Страшні та моторошні місця Києва
Захоплюєтесь фільмами жахів та історіями від яких перехоплює дух? Тоді ця добірка містичних місць Києва саме для вас. Київ крізь призму журналістики можна побачити і з такого ракурсу.
З давніх часів Київ славиться таємничими місцями, що мають сумнівну історію, назву яких бояться промовляти вголос, місцями, про які ходять моторошні легенди. Про те, що Київ – місто містичне, писали як київські історики, так і генії літератури.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Лиса гора
В столиці України розкидано аж 5 (чи, навіть, 7) Лисих гір, і містикою наділена кожна з них, але, кажуть, найбільше лише одна – та, що розташована на Видубичах.
Микола Гоголь у "Вії" писав: "... у нас в Києві всі баби, які сидять на базарі, всі відьми". За легендами, відьми зліталися на нічні шабаші на Лису гору.
Погану славу Лиса гора вперше набула у 1240 році. Саме тут, в численних печерах, ховалися вцілілі після взяття татаро-монгольською ордою Києва городяни. Відомо, що хан, не бажаючи "виловлювати" з підземних лабіринтів киян-втікачів, наказав... замурувати входи в печери. Подейкують, що близько тисячі людей там були поховані живцем. Цікаво, що частина цих печер досі не вивчена. А у 1906 році чомусь саме тут влаштували "офіційне" місце страти так званих державних злочинців: на галявинах гори стояли шибениці. Потім тут і ховали страчених. До речі, саме тут стратили студента-терориста Дмитра Богрова, який у Київському оперному театрі кинув бомбу в царського міністра Столипіна. Подейкували, що пізніше їх нещасні душі блукали околицями. А корінні кияни стверджують, що на Лисій горі можна з'їхати з глузду чи "зустріти" самовбивцю. Словом, зловісна гора цілком підтверджує свою лиху репутацію...
А військові капоніри-каземати просто вражають! Це тут, у серпні-вересні 1941 року стояли насмерть захисники Києва!
Містичним називають це місце й більшість класичних письменників. У їх творах часто зустрічаються відьми й чорти та відбуваються усілякі паранормальні речі.
Замкова гора
Замкова гора також є містичним місцем столиці. Легенди кажуть, що саме на Замковій горі містилась резиденція князя Кия. Деякі дослідники отожнюють її з Хоревицею, де нібито жив один із легендарних засновників Києва Хорив.
У 1370—1380-ті роки, коли Поділ став центром Києва, на Замковій горі був споруджений дерев'яний замок литовського воєводи. 1482 року під час навали кримського хана Менґлі I Ґерая замок був спалений, а близько 1532–1545 років — відновлений та перебудований під керівництвом київського городничого Івана Служки. У замку налічувалося 15 бойових чотириярусних башт. Його площа становила 16 тисяч м кв., тобто вдвічі більше від площі плато Замкової гори. Замок з'єднувався з укріпленнями на горі Уздихальниця (Андріївська). Киселівкою гору стали називати у середині XVII століття (за іменем воєводи Адама Киселя). 1651 року українські повсталі козаки спалили замок, у якому засіли, зокрема, і польські загарбники. З тої пори гора спустошилася, її вкрили городи та баштани подолян. З 1816 року на Замковій горі існувало кладовище для населення Подолу, Гончарів та Кожум'як. 1854 року Киселівка перейшла до Флорівського монастиря (звідси й назва “Флорівська гора”). 1857 року була споруджена кладовищенська мурована Троїцька церква та огорожа навколо кладовища. На Флорівському кладовищі були, зокрема, поховані професор М. Петров, професор Алексєєв, інженер-винахідник прокату рейок на Воткинських заводах В. Жмакін.
12 серпня 1917 року на цвинтарі поховали козаків 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького, розстріляних російськими підрозділами.
Так уся територія Замкової гори перетворилася на елітне кладовище, на якому ховали представників аристократії Подолу того часу. Могили виглядають якось дивно в центрі міста, тому кладовище на Замковій горі обросло безліччю легенд та пліток.
В останні кілька десятиліть Замкова гора стала притулком для сатаністів та багатьох інших прихильників різноманітних культів. У 2008 році на монастирському цвинтарі з'явилися дві дивні споруди. Одна в формі шестерні з вогнищем посередині, друга – у вигляді червоного куба. Черниці стверджують, що це "вівтарі" сатаністів, які регулярно проводять тут свої обряди. Замкову гору можна знайти біля Андріївського узвозу.
Байкове кладовище
Байкове кладовище розташоване в Голосіївському районі, на Байковій горі. Кладовище назвали на честь генерала Сергія Байкова. Він встиг повоювати не лише у російсько-турецькій війні, а ще й з самим Наполеоном. А після того, як пішов у відставку, переїхав до Києва. На відкуплених землях генерала й розташоване (усупереч поширеній думці, тіло самого генерала покоїться не тут, а в Петербурзі).
Початкова назва — Новостроєнське. Перші поховання було здійснено лютеранською громадою Києва. Пов'язане це було з тим фактом, що старе, відкрите ще у XVII столітті, лютеранське німецьке кладовище, яке було в низині, зазнавало регулярних підтоплень, через що надгробки змивало, а з-під землі, за свідченнями сучасників, виходили на поверхню труни, подекуди навіть рештки похованих, тому лютерани почали переносити могили з низини на вище місце. У 1831 році лютеранській та католицькій громадам було офіційно надано землі під поховання на високому правому березі річки Либідь, остаточно ж процес перенесення могил сюди завершився 1839 року, коли старий лютеранський цвинтар закрили.
У цей же час новопризначений Київський військовий губернатор, Подільський та Волинський генерал-губернатор граф Василь Левашов провів інспекцію київських кладовищ і, вельми незадоволений результатами, віддав розпорядження відокремити від них достатній простір землі, вирити довкола рівчаки й обсадити деревами, а також влаштувати при входах будиночки для сторожі. На виконання наказу генерал-губернатора протоієрей Петро Максимович розпочав збір коштів серед найзаможніших киян — жителів Печерська. Грошей зібрав чимало, бо згодом, коли імператор Микола І звелів зводити Київську фортецю і постало питання вже не про впорядкування, а про перенесення деяких некрополів, коштів вистачило і на перенесення поховань і на роботу садівників, які перетворили пустку Байкової гори, де й вирішили облаштувати новий цвинтар на затишок, що буяє зеленню. Тож рік, коли тутешнє німецьке кладовище було об'єднано з православним печерським, став роком офіційного відкриття Байкового кладовища.
Цвинтар мав одну прогресивну, як на той час, особливість — це був перший київський некрополь, де ховали представників всіх конфесій та віросповідань. За цим принципом він був поділений на секції: лютеранську, юдейську, православну, католицьку тощо.
Над проєктуванням декотрих склепів працювали найкращі київські архітектори — Євген Єрмаков, Михайло Іконніков, Володимир Ніколаєв, дехто з них згодом став широко знаним, як-от автор і перший власник знаменитого “Будинку з химерами” Владислав Городецький чи Олексій Щусєв, авторству якого належить всесвітньовідома споруда — мавзолей Леніна на Красній площі Москви.
Усі ці склепи унікальні, бо були побудовані за давніми традиціями, відповідно до віросповідання померлих, — православними, католицькими, лютеранськими. На превеликий жаль, усі цвинтарні книжки втрачено під час Другої світової війни (у 1941 році). Тому досі не вдалося встановити родинну приналежність деяких склепів. Тепер склепи в надзвичайно занедбаному стані. На деяких збереглися написи, але всі усипальниці розкриті та пограбовані. У 1941-1945 роках у склепах ховалися кияни від німецьких окупантів. Пізніше вони слугували притулками для безхатьків.
Дивлячись на старовинні темні склепи, не думати про привидів та страшні легенди майже неможливо. Деякі із них настільки старі, що не видно навіть надписів.
Замок Річарда
Знаменитий замок Річарда Левове серце, Будинок з привидами, знаходиться на Андріївському узвозі, 15. Замок Річарда Левове Серце – одна з найвідоміших і водночас найзагадковіших споруд Києва. Подейкують, з'явився він на Андріївському узвозі незаконно: ділянка не була викуплена у міста, а поміщик Орлов спромігся відібрати у пітерського архітектора малюнок плану будівлі, не заплативши за нього. Незабаром Орлова вбили. Замок добудовувала його вдова. Ще під час зведення споруда здобула дурної слави. 24 березня 1904 року, коли будівництво добігало кінця, будівля раптом спалахнула. Підрядника, який його будував, було вбито при загадкових обставинах.
Кажуть, що в замку на Андріївському узвозі оселилася нечиста сила, яка мешкає там й досі. Чутки були викликані лякаючими звуками в пічних та вентиляційних трубах, які виникали щоразу, як піднімався вітер. Від цього замок Річарда Левове Серце ще називають "дім, що плаче". Квартиранти думали, що будинок проклятий, і відмовлялися в ньому жити. Надалі з'ясувалося, що при будівництві пічники підклали у вентиляційні шахти яєчну шкаралупу, пляшки, обрізки труб. Так вони вирішили помститися за те, що їм мало заплатили за роботу.
Зелений театр
Це відоме місце у столиці теж наділене купою містичних легенд. Подейкують , що на цьому місці чи поруч із ним було розташоване кладовище для самовбивць та нехрещених немовлят. Потім тут збудували монастир, далі — фортецю, а потім — навіть парк та кінотеатр. Однак містичні історії й трагічні випадки не полишали локацію.
Подейкують, що в Зеленому театрі нібито мешкає полтергейст на ім'я Хазяїн. Й щоб не трапилося нічого лихого, з ним варто обов'язково привітатися, завітавши до театру.
Будинок Сулими
Незвичайний будинок по вулиці Лютеранській також має загадкову історію. Його ще називають "Сулимівка", за прізвищем першого власника, купця Сулими, який помер, заклавши будинок. Після завершення будівництва у вікнах верхнього поверху будинку помічали незвичайну білу фігуру, а ночами чули регіт й крик з горища. Від будівлі почали відвалюватися камені. Зараз люди, які працюють у розташованих в цьому будинку офісах, зізнаються, що відчувають там щось містичне.
Будинок з химерами
Будинок із химерами, що розташований на вулиці Банковій, – це вражаючий фантазією шедевр архітектора Городецького, зведений у стилі модерн. А оскільки з особою самого Городецького пов'язані кілька легенд, то Будинок з Химерами також оповитий містичною аурою.
Найпоширенішою серед них є легенда, за якою донька архітектора Владислава Городецького втопилася у Дніпрі (за іншою версією – у Середземному морі) чи то через нещасне кохання, чи з якихось інших причин. Зрештою, схиблений від горя батько побудував на честь доньки цей будинок, убранство якого символізувало б підводне царство. Але біографи Городецького встановили, що донька Олена (після заміжжя Яценко) під час будівництва була жива й здорова. Вона взагалі пережила батька на кілька десятиріч, переїхавши з власною родиною спочатку до Польщі, а потім, по закінченні війни, у Швейцарію. А люди просто пов`язали з новим будинком давню історію про загиблу в морі доньку попереднього власника маєтку – Федора Мьорінга.
Таких місць у Києві ще дуже багато. Можна розповідати й розповідати. Я просто звернула увагу на туристично відомі й красиві місця.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Главное фото: http://primetour.ua/
