Володимир Лановий: “Щоб відновлювати національну економіку, треба не піднімати, а знижувати процентні ставки”
Економічні дії Кабінету міністрів і Національного Банку – недостатні, недолугі та викликають сумніви у професійній придатності нинішніх можновладців до подолання кризи, спровокованої повномасштабною війною росії проти України. Зараз не час приватизації державного майна, а час націоналізації – за прикладом країн Заходу. Втім, поточні проблеми накопичувались протягом останніх десятиліть і зараз час рішучих та системних дій. Бо без вирішення накопичених проблем-завдань на подолання наслідків російської військової агресії та корупційних схем, які треба знищити докорінно, не вистачить ніякої західної допомоги.
Про це в інтерв’ю журналісту Олексію Комасі для KВ розповів ексвіцепрем'єр, ексміністр економіки, колишній голова Фонду держмайна, народний депутат кількох скликань Верховної Ради, доктор економічних наук Володимир Лановий, якого інколи також називають українським Кеннеді.
KВ: Як ви вважаєте чому розпочалась нова війна росії проти України?
Володимир Лановий: рф-ії потрібно знищити Україну, щоб у головах внутрішнього споживача не зародилася думка про можливість альтернативного європейського шляху розвитку і необхідність руйнування авторитарного путінського режиму.
До того ж рф-ії вдалося накопичити колосальні фінансові ресурси, які частково були трансформовані у запаси зброї. Ординський політичний бомонд був впевнений, що золотий дощ нафтодоларів ніколи не закінчиться. Отож поєднання авторитарної влади та зливи нафтодоларів створило кровожерливого монстра, якому потрібна була жертва.
А Україна виявилася найсильнішим подразником для демонстрації сили озброєного до зубів монстра. Отже у нас не було шансів уникнути війни, якщо ми пішли шляхом, що перекреслює шлях московської орди.
Фактично у такій історичній мозаїці ми були приречені відстоювати свої інтереси і цілі із зброєю в руках. На жаль, наша влада (еліта) зрозуміла це надто пізно.
KВ: Коли і за рахунок чого переможе Україна?
Володимир Лановий: Україна переможе. У глобальних війнах перемагає той, хто сильніший і на полі бою і в тилу.
Ми абсолютно переважаємо. Втрати ворога на полі бою у три рази більші, і при цьому він фізично не в спромозі наступати.
З нашої сторони протистоїть ворогу коаліція високо розвинутих держав, яка спроможна повністю перебити суперника і у військовому і у економічному плані. Фактично наш тил – це уся західна демократична спільнота, як мінімум, усі країни НАТО. А ЗСУ показали своє воєнне мистецтво і зарядженість воїнів на захист Вітчизни.
Терміни війни можуть бути довшими чи коротшими, але тривалість боїв не є сьогодні критерієм наших стратегічних рішень. Головне, на мій погляд, є мінімізація людських втрат українського війська та цивільних громадян.
KВ: Чи можливо відновлювати економіку вже зараз, під час воєнних дій і власними силами?
Володимир Лановий: На жаль, це ілюзія. Ті можновладці, які представили програму відбудови України на швейцарському курорті в Лугано, виглядали жалюгідно, не знаючи стану економіки після війни і намагаючись лише максимізувати кошториси витрат.
Економіка настільки зруйнована, що власними силами відбудова триватиме десятиліття. Російські втрати не йдуть ні в яке порівняння з нашими. Тому наше відновлення має відбуватися завдяки спільним зусиллям, як спільними є витрати на війну сьогодні.
Ми маємо не тільки вимагати від наших союзників репарацій та пожертвувань (грантів). Хоча вони потрібні для відбудови. Головне зацікавити західних партнерів після війни прийняти участь у масштабних бізнесових проектах в нашій економіці. Ми маємо показати їм високотехнологічну перспективу, щоб інвестиції в Україну дали конкурентні продукти на світових ринках.
