Київський укріпрайон розкриває таємниці
Гортаючи сторінки історії, можна дізнатися хід Другої Світової війни. Скільки було вбито та скалічено людей! Археологи й дослідники знаходять все нових учасників тих грізних і болісних подій. Тож вихованці гуртків “Краєзнавча журналістика”, “Громадська журналістика”, “Фотографія”, “Відеомонтаж” Київського Палацу дітей та юнацтва разом з вихованцями Дитячо-юнацького клубу “Олімпія” Голосіївського району вирушили в міні-експедицію південною частиною КиУРу – Київського укріпрайону, на так званий опорний пункт “Крим”.
Що ми знаємо про Київський укріпрайон?
Це комплекс оборонних споруд, протяжність якого близько 100 кілометрів. Найчисельніші з них, що збереглися по наш час – артилерійсько-спостережні пункти та ДОТи.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
ДОТ – це довготривала оборонна точка, збудована з міцних залізобетонних конструкцій. Найцікавіше те, що лінія оборони зведена ще в 30-х роках минулого століття, а не напередодні Другої Світової війни, як можна хибно подумати. Це пов’язано з можливим наступом військ Польської республіки, який очікував СРСР після радянсько-польської війни 1920 року. З моменту побудови комплекс споруд неодноразово переживав консервацію та модернізацію. Кожен ДОТ мав на озброєнні по кілька кулеметів, зокрема, “Максим” та Дегтярьова. Розміщувались ці споруди так, щоб в разі виведення з ладу одного сусідні перекривали сектор вогню.
Першим в нашій експедиції став ДОТ №181. Важко навіть уявити, якої сили був вибух, щоб так здибити залізо й бетон! Що вже казати про бійців, гарнізон ДОТу! Останніх його захисників чекала смерть в німецькому полоні.
Пройшовши кілька кілометрів вдовж Одеської траси, а потім вулицями села Віта-Поштова, можна натрапити на ДОТ №180. Пошуковці віднайшли воєнні артефакти й зберегли їх в музеї, який облаштували в цьому ДОТі. Військовий комісар Гатнянської ОТГ, командир пошукового загону “Фронтовик” Вадим Січкаренко, провів екскурсію ДОТом, розповів про бої на цій ділянці фронту влітку 1941 року, про долі захисників Києва.
У 1941 р. ДОТ № 180 увійшов до складу опорного пункту “Крим”. Разом із сусіднім ДОТом № 179 він захищав дорогу Київ – Васильків у районі її перетину з річкою Віта (тоді дорога на цій ділянці проходила західніше від сучасної Одеської траси). Гарнізон форту – бійці 28-го окремого кулеметного батальйон упід командуванням капітана Івана Кипаренка.. На них насувалися сили нацистської 71-ї піхотної дивізії. 4 серпня 1941 року відбувся єдиний, багатогодинний бій гарнізону ДОТу. Ворог взяв його у ближньому бою. На східній амбразурі ДОТа є сліди обстрілу з протитанкової гармати та стрілецької зброї. Це могло бути спробою нацистів примусити гарнізон припинити вогонь і закрити заслінку, після чого сапери штурмових груп мали можливість підійти до ДОТа. Вони заклали вибухівку в південно-східну амбразуру та зруйнували її (після війни ці пошкодження ДОТа було зацементовано). Потім нацистські артилеристи почали обстрілювати вхід у ДОТ. Коли кулемет, який його захищав, було придушено, сапери двома вибухами підірвали бронедвері. Збереглося німецьке донесення, згідно якого ДОТ було захоплено о 13 год. 20 хв. за допомогою 3-кілограмових саперних зарядів, зарядів на довгих палицях та димових шашок, і наблизитись до нього було особливо важко. Було захоплено 9 полонених і в ДОТі лишилося 6 загиблих. Поруч був вкопаний танк, який нацисти подолали ручними гранатами.
У 2011 році ДОТ відреставрували активісти Київського міського історико-патріотичного клубу “Пошук” та Міжнародної асоціації дослідників фортифікації “Цитадель”.
Останнім пунктом нашої експедиції був ДОТ №179, відомий як “мінна група. Або ДОТ типу “міна”. Він розташований на невеликому пагорбі над річкою Сіверка. Ще за часів Київської Русі тримав тут оборону прикордонний форт стародавнього городища Звенигород, захищаючи рубежі Києва від степових орд. А через тисячу років захисники вбудованої в цей пагорб бетонної цитаделі стримували німецько-нацистських загарбників. Довготривалу вогневу точку було побудовано в 1930 році за індивідуальним проектом. Бойовий каземат на три кулеметних амбразури вписаний в пагорб. ДОТ має три входи в розгалужену мережу підземних галерей протяжністю 227 метрів глибиною залягання 7 метрів.
