Дівчата + (-) хлопці: вчитися разом чи окремо?
Українську школу нещадно лихорадить. Тепер у тренді нова “мулька” - що краще: спільностатева чи роздільностатева моделі навчання? Тобто, дівчатка й хлопчики мають навчатися разом чи в окремих класах, а то, навіть і в різних школах? А що, сто років тому в Києві (як і в усій імперії) було лише роздільне навчання. Чому б його не повернути знову, хоча б для заможних батьків? І в Києві вже є такі приклади.
У чому ж полягає різниця між цими моделями освіти? Я, як людина, що в своїх 17 років пройшла обидві системи освіти, постараюся відповісти і якось описати це.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Почнемо зі спільностатевої
Це всім звична, стандарта система сумісного навчання хлопців і дівчат.
Вона здається повністю виправданою і актуальною, адже завдяки ній розвиток кожної статі проходить в умовах реального життя, спілкування, особливостей і проблем, таких як навіть невзаємність у почуттях, невміння йти на контакт, агресивності й відсутності компромісу між чимось, які, завдяки спостереженням і саме незвичним ситуаціям можуть вирішити психологи, тим самим запобігши додатковим негараздам у майбутньому.
Та все ж всі проблеми психологам не вирішити, через що в міру умов розвитку та становлення себе, як особистості, та й самого доволі нестабільного підліткового віку, може утворюватися розшарування класу на певні підгрупи, які мають різний статус і вплив майже на кожного. З’являються перші серйозні почуття, які наче за звіриними законами треба довести не стільки власними інтелектуальними та розумовими здібностями, скільки вмінням якомога більше і глибше занурюватися у тимчасові тренди та хайпові штуки, що наче показують твій "справжній" рівень розвитку, комунікабельності та вмінню жити тільки "за власними законами". Саме звідси, ще й завдяки великій доступності тютюнових, алкогольних та наркотичних виробів, випливає той багатьом відомий "стадний інстинкт", через який не дивлячись ні на що, багато підлітків можуть витрачити всі свої гроші, жертвувати своїм здоров’ям заради тимчасової насолоди, або вже через певний час, побачивши світ лише з темного боку, отримувати цинічність у власних поглядах, психічні розлади й навіть інколи втрачати сенс життя.
Звісно, не хочеться як то кажуть "Гребти всіх під один гребінець", бо з-поміж всіх, хто проходить весь цей період підліткового хаосу є багато молодих людей, які під тиском однолітків, не завжди лише моральним, втримується і намагається саморозвиватися й радіти життю або ж переходить у платні навчальні закладі, де є можливість отримати справжню освіту .
Як виходить, що з тих маленьких шестирічок, які залюбки грають у футбол і стрибають через резинку, радіють власним успіхам у читанні, писанні й насолоджуються вмінню отримувати знання, з бешкетлтвих допитливих хлопчаків і дівчаток з великими гарними бантами на голові, суспільство вже через, ну приблизно, 10 років отримує юнаків, побачившись з якими ти хочеш втекти, аби тебе не пограбували чи не побили; і дівчат, на яких можна дивитися лише з сумом і жалем?
Як на мене, відповідь проста: це саме намагання не бути висміяним та приниженим, переоцінена гендерна відмінність та бізнес, що навколо цього будується.
Чому так? На власному досвіді можу сказати, що без будь-яких мотивів, окрім як отримати насолоду та просто вибрати саме такий спосіб життя, подібний шлях вибирають одиниці, причому більшість з них все одно зберігають власні принципи і намагаються будувати подальше життя лише доволі цікавим та корисним не лише для себе. Може наша система освіти застаріла? І може, якщо перейти на одностатеве навчання, багатьох проблем вдасться уникнути?
Спробую зараз описати і це.
Можна навести приклад навчального закладу, де справді існує роздільностатева освіта, де навіть існують намагання виховувати справжніх патріотів Батьківщини. Це кадетський ліцей.
Якщо взяти до уваги суто чоловічий клас, то це дуже цікава річ.