А головний фактор відновлення – інвестиції. Це на жаль почне діяти тоді, коли країна позбавиться ризикованості капіталовкладень, а отже у мирний час. Також після війни має запрацювати внутрішній інвестиційний механізм, який з часом стане визначальним для динаміки економіки.
Проте інфраструктура на звільнених територіях – житло, дороги, трубопроводи, електромережі і т. і. – треба починати відновлювати вже зараз і знаходити для цього фінансові ресурси.
KВ: Наскільки адекватною воєнному стану є сьогоднішня фінансово-економічна політика України?
Володимир Лановий: Фінансово-економічна система під час війни має сприяти надходженню на фронт максимальної кількості потрібних військово-технічних та інших матеріальних ресурсів. Це можливо при створенні механізмів наповнення суспільними коштами (і державними, і приватними) потреб армії.
Такий механізм повинен передбачати, по-перше, спрямування бюджетних видатків на ці потреби і за рахунок державних запозичень.
Також для реалізації такого механізму потрібні стабільність фінансових параметрів економіки, доступність вартості матеріально-технічних засобів для ЗСУ, тобто притомність цін і низький рівень процентних ставок за кредитами, в тому числі – за рахунок накопичених грошей фінансових фондів підприємств і громадян в цінних паперах, у власних схованках, на банківських рахунках тощо.
Наприклад, підприємства ВПК можуть використовувати боргові інструменти для розрахунків з постачальниками.
Сьогодні механізм наповнення фінансовими засобами потреб Армії працює з суттєвими перебоями і ресурсів для ефективної оборони не вистачає.
Крім того, внутрішній фінансовий механізм, що працює на цивільну сферу, повинен бути надійним і відповідним обсягам товарообороту, забезпечувати рівновагу попиту і пропозиції на фінансових ринках.
KВ: Чи є нормальним в умовах війни підвищення зарплат депутатів та чиновників і як це впливає на дефіцит бюджету?
Володимир Лановий: Мінфін оцінює цьогорічний дефіцит бюджету, як половину усіх його видатків. В розрахунку до ВВП дефіцит становить приблизно 30%. Чи може наш чи будь який інший уряд знайти кошти, щоб профінансувати такий дефіцит?
У ЄС цей показник, як правило, не перевищує 3% ВВП. Під час найглибшої кризи у Європі в Греції десять років назад він максимально досягав 6%. Тому треба вважати таке перевищення теперішніми видатками над доходами нереальним, примарним.
Уточнимо, що ці величезні надпланові видатки не поступають на рахунки скарбниці і не наш уряд розпоряджається ними. Вони надходять у вигляді безповоротної допомоги на потреби армії та державного управління, включаючи медицину та освіту. Очікується, що ця іноземна допомога за рік складе 23-25 млрд доларів. Це біля 1 трлн гривень, хоча наш уряд стверджує, що додаткові потреби щомісяця складатимуть 5 млрд доларів. Це означає, що урядовці сподіваються на річний обсяг допомоги не менше, ніж на 2 трлн гривень.
Зараз колективний Захід витягає нас із прірви, з якої самотужки ми б не вилізли. Хоча потирати руки ще рано. Джерел для фінансування дефіциту бюджету недостатньо.
Звичайно, на допомогу може прийти МВФ чи інші фінансові організації. Але це не значить, що можна роздавати міжнародну допомогу, в тому числі, для підвищення зарплати депутатам та іншим чиновникам. Це ганебне явище і з фінансової, і з моральної сторони. За сьогоднішніх обставин держава не може знайти гроші для підвищення пенсій, хоча після стрибків споживчих цін уряд зобов’язаний підвищити рівень пенсій.
Зараз для отримання додаткових коштів влада діє двома шляхами. Кабмін тисне на Нацбанк, змушуючи його прямо перераховувати Мінфіну додатково надруковані кошти шляхом купівлі державних облігацій. З початку року перераховано більше 400 млрд гривень. Але надлишкове друкування грошей – головне джерело грошової інфляції. Інфляція має властивість прискорюватися і це ми побачимо восени і взимку. Це небезпечно не тільки тим, що зменшується купівельна спроможність і добробут громадян, а й тим, що падають ресурси інвестування в економіку, в тому числі у ВПК.
Інший шлях – підвищення податків. На жаль, як відомо, збільшення оподаткування зменшує надходження до бюджету.
Отже, така фінансова політика загнала владу у глухий кут. Вона не сприяє зростанню реальних надходжень до бюджету і не підвищує фінансові можливості громадян.
KВ: Як, на вашу думку, можна було би уповільнити інфляцію?
Володимир Лановий: Девальвація кумулятивно прискорює темпи зростання цін, викликаних товарним дефіцитом і підвищенням витрат. Це спричинено, в тому числі, руйнуванням і погіршенням умов виробництва, подорожчанням енергетичних ресурсів на світових ринках. Всі ці компоненти разом формують проінфляційну фінансову модель, за якою до кінця року варто очікувати зростання цін плюс 15-20% до прогнозованого урядом темпу у 20%.
Така динаміка неприйнятна. Вона ще більше виснажить мізерні фінансово-інвестиційні ресурси економіки.
KВ: До чого призведе зростання облікової ставки НБУ до 25%? Чи повинен зараз НБУ триматись політики стримання золотовалютних резервів навіть ціною девальвації гривні?
Володимир Лановий: Ці параметри мають відповідати стану фінансових ринків і врівноважувати попит-пропозицію на них.
Війна, руйнування господарств, волатильна поведінка суб’єктів ринків суттєво змінили ситуацію. І фінансове керівництво мало здійснити регулювання, яке би виправило нерівноваги. Так маємо отримати відповідь на питання, що важливіше: стримування девальвації гривні чи збереження золотовалютних резервів?
На мій погляд, головне це стабільність валютного ринку. Резерви НБУ утворені для стримування курсу у критичних ситуаціях, а зараз саме така ситуація. На жаль, наш центробанк відійшов від політики стабілізації валютного курсу за рахунок власних валютних інтервенцій, яку він сповідував у перші три місяці війни (і йому вдалося контролювати майже катастрофічну ситуацію).
На мій погляд, стрибкоподібна девальвація курсу дуже шкідлива. Вона адміністративна та не відповідає стану попиту-пропозиції. Нова ставка НБУ була не адаптована для споживачів і тому на певний час зупинила обмінні процеси і торговельні операції, вона підштовхнула інфляцію, збільшивши на чверть витрати імпортерів іноземної продукції.
Карколомне підвищення облікової ставки НБУ з 10% до 25% сприяло різкому зменшенню гривневої грошової маси, в тому числі, тієї її частини, яка використовується для конвертації у долари і вивозу за кордон. Ініціатори такої зміни сподівалися що це підштовхне вгору відсоткові ставки й на інших кредитно-депозитних ринках: державних облігацій, банківських позик і депозитів, депозитних сертифікатів НБУ тощо.
Але це дає прибуток лише банкам. Тут явно проглядається галузевий інтерес, проте значно погіршуються умови фінансового стану інших секторів економіки. Щоб відновлювати національну економіку, треба не піднімати, а знижувати процентні ставки.
KВ: Чи має місце конфлікт між керівництвом НБУ та Мінфіну, який не погоджується підняти процентні ставки за державними облігаціями?
Володимир Лановий: Якщо вартість грошей, тобто облікова ставка Нацбанку залишатиметься на рівні 25%, то плата за держоблігації має піднятися до ще вищого рівня, інакше комерційні банки не зможуть отримати прибутки від надання за рахунок емісійних кредитів НБУ.
Але надвисокі процентні ставки вимагатимуть пропорційно більших витрат Мінфіну на обслуговування таких позичок, що для гіпердефіцитного бюджету є неприйнятним. Тому на ринку облігацій продовжують діяти ставки у 12-14%, а банки використовують для їх купівлі гроші клієнтів, які депонуються під 7-8% і не звертаються за кредитами до Нацбанка.
Можна сказати, розриви між обліковою ставкою та процентами за держоблігаціями порушують нормальний обіг грошей в системі, є невиправданими і мають бути, на мій погляд, усунуті.
KВ: Чи справляється зі своїми функціями банківська система? Як потрібно стимулювати ефективність роботи банківської системи?
Володимир Лановий: На жаль, наша банківська система деградує. Почалося це приблизно з 2008 року. Тоді наша влада поглумилася над національною грошовою системою, власноручно зірвала курс гривні з 5 до 9 гривень/долар, допустила розкрадання активів банків їхніми керівниками та власниками.
Через втрати капіталу змусила іноземні банки світового рівня бігти з України.
Далі руйнацію продовжили олігархи, які через корупційні оборудки розхитали Національний банк і з метою загарбання заставленого майна, довели до штучного банкрутства більше половини пересічних банків.
Керівництво грошового регулятора закрило очі на перетворення кредитно-депозитних установ нашої країни на спекулянтів валютою та емісійними ресурсами, по суті лихварів, які, наприклад, отримують до 20% річних на купівлі депозитних сертифікатів НБУ і державних облігацій, пральні комбінати.
Наприклад, Ігоря Коломойського американська феміда звинувачує у відмиванні рекордної суми приблизно 60 млрд доларів, і він не один серед фінансових аферистів, які через фіктивні фірми виводять гроші вкладників та держави з банків на приватні рахунки.
Перетворення ж приватних банків у державні повернуло нас на 30 років назад, коли бізнес не кредитувався, державні монополії поглинали, не повертаючи, кредитні фонди банків, а самі кредитні корпорації поєднували касові операції з поліцейськими функціями, контролем за майном і доходами клієнтів, замороженням грошей і таке інше.
Чи варто при цьому згадувати про кредитування підприємств, яким виставляли умови нарахування 30 і більше відсотків річних, і про кредитування сімей, при якому короткострокові позики оплачуються по ціні 50-60% річних.
Виглядає так, що банківська система працює сама для себе, на свої прибутки будь якими, в тому числі шахрайськими методами, не надаючи грошову допомогу виробничій сфері. До речі, у першій половині року, не дивлячись на війну, банки отримали більші прибутки, ніж у першій половині попереднього року.
Наразі дійсних банків немає, а без банків ринкова система, як відомо, не працює. Після війни, очевидно, треба буде побудувати нову систему. Нам потрібно повернути в країну потужні авторитетні міжнародні банки та західну банківську законність, чистоту, пунктуальність і культуру.
KВ: Чи можна під час війни проводити приватизацію державних активів?
Володимир Лановий: Під час війни, коли немає інвесторів, приватизація надто ризикована: правові норми до кінця не визначені, немає конкуренції між покупцями.
З якою метою зараз здійснюється приватизація підприємств і землі? Ризикують спекулянти, які не будуть розвивати об’єкти і перепродадуть їх за дійсні ціни після війни. Це, в основному, протеже влади.
При цьому, українська методика приватизації корпорацій сприяє створенню нових і укрупненню діючих олігархічних холдингів, які спроможні лише паразитувати і загнивати. Отже уся ця кампанія розпродажу державних активів наскрізь просочена корупцією і не направлена на відновлення наших підприємств і господарств. Незрозуміло, навіщо її проводити?
І навіть легальні гроші від продажу власності уряд не цікавлять. Хоча б аргументом отримання додаткових доходів прикрилися як фіговим листком.
До речі, західні країни, наприклад, Англія, Франція, Італія під час другої світової війни проводили не приватизацію, а націоналізацію підприємств.
Все так виглядає, що виконується завдання усе продати якомога скоріше, своїм людям і без будь якої доцільності, крім корупційної.
Фото: Радіо Свобода
