Михайлівська 24-26 у власність міста: від Народного депутата Андрія Шевченка та голови ініціативної групи мешканців будинків №№11, 13 по вул. Трьохсвятительській та №№22-а, 22-б, 24-а, 24-в по вул. Михайлівській, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, професора О.П.Мінцера.  Під час прийому документів заявників було запевнено, що прокуратура інформуватиме про судові засідання і буде запрошувати на них. Також прокурор повідомив, що такі суди тривають роками.  Але для забудовників ділянка на Михайлівській очевидно є занадто ласим шматком, адже розглядаючи справу щодо неї, суди почали працювати напрочуд швидко. Декілька днів тому стало відомо, що справа вже знаходиться на розгляді у Вищому господарському суді України, а у скаргах прокурору було відмовлено у Господарському суді м. Києва та Київському апеляційному суді.  Проект забудови на місці скверу Небесної Сотні Як ми дізналися з рішення Господарського суду м.Києва, заявників не було визнано третьою, чи зацікавленою стороною.  Жодного разу заявників не було поінформовано про судові засідання та не запрошено на них. Можливо, прокуратура умисно не допустила до розгляду справу заявників, щоб тим самим уникнути розголосу та свідомо програти справи в суді. Отже, інтереси киян та родичів Героїв Небесної Сотні було свідомо проігноровано.  Але повністю враховано інтереси власника ділянки - ТОВ "ГРІН-ПЛАЗА". Хто стоїть за цією компанією нам невідомо. Відомо лише, що проект готельно-офісного центру було розроблено бюро "Архіматика".  Заявників було свідомо усунуто від розгляду справи, адже в умовах активного висвітлення процесу створення СКВЕРУ НЕБЕСНОЇ СОТНІ в ЗМІ, незаконне рішення суду без врахування думки киян було б неможливим.  Ми розуміємо, що коли йдеться про мільйонні готелі, офіси, клубні будинки, забудовнику байдужі сквери, дитячі майданчики та пам'ять про загиблих. Але люди небайдужі. І час змінився. У Сквері вже регулярно проводяться події, які збирають багато людей та привертають увагу ЗМІ: толоки, Свято висадки громадського городу, Свято збору врожаю, Різдвяна казка у Сквері, Весняні забавлянки у Сквері, реалізовано мистецькі проекти "Більше ніколи" та "Кольоротест". Ми і далі проводитимемо такі заходи.  Одна секція паркану повернулася з барикад вже як самостійний мистецький об'єкт. За час перебування між Хрещатиком та Європейською площею секція прожила своє революційне життя. На ній з’явилися відбитки взуття людей, тризуб, напис "Слава Україні", штрих-код продуктів російського виробництва та вірш про Небесну сотню. Після встановлення секції у Сквері невідома людина приклеїла вірш про загиблих героїв…  Під час демонтажу барикад Майдану у Сквері опинилися каска з висадженими в ній квітами та запискою: "Бережіть цю каску. Вона полита кров’ю героїв" і хрестиком, які носили активісти Майдану. Сквер сам собою, без будь-яких постанов та розпоряджень, став місцем щирого прояву почуттів киян.  Взимку в сквері теж бавляться діти  Неофіційно ця територія вже загальновідома як Сквер Небесної сотні. Сквер відмічено на діаграмах та включено до описової частини Міжнародного відкритого конкурсу "Територія гідності", який проводить КМДА.  Але перетворення території гідності на територію капітальної забудови стає справжньою загрозою. Ми продовжимо боротися за Сквер Небесної сотні і захистимо його, тому що він став символом того, що завдяки єднанню людей зміни на краще можливі.  Якщо ми можемо змінити на краще вулиці і двори, то можемо змінити і країну. Питання лише в тому, на чиєму боці у цій боротьбі буде влада – мер, прокуратура, суди. Джерело: "Українська Правда" КиевVласть

