Професор Eва Лухтакалліо (Гельсінський університет): “У Фінляндії постійно говорять про Україну…”
Інтерв'ю з професором Евою Лухтакалліо (Університет Гельсінкі, Фінляндія), присвячене програмі підтримки українських студентів, яка започаткована в цьому університеті. Як навчатися у Фінляндії безкоштовно? З якими основними проблемами зіткнулися українські студенти, перебуваючи у фінському академічному середовищі? Чому соціологія важлива в сучасному світі? Про це – в інтерв`ю для КиївВлади.
Розмовляв професор Сергій Курбатов (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана)
С.К.: Ми розмовляємо з професором Евою Лухтакалліо з Гельсінського університету. Ева, велике спасибі за підтримку України та українських студентів! Чи не могли б ви коротко представити себе, свою кафедру та свій університет на початку нашого інтерв’ю?
Е.Л.: Гаразд, я Ева Лухтакалліо, професор соціології Гельсінського університету. Ми є частиною факультету соціальних наук, і соціологія є однією з найбільших дисциплін факультету. Я спеціалізуюся, перш за все, в галузі політичної соціології та пов’язаної з нею соціальної теорії. Наприклад, я вивчаю громадянське суспільство, активізм та участь у політичному житті, переважно виходячи з теорії прагматизму. Я викладаю соціологію, а також виконую адміністративну роботу і зараз є керівником секції соціології на нашому факультеті. Також я веду кілька дослідницьких проектів та очолюю Центр соціології демократії, де ми проводимо багато різних досліджень. Серед моїх колег багато тих, хто має досвід у проведенні наукових і технологічних досліджень, соціології праці, соціології міграції, соціології залежності, аналізі розмов тощо.
Загалом ми маємо понад 100 викладачів, дослідників та докторантів. Більше інформації про наш підрозділ ви можете знайти на нашій сторінці[1]. Загальна інформація про наш факультет представлена тут[2]. Соціологія є частиною двох бакалаврських і чотирьох магістерських програм. Студенти тут обирають свою спеціалізацію лише після 2-3 років навчання на програмі бакалавра, до того часу вони вивчають загальні теми, які передбачені програмою.
С.К.: Зараз в Україні триває вступна кампанія. Не могли б ви пояснити нашим потенційним абітурієнтам, чому соціолог – це важлива професія у сучасному світі?
Е.Л.: Звичайно, соціологія загалом, як і всі соціальні науки, є важливим джерелом для розуміння того, як функціонує суспільство. Соціологія надає студентам критичний ракурс розуміння структур влади та різних видів “соціальних самоочевидностей”, які є в усіх суспільствах. Думаю, що, особливо це простежується в часи криз. Наприклад, для масштабних процесів відновлення, з яким Україна зіткнеться після війни, соціологія пропонує важливі інструменти для реконструкції суспільства. Я знаю, що українське суспільство вже до війни мало досить серйозні проблеми – наприклад, пов’язані з корупцією. Соціологія та інші соціальні науки є гарною базовою освітою для того, щоб зрозуміти, як функціонують суспільні структури та, відповідно, створювати практики, які були б більш здоровими в певному сенсі. Тому, наприклад, подібні фахівці потрібні для функціонування прозорих систем управління, де цінується здатність до критичної самооцінки, які так необхідні для майбутнього розвитку України.
Окрім цього соціологія допомагає вирішити широке коло проблем, які постають на сучасному етапі розвитку суспільства. Так, наприклад, я залучила до співпраці тут, у Гельсінкі, одного українського дослідника, докторське дослідження якого присвячене аналізу російської пропаганди в Інтернеті. Він використовує обчислювальні інструменти, щоб відслідковувати, наприклад, випадки появи певних типів слів і таким чином, певний вид пропаганди, яку веде російська військова машина, стосовно певних подій та періодів. Подібні соціологічні дослідження є основою розуміння того, що відбувається у сучасному світі. Загалом, пропаганда та поляризація, а також політичний вплив за допомогою зображень у соціальних медіа — це теми, які наразі активно вивчають соціологи, включаючи нашу дослідницьку групу.
Ми проводимо транснаціональні порівняння, щоб зрозуміти, як ці тенденції виникають і поширюються в різних країнах. Звичайно, важливим питанням зараз є зрозуміти, як оптимально використати результати подібних досліджень для подолання негативних аспектів використання Інтернету, пов’язаних, наприклад, з поширенням пропаганди, тролінгу та інших подібних речей. Вони мають контроверсійний характер та охоплюють широкий спектр питань – від політичних дебатів до питань безпеки, що актуально як для України, так і для інших країн. Буквально сьогодні з’явилася чергова новина про терористичну атаку в Копенгагені, здійснену молодим білим расистом, який спочатку розміщував антимусульманський контент в Інтернеті, а потім взяв гвинтівку та пішов до торгового центру. І подібні речі відбуваються регулярно. І для того, щоб зрозуміти культурне та інше підґрунтя подібних процесів, соціологія є потужним інструментом.
