Поправки лише трьох народних депутатів від “Слуги народу” до другого читання законопроекту №2178-10, який Верховна Рада (ВР) могла прийняти вже 14 січня, були прийняті на засіданні комітету ВР з питань аграрної та земельної політики, а саме – Марини Нікітіної, Павла Халімона та Артема Чорноморова. У порівняльній таблиці, що на сайті ВР, нескладно побачити, що комітет з питань аграрної та земельної політики розглянув 28 грудня 2019 року начебто 4018 пропозицій і поправок, хоча ще 16 грудня комітет розглядав 2385 поправок. 2385 поправок – результат скорочення початкової кількості пропозицій і поправок, яких було більше 4000.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У світлі меморандуму щодо розгляду законопроекту передбачено 2 хвилини на 1 пропозицію чи поправку. Тому, розуміючи, що розгляд 2385 поправок забере забагато часу, керівнитво комітету вирішило повернути всю кількість поправок у первинний стан 4018 поправок, але розглянути тільки 9 з них і тільки їх врахувати – поправки від Халімона, Чорноморова і Нікітіної, цієї атакуючої президентської трійки. Бо законопроект №2178-10 де-факто – це законопроект від президента Володимира Зеленського. В той же час, важливо пам`ятати, що у голови аграрного комітету ВР є ще свій законопроект №2194 – козир в рукаві. Отже, дев’ять поправок розглянуто і враховано: 1, 4, 2590, 2689, 2885, 3382, 3525, 3686, 3937. Поправка за №1 – це поправка в назві законопроекту. Замінили “щодо обігу земель” на “щодо умов обігу земель”. Тут можемо довго думати: ми про обіг чи умови обігу; ми про бігуна чи про стадіон; ми про бігуна чи про чемпіонати з бігу? А головним є те, що земля – це нерухомість, яка нерухоміша за найбільші будівлі. То ж, земля апріорі не може бути “товаром в обігу”. Можливо говорити тільки про обіг прав на землю, при цьому не піддаючи сумніву, що земля – не товар і ринку землі не може бути. Поправка №4 – це суть розпродажу української землі, яку чомусь назвали земельною реформою. Вона стосується Земельного кодексу, визначає, хто може купувати українську землю, в якій кількості концентрувати і навіть передбачає конфіскацію землі. Поправка №4 у тому вигляді, у якому вона прийнята аграрним комітетом, не подавалася для розгляду до комітету на умовах та в строки, визначені законодавством, і в тому складі депутатів, який відображений в порівняльній таблиці. Ця поправка формувалась в комітеті під президента, отримавши позначку “враховано редакційно”. Головна стаття Земельного кодексу, до якої вносяться зміни проектом закону №2178-10 і відносно якої врахована поправка №4- це ст. 130, яка буде виглядати тепер так: “Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.  Набувачами прав  власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути:  а) громадяни України;  б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава та/або територіальні громади;  в) територіальні громади;  г) держава.  д) Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками та кредитними установами в порядку звернення стягнення на них як предмет застави (такі земельні ділянки мають бути відчужені банками та кредитними установами на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності)”.  Згідно до поправки №4, іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім банків та кредитних установ), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Але така заборона тільки до дня схвалення на референдумі рішення про надання права іноземцям набувати прав власності на землю – фактично ніколи або при умові існування України як території, а не української держави в інтересах українців. Логічно-декоративний перелік осіб, яким не може дістатися українська земля за будь-яких обставин, надає поправка №4. Тут і агресори, окупанти, терористи, невідомі бенефіціари, ті, хто під українськими санкціями і під контролем FATF.  За врахованою поправкою №4 до ст. 130 Земельного кодексу визначено, що оптимальною за довідником “Стеля” кількістю землі в “одних руках”, чи юридичних, чи фізичних,  яку декларував і президент, є 10 тис. гектарів.  Іноземцям залишається можливість бути власниками землі через юридичні особи. Заборона на кінцевого бенефіціара-іноземця дієва, тільки якщо іноземець володіє в юридичній особі часткою більше 25%, а всіх, хто з меншою долею, гостинно просимо у власники української землі.  Іноземці напряму або співпрацюючи з іноземними банками в Україні, можуть кредитувати українську юридичну компанію з учасниками громадянами України або фізичних осіб громадян України для абсолютно легальної купівлі землі в інтересах іноземців, а потім, як кредитори, управляти і українськими особами, і купленою в такий спосіб землею. Та і самі банки в Україні, які спроможні кредитувати, майже всі іноземні чи під іноземним контролем, мають право, згідно до нових поправок, бути набувачами землі без обмеження і можуть концентрувати землю розорених землевласників через стягнення заставної землі. Отже, ніякого захисту від іноземців не існує. Цікавим є те, що за запропонованими поправками до ст. 130 Земельного кодексу не допускається набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відплатними договорами у разі відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право. Тобто або даруватимуть землю – і це безоплатне набуття земельних ділянок (читаємо “кеш”). Або банківське кредитування, яке можливе іноземними банками, або, фактично, через рефінансування НБУ.  По суті, землю скуповувати зможуть тільки обрані громадяни держави. До поправки №4 попали пропозиції про зміни ст. 143 та 145 Земельного кодексу, мова про які не йшла в проекті закону №2178-10, і є вимушеною, у зв’язку з запропонованими обмеженнями до ст. 130 Земельного кодексу. Суть змін полягає в тому, що земельні ділянки будуть конфісковані у разі, коли особа, яка відповідно до законодавства зобов’язані відчужити земельні ділянки, не зробила це у визначений законом строк. Раніше змінами передбачалося примусове припинення права на земельні ділянки, а не конфіскація. Конфісковані ділянки будуть продаватися на торгах, а отримані гроші будуть виплачуватися колишньому власнику за вирахуванням витрат, пов’язаних з її продажем. Розуміючи абсолютну спроможність доступу іноземців до української землі, поправками було скасовано п. 14 перехідних положень Земельного кодексу, який надавав можливість українським юридичним особам за участю іноземців набувати у власність земельні ділянки, у разі користування такою юридичною особою земельними ділянками на правах оренди чи емфітевзису і існування юридичної особи не менше трьох років. Інші поправки несуть технічний характер, окрім “веселої” поправки №3937 стосовно перехідних положень до проекту закону №2178-10. Цією поправкою передбачено, що Кабінет міністрів у тримісячний строк з дня опублікування закону №2178-10 повинен розробити та подати до ВР законопроект про внесення змін до  Бюджетного кодексу щодо створення у складі спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів Фонду розвитку сільських територій, кошти з якого формуються, у тому числі, за рахунок частини коштів від продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності і спрямовуються на видатки розвитку інфраструктури, енергозбереження, освіти та медицини у сільській місцевості та реалізацію державних програм розвитку малих та середніх сільськогосподарських товаровиробників. Погодьтесь, нелогічно продати державні і комунальні землі і побудувати інфраструктуру. Схоже на те, як продати землю, щоб купити техніку для роботи на землі.  Також у тримісячний строк Кабмін повинен розробити та затвердити порядок здійснення фінансової підтримки громадян і юридичних осіб (у тому числі фермерських господарств) для придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Якщо передбачається фінансова підтримка одних громадян задля купівлі землі у інших громадян, то для чого городити весь цей город? Давайте приймемо національно-орієнтоване законодавство з земельних відносин, в якому передбачено перехід прав власності від одних громадян України до інших  громадян України і тільки – від неефективних власників до ефективних власників землі.  Проаналізувавши законопроект №2178-10 до другого читання, можна зробити висновок: відсутність закладеної стратегії розвитку аграрної галузі, відновлення та зростання економіки країни, відсутність національних пріоритетів, порушення і підміна норм Конституції, що проявляється в прагненні монополізації українських земель через контрольовану їх концентрацію певними особами. На підтвердження такого висновку свідчить закладання неринкових механізмів формування ціни на землю через обмеження доступу широкого кола осіб в якості набувачів землі – без доступу іноземців і без доступу, через фінансові та правові обмеження, громадян України. Такий законопроект явно не може влаштовувати легальних іноземних партнерів і не влаштовує більшість українців, а влаштовує все те ж вузьке коло осіб, яке на колінах писало цей закон. Тепер у них задача шукати гроші для купівлю землі і не розірватися в шпагаті такого закону у разі його прийняття.  Крім того, прийняття цього закону можна піддати сумніву з ряду причин: Порушено меморандум щодо умов розгляду поправок до нього. Він не задовольняє представників у ВРі від так званих іноземних партнерів, які входять до фракції “Слуга народу”. Він не задовольняє МВФ і Світовий банк – цей закон для них просто назва. Він не задовольняє і виключену з фракції “Слуги” за активну протидію розпродажу держави Ганну Скороход та її друзів, чисельність яких, ймовірно, зростає. Він не задовольняє мажоритарників  від “Слуги народу”, які декларували набагато менші граничні обсяги землі “в одні руки” на прес-конференціях. Мова про Олександра Дубінського і друзів, які підтримали проект закону №2178-10 в першому читанні. Зазначу, що Дубінський та його друзі – це від 25 до 40 нардепів. Він не задовольняє багатьох інших мажоритарників  від “Слуги народу”, ряди яких мали б поповнитися з огляду на те, хто і як лобіює просування закону і з якими порушеннями. Навряд чи будуть компенсовані втрати голосувальників від “Слуги народу” за рахунок “Батьківщини”, “Голосу, “Європейської солідарності” чи “Опозиційної платформи – За життя”. Голосування “грального закону” показало, що принтер може давати збій, бо злі на цей закон парламентарі можуть бути знову відсутні чи утриматися. Біля Ради зберуться противники закону – і це теж фактор. Читайте: Стратегія 2020: продай землю – програй гроші Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

