Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
20 липня 2019 г. 10:05
Раздел: Стиль
До мирного життя і рекордів – через спорт
На НСК “Олімпійський” двічі на тиждень тренуються ветерани АТО.
Цього разу тренування було не зовсім звичним: на полі – повно телекамер, журналістів, а перший заступник міністра молоді та спорту, президент Федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул у спортивній формі наздоганяє спортсменів і біжить разом з ними головною спортивною ареною країни. Не відстає від бойових побратимів і Вадим Свириденко, санінструктор 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, який втратив стопи та кисті рук у Дебальцевському котлі взимку 2015 року, а зараз бере участь у марафонських забігах та мріє про створення сучасних центрів реабілітації для бійців АТО. Разом із колишніми військовими тренуються й легкоатлети – переможці ІІ Європейських Ігор.
Хлопці (дехто – дружинами ) продовжують розминку й тренування, а заступник міністра Ігор Гуцол разом із головою ГС “Національна рада спортивної реабілітації” Вадимом Свириденком, помічником Уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників АТО, президентом благодійного фонду учасників бойових дій “Єдність побратимів” Костянтином Винниченком представили розвиток проекту можливостей та реабілітації через спорт для ветеранів АТО/ООС, які отримали поранення, каліцтва, контузії та інші захворювання внаслідок війни.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
- Процес розпочався з обговорення і усвідомлення проблеми, яка достатньо серйозно накопичується в нашій країні. Це проблема реабілітації людей, які повертаються після участі у війні. Частина цих людей, на жаль, має поранення, практично всі мають проблеми зі здоров'ям, або фізичні, або психологічні, і відповідно всі вони потребують допомоги, всі вони потребують такої активної реабілітації. Цей шлях проходили багато країн, чиї армії так чи інакше брали участь у різних збройних конфліктах, є накопичений певний досвід, який ми частково намагалися використати, і частково ми шукаємо свої якісь моменти, – каже перший заступник міністра молоді та спорту, президент Федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул. Він зазначив, що ветерани можуть тренуватися разом зі своїми родинами, і це є ще одним чинником їх реабілітації та соціальної адаптації. За його словами, символічним є тренування в НСК "Олімпійський", бо це показує роль і місце тих людей, які захищають державу, їх важливість для суспільства.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
"Тренування супроводжується двома професійними складовими. Перше, це професійні тренери, які, насамперед, можуть і дуже добре розбираються в тому, як планувати навантаження, як будувати процес, тим паче для такої складної категорії. Друга професійна складова, це те, що ми активно супроводжуємо цей процес, не тільки спостерігаючи, і даючи свої поради, а й узагальнюючи. Над цим працює служба спортивної медицини. Планується розповсюдження досвіду реабілітації ветеранів війни через спорт по всій країні. Ми переконані, що з усіх способів реабілітації найдієвішим є спорт. Приходити на тренування з сім’ями, тільки заохочується, бо коли ветеран перебуває в кругу сім’ї, то він краще сприймає навколишнє середовище, що позитивно впливає на процес реабілітації. Не можна не наголосити й про позитивні результати ветеранів АТО після поранень у міжнародних змаганнях з легкої атлетики: Марафон Морської піхоти (США), Бейрутський марафон (Ливан), Марш-кидок (Шотландія) – отримані як результат багатомісячної співпраці Федерації легкої атлетики України та Національної ради спортивної реабілітації захисників України”, - зазначив Ігор Гоцул.
- Я біг на тренування від самого Хрещатика, – каже важко дихаючи, колишній гранатометник 90-го батальйону Руслан Боровик, позивний “Багдад”, - Після важкого поранення й контузії, отриманих у січні 2015 року, я знову повернувся до життя. Презентував унікальну виставку фотографій, які я зробив безпосередньо в Донецькому аеропорту в 2014 році, коли там воював. Це ексклюзивні знімки, яких у жодного фотографа, що заїжджав у ДАП, немає. Мене часто запитують: “Що таке війна?” Скажу. Це запах крові і смерті. Це коли з БТРа випадає людина без рук, без ніг. А ще кумулятивний струмінь пропалює наскрізь броню, бронежилет. Я бачив це на власні очі. Коли в нас таке сталося, начмед розгубився, бо поранення бійця були страшними. Він кричав усім навкруги: робіть щось! Врятувати того бійця не вдалося. Але треба жити! Мене повернув до життя спорт. З кінця лютого я займаюся спортивною реабілітацією. Ти тут серед своїх хлопців. Є тяжко поранені, без кінцівок, без очей… І ти розумієш, що не маєш права розкисати. Так, є фізична втома, але, водночас, є й моральне піднесення. Спортивне щастя!
Голова ГС "Національна рада спортивної реабілітації захисників України", герой АТО Вадим Свириденко зазначив, що він сам зміг реабілітуватися після війни, після тяжкого поранення й полону саме завдяки спорту, і дуже важливо, щоб і інші військові мали змогу реабілітовуватися в найкоротший термін.
- Після ампутацій рук та стоп я майже впав у відчай. Але потім, завдяки підтримці родини та інших військових, які також втратили кінцівки, я виробив оптимальний для себе варіант реабілітації. Зі мною займалися лікарі, я знав, що будуть фантомні болі (болі в ампутованих кінцівках. – Ред.) і що це треба побороти без наркотичних медикаментів, я дивився тільки мультики, читав книжки із позитивним сюжетом і, звісно, працював над собою. Навіть лікарі наді мною тоді плакали і говорили: “Тримайся, ти ж один вижив!” І я тримався! І займався спортом. Влітку 2015 року я поїхав на реабілітацію до США. Пройшло чотири місяці після ампутації, і я вже ходив на протезах. Для кожного бійця період реабілітації визначається індивідуально. У моєму випадку це було вісім місяців. Ми були на спеціальній базі недалеко від Вашингтону. Я бачив там американських військових, бачив, як вони живуть після ампутацій активним життям і навіть бігають марафони. Мене страшенно вразило, що хлопці й дівчата з тяжкими пораненнями бігають, стрибають, плавають, їздять на велосипеді. І тоді подумав: “Я теж так зможу?!”
Пробігти марафон стало моєю метою, однак досягнути її виявилося важче, ніж я розраховував. Вперше я побіг на звичайних протезах. Це було у спортзалі на нашій базі. Це було неймовірне відчуття – ти біжиш і ти живий! Вчитися рухатися на спортивних протезах дуже важко. Набагато важче, ніж на звичайних. Зараз в Україні спортивні протези для бігу мають лише три людини. Я – один з них, і дуже цим пишаюся. Є, звісно, певні проблеми, особливо із технічним обслуговуванням протезів, але я вірю, що Україна дійде до того рівня, коли з цим не буде перешкод, і тоді ви скажете друзям: “А хто цей крутий хлопець, який щоранку бігає на стадіоні? – Та це ж ветеран АТО! Бачили, які в нього блискучі металеві ноги?” Це був дуже важкий шлях! І я хочу, щоб люди, які отримали поранення, пройшли цей шлях легше, – каже Вадим, досить впевнено тримаючись на спортивних протезах замість ніг, - За чотири роки після поранення я вивів свої правила життя. Деякими з них можу поділитися. По-перше, не жалійте хлопців з ампутаціями – ми такі самі люди, як і ви. Жалощі – це принизливо. Передусім, треба нагороджувати не самих військових, а їхніх дружин. Одному Богу відомо, скільки в цих жінках сили і терпіння. І не відомо, ким би я був, і чи був би взагалі, якби не моя дружина й діти – це моя фортеця. Що б не сталося, як би життя вас не випробовувало – шукайте мотивацію рухатися далі. Без мотивації нічого неможливо досягнути. Спорт – це життя. Я до поранення був дуже спортивний і зараз намагаюся тримати себе у формі. Впевнений, що саме спорт має бути однією з перших складових реабілітації учасників АТО.
Я звернувся з пропозицією до Міністерства сім’ї, молоді та спорту й відразу ж знайшов там підтримку. Людина завдяки спорту запускає механізм мирного життя.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”КиевVласть
18 липня 2019 г. 12:20
Раздел: Вибори
Чому Київщина має голосувати за націоналістів
Вже у цю неділю, 21 липня, вісім виборчих округів Київської області оберуть нових народних депутатів. Від об'єднаних сил націоналістів по кожному округу є свій, місцевий кандидат. KV дізналася мотивацію кожного і запитала: чому виборець Київської області має віддати свій голос за об'єднані сили українських націоналістів?
У програмі кандидатів від ВО “Свобода” головними пунктами є: захист здобутків Революцій Гідності, протидія реваншу, проведення докорінного очищення влади, ліквідація олігархічної монополії, знищення корупційних схем формування тарифів та встановлення їх на справедливому рівні.
Крім того, націоналісти налаштовані скасувати несправедливу пенсійну реформу, сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, створити заробітчанам умови для повернення на Батьківщину, запровадити гарантоване державне медичне страхування для надання якісної та доступної медичної допомоги кожному громадянину України.
“Свободівці” також вважають необхідним визначити європейський україноцентризм стратегічним курсом держави, згідно з яким Україна стане геополітичним центром Європи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Кандидати
По 90 округу (Біла Церква) від ВО "Свобода" в Раду балотується секретар Білоцерківської міськради Вадим Олегович Кошель. Народився 21 жовтня 1985 року в місті Біла Церква, де і живе.
Як розповів він у коментарі KV, головна його мета – зберегти Україну.
"Україна знаходиться під загрозою, оскільки з одного боку вже п'ятий рік триває українсько-російська війна, кожен день є поранені, загиблі бійці. Останні дії нашої влади дуже схожі на капітуляцію. Якщо не зупинити ці негативні для країни процеси, ми можемо втратити Україну. З іншого боку – є внутрішній ворог, так званий олігархат, який розколює державу зсередини. І є велика ймовірність реваншу екс-регіоналів і комуністів, які стали однією "командою". Ми, "свободівці", вирішили створити в парламенті велику націоналістичну фракцію і давати їм відсіч. Крім нас цього ніхто не зробить ", – говорить він.
Читайте: Чому Біла Церква має голосувати за націоналістів, – кандидат Вадим Кошель
Кандидитом по 91 округу (Фастівщина, Макарівщина, Сквира та частина Києво-Святошинського району) став Микола Іванович Синиця. Народився 24 травня 1968 року в селі Помоклі Переяслав-Хмельницького району Київської області, громадянин України. Проживає в Києві.
У коментарі KV вказав: Раді потрібні націоналісти, щоб не допустити реваншу східного сусіда.
"Я йду для того, щоб змінювати країну, щоб ідеї українського націоналізму все-таки були присутні і їх можна було втілити за допомогою владних повноважень. У парламенті повинна бути потужна націоналістична фракція, щоб не допустити промосковського реваншу, який вже відбувається: можна привести в приклад вже третій телеканал, який купив апологет Москви Медведчук. Користуючись втомою частини населення від війни, там крутять меседжі про примирення з Росією і намагаються заколисати людей. Я вважаю, що саме націоналістам під силу не допустити цього і зупинити цей наступ".
92-ий округ (Білоцерківський, Володарський, Ставищенський, Таращанський, Тетіївський та Сквирський райони) від націоналістів представлятиме на виборах Юрій Олексійович Деркач.
Народився 28 квітня 1958 року в селі Ріпки Лисянського району Черкаської області, проживає в селі Іванівка Ставищенського району Київської області. Працює директором санаторно-оздоровчого комплексу "Дружба".
"Хто, як не ми? Знову "регіонали" лізуть до влади, реваншизм йде по всіх фронтах. І у нас відкривається другий фронт – "п'ята колона". А попередня влада нічого не робила, щоб її не було. Тому ми патріоти-націоналісти "свободівці" йдемо до Верховної Ради, щоб Рада стала проукраїнською", – зазначив Юрій Деркач у коментарі KV.
Кандидат по 93-ому округу (Богуслав, Ржищів, Кагарлик, Миронівка, Рокитне, Переяслав-Хмельницький) – Олександр Вікторович Коломієць. Народився 18 червня 1977 року в місті Біла Церква Київської області, де і проживає. Освіта професійно-технічна, раніше був фізичною особою-підприємцем, займався виробництвом продуктів борошномельно-круп'яної промисловості. Зараз займається громадською діяльністю в місті Біла Церква: засновник двох громадських організацій – "Спортивний корпус Білоцерківщини" і "Спортивна нація Київщини".
"Я є приватним підприємцем, громадським діячем, але в першу чергу – я батько двох синів. Знаю, що батьки здатні на все, аби їхні діти росли в добробуті: цілодобово працювати, відмовлятися від власних примх. Але, на жаль, їм часто важко достукатися до чиновників, від яких залежить комфорт дітей в садочках і школах. Тому був радий допомогти змусити місцеву владу нарешті виконати свій обов'язок і подбати про дітей, які мерзли взимку в садочку", – зазначає Коломієць.
По 94-ому округу (Обухівщина та Васильківщина) від “Свободи” балотується депутат Обухівської райради Олексій Олександрович Гридько. Народився 25 червня 1983 місті Бровари, живе в Обухові. Працює начальником відділу КУ КОР "Фонд комунального майна".
У коментарі KV він розповів, що налаштований рішуче щодо майбутніх виборів, адже тільки націоналісти здатні поліпшити життя українців.
"Україна потребує змін. Хто, якщо не ми, "свободівці", зупинимо реванш Москви? Хто, ще, крім нас, може побудувати справжнє українське націоналістичне суспільство? Я буду діяти по наміченій програмі. Є шлях суттєвих змін, програма захисту українців. Це все чітко відображено в нашій політичній програмі", – говорить він.
95-й округ (місто Ірпінь, Боярка, Вишневе і села Києво-Святошинського району) представляє кандидат ”свободівець”, депутат Києво-Святошинської райради, Олександр Васильович Кириченко. Народився 23 серпня 1966 року в місті Києві, проживає в селі Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району. Рід діяльності – приватний підприємець.
У коментарі KV він розповів, що саме націоналісти готові розвивати свою країну і покращувати рівень життя українців.
"Ідеологія "Свободи" сформована на основі націоналізму. Кожен націоналіст щиро вболіває за розвиток країни і всіляко цьому сприяє. В першу чергу нам необхідно створити потужну фракцію в парламенті, яка зможе впливати на прийняття рішень, оскільки у нас парламентсько-президентська республіка. За час незалежності нашої держави при владі були директори, комуністи, господарники, олігархи... Не було тільки націоналістів. А насправді це і є шлях до успішної України – патріотично налаштовані і готові до змін "свободівці", – говорить він.
Читайте: Чому 95-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Олександр Кириченко
Наступний кандидат – Іван Миколайович Окоєв, балотується по 96-ому округу (Вишгород, Буча, Бородянщина, Славутич). Народився 12 липня 1991 року в селі Самолусківці Гусятинського району Тернопільської області. Проживає в Бучі Київської області. Служив в батальйоні оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Національної гвардії України.
"Фронт боротьби за Україну після 21 липня зміститься в український парламент. Бачу своїм обов'язком долучитись до цієї боротьби, адже поряд із прийняттям законів і відновленням соціальної справедливості, у Верховній раді розгорнеться шалене протистояння за основи державності: її суверенітет, унітарність, культуру та мову. Обов'язок українського націоналіста – стати до боротьби проти п'ятої колони Москви. Бо лише українські націоналісти будуть здатні зупинити антиукраїнські сили в цьому ліберально-малоросійському болоті.", – вважає кандидат.
Читайте: Чому 96-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Іван Окоєв
По 97-ому округу (Березань, Бровари, Баришівський район і частина Броварського району) кандидатом у Раду йде Анатолій Вікторович Фатєєв. Народився 25 січня 1963 року в місті Темір-Тау Карагандинської області, проживає в місті Бровари. Освіта вища, інженер технічного нагляду за будівництвом УЖКГ Бориспільської міськради.
Як розповів він KV, його головна мета – на законодавчому рівні створювати механізми, які вирішать проблеми українців.
"Я живу тут, у мене тут діти, онуки, друзі, знайомі, мене тут знають люди. Я займаюся тут громадською діяльністю, я член координаційної ради АТО, мене знають всі АТОвці. Мене багато хто знає і тому багато хто мені вірить. Тут проблеми ті ж, що і у всій країні, загальні, і я, як майбутній нардеп, повинен вирішувати спільні проблеми, які також стосуються міст. Люди запитують у мене прямо, чи можу я підняти пенсію або відремонтувати дорогу. Я можу допомогти створювати на законодавчому рівні механізми, щоб ці проблеми не замовчувалися і вирішувалися якомога скоріше. Оскільки парламент контролює держбюджет, моя задача також – проконтролювати, щоб його не дерибанили", – говорить він.
Читайте: Чому 97-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Анатолій Фатєєв
Кандидат по 98-ому округу (Бориспільщина, Переяслав-Хмельницький, Згурівський та Яготинський райони) – Віталій Миколайович Гордієнко. Народився 27 червня 1969 року в селі Теснівка Новоград-Волинського району Житомирської області, проживає в селі Городище Бориспільського району Київської області. Є одним із трьох відомих в Бориспільському районі братів-аграріїв, засновників фірми "Паларіс".
У коментарі KV він розповів, що висунення сприймає як найвищу довіру.
"Я відчуваю величезну відповідальність, яка лягає на мене. Звичайно, підстави вважати, що я буду ефективним депутатом, мені дає впевненість у проходженні об'єднаних націоналістів в парламент. На них я завжди можу покластися, відстоюючи інтереси громадян і пропонуючи законодавчі ініціативи. Рівно так само, як і мої побратими завжди зможуть розраховувати на кваліфіковану допомогу від мене", – каже він.КиевVласть
15 липня 2019 г. 13:30
Раздел: Вибори
Чому 97-й округ має голосувати за націоналістів, - кандидат Анатолій Фатєєв
Кандидат в депутати Верховної Ради від 97 одномандатного виборчого округу, “свободівець” Анатолій Фатєєв (на фото) до війни був простим інженером технічного нагляду у Броварах. Коли почалася війна, пішов на фронт, де втратив обидві ноги. Повернувшись, зрозумів, що боротьба за країну точиться не тільки на сході, а й кожного дня на мирній землі, особливо напередодні виборів до Парламенту.
KV: Розкажіть про себе і про те, як опинилися в "Свободі".
Анатолій Фатєєв: Я народився в Казахстані, а коли мені було 8 років, батьки переїхали в Молдавію, де я жив до 30 років. У 1992 переїхав до України, в тодішній Дніпродзержинськ (нині Кам'янське) Дніпропетровської області. У мене було радянське минуле. В юнацтві був, можна сказати, бунтарем: ловив радіо ВВС і “Голос Америки”, слухав рок-музику, читав книги дисидентів. Все це сформувало в мені критичне ставлення до комунізму і марксизму-ленінізму, і спочатку я став ліберальним демократом, а згодом переконався, що демократія не допрацьовує, тому що Україна політично дуже молода, тут ще не сформована політичне середовище.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Я придивлявся, стежив, читав різну пресу. У 2010 році почув про "Свободу", почав виписувати і читати їх часопис, вивчати їх програму, і поступово зрозумів, що цей напрямок для мене більш ідеологічно витриманий, оскільки він чіткий, цілеспрямований, це єдині державники з розумінням напрямки розвитку країни. Їх висловлювання мені здавалися іноді радикальними, але у них є стрижень – на відміну від інших, які пристосовуються до існуючої ситуації постійно.
Я пройшов Майдан, війну, а після війни вже чітко зрозумів, що "Свобода" – це єдиний напрямок, в якому я можу далі воювати за свою країну. Пам'ятаю, як знайшов місцевий осередок партії, прийшов на милицях, кажу "Хлопці, прийміть мене. Я хоч і з інвалідністю, але чим зможу – тим готовий допомогти".
Для мене війна рано закінчилася – я пробув на фронті два місяці і вибув з лав. Але для себе за час реабілітації я подумав і вирішив, що раз я вижив, раз Бог зберіг мені життя, значить, я повинен робити щось хороше – в тому числі в політичному плані. Тут теж йде війна, тут теж є "сєпар". А перемога в цій війні буде тільки тоді, коли є чітко організована сила. На фронті і в армії адже як: є батальйон, штаб, служби забезпечення. І в політичному житті будь-яка партія – той же батальйон, структура, що діє на тій чи іншій ділянці фронту. Для мене "Свобода" – це мій батальйон. А програма "Свободи" – це моя програма.
Мопед, який Анатолію подарували волонтери. Фото – KV
KV: Чому вирішили піти в народні депутати?
Анатолій Фатєєв: Перше, що сподвигло – підтримка товаришів з місцевого осередку партії. Вони мене наштовхнули на думку: “Ти людина чесна, принципова, гідний того, щоб піти спробувати захистити нашу країну на цьому напрямку. Тебе поважають місцеві, ти не зрадиш”. Наші хлопці повірили в мене. І я подумав: якщо не я піду – піде хтось інший, налаштований проти України. І я можу перед Богом сміливо сказати, що я не зраджу і піду до кінця.
KV: Чому 97-й округ? Які тут є проблеми?
Анатолій Фатєєв: Я живу тут, у мене тут діти, онуки, друзі, знайомі, мене тут знають люди. Я займаюся тут громадською діяльністю, я член координаційної ради АТО, мене знають всі АТОшники. Мене багато хто знає і тому багато мені вірять.
Тут проблеми ті ж, що і у всієї країни, загальні, і я, як майбутній нардеп, повинен вирішувати спільні проблеми, які також стосуються міст. Люди запитують у мене прямо, чи можу я підняти пенсію або відремонтувати дорогу. Я можу допомогти створювати на законодавчому рівні механізми, щоб ці проблеми не замовчувалися і вирішувалися якомога скоріше. Оскільки парламент контролює держбюджет, моя задача також – проконтролювати, щоб його не дерибанили.
