Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
19 квітня 2017 г. 09:30
Раздел: Тексти
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Володарської районної ради Володимиром Кузьменко.
KV: Охарактеризуйте бюджет Володарського району 2016 року. Чи буде приріст у нинішньому році?
Володимир Кузьменко: Районний бюджет 2016 року склав 24,4 млн гривень. Також ми отримали субвенцію з Державного бюджету в розмірі 97,6 млн гривень. У 2017 році плануємо наповнити бюджет району власними надходженнями у розмірі 31,1 млн гривень, а субвенція з Держбюджету має скласти 116,9 млн гривень.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Відтак, в цьому році за рахунок збільшення заробітної плати показники власних надходжень до районного бюджету плануємо збільшити на 6,7 млн гривень, та все ж залишається потреба в субвенціїї - вона має бути на 19,2 млн гривень більше, ніж минулоріч.
KV: Є проблема з підприємствами, які працюють у Володарському районі, але податки сплачують у селище?
Володимир Кузьменко: Ні, такої проблеми немає. Усі підприємства, які працюють в районі, сплачують податки до районного бюджету.
KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються і чи є в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Володимир Кузьменко: Кабінетом міністрів в нас затверджено одну ОТГ - Володарську із центром у селищі Володарка. До неї має увійти 21 село району.
На мою думку, проблема децентралізації полягає в тому, що громади позбавлені конституційного права розпоряджатися своїми ресурсами - землями за межами населених пунктів, водними об’єктами в межах адміністративних одиниць територій сільських рад, лісозахисними смугами, лісовими масивами тощо.
Ми говорили про децентралізацію. Громади і голови сіл і в нас категорично проти створення територіальних громад. Тому в цьому році говорити про вибори зарано.
Особисто я вважаю, що децентралізацію треба проводити у містах обласного значення, які мають потужний бюджет, але не мають території, де його освоїти. А такі сільськогосподарські райони як Володарський, Тетіївський, Сквирський та і половина України, ще мають гарно вивчити цю реформу.
До нас приїздив Володимир Удовиченко з Офісу радників КОГА, то я просив його - візьміть людей, покажіть їм на практиці, як ця реформа працює. Відповіді я не отримав.
KV: Як ви вважаєте, чи потрібні сьогодні районні адміністрації і чи зможуть їх функції перебрати виконкоми при ОТГ?
Володимир Кузьменко: Я переконаний, що районні державні адміністрації на сьогоднішній день не потрібні. Їхні функції можуть виконувати виконкоми при ОТГ або навіть виконкоми районних рад.
KV: Які інфраструктурні проекти районом будуть реалізовані в 2017 році? Які будуть початі, які завершені?
Володимир Кузьменко: Заплановано, що в 2017 році буде введено в експлуатацію три модульні котельні на альтернативних видах палива (ФОП “Ступак”), з’являться три ангари зі зберігання зерна (ТОВ “Сільгосптехніка нова”), а також комплекс з переробки органічних відходів із силосу в біогаз для виробництва електричної та теплової енергії (ТОВ “Городище Пустоварівська аграрна компанія”). Також в районі збудують приміщення для утримання великої рогатої худоби на 800 голів (ПП “Агрофірма “Розволожжя”). Завдяки цим об'єктам в районі з'явиться 80 робочих місць.
В наступному році будемо приділяти увагу ремонту доріг. Так, заплановано капітальний ремонт доріг в смт Володарка (вул. Дружби, вул. Коцюбинського), с. Руде (вул. Набережна), с. Ратуш (вул. Набережна), с. Логвин (вул. Карташова), с. Рогізна (вул. Лесі Українки), с. Пархомівка (вул. Шевченка), с. Рубченки (вул. Плугатаря), с. Лобачів (вул. Шевченка, вул. Лісна, вул. Богдана Хмельницького).
Окрім того, буде проведено капітальний ремонт будівлі Володарської районної лікарні, покрівлі Володарської ЗОШ I-III ст. № 2, заміна даху дитячого садочку “Пізнайко”, капітальний ремонт будівлі Гор-Пустоварівської ЗОШ I-III ст., капітальний ремонт Рудосільської ЗОШ I-III ст, капітальний ремонт будівлі та системи теплопостачання Володарської ЗОШ I-III ст. №1.
KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування?
Володимир Кузьменко: Так, вся проектна документація готова і передана до обласної адміністрації.
Хочу сказати, що обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини. Так, Бориспільський, Обухівський, Броварський райони - інвестиційно привабливі, в них немає таких проблем із фінансами. А ми можемо чекати грошей тільки з обласного бюджету.
KV: Чи працює в районі “Прозорро”?
Володимир Кузьменко: Так, ми активно використовуємо систему електронних закупівель. Жодних проблем в нас не виникає.
KV: Чому голови районних рад проти створення госпітального округу у Білій Церкві?
Володимир Кузьменко: Реформи потрібно проводити, але час для створення госпітальних округів ще не настав. Ви уявіть, як бабуся із села Капустинці чи Чипіжинці буде їхати 100 кілометрів у лікарню в Білу Церкву. Транспорту та грошей немає. Ці питання потрібно вивчити.
KV: Чи є проблеми у Володарській центральній районній лікарні?
Володимир Кузьменко: У районній центральній лікарні в нас гостра нестача кадрів. У 2012 році мали будувати приміщення для поселення лікарів, розробили кошторисну документацію і порахували, що на це потрібно 12 млн гривень. Тоді не було часу, зараз немає коштів. Краще б влада допомогла нам із вирішенням цього питання, а не запроваджувала нові реформи.
До речі, приїздили до нас німецькі фахівці, хотіли побувати у районі хоспіс та лабораторію. Але порахувавши кількість населення вирішили, що їм буде невигідно. Тому більше, як на обласну владу, нам розраховувати нема на кого.
KV: Чи є проблеми в галузі освіти?
Володимир Кузьменко: Не можу сказати, що є проблеми. Вчителів вистачає. У селі Пархомівка в нас створено чудовий опорний заклад, ми отримали шкільні автобуси, дітки навчаються із задоволенням. Плануємо і далі створювати такі заклади в районі.
KV: Землями за межами населених пунктів має розпоряджатися районна влада чи Держгеокадастр?
Володимир Кузьменко: Моєю принциповою позицією є передача розпорядження землями за межами населених пунктів від Держгеокадастру до місцевих територіальних громад.
До 2013 року ці питання були врегульовані, бо місцеві виконавчі органи займались управлінням землями запасу на територіях сільських рад за межами населених пунктів. Після того, коли ці повноваження передали до управління районних відділів та обласних управлінь Держгеокадастру, почався хаос.
Питання управління землями неодноразово розглядались на сесіях сільських, районної рад. На ІV сесії Володарської районної ради за ініціативою депутатів-аграріїв ми розглянули та одноголосно прийняли Звернення до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, депутатів Верховної Ради України Гудзенка В.І., Дідича В.В. щодо передачі до повноважень сільських, селищних, міських, районних рад питань вирішення всіх питань земельних відносин, незалежно від категорії земель та питання користування надрами місцевого значення.
У першому читанні Верховною Радою був прийнятий законопроект щодо врегулювання цього спірного питання та повернення повноважень управління землями у громади, але до цього часу він не поданий для розгляду у другому читанні.
KV: Розкажіть про земельні скандали в районі. На вашу думку, чи потрібен мораторій на продаж землі?
Володимир Кузьменко: В нас ідуть судові процеси по землі. Наприклад, у Завадівській сільській раді є 40 га земель запасу (пасовищ), які “розподілили” за невідомими механізмом зовсім чужим людям із Києва.
Також гостро стоїть питання по Лобачівській сільській раді, де є 720 га земель запасу, але вони роздаються не жителям місцевої громади, що написали заяви на виділення їм землі по 2 га для особистого сільського господарства, а підставним особам. Заяви ж від місцевих жителів с. Лобачів лежать у обласному Держгеокадастрі по кілька років без розгляду.
Мораторій на продаж землі сьогодні відміняти не можна. В нас є люди, які живуть заради тієї землі. Заберуть ще й її, тоді в Україні нічого не залишиться.
KV: Чи вирішена проблема зі страйками через підняття вартості проїзду?
Володимир Кузьменко: У Володарському районі питань щодо “маршрутних бунтів” не виникало. Ціна на проїзд в межах району на пасажирські перевезення не змінювалась. До Білої Церкви проїзд коштує 20 гривень, до Києва - 50.
KV: Чи є стабільність в районній раді?
Володимир Кузьменко: Так, в нас повне порозуміння. Кожен відстоює інтереси виборців і робить якнайкраще для людей. У нас представлені різні політичні сили: Аграрна партія, “Батьківщина”, “Солідарність”, Радикальна партія Олега Ляшко та УКРОП.
KV: Чи є конфлікт між РДА і радою? Між містом і районом? За що?
Володимир Кузьменко: Ми віддали всі повноваження районній адміністрації та самі від цього страждаємо. Є певні непорозуміння. Наприклад, нещодавно не хотіли в РДА затверджувати місце розташування інфраструктурних об’єктів, які мають будуватися. Довелося довго сперечатися.
Та таких нюансів багато. Вся річ у тому, що керівництво в районі має бути місцеве, тільки тоді людина може відчути всі внутрішні проблеми. А коли це - пан зі столиці, то робота йде тяжко.
А із містом в нас проблем немає. Разом вирішуємо питання і йдемо один одному назустріч.
KV: Володарський район - це аграрний район? Чи можливий тут розвиток промислового виробництва?
Володимир Кузьменко: Із промисловості в районі - цегельний завод, цукровий завод, підприємство з переробки сої та комбікормовий завод. Розвиток, звичайно, можливий, але більше в нас зосереджено сільське господарство.
Говорили з аграріями, щоб вони займались не тільки вирощуванням і збиранням, а ще й переробкою. Це не тільки розвиток промисловості, а ще й надходження в бюджет.
KV: Чи вважається Володарщина туристичним осередком в Київській області? Чи є у району стратегія розвитку цієї галузі?
Володимир Кузьменко: На Київщині розроблено шість туристичних маршрутів. До двох із них включено два туристичні об’єкти Володарщини. Це маршрут № 4 “Перлина Поросся на Київщині” (м. Київ – с. Пархомівка, Володарського району – м. Біла Церква) та № 6 “Голодомор 1932-1933 рр. на Київщині” (м. Київ – м. Васильків – с. Барахти, Васильківського району – м. Біла Церква – с.Тарган Володарського району – м.Київ), а також шість районних туристичних маршрутів. Туристичні об’єкти у Володарському районі готові до відвідування.
На даний час на території району нараховується 102 пам’ятки археології, 61 поселення, 25 курганних груп, до складу яких входить 88 курганів та 11 окремих курганів, 1 курганний могильник, 1 оборонна споруда, замчище XVII століття, а також 49 пам’яток історії, пов’язаних з подіями Другої Світової та Громадянської війни, 19 пам’яток Голодомору, 19 пам’яток архітектури та містобудування, 2 пам’ятки мистецтва та інше.
KV: Чи є у Володарському районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією?