Багато педагогів і психологів подають його суто з позитивного боку, обґрунтоваючи це тим, що у тих, хто в ньому навчається, з'являється відчуття справжньої дружби, відданості, патріотизму і, до речі, є ніби-то непоганий результат навчання, бо, по-перше, немає дівчат, які б могли неабияк відволікати на уроках чи порушувати взаємовідносини між хлопцями, а по-друге, немає відмінності темпів і особливостей інтелектуального розвитку між дівчатами та хлопцями, хоч насправді це не зовсім так.
Оскільки хлопці знаходяться там цілодобово 5 днів на тиждень, то виховують їх більше не так батьки і суспільство, як офіцер-вихователь, вчителі й просто життєвий досвід, здобутий в основному ж у стінах цього закладу, адже насправді завдяки цьому збільшується в рази рівень відповідальності та самостійності. Основну частину формування характеру всього класу, як я помітив, відіграє саме офіцер-вихователь. Якщо він веселий і бадьорий, то відповідно і клас такий самий, якщо ж індеферентно налаштований на свою роботу і має не зовсім приємний характер, то схожими на нього стають і діти, які під його опікою.
Так і я та мої однокласники росли схожими саме на нашого вихователя, допоки дехто з нас не зрозуміли, що насправді ми не маємо власної автентичності і ростемо лише для того, щоб стати військовими без власного погляду на багато речей і живучи лише з однією метою: якби веселіше дожити до п'ятниці, щоб відіспатися, відпочити і в понеділок продовжити свою вже таку звичну буденність. Саме в цей момент і починаються перші проблеми: несприйняття того режиму, під яким жив останні роки; порівняння зі звичайним життям, в якому все таке прекрасне і по-справжньому щире; розуміння того, що повна відсутність дівчат робить тебе грубим, егоїстичним, боязким до спілкування з ними та з’являється якась антисимпатія до всього ліцею. Через це, звісно, ти починаєш інакше дивитися на свої два вільні дні: хто починає відходити від системи створення псевдо-патріотів, які б стали непоганими фронтовиками і починає самовдосконалюватися, робити все, щоб якомога більше відчувати справжнє реальне життя, а хто починає просто принципово йти проти того, що йому нав'язували всі ці роки і потроху, в 14 років, отримує алкогольну або навіть нарко-залежність, але все ж кайфує від життя, бо тепер його будує тільки він, так ще й такими забороненими методами. А, повертаючись у понеділок до кадетського класу, у кожного залишаються свої власні переживання і погляди, які б так хотілося всім нав'язати, а це призводить до непорозумінь. Приорітети змінюються і вже авторитетами у багатьох випадках є не ті, хто стали хоч якимись особистостями, а ті, хто зробить більший крок проти ліцею різними способами, навіть побивши одного зі своїх товаришів лише через різні певні суперечності у поглядах.
Одним словом, із гарної ідеї створити покоління патріотів, вдосконалити систему освіти, хоч і вдається прив’язати певну любов до рідної країни, привчити до самостійності і порядку, знову ж інколи виходить доволі негативний результат - не вдається позбавити учнів впливу поганих звичок, не вдається мати загальноприйняті переконання не тих, з ким ти проводиш весь вільний час, а власні, аргументовані чимось хоч відносно високим та правильним, ще й при чому додатково у деяких випадках мати проблеми із ствердженням власного "Я", вмінні спілкуватися з дівчатами, адекватно сприймати цивільні реалії оточуючого соціуму.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Звісно, можна ще навести як приклад кілька інших одностатевих навчальних закладів, таких як, Військовий ліцей імені Івана Богуна тощо, але ситуація в них вже буде складатися зовсім інакше в силу вікових відмінностей тих, хто в них навчається і тому, що це професійні військові заклади, які під контролем Міністерства оборони, а не освіти, як наприклад, “Кадетський корпус”.
Я впевнений, що школа є одним із ключових факторів розвитку будь-якої людини, а гендерна різниця, по великому рахунку, мало що вирішує.
