Мер Фастова Михайло Нетяжук: “Фастівчани - це та сила, яка вберегла громаду”
Фастів згуртувався і вистояв під час російської навали, коли агресор окупував частину Київщини. Ощерився блокпостами та барикадами. Допомагав сусіднім громадам і переселенцям, отримував допомогу від міст-побратимів. І врешті-решт позбувся орд загарбників.
Як Фастів витримав перші дні війни – в інтерв'ю KВ розповів мер міста Михайло Нетяжук.
KВ: З чого для вас почалася війна?
Михайло Нетяжук: Війна для мене розпочалася не з 24 лютого, а за декілька днів раніше. Аналізуючи інформацію, яка була в ЗМІ та на безпековому форумі 21 лютого в Києві, я чітко зрозумів, що потрібно підготувати громаду до можливого вторгнення.
Звісно, на той час ще ніхто стовідсотково не розумів, як це може бути. Але ще до 24 лютого уже проводились наради і зустрічі, на яких ставились завдання з підготовки матеріально-технічних засобів та громадян до екстраординарних ситуацій. Головним завданням було переконатися, що ми у громаді готові до будь-якого розвитку подій.
В перший день війни мене зранку разбудили телефонним дзвінком, що почалася війна і спитали: що ми робимо? Я дуже швидко зібрався, об'їхав місто, подивився, що відбувається. Слава богу, до нас в перший день не прилетіли ні бомби, ні ракети. Але під час оглядин з’явилася впевненість, що потрібно всіх згуртувати заради оборони Фастова.
KВ: Стала в нагоді завчасна підготовка?
Михайло Нетяжук: Однозначно. Принаймні не було ніяких сумнівів чи вагань. Були зрозумілі алгоритми дій: що робити, чим займатись. Більше того, навіть структурні підрозділи, в основному, розуміли, які напрямки роботи зараз найважливіші, і хто за що відповідає.
Звісно, війна кардинально змінила життя міста. Зовсім інші задачі вийшли на перший план. Але я вважаю, що наша громада дуже швидко зі всім цим впоралась.
Люди почали самоорганізовуватись: розуміли в якому напрямку треба діяти і що саме робити. І при цьому проявляли, без сумніву, патріотизм, відповідальність і готовність захищати свою громаду і Батьківщину.
KВ: З чого саме почалася оборона Фастова?
Михайло Нетяжук: З будівництва барикад. У багатьох місцях міста люди самі будували барикади, самі виходили на патрулювання, самі готували “коктейлі Молотова”. Я вже не кажу про те, що багато хто з містян в перший день зразу пішов до військкомату, щоб вступити до лав ЗСУ.
В перші дні я свій мобільний телефон просто віддав помічнику. Справ було настільки багато, що неможливо було спілкуватись телефоном і паралельно вирішувати поточні питання з організації оборони міста.
KВ: Важко було цей низовий рух багатьох людей якось привести до одного знаменника?
Михайло Нетяжук: Ні. Громадяни були готові та мотивовані захищати місто. Фастівчани – це та сила, яка вберегла громаду. Це не вказівки зверху. Багато речей людям просто варто було підказати. Бо багато хто казав: “Ми готові щось робити, кажіть – що”. Були моменти, коли треба було просто узгодити. Люди самі пропонували: “Ми можемо те і те”.
KВ: Життя Фастова швидко перейшло на військові рейки?
Михайло Нетяжук: До початку війни у Фастові не було військових формувань.
Планувалось, що батальйон територіальної оборони, який мав захищати Фастівський район, повинен був сформуватись десь ближче до 1 квітня. Перед самим початком агресії, правда, проводились певні підготовчі роботи із створення батальйону. У керівництва ТрО був свій план, готувались приміщення, але зброї в місті не було.
І коли почалася війна, то основним завданням стало доукомплектування батальйону та забезпечення його зброєю та іншим оснащенням, щоб вони вийшли на оборону району.
KВ: Швидко впоралися?
