Нова аграрна політика. Формування ефективних земельних відносин і розвиток агропромислового виробництва
Друзі!
Потреба в кардинальних змінах назріла в багатьох галузях економіки нашої країни, зокрема і в аграрній.
Зараз і в наступних публікаціях до вашої уваги основні аспекти мого бачення Нової аграрної політики.
Збереження української землі, або Головні тези
Вступ до Нової аграрної політики
Уряди постійно звітують про великі врожаї та зростання ВВП. Але до таких досягнень селянин, власник землі, не має ніякого відношення. Таке зростання не збільшує доходи селянина особисто і не відчувається позитивно на житті інших громадян. Таке зростання, навіть незначне, говорить про те, що чергова монополія чи олігополія отримала надприбутки. А селянину в черговий раз дадуть зрозуміти, що він повинен звільнитися від землі, віддавши її за копійки якнайшвидше, і стати “вільним” європейцем.
На сьогоднішній день аграрний сектор - не державний сектор економіки, він працює не на простих українців. Він олігархічний і працює на купку малих і великих аграрних олігархів.
Україна завжди асоціювалася з аграрно-розвиненою країною і унікальними природними ресурсами. Якщо говорити про реалії, то ми всі їх бачимо, що було і що стало.
Починаючи з 1991 року, в країні відбулися кардинальні зміни: загальний економічний спад; початок земельної реформи; майже відмова держави від втручання в економіку країни.
В рослинництві низка галузей майже зникла. Під кормовими культурами залишилося лише 1,8 млн гектарів із 11,9 млн гектарів. Площі під цукровим буряком зменшилися в 5 разів і становлять 316 тис. гектарів.
Проте, площі під соняшником збільшилися в 3,6 раза до 6 млн гектарів. А за рахунок технічних культур збільшилися і площі під зерновими на 10%, досягнувши 16 млн гектарів.
У цілому, посівні площі зменшилися з 31,7 млн гектарів до 25 млн гектарів.
За останній період часу в світі відбулися значні зміни в технології рослинництва, але врожайність в Україні зросла на невідповідні 15-20%.
Поголів’я великої рогатої худоби з 1990 року зменшилося з 25 млн голів до 3,5 млн голів. Поголів’я свиней зменшилося з 19,9 до 6,1 млн голів, а поголів’я овець зменшилося з 9 млн до 1,3 млн голів. Поголів’я птиці, після зменшення з 255 млн голів до 123 млн голів, відновилося до 230 голів у 2013 році.
Такі негативні зміни в тваринництві стали одним з чинників, причини формування України як сировинного придатку економік інших країн.
На фоні зменшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець, а також виробництва молока, значних втрат зазнала переробна галузь сільськогосподарської продукції.
Майже 40 млн тонн зернових, що експортуються щороку, могли б бути переробленими на вітчизняних підприємствах, у тому числі як корма для тварин та птиці.
Отже, за останній час Україна зазнала і зазнає як абсолютного, так і відносного занепаду аграрної галузі. Причина – відсутність стратегії комплексного та збалансованого розвитку сільського господарства в Україні.
В умовах системної кризи й занепаду економіки серед усіх галузей економіки України найшвидше може відновитися аграрна галузь. Безумовними її перевагами є швидкий обіг фінансових ресурсів, висока потреба в трудових ресурсах, соціальна значущість, невисока науко-місткість, порівняно незначні інвестиції. На стороні аграрної галузі прямий вплив на зростання ВВП.
Розвиток і робота аграрного сектора, як і будь-якого іншого сектору економіки країни, повинна не тільки збільшувати ВВП, а й покращувати соціально-економічний стан кожного українця. Для цього є незаперечна необхідність у формуванні нової політики аграрного розвитку.
Читайте: Зажраті на землі: гра в пана-феодала і кріпака-холопа
Задачі Нової аграрної політики
Нова аграрна політика спрямована на забезпечення зростання аграрного сектору економіки, яке буде відчуватися в соціально-економічному покращенні життя селян, власників землі та інших українців.
Аграрні монополії повинні бути відсторонені від землі і джерел надприбутків, які створюються за рахунок селян та їх землі. Всі розвинені країни борються з такими аграрними монополіями, і тільки в країнах з найбіднішим населенням панує влада аграрних олігархів.
Головною складовою Нової аграрної політики має стати Народна земельна реформа. Народною її робить те, що саме за ініціативою селян, власників землі вона може бути розпочата. Саме бажання власників землі обробляти землю самостійно, стаючи безпосередньо власниками аграрних підприємств нового типу – товариств (об`єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників.
Народна земельна реформа – це можливість повернути втрачену землю, стати її справжнім господарем. Від впровадження реформи зростуть в рази не тільки доходи власників землі, а і появиться справжня гідність, а не та, яку з року в рік голомовно прокламують політики під час виборів.
Народна земельна реформа зробить підґрунтя для розвитку тваринницьких підприємств, підприємств з переробки і виробництва. Власниками таких підприємств повинні бути селяни.
Читайте: Продажна земля: вимога європейців чи слід Путіна?
Держава не повинна залишатись осторонь цих необхідних соціально-економічних процесів. Держава повинна розробити і впровадити державні механізми на реалізацію запитів і потреб суспільства. Суспільство чекає від держави стратегічних кроків, продуманих дій на благо кожного громадянина.
Для реанімації аграрного сектору економіки, потрібно забезпечити реалізацію ефективних для держави і суспільства комплексів економіко-організаційних заходів. Головні з них:
- формування справжнього аграрія – первинного сільгосптоваровиробника у вигляді товариств (об`єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників;
- збільшення в короткостроковій перспективі доходів власників землі в 2-4 рази;
- створення на базі первинних сільгосптоваровиробників тваринницьких комплексів в селах та селищах їх господарської діяльності;
- створення на базі первинних сільгосптоваровиробників переробних підприємств в селах та селищах їх господарської діяльності;
- створення справжньої кооперації в аграрному секторі, де власники землі мають унікальну можливість засновувати кооперативні банки, кооперативні підприємства з переробки і виробництва продукції;
- справжній розвиток соціально економічної інфраструктури сіл;
- створення високооплачуваних робочих місць для власників землі, членів їх родин та інших громадян України.
В результаті реалізації цих заходів отримаємо:
- реформовані земельні відносини, які забезпечать максимальну структурну, технічну, технологічну, екологічну та соціально-економічну ефективність використання національних земельних ресурсів;
- реформовану галузь тваринництва, яка забезпечить будівництво тваринницьких комплексів зі збільшенням поголів’я тварин. Як приклад, це збільшенням поголів’я великої рогатої худоби в 5-6 разів до 15-20 млн голів, поголів’я свиней в 3-4 рази до 20-24 млн голів;
- реформовану переробну галузь, яка збільшить переробку сільськогосподарської продукції і сформує велику ефективну експортну пропозицію товарів оптимальної переробки, перевівши країну з сировинного придатку в індустріально розвинену.
Отже, при правильному формулюванні і виконанні задач, визначення селянина, як головного рушія економічних перетворень в аграрній галузі, зробити неможливе можливим абсолютно реально.
Якщо сподобалася публікація, обов'язково відмітьте це на моїй сторінці у FB Роман Головін
Читайте: Ринок землі: чи є передумови зі сторони власників землі для його формування
Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению
