Від серця – до серця
Нарешті, Новий рік Тигра вже повністю прийшов в Україну! Тобто, 1 лютого настав Рік Тигра за східним календарем. Отже, до 1 лютого ми спокійно й правомірно могли вітати усіх з новорічними святами! Цією нагодою й скористалися учні школи № 36 ім. С.П. Корольова і в останній день зимово-новорічних свят привітали військових, які лікуються в Київському шпиталі.
Солодощі, фрукти, вода, предмети особистої гігієни, а головне – малюнки, листи й подарунки, виготовлені дітьми власноруч: ялиночки, янголята… А ще – пісні й привітання… Пацієнти військового шпиталю радо зустрічали дітей, розповідали про себе, про своїх бойових друзів.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Спочатку було не просто страшно, а, навіть, моторошно заходити в палати. Хтось був без ноги, хтось – без руки, але найдивовижнішим було те, що всі поранені й хворі зустрічали нас як давніх знайомих: кожен із них дуже щиро посміхається, жартує, дарує позитив.
Першим нас зустрів Василь, гранатометник з 57-ї бригади. Василь – контрактник, доброволець, на війні був разом зі своїм сином. 14 листопада він отримав тяжке поранення неподалік від селища Кримське. Перемагаючи біль, чоловік сипав жартами, розповідав про солдатське життя-буття. І мріє швидше одужати й повернутися на фронт, до своїх бойових побратимів.
В одній із палат травматологічного відділення лежав 23-річний солдат Олександр, який отримав кілька місяців тому серйозну травму під час виконання бойового завдання, і двоє військових пенсіонерів, офіцерів дуже поважного віку. До армії Олександр був танцівником, викладачем-хореографом. Він ще сподівається повернутися на сцену.
- Головне – вірити і докладати максимум зусиль до здійснення своєї мрії, – каже Олександр, – А ще – берегти здоров’я, бо без нього всі твоїм мріям може настати крах!
Микола Григорович, у минулому - бойовий льотчик, учасник бойових дій в Афганістані, розповів про свою військову службу, про бойових побратимів. А коли діти подарували йому та його сусідові Антону Григоровичу виготовлених власноруч янголят, старі військові так розчулилися, що не змогли стримати сліз.
- Ми теж ледве втрималися від сліз, – кажуть 9-класники Іван і Василь, – Так стало шкода їх! А Сашко хоча й старший за нас, і сам потерпав від болю, говорив з нами як з рівними, розповідав багато цікавого, підтримував і нас, і своїх сусідів по палаті.
В ЛОР-відділенні ми познайомилися з цікавою жінкою-капітаном ЗСУ. Олена на вигляд дуже молода, аж не віриться, що вона вже 20 років служить в армії, двічі проходила службу з зоні АТО, має дорослих дітей і, навіть, маленьку онучку! Жінка розповідала нам про своє життя, про службу, про ставлення до жінок в армії. Давала поради, де дівчатам отримати військову освіту. Вона впевнена, що жінка в армії дуже потрібна! І не лише як військовий спеціаліст, а й для того, щоб підтримувати бійців, згладжувати гострі кути, надихати їх на перемогу. Підлікувавшись, Олена знову повернеться в стрій, можливо, навіть, на війну, де залишився її чоловік і бойові побратими.
Ми незабаром знову прийдемо до шпиталю, щоб підтримати захисників України. Від серця – до серця.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