Михайло Нетяжук: За три-чотири дні. В перші в місті були шалені черги до військкоматів. Паралельно організовували транспорт до воєнних складів, щоб забезпечити батальйон зброєю. Видача йшла зразу по доставці, але саме військовослужбовцям. Як тільки формувалися підрозділи, йшло висування на готові блокпости або на будівництво і облаштування нових.
До того хлопці зі своєю мисливською зброєю виходили на підстраховку на оборонні рубежі. Всі вийшли, щоб захистити місто.
Одночасно з цим вирішувались питання перепрофілювання і зміни системи роботи міста, щоб забезпечити харчування та відповідні умови несення служби для військових.
KВ: Що вам найбільше запам'яталось за ці перші тижні вторгнення?
Михайло Нетяжук: Я точно не пам'ятаю дату, але війська російської федерації вже були у Бишівській громаді і вийшли на кордони Фастівського району. Ми чітко розуміли, що є план ворога, пройшовши через Фастів, іти далі на Білу Церкву.
Я звернувся до містян, що наша задача – всім вийти і підготувати оборонні рубежі. Ми не виключали, що саме в той день, та колона, яка пройшла уже Макарів, рушить до Фастова. Я особисто знав, що надвечір мають підтягнутись резерви ЗСУ і взяти місто під захист. Треба було протриматись фактично до вечора і підготувати позиції, щоб бійці ЗСУ могли зразу їх зайняти.
На заклик відгукнулися всі. За цей день було перероблено неймовірну кількість робіт з облаштування оборони міста. А мені найбільше запам'ятались очі цих людей.
Особливо в пам’ять врізався момент, коли я в кінці дня, розуміючи, що військова допомога прийшла, а техніка зараз буде проходити через місто і займати свої позиції, об'їжджав по маршруту руху і попереджав, що будуть іти наші, тому не треба в них кидати “коктейлі Молотова”.
Спочатку в очах містян я бачив рішучість з голими руками зустрічати танки. Потім коли говорив, що ідуть наші, то очі починали сяяти щастям. Бо щастя – це коли чуєш звуки танків і розумієш, що це наші танки. Цей момент який досить сильно запам'ятався.
KВ: А емоційно як цей день пройшов? Це, мабуть, був один з найдовших днів.
Михайло Нетяжук: Ні. Тоді не було довгих або коротких днів. Стояли колосальні обсяги задач, у тому числі, з підготовки рубежів оборони на дальніх підступах до міста. Громада згуртувалася і проявила найкращі свої риси.
У Фастові живе досить багато військових, які служили ще у військовій частині Фастова до її розформування. Вони мають і досвід, і відповідні військові знання. Саме вони, розуміючи, що у нас на той момент не було регулярних військових частин, зібрали досвідчених військових, розібрали на мапі звідки може бути основний удар ворога та спланували можливий бій: що і де розміщуємо, де і які будуть секрети, де будуть завали та барикади.
Це був день підготовки до бою. І ми зробили все можливе, щоб б не допустити ворога до Фастова.
KВ: Це було вже в межах сформованого ТрО чи ветеранського руху?
Михайло Нетяжук: На той момент збирали всіх. На превеликий жаль, особа, яка відповідно до закону повинна була очолити оборону Фастівського району (глава Фастівської РДА Євген Кабатов) самоусунувся від виконання своїх обов'язків.
Я, як міський голова, зв’язався з представниками силових структур і ми створили координаційний штаб. Без розпоряджень згори, а тому що нам потрібно було координувати свої дії.
Містяни, які розуміли ситуацію і мали відповідні компетенції приходили і пропонували свої послуги. Наприклад, треба було підсилити роботу з оповіщення із повітряних тривог. На нараді просто озвучували проблему і питали: хто може допомогти? Дуже швидко знаходилась людина, яка казала: я пропоную зробити так-то і так-то. Зробили і побігли. Все працювало саме так.
KВ: Кого персонально ви можете відзначити?
Михайло Нетяжук: Коли йшла підготовка оборонних рубежів між Ясногородкою та Мотижиним, де вже були окупанти, то екскаваторник з Фастова поїхав в “сіру зону” на межі Ясногородки. Чоловік виконував цю роботу на лінії вогню, щоб наші хлопці потім могли зайняти ці позиції. Коли російські війська почали обстріл, екскаваторника евакуювали, а техніку залишили там. Після припинення вогню, він повернувся і продовжив працювати, попри те, що в сусідньому Осиковому окупанти вже підбили екскаватор.