Читайте: Они хотят в парламент-2019: 97 избирательный округ Киевщины (Березань, Бровары, Барышевский район и часть Броварского района)
Мені люди говорили в очі: “а кого вибирати, якщо всі йдуть туди дорватися до корита?” Мені боляче таке чути, та я відповідав: я не для того йшов на майдан, на війну, щоб дорватися до корита, і в депутати я тим більше не для того йду. Я людина самодостатня, у мене все необхідне є, більшого не потрібно: квартира від держави, мопед, який подарували волонтери, любляча сім'я, друзі. Вони і країна – на першому місці для мене. Матеріальне для мене на другому плані. Та й батьки виховали мене чесною людиною, до того ж.
Я не розумію, навіщо мені ці мільйони могли б бути потрібні. Я був за кордоном, бачив, як живуть люди, пройшов через це, для них гроші теж не на першому місці. Наші люди ще не пройшли цей шлях.
KV: Чому вирішили піти на війну?
Анатолій Фатєєв: Я мужик, я був вихований так: коли для країни настають важкі часи, її потрібно захищати. Це було питання честі і совісті, і совість сказала, що потрібно йти на захист держави. І я розумів, що якщо я не піду на схід, на війну, війна прийде сюди, до дітей і онуків. Я пішов туди перемагати і відтіснити, викинути московських найманців.
Там, до речі, дуже сильна пропаганда: я впевнений, що якби мене так промивали телевізором, з якого ведуть мовлення про “укропів” і фашистів, із мене теж би за рік зробили “сєпара” і українофоба (сміється). Дуже сильне зомбування.
KV: Ви підтримуєте контакт з бійцями АТО. З якими проблемами вони стикаються нині?
Анатолій Фатєєв: Перш за все, з тим, що там, на війні, всі чітко і ясно: ми прикриваємо один одному спину, там один за всіх і всі за одного; а тут вони грузнуть в побуті, матеріальних і життєвих питаннях, колишнє братство розпадається. В нашій ГО було близько 70 ідейних, готових до всього бійців – зараз залишилося від сили 20, при тому, що всього в ній налічується 172 людини. Бойовий дух спадає нанівець. Мені простіше, у мене є запобіжник – ноги. Вони щодня і щоночі мені нагадує – війна не закінчилася. Не будемо перешкоджати, буде мовчазне потурання народу – країну у нас відіжмуть. Я б теж "втомився від війни", але мені ноги не дають забути про те, що я повинен продовжувати боротися.
У 2014-2015 році стрижень серед бійців був міцний, зараз же більшість добровольців в сум'ятті, у їхніх рядах роздробленість.
KV: А як щодо рівня державної підтримки для бійців АТО, в тому числі які отримали поранення?
Анатолій Фатєєв: Вона відчувається; мені протези допомогла придбати держава, мені надали квартиру. Так, дружина бігала рік, щоб її вибити, але державна підтримка бійців, які отримали поранення і в т.ч. тих, хто отримав інвалідність, є і працює. Утім, багато бюрократичних перешкод. Але я розумію, що вони працюють як фільтр, тому що інакше до "корита соціальної забезпеченості" полізе багато тих, хто видає себе за таких, що ніби воювали на сході – а їх вже досить багато.
Бюрократичну машину можна оптимізувати, це так – як мінімум, не пускати цю справу на самоплив. Ми щомісяця збираємося на координаційній раді з хлопцями і вони виносять питання про лікування, тому що прийдеш туди або сюди – отримуєш відмову з якоїсь причини. Ми звертаємося до місцевої влади, і що можна вирішити на місцевому рівні – потихеньку, але зусиллям обох сторін вирішується. Якщо питаннями займатися, просувати їх, нагадувати владі про них – справа рухається з місця. Наприклад, завдяки депутатам-”свободівцям” ми переконали місцеву владу дати добровольцям-фронтовикам статус УБД (учасників бойових дій). Це питання вирішується помісцево, але воно не вирішене на державному рівні. Це один з напрямків моєї роботи, тому що я сам пішов добровільно і багато таких же добровольців знаю.
KV: Який ваш першочерговий пріоритет?
Анатолій Фатєєв: На даний момент я бачу реванш промосковських сил, і в першу чергу для мене важливо зупинити його і відстояти всі досягнення Революції Гідності. Вони не були розвинені при владі Порошенко, а нині треба хоча б зберегти напрацювання і напрямок нашої країни як такої, що поважає себе і своїх громадян. Потрібно на законодавчому рівні впроваджувати виховання молодих людей з ранніх років в дусі патріотизму та любові до Батьківщини. "Україна понад усе" – гасло, який повинен стати загальним для всіх. Людей, що народилися в Союзі, перевиховати складно, тому потрібно звернути увагу на молодь.
Потрібно створювати економічно сильну державу, починаючи з нижніх рівнів. Прогресивна податкова система: малі податки для малого та середнього бізнесу, великі – для великого. Спростити схему розвитку бізнесу. Податкові пільги. А олігархам, монополістам потрібно створити на державному рівні створити, навпаки, невигідні умови. Створимо умови для конкурентного середовища – зможемо почати розвиватися. У нас монополіст завищує ціни – на товари, які в Європі можуть коштувати дешевше. Взяти той же НКРЕКП: підвищують ціни на електроенергію, газ, граючи в ворота Ахметова та Фірташа. Тарифи повинні бути адекватні і порівняти з рівнем зарплат і пенсій, щоб людина, яка отримує навіть мінімум, мав гроші на проживання після оплати комунальних послуг. А для цього потрібен державний контроль.
KV: Чому люди повинні голосувати за націоналістів?
Анатолій Фатєєв: Ніхто не зможе поставити потужний щит проти реваншизму, крім "Свободи": це єдина вольова партія, якій це під силу. Я не вірю, що молоді команди, що створюються штучно, зможуть протидіяти цьому реваншу. Я бачу перебіжчиків: побачили, як у однієї політсили рейтинги вскочили – і метнулися туди, всунув. У Парламенті потрібна сила, у якої буде чітка, принципова позиція.
KV: Чи потрібні Україні Євросоюз і НАТО?
Анатолій Фатєєв: Звичайно, тому що глянемо правді в очі: ми зараз слабкі, ніби мале дитя, тільки народилися, плюс зараз Україна розхитують зсередини. Ми повинні побудувати сильну країну, так, але до того моменту нам треба рухатися в бік країн Європи, НАТО, тому що це щит, під яким можна сховатися до тих пір, що ми міцніємо. Жодна з країн Європи самостійно не вистоїть проти Росії, але разом вони – сила. Але для того, щоб до них потрапити – а це непросто – потрібно прийняти європейські умови, і я можу сказати: вони кращі, прогресивніші. Як простий інженер-будівельник за фахом, наведу приклад: ми відносно недавно перейшли від радянських на нові державні будівельні норми, наблизивши до європейських, і порівняйте новозбудовані будівлі з хрущовками. Різниця очевидна. І так потрібно переходити всюди – а після переходу закріпити результат і розвивати. У нас дуже багато сфер, де ми можемо вирватися вперед, але ці сфери в занепаді: літакобудування, вертольотобудування. Українець Сікорський винайшов вертоліт, але в Україні вертольоти практично і не будуються, поки все навколо користуються його напрацюваннями та розвивають їх. Нам не можна відставати, світ і так пішов далеко вперед.
KV: Чи продовжують "свободівці" їздити на фронт і передавати солдатам речі першої необхідності і медикаменти?
Анатолій Фатєєв: У порівнянні з 2014-2015 роками стали рідше бувати на передовій. Цьому є пояснення: у свободівців теж знизився рівень життя, ми менше збираємо допомоги, ніж раніше. Серед нас немає олігархів або просто заможних. Пересилаємо гроші, купуємо щось, але чесно – все складніше фінансово, збідніли. Населення теж зараз допомагає менше. У нас є в “Свободі” Льоня Забара, він їздить на фронт і передає зібрану допомогу. Ось як виходить: раніше волонтери АТОшникам допомогу збирали, тепер АТОшники стоять в наметах, збирають допомогу і везуть волонтерам.
Та й волонтери багато втомилися, теж можна зрозуміти. Плюс, рівень патріотизму впав, немає у людей такого ж сильного пориву допомагати бійцям, як раніше.
Багато українців зараз працює за кордоном – очевидно, тому, що там вони можуть заробляти більше. Чи можливо їх повернути сюди і що для цього потрібно зробити?
Для того, щоб повернути українців з-за кордону, потрібно хоча б умовно наблизити рівень наших зарплат до європейських, тому що ми розуміємо: рівень Німеччини і Франції для нас поки недосяжний. Це не можна зробити одним помахом. Але ми можемо на державному рівні допомогти працівникам вкладати зароблені гроші в свою справу тут. Вони навчилися там працювати, вони знають, як займатися своєю справою, але вони сюди не хочуть, тому що тут чиновники, пожежники, поліцейські, все кришують, всім на лапу дай. Потрібно прибрати цю складову, а також надати їм, в залежності від обраної галузі і відповідно терміну окупності, певні пільгові канікули – від року до п'яти. Держава може надати допомогу на цьому рівні. Їм потрібно дати зрозуміти, що тут теж можна заробити.
Туди ж їдуть кращі. Мені далеко за прикладом ходити не треба: я знаю двох дівчаток-волонтерок, працьовиті, патріотки – але тут їм нічого не світило, вони тут не потрібні. І вони поїхали в Польщу. У нас створюються штучні умови, щоб ми були бідними і не мали змоги розвиватися. А у нас є всі задатки, щоб бігти попереду.
KV: Говорячи про війну на сході, як її закінчити – зброєю або дипломатією?
Анатолій Фатєєв: Обидва напрямки. Я б ще додав економіку, тому що без розвиненої економіки в країні не буде сильної, боєздатної армії, високотехнологічної зброї. І ще важлива наявність патріотичного виховання.Читайте:
95 округ має три основні проблеми, – кандидат Олександр Кириченко
Чому Біла Церква має голосувати за націоналістів, – кандидат Вадим Кошель
Фото: коллаж KVКиевVласть
28 червня 2019 г. 13:20
Раздел: Вибори
Жителі Василькова благають врятувати школу №6, яка була зруйнована через недбалість місцевої влади, - Сергій Дронов
Три роки тому місто Васильків сколихнула страшна подія: триповерхова будівля місцевої школи, яка не знала капітального ремонту довгі роки, обвалилася, наче картковий будиночок. Зруйнувалася фасадна стіна з першого по третій поверх, з місця події було евакуйовано близько 600 людей. Місцеві чиновники тішилися тим, що обійшлося без постраждалих, і обіцяли відновити школу за півтора роки.
Про це KV стало відомо із повідомлення сайту “УкрФакти”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Стару будівлю демонтували, а от далі… за сумною традицією справа не просунулась. Минуло три роки. Природні фактори доруйнували те, що залишилося від будівлі, а нової школи учні так і не побачили. Як повідомила жителька цього району Наталя: "Так, це щастя, що діти не постраждали від цього обвалу, але хіба вони не страждають від того, що повинні діставатися до шкіл в інших районах? Хіба не страждають батьки, яким страшно відпускати дітей зранку до школи через дві дороги? А вчителі, у яких тепер класи переповнені? І взагалі всім байдуже, ніякого будівництва не відбувається!", – повідомляють “Укрфакти”.
Не маючи змоги самостійно вплинути на місцеву владу, васильківські батьки звернулися по допомогу до юриста та правозахисника Сергія Дронова, який нещодавно заявив про намір балотуватися до Парламенту.
