Павло Вишебаба : “Якщо ми всі будемо працювати на межі своїх можливостей, тоді ми можемо перемогти”
Військовий і поет Павло Вишебаба зараз боронить Україну на Курахівському напрямку. Його книгу “Тільки не пиши мені про війну", присвячена тяжким подіям 2022 року, тиражом в 15 тис. екземплярів було розкуплено із шаленою швидкістю – за 15 годин, тисяча примірників за годину в середньому. Причина популярності – поет і солдат щиро та відверто висловлює почуття наших військових і цивільних.
Про поезію, про війну, про зміни, що відбулись з Павлом Вишебабою з 2014 рокі та після 24 лютого 2022 року – в інтерв’ю КиївВладі Павла Вишебаби, у якого вчора, 28 березня, був день народження. Подарунковий збір на придбання трьох дронів Mavic для 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша https://send.monobank.ua/jar/48SpKTAtgf.
Відеоверсію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі “Увага Кірія”.
KВ: Що для вас свобода?
Павло Вишебаба: Це можливість розвивати і проявляти свої таланти, свою особистість без перешкод.
KВ: Ви народилися на Донеччині. Скажіть, ви могли уявити в своєму дитинстві, що вашу батьківщину буде чекати така несправедлива збройна агресія росії?
Павло Вишебаба: Війна була частиною історії, кінематографу, книжок, літератури, але не життя. Навіть уявити не міг, що на нашу долю, на наше покоління випаде така велика війна.
KВ: А як в 2014 році ви переживали всі ці події?
Павло Вишебаба: Це був період шоку. Я всю Революцію гідності провів на Майдані разом з іншими співвітчизниками. Щойно закінчились ці криваві події на Майдані, ми домоглися перемоги Революції гідності.
І тут черговий етап, чергове коло пекла. Ми зайшли у збройну агресію, яка називалася АТО. Донецька область – лідер за кількістю дитячих смертей, за кількістю жертв серед мирного населення. Все трагічно і катастрофічно.
Моя родина була декілька місяців під окупацією в Краматорську. Я в цей час був в Києві. Це досить болісно сприймається, але зростає в геометричній прогресії твоя усвідомленість того, хто є ворог, і що є його складниками.
Я в 14 році перейшов на українську мову, перестав відвідувати російські сайти, читати російських письменників, блогерів, слухати російську музику. І досі вважаю, що це було правильне рішення. З 24 лютого багато хто зрозумів мої дії – просто бридко споживати контент ворога.
KВ: 24 лютого 2022 року змінило життя всіх українців. Ви з перших днів пішли на війну. Розкажіть про це докладніше.
Павло Вишебаба: Я довго вагався, хвилин 30. А потім пішов в пункт територіальної оборони, де видавали зброю. Але зброю видавали тим, хто мав досвід бойових дій. Тому мене в перший день, 24 лютого, не взяли. Після цього я п'ять разів ходив в військкомати по всій Україні.
І в Тернополі з шостого разу мене взяли. Відтоді я служу в 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша.
KВ: А як змінилися особисто ви і ваші побратими за цей рік війни?
Павло Вишебаба: Ми краще стали виконувати та розуміти свої обов'язки – хто чим займається, здобуваємо досвід. Головна зміна, що коли ми приходили, ми були люди різних професій: зібралися в одному місці бухгалтери, таксисти, трактористи, судді, журналісти, письменники. І за цей рік ми перетворилися з цивільних людей у військових.
KВ: Я в жовтні минулого року робив інтерв'ю з військового капеланом Олексієм Бондарєвим. Він говорив, що багато військових шукають розраду в Бозі, що віра в Бога допомагає захищати Батьківщину. На вашу думку, чи дійсно це так?
Павло Вишебаба: За моїми спостереженнями, люди віруючи більш спокійні, тому що в них є духовна опора. Я хоча не є релігійною людиною, у мене така духовна опора в служінні громаді, служінні своїй державі. Багато хто шукає розраду і пораду в Бозі. І в нас також є капелан в бригаді. Щотижня проходять служби, щоб різні підрозділу могли доєднатися до служби.
KВ: Ви вегетаріанець. Ви піднімали це питання. Чи якось вирішилася ця проблема?
Павло Вишебаба: Вона вирішилася для мене і для багатьох побратимів, які дотримуються веганства або посту, за рахунок волонтерів.
Петиція за введення веганських пайків за натівськими стандартами набрала необхідну кількість голосів. Наскільки знаю, Міноборони зараз разом з Кабміном розробляють оцей веганський пайок. Вірю, що це вдасться. Це не першочергове завдання на війні, але було б добре, якби це питання також було вирішено.
