Ірпінські леви: три історії звичайних чоловіків, які разом із побратимами захистили місто
Ротно-тактична група “Ірпінь” – легендарний підрозділ, що покрив себе славою у боях лютого-березня 2022 року. Більше 80% особового складу – це звичайні чоловіки без бойового досвіду, певній частині з яких навіть довелося вчитися стріляти безпосередньо на позиціях. Днями кореспондент КиївВлада відвідав місце розташування підрозділу та поговорив із воїнами. Розмовляли про мотивацію, бойове братерство, страхи та ставлення до ворога.
Добровольчу ротно-тактичну групу “Ірпінь” створив і очолив на початку війни ветеран АТО, розвідник і автор книги “Пригоди Фантома” Володимир Коротя (позивний “Повстанець”). Усі бійці переважно місцеві і майже всі були дуже далекі від військової справи. Перший бій підрозділ прийняв уже 25 лютого і був на позиціях до звільнення Ірпеня. Хлопці нищили бронетехніку і живу силу ворога, трофеїли зброю і, звичайно, допомагали місцевим евакуюватися із охопленого війною міста.
Депутат
Сергій – боєць ротно-тактичної групи "Ірпінь". Позивний “Депутат”. Йому 53, він інженер-геодезист і чинний обранець Ірпінської міськради.
24 лютого він прийшов у військкомат, а вже 25 лютого вперше зіткнувся із ворогом на блокпосту біля річки Бучанки в районі ресторану “Караван Гала”. Блокпост збудував разом із побратимами.
“Із серйозного у нас було лише 10 пляшок із зпалювальною сумішшю, але про страх ніхто не думав. За нами рідне місто, наші родини, а перед нами ворог, якого слід знищити. Та і блокпост був надійним. Біля нас стояли будівельники, як-то кажуть хлопці із клепкою в голові, вони сильно допомогли із облаштуванням позицій”, – каже Сергій.
Тримали свій блокпост хлопці більше тижня.
“5 березня на блокпост сунули орки. Вони вже отримали від наших сусідів і були злі. Незважаючи на втрати, а серед нас, на жаль, були 200-ті та 300-ті, ніхто не схибив і не запанікував. Нас крили артою, авіацією, але ми трималися і відступили лише коли отримали наказ”, – говорить боєць.
Багато днів Сергій провів в районі Романівського мосту, де допомагав ірпінцям, які тікали від війни. Найсильніше враження тих днів – люди під обстрілами рятували не так майно, як домашніх улюбленців: котиків, собак, папуг. А хто не міг тягти із собою домашніх улюбленців – той відпускав їх на волю.
“Все життя буду пам’ятати епізод із папугами, яких люди повипускали із кліток. Уявіть, все гримить, холод, вітер. А по сірому небу літають зграйками різнокольорові птахи. Стоїш на позиції, а над головою папуги. В Ірпені на гирлі, аж не віриться, що це можливо”.
Сергій мріє про те, як відбудовуватиме рідний Ірпінь, але розуміє, що до будівничої справи візьметься лише після перемоги.
“До людського горя і лиха, яке наробили вороги, важко звикнути. Тому ми без жалю знищували і знищуватимемо ворога. У собаку важче вистрілити, а в цих хлопців стріляли не задумуючись. І сьогодні звільнення держави від цієї нечисті – головне наше завдання”, – каже він.
Журавель
“Журавель” – боєць ротно-тактичної групи "Ірпінь". Йому 25, він івент-менеджер і чинний громадянин російської федерації.
Його батьки-українці давно виїхали на заробітки в Урєнгой і досі живуть там. Кілька років тому “Журавель” обрав Україну, покинув рідню у Сибіру і оселився в Ірпені.
“Після 24 лютого я перестав розрізняти календарні дати. Все спресувалося в один довгий день. Ось четверговий ранок і я вирішую закупитись харчами, бо війна незнамо скільки триватиме, а ось я вже зі зброєю стою на блокпосту з побратимами і нас криє арта. До цього дня я думав, що запишусь у військо, тільки коли з моїми друзями чи близькими станеться лихо. Але коли почув як гупає біля мого дому, зрозумів, що ворог вже коїть лихо і я мушу його зупинити”.
Читайте: Шість фактів про ДФТГ (добровольчі формування тергромад)
“Журавель” на війні з перших днів. Він розуміє українську, але ще не дуже вправно розмовляє. Тато бійця стоїть на проросійських позиціях, а ось мама розуміє і підтримує сина. Хлопець певен, що жителів рф сильно зазомбували пропагандою, тому, щоби “розчаклувати” їх знадобляться роки.
“Я мирна людина, яка розмовляє російською, поважає Україну, але має паспорт рф. Мене ніхто не принижував і не дискримінував. Я жив щасливим життям. Але мене прийшли визволяти! Навіщо? Щоби я пішов на блокпост і там в бою навчився стріляти? Я навчився”.
Боєць порівнює ситуацію, у якій опинився російський народ, із історією описаною у книжці Оруела “1984”. Але розуміння біди, у яку загнала влада тамтешнє суспільство, аж ніяк не заважає йому ненавидіти ворога.
“Біологічно ворог – це людина. Але жалю до такої людини все одно бути не може. Адже ти його пожалієш, а він тебе знищить”…
Рост
“Рост” – боєць ротно-тактичної групи "Ірпінь". Йому 42, він водій маршрутки, якому на війні довелося освоїти фах механіка БТР.
Війну Рост зустрів у першому ранковому рейсі з Ірпеня на Київ.
“Десь о 5 ранку почув сильний вибух, ніби колесо в грузовій машині рвануло. Подумав: ого, оце вже комусь із хлопців на шиномонтаж треба. А потім ще вибух і ще… Це крили Гостомель. Коли довіз людей на кінцеву в Київ, уже про війну говорили всі, тож, половина маршрутки вийшла, а половина зайшла в автобус знов і повернулася зі мною на Ірпінь. Висадив пасажирів і пішов у військкомат. Там сказали іди на ТРЦ “Жираф”, шукай людину із позивним “Повстанець” і записуйся у його підрозділ. Так і зробив”.
25 лютого на блокпост “Жираф” пригнали три БТР. Два були на ходу, третій поставили на позиції як муляж.
“У мене ціль така в житті – навчитися їздити на всьому, що їздить по землі. БТР я бачив у 90-х роках і то у розібраному вигляді, але нічого - розібрався. Майже як маршрутка, тільки коліс більше, гуде сильно і обзор гірший”.
Свою машину Рост називає “Малишка”. На ній уже 27 лютого прийняв перший бій. Проте після кількох тижнів боїв БТР сильно пошкодили.
“Гарно нам прилетіло, думаю все. Але тут хлопці на машині “Козак” тросом нас зачепили і відтягли. Ми ж своїх не кидаєм, навіть броню! Загнали на рембазу: снайпери по нас працюють, міномети, а мужики гайки крутять. Увечері БТР був уже на ходу і працював”, – каже Рост.
Боєць із великою повагою розповідає про волонтерів і бойових побратимів. Каже і перші, і другі – це люди від Бога.
“Я прийшов воювати в спортивному костюмі і без броніка. А зараз екіпірований не гірше за бійця НАТО. І все це волонтери – вони люди від Бога, інакше і сказати не можна. Як і хлопці, із якими поряд ти воюєш. Описати це словами дуже важко, але я точно знаю: в бою за мною стоять не просто чоловіки зі зброєю, а справжні браття”.
Читайте: У Бородянці собаки врятували життя людей, в Качалах – авіабомба серед села (фото)
Фото Роман Кетков