"Ситуація зі школою №6, яка, до речі, знаходиться у моєму рідному районі, це ще одне яскраве підтвердження того, що міська влада, на жаль, переймається лише своїми власними інтересами. А зовсім не інтересами людей. Я сам батько і відчуваю відповідальність за своє рідне місто. Тому і в цьому питанні я, як юрист, зроблю все можливе, аби захистити наших дітей" – зазначає Сергій Дронов.
Читайте: Передусім мене цікавить розвиток рідного 94 округу, – кандидат Сергій Дронов
Фото: соцмережіКиевVласть
15 червня 2019 г. 12:45
Раздел: Стиль
Про що глаголить князь
У ХХІ столітті Київською Руссю керує князь Володимир. Так, це не помилка, саме двадцять перше століття і саме князь. Він і командир, і організатор, й ініціатор зведення фортеці. Справжній доблесний рицар. Спеціально для нас він, “Князь Київської Русі” Володимир Янченко розповів про найважливіше, найщиріше, найцікавіше, що подаємо прямою мовою.
Хвилинка історії: Року 2004-го почалося будівництво нашої великої держави “Київська Русь”. Це місце є літописним, адже знаходиться посередині чотирьох сакральних святих місць: Почаївської лаври, Києво-Печерської лаври, Свято-Успенського собору в Харкові та церкви в селі Кулечва Миколаївської області. Це говорить про значущість нашого місцебудування. Цією дорогою тисячу років тому йшли каравани, збирали данину. А зараз тут ми зустрічаємо безліч гостей, які пишаються нашою Руссю. Білоруси – то перші закордонні наші візитери.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Хвилинка філософії: Знаєте, образливо стає за країну, коли в неї немає моменту відліку, з якого треба починати. Кожна держава повинна мати свою основу, якщо хоче бути незалежною. Цей момент повинен влаштовувати, об’єднувати, вселяти віру абсолютно у всіх. Візьмемо нашу “Київську Русь” – її всі люблять. Немає людини, яка б не знала про землю Руську. Тому головне – започаткувати той самий момент.
Хвилинка щирості: Скажу вам так, що на поселенні нашому відсутня урбанізація й немає багатоповерхівок. Тут присутнє все, що нагадує древній Київ: і правобережжя, і різноманітні ландшафти, і літописний спогад. Наші позиції високі, тому намагаємося зробити все, щоб бути визнаними і дійсно максимально донести до кожного мешканця України задумане.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Хвилинка тяжкої праці: Слухачі мої, ця сила силенна роботи далася мені не легко. Одному зробити все неможливо. Тому я долучив до цієї справи таких самих однодумців. Головне – це будівництво, яким займалася команда архітекторів та інженерів. Без науки ми б не дізналися, що треба робити, тому група археологів зробила свою справу. Атмосферу ж свята створює запальна творча група. У кожній сфері є ті, які досконало виконують свою роботу. Пам’ятайте, що гуртом ви зможете подолати все.
Хвилинка порівнянь: 1. Я багато разів говорив, що якщо у дитини немає батьків, то горе, якщо бабусі з дідусем – то також. Так і з нашою країною. Треба знати свою історію.
2. Ми всі з вами віримо в казки. Навіть якщо думаємо по-іншому, все одно продовжуємо вірити. Хто ж із дівчат не марить принцом на білому коні? Так само віримо і легендам.
3. Коли люди бачать, що ти робиш перший крок – вони йдуть за тобою. Людина із прапором попереду викликає відчуття довіри. Якщо намагаєшся помінятися місцями із задніми – вони одразу ж починають боятися. Іноді таким чином і не завершується багато справ.
Кілька питань не в тему:
– Подейкують, що у Вас по всій Україні чи навіть Київщині близько 800 дітей. Це правда?
– Хто знає. Всі діти Божі.
– Знайомі з Іллею Муромцем?
– Звичайно. Іноді уві сні приходить, розповідає байки.
– Не змагалися на руки?
– Він найсильніший. Навіщо? Богатирів треба поважати.
– У скільки років вперше сіли на коня?
– Майже з народження, з рочку.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
КиевVласть
1 червня 2019 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Київ мого майбутнього
Грає море зелене,Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Дмитро Луценко
А й справді, як тебе не любити, Києве мій! Ти найкращий батько моєї неньки України. Саме з тебе починається любов до Батьківщини. Ти - велична, красива, гідна любові столиця. Хоч ти і буваєш різним, але завжди дивовижний і вмієш дивувати. Милуєш око своїми вуличками, архітектурою, маниш давньою історією, радуєш чарівною природою та силою Дніпра. Дивуєш створенням нової історії, зачаровуєш жителів міста все новими і новими досягненням свого розвитку і розбудовою.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Я люблю тебе різним, у різні пори року. Влітку, ти квітнеш каштанами, печеш своєю спекою багатоповерхівки спальних мікрорайонів, а ввечері легка літня прохолода падає на твої втомлені вулички. Могутній Дніпро пестить засмаглих дітлахів та киян своїми літніми хвилями. Морозиво, фонтани, тіні від каштанів, шум Дніпра, та тепле сонце - як я це люблю улітку. Восени, ти майориш різнокольоровими парасольками та жовтогарячими парками та набережними, де поважний та вже безлюдний Дніпро відпочиває. Взимку, хоч і виникає багато проблем з транспортним пересуванням, я обожнюю твою білосніжну казку. Як я люблю зимовий вечір, свій київський дворик, друзів і санчата.... Весняний Київ - найкращий. Наповнюється приємними запахами квітучих дерев, усе зеленіє, усе відроджується знову. Люблю весняні посмішки киян, які так смачно вдихають нове свіже весняне повітря. Золотоверхий Київ виблискує на сонці. Яка ж ти красива, моя столиця!Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Київ, як і уся моя Україна, дуже красивий. Але я проводжу більшість свого часу не в історичному центрі Києва, а у звичайному мікрорайоні столиці, який живе своїм окремим життям. Тут я навчаюся у звичайній школі, тут проходить моє буденне життя, тут моє дозвілля та друзі. Я дуже люблю цей маленький куточок Києва.
Часто увечері, коли за вікном стихає вулиця, я починаю мріяти. Мрію аж поки не згаснуть ліхтарі.
Мрію, ніби я маленький президент свого дворику. І тут я лечу думками у світле майбутнє. Бачу свій маленький дворик екологічно чистим, без парковок автомобілів та великою кількістю зелені та квітів, з дитячими атракціонами, з великою кількістю лавочок та кавових автоматів для дорослих і питних автоматів для дітей. Сам будинок мрію розфарбувати різними веселковими барвами, щоб було веселіше. По центру збудую великий фонтан для літнього відпочинку. Дахи будинку мрію засадити садами та квітами і збудувати великий басейн для його мешканців. Така собі літня релакс зона. Хочу, щоб дітей до школи відвозив автобус. На шкільній перерві я б запровадила слухати шкільне радіо, музику та шкільні новини про учнівські досягнення чи дозвілля.
Я б створила готель для тварин, на той випадок, коли їх господарі у від'їзді.
Для дітей та дорослих організую цікаві концерти, конкурси, літні кінотеатри, міні виставки дитячої творчості, спортивні змагання, шоу. Усі новини двору оголошуватимуть по місцевому радіо, буде звучати приємна музика чи пісні. В дворику майбутнього буде чітке розмежування для дитячого відпочинку та відпочинку для дорослих на будь-який смак. Діти зможуть вільно гратися і безпечно пересуватися двориком на роликах, велосипедах чи самокатах, бо він буде закритого типу. Дорослі зможуть пити каву, займатися спортом на тренажерах чи просто спілкуватися між собою. Собаки будуть мати окреме місце для дружби. Усі мешканці зможуть вільно спілкуватися та проводити безтурботно час. Мої міністри будуть відповідати за певну справу - міністр культури і відпочинку, міністр порядку, міністр радіомовлення, зоо-міністр, міністр спорту, міністр транспорту для дітей, міністр інформації, міністр української мови, і звичайно міністр по справах дорослих. А я особисто буду організатором концертів та режисером постановником, бо дуже люблю цю справу.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
А ще я дуже мрію про український Київ. Я хочу, щоб усюди звучала моя рідна українська мова. Хочу, щоб українці поважали один одного.
Можливо, колись, в майбутньому, усе це збудеться, і я стану першою дитиною президентом, хоч і з маленькою країною-двориком, зате розвиненою та процвітаючою.
А зараз я найбільше хочу, щоб Київ був мирним, вільним, щоб люди в ньому більше посміхалися.
Литвинюк Дарія, Юн-пресКиевVласть
1 червня 2019 г. 09:00
Раздел: Стиль
Обличчя Фестивалю “Прес-весна на Дніпрових схилах”
Я вважаю, що для журналіста неможливого не існує. Треба мати лише бажання, натхненняі мотивацію. Саме тому вся робота зібрана, зредагована, написана через звичайний телефон. Професіональний журналіст — шукає можливість і творить.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Наталія Коваль генеральний директор парку “Київська Русь”
— Як з'явилася ідея створення парку?
— У кожної країни є своя точка відліку, з чого починається держава. У кожної великої держави є точка, з якої починається народ. Для України точкою відліку державності є епоха Київської Русі, епоха величі, епоха процвітання економічного, духовного, культурного. І, на жаль, вона не залишила нам практично нічого з цього періоду.
Манголо-татари в 1240 році прийшли до Києва, вони його зруйнували і тому у нас є лише залишки, невеличкі реконструкції, але у повному масштабі немає розуміння яким же був древній Київ. І, власне, щоб показати іноземцям, показати нашим українцям з чого починається наша держава, Володимир Ященко вирішив, що якщо немає цього історичного, то треба відворити. І років 15 тому він вирішив, що Стародавньому Києву бути і заклав першу колоду будівництва стародавнього Києва. Це проект відтворення міста у повному розмірі, у повному масштабі на основі наукових знань, тобто все максимально науково достовірно: і техніки будівництва, і розміри, і масштаби, і вигляд.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Тобто все-все-все. Ми працюємо з Національною Академією наук України. І перш ніж будувати будь-яку будівлю, необхідно дуже досконало вивчити якою ж вона була. Ми працюємо з Інститутом археології, дивимося залишки і лише після того починаємо будівництво споруд. Тобто це не бутафорія, це не театралізовані декорації, це живе Середньовічне місто, яке дає гостям хліб та видовища, тобто, окрім естетичного задоволення, ми ще даємо можливість подивитися на кіні виступи, на середньовічні бої, на театрелізовані постановки, взяти участь у традиціях, обрядах; відвідати музеї, смакувати стравами з вогню і багато чого іншого; зробити виріб у коваля, гончара; викарбувати монетку. Тобто тут оживає наша історія у повному обсязі і у кожного гостя є можливість доторкнутися і стати її частиною.
— Які були складнощі у реалізації парку? Він же не може за клацанням пальців з'явитися.
— Складнощі є у кожній роботі. Головне — не опускати руки і працювати-працювати. Якщо хтось каже, що все вдалось легко, то він каже неправду. Найважча робота — це робота з людьми. Тому найскладніше все організувати, щоб кожна людина відповідала за свій сектор і його вела, а все інше знайдеться.