Володимир Кузьменко: Є велика проблема у відсутності районної дорожньої служби, яка б обслуговувала більше ніж 250 км доріг місцевого та державного значення. В нас немає коштів, а дві дороги державного значення, які перетинають Володарський район, дуже завантажені та потребують постійного обслуговування та ремонту.
В смт Володарка по руслу річки Рось розташоване Володарське водосховище, яке в даний час знаходиться в неналежному санітарному стані. Згідно програмі, до 2020 року мають виділити 10 млн гривень на очищення водосховища і 3 млн на річку. Це питання потребує негайного вирішення на рівні області.
Співпраця між керівництвом Володарської районної ради та Київської обласної державної адміністрації відбувається, але не на тому рівні, на якому хотілося б.
Читайте: Досье: Кузьменко Владимир Михайлович
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру?
Володимир Кузьменко: Я родом із Жашкова, в Володарському районі з 1983 року. Починав тут із ведення сільського господарства. Потім пішов в Аграрну партію України, оскільки повністю підтримую ідеологію партії і позицію стосовно розвитку аграрного сектору та держави вцілому. І з того часу я почав перейматися проблемами Володарщини. Не знаю, чому пішов у владу, так склалося життя.
Голова районної ради - це не старт політичної кар'єри. Нікуди звідси їхати не збираюсь, тут народились мої діти, тут житиму і я. В мене є плани на розвиток Володарщини. Та боляче розуміти, що не можу втілити їх у життя, бо немає в бюджеті грошей.
Мені не треба ніяких пам’ятників чи сліду в історії. Я вважаю, що говорити потрібно про героїв. А такі посадові особи як я мають мовчки розвивати район і покращувати життя населення.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
КиевVласть
11 квітня 2017 г. 10:12
Раздел: Тексти
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТГ очікувати не варто”
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Згурівської районної ради Олександром Івченком.
KV: Охарактеризуйте бюджет Згурівського району 2016 року. Чи буде приріст у 2017 році?
Олександр Івченко: У 2016 році план бюджету виконано на 134,7%. З минулого року залишилося близько 1,7 млн гривень залишків. Ці гроші ми розподілили на фінансування наших програм і освіти.
У порівнянні з минулим роком податків до бюджету надійшло більше на 52%. Головні наповнювачі - це СП ТОВ “Нива Переяславщини” (13%), ТОВ “Краєвид” (5,4%), СТОВ “Урожай” (5,1%), ТОВ “Українська молочна компанія” (4,9%).
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування?
Олександр Івченко: Так, першочергові – це ремонт дорожньої інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій у бюджетних закладах. До області ми подали ряд пропозицій по об’єктах в порядку пріоритетності для включення до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури Київської області на 2016-2017 роки. Йдеться про капітальні ремонти доріг (смт Згурівка, села Турівка, Черевки, Середівка, Великий Крупіль, Красне), реконструкцію будинку культури і будівництво міні-фубольного поля зі штучним покриттям (смт Згурівка), будівництво водогонів, бюветів, буріння свердловини на воду (смт Згурівка, села Красне та Черевки). Ці об’єкти є дуже важливими для району, хоча ми мало покладаємо надій на те, що нам допоможуть з будівництвом районного будинку культури, на що необхідно більше 13 млн гривень. Проте, він нам дуже потрібний. У нас в районі зараз його взагалі немає. Всі зібрання, свята і прийоми відбуваються у адмінбудинку. Cподіваємося й на підтримку нашої пропозиції щодо будівництва сучасного спортивного майданчика зі штучним покриттям. Адже для численних футбольних команд в районі це дуже актуально, тим більше, що поруч розташований найбільший навчальний заклад району – Згурівська ЗОШ I-III ступенів, в якій навчається майже 500 учнів.
KV: Згурівщина - це сільськогосподарський край. Чи є проблеми з земельними паями?
Олександр Івченко: Звичайно, є. Є земля, отже, є і проблеми. В середньому у Згурівському районі паї по 2-4 га. За них ведеться конкуренція між аграріями. Проблеми виникли ще під час розпаювання земель колективної власності. Гадаю, цей процес у нас в державі проводився поспіхом, необдумано. Свого часу розпаювали все, що можна було розпаювати, сільрадам не залишили навіть земель запасу та ділянок для соціальної сфери.
KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі?
Олександр Івченко: Звичайно. Я б узагалі не ставив на порядок денний обговорення відміни мораторію найближчі 10 років! Сумніваюсь, що до цього часу населення України заживе заможно, і кожен зможе купити собі клаптик землі. Зняття мораторію вигідне не аграріям, а великому бізнесу. Якщо дозволити продаж сільськогосподарської землі зараз і відкрити ринок землі, земля Київщини ризикує опинитися монопольно в недбалих руках.
Наші фермери також проти зняття мораторію. Вони кажуть, щойно відкриють ринок землі, завтра приїде хтось із мішком грошей, і всі запропонують на продаж свої ділянки. А фермер, який довго обробляв землю, може лишитися ні з чим, бо в нього такого мішка з грошима немає.
KV: Яка ситуація з робочими місцями в районі?
Олександр Івченко: З кожним днем робочих місць лишається менше і менше. В нас район аграрний, промислових підприємств дуже мало, в основному робота є у сільськогосподарській сфері. Крім того, підприємства почали закуповувати сучасну техніку, що теж тягне за собою зменшення робочих місць. До того ж, багато що із нової техніки нелегко опанувати. Наприклад, є такі комбайни, що простіше навчитись літаком керувати, ніж на них працювати...
KV: Раніше у медіа обговорювалася проблема виділення земельних ділянок учасникам АТО та маніпуляції чиновників з цього приводу. Чи виділяються зараз у Згурівському районі земельні ділянки “для своїх” під виглядом наділів для АТОшників?
Олександр Івченко: Скандал, який останнім часом викликав найбільший резонанс, розгорівся навколо двох земельних ділянок загальною площею 70 га. Одна з цих ділянок у Держгеокадастрі вважається територією поза межами населеного пункту смт. Згурівка, хоча за старим (але нині діючим генеральним планом Згурівки) земельна ділянка перебуває в її межах, як землі промисловості і є, по суті, стратегічною для населеного пункту для впровадження інвестиційних проектів. На превеликий жаль, громада району практично позбавлена повноважень надавати в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, що знаходяться у її адміністративно-територіальних межах.
Я повністю підтримую позицію Аграрної партії України щодо передачі розпорядження землями за межами населених пунктів від Держгеокадастру до місцевих територіальних громад. Лише громада має право вирішувати, як використовувати землі, які їй належать.
Взагалі, Держгеокадастр – дуже цікава структура. Вищезгадані ділянки були надані нею з численними порушеннями. 8 лютого 2017 року за позовом Згурівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Згурівський районний суд визнав недійсними накази Головного управління Держгеокадастру в Київській області та договори оренди і зобов’язав повернути земельні ділянки державі. Зараз дана справа знаходиться на стадії апеляції.
Сьогодні питання забезпечення учасників бойових дій земельними ділянками в районі не є настільки гострим, як раніше. Ми забезпечили всіх учасників АТО землею і без цих двох ділянок. В нас вже оформлено 189 заяв від учасників бойових дій, які є жителями нашого району.
Подробней: Киевоблсовет просит Госгеокадастр
отдать участникам АТО земли в Згуровском районе
KV: Чи працює в районі Prozorro?
Олександр Івченко: Prozorro у нас працює, хоча є кілька нюансів у процесах закупівлі. Наприклад, купували на Згурівську селищну раду трактор. Переміг у конкурсі підприємець, який не подав вчасно документи. Він так і не вийшов на зв’язок. Довго чекали, а потім вирішили звернутися до підприємства, яке пропонувало дорожче. І хоча закупівля була для нас терміновою, потім почули немало звинувачень в маніпуляціях з її процедурою.
Старе і звичне завжди здається кращим, як не крути, хоча і воно потребує змін. Я за те, щоб залишити в системі лише закупівлі по 200 тис. гривень і більше. Купувати у ній абсолютно все, навіть відносно недорогі товари та послуги, - недоцільно. Це не настільки великі затрати і не настільки великий ризик зловживань для Згурівського району.
KV: Які соціальні проблеми в районі потребують негайного вирішення?
Олександр Івченко: Наш район після аварії на ЧАЕС активно приймав ліквідаторів. Звідси – проблема онкозахворювань. У нас на обліку стоїть 500 осіб. Здавалося б, небагато, але відносно загальної кількості населення – 17 тисяч – це суттєво. Знову ж таки, державна програма за цим захворюванням раніше була, тепер не працює.
Є проблема кадрів в освіті і медицині. Якщо нічого не зміниться, то через декілька років 70% спеціалістів покинуть робочі місця й підуть на пенсію. Інтерни від нас тікають, мовляв, перспектив на Згурівщині нема. Та й умови роботи погані. Приміщення центральної районної лікарні - колишні конюшні - має вигляд, наче хата-ліпанка, вони потребують капітального ремонту. Але ми вже розробили до співфінансування проект, подали на обласний рівень і сподіваємося на його успіх.
Після подій на Сході до нас переїхала сім'я кваліфікованих лікарів з Луганської області - анестезіолог і терапевт. Ми надали їм квартиру, люди живуть і спокійно собі працюють. Також плануємо переобладнати в житлове приміщення для “бюджетників” недіючий гуртожиток Згурівського професійного ліцею, але поки що він перебуває на балансі Міносвіти.
KV: Ви зверталися до Міністерства щодо передачі цього приміщення на баланс району?
Олександр Івченко: Так,ми вже неодноразово звертались до міністерства через КОДА з проханням передати приміщення з державної до комунальної власності громади району, але відповіді не отримали.
Знову ж таки, повертаючись до найбільших проблем району, варто зазначити і малокомплектність шкіл. Минулого року держава давала близько 16 тис. гривень на рік на одного учня, а у нас місцями ця сума по окремих закладах доходила у 2016 році до 30 тис. гривень. Минулого року у нас була школа в селі Красному, яка терміново потребувала оптимізації, хоча вона і найновіша в районі. На 5 учнів було 12 вчителів, це ненормально як для перших, так і для других. Школу не без супротиву громади закрили. Приміщення передали селу, щоб його зберегти. Зараз там розміщені всі структури: ФАП, сільрада, бібліотека. Ще зробили там 2 групи дитячого садка. Я коли виступав на зустрічі з громадою, казав - усе в ваших руках. Робіть діток - і школа знову оживе.
KV: Дітей зараз возять на навчання у іншу школу?
Олександр Івченко: Так, діти зараз навчаються у Згурівці. Тут і матеріально-технічне забезпечення краще, є фізкультурно-оздоровчий комплекс поруч, комп’ютерні класи.