В Киеве, на Софийской площади, открылся IV Всеукраинский фестиваль писанок, который начал серию общегородских мероприятий к Пасхе. Как стало известно KV из сообщения пресс-службы КГГА, во всех районах города также пройдут различные интересные мероприятия, в частности, мастер-классы по росписи писанок. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  По словам заместителя председателя КГГА Анны Старостенко, городские власти подготовили насыщенную программу. В частности, в детских библиотеках, школах, домах детского творчества города состоятся тематические книжные ярмарки, часы духовности, выставки писанок и концерты духовной музыки. ЗАХОДИ, які відбудуться у районах міста Києва з нагоди свята Світлого Христового Воскресіння (Великодня) у квітні 2015 року   № п/п Назва заходу Дата Місце проведення ГОЛОСІЇВСЬКИЙ 1. Виставка-побажання “Великдень – світле і рідне свято життя” 01-20.04.2015 Бібліотека ім. М. П. Стельмаха 2. Книжкова виставка-привітання “Так натхненно дзвонять православні дзвони!” 06-15.04.2015 Бібліотека №142 для дітей 3. Книжкова виставка “І буде радісне осяйне воскресіння” 06-19.04.2015 Бібліотека “Деміївська” 4. Виставка творчих робіт “Писанка мальована – з любов’ю подарована” 06-20.04.2015 Бібліотека №142 для дітей 5. Година народознавства “На дзвіниці дзвонять дзвони Великодні, голосні – всюди втіха, всюди гомін, всюди радісні пісні” 07.04.2015 16:30 ДЮК “Віночок” ЦС “Щасливе дитинство” 6. Народознавча бесіда “Веселково на Великдень сонце виграє” 08.04.2015 Бібліотека ім. Наталі Забіли для дітей 7. Майстер-клас “Писанкові очі Всесвіту” 09.04.2015 Бібліотека ім. М.П.Стельмаха 8. Книжкова виставка “Великдень” 09.04.2015 Бібліотека ім. М.В.Гоголя 9. Майстер-клас “Магічні писанки” 09.04.2015 16:00 ДЮК “Веселка” ЦС “Щасливе дитинство” 10. Віртуальна розвідка “Великдень: традиції світу” 09.04.2015 17:00 ДЮК “Веселка” ЦС “Щасливе дитинство” 11. Перегляд літератури “Весна красна наступає – Великдень благословляє…” 10.04.2015 Бібліотека “Чапаєвка” сімейного читання 12. Народознавча година “Сяйво Великодньої писанки” 10.04.2015 Бібліотека № 15 для дітей 13. Година духовності “Світлого всім Великодня!” 10.04.2015 Бібліотека №142 для дітей 14. Бесіда “Кошик Великодній” 10.04.2015 Бібліотека ім.В.А.Симоненка для дітей 15. Година народознавства “Великий день, Великий день!” 10.04.2015 17:00 ДЮК “Романтик” ЦС “Щасливе дитинство” 16. Виставка дитячих малюнків “Розмалюю писанку, розмалюю…” 10-30.04.2015 Бібліотека ім.М.Т.Рильського 17. Урок народознавства “Линуть дзвони із небес, Христос воскрес!” 11.04.2015 Бібліотека “Деміївська” ДАРНИЦЬКИЙ 18. Участь учнів закладу у міському фестивалі “Писанок-2015”, конкурс малюнку “Свято Великодня” 01.04.2015 -03.04.2015- Дитяча художня школа № 11 (вул. Ілліча,15-А) 19.  Святковий захід для членів клубу “Молоді серця” “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!” 10.04.2015 12.00 Культурно-мистецький центр (вул. Ревуцького,6) 20. Засідання клубу “Здорового довголіття в мегаполісі” з теми: “Українські народні традиції на Великдень”. 11.04.2015. 11.00 Культурно-мистецький центр (вул. Ревуцького,6) 21. Народознавча година “В небі, в зоряній безодні тануть дзвони Великодні” 11.