— На вашу думку, наскільки парк “Київська Русь” актуальний зараз?
— Історія завжди актуальна. Адже якщо країна, яка не має своїх традицій, то вона користується іншими. Країна, яка немає свого історичного корення, то вона не дерево, яке глибоко росте в землі, це перекоти-поле, яке куди подує вітер, туди воно і котеться. От власне України, це не перекоти-поле, це країна з величною, більш ніж 1000-літньою історією, і ми її маємо доносити всьому світу, щоб кожна країна розуміла, що у нас є багато чого спільного, що ми країна мирна, що у нас практично з кожною країною світу є якісь історичні стосунки. Практично вся Європа з нами пов'язана. Всім відомо, що король Франції був одружений на нашій князівні. Тому це завжди актульно, тим більше, що стосується нашої України.
— Щоб Ви хотіли побажати учасникам фестивалю?
— Хочу побажати, щоб ми, українці, не забували нашу історію і популяризовали її у всіх можливих варіантах, адже якщо ми не будемо вивчати, то інші про це також не подбають.
Ну, і звичайно бути щирими, адже журналіст — це людина, що має виставляти об'єктивні, а не суб'єктивні, факти. Бути об'єктивними, бути щирими і працювати на благо нашої держави.
Людмила Василівна, керівник групи з Дворічанського Центру дитячої-юнацької творчості Харківської області
— Скажіть, будь-ласка, коли і звідки Ви дізналися про фестиваль?
— Від спільних друзів. Ми брали разом участь у Всеукраїнських фотоконкурсах. Наприклад, конкурс “Ми — діти України”, м. Кременчук і тому подібні. За один рік ми взяли участь в чотирьох таких конкурсах і нас запросили на фестиваль “Прес-Весна на Дніпрових схилах”. Ми вже вчетверте на цьому фестивалі. Крім того, що це велика насолода для учасників і їх керівників, це ще й пізнавальний формат. І гордість за нашу країну.
— Що б Ви хотіли побажати учасникам фестивалю?
— Успіхів у творчості, успіхів у житті. Багато з них наразі закінчують середню і старшу школи, нехай гарно складуть ЗНО. Хай вступають до вишів, які обрали. Наприклад, наша дівчинка після екскурсії на факультет журналістики, КНУКіМ, загорілася і збирається подавати документи саме туди.
Galina Malovsek, президент України в Словенії, товариство “Берегиня”
— Як і коли Ви дізналися про фестиваль?
— Про фестиваль я дізналася дуже давно. Із засновниками фестивалю я товаришую ще з “Артеку, 7 років ми вже приятелюємо.
— Який Ви бачите сенс участі у “Прес-Весні на Дніпрових схилах”?
— Коли бачиш роботи дітей, юних журналістів, то хочеться приїздити сюди знову й знову. Навіть дечому в них повчитися. Діти приємно дивують, це вражає, дає тепло, заряд нам.
— Чи є у Вашій країні подібні конкурс-фестивалі?
— Ні, немає. Але ми хочемо його впровадити завдяки вам, юним журналістам з України. Учасникам хочу побажати гарних робіт, бути завжди щирими, правдими, старатися брати за приклад найкраще і творити
Оксана Смит, руководитель “Объединения Славянских школ Нидерландов”, руководитель проекта “Открытая Европа — открытая для всех”, доктор педагогических наук
— Скажите, пожалуйста, когда, где и как Вы узнали о фестивале?
— О фестивале мы узнали в “Артеке”. Наверное, это был 2009 год, 10 лет назад от Надежды Алексеевны, которая на Международной смене “Измени мир к лучшему” занималася организацией пресс-центра. Там мы узнали, что есть такой прекрасный фестиваль и с тех пор по мере возможности, ездим сами и привозим наших детей с Голандии и Чехии, а также из Европы.
— Какова актуальность фестиваля сейчас?
— Фестиваль очень актуален, потому что медиа, пресса — это лицо любой страны. Это поток информации. Это возможность коммуникации детей и взрослых.
— Который раз Вы на фестивале?
— Думаю, что 5-ый. Не помню точно.
— Есть ли у Вас в стране подобные конкурс-фестивали?
— Фестивалей прессы у нас нет. Есть фестивали детского творчества.
— Чтобы Вы хотели пожелать нашим участникам?
— Прежде всего, это быть открытыми. Почему? Потому что Украина будет в Европе, рано или поздно. И молодые люди у которые будущее в руках, должны учить язык, культуру других стран; писать не только то что рядом, а познавать мир, то сообщество, в котором они будут жить. Поэтому я желаю, чтобы горизонты участников открылись, стали шире - это первое. И второе - это здоровья всем, мира всем и любви, конечно. Потому что вы - молодежь, вы должны любить.
Анна Полісученко, доцент факультету журналістики і зв'язків з громадськістю КНУКіМ, член журі в номінації “Медіа-проект”
— Якщо б у Вас була можливість, що б ви змінили в оцінюванні творчих робіт?
— Не знаю. Ми розуміємо, що це доля дітей і ми можемо зламати комусь бажання творити, а це в жодному разі не можна робити. Наше прагнення — стимулювати вас до творчості.
— Що Ви хочете побажати учасникам фестивалю?
— Працювати, не зупинятися навіть якщо ви не перемогли, у вас є шанс завжди.
Подивіться на історію успіху відомих людей. Скільки разів вони до того, як підкорити вершини, падали. Поки 100 разів не впадеш, ти навряд доберешься до вершини гори. Це перше, тим, хто програв. А друге, щоб ті, хто отримують високі нагороди не зупинялися.
Це така ж само гірка. Ви забралися, і коли задираєте ніс, то починаєте скочуватися. Продовжувати розвиватися, ставити нові цілі, нові вершини.
Надія Іллюк, керівник інформаційно- творчого агентства “ЮН-ПРЕС”, директор робочої групи Міжнародного фестивалю-конкурсу “Прес-весна на Дніпрових схилах”
— Яка Ваша роль на фестивалі?
— Скажімо так, моя роль найголовніша з організаційних питань. Тому, що питання фінансові вирішує наше керівництво. А ініціативи, форми роботи і таке інше вирішує “ЮН-ПРЕСІВСЬКИЙ” колектив педагогів, у якому 27 педагогів, психологів, журналістів.
І 700 юних журналістів, які придумують теми, підтеми тощо. А я - той центральний пунктик, який координує всю роботу.
— Наскільки я знаю Вас називають “мамою фестивалю”. Це впливає на роботу?
— Знаєте, у кожного журналіста має бути псевдонім. Знаєте, коли народжується ідея, а це як довгоочікувана дитина, то мабуть хай називають мамою. Я з цим погоджуюсь.
— Ви пам'ятаєте тему першого фестивалю?
— Взагалі наш перший фестиваль, він був як “Прес-толока” і тут були лише кияни-старшоклаксники. Він так і називався — “Дорослі й дитячі ЗМІ — разом”. Бо ми його тільки розпочинали і хотіли залучити таким чином журналістів-професіоналів. Це був 2002 рік.
— Щороку на фестивалі інша тема, а якою є головна мета фестивалю?
— Перша наша мета — підняти, навчити, показати юним журналістам, початківцям професіональні якості. Друга, це щоб зібралися, побачили один одного і об'єдналися як юнкорівський рух.
— Чи подавали колись учасники апеляції щодо свої призових місць?
— Було таке у нас. Це виникало по матеріалу в газеті. Два роки тому в номінації “Газета” прийшла нам неймовірно гарно, професійно зроблена газета. Дизайнерські, прекрасно написані матеріали, але не було витримано етики журналістської. Тема була присвячена мові й вони взяли і "вліпили" портрет Шевченка в орден Леніна. Ну, і під час “традиційного розбору польотів” їм пояснили їхні ж колеги….
— В наступному році ви святкуєте 18-річчя Фестивалю, а чи будуть ювілеї фестивалю в подальшому?
— Будуть. Я впевнена. Я знаєте чому впевнена? Мені вже із Сполучених Штатів Америки перетелефонувала наша випускниця і каже, що в 2020 нам буде 20 років, ми оце сидимо з колегами і обговорюємо такий майбутній юбілей.
— Щоб Ви хотіли побажати учасникам фестивалю?
— Для своїх “юн-пресівських”, коли вони до нас приходять, ми завжди говоримо, що якщо ви хочете бути журналістами, медійниками, то три "П" має бути для вас постулатом.
П - порядність. П - патріотизм. П - професіоналізм. Я це бажаю всім учасникам і всім- всім, хто присвячує себе медіа.
Сергій Пасічко, учасник зразкового художнього колективу “Юний журналіст” з м. Полтава, 13 років
- Я вперше на Фестивалі, але хотів ще багато-багато разів побувати на цьому заході.
— На твою думку, наскільки “Прес-Весна на Дніпрових схилах” є актуальною наразі?
— Люди приїджають, навіть, з різних країн. Наприклад, вчора ми мали змогу почути, як розвиваються діти в інших країнах. Значить, Фестиваль потрібен!
— Що тобі найбільше сподобалось?
— Мабуть, як ми були в Парку “Київська Русь”, адже це пригоди, щось нове, можливість підвивчити історію. Також мені сподобалася організація.
— Як ти думаєш, яка мета фестивалю?
— Знання, досвід, в також дружба. Мені сподобалися міні-ролики, гарні ідеї, особливо третє місце, хлопці постаралися. Щодо дружби, то у нас була вечірка, на якій я познайомився з багатьма новими людьми. Дуже добре продумані всі етапи.
— Яка в тебе ціль на фестивалі?
— Перша моя мета, це розважатися, бо ми тут багато працюємо. Це друга мета. Маємо змогу перемогти не лише у своїх номінаціях по тому, що зробили вдома, але й здобути ще щось впродож Фесту. Заговорити з іноземцем я, навіть, не намагаюся, хоча сьогодні ми вже спілкувалися з учасниками з інших країн.
Анастасія Зозузяк, студентка Тернопільського Національного економічного університету, 19 років
— Ти на фестивалі вперше, які твої враження?
— Фестиваль перевершив мої попередні очікування. Мені здається, що все гарно організовано, учасники неймовірно вмотивовані. Я знімаю фоторепортаж. Фотографія - це моє хобі і частково робота. Тому я намагаюся ловити якісь класні миті.
— Яка в тебе мета на фестивалі?
— Я вже говорила з чоловіком-голандцем. Досить непогано. Цікава людина, раніше він був викладачем з велосипедного спорту, переїхав з Голандії до Чехії. Це мене, навіть, вмотивувало більше подорожувати. А ще він мені розповів, що вивчив дві мови - англійську і німецьку - не занурюючись у граматику, а чисто спілкування.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Ще хочу більше почути з теорії, критики наших робіт, бо це навчання, яке мені цікаво. Найбільше мені сподобалися екскурсія на 5-й канал, поїздка в Парк “Київська Русь”. Мені сподобався колорит фестивалю, його ідея. Я чула, як говорили про історичну і культурну базу. Дуже багато емоцій.
— Чи будеш ти брати участь у наступному році?