Але шкода, що школу в Красному довелося закрити. Це мало бути моїм першим місцем роботи. Після закінчення педінституту отримав направлення саме в с. Красне. Але не склалося. Колись це була потужна школа. Коли я в кінці 90-х працював у відділі фізичної культури і спорту Згурівської райдержадміністрації, я всім вихвалявся, що у мене є село в районі, де 2 спортзали: один у школі, один у клубі. Їх ще колгосп будував. Зараз і спортзал, і клуб за своїм технічним станом дещо нагадують Брестську фортецю…
KV: Які громади створюються в межах Згурівського району і чи є в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Олександр Івченко: Наш район за перспективним планом – це одна об’єднана громада. Сюди входить 41 населений пункт: 20 сільських і одна селищна рада. 4 сільради це питання ще не розглядали, всі інші прийняли пропозиції Згурівської селищної ради на об’єднання.
Є такі сільські ради, яким діватися просто нікуди. Ми межуємо з Чернігівською областю. Села на околиці району навіть не мають грошей, не мають бюджетоутворюючих підприємств. В іншому разі вони просто залишаться біля розбитого корита. І це справді проблема.
Загалом, в цьому питанні на нас ніхто не тисне, а з іншої сторони - немає ніякої роз’яснювальної допомоги. До процесу треба підходити виважено і не пороти гарячку. Наразі зараз немає жодної довіри до реформаторів як зі сторони громади, так і зі сторони сільських голів. Останні сьогодні мають визначені законом функції та повноваження до 2020 року і, зрозуміло, не хочуть щось змінювати. Головне в цьому процесі – перспектива подальшого розвитку громади.
KV: Згурівський район взагалі не отримує інформації щодо адмінтерреформи?
Олександр Івченко: Чому ж ні? Приїжджав голова офісу реформ Володимир Удовиченко. Цього агітатора адмінтерреформи депутати та сільські голови засипали питаннями про податки, землю, про доцільність об’єднання самодостатніх громад і навпаки бідних, про старост і їх повноваження, про доступність послуг для громадян, про школу і медицину, про транспортне сполучення і дороги і.т.д. Обіцяють багато, але до цих захмарних обіцянок люди ставляться з недовірою.
Для нас яскравим прикладом перспектив реформування сьогодні є Калитянська громада.
Читайте: Провалы децентрализации. В Киевской области со скандалом раскалывается первая объединенная община
KV: Цього року можна очікувати появи на мапі Київщини Згурівської об’єднаної територіальної громади?
Олександр Івченко: Цього року, думаю, створення Згурівської ОТГ очікувати не варто. Я так навіть сільським головам відповідаю. Це – процес не одного дня, і ми будемо все проводити по процедурі у відповідності до Закону.
На сьогодні є настрої в селах Великий Крупіль і Жуківка приєднатись до Березанської ОТГ. Кажуть, що в Березані їм буде краще, бо “там залізниця є”. Я такого не розумію. Невже вони думають, що після об’єднання зі Згурівщною їх на залізницю будуть за перепустками пускати? Ще одна причина - “там лікарня”. Знову ж таки, зараз проводиться поділ на госпітальні округи, і не варто розглядати це як перспективну перевагу. Немає гарантії, що лікарня збереже свій статус в тому вигляді, як зараз, а от школи можуть позбутися. І кому тоді буде краще?
Звичайно, Згурівщина зацікавлена в тому, щоб зберегти у нас такі села, як Великий і Малий Крупіль. Там розташоване велике підприємство ТОВ “Українська молочна компанія”. Це потужне, сучасне підприємство, де молочне стадо сягає 7 тис. голів. Підприємство яке є однією з візитних карток району. Не соромно показати іноземцям, не кажучи вже про те, що це - робочі місця і регулярні надходження до бюджету.
KV: У Вас була розмова з головою Березанської міської ради щодо цього села?
Олександр Івченко: Ні, ми про це не розмовляли. Згурівщина наче осторонь стоїть і споглядає на це все… Знаю, що голова Згурівської РДА мав з ним розмову, то Володимир Тимченко начебто не зазіхає. Але хто ж вам зізнається в такому? Я розумію, що якісь “гінці” з Березані все ж навідувалися у Великий Крупіль та Жуківку.
Читайте: Ивченко Александр Николаевич
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру в політиці?
Олександр Івченко: Я не амбітна людина і кар’єра стоїть не на першому місці в житті. Якщо буде достатній рівень довіри від громади, готовий працювати. Коли йшов у депутати, не мав на меті сісти у крісло голови районної ради. Мене обрали не з першого разу - ми конкурували із нинішнім і попереднім головами РДА.
З приводу планів на майбутнє – мої повноваження діють до 2020 року і я вважаю, що далі йти ще рано. Мені ще бракує досвіду. Хотілося б зробити більше для району - вирішити питання медицини, освіти, комунального господарства, реалізувати декілька інвестиційних проектів, які дадуть робочі місця і наповнять бюджет.
Хотілося б підняти рівень спортивного виховання, бо інвентарю в школах майже не залишилось. Я думаю, було б доречним ввести в сільську структуру місцевого самоврядування посаду спеціаліста з фізичної культури і спорту. В нас у районі є 12 футбольних і 22 команди з футзалу. Це суттєвий показник. Тому одна з моїх цілей – зміцнити сферу фізичного виховання і спорту в районі.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять “Боїнги”, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
КиевVласть
3 квітня 2017 г. 10:30
Раздел: Тексти
Олександр Марченко: “Складається враження, що голову ОДА Горгана не поважають його підлеглі”
Український парламент рясно представлений обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своїх округах, дехто знаходиться із місцевою владою в стадії війни, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися із тим, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевVласть вирішила провести серію інтерв’ю із обранцями, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представлятиме на осуд читачеві розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Олександром Марченком (член депутатської групи партії "ВО “Свобода").
KV: Які з проблем Київської області, на Вашу думку, є найбільш актуальними? Які з них не вирішуються протягом десятиліть через специфічні особливості пристоличного регіону?
Олександр Марченко: На Київщині продовжується знищення головного нашого ресурсу - людського. Це політична проблема, адже влада не має ніякої стратегії для його збереження. Людей під час війни виганяють на заробітки за кордон. Лише цього року з Київщини на заробітки виїхало 17 500 людей, - професійних, кваліфікованих, сильних фізично. Підкреслю, це лише цьогоріч! І влада на місцях навмисне замовчує ці шалені цифри. Містечка на Київщині завішені оголошеннями “Робота в Польщі”, “Робота в Чехії” і т.д. Це - величезний недолік у роботі місцевих, обласної та центральної влад, і правлячі сили декларують все для того, щоб ми покидали українську землю.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Що потрібно робити владі, щоб хоч якось реабілітувати таку ситуацію?
Олександр Марченко: В першу чергу, зайнятися соціально-економічними питаннями, щоб як мінімум зберегти робочі місця. Не “фейкати” про створення нових, а саме не допустити росту безробіття. Розібратися, з чого ментально складається область, район, кожне містечко та село. Наведу приклад свого округу. Біла Церква - це третина працівників будівельної галузі, третя частина - харчової, переробної та машинобудівної галузей, і ще третина - це бюджетна сфера. Це - величезний виробничий досвід. Не варто придумувати велосипед, бо наші люди мають і хист до такої роботи, і необхідну базу знань. Так,ми в Білій Церкві маємо машинобудування, але чомусь ніхто з білоцерківських підприємців не виграє тендери “Укроборонпрому”, який, натомість, користуються іноземними пропозиціями. А для того, щоб наша продукція мала попит, потрібні спільні зусилля влади, яка виділяє земельні ділянки для розширення потужностей, та монополіста, який підводить інженерні мережі, а також співфінансування бюджетів різних рівнів.
KV: Ваше ставлення до адміністративно-територіальної реформи та ідеї добровільного об’єднання громад.
Олександр Марченко: Я б назвав цей процес добровільно-примусовим об’єднанням. Відповідний закон депутати-”свободівці” у Верховній Раді не підтримали. Реформа вже проводиться не перший рік, а досі ніхто не знає, які довідки і де можна отримати, з якими питаннями можна звертатися у сільську раду, яка, до речі, сьогодні у деяких депресивних селах Київщини є чи не єдиним місцем працевлаштування. І роздуваючи апарат у центрі, влада знищує управління на місцях.
“Свобода” обов’язково запропонує українцям адміністративно-територіальний устрій, який тут ментально знайомий. Це - створення трьохсот повітів, розширення сільських рад. Це ті стежки, які у нас стоптані історично, формат, коли люди прив’язані до якогось центру. Зараз у нас відбувається своєрідне накопичення. Голови РДА і об’єднаних громад скоро почнуть один одного з‘їдати, бо переплутали повноваження. Так, нам потрібна професійна адміністративно-територіальна реформа, але таких аморфних утворень, як райдержадміністрація та облдержадміністрація, навіть на даному етапі розвитку просто не повинно бути, - їх функції легко можуть виконати виконкоми при районних радах.
KV: Нещодавно прийнятий Закон №5520, який дав можливість селам приєднуватися до міст обласного значення, має перспективи в Київській області? Власне, на його прийняття чекали в місті Березань. Навколо об’єднання Білої Церкви з довколишніми селами також постійно точаться дискусії...
Олександр Марченко: Гадаю, до міст обласного значення ні в якому разі не можна приєднувати села. У кожного міста так багато проблем, що селам таке об’єднання нічого хорошого не принесе. Давайте відверто: хіба буде прагматичний голова дбати про якийсь хутірець під містом, якщо більшість його виборців - це місто? Сумніваюсь. Наші управлінці краще проведуть благоустрій кількох центральних алей і покажуть свою роботу десяткам тисяч виборців, а не займатимуться проблемами сотні жителів села, яке виявило бажання приєднатися.
KV: Побутує думка, начебто, Київщина розвивається лише за рахунок своєї землі, і саме земля є найперспективнішим ресурсом регіону. Наскільки це твердження, на Вашу думку, відповідає дійсності? Чи на часі зараз скасування мораторію на продаж землі?
Олександр Марченко: Київщина - це потужний сільськогосподарський край, громади якого розвиваються завдяки обробітку землі та урожаю. А от на продажі землі тримається єдина сила - система чиновників. Для них якраз є небезпека: якщо закінчиться вільна земля, чим тоді торгувати?
Земля - це стратегічний ресурс, який давно вже “викачують” у громади олігархи. У Київській області - Засуха, в інших областях свої діячі… Але якщо у нас відбудеться скуповування землі у великих об’ємах - це неправильно. Люди, доведені до відчаю бідністю і хворобами, можуть за безцінь продати кільком великим власникам свої наділи. І це - штучний процес, який ні до чого доброго не доведе. Тому питання відміни мораторію для держави - неприпустиме. Вона повинна зайнятися професійною оцінкою землі, щоб люди отримували за її оренду гідну плату, а орендарі поводили себе не так, ніби ми на цій землі живемо один день.
KV: Ви співпрацюєте з облдержадміністрацією?
Олександр Марченко: Я взагалі рідко звертаюся до влади на місцях, намагаюся більше використовувати свої депутатські повноваження для роботи, але нещодавно таки звернувся до голови ОДА Олександра Горгана з пропозицією співфінансування бюджетами різних рівнів деяких соціально важливих об’єктів.
