понеділок, 27 червня 2022 г.

Дорога на Іванків: репортаж із краю, де народжується повоєнний фольклор

Дорога на Іванків: репортаж із краю, де народжується повоєнний фольклор

Іванків потрапив під окупацію русні на початку війни. Свідчення звідти стали першим великим текстом "КиївВлади" з фронтового потойбіччя. Проте, одна справа почути і переповісти оповідь свідка, а зовсім інша – на власні очі побачити наслідки злочинів, болю і горя, якого завдали окупанти твоїй рідній землі.

До Іванкова я їду не редакційною автівкою. Мене везуть добрі озброєні люди. В бусіку: ліки, їжа, спорядження. В куточку переді мною – гранатомет. Якби ми їхали не в деокуповану зону, а на територію реальних бойових дій – то я би сильно порушив правила безпеки роботи журналістів. Якщо хтось не в курсі, то журналістам категорично не рекомендовано сідати до автівок армійців чи будь-яких інших мілітаризованих формувань. Але, на щастя, ми їдемо не у війну, а в мир і єдина воєнна загроза – це наслідки для психіки від побаченого і почутого. 

Підписуйтесь на “КиївВладу”
 

Вишгородщина

Дорога з Вишгорода на Іванків знайома мені з дитинства. Нею мене школяра возили дивитися на діораму в Лютежі (частина Національного музея “Битва за Київ”). В Нових Петрівцях була дача друзів родини – художників, які щиро були залюблені в цей край і знали кожен його камінчик. А через КПП “Дитятки” я їздив до 30-кілометрової зони відчуження Чорнобильської атомної.

Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм

Я знав цей шлях досконально, але вже з перших метрів зрозумів, що війна зробила милу моєму серцю дорогу геть незнайомою і навіть чужою. 

Траса в прямому сенсі слова наїжачилася. Великі і важкі протитанкові їжаки, бетонні блоки, мішки з піском, дерево, метал, каміння – тут повсюди. На численних блокпостах озброєні люди з обвітреними обличчями. Між тим, ці суворі лиця військових абсолютно не лякають, а навпаки – заспокоюють і вселяють оптимізм.

Ось білозубий усміхнений парубок вдивляється в очі водієві нашого буса, а його старший колега – може це тато і син – бере в жилаві долоні документи для перевірки.

“Щасливої дороги, хлопці! – І ви тримайтесь”. Ми рушаємо, лишаючи по собі клубочок куряви, крізь який молодий сміхотун проводжає нас поглядом.

Вся ця навколовоєнна романтична картина виглядала б еталонно, якби не один нюанс. Нам на зустріч сунула маршрутка “Київ-Іванків”. Білий, запилюжений “Sprinter”. В його вікнах потомлені люди. Вони вже встигли звикнути до буднів війни і їм абсолютно по цимбалах вся героїка щойно закарбованого тобою в пам’яті моменту. 

Перший шрам війни – це підірваний міст через Ірпінь перед Демидовом. Зараз тут ідуть відновлювальні роботи – проклали зручний об’їзд.

На фото: Так виглядає зруйнований міст перед Демидовом зараз.

А ще кілька днів тому тут вирувало зовсім інше життя. Цей міст – був мостом виживання для відрізаних мешканців Вишгородщини, Іванківщини та Полісся.

@kn0po4kastop #война2022 #переправачерезреку #взорванныймост #дети ♬ оригинальный звук – Александр Корниенко

Вражає і розлитий Ірпінь. Його дамбу підірвали і стрімкі води цієї давньої річки позмивали всі понтонні переправи московитів. З одного боку – це добре, та скільки ж лиха через підтоплення нароблено місцевим…

Чим далі ми заходимо в населений пункт – тим більш виразніше бачимо гидку мармизу війни.

В багатьох місцях дорога сильно побита вибухами. Зупиняюсь біля точки мінометного прильоту. На мить здається, що тисячі дрібних дірочок в асфальті мають ледь помітний, змитий дощами і рознесений вітрами червоний відтінок. Частину вирви хтось щедро присипав піском. 

Прилетіло в людину, труп якої вже звідси забрали? Схоже на те. 

За кілька кроків в траві знаходжу шматок тільняшки. Хочу вірити в те, що тут загинув ворог. Дуже хочу… Проте, густий сморід горілого і чогось солодкого заважає думати. Цей страшний запах буквально знедвижує і я волію скоріше вшитися з цього місця. 

Демидів зустрічає яскравим весняним сонечком і вщент знищеними будівлями. Всі мої вилазки в зону бойових дій до цього відбувалися за сірої дощової погоди. Але сьогодні ясно, тепло і тихо. Змусити себе ставитися нормально до контрасту життя і смерті виходить не одразу. Мозок просто відмовляється вірити в цю сюрреалістичну картинку. Але це реальність.

Зупиняюся на розі вулиць Київської і Нової. Обабіч все потрощено. Багатоквартирний будинок, торговельні павільйончики, приватні обійстя. В око впадає розстріляний жовто-блакитний паркан і одноповерховий будиночок за ним – певно били сюди навмисно.