С.К.: Тобто, запит на соціологів на ринку праці має стабільний характер?
Е.Л.: Так, я цілком впевнена у цьому. А ще соціологія навчає, як вести статистику, яка є важливою складовою будь-якої адміністративної роботи. Нам потрібна статистика! А також соціологія навчає інтерпретаційним, якісним методам для аналізу різних даних і належного розуміння світу.
С.К.: Ви сказали, що соціологи мають справу з дослідженням драматичних ситуацій. І, мабуть, війна може бути однією з найдраматичніших подій у житті будь-якої країни. Пам'ятаю, як ми, українці, і наші друзі в усьому світі були шоковані, коли Росія розпочала кровопролитну війну проти України. Чи пам’ятаєте ви, як прийняли рішення підтримати Україну та прийняти українських студентів? Яка була мотивація щодо надання подібної підтримки?
Е.Л.: Ну, насправді, все відбувалось досить просто. Почалася війна, і я була справді шокована та хвилювалась за українців. По-перше, я почала думати, чим я можу допомогти на індивідуальному рівні – не враховуючи пожертвувань Червоному Хресту та подібних, типових для даної ситуації, кроків. І я вирішила написати короткі повідомлення солідарності українським колегам з різних університетів і соціологічних факультетів – вважаючи, що це, можливо, не так і корисно, але це те, що я можу зробити у даний момент...
Тож я написала короткі повідомлення: “Шановні колеги, це жахливо, але ми разом з вами й підтримуємо вас. Чим ми можемо вам допомогти?” Я отримала кілька відповідей, серед яких найбільш змістовним був лист від заступника декана факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тараса Цимбала. Ми почали листуватися, а потім, десь через тиждень, він сказав, що думає про те, як відправити своїх студентів на навчання за кордон під час війни. Також він запропонував гарну ідею – об’єднати студентів у групи, члени яких навчаються на одному рівні та знають один одного. Я погодилась з цим та обговорила цю ідею з деканом та заступником декана нашого факультету. Вони її підтримали, і почалася організаційна робота.
Ось так ми з Тарасом Цимбалом розпочали цей проект. Тарас провів величезну роботу, зібравши всю інформацію про студентів та можливі розклади їхніх перельотів, тому що на той час вони були розкидані по різних куточках України, Польщі та Німеччині. Спочатку ми говорили про групу з 7 студентів, але згодом їх кількість значно зросла. Зараз у нас навчається 21 український студент, у тому числі 2 аспіранти.
С.К.: Вони всі з Київського національного університету імені Тараса Шевченка?
Е.Л.: Маємо одну аспірантку з Харкова. Вона зв’язалася зі мною, тому що я написала про нашу ініціативу на сайт “Наука для України”. Я знаю, що волонтери поширювали інформацію про нашу ініціативу у Польщі, Німеччині та Україні, і треба сказати, що вони зробили велику роботу… Повертаючись до аспірантки – гадаю, що харків’янка Марія зв’язалася зі мною через сайт “Наука для України”.
Але повторюю, що більша частина організаторської роботи у рамках проекту стала можливою, тому що Тарас зробив таку велику роботу. Він витратив багато годин на переговори зі студентами та отримання інформації про їхні плани та місцезнаходження. Зі свого боку, ми спочатку не знали точно, як вирішити адміністративні питання зі студентами. Але ми були впевнені, що знайдемо спосіб залучити їх до навчання. Керівництво факультету повністю підтримало мою ініціативу, тож основним завданням на той момент стало забезпечення приїзду студентів до Гельсінкі, адже на початку війни ситуація з їх безпекою була вкрай гострою. Тим більше, у групі було кілька студентів чоловічої статі.
Тому на першому етапі головним завданням для нас було забезпечення приїзду студентів. І ось, коли ми вже мали кілька дат прильоту студентів, ректорка Гельсінського університету прийняла рішення поширити права, які мають студенти за обміном, на українських студентів, які прибувають до нас. Тож українські студенти офіційно отримали право навчатися у нашому університеті. Але вони, принаймі поки що, не мають право отримувати наш диплом та повинні мати місце постійного навчання в Україні.
С.К.: Ця можливість ще відкрита для українських студентів?
Е.Л.: Так. Вони можуть подаватися на програму.
С.K.: Які терміни подачі документів на навчання?
Е.Л.: На даний момент право на навчання надано до кінця липня 2023 року. Але далі, звісно, все залежить від того, як піде війна, і, можливо, цей термін буде продовжено. Принаймні студенти, які зараз приїхали до нас, планують залишитися на наступний рік і вчитися тут.
С.К.: Що повинен зробити український студент, щоб подати документи на навчання в Гельсінкському університеті?
E.Л.: Студент повинен заповнити спеціальну форму та надати певну інформацію – ви можете знайти детальну інформацію тут[3]. Важливо мати достатній рівень англійської мови, тому що викладання відбувається англійською.
С.К.: Через війну у нас є обмеження на виїзд за кордон для чоловіків 18-60 років. Чи стикалися студенти чоловічої статі, які вирішили навчатися у вашому університеті, з певними проблемами при перетині кордону?
Е.Л.: Як я розумію, факт навчання в університеті є підставою для відстрочки від призову до Збройних Сил України. Це включає і навчання за кордоном, тому, маючи право навчатися в іноземному університеті, ви автоматично маєте право перетинати кордон (зараз правила перетинання державного кордону не передбачають права виїзду для студентів іноземних ЗВО, які є військовозобовязаними чи призовниками, – KВ). Але для підтвердження цього права потрібні додаткові документи та спеціальне запрошення від університету, чого не потрібно робити для запрошення студенток. Тому підготовка документів для перетину кордону для чоловіків вимагає від нас додаткових зусиль.
С.К.: Чи можете ви оцінити загальний рівень підготовки українських студентів, які вже приїхали на навчання до Університету Гельсінкі?
Є.Л.: Більшість українських студентів, які приїхали сюди після початку війни, – це бакалаври. Вони дуже молоді порівняно з нашими студентами, тому що наші студенти починають навчання в університеті у віці не раніше 19-20 років. Усім же українським студентам було 19-20 років. Більшість з них дуже хороші студенти. Але вони мають різний рівень володіння англійською мовою. Деяким трохи важко, тому що вони раніше не вивчали англійську мову, і я цілком розумію їх проблеми.
Крім того, те, як ми тут навчаємося, кардинально відрізняється від українських практик, тому їм справді довелося докласти величезних зусиль, і я поважаю ту величезну роботу, яку вони виконали. Ускладнювало ситуацію і те, що вони приїхали, переважно, під кінець нашого навчального року. Вони прибули в середині нашого так званого четвертого періоду, який є останнім періодом весни. Усі курси вже розпочалися, тож нам довелося організувати деякі спеціальні заходи за волонтерської підтримки наших викладачів. Я впевнена, що наступного року нам буде значно легше!
Ще однією проблемою стало те, що київські студенти згідно вимог власної освітньої програми до липня 2022 року повинні були отримати 30 кредитів, а це дуже багато. Тому ми імпровізували – зокрема, запропонували їм чимало книжкових іспитів. Але вони ніколи не складали книжкових іспитів! Тож нам спочатку довелося пояснювати, що означає книжковий іспит і як готуватися до нього. На щастя, кілька викладачів погодилося допомогти нам, тож ми об’єднали навчання в невеликих групах, щоб їм було легше проходити необхідні курси. Звичайно, все це вимагало значних зусиль від студентів.
С.К.: Чи є у українських студентів можливість вивчати фінську мову на початковому рівні?
Е.Л.: Цієї весни я не переймався цим, тому я точно не знаю – думаю, наступної осені буде більше можливостей для цього. Я думаю, що цієї весни більшість українських студентів переймалась іншими питаннями, намагаючись пристосуватися до життя в нашій країні. Добре пам’ятаю, як, коли я зустрічала в аеропорту студентку, вона сказала, що це був перший авіа переліт у її житті. Тож багато з них не мали досвіду закордонних подорожей, були відірвані від власних сімей, що, звичайно, дуже важко в емоційному плані. Але наші волонтери намагалися їм усіляко допомогти. Також постала проблема з проживанням. Держава може запропонувати тимчасове житло, але його якість не дуже висока. Тому до кінця травня всі українські студенти проживали у сім’ях викладачів
С.К.: Тобто це було безкоштовне житло?
Е.Л.: Так, і мені вдалося домовитися, щоб починаючи з червня і до кінця літа вони безкоштовно проживали в університетських гуртожитках. Ці гуртожитки розраховані на студентів, які приїздять до нас за програмами обмінів. Компанія, яка обслуговує гуртожиток, погодилася із цим.
С.К.: Ви вже маєте успішний досвід співпраці з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. Що ви думаєте про розширення кола своїх українських партнерів?
Е.Л.: Я думаю, що так. Тим більше зараз ми маємо відпрацьовану систему подібної співпраці, яку можна і далі вдосконалювати Звичайно, існують певні обмеження стосовно кількості студентів – так, 19 українських студентів збільшили відповідну когорту студентів майже вдвічі. Але на нашому факультеті існують ще магістерські програми та програми з інших дисциплін.
С.К.: Можна сказати, що відбувається м’яка українізація фінського академічного середовища.
Е.Л.: Так, мабуть, можна так сказати. І те, що ми зробили і вдосконалюємо даний напрямок – це прекрасно. Також ми розраховуємо на фінансову підтримку нашої ініціативи Міністерством освіти Фінляндії – ми вже подали відповідну заявку. Звичайно – і це ми обговорювали з Тарасом Цимбалом з Київського національного університету імені Тараса Шевченка – що було б гарно запровадити відповідний обмін у рамках програми Erasmus, але цей напрямок залежить не лише від нас. Університет має централізовану систему міжнародних зв’язків, і її керівництво не погодилось з цією ідеєю.
Отже, ми започаткували програму, подібну до Erasmus, але без підтримки з їх боку. Але, у той же час, студенти отримали стипендії Erasmus на наступний рік, і це дійсно чудово, адже питання фінансової підтримки є вкрай важливим. Саме тому ми знайшли у цьому році варіант з безкоштовним проживанням – адже кожен з українських студентів отримує державну допомогу у розмірі лише 270 євро. Це занадто мало для покриття витрат, адже Гельсінкі – дороге місто. Зараз же вони отримали спеціальні стипендії від Erasmus, оскільки ця організація врахувала фактор війни та надала українським студентам можливість отримати відповідний грант. Якщо цю практику буде продовжено, то українські студенти зможуть подаватися на грант від Erasmus до поїздки. Це б вирішило масу проблем. І чудово, що зараз існує така можливість для українських студентів.
С.К.: Дуже дякую. І останнє запитання. Чи можливо було б започаткувати програму взаємних обмінів між Гельсінським університетом та українськими університетами після закінчення війни? Чи було б цікаво фінським студентам поїхати навчатися в Україну за обміном?
Е.Л.: Сподіваюся, що так. Я особисто зараз дуже активно займаюся побудовою цих відносин з Україною, і сподіваюся, що ми зможемо продовжити. Я впевнена, що ми продовжимо співробітництво з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. Але мене хвилює те, що українська держава планує скорочення фінансової підтримки університетів. Подібне скорочення фінансування може зашкодити нормальному функціонуванню університетів у довгостроковій перспективі. Але я впевнена, що з часом ситуація владнається, і ми зможемо вийти на рівноправне партнерство. Звичайно, війна – це зло, але вона, у той же час, відкрила можливості подібних обмінів, відкрила Україні шлях до ЄС, підняла наші стосунки на новий рівень. У Фінляндії постійно говорять про Україну, і я думаю, що в інших європейських країнах теж. Але прикордонні держави, такі як Фінляндія, Естонія, Литва чи Польща, особливо гостро відчувають російську загрозу. Тому ми так прагнемо співробітничати з Україною та підтримувати її.
Прим. KВ. Після публікації інтерв`ю, проблематику виїзду студентів для навчання за кордон роз`яснив кандидат фізико-математичних наук, доцент Національного аерокосмічного університету ім. М.Є.Жуковського “ХАІ” Андрій Охрімовський:
- Якщо когось раніше і випускали студентів для навчання у закордонних закладах вищої освіти (ЗВО), то на підставі рекомендацій в листі Головкома ЗСУ Валерія Залужного. Лист передбачав наявність в особи:
1) відмітки про відстрочку від призову у військовобоіковому документі особи;
2) дозволу на виїзд від військового комісара за місцем військового обліку;
3) документів, що підтверджуючи статус студента іноземного ЗВО.
По першому пункту особа має надати до ЦК та СП довідку за формою 20 з підписом ректора та печаткою закладу. Маю сумнів, що іноземні ЗВО видасть довідку такого формату.
По пункту 2 – форма дозволу на виїзд була в Порядку надання дозволів від Начальника Генштабу, що розсилався листом Головкома, який було скасовано на прохання Верховного Головнокомандувача. Таким чином, немає легальної форми дозволу на виїзд.
По пункту 3 – офіційні документи видані в іншій країні не визнаються такими, до легалізації (апостилем або консульської). Крім того, ще й потрібно зробити офіційний переклад документу виданого на іноземній мові, наприклад в консульстві України.
Іншими словами, навіть за листом Залужного неможливо мати легальні документи, які він передбачає.
[1] https://www.helsinki.fi/en/faculty-social-sciences/research/disciplines-and-research-centres/sociology