І це не поодинокі приклади, коли люди готові були ризикувати життям, щоб не допустити ворога до міста.
KВ: Чи зробили ви б зараз щось інакше чи по-іншому?
Михайло Нетяжук: Із того, що було зроблено, я б нічого не змінив. Я не шкодую про жодне прийняте рішення. Цей час можна порівняти зі сплавом по гірській річці – коли немає часу над чимось задумуватись, треба дуже швидко “гребти”. І якщо ти хочеш добре пройти пороги, ти перед порогом не повинен гальмувати, а навпаки, повинен якомога швидше розігнатись, щоб цей поріг пройти швидко. Так і тут.
Зараз не час аналізувати, зараз час швидких дій. Ми і до цього говорили, що місто Фастів – це місто єднання (в Фастові в грудні 1918 року домовилися про об’єднання УНР і ЗУНР, – KВ). Події останніх трьох місяців підтвердили, що місто є прикладом гуртування і гартування людей. Всі разом спромоглися попри всі негаразди пройти ті пороги і вигребти на безпечне місце.
KВ: Питання із біженцями гостро стояло?
Михайло Нетяжук: Фастівчани молодці. Багато хто погодився приймати переселенців, навіть не сподіваючись, що за це буде якась компенсація. Просто з добрим серцем надавали свої приміщення.
KВ: Допомагали сусіднім громадам?
Михайло Нетяжук: Оскільки лінія фронту почала близько підходити до кордонів Фастівської міської територіальної громади, було прийнято рішення допомагати сусідам. Наша задача була зупинити лінію фронту якомога далі від міста. Тому оборонні позиції для ЗСУ та інших військових формувань готувались фастівчанами не лише навколо Фастова, а й за Бишевом.
Надавалась матеріальна допомога. Більш того, певний час Макарівська селищна рада розміщувалась в адміністративній будівлі Фастівської міської ради. Крім того, фастівські лікарі у форматі виїзних прийомів надавали медичну допомогу мешканцям Макарівщини. В одному автомобілі виїжджав хірург, терапевт, брали з собою ліки і надавали допомогу мешканцям, в тому числі, деокупованих територій.
Подивившись на цей досвід, міжнародна організація “Лікарі без кордонів” прийняла рішення долучитись до цієї роботи. І ми почали реалізовувати спільний проект щодо допомоги мешканцям Макарівщини і згодом Бородянщини. Бишівська громада також отримувала допомогу від Фастова.
KВ: А хто допомогав фастівчанам?
Михайло Нетяжук: З Польщі – наше місто-побратим Валч, яке в найкритичніший момент, коли бої були недалеко від міста, прийняло делегацію наших дітей. З Туреччини – місто-побратим Ескішехір. З Німеччини – Гамбург і Дрезден.
Насправді дуже багато хто долучився до надання гуманітарної допомоги. Дуже допомагають ті фастівчани, які зараз знаходяться за кордоном. І тому, користуючись нагодою, хочу подякувати абсолютно всім волонтерам за те, що в цей найкритичніший час нам всім вдалося вистояти.
KВ: Фастів – це великий залізничний вузол. Як воно жити під загрозою того, що може прилетіти ракета в будь-який час?
Михайло Нетяжук: Фастів не є унікальним. Зараз будь-яка точка України потенційно є небезпечною. Звісно, що залізничний вузол – це трохи більший ризик. Тому рекомендуємо мешканцям бути подалі від об'єктів залізничної інфраструктури.
Але по очах фастівчан видно, що багато хто з них готовий робити для перемоги все, в тому числі, і ризикувати своїм життям.
KВ: З того, що зроблено за останні три місяці, чим ви найбільше пишаєтесь?
Михайло Нетяжук: Цікаве питання… Скажу так: я пишаюсь тим, що я фастівчанин.
Фото: KВ