— Так, я хочу. Буду точно рекомендувати своїм друзям, бо мені здається небагато людей знають про фестиваль.
КиевVласть
30 травня 2019 г. 15:00
Раздел: Тексти
Фурсівська ОТГ не віддасть Білій Церкві свої землі та податки, - Микола Фурсенко
Вже незабаром Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова із головою Фурсівської об'єднаної громади Миколою Фурсенко.
KV: Розкажіть про історію створення об’єднаної громади. Які труднощі виникали?
Микола Фурсенко: Труднощі у реформі децентралізації є і зараз. На державному рівні ніхто не може запевнити громади, що об’єднання – це дуже важливий та обов’язковий процес. Утворення ОТГ є серйозним шансом для модернізації нашого життя та суспільства в цілому. Україна має йти європейським шляхом, інакше ми продовжимо жити у радянському режимі. Наразі усе змінилося – із колгоспів перейшли на фермерства, кооперативи, але домінують великі агрохолдинги та сільськогосподарські підприємства. Але більшість із них цікавить не розвиток сільських територій, а земля і прибуток. І до створення громади нам не вистачало повноваження для розпорядження своїми землями, їх роздавали через область, район.
Тому ми розуміли, що децентралізація допоможе нам отримати не тільки повноваження, але й кошти для їх реалізації, що неодмінно дасть можливість покращення життя сільській громаді. Вже зараз нам це вдається, але з великими потугами.
З приводу труднощів, то керівництво міста Біла Церква бачила наші населені пункти у складі своєї ОТГ. Створенню нашої громади міськрада усіляко намагалась перешкоджати. Мер Геннадій Дикий приїздив у Фурси і мав можливість виступити перед жителями громади та приймав участь в обговоренні, але жодного голосу наші мешканці не віддали за приєднання до міста. Сільські громади мають бути, це хребет української нації. Саме ми, селяни, годуємо Україну. Околиці Білої Церкви – це колишні села, там купа проблем, які місто ще не вирішило. А у нас є можливість навести у себе порядок, своїми силами.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: З чого розпочали роботу? Чи можете вже відмітити якісь зміни для сіл?
Микола Фурсенко: Ми розробили план соціально-економічного розвитку сіл ОТГ, створено економічну базу, що дало можливість залучати кошти до місцевого бюджету. Села громади почали розвиватися, молодь виїжджає все менше, а залишається працювати в селах. Зросла народжуваність, а у школах та садочках стало на третину більше дітей. Ми побудували та відкрили новий садочок, діти забезпечені дошкільною освітою. Також ми поновили сферу культури, почали розвивати спорт. По освітянським програмам наші діти отримують нагороди на державному, обласному рівнях. Успішно розвивається художня самодіяльність, також у Фурсах діє дитячий театр, хореографічна та вокальні студії, є інструментальний ансамбль, художній колектив “Молодички”, два хорових колективи та дитячий ансамбль бандуристів.
Нам вдалось покращити медичну сферу - маємо дві медичні амбулаторії та чотири фапи, відкрили дві аптеки. Крім того, ми виграли державний гранд на будівництво нової сучасної медамбулаторії в селі Фурси.
Але найголовніше - це створення робочих місць. Нам вдалось створити у селах громади вже 1185 робочих місць.
KV: Як залучуєте інвесторів?
Микола Фурсенко: В першу чергу - ведемо прозору політику. Коли приїздять потенціальні інвестори, ми завжди вислуховуємо, приймаємо відповідне рішення і надаємо можливості реалізувати проекти, а це надходження до бюджету.
Для потужних інвесторів у нас немає великих промислових площ. Є у нас ДП “Українська геологічна компанія” “Правобережна геологічна експедиція”, де раніше працювало понад 800 людей, а зараз - 100. Територія там дуже велика і наразі вона є промисловою базою села. Там розміщується 18 об'єктів господарювання різних форм власності. Вони складають близько 30% надходжень нашого бюджету. І ми будемо продовжувати розвивати цю зону.
Також розширюємо мережу торгівлі, це і фізичні особи, і фермерські господарства, і кооперативи. Завдяки цьому створили кількасот робочих місць. Лише у Фурсах вже 32 магазини-кіоски, кафе. Люди працюють, залишаються у селі.
KV: Села не скаржаться, що центр їх поглинає? Які стосунки із старостами?
Микола Фурсенко: Із старостами робочі стосунки, по закону кожен має свої обов'язки і ми їх виконуємо. Особливих проблем із селами не виникає, у нас є спільний бюджет - ми разом його наповнюємо та порівну розподіляємо. І якщо, наприклад, 70% коштів надають Фурси, то це не означає, що іншим селам на розвиток та потреби ми надаємо 30%. Ми вирівнюємо показники. І на місцях починають розуміти, що від них також залежить їхній розвиток. Чим більше надходжень ми матимемо - тим більше матимемо можливостей реалізувати план розвитку громади.
KV: Як миритесь із депутатами? Яка ситуація у сільраді?
Микола Фурсенко: Проблеми завжди були і будуть, у кожної політичної сили власне бачення. На розвиток сільських територій завжди шукаємо компроміс для позитивного вирішення актуальних для громади питань. Частіше знаходимо порозуміння. Бувають суперечки через те, де поставити дитячий майданчик або коли почати ремонт дороги та освітлення. Такі питання дуже болючі, адже свого часу держава не допомогала, а тепер це зона нашої відповідальності. Ми цей факт прийняли, але все одно я вважаю, що має бути державна підтримка. У нас 200 кілометрів доріг і всього 10 тис. жителів. Ми не можемо усе відразу зробити, потрібен час.
У нас є два комунальні підприємства, 426 об’єктів оподаткування, а ще хочемо мати власну пожежну службу, підрозділ охорони громадського порядку. Є над чим працювати на усіх напрямках розвитку.
KV: Чи отримали обіцяну державою інфраструктурну субвенцію?
Микола Фурсенко: Отримали, інакше не могло бути. Була допомога на освіту та медицину, а також невеличка інфраструктурна субвенція на дорогу - 3,085 млн гривень. За 19 років мого головування вперше нам її надали. Цього місяця плануємо розпочати роботи, адже це центральна дорога, яку раніше обслуговував район. Зроблено заявки на об’єкти, що будуть виконані за кошти інфраструктурної субвенції на 2019 рік.
KV: Інші сільради не заявляли про бажання доєднатись до ОТГ?
Микола Фурсенко: За півтора роки роботи наша громада показала непоганий результат, тому бажаючі вже є. Але це буде вирішувати обласна рада затвердженням перспективного плану. Сьогодні є ймовірність, що ще 4-5 сільрад до нас приєднаються. Це не тільки села Білоцерківського району, у нас фактично через дорогу починається Сквирський район.
KV: Які стосунки із Білою Церквою? Конфлікт через затвердження кордонів, зокрема мікрорайон Гайок, вирішено?
Микола Фурсенко: Це надуманий конфлікт з боку Білої Церкви. Кожна адміністративна одиниця, населений пункт, мала свої кордони. Так було і в Радянському союзі, так було ще до революції. Такі ж межі мали колись і Фурси. Вулиця Піонерська, селекційна станція, парк “Олександрія” - були частиною села. Ми розуміємо, що місту потрібно розвиватись. Вони забрали території, які межують із Фурсами, а це зокрема землі сільськогосподарського призначення, аеродром “Гайок”. Але ж треба мати совість. Ми не проти їх амбіцій, коли вони не порушують діючого законодавства.
У жовтні 1999 було розпорядження КМУ, що житловий масив Гайок, Авіаремонтний завод, злітно-посадкова смуга та частина обладнання аеродрому було передано до комунальної власності Білої Церкви, у нас не було жодних заперечень. Але питання щодо землі під ними вирішує виключно Верховна Рада. Сільські межі встановлюються рішенням облради. За погодження Білої Церкви ми розробили свій генеральний план, схему-планування розвитку нашого села і наразі вони затверджені. Але це не означає, що у подальшому із містом у нас не виникне непорозумінь. Ми готові чимось поділитись і в першу чергу передати землі, на яких розміщені об’єкти комунальної власності міста. Білій Церкві Фурсівська ОТГ свої землі та податки не віддасть. Бо вони хочуть або все, або - нічого.
KV: Жителі громади обслуговуються у лікарнях Білої Церкві платно? Хто компенсує витрати?
Микола Фурсенко: За тих, хто звертався у медичні заклади Білої Церкви, платимо гроші. Але сьогодні ми створили свою первинну ланку медицини. Є домовленість із Білоцерківською лікарнею імені Семашко, районною лікарнею. Ми так само можемо співпрацювати із іншими медзакладами. Компенсуємо із місцевого бюджету.
KV: Чи є співпраця із областю? Які надії покладаєте на нового губернатора?
Микола Фурсенко: Ми співпрацюємо, є взаємна довіра. Часто проводимо спільні заходи. Роботу голови КОДА Олександра Терещука громада оцінює позитивно.
KV: Чи влаштовують громаду тарифи? Яка кількість населення отримує субсидії?
Микола Фурсенко: Із тарифами, які встановлюємо ми, проблем немає. Заборгованості у наших комунальних підприємствах відсутні. Та оплатити тарифи, встановлені державою, можуть не усі наші жителі. Субсидії отримує кожна четверта сім'я громади.
KV: Чи є сміттєва проблема?
Микола Фурсенко: У Фурсах є законне сміттєзвалище, тому проблем тут немає. У інших населених пунктах полігонів немає, тому шукаємо інвестора для будівництва біогазового сміттєпереробного заводу. Вже ведуться перемовини, це буде екологічний завод, який до того ж збільшить кількість робочих місць у громаді. У поточному році такий проект буде втілюватись у Пищиках, потім плануємо будувати у Трушках.
KV: Очисні споруди - чи є проблема у громаді?
Микола Фурсенко: Це велика проблема у всій громаді. Як правило, у селах на це коштів завжди не вистачало. Необхідно проводити модернізацію системи водопостачання та водовідведення, але поки виділяємо КП дотацію для підтримки в належному стані споруд.
KV: Розкажіть про ситуацію, коли від вас вимагали покинути посаду і погрожували гранатою. Через що це відбувалось? Кому це вигідно?
Микола Фурсенко: Це більше політиканство, ніж погрози. Мене обрали громади усіх сіл, я отримав переконливу перемогу на виборах. За фактом погроз було відкрито провадження, виявлено правопорушення, але у результаті розслідування справу закрили через відсутність доказів.
Такі ситуації відбуваються по всій країні. Щороку 70-80 голів через погрози добровільно йдуть з посад. У 95 районах громади ще не об'єднані. А дехто об’єднався поспіхом - і тепер не є спроможною ОТГ. Ті, хто виступають проти децентралізації, такі факти використовують на свою користь. Та всі реформи мають бути, альтернативи децентралізації немає.
KV: Які плани маєте щодо кар'єрного зростання?
Микола Фурсенко: У віці 71 рік планів щодо кар'єрного зростання не може бути. Я військовий пенсіонер, і мене це задовольняє. Я народився у Фурсах, і після військової служби проживаю у Фурсах, тому хочеться цю територію розвивати. Громада буде успішною, для цього є всі можливості. Найближчим часом ми затвердимо стратегію розвитку сіл ОТГ на 7-8 років і будемо її реалізовувати.
KV: Готуєте наступника?
Микола Фурсенко: Я не готую. Кандидатів багато, але громада має обрати достойного, щоб продовжити її зростання.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”
Ігор Сапожко: “Нинішня модель агломерації з Києвом несе певні перестороги для Броварів”
Олександр Зарубін: “Управління містом передам винятково його жителям”
Забудови набережної міста Українка не буде, - в.о. мера Тетяна Кучер
Христина Чорненька: “Ми на шляху перетворення Ржищева у туристичний центр”
Бородянська ОТГ очікує на обіцяну державою інфраструктурну субвенцію, - Олександр Сахарук
Юрій Фомічев: “Громада Славутича нормально сприйняла будівництво ядерного сховища”
Ірпінь матиме в парламенті потужного лобіста інтересів громади, - в.о. мера Анастасія Попсуй
Подейкували, що створення Миронівської ОТГ розвалить район, - Віталій Савенко
Вже рік Тетіївська ОТГ чекає на погодження облради для затвердження меж, - Руслан Майструк
Фото: KVКиевVласть
27 травня 2019 г. 14:45
Раздел: Стиль
Звездная распродажа: как прошел благотворительный “Кураж Базар” на ВДНХ (фото)
25 и 26 мая в Киеве состоялся звездный “Кураж Базар”, сто процентов прибыли которого планируется отдать на благотворительность. В этот раз свои вещи продавали украинские селебрити, которые принесли одежду, обувь и другие предметы из личных гардеробов. В программу также вошла работа инклюзивного “Диснейленда” с разнообразными развлечениями, многочисленные лекции и музыкальные выступления.
Главной особенностью майского “Кураж Базара” стала возможность приобрести вещи у звезд украинского шоу-бизнеса, которые ради благотворительности принесли часть своих личных вещей. На аллее продавцов в этот раз оказались Владимир Дантес, который продавал кроссовки D&G с кастомизацией за 2000 гривен, Ян Гордиенко, у которого можно было приобрести свитер Гоши Рубчинского за 400 гривен, а также Дима Борисов, Елена Сапунова, Рожден Ануси, Муха Мухич, Kyivstoner, команда Banda Agency и многие другие.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Владимир Дантес
Рожден Ануси
Дима Борисов и Елена Сапунова
Спортивный уголок
Один раз в год “Кураж Базар” отдает всю прибыль от отдельно выбранного мероприятия на благотворительные нужды. В этот раз целью было собрать 1,5 миллиона гривен, чтобы отдать их на финансирование центра для социализации детей с инвалидностью “Open4u” и летнего лагеря для детей с комплексными нарушениями “Космотабір”.
Гости собираются
Веселая компания
Спортивные развлечения на Кураже
Посетители Куража
Пушистые гости
Главное – детали
Фестиваль проходил, как обычно, два дня подряд. Посетители ходили между прилавками и выбирали вещи, разговаривая со своими кумирами, обмениваясь между собой многозначительными репликами и распространяя по девятнадцатому павильону ВДНХ хорошее настроение.
Стильный гардероб
Летняя одежда
Выбор наряда на вечер
В субботу на музыкальной сцене можно было наблюдать выступления групп Open Kids & Detki, концерт от Jerry Heil с их вирусным хитом “Охрана, отмена”, дуэт The Shu (Дмитрий и Лев Шуровы) и диджей-сет Дарьи Коломиец. Также музыку в этот день ставили диджеи Timo, Vinegreta, Space Condom и Andrey Pastushenko.
Сумки на любой вкус
Постеры супергероев
Шляпы на любой случай жизни
Индийская хна
В ангаре состоялась презентация фото-проекта “Будь любым”, в который вошли 46 историй разных людей, снятые фотографами Сергеем Сарахановым, Романом Пашковским, Дашей Шрамко и Ксенией Каргиной.
Выступление Jerry Heil
Охрана, отмена
В воскресенье перед гостями выступили участники шоу “Голос. Діти” и “Голос країни”, а также Bahroma, KRUTЬ, Мы + Следующая станция проспект мира, Vera Kekelia и Duda. Музыку за диджейским пультом ставили Dmitry Dir, Anton Ptushkin, Katro Zauber и другие.
Ангелами на звездном “Кураж Базаре” выступили актриса и блогер Ирина Горбачева, кинорежиссер Тоня Ноябрева, актеры сериала “Днем и ночью” Алекс Аввакумов и Карина Гаврилюк.
Диджей всегда на кураже
Оба дня для тинейджеров в качестве развлечений были доступны мини-рампа, баскетбольная площадка, приставки и игровые автоматы. Посетители Кураж Базара традиционно делились своими впечатлениями в социальных сетях. “Это было круто”, - поделилась Дарья на странице мероприятие в Facebook. “Как же мы за вами уже соскучились”, написала Рената.
Фото: Евгений Лоюк, Кураж БазарКиевVласть
19 травня 2019 г. 11:30
Раздел: Стиль
Чай із печивом
Свої та чужі
Євген та Ірина Остапенко – майбутні випускники кафедри соціології. Минулого року, після двох років симпатії, вони офіційно уклали шлюб. Їх об’єднувало не стільки фізичне або інше побутове тяжіння одне до одного, скільки спільна пристрасть до науки. Ще з минулого року вони разом вивчають завжди гостру тему, що розбурхує уми багатьох поколінь – тему дискримінації. Вони прочитали багато книг, відвідали чимало вітчизняних і зарубіжних бібліотек і пам’ятних місць, проникли лазером ретроспективного погляду майже у кожну шпарину в історії суспільства. Вони проводили експерименти, аналогічні тим, що були проведені знаменитими вченими-соціологами, аби довести або спростувати їх висновки. Вони доводили, спростовували, укріплювали та розвивали теоретико-прикладну базу дослідження.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Одного прекрасного ранку, коли сонце крадькома лоскотало обличчя молодої сім’ї, до одного з Остапенків прийшла, як їм здалося, геніальна ідея. Дивно, але був помічений факт. Чим більше людина відкривається, тим краще до неї ставлення. Власне, геї, що здійснили камінг-аут, часто сприймаються як менш огидні, ніж приховані геї або бісексуали. Вони справляють враження твердих особистостей, яким вистачило духу чесно заявити усім про своє істинне, як вони вважають, “Я”. Саме так, чесністю, ці товариші ( так звані “голубі”) вимолили собі місце під сонцем, у деяких країнах навіть більш достойне, ніж у нас із вами, звичайних людей. Тепер простіше попасти “під роздачу” за гомофобію, ніж за потурання дивному та неприйнятному багатьом віянню моди. Така сама ситуація і з іншими примхами ситого людства, такими, як мода на недостатню або зайву вагу, легку поведінку як дівчат, так і хлопців, надмірний гедонізм, або навпаки, релігійний фанатизм та забобони.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Також, у зв’язку з розвитком медицини, ми більше не виганяємо із кола спілкування хворих людей, які раніше були б вигнаними через незнання природи й наслідків деяких хвороб та побоювання за власне життя (наприклад, хворих на туберкульоз, СНІД чи “рожисте запалення”…)…. Слово “прокажений”, яке давно вже не означає саму хворобу або хворого, стало синонімом вигнанця у суспільстві, адже почалася ця гілка дискримінації саме з побоювань за інших. А переросла вона у конкретний привід для нескінченних дискусій за круглими столами між чистими та ситими докторськими ковбасами, які, можливо, й не уявляють собі регіони, у яких досі немає води у достатку, регіони, у яких людина запросто може стати їжею для інших людей. Ми допомагаємо своїм, а чужі нехай слідують повчанням Єгора Лєтова: “допоможи собі сам”. Ми рятуємо по одному життю, але що для світу людське життя? Піщинка! Навіть для одного народу, не уявляючи навіть регіонального, та упаси Господи, планетарного масштабу. Але, тим не менш, ми ведемо війни, позбавляючи життів інших, які часом більше потребують того самого життя, ніж ті, хто врятовані сучасними технологіями. Ми руйнуємо глобальний Дім, без кінця облаштовуючи локальні. Ми робимо це для своїх. А чужі – хто?
Раніше, на світанку еволюції, чужими вважалися ті, хто не має кровної спорідненості. Згодом “чужих” почали відрізняти за територіями, а потім, після Великих відкриттів, до цього додалися ще й расові ознаки. Але що було не так із нами, зі слов’янами? Чужі для нас були такими самими білими, такими же зовнішньо своїми.. Ми звикли до штучної нерівності, що насаджується так званими “альфа-особистостями”, найсильнішими та найнахабнішими. Вони формують образ “своїх”. Ми звикли змінювати уявлення про чужих часто, та, не дивлячись на бурхливий розківт гуманізму та загальної емансипації, схильність до дискримінації нікуди не поділася.
- Слухай, Іро, - перервав міркування за чашкою чаю Женя, - але ж навіть у середовищі, де усі рівні, рано чи пізно з’являться свої “чужі”.
- Звичайно, еволюція надмірно потурбувалася про інстинкт самозбереження. І саме йому зобов’язана та біда, яку ми вивчаємо.
- А що, якщо взяти АБСОЛЮТНО РІВНИХ між собою людей та помістити їх в умови, щоб виростити в кожного злість на кожного, а потім… А потім, у їхню “тусовку” включити абсолютно незнайому їм людину?
- До того ж, створити умови повної деанонімізації кожного з них?
- Чудова думка! Але навіщо нам витрачати зайві ресурси на утримання цих людей в експериментальних умовах, та ще й на насадження серед них “потрібних” ідей може знадобитися немало часу. Я маю кращу ідею.
Знайомство з героями
- Добрий день, ви також за оголошенням? - спитала руда жінка років тридцяти, - Олена, 28 років. Освіта: вища. Має дитину. Працює менеджером з продажів у журналі. Оголошення знайшла на сайті Феміністки.ком
- Так, а ви також? - здивовано поцікавився двадцятирічний студент Максим, який полюбляє гуляти, пити. Його питання було скоріше не питанням, а здивуванням, змішаним із радістю. Він знайшов оголошення на сайті Чайлдфрі.орг
Поряд жваво базікали дві дівчино-жінки, здавалося, вони давні знайомі. До системи звукозапису дійшли тільки уривки їх фраз:
- Реально?
- Да ладно!
- Нічого собі!
Потім ці дві дами довго стояли, обнявшись.
Ірина, 30 років. Дизайнер інтер’єру. Двоє дітей, чоловік. Знайшла оголошення на сайті Яжемама.орг
Марина, 30 років. Графічний дизайнер. Оголошення знайшла на сайті Лесбійки.орг
Поряд курив люльку представник темношкірої раси. Він був одягнений у вишиванку та джинси.
Олег, 32 роки. Журналіст, український націоналіст. Ветеран АТО. На оголошення потрапив з сайту Героїневмирають.орг
Він жваво сперечався про політику із товаришем, чий рюкзак прикрашала георгіївська стрічка. Мабуть, обидва мали вищу освіту, з чого випливає те, що вони ще досі не побилися.
Велемир, 35 років. Російський націоналіст. Неоязичник. Проживає у Криму та має два громадянства. В Україну приїжджає до родичів. Знайшов оголошення на сайті Русскиймир.орг
Поряд пила якийсь коктейль симпатична дівчина модельної зовнішності. Тільки зростом вона занадто вийшла. Владлєн(а), нетрадиційна жінка, 23 роки. Була чоловіком ще два роки тому.
Працює… Ким же вона працює? Припустимо, моделлю. Така собі слов’янська Ханна Габі Оділь. Зустрічається зі звичайним хлопцем. На оголошення потрапила з сайту Красатамода.ком
Іван(на), нетрадиційний чоловік. Ну, майже. Останньої, вирішальної, операції вона уникла. Був жінкою. Живе з чоловіком та виховує дитину. Працює копірайтером-фрілансером. На оголошення потрапив з сайту Сеокопірайтинг.ком
У кожному з їхніх оголошень стояв час початку о п ’я т і й годині вечора.
Чай з печивом
- Отже, нагадайте мені, навіщо ми тут зібралися, - загадковим голосом почав зустріч Євген Остапенко.
Зустріч відбувалася у напівтемній кімнаті з великим столом, з усіх сторін обставленим стільцями.
- Для участі в семінарі, присвяченому поняттю дискримінації? - уточнив(ла) Іван(на).
- Для участі у тренінгу особистого зростання? - спитала Марина.
- Для участі в обговоренні впливу політичної ситуації, що склалася у країні, на відносини у суспільстві? - спитали хором Олег та Велемир.
Ще було висказано близько десятка припущень абсолютно різних мастей. Але їх потік перервав ведучий Євген.
- Так, ви усі маєте рацію. Частково. Сьогодні ми проведемо деяку гру. Кожен з вас, по колу, за чашкою чаю з’їдає по одному печиву. У кожному печиві – номер. Ви кажете цей номер мені. Номер може нести удачу, а може – навпаки. Все залежить від того, чи схильна до вас удача. Сьогоднішній експеримент покаже, кого з вас любить випадок. Ми й насправді будемо вивчати відносини, але відносини непрості. Відносини із самою пані Фортуною!
Приглушене світло та аромат трав, що димилися у кутку, зробили свою справу. Група піддослідних занурилась у легкий транс, їхні очі горіли зеленим світлом та усі вони прагнули продовження бенкету. Перше коло обійшлося без жертв. Печива були порожніми. На другому колі перший номер із печива дістає Максим.
- Номер три, - оголошує він.
Раптом усі підстрибнули від музики, що почала грати. На стіні навпроти стола почали з’являтися з коханням три родини тарганів. До стіни присунуте ліжко, вікно відсутнє. Меблі, окрім ліжка, також відсутні. Ось зайшла до кімнати, якщо її можна назвати кімнатою, вагітна кішка.
- МАААААААУ, - прокотилося луною по кімнаті.
- МААААААААААУУУУУУУ, - і так ще разів п’ять.
Вона вляглася на ліжко й почала народжувати. Усе ліжко було в крові та кошенятах. Але він, головний герой, був щасливим. Кішка нарешті народила.
Шипіння екрану, білий шум.
І знову картинка. Залітає до кімнати велетенський чоловік, знімає ремінь та лупцює хлопчика з усієї, що в нього була, дурі.
- Ти якого фіга не простежив за тим, що ця мразота накоїла? Через цю тварюку ти будеш спати на підлозі! На підлозі, до речі, пробігло ще біля трьох десятків різних комах.
- Ти обов’язково втопиш їх ПРЯМО ЗАРАЗ!!!!
- Але тату, це ж діти нашої Мусі!
- Проститутка твоя Муся! Якщо ти не викинеш її з вікна прямо зараз, я викину тебе, а потім матиму твій теплий труп!
- Муся ж к і ш к а !!!!!!!!
- А ти гадав, що проститутки бувають тільки людьми? Наприклад, з твоєю, як ти її називаєш, кішкою, я сплю вже другий рік поспіль за тарілку “віскаса” в день. Найсправжнісінька вона проститутка! Спала зі мною, а народила від якогось КОТА! Викинь її з вікна, або сам улетиш до чортової матері!
Хлопчик стиснув кішку в руках. Чоловік видрав її з його рук та викинув у вікно. Дев’ятого. Поверху. Кішка впала та залишила по собі кривавий слід та спогади.
- Іди. Топи. Кошенят.
- Можна залишити хоча б одного? Його будуть звати Мусиком.
- НІ!!! ТОПИ КОШЕНЯТ, АБО Я ВТОПЛЮ ТЕБЕ! Краще я втоплю тебе, їй-богу. Ти мені життя зіпсував, а не кошенята. Ну що ж, сьогодні ти жити залишишся. Якщо втопиш кошенят. Почувся звук води, що набиралася до тазику та жалібний писк кошенят.
Хвилина. Тиша. В тазу лишилися ті, хто ще нагадував про те, що в цьому будинку жила кішка. В кінці вони полетіли вслід за матір’ю. У вікно.
- Ну що, малий. Сьогодні житимеш. Але ось невдача – Муся моя випадково випала у вікно та померла.. Кішок вдома більш не буде, щоб ситуація не повторювалася. Будеш замість неї, або будеш спати на вулиці.
Білий шум. Новий кадр. Ніч. Хлопчик лежить під ковдрою та намагається заснути. Але не може, тому що до кімнати зайшов той самий чоловік. Він знову розстібає ремінь, але цього разу вже не збирається бити хлопчика. Чорний екран, чутно лише здавлені спітнілою долонею дитячі стогони та фрази “кішенька моя”, “Мусенька моя”. На цьому відеоряд перервався.
І знову почався. На екрані хлопець б’є вагітну жінку. Це – звичайна бійка у черзі.
- Ну й що, що ти вагітна? Ми усі тут стоїмо, - впирається хлопець. Уся черга благає його заспокоїтися, але дарма. Він вчепився в мадам і кинув її на підлогу, як мішок зі сміттям. Переступив і пішов до потрібного кабінету. Звичайна довідка з ЖЕКу. Але в житті цієї жінки ця довідка стала роковою.
На цьому відео скінчилося та пішов запис голосу.
“Так, я ненавиджу дітей. Не самих дітей, а те, що хтось їх може відібрати. Цю проблему потрібно попереджувати та знищувати надмірно нахабних матусь та татусів”.
Після цього відео натовп кинув з кожного по хижому погляду на номер три. Максим був готовий зірватися з місця, але люди його не випустили. Товариш із георгіївською стрічкою пересів поближче до нього та помінявся місцем з Іриною.
Наступною була Олена.
- Номер тринадцять.
І знову згасло світло. І знову запрацював проектор. До уваги глядачів була звичайна кімната, чиста та охайна. На ліжку з шовковою постільною білизною займалася коханням родина.. ..ні, не тарганів і не котів. Звичайних людей. Але до чого до них Олена? А ось до чого. Вона зайшла у квартиру, відкривши її своїм ключем. З нею була маленька дівчинка.
- Милий, я вдома! - радісно крикнула Олена.
Ніхто їй нічого не відповів. Вона попросила доньку піти попити молока на кухні, а сама пішла до спальні. Миттю, зі швидкістю звуку, вхопила донечку й поїхала до матері. Подала на розлучення.
Наступний кадр. Олена в числі феміністок, що протестують. Завіса.
Натовп косився то на Максима, то на Олену. Й навпаки. Потім, коли війни на поглядах стихли, пішли кадри про решту. Усі були в готовій консистенції. Кожен зіштовхнувся обличчям до обличчя з тим, що ненавидів. Кожен шукав того, з ким та проти кого об’єднуватися. Стояла жахливо гучна суперечка, літало шмаття волосся, але бійка не була загальною. Вона була розділена на багато бійок. В процесі стало відомо, що Максим, той самий номер три – брат колись зданої до дитбудинку зразкової матері, Ірини. Іван та Владлєна, з’ясувалося, мали стосунки з однією людиною. За мірою подальшої детальнішої деанонімізації, кожен з них ставав лояльнішим один до одного та переглянув свій категоричний світогляд, як раптом…
Номер нуль
- Вибачте, я часом не запізнився?, - спитав новенький на ім’я Олександр.
- Та що ви, ми тут вже годину сидимо. Лише годину, - відповів Іван.
- О-па, наступна жертва під’їхала, - іронізувала Марина.
Олександр, який не розумів буквально нічого, сідає за стіл. Кожного кола йому трапляються пусті печива. Чимдалі дивнішим стає для нього кожне коло. Все більше поглядів зупиняються на ньому, на незвіданому, покритому тінню загадковості, найзвичайнішому з них усіх, чоловікові. Натовп почав здогадуватися за Олександра, ким він був та хто він є. Сам Олександр вже зрозумів, що він тут – зайвий. Кожного кола його намагалися впевнити у тому, що він – латентний темношкірий транссексуальний гей-націоналіст із роздвоєнням особистості, при якому він то український, то російський націоналіст. До того ж, йому приписали ненависть до жінок та дітей.
Олександр не говорив нічого, це було в умовах на участь у грі. Шкода, але він не взяв з собою документів. Смартфон та інші гаджети було сказано здати до спеціальної камери перед заходом. Він не міг довести, що не є тим, ким його вже вважав натовп, не міг донести правду. В кінці кінців, Олександр дістає номер із печива. І це був номер 0.
І знову цей проектор. І знову кіно. Кіно, що підтвердило найстрашніші здогадки натовпу. А в кінці – заява про те, що він проніс із собою бомбу.
Натовп, в ажіотажі, негайно накинувся на чоловіка. Вони роздягнули його, перевірили всюди. Так, і там також. Один із чоловіків ударив Олександра ножом в живіт. Звідти витікло кілька літрів прозорого гелю, в якому бовталася записка: “Це була помилка. Бомби в нього немає. Ви програли та вбили невинну людину”.
При вході, Олександру сказали надягнути під одяг спеціальний костюм, так зване штучне друге тіло. Якби б не воно, чоловіка би вбили насправді. Адже він не зміг би довести розлюченому натовпу те, що його оббрехали.
Печиво із номерами було розраховано лише на решту гостей. Було неважливо, який номер витягне той чи інший. Відео було змонтоване з фільмів за мотивами результатів особистих бесід з героями та бесід з їхнім оточенням. Сюжети вмикали незалежно від номера, все залежало лише від того, хто його витягнув. І тільки номер нуль не був пов'язаний з реальною історією. Він був лише кадрами з фільму якогось невідомого режисера. І тільки номер нуль та пусті печива не мали у складі наркотичної речовини.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Післямова
І все-таки, неважливо, який ти насправді. Імідж – штука доволі оманлива, але липка до жаху. Будь ти хоч золотою людиною, якщо попадеш у поле загальної ненависті, тут же станеш її об’єктом. Ті люди, що знають сильні та слабкі сторони один одного, втягуються у взаємозалежність. Невидиму залежність. Залежність іншого рівня. Вони відчувають на собі важелі впливу, й від цього їм спокійніше. А одвічний страх перед невідомістю зазвичай народжує апріорі негативне ставлення до скритних людей. Й наостанок: у кожному колективі будуть свої “чужі”. Це норма. Головне – не допустити криміналу.
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій