Для багатьох учнів і батьків Київщини рік почався з невтішних новин. У Василькові знов не змогли завершити будівництво школи, в Борисполі – ніяк не добудують садочок, у Вишневому взагалі мало не батьківський страйк. Скидається на те, що при невпинному зростанні населення місцева влада стикнеться з масштабним браком навчальних місць. Чого чекати регіону в нинішньому році на освітянській ниві і де чекати добрих звісток – досліджувала KV. Переповнені школи — одна з болючіших проблем обласних і районних центрів Київщини. За даними прес-служби Київської облдержадміністрації, в мережі закладів загальної середньої освіти Київської області сьогодні налічується 702 школи, з них 34 – приватних. У закладах загальної середньої освіти навчається 223,3 тис. учнів, що на 10,9 тис. більше порівняно з 2018 роком. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На тлі невпинного зростання кількості діток в регіоні і особливо – у пристоличній зоні, зі школами мало не щомісяця трапляються скандали. Головна проблема навчального процесу – брак власне закладів. Ті, що є – часто застаріли або не вміщують охочих, ті, що будуються – перетворюються на довгобудови, на ті, що лишень у планах місцевої влади, часто не вистачає коштів.  Навчання у другу зміну для шкіл Київщини вже давно стало нормою. Васильків  Нагадаємо, KV вже розповідала про те, як 11 жовтня 2016 року під час уроку в середній школі № 6 Василькова Київської області впали три поверхи. Тоді ця резонансна подія привернула небувалу увагу як громадськості, так і влади всіх рівнів. Розслідуванням обвалу школи зайнялася спеціальна комісія. Після чого вирішили не ремонтувати будівлю, а побудувати нову школу. Незважаючи на те, що надзвичайну подію назвали "найбільшою трагедією в історії міста", а свою допомогу обіцяв направити навіть тодішній прем’єр-міністр Володимир Гройсман, процес будівництва затягнувся на цілих півтора роки. Весь цей час місцеві жителі всіма силами намагалися домогтися початку будівництва, але в мерії стверджували, що грошей немає і розраховувати варто на допомогу області. Тодішній губернатор Київщини Олександр Горган, в свою чергу, говорив, що допомоги від нього чекати не варто. Такі "перекладання" обов'язків остаточно розлютили васильківчан і в квітні 2018 року вони тимчасово перекривали трасу на Київ, вимагаючи від влади, щоб вона, нарешті, виділила кошти на будівництво нової школи.  Читайте: Школьный бунт. Второй год в Василькове не могут отстроить разрушенную школу Зрештою, відділ освіти Васильківської міської ради Київської області 1 листопада 2018 року за результатами тендеру замовив у ТОВ "Хозхімсервіс" будівництво школи за 207,35 млн гривень. Відбудовувати будуть Васильківську школу №6 по вул. Гетьмана Сагайдачного, 34. 19 листопада 2018 року на апаратній нараді при міському голові Василькова Володимирі Сабадаші було оголошено про початок будівельних робіт, а у грудні вже залили фундамент. 16 січня 2019 року в Василькові відбулося урочисте закладання "капсули часу" в фундамент майбутньої загальноосвітньої школи (ЗОШ) №6 з "зверненням сьогоднішніх школярів до майбутніх поколінь". Тодішній народний депутат Ігор Кононенко брав участь в заході як почесний гість, який доклав свої кошти до будівництва даного об'єкту (у розмірі приблизно 10 млн гривень). За його словами, "загальний бюджет школи дуже великий" і складає "близько 240 млн гривень", а це "дуже великі гроші для держави". Вишневе Раніше KV не раз писала про "шкільну проблему" Вишневого. Так, в місті, де фактично проживає 80 тис. чоловік, функціонує лише 4 школи.  Школа №1 в Вишневому (Києво-Святошинський район, Київська обл.) була побудована в 1960-і роки і спочатку розраховувалася на 330 учнів. ІІ черга будівництва Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ст №1 розпочалась ще у 2006 році. Проте через відсутність фінансування у 2014 році її було призупинено до 2017. В кінці 2018 року директор школи №1 Володимир Плахотнюк розповів, що навчальний заклад відвідують 1396 учнів, тобто майже в шість разів більше норми. Будівництво нового корпусу тривало більше 10 років. У квітні 2018 року жителі Вишневого три дня перекривали в своєму місті вул. Чорновола поруч з під'їздом до Кільцевої, щоб привернути увагу до проблеми зі школою №1. Новий "бунт" в Вишневому підняли в липні 2018 року, оскільки за чотири місяці ситуація не змінилася. Члени громадської організації "Діти Вишневого" звинуватили обласну владу в бюрократії. Олександр Горган, який на той момент був головою Київської ОДА, тоді запевнив активістів, що будівництво йде повільно тільки тому, що всі хочуть зробити довговічно, правильно і красиво. Станом на січень 2019 року стало відомо, що здачу об'єкта знову довелося перенести на рік — до 1 вересня 2019 року. Утім у січні цього року в КОДА повідомили, що новий корпус Вишнівської школи буде здано в експлуатацію у лютому цього року. Про це заявив голова Київської облдержадміністрації Олексій Чернишов. За його словами, зараз будівельні роботи закінчено, а Держархбудінспекція м. Вишневе готує сертифікат, що дозволить розпочати передачу споруди на баланс місцевого управління освіти.  Тим не менш, жителі Вишневого 13 січня виходили на акцію протесту. Напередодні 11 січня чиновники з Київської облдержадміністрації приїжджали до школи з виїзною нарадою та запевняли, що до відкриття навчального закладу залишилось почекати ще кілька тижнів.  Бориспіль KV писала про те, як знову затягнулося будівництво дитсадку у Борисполі на вул. Володимира Момота через скаргу до Антимонопольного комітету України, яка надійшла від учасника тендеру ТОВ "Провідні технології виробництва" у січні 2020 року. До того була інша скарга: 16 грудня 2019 року від іншого учасника, ТОВ "Альтіс-Констракшн", з приводу дискримінаційних вимог. За словами міського голови Анатолія Федорчука, бориспільська влада прописала в тендерних документах “європейську” умову про те, що майбутній виконавець робіт повинен мати досвід будівництва не менше двох об'єктів освіти. Влітку 2018 року KV писала про "перспективний довгобуд" у Великій Олександрівці Бориспільського району. Там більше 10 років ніяк не добудують Школу мистецтв. Замовником будівництва також є Департамент регіонального розвитку КОДА, а підрядники постійно змінюються. Що стосується шкіл, то тут Бориспільський район може похизуватися: 25 вересня 2019 року Управління капітального будівництва та архітектури Бориспільської РДА уклало договір з ПрАТ "Бориспільський комбінат будівельних матеріалів" (*) на будівництво середньої загальноосвітньої школи I-III ст. на 24 класи (600 учнів) по вул. Центральна, 3 в селі Гора Бориспільського району Київської області. Вартість робіт — 162,84 млн гривень. Роботи мають бути завершені до кінця грудня 2020 року. У 2019 році будівництво мали профінансувати на 9,88 млн гривень, у 2020 році — інші 152,96 млн гривень. Читайте: Компания депутатов Бориспольского горсовета за 162 млн гривен взялась строить школу в селе Гора на Киевщине  Буча У Бучі за чотири роки (станом на 2019 рік) не було побудовано жодної нової школи — при тому, що населення міста збільшилося майже вдвічі, а кількість дітей в школах зросла втричі. Діти в школах навчаються у дві, а в деяких, наприклад, в школі №4 навіть в три зміни. Будівництво нового корпусу для початкової ланки школи №3 заморожено через відсутність коштів.  Також бучанська влада за 2019 рік не спромоглася добудувати нове приміщення гімназії, яка працює в будівлі школи №4, — хоча гроші на це виділяв навіть Кабмін. Висловлювалися побоювання, що навіть якщо гімназія буде добудована, то це лише частково вирішить питання перевантаженості школи №4. “Будуються нові мікрорайони. Бажано, щоб в новому мікрорайоні будувалася і нова школа”, – зазначала директор Бучанської навчально-виховного комплексу (НВК) спеціалізованої загальноосвітньої школи (СЗОШ) I-III ступенів №4 Алла Літкевич. Ірпінь У квітні 2018 року тодішній мер Ірпеня Володимир Карплюк звернувся до господарів земельних ділянок в проханням поділитися землею, щоб за найближчі десять років побудувати дві нові школи. Зокрема, вів переговори з землевласниками, “щоб дали близько 3 га або, хоча б мінімум 2,2 га, щоб могла вийти повноцінна школа, щоб ми могли отримати з того боку шматок землі для будівництва школи". Але у листопаді 2018 року ірпінці замість шкіл побачили початок будівництва багатоповерхівок: причому на той час Карплюк вже не займав посаду голови міської ради. При цьому в Ірпені станом на листопад 2018 року і так не вистачало навчальних місць для 4 тис. дітей. А нові багатоквартирні будинку в місті з'являються часто, йшлося в сюжеті “Подробиць”. У 2019 році, утім, були гарні новини: з вересня в місті почав працювати муніципальний навчальний заклад для старшокласників — академічний ліцей. Його відкрили на базі приміщення економічного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою вулиця Гагаріна, 9. Такої домовленості досягли Ірпінська міська рада та керівництво Університету. Голова Інвестиційної ради Ірпеня Володимир Карплюк уточнював, що новий ліцей планує прийняти 600 учнів 9-11 класів, із можливістю відкриття 7-8 класів, якщо буде такий запит. Бровари У Броварах в мережі установ загальної середньої освіти міста налічується 10 шкіл, Броварське навчально-виховне об'єднання (Буво), на базі якого діє загальноосвітня школа I-III ступенів, ліцей технологічного профілю та вечірня школа; приватна школа "Фортуна", ТОВ "Навчально-реабілітаційний центр "Мозаїка" і центр корекції та розвитку дитини "Сіал". Середня наповнюваність класів у 2017 році в більшості шкіл досягала 30, а в деяких — 33.  У 2018 році влада Броварів, щоб вирішити проблему переповнених шкіл, запропонувала з наступного року брати плату з "приїжджих" дітей з району. На думку мерії, це допоможе вирішити питання браку місць за партами. Однак деякі депутати міськради не погодилися з цією пропозицією, запропонувавши будувати нові навчальні заклади, вказавши, що гроші на будівництво в бюджеті є. Читайте: Цена знаний. Мэрия Броваров намерена брать плату за обучение “чужих” детей 6 травня 2019 року Управління будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури і транспорту Броварської міськради Київської області (Управління будівництва, ЖКГ, інфраструктури та транспорту Броварської міськраді Київської області) (Управління будівництва та житлово-комунального господарства) уклало договір з ТОВ "Хозхімсервіс" (ТОВ "Хозхімсервіс ") на будівництво загальноосвітньої школи I ступеня по вул. Симона Петлюри (Черняховського), 17-Б, в Броварах. Вартість угоди склала 130 млн гривень. Згідно з угодою, підрядник повинен побудувати нову будівлю загальною площею 14,85 тис. кв.м, різної поверховості і з двома ліфтами. Згідно з проектом, нова школа передбачає загальне зонування поряд зі школою № 10 в Броварах. Загальна територія – 3,9 га, територія нової забудови – 1,9 га. Проїзди, заміна комунікацій, облаштування майданчиків і тротуарів, а також і озеленення передбачається як на території школи № 10, так і на території нової школи. Нове будівництво, згідно з проектом, має бути складної форми і складатися з кількох окремих блоків, з багатосвітловим простором, розділене по функціональності. У ньому планують розмістити 32 класи початкової школи, проектна потужність – 960 учнів. Роботи повинні бути завершені до червня 2020 року. Гарантійний термін експлуатації об'єкта, згідно договору, повинен скласти 10 років.  Читайте: Строительство трех учебных заведений на Киевщине доверили компании осужденного вице-губернатора Севастополя  Вишгород У грудні 2018 року Департамент регіонального розвитку КОДА без проведення конкурсу уклав договір з ТОВ "Моноліт-БудСіті" вартістю 9 млн гривень на реконструкцію Вишгородського дитсадка "Чебурашка". У позаминулому році ця компанія отримала підряд на 15 млн гривень за виконання цих же робіт. Тому вартість зведення нового корпусу дитсадка, яке триває роками, вже наближається до 25 млн гривень. У 2019 році Вишгородська загальноосвітня школа №1, що на проспекті Мазепи, 7-А, замовила капремонт своєї будівлі за 10,2 млн гривень у ТОВ "АМК РЕМ-БУД". Ця компанія, що належить депутату Синяківської сільради Андрію Куковенко і повинна буде виконати загальнобудівельні роботи і облаштувати в приміщенні системи водопроводу, водопостачання, каналізації, електроосвітлення, опалення, вентиляції, пожежної сигналізації. На виконання такого переліку робіт фірмі відвели майже чотири роки.  Читайте: Капремонт школы в Вышгороде растянут на четыре года  З перших вуст KV опитала голів міських рад ю, чи очікується цього навчального року перенавантаження шкіл та дитсадків у їхніх містах, а також яких позитивних новин очікувати Київщині. Голова Бориспільської міськради Анатолій Федорчук: “У місті критичної ситуації із школами та садочками немає, навчається приблизно 11 тис. дітей. Для дітей від трьох років та більше садочків вистачає, а щоб влаштовувати малечу в два роки, з цим є проблеми. Тому цього року, 29 вересня, якщо Антимонопольний комітет нам зніме обмеження, ми зможемо провести тендер, є виділені кошти і будемо будувати садок на 160 місць. Цокольний поверх за міські кошти вже збудований. Крім цього, плануємо проєкт реконструкції ще одного дитсадка, приміщення якого ми повернули із користування Нацполіції. Ці дитсадки в планах на найближчі рік-два. По вул. Європейській будується ЖК і там планується будівництво приватного дитсадка. Сьогодні у місті є вже три приватних дитсадка, тому альтернатива є. Завдяки підтримці Мінрозвитку місто залучило безповоротну допомогу від Європейського інвестбанку у розмірі 5 млн євро, додаємо свої кошти і добудовуємо школу № 5 із реконструкцією. Звичайно, практично в усіх школах, крім двох, діти навчаються в другу зміну. Але і цю проблему вирішуємо. На жаль, в місті немає вільних земельних ділянок під будівництво. Зазвичай, забудовники йдуть шляхом реконструкції, купуючи у населення ділянку в приватному секторі. Та змушувати їх будувати школу чи дитсадок, місто не має правових підстав”.  