5 років тому колишнє керівництво МОЗу зробило глобальну помилку, через яку постраждало здоров’я тисяч і тисяч українців. Воно перевело всі централізовані закупівлі ліків на закупівлі через Міжнародні організації. Як наслідок, пацієнти почали їх отримувати із затримкою до 20 місяців. Два аудити Рахункової палати, Державної аудиторської служби і проведені перевірки на запит нашої лідерки Юлії Тимошенко довели – обдумана помилка МОЗу фактично залишила пацієнтів без ліків. У багатьох з них, тим паче з соціально вразливих верств населення, розвинулися хронічні хвороби, адже вони не пролікувалися вчасно. Неодноразово я виступав проти практики закупівлі ліків через Міжнародні організації, проте колишня влада не була зацікавлена її скасувати. Її представники навіть не розробили альтернативний механізм закупівель (саме через це нова влада мала продовжити на 2 роки Міжнародні закупівлі). Тільки тепер, зі зміною влади, нам нарешті відкрився шанс зробити так, щоб пацієнти отримували лікування вчасно. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Вчора Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект №2538, який пропонує альтернативний механізм закупівлі ліків і медвиробів для українців. Його у понеділок ми розглядали на комітеті. Коротко розповім про те, що він змінює і як функціонуватиме. Замість таємничих закупівель через Міжнародні організації, вони будуть проводитись відкрито, прозоро та за низькими цінами через вже існуюче держпідприємство МОЗу “Медичні закупівлі”. І не за 2 роки, на які продовжили міжнародні закупівлі, а вже в цьому бюджетному році. Разом із тим, спрощується держреєстрація закуповуваних централізовано ліків та скорочується термін повної процедури реєстрації лікарського засобу до 30 днів (було 210). Це означає, що нові ліки пацієнти отримуватимуть швидше. Крім того, завдяки законопроекту ми зможемо зекономити – і в результаті закупити ще більше необхідних українцям ліків. По-перше, 9 млрд грн, які до цього “розпилювались” за непрозорими процедурами у міжнародних посередників, можна спрямувати на ефективну закупівлю ліків всередині країни – за прозорими правилами та українським законодавством – за законом про публічні закупівлі та через систему “Прозорро”, яка тільки за три роки свого функціонування вже зекономила державі 86 млрд грн. Надаючи перевагу національному виробнику при держзакупівлях, ми зробимо для української фарми більш конкурентне середовище, від цього і ціни на ліки знизяться. Знизиться ціна і завдяки впровадженню відшкодування пільги з ПДВ на медтовари та ліки для вітчизняного виробника. Проголосований законопроект регламентує і укладення з виробником інноваційних і оригінальних ліків договорів про доступ, завдяки яким вони так само стануть дешевше. Виробнику це вигідно, бо він отримує певні гарантії від держави (стосовно обсягів закупівель, включення лікарських засобів до певних позитивних списків, ін.). Він також убезпечить українців і держбюджет від закупівель неякісних ліків (як це було за часи Міжнародних закупівель), адже встановлює мінімальний термін придатності лікарських засобів, які можливо закуповувати за процедурою, на рівні 70% від загального терміну придатності. Водночас, для того, щоб ці норми запрацювати з максимальною користю для пацієнтів, над законопроектом треба ще ретельно попрацювати, адже він має низку суттєвих недоліків. Наприклад – відкриває можливість ввезення незареєстрованих ліків сумнівної якості. Необхідно усунути можливість паралельного імпорту ліків, оминаючи існуючу систему державного контролю якості лікарських засобів та наступних негативних наслідків для фармацевтичного ринку та пацієнтів. Також законопроект допускає можливість маркування лікарських засобів іноземною мовою. А відсутність затвердженої державою інструкції до ліків українською мовою може стати суттєвою проблемою при їхньому призначенні та лікуванні. Тому цей недолік також варто усунути. Є важливі моменти, які треба відпрацювати. Зокрема, треба чітко прописати повноваження закупівельного органу та створити юридичне підґрунтя для його ефективної роботи. Тому до другого читання запропоную внести у законопроект значні корективи, щоб український пацієнт був упевнений у якості отриманого медичного лікування. Читайте: Україна скоро зможе лікувати важкохворих не за кордоном, а вдома Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина” КиевVласть

Під ялинку “слуги” аграрного комітету внесли “труну” до зали верховної ради з похованням надії українців самостійно господарювати на власній землі – на розгляд Верховній Раді “відправили” президентський законопроект №2178-10. На черзі законопроект №2194 від тих же “слуг” та аграрних олігархів, який остаточно заб’є цвяхи в домовину українського селянства, Конституції і державності України – влада на селі, та і в країні, остаточно переходить до аграрних олігархів: ·         №2178-10 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” (прийнятий 13 листопада 2019 року); ·         №2194 “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” (прийнятий 14 листопада 2019 року). Завдяки більшості “слуг” в комітетові, законопроект №2178-10 буде внесено до розгляду в другому читанні в порушення частини 6 статті 16 Закону України, а саме про необхідність “розглядати та приймати рішення щодо кожної пропозиції, яка надійшла від суб'єктів законодавчої ініціативи при доопрацюванні комітетом проектів законів та інших актів”. Пропозиції розглянуто не було, а обрано ті, які потрібні “слугам”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Депутати В.Івченко і Н.Шуфрич наголосили голові комітету М.Сольського про його кримінальну відповідальність за порушення норм чинного законодавства. Крім того, М. Сольським було порушено і меморандум укладений депутатами стосовно розгляду земельних законів, яким передбачалося виділення 2 хвилин на розгляд кожної, про що зазначив В.Івченко. Отже, перша частина стратегії, хоч і з порушеннями законів, поступово реалізується. Голосування за законопроект №2178-10 орієнтовно може відбутися з 14 січня, хоча “слуги” можуть і пришвидшитися. Очікуємо певних дій в захист української землі і від опозиції. Необхідно зазначити, що землю аграрні олігархи планують, а скоріше і будуть, скуповувати не дорожче 1000 -1200 доларів США, що обумовлено обмеженням граничною прибутковістю від землі та існуючими найкращими умовами для кредитування. Для зростання ціни на землю в таких умовах, також, не має підстав – зростання ціни може відбуватися тільки від зростання прибутковості від землі, яке малоймовірне.   Очікування селян – власників землі щодо “продати землю і купити квартири” не будуть реалізовані, а з прийняттям ще і законопроекту №2194 і взагалі можуть забути про продаж: відповідно до нього землю власнику землі можна буде продавати тільки з дозволу орендаря. Після реалізації таких пасток такого земельного реформування від “слуг”, можна говорити, навіть, і про зниження цін на землю під впливом монополізацізії “слугами” контролю за земельними відносинами через так створений під них званий ринок землі. Так що залишиться селянам продати землю за дешево і спробувати щастя “зростити” ціну за землю в легалізованих гральних закладах. Попри те, що Законопроект №2285 “Про державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор” 19.12.2019 року проголосовано не було, бажання його проголосувати не пропало, про що свідчить завзятість, з якою відбулося  закриття всіх гральних закладів в країні. Так що чекаємо спроб реалізувати і другу частину стратегії 2020. Норми законопроекту №2285 передбачають, що гральні заклади будуть знову відкриті по всій країні і мільйони селян зможуть реалізувати свою вдачу з азартом. Продай землю – програй гроші є логічною і послідовною стратегією “слуг”. Протидіяти такій зраді можливо тільки через усвідомлення і реалізацію безальтернативно найкращого варіанту реформування земельних відносин в інтересах держави і українського народу – перехід від користувальної (оренда землі, емфітевзис) до самостійного обробітку землі її власниками. Консолідація земель  через об’єднання українців-власників землі – коротший та надефективний шлях для відновлення та розвитку сільського господарства, а відтак до унеможливлення розпродажу української землі. Перехід до консолідації земель можна зробити через створення Товариств власників землі. В Товаристві звичайний власник землі становиться шанованим власником аграрного виробництва незалежно від віку чи фізичних можливостей. Власники землі, а не орендар, через участь у Товаристві стануть головними на землі і диктуватимуть свої умови вже підрядникам. І через це самі стануть формувати свій прибуток. Товариство власників землі це: збільшення доходів від землі в 2-4 рази; абсолютна неможливість рейдерства; формування надійної бази для відтворення та розвитку виробництва; нові високооплачувані робочі місця, створені власноруч власниками на селі – тваринництва та переробки сільгосппродукції; землі для себе і членів своїх родин; забезпечення рідного села додатковими мільйонними надходженнями до бюджету рідної громади. Участь у Товаристві дасть можливість селянину-власнику землі отримати споживче кредитування для вирішення нагальних побутових і медичних питань. Це значить, що землю не потрібно буде продавати (чи здавати в оренду на 49 років) орендареві, як це зараз. Товариство в термін до 10 років розрахується за кредитом свого учасника-власника землі як поручитель – власника землі і земля залишиться у власності селянина і його родини. Формування Товариства власників землі, консолідація в них українців-власників, стане ключовим моментом у формуванні, зміні та перерозподілі виробничих процесів в інтересах українців. Сформуються нові умови для кредитування, інвестування та капіталовкладення.  Самостійне господарювання через об’єднання власників земель – це не тільки швидкий механізм розвитку аграрної галузі, але й універсальний механізм вирішення накопичених соціально-економічних і  національно-безпекових проблем та формування оптимального базису системно-стратегічних рішень для зростання економіки країни із випереджаючим темпом. Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

Фактично, вся земля сільськогосподарського призначення, власниками якої є селяни, колишні колгоспники та їх спадкоємці, перебуває в користуванні інших осіб згідно договорів оренди чи емфітевзису. Користувальна форма земельних відносин вигідна тільки користувачам земель – орендаторам. Вона породила аграрних олігархів від сільського масштабу до світового, залишивши мільйони українців-селян за межею бідності, а головне без доступу до належної їм землі. З кожним роком попередні законотворці все більше відмежовували селян від їхньої  землі, приймаючи закони в інтересах орендарів щоб власник землі ніколи не зміг “вислизнути” з обіймів орендаря, ставав злиднем і віддавав землю орендареві “за дешево”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Відмежування селян від власної землі продовжується і зараз. Головним законодавчими дискримінаціями прав власників землі є: - законодавче регулювання права власника землі щодо володіння та користування землею не в інтересах власника землі; - надання прямих чи опосередкованих законодавчих преференцій та преференцій обставин користувачеві землею (орендарю); - бюрократизація реалізації прав власника землі в земельних відносинах. Так, до статті 19 Закону України “Про оренду землі” Законом  № 191-VIII від 12.02.2015 було внесено зміни, якими було визначено, що строк дії договору оренди повинен бути не менше 7 років. Власники землі хочуть укладати договори на менші строки, що створює можливість існування певних ринкових відносин та, як наслідок, отримання більш ефективних умов орендних відносин від вибору більшої ціни оренди до більш якісного поводження з землею її користувачів. Зобов’язання укладати договори не менше ніж на 7 років це не тільки відсутність ринкових механізмів в земельних відносинах, а і обмеження прав громадян в інтересах, навіть не держави, а орендарів, які є бізнесменами і діють тільки заради прибутку. Такі зміни, як не дивно, “продвинули” відомі землеїди Олег Ляшко та Віктор Галасюк. Так, до статті 17 Закону України “Про оренду землі” Законом  № 191-VIII від 12.02.2015 було внесено зміни відповідно яких земля вважається переданою в користування не з моменту підписання акту прийому передачі сторонами договору (орендарем та орендодавцем), а з моменту державної реєстрації права оренди. Таким чином, умисне нехтування державною реєстрацією договорів за таких законодавчих змін дає право орендарю вважати, що він користується земельною ділянкою не з моменту її фактичного отримання у володіння і користування, а з моменту державної реєстрації права оренди. А за час поки договір оренди землі реєструвався земля не “висіла в повітрі”, а оброблялася орендарем і давала йому прибуток. Окрім Закону на сторону грошовитих орендарів став і Верховний Суд, який своїми рішеннями (зокрема Постанова ВСУ від 07.06.2017 №6-872цс17) визначає, що договір оренди землі діє з моменту державної реєстрації. Отже, власники землі потерпають від такого свавілля – вони віддавали  землю на один строк, а в підсумку отримали оренду землі на 2-3 роки більшу, ніж  передбачали. Стаття 33 Закону про “Оренду землі” несе суперечності сама в собі, має складне застосування для власників землі, зобов’язуючи їх як власників проводити активні дії щодо захисту своїх прав у вигляді повідомлення орендаря перед закінченням договору оренди землі запереченням у поновленні договору оренди землі, при відсутності повідомлення  від орендаря договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тут, робиться “ставка”, окрім на складну процедуру припинення договору у зв’язку з закінченням строку його дії, на необізнаність чи інші обставини, які спричинили пропущення термінів для “оголошення” орендарю про те, що термін дії договору оренди закінчився. Хоча б, законодавець повинен був поставити інтереси мільйонів громадян-власників землі вище ніж інтереси бізнесу, бізнесу який повинен заохочувати власників землі до співпраці, а не отримувати привілеї через законодавство та судову корупцію, наслідком чого є закріпачення власників землі та формування їх залежності від орендарів. Законопроектом №2194 від 02.10.2019, який прийнятий 14.11.2019 року у першому читанні вносяться зміни до статті 130 Земельного Кодексу України, доповнюючи її частиною 3, яка передбачає відсутність можливості у власника землі без орендаря продавати свою землю. Саме по собі перебування землі в оренді буде знижувати ціну землі у разі бажання власника землі її продати – оренда це обтяження для покупця. І ця різниця в ціні може бути суттєвою, або взагалі робитиме не вигідним купівлю землі нікому, крім орендарю. Разом з законодавчою дискримінацією, власників земель дискримінують орендарі. Основою такої дискримінації є: - сформоване у власників землі дискримінуючим законодавством відчуття незахищеності; - низький рівень доходів, відсутність роботи та соціального захисту; - сформоване у орендарів законодавством, високим рівнем доходу та неформальною залежністю орендодавців від орендарів зверхнє ставлення до власників землі. Виходячи з фактів існування дискримінації власників землі, її формування та з метою унеможливлення подальшого розвитку дискримінації,  необхідно відновити права власників землі та сформувати можливості для реалізації зростання ефективності від володіння та користування землею у її власників. Необхідно визволяти селян-власників землі з рабства орендарів. Необхідно впроваджувати ринкові механізми в земельні відносини, необхідна лібералізація і спрощення. Необхідно слугувати народу, а не надприбуткам. Для цього потрібен не розпродаж землі під назвою “земельна реформа”, а цілеспрямовані дії на розвиток самостійного господарювання, саме яке передбачає народна земельна реформа, втіленням якої я і займаюся. В ситуації, яка зараз склалася, незаперечним важливим і ефективним кроком зі сторони законотворців мають стати законодавчі зміни в інтересах власників землі, а не в інтересах бізнесу. Суть цих змін полягає в припиненні дискримінації власників землі зі сторони орендарів, надання можливостей і преференцій власникам землі при переході до самостійного господарювання, формування умов для ефективного обміну землею, який передбачає появу у української землі ефективного власника виключно з громадян України.  Такий закон буде законом “Ефективної землі”. Читайте: як ошукали нардепів та зрадили власників землі Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи КиевVласть

До адвокатського бюро “Титикало і партнери” люди звертаються за юридичними консультаціями з різних наболілих для них питань у галузі будівництва, операціях з нерухомістю, захисті бізнесу у кризових ситуаціях та ін. Юристи адвокатського бюро, які зарекомендували себе і визнані в країні, як кращі фахівці, допомагають їм у захисті їхніх прав, інтересів, згідно букві Закону. Так, нещодавно до нашого АБ звернулася громадянка, яка вперше інвестувала у власне житло. А тому її цікавила майбутня можливість повернення збору сплаченого до Пенсійного фонду на купівлю квартири. Це питання є нагальним і актуальним у час тотальної забудови населених пунктів, а особливо столичного і пристоличного регіонів. По-друге, частина громадян не знають навіть про можливість повернення коштів, або ж чули про це та не розуміють, що для цього необхідно зробити.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   В зв'язку з цим, хочу зробити акцент на ключових настановах щодо порядку, дій та документального супроводу при поверненні сплаченого збору за пенсійне страхування на придбання квартири. При купівлі житла особи, які вже придбали чи перебувають у черзі на його одержання, але купують чи отримують його вперше, стикаються з проблемою повернення безпідставно сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. І не важливо, купили ви житло на вторинному ринку, чи інвестуєте у будівництво з подальшим оформленням права власності.  Існує обов’язок сплатити 1% збору від вартості цього об’єкту нерухомості до Пенсійного фонду України, що передбачено Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”. Абзацом 1 пункту 9 статті 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування зокрема є фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.  Однак, без сплати збору до Пенсійного фонду України нотаріуси не посвідчать договір купівлі-продажу нерухомого майна. Так як, відповідно до “Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій” від 3 листопада 1998 р. № 1740, під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири необхідною є наявності документального підтвердження сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Документом, що підтверджує сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету. Та згідно ч. 8 ст. 49 Закону України “Про нотаріат” нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов’язані з її вчиненням. В Україні повернення коштів цього збору відбувається лише у судовому порядку, що зумовлено прогалинами вітчизняної законодавчої бази. Оскільки, орган на який покладений обов’язок встановити чи є особа такою, що придбала житло вперше – відсутній. Ні нотаріус, ні Пенсійний фонд України такими повноваженнями не наділені. Отже, яким має бути алгоритм подальший дій задля повернення такого збору? Порядок дій щодо повернення сплаченого до Пенсійного фонду збору, тобто коштів на купівлю квартири, наступний: 1. У відділенні банку потрібно попросити видати два примірники квитанції (один – для нотаріуса; другий – для повернення сплачених грошових коштів). 2. Отримати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформаційну довідку для підтвердження придбання квартири вперше. 3. Направити на адресу відповідного управління пенсійного фонду звернення з проханням повернути сплачені грошові кошти з посиланням на норму Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (відповідно до якої Ви звільняєтеся від сплати збору) та Наказ МФУ № 787 від 03.09.2013 “Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів”. 4. Якщо управління Пенсійного Фонду України надасть відмову в поверненні даного збору або ж взагалі не надасть відповіді, наступним кроком буде звернення в адміністративний суд з позовом про повернення безпідставно сплаченого збору із залученням в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – управління Державного казначейства на рахунок якого сплачено збір. 5. Після набрання рішенням законної сили, Пенсійний Фонд робить відповідне подання до Державного казначейства, яке подається разом із копією рішення суду, оригіналом квитанції та заявою встановленого зразка в якій також зазначаються банківські реквізити на які необхідно перерахувати кошти. Усі ці документи, подаються особисто заявником або уповноваженою ним особою. Щодо понесених судових витрат під час судового розгляду варто зазначити про те, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Строк звернення до суду Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Перелік необхідних документів: • Позовна заява • Паспорт • Ідентифікаційний код • Квитанція про сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування • Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджує придбання квартири вперше • Відмова від Пенсійного фонду України про повернення сплачених грошових коштів • Квитанція про сплату судового збору Вартість За подачу позовної заяви сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної ради КиевVласть

Абсолютно не помітно був прийнятий проект закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Напрочуд "цікава" складається ситуація. Усю силу громадського спротиву було спрямовано на законопроєкт №2178-10: і трибуну блокували, і мертву свиню "випасали" біля парламенту. А наступного дня, абсолютно непомітно був прийнятий більш суперечливий для українців проєкт закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Ніхто і не здригнувся від перспектив кріпацтва у XXI ст.! Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проєкт закону №2194 ніде не обговорювався. На відміну від №2178-10, за нього проголосувала і фракція "Голосу", яка при обговоренні законопроєкту №2178-10 чітко озвучила, що ринок земель не на часі, а також більшість депутатів інших фракцій, які теж не голосували за проект закону №2178-10. Складається таке враження, що народні обранці взагалі не знали про що цей проєкт. Найцікавіше — далі, коли до законопроєктів почнуть вносити одні поправки для поліпшення ситуації в країні, а інші — у власних інтересах. Зважаючи, що навіть редакції до першого читання є дуже суперечливими, від лиха нас убереже тільки диво. Вважається, що проєкт закону №2178-10 є головною загрозою, і саме навколо нього було найбільше галасу. Проєкт закону №2178 було подано 25 вересня 2019 р. урядом, а законопроєкти №2194 і №2195 — депутатами з фракції "Слуга народу", в основному з аграрного комітету. І перше, що дивує: законопроєкт уряду і законопроєкт "слуг" — два конкуруючі документи різних законодавчих ініціатив начебто однієї політичної монокультури. Після заяви президента, що до 2024 р. іноземці не зможуть купувати землю, проект №2178 став неконкурентним. Під президентське "послання-2024" для іноземців швидко відреагували депутати — ініціатори проєкту закону №2194, видавши альтернативний №2178-10 від 10 жовтня 2019-го, додавши до нього обмеження іноземцям купувати сільськогосподарську землю до 2024 р., тим самим ситуацію конкуренції звели до випадкової неузгодженості. Як проєктом закону №2178-10, так і проєктом закону №2194 пропонується внести зміни до розділу X перехідних положень. Виникає запитання: навіщо так робити? Неузгодженість? Неузгодженості насправді немає, адже положення розділу Х у проєктах №2178-10 і 2194 не суперечать одне одному, і обидва законопроєкти можуть бути без конфлікту в майбутньому ухвалені. Хоч би яка з цих двох рушниць вистрелила, у ціль буде влучено. Так, відповідно до змін законопроєкту №2178-10 у частині 1 статті 130 з'являється абзац, який є нічим іншим, як повторенням частин 2 і 4 статті 81 Кодексу шляхом фактичного їх об'єднання. Мова йде про зобов'язання іноземців відчуження протягом одного року з дня набуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої у спадок. Проєктом закону №2194 вносяться зміни до статей 81 і 82, при цьому статтю 82 "обрізають" до однієї "лінивої" частини, але якої. Законопроєкт №2194 прибирає будь-які обмеження для іноземців та іноземних юридичних осіб у випадках набуття ними прав власності на землі. Хоча доцільніше було б визначити, що тільки юридичних осіб-резидентів. Обома законопроєктами вносяться зміни до статті 130 Земельного кодексу України. При цьому законопроєкт №2194 не вносить зміни до частини першої статті 130, залишаючи редакцію діючого Кодексу, яка надає право іноземцям бути учасниками юридичних осіб України і фактично бути набувачами українських земель (див. табл. 1). Зміни, які пропонується внести законопроєктом №2194 до статті 130, а саме — зміни частини другої та доповнення частиною третьою, відверто насторожують (див. табл. 2). Йдеться про заборону власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Це і є те обіцяне президентом право розпоряджатися землею та визволення від "совка"? При умові, що практично всі землі селяни були змушені передати в оренду на довгі роки, то не бачити селянам можливості ні продажу землі за європейськими цінами, ні переходу до самостійного господарювання. Закон не звільняє селян з кріпацтва, не надає їм права розпоряджатися землею, він, навпаки, посилює обмеження прав селян-власників землі, ще більше закріпачує, змушуючи їх продавати землю якомога скоріше за бодай якісь гроші своєму орендареві. Законопроєкти №2178-10 і 2194 своїми змінами та доповненнями до статті 130 Земельного кодексу надають, окрім українців, право купувати землю юридичним особам, що відкриває всі можливості, в тому числі і іноземцям, скуповувати українську землю і концентрувати її. Не важливо, хто сконцентрує землю, іноземець чи українець, — у капіталу не має національності і громадянства, як і совісті у монополій. Концентрація земель — це монополізація і головна перепона для розвитку аграрної галузі, суспільно-економічного розвитку країни. Проти концентрацій і монополій борються всі економічно і соціально розвинені країни світу. Не має бути концентрацій ні в межах громади, ні в межах держави. На підтвердження того, що законопроєкти націлені сформувати преференції великим і малим орендарям та іноземному капіталу, наведемо той факт, що проєктом №2178 пропонується до 2024 р. не обмежувати юридичних осіб України, учасниками (власниками) яких є іноземці, в праві купувати земельні ділянки, які перебувають у користуванні таких юридичних осіб "на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи — набувача права власності пройшло не менше 3 років", — це зміни до п. 14 розділу Х, другий абзац. Фактично з прийняттям цього законопроєкту, за попередніми оцінками, до 80% селян втратять землю остаточно. Відсторонення селянина від землі через неефективні орендні відносини, неусвідомлення можливості стати власником власного аграрного виробництва спричиняє бажання продати землю, отримати гроші і вирішити свої нагальні проблеми. Ситуація настільки критична, що зняття заборони на відчуження земель стане причиною її стрімкого дорозпродажу. Виходячи з цього, єдина можливість запобігти негативам від таких законодавчих змін є внесення національно-орієнтованих пропозицій і поправок до законопроектів №2178-10 і 2194. Головною ідеєю пропозицій і поправок має стати формування можливостей для відновлення розвитку аграрної галузі за участі виключно українців. Метою зняття заборони на відчуження землі повинен стати ефективний обмін прав власності на землю, коли земля від громадянина, який бажає її продати, переходить до громадянина, який хоче бути власником землі і самостійно господарювати на ній. Під самостійним господарюванням слід розуміти одноосібне (сімейне) господарювання чи господарювання через участь власника землі в господарському товаристві, в яке передається земля на правах користування. Запит на купівлю землі серед українців є. Він комплексний, сформований економічними та світоглядними, патріотичними та культурними чинниками, — цей запит позитивно впливатиме на зростання цінності української землі. Тоді як економічне формування ціни на землю, за логікою транснаціонального капіталу, латифундистів-орендарів і просто іноземців-фермерів визначатиметься безпосередньо прибутковістю землі, що означатиме відсутність зростання ціни на землю, яке так рекламують, аби лише відкрити ринок земель. Тому формування конкурентних пропозицій "від українців українцям" є раціональними, національно-орієнтованими, і саме такому обміну прав на землю потрібно віддати перевагу, а не ставити в пріоритет латифундистів-орендарів, фермерів, надаючи їм законодавчі преференції та обмежуючи в правах селян-власників землі та безземельних українців. Саме за таким ціннісним принципом сформувалися захмарні для нашої уяви ціни на землі в тих же Нідерландах чи Данії, де земля може належати тільки громадянам країни. Формування національно-орієнтованої аграрної політики через механізми державного управління сприятиме зростанню прибутку від землі, що матиме вплив на збільшення цінності землі та приведе до падіння схильності продавати землю у нинішніх її власників, а ефективний обмін землею зводитиметься до переходу землі у власність по родинних зв'язках, від старшого покоління до молодшого, яке більш активне в бажаннях до самостійного обробітку власної землі. Крім норм щодо права розпоряджатися землею, мають бути визначені норми до набуття землі, які унеможливлювали би будь-яку її концентрацію, забезпечували б усуспільнення прибутку від землі, що відповідало б сучасним світовим тенденціям економічно розвинених країн із соціально-орієнтованою економікою. Тому правило просте: громадянин України має право набувати одну земельну ділянку з обмеженням по площі, яке відповідає максимально сформованому розміру земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Це відповідає конституційним засадам з прав і свобод громадян. Такий самий принцип був застосований при розпаюванні колективних сільськогосподарських підприємств — вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних паїв усіх членів підприємства були рівними. Запропоновані поправки і зміни сприятимуть розвитку самостійного аграрного виробництва, а саме — переходу від користувальної моделі (оренда землі, емфітевзис) до самостійного обробітку землі її власниками. Консолідація земель через об'єднання українців-власників землі — найбільш короткий та надефективний шлях для відновлення й розвитку сільського господарства. Організаційною формою такої консолідації мають стати товариства власників землі. Влада, у свою чергу, повинна сприяти формуванню та розвитку самостійного господарювання, а результати цього сприяння визначатимуть спроможність влади. Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиИсточник публикации: Зеркало неделиКиевVласть

На сайті Київради з'явився проект рішення про викуп цеху АТ “Перший Київський Машинобудівний Завод” (колишній “Більшовик”) під знесення для будівництва заїздів для Шулявської розв’язки. Нагадаю, що без знесення цього цеху не можна буде взагалі добудувати розв’язку за тим проектом, який “обрали” переможцем. Адже раніше Кличко навмисно відмовився від проектів, які не передбачали знесення цеху і були кращими за багатьма характеристиками, однак мер вибрав теперішній – морально застарілий – який дозволяв йому набагато легше виводити бюджетні кошти на своїх друзів злобудовників. Щоправда спокійно втілити свою корупційну мрію в життя у Кличка не вийшло, так як до будівництва розв’язки на Шулявці була прикута велика увага громадськості і ЗМІ.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Спочатку громадськість вичислила фіктивний “тендер” мера в якому брали участь і “боролися” між собою дві фірми друга Кличка – Микитася, яких навіть не мали допускати до тендеру через підроблені документи. Потім за моїм зверненням НАБУ порушило кримінальну справу. Потім Кличко зробив 100% передоплату Микитасю. Потім Кличко збільшив ціну розв'язки до 1 мільярда 50 мільйонів гривень, хоча спочатку він розповідав, що розв’язка буде коштувати 400 мільйонів і її збудують за 12 місяців. Потім Кличка було викрито в брехні, коли він казав, що вартість зросла вимушено бо вони, нібито, не розрахували скільки коштуватиме перенос комунікацій. Читайте: НАБУ выяснит сколько фирмы из орбиты “Укрбуда” и Кличко могли украсть на ремонте Шулявского путепровода А тепер – в листопаді 2019 року – ми маємо ось цей проект рішення Київради про викуп цеху заводу. Поки що в проекті рішення немає ціни, яку ще треба встановити і окремо затвердити, однак в пояснювальній записці зазначена кошторисна вартість яку КМДА сама і вигадала в розмірі 113,5 млн. грн. І зараз я хочу привернути увагу до двох основних моментів. По-перше, до появи цього проекту рішення, особисто я думав, що цех заводу є державною власністю, що передана в управління, адже у Кличка постійно розповідали, як ведуть переговори щодо його викупу. Але виявляється, що цех – це ПРИВАТНА власність заводу, а державі належить не сам цех, а 100% акцій заводу. Вибачте, але в такому випадку нам останні два роки “вішали локшину на вуха”, адже процедура викупу або відчуження приватної нерухомості врегульована окремим законом “Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності”. І цей Закон чітко встановлює що та як має робитися – рішення Київради про викуп є підставою для початку переговорів про викуп. А поки Київрада таке рішення не прийняла, ніякий міський голова чи інший посадовець КМДА НЕ МАВ повноважень вести переговори. Тобто, у Кличка лише зараз розпочинають процедуру викупу цеху, а раніше насправді нічого з цього приводу не робили. По-друге: а чому до Київради проект рішення про викуп цеху не було подано ще у 2017 році, коли у Кличка вже визначилися із проектом розв’язки? Відповідь на це питання є безпосередньо в матеріалах до проекту рішення: начальник юридичного управління КМДА Леся Верес у своїй довідці прямо процитувала закон, що викуп приватної власності для суспільних потреб дозволяється лише якщо такі потреби НЕ МОЖУТЬ БУТИ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ шляхом використання земель державної чи комунальної власності. І ось тут я знову нагадаю: були інші проекти будівництва розв’язок, що не передбачали відчуження будівлі цеху, які у Кличка відкинули навіть не надавши нормальних обґрунтувань. А як зараз обґрунтовують прийняття рішення про викуп цеху? Тому що такий проект розробили та Кличко його затвердив розпорядженням, тому цех і необхідно знести. І байдуже, що проект будівництва на місці цеху за законодавством НЕ МАЛИ ПРАВА ані розробляти, ані затверджувати ДО викупу цеху. Навіть зараз проект рішення про викуп є незаконним, адже будівництво заїздів замість цеху не передбачено містобудівною документацією. Якщо говорити прямо, то Кличко банально взяв киян у заручники. Сотні мільйонів із бюджету вже використані на незаконне будівництво, а щоб довести це будівництво до кінця, необхідно ще раз порушити закон. І тепер нам кажуть: “Це – суспільні потреби, задовольнити які інакше вже неможливо!” В цій історії вся квінтесенція 5-річного царювання Кличка в Києві: нехтування Законом та інтересами киян, невміння чи небажання стратегічно планувати, і все заради корупційного збагачення себе та своїх друзів-забудовників. І треба щоб деталі цієї історії знали якомога більше киян, бо інакше в жовтні 2020 року правління цієї орди може під брехливими гаслами продовжитися ще на 5 років. Читайте: Кличко активно сотрудничает с новыми смотрящими от Офиса президента,- Левченко Юрій Левченко, депутат Верховної Ради VIII скликанняКиевVласть

Наразі маємо два зрадницькі законопроекти щодо регулювання обігу прав на землю, які вже пройшли перше читання й готуються до другого: · №2178-10 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” (прийнятий 13 листопада 2019 року); · №2194 “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” (прийнятий 14 листопада 2019 року). Обидва законопроекти належать “Слугам народу”. Вони нібито є альтернативними друг другу. Але це не так: прийняття і №2178-10, і №2194 призведе до однакового результату – відкриття так званого “ринку земель” взагалі не в інтересах українців.  Оскільки обидва законопроекти вже пройшли перше читання, виправити негативну ситуацію, яку може створити їх прийняття, можливе вже тільки через внесення пропозицій і поправок до них.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Включившись в процес формування пропозицій і поправок до законопроектів щодо регулювання земельних відносин, мною було запропоновано політичним партіям, фракціям та депутатам моє бачення національно-орієнтованих пропозицій і поправок. Сподіваюся, мої пропозиції будуть враховані цілком чи частково. Наразі варто зосередитись на проекті закону №2178-10. Нагадаю, саме він отримав серйозний вуличний супровід при прийнятті у першому читанні: палкі виступи народних депутатів, варнякання тракторів на Грушевського та “похорон свині” біля Верховної Ради. Хоча, забігаючи наперед, зазначу, що не меншої слави заслуговує і №2194. Аналіз та правки до цього законопроекту – наступним матеріалом. Концентрація земель, як наслідок монополізації (орлігархізації) аграрної галузі з усіма негативними наслідками – це головна загроза законопроекту №2178-10. Всі умови для такої ситуації створені: бідні селяни, трудова міграція, яка “забрала” мільйони працьовитих українців, преференції для орендарів та потенційних покупців землі та попрання прав теперішніх власників землі – українських селян. Головною ідеєю пропозицій і поправок повинно стати формування можливостей для відновлення  розвитку аграрної галузі за участю виключно українців.  Метою зняття заборони на відчуження землі повинен стати ефективний обмін прав власності на землю, коли земля від громадянина, який бажає її продати, переходить до громадянина, який хоче бути власником землі і самостійно господарювати на ній. Під самостійним господарюванням слід розуміти одноосібне (сімейне) господарювання чи господарювання через участь власника землі в господарському товаристві, в яке передається земля на правах користування. Запит на купівлю землі серед українців є. Він комплексний,  сформований економічними та світоглядними, патріотичними та культурними чинниками, – цей запит буде позитивно впливати на зростання цінності української землі. В той час, коли економічне формування ціни на землю, за логікою транснаціонального капіталу, латифундистів-орендарів і просто іноземців-фермерів визначатиметься безпосередньо прибутковістю землі, що означатиме відсутність зростання ціни на землю, яке так рекламують тільки би відкрити так званий ринок земель. Тому формування конкурентних пропозицій від українців українцю є раціональним, національно-орієнтованим, і саме такому обміну прав на землю потрібно віддати перевагу, а не ставити в пріоритет латифундистів-орендарів, надаючи їм законодавчі преференції та обмежуючи в правах селян-власників землі та безземельних українців. Саме за таким ціннісним принципом сформувалися захмарні для селянина ціни на землі в тій же Голландії чи Данії, де земля може належати тільки громадянам країни. Формування національно-орієнтованої аграрної політики через механізми державного управління спричинить зростання прибутку від землі, що матиме вплив на формування цінності землі та спричинить падіння схильності продавати землю у теперішніх власників землі, а ефективний обмін землею буде зводитися до переходу землі у власність по родинних зв’язках, від старшого покоління до молодшого, яке більш активне в бажаннях до самостійного обробітку власної землі. Крім норм щодо права розпоряджатися землею, повинні бути визначені норми до набуття землі, які б унеможливлювали будь-яку її концентрацію, забезпечували усуспільнення прибутку від землі, що відповідало б сучасним світовим тенденціям економічно-розвинутих країн з соціально-орієнтованою економікою. Концентрація земель – це монополізація і головна перепона для розвитку аграрної галузі, суспільно-економічного розвитку країни. Проти концентрацій та монополій чи олігополіями борються і унеможливлюють всі економічно і соціально розвинуті країни світу. Не повинно бути концентрацій ні в межах громади, ні в межах держави. Тому правило просте: громадянин України має право набувати одну земельну ділянку з обмеженням по площі, яке відповідає максимально сформованому розміру земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Це відповідає конституційним засадам з прав та свобод громадян. Такий самий принцип був застосований при розпаюванні колективних сільськогосподарських підприємств – вартість  і  розміри  в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх  членів  підприємства були рівними.  