Приклад Джоан Роулінг: вірити у себе й долати перешкоди!
Як легко сказати ці слова: “Просто повір у себе”. Та чи легко це зробити насправді? Звісно, коли тебе підтримують, розуміють та надихають, ти здолаєш будь-які перешкоди, але в житті не все так легко. Іноді трапляються моменти, коли опускаються руки, коли ти не знаєш, куди йти далі та кому вірити. У такі моменти людина залишається наодинці з собою, і все залежить лише від її рішення – зупинитися й здатися чи продовжувати й боротися, не зважаючи ні на що.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Усі ми знаємо історії про людей, які боролися з долею та досягли успіху. Серед них і відомі актори, і спортсмени, і письменники, і науковці. Мабуть, цей список можна продовжувати до безкінечності.
Але кожен з нас має свої внутрішні конфлікти. У важкі періоди життя нам просто необхідна мотивація та приклад, аби не покинути все у найвідповідальніший момент.
Своєю наполегливістю та незламністю мене завжди надихала автор моєї улюбленої книги “Гаррі Поттер” Джоан Роулінґ. Це людина, яка, незважаючи на всі життєві перешкоди (а їх було немало), досягла успіху та всесвітнього визнання.
Вона росла фантазеркою. Перші казки почала писати в шість років - для молодшої сестри.
У неї було спокійне й щасливе дитинство. У підлітковому віці Джоан перейшла до іншої школи, а це означало зміну оточення та розставання з друзями. І саме цей період приготував для неї важке випробування: її мамі поставили діагноз “розсіяний склероз”. З часом хвороба прогресувала і отримала страшний вирок: невиліковна.
Потім Роулінґ не вдалося вступити до омріяного Оксфорду. Робота секретаря-перекладача не приносила ніякого задоволення.
У 25 років вона познайомилася з юнаком і вони вирішили разом переїхати до Манчестера. Але незабаром молоді люди розлучилися.
Одного разу, коли Джоан їхала з Манчестера в Лондон, поїзд затримали в дорозі на чотири години. Від нудьги вона виглянула у вікно – і в цей момент у її свідомість “прийшла повністю сформованою” ідея роману про Гаррі Поттера.
В уяві виник ясний образ чорнявого хлопчика в круглих окулярах, зі шрамом на лобі. Джоан чітко розуміла, що цей хлопчик — чарівник, що скоро його запросять в школу магії, і тут все почнеться.
З того часу вона писала майже безперервно, практично на всьому, що потрапляло під руку. Пізніше свій відбиток у сюжеті відомої книги залишила і смерть матері письменниці, і невдалий шлюб, і тяжке матеріальне становище.
На той момент їй здавалося, що ця смуга нещасть і бідності ніколи не завершиться. Усі ті проблеми, що звалилися на її голову за останній час, вибивали з колії. Забутися Джоан могла тільки за письмовим столом.
Так вийшло, що дно, на якому опинилася Роулінґ, стало основою її майбутнього успіху. І якби не повна безвихідь, можливо, вона ніколи б і не закінчила задумане.
Після численних виправлень та переписувань книга була готова. Джоан розповіла про це своїй сестрі. Коли вона переказувала їй зміст, сестра сміялася до сліз, їй сподобалася історія Гаррі Поттера. Це надихнуло Роулінґ.
Але написати книгу — тільки половина справи. Треба її видати. На старій друкарській машинці Джоан надрукувала кілька розділів, склала їх в папку і відіслала літературному агенту.
Рукопис було надіслано у 12 видавництв, але скрізь його відхилили. Лише через рік його купило маленьке лондонське видавництво “Блумсбері” за 4 тис. доларів, хоча його головний редактор навіть після схвалення книги був упевнений, що Роулінґ на дитячих книгах не заробить багато і радив знайти їй постійну роботу.
Через два роки книга була видана, вона відразу ж стала світовим бестселером, виграла низку нагород і вийшла тиражем понад 400 млн примірників одночасно у 93 країнах світу.
Отже, наскільки б важким не було становище – вихід є завжди. Потрібно пам’ятати: те, що нам здається кінцем, може стати початком чогось нового. Коли людина на самому дні прірви, її може врятувати найменша дрібниця: щира дитяча посмішка, випадковий погляд перехожого або незначна фраза незнайомої людини.
У цей момент ми знаходимо в собі ту останню іскру надії, яка запалює в нас жагу до боротьби і відроджує віру в себе. І ось довкола нас вже не непроглядна темрява, а світло можливостей та натхнення.
У цей самий момент у нас з’являється думка: “Я вірю в себе! Я зможу!”.
Читайте: Шкільний буллінг: проблеми та шляхи вирішення
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: КП в Украине