Зокрема, потребує реконструкції Київський обласний онкодиспансер у Білій Церкві. Необхідно побудувати сучасне відділення хіміотерапії. Ця проблема несправедливо залишається поза увагою, адже Біла Церква - “лідер” Київської області за статистикою онкозахворювань. Ми випереджуємо Київську область у 3,5 рази, Україну загалом - у 12 разів. Місто свого часу стало базовим для переселення жителів Прип’яті після аварії на ЧАЕС. І хворіють у нас не тільки ліквідатори аварії, не тільки очевидці горя, але й їх нащадки. Крім того, попросив розглянути питання добудови школи №18. Діти ходять у місті обласного значення у їдальню за півкілометра від школи, минаючи дуже незручні дорожні переходи. Крім того, там немає нормального спортзалу, хоча школа далеко не найгірша в місті. Актуально також будівництво дитячого садочка в районі Піщаний. Там поселилося багато молодих сімей, які змушені відвозити дітей у найближчий дошкільний заклад, а в громадському транспорті це вкрай незручно. Ще два питання серед поданих мною - будівництво об’їзної дороги навколо Білої Церкви та багатоквартирного житла для військових, адже в Білій Церкві базується потужна 72-га військова бригада.
KV: В адміністрації відреагували на Ваші звернення?
Олександр Марченко: Я отримав лише одну відповідь від голови КОДА Олександра Горгана щодо онкодиспансеру. Звучить вона в руслі “ми купимо маршрутки і будемо возити людей у Київ”. Але для чого так знущатися над людьми? Я обов’язково зустрінуся з ним особисто і не раз підніму це питання. Я вважаю, це ненормальний підхід до роботи зі сторони всієї команди, а “службісти” і взагалі таким чином підставили свого голову.
KV: Тобто, підставили свого голову? Хтось навмисне готує і подає Горгану некоректні документи?
Олександр Марченко: Таке припущення очевидне. Складається враження, що голову ОДА Горгана не поважають його підлеглі, якщо роблять отакі фейкові відповіді і відносять керівнику. І саме через такі відповіді у мене формується незрозуміле ставлення, надіюсь, це звучить достатньо коректно, до пана Олександра Горгана, який ставить на аркуші свій підпис.
А щодо реконструкції диспансеру у Білій Церкві є декілька висновків Міністерства охорони здоров’я, Володимир Гройсман підтримав це питання, а ОДА планує купувати онкохворим людям маршрутки… Сміх і маячня.
KV: Як Ви вважаєте, чи впливає Ваш колега Ярослав Москаленко на прийняття рішень у ОДА?
Олександр Марченко: Стверджувати однозначно не берусь, але той факт, що голова ОДА співпрацює з Ярославом Москаленком і прислуховується до його думки, - очевидний. Але, знаєте, була б з цього користь якась…Я цього поки що не бачу.
KV: Як Ви вважаєте, конкурс на посаду голови ОДА відбувся чесно?
Олександр Марченко: Ні, я не вірю. Без коментарів.
KV: Чи зберігся у Київській області вплив колишнього голови ОДА Анатолія Присяжнюка?
Олександр Марченко: Щодо цієї теми я можу хіба тільки пазли складати, але, напевне, таки зберігся. Виконавці замовлень минулої влади на Київщині так і не озвучені публічно. Ніхто не відповів перед Законом за “розбазарення” земель після такого соціального вибуху, як Революція Гідності. Ми з цією ідеєю виступаємо завжди і всюди - наслідки режиму Януковича повинні бути усунені, а Анатолій Присяжнюк саме з цієї команди. Я вже не говорю про рейдерство та беззаконня зі сторони поплічників режиму, - це компетенція силових відомств. Знову ж таки, нова система правоохоронних органів не сформована. Саме в усуненні наслідків режиму вони бездіють, і ніяка реформа МВС, тримісячні курси для полісменів та переодягання у нове вбрання цьому процесу не допоможуть.
KV: Чи можна стверджувати про формування нового політичного клану з центром у облдержадміністрації?
Олександр Марченко: Знову ж таки, ми всі прекрасно знаємо, хто сьогодні “опікується” нашим головою ОДА. Керманичі Київщини, які пов’язані до “Волею народу” - це продовження корумпованої, прогнилої і атрофованої політичної системи, яка не змінилася по суті. Системи, яка лише накопичує зловживання. Доки не відбудеться очищення, поки не будуть покарані попередні голови ОДА, говорити, що це нові люди не варто. Якщо аналізувати з огляду на політичне минуле Київщини, то це просто новий клан, а не новий підхід до влади.
Читайте: Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо”
фото: berlin-visual
КиевVласть
28 лютого 2017 г. 10:05
Раздел: Тексти
Сергій Гришко: “У Броварському районі занепадає ринок землі”
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на запитання: “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю зі спікером Броварської районної ради Сергієм Гришком.
KV: Розкажіть про бюджетні показники Броварського району за 2016-2017 роки. За рахунок чого відбулося зростання?
Сергій Гришко: Районний бюджет у цьому році складає 135,6 млн гривень. Перевиконання до фактичних показників 2015 року за минулий рік - 54%. Броварський район - не аграрний, також не “спальний” придаток Києва. Тут працюють підприємства різних форм власності, наприклад, “Кока-Кола”, “Сервіс Солюшн”, “Комбінат ”Тепличний”,“Айс Термінал”, “Феракс”, “Рабен”, “Асканія-Флора” та ін. Промислові підприємства є головними бюджетоутворювачами, хоча ситуація в селах нерівномірна: є і села-”годувальники” (Велика Димерка, Требухів, Калинівка, Красилівка) і несамодостатні села (дотацій потребують 12 населених пунктів).
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: На якому етапі перебуває реформа децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити?
Сергій Гришко: Згідно з Перспективним планом, затвердженим Кабміном, у Броварському районі створюються Великодимерська та Придеснянська громади. Я - прихильник децентралізації. Покладаю великі надії на майбутню Великодимерську громаду, яка має бути сформована вже в цьому році. Хотілося б, щоб вона стала показовою на Київщині, хоча в її створенні також є певні проблеми, закладені у відносинах містечкових еліт. Взагалі, основні перепони, які я можу виокремити у процесі реформування - це недостатня поінформованість населення, небажання управлінців вникати у стан речей, сідати за парту і вивчати щось нове. А ще - спротив сільських голів, які після реформи можуть втратити владу. Напевне, ця третя проблема і є основною.
KV: На території Броварського району була створена перша на Київщині об’єднана територіальна громада - Калитянська. Цей проект уже називають провальним. Який зараз стан справ у цій ОТГ?
Сергій Гришко: Як на мене, ситуація там невесела. Громада не працює на повну силу, досі не зроблено елементарних речей - не проведено інвентаризацію землі, не створено інвестиційний паспорт. Замість того, щоб шукати нових інвесторів, керівництво громади “молиться” на СВАТ “Агрокомбінат “Калита” - підприємство, яке в 2015 році пережило африканську чуму свиней. Надходжень до бюджету від нього немає, коли агрокомбінат запрацює - невідомо. Навіть якщо і запрацює, то навряд чи з користю для громади. На комбінаті повністю ігнорують виклики сучасності. Навіть коли керівництву пропонували привести в норму поголів’я, реакції не було. Соціальні зобов’язання щодо ремонту і реставрації очисних споруд воно на себе не взяло, проблема стоків теж не була вирішена. П’ять років чекає керівництво району конкретного реагування на ці проблеми. Їх вирішення просто “зависло” в повітрі...
Зараз головний наповнювач бюджету ОТГ - військова частина в Семиполках (збільшення ПДФО за рахунок контрактників), проте раціонального розподілу коштів немає. Поїдьте в ті самі Семиполки, в Мокрець, Заворичі… Добрих слів від людей про роботу ОТГ ви не почуєте, на жаль. Розвитку немає.
Моя суб’єктивна думка - причина у голові громади (йдеться про Олексія Христинченка - прим. KV). Прогресу в його роботі й оточенні не відчувається. Голова зациклений на власних політичних амбіціях і постійно виправдовується тим, що головує дуже короткий термін, і нічого ще не встиг зробити. Ми навіть коли збираємося разом з сільськими головами і головою ОТГ, жартуємо, що ми ВЖЕ по півтора року голови, а Олексій Васильович ЩЕ тільки півтора року.
KV: Раніше у Семиполках активно виступали за вихід із громади, але такого механізму держава не запропонувала. Люди досі протестують?
Сергій Гришко: Так, чимало жителів села незадоволені об’єднанням, але я б не хотів робити якісь негативні прогнози. Рано чи пізно Калитянська громада запрацює, хоча вона на нинішньому етапі децентралізації не може вважатися зразковою. А на Київщині для подальшого реформування потрібна саме громада, що намагатиметься на повну силу використати і свій потенціал, і можливості, що надаються державою.
Читайте: Провалы децентрализации. В Киевской области со скандалом распадается первая объединенная община
KV: Чи переманюєте ви інвесторів з сусідніх територій?
Сергій Гришко: Так, наприклад, компанія “Техенерготрейд” раніше працювала в Броварах, але там наразі земельний ресурс майже вичерпано, тому в районі у фірми більше перспектив для розвитку. Компанія “Земельний союз” хоче в наступному році працювати у Броварському районі й розмістити в селі Велика Димерка 40 гектарів сонячних батарей. Думаю, це непоганий прорив для енергетичної галузі в районі.
KV: Які стосунки у району з компанією “Кока-Кола”?
Сергій Гришко: Після того, як підприємство зайшло у Велику Димерку у 1996 році, тут було створено велику промислову зону. Лише в частині ПДФО підприємство дає 16,3% надходжень до районного бюджету - це більше 33,6 млн гривень. Екологічні та санітарні умови на виробництві надпотужні. Це, образно кажучи, “головний еколог” району. Завдяки “Кока-Колі” жодне зі шкідливих підприємств осісти там не може. Так було з фабрикою плазми крові. “Кока Кола” це питання закрила, залучивши швейцарських експертів, які довели, що це виробництво не відповідає екологічним вимогам. Це саме той фільтр, який не допускає “шкідників” на територію і своїм прикладом показує, як потрібно працювати.
KV: Іноді в публічному полі звучать скарги на це підприємство, що завдяки йому жителі навколишніх сіл можуть залишитися без води. Що ви можете сказати з цього приводу?
Сергій Гришко: Звичайно, це не відповідає дійсності. Горизонт для забору води взагалі не контактує з поверхневими водами та відділений від них прошарком у 60-90 метрів вапняку. Все обладнання виготовлено із нержавіючої сталі. За різницею забору і викиду води “Кока-Кола” має найнижчий показник в Україні. Підприємство видобуває в понад сотню разів менше, ніж місто Київ, у кілька десятків разів менше, ніж місто Бровари. Навіть менше, ніж “Агрокомбінат “Калита” свого часу. Тут відбирають воду з глибини понад 300 метрів, а на свердловинах зроблені “загини” між водоносними горизонтами.
Я дуже зацікавлений, щоб таке підприємство у нас існувало і розвивалося. Крім того, що компанія є великим платником податків, на підприємство також працюють компанії з обслуговування (транспорт, прибирання території, надання санітарних послуг), а це - багато робочих місць та надходження в бюджет району.
KV: А є такі підприємства, до яких у вас як голови району, є претензії? І чому?
Сергій Гришко: Не хочу наперед озвучувати, але вони є. Ми спільно з РДА та зі структурами Держпродспоживслужби хочемо зараз вивчити діяльність підприємств, які є платниками податків до районного бюджету. Коли будуть результати роботи комісії, з задоволенням розкажу про ті підприємства, які виготовляють неякісну продукцію і “не дружать” з законом.
KV: У якому стані зараз перебуває інвестиційна галузь у Броварському районі?
Сергій Гришко: За інвестпроектами можна буде робити висновки тоді, коли будуть створені об’єднані територіальні громади. Вони повинні самі обирати пріоритети для подальшого розвитку, розробляти інвестиційні паспорти, запрошувати інвесторів, залучати кошти з Державного фонду регіонального розвитку. І ця сфера не повинна залежати від “походеньок” сільських голів до районних рад та адміністрацій. Але, знову ж таки, не всі села хочуть шукати інвесторів, бо для цього потрібно вивчати новий матеріал. А ще - багато працювати.
А взагалі, дотаційні села не можна утримувати за рахунок успішних громад. Це несправедливо. Гроші, які села дають в районний бюджет, повинні “опускатися” назад - на освітлення, ремонти доріг, шкіл, ФАПів, бюджетних установ. Ми цю практику почали активно розвивати рік тому. Вона в нашому районі себе непогано зарекомендувала. Села, які потребують дотацій, повинні їх отримати, але левову частку треба повертати “годувальникам”.
KV: У районі вже розробили механізм для вирішення проблеми з цінами на проїзд?
Сергій Гришко: Офіційно в Броварському районі проживає близько 65 тисяч населення, неофіційно – близько 100 тисяч. 18 тисяч із них - це пільговики (чорнобильці, ветерани, діти війни і т.д.). Ми зараз хочемо повністю вивчити і вирішити питання внутрішньорайонних перевезень для пільговиків, причому, виключно адресно. До того ж, не по шість поїздок на місяць, а повний обсяг. Поїздки до Києва ми просто не маємо можливості оплатити для всіх пільговиків за рахунок району. Знову ж таки, ми не можемо на місцевому рівні виділити якусь конкретну пільгову категорію, - це несправедливо стосовно інших. Готові покривати частину витрат (наприклад, 50% державної субвенції, 25% обласної, 15% району, 10% - місцеві бюджети), але не готові “проїдати” свій бюджет на весь обсяг пільгових перевезень. Їх декларувала держава, а свої декларації вона не виконує, на жаль...
Зараз перевізники пішли назустріч і возять в Київ за свій рахунок воїнів АТО. Здебільшого, учасники бойових дій - це молоді працездатні люди, котрі їздять в столицю на роботу. Для них ця пільга є життєво необхідною. А взагалі, я помітив, що люди швидко все забувають. Швидко забудуть і подвиг хлопців у війні на Сході, забудуть про їхні пільги і права. Так само, як забули про чорнобильців і афганців. Жорстоко, але це так. Залишать їм право хіба що “на червоне світло переходити дорогу”... Я ж маю надію, що колись ці пільги взагалі не знадобляться.
KV: Ваш погляд на систему Prozorro.
Сергій Гришко: Ненавиджу Prozorro. Можливо, це хороша ідея, але вона не працює в наших реаліях. Наприклад, у нас був оголошений конкурс на проведення інвентаризації землі. Його виграла якась компанія з Дніпра зі статутним капіталом півтори тисячі гривень, створена за два тижні до конкурсу. Компанія виставила ціну, за яку навряд чи можна щось зробити. Зате базовий інститут, який має повне забезпечення для роботи, виставив ринкову ціну і програв.
Усі кажуть, що Prozorro нівелює протекціонізм. А може, це його мінус? Не розумію, чому село для певних робіт не може залучити місцевого підприємця, який буде відповідати за свою роботу перед людьми і нікуди від них не дінеться. Гроші залишаться в селі, робити все будуть люди з села і за отримані зарплати підуть в сільський магазин. ПДФО іде в район і громаду. А Prozorro - це дуже корисна річ, але, на жаль, не у нас.
KV: Чи є в районі зараз гострі земельні питання?
Сергій Гришко: В Броварському районі занепадає ринок землі. Найбільш актуальне питання - це виділення Держгеокадастром землі АТОшникам, яких у районі ніхто в очі не бачив. Наприклад, в селі Опанасів таким чином ледь не роздерибанили 64 га землі. В Мокреці за 27 га землі навіть селяни піднялись...
У районі це питання контролює комісія, яку очолює Валерій Білик. Він два місяці захищав аеропорт, і йому важко навішати на вуха локшини. Після 5 хвилин спілкування може визначити, чи була людина на передовій, чи ні. Зараз у нас на обліку близько 780 учасників бойових дій. Крім своїх, ми також намагаємося допомогти хлопцям з Броварів та Києва.
KV: У Броварах та Броварському районі у земельних скандалах часто фігурують прізвища нардепа Павла Різаненка та олігарха Віктора Поліщука. Ви когось із них підтримуєте?
Сергій Гришко: Я намагаюся взагалі в це все не вникати. Я знаю, що Поліщук - це бізнесмен, а Різаненко - це політик. Один хоче розвивати свій бізнес, другий - відстоювати власні політичні погляди.
KV: Чи є стабільність у Броварській районній раді? Чи є конфлікти з райдержадміністрацією, як це часто буває в інших районах Київщини?
Сергій Гришко: Стабільність є, і більшість у раді сформована. Я не вірю, що люди не можуть просто сісти і про все домовитися, навіть якщо питання стоять політичні. За це я особисто дякую всім нашим депутатам.
З райдержадміністрацією рада не конфліктує, бо немає за що взагалі сперечатися. Зараз у нас призначено нового голову - Миколу Клименка. Не думаю, що це кадрове рішення якось вплине на стосунки ради та адміністрації. Рада готова до спільної праці задля прогресу в районі, але не для участі в політичних і кадрових іграх. Не планую нікуди виїжджати з Броварщини і хочу працювати так, щоб на мене пальцем не вказували і не говорили, що, мовляв, “он пішов запеклий крадій”. До речі, рада зараз перебрала багато функцій РДА, в тому числі, й з питань соцзахисту. Для будь-кого для жителів району в нас завжди двері відчинені.
KV: У місцевих радах часто говорять, що адміністрації зараз взагалі не потрібні. Мовляв, це рудимент “совка”, який можна замінити виконкомом при раді. Яка ваша думка з цього приводу?
Сергій Гришко: Адміністрації справді непотрібні. Більше того, тут і ми в своїх кабінетах в раді нікому не треба. Я впевнений в тому: чим менше управлінців, тим простіше людям жити. Людям потрібна робота і самодостатність, а не влада. Чим менше різних керівників і начальників, тим заможніші прості люди. Повноваження районних структур, у тому числі й владних, повинні бути передані на місця, аби влада в особі ОТГ мала змогу вирішувати їх самостійно.
KV: У районній раді є нарікання на нестачу повноважень?
Сергій Гришко: Звичайно. Повноважень у нас справді в окремих сферах недостатньо, але можливості для вирішення проблем соціально-економічного характеру завжди можна знайти.
KV: Ви думаєте, це правильно, якщо колегіальний орган вирішує ті чи інші питання, що знаходяться поза компетенцією депутатського корпусу?
Сергій Гришко: Інколи в нас, депутатів, просто немає іншого входу. Люди іноді приходять з особистими проблемами, що стосуються здоров’я, сім’ї. Як діяти у випадку, якщо в людини, наприклад, немає грошей на операцію на серці? А операція потрібна вже сьогодні… Відправляти в соцслужбу, щоб їй там через три тижні якісь копійки дали? І то ще не факт… Простіше обговорити це з колегами з ради і зібрати кошти, хто скільки може, з власної кишені, і бути впевненими, що людина отримала допомогу, за якою прийшла до ради.
KV: У вас був раніше свій бізнес. Сьогодні ви отримуєте зарплату чиновника. За рахунок чого живе ваша сім’я?
Сергій Гришко: Моя заробітна плата на посаді голови - близько шести тисяч гривень. Від премії відмовився ще в 2014 році. Я не багата людина, але самодостатня. У мене є “п’ятий кут” - моя сім’я. Колишній бізнес - компанія “Регіон-2001” - перейшла в руки іншої людини ще тоді, коли мене було обрано головою райради в 2014 році. Там же працює мій син. Будинок, у якому живу, закладав для цього бізнесу в різних банках тричі. Перестав спати в закладеному домі приблизно в 2011 році. Ціну кожній копійці знаю не з чиїхось слів.
KV: У Вас у декларації багато земельних ділянок, причому, ще з минулих скликань Броварської районної ради. Ви їх отримали, працюючи депутатом?
Сергій Гришко: У мене в Літках близько 2 га землі, отриманих ще при Ющенкові (це, до речі, звичайні 2 га, на які в своєму районі претендує кожна людина). Тоді якраз почався будівельний бум. Ми хотіли завести на ті землі інвестора. Там можна було б зробити непоганий обслуговуючий кооператив чи підприємство, але зрештою “шукачі легких грошей” просто продали цю землю. Я не поспішав, там - прекрасне місце. Щоправда, не їздив туди уже років зо п’ять.
KV: Які ваші політичні амбіції? З якою метою прийшли до влади?
Сергій Гришко: Їх немає. Взагалі, не планую балотуватися ні в обласну, ні у Верховну Раду. Мені подобається працювати в своєму районі. Пхатися вгору, вкладати у передвиборну кампанію шалений ресурс і потім намагатися його якось “відмити” за допомогою мандату - не мій стиль. Хочу працювати в районі і мати тут однодумців, а не якихось пройдисвітів. До свого кабінету ставлюся, як до готельного номера.
KV: У вашому кабінеті часто з’являються високопоставлені прохачі?
Сергій Гришко: Так, прохачі приходять. Хто саме, говорити не буду. Скажу тільки, що в мене після них три дні печія стоїть… Говорити з ними особливого бажання немає, але вони мені цікаві лише для того, щоб завести в район хорошого інвестора, котрий буде тут працювати і вкладатиме в економіку кошти, розвиватиме промисловість і дасть людям робочі місця.
KV: Що це у вас за картина на стіні висить поруч із символікою району?
Сергій Гришко: Це - частина диптиху "Здирання шкіри з продажного судді” нідерландського художника Герарда Давида. Купив спеціально для нагадування кожному відвідувачеві, в тому числі й колишньому своєму заступникові, про неминучість відповідальності за все, що робимо в житті.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
КиевVласть
27 лютого 2017 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Створення опорних шкіл є дієвим кроком назустріч дітям
Опорні школи (hub schools) – одна з найбільш вдалих ініціатив Міністерства освіти і науки, що органічно вписується у процес децентралізації влади, зростаючого впливу громади на забезпечення якісних умов життя населення, в першу чергу – якості освіти дітей сільських територій. І не дивлячись на постійну критику та численних критиканів, ідея створення опорних шкіл “приживається” на місцях, хоч і з труднощами, але рухається вперед. Головне, що переваги сучасної опорної школи бачать і розуміють діти. А решту громадян (батьків, вчителів, просто жителів сіл) ми будемо переконувати і просити дослухатися до потреб дітей, а не думки дорослих.