Пропоноване мною подання для внесення пропозицій і поправок: Голові Комітету Верховної ради України з Комітет з питань аграрної та земельної політики Сольському М. Т. Щодо проекту Закону № 2178-10 від 10.10.2019 р. Шановний Микола Тарасович! Нами було проведено детальний аналіз проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р., який було прийнято в першому читанні 13.11.2019 р. із скороченою процедурою розгляду. Маємо зазначити, що прийнятий вищезазначений Проект Закону не відповідає нормам Конституції України, зокрема статтям 13 та 14. Проект Закону не відповідає віковому запиту українців самостійно господарювати на власній землі. Не для того була земля Українського народу розподілена між селянами, щоб за умов скрути, злиднів і безпорадності зі сторони держави селянин був змушений її віддати для концентрації в руки монополій. Державна землі потрібні країні не для того, щоб бути проданими в угоду і збагаченню невігласів, які вирішили, що земля це товар. Українська земля потребує ефективного власника з числа Українських громадян, Україна потребує нової якості державного як в управлінні землями Українського народу, так і в організації ефективних національно-орієнтованих земельних відносин.  Керуючись вищезазначеним, надаємо пропозиції і поправки для врахування у другому читанні проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 року. 1. Пропонується змінити існуючу назву проекту Закону на нову “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу прав на землі сільськогосподарського призначення. 2. Внести поправки до пункту 1 частини 1 розділу І проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р. виклавши в такій редакції:  1) статтю 130 викласти в такій редакції: “Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України 2. Громадяни України мають право бути набувачем тільки однієї земельну ділянки сільськогосподарського призначення площею не більше 10 гектар, що відповідає граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. Громадяни України не мають права бути набувачами земель понад граничні обсяги права власності на землі сільськогосподарського призначення. У разі відсутності у власності громадянина України земельної ділянки сільськогосподарського призначення внаслідок її відчуження, громадянин України має право знову бути набувачем однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення. 3. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної територіальної громади, в адміністративних межах якої відчужується земельна ділянка, а також відповідні органи місцевого самоврядування. 4. Територіальні громади мають право набувати земельні ділянки тільки на території відповідних територіальних громад.”. 3. Внести поправки до пункту 2 частини 1 розділу І проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р. викласти в такій редакції:  2) статтю 131 викласти в такій редакції: “Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки Набуття земельних ділянок відбувається на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, а також на підставі рішень суду, рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України та на інших підставах, передбачених законом.”. 4. Пункт 3 частини 1 розділу І проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2178-10 від 10.10.2019 р. виключити. Таблиця пропозицій і поправок до законопроекту №2178-10, на підставі якої сформоване подання про внесення пропозицій і поправок Зміст положення (норми) діючого законодавства Зміст положення (норми) з урахуванням пропонованих змін Пропозиції і поправки Головіна Назва Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення Назва Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу прав на землі  сільськогосподарського призначення Земельний кодекс України Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення 1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. 2. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Відсутня Стаття 130. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені за законодавством України; в) територіальні громади; г) держава. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування за законом, але зобов’язані здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття права власності. 2. Сукупна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина, юридичної особи, з урахуванням пов’язаних осіб або юридичних осіб, створених за законодавством України, що мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера): в межах однієї об’єднаної територіальної громади не повинна перевищувати 35 відсотків земель сільськогосподарського призначення такої громади; в межах однієї області або Автономної Республіки Крим, не повинна перевищувати 8 відсотків земель сільськогосподарського призначення такої області або Автономної Республіки Крим; не повинна перевищувати 0,5 відсотків земель сільськогосподарського призначення України. Термін “пов'язані особи” використовується у значенні, визначеному Податковим кодексом України. Термін “бенефіціарний власник (контролер) вживається у цьому Кодексі у значенні, наведеному у Законі України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”. Порушення вимог цієї частини є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку недійсним, а також для примусового відчуження земельної ділянки. Порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки вимогам, визначеним цим Кодексом для набуття у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, затверджується Кабінетом Міністрів України. 3. Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, якщо інше не передбачено законом, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні – якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону. Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України 2. Громадяни України мають право бути набувачем тільки однієї земельну ділянки сільськогосподарського призначення площею не більше 10 гектар, що відповідає  граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. Громадяни України не мають права бути  набувачами земель понад граничні обсяги права власності на землі сільськогосподарського призначення. У разі відсутності у власності громадянина України земельної  ділянки сільськогосподарського призначення внаслідок її відчуження, громадянин України має право знову бути набувачем однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення. 3. Територіальні громади мають право набувати земельні ділянки тільки на території відповідних територіальних громад. Або п.1 1.  В такій редакції Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод 1.  Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. 2.  Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод 1. Громадяни та юридичні особи, створені за законодавством України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. 2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки 1. Набуття земельних ділянок відбувається на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, а також на підставі рішень суду, рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України та на інших підставах, передбачених законом. Виключити Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ … пункт відсутній … … 14. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств. 15. До набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ …. 6-1. Громадяни, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної та комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до 5 років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів.” … 14. До 1 січня 2024 року не допускається набуття юридичними особами, бенефіціарним власником (контролером) яких є іноземці, особи без громадянства, юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України, іноземні держави, права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земельні ділянки, які перебувають у приватній власності і призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні ділянки, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельні частки (паї). Вимоги цього пункту не розповсюджуються на випадки набуття сільськогосподарськими товаровиробниками у власність земельних ділянок , які використовують такі земельні ділянки на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи – набувача права власності пройшло не менше 3 років, право оренди, емфітевзису виникло до набрання чинності цим пунктом. Порушення вимог цього пункту є підставою для визнання правочину, на підставі якого набувається право власності на земельну ділянку, а також підставою для примусового відчуження земельної ділянки. Термін “сільськогосподарський товаровиробник” використовується у цьому пункті у значенні, наведеному у пункті 14.1.235 статті 14 Податкового кодексу України. Виключити Розділ X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Виключити Читайте: Поле битви – Земля. Земельні поправки 2178-10: зрада чи революція? Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

