Всі 30 років незалежності “толерантно” замовчується питання: а куди зникає невиплачена зарплата на підприємствах-банкрутах? Куди діваються аліменти, профспілкові внески, ЄСВ, податки, а тепер і військовий збір, що мали бути сплачені з цієї зарплати?

Відповідно до ч. 5 ст. 45 закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. А це чималенькі суми “погасилися” за ці роки, за різними оцінками, від 10 до 30 млрд гривень.

Наразі “актуальні”(поки не списані) борги підприємств-банкрутів, за даними Держстату, становлять на 1 червня більше мільярда гривень. Зокрема в Києві на цю дату за банкрутами рахується понад 36 млн гривень боргів із зарплати.

Тема захисту заробітної плати при об'єктивних і штучних банкрутствах не є новою ні для світової економіки, ні для вітчизняної практики. Хоча в світі вироблені численні інструментарії діагностики та профілактики банкрутств і відповідного убезпечення працівників від втрати заробленого, в нашій країні залишається вкрай гострою ця проблема.

І це не зважаючи на ратифікацію Україною ще в 2005 році Конвенції Міжнародної організації праці №173 від 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця.

Базова друга частина (саме вона ратифікована) цієї Конвенції гарантує: “У випадку неплатоспроможності роботодавця вимоги працівників, які випливають із трудових відносин, захищаються за допомогою привілею так, що їх задовольняють за рахунок активів неплатоспроможного роботодавця до того, як непривілейованим кредиторам може бути виплачена їхня частка”.

Проте в Україні першочерговість виплати заборгованої зарплати на підприємствах-банкрутах є більше номінальною, ніж реальною.

Однак це не всі біди. Справа в тому, що цю конвенцію ми ратифікували обрізаною – без її вагомої ч. ІІІ “Захист вимог працівників установою-гарантом”.

Досить дивним і відверто дискримінаційним є ситуація, коли держава захистила кошти в сумі до 200 тис. гривень вкладників банків-банкрутів через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а зароблені кошти робітників, що працювали на підприємствах-банкрутах, державою кинуті напризволяще.

Суттєвим кроком практичного наближення українського законодавства в цій царині до міжнародних норм може стати прийняття Верховною Радою (ВР) зареєстрованого ще 13 квітня 2020 року законопроєкту №3332 “Про внесення змін до Закону України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця".

Підтвердженням цьому є висновок комітету ВР з питань інтеграції України з Євросоюзом: “Положення законопроєкту №3332 відповідають цілям Угоди про асоціацію, оскільки, беручи на себе додаткові зобов’язання, які випливають із частини ІІІ Конвенції Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця, Україна демонструє і підтверджує своє бажання щодо ефективного виконання основоположних та пріоритетних конвенцій Міжнародної організації праці (МОП)”.

То що заважає в турборежимі прийняти цей закон? Тим більш, що наступного року Україна має звітувати перед МОП з виконання Конвенції №173 про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця.

Читайте: Пеня на роботодавця: як скоротити борг по зарплатам в Києві та всій Україні

Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин

КиевVласть