Навіть якщо у вас є авто, не завжди є бажання, можливість і сенс сідати за кермо. Теоретично на допомогу має приходити громадський транспорт. Але у Києві він ходить від слова “ніяк”. На автобус можна чекати півгодини, тролейбус навертає неймовірні кола і 4 км по прямій їде 40 хвилин, трамваї можуть просто зупинитися.

Що ж робити, коли поруч нема метро, таксі дорого, а їхати треба і, бажано, не за всі гроші світу? Залишається маршрутка!

Багаторічні заручники

Виходить, кожен киянин є заручником цього “антигромадського транспорту”, адже він змушений ним користуватися,  хоч іноді. Менеджер, вчитель, продавець, пенсіонер з візком, студент з велосипедом, батьки з дитиною – всі мають пакуватися у брудний, смердючий, страшний “богдан”.

У той самий бусик, де можна порвати одяг, де сплатити можна лише готівкою і де після прохання дати талончик на вас подивляться, як на прибульця. У маршрутку, чий розклад має гриф “цілком таємно”, і чий водій буде стояти по 10 хвилин біля кожної станції метро, допоки салон напхається ущерть.

Всі розуміють, що маршрутки – зло. І що від них слід відмовитися.

Останні 20 років кожна нова влада нам розповідає про “європейську столицю” без маршруток, обіцяючи замінити їх нормальним громадським транспортом. Натомість щойно “нові обличчя” дістаються годівнички – статус-кво зберігається.

Єдині “рішучі транспортні реформи”, на які наважують очільники “європейської столиці” – це підняття тарифів у громадському транспорті. І щоразу киянам обіцяють належну транспортну послугу. Нам кажуть: ви платіть більше, а ми пустимо більше автобусів, замінимо трамваї, додамо маршрутів тролейбусів та навіть збудуємо нову лінію метро.

Але нічого не змінюється – і ми знову сідаємо у маршрутки. Бо альтернативи немає! Всі ці "убер шаттл", каршерінги та інші спроби змінити хоч щось були тільки локальним явищем, нездатним змінити системної картини.

Карантин: втрачена можливість

На все це замкнене коло обіцянок-підвищення тарифів-брехні-нових обіцянок можна було заплющувати очі (насправді – ні) до коронавіруса. Бо влада мала іще один “залізобетонний аргумент”: не можна отак взяти і скасувати маршрутки, бо це занадто радикальне рішення для мегаполіса, і в ньому просто зупиниться рух.

Але коронавірус і карантин довели, що це – не аргумент, а лише виправдання для свідомого ігнорування обіцянок. І доказом, що маршрутки і теперішня ситуація з міським транспортом просто ВИГІДНІ міській владі.

Адже карантин став першою і єдиною за десятки років нагодою, коли радикальне рішення щодо маршруток можна було ухвалити! При цьому практично не завдаючи жодних додаткових незручностей місту та пасажирам. 

Погодьтеся, два місяці – більш ніж достатній термін для:

- зупинки угод з приватними перевізниками;

- якісного ремонту всього рухомого складу;

- закупівлі нових транспортних одиниць;

- повної переорганізації руху відповідно до реалій за маршрутами та пасажиропотоками.

Так, весь цей час, коли кожен киянин був змушений витрачати купу грошей на таксі або стояти годинами у багатокілометрових заторах, був більш ніж достатнім! Але карантин стали згортати, транспорт пустили, а з ним – поїхали і маршрутки.

Маршрутки після карантину

Перевізники протягом цих двох місяців і не подумали щось зробити з маршрутками: привести до ладу, відремонтувати, елементарно відмити. Вже пару тижнів, як вулицями “європейської столиці” їздять ті самі “богданчики” – такі самі брудні, неохайні, переповнені, як і до карантину. Вони так само продовжують стояти біля метро “до перемоги”. Так само там ніхто не обліковує кількість пасажирів. І так само всі розраховуються готівкою, передаючи її через кілька рук.

Проте до традиційних незручностей – додалося кілька нових факторів.

Стало зрозуміло, що маршрутки – це розсадник інфекційних хвороб, не лише коронавіруса. Адже з тим самим успіхом ви можете підчепити, припустимо, туберкульоз, вітрянку чи вошей.