Голова Боярської міськради Олександр Зарубін:  “У Боярці найменш заповнені школи з усього Києво-Святошинського району. Якщо брати наш ліцей-гімназію, то половина діток взагалі не з міста, а з сусідніх сіл. У районі є території, які щільно забудовуються, а соціальна інфраструктура не розвивається. Пів района навчається в Боярських навчальних закладах. Враховуючи це, у місті немає критичної ситуації з переповненням шкіл. Усі боярчани потрапляють до дитсадків. До цього у нас були великі черги на три роки вперед. Із ситуації ми вийшли таким чином: спочатку в садочки йдуть боярчани, а потім ще дві черги – діти, які не живуть в Боярці. Звичайно, якщо брати нормативи, під які будувалися ці об'єкти, то вони переповнені і по всій Україні, там, де є центри розвитку. Ми маємо проєкт добудови школи №1, в історичній частині міста. На жаль, він поки що не фінансується обласною владою і не підтримується районом. Із районної адміністрації нам цей проєкт передали лише півтора місяці тому. Плануємо його відновити, перерахувати кошторис і знову подавати на фінансування до вищого рівня. Маємо також проєкт дитсадка, який в цьому році РДА розглядає на фінансування”. Мер Бучі Анатолій Федорук: “Мережа як дошкільних, так і загальноосвітніх закладів у нас розширена. Звичайно, виходячи із природного приросту населення та міграційних процесів, потреба існує. У милому році ми добудували корпус школи №3, запустили 27 навчальних класів. У поточному році до березня-квітня завершимо будівництво загальноосвітньої школи-гімназії на 1100 учнів. Також оголосили тендер на будівництво загальноосвітньої школи №1. Це нова школа, яка будуватиметься за підтримки міжнародної програми “Підтримка України”. Нам вдалось вибороти перемогу і одержати 160 млн гривень. Поки є дві школи, які працюють у дві зміни. Будуємо дошкільний навчальний заклад, усього у місті їх стане 8. Але потреба все одно залишається”.  Голова Васильківської міськради Володимир Сабадаш: “До мережі освітніх закладів міста Василькова входить вісім шкіл та десять дитсадків. Але їх недостатньо. На сьогоднішній день школи переповнені. В одній школі діти вчаться в дві зміни. Після того, як обвалилася будівля школи №6, дітей довелося розподілити між трьома навчальними закладами, і тому вони нині переповнені. Активно продовжується будівництво нової шостої школи. У місті будується лише один новий житловий масив. На території запроєктовано будівництво школи, але її зведення ще не розпочиналось. Є певні проблеми із дитсадками, наразі один із них закритий на ремонт. Тому діти були переведені до трьох інших садочків. На черзі до дитсадків у місті близько 200 дітей”.  За інформацією відділу інформації та зв’язків з громадськістю Вишневої міськради, у комунальній власності міста є вісім садочків, в яких виховується 2224 дитини. Та загальна проєктна потужність ДНЗ становить 1320 місць. Для розвантаження груп у 2018 році після реконструкції запрацював ДНЗ “Колобок”. Нині на реконструкції ДНЗ “Яблунька”. Окрім капітального ремонту старого корпусу, поруч збудований новий. Після відкриття у 2020 році — це буде найбільший садочок міста: 8 груп в старому корпусі та 6 — в новому. Тривалий час міська влада судилися з Пенсійним фондом за приміщення ДНЗ “Намистинка”, де фонд займає половину будівлі. Сторони дійшли мирової угоди і цьогоріч ПФУ звільняє приміщення. В дитсадку проведуть реконструкцію, після чого кількість груп може збільшиться вдвічі.  На території Вишневого такоє діє чотири загальноосвітні школи. Загальна кількість учнів – 5548 осіб. В школі №1 навчається 1400 учнів з проєктною потужністю 360, в №2 – 1135 (600), №3 – 1515 (1200), №4 – 1498 (1700). Таким чином, 1,2 і 3 школи змушені працювати у дві зміни. В лютому відкривається новий корпус школи №1, що зменшить навантаження, але не дозволить відмовитися від другої зміни. Мер Вишгорода Олексій Момот: “Проблема переповнених шкіл та садочків є, я думаю, у кожному місті-сателіті. У нас є три школи, усі вони працюють в дві зміни. Наразі ми будуємо новий корпус на 22 класи, вдасться трохи зняти завантаженість. Але поки не можу говорити про строки, оскільки ми працюємо в співфінансуванні із обласною держадміністрацією. Ситуація із фінансуванням дуже нестабільна, то дають кошти, то — ні. Із садочками ситуація трохи простіша. Ми наразі будуємо відразу три садочки. Один із них має бути запущений восени і там навіть буде запас по місцях. Відносно інших пристоличних міст, у нас немає великої кількості нових житлових комплексів. Вони не критично впливають на заповненість навчальних закладів. Ця проблема виникла у місті не вчора, більше 40 років не будувались нові школи та садочки”.  Секретар Обухівської міськради Сергій Клочко: “Щодо шкіл проблем не маємо, по садочкам певні питання вже вирішено, але на даний момент є переповнені групи. Відповідно до цього в перспективі потрібно будувати додаткові дошкільні заклади. Також в третьому мікрорайоні міста заплановано будівництво нової школи. Проєкт вже розроблений і проходить експертизу, тож цього року вже будуть починатися роботи”.  Голова Петропавлівсько-Борщагівської сільради Олексій Кодебський: “У нашому населеному пункті кількість дітей збільшується не днями, а годинами. За рахунок нових житлових комплексів. І є велика потреба у навчальних закладах. Пайова участь забудовників мізерна, за ці кошти школу або садочок побудувати неможливо. І навіть цей внесок хочуть скасувати. Усе навантаження лягає на органи місцевого самоврядування. Нещодавно ми відкрили новий ліцей, стало легше. Загалом є три школи комунальної власності. Поки працюємо в одну зміну. Плануємо реконструкцію старої школи, виготовляємо проєкт. На масиві “Чайка” хочемо збільшити до 1000 школярів. Але сільрада не може реалізувати все це самостійно. Бюджет села — це не бюджет міста. Значної допомоги із району та області не отримуємо.  За останні 5 років ми побудували 5 садочків, але черга все одно є. Хоча за нормативами на 1000 жителів має бути 30 місць у садочках. Якщо порахувати, то мали б бути і зайві ліжка. Але нам не вистачає, бо багато хто живе без реєстрації. Це при тому, що є багато приватних шкіл та садочків”.  Голова Софіївсько-Борщагівської сільради Олесь Кудрик:  “24 січня відкрили першу чергу нової школи на 600 місць, учні почнуть вчитися в одну зміну. Тепер у нас є дві комунальні і три приватні школи. Аналогічна кількість садочків. Звісно, що місць не вистачає, причина у великій кількості забудов. Усі приватні навчальні заклади створювали забудовники”.  Фото: колаж KVКиевVласть

В опубликованном 27 января проекте распоряжения Киевской горгосадминистрации (КГГА) предполагается изменить стоимость проездных билетов на общественный транспорт, а также их виды. Планируется, что распоряжение вступит в силу 1 апреля 2020 года.  Об этом KV стало известно из проекта распоряжения КГГА  “Об установлении тарифов на перевозку пассажиров и стоимости проездных билетов в городском пассажирском транспорте, работающем в обычном режиме движения” от 27 января 2020 года.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Данным документом предполагается установить установить тариф на одноразовый проезд в городском пассажирском транспорте – метрополитене, автобусе, трамвае, троллейбусе, фуникулере, который работает в обычном режиме движения, в размере 8 гривен. В случае приобретения проездного стоимость одной поездки будет дешевле:  Вид послуг Кількість поїздок Тариф на 1 поїздку, грн 1 2 3 Перевезення пасажирів: автобусом, трамваєм, тролейбусом, фунікулером, метрополітеном (у разі придбання разового квитка) 1 8,00 автобусом, трамваєм, тролейбусом, фунікулером, метрополітеном (у разі одноразового придбання поїздок шляхом поповнення транспортного ресурсу носія електронного квитка) 1–9 8,00 10–19 7,70 20–29 7,40 30–39 7,10 40–49 6,80 50 6,50 Стоимость одноразового проезда на городской электричке составит 8 гривен, а при покупке проездного ее стоимость будет следующей: Вид послуг Кількість поїздок Вартість 1 поїздки, грн Перевезення пасажирів: міською електричкою (у разі придбання разового квитка) 1 8,00 міською електричкою (у разі одноразового придбання поїздок шляхом поповнення транспортного ресурсу носія електронного квитка) 1–9 8,00 10–19 7,70 20–29 7,40 30–39 7,10 40–49 6,80 50 6,50 Проездные на все виды транспорта будут выпускать с ограничением количества поездок и без их ограничения. № п/п Вид проїзних квитків Вартість проїзного квитка, грн Для фізичних та юридичних осіб Для студентів вищих навчальних закладів та учнів професійно-технічних навчальних закладів денної форми навчання Для учнів денної форми навчання на місяць на другу половину місяця на місяць на другу половину місяця на місяць на другу половину місяця 1 2 3 4 5 6 7 8 Без обмеження кількості поїздок 1 На автобус – трамвай – тролейбус – фунікулер – метрополітен 1300,00 650,00 650,00 - 325,00 162,50 1 2 3 4 5 6 7 8 – міську електричку З обмеженням кількості поїздок 2 На автобус – трамвай – тролейбус – фунікулер – метрополітен – міську електричку на 46 поїздок 290,00 145,00 145,00 - 72,50 - на 62 поїздки 390,00 195,00 195,00 - 97,50 - на 92 поїздки 575,00 287,50 287,50 - 143,75 - на 124 поїздки 770,00 385,00 385,00 - 192,50 - Также определена стоимость проездных билетов в городском пассажирском транспорте – метрополитене, автобусе, трамвае, троллейбусе, фуникулере и городской электричке, которые работают в обычном режиме движения, которые используются с момента активации. № п/п Вид проїзних квитків Вартість проїзного квитка, грн Без обмеження кількості поїздок 1 На автобус – трамвай – тролейбус – фунікулер – метрополітен – міську електричку на 24 години 100,00 на 48 годин 150,00 на 72 години 200,00 В проекте говорится, что количество поездок, которое может быть однократно приобретено на транспортный ресурс носителя электронного билета, не может превышать 50 единиц. Общее количество поездок, которое может быть пополнено на транспортный ресурс носителя электронного билета, не может превышать 100 единиц. При этом срок действия поездок по электронному билету составляет 12 месяцев с даты последней регистрации электронного билета в автоматизированной системе учета оплаты проезда в городском пассажирском транспорте Киева независимо от форм собственности. Стоимость неиспользованных поездок, которые остались на транспортном ресурсе носителя электронного билета, срок действия которых истек, не возвращается. Приобретенные до 31 марта 2020 поездки на пластиковой бесконтактной карточке действуют до 31 марта 2021 года. Отмечается, что проезд льготных категорий граждан осуществляется в соответствии с требованиями законодательства Украины. В проекте говорится, что распоряжение должно вступить в силу с 1 апреля 2020 года. Как стало известно KV из опубликованной на сайте КП "Киевпастранс" информации, в настоящее время действуют следующие тарифы на проездные в общественном транспорте Киева: №Вид проїзних квитківВартість проїзного квитка, грн.Для фізичних та юридичних осібДля студентів та учнівНа місяцьНа другу половину місяцяНа місяцьНа другу половину місяцяБез обмеження кількості поїздок1На один вид транспорту:автобус390,00195,00195,0097,50трамвай390,00195,00195,0097,50фунікулер390,00195,00195,0097,50тролейбус390,00195,00195,0097,50міська електричка390,00195,00195,0097,502На два види транспорту:трамвай – автобус570,00285,00285,00142,50тролейбус – автобус570,00285,00285,00142,50трамвай – тролейбус570,00285,00285,00142,50трамвай – міська електричка570,00285,00285,00142,50тролейбус – міська електричка570,00285,00285,00142,50автобус – міська електричка570,00285,00285,00142,50трамвай – метрополітен860,00430,00--тролейбус – метрополітен860,00430,00--автобус – метрополітен860,00430,00--міська електричка – метрополітен860,00430,00--3На три види транспорту:автобус – трамвай – тролейбус750,00375,00375,00187,50трамвай – метрополітен – міська електричка1070,00535,00--тролейбус – метрополітен – міська електричка1070,00535,00--автобус – метрополітен – міська електричка1070,00535,00--4На чотири види транспорту:автобус – трамвай – тролейбус – метрополітен1300,00650,--З обмеженням кількості поїздок метрополітеном5На два види транспорту:трамвай – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)*570,00285,00--тролейбус – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)*570,00285,00--автобус – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)*570,00285,00--міська електричка – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)*570,00285,00--трамвай – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)*670,00335,00--тролейбус – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)*670,00335,00--автобус – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)*670,00335,00--міська електричка – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)*670,00335,00--6На три види транспорту:автобус – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)* – міська електричка780,00390,00--трамвай – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)* – міська електричка780,00390,00--тролейбус – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)* – міська електричка780,00390,00--автобус – трамвай – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)*780,00390,00--автобус – тролейбус – метрополітен (46 поїздок/23 поїздки)*780,00390,00--автобус – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)* – міська електричка880,00440,00--трамвай – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)* – міська електричка880,00440,00--тролейбус – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)* – міська електричка880,00440,00--7На чотири види транспорту:автобус – трамвай – тролейбус – метрополітен (46 поїздок /23 поїздки)*1020,00510,00автобус – трамвай – тролейбус – метрополітен (62 поїздки/31 поїздка)*1020,00560,00Напомним, что с 14 июля 2018 года на проезд в киевском метро, автобусе, трамвае, троллейбусе, фуникулере и городской электричке начали действовать новые тарифы – по 8 гривен за одну поездку. Читайте: Сегодня в два раза подорожал проезд в общественном транспорте Киева Также KV сообщала, что на пленарном заседании Киевсовета 24 октября 2019 года депутаты внесли изменения в городскую целевую программу “Забота. Навстречу киевлянам” на 2019-2021 годы. В соответствии с принятым решением, планируется выпустить 330 тысяч электронных билетов для бесплатного проезда учащихся и кадетов. На это планируют потратить 31,5 млн гривен. Решение поддержали 80 депутатов. Читайте: В новом учебном году киевские школьники получат электронные ученические билеты Фото: страница КП “Киевпастранс” в Facebook КиевVласть