За кілька метрів більш вціліла господа. Тут тільки вибиті вікна, пустки, місце яких вже хтось забив дошками. На стіні напис: “Діти”. На хвилинку зупиняюсь, прислухаючись чи бува не повернулися діти вже у звільнене село. Тиша. Сподіваюся, з цими дітьми і їх батьками все добре.


Далі понівечена чотириповерхівка. “Отуди прилетіло прямо в квартиру. Кажуть мужик загинув, але ми не бачили”, – розповідають два хлопці, які вирішили зі мною побалакати, розгледівши напис “Преса” на броніку. Їм років по 14-15 і видно, що вони вже звикли до візитів журналістів. “Тут багато журналістів було. Тільки сьогодні знімали якісь індуси. Взагалі, страшно було, люди тижнями в льохах ховалися. А коли надоїдало йшли через Ірпінь на Київ. Там поки кладку не зробили в брід ходили по-пояс у воді. А ми не схотіли тікать”, – розповідають хлопці майже хором.

Торцева частина цього будинку сильно понівечена. Мою увагу привертають колись охайні лоджії. Підходжу ближче – з-під потрощених стін визирають полиці і шафки. Вражає ідеальний порядок – речі складені рівнесенько, вішачки розвішані, коробочки стоять рядочком. Навіть війна зробила виняток і не понищила цей випещений хазяйський закуток. Але така картинка, на жаль, виняток.

Торговельним яткам і зупниковому комплексу не пощастило взагалі. Як і колись могутньому згорілому дереву, котре більше не буде ховати у затінку натомлених місцевих, що чекали тут на маршрутку.

Зелені шмарклі руського міра

Траса від Демидова аж до кордону з білоруссю спантеличує своїми узбіччями. Вони тотально зелені. Але зелень ця не від молодої весняної травички, ні. Обабіч дороги вся земля умощена порожніми коробками від армійських пайків московитів.

Я назвав це видовище: “зелені шмарклі руського міра”. Тікали з Київщини, нюняли, жерли свої гидотні пайки, та розмазували усюди зелені шмарклі: “Нє всьо укралі…, нє всєх баб потопталі, братішку міной разорвало, а он мнє должок в 100 рублєй не вєрнул, гнідаааа…”.

Окрім пайків у траві лежало дуже багато порожніх пачок з-під російських цигарок із досить грайливими написами: “МУЧИТЕЛЬНАЯ СМЕРТЬ” і “СЛЕПОТА”. Величезна кількість цих пачок в купі з такими промовистими і влучними написами викликали у мене кількахвилинний гомеричний регіт.

“Ну, що ж, хлопчики, вас же було попереджено заздалегідь! Навіть оно на цигарках написано на що вам слід очікувати в Україні!”.

Єдина точка на трасі, де було більш-менш чистенько – це меморіал на місці загибелі актора Леоніда Бикова неподалік Димера. Навіть жовто-блакитний паркан не попусували. Чому так, сказати важко. Можливо, все радянське, а Биков – радянський актор, сакральне для московитів. А можливо, вони просто боялися тут зупинятися. Адже метрів за 200 від меморіалу, прямо за фотографією Бикова проглядається симпатична купка попаленої разом із екіпажами техніки окупантів.

На фото: підбита російська техніка за монументом на місці загибелі Леоніда Бикова

Іванківські історії поза об’єктивом

Наближаючись до Іванкова  фіксую, що згорілої техніки на узбіччях стає все більше і більше. Танки, моталиги, БМП, бетери, вантажівки… На деяких зразках цього іржавого лахміття можна розгледіти літеру  “V”.

Перед в’їздом в Іванків – підірваний міст через річку Тетерів. Виглядає він так само жахливо як і багато інших підірваних мостів на Київщині. Між тим, ловлю себе на думці, що зовнішній вигляд понівеченої інженерної споруди мене більше не шокує. Вся область в розбитих мостах і, здається, я звик до цього…

Покрутивши цю думку, машинально роблю знімок мосту і приймаю рішення відкласти фотокамеру. Зараз шкодую, адже через цю слабкість не зазняв знищені села під Іванковом – Підгайне, Сукачі, Кухарі…

Не сфотографував машини “Груз 200” на трасі та поховальні процесії в Іванкові. Окупанти не давали ховати людей не цвинтарях, тому небіжчиків клали в землю на городах і подвір’ях. І саме в день мого приїзду по селищу було багато перепоховань. Зокрема ховали священника Максима Козачину, якого москалі розстріляли ще 26 лютого і дового не давали забрати його тіло з місця розстрілу.

Читайте: Тексти “Буряти бояться і просять казати ЗСУ, що вони чемні і не мародерять”: КВ дізналася як живуть в окупації села біля Чорнобиля

Не зробив знімків постріляних панелей сонячної електростанції між Фрузинівкою і Зорином. Шкодую, що не фотнув чепурних зоринських бабусь, котрі сприйняли наш мілітарний бус за саперний і щиро по-дитячому цікавились, чи ми, бува, не прибули, щоб забрати ракету, яка оно впала за наталчиним городом. 