Як правило, у маршрутках не дотримуються рекомендацій МОЗ – їх просто ігнорують. Спробуйте поспостерігати: кожен другий водій – без маски, не кажучи вже про рукавички. “Мені заважає”, “Я прочинив вікно”, “Коронавірус – це застуда”, “А ви цілий день попрацюйте у масці – тоді казатимете”, “Не подобається – виходьте" – це лише кілька реальних найбільш ввічливих варіантів відповідей водіїв на прохання пасажирів вдягнути маску.

Звичайно, чим далі, тим більше пасажири поводяться так само: знімають маску, опускають її на підборіддя чи вухо. І що їм можна зробити, скандалити? А сенс, якщо так само поводиться водій?

Читайте: Як вивести громадський транспорт з карантину

Зрозуміло, що у міської влади немає ані бажання, ані реальних важелів контролю поведінки водіїв та дотримання ними маскового режиму. Про такі радикальні речі, як проведення дезінфекцій, рекомендованих МОЗ після кожного рейсу, зміну засобів індивідуального захисту водіями кожні пару годин, кількості пасажирів у салоні, стану здоров’я водіїв, кондукторів, технічного персоналу – годі й казати.

І на додачу до цього – згадаймо події у Броварах тижневої давнини. Тоді зранку, в час пік, на зупинці, де маса людей очікувала можливості дістатися роботи, сталася масова стрілянина. Чи є якась гарантія, що таке саме "з’ясосування стосунків” між маршрутниками не станеться завтра у вашому тихому спальному районі? І жертв може бути набагато більше!

Що можна вдіяти

І все ж таки маршрутки нав`язуються владою, як "безальтернативний варіант" пересування громадським транспортом. Прості запитання: чому  владі вигідно не розвивати трамвайну мережу? Чому владі вигідно, щоб ми не чекали на тролейбус, а  автобус біля вашого будинку їздив раз на годину? Чому владі вигідно заганяти нас  до маршруток, бідкаючись та розводячи руками?

Тому що міський транспорт має бути підзвітним, облік пасажирів і грошей у ньому – прозорим, а питання дезінфекції та контролю здоров’я персоналу – контрольованим. Натомість, приватні перевізники  і “заносять”, і відповідальності за них влада не несе. Зручно і вигідно.

Тож слід чітко зрозуміти, що влада позбавляє нас, пасажирів, альтернативи цілком свідомо, бо у міста ця альтернатива є. Місто має бюджет, інфраструктуру, можливість купувати автобуси і тролейбуси вітчизняного виробництва, була би воля і бажання!

То що ми можемо зробити реально? Якщо відкинути радикальні варіанти типу революцій, то єдине, що ми можемо зробити – це просто не користуватися маршрутками. Не сідати в них і “голосувати ногами”, як кажуть. Виходити раніше, чекати на автобус. Іти пару зупинок пішки на трамвай. Домовлятися про спільні поїздки до метро. Придбати велосипед.

Так, це дуже незручно. Але це можливість подбати про здоров’я та безпеку – свою та своїх близьких. А також це, можливо,  останній шанс вплинути на міську владу та змусити її врешті-решт, організувати нормальний громадський транспорт.

Чим більше нас буде, чим послідовніше ми діятимемо – тим більшим буде цей тиск. Якщо у маршрутки ніхто не сідатиме, вони стоятимуть біля метро по не по 10, а по 30 хвилин. І люди тоді сідатимуть не в ці “розсадники”, а на трамвай. Тоді припиняться битви за маршрути, ніхто не захоче платити хабарі та “заносити нагору” частину виручки, бо маршрутки стануть нерентабельними. А міська влада буде змушена скасувати це неподобство та вжити реальних заходів з організації нормального громадського транспорту. Кияни на нього давно заслуговують.

Не сідайте до маршруток! Вимагайте їх заміни безпечним, надійним громадським транспортом.

Читайте: Транспортний колапс у Києві: наслідки та рішення

Валентина Антоненко, екс-заступник директора Департаменту містобудування та архітектури КМДА

КиевVласть