Отож, не чекаючи вказівок, проявили ініціативу проведення курсів підвищення кваліфікації на базі ДВНЗ “Університет менеджменту освіти” НАПН України для директорів опорних шкіл та начальників відділів/управлінь освіти РДА/міськвиконкомів з проблем функціонування та розвитку опорних шкіл. Вже з січня 2017 року розпочали навчання, оскільки отримали численні заявки від керівників галузі з усієї України. У полі зору – питання модернізації системи освіти держави в умовах суспільних трансформацій, участь у тематичній дискусії “Стан та перспективи розвитку освіти України в контексті суспільно-політичних трансформацій”, круглому столі “Умови функціонування опорної школи як закладу освіти інноваційного типу”, навчальному тренінзі “Основні умови розроблення та реалізації програми розвитку опорного закладу освіти”, обмін досвідом щодо перших результатів роботи опорних шкіл.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Найбільш яскравими стали враження від відвідування Шкарівської ЗОШ І-ІІІ ст. – опорного закладу освіти Білоцерківського району Київської області. Якщо у кого й були сумніви щодо доцільності створення таких закладів – вони повністю зникли після вивчення досвіду роботи цієї школи! Гарно естетично оформлене приміщення, МТБ, навчальні кабінети, комп’ютеризовані робочі місця кожного вчителя, достатнє фінансування, сучасне навчально – методичне забезпечення, високопрофесійні педагоги – ось той далеко неповний перелік умов успішного функціонування опорної школи. Але найголовніший секрет успіху – це ефективна співпраця школи і Шкарівської сільської ради, громади села, що проявляється у всьому. Якщо ви хочете побачити справжніх патріотів України – не ходіть далеко! Завітайте у Шкарівку і познайомтеся з сільським головою Анатолієм Бондарем і директором опорної школи Олегом Крутаковим. Вони не чекають на когось і не шукають легких шляхів. Розуміючи переваги процесу децентралізації влади в Україні, вдало використовуючи всі можливості, що гарантує законодавство у частині місцевого самоврядування, ці керівники реально забезпечують якість життя населення на території своєї сільської ради, і у першу чергу – якість освіти. Такій школі може позаздрити будь – яка міська елітна школа. Тут є і зовнішні атрибути сучасного закладу, і повноцінний сучасний зміст. Чого лише вартує бібліотечно – інформаційний центр, який у минулому році став переможцем у всеукраїнському конкурсі шкільних бібліотек.
З 20 лютого В ДВНЗ “Університет менеджменту освіти” розпочала навчання друга група директорів опорних шкіл. Цікаво і змістовно пройшла тематична дискусія “Опорна школа в умовах децентралізації: чи зможемо забезпечити рівні умови навчання та якість освіти?”, учасниками якої були Сергій Дятленко, заступник директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України, Григорій Науменко, начальник відділу взаємодії з регіональними установами ППО та Лілія Гунько, завідувач сектору по роботі з ОТГ та опорними школами, які представляли Інститут модернізації змісту освіти МОН України. Директори шкіл досить активно спілкувалися з представниками МОН, оскільки Сергій Дятленко і Григорій Науменко змогли створити атмосферу довіри і рівноправного діалогу, ґрунтовно розкрити питання стратегії розвитку освіти України, ролі опорних шкіл у створенні умов для рівного доступу до якісної освіти. Особливий інтерес викликали у слухачів питання нових навчальних планів, нормативно-правового забезпечення взаємодії опорної школи і її філій. Приємно, що стиль спілкування чиновників МОН є досить демократичний і відкритий, що дало змогу присутнім почути і бути почутими.
Навчання триває. Розгортаємо дискусії навколо актуальних питань створення опорних закладів освіти, забезпечення умов їх функціонування та розвитку. А у процесі тренінгу слухачі самостійно доходять висновку (який підтверджується і досвідом опорної Шкарівської ЗОШ І – ІІІ ст.), що поряд з МТБ, достатнім фінансуванням, комп’ютеризацією закладу, навчально –методичним та кадровим забезпеченням, найбільш важливим є налагодження дієвої співпраці опорної школи з громадами різних рівнів. За таких умов опорна школа зможе стати центром демократичних перетворень у громаді, забезпечить якісні умови навчання дітей. Ділова гра, у якій слухачі виступали у ролі директора опорної школи та вчителів, батьків, учнів майбутньої школи-філії, депутатів сільської ради викликала особливе пожвавлення. У гарячій дискусії відстоювалися різні точки зору, пропонувалися шляхи вирішення проблеми входження філії до опорної школи, звучала конструктивна критика. А тон розмови задавав директор опорної школи (у цій ролі досить вдало виступив Василь Небрат,Чернігівська область), який зміг переконати присутніх задуматись над питанням якості освіти дітей маленької сільської школи, зрештою зробити перший крок – всім бажаючим відвідати опорну школу і побачити на власні очі, що такий заклад має всі шанси сподобатися дітям, їм тут буде комфортно.
Тож вчимося критично мислити, творчо вирішувати проблемні питання, шукаємо ефективні шляхи співпраці опорної школи з громадами різних рівнів. І розуміємо головне-курси ПК це лише поштовх до самоосвіти, постійного самовдосконалення, оскільки пожиттєве навчання-то доля кожного освітянина.
Мені, рядовому українському професору яка ініціювала проведення таких курсів, організовувала їх роботу і проводить практично всі заняття, надзвичайно приємно читати анкети слухачів, у яких вони засвідчили свою високу оцінку курсів ПК, відчувати їхню небайдужість і зацікавленість у подальшій співпраці. Один із найдосвідченіших керівників відділу освіти РДА ( стаж роботи на посаді біля 30 років) написав: “Щиро вдячний за курси. З 1987 року вперше такі різноманітні та насичені!”
Слухачі курсів роз’їзджаються по домівках сповнені вражень, нових ідей і бажанням змін. Своє бачення шляхів розвитку опорних шкіл і цікаві напрацювання з власного досвіду вони презентують восени під час ІІІ етапу навчання. Впевнена, що творча лабораторія кожного управлінця стане надбанням усієї зацікавленої освітянської спільноти.
У Facebook ми створили свою професійну спільноту “Децентралізація управління освітою” і запрошуємо всіх небайдужих приєднуватись до обміну досвідом, генерування ідей, спільного пошуку розв’язання управлінських проблем опорних шкіл, відділів та управлінь освіти.
Наталія Клокар, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, професор кафедри державної служби та менеджменту освіти ДВНЗ “Університет менеджменту освіти” НАПН України, головний експерт швейцарсько – українського проекту “Розвиток громадянських компетентностей в Україні”
КиевVласть
6 лютого 2017 г. 12:36
Раздел: Територія розуму
Особливі діти України, або історія успіху українського Ніка Вуйчича
Діти - наш найдорожчий скарб, наша радість і наше майбутнє, святий обов’язок кожного - дбати про всебічний розвиток їх інтересів та здібностей, забезпечуючи належний рівень виховання і дотримання прав. Проте не всім поталанило мати щасливе і безтурботне дитинство, йдеться про дітей-сиріт, дітей, що перебувають в складних життєвих ситуаціях, дітей-переселенців та дітей з особливими потребами. За минулий рік разом з однодумцями мені вдалося провести низку розважально-пізнавальних заходів зокрема для дітей вищевказаних категорій: фестиваль для дітей з особливими потребами - “Повір у себе!”, святкові заходи для вихованців “Отчого Дому”, Всеукраїнська акція “День молитви за сиріт”, свято спорту та дозвілля - “Здорові, щасливі діти - майбутнє України!”, поїздки для дітей в розважальні центри, будинки творчості, розвиваючі студії, тощо.
Окрім політичної діяльності, я маю активну життєву позицію, - є засновником Всеукраїнського проекту - “Ми- Українці” та патріотичної мережі 38.ua, є головою правління ГО “Бізнес Центр “Новий Початок”, виступив ініціатором низки благодійних та соціальних заходів. Беру участь у будівництві дитячих будинків, відкритті пам’ятників, допомагаю дітям-сиротам, дітям з особливими потребами.
Певен, що це - проблема, про яку треба говорити вголос.
Всі ми родом з дитинства, у кожного існують перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні свята. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються своєрідною реліквією. Цілком благополучним людям важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовляються батьки, і тоді майже безпорадна істота залишається наодинці з жорстоким навколишнім світом, у якому дуже мало любові, турботи та безпеки, адже все це мала уособлювати родина, якої у дитини, на жаль, немає…
У всьому світі є діти-сироти і Україна, звичайно ж, не виняток. Складна соціально-економічна ситуація, на жаль, впливає і на українську сім’ю. Мова йде про соціальне сирітство, тобто, про неблагополучні родини, яких позбавляють батьківських прав (батьки – алкоголіки, наркомани, злочинці, батьки, які жорстоко ставляться до своїх дітей, не займаються їх вихованням, примушують працювати та жебракувати).
За офіційними даними сьогодні в Україні більше 100 тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування, тих, що виховуються в державних закладах: школах-інтернатах, дитячих будинках, спеціалізованих центрах. 40% з цих дітей не мають рідних взагалі. А за неофіційними даними безпритульних дітей, дітей, що відносяться до груп ризику, сиріт, дітей із соціально неблагополучних сімей, в декілька разів більше - понад 1 мільйон. Щороку близько шести тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці цифри просто шокують.
Близько 120 000 дітей України живуть в інтернатах, і лише 13 000 з них мають статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. У своїй більшості - це діти старшого віку і діти з особливими потребами.
Кожна дитина по своєму унікальна та неповторна, наші діти – дуже різні: слухняні-неслухняні, обдаровані і не дуже, головне, аби були щасливими. Навіть ті, кому природа не додала здоров’я, а це - особливі діти. У кожного свої відхилення: порушення слуху, зору, мовлення, порушення опорно-рухового апарату, діти з розумовою відсталістю, із затримкою психічного розвитку, з порушенням поведінки, спілкування, з комбінованими вадами психофізичного розвитку, аутисти - сонячні діти, діти із синдромом Дауна, з так званими складними дефектами. Таких дітей в Україні більше 168 000 (1 на 50 дітей) і їхня кількість щороку збільшується.
Інвалідність – це обмеження у можливостях, зумовлені фізичними, психологічними чи сенсорними відхиленнями. Внаслідок цього виникають соціальні, законодавчі та інші бар'єри, які заважають людині, яка має інвалідність, бути інтегрованою в суспільстві.
Сьогодні кожного українця повинні хвилювати питання, коли наше суспільство змінить своє ставлення до особливих дітей? Коли ми зможемо пишатися тим, що садочки, школи та інші освітні заклади, приймають їх, як звичайних дітей? Коли ми зможемо вчасно надавати таким діткам необхідну допомогу? Як має функціонувати державна система щоб забезпечити дотриманням прав таких дітей?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Відповіді на ці питання повинні шукати не лише громадські організації, фонди, спілки, батьки, що мають таких дітей, фахівці з досвідом роботи у цій галузі, а й кожен з нас. Завдання кожного, кому дійсно не байдужа доля таких дітей, – адаптувати їх до повноцінного, соціально активного життя, а людям – не цуратися та не зневажати їх, всі повинні зрозуміти, що вони – звичайні люди! Дуже хочеться, щоб наше суспільство навчилося дивитися на цих дітей як на повноправних членів суспільства.