Обізнаність киян у питаннях надання першої допомоги поки що знаходиться не на достатньо високому рівні. Та й законодавство з цього питання недосконале. А співпраця з органами державної влади залишає бажати кращого, хоча певні напрацювання та успіхи вже є. Про це в інтерв’ю KV розповів директор громадської організації (ГО) “Мотохелп” Дмитро Буренін (на фото). “Мотохелп” (*), за словами Дмитра Буреніна, наразі нараховує близько 60 людей, але на ДТП виїзжають близько 20. “Ми не прагнемо просто набрати більше членів організації, щоб отримати членські внески, бо вважаємо, що волонтер не має платити за своє волонтерство. Навпаки, організація має забезпечити волонтерів всім необхідним”, – пояснює Дмитро Буренін таку кількість членів ГО.   Найбільше “Мотохелп” відомий як організація, котра надає допомогу постраждалим при ДТП учасникам руху, що пересувались на двох колесах – мотоциклах, велосипедах, скутерах тощо. Виїздів на такі ДТП волонтери “Мотохелпу” в рік здійснюють сотні. Крім того “Мотохелп” регулярно проводить майстер-класи з надання першої домедичної допомоги, а в цьому році розпочали роботу нового проекту KROVO, в межах якого займаються терміновим перевезенням донорської крові. Довгий час “Мотохелп” також допомагав у зоні АТО/ООС, але після останніх виборів призупинив цю діяльність. “Якщо буде загострення, ми обов’язково відновимо цю діяльність. Рахунок залишився, ми просто видалили його тимчасово з сайту. Та й в статуті ця діяльність у нас прописана. Все відновимо за добу”, – запевняє Дмитро Буренін.  Головною метою “Мотохелпу” його голова вважає інтеграцію волонтерів у систему першої медичної допомоги, прийняття відповідного законодавства та співпрацю з цього приводу з органами влади, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. В інтерв’ю KV Дмитро Буренін розповів про “закон доброго самаритянина”, співпрацю з Київським міським Центром крові та Київським обласним Центром крові, виїзди волонтерів на допомогу при ДТП та навчання громадян першій допомозі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  KV: Розкажіть про ініціативу з перевезення донорської крові. Наскільки це треба, і скільки вже було випадків, коли кров доставляли волонтери? Дмитро Буренін: Ми в 2019 році в межах цього проекту проїхали вже майже 3 тис. км. Але у нас амбітні плани на наступний рік. Насправді, це не так вже й багато, бо ми возимо і по Київській області, а тут один виїзд десь 160 км. Це, зазвичай, доставка з Білої Церкви, де завод крові, до обласної лікарні. Там пологовий будинок, там онкодиспансер, він потребує багато крові. Ще бувають виїзди з Білої Церкви до центральної районної лікарні Переяслава.  Читайте: В Белой Церкви открылся уникальный завод по производству препаратов из плазмы крови Всього в 2019 році у нас було 17 виїздів по області, ще чотири по Києву. Ці чотири виїзди були тестовими, які було дуже важливо зробити, тому що у київського Центра крові дуже правильний підхід.  Читайте: Кровь в столичные учреждения здравоохранения будут доставлять волонтеры на мотоциклах Вони порадили, які сумки треба купити, ми це зробили. Потім вони порадили, щоб сумки пройшли тестування, і ми побудували маршрут у 60 км по місту. Ми взяли відстань з запасом, проклали маршрут, щоб на ньому була і бруківка, вібрація, провели таке стрес-тестування.  Фото: Facebook Дмитра Буреніна Ми зробили тестові виїзди, але це розтягнулось у часі, бо у серпні-вересні у Центра крові були малі запаси крові, вони не могли віддавати її просто так на тестування тоді. Ми підписали договір вже на початку листопаду. За зиму ми маємо підписати договори ще з лікарнями Києва – 17 лікарня, Петра Запорожця, інші. Коли ми все це узгодимо, навесні зможемо виїзжати на ці завдання. З приводу співпраці з державою – поки що ніяк, якщо не рахувати центри крові Києва та обласний. Ми несемо матеріальну відповідальність за вантаж – якщо водій потрапить у ДТП, то “Мотохелп” буде компенсувати вартість вантажу. Але ми до цього відносимось нормально.  KV: До кого ще ви звертались з приводу співпраці? Дмитро Буренін: Ми написали три листи. До Патрульної поліції Києва, у Головний сервісний центр МВС та у Київську міськдержадміністрацію (КМДА). Ми просили дозволити використовувати тільки під час транспортування крові помаранчевий світловий маячок. Ми готові самі його купити, встановити, нам треба був тільки дозвіл на використання. Також ми просили дозволити під час транспортування крові, якщо є потреба, пересуватись по полосі громадського транспорту. І, якщо є необхідність, під час перевезення крові, проїжджати по вулиці, де не можна їхати на мотоциклі. Це Хрещатик. Там висить забороняючий знак, але його всі ігнорують. Нас не дуже це бентежить, але дає привід під час транспортування зупинити нас, і потім довго пояснювати патрульним, що ми реально поспішаємо. Хабарі ми не даємо, і тоді залишається або оформлення протоколу, або розуміння з боку поліції. KV: І які були результати ваших листів? Дмитро Буренін: У сервісного центру МВС ми попросили тільки дозвіл на мигалки, у поліції – проїзд по вулицях, де заборонено рух на мотоциклі, дозвіл на мигалки та рух по смугах громадського транспорту. Патрульна поліція відправила нас до КМДА з приводу руху Хрещатиком, а з приводу руху смугами громадського транспорту просто процитувала ПДР. З приводу помаранчевих маячків патрульна поліція Києва відправила нас до Головного сервісного центру МВС. Сервісний центр МВС відповів нам, що законодавством не передбачене використання помаранчевих маячків на наших транспортних засобах.  До КМДА ми написали більш широкий лист, і вказали, що хотіли б обговорити інтеграцію в екстрену медичну допомогу. І вони, мабуть, побачили цей момент, і відправили нас на “швидку”. А вони, ясна річ, нічим нам не могли допомогти. От і все.  KV: Основним напрямком, станом на зараз, діяльності “Мотохелпу” є виїзди на ДТП? Дмитро Буренін: Так. Завдання наших волонтерів на ДТП, в першу чергу, надання першої допомоги, якщо вони приїхали раніше, ніж швидка допомога. Крім того, надання юридичної консультації, фотофіксація, відеофіксація, пошук свідків, потім заповнення звіту в нашій внутрішній базі. Потім цей звіт ми надаємо учасникам ДТП, якщо в тому є потреба. Найскладніше в нашій діяльності – важкі постраждалі, їх було в минулому році 27. Інколи наші волонтери навіть допомагають у ролі санітарів, наприклад у 17 лікарні. Ми шукаємо родичів, дізнаємось про потребу у донорах крові, допомагаємо родичам збирати гроші на лікування. Свої реквізити для збору коштів на постраждалих ми не використовуємо принципово. І, звісно, ми перевіряємо цю інформацію. KV: До вас звертається поліція за матеріалами, звітами з ДТП? Дмитро Буренін: Ні. Ми звіт висилаємо учасникам ДТП, поліція не просить. Якби просили, надавали би і їм. У звіті є текстова частина, фото, посилання на відео. KV: А як до пойнятих до вас звертаються? Дмитро Буренін: Коли як. Інколи слідчо-оперативна група (СОГ) до нас звертається, бо нам не треба нічого пояснювати. Ми знаємо процедуру, і їм це зручно. Важливо розуміти, що пойняті – не лише ті, хто бачили сам момент ДТП, а й ті, хто можуть розповісти, як були розкидані транспортні засоби. KV: Чим займаються ті волонтери “Мотохелпу”, котрі не їздять на ДТП? Дмитро Буренін: Є оператори – це люди, котрі на зв’язку 24/7, приймають постійно дзвінки. Часто по одному ДТП люди дзвонять по 5 разів. Людина їде, побачила аварію, подзвонила. Потім наступна, потім ще одна. Є волонтери, котрі більше виїзжають на підтримку спортивно-масових змагань. Вони можуть взагалі не виїжджати на ДТП, а займатись саме цією діяльністю. Є волонтери, котрі інструктують з першої медичної допомоги. Крім того, ми відкрили новий напрямок – доставка донорської крові у лікарні, тут волонтери часто співпадають із тими, хто виїжджає на ДТП. Є ті, хто займаються саме контентом, наприклад одна дівчина робить інфографіку з ДТП. KV: Якщо порівнювати з попередніми роками, ви робите більше виїздів на ДТП? Дмитро Буренін: Наша статистика досить спірна. Вона відображає не просто кількість ДТП, а кількість ДТП, про які нас повідомляють. До нас стали частіше звертатись. Таким чином десь по 20-30% на рік фіксуємо зростання. KV: Поліція нормально сприймає вашу діяльність? Дмитро Буренін: СОГ з нами співпрацюють нормально, інші поліцейські часто нас сприймають як ЗМІ та не дуже раді бачити. З патрульною поліцією іноді все нормально, іноді не дуже. Вони не розуміють часто, що ми без дозволу постраждалих чи їх рідних нічого не публікуємо.  KV: Ви якось співпрацюєте з вашими колегами з мотобатальону патрульної поліції? Дмитро Буренін: Мені здається, що мотобатальон був. Де він тепер, краще питати в патрульної поліції. Коли він був, ми з ними спілкувались, на початку трохи допомагали, бо їм видали старі ДАЇшні мотоцикли, на яких їздили ДАЇшники мотобатальону ще при Януковичі. Ця техніка стояла в складському приміщенні декілька років, там багато чого треба було міняти. Якщо техніка стільки часу не працює, там відбуваються певні процеси. Ми консультували хлопців, яке обладнання краще обирати, але бачили, що не до всіх дослухались. Наприклад, куртки вони обрали інші, хоча ми попереджали, що у них буде задувати у поперек. Але шоломи обрали гарні. KV: А з приводу навчання до вас звертались? Дмитро Буренін: Офіційно ні, до нас не звертались. Їх навчали канадські інструктори. KV: Як вам здається, реформа поліції пройшла успішно? Дмитро Буренін: Різниця між старою та новою поліцією насправді є. Є зрада, є перемога. Щоб хто не казав, я ніколи не бачив, щоб ДАЇшник надавав першу допомогу. Патрульні це роблять – і для мене це однозначна перемога. Спілкуються вони здебільшого більш грамотно, ніж ДАЇшники. Схеми патрульні малюють вірно, все за їх протоколом. Читайте: В Киеве задержали полицейского при попытке продажи украденной с места ДТП экипировки (фото) Хоча, звісно, ми в 2015 році очікували зовсім не такі результати реформи. Та поліція, на яку ми очікували, не відбулась.  СОГ як все робили, так і роблять, до них в мене особливих претензій ніколи не було. KV: До вас звертаються не лише мотоциклісти, а також мабуть велосипедисти, скутеристи, автомобілісти? Дмитро Буренін: Автомобілісти – ні. У нас є амбітні плани розвитку діяльності, ми над ними працювали два-три роки, зокрема дуже плідно з МОЗ. Але після зміни команди МОЗ комунікації на нулі зовсім. Ми не розуміємо, з ким там взагалі можна комунікувати.  Ми працювали над інтеграцією в екстрену медичну допомогу. Тоді б ми виїжджали не лише на ДТП з двоколісними транспортними засобами, а взагалі на ті випадки, де треба перша домедична допомога. ДТП за участю автівок з постраждалими, чи зі збитим пішоходом. На виклик виїжджає швидка допомога, паралельно виклик кидається нам, і волонтери реагують. Якщо вони приїзжають раніше медиків, то підтримують постраждалого до приїзду медиків, потім допомагають їм. Затримка інформації між викликом швидкої і нас десь 10-30 хвилин. За цей час “швидка” встигає приїхати. Інша справа, що часто їм треба допомога на місці. Наприклад, приїзжає бригада, де водій, дівчина лікар та дівчина фельдшер, і постраждалий на 100 кг. І медики мають покласти його на щит, зафіксувати, і так далі. І тут їм допомога точно не завадить. Був випадок, коли на Протасовому яру збили двох дівчат. Ми тоді приїхали одночасно з першою бригадою, дуже класною. На одну бригаду двоє важких постраждалих, це не просто. Я бачив, що вони працюють за сучасними протоколами, і вони знали, що ми працюємо так само. Ми знали, що роблять вони, вони знали, що робимо ми.  Взагалі для нашої інтеграції в систему екстреної допомоги було проведено багато роботи, але трішки не встигли. Був розроблений “закон про доброго самаритянина”, але попередня Верховна Рада (ВР) не встигла його прийняти. KV: Закон вже був розроблений? Дмитро Буренін: Так, я був у складі робочої групи з його написання, там були автори від МОЗ, поліції, ДСНС. Його подали до ВР, встигли зареєструвати, але розглянутий він не був. Основна мета цього закону – позбавити кримінальної відповідальності за наслідки надання першої допомоги людину, котра діє в межах своєї компетенції. Крім того, в історію відходило поняття “домедична допомога”, залишалось тільки “перша допомога”, як у всьому світі. Вона вже поділялась на першу базову допомогу та першу кваліфіковану допомогу, англійською – advanced, просунута. Фактично це була спроба застосування західних стандартів на українське законодавство. Для надання базової медичної допомоги достатньо було б мати сертифікат BLS (Basic Life Support – елементарне підтримання життя, – KV). Вона вже є в Україні, зокрема я вже майже отримав статус інструктора, котрий може викладати це. KV: А хто сертифікує інструкторів, котрі могли б навчати цьому? Дмитро Буренін: Від кафедри медицини катастроф це Всеукраїнська рада реанімації. KV: І МОЗ це влаштовувало, вірно? Дмитро Буренін: Звісно. Але в результаті ми зараз і досі маємо старі поняття “домедичної допомоги”, а єдине чим регламентується надання першої допомоги – наказ МОЗ №398. І все. KV: А з новим складом МОЗ ви пробували комунікувати? Дмитро Буренін: Так, я приходив на зустріч МОЗ з громадськістю, тоді ще Раімов (Дмитро Раімов був радником з комунікацій очільниці МОЗ Зоряни Скалецької, – KV) відповідав на запитання так, що конкретики на зустрічі був абсолютний нуль. Я задав два питання. На перше – яка буде доля “закону доброго самаритянина”, мені дали відповідь, що законопроекти, подані за минулої ВР, треба подавати заново. Друге питання – які будуть кроки по інтеграції волонтерів в систему першої допомоги. Відповідь – ініціатива цікава, будемо продовжувати. Я знаю, скільки хороших спеціалістів з МОЗ звільнились, і навіть не уявляю, до кого підходити з цими питаннями тепер. “Закон про доброго самаритянина” дуже допоміг би військовим волонтерам. Їх це по суті легалізувало б на фронті, і давало б змогу працювати згідно протоколу з тактичної медицини ТССС (Tactical Сombat Сasualty Сare – Надання допомоги пораненим в умовах бойових дій, – KV). Зараз лише наказ МОЗ №398 регулює, як можуть надавати першу допомогу люди без медичної освіти. Це, насправді, не поганий документ, ним можна користуватись. Але він базовий, і багато чого згідно цього наказу не можна робити без медичної освіти – наприклад, допомагати при пневмотораксі, навіть якщо в людини є сертифікат по ТССС. KV: Вся ваша діяльність, вочевидь, потребує не лише багато часу, але й грошей. Звідки “Мотохелп” бере гроші на свою роботу? Дмитро Буренін: Членські внески в “Мотохелпі” невеликі – 100 гривень. Але ми не дуже слідкуємо за тим, як люди їх сплачують, це скоріш формальність. Ми робимо розсилку на початку року, щоб люди сплатили внески, і все.  Також є пожертви, є спонсори. Наприклад, в 2019 році мережа заправок “КЛО” виділила нам 1000 літрів пального (в 2018 році – 800 літрів). Це пальне ми вичерпали на кінець липня – початок серпня. Амуніцію та оснащення ми закуповуємо для волонтерів – це ножиці, бинти, аптечки, їх складові, а також робочий одяг – футболки та інколи реглани. Крім того, ми закупили в 2019 році автоматичний зовнішній дефібрилятор (АЗД), і сподіваємось, що в 2020 році спонсор купить нам ще один.  KV: А ви вже використовували дефібрилятор? Дмитро Буренін: Поки що ні. Для нас одне використання АЗД буде коштувати 5 тис. гривень, саме стільки коштують одноразові електроди. В нашій роботі скоріш за все дефібрилятор ми будемо використовувати на якихось змаганнях, там де є великі кардіонавантаження. Поки ми не інтегровані у систему першої допомоги, ми не будемо часто приїжджати на такі ситуації, де він потрібен. KV: “Мотохелп” виступав як один з промоутерів проекту Громадського бюджету “Реаніметро”. Наскільки просто звичайній людині надати першу допомогу з АЗД? Дмитро Буренін: Для цього сертифікати взагалі не потрібні. Наявність водійського посвідчення, наприклад, вже є таким сертифікатом. Інша справа, що водієві казали на тих курсах про медичну допомогу.  Автоматичний зовнішній дефібрилятор (АЗД), саме автоматичний, підкреслюю, цілком доступний для використання звичайною людиною. Читайте: КП “Киевский метрополитен” поддержало петицию об установке дефибрилляторов на станциях метро Коли відкриваєш коробку, він говорить українською, щоб викликали “103”, переконались, що пациент не дихає, надає детальну інструкцію, що і як робити. Потім АЗД починає зчитувати ритм. Якщо серце працює, як треба, чи зупинилось взагалі, він просто не дасть розряд, і попередить, що розряд не рекомендований. Спрацює він лише тоді, коли це доцільне. АЗД висять в усіх громадських місцях світу, бо вони розраховані на використання простими людьми без медичної освіти. АЗД на вулиці у Гонконзі, фото: Facebook Дмитра Буреніна Часто вони під сигналізацією, тому вкрасти його так просто не вийде. Інколи АЗД під кодовим замком, і є номер телефону, куди слід дзвонити у разі потреби. “Реаніметро” – дуже крутий проект. І “Мотохелп” виступав на його підтримку – допомагали проводити майстер-класи, збирали підписи. KV: Розкажіть про ваші майстер-класи з надання першої допомоги.  Дмитро Буренін: В 2019 році ми провели 44 таких тренінги. Серед них є як платні, так і безкоштовні. В середньому в групі 20 людей. Є курси для комерційного сектору, гроші від них йдуть на розвиток організації, згідно статуту. Ми проводили тренінги для великих компаній, таких як Lenovo, інші ІТ-компанії. Навіть проводили навчання для персоналу на марафоні. Ми не виходимо якось агресивно на ринок із цими курсами, бо ціни в нас невисокі, близько 300 гривень за одного курсанта. Для громадськості ми проводимо навчання безкоштовно, лише приймаємо пожертви від слухачів, хто скільки вважає за потрібне. Зазвичай таке навчання ми проводимо тоді, коли є вікно, вільне від комерційних тренінгів. Навчання ми проводимо повноцінне, на 6-7 годин, розповідаємо про різні аспекти надання першої допомоги.  Курси з надання першої допомоги, фото: facebook ГО “Мотохелп” Інколи бувають проблеми з кількістю відвідувачів. На тренінги для громадськості ми набираємо до 30 людей, бо зазвичай тоді приходить десь 20. Але буває, що приходять всі, хто зареєструвався, і тоді перебор, складно вести заняття.  KV: На вашу думку, запроваджене в Україні обмеження швидкості до 50 км/годину у населених пунктах додало безпечності руху? Дмитро Буренін: Я вважаю, що це необхідно робити, хоча таке рішення і непопулярне. Але до того треба підходити з розумом, аналізувати здатність траси, і робити обмеження гнучко. Я на автівці по Києву зазвичай не їду 50 км/год, скоріш 30 або навіть 20 км/год. В Європі ми ж їздимо з такою швидкістю, і там майже немає аварій. Читайте: Киевсовет увеличил максимальную разрешенную скорость на ряде столичных дорог (список улиц) Інша проблема – в нас відсутня інфраструктура. В чому проблема намалювати розмітку світловідбиваючою, та ще й такою, щоб її дощ не змивав? Відбійники то окрема тема. Якщо мотоцикліст потрапив під відбійник, то буде м’ясорубка. Їх треба робити безпечними, а не такими, як у нас. Чи поворот на Гагаріна – там просто вбили частокіл з дерев’яних палок. Його вже частично знесли, але навіщо це зробили, невідомо.  Читайте: На дорожную разметку в столичном бюджете предусмотрено средств в 10 раз меньше необходимого У нас не думають про розв’язки. Наприклад, перехрестя проспекту Науки та Столічного шосе – чому там не зробили заїздів на шляхопровід? Чи Дарницький міст – де заїзди на нього на лівому березі? Читайте: Киевсовет напомнит Кабмину про недостроенный Дарницкий мост Велосипедної інфраструктури також нема. Читайте: Столичная власть решила урезать финансирование строительства 5 веломаршрутов в Киеве KV: Ви якось співпрацюєте з Асоціацією велосипедистів Києва? Дмитро Буренін: Так, у нас партнерські відносини, і я підтримую їх. Бо європейська практика ставок на велосипеди не лише для здорового життя, а й для розвантаження доріг. Читайте: За год на дорогах Киева насчитали на треть меньше велосипедистов Побудувати велосипедну інфраструктуру непросто, але воно того вартує. Бо в тому ж Амстердамі, якби всі  їздили на авто, місто стояло би. Розв’язки ті ж для велосипедів взагалі не пристосовані у нас. Читайте: Столичная госадминистрация провалила решение Киевсовета по установке велостоек в Киеве KV: Відоме резонансне ДТП, коли на бульв. Перова збили Дениса Худова. Чим та історія закінчилась? Дмитро Буренін: Він зупинився на червоне світло, і в нього ззаду врізалась автівка з низькою посадкою. Його занесло під авто, і шолом зачепився за бампер. Водій авто поїхав, і протягнув Дениса 800-900 метрів. З-під авто летіли іскри від екіпіровки Дениса. Він отримав опіки від дороги і від автомобиля.  На Дениса здали більше 100 літрів донорської крові, навіть більше 120. Йшла постійна інтоксикація через величезну кількість опіків. Лікування тривало довго. Потім водія авто знайшли, затримали і відправили під суд.  Денис Худов вилікувався і знову почав їздити на мотоциклі. Він боєць, не зламався.  KV: Чи знаєте ви, як триває розслідування вбивства байкера на Харківському шосе? Дмитро Буренін: Там взагалі сюр. Підозрюваний – відомий спортсмен з сумо, має певні досягнення. Він проходив обстеження з приводу психіатрії, наша судова система дозволяє йому це. Його ловили у кінотеатрі, хоча він мав сидіти у лікарні, і за це нікого не посадили. Процес іде, крапка не поставлена.  Читайте: Убийство байкера на Харьковском шоссе в Киеве: подозреваемый отправлен под стражу Ми намагаємось висвітлювати процес інформаційно, але на судових процесах були дуже давно. В цьому році дуже високе навантаження, ми просто всюди не встигаємо. KV: Які плани у “Мотохелпу” на наступний сезон?  Дмитро Буренін: Наш головний пріоритет – інтеграція у систему екстреної медичної допомоги. Якщо це відбудеться, ми розширятись не плануємо, бо часу не буде. У нас і так було 700 з гаком реагувань на ДТП, плюс більше 40 тренінгів, плюс 40 підтримок змагань, перевезення крові. Якщо вийде налагодити співпрацю зі “швидкою”, це буде нашим піком, і ми будемо вже вдосконалювати те, що є. Зараз, якщо йдуть масові заходи, мітинги, ми приєднуємось до Червоного Хреста України, до їх загонів швидкого реагування, як ще один загін. Географічно ми не плануємо розширюватись, бо давно відмовились від того. Колись пробували відкривати філії, і років 7 тому побачили, що це дуже великі адміністративні трудозатрати. KV: Аналогічні організації в інших містах існують?  Дмитро Буренін: Звісно. Ми відкриті до співпраці, завжди готові допомогти. Ми показуємо, як у нас організовані процеси, фінанси, проводимо тренінги, взагалі ділимось досвідом. Чудова служба є в Одесі, є мотодопомога у Львові, вони теж круті, гарно розвиваються.  В 2019 році передавали досвід організації у Дніпрі, навіть зустрічались з Дніпровським Центром крові. Завдяки співпраці і валідації, котру ми проводили з київським Центром крові, ми тепер можемо іншим центрам крові показувати документи, що перевезення крові на мотоциклах це нормально. Думаю, у 2020 році в Дніпрі також стартує проект з перевезення крові волонтерами. * Громадська організація “Мотохелп” (код ЄДРПОУ: 39127681) Фото надані Дмитром БуренінимКиевVласть

Поправки лише трьох народних депутатів від “Слуги народу” до другого читання законопроекту №2178-10, який Верховна Рада (ВР) могла прийняти вже 14 січня, були прийняті на засіданні комітету ВР з питань аграрної та земельної політики, а саме – Марини Нікітіної, Павла Халімона та Артема Чорноморова. У порівняльній таблиці, що на сайті ВР, нескладно побачити, що комітет з питань аграрної та земельної політики розглянув 28 грудня 2019 року начебто 4018 пропозицій і поправок, хоча ще 16 грудня комітет розглядав 2385 поправок. 2385 поправок – результат скорочення початкової кількості пропозицій і поправок, яких було більше 4000.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У світлі меморандуму щодо розгляду законопроекту передбачено 2 хвилини на 1 пропозицію чи поправку. Тому, розуміючи, що розгляд 2385 поправок забере забагато часу, керівнитво комітету вирішило повернути всю кількість поправок у первинний стан 4018 поправок, але розглянути тільки 9 з них і тільки їх врахувати – поправки від Халімона, Чорноморова і Нікітіної, цієї атакуючої президентської трійки. Бо законопроект №2178-10 де-факто – це законопроект від президента Володимира Зеленського. В той же час, важливо пам`ятати, що у голови аграрного комітету ВР є ще свій законопроект №2194 – козир в рукаві. Отже, дев’ять поправок розглянуто і враховано: 1, 4, 2590, 2689, 2885, 3382, 3525, 3686, 3937. Поправка за №1 – це поправка в назві законопроекту. Замінили “щодо обігу земель” на “щодо умов обігу земель”. Тут можемо довго думати: ми про обіг чи умови обігу; ми про бігуна чи про стадіон; ми про бігуна чи про чемпіонати з бігу? А головним є те, що земля – це нерухомість, яка нерухоміша за найбільші будівлі. То ж, земля апріорі не може бути “товаром в обігу”. Можливо говорити тільки про обіг прав на землю, при цьому не піддаючи сумніву, що земля – не товар і ринку землі не може бути. Поправка №4 – це суть розпродажу української землі, яку чомусь назвали земельною реформою. Вона стосується Земельного кодексу, визначає, хто може купувати українську землю, в якій кількості концентрувати і навіть передбачає конфіскацію землі. Поправка №4 у тому вигляді, у якому вона прийнята аграрним комітетом, не подавалася для розгляду до комітету на умовах та в строки, визначені законодавством, і в тому складі депутатів, який відображений в порівняльній таблиці. Ця поправка формувалась в комітеті під президента, отримавши позначку “враховано редакційно”. Головна стаття Земельного кодексу, до якої вносяться зміни проектом закону №2178-10 і відносно якої врахована поправка №4- це ст. 130, яка буде виглядати тепер так: “Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.  Набувачами прав  власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути:  а) громадяни України;  б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава та/або територіальні громади;  в) територіальні громади;  г) держава.  д) Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками та кредитними установами в порядку звернення стягнення на них як предмет застави (такі земельні ділянки мають бути відчужені банками та кредитними установами на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності)”.  Згідно до поправки №4, іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім банків та кредитних установ), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Але така заборона тільки до дня схвалення на референдумі рішення про надання права іноземцям набувати прав власності на землю – фактично ніколи або при умові існування України як території, а не української держави в інтересах українців. Логічно-декоративний перелік осіб, яким не може дістатися українська земля за будь-яких обставин, надає поправка №4. Тут і агресори, окупанти, терористи, невідомі бенефіціари, ті, хто під українськими санкціями і під контролем FATF.  За врахованою поправкою №4 до ст. 130 Земельного кодексу визначено, що оптимальною за довідником “Стеля” кількістю землі в “одних руках”, чи юридичних, чи фізичних,  яку декларував і президент, є 10 тис. гектарів.  Іноземцям залишається можливість бути власниками землі через юридичні особи. Заборона на кінцевого бенефіціара-іноземця дієва, тільки якщо іноземець володіє в юридичній особі часткою більше 25%, а всіх, хто з меншою долею, гостинно просимо у власники української землі.  Іноземці напряму або співпрацюючи з іноземними банками в Україні, можуть кредитувати українську юридичну компанію з учасниками громадянами України або фізичних осіб громадян України для абсолютно легальної купівлі землі в інтересах іноземців, а потім, як кредитори, управляти і українськими особами, і купленою в такий спосіб землею. Та і самі банки в Україні, які спроможні кредитувати, майже всі іноземні чи під іноземним контролем, мають право, згідно до нових поправок, бути набувачами землі без обмеження і можуть концентрувати землю розорених землевласників через стягнення заставної землі. Отже, ніякого захисту від іноземців не існує. Цікавим є те, що за запропонованими поправками до ст. 130 Земельного кодексу не допускається набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відплатними договорами у разі відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право. Тобто або даруватимуть землю – і це безоплатне набуття земельних ділянок (читаємо “кеш”). Або банківське кредитування, яке можливе іноземними банками, або, фактично, через рефінансування НБУ.  По суті, землю скуповувати зможуть тільки обрані громадяни держави. До поправки №4 попали пропозиції про зміни ст. 143 та 145 Земельного кодексу, мова про які не йшла в проекті закону №2178-10, і є вимушеною, у зв’язку з запропонованими обмеженнями до ст. 130 Земельного кодексу. Суть змін полягає в тому, що земельні ділянки будуть конфісковані у разі, коли особа, яка відповідно до законодавства зобов’язані відчужити земельні ділянки, не зробила це у визначений законом строк. Раніше змінами передбачалося примусове припинення права на земельні ділянки, а не конфіскація. Конфісковані ділянки будуть продаватися на торгах, а отримані гроші будуть виплачуватися колишньому власнику за вирахуванням витрат, пов’язаних з її продажем. Розуміючи абсолютну спроможність доступу іноземців до української землі, поправками було скасовано п. 14 перехідних положень Земельного кодексу, який надавав можливість українським юридичним особам за участю іноземців набувати у власність земельні ділянки, у разі користування такою юридичною особою земельними ділянками на правах оренди чи емфітевзису і існування юридичної особи не менше трьох років. Інші поправки несуть технічний характер, окрім “веселої” поправки №3937 стосовно перехідних положень до проекту закону №2178-10. Цією поправкою передбачено, що Кабінет міністрів у тримісячний строк з дня опублікування закону №2178-10 повинен розробити та подати до ВР законопроект про внесення змін до  Бюджетного кодексу щодо створення у складі спеціальних фондів державного та місцевих бюджетів Фонду розвитку сільських територій, кошти з якого формуються, у тому числі, за рахунок частини коштів від продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності і спрямовуються на видатки розвитку інфраструктури, енергозбереження, освіти та медицини у сільській місцевості та реалізацію державних програм розвитку малих та середніх сільськогосподарських товаровиробників. Погодьтесь, нелогічно продати державні і комунальні землі і побудувати інфраструктуру. Схоже на те, як продати землю, щоб купити техніку для роботи на землі.  Також у тримісячний строк Кабмін повинен розробити та затвердити порядок здійснення фінансової підтримки громадян і юридичних осіб (у тому числі фермерських господарств) для придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Якщо передбачається фінансова підтримка одних громадян задля купівлі землі у інших громадян, то для чого городити весь цей город? Давайте приймемо національно-орієнтоване законодавство з земельних відносин, в якому передбачено перехід прав власності від одних громадян України до інших  громадян України і тільки – від неефективних власників до ефективних власників землі.  Проаналізувавши законопроект №2178-10 до другого читання, можна зробити висновок: відсутність закладеної стратегії розвитку аграрної галузі, відновлення та зростання економіки країни, відсутність національних пріоритетів, порушення і підміна норм Конституції, що проявляється в прагненні монополізації українських земель через контрольовану їх концентрацію певними особами. На підтвердження такого висновку свідчить закладання неринкових механізмів формування ціни на землю через обмеження доступу широкого кола осіб в якості набувачів землі – без доступу іноземців і без доступу, через фінансові та правові обмеження, громадян України. Такий законопроект явно не може влаштовувати легальних іноземних партнерів і не влаштовує більшість українців, а влаштовує все те ж вузьке коло осіб, яке на колінах писало цей закон. Тепер у них задача шукати гроші для купівлю землі і не розірватися в шпагаті такого закону у разі його прийняття.  Крім того, прийняття цього закону можна піддати сумніву з ряду причин: Порушено меморандум щодо умов розгляду поправок до нього. Він не задовольняє представників у ВРі від так званих іноземних партнерів, які входять до фракції “Слуга народу”. Він не задовольняє МВФ і Світовий банк – цей закон для них просто назва. Він не задовольняє і виключену з фракції “Слуги” за активну протидію розпродажу держави Ганну Скороход та її друзів, чисельність яких, ймовірно, зростає. Він не задовольняє мажоритарників  від “Слуги народу”, які декларували набагато менші граничні обсяги землі “в одні руки” на прес-конференціях. Мова про Олександра Дубінського і друзів, які підтримали проект закону №2178-10 в першому читанні. Зазначу, що Дубінський та його друзі – це від 25 до 40 нардепів. Він не задовольняє багатьох інших мажоритарників  від “Слуги народу”, ряди яких мали б поповнитися з огляду на те, хто і як лобіює просування закону і з якими порушеннями. Навряд чи будуть компенсовані втрати голосувальників від “Слуги народу” за рахунок “Батьківщини”, “Голосу, “Європейської солідарності” чи “Опозиційної платформи – За життя”. Голосування “грального закону” показало, що принтер може давати збій, бо злі на цей закон парламентарі можуть бути знову відсутні чи утриматися. Біля Ради зберуться противники закону – і це теж фактор. Читайте: Стратегія 2020: продай землю – програй гроші Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

Так званий мораторій не продлили. Але у Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомили, що навіть попри те, що депутати не проголосували продовження мораторію на продаж землі, він діятиме з 1 січня 2020 року. Якийсь “совок” у виконанні “Слуг”: Ленін помер, але він живіше всіх живих. Повна нісенітниця – мораторій не продовжуємо, але він продовжується. Відповідно до ч. 15 розділу Х (перехідні положення) Земельного кодексу, “до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається”. Закон повинен бути законом, а не здогадками якогось таємного послання. Закон повинен визначати чітко норми права, унеможливлюючи подвійне чи неоднозначне тлумачення положень нормативного акту. Втім, що мається на увазі під поняттям “закон про обіг землі” – незрозуміло. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   По-перше, поняття “обіг землі” є ірраціональним. Економічно, фізично і навіть віртуально неможливе існування такого терміну. Земля, як засіб виробництва, є не обіговим активом. Земля та землі, як дещо фізичне, не має обігу відносно людей. Але Земля обертається навколо своєї вісі, Земля обертається навколо Сонця – і ми разом з нею. Можливо, мова йде про якесь міжгалактичне законодавство? На сьогодні земельні відносини регулюються Цивільним і Земельним кодексами, законом “Про оренду землі” та іншими підзаконними нормативними актами. Фактично, якщо упустити неграмотність законотворців, то саме таке законодавство і є тим, що визначається як “закон про обіг землі”. На користь такого ствердження і прийняття в першому читанні двох зрадницьких законопроектів щодо регулювання земельних відносин, які вже пройшли перше читання й готуються до другого: №2178-10 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” (прийнятий 13 листопада 2019 року); №2194 “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” (прийнятий 14 листопада 2019 року). Обидва законопроекти належать “Слугам народу”. Вони нібито є альтернативними друг другу. І можуть діяти як разом, так і підмінюючи один одного в розпродажу української землі. Читайте: Земельні поправки Головіна до законопроекту №2178-10: земля українцям Кріпаки 21 сторіччя – земельний жах законопроекту №2194. Поправки Головіна Але, як бачимо, це не закони про обіг землі чи земель. Це закони про внесення законодавчих змін до тих же Цивільного і Земельного кодексів та закону “Про оренду землі”. Таким чином, відкладальна умова зняття так званого мораторію на продаж земель, яка визначена в ч. 15 розділу Х (перехідні положення) земельного кодексу у вигляді ірраціонального поняття “.. до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення...”, вже виконана. Часове обмеження ч.15 “… але не раніше 1 січня 2020 року...” не змінено. Це означає, що з 2 січня 2020 року землі можна набувати і відчужувати будь-кому і будь-як. Безумовно, якщо мова в ч. 15 розділу Х (перехідні положення) Земельного кодексу, все ж таки, не йде про галактичне законодавство з обігу Землі та інших планет. Можна передбачати, що з 2 січня 2020 року мільйони гектарів віджатої орендарями у селян землі почнуть переписувати на орендарів чи афільованих з ними фізичних і юридичних осіб. Всі договори довгострокової оренди і емфітевзису підписувалися власниками землі з усвідомленням того, що земля фактично продана ними і за цю продаж отримано гроші в повному обсязі. Тому супроводжувалися угодами (комплектом договорів, довіреностей), які передбачають можливості оформлення права власності на землю, що є в користуванні, на потрібних осіб після припинення дії заборони. Ці мільйони гектарів, які під довготривалою орендою і емфітевзисом, і почнуть переходити орендарям, а “ручні” нотаріуси та реєстратори будуть робити відчуження-набуття з задоволенням. Тим більш, хто на них подасть до суду? Чи Мінюст поставить заборону на такі операції в реєстрах і як надовго? Така ситуація вигідна орендарям, латифундистам, керівництву аграрного комітету Верховної Ради та “слугам народу” – членам цього комітету, які були і є орендарями. Але ця ситуація не є вигідною для президента Володимира Зеленського. Така ситуація породжує потребу замислитися у розробці декларативного законодавства про націоналізацію, важливою частиною якого має стати визначення нелегітимності прийнятих не в інтересах українців законів та наслідків їх виконання та застосування. Тобто, вся скуплена і сконцентрована земля має бути націоналізована чи повернута її власникам, у відповідності до ст. 14 Конституції. Отже, закон про продовження т. зв. “мораторію на продаж земель” необхідний щоб уникнути колапсу. Але не як системний, а як тимчасовий запобіжник до прийняття законодавства з становлення та розвитку національно-орієнтованих прогресивних земельних відносин. А непотріб, який закладений в законопроектах №2178-10  та №2194 повинен залишитися тільки в проектах невдалої зради України. Чекаємо національно-орієнтованого законодавства з ефективних земельних відносин. Ефективна земля – народу України! Читайте: Як ошукали нардепів та зрадили власників землі Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

Друзі, до Вашої уваги попередній правовий аналіз миловановського ліберал- замінника Трудового Кодексу... Статті з урядового проекту і їх правовий аналіз. Урядовий законопроєкт Правовий аналіз Стаття 7. Заборона примусової праці 2. Не вважається примусовою працею: 1) військова або альтернативна (невійськова) служба, якщо робота має суто військовий чи службовий характер; 2) робота, яка виконується особою за вироком чи рішенням суду; 3) робота, що виконується відповідно до законів України „Про правовий режим воєнного стану” та „Про правовий режим надзвичайного стану”. Стаття 7 проекту дає можливість більш широкого застосування примусової праці. Стаття 2 Конвенції МОП №29 “Про примусову чи обов'язкову працю”: 1. В розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов'язкова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. 2. Проте термін примусова чи обов'язкова праця в розумінні цієї Конвенції не включає в себе: а) будь-яку роботу чи службу, що її вимагають на підставі законів про обов'язкову військову службу і застосовують для робіт суто воєнного характеру; б) будь-яку роботу чи службу, що є частиною звичайних громадянських обов'язків громадян повністю самоврядної країни; в) будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи внаслідок вироку, винесеного рішенням судового органу, при умові, що ця робота чи служба виконуватиметься під наглядом і контролем державних властей і що зазначена особа не буде віддана або передана в розпорядження приватних осіб, компаній чи товариств;Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Стаття 9. Облік трудової діяльності працівників 1. Облік трудової діяльності працівників здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхуванням у порядку визначеному законодавством. Облік трудової діяльності працівників буде здійснюватись виключно в електронній формі В чинному КЗпП Стаття 48. Трудові книжки Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Ризик втрати даних і як наслідок – трудового стажу Стаття 10. Представники працівників 1. Представниками працівників є первинна профспілкова організація (організації), а у разі її відсутності – вільно обраний представник (представники) працівників. Представники працівників здійснюють свою діяльність із захисту трудових, соціальних та економічних права та інтересів працівників у встановленому законом порядку. Роботодавець сприяє законній діяльності представників працівників. Замість профспілок – “представники працівників” та “первинна профспілкова організація” без визначеного правового статусу (Закон “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” втрачає чинність) В чинному КЗпП Стаття 243. Право громадян на об'єднання у професійні спілки Відповідно до Конституції України та Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок. Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян. Стаття 12. Трудові відносини 1. Трудові відносини – це відносини між працівником і роботодавцем, що передбачають виконання за дорученням, під керівництвом і контролем роботодавця особисто працівником за винагороду визначеної роботодавцем роботи. 2. Сторонами трудових відносин є працівник і роботодавець. 3. Працівник – це фізична особа, яка виконує оплачувану роботу або надає оплачувані послуги на користь (в інтересах) іншої особи (роботодавця). 4. Роботодавець – це належна до юрисдикції України юридична чи фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, а також зареєстроване в Україні представництво іноземної юридичної особи, належна до юрисдикції іноземної держави юридична чи фізична особа або група таких осіб, яка (які) використовує найману працю. Роботодавець може уповноважити представників (представника) бути стороною трудових відносин. Легалізація використання праці на території України іноземними юридичними і фізичними особами без реєстрації представництва або по довіреності В КЗпП відповідні норми відсутні Працівник буде позбавлений можливості захищати свої права так як відповідач не знаходиться на території України. Стаття 18. Строковий трудовий договір 1. Строковий трудовий договір може укладатися на визначений строк або на час виконання певної роботи, але не більше ніж на 5 років. 2. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законом, колективним договором. 3. Строковий трудовий договір укладається: 14) за згодою сторін трудового договору. В КЗпП відповідні норми відсутні. Роботодавець отримує право наймати працівників виключно на умовах строкових трудових договорів Порушення Конвенції МОП №158 (ч.3 ст.2 та ст.4) Стаття 27. Випробування при прийнятті на роботу 1. З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, при прийнятті на роботу допускається погодження роботодавцем і працівником умови про випробування. Така умова вважається погодженою, якщо домовленість про неї зафіксована у трудовому договорі. У разі недосягнення домовленості про встановлення випробування роботодавець має право відмовити працівнику у прийнятті на роботу. 2. Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством, не може перевищувати трьох місяців. До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини. 3. У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника виконуваній роботі або займаній посаді роботодавець має право протягом строку випробування звільнити такого працівника за статтею 40 цього Кодексу, письмово або визначеними у трудовому договорі засобами електронного зв’язку попередивши його про це за три дні, з обов’язковим зазначенням підстав невідповідності працівника. 4. Період випробування не може бути встановлений при укладенні трудового договору: 1) з особою, яка не досягла вісімнадцяти років; 2) з вагітною жінкою; 3) строком до 12 місяців; 4) з особою з інвалідністю, направленою на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; 5) в інших випадках, передбачених законом. Перелік звільнених від випробування категорій звужено з 13 до 5 (ст. 27). Виключено матерів з дітьми до 3 років, переселенців, колишніх військовослужбовців. Відсутні заборони на звільнення жінок з дітьми віком до 3 років, а також одиноких жінок з дитиною віком до 14 років. Жінки користуватимуться захистом від звільнення лише у період використання відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами (70 днів до і 56 днів після пологів). Допускається залучення до роботи вночі й надурочно жінок з дітьми без їх згоди. Працюючі мами втратять право на додаткову оплачувану відпустку (сьогодні – 10 днів). Стаття 35. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця 1. Роботодавець має право з власної ініціативи розірвати трудовий договір з працівником. 2. Про рішення розірвати трудовий договір з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, роботодавець повинен письмово або зазначеними у трудовому договорі засобами 48електронного зв’язку повідомити працівника у строк: 1) не менше ніж 15 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить не більше 6 місяців. 2) не менше ніж 30 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад 6 місяців; 3) не менше ніж за 60 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад п’ять років; 4) не менше ніж за 90 днів – якщо сума періодів роботи працівника у цього роботодавця становить понад 10 років. 3. За домовленістю сторін строки попередження, зазначені у частині другій цієї статті можуть бути замінені грошовою компенсацією у розмірі, визначеному трудовим договором, але не менше середньоденного заробітку працівника за кожен робочий день зменшення строку такого повідомлення. 4. Роботодавець має право без згоди працівника замінити строки попередження, передбачені частиною першою цієї статті, грошовою компенсацією у суму розмірі, визначеному трудовим договором, але не менше подвійного середньоденного заробітку за кожен робочий день зменшення строку такого попередження. Порядок розрахунку середньоденного заробітку визначається Кабінетом Міністрів України. 5. У разі відмови працівника підписувати додаткову угоду, що передбачає розірвання трудового договору на цій підставі, трудовий договір розривається роботодавцем в односторонньому порядку шляхом надання працівнику в спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення інформації про розірвання трудового договору. 6. Спори, пов’язані з відсутністю згоди працівника на розірвання трудового договору за цією підставою, вирішуються в порядку встановленому для вирішення індивідуальних трудових спорів. Стаття 36. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у зв’язку з порушенням працівником умов трудового договору 1. Трудовий договір може бути розірвано з ініціативи роботодавця у зв’язку з порушенням працівником умов трудового договору понад два рази протягом 180 календарних днів. Перелік умов трудового договору, порушення яких є підставою для його припинення відповідно до цієї статті, визначається у трудовому договорі. 2. Роботодавець зобов’язаний навести фактичні дані, що підтверджують порушення працівником умов трудового договору. 3. У разі відмови працівника підписувати додаткову угоду, що передбачає розірвання трудового договору на цій підставі, трудовий договір розривається роботодавцем в односторонньому порядку шляхом надання працівнику в спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення інформації про розірвання трудового договору у зв’язку з порушенням працівником його умов з наведенням фактичних даних, що стосуються порушення працівником умов трудового договору. 4. Спори, пов’язані з відсутністю згоди працівника на розірвання трудового договору за цією підставою, вирішуються в порядку встановленому для вирішення індивідуальних трудових спорів. 5. Невідповідність працівника займаній посаді, виконуваній роботі не вважається порушенням працівником умов трудового договору. У частині 1 ст.35 визначено як підставу для звільнення бажання роботодавця. Умовою є попередження або виплата компенсації (мінімум за 15 днів). Також за винні дії можна звільнити, якщо працівник вчинить проступок вдруге за півроку (ст. 36). Стаття 52. Гарантії щодо відпочинку 1. Гарантії щодо відпочинку передбачають обов’язки з надання: 1) перерви протягом робочого дня (зміни); 2) мінімального щоденного (міжзмінного) відпочинку; 3) мінімального щотижневого безперервного відпочинку (вихідних днів); 4) права на відпочинок у святкові і неробочі дні; 5) відпусток. 2. Працівникам на умовах визначених трудовим та/або колективним договором надається перерва для відпочинку і харчування, що не включається в робочий час. У разі перевищення тривалості щоденної роботи (зміни) шести годин надання такої перерви є обов'язковим. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Умови надання такої можливості визначаються у трудовому договорі та/або колективному договорі. 3. Жінкам, які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються згідно умов оплати праці. 4. Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку не може становити менше 12 годин впродовж кожних 24 годин. 5. Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) має становити не менше 24 годин протягом кожного семиденного періоду, без урахування тривалості щоденного (міжзмінного) відпочинку. Дні щотижневого відпочинку встановлюють у трудовому договорі та/або колективному договорі. 6. Залучення працівників до роботи у їх вихідний день допускається лише у виняткових випадках, що визначаються трудовим договором та/або колективним договором. Робота у вихідний день може за згодою сторін компенсуватися наданням іншого дня відпочинку. 7. Порядок оплати за роботу у вихідні дні встановлюється трудовим договором та/або колективним договором з урахуванням гарантій, визначених статтею 71 цього Кодексу. Стаття 56. Порядок і умови надання щорічної оплачуваної відпустки 1. Порядок та умови надання щорічної відпустки, в т.ч. і її поділу на частини, визначається трудовим договором. 2. У перший рік роботи у даного роботодавця працівник набуває право на повну тривалість щорічної оплачуваної відпустки на умовах та в порядку, визначеному трудовим договором, але у будь-якому випадку не пізніше закінчення шести місяців безперервної роботи. 3. Вагітній жінці щорічна оплачувана відпустка повної тривалості надається незалежно від відпрацьованого часу в робочому році. 4. Щорічна основна оплачувана відпустки за учнівським трудовим договором, робота за яким поєднується з навчанням за дуальною формою освіти, надається одночасно з канікулярним періодом у закладі освіти. 5. Для збалансування інтересів працівників і роботодавця при плануванні графіку роботи і відпочинку, у порядку визначеному у колективному договорі, а за його відсутності – роботодавцем, може укладатись графік відпусток. 6. Якщо інше не визначено трудовим договором та/або колективним договором, одна з частин щорічної оплачуваної відпустки, яка повинна бути надана протягом робочого року, має складатись щонайменше з 14 безперервних календарних днів. 7. Святкові і неробочі дні при визначенні тривалості щорічних оплачуваних відпусток не враховуються. 8. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються. 9. Невикористана частина щорічної оплачуваної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. 10. Ненадання роботодавцем або відмова роботодавцем у наданні працівникові щорічної оплачуваної відпустки з урахуванням положень цієї статті є грубим порушенням трудового законодавства. 11. Відкликання з щорічної оплачуваної відпустки допускається лише у виняткових випадках, що передбачені у трудовому договорі та/або колективному договорі. У разі відкликання працівника з щорічної оплачуваної відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини цієї відпустки Стаття 62. Оплата відпусток 1. Витрати, пов'язані з оплатою визначених законодавством, колективними, трудовими договорами оплачуваних відпусток, здійснюються за рахунок коштів роботодавця, призначених на оплату праці, якщо інше не передбачене законодавством. 2. Оплата відпустки здійснюється до її початку. 3. Порядок визначення розміру оплати відпусток та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 81. Загальні засади матеріальної відповідальності працівників 1. Матеріальна відповідальність полягає в обов’язку відшкодування прямої дійсної майнової шкоди, заподіяної працівником роботодавцеві внаслідок порушення трудових обов’язків. 2. Пряма дійсна майнова шкода – це втрата, погіршення або зниження цінності майна роботодавця, а також витрати роботодавця на відновлення, придбання майна чи інших цінностей, що сталися внаслідок порушення працівником умов трудового договору. 3. Пряма дійсна майнова шкода вважається заподіяною діями (бездіяльністю) працівника, якщо за відсутності цих дій (бездіяльності) такої шкоди не було б заподіяно. 4. Матеріальна відповідальність працівника настає лише за наявності вини. Працівник вважається невинним, якщо під час виконання трудових обов’язків він виявив такий рівень сумлінності, який вимагався від нього відповідно до трудового договору, а також якщо він діяв за наявності обставин необхідної оборони або крайньої необхідності. 5. Працівник не може нести матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну майнову шкоду внаслідок дій, що належать до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також внаслідок невиконання роботодавцем зобов’язань щодо забезпечення необхідних умов для збереження його майна чи майнових прав працівника. 6. Для покладення на працівника матеріальної відповідальності роботодавець повинен довести наявність прямої дійсної майнової шкоди, заподіяної працівником внаслідок порушення трудових обов’язків. 7. На умовах визначених колективним договором може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність та умови її застосування. 8. За пряму дійсну майнову шкоду, заподіяну роботодавцеві, працівник несе матеріальну відповідальність у межах його середньомісячної заробітної плати. Матеріальна відповідальність працівника в розмірі, що перевищує його середньомісячну заробітну плату, допускається у випадках, передбачених цим Кодексом та законом. Якщо відповідні права договором не прописані, то їх працівник не має. Роботодавець зможе укласти угоду, щоб погіршити становище працівника (прописати там підстави відсторонення). Згідно з проектом, у договірному порядку визначається: • тривалість перерв (ч. 2 ст. 52) • умови залучення до роботи у вихідні дні (ч. 6 ст. 52) • умови відкликання з відпустки (ч. 11 ст. 56) • випадки надання відпустки без збереження заробітної плати (ч. 2 ст. 62) • запровадження колективної матеріальної відповідальності (ч. 7 ст. 81) Стаття 54. Відпустки та їх види 1. Право на відпустки мають працівники, які уклали трудовий договір з роботодавцем. 2. Тривалість відпусток розраховується в календарних днях. 3. Встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні оплачувані відпустки: 1.1) щорічна основна оплачувана відпустка (стаття 55 цього Кодексу); 1.2) щорічна додаткова оплачувана відпустка, передбачена законодавством та трудовим чи колективним договором; 2) відпустки у зв’язку з навчанням (стаття 58 цього Кодексу); 3) соціальні відпустки: 3.1) відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (стаття 59 цього Кодексу); 3.2) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 60 цього Кодексу); 3.3) відпустка працівникам, які усиновили дитину (дітей) (стаття 61 цього Кодексу); 4) відпустки без збереження заробітної плати (стаття 63 цього Кодексу). 4. Законодавством, колективним договором та/або трудовим договором можуть встановлюватись інші види оплачуваних відпусток. У ст. 54 проекту не передбачено відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, а також за особливий характер праці (ст. 76 чинного КЗпП). Стаття 71. Гарантії щодо оплати роботи у нічний час, вихідні, святкові і неробочі дні, за надурочні роботи 1. За роботу в нічний час здійснюється доплата у розмірі, визначеному трудовим договором та/або відповідним колективним договором, але не менше ніж 20 відсотків ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. 2. Оплата праці за роботу у вихідні, святкові чи неробочі дні здійснюється у підвищеному розмірі, визначеному трудовим договором та/або відповідним колективним договором. З урахуванням такого підвищення оплата праці має бути принаймні на 20 відсотків вищою від оплати праці працівника в межах встановленої у трудовому договорі норми праці. 3. При застосуванні надурочних робіт оплата праці здійснюється у підвищеному розмірі, визначеному трудовим договором та/або відповідним колективним договором. З урахуванням такого підвищення оплата праці має бути принаймні на 20 відсотків вищою від оплати праці працівника в межах встановленої у трудовому договорі норми праці. 4. Оплата у зазначених розмірах провадиться за фактично відпрацьовані години. У разі одночасного виконання кількох умов, визначених у частинах першій-третій цієї статті, оплата здійснюється з урахуванням відповідних гарантій. Доплата за роботу понаднормово, на свята й вихідні становитиме 20%, а не 100% як сьогодні (ст.71 проекту) Підстави для залучення до надурочних робіт законом не визначаються – їх буде встановлено в договірному порядку (ст. 48 проекту). Верхня межа надурочних не передбачена (сьогодні – 120 годин на рік). Стаття 87. Медіація у сфері трудових відносин 1. Медіацією у сфері трудових відносин є досудова та позасудова процедура врегулювання трудового спору шляхом переговорів сторін трудових відносин за допомогою одного або декількох медіаторів. 4. Договір укладається у кількості примірників, що дорівнює кількості учасників процедури медіації, які зберігаються по одному у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу. У договорі про проведення медіації зазначаються: 4) порядок, розмір та форма відшкодування витрат на підготовку та проведення медіації та винагорода медіатора (медіаторів); 9. У разі проведення процедури медіації незалежно від її результатів, сторони трудового спору звільняються від сплати судового збору та інших судових витрат при зверненні до суду з позовом, який стосується предмету спору. Вводиться платна процедура досудової медіації В чинному КЗпП платна процедура досудової медіації відсутня Звільнення від судового збору – тільки після звернення до медіатора Звільнення від судового збору: Закон України “Про судовий збір” Стаття 5. Пільги щодо сплати судового збору 1. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; Стаття 89. Строки звернення до місцевих судів за вирішенням трудових спорів 1. Працівник має право звернутися до місцевого суду з позовом про вирішення трудового спор, в тому числі щодо незаконного на його думку звільнення, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. 2. Працівник має право звернутися до місцевого суду з позовом про стягнення належних йому сум заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат протягом року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про таке порушення. Встановлюється позовна давність 1 рік для позовів про стягнення зарплати В чинному КЗпП: Стаття 233. Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Глава Х. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Пункт 3. З дня набрання чинності цим Кодексом визнаються такими, що втратили чинність: 1) Кодекс законів про працю України 2) Закон України “Про оплату праці” 3) Закон України “Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” 4) Закон України “Про відпустки” 5) Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” Скасовується законодавче врегулювання діяльності профспілок 1. Втрачає чинність Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” 2. Самим проєктом діяльність профспілок не врегульована Це є грубим порушенням базових принципів та Конвенцій МОП про трипартизм Закон України “Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності” не скасовується, що, таким чином, знищує баланс сторін у трудових відносинах. Трипартизм означає конструктивну взаємодію контрагентів виробничого процесу (робітників і підприємців, роботодавців) за участю держави. Історичний досвід довів, що регулювання соціально-трудових відносин за участю трьох зазначених сторін є найефективнішим. Пункт 4. Установити, що з дня набрання чинності цим Кодексом акти органів державної влади і управління Союзу РСР та Української РСР з питань трудових відносин не діють на території України. Фактично пропонується. скасувати дію більше 40 Конвенцій МОП !! Серед них – 6 з 8 основоположних (фундаментальних) Конвенцій (які є обов’язковими з точки зору міжнародних трудових стандартів). Україна є членом Міжнародної організації праці з 1954 р. Більшість діючих Конвенцій МОП були ратифіковані Україною в часи СРСР. Зокрема, це: К111 (ратиф. у 1961 р.) “Про дискримінацію в галузі праці та занять”, К100 (ратиф. у 1956 р.) “Про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності”, К29 (ратиф. у 1956 р.) “Про примусову чи обов'язкову працю”, К87 (ратиф.1956 р.) “Про свободу асоціації і захисту прав на організацію”, К98 (ратиф. 1956) “Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів”. Слід наголосити, що Конвенції МОП встановлюють мінімальні трудові, соціально-економічні гарантії, відтак дотримання та врахування положень Конвенцій є пріоритетним при здійсненні державою соціально-економічної політики. Андрей Павловский, член политсовета КГО "Батькивщина"КиевVласть

17 грудня о 16.00 у приміщенні Уваровського дому відбудуться громадські слухання, щодо розгляду нового проекту Генерального плану Ворзеля. Проаналізувавши пояснювальну записку проекту нового генерального плану, ми можемо стверджувати, що незважаючи на декларацію про орієнтацію на розвиток рекреаційно-оздоровчого потенціалу селища, новий проект як і його попередники передбачають знищення курортного потенціалу нашого селища та перетворення його в довгостроковій перспективі на селище супутник  Києва, по типу Бучі чи Ірпеня. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Ми бачимо такі основні загрози в представленому проекті: 1. Всупереч волевиявленню жителів Ворзеля (підписи більше ніж 1500 чоловік) та рішення Ворзельської селищної ради  №812-45-VI “Про оголошення природної території селища Ворзель Київської області курортом місцевого значення та деякі питання охорони та збереження рекреаційної зони смт. Ворзель” від 21.08.2015 р. генеральний план, навіть у довгостроковій перспективі до 2039 року, не передбачає створення курорту на території, що є прямим порушенням прийнятих рішень Ворзельської селищної ради, волевиявлення жителів селища та передвиборчих обіцянок Лариси Федорук. 2. Відповідно до проекту генерального плану планується збільшення жителів селища на третину – до 8500 тисяч офіційно зареєстрованих осіб. Виходячи з цього в проекті прямо зазначається, що буде збільшено навантаження на соціальну інфраструктуру, а саме – планується збільшення кількості автомобілів у 2,8 разів. Навантаження на садочки зросте більше ніж у 2 рази, на школи у 1,5 рази. Таке ж збільшення навантаження передбачено на електричні мережі, мережі водопостачання та водовідведення. Незрозуміло звідки будуть взяті кошти на розбудову інфраструктури на зростаюче населення, коли навіть наш сусід – м. Буча – не може за 5 років добудувати нову школу, більшість витрат на яку профінансовано з державного бюджету. 3. Планується подальше знищення зелених насаджень. Так в проекті генерального плану ми бачимо зменшення озеленених територій на 60 га. При цьому площа житлової забудови збільшиться в два рази, площа території відведеної під промислово-виробничі цілі збільшиться вдвічі. Зважаючи  на відсутність у селищі дієвої програми відновлення зелених насаджень ми в майбутньому можемо опинитись у селищі без зелених насаджень взагалі. 4. Після прийняття вказаного проекту генерального плану ми втрачаємо будь-яку можливість регулювання зміни призначення рекреаційних земель, що знаходяться у власності приватних осіб чи підприємств. Ми можемо спостерігати як у Бучі та Ірпені, навіть попри обмеження, які закладені в генеральних планах цих населених пунктів, ці ділянки були переведенні під житлову забудову. Так в Ірпіні було втрачено рекреаційні території колишніх піонертаборів та санаторіїв. В Бучі таким же чином були переведені у житлову забудову ділянки, які відносяться до лісів першої категорії. У вказаному генеральному плані багато тверджень та інформації не відповідає дійсності, частина протирічить чинному законодавству, є багато помилок та описок. Зважаючи на вищевикладене, ми проти прийняття проекту генерального плану у тому вигляді, який нам представили. Прийняття вказаного проекту генерального плану несе суттєві загрози для сталого розвитку нашої громади, та протирічить як діючим рішенням селищної ради, чинному законодавству, так і волі жителів селища. Закликаємо всіх прийти на громадські обговорення та висловити свою незгоду з намаганнями зруйнувати майбутнє нашого селища. Дмитро Гончарук, голова ГО “Народна Рада Ворзеля”КиевVласть

Фактично, вся земля сільськогосподарського призначення, власниками якої є селяни, колишні колгоспники та їх спадкоємці, перебуває в користуванні інших осіб згідно договорів оренди чи емфітевзису. Користувальна форма земельних відносин вигідна тільки користувачам земель – орендаторам. Вона породила аграрних олігархів від сільського масштабу до світового, залишивши мільйони українців-селян за межею бідності, а головне без доступу до належної їм землі. З кожним роком попередні законотворці все більше відмежовували селян від їхньої  землі, приймаючи закони в інтересах орендарів щоб власник землі ніколи не зміг “вислизнути” з обіймів орендаря, ставав злиднем і віддавав землю орендареві “за дешево”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Відмежування селян від власної землі продовжується і зараз. Головним законодавчими дискримінаціями прав власників землі є: - законодавче регулювання права власника землі щодо володіння та користування землею не в інтересах власника землі; - надання прямих чи опосередкованих законодавчих преференцій та преференцій обставин користувачеві землею (орендарю); - бюрократизація реалізації прав власника землі в земельних відносинах. Так, до статті 19 Закону України “Про оренду землі” Законом  № 191-VIII від 12.02.2015 було внесено зміни, якими було визначено, що строк дії договору оренди повинен бути не менше 7 років. Власники землі хочуть укладати договори на менші строки, що створює можливість існування певних ринкових відносин та, як наслідок, отримання більш ефективних умов орендних відносин від вибору більшої ціни оренди до більш якісного поводження з землею її користувачів. Зобов’язання укладати договори не менше ніж на 7 років це не тільки відсутність ринкових механізмів в земельних відносинах, а і обмеження прав громадян в інтересах, навіть не держави, а орендарів, які є бізнесменами і діють тільки заради прибутку. Такі зміни, як не дивно, “продвинули” відомі землеїди Олег Ляшко та Віктор Галасюк. Так, до статті 17 Закону України “Про оренду землі” Законом  № 191-VIII від 12.02.2015 було внесено зміни відповідно яких земля вважається переданою в користування не з моменту підписання акту прийому передачі сторонами договору (орендарем та орендодавцем), а з моменту державної реєстрації права оренди. Таким чином, умисне нехтування державною реєстрацією договорів за таких законодавчих змін дає право орендарю вважати, що він користується земельною ділянкою не з моменту її фактичного отримання у володіння і користування, а з моменту державної реєстрації права оренди. А за час поки договір оренди землі реєструвався земля не “висіла в повітрі”, а оброблялася орендарем і давала йому прибуток. Окрім Закону на сторону грошовитих орендарів став і Верховний Суд, який своїми рішеннями (зокрема Постанова ВСУ від 07.06.2017 №6-872цс17) визначає, що договір оренди землі діє з моменту державної реєстрації. Отже, власники землі потерпають від такого свавілля – вони віддавали  землю на один строк, а в підсумку отримали оренду землі на 2-3 роки більшу, ніж  передбачали. Стаття 33 Закону про “Оренду землі” несе суперечності сама в собі, має складне застосування для власників землі, зобов’язуючи їх як власників проводити активні дії щодо захисту своїх прав у вигляді повідомлення орендаря перед закінченням договору оренди землі запереченням у поновленні договору оренди землі, при відсутності повідомлення  від орендаря договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Тут, робиться “ставка”, окрім на складну процедуру припинення договору у зв’язку з закінченням строку його дії, на необізнаність чи інші обставини, які спричинили пропущення термінів для “оголошення” орендарю про те, що термін дії договору оренди закінчився. Хоча б, законодавець повинен був поставити інтереси мільйонів громадян-власників землі вище ніж інтереси бізнесу, бізнесу який повинен заохочувати власників землі до співпраці, а не отримувати привілеї через законодавство та судову корупцію, наслідком чого є закріпачення власників землі та формування їх залежності від орендарів. Законопроектом №2194 від 02.10.2019, який прийнятий 14.11.2019 року у першому читанні вносяться зміни до статті 130 Земельного Кодексу України, доповнюючи її частиною 3, яка передбачає відсутність можливості у власника землі без орендаря продавати свою землю. Саме по собі перебування землі в оренді буде знижувати ціну землі у разі бажання власника землі її продати – оренда це обтяження для покупця. І ця різниця в ціні може бути суттєвою, або взагалі робитиме не вигідним купівлю землі нікому, крім орендарю. Разом з законодавчою дискримінацією, власників земель дискримінують орендарі. Основою такої дискримінації є: - сформоване у власників землі дискримінуючим законодавством відчуття незахищеності; - низький рівень доходів, відсутність роботи та соціального захисту; - сформоване у орендарів законодавством, високим рівнем доходу та неформальною залежністю орендодавців від орендарів зверхнє ставлення до власників землі. Виходячи з фактів існування дискримінації власників землі, її формування та з метою унеможливлення подальшого розвитку дискримінації,  необхідно відновити права власників землі та сформувати можливості для реалізації зростання ефективності від володіння та користування землею у її власників. Необхідно визволяти селян-власників землі з рабства орендарів. Необхідно впроваджувати ринкові механізми в земельні відносини, необхідна лібералізація і спрощення. Необхідно слугувати народу, а не надприбуткам. Для цього потрібен не розпродаж землі під назвою “земельна реформа”, а цілеспрямовані дії на розвиток самостійного господарювання, саме яке передбачає народна земельна реформа, втіленням якої я і займаюся. В ситуації, яка зараз склалася, незаперечним важливим і ефективним кроком зі сторони законотворців мають стати законодавчі зміни в інтересах власників землі, а не в інтересах бізнесу. Суть цих змін полягає в припиненні дискримінації власників землі зі сторони орендарів, надання можливостей і преференцій власникам землі при переході до самостійного господарювання, формування умов для ефективного обміну землею, який передбачає появу у української землі ефективного власника виключно з громадян України.  Такий закон буде законом “Ефективної землі”. Читайте: як ошукали нардепів та зрадили власників землі Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи КиевVласть

Абсолютно не помітно був прийнятий проект закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Напрочуд "цікава" складається ситуація. Усю силу громадського спротиву було спрямовано на законопроєкт №2178-10: і трибуну блокували, і мертву свиню "випасали" біля парламенту. А наступного дня, абсолютно непомітно був прийнятий більш суперечливий для українців проєкт закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Ніхто і не здригнувся від перспектив кріпацтва у XXI ст.! Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проєкт закону №2194 ніде не обговорювався. На відміну від №2178-10, за нього проголосувала і фракція "Голосу", яка при обговоренні законопроєкту №2178-10 чітко озвучила, що ринок земель не на часі, а також більшість депутатів інших фракцій, які теж не голосували за проект закону №2178-10. Складається таке враження, що народні обранці взагалі не знали про що цей проєкт. Найцікавіше — далі, коли до законопроєктів почнуть вносити одні поправки для поліпшення ситуації в країні, а інші — у власних інтересах. Зважаючи, що навіть редакції до першого читання є дуже суперечливими, від лиха нас убереже тільки диво. Вважається, що проєкт закону №2178-10 є головною загрозою, і саме навколо нього було найбільше галасу. Проєкт закону №2178 було подано 25 вересня 2019 р. урядом, а законопроєкти №2194 і №2195 — депутатами з фракції "Слуга народу", в основному з аграрного комітету. І перше, що дивує: законопроєкт уряду і законопроєкт "слуг" — два конкуруючі документи різних законодавчих ініціатив начебто однієї політичної монокультури. Після заяви президента, що до 2024 р. іноземці не зможуть купувати землю, проект №2178 став неконкурентним. Під президентське "послання-2024" для іноземців швидко відреагували депутати — ініціатори проєкту закону №2194, видавши альтернативний №2178-10 від 10 жовтня 2019-го, додавши до нього обмеження іноземцям купувати сільськогосподарську землю до 2024 р., тим самим ситуацію конкуренції звели до випадкової неузгодженості. Як проєктом закону №2178-10, так і проєктом закону №2194 пропонується внести зміни до розділу X перехідних положень. Виникає запитання: навіщо так робити? Неузгодженість? Неузгодженості насправді немає, адже положення розділу Х у проєктах №2178-10 і 2194 не суперечать одне одному, і обидва законопроєкти можуть бути без конфлікту в майбутньому ухвалені. Хоч би яка з цих двох рушниць вистрелила, у ціль буде влучено. Так, відповідно до змін законопроєкту №2178-10 у частині 1 статті 130 з'являється абзац, який є нічим іншим, як повторенням частин 2 і 4 статті 81 Кодексу шляхом фактичного їх об'єднання. Мова йде про зобов'язання іноземців відчуження протягом одного року з дня набуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої у спадок. Проєктом закону №2194 вносяться зміни до статей 81 і 82, при цьому статтю 82 "обрізають" до однієї "лінивої" частини, але якої. Законопроєкт №2194 прибирає будь-які обмеження для іноземців та іноземних юридичних осіб у випадках набуття ними прав власності на землі. Хоча доцільніше було б визначити, що тільки юридичних осіб-резидентів. Обома законопроєктами вносяться зміни до статті 130 Земельного кодексу України. При цьому законопроєкт №2194 не вносить зміни до частини першої статті 130, залишаючи редакцію діючого Кодексу, яка надає право іноземцям бути учасниками юридичних осіб України і фактично бути набувачами українських земель (див. табл. 1). Зміни, які пропонується внести законопроєктом №2194 до статті 130, а саме — зміни частини другої та доповнення частиною третьою, відверто насторожують (див. табл. 2). Йдеться про заборону власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Це і є те обіцяне президентом право розпоряджатися землею та визволення від "совка"? При умові, що практично всі землі селяни були змушені передати в оренду на довгі роки, то не бачити селянам можливості ні продажу землі за європейськими цінами, ні переходу до самостійного господарювання. Закон не звільняє селян з кріпацтва, не надає їм права розпоряджатися землею, він, навпаки, посилює обмеження прав селян-власників землі, ще більше закріпачує, змушуючи їх продавати землю якомога скоріше за бодай якісь гроші своєму орендареві. Законопроєкти №2178-10 і 2194 своїми змінами та доповненнями до статті 130 Земельного кодексу надають, окрім українців, право купувати землю юридичним особам, що відкриває всі можливості, в тому числі і іноземцям, скуповувати українську землю і концентрувати її. Не важливо, хто сконцентрує землю, іноземець чи українець, — у капіталу не має національності і громадянства, як і совісті у монополій. Концентрація земель — це монополізація і головна перепона для розвитку аграрної галузі, суспільно-економічного розвитку країни. Проти концентрацій і монополій борються всі економічно і соціально розвинені країни світу. Не має бути концентрацій ні в межах громади, ні в межах держави. На підтвердження того, що законопроєкти націлені сформувати преференції великим і малим орендарям та іноземному капіталу, наведемо той факт, що проєктом №2178 пропонується до 2024 р. не обмежувати юридичних осіб України, учасниками (власниками) яких є іноземці, в праві купувати земельні ділянки, які перебувають у користуванні таких юридичних осіб "на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи — набувача права власності пройшло не менше 3 років", — це зміни до п. 14 розділу Х, другий абзац. Фактично з прийняттям цього законопроєкту, за попередніми оцінками, до 80% селян втратять землю остаточно. Відсторонення селянина від землі через неефективні орендні відносини, неусвідомлення можливості стати власником власного аграрного виробництва спричиняє бажання продати землю, отримати гроші і вирішити свої нагальні проблеми. Ситуація настільки критична, що зняття заборони на відчуження земель стане причиною її стрімкого дорозпродажу. Виходячи з цього, єдина можливість запобігти негативам від таких законодавчих змін є внесення національно-орієнтованих пропозицій і поправок до законопроектів №2178-10 і 2194. Головною ідеєю пропозицій і поправок має стати формування можливостей для відновлення розвитку аграрної галузі за участі виключно українців. Метою зняття заборони на відчуження землі повинен стати ефективний обмін прав власності на землю, коли земля від громадянина, який бажає її продати, переходить до громадянина, який хоче бути власником землі і самостійно господарювати на ній. Під самостійним господарюванням слід розуміти одноосібне (сімейне) господарювання чи господарювання через участь власника землі в господарському товаристві, в яке передається земля на правах користування. Запит на купівлю землі серед українців є. Він комплексний, сформований економічними та світоглядними, патріотичними та культурними чинниками, — цей запит позитивно впливатиме на зростання цінності української землі. Тоді як економічне формування ціни на землю, за логікою транснаціонального капіталу, латифундистів-орендарів і просто іноземців-фермерів визначатиметься безпосередньо прибутковістю землі, що означатиме відсутність зростання ціни на землю, яке так рекламують, аби лише відкрити ринок земель. Тому формування конкурентних пропозицій "від українців українцям" є раціональними, національно-орієнтованими, і саме такому обміну прав на землю потрібно віддати перевагу, а не ставити в пріоритет латифундистів-орендарів, фермерів, надаючи їм законодавчі преференції та обмежуючи в правах селян-власників землі та безземельних українців. Саме за таким ціннісним принципом сформувалися захмарні для нашої уяви ціни на землі в тих же Нідерландах чи Данії, де земля може належати тільки громадянам країни. Формування національно-орієнтованої аграрної політики через механізми державного управління сприятиме зростанню прибутку від землі, що матиме вплив на збільшення цінності землі та приведе до падіння схильності продавати землю у нинішніх її власників, а ефективний обмін землею зводитиметься до переходу землі у власність по родинних зв'язках, від старшого покоління до молодшого, яке більш активне в бажаннях до самостійного обробітку власної землі. Крім норм щодо права розпоряджатися землею, мають бути визначені норми до набуття землі, які унеможливлювали би будь-яку її концентрацію, забезпечували б усуспільнення прибутку від землі, що відповідало б сучасним світовим тенденціям економічно розвинених країн із соціально-орієнтованою економікою. Тому правило просте: громадянин України має право набувати одну земельну ділянку з обмеженням по площі, яке відповідає максимально сформованому розміру земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Це відповідає конституційним засадам з прав і свобод громадян. Такий самий принцип був застосований при розпаюванні колективних сільськогосподарських підприємств — вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних паїв усіх членів підприємства були рівними. Запропоновані поправки і зміни сприятимуть розвитку самостійного аграрного виробництва, а саме — переходу від користувальної моделі (оренда землі, емфітевзис) до самостійного обробітку землі її власниками. Консолідація земель через об'єднання українців-власників землі — найбільш короткий та надефективний шлях для відновлення й розвитку сільського господарства. Організаційною формою такої консолідації мають стати товариства власників землі. Влада, у свою чергу, повинна сприяти формуванню та розвитку самостійного господарювання, а результати цього сприяння визначатимуть спроможність влади. Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиИсточник публикации: Зеркало неделиКиевVласть

Законопроектом № 2458 від 15.11.2019 окрім несанкціонованого, тобто без згоди його власника, доступу до житла для обмеження (припинення) надання комунальної послуг, що вже викликало значний резонанс, і не підтримано парламентськими юристами в їхньому висновку, пропонується ще й таке — СПИСАННЯ багатоквартирних будинків, у яких розташовані квартири та нежитлові приміщення приватної та інших форм власності, з БАЛАНСУ міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ, організацій, а також господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, які знаходяться у них на балансі (обліку) як об’єкти державної або комунальної власності. Іншими словами, все скидається на плечі людей за принципом: на тобі небоже, що мені не гоже. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Спишуть. А кому передадуть? У столиці на початок року ОСББ створені лише в 11,6% будинків. Не тому, що люди скрізь не хотіли. Осббізація гучно провалилася загалом у державі. Через тотальну недовіру до влади, технічний стан будинків, не вирішення питання капітальних ремонтів, відсутність ринку управителів та мережі доступних сервісних ремонтних та обслуговуючих організацій житлового фонду. А в деяких випадках ОСББ й взагалі неможливо створити. Наприклад. Наш будинок належить до ЖЕКу. А бойлер, через який нам подається тепло й гаряча вода, і без відкриття там засувки ми їх не отримаємо, чи тиску, якщо не увімкнуть насос, не вистачить для верхніх поверхів, з-за чого нерідко доводиться сваритися, відноситься до іншого будинку, що на балансі Укржитлосервісу. Так по-дурному було спроектовано ще у 80-ті. І з цим нічого не поробиш. Тож у 88% київських будинків ОСББ немає. І брати на баланс їх нікому. До того ж у столиці технічні паспорти наявні лише на третину житлових будинків. Як з цим бути? Але схоже, що грантоїдів, що пишуть такі закони, і руйнівників ЖКГ, котрі пролобіювали на догоду монополістам відповідні інші закони ще раніше, а зараз керують у профільному міністерстві, все це не обходить. Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.КиевVласть