Рік потому. Нова нормальність
Відлуння “Прес-весни на Дніпрових схилах”
Два роки поспіль, в умовах короновірусної епідемії Міжнародний фестиваль юних журналістів проходив у онлайн-режимі. І це не могло не відбитися в роботах юних медійників. Ось – яскравий приклад!
2020 рік назавжди закарбується в світовій свідомості як сучасна “велика депресія”, пов'язана з хворобою SARS-CoV-2. Якщо у лютому-березні вірус був мейнстрімом у мережі Internet і став темою багатьох мемів та жартів, то весна минулого року стала тяжким випробуванням не тільки для державних й приватних закладів, різних інстанцій, а й для окремих людей. І стало, як зазначила в своїй поезії Катерина Калитко: “Всі наші міста під прапорами хвороби, і наша розгубленість – більша за всі раніші”.
Хоч тема пандемії для багатьох є “засмальцьованою”, рівень ії актуальності, на жаль, не спадає. Тож пропоную власний погляд на деякі зміни, які стали вже нормальними у різних соціосферах через корона-кризу.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Щастя. Індекс щастя українців 2020 року у порівнянні з 2019 знизився більш ніж удвічі. Цей показник в Україні нижчий, ніж у світі загалом. Про це йдеться у результатах міжнародного опитування Gallup International, яке в Україні проводив фонд “Демократичні ініціативи” спільно з Київським міжнародним інститутом соціології. Це не дивно, адже для мене як і для багатьох людей одним із критеріїв щастя є свобода. А тут, бац – і чотири стіни! Одні й ті ж обличчя 24×7. Одним словом: ОБМЕЖЕННЯ! Які привели до паніки, тривожності, чвар, розлучень, зміни способу життя, режиму і навіть роду діяльності. І навпаки: обмеження зупинили соціальний хаос і дали можливість відчути рідну людину всіма фібрами свого тіла. Звичайно, любов, взаємність, увага, мудрість, сімейна солідарність знайшлися не в усіх учасників самоізоляції. Так, за даними Мін’юсту, протягом 2020 року було зареєстровано 107 тисяч шлюбів. І це – щастя! А кількість розірваних шлюбів за аналогічний період становить 16 тисяч 475. Можливо, це також для когось стало щастям. Та в порівнянні з 2019 роком шлюбів в двічі менше (237,858), та й розлучень – 38 472. Натомість у світі зовсім інша тенденція. Після запровадження карантинних обмежень кількість розлучень збільшилася. Як не сумно, але напрошується висновок, що спільне горе об’єднує людей або робить їх чужими.
Родина. Моя сім'я є династією медичних працівників: окрім покоління до цього. Моя мама – фельдшер швидкої допомоги та сестра – лікар-анестезіолог кожного дня, приходячи додому з роботи, діляться новинами, які вразили їх протягом своїх робочих змін. Постійними темами обговорень в сім’ї стали “коронавірусні історії”. Радіємо, що хтось одужав і повернувся до родини. А було й так, що після слова “смерть” наставала довга пауза. Все частіше почала помічати стомлені очі мами. І я, як донька і сестра медпрацівників, розумію, що мої рідні кожного дня в небезпеці. Ризик вже став нормальним відчуттям в нашій родині.
Але ж раніше, в недалекому 2019, в родинному колі ми обговорювали особисті моменти, планували спільні відпочинки, поїздки, шопінги. Я сумую за тим періодом. Та найбільше я вражена перебігом подій в сучасному часі. Сергій Жадан в “Карантинна гавань” сказав, що “Світ, який ми знали, назавжди зник”. Але я не песимістка і вірю, що настане день відміни карантину, коли люди всього світу побачать один одного усміхненими й без масок, коли плани моєї родини здійсняться. А поки що – карантин, локдаун, дистанція, ковід, ПЛР-тест…Чи будуть ще словесні нововведення в нашому житті?
Праця. За обставин поширення коронавірусної недуги нормальними дистанційними стали трудові відносини на українському ринку праці. Адже під час карантину значна кількість людей перейшла на роботу з дому. Такий форс-мажор не очікував ніхто. Люди перебазувалися зі своїх офісів у всесвітню павутину. І мені здалося, що певний час в інтернет-просторі була німота. Мабуть облаштовувалися. Через свої акаунти в багатьох соціальних мережах я спостерігала як люди оговтались і активізувались. Продавали, купували, дарували, організовували челенджі, флешмоби, форуми, проводили майстер-класи… З’явилися купа курсів, вебінарів, психологічних тренінгів, платформ, реклам, оголошень, лайфхаків. Люди всіма способами намагаються звернути на себе увагу, пропонуючи найвигідніші умови. Ну просто інтернет-конкуренція. Особисто я скористалася деякими платними рекомендаціями. А ще дуже сподобалось оголошення, в якому жінка пропонувала заспівати українську колискову для малечі. І як не дивно, це вже стало нормальним.
Та треба бути обачними! Бо там, де є бджоли, там є й трутні. Я маю на увазі інтернет-шахраїв.
Навчання. А тепер – найвразливіші для мене роздуми про навчання і карантин. Пішов вже другий рік такого досвіду. Весь цей час я намагаюсь віднайти в цьому позитив особисто для себе. Але ні, ні, й ні! Вважаю свої обґрунтування адекватними та значимими. Звичайно я погоджуюсь, що карантин вплинув на усіх учасників освітнього процесу й показав, хто має “клепку” в дистанційному навчанні, хто має бажання, а хто – можливість.
“Дистанційка” в Viber, Classroom, Zoom не може замінити живого пояснення від вчителя. Може я видаюся старомодною, але тяжію до візуально живих уроків. Якщо дивитися правді у вічі, мене як ученицю було важко змусити навчатися на карантині, а тому я дописувала усі конспекти в експрес-режимі упродовж місяця. Врешті, мені вдалося вийти “сухою з води” з середнім балом свідоцтва 9,95. Але нікому не раджу так ризикувати, бо це негативно впливає на нервову систему батьків. Адже на їх думку, затрачений час на дорогу до школи можна використати на вивчення, повторення, перечитування, переписування… Одним словом, не тільки для підняття, а й утримання IQ на високому рівні. На жаль, не можу запропонувати альтернативи такій дистанційній освіті, де б була соціальна наповненість, де можна передати шпаргалку, або двозначно кашлянути сусіду попереду. Особисто я залежу від комунікації зі вчителем, тому для мене буде кращою очна форма навчання. А поки що – дистанційне навчання – нова нормальність.
І якщо говорити про можливості отримання знань дистанційно, то в деяких місцях це – “місія нездійсненна”. В мене є однокласники, мешканці сільських регіонів, котрі щоб влитися в Internet-мережу біжать за порцією завдань на гору до сільського току, або вилазять на дах будинку. Або ще гірше: черговий зимовий буревій пошкодив електромережу села і тиждень як учень відсутній на уроках. Та ми, юні й амбітні, не впадаємо у відчай і вчимося самостійно. Адже за нами – майбутнє, і ми не маємо права бути неосвіченими. І якщо дотримуватись абсолютної точності, то апелюємо до статистичних даних Українського центру оцінювання якості освіти: у 2020 році кількість учасників ЗНО, які отримали за тестову роботу 200 балів, склала 447 осіб. А це майже вдвічі більше у порівнянні з попереднім роком (247 осіб). Тож, значить дистанційне навчання – це нормально, бо є бажання й цілеспрямованість на шляху до самоефективності.
Мій підсумок. У кожного з нас свої обґрунтування стосовно карантинних обмежень та зміни формату життя в цілому. Адже все поділилось на періоди “До” та “Після” настання пандемії. В цей екстремальний час людство змушене жити по-новому – дистанційно. І це вже стало сучасною світовою нормальністю. Переваги та недоліки? Світ не стоїть на місці: ІТ-технології, онлайн в усьому. І все було б добре, якби не щодобові звістки про перемогу коронавіруса над людиною. Це дає підстави для більшості людей замислитися над моральними цінностями. Карантин мине і з часом забудеться, а людяність може залишитись назавжди покаліченою. Влучніше за Мар’яну Савку в поезії “Нічого нового. Падлюки і віруси” не сказати:
Нічого нового. Падлюки і віруси.
Але, попри все, нам лишається вірити,
Що далі гребти не бідою єдиною.
І кожному з нас – залишатись людиною.
Тож пам’ятаймо в новій нормальності про вічність добра й минучість лиха.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Фото: news.dtkt.ua