Необхідно припиняти дитячі забавки з землею. Необхідно визначитися відносно землі і країни – ефективне рішення тільки одне. Це стосується МВФ і Світового банку. Земля може стати роздором і причиною формування неформальної земельної коаліції в Верховній Раді під “земельний” уряд. Земельне об’єднання -  єдине, що може збалансувати країну економічно і політично. Найстрашніше в так званому “ринку землі” – це не право іноземців купувати землю і не бажання владних хлопців заробити на посередництві. Найстрашніше – це концентрація земель в одних руках на рівні від села до країни, остаточне повернення панства і феодалізму.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Неважливо, хто скупить землю – українські фермери з латифундистами чи іноземці, в тому числі, китайці, саудити, індуси, які матимуть права на рівні європейців. Бажання скуповувати землю об’єднує і псевдофермерів-орендарів, і латифундистів, і транснаціональний капітал – в єдиному пориві до грабіжних прибутках і суцільного володарювання. У будь-якому випадку концентрація земель призведе до безнадійного розподілення на класи, де будуть переважати злидні, але виключно чисельно. На жаль, логічний термін земельної реформи підмінили банальним перетворенням землі в товар, що породило конфліктну ситуацію, яка тільки поглиблюється – і до головного конфлікту ще не дійшло. В боротьбі між офісно-президентською моделлю так званого “ринку землі” та олігополістичною моделлю, перемогла остання. Президент здався чи з радістю змінив свою думку, зваживши на вимоги дутих аграрних асоціацій. Олігархи, а з ними орендарі і фермери вимагали неможливе і отримали максимальне – право видушувати за дешево землю у селян. Такий стан в земельних відносинах влаштовує всіх орендарів. Наразі в узагальненому баченні є дві активні сторони, які протидіють в земельному питанні між собою. Одні хочуть прописати законодавство під себе, а інші – не дати це зробити. “Слугам народу” необхідно політично встояти, щоб встигнути пограбувати своїх панів, тобто – Український народ. Інші на цьому фоні формують свій електорат, нарощують власні політичні рейтинги. Ті, кого представляють політичні дуелянти з обох сторін, хочуть сконцентрувати в своїх руках якомога більше землі – виходячи зі своїх можливостей та за своїми правилами. Тобто кожен з них хоче закон, який визначить саме його єдиним оператором ринку зі скупки земель – таким собі земним “богом землі”. Ті, хто мають сьогодні законодавчу силу, вже ділять між собою переважні права контролювати процес скупки земель, а може вже почали війну за право “першої ночі”.  І наступними нормативними ініціативами повинні визначити, хто і в який спосіб буде вести контроль за скупкою земель і хто отримуватиме свої 100 доларів за гектар по курсу 0,30 срібних за долар. Але все це у певних “слуг” передчасно. Бо рано ще ділити ще невмерлу Україну. Земельний договорняк – дуже важка річ. Мирно-добровільно землю не поділили, як не вдалося поділити її раніше. Консервація через “мораторій” була вимушеною мірою, щоб не повбивати одне одного через земельні війни. Земля була переведена в ранг святої корови, яку можна тільки доїти. Бажаючі змінити святість на товар поступово становляться очевидними політичними мерцями. Земля – всім і нікому. Сьогодні, насправді, ще не було чути голосу народу з приводу землі. Все спілкування зводилося до міжсобойчику орендарів, які називають себе аграріями та різними гілками влади, в тому числі – президентом Володимиром Зеленським, який послухав, що йому сказали орендарі, а не селяни-власники землі. А як відомо, орендар – ворог селянина. І у більшості власників землі головне бажання отримати право “розривати” договори користування землею – це шлях до отримання до свободи, а з нею і  більших доходів користування чи продажу землі.  Читайте: Народна земельна реформа Головіна. Головний ворог селянина – орендар Не почутими чи без уваги залишилися і МВФ зі Світовим банком. Бо офісно-президентське бачення так званого “ринку земель” виключило можливість іноземному капіталу до 2024 року напряму приймати участь у купівлі земель. А це свідчить про спекулятивний напрямок бачення владою так званого “ринку земель” – скупити за найближчі чотири роки по максимуму землі за найдешевшою ціною.  Трудяги-аграрники з Європи  не будуть допущені до купівлі земель – і ціни на землю не буде кому піднімати. Ціна на землі залишиться тією ж, що й зараз. Збільшиться тільки тиск на селян, щоб вони за дешево продавали землю. Дешева ціна на землю та відносно низькі темпи зміни власників землі не влаштовують МВФ – з точки зору відсутності зростання доходів державного бюджету, як джерела надходжень коштів для розрахунків з МВФ. МВФ, як і будь-якій кредитній установі важливо повернення кредиту (грошей). І неважливо – за рахунок чого це буде зроблено. А пропозиції до повернення грошей писала і пише наша влада. Саме вона і робила і робить пропозиції відкриття ринку земель як чинника зростання бюджетних доходів. Саме наші уряди та президенти неспроможні нічим іншим наповнювати бюджет, крім грошима від продажу землі. І претензії потрібно направляти до них, а не до МВФ чи Світовому банку. Для Світового банку “ринок землі” и розпродаж державних підприємств так само не може бути метою. Бо мета Світового банку – розвиток соціально спрямованої економіки, що вочевидь аж ніяк не узгоджується з люмпенізацією селян і українців в цілому, яку пропонують прислугуваті законотворці. МВФ та Світовий банк стали прикриттям для проведення міжсобойчиків, корупції, збереження олігархії та появи нових олігархів. Весь негатив від антиукраїнських меркантильних прагнень та дій перекинуто на світових “узурпаторів”. Я не бачив жодного документу від МВФ з вимогою розпродажу земель. Наприклад, на сайті НБУ є лист №23751/0/2-18 від 5 грудня 2018 року за підписами президента Петра Порошенка, прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та голови НБУ Якова Смолія до Директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард про відкриття так званого ринку землі – “Україна: Лист про наміри”. Реакція Світового банку і МВФ на погоджений профільним комітетом Ради на “таємному сніданку” законопроекту №2178-10 буде. Бо важко не відреагувати на більше ніж на 4-річний мораторій на іноземців та, в тому числі, на США, які, фактично, є власниками і МВФ і Світового банку.  США, безумовно, можуть вплинути на Зеленського та його команду. Але вже важко говорити про можливість “вставити” норму про право іноземцям напряму купувати українську землю. Фактично, Офіс президента Зеленського “надурив Держдеп”. Та і ймовірний розпродаж української землі китайцям, безумовно, не в інтересах США. Якщо США так повстало проти продажу китайцям “Мотор Січі”, то що вони думають і скажуть про землю? Отже є і сумнів: чи зацікавлені США у ринку земель в Україні? Як контролювати китайців, іранців та інші країни ресурсних економік, в тому числі, росіян, які, як ніхто інший, тримають руку на пульсі? Президент Володимир Зеленський системно нехтує (чи його втягують у це) мріями та баченням головних фінансових установ світу. А покарання може бути серйозним.  Тільки від МВФ залежить курс гривні, який завищений і скоро не втримається. Питання тільки в тому, як це буде відбуватися. Курс гривні – дамоклів меч над президентом і його урядом, який перетвориться рано чи пізно в меч-кладенець економіки.  Навіть, якщо влада включить гримасу, що українці проти участі іноземців в так званому “ринку землі”, а українці за те, щоб скуповували тільки орендарі-фермери та орендарі-олігархи, то МВФ та Світовий банк може задовольнити інша модель земельних відносин, яка, як мінімум, буде їх влаштовувати позбуттям земельної олігархії і, як максимум, соціально-економічним зростання в країні. Це модель земельних відносин, яка діаметрально протилежна так званому “ринку земель”, що пропонується. Модель земельних відносин, при якій ефективно працюють ринкові механізми, збільшуються доходи власників земель, створюються нові робочі місця в системі економічного зростання, відновлюється та зростає аграрна галузь, яка дає підґрунтя для відновлення та зростання інших галузей економіки. Як бачимо, відкриття так званого “ринку земель” сформує багатовекторну систему залежностей, впливів та наслідків, які не матимуть позитивного рішення для країни. Не з таких відкриттів необхідно починати відновлювати економіку за ринковими механізмами. Не з таких шпагатів президентствувати. Необхідне не відкриття ринку, а впровадження ринку в земельні відносини через  повернення конституційного права селянам-власникам землі розривати договори користування (оренда, емфітевзис) землею. Читайте: Головна умова для відкриття “вільного ринку земель”: звільнення за власним бажанням Боротьба з корупцією в Україні розпочнеться з повернення земель видурених-викуплених орендарями за незаконними сіро-чорними схемами. Необхідно показати що в країні діє закон і все потрібно повернути в первинний стан. Економічне зростання почнеться тоді, коли селяни-власники землі розпочнуть ставати власниками аграрних підприємств, незалежно від віку, фізичних та фінансових можливостей. Нам потрібен земельний анбандлінг – демонополізація аграрного сектору з формування за об’єднавчим принципом справжньої кооперації, в основі якої власники землі. Необхідні земельні відносини, які забезпечать швидкий розвиток аграрної галузі за всіма критеріями ефективності. Таким вимогам відповідає тільки самостійний обробіток землі через об'єднання власників паїв у товариства з метою кооперації ресурсів і зусиль для більш ефективного господарювання. Бо колективне господарювання переважає одноосібне за сукупною ефективністю. Саме таку форму, а відповідно, і реформу земельних