Про совок у державному менеджменті чи п’ять годин “для галочки”
Нові Петрівці, зовсім біля Києва. Будинок біля озера. Копанка на приватній землі, нашій та сусідів, має свої плюси і мінуси. Про плюси не буду – вони зрозумілі. Мінус стався у цьому році. Ще з грудня озеро вирішило, що копанки йому замало і пішло по подвір’ях. Тож зиму ми пережили в режимі машина подалі, а резинові чоботи – обов’язкова умова для поїздки у справах чи для приїзду гостей.
Але почалася весна і щось з цим лихом стало можливим і потрібним вирішувати. Не жити ж на кораблі до серпня? Так, це зветься саме стихійним лихом і у таких випадках відповідні служби мають робити відповідні дії. Вибачте за тавтологію. Але про “відповідність” у цьому дописі буде багато.
Спробував поговорити зі 101. Все ж не тільки пожежники, а й рятувальники. Милий жіночий голос телефоном перенаправив на місцеву владу, мовляв, їх проблема. Звідси і далі лише позитив по роботі комунальних служб села. Зв'язок з сільським головою - і за кілька днів невелика мотопомпа починає прибирати воду. Чотири дні роботи, вода уходить. Але крім озера у цьому році я мабуть образив ще й бога. Можливо це був той бог, що відповідає за воду? Жартую, але три дні дощів- і все на круги своя.
Повертаюся до служби з надзвичайних ситуацій, все ж таки їх помпа у багато разів продуктивніша. А виходячи з того, що не люблю, коли мене телефоном ввічливо посилають за російським кораблем, вирішую питання шляхом включення структур, які мають відповідні обов’язки та можливості. То ж іду через звернення до депутата обласної ради, той – на голову районної адміністрації, звідти на районну службу з НС чи ПРС (навіть не знаю, як вона правильно називається). Все повністю у законний спосіб, нічого протизаконного я від представницьких і державних структур не прошу.
Інформацію з цього “ланцюжка” отримаю вже у телефонному режимі. Спочатку районна СНС просить від адміністрації листа. Хоча у принципі не розумію нащо він – є проблема – її потрібно вирішити. Чи на пожежі вони теж за листом виїжджають? Ок, лист надають. Через два дні до мене надходить повідомлення від сільського голови . Мовляв, пожежники просять забезпечити їх дизпаливом. Хто? Пожежники? Кого? Село? Чим? Дизпаливом? Ми в принципі розуміємо, про що йде мова? Пожежно-рятувальна служба Вишгородського району не має дизпалива? В умовах війни і великої повені цього року?
Тож прошу місцевого керівника ввічливо відіслати пожежників за кораблем, а виходячи з того, що мене вся ця ситуація починає дратувати, знаходжу телефон керівника пожежно-рятувальної служби і сам його набираю. Розмова досить конструктивна, у той же день до мене приїжджає “розвідка”, а за два дні і пожежна машина. Разом з нею і той самий керівник по Вишгородському району.
Знайомтесь. Бондаренко Генадій Вікторович. Вивчає ситуацію, одягає резинові чоботи, разом йдемо до мене на веранду, милуємося водою і квакаючими під будинком жабами, п’ємо каву, куримо. Діалог:
- Ви ж розумієте, що в мене машина бере 40 літрів соляри за годину? Може б забудовники скинулися?
Вже потім один робітник, що має досвід роботи з помпами на митті бурштину, коли я розповів цю історію, знизав плечима. Сказав, що бурштинова помпа, що значно сильніша за пожежну, їсть такий об’єм дизпалива за робочий день. Хоча вже тоді я зрозумів, що мене тупо розводять. Натякаючи на те, що за послуги, які я мав би отримати від держави безкоштовно, я маю заплатити. Навіть суму назвали. Дві тисячі гривень за годину роботи пожежної машини. Зрозуміло ж, що ніхто не буде вести десятки каністр з солярою. Тож краще було би віддавати кешем?
Останнє – здогадка. Звісно ж я не повівся, тож і розмова далі не пішла. Зробив вигляд, що натяк не зрозумів і сказав, що з мене “щиро дякую” у своєму блозі. Що обов’язково і зроблю далі у тексті.
Але тепер про головне. Так і чекаю дописів: а чому безкоштовно? Відповідаю. А хіба ми не платимо державі за ці та будь-які інші послуги, наприклад освіта чи охорона здоров’я, які вона має нам надати, за рахунок наших податків?
Виходячи з даних Мінфіну кожен громадянин України виплачує лише у вигляді внутрішніх податків та зборів (ПДВ та акциз – податки на кінцевого покупця) трохи менше 20 тис. гривень на рік. Проблема озера безпосередньо стосувалася десятків людей, а опосередковано (через ті ж надзаповнені септики) мінімум півсотні, тож річ йде про умовний мільйон гривень, який був заплачений нами за минулий рік. Я беру середній рівень податків по країні, у нашому випадку, він, думаю, значно вищий.
Я не буду зараз відкривати філософсько-політологічну дискусію щодо дилеми держави та громадянина. Але я – людини, котра останній раз просила щось безкоштовно у держави в день отримання диплома про вищу освіту (30 з гаком років тому), після чого відносини з бюджетом в мене були лише контрольні (у час депутатства у Київраді та керівництва Громадської наглядової ради Київської лікарні швидкої допомоги, до речі ця “наглядовість” була досить ефективна – перевірити легко). І ось тут у мене виникає деякий ступор. Якого дідька я чи умовні забудовники мають платити за (як потім стало зрозумілим) 15 годин роботи пожежної машини? Річ про 30 тис. гривень і ситуацію, де дійсно потрібне втручання державних служб за рахунок видатків з бюджету.
У коментарях може піти про війну і про потреби сил оборони. Все знаю. Волонтеримо з 14-го. Я про інше, про механізм відносин між громадянином і державою. При котрому я у надзвичайній ситуації прошу пана Бондаренка через державну структуру, якою він керує, повернути мені і мешканцям містечка приблизно 3% від того, що вони заплатили державі за минулий рік. Нагадую, це лише ПДВ і акциз. І з заявленою завищеною потребою пожежної машини у солярі. Хоча добре. З заробітною платнею його хлопців – 5%.
Думаю, питання зрозумілі, то ж не буду перегружати. Пожежники попрацювали п’ять годин. Але знову в нас сталася неприємність у відносинах з богом води і він зарядив дводенним рясним дощем. Звісно ніхто за таких погодних умов не просив надати машину. Дощі закінчилися, я знову набрав Бондаренка. Виходячи з розрахунків, які не важко було зробити, на той момент вже стало зрозумілим, що машина потрібна на 15 годин. Через тиждень щоденних розмов машину ще раз дали. Знову на п’ять годин. І звісно ж проблема знову не була вирішена повністю. Після цього я кілька разів телефоном почув від керівника рятувальників: “Зараз не має можливості, сам наберу, коли з’явиться!” Ага, набрав… Тож я плюнув і знову звернувся до голови територіальної громади Родіона Старенького. Через кілька днів нам на три дні надали ту ж саму стару селищну помпу, яка вирішила питання, з’ївши за цей час менше 40 літрів бензину…
Про що весь цей допис? Так, про державний менеджмент. Який “для галочки” у відповідь на письмове звернення голови районної адміністрації і про розумний і якісний підхід місцевої влади при формулюванні проблеми у режимі одного з месенджерів.
Так що, як і обіцяв, “щиро дякую” Генадію Вікторовичу Бондаренко. Думаю, що хтось з його керівників цей допис прочитає. До речі. Питань до бійців-рятувальників в мене немає. Як раз там все було чітко – розвідали, приїхали, розклалися, відкачали, сфотографували навіть. Добре розуміли, що потрібно качнути ще і для наступного виїду чекали лише команди. Яка так і не надійшла...
Тепер інша частина проблеми. Наше містечко – частина великого мікрорайону однієї з наближених до Києва територіальних громад. Тож знову про бюджет і відсутність хоч якоїсь розумної політики у сфері фінансування територій.
Тож маємо у Нових Петрівцях великий мікрорайон, Польовий, який побудований на досить болотистій місцевості. І “велика вода” тут річ звична. З усіма наслідками – підтоплені подвір’я і будинки, розбити вщент весною ґрунтові і навіть асфальтовані дороги. Проблема, яка стосується десь під п’ять тисяч осіб.
До Родіона Старенького, багаторічного сільського голови Нових Петрівців, нині голови територіальної громади, можна ставитися по різному. Але те що він дуже якісний менеджер регіонального рівня – безумовно. Особисто я мав можливість це перевірити тричі. Двічі по проблемам громади, один – по особистій. Кожний раз реакція була швидкою, адекватною, а проблема вирішувалась. Звісно, на рівні тих можливостей, які має село.
Це не реклама Старенького, це про принциповий підхід сільського керівництва до проблематики. Так от. Розуміючи проблему мікрорайону село своїм коштом вже багато років тому розробило проект водовідведення з мікрорайону. Проект коштовний, але його реалізація дозволила б раз і назавжди вирішити всі питання. А це ще й нові забудови, підняття ціни землі та нерухомості (я не помилюсь, що з договорів купівлі-продажу бюджет теж непогано заробляє)?
Область обіцяла гроші, зрозуміло, що такий проект без субвенцій село не витягне, село провело тендер, навіть щось заплатило за початок робіт. І… крапка. І знову, я все розумію про війну і де зараз найбільше потрібні гроші. Але по-перше все це було зроблено задовго до повномасштабного вторгнення. По-друге – якісь речі потрібно потроху робити навіть за нинішніх дуже тяжких умов.
Тепер до цифр. Вартість проекту плюс-мінус дорівнює тим самим річним внутрішнім податкам і зборам з населення, яке проживає на території, на яку проект і розрахований. Що робить розумна влада у розумній країні? Розраховує, що вклавши за два-три роки потрібну суму вона років за 10-15 за рахунок будівництва, підняття вартості території та створення відповідної інфраструктури його повністю окупить. І приймає рішення – вперед!
Але не у нас. Тому що при всій тій грандіозній роботі, яку ведуть деякі люди у керівництві держави, героїчного вкладу сил оборони, значної частина суспільства – рівень прийняття рішень на середній ланці держави як був так і залишається а-ля останні роки існування СРСР. Якщо додати до цього ще й тотальну корупцію – все виглядає вкрай погано. Тому що ручне управління будь-якими процесами не може бути ефективним у країні, яка бореться за своє існування. Як і не може бути європейських перспектив у країні, де влада на кожному рівні не працює на конкретний результат.
Коли трохи менше року тому я піднімав питання щодо проблем з тактичною медициною, я не думав, що для її рішення буде потрібне особисте доручення Президента. Мені б дуже хотілось, щоб подібні проблеми вирішувалися на тому рівні, на якому і мають вирішуватися. Департаменту МО чи керівництва Медичних сил ЗСУ. Але тоді лише особисте втручання Володимира Зеленського за місяць вирішило проблему ротації аптечок часів другої світової на надсучасні НАТОвські у українському війську.
Я не знаю на якому рівні зараз потрібно шукати рішення, щодо початку фінансування проекту водовідведення на масиві Польовий у Нових Петрівцях. Звісно, що це не проблема Президента, як і не проблема його офісу. Але, знаючи реалії нашого життя і механізмів прийняття рішень, просив би когось з відповідних осіб ОП звернути увагу відповідних людей у відповідних органах влади, щоби вони почати відповідати своїм посадам і відкрили відповідне потребам та можливостям фінансування цього проекту.
І, бажано, не на рівні п’яти годин “для галочки”…
Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