Наше ставлення або відсутність цього ставлення до дітей з особливими потребами є індикатором наших людських моральних проблем. Необхідно всім пояснювати не тільки те, що ми можемо дати їм, але й вони - нам. Можливо через таких дітей Господь прагне нам дати таке, що іншим чином ми просто не здатні були б отримати?
Так, ці діти – особливі, але Господь наділив їх основною унікальністю (можливо не кожному з нас вона притаманна) – це надзвичайна ДОБРОТА. До того ж вони - дуже талановиті, хтось вишиває, малює, плете, дивує глибиною написаних пісень та віршів, танцює, співає, займається спортом, а головне – вони щирі та відкриті!
Я хочу познайомити вас зі своїм хорошим другом - Антоном Колем. Антон - сирота, з народження прикутий до інвалідного візка, проте це не заважає йому професійно займатися плаванням та представляти Україну на міжнародній спортивній арені.
Мушу сказати, що мої авторитети - Ед Діксон - канадець з великим серцем сповненим любові до дітей, який на протязі 20 років разом з канадською місією Loаds of Love допомагає українським дітям з особливими потребами та Антон Коль, який, не зважаючи ні на що, професійно займається плаванням, призер літніх Паралімпійських ігор, майстер спорту України міжнародного класу.
Хоча Антон має вроджені фізичні вади, враховуючи його стан та випробування долі, міг би жалітися, але спритність, природна допитливість та працьовитість допомогли хлопцеві жити іншим, абсолютно нормальним насиченим життям.
Антон народився 31 травня 1990 року в Дніпрі, з народження його покинула мама, написавши відмову. Спочатку виховувався дитячому будинку “Малютка”, потім в дитячому будинку для дітей з особливими потребами, де пробув з 5 до 18 років, всю “кухню” життя в інтернаті пізнав на особистому досвіді. Тоді його влаштували в геріатричний пансіонат у Придніпровську, контингент якого був абсолютно різний, зрозуміло, що люди літнього віку могли бути і колишніми в’язнями, могли бути і науковцями. Психологічно там було дуже важко, проте людей, які там живуть, можна зрозуміти, адже там більше нічого робити, окрім того, щоб пити і чекати власної смерті.
Потім Антон вступив до Будівельного технікуму, отримав диплом техніка-будівельника, коли вчився, то частково підробляв, виконуючи креслення.
У 2012 році був певний момент депресії і Антон розповідає, що йому все набридло і тоді захотілося в басейн. Хоча в плавання він прийшов зовсім випадково, плавати почав ще в інтернаті з 12 років. Тоді дітей привозили групами на “Метеор” і намагалися навчити плавати, хоча на Антона там спочатку подивились і сказали, що толку з нього не буде. Але він мав палке бажання і хотів плавати, і тоді почав плавати в звичайних річках.
“Мені було прикро, що всі хлюпаються у воді, стрибають, а я сиджу на березі. Потім я потихеньку почав заходити у воду, коли захлинався то вилазив, було й таке, що декілька разів мало не потонув. Була така ситуація, одного разу мої друзі мене скинули з катамарану, я зорієнтувався та якось виплив і так потихеньку почав плавати. Ось так, були різні ситуації, але все-таки плавати я навчився”, - розповідає він.
Потім Антон почав займатися з тренером Геннадієм Анатолійовичем Удовиченком.
“Спочатку я просто плавав, мені сподобалось, я відчув різницю, через півроку я почав ходити в басейн значно частіше, а потім мені запропонували поїхати в Євпаторію на збори. Було дуже важко тренуватися та готуватись на рівні збірної. Але все ж таки, наполегливість, тренування, робота і ще раз робота і в результаті я поїхав на чемпіонат світу 2013 року в Канадський Монреаль, привізши срібну та бронзову медалі. Потім нам сказали, що будемо готуватися на Паралімпійські ігри. І тут вже реально починаєш хвилюватися та переживати, але разом з тим починається посилена робота. Тоді в жодному разі не можна було говорити, що я не можу”, - згадував Антон.
Сьогодні Антон професійно займається плаванням у Дніпропетровському регіональному центрі з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт”, він срібний та бронзовий призер чемпіонату світу 2013 року, виборов срібло та бронзу на чемпіонаті Європи 2014 року, дворазовий срібний призер чемпіонату світу 2015 року, триразовий бронзовий призер на чемпіонаті Європи 2016 року (200 метрів вільним стилем, 100 метрів на спині, 50 метрів на спині), дебютував на XV-х літніх Параолімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро, виборовши бронзу (50 метрів на спині, категорія S1 і 100 метрів на спині, категорія S1), майстер спорту України міжнародного класу. Антон – активний, цілеспрямований, виступає за створення в Україні нормальних (людських умов) для людей з обмеженими можливостями.
На питання, як українських паралімпійцв зустріли на XV-х літніх Параолімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро, відповідає з усмішкою, згадує, що в Ріо наших зустріли тепло, все було пристосовано для комфорту та створено належні умови: пандуси, заїзди, ліфти, в басейні були волонтери на випадок, коли когось потрібно було підняти.
Зараз збори відбуваються у Миколаєві і в Кам'янському (колишній Дніпродзержинськ). У Миколаєві басейн великий і чистий, але для людини на візку він важкодоступний. Там треба вмонтувати якийсь підйомник на другий поверх, бо сходинки круті і пандус там нікуди прикріпити.
“Зараз тренуюсь у вищому училищі фізичної культури, там є доступ для людей на візку та з іншого боку є невеличкий пандус, заїхати можливо, загалом можна сказати, що тут доступно. Я не можу сказати, що мені легко плавати, бувають такі тренування, що я просто виповзаю з басейну, що наступного дня вже і повертатися не хочеться, але це такі моменти, які потрібно перебороти”, - розповідає Антон.
На Параолімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро він дебютував і робив усе, що було в його силах. Ті результати, які показав спортсмен, в багато разів перевищують попередні його досягнення.
“Дистанція на 50 метрів у мене трохи не вийшла, затримали старт більше ніж на 40 хвилин і це збило мене з пантелику, а на стометрівці я виступив краще, був більш зібраний та налаштований. Я програв Франческо Бетеллі, це звичайно прикро, але також був покращений мій особистий результат, це моє особисте досягнення, а також досягнення моїх тренерів. На олімпіаді в Ріо я виборов бронзу, а моє прагнення на наступних Параолімпійських іграх – золото! Плавання для мене - це все. Раніше я, напевно, не розумів, що вода знімає з мене стрес, а коли нахлине щось, якісь тяжкі моменти чи переживання. Я отримую неабияке задоволення від того чим займаюсь, можна сказати “кайфую”, коли я в басейні, то забуваю про всі проблеми”, - згадує паралімпієць.
Людям з обмеженими можливостями Антон бажає передовсім усвідомлення своєї рівності в суспільстві і в першу чергу особисто для себе. Не зважаючи ні на що, рухатися і впевнено йти до своєї мети, ні в якому разі не залишатися на самоті зі своїми проблемами та страхами, і мати сміливість змінити ситуацію, знайшовши якесь захоплення чи хобі, яке згодом може перерости в професійну зайнятість.
А на питання, що спільного у нього з Ніком Вуйчічем, паралімпієць відповідає, що вони обидва мають вроджені фізичні вади, обидва пішли іншою дорогою, обравши цілком нормальне життя.
“Він не хотів, щоб його доглядали і всього навчитися сам. Нік – люблячий чоловік та батько двох дітей, його життя – цікаве, насичене, він багато подорожує, об'їздив близько 60 країн, виступаючи у школах, університетах та інших організаціях, бере участь у телешоу й пише книги, а його книга “Життя без обмежень”, стала своєрідним мотиваційним bestseller для людей з обмеженими можливостями і для мене. Вважаю, що Нік виконує важливу місію, адже він ділиться своїм досвідом з усім світом, як не замкнутися в собі, як не поставити крапку на своєму житті, а це допомагає не здаватися, освоїти віру в себе, віру в свої можливості! Так і я, намагаюся не падати духом, знаходжу в собі сили і йду далі, на даний час плавання це моє хобі, яке приносить мені задоволення і переросло в професійну діяльність. І мрію, щоб в Україні, як і в більшості розвинених держав, були створені сприятливі умови, а точніше (людські) для людей з обмеженими можливостями. Це - пандуси, спеціально облаштовані заїзди, підйомники, ліфти, зони відпочинку, тобто мають бути створені всі умови для нормального, достойного життя та розвитку. Щоб кожна людина, яка має певні фізичні обмеження, відчувала себе повноправним членом суспільства”, - говорить Антон.
Антон також планує створити благодійну організацію “Творець добра”, діяльність якої буде спрямована на допомогу людям з особливими потребами. Ото ж, кого цікавить така тема, має своє бачення чи ідеї, просимо, звертайтеся, все обговоримо, пишіть в особисті повідомлення на сторінці Антона у фейсбуці.
А ми в свою чергу можемо покращити життя дітей з особливими потребами, не забуваючи, що кожна дитина є дорогоцінною і має право на захист, повноцінний розвиток та виховання у люблячій сім'ї.
Сьогодні треба об'єднати зусилля для допомоги кожній дитині-сироті, працювати в єдності, маючи спільну мету: охопити всіх дітей-сиріт справжньою турботою, дати можливість кожній дитині зростати в люблячій сім’ї і запобігти сирітству в Україні.
Допомагати дітям з вище вказаних категорій (дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківської опіки, дітям з особливими потребами), варто завжди. Потрібно забезпечити матеріальні потреби установ, де вони мешкають, знаходити шляхи виховання у дітей-сиріт довіри до суспільства, відчуття себе повноправними громадянами своєї країни, що мають ті права та обов’язки, що й всі громадяни, як під час перебування цих дітей у дитячих сирітських закладах, так і після виходу з них. Варто привертати увагу суспільства та державних установ до потреб і недоліків, які існують в системі дитячих установ, щоб покращити стан установ та рівень життя дітей, які в них виховуються. Допомагати можна різними способами та методами, головне, щоб допомога була направлена саме на дітей і приносила саме їм користь.
Читайте: Глава Киево-Святошинского райсовета должен быть избран по закону, а не по решению, - Тигов
Олександр Тигов, голова громадського руху “Рух територіальних громад”, екс-голова Києво-Святошинської районної ради
КиевVласть
16 січня 2017 г. 13:30
Раздел: Територія розуму
Як бюджет-2017 вплине на соціальну сферу
20 жовтня Верховна Рада прийняла в першому читанні поданий Кабінетом міністрів України проект Держбюджету на 2017 рік, але до другого читання парламент подав понад 1000 поправок, на загальну суму близько 900 млрд грн! 9 листопада Кабмін завершив обробку запропонованих змін і подав оновлений проект бюджету вже до другого читання, а 21 грудня 0 4:53 ранку, депутати як завжди “ночували” в Раді і все ж таки прийняли законопроект про Державний бюджет на 2017 рік. “За” проголосували 274 депутатів (мінімально необхідно - 226 голосів).