Але натомість я записав десятки історій. Героїчних, смішних, страшних, духоствердних, побутових, фантастичних…

Про те як наші хлопці вкрали у ворогів бензовоз, залишений просто на вулиці з ключами в замку запалювання. А потім вже інші хлопці сперли в цих самих окупантів “Урал”. Наші ховали вкрадену техніку і свої авта в лісі, а вороги в лісі не шукали, бо боялися туди заходити. 

Про жіночку з Донбасу, яка десь за рік до окупації з’явилася в Іванкові, стала на облік в Центр зайнятості і намагалася подружитися із місцевими. А як прийшли окупанти, вона одразу з’явилася біля них і вдавала із себе “нову владу”. Про таксиста-армянина, який допомагав ворогам і бізнесмена-рибалку білоруса, котрий роздав рибу з орендованих ставків місцевим. Про те як люди потай пекли і возили нужденним хліб, а власник свиноферми колов поросят із розрахунку – одне на 10 людей. 

Про наших мародерів, які кілька днів нахабніли, але врешті всі були спіймані українцями і покарані. І про двох наших дівчат, про яких люди в селі кажуть, що вони самі до москалів гулять ходили…

Про бурятів, які з’їли в людей робочого коня. А їх друзі відмовилися, щоби господар зарізав їм свиню, застрелили вагітну телицю, відрізали їй ногу і пішли геть.

Про руського солдатика, який не зміг второпати, як з такого маленького бачка вода ллється в душ і старенькій бабці-власниці хати довелося пояснювати йому, що то не бачок, а бойлер – воду гріти. Солдатик запитав, може в хаті нема газу, щоб гріти воду на плиті? Проте, коли побачив, що в хаті є газ, водопровід і навіть мікрохвильовка, чомусь сильно розсердився, прострелив старій жінці бойлер і пішов геть, матюкаючись. “Падло таке”, – резюмувала авторка цієї історії. 

Про юного офіцерика і трьох солдатів, ще молодших за нього, які ходили по хатах і вимагали у людей віддати усі відеокасети. А коли люди пояснювали, що тут фільми на відеокасетах вже років 15 як не дивляться, москальські кіномани реготали. А нареготавшись, змінюючи гнів на милість, казали щось типу: “В каждом домє одно і то же. Гражданє, нє жаднічайте, ми кінуху посмотрім і вам всє касєти в цєлості вєрньом, слово офіцера!”.

Про українських хлопців, яких ловили вороги, забирали на допити і відпускали з порізаними п’ятками. А після окупації, коли розкрилися усі звірства московитів, хлопці не розуміли, чому із ними вчинили так гуманно. 

Про те, як було страшно. Про те як жити без світла і зв’язку, радіючи, раз на три дні спійманій хвилі українського радіо: Київ стоїть, Харків стоїть, Україна воює…

Про те як молилися, вірили і плакали, коли прийшло ЗСУ. Навіть чоловіки плакали…

Я буду пам’ятати ці історії і, безумовно, переповідатиму їх. Адже вони – незафільмовані і несфотографовані – вже дуже скоро перетворяться на байки і легенди цієї прекрасної землі. Українці стають свідками народження нового фольклору і щодня платять за це велику ціну. З таким фактом важко примиритися. Проте моя робота полягає не в примиренні чи ворогуванні із фактими, а у їх фіксації. Зафіксували. Поїхали далі.

КиївВлада

Фото: Колаж та фото KВ

Ігор Дармостук

Теги: новини київської області, новини україни, війна, рашисти, евакуація, окупація, вишгород, іванків, димер, демидів, лютіж, історії

неділя, 26 червня 2022 г.
18:52
Очільники Києва і Київщини закликали громадян не нехтувати сигналами повітряної тривоги
18:20
У Тетіївській громаді на Київщині пройшли спортивні змагання - забіг на підтримку ЗСУ
17:24
У Демидові назріває екологічне лихо
16:05
Правоохоронці Київщини розшукали зниклу 11-річну дівчинку
15:32
Київське СІЗО купило тону капусти
14:47
Ворог завдав ракетних ударів по Черкащині, - Ігор Табурець
14:32
На території білорусі росія нарощує свою військову присутність - ГУР України
14:05
Ракетний удар по Києву нанесли бомбардувальники з території Каспійського моря - Повітряні сили ЗСУ
13:45
На Київщині за добу знешкоджено 324 вибухонебезпечних предмети
13:10
Людей вбила росія, але загинули ці люди внаслідок корупції під керівництвом Віталія Кличка, - Георгій Могильний
12:45
У Києві перенесуть або демонтують 32 монументи радянським діячам
12:17
У дворі приватного дитячого садочка пошкоджена водопровідна магістраль, - КМДА
12:09
Ракетний обстріл центру Києва: розпочато кримінальне провадження
11:58
Над Фастівщиною в Київській області сили ППО збили ворожу ракету
11:28
Ракетний обстріл Києва: друга ракета влучила у дитсадок
11:11
Ракетний обстріл Києва: з житлового будинку евакуювали 25 мешканців, госпіталізували - 4
Календар подій