Кілька слів проти РРО для ФОП
Президент Володимир Зеленський підписав два прийняті Верховною Радою(ВР) законопроекти "Про внесення змін до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг” та "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг”.
Таким чином дано зелене світло так званій тотальній фіскалізації. За начебто благими намірами знову криється дорога в пекло, принаймні, для мільйонів фізичних осіб – підприємців (ФОП) 2-4 груп, які тепер будуть зобов’язані при розрахунках використовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО).
Основна мета обох законопроектів — детінізація розрахунків в сфері торгівлі і послуг, задля цього пропонується створити додаткові механізмі контролю обігу товарів та обсягу доходів спрощенців через використання ними РРО. Ще одне нововведення — винагорода споживачам, які поскаржаться на порушення з боку продавця. На практиці, сама система ФОПів на спрощеній системі оподаткування опинилась під загрозою, що викликало значні хвилювання у підприємницькому середовищі – аж до акцій протесту по всій країні.
Хочу звернути увагу на кілька моментів.
По-перше, знову влада не з тих починає. Очевидно, і це підтверджується розрахунками, що через зловживання системою ФОПів-спрощенців державний бюджет не втрачає і близько тих сум, які втрачаються через олігархат, монополії, збиткові державні підприємства, корупцію, офшорні та контрабандні схеми.
І варто пам’ятати, що більша частина ФОП – це чесний мікробізнес, з досить скромними доходами, в якому задіяно понад 2 млн громадян. Чому за зловживання деяких “мінімізаторів” розплачуватись повинні 2 млн підприємців, які ризикують взагалі залишитись без можливості продовжувати роботу?
По-друге, тотальна фіскалізація торкнеться гаманця кожного громадянина. Оскільки виконання нових фіскальних умов підприємцями потягне за собою значні фінансові витрати. За підрахунками Державної регуляторної служби, вони можуть сягнути 22 млрд гриень, що неодмінно буде перекладено на простих споживачів, оскільки ці витрати будуть внесені до ціни товарів чи послуг.
По-третє, ні бізнесу, ні суспільству влада фахово не пояснила, які саме проблеми вирішить тотальна фіскалізація, та до яких саме позитивних наслідків для країни ці заходи призведуть. Жодних серйозних розрахунків. Натомість розганяється така мила серцям наших пострадянських співвітчизників історія про те, що в ресторанах чи інтернет-магазинах виписують чеки від імені ФОП без касових апаратів, а через це наша країна бідна і відстала.
По-четверте, держава продовжує розмовляти з бізнесом мовою репресій і, найголовніше, ігнорує етап експертних обговорень за участі всіх зацікавлених сторін для оцінки ризиків і наслідків ДО моменту введення нових регуляторних чи фіскальних норм. Соціальний діалог “держава – підприємець” відсутній. Саме через це підприємці змушені вдаватися до вуличних протестів, щоб бути почутими. Побудова соціального діалогу “держава – підприємець” вкрай необхідна умова для економічного розвитку країни, проте влада звикла до монологів.
По-п’яте, держава продовжує розглядати бізнес в цілому виключно через фіскальну призму, як наповнювача бюджету, повністю ігноруючи соціальну та економічну роль бізнесу. А ці ролі набагато важливіші за фіскальну функцію. Знову ж таки насаджується така мила нашим пострадянським співгромадянам думка, що підприємці це недобиті у 30-х роках куркулі, які паразитують, заробляють – і при цьому не хочуть платити податки.
Хочу розчарувати тих хто поділяє такі думки. Головна задача бізнесу – не стільки податки, скільки вирішення проблеми зайнятості через створення робочих місць та створення економічного продукту.
А податки повинні сплачувати якраз ті, хто більше всього звинувачує бізнес у несплаті податків – прості громадяни, наймані працівники. Так, як це робиться у всіх розвинених країнах світу, де податки платить кожен громадянин власними коштами з власних доходів, а не тільки бізнес. Бізнес – це, перш за все, роботодавець, а тільки потім – платник податків.
По-шосте, щодо Європи та європейського досвіду. Щоразу драконівські державні заходи щодо бізнесу прикриваються посиланнями на “європейський досвід”. Все це звісно справляє враження, але виникають певні асоціації з відомим літературним персонажем Еллочкою Людоїдкою, яка в пориві змагань з заокеанською мільйонеркою вважала, що досить придбати новий стілець у домівку чи оторочити сукню підробним хутром, як її статус зразу ж зрівняється з Вандербільдихою.
Для того, щоб вдало застосовувати сучасний європейський досвід, нам треба спочатку стати європейською країною за рівнем економічного розвитку. Досвід Європи безумовно цікавий і потрібен, але досвід того, як повоєнна Західна Європа ставала сучасною Європою, який шлях пройшла та якими кроками. Нам потрібен європейський досвід 50-60-х років минулого століття, або досвід країн Східної Європи 90-х років минулого століття, а ніяк не сучасні європейські норми чи правила для бізнесу, які ми намагаємось натягти на нашу найбіднішу економіку Європейського континенту. Іншими словами, якщо ми, приміром, згадуємо розвинену економіку Німеччини, то повинні в цьому контексті говорити не про Ангелу Меркель, а про Людвіга Ерхарда.
По-сьоме, варто нарешті усвідомити, що податки мають вторинний вплив на рівень життя громадян та на розвиток країни. Податки та достатньо наповнений державний бюджет – це лише наслідок економічної спроможності країни, яка виражається у обсягах ВВП , а не у бюджетних показниках.
Економічну спроможність країни створюють підприємці, а не держава. Задача держави створювати комфортні умови для реалізації підприємницької ініціативи і направляти зусилля не на збір податків, а на збільшення обсягів ВВП, який наразі в Україні найнижчий серед всіх європейських країн. Про який ВВП може йти мова, якщо наша країна у світовому рейтингу економічної несвободи на перших місцях, а підприємництву державою відведено роль виключно дійної корови?
По-восьме, податкова система несе в собі дві ключові функції: фіскальна та стимулююча. Держава, як головний регулятор, повинна підтримувати баланс між цими функціями. На жаль, державні заходи цілком присвячені “розкуркуленню” підприємців і зовсім не торкаються стимулів для їх розвитку.
Все це свідчить про глибоку системну кризу економічного середовища. А чеки та касові апарати для ФОП її тільки поглиблять.
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"
