“Гіршого для театру бути не може”: як столичні театри виживають під час пандемії
Культурна сфера України постраждала від карантинних обмежень і локдауну чи не найбільше. Перенесення вистав, брак коштів, і онлайн формат стали звичними елементами сценічного мистецтва під час пандемії. Видання КиевVласть поспілкувалось з Оксаною Прибіш, яка вже майже 5 років працює керівницею літературно-драматургічної частини київського “Театру на Подолі”. Про те, як змінилась робота одного з найвідоміших театрів столиці, читайте у спеціальному матеріалі KV.
KV: Як Ви думаєте, чи потрібно театрам проводити ребрендинг і використовувати нові технології?
Оксана Прибіш: Після переїзду у 2017 році до нової будівлі, ми почали думати, як пристосувати спектаклі до нової сцени і нових реалій. Ось так з’явився новий репертуар і логотип. Ми запросили художника, який розробив наш перший логотип – Сергія Маслобойщикова. За основу взяли рукописи відомих письменників. Дещо пізніше з’явився третій логотип, котрий зображає театр на Узвозі: велика літера “г”- це фасад, а коса зелена лінія – Андріївський Узвіз і Замкова гора за ним. Після переходу у нове приміщення ми почали активно працювати із незрячими людьми. Наша позиція – театр має бути доступним для всіх.
“Ми переробляємо старі декорації, підбираємо костюми із загашників, бо бюджету на придбання нового просто немає”
KV: Як в період карантину змінився театр, які були найбільш кардинальні зміни?
Оксана Прибіш: Зараз в нас зал може бути наповненим тільки на 50 відсотків, і це вже набагато краще ніж 0. Це дозволяє якоюсь мірою функціонувати. Але повний зал в нас 250 місць, і це була саме та норма, яка дозволяє нам виплачувати заробітну плату, оплачувати комунальні послуги, створювати нові постановки. А зараз, на жаль, ми не можемо презентувати нову виставу в такому вигляді як хотілося б, ми переробляємо старі декорації, підбираємо костюми із загашників, бо бюджету на придбання нового просто немає.
У нас наразі немає антракту та не працює буфет. Але ми робимо все можливе, щоб з нового сезону в нас вже можна було випити каву та з’їсти тістечко чи бутерброд. Кілька разів нам доводилося відміняти вистави через те, що в акторів були підозри на коронавірус. Гіршого для театру бути не може. Раніше, якщо артист чхнув, він все одно міг грати, вистава не відмінялася. Зараз ми так зробити вже не можемо заради здоров’я всіх інших. Потроху пристосовуємось працювати у новому форматі, взагалі наш театр дуже живучий.
“Театр каже сучасним технологіям ТАК, але говорити про повний перехід в онлайн – однозначно не варто”
KV: Як жив театр під час локдауну?
Оксана Прибіш: Ми створили разом з “Театром 360” виставу “Камінний господар” Лесі Українки з доповненнями 3D графікою. Театр – це єдиний вид мистецтва, який відбувається тут і зараз. Він не існує лише без глядача.
Наша відмінність від інших видів мистецтва – створення вистави разом із глядачем, тому нам дуже важко було під час локдауну. Ми робили онлайн покази для глядачів, але не для заробітку. Нам хотілося, щоб глядачі не сумували; це спосіб сказати, що ми про них пам'ятаємо і живемо завдяки ним.
Театр каже сучасним технологіям “так”, але говорити про повний перехід в онлайн – однозначно не варто.
“Без фантастики наше життя не було б таким яскравим”
KV: Які у вас подальші плани розвитку театру?
Оксана Прибіш: Ми плануємо запустити новий проєкт “Фантастика на сцені Театру на Подолі”. Взагалі фантастику не побачиш на сцені, складна декорація: ракети, планети, інопланетні локації тощо. Першою виставою буде “Марсіанські хроніки” Рея Бредбері. Другою має стати інсценівка роману братів Капранових “Приворотне зілля” і третім акордом - постановка новел Стівена Кінга “Піднесення” і “Мізері”. Чому фантастика? На це відповів Рей Бредбері у “Хроніках”, – “...реалізм – це як пісний бульйон”, без фантастики наше життя не було б таким яскравим. На нашу думку, цей жанр допомагає мріяти та виходити за рамки.
Фото: Театр на Подолі
