Голод 1932-1933: шокуюче розслідування (відео)
Чому деякі області змогли уникнути ураження голодом 1932-1933? Розслідування, яке відкриє вам очі на зовсім інші передумови горезвісного етапу в історії.
“Поставить себе за цель превратить Украину на настоящую крепость Советского Союза, на настоящую примерную республику”, – Йосип Віссаріонич Сталін сказав перед видачею указу щодо розправи із колгоспниками.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
У листопаді 1932 року за свідченнями тих, хто вижив, загони НКВС починають вилучати змерзлу картоплю та злаки з пророслим зерном. Виникає логічне питання: навіщо їм вже навіть гнила картопля? Як вони її використали? Що за цим могла приховувати потужна держава? Ми дослідили Київську, Чернігівську та Полтавську області, аби дати відповіді на ці питання.
Зазвичай задля досліджень, пов’язаних із Голодомором, звертаються до районів, де показники кількості померлих зашкалювали. Але ми зробили інакше. В Київській області найменш ураженими були тільки Макарівський та Кагарлицький райони, і це при тому, що харчі повсюди вилучали однаково.
Цікавим є той факт, що тільки в цих обох районах на той час працювали спиртові заводи. Можливо, саме туди на переробку врожай і відправляли?
Знімальною групою вирушили в село Плахтянка Макарівського району. Від спиртового заводу залишається лише стара будівля, а поряд було збудовано міжнародний завод кормів та преміксів.
Фото взято з сайту https://a7d.com.ua
Анатолій Нагаєць - керівник інженерно-технічної служби сучасного виробництва вже майже 40 років. З розповідей його батька, який в 1935-му сам прийшов працювати на спиртовий завод, факт зловісного голоду заперечує: “Мені батько казав, що як такого голоду, у нас не було взагалі”.
Анатолій Нагієць
Зі свічень з книги від Асоціації дослідників Голодомору в Україні “Пам'ять народу: геноцид в Україні Голодомором 1932-1933 років” до уваги беремо наступну фразу одного з жителів село стави Кагарлицького району, що неподалік: “Через те, що в селі був спиртовий завод, став’ян померло небагато”.
Аби розібратися, в чому зв'язок, повернимося на рік раніше:
1932-го року російський вчений Лєбєдєв знаходить синтетичний метод добування з етилового спирту каучуку. Саме з нього на той час створювалися всі шини, шланги, ароматизатори, взуття тощо. Потреби в гумових виробах народного господарства зростають, а природні каучуконоси, батьківщина котрих Бразилія, не змогли б задовольнити попит.
Синтетичний метод добування каучукового спирту
В архівах історії галузі промисловості вказується, що до 40-их років спирт можливо було виготовити тільки з картоплі та зерна, і не важливо, аби харчі були свіжими.
Так, в листопаді 1932-го виходить постанова ЦК КП(б)У, яка скеровує загони НКВС на вилучення картоплі та зерна. До переліку областей, в яких має бути проведено вилучення, потрапляє саме Чернігівська із одним спиртзаводом, Київська із двома та Полтавська аж з чотирма.
А в лютому 1933-го надходять перші відомості про опухання та голодну смерть колгоспників з усіх інших районів областей.
92-річний Микола Сидоренко – житель околишнього села, переселенець із зони Чорнобиля: “Я на власні очі бачив, як з батькового городу вилучували гнилу картоплю…”. Людмила Іванівна – вчитель Новогребельскої школи, що неподалеку. Її мати теж була свідком: “Заводи відправляли змерзлу картоплю на переробку”.
Микола Сидоренко
Людмила Іванівна
Ні для кого не секрет, що одним із пріоритетів розвитку промисловості Радянського Союзу був експорт. “Батько розказував, як каучук постійно за кордон тільки й відправляли, фактично не полишаючи нічого Радянському Союзу…”
Але мало хто знає, що світові проблеми із забезпечення різних країн світку каучуком взяв на себе сам Радянський Союз. До того ж очевидці не до кінця знали, що відбувалося у виробничих приміщеннях. “У селі Ставах був спиртовий завод. І там виробляли спирт, який вивозили за кордон” – відомості вижилих після Голодомору в книзі від Асоціації дослідників Голодомору в Україні.
Тим часом світове автомобілебудування зазнає серйозного зростання. І це вже не дивно, адже ще на початку 20-х Сталін проголошує шлях на індустріалізацію. А експорт каучуку – був одним із кращих результатів її проведення.
Історик в Новогребельській школі Любов Ковтун чимало досліджувала історію рідного краю: “Я погоджуюся з теорією про експорт каучуку. Це більше ніж ймовірно, якщо брати до уваги історичні факти та розповіді старожилів. Збільшуючи кількість сировини, ми повинні були розвивати промисловість – саме таким чином я дітям в школі мала розповідати…”
Любов Ковтун
Наше дослідження бере початок з того, що вчитель хімії Авіакосмічного ліцею ім. І. Сікорського НАУ м. Києва Ірина Берко, читаючи роман Сьомушкіна “Алітет іде в гори” для себе по-особливому зрозуміла наступні речення:
…Ідучи повз Жукова, який переглядала Американський журнал, він спинився. На всю сторінку ефектно була намальована автомобільна шина. Лось зацікавився:
-А що це за колесо, містер Саймонс, що тут написано?
-Тут таке цікаве оповідання, містер Лось: “Пара закоханих протягом місяця жили в автомобілі, роз’їжджаючи по диких нетрях, по заваллях в лісах, по гострому камінню вздовж річок. Шина після цієї подорожі не тільки не зносилася, а ставала ще міцнішою. Купуйте наші шини!”
Скажете, що це агітація/скрита реклама? Однозначно не можна сказати, але Сталінську премію книга Сьомушкіна отримала.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Особливо близьким видалось це речення Ірині Берко, яка й є авторкою цього дослідження. Вона як ніхто інший знає біль цього періоду: “По батьковій лінії величезна трагедія в родині сталась… Померла бабуся і татусева сестричка. Вона в трьохрічному віці закінчила життя…”
Ірина Берко
Зрозумілим стає й те, чому райони спиртових заводів не були особливо уражені голодом: “Через те, що в селі був спиртовий завод, став’ян померло небагато. Помирали лише ті, що не мали зв’язку із заводом. Завод виписував людям, які там працювали, деякі пайки”, “Люди з усіх усюд йшли до нього, аби поїсти браги”.
Дана теорія поки не підтверджена владою. А в роботах найвідомішого дослідника голодомору України, видатного історика Станіслава Кульчицького жодного слова про такі можливі передумови.
Ця історія стала прикладом того, якою тонкою може бути межа між сповненим надією життям і страшною смертю. Це розповідь про те, як одне ненароком прочитане речення змусить зробити ґрунтовний аналіз, про який в музеях точно чутимуть навіть наступні покоління.