KВ: Ви в одному з інтерв'ю сказали, що ви покохали Україну через мову. Ви пишете вірші. Як вам вдається поєднувати в часі? І де ви берете натхнення?
Павло Вишебаба: Для мене українська була мовою нудних бюрократичних заходів, але не повсякденною. Ніхто з моїх молодих друзів не спілкувався українською мовою. А потім я побачив в Харкові молодь, яка спілкується українською. Мене це дуже надихнуло і сподобалось. І я перейшов на українську.
Пишу вірші постійно з 10 років. Це для мене абсолютно нормальний спосіб комунікації з зовнішнім світом. Хочу фіксувати свої емоції в поетичних текстах. А де знаходжу час? Було б бажання – час знайдеться.
Поету достатньо телефону і трохи уяви. Хочеться зафіксувати те, що відбувається зараз. Це дуже непересічні події – і трагічні, і епічні водночас. І я впевнений, що ці події будуть згадувати сотні років наперед. Я хотів би, щоб люди згадували не лише де які бої проходили, а могли уявити, які емоції ми переживаємо зараз. Текст віршований може тобі більше розказати про емоції, ніж вся карта бойових дій.
KВ: Які письменники українські закарбувалися у вашому серці взагалі?
Павло Вишебаба: Я великий меломан. Я читаю дуже багато української поезії. Не можна не згадати Тараса Шевченко. Він просто вже частина мене, як і для багатьох українців. Ліна Костенко. З сучасних авторів я люблю Олександра Ірванця. Це мій найулюбленіший сучасний поет. Юрія Іздрика. Зараз у мене на столі книжка гарного сучасного поета Дмитра Лазуткина.
KВ: У вас відбувся великий тур містами України. Ви збирали на підтримку Збройних Сил України, підтримку вашої бригади. Розкажіть, як відбувся тур?
Павло Вишебаба: В більшості міст у нас були повні зали. Ми зібрали за 17 днів 100 тис. доларів. Це досить гарний результат. Звісно 100% передається на мою бригаду. Ми вже купу всього закупили.
Люди зустрічали дуже добре. Якщо чесно, то всі зали в усіх містах плакали. І це був такий досить терапевтичний досвід, де ми намагалися не відвертатися від війни, а от подивитися прямо їй в обличчя і прийняти це, прийняти відповідальність, яка лежить на нашому покоління. Без перебільшення це питання існування чи не існування нашої держави. Багато людей дякували після концертів, говорили, що їм стало значно легше.
Ми маємо взагалі розмовляти та переосмислювати те, що з нами відбувається. Тому що перша реакція – це закритися, як равлик в будиночку, і нехай це все пройде повз мене, і чим швидше настане перемога. Але треба подивитися в очі цій ситуації і пробувати шукати в собі натхнення, надії. Дуже складні випробування на наше покоління покладено. Але ми мусимо їх пройти.
KВ: Коли очікувати продовження вашого туру? Чи плануєте в майбутньому?
Павло Вишебаба: Нам зараз треба ці коштує правильно засвоїти, подивитися їхню ефективність. Ми чекаємо вже першу поставку дронів та антидронових рушниць. Якщо в цьому буде потреба і командування вирішить, що мені потрібно поїхати, я звісно виконаю наказ.
KВ: У вас є маленька донечка. І у вас є вірш “Тільки не пиши мені про війну”. Як говорите з донькою про війну?
Павло Вишебаба: Ми спілкуємось по відеозв'язку. І час від часу вона мене питає, коли я повернусь. Я намагаюсь їй пояснити, що ми маємо служити, чому я не можу бути з нею, чому я маю з іншими людьми зараз боронити нашу державу і працювати на перемогу. Саме для того, щоб в неї було мирне майбутнє, щоб їй не доводилось навчатися в підвалах в школі, як вони це зараз роблять.
KВ: Яку формулу Перемоги бачите ви?
Павло Вишебаба: Це поєднання складових. Це ефективна робота нашого війська, волонтерів і всіх громадян. Якщо ми всі будемо працювати на межі своїх можливостей, тоді ми можемо перемогти. Ми маємо робити свою частину відповідальності добре, не знецінювати роботу інших, а навпаки допомагати один одному. Нам треба згадувати, що ми переможемо тільки разом. Треба підтримувати один одного, щоб кожен міг робити, працювати на своєму максимумі. От тоді переможемо.
Фото: надане Павлом Вишебабою