ДОТ № 179 мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва до останнього бійця проти двох штурмових груп 3 моторизованої роти 171 саперного батальйону під командуванням лейтенанта Куні та фельдфебеля Есковіц, 2 та 3 роти 191 піхотного полку.
Ось скупі рядки військової хроніки:
“Вранці, о 6:00, 4 серпня 41-го після годинної артпідготовки, із застосуванням важкої артилерії почався штурм КиУРу. Поблизу ДОТу № 179 до останньої можливості стримувала німецьку атаку 210 гаубична батарея молодшого лейтенанта А.М.Федорака. Але удар німецької 71 піхотної дивізії був дуже сильним. Для боротьби з ДОТами 71-а задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею реактивних мінометів, самохідні установки залпового вогню з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами. Під сильним вогнем піхота польового заповнення КиУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів . Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками. Наші частини почали відходити. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійних заходів до відновлення становища: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, з другої половини дня посилилися дії радянської авіації в районі с. Віта-Поштова. Незважаючи на це, ворог, відбивши всі радянські контратаки, прорвав першу смугу оборони і просунувся на кілька кілометрів. За підсумками дня 4 серпня 1941 71-а пд заявляє про руйнування 33 дотів і дзотів, одного танка, і про захоплення 750 полонених. Власні втрати дивізії склали всього (!) 5 чоловік убитими і 55 пораненими”.
Понад 70 років фортецю було законсервовано. Завдяки цьому тут збереглися унікальні елементи внутрішнього обладнання: протиштурмові грати, броньована заслінка з оглядовими щілинами, броньовані двері. Активісти Київського міського історико-патріотичного клубу “Пошук” та Міжнародної асоціації дослідників фортифікації “Цитадель” впродовж кількох років відновлювали ДОТ. На превеликий жаль, те, чого не змогла зробити війна, роблять сучасні варвари й вандали!
“Десять років тому ми разом з юними журналістами ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ допомагали відновлювати ДОТ. Напередодні Дня звільнення Києва від нацистських загарбників ми закінчували останні приготування до свята (мало відбутися міське свято, військово-історична реконструкція бою) працювали тут і раптом до тильного боку укріплення під’їхав джип”, – розповідає керівник нашої експедиції, викладач ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ Наталя Плохотнюк, – З нього вийшов дідусь, який почав казати про інший вхід до бункера. На підтвердження своїх слів, він розповів історію про побратима Васю, курсанта артилерійської спецшколи № 13, що тут поклав життя. Їм було всього лише по 14-16 років, коли ці юні військові опинилися на лінії оборони Києва. “Було дуже страшно! – згадував старий, Хтось крикнув: “Німці!”. До страху додалася цікавість: “Де? Де німці?!” - Вася тільки-но визирнув з бійниці й одразу отримав кулю. Ми трималися цілий день. Було багато вбитих і поранених. Коли стемніло, нас, молодих, яром і берегом почали відводити з лінії вогню. Повірте, вихід не тут, а з іншого боку. Знайдіть Васю”, – попросив старий солдат.
Пошуковці, хоч і не дуже повірили старому, почали копати й справді наткнулися на повноцінний вхід до бункера. А в пласті землі знайшли останки підлітка. При ньому був гребінець, дрібні монети, пряжка ременя. На превеликий жаль, встановити дані юнака не вдалося, а інформації про вихованців цих військових спецшкіл поки що нема. Так тепер ми маємо кілька входів до споруди”, – згадує Наталя Плохотнюк.
Зайшовши до бункеру, розумієш, наскільки величезна ця підземна система. Проте це не завадило гуртківцям дослідити її. Тут багато кімнат та переходів, деякі засипані глиною. Всі вони досить невисокі. Історичні документи говорять, що військові пересувались ними напівприсядки. І в такому положенні доводилося ще й воювати, вести бій, рятувати поранених!...
Дослідницьке життя захоплює. Незабаром ми знову вирушимо по новим місцям і поділимося з вами цікавими історіями! А кожна така історія – це пам’ять. Багато місць поблизу, де боролися за нас, просто забуті. Пам’ятаймо тих, хто заради нашого миру віддав свої життя!
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Фото: Богдан Сергієнко та Анна Хливнюк, вихованці гуртка “Фотографія” (керівник Павло Вовчановський) та Владислав Степаненко