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека №157 (вул. Вербицького,9-Ї) 22. Засідання гуртка “Дивоцвіт” – етностудія “Христос воскрес! Воскресне й Україна!” 11.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека ім. З. Космодем’янської (вул. Вереснева,9) 23. Народознавча вистава “Великодня казка” 11.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека №117 (вул. Кошиця,9-а) 24. Бесіда біля книжкової виставки “Завітала Пасха красна” 12.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека ім. А.Чехова (вул. Поліська,6) 25. Майстер - клас “О, писанко! Ти символ України! Любові й миру вірна берегиня! Ти – Воскресіння весняний цілунок! Ти мамин Великодній подарунок!” 12.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека №160 (прос. Григоренко22/20) 26. Народознавча година “Незвичайний день сьогодні – день святковий, Великодній” 12.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека №143 (вул. Леніна,39-а) 27. Година духовності “Весна іде, наповнена чудес, Христос Воскрес!” 12.04.2015р. час проведення буде узгоджено Бібліотека ім. Г.Квітки – Основ’яненка (вул. Завальна,1-в) 28. Виставка Великодньої атрибутики “Веселкою на Великдень сонце виграє” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №159 (вул. Заслонова,18) 29. Виставка - свято “Христос воскрес! Радійте люди!” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека ім. Ю.Смолича (вул. Здолбунівська,3-А) 30. Народознавчий календар “Іде Великдень світлий по Землі” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №133 (вул. Олійника,10) 31. Книжкова експозиція “Радіймо, друзі, Великодня казка гаївкою хай серце звеселя!” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №160 (вул. Григоренко 22/20) 32. Краєзнавча експозиція “Великодня райдуга” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №156 (вул. Бажана, 9-є) 33. Виставка дитячих малюнків “Писанкові очі Всесвіту” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №117 (вул. Кошиця,9-а) 34. Книжкова виставка “Великодні традиції: історія свята” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека імені С.Руданського ( вул. Ревуцького,6) 35. Книжкова виставка “В день щасливий серед квітня, навесні Христос воскрес” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №157 (вул. Вербицького,9-і) 36. Виставка дитячих саморобок “Великоднє диво” 6.04.2015 – 12.04.2015 Бібліотека №143 (вул. Леніна,39-а) 37. Шкільна виставка учнівських робіт та участь у творчому заході “Писанкове воскресіння”. 06.04.2015-24.04.2015 Дитяча школа мистецтв № 9 (вул. Леніна,39-а) 38.  Святковий захід для членів клубу для молоді з обмеженими можливостями “Гармонія” “ з днем Великодня” 18.04.2015р. 14.00 Культурно-мистецький центр (вул. Ревуцького,6) 39. Шкільна виставка творчих робіт учнів школи “Великодні дзвони” протягом квітня Дитяча художня школа № 11 (вул. Ілліча,15-а) 40. Виставка творчих робіт учнів художнього відділення “Великодні фантазії” протягом квітня Дитяча школа мистецтв № 9 (вул. Леніна,39-а) 41. Міський конкурс дитячих творчих робіт художніх шкіл м. Києва “Писанкове Воскресіння”. квітень Дитяча художня школа № 11 (вул. Ілліча,15-а) ДЕСНЯНСЬКИЙ 42. Народознавча виставка “На Великдень, в день великий”. 1-20.04.2015 Бібліотека для дітей ім. В.Кучера 43. Тематична полиця “Свята паска йде до хати – Будемо Великдень святкувати”. 6 – 15.04.2015 Бібліотека для дітей №115 44. Виставка-вітання “Нехай по всій лунає Україні: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”. 6 – 16.04.2015 Центральна районна бібліотека №141 45. Книжкова виставка “Писанковий дивосвіт”. 7 – 15.04.2015 Бібліотека для дітей ім. Ю.Гагаріна 46. Тематична розкладка “Нехай по всій лунає Україні: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”. 7 – 22.04.2015 Бібліотека-філія №1 47.  Майстер-клас у рамках творчої майстерні “Сонечко” “Подарунки до Великодня”. 8.04.2015 Бібліотека для дітей ім. Ю.Гагаріна 48. Майстер-клас “Яйце-мальованка”. 9.04.2015 Бібліотека для дітей №115 49. Майстер – клас “Великдень природи, Великдень душі” (за проектом “Два храми, що духовністю єдині”). 9.04.2015 Бібліотека ім. С.Олійника 50. Тематична виставка “Христос воскрес!”. 7 - 17.04.2015 Бібліотека №119 51. Книжкова виставка “Ясний Великдень на землі приніс нам янгол на крилі” (з циклу “Без коріння саду не цвісти”). 10-20.04.2015 Бібліотека для дітей №119 52. Відвідування святкових богослужінь у храмах Деснянського району.     ДНІПРОВСЬКИЙ 53. Майстер-клас “Світле свято Пасхи” 03.04.2015 12:00 Бібліотека №118 (вул. Малишка, 25/1) 54. Майстер-клас “Пасхальна веселка” (Гурток “Місто майстрів”) 04.04.2015. 13:00 Бібліотека ім. П.Усенка (вул. Серафимовича, 7) 55. Майстер-клас “Писанкове Воскресіння” 04-05.04.2015 ДШМ №6 ім. Г.Жуковського (бульв. Верховної Ради,15) 56. Майстер клас “Знесла курочка яєчко!” 06.04.2015 12:00 Бібліотека ім. В.Сосюри (Харківське шосе, 13) 57. Майстер-клас “На Великдень сонце грає” (Клуб “Промінчик”) 08.04.2015 12:00 Бібліотека ім. П.Усенка (вул. Серафимовича, 7) 58. Майстер-клас по виготовленню писанок “Великодній оберіг” 09.04.2015 12:00 ЦРБ ім. П.Тичини (вул. Луначарського, 24) ПЕЧЕРСЬКИЙ 59. Комплекс заходів „Христос народився!” Квітень 2015 р. ЦРБ,філії 60. Книжкова виставка „І сонце світить нам з небес – Христос народився” Квітень 2015 р. ЦРБ 61. Книжкова виставка „Великодні дзвони чути в кожнім домі” Квітень 2015 р. Бібліотека ім. І.Кудрі 62. Книжкова виставка Світле свято Великодня” Квітень 2015 р. Бібліотека для дітей №8 63. Бесіда „Писанковий всесвіт” Квітень 2015 р. Бібліотека для дітей „Веселка” 64. Бесіда „Сяють наші писанки, як весняні квіточки” Квітень 2015 р. Бібліотека для дітей ім. А.Макаренка 65. Бесіда „Ясний Великдень на землі” Квітень 2015 р. Бібліотека для дітей ім. М.Трублаїні 66. Конкурс на краще знання приказок „Дороге яєчко до Великого Дня” Квітень 2015 р. Дитячі бібліотеки ПОДІЛЬСЬКИЙ 67. Конкурс „Писанкове Воскресіння” Квітень 2015 р. Дитяча художня школа №4 68. Відкритий урок писанкарства Квітень 2015 р. Дитяча художня школа №4 69. Підготовка та проведення мистецького свята „Писанкове Воскресіння” 1 – 10.04.2015 Дитяча художня школа №10 70. Перегляд літератури „Великодні передзвони” 02.04.2015 Центральна районна бібліотека ім. І. Франка 71. Виставка-свято „Святкові дзвони Великодня” 06.04.2015 Бібліотека ім. О. Грибоєдова 72. Виставка-свято „Воля Божа нам з небес: Христос Воскрес!” 06.04.2015 Бібліотека № 123 73. Фольклорно-етнографічна виставка „Благословення сходить з небес! Христос Воскрес!” 07.04.2015 Бібліотека ім. А. Головка 74. Майстер-клас „Чарівне яєчко” 08.04.2015 Бібліотека № 123 75. Книжковий дивограй „Весняне сонечко з небес – Христос Воскрес!” 08.04.2015 Бібліотека ім. К. Чуковського 76. Книжкова виставка „Свято свят і торжество торжеств” 08.04.2015 Бібліотека ім. О. Копиленка 77. Майстер-клас „Великодні декори з яєць” 09.04.2015 Бібліотека ім. С. Айні 78. Виставка виробів народних умільців „Йде Великдень до нас з писанками” 09.04.2015 Бібліотека ім. Джамбула 79. Виставка-свято „Весна тепло дарує, Великдень світлий нам звітує” 09.04.2015 Бібліотека ім. Ю. Збанацького 80. Майстер-клас „Писанковий рай” 09.04.2015 Центральна районна бібліотека ім. І. Франка 81. Народознавча година „В наших писанках Великдень дзвоном трепетним луна” 09.04.2015 Бібліотека ім. Валі Котика 82. Свято писанки „Писачок у віск пірнув – яєчко візерунком огорнув” 10.04.2015 Бібліотека ім. О. Копиленка 83. Майстер-клас „ Писанки святкові, різнокольорові. Ми їх розписали, вам подарували” 10.04.2015 Бібліотека ім. Ю. Збанацького 84. Духовне свято „Христос воскрес! Сьогодні й сонце не заходить, а сяє й сяє із небес!” 14.04.2015 Бібліотека ім. Ю. Збанацького СВЯТОШИНСЬКИЙ 85. Концерт духовної музики “Великодні пісне співи” за участю учнів вокально-хорового 17.04.2015 Київська дитяча музична школа № 23 86. Цикл народознавчих заходів Квітень 2015 р. Бібліотеки Централізованої бібліотечної системи “Свічадо” 87. Години народознавства “Пасхальне свято у відображенні художньої літератури”, “Великодня писанка – символ Воскресіння”, “Славимо Великодень”, “Чому на землі так святково сьогодні? Бо з неба зійшло Воскресіння Господнє!” для широкого кола користувачів  6 – 15.04.2015 Бібліотеки ім. Махтумкулі, ім. В. Стефаника,бібліотеках “Джерело” та “Книжкова світлиця”; 88. Вечір народознавства “Славимо Великодень!” для широкого кола користувачів 10.04.2015 Бібліотека ім. В.Стефаника 89. Бесіди “Великий день Пасхальний”, “Христос воскрес! радійте діти” для дітей 10.04.2015 Бібліотеки “Промінець” та ім. М.Дубова 90. Книжкова виставка “Як Великодень на дворі, то й писанки на столі” із проведенням майстер-класів із розпису Великодніх писанок з 8 до 15.04.2015 2015 року у Центральній районній бібліотеці Централізованої бібліотечної системи “Свічадо” 91. Бібліотечні зустрічі “Свято єдності родини” для широкого кола користувачів 9.04.2015 2015 року Бібліотека ім. О.Герцена 92. Літературний калейдоскоп “Христос воскрес! Радіє світ” для юнацтва  8 – 15.04.2015 2015 року Бібліотека ім. Н.Рибака СОЛОМ’ЯНСЬКИЙ 93. Виставка інсталяція “Озвались дзвони Великоднi” 09. 04. 2015 ЦРБ 94. Книжкова виставка “Христос воскрес! Радіє світ!” 09. 04. 2015 Бібліотека ім. М.Лермонтова 95. Виставка-привітання “Великодні дзвони” 09. 04. 2015 Бібліотека ім. Гончара 96. Святкова виставка “Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!”(Великдень) 10. 04. 2015 Бібліотека ім. Довженка 97. Книжкова виставка Світле Воскресіння – принесло нам спасіння (Великдень) 10. 04. 2015 Бібліотека ім. Бажана 98. Тематична виставка літератури “Весна воскресла на полями і нам Великдень принесла” 14.04.2015 ЦРБ 99. Народознавча година “Великодній передзвін” 9. 04. 2015 Бібліотека №11 100. Великоднє свято “Да воскресне Бог!” 9. 04. 2015 Бібліотека ім. Чкалова 101. Виставка-привітання “Христос Воскрес! Співають наші душі!” Квітень 2015 р. Бібліотека ім. Новікова-Прибоя 102. Виставка писанок “Великдень –земне причастя небом” Квітень 2015 р. Бібліотека №13 103. Майстер-клас з виготовлення витинанок “Великоднє мереживо” 9. 04. 2015 Бібліотека ім. П.