Обличчя Фестивалю “Прес-весна на Дніпрових схилах”
Я вважаю, що для журналіста неможливого не існує. Треба мати лише бажання, натхненняі мотивацію. Саме тому вся робота зібрана, зредагована, написана через звичайний телефон. Професіональний журналіст — шукає можливість і творить.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Наталія Коваль генеральний директор парку “Київська Русь”
— Як з'явилася ідея створення парку?
— У кожної країни є своя точка відліку, з чого починається держава. У кожної великої держави є точка, з якої починається народ. Для України точкою відліку державності є епоха Київської Русі, епоха величі, епоха процвітання економічного, духовного, культурного. І, на жаль, вона не залишила нам практично нічого з цього періоду.
Манголо-татари в 1240 році прийшли до Києва, вони його зруйнували і тому у нас є лише залишки, невеличкі реконструкції, але у повному масштабі немає розуміння яким же був древній Київ. І, власне, щоб показати іноземцям, показати нашим українцям з чого починається наша держава, Володимир Ященко вирішив, що якщо немає цього історичного, то треба відворити. І років 15 тому він вирішив, що Стародавньому Києву бути і заклав першу колоду будівництва стародавнього Києва. Це проект відтворення міста у повному розмірі, у повному масштабі на основі наукових знань, тобто все максимально науково достовірно: і техніки будівництва, і розміри, і масштаби, і вигляд.
Тобто все-все-все. Ми працюємо з Національною Академією наук України. І перш ніж будувати будь-яку будівлю, необхідно дуже досконало вивчити якою ж вона була. Ми працюємо з Інститутом археології, дивимося залишки і лише після того починаємо будівництво споруд. Тобто це не бутафорія, це не театралізовані декорації, це живе Середньовічне місто, яке дає гостям хліб та видовища, тобто, окрім естетичного задоволення, ми ще даємо можливість подивитися на кіні виступи, на середньовічні бої, на театрелізовані постановки, взяти участь у традиціях, обрядах; відвідати музеї, смакувати стравами з вогню і багато чого іншого; зробити виріб у коваля, гончара; викарбувати монетку. Тобто тут оживає наша історія у повному обсязі і у кожного гостя є можливість доторкнутися і стати її частиною.
— Які були складнощі у реалізації парку? Він же не може за клацанням пальців з'явитися.
— Складнощі є у кожній роботі. Головне — не опускати руки і працювати-працювати. Якщо хтось каже, що все вдалось легко, то він каже неправду. Найважча робота — це робота з людьми. Тому найскладніше все організувати, щоб кожна людина відповідала за свій сектор і його вела, а все інше знайдеться.
— На вашу думку, наскільки парк “Київська Русь” актуальний зараз?
— Історія завжди актуальна. Адже якщо країна, яка не має своїх традицій, то вона користується іншими. Країна, яка немає свого історичного корення, то вона не дерево, яке глибоко росте в землі, це перекоти-поле, яке куди подує вітер, туди воно і котеться. От власне України, це не перекоти-поле, це країна з величною, більш ніж 1000-літньою історією, і ми її маємо доносити всьому світу, щоб кожна країна розуміла, що у нас є багато чого спільного, що ми країна мирна, що у нас практично з кожною країною світу є якісь історичні стосунки. Практично вся Європа з нами пов'язана. Всім відомо, що король Франції був одружений на нашій князівні. Тому це завжди актульно, тим більше, що стосується нашої України.
— Щоб Ви хотіли побажати учасникам фестивалю?
— Хочу побажати, щоб ми, українці, не забували нашу історію і популяризовали її у всіх можливих варіантах, адже якщо ми не будемо вивчати, то інші про це також не подбають.
Ну, і звичайно бути щирими, адже журналіст — це людина, що має виставляти об'єктивні, а не суб'єктивні, факти. Бути об'єктивними, бути щирими і працювати на благо нашої держави.
Людмила Василівна, керівник групи з Дворічанського Центру дитячої-юнацької творчості Харківської області
— Скажіть, будь-ласка, коли і звідки Ви дізналися про фестиваль?
— Від спільних друзів. Ми брали разом участь у Всеукраїнських фотоконкурсах. Наприклад, конкурс “Ми — діти України”, м. Кременчук і тому подібні. За один рік ми взяли участь в чотирьох таких конкурсах і нас запросили на фестиваль “Прес-Весна на Дніпрових схилах”. Ми вже вчетверте на цьому фестивалі. Крім того, що це велика насолода для учасників і їх керівників, це ще й пізнавальний формат. І гордість за нашу країну.
— Що б Ви хотіли побажати учасникам фестивалю?
— Успіхів у творчості, успіхів у житті. Багато з них наразі закінчують середню і старшу школи, нехай гарно складуть ЗНО. Хай вступають до вишів, які обрали. Наприклад, наша дівчинка після екскурсії на факультет журналістики, КНУКіМ, загорілася і збирається подавати документи саме туди.
Galina Malovsek, президент України в Словенії, товариство “Берегиня”
— Як і коли Ви дізналися про фестиваль?
— Про фестиваль я дізналася дуже давно. Із засновниками фестивалю я товаришую ще з “Артеку, 7 років ми вже приятелюємо.
— Який Ви бачите сенс участі у “Прес-Весні на Дніпрових схилах”?
— Коли бачиш роботи дітей, юних журналістів, то хочеться приїздити сюди знову й знову. Навіть дечому в них повчитися. Діти приємно дивують, це вражає, дає тепло, заряд нам.
— Чи є у Вашій країні подібні конкурс-фестивалі?
— Ні, немає. Але ми хочемо його впровадити завдяки вам, юним журналістам з України. Учасникам хочу побажати гарних робіт, бути завжди щирими, правдими, старатися брати за приклад найкраще і творити
Оксана Смит, руководитель “Объединения Славянских школ Нидерландов”, руководитель проекта “Открытая Европа — открытая для всех”, доктор педагогических наук
— Скажите, пожалуйста, когда, где и как Вы узнали о фестивале?
— О фестивале мы узнали в “Артеке”. Наверное, это был 2009 год, 10 лет назад от Надежды Алексеевны, которая на Международной смене “Измени мир к лучшему” занималася организацией пресс-центра. Там мы узнали, что есть такой прекрасный фестиваль и с тех пор по мере возможности, ездим сами и привозим наших детей с Голандии и Чехии, а также из Европы.
— Какова актуальность фестиваля сейчас?
— Фестиваль очень актуален, потому что медиа, пресса — это лицо любой страны. Это поток информации. Это возможность коммуникации детей и взрослых.
— Который раз Вы на фестивале?
— Думаю, что 5-ый. Не помню точно.
— Есть ли у Вас в стране подобные конкурс-фестивали?
— Фестивалей прессы у нас нет. Есть фестивали детского творчества.
— Чтобы Вы хотели пожелать нашим участникам?
— Прежде всего, это быть открытыми. Почему? Потому что Украина будет в Европе, рано или поздно. И молодые люди у которые будущее в руках, должны учить язык, культуру других стран; писать не только то что рядом, а познавать мир, то сообщество, в котором они будут жить. Поэтому я желаю, чтобы горизонты участников открылись, стали шире - это первое. И второе - это здоровья всем, мира всем и любви, конечно. Потому что вы - молодежь, вы должны любить.
Анна Полісученко, доцент факультету журналістики і зв'язків з громадськістю КНУКіМ, член журі в номінації “Медіа-проект”
— Якщо б у Вас була можливість, що б ви змінили в оцінюванні творчих робіт?
— Не знаю. Ми розуміємо, що це доля дітей і ми можемо зламати комусь бажання творити, а це в жодному разі не можна робити. Наше прагнення — стимулювати вас до творчості.
— Що Ви хочете побажати учасникам фестивалю?
— Працювати, не зупинятися навіть якщо ви не перемогли, у вас є шанс завжди.
Подивіться на історію успіху відомих людей. Скільки разів вони до того, як підкорити вершини, падали. Поки 100 разів не впадеш, ти навряд доберешься до вершини гори. Це перше, тим, хто програв. А друге, щоб ті, хто отримують високі нагороди не зупинялися.
Це така ж само гірка. Ви забралися, і коли задираєте ніс, то починаєте скочуватися. Продовжувати розвиватися, ставити нові цілі, нові вершини.
Надія Іллюк, керівник інформаційно- творчого агентства “ЮН-ПРЕС”, директор робочої групи Міжнародного фестивалю-конкурсу “Прес-весна на Дніпрових схилах”
— Яка Ваша роль на фестивалі?
— Скажімо так, моя роль найголовніша з організаційних питань. Тому, що питання фінансові вирішує наше керівництво. А ініціативи, форми роботи і таке інше вирішує “ЮН-ПРЕСІВСЬКИЙ” колектив педагогів, у якому 27 педагогів, психологів, журналістів.
І 700 юних журналістів, які придумують теми, підтеми тощо. А я - той центральний пунктик, який координує всю роботу.
— Наскільки я знаю Вас називають “мамою фестивалю”. Це впливає на роботу?
— Знаєте, у кожного журналіста має бути псевдонім. Знаєте, коли народжується ідея, а це як довгоочікувана дитина, то мабуть хай називають мамою. Я з цим погоджуюсь.
— Ви пам'ятаєте тему першого фестивалю?
— Взагалі наш перший фестиваль, він був як “Прес-толока” і тут були лише кияни-старшоклаксники. Він так і називався — “Дорослі й дитячі ЗМІ — разом”. Бо ми його тільки розпочинали і хотіли залучити таким чином журналістів-професіоналів. Це був 2002 рік.
— Щороку на фестивалі інша тема, а якою є головна мета фестивалю?
— Перша наша мета — підняти, навчити, показати юним журналістам, початківцям професіональні якості. Друга, це щоб зібралися, побачили один одного і об'єдналися як юнкорівський рух.
— Чи подавали колись учасники апеляції щодо свої призових місць?
— Було таке у нас. Це виникало по матеріалу в газеті. Два роки тому в номінації “Газета” прийшла нам неймовірно гарно, професійно зроблена газета. Дизайнерські, прекрасно написані матеріали, але не було витримано етики журналістської. Тема була присвячена мові й вони взяли і "вліпили" портрет Шевченка в орден Леніна. Ну, і під час “традиційного розбору польотів” їм пояснили їхні ж колеги….
— В наступному році ви святкуєте 18-річчя Фестивалю, а чи будуть ювілеї фестивалю в подальшому?
— Будуть. Я впевнена. Я знаєте чому впевнена? Мені вже із Сполучених Штатів Америки перетелефонувала наша випускниця і каже, що в 2020 нам буде 20 років, ми оце сидимо з колегами і обговорюємо такий майбутній юбілей.
— Щоб Ви хотіли побажати учасникам фестивалю?
— Для своїх “юн-пресівських”, коли вони до нас приходять, ми завжди говоримо, що якщо ви хочете бути журналістами, медійниками, то три "П" має бути для вас постулатом.
П - порядність. П - патріотизм. П - професіоналізм. Я це бажаю всім учасникам і всім- всім, хто присвячує себе медіа.
Сергій Пасічко, учасник зразкового художнього колективу “Юний журналіст” з м. Полтава, 13 років
- Я вперше на Фестивалі, але хотів ще багато-багато разів побувати на цьому заході.
— На твою думку, наскільки “Прес-Весна на Дніпрових схилах” є актуальною наразі?
— Люди приїджають, навіть, з різних країн. Наприклад, вчора ми мали змогу почути, як розвиваються діти в інших країнах. Значить, Фестиваль потрібен!
— Що тобі найбільше сподобалось?
— Мабуть, як ми були в Парку “Київська Русь”, адже це пригоди, щось нове, можливість підвивчити історію. Також мені сподобалася організація.
— Як ти думаєш, яка мета фестивалю?
— Знання, досвід, в також дружба. Мені сподобалися міні-ролики, гарні ідеї, особливо третє місце, хлопці постаралися. Щодо дружби, то у нас була вечірка, на якій я познайомився з багатьма новими людьми. Дуже добре продумані всі етапи.
— Яка в тебе ціль на фестивалі?
— Перша моя мета, це розважатися, бо ми тут багато працюємо. Це друга мета. Маємо змогу перемогти не лише у своїх номінаціях по тому, що зробили вдома, але й здобути ще щось впродож Фесту. Заговорити з іноземцем я, навіть, не намагаюся, хоча сьогодні ми вже спілкувалися з учасниками з інших країн.
Анастасія Зозузяк, студентка Тернопільського Національного економічного університету, 19 років
— Ти на фестивалі вперше, які твої враження?
— Фестиваль перевершив мої попередні очікування. Мені здається, що все гарно організовано, учасники неймовірно вмотивовані. Я знімаю фоторепортаж. Фотографія - це моє хобі і частково робота. Тому я намагаюся ловити якісь класні миті.
— Яка в тебе мета на фестивалі?
— Я вже говорила з чоловіком-голандцем. Досить непогано. Цікава людина, раніше він був викладачем з велосипедного спорту, переїхав з Голандії до Чехії. Це мене, навіть, вмотивувало більше подорожувати. А ще він мені розповів, що вивчив дві мови - англійську і німецьку - не занурюючись у граматику, а чисто спілкування.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Ще хочу більше почути з теорії, критики наших робіт, бо це навчання, яке мені цікаво. Найбільше мені сподобалися екскурсія на 5-й канал, поїздка в Парк “Київська Русь”. Мені сподобався колорит фестивалю, його ідея. Я чула, як говорили про історичну і культурну базу. Дуже багато емоцій.
— Чи будеш ти брати участь у наступному році?
— Так, я хочу. Буду точно рекомендувати своїм друзям, бо мені здається небагато людей знають про фестиваль.
