Реальне скорочення зарплати - це економічна та воєнна диверсія
Ближчими днями прем'єр міністр Денис Шмигаль озвучить пропозицію щодо розмірів мінімальної заробітної плати у 2024 та 2025-2026 роках. Про це детальніше в статті “Прощальний проєкт Держбюджету від Уряду Шмигаля”.
З наявного витоку інформації урядовці планують “зростання” державної соціальної гарантії суттєво меншою за інфляцію 2022-2023 років, не кажучи вже про прогноз інфляції на 2024 рік. Таким чином реальна заробітна плата за три роки суттєво зменшиться у порівнянні з кінцем 2021 року. Це є відвертою не тільки соціально-політичною, а й економічною таі воєнною диверсією, бо:
- податки із заробітної плати є головними у наповненні бюджетів;
- платоспроможність зарплати є головними мотиватором створення робочих місць та сенсу існування бізнесу;
- належна зарплата ліквідує ганебну систему житлових і інших субсидій;
- справедлива зарплата додає наснаги працювати тилу на Перемогу і не відволікає зайвими переживаннями наших Захисників про матеріальне становище їх родин.
Тож якою має бути базова зарплатна державна гарантія?
Є багато варіантів її розрахунку, але є дві аксіоми, які закладені в нашу Конституцію та Європейську соціальну хартію – зарплата має забезпечувати достатній рівень життя для працівника і членів його сім’ї, що включає харчування, одяг і житло, а також повноцінне соціальне страхування на випадки хвороби, безробіття та пенсійного забезпечення.
Чи на часі?
Чи на часі говорити про “достатній рівень життя” під час війни? А до війни було на часі, а після Перемоги?
Про жахливі економічні і соціальні наслідки свідомого штучного заниження заробітної плати, дискримінаційного оподаткування трудових доходів та розгнузданого спекулятивного ціноутворення в нашій країні політики або замовчували, або говорили необтяжливими гаслами і як наслідок українські сім’ї втратили трильйони гривень належних їм за Конституцією доходів – детальніше в статті “Вкрадена зарплата”.
І саме війна спонукала Гаранта Конституції кардинально змінити вектор політики оплати праці та визнати, що багаторічна політика “дешевої робочої сили” була ганебною і згубною для країни і всіх українців. Тепер логічним є питання – що реально стоїть за словами Президента Володимира Зеленського?
Чи довго чекати?
До 15 вересня Уряд Шмигаля має внести до Верховної Ради своє бачення зарплатної політики на ближчі три роки. Ймовірно, не станеться одномоментного зростання розміру мінімальної зарплати до визначених конституцією величин, але трирічний тренд закладений в проект Держбюджету буде красномовно говорити чи збирається прем’єр Шмигаль йти новим курсом Президента.
Не менш красномовним буде обговорення і голосування народних депутатів за зарплатні показники в Державному бюджеті.
Але ключом стане рішення Президента щодо підписання чи накладання вето на проголосований нардепами Закон “Про Державний бюджет України на 2024 та наступні два роки”.
Що крім мінімалки?
Поряд з належним визначенням величини мінімальної заробітної плати кричуще важливим є зміна дискримінаційної політики оподаткування трудових доходів і припинення політики спекулятивного ціноутворення.
Все гостріше постає питання як правомірності так і доцільності оподаткування зарплат, принаймні в межах видатків на повноцінне відтворення трудового потенціалу працівника й належне утримання непрацездатних членів сім’ї. Абсолютно логічним є питання, що саме держава оподатковує в легальній праці? На часі є обговорення заміни податку на працю на податок на споживання.
Щодо розгулу цін, через яке маємо штучне знецінення зарплат і пенсій, то одним з рецептів могла стати динамічна формульна прив’язка розміру мінімальної зарплати до фактичного(реального) розміру прожиткового мінімуму сім’ї, який є інтегральним показником вартості життєво необхідних товарів і послуг.
А ще слід перестати ухилятись від відповіді на питання – яким може бути розрив між мінімальною і максимальною зарплатою та якою має бути раціональна середня зарплати?
Нериторичні питання
Чи здатний теперішній Уряд на такі зміни?
Чи є політична воля у теперішніх народних депутатів внести відповідні законодавчі ініціативи?
Чи зможуть вітчизняні роботодавці перестати цинічно економити на оплаті праці найманих працівників?
Чи спроможні профспілки стати на захист конституційних прав трудящих?
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