Вершигори 104. Виставка-композиція “Кольорова палітра писанки” Квітень 2015 р. Бібліотека ім. Чапаєва 105. Майстер клас “Писанка як символ початку Всесвіту” 9.04.2015 ЦРБ 106. Виставка витинанок “Величне свято Воскресіння” Квітень 2015 р. Бібліотека ім. П.Вершигори ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ 107. Виставка-подорож “Весна духовна: Великодні традиції в Україні та світі” 08.04-18.04 Бібліотека ім. І. Котляревського 108. Майстер-клас “Писанки мальовані, писанки чудові” 09.04.2015 Бібліотека ім. І. Котляревського 109. Майстер-клас “Про що розповідає писанка” 09.04.2015 Бібліотека ім. А.Міцкевича за участі ГО інвалідів “Джерело натхнення” 110. Народознавча година “Дзвонять дзвони величально” 09.04.2015 Бібліотека ім. О. Матросова 111. Інформаційно-пізнавальна година “Воскресіння – то велика радість, Благодать Господня навесні” 09.04.2015 Бібліотека ім. С. Васильченка 112. Майстер-клас “Гарна писанка у мене, мабуть, кращої нема” 10.04.2015 Бібліотека ім. С. Васильченка за участі дитячо-юнацького клубу “Талант” 113. Виставка писанок “У писанці й надія воскресіння” 9.04-14.04 Бібліотека ім. Т.Шевченка 114. Майстер-клас по розпису писанок для учнів образотворчого відділу 08.04.2015 КДШМ № 2 ім. М. Вериківського 115. Виставка “Великодень у школі” зі встановленням пасхальної екібани у холі школи 18.03.-10.04 КДХШ №7 116. Майстер-клас “Великодня писанка” з виготовлення розписних яєць та ескізів великодніх писанок 18.03.-10.04 КДХШ №7 117. Художня виставка “Писанкове воскресіння” 06.04.-15.04 КДШМ № 5 ім. Л.Ревуцького 118. Етнокультурний проект Folk Ukraine “Фестиваль писанок 2015” 09.04.2015 Софійська площа ОБОЛОНЬ 119. “Великодні грають дзвони” - книжкова виставка 12.04.15 Центральна публічна районна бібліотека ім. О.С.Пушкіна 120. “Із світлим Христовим Воскресінням” - тематичний урок 09.04.15 Бібліотека ім. С. Чекаліна 121. Великдень – свято Воскресіння” - бесіда 10.04.15 Бібліотека № 120 для дітей 122. “Великодні дзвони дзвонять” - сторінками Інтернет – видань 08.04.15 Публічна бібліотека ім. Самеда Вургуна 123. “Великдень писанку як усмішку підносить” - народознавча година 09.04.15 ЦРБ ім. Аркадія Гайдара для дітей 124. “Писанкове воскресіння” - мистецьке свято 08.04.15 Дитяча школа мистецтв № 5 125. Виставка витинанок “Нащадки народних традицій” 21.04.15 Дитяча школа мистецтв № 5 Читайте также: На праздник Пасхи в Киеве и области пройдут фестивали, ярмарки и народные гулянья КиевVласть фото kiyany.obozrevatel.com

Мэр Киева Виталий Кличко принял участие в акции “100 000 книг для сельских библиотек” и перед началом заседания Киевсовета принес книги в КГГА. Как стало известно KV, Виталий Кличко принес семь книг для детей, среди которых “Алые паруса” Александра Грина, “Страна Муми-троллей” Туве Янссон и другие. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  “Это очень замечательная инициатива и я призываю всех присоединиться. Если у вас есть дома книги, есть возможность купить, передайте их в библиотеки сел, чтобы дети имели возможность ознакомиться с художественными произведениями, или научно-популярными. Это очень хорошо, когда в библиотеке достаточно разных интересных книг. Говорю из собственного опыта. Когда моя мама работала в библиотеке, я проводил там в детстве много времени”, сказал мэр. При этом Кличко признался, что ни одно из произведений, которые он принес для детей, лично не читал. Всего же депутаты Киевсовета собрали более 300 экземпляров книг. КиевVласть фото kiev.klichko.org