відносин варто впроваджувати і починати це вже можна зараз, не чекаючи реєстрів, кадастрів, договорняків “чия земля буде”. Земля повинна бути за Українським народом, без втрати існуючої суб’єктності права власності на землю і ототожнення її з правом  власності Українського народу. Доцільно формувати з існуючих власників землі власників аграрних виробництв, створювати товариства власників землі. Товариства — це надійна база для кредитування й інвестування у відтворення та розвиток виробництва на селі: тваринництва та переробки. Товариства — це нові робочі місця, створені учасниками для себе і членів своїх родин. Жителі сіл будуть гарантовано забезпечені надходженнями до бюджету від товариств, учасниками яких і є члени їхніх громад. Товариства зможуть ефективно протидіяти рейдерству. Таке реформування забезпечить усуспільнення прибутку. Це позитивно впливатиме на соціально-економічний розвиток країни, забезпечить непорушність національної та продовольчої безпеки. Головне для такої реформи — бажання власників землі об'єднуватися. Таке бажання є, і воно матеріально і соціально мотивоване. Для створення товариств не потрібні законодавчі зміни, вони створюються і працюють згідно з чинним законодавством. Товариства можуть наймати підрядника, особу, яка спроможна і має бажання забезпечити проведення всього комплексу аграрно-польових робіт для товариства, з розрахунком після продажу врожаю. Власникам землі залишається чекати "звільнення" землі від неефективних орендарів-користувачів, — це єдине, що може затягувати впровадження такої моделі реформування. Але і ця проблема може бути вирішена. Національно-орієнтоване законодавство з регулювання земельних відносин прискорить і розширить впровадження такої реформи, дасть право власнику землі припиняти за власним бажанням кабальні договори оренди землі, забезпечить кредитуванням товариства, дасть можливість обігу (відчуження) прав на землю виключно між українцями. Таке законодавство унеможливить концентрацію земель в одних руках і за рахунок збільшення прибутковості знизить бажання у власників її продавати, сформує нове поняття цінності землі та високий попит на землі власне серед українців. Уже зрозуміло, що пропозиція прийняття національно-орієнтованого законодавства остаточно робить безальтернативною пропозицію відкриття так званого “ринку земель”.  Отже, все в земельних відносинах можливо змінити швидко, якісно, без спаду економіки і соціальної напруги, за рахунок національних інвестицій і кредитування, з національним управлінням і власним контролем та прискореним економічним зростанням. В принципі, це і є метою Світового банку і більш цікаве МВФ, як кредитору. Концентрація ж земель через так званий ринок земель будуть все більш і більш робити націоналізацію земель “суспільною необхідністю”, проти якої безсилі всякі міркування про права власності. Наполегливі потреби суспільства повинні бути і будуть задоволені, зміни, продиктовані суспільною необхідністю, самі прокладуть собі шлях і рано чи пізно пристосують законодавство до своїх інтересів. А до цього буде земельна революція. Можна було б говорити, що шпагат у президента міг би вдатися якби було б більше ніг. Але, нажаль, в нього дві ноги і тільки одна шия з головою.  Розтяжка – так розтяжка.  Читайте: Ринок земель: останній геноцид українців Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи Частично текст опубликован на сайте “Зеркала недели”КиевVласть

Президент  Володимир Зеленський підписав  два прийняті Верховною Радою(ВР) законопроекти  "Про внесення змін до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг” та "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг”. Таким чином дано зелене світло  так званій тотальній фіскалізації. За начебто благими намірами знову криється дорога в пекло, принаймні, для мільйонів фізичних осіб – підприємців (ФОП) 2-4 груп, які тепер будуть зобов’язані при розрахунках використовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО). Основна мета обох законопроектів — детінізація розрахунків в сфері торгівлі і послуг, задля цього пропонується створити додаткові механізмі контролю обігу товарів та обсягу доходів спрощенців через використання ними РРО. Ще одне нововведення — винагорода споживачам, які поскаржаться на порушення з боку продавця. На практиці, сама система ФОПів на спрощеній системі оподаткування опинилась під загрозою, що викликало значні хвилювання у підприємницькому середовищі – аж до акцій протесту по всій країні. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Хочу звернути увагу на кілька моментів. По-перше, знову  влада не з тих починає. Очевидно, і це підтверджується розрахунками, що через зловживання системою ФОПів-спрощенців державний бюджет не втрачає і близько тих сум, які втрачаються через олігархат, монополії, збиткові державні підприємства, корупцію, офшорні та контрабандні схеми. І варто пам’ятати, що більша частина ФОП – це чесний мікробізнес, з досить скромними доходами, в якому задіяно понад 2 млн громадян. Чому за зловживання деяких “мінімізаторів” розплачуватись повинні 2 млн підприємців, які ризикують взагалі залишитись без можливості продовжувати роботу? По-друге, тотальна фіскалізація торкнеться гаманця кожного громадянина. Оскільки виконання нових фіскальних умов підприємцями потягне за собою значні фінансові витрати. За підрахунками Державної регуляторної служби, вони можуть сягнути 22 млрд гриень, що неодмінно буде перекладено на простих споживачів, оскільки ці витрати будуть внесені до ціни товарів чи послуг. По-третє, ні бізнесу, ні суспільству влада фахово не пояснила, які саме проблеми вирішить тотальна фіскалізація, та до яких саме позитивних наслідків для країни ці заходи призведуть. Жодних серйозних розрахунків. Натомість розганяється така мила серцям наших пострадянських співвітчизників історія  про те, що в ресторанах чи інтернет-магазинах виписують чеки від імені ФОП без касових апаратів, а через це наша країна бідна і відстала. По-четверте, держава продовжує розмовляти з бізнесом мовою репресій і, найголовніше, ігнорує етап експертних обговорень за участі всіх зацікавлених сторін для  оцінки ризиків і наслідків ДО моменту введення нових регуляторних чи фіскальних норм. Соціальний діалог “держава – підприємець” відсутній. Саме через це підприємці змушені вдаватися до вуличних протестів, щоб бути почутими. Побудова соціального діалогу “держава – підприємець” вкрай необхідна умова для економічного розвитку країни, проте влада звикла до монологів. По-п’яте, держава продовжує розглядати бізнес в цілому виключно через фіскальну призму, як наповнювача бюджету, повністю ігноруючи соціальну та економічну роль бізнесу. А ці ролі набагато важливіші за фіскальну функцію. Знову ж таки насаджується така мила нашим пострадянським співгромадянам думка, що підприємці це недобиті у 30-х роках куркулі, які паразитують, заробляють – і при цьому не хочуть платити податки. Хочу розчарувати тих хто поділяє такі думки. Головна задача бізнесу – не стільки податки, скільки вирішення проблеми зайнятості через  створення робочих місць та створення  економічного продукту. А податки повинні сплачувати якраз ті, хто більше всього звинувачує бізнес у несплаті податків – прості громадяни, наймані працівники. Так, як це робиться у всіх розвинених країнах світу, де податки платить кожен громадянин власними коштами з власних доходів, а не тільки бізнес. Бізнес – це, перш за все, роботодавець, а тільки потім – платник податків. По-шосте, щодо Європи та європейського досвіду. Щоразу драконівські державні заходи щодо бізнесу прикриваються посиланнями на “європейський досвід”. Все це звісно справляє враження, але виникають певні асоціації з відомим літературним персонажем Еллочкою Людоїдкою, яка в пориві змагань з заокеанською мільйонеркою вважала, що досить придбати новий стілець у домівку чи оторочити сукню підробним хутром, як її статус зразу ж зрівняється з Вандербільдихою.  Для того, щоб вдало застосовувати сучасний європейський досвід, нам треба спочатку стати європейською країною за рівнем економічного розвитку. Досвід Європи безумовно цікавий і потрібен, але досвід того, як повоєнна Західна Європа ставала сучасною Європою, який шлях пройшла та якими кроками. Нам потрібен європейський досвід 50-60-х років минулого століття, або досвід країн Східної Європи 90-х років минулого століття, а ніяк не сучасні європейські норми чи правила для бізнесу, які ми намагаємось натягти на нашу найбіднішу економіку Європейського континенту. Іншими словами, якщо ми, приміром, згадуємо розвинену економіку Німеччини, то повинні в цьому контексті говорити не про  Ангелу Меркель, а про Людвіга Ерхарда. По-сьоме, варто нарешті усвідомити, що податки мають вторинний вплив на рівень життя громадян та на розвиток країни. Податки та достатньо наповнений державний бюджет – це лише наслідок економічної спроможності країни, яка виражається у обсягах ВВП , а не у бюджетних показниках. Економічну спроможність країни створюють підприємці, а не держава. Задача держави створювати комфортні умови для реалізації підприємницької ініціативи і направляти зусилля не на збір податків, а на збільшення обсягів ВВП, який наразі в Україні найнижчий серед всіх європейських країн. Про який ВВП може йти мова, якщо наша країна у світовому рейтингу економічної несвободи на перших місцях, а підприємництву державою відведено роль виключно дійної корови? По-восьме, податкова система несе в собі дві ключові функції: фіскальна та стимулююча. Держава, як головний регулятор, повинна підтримувати баланс між цими функціями. На жаль, державні заходи цілком присвячені “розкуркуленню” підприємців і зовсім не торкаються стимулів для їх розвитку. Все це свідчить про глибоку системну кризу економічного середовища. А  чеки та касові апарати для ФОП її тільки поглиблять. Читайте: Электронные чеки в магазинах не понравились в Раде никому, кроме “слуг народа”, принявших закон про детенизацию в торговле Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"КиевVласть