Головною новиною є те, що піднімається мінімальна заробітна плата, але при цьому сума мінімальної зарплати вже не буде використовуватись, як базова величина при побудові схем посадових окладів (працівників НАБУ, суддів, членів Рахункової палати, прокурорів, працівників Державного бюро розслідувань та національного антикорупційного бюро).
Піднімаючи мінімальну зарплату, уряд одночасно посилює контроль над тим, як працевлаштована людина. Розміри штрафів для підприємств-порушників і відповідальних осіб зростуть удвічі. Зокрема, штраф за нелегальну зайнятість становитиме 30 мінімальних зарплат. Для посилення мотивації контролюючих органів у сфері зайнятості та оплати праці повноваження передаються виконавчим органам рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад.
Крім того, уряд не піднімає пенсійний вік. Працюючі пенсіонери для того, щоб збалансувати Пенсійний фонд, отримуватимуть 85% пенсії. Ця норма поширюється і на депутатів-пенсіонерів. Пенсія не виплачуватиметься й тим працюючим пенсіонерам, хто працевлаштований на посадах держслужби, судді, прокурора. Також встановлюється верхня межа розміру пенсії - 10 740 гривень, а це зекономить ПФ у 2017 році 3 млрд грн.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
З 1 березня 2017 року буде відновлено перерахунок страхових виплат потерпілим на виробництві. Перерахунок здійснюватиметься для 220 тис. осіб. Сьогодні із 220 тисяч потерпілих на виробництві близько 67 тисяч осіб отримують виплати, виходячи з зарплати, нижчої за прожитковий мінімум (1600 грн). З 1 березня 2017 року розміри страхових виплат для 65 тисяч потерпілих зростуть від 100 грн до 400 грн відповідно. В бюджеті фонду соцстраху від нещасних випадків на виробництві враховані витрати на перерахунок згадуваних виплат - близько 715 млн грн.
Щодо стипендій. На даний час отримують академічні стипендії близько 70% студентів. Уряд не скасовує стипендії, а встановлює справедливість у їх призначенні. Умови та розміри виплати соціальних та академічних стипендій встановлюються КМУ. Стипендіями забезпечуватимуть дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, батьки яких є шахтарями із стажем підземної роботи не менш як 15 років, або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві або стали інвалідами І та ІІ групи; осіб, постраждалих внаслідок чорнобильської катастрофи, діти внутрішньо переміщених осіб та діти учасників АТО.
Підвищується прозорість адміністрування податків. Адміністрування всіх баз даних передається Мінфіну. Запроваджується повноцінна робота електронного кабінету платника податків. Також запроваджується єдина база індивідуальних податкових консультацій на сайті ДФС. Для новостворених підприємств запроваджуються п'ятирічні податкові канікули. Від оподаткування податком на прибуток звільняються малі підприємства, які відповідають певним критеріям. Зекономлені кошти можуть бути реінвестовані у розвиток бізнесу. Розширюється перелік витрат фізособи-підприємця (орендна плата за землю, плата за ліцензії, амортизація), на які зменшується оподатковуваний прибуток. Встановлюються чіткі й прозорі правила відшкодування ПДВ, які унеможливлюють корупцію. Замість двох запроваджується єдиний публічний реєстр заяв на відшкодування ПДВ та його автоматичне відшкодування. Встановлюється заборона на зняття податкового кредиту добросовісним підприємствам.
На мою думку, бюджет на 2017 рік як - соціальний та реформаторський. Він захищає українського виробника, українського працівника та покращує інвестиційний клімат в державі. Також зростає добробут населення, бо ж мінімальна заробітна плата зросте майже вдвічі, проте головний фінансовий документ має дефіцит розміром 77,5 мільярда гривень, передбачені доходи складають 721,4 мільярда гривень, витрати – 790,4 мільярда гривень.
Що ми маємо на виході – дефіцит близько 4 мільярдів доларів і разом з цим соціальні стандарти підвищуються. Все це можна досягнути тільки за рахунок включення так званого друкарського станка. Якщо я не помиляюся, то зараз навіть розглядають введення нової 1000-гривневої купюри – це не може не бути тривожним дзвіночком для жителів України.
Кабмін планує для виконання бюджету залучити кредити, розраховуючи як на допомогу МВФ так й на інших кредиторів.
Однак, ми гроші беремо не безкоштовно, а беремо з певним інтересом, закладеним у вартість цих грошей, тобто займаємо 100, а віддаємо – 105 чи навіть 115, все залежить від стану економіки в даний період, проте це буде короткочасним рішенням проблеми, але в довгостроковій перспективі ми просто поглиблюємо нашу боргову яму.
Серед інших ризиків наступного року - девальвація національної валюти, адже головний кошторис країни прописали з розрахунку 27 гривень 20 копійок за один американський долар. А це не тішить і показник інфляції – понад 8%.
Проведення реформи децентралізації в країні вже третій рік поспіль призвело до суттєвого зростання та можливостей місцевих бюджетів, адже бюджети розвитку місцевих громад зросли у 5-6 разів.
Читайте: Децентралізація: наша доля - в наших руках
Олександр Тигов, голова ГО “РУХ територіальних громад”
КиевVласть
1 січня 2017 г. 13:32
Раздел: Новини
Кличко відеороликом привітав українців з Новим роком та Різдвом
Мер Києва Віталій Кличко привітав киян та усіх українців з Новим роком та Різдвом Христовим.
Про це KV стало відомо із публікації на його сторінці у мережі Фейсбук.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Новорічна казка та Різдвяне диво… Їх очікують всі - і діти, і дорослі. Що може бути краще за атмосферу передчуття свята? Насправді, дива ми створюємо самі – треба вірити в це! І будувати своє місто, свою країну. Не боятися щирих емоцій та дарувати радість близьким і людям навколо. Адже кожен з нас – чарівник. Я з дитинства був впевнений – немає нічого неможливого. І я вірю в це сьогодні!” – зазначив Віталій Кличко.
Він побажав всім українцям оптимізму і сил, добрих справ і миру!
“Ми все подолаємо, бо ми віримо в себе і в свою країну”, - наголосив мер Києва.
КиевVласть
1 грудня 2016 г. 14:40
Раздел: Територія розуму
Містом Васильків знову керують БАРИГИ!
Ну що, шановна Васильківська громада, ви ще досі не зрозуміли, чому у місті найбільші комунальні тарифи або найдорожчий проїзд до Києва ? Чому у місті не захищені наші діти і батьки? Чому руйнуються та зачиняються школи ? Чому у місті найдорожчий ремонт шкіл, садочків та дитячих майданчиків? Чому нам пропонують фінансувати бездарні найдорожчі проекти? І чому більшість наших "громадських діячів" або активістів практично мовчки тільки за цім спостерігають?
Все дуже просто. Містом знову керують БАРИГИ! Місцеві та Київські. Домовленості існують тільки у площині "ти мені - я тобі". Саме так працює нова-стара влада. Нажаль більшість новообраних депутатів прийшли до влади вирішувати свої питання. Кому бізнес захистити треба, кому розпочати. Кому вулицю родичам заасфальтувати або земельку надати. На громадські проблеми дивляться з точки зору "а що ми будемо з цього мати?"…
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Більшісті активістам та "громадським діячам" від влади теж перепало. Кому посаду, кому відзнаку... І всі раді та задоволені. Мовчать. Іноді вистачає їх на коментар - "громовідвід" у фейсбуці. Громада теж у більшості мовчить або спить, сподіваючись що дратівливий коментар у соціальної мережі або публікація сайту завадить баригам добивати місто… Рожевих слоників!
Сергій Сабов, екс-мер м.Васильків
КиевVласть
13 вересня 2016 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Половина української молоді живе у батьків
Придбання власної квартири для окремо взятої пари минулого тижня обговорював весь інтернет. Разом з тим, тема власного житла лишається на першому місті серед молодіжної проблематики. Я спробувала проаналізувати, що відбувається в цілому по країні.
За даними вибіркового обстеження Державної служби статистики, 53,5% родин, у складі яких є особи віком 18-35 років, мешкають в окремій квартирі. Майже 10% орендують помешкання.
Досить значна кількість молодіжний сімей, де є діти, мешкають у гуртожитках - 13,3%. Як стверджують фахівці, це в майбутньому може призвести до створення певних центрів проживання маргінальних верств населення, що, в свою чергу, вплине на погіршення криміногенної ситуації.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зі збільшенням розміру населеного пункту збільшується частка тих, хто має власну або орендовану квартиру. Причинами цього є особливості забудови населених пунктів різної величини, зростання вартості житла та зменшення його доступності для купівлі.
Частка молоді, яка мешкає в орендованій квартирі, помітно зростає у старших вікових групах, що можна пояснити прагненням жити окремо від батьків.
Щодо розмірів житлової площі, то в середньому у молодих родинах припадає 13,4 кв. м на одну особу. При цьому, кожна четверта сім’я має недостатній життєвий простір – дві і більше осіб з розрахунку на одну кімнату.
Оцінюючи житлові умови молодих сімей, варто окремо зупинитися на обладнанні їх помешкань базовими комунальними зручностями: одночасну наявність гарячого водопостачання, ванної або душу та домашнього телефону – для міських жителів. і, відповідно, – одночасну наявність центрального газопостачання, водопроводу та каналізації - для сільської місцевості.
Як виявилося, лише 16,4% молодих сімей у міській місцевості, які складаються з осіб віком до 35 років, мешкають у комфортному житлі, обладнаному всіма вищеперерахованими зручностями. У сільській місцевості таких сімей майже третина.
За результатами соціологічного дослідження компанії GfK Ukraine, загалом близько половини (45%) представників української молоді живе у батьків, 32% респондентів мають власну окрему квартиру (будинок), а 12% винаймають квартиру.
Лише половина респондентів у віці 30–34 років (51%) має власну окрему квартиру або будинок. 67% молодих людей з тих, хто не має власної квартири/будинку, зазначили, що в найближчі п’ять років вони не матимуть можливості придбати власне житло.
Що ж стосується пільг, то лише 2% молоді коли-небудь користувалися послугами Фонду молодіжного житлового кредитування. Основною причиною, через яку представники української молоді не користувалися і не користуються послугами цього Фонду, є те, що їм невідомо про його діяльність (48%). До того ж, 19% не вірять в ефективність його роботи Фонду, а також не довріяють йому через корупцію (10%) та через непрозорі рішення щодо надання кредитів (10%).
Отже, більшість молоді мешкає з батьками, не має всіх необхідних зручностей, і в найближчій перспективі не матиме власного житла. Зовсім непомітно, щоб якість кроки з цього приводу вживалися на державному рівні. А між тим, кількість молодих людей, що виїзджають з України, помітно зростає з кожним роком…
Анна Куценко, директор Київського молодіжного